VII. Одказування суду конного.

Одказ панові винного; мета його; випадки ухиляння пана чи урядника панського від вислухування відказу. Одказ урядові; мста такого відказу. Одказ чинили представники громадського суду, вижі — возні, зацікавлена в справі сторона.

Скінчивши з вироком суду копного, ми переходимо до оригінального досить явища — до одказування вироків громадського суду урядові, або панові винного.

1. Зважаючи на те, що переважна кількість винних була піддан­цями панськими й що громадський суд через те повинен був найбільше одказувати свої вироки панові винного, ми спершу зупинимося на цьому відказуванні.

Щоб зрозуміти, що то за одказ, подаємо тут приклад його.

Р. 1650 липня 29 дня на Случчині відбулася копа в справі покрадення з гумна молоченого збіжжя Іванові Теслі; копа „з пев­них причин і знаків, що на тій копі показалися на підданого п. Козаринового Сидора В'юна, ту шкоду- платити кіп десять грошей присудила і пересуд до... п- Козарина купники зараз однесли, которий пересуд він, п. Козарин, сам од куп- ників взявши і суд їх купний за слушний узнавши, зараз... перед тими купниками... просив" ^l)∙

Тут ми бачимо два моменти: 1) купники несуть пересуд панові винного й 2) повідомляють його про зміст вироку, бо акт зазначає, що пан „суд купний за слушний визнав".

Але тут не досить ясно виступає зміст одказування самого вироку, а тому наведемо инший приклад.

Р. 1575 в лютому на Слонімщині у справі подрання бджіл підданим господарським з с. Митькович Хомі Гринцовичсві, Іванові Агеевичеві, Терехов: Кульцовичеві та иншнм відбулася вже третя копа, на яку бортник п. Миколи Шостака Ісаєвський Мартин Миш- кович уперто стати не хотів; „прото за нестання всказали єсьмо, як оповідали представники копи на уряді Слонімському, на нім...

З наведеного виступає ще один момент у відказуванні: одказуючи суд свій панові винного, представники громадського суду, оддаючи Йому половину пересуду, прохають зложити термін одправі всказаної суми грошей.

, Виходить, що з одказом пакові винного вироку копкого тісно звя- зані були грошові інтереси пана — право його на половину пересуду. Недавня пересуду мали за неповідомлення пана про вирок над його підданим і вважали за порушення звичаю права.

Hanp., р. 1582 травня 14 дня ка уряді Мекському зем’янни п. Фабіян Матіясович через посланця свого чинив оповідання, що зем’янин Федір Солуха 13 травня зібрав копу у справі покра-

’) Ак. Bhju Арж. Ком., т. XVlII, № 326.

*) Там*жс, № 36; подібк. там-же. №№ 18, 35, 39, 50, 54, 75. 433; проф. Ивами- шеа-ъ».О др. ©ел. общ/ Дод. 11. •

дення йому коней і вола й та копа всказала на його підданому Лаврінові Мусі одинацять кіп, додаючи до того, що йому, „пану Фабіяну, ш то би надлежало водлуг обичаю права, пересуду не давали, і о тім суді їх неслушнім відати (він) не хо че т ь“ ’).

З наведеного ясно, що давання пересуду панові винного з одноча- сивим одказом суду копного вимагалося звичаєвим правом.

З другого боку, можна спостерегти, що пани чи урядники їх, під усякими приводами, ухилялися вислухувати суд копкий і пересуд брати. Сюди, по-перше, належить одсилка копників, що хтіли одказати суд копний, до опікуна.

Hanp., р 1575 серпня 1 дня представники копи, одказуючи на уряді Слонімському суд свій у справі покрадення коня осочни- кові Матеєві Станчикевичеві, між иншим, оповідали: „сказали есьмо оного коня платить** Мордасові, підданому пані Василевої Олехно- вича Мелешкової.

Hanp., у справі покрадення яловиці Омелянові Даниловичеві, підданому п. Богдана Буховецького, громадський суд всказав усю шкоду на Ондроску Грицуковичу Кудлачевичу, підданому п. Оста- фія, війта Кобринського; оповідаючи про це на уряді Берестей­ському, возний Павло Анцута додав: „п. Богдан... копі поло[1165] [1166] вицю пересуду дав, другую половицю пересуду пану Остафію до двора його через мене, возного, одіслав. І кгди ж до двору п. Остафія я, возний... приїхав, самого—м. п. Буховецького не застав, теди малжонці его... тот суд копний одказавши... при мні посланці з копи также суд свій одказали, пересуд на столі... поло­живши, упоминалися одправи на того підданого, пра­вом копним поконаного, на ім’я Андроса Грицуковича. Пані Остафієвая, пересуд од нас принемши, одправі час до пана своего одложила, мовячи тими слови, і ж... то будеть пан мій мовити до копи^{44 8}).

Подібно до цього чинили й урядники панські, одмовляючися брати пересуд до приїзду відсутнього пана.

Hanp., у справі покрадення волів міщанам Слонімським Кри- штофові та Андрієві копа всказала шкоду на Хведорові Окуличеві, тивунові кн. Гаврила Камбулатовича П’ятигорського. „Где ж есьмо, оповідали на уряді представники копи, того ж часу, одказуючи суд. до врядника Шиловицького кн. Гаврила П’ятигорського до Гарасима ходили і ему суд свій одказали і пересуд давали. Он... вислухавши суду нашого копного, повідив, іж... знам то, же сте слушне судили, але пересуду од вас не беру до приїзду князя, пана с в о є г о“ *)•

Иноді-ж сам пан ухилявсь вислухати вирок копного суду під тим приводом, що копа ніби-то його підданого судити не мала права.

Hanp., у справі запалення гумна Радюкові Панасовичеві, під­даному п. Абрама Мелешка, громадський суд всказав шкоду на Ан­дрієві Чорткові, підданому п. Федора Мелешка; коли-ж представники копи з возним Павлом Миколаєвичем, як оповідав про це названий возний, до п. Федора Мелешка, суд свій одказуючи, ходили... і пе­ресуд давали... п. Федір Мелешко, вислухавши суда, пере­суда од копи не беручи, повідив: „ви підданого моего судить м о ц и не міли. прот о... суду і всказу вашого я не п р и й му ю“ ’)•

Нарешті, пани або їхні врядники просто одмовлялися брати пере­суд, не зазначаючи причин.

Hanp., у справі підчерчення сосни бортної Кунцові Андрієви- чеві, громадський суд винними учинив всіх підданих с. Іванкович за те, що вони з копи утекли, гадаючи, що „не правий, але винний утікає"; „і пошедши до врядника Полонського, суд свій копний ему одказали, леч он, суда вислухавши, пересуду, яко того обичай єсть, половиці брать не хотів, ані року заплаті не положив*'²).

Але одмовляння це не ставило громадський суд у скрутне стано­вище, хіба що тільки зволікало справу: представники копи в такому разі оддавали пересуд і суд свій одказували урядові.

Hanp,, у щойно наведеному випадкові, коли врядник Полон- ський од представників копи пересуду не взяв і року заплаті не положив, „ониї копляни, читаємо далі в тому-ж таки акті, тот п е- ресуд на вряд мні, Офанасу Гавриловичу, підстаро­сто му C л о н і м с ь к о м у... оддали"').

Тільки в одному випадкові гродський уряд обов’язав скривдженого віддати пересуд тому самому урядникові, який вже раз одмовивсь взяти пересуд.

Hanp., р. 1621 квітня 18 дня Слонімський уряд, вислухавши одказ суду копного від представників копи, зібраної в справі покрадення ярої пшениці з гумна Саковщини, що належала князеві Слуцькому, ухвалив: „видячи те, же суд копний слушне на... Черленикузатую ярицю присудив, а же п. під- старостий ІванськиЙ пересуду не брав, теди... поло- в ицю то г о пересуду Kорень маєть дати підстарості Іванському, або його наміснику" ¹).

З яких міркуваннів уряд, визнавши вирок суду копного за слушний, наказав скривдженому вдруге нести пересуд урядникові панському, коли він уже раз зрікся прийняти його, невідомо.

По всіх-же инших випадках пересуд, що-його відмовилися брати пани чи їхні урядники, ішов до державної скарбниці чи, як висловивсь один акт, має іти на короля^ь).

') Гам-же, № 53.

^s) Там-же, № 44; подібм. там-же, №№ 9, 61, 62, 233, 234.

ⁱ) Там-же, № 44; подібн. там-же, №№ 9, 35, 61, 62.

⁴) Там же, № 223. ^л) Там-же, № 9.

558 Правыми поступок на копі. Вироки й виконання їх

- _ ■ - ■ - —--------------------------------------------- [‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡] [§§§§§§§§§§§§§§§§§§§§§§]_______________________________________________ 1 _ _ _ — ■

Як зречення пана винного взяти пересуд не ставило громадський суд у скрутне становище, так і заява пана про те, що копний суд не мав права судити його підданця, не утворювала такого становища: уряд визна­вав силу за таким вироком громадського суду.

Hanp., у наведеній вище справі Радюка Панасовича, коли пан винного Андрія Чортка Федір Мелешко заявив копникам, що він суду їх не приймає, бо, ніби-то, вони не мали права судити його підданця, представники копи, одказуючи суд свій урядові Слонім- ському, між иншим, оповідали, що винний Чорток, не зважаючи на вищенаведену відповідь свого пана, став єднати скривдженого, обіцяючи заплатити шкоду на другий день. „А так я, зазначено в акті від ім’я підстаростого Слонімського, вислухавши суда коп ного... тот суд єсьми ухвалив*'¹).

Наведені випадки одказу суду копкого панові винного, що Його копа осудила, звязані були, як ми бачимо, з передачею панові половини пересуду і з звернутою до нього вимогою учинити досить (одправу) ви­рокові суду копного, причому суть усіх таких вироків полягала в тому,, що громадський суд прикладав до винного шкоду, себ-то визнавав, що винний повинен був заплатити ту чи иншу суму грошей, а це тісно звязано було з інтересами пана винного, бо заплата шкод відбивалася на господарському стані самого винного, а це не могло бути байдужим для пана.

А чи відказувала копа суд свій панові винного в тих випадках, коли громадський суд присуджував не до майнової кари, а до. кари на тілі, смертної кари, то-що?

Тут треба нагадати про видачу винного з боку пана його в розпо­рядження громадського суду, про що вже говорилося в свойому місці. Там ми бачили, що видачі цієї громадський суд домовлявся у пана в різні моменти поступку правного, напр., коли по ходу справи треба було підданця панського віддати на муки, коли підданцеві панському загрожувала кара на горло і т. и. Цим, можливо, і пояснюється те, на перший погляд, незрозуміле явище, що серед випадків, коли громад­ський суд одказував вирок свій панові винного, не зустрічається таких, де-б панові винного одказували про те, що громадський суд ухвалив підданцеві його вирок про кару на горло, про биття його і т. и., бо згода пана, у вигляді видачі свого підданця в повне розпорядження копи, сталася раніше. У тих-же випадках, коли такої видачі винного не було, громадський суд, ніби post factum, одказував панові про те, що сталося з підданим його на копі.

Hanp., р. 1563 листопада 27 дня на Пинщині відбулася копа у відомій уже нам справі про те, як зарізав пастушок пані Яросла- вової Роської Степанець вівцю Уласові Маневичеві. Скривджений, обвинувачуючи названого Степанця в своїй шкоді, „не просячи у панії его на него права... сам волею своєю там же на копі того Степанця піймав і збив, і мучив, і у себе через ніч у в’язенню держав". На другий день скривджений з копою привели збитого і змордованого Степанця до його пані. Пані стала питати копи: „если того они пастушка її Степанця на копі в тім винним знайшли, або его ему видавали? і копа ся к тому не знали і повідили... ми того Степанця винним не знайшли і на муку его не видавали; хто его поклепав, тот його і бив" ^,)∙ Возний Онисим Ka- чановський, іцо був на копі, урядові гродському про це саме так розповів: „у с. Почапові копа — Височини, Куп'ятичани а Почапівпі, за опитанням пані Любки Ярославової, передо мною, возним, пові­дили... ми того пастушка пані Ярославової Степанця винним не видавали: хто его поклепав, тот его і взяв" [***********************] [†††††††††††††††††††††††]).

На жаль, наведений акт усю свою увагу зосередив на запитанні пані змордованого й побитого Степанця та на відповіді громадського суду на це запитання; тому-то момент одказу якось одійшов на задній кін. Проте жадним способом не можна пояснити собі, чого копа в пов­ному складі, на чолі з скривдженим і винним, на другий день іде до пані винного, як не для того, іцоб одказати про те, іцо сталося на копі вчора, коли скривджений самовільно, без дозволу копи, взяв Степанця на муки й тяжко його биттям змучив.

2. Поруч з одказом суду копного панові винного ми зустрічаємо одказ суду копного й місцевому гродському урядові.

Ми вже були наводили випадки, з яких видно було, шр коли пан вин ного ухилявся вислухати вирок громадського суду й пересуд взяти або зложити рок одправі суду копного, то громадський суд чинив одказ урядові гродському ³).

Але не тільки одказ урядові гродському чинено було в таких ви­падках ніби з метою зафіксувати негативне відношення пана до вироків громадського суду. Ми бачимо випадки, коли представники громадського суду одказ чинили урядові, не зазначаючи навіть, для чого це вони роблять.

Hanp., під датою р. 1560 квітня 24 дня на уряді Слонімському записано такий акт: „Григорій Волович, маршалок господарський, староста Слонімський. Ставши передо мною копляни... о(д)казали суд свій копний ото всеї копи, што коновали о вкрадення двох коней бояр... Васька Коревича а в Богуша Мишковича... Ми всі копляни, обмовившися... вложили єсьмо у вину... шести бояр: на Менцу Борисовичу, на Федору Богдановичу, на Ваську Олех- новичу і сину його Іванцю. а Іванцю Іллічу, Останку Мишковичу, і всказали на них за тії коні платить по три копи грошей... і рок заплаті зложилисьмо чотири неділі" І тільки.

Можливо, що [‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡] даному випадкові суд копкий одказано було на уряді тому, що винні особи були боярами, жадному панові не підлеглими, принаймні про це акт мовчить ^,); але в инших випадках, копа одказувала урядові суд свій копний і тоді, коли винними були панські підданці ’). Иноді, після одказу суду копного на уряді, в акті стоїть коротень* кий додаток: „которий одказ копний до книг замкових судових земських записати дано" ³).

Уже з такого додатку виразно виступає мета одказу суду копного урядові — це щоб той одказ було до книг записано, очевидячки, для пам’яти.

Ця мета ще ясніше виступає, коли в подібних додатках пояснюється, що зацікавлена особа дає цей одказ до книг записати.

Hanp., в акті під датою р. 1563 листопада 27 дня читаємо: „Пришедши до вряду... замку Пинського до мене... підстарбстого... копа собраная... сознания свое передо мною на вряді учинили, што ж... підданому... Василія Пилецького Уласу Маневичу... овцю его... зарізано і кгди єсьмо опит і вивідування на копі о тім шкоднику чинили... дитина пастух.. Лунець на копі перед нами повідив, што ж... дитина пастух двірний п. Ярослава Роського Степанець послав мене додому.. і кгдим з дому назад прийшов, знайшов єсьми того Степанця овцю... чорную... зарізавши, на ко- торій седячи его засталем... Ми, копа, того дитину Степанця казали дубцем ударити, і он ся не знав; і коли його повторе дубци бити почали, он ся к тому признав, іж тую овцу Уласову зарізав... которое сознания к on ное пані Зофія Васи­лиев а я Пилецькая, в небитності... малженка своего... дала до книг земських судових записати"⁴).

Опріч одказу суду копного з метою записати його до книг уря­дових, громадський суд тут переслідував й иншу мету — прохати уряд, щоб він зложив рок заплаті сказаної суми й віддати йому пересуд.

Hanp., у відомій нам справі Клима Трушківського представ­ники копи, очевисто ставши на уряді замку Луцького, „в міць свого копного суду... сознали, іж декретом своїм... копним уся копа за покрадення жита на всім селі Козині Каймові Трушківському, осумовавши всего сорок кіп грошей Литовських, всказали і при­судили... котрий декрет свій копний іменем всеї копи перед... вря- дом явне і ясне визнаваєм і до ведомости доносим і пильне п[росим, аби рок Заплаті тої суми чрез лист урядовий бил зложен. А так я, значиться в акті від ім'я підстаростого Луцького, тое очевистоє... сознания осіб, од всеї копи зісланих, взявши, водле права, од сторони поводової половицю пересуду, то все для пам’ятидокниг грод- ських Луцьких записати єсьми казав^{(не мали. Принаймні, ми знаємо тільки один випадок, коли житомирський староста скасував вирок громадського суду.}

Ось він. Р. 1586 серпня 24 дня перед старостою житомир­ським ставши очевисто Василь Пронкевич Случанин, оповів йому про те, що 19 серпня „вся копа міста Житомирського судили⁴⁴ його з Федором Лукашевичем за покрадення йому грошей в то* споді зазначеного Лукашевича й присудили йому з Лукашевича пропалі гроші. Поклавши перед старостою декрет суду копного, Пронкевич прохав старости, „аби єму, водлуг того декрету, одправа сталася⁴⁴ на Федорові Лукашевичеві. „Я, читаємо в акті від імени старости, казавши тот декрет перед собою вичитати і, обачивши то, іж міщани виламуються з присуду моего, то судили копним правом, чого не міли судити і не єсть винні,— кгди ж они копного права не уживають, тільки я, а в небитності моїй, намісник мій, і не водлуг права того Федора судили копним правом і артикулом шо­стим розділу чотирнадцятого, в Статуті описаним, а тот артикул до того не належить, одно належить о гоніння слідом. Так же теж тот Федір Случанин брався ку одводу, яко будучи чоловіком непідозреним — он иї міщани єму того не допустили... тот суд неслушний і не на­лежний скасувавши, всказалем Василію Пронкевичу на... всій копі міста Житомирського, коториї шкоду его... мають поплатити, а собі винного іскати⁴⁴’)-

Тут ми маємо чотири мотиви до скасування: 1) міщани жито­мирські копного права не вживають; 2) судивши справу копним судом, вони виламуються з присуду старости, якому належить право судити

^l) Там-ае; подіб. там-же, №№ 4, 35, 39, 53, 223.

’) Арх. Юго-Зап. Poc., ч. 6, т. І, № 58.

справи в м. Житомирі; 3) арт. 6. роз. XlV Стат. р. 1566 каже про гоніння сліду, а справа Пронкевича до того не належить, і 4) копляни не допустили Федора Случанина до одводу.

Аргументація навряд чи вдала. На думку старости, міщани м. Жи­томира копного права не вживають; — одначе факт говорить як-раз за те, що вони вжили цього права й вживали очевидячки не раз. Ста­роста, далі, каже, що право суду над міщанами належить йому. Це дуже сумнівно, бо міщани такого міста, як Житомир, були на магде­бурзькому праві, яке їх як раз звільняло від присуду старостинського суду. Зовсім неправна, далі, думка старости про те, неначе копа пору­шила арт. 6 роз. XlV Стат. 1566 ρ., бо саме цей артикул і говорить про копу, дарма що вирвав з копного процесу тільки гоніння сліду. Статут р. 1588 в роз. XlV₁ арт. 9, який відповідає арт. 6 роз. XlV Стат. р. 1566, саме поширив рамці копного суду, які йому поставив Стат. р. 1566, сказавши, що „если би укривжоный злодейством хотел шкоды своее доходити копою⁴[§§§§§§§§§§§§§§§§§§§§§§§], то всі мешканці в окіл на милю повинні сходитися на копу; опріч того, Статут тут категорично зазначив, що „на Руси и инде, где здавна копы бывали, там мають быти и тепер⁴*, а там де не бували, наказано підкоморим одвести коповища і вказати селам, хто й де на копу повинен ставати, себ-ю завести копи там, де їх перед тим не було. Що-ж, нареиїті, до того, що копа не допускала винного до одводу, то це дрібниця, за-для якої — без скарги од заці­кавленої сторони, навряд чи мав право староста касувати вирок копного суду. А коли староста й розвязав справу в такому розумінні, що вся копа повинна відшкодувати скривдженого, собі-ж винного шукати, то таке розвязання базується не на Статуті і йде слідом за нормами саме копного права, яке, на його-ж думку, не можна застосовувати до міщан житомирських.

Другий випадок скасування вироку копного ми маємо від панської адміністрації.

У справі зловживання своїми правами Самійла Горневича, що від Старчицького уряду орендував села Завжицьке й Кривицьке Старчицької волости на Случчині, зібрано було року 1566 громад­ський суд, на якому зазначений орендатор „жид, виводи чинячи, на відприсяження брав, але копа, саму слушність узнавши... само- третім людям добрим, віри гідним присягу наказала. Тот декрет уряд Старчицький скасувавши, тільки жидові названому... й Жуп- ранському... самовторим присягу наказав⁴* *).

З наведеного акту неясно, чи уряд Старчицької волости скасував вирок громадського суду в порядкові відказу суду копного, чи в поряд­кові апеляції, про яку мова буде в свойому місці. Тому на цей випадок як сумнівний, не можна вважати.

Окрім запису для пам яти до книг гродських, віддавання пересуду й призначення року заплаті, громадський суд, одказуючи на уряді свій вирок, переслідував і иншу мету — зафіксувати неправні вчинки, якщо вони сталися на копі.

Hanp., р. 1576 травня 23 дня на уряді Словінському пред­ставники копи „суд свій копний сани од себе і од инших, на коп( будучих, тими слови одказали, іж на весні не відати хто обичаем злодійським в пущі Деревенській п. Володимира Заблоцького... одні бчоли на корінь видрав, другиї підлазив, а третюю сосну бортную зо пня спущено, о коториї... копу назначили на день 13 мі­сяця мая... а кгди... того дня на копу люди всі зішли... на оній же копі піддані Полонські... старець Трухон Бурич одо всіх повідив: прожно... маете доводити, чиї би то бчоли били, але... їдьте собі проч і не тільки... люди Деревенськиї, але й сам врядник на тое містце в Переділа нехай не биваеіь, бо того міцно будем боро­нити і, киями нам грозячи, з которими они вишли, всі огулом за нами волаючи, аж за ріку !сороку нас одо- гнали і коповать не дали... Которое визнання копи до книг грод- ських Слонімських єсть записано'* ^,)∙

Хоча в акті й сказано, що представники копи „суд свій копний..." „одказали", але з наведеного видно, що громадський суд жадного ви­року не ухвалив, бо йому навіть не дали спромоги „коповати". Значить, за мету одказу в даному випадкові, було не „суд одказати", а оповісти про ті неправні вчинки, що дозволила собі частина копи, проганяючи зібрання з спірного місця.

В и н том у випадкові, представники копи оповіли про те, гк громадський суд у справі челядниці Мартина Богуша Насті, якій дано було вину, що вона чарами уморила жону !вана Сечки, „ви- дячи бить невинную, вільною учинити хотіли"; але зять Сечки Дулич, що на копі виступав як представник інтересів родини по> мерлої, „усю купу і Боромсу, которий ся по ній первей бид ручив, полаяв і посоромотив. Зачим, кгди Боромса з поруки тую Настюху здав, тедн п. Дулич тую Настюху, через вину на его княжацькую милість коп тисячу, а на вряд коп п ятьсот од пана Богуша закладаную, узяв і до Слуцька попровадив, а на поруку пану Богушу не дав. Которое то признане тих купників до книг записано есть"⁷).

Як бачимо, представники копи відзначили самовільний вчинок Ду- лича, що, не погоджуючися з оправдальним вироком громадського суду, Настю, не віддаючи її на поруки, попровадив до гродського суду, якому він, можливо, мав подати апеляцію на вирок громадського суду.

Подібний випадок незавдоволення скривдженого хоч і з часткової ухвали громадського суду та зафіксування його на уряді з метою апе­лювати на неправну ухвалу до вищого суду ми маємо в відомому вже нам конфлікті скривдженої Сачкової з громадським судом, що ухвалив, всупереч своїй постанові на попередній копі, вислухати свідків Сави Марковича замість того, щоб настояти на своїй-же ухвалі про те, щоб Сава Маркович гостя свого поставив. Одказ гродському урядові чинила сторона, що вкупі з Сачковою не згоджувалися слухати свідків. Далі копа, вислухавши свідків,

„рок третій і завитий копі за дві неділі складали; которого року Сачковая не приймовала, але до вишшого права знову озивалась. На чім Полагія Сачковая, давши (уряду) памятное, просила, аби тоє добровільною сознания людей добрих, сторон­ніх, до книг кгродських Луцьких було записано. ULIτo єсть, за прозьбою її, записано*⁴ ’).

З ціею-ж, очевидячки, метою—зафіксувати на уряді гродському вирок громадського суду, щоб опісля оскаржити його до вищого суду, вимагав винний Богдан Яцькович, що до нього громадський суд, за неви­хід його на копу, приложив вину в покраденню збіжжя Симеону Свиді. З’явившися на копу вже по скінченні справи,

„Богдан, виною княжаті є. м. стома копами грошей купі заложив, аби суд свій на вряді одказали. А я, оповідав скривджений на уряді замку Слуцького р. 1622 серпня 12 дня, ему ж таковою ж виною заложив, аби ся он сам на вряді ку прислуханню того суду становив і з купою зараз назавтрое ж розправу мів“²).

3. Хто-ж од імени копи чинив одказ суду копкого?

а) Із прикладів, що їх ми вище наводили, ми бачили, що одказувати суд свій копа иноді йшла до пана в повному свойому складі — очеви­дячки через те, що це було зручно, що пан жив близько коповища. Одказувати-ж свій суд гродському урядові в повному складі копі не можна було, бо повітовий уряд міг бути далеко від місця, де зібрано було громадський суд. От чому ми бачимо, що урядові відказують суд свій представники копи, навмисне для цього обрані.

Hanp., у справі розграбування двору Хоєнського підчас нападу на Пинщину козаків р. 1649, громадський суд, узнавши за винних міщан Ковельських і підданих Невельських ТКидецьких, приложив до них цю шкоду. „А на признання того суду копного, чигаємо в акті, межи собою обрали і подали пана Єсьмана, пана Павла Горбачевських, пана Кондрата Кобля придали^{44 s}).

Ми бачимо тут, що для одказу суду копного громадський суд з-поміж себе обрав трьох чоловіка. Але це число не було стале, хоч найчастіше трапляється ^,). В актах ми зустрічаємо, що одказували суд копний один ⁱ), два ^с), чотири ⁷), п'ять *), шість’), сім¹¹*), вісім¹’), десять ’*), дев’ятнацять ^,3) і т. д. чоловіка копників.

~ Арх. Юго-Зап. Poc., ч. 6, т. і, № 88. *) Ах. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, № 220.

⁴) Там-же, № 318; подібн. там-же, № 327; Apx. Юго-Зап. Poc., ч. 6, т. І, № 91.

⁴) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, №№ 39, 45, 53, 223, 234;,πpoψ. Я с и н с к і й, „Аты", т. 1» № 167.

'•) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIH, №№ 26, 29.

») Там-же, №№ 23, 44. ⁷) Там-же, №№ 8, 9, 35, 327.

^s) Там-же, №№ 240, 302; πρoψ. Ясинскій, Акты*¹, т. І, № 244.

^β) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, №№ 14, 32, 35. Там-же, № 20.

”) Там-же, № 286; Apx. Юго-Злп. Poc., ч. 6. т. І, № 91.

’■) Проф. Иванишевъ, ∣,O др. сел. общ.“ додат. V. •-) Гам-жс, додат. ПІ.

б) Далі, одказували суд копний урядові й панові винного офіційні особи, що їх зацікавлена сторона запрохувала для прислухання справи.

Сюди, по-першеє належали вижі урядові, себ-то особи, яких уряд, з вимоги зацікавленої сторони, придавав для прислухання суду копкого. Вони, повернувшися назад, зізнавали перед урядом про все, чогЬ свід­ками вони були на копі, себ-то відказували суд копний, але не як уча­сники самого суду, а тільки як сторонні, придані з уряду і, в деякій мірі, офіційні свідки.

Hanp., у відомій нам справі покраденая речей Мартинові Дехтеревичеві, підданому Остафія Воловича, та Іванові Леневичеві, підданому кн. Іванової Любецької, за винних у якій узнано було на копному суді урядника Яна й Ганну Нетецьких, акт починається так: „Р. 1568... марта 6 дня. Присилав на вряд... до мене, Петра Хомека, підстаростого Луцького, вряднию.. Остафія Воловича, під- канцлерого... старости Берестейського й Кобринського Любецький п. Валентий Тваровський, просячи о возного повітового для при­слухання права копкого о починення шкод підданим... п. підканцле- рого і... кн. Іванової Любецької. А так я, в небитності на тот час на вряді возних, придав єсьми єму, у місто возного, в и ж е м боярина господарського Краси о- сельського Михна Павловича, которий ви ж, там бивши, оттоля приїхав і, ставши передо мною... до книг ґродських тими слови сознав* ^,).

В иншому випадкові, у справі покрадення комори ринкової Богдані Гаврилові# р. 1620 грудня 29 дня на уряді замку Слуць- кого „ставши очевисто Миколай Рекщевич й, Федір Перецк в и- жами до купи од... Михайла Куприяновича, війта Слуцького, Богдані Гавриловій і другим міщанам у кр ив д ж е н и м приданиї, сознал и“. Закінчується це зі­знання так: „В которій справі, ми, вижі, штоєсьмо виділи і чули, на тій копі будучи... за потребованням Богдани Гаврилової, до книг врядових доносимо. Которое со­знания вижовоє, за прозьбою оної Богдани Гаврилової, до книг справ врядових замку Слуцького записано єсть^{а 2}).

З наведеного ми бачимо, що уряд, гродський чи міський, укрив- дженому придає вижем для прислухання суду копкого не урядових, а сторонніх осіб, яких уряд визнає за вартих такого доручення, а ці вижі, повернувшися з копи, очевисто й усно одказ копний чинять^{6 3}) на вряді з вимоги скривдженого.

Ролю вижів, як ми знаємо, потім заступили возні.

Урядові вижі-возні спочатку діяли паралельно з копника.ми, що одказували на уряді суд свій копний.

Hanp., у відомій уже нам справі зарізання вівці Уласові Ma- невичеві, підданому Василя Пилецького, спочатку на уряді зізнання своє вчинили р. 1563 листопада 27 дня „копа собраная“, а далі

’) Проф. Я с и н с к і й, „Акты ', т. І, № 97; Арж. Юго-Зап.. Poc., ч. 6, т. I, Ke 24, подів. Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIIl. №№ 18, 230.

⁸) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIlI, № 220, подів, там-зсе, № 331. Там-де, № 18.

в акті читаємо: „при тій справі ви ж — возний повіту Пинського Онисим Качанівський, которий возний... на тот час при оповіданню бивши копнім, передо мною на вряді... ку записанню до книг сознав... Которое сознания копноє і сознания возного пані Зофія Василевая П илець- кая... дала до книг земських судових записати" ^,)∙ Спочатку, як ми бачимо, представники копи одказали на [************************]уряді суд свій копний, а потім і возний, що був на копі; поруч ставляться зізнання копне й зізнання возного, а пані скривдженого однаково до обох їх ставиться й прохає записати їх до книг, а уряд цьому не перечить.

Щоб краще зрозуміти обопільні стосунки поміж копниками, які відказують суд свій копний, з одного боку, та возним, що присутнім був на копі для прислухання суду копного й що зізнавав на уряді про все, що діялося на копі, з друюго, — звернімося до акту в відомій нам справі покрадення бджіл у пущі господарській Слонімській, у якій за винного було узнано Мартина Мишковича, бортника п. Миколая Шостака. Після одказу суду копного представниками копи в акті читаємо; „якож і возний повіту Слонімського Федір Михайлович, тут же передо мною на вряді при одказуванню оного суду копного будучи, то все, што кольвек копа одказувала, яко ся річ точила од третьої копи, свідом і все так признав, як копляни одказували... Которий одказ копний і сознания возного... до книг кгродських Слонім- ських записано єсть" *).

Ми бачимо тут цілковите погодження відказу копного й зізнання возного. Природньо, тому, припустити, що коли вже й представники громадського суду, і возний стають перед урядом для одказу суду коп­ного, то одказувати їм легше, а для уряду зручніше записати той одказ, як спільний їхній акт. І ми бачимо, що це так і бувало.

Hanp., у справі видрання бджіл Лукіянові Абровцові й Гриш- кові Тишковичеві „ставши очевисто Мартин Козленко в- ськ и й, возний... і при нім сторона шляхта, так же і мужове, з копи посланії... квит свій реляційний суду ко п ного., ку записанню до книг гродських Пинських признали". Розповівши про все, що діялося на копі, вони, так закінчили свою реляцію: „А так я, возний, з стороною шлях­тою, і ми, мужове копники, што єсьмо виділи і сли- шали, то все на сесь декрет списавши, до книг грод­ських... п р и з н а в а є м“ ³).

Отже, ми не бачимо жадної переваги й контролю відказу суду копного з боку копників над зізнанням возного чи навпаки; вони існують поруч, а часом і зливаються в спільний акт. Тому цілком помилкова думка Ф. І. Леонтовича, що тут іде слідом за І. Спрогісом, ніби-то „копа взагалі стежила за правильністю зізнаннів, що викладалися в ре- ляціях возного, і з цею метою виряджала своїх посланців з наявних копників для того, щоб вони були присутні при зізнанні на суді реля- цій возним" ’)• Покликання його на акт № 240 Ак. Вил. Арх. Ком. т. XVIII невірна, бо в цьому акті е тільки одказ суду копного копниками, а про возного навіть і не згадується.

При такій еволюції відказу копного та зізнання возного, зайвим було посилати представників з копи для одказу суду копного, якщо на копі був возний, бо правдивість його зізнання забезпечувалася не кон­тролем з боку копників, а стороною, що, як це ми бачили в щойно на­веденому акті, була при возному.

Що присутність представників копи при зізнанні возного була зо­всім зайва, можна бачити з такого випадку.

Р. 1649 квітня 19 дня на уряді Панському „ставши очевисто єнерал... ЯнЯвош квит свій під печатю і з підписом руки своєї і під печатьми сторони — шляхти, так же панЄсьман, пан Павел Горбачевськиї і п. Кіндрат Колб тот квит суду копного до книг гродських Пни­сь к и х признали в тії слова.Далі йде квит від імени лиш возного Яна Я воша, а наприкінці його читаємо: „А на признання того суду копного межи собою обрали і подали п. Єсьмана, п. Павла Горбачевських, п. Кін­драта Колба придали. Которий тот суд копний через той квит реляційний зізнаемо... Которий квит реляцій- ний, за признанням єнеральським і поменених осіб, до книг грод­ських Пинських єсть записан" ^a).

З наведеного ми бачимо, що активну ролю в зізнанні відгравав возний: його першим пойменовано в акті й від його імени написано й підписано реляційного квита. Що-ж роблять представники копи, обрані спеціяльно для признання того суду копного? Вони, як бачимо, стають очевисто на уряді і „той суд копний через той квит реляційний", в складанні якого вони жадної участи не беруть—бо його склав від свого лиш імени возний — зізнали, себ-то вони вислухують те, що воз­ний вичитував у свойому квиті, і згоджуються, очевидячки, з тим, що все, що зачитав возний, відповідає дійсності. Але для такої ролі їм нічого було ставати на уряді, як нестала сторона — шляхта, що була на копі при возному, але вона, як ми бачимо, ствердила правдивість того, що в квиті возного написано притиснувши свої печатки. Це саме могли вчинити й обранці копи.

Отож не дивниця, що реляції возного про те, що діялося на копі, згодом замінили собою одказ копників.

в) Нарешті, й зацікавлена в справі сторона спричинялася до того, що відказування суду копного відбувалося.

Hanp., р. 1576 травня 28 дня Кирило Зубцовський прислав на уряд Луцький служебника свого Єзефа Словинського, опові­даючи, що в справі покрадений рогатої худоби підданому його Юхнові Гриневичеві громадський суд присудив шкоду на селянах Вольки Федоровой за невихід їх на копу; вирокові цьому Й досі не вчинено задосить. А тому він, служебник Зубцовського, „заховиваючися в тім водле права, постановивши судей права копного, людей обчих, на вряд і, просив, аби сознания їх до книг замкових було записан о“ *). Литовський Статут зовсім не передбачає відказу суду копного копниками й не наказує скривдженому чи панові його ставити суддів права копного на уряді для того, щоб вони зізнали перед ним вирок свій. Виходить, ставити копників на уряді для зізнання ними вироку копного вимагало право звичаєве.

Коли в наведеному прикладі зацікавлена в справі сторона ставить на уряді представників копи для актикування їхнього одказу до книг уря­дових, то в иншому випадкові зацікавлена сторона ставить для цього возного.

Hanp.. р. 1592 березня 23 дня „до вряду... Слонімського... присилав зем янин... Данилій Купкієвич Мурза, жалуючи і опові­даючи тим способом, што... в сім року... марця 18 дня... скрадена кліть у підданого моего... Шимука Матеєвича, і яко... в тій справі поступок бил, ставлю перед... врядом возного повіту Слонімського... Андрія Васильовича M и з- кгиря, котор и й возний, будучи на вряді очевисто, при квиті своїм під печаттю і підписсю руки його і під печатьми двох шляхтичів, до книг сознав тими слови" '²).∙∙

Що ініціатива відказу суду копного залежала від зацікавленої сто­рони, видно також з наведеного вище зізнання возного Тимофія Паш­кевича Люберського в справі подрання бджіл у Маньківській пущі кн. Яна Володислава Радзивіла, де возний на закінчення додав:

„Которого квиту я давно до книг не подавав, бо від мене сторона того не вимагала, а як зараз мене про те п. Собищанський (урядник кн. Радзивіла) просив, щоб я той квит суду копного до книг кгродських Пинських оддав, то я при протестації его... той мій реляційний квит подав" ).

Нарешті, зацікавлена сторона без представників копи і без воз- ’ ного доводила до відома уряду для записання до книг про все, що ^: діялося на копі.

Hanp., р. 1599 червня 24 дня до уряду Берестейського при­силала зем’янка п. Богуфалова Туровая Магдалена Ольхівського, „жалуючи і оповідаючи, іж... дня і часу минулого... мая первогонацять... покрадено... з ставу її Зубацького жаки і верші а рибами, а которім покраденню, хотячи шкодника доіскатися, п. Богуфаловая копу збирала.трикроть, ніжли... хгди ся міла третяя копа докончити, тогді люди п. Рафала Литвиновського і війт його Зубацький Щепко Талькозич не вийшли.∙_f она до того війта Щепка посилала... питаючись, для чого би он з людьми пана своего, бивши на двох копах,,, на третюю копу вийти не хотів. Оний... Щепко одказав, іж рн без ведомости пана своего сам іти і людям пана своего на копу ходити не велить і повідив, аби в тім п. Богуфаловая до п. Рафала^ пана їх, послала; іно^> п. Бо­гуфаловая до п. Рафала била послала, ніжли,... кгди тот служебник п. Богуфалової до двора Литвині вського п. Рафалова приїжджав, тогді... перед ним ворота замкнули і у двір Його там не пустили, што освідчив, приїхавши,, тот служебник копою... І тай... копа, взявши пам’ятное, і того... війта і людей п. Рафалових нашли винними і шкоду всказали за нестанням їх. Которая жалоба і опо­відання п. Богуфалової єсть до книг урядових _faaρικy Берестей­ського записани" ^l)∙

Ми бачимо, що скривджена через посланця свого коротенько роз­повіла про все, що діялося на копі, не згірше од возного.

В иншому випадкові, у відомій уже нам справі покрадення грошей Василеві Пронкевичеві, скривджений на уряді Житомир­ському, оповівши старості про суть справи й вироку копи всього „міста Житомирського", додав, між иншим: „на што І декрет мні видали. Которий декрет, читаємо далі в акті, Василій Прон- кевич Случанин передо мною (старостою) покладав і просив" ²)...

Ми бачимо тут, що зацікавлена сторона сама одказує суд копний урядові й, маючи на руках декрет суду копного в писаній формі, подає його урядові.

Певне, що в тих випадках, коли винного громадський суд виправ­довує, вирок на письмі видається виправданому, а він його подає до актикування. і ' ж

Hanp., у відомій нам справі покрадення двох коней Іванові Приймі, громадський суд, за нестанням на копу самого скривдже­ного, винісши ухвалу про те, що як-би скривджений ще в тій самій справі копу скликав, то раніше повинен буде заплатити вину коплянам і невинне обвиненому, додав: „на тім ми, вся копа, такий наш суд учинивши, сесь наш лист копний старцю... Андрію Івановичу... (обвиненому) дали¹[††††††††††††††††††††††††] [‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡]³).

4. Тепер ми зосередимо свою увагу на формах одказу суду копного, а) Наведені вище випадки одказу суду копного представниками громадського суду були відказом усним: обрані на копі люди стають на уряді чи з’являються до пана винного й усно оповідають про те, як відбулася копа, ι⅛6 на ній сталося, кого вона винним учинила і т. и.

Але усна форма відказу не виключала форми писаної. З цього погляду не зовсім правдива думка О. Єфименкової, коли вона каже, „що копи перебувалися без писаного переведення справи на суді, з од­ного боку, через те, що цього не потрібували, а з другого, — через загальну неписьменність, на що є прямі вказівки" *)• Залишаючи на боці питання, потрібне було чи ні писане переведення справи на гро­мадському суді, зупинімося тільки на одказах суду копкого в писа­ній формі.

Hanp., громадський суд у відомій вже нам справі покрадення захованого в ямах збіжжя Федорові Фабищевичеві Плотницькому. Іванові Гораїнові та Полонії Калавуровій, написавши докладний „декрет суду koπhoγo^mj в ньому, між иншим, зазначив: „сесь де­крет наш сторонам жалобливим видаєм і до при­знання сего декрету нашого копкого і до подання оного до книг спосродку себе з копи осіб віри гід­них із паном енералом, на тій справі будучим, до... вряду кгродського Пинського посилаєм"^{[§§§§§§§§§§§§§§§§§§§§§§§§] [*************************] [†††††††††††††††††††††††††]).}

Ми бачимо, що для подання урядові для запису до книг писаного вироку й для потвердження, що все справді так було, як у ньому на­писано, громадський суд обирає з-поміж себе осіб подібно* до того, як це робилося й при одказах усних, причому з початку акту ми дізнаємося, що обраних було двоє, опріч возного:

„Поставившися очевисто панове Федір Михайлович, п. Іван ГораїнПлотницькиї, декрет суду копкого... куактикуванню до книг кгродських Пинських по­. дали, а при них будучи Іван Качанівський, енерал повіту Пин­ського, тот же декрет признав" ⁸).

В иншому випадкові, у справі забиття Станіслава Карловича Менський гродський суд у свойому вироці, обміркувавши неправ­дивість свідоцтва деяких шляхтичів, що дружина небіжчикова у справі забиття свого чоловіка ніби копу кілька разів збирала й що вони на тих копах були, між иншим, висловивсь, що ті шляхтичі на копі не були зовсім, бо вони дуже далеко від місця події мешкають, „бо естли би били (на копі), водле Науки правної, тую копу до вряду би на письмі одослати MiAH^w4).

Ми бачимо, що урядовий суд свідчить, що копний звичай (наука правка) вимагав, щоб декрет суду копкого („копу") громадський суд одсилав у писаній формі до уряду (для актикуваиня?).

Здебільшого громадський суд ке турбується про вибір нарочитих людей для відказу свого вироку, а подає його до уряду або через возного, або покладається на скривдженого, якому й видав до рук пи­

самий вирок свій чи декрет, а скривджений вже або особисто, або через свого посланця подає до уряду для актикування.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення двох свіреп і вола Федору Шолусі, р. 1582 травня 13 дня „присилала до вряду Менського через возного... Опанаса Мончака копа лист свій копкий... Которий... тот лист копкий, через возног о... до вряду донесений, до книг кгрод- ських Мінських уписан есть"¹).

Як-же при загальній неписьменності, як каже О. Єфименкова, можна було писати вироки громадського суду?

Коли ми пригадаємо собі те, що говорилося про склад громад­ського суду, то відповідь на це питання легко дати. Ми там бачили, що в громадському суді брали участь пани, які хоч і не всі, алё дехто з них могли-ж бути письменні; далі, для прислухання суду копкого бра­лися від уряду возні, здебільша теж письменні; нарешті, не можна-ж відкидати думки, що й серед простого люду, який становив переважну більшість громадського суду, були теж письменні. Приклади підписів на вироках чи декретах громадського суду нас можуть запевнити в прав­дивості сказаного.

Hanp., під декретом у справі покрадення захованого в ямах майна Пдотницькому, Гораїнові та Калавуровій стоять такі підписи; „у того декрету при печатях підписи рук тими слови: Як Скир- монт. Федір Вабищевич Плотницький. Будучи я, яко то єнерал, до тої справи зажитий, Іван Качанівський, єнерал, рукою. Василій Стаховський, рукою. Самуїл Ляхович, рукою. Яко будучи відомий добре, що той єнерал з давніх часів крав, підписуюся Лев Коз- ляківський. Яко при тім копнім суді будучи, рукою моєю підпи­сую—Теодор Протасовський — дворянин великого князя Литов­ського скарбовий. Семен Гораїн рукою. Самуїл Стаховський, ру­кою. Філон Юнксвич Ляхович Плотницький, рукою. Іменем мужей королівських Плотницьких Степан Шестакович. Ян ДостоєвськиЙ. Петро Дубенецький. Яко при тім суді копнім будучий Олександер Тенюка. Михайло Ольпинс^кий, єнерал. Миколай Гораїн рукою. Григорій Вабищевич рукою. Ян Стаховський рукою. Іван Володко- вич Плотницький рукою. Яко при тій копі будучий на той час Олександер Полховський" ²).

Ми бачимо серед підписів, окрім возних, багато шляхти; але під­пис Степана Шостаковича від імени мужів королівських коли не свід­чить, що серед неписьменних мужів знайшовся хоч один письменний, то в кожному разі припускає думку, що неписьменні копники могли зажити собі людину, яка-б за них підписалася.

Принаймні, у декреті відомої уже нам циганської копи в справі забиття жінки Олександра Матисовича, читаємо: „А тому, що те право наше точилося на іменню і під боком... п. Я на Захаре в- ського, що на той час в Яршевичах був, просилисьмо його для ліпшої ведомости всі спільне о притиснення пе- чати і о підпис руки, так само й п. Андрія Скипора, которий на тот час був вЯршевичах, і п. Герасима Сорочинського, слуги... п. підканцелерого, которий на той час був в Яршевичах, і п. Олександра Габрія- л о в и ч а, цигана** ^,).

В иншсму випадкові громадський суд у складі самих лиш під­даних із трьох сіл ужив такого способу: „А же писать не умієм, теди )просилисьм о... п. Льва МихаЙ/а Козляківського, аби ся підписав і., п. Яна Дскторовича, також є не- ралів п. Івана Вабищевича Плотницькогоіп. Петра Фастовича, коториї... руки свої, за прозьбами на­шими, підписали і печати приложить р а ч и л и“ ^a). Але опріч тільки що наведеного способу—запрохати ксго-небудь письменного, щоб він розписавсь на листовному вироці копнсму, бувше один спосіб покласти знак на такому вироці і неписьменному — це по­ставити хрещика або прикласти клейна, якими прості люди користувалися в своїх господарських потребах — позначити бортне дерево, поставити граничні знаки на деревах, то-що.

Hanp., у відомій уже нам справі покргдення бджіл панам Урба- новським громадський суд у м. Овручі видав писаний лист суду свого з такими підписами: „Яким Васьківський, при тому будучий і на тему суді засідаючий, рукою власною своєю хрестик кладу-]-. Андрій, бурмистр міста... Овруча, також на тім суді засідаючий, хрестик кладу рукею сво15 дня, „на границі, що ділить ґрунт кн. Курдської Туличівїіький з кгрунтом п. Малинського Pa- довицьким*'; а лист судовий копкий закінчено так: „Писан на границі вишепомененій“ ¹)-

Що на місце й час написання листу чи декрету суду копного звер­тали увагу й що невідповідність дійсності відомостей про Них у листі давала привід до скарг, видно хоч-бИ з судового процесу Йосипа й Яв- дохи Невмирецьких з Богданом і Кирилом Барановськими, що точивсь на рочках судових гродських Київських в м. Овручі р. ^,1684 жовтня 25 дня, між иншим, з того приводу, що в листі судовому копкому в справі покрадення Барановським бджіл було подано неправдиві відомості, а саме про те, що один з копників Андрій Редчич,,не на ґрунті Гошів- ськім (де відбувалася копа), але також в неділь кілька (по копі) п і д п и с а в с я“ на листі судовому копкому²). >

Що-до змісту листів суду копного, то з виїЦенаведених прикладів видно, що вони є досить докладні протоколи всього того, що на копі діялося; до того писано ці листи під займенником „ми“, перелічувано склад копи, коли не поіменний, то з зазначенням сіл, містечок j міст, з яких мужі на копі стали; зазначувано місце копи, справу, в якій скли­кано копу; скаргу скривдженого, опит і инші ді)’ судового вивідування, вирок, підписи, то що.

Проте треба сказати, що листів суду копного дійшло до нас не так уже багато, коли ми порівняємо їхню кількість з зізнаннями уря­дових осіб'— вижа, возного, яких, за приданиям уряду, заживала собі зацікавлена в справі сторона для прислухання суду копного. Возні, як ми вже знаємо, з повинности уряду свойого, повинні були зізнати на уряді про все, що вони бачили й чу^и в справі. Цих зізнаннів з боку возних — ціле море.

б) Зізнання возного теж були усні й !писані.

Hanp., у відомій нам справі покрадення коня Гацові Борисо­вичеві, на уряді ВоЛОДИМИрСЬКОМу „СТаВШИ ^ЧеВИСТО ВОЗНИ ft.fl єнерал Григорій Косовський, кузапйсанню до KH∏jς трой­ських визнав тими слови⁴. Оповівши про все, що діялося

’) Проф. Ясинскій „Акты*, т. II, № 56^s; подібм- Apx. Юго-Зап. Poc., ч. 4, /г. 1∣ №№ 17, 50, 59; там-же, ч. 6, т. 1, № 24; там-жс» Додат, №№ 123, 124; Ак. Вил. Apx. Ком., т. XVlII, №№ 62, 340, 345, 392, 423, 441, 442.

ⁱ⁾ Арх. Юго-Зап. Poc., ч. 6, т. І. Додат., № 54: порівн. там-же, ч. 4, т.’ І, № 50.

на копі, возний закінчив своє зізнання так: „Што я, возний, сли­шав і видів, то до книг гродських Володимерськ ИіХ C р з н а в а м“ ¹).

Але зізнання усні, які, можливо, викликала неписьменність возних (були й такі возні), являли собою ту небезпеку, що пам’ять людська—не надто надійний спосіб удержати все, що діється на копі, особливо що-до імен копників, місцевостей, з яких люди на копу зійшлися, то-що. Коли на пам’ять копників ще можна було покладатися, бо вони могди добре знати своїх сусід, то про возного цього в жадному разі не можна сказати, бо не може-ж людина знати мешканців усього повіту. От чому усні зізнання возних трапляються не дуже часто.

- Зате мало не виключно трапляються писані зізнання возних; возні їх зізнавали, засвіди очевисто ставши на вряді.

Hanp., у справі подрання бджіл Михайлові Грековичеві в дворі його Новодвірськім та підданим Новодвірським р. 1646 лютого 12 дня „на вряді кгродськім замку Господарськім Пинськім, ставши очевисто Ян Людвиг Лучицький, енерал... повіту Пинського" що його з стороною скривджені вжили, щоб вони були „при купі⁴⁴, „квит свій під печаттю із підписом руки своєї і під пе- чатьми сторони шляхти до книг кгродських П и H C Ь К И X при- _ знав в тії слова". Закінчується цей квит так: „Атак я, енерал, што м вивідіслишав, то все на сесь реляційний квит мій списавши, з печаттю і з підписом руки моєї, так же під печатьми сторони-шляхти до книг кгродських Пинських подаю, просячи, аби тое принято і записано било. Ян Людвик Лучицький, енерал его королівської милости, рукою". І тоє со­знания енералово і квит єго до книг кгродських Пив­- ських есть записан⁴⁴ *).

Ми бачимо, що своє писане зізнання возний зве реляційним кви­том, або, коротше, реляцією; можна гадати, що возний, очевисто стоячи на уряді, вичитував свій реляційний квит, а вичитавши, подавав його в готовому писаному вигляді урядові, чим полегшував роботу писаря гродського, якому не треба вже було думати над складанням реляції возного. На те, що возний вичитував на уряді свою писану реляцію, натя­кають слова, наведені в цитованому акті: „квит свій... признав в т і ї слов а*⁴.

Окрім реляційного квиту чи реляції, писані зізнання возних мали ще й инші назви: цедула '), лист реляційний ²), реєстр ⁸), то-що., ^{[MCLXXIX] [MCLXXX]}

Г. В. Демченко, кажучи про ролю возного на копі, між иншим, справедливо зазначає: „возний з стороною, властиво кажучи, у самий суд не втручавсь, а обмежувавсь тільки тим, що був присутній при всіх його діях, засвідчував їх і потім зізнавав ’ про це на уряді. Фактично трохи чи не в більшості випадків цим саме його роля й обмежувалася... на копі навіть і в тих випадках, коли вона розвязувала справу без жадної сторонньої допомоги; присутність возного з стороною викликала неминуча потреба зовнішньо закріпити все, що діялося, бо копа не мала своїх писарів і жадних книг не провадила... Спеціялізуватися-ж у ролі свід­ків копного суду було тим зручніше, що в инших випадках возного дуже часто для свідкування власне й кликали, для свідкування-ж, можна сказати, цей уряд було утворено й пристосовано" [1181] [1182]).

Хоч возний, як це ми знаємо, повинен був з повинности уряду свого „до книг врядових, од которого вряду будеть послан, сознавати" ^s) все, що він бачив і чув, проте акти часто зазначають, що своє зізнання возний чинить з вимоги чи на прохання зацікавленої в справі сторони, якій належав і почин запрохати на справу возного.

Hanp., р. 1596 березня 13 дня „на вряді... кгродськім замку Менськім... ставши возний воєводства менського Ян Мацкевич, при цедулі своїй, очевисто сознав і цедулу того сознания своего під печаттю своєю і під печатьми сторонніми ку записанню до книг кгродських Менських подав, писаную тими слови: я, Ян Мац­кевич, возний... сознаваю то очевисто при цедулі своїй... їж... бу­дучи мні взятим на справу п. Якуба Сологуба... ку прислуханню чинення справедливости... з міщанина є г о... Яршевського на ім’я Матея Солпотя копним обичаєм опокраденнякліти п. Якуба Сологуба... і просив мене, возного, п. Якуб Сологуб, абим я то, штом слишав і видів, до вряду гродського Менського ку записанню докниггродських Менських одніс. Которое то со­знания нацедулі моїй за печаттю моєю і за печатьми людей добрих єсть до книг дано. У тої цедули печатей притиснених три"¹). *,

З наведеного акту ми, між иншим, бачимо, що возний, очевидячки, був неписьменний, коли він тільки печатку сйою притиснув, а не під­писався.

Що вимога скривдженого про те, щоб возний визнавав суд копкий на уряді, справді відогравала в цьому велику ролю, видно з наведеного вже вище прикладу зізнання возного Люберського у справі подрання бджіл у Маньківській пущі кн. Радзивіла, в якому зазначений возний

року 1648 червня 20 дня, подаючи урядові Пинському квит свій, написаний ще 19 травня того-ж року, так пояснив запізнення свое: „которого квиту я... давно до книг не подавав, бо від мене сторона того не вимагала, а як зараз мене про те п. Собещанський (урядник кн. Радзивіла) п ро­сив, щоб я той квит суду копного до книг гродських Пинських оддав, то я при протестації его... той мій реляційний квит подаю" ¹)∙

Вислів возного, що він квиту свого „давно до книг не подавав", з одного боку і, з другого, що це „давно" є всього тільки один місяць (19 травня — 20 червня), ясно показує, що возний мав визнавати квит свій на уряді зараз-же по копі.

Із 106 реляцій возного в справах, що розглядали їх на громадських судах, 87, себ-то 82% возні вчинили протягом перших двох тижнів по копі ^?), решта розподіляється мало не по одній справі на другі два тижні місяця³) і тільки шість із них переходить за місяць ’)•

Хоча возні не завсіди поспішали визнавати свої реляції на уряді, але це не визначає, що вони їх писали в той день, коли визнавали. Нав­паки, з того, що в деяких квитах зазначається місце написання їх, яке разом з тим було й місцем зібрання громадського суду в тій справі, можна зробити висновок, що возні квити свої писали на місці, де гро­мадський суд одбувавсь.

Hanp., у справі покрадення коня Девонові Юркевичеві, підда­ному Миколая Глібовича, р. 1600 липня 12 дня ставши на уряді Менському, возний визнавав квит свій, „в тії слови писаний: Я, Юрій Бартошевич Малопенянський, возний господарський воє­водства Менського, сознаваю... іж в року... (1600 липня 2 дня) будучи мні взятим на копу од врядника... Миколая Глібовича... за украденням коня... у підданого... с. Затеменя у Левона Юрке- вича... на тій копі... над рікою Дроздою... поменений під­даний... Юркевич повідив... А так я, возний, там будучи, штом од тих старців, на копі будучих, слишаві видів, што мною, возним, освідчено і оповідано, даю сесь мій квит ку записаню до книг кгродських Менських... Писан над рікою Дроздою, где з давніх часів копа бивала, року місяця і дня звиш по мене ного"⁵).

¹⁾ Там-жс, № 312.

²⁾ А саме: того самого дня по 8 справах (Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVllI, 148, 187, 193, 205, 278, 301, 306, 444), другого дня по 6 справах (там-же. №№ 174, 175, 258, 294, 327, 364), третього дня по 12 справах (там-жс, №№ 88, 162, 166, 194, 199, 204, 246, 265, 293, 346, 405, 414), четвертого дня по 5 справах (там-жс, 94, 280, 341, 352, 379), п’ятого дня по 8 справах (там-же, N^,∙^,N⅛ 141, 163, 202, 268, 271, 319, 382, 394), шостого дня по 6 справах (там-жс. №№ 164, 190, 244, 354, 371, 393), сьомого дня по 3 справах (там-же, №№ 113, 189. 273), восьмого дня по 6 справах (там-жс, №№ 216, 224, 279, 281, 338, 314), дев'ятого дня, по 3 справах (там-же, №№ 260,266,328), десятого дня по 9 спра­вах (там-же, №№ 145, 181, 249, 250, 292, 358, 387, 390, 391), одинацятого дня по 5 спра­вах (там-же, №№ 152, 173,295,300,384, дванаиятого дня по 5 справам (та.м-жс, №№ 274, 282, 305, 350, 377), трннаиятого дня по 5 справах (там-же, № 91, 304, 329, 339, 368), чотнрнацятого дня по 7 справах (там-жс. №№ 143, 201. 206, 243, 269, 308, 351).

³⁾ Там-же, №№ 34, 180, 213, 313, 303. 335, 348. 401.

•) Там-жс, №№ 90. 137, 309, 312, 313» 374.

*) Ак. Виа. Арх. Ком., т. XVIII, № 131; подібн. там-же, №№ 175, 201, 281; проф. Ясин- с к і й,,,Акты'¹, т. 11, № 95.

3⅞ι∣>∣∣aκ праць Ком. аах.-рр*. та » р. права, s. {j, ->|

Ми бачимо. Ujo свій реляційний квит возний складав зараз-же на самій копі, можливо, його він копі Й зачитував зараз, а визнав його на уряді через десять день.

Визнавання запізнювалося не тільки через те, що скривджений, як це ми вище бачили, своєчасно не потурбувавсь попрохати возного визнати на вряді квит суду копного, але й через те, що винний, обіця­ючи відшкодувати скривдженого, зволікав справу.

Hanp., у справі розграбування майна Романові Достоев.ському підчас повстання козацького возний Давид Зябка р. 1649 березня 21 дня, визнаючи на уряді Пинському квит суду копного, що він його написав того-;# року травня 15 дня, дав таке поясніння, чому він спізнивсь визнати на уряді квит свій: „А так я, єнерал, штом справував, слишав і видів, то все на сесь квит списавши... ку за- писаню до книг гродських Пинських подаю, которую (sic!) і дав­ней до книг подати готов бил, але... Романа Досто- євського піддані Суськиї... к сен з а Лосовського і війт угодою уводили оддати і платити підіймували, чому же не досить учинили; теди тепер, за потребу­ванням п. Достоєвського, тую реляцію до книг... подаю" ’).

Запізнення, як бачимо, вийшло в 4 міс. 7 день (15 травня — 21 ве­ресня). Опріч того, з наведеного можна також зробити висновок, що скривджений тоді тільки турбувавсь про зізнання через возного його квиту, коли не було надії, що винна сторона добровільно виконає вирок суду копного. Навпаки-ж, коли винний досить чинив вирокові копкому, не було жадної потреби доводити до відому урядового про вирок суду копного. Тим-то сила вироків копних, треба гадати, і не дійшла до нас. Коли-ж скривджений своєчасно не зажив собі возного, а представ­ники копи теж не відказали на уряді суду свого, а після виявлялася потреба зафіксувати те, що діялося на копі, в урядових книгах, то скрив­джені виходили з такого становища таким способом: вони брали воз­ного й йому дещо сами оповідали, а потім ставили перед ним декого з копників, і ті йому розказували про те, що діялося на копі. Після цього возний мав підставу визнавати на вряді в своїй реляції про те, що йому представники копи оповідали.

Hanp., р. 1575 червня 9 дня на уряді Луцькому „ставши оче- висто... возний повіту Луцького Тарас Гуляльницький до книг кгродських сознав тими слови, іж року тепер ідучого... іюня 6 дня за приданиям... врядовим, бил єсьми на справі кн. Петра... Четвер- тенського,... їздив єсьми до... Підліс... питаючи од кн. Петра Четвертенського піддай их Підлі ськи х... меновите старця Підліського Івана Довгого, а другого Івана, тре­тього... Велецького Манюка, єстли би тую 12 кіп грошей під­даному кн. Четвер те нс ь ко го... копа усказала? Іно тії всі три менованиї підданиї повідили і визнавали тими слови... іж... ми, будучи, за прозьбою обеюх сторін на копі, тогди... того Грицька копа в тій утці за вкрадення з круга виноватим знайшла і всказала

¹) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIIl, № 320; подібн. там-же, № 374.

на ній вини злодійської дванацять кіп грошей, бо... а него й утку лицем знайшли; і не так... што одно перед тобою, пане возний, визнаваєм, але і перед врядом кгродським Луцьким тое визнаєм. А то било в року сімдесяти вторі м. А так я, говориться в акті від імени підстаростого Луцького, тое сознания возного до книг кгродських Луцьких записати к^зав"¹). Ми бачимо, що аж за три роки після копи пан скривдженого, ма­буть, через те, що винний не досить учинив вирокові копному, через возного збирає відомості про те, який вирок ухвалив свого часу гро­мадський суд, а возний визнає те, що чув. на уряді.

Щоб гарантувати правдивість визнання возного, при ньому завсіди була так звана сторона, що підписувалася під квитом возного, коли була письменна, а то печатки свої притискувала.

Для прикладу наведемо один випадок:

У справі викрадення кліти Веремієві Борисовському возний Якуб Білоусович Лепесівський у свойому квиті, що він його р. 1589 жовтня 6 дня визнавав на Берестейському уряді, між иншим, писав: „А при мні, возні м, на тот час для прислухання тої справи на копі стороною били п. Аврам Сніжко- вич Білоцький, п. Семен Борисовський, а п. Іван Бі­лоцький — зем яни повіту Берестейського. І на тім дав п. Борисовському ку записанню до книг кгродських Берестейських сесь мій квит з печаттю і з підписом руки моєї власної. До кото­рого сознания моего панове зем'янове вишей мене[1183] [1184] ниї печаті свої приложили, а коториї уміли писать, і руки п і д п и с а л и“ ^a).

Звичайно, стороною при возному були шляхтичі; сторона відпові­дала за правдивість визнання возного.

Коли-ж при возному сторони шляхти не було (а це надзвичайно рідко трапляється)³), то на його писаному квиті, на знак правдивости його, копники свої клеЙна прикладали.

Hanp., у квиті возного Василя Заблоцького у відомій уже нам угоді межи п.п. Борисом Садовським і Войтехом Вилковським розвязати поточні справи копним способом, ми, між иншим, читаємо: „Богдан Садовський просив з оної копи завитої собраної старців і десятників, аби до сеї цедули моєї клейка свої підписали, которих клейна і суть написані, то єсть старця Замоського Василія Воєводича клейно, другое клейно десятника Кимейського Дениса, тре­тєє клейно десятника Ганцевського Прокопа"*). Підписати клейна — це, очевидно, виписати їх на квиті возного, а це міг зробити й неписьменний чоловік, бо його він звик виробляти на своїх бортях, ними позначав граничні дерева, то-що.

Тут треба зазначити помилковість думки I. Cnporica, яку поділяє, ідучи за ним, і Ф. І. Леонтович ’), що „реляція возного... була єдиним документом, у якому викладено було всі подробиці й суть цієї (усної) постанови копи“ *), бо, як ми бачили, опріч усного відказу суду крпного од представників копи, були й писані відкази в вигляді досить доклад­них копних декретів — судових листів, про які, напр., уповноважений Криштофа Карловича Дем’ян Гавроновична Менському гродському суді в справі забиття Станіслава Карловича висловився, що „водле науки правної тую копу до вряду би на письмі одіслати міли копники“ ^{[1185] [1186] [1187]). Бачимо ми теж, що докладні відомості про копний суд давали до акти- кування й зацікавлені в справі сторони.}

Яке-ж правне значіння мав отой квит возного?

Ми вже зазначали, що зізнання возного мало собі за мету зафі­ксувати все те, що сталося на копі, і, значить, правити за довід на те, що все, про що написано в квиті, справді було. Тим-то в реляціях воз­ного трапляються вислови, що квит він свій видає на довід того, що він бачив і чув.

Hanp., у відомій нам справі забиття Яна Гулевського од під­даних кс. Бенедикта Глинського, архімандрита Кобринського, двоє возних єнералів воєводства Берестейського Габріель Остромецький і Григорій Ярошевич свій реляційний квит закінчили такими сло­вами: „А так ми, єнерали з стороною - шляхтою, що-но ба­чили і чули... на довід того всього даємо цей наш реляційний квит"^[1188]).

З наведеного, між иншим, видно, що реляційні квити видавав не тільки один возний, але й два й більше — себ-то стільки, скільки їх було вжито для прислухання суду копкого *).

Зважаючи на те, що реляція возного була за довід на користь за­цікавленої сторони, що його для цього заживала, в них можна зустріти вислови, що квит реляційний дається певній особі.

Hanp., у справі покрадення свірепи Гришкові Степановичеві, підданому відомого нам судді Юндила, в реляційному квиті возного Якима Лукашевича, що він його очевисто визнав на Сло- німському уряді, між иншим, читаємо: „А так я, возний, штом слишав і чого-м єсть свідом по достатку в тій справі, далем его милості пану Юндилу свідецтва моего сесь квит під печаттю моєю і під печатьми сторони шляхти ку записанню до книг кгродських Сло­ні м с ьк и х“ ^β).

Останні слова можуть дати привід думати, що раз возний видає квит свій зацікавленій в справі стороні для записання до книг, то ця особа й повинна була подавати його урядові; але ми бачимо, що зазна­чений квит возний очевисто визнає на уряді. Значить, видача од возного зацікавленій особі квиту свого (очевидячки копії) дає тільки зрозуміти, що зацікавлена особа, маючи цей квит, могла контролювати правдивість зізнання возного.

Квит возного, визнаний на уряді, мав силу судового доводу.

Hanp., із процесу, що точився р. 1630 грудня 5 дня на рочках судових гродських Пинських за позвом Юрія Даніеля Войни, під­судка повіту Пинського, з Яном Хведюшком, хоружим того самого повіту, у справі невчинення од Хведюшка одправи судові копкому, між иншим, читаємо: „пан підсудок, доводячи жалоби своєї, покладав... реляцію Яна Скрука, в которій суд коп­ни й признаний, а іж таким судом копним до екзекуції приво­дить бил почав і лист обвіщоний ку заплаті виносив, где не заплачено... о шкоди до вряду гродського Пинського бил позван; ваша милість вряд... наказать рачили, аби тії копники на вряді признали... на которім наказі вашої милости люди, на копі будучи!’, ставши очевисто... на письмі сознания своє подали, же за тоє по­драння бчол 35 кіп грошей мні присудили, которого сознания їх покладаю випис з книг кгродських Пинськи х... А от... п. хоружого умоцований... подав на письмі обмову, в которій пише, же небіжчик Скрук, енерал, несправедливе тот коп­кий суд... признав; другая — задаючи тим копникам, коториї на вряді на письмі сознания своє подали по реляції екера- ловій в двацять полтреті неділі... А так ми, вряд, ви- дячи то, і ж... пан хоружий сам не становив, тільки обмову писав... а п. підсудок при документах своїх... до присяги менував... наказуєм..."¹)

Ми бачимо, що позов свій до хоружого за недосить чинення виро­кові суду копного підсудок підсилив двома документами: 1) виписом з книг гродських реляції возного, в якій він суд копний визнав, і 2) ви­писом зізнання копників чи одказу їх суду копного; хоч позваний і заперечував ці документи, але голими словами. Тому суд став на бік позовника і визнав, що він підсилив свій позов згаданими документами.

5. Коли ми тепер порівняємо все, про що ми в цьому розділі гово­рили, до вимог Литовського Статуту, то побачимо, що Литовський Статут зовсім мовчить про відказ суду копного од представників копи як панові винного, так і урядові гродському, а говорить тільки про відказ суду копного урядові через возного його стороною.

Hanp., Статут р. 1588, кажучи про гоніння сліду й про при­кладання шкоди до села, яке сліду не одвело, додав: „і по сказаню мають через возного и сторону, которые при тому были, обьявити то вряду кгродскому того повЪту и половицю пересуду вряду

') Там-же, № 275.

дати, а вряд маеть рок, водле важности шкоды и науки CτaτyτoBC∙_u заплате зложити" ^,),

Отже ми бачимо, що Статут не знає одказу суду копного через представників копи, але знає про відкаа суду копного урядові через возного й сторону, про віддачу урядові половини пересуду Й про скла­дання од уряду року заплаті сказаної суми; себ-то вимоги Статуту цілком відповідають тому, про що ми говорили були на підставі актового матеріялу.

Далі, Статут зовсім мовчить про те, що уряд, користуючися з на­годи, коли йому відказують суд копний, має право ухвалювати чи ствер­джувати вироки суду копного, а тим більше його касувати в порядкові ;іе апеляційному, а в порядкові, мовляв, догляду. А тому випадки касу­вання вироків суду копного в такому порядкові треба вважати за пере­вищення влади з боку уряду, за порушення приписів Статуту.

Принаймні гадати так можна за аналогією з тим, як має ставитися уряд до вироків суду полюбовного.

Статут з цього приводу каже: „кгды судьи полюбовные кому презыскъ судовъ не всказали и листы того всказанья сполу обЪдвЪ стороні подъ печатьми своими дали, а тоть бы водле суда их того держати и тому досить чынити не хотіль, тогды тоть листь маеть быть положені» передъ судомъ земским, а судья, вгленувшы въ оный лист, маеть его заховати при моцы и отправу дати" ^{[1189] [1190] [1191] [1192]). Ми бачимо, що Статут за урядовим судом визнає єдине право за­лишити вирок полюбовного суду при його силі й обов’язок одправу дати. Здебільшого подібне відношення гродського суду ми бачили й до вироків копного суду, коли уряд, вислухавши вирок копного суду, ні в чім його не порушав і в усім стверджував 8).}

Що-ж до зізнання возного перед урядом про те, що він справував, бачив і чув на копі, то про це ми читаємо- в Статуті в артикулі про справу й уряд возного взагалі:

„возный присяглый с каждым часом, за везваньем кождого чоловека потребуючого где кольвек его знайдеть, будь в дому его, в тор-ьгу, і на беседе, і в дорозе, повинен и без ведомости, при­данья и посланья врядового и без квитов их на всякие справы людские, не омешкая езъдить, ничим ся не одмовляючи... а завжди маеть при себе меть при каждой таковой справе двух шляхтичов, веры годных, для подъпиранья и вызнанья и сведецтва своего; ведь же хлопъские бои, рани и спашы вшелякие и иные шкоди тым подобные меншие, сам один и без стороны—шляхты огледати можеть, однакож без кождого омешканья за тыдень, а надалей за две недели сам очевисто то все до книг врядовых при квитех своих, которые зараз стороне дати повинен с печатью своею и с печатьми тое стороны и с подписью рук их, если бы который з них писати умел, маеть сознавати, окром якых кгвалтовных и слушных причин, за чим бы возный не мог за две недели до вряду сознать. А вряд кождый от возных маеть сознанья приймовати и до книг записы- вати и выписы давать... А таковые выписы с книг врядовых сознанья возного у кождого права приймованы быти мають“ ’)•

Все це, як бачимо, ми констатували, вивчаючи актовий матеріял про визнання через возного того, що він бачив і чув на громадському суді, з тією хіба одміною, що визнання возного було не тільки писане на квиті, цедулі, то-що, а й усне.

Цікаво, що практика гродського суду, усупереч Литовському Ста­тутові, визнавала за неправильне зізнання суду копкого на уряді через самого-но возного без копників.

Hanp., у відомій уже нам справі підсудка Войни з хоружим Федюшком за те, що хоружий Федюшко не досить учинив вирокові суду копкого й з підданих своїх не справив 35 кіп грошей за видрання бджіл у пасіці Войни, останній, підпираючи позов свій, „покладав випис реляції возного суду копного". Одпорна сторона, між иншим, завважила, що „копний суд не- правний, бо копа не визнала, тільки сам єнерал“ і домовлялася вільности від позву. „А так ми, суд, читаємо в акті, видячито, же водле права копамаєть иаврядіпри вознім сознать, з тих причин на сесь час од того позву п. хо- ружого вільним учинили. А похочеть ли п. підсудок з самих копників до признання тої реляції ставити, то єго милості вільно будеть“ ^a)_e Як наведене заперечення позваного про те, що ніби-то виписка з зізнання возного про суд копний у цій справі не відповідає вимогам права (неправна), бо копа сама одказу не вчинила, а лиш один возний, так і думка гродського суду про те, що ніби-то право вимагає, щоб копа суд свій визнавала на уряді при возному, цілком неправні, бо, як ми бачили, ні Статут не вимагає цього, ні копне право. Ми підкреслю­вали вище, що зізнання возного й копників, хоч і відбувалося в тій самій справі, але обидва ці акти були паралельні й рівноцінні — кожен з них не являв собою ні додатку до другого, ні ствердження правдивости його.

З другого боку, з наведеного акту ми бачимо, що для відказу суду копного через представників копи не було жадного строку, коли гродський суд дав на волю скривдженого поставити копників для при­знання реляції возного ³). А коли ту саму справу розглядувано в тому- таки гродському суді за три місяці — 2 грудня 1630 року, скривджений мав уже в свойому розпорядженні випис з книг гродських про те, що копники, ставши очевисто на уряді, подали зізнання своє на письмі. Але позваний виставив нове заперечення, закидаючи копникам, що вони зізнання своє подали „по реляції єнераловій в двацять півтреті неділі",

’) Р. 1588, роз. IV, арт. 9; р. 1566, роз. IV, арт. 5.

’) Ак. Вил- Арх. Ком., т. XVHI. № 272: подібн. іам-же, № 275.

^j) Пор. проф. Я с и н с к і й, „Акты", т. І, № 372. Див. подіб. випадок у М. К. Лю- бавського в його праці „Областное ділсніс", км. З, crop. 658.

себ-то мало не за півроку, але суд на те не звернув жадної уваги, визнавши, отже, що для одказу суду копного через самих копників жадного тер­міну не було ^,)∙

Нарешті що-до відповідальности возного за неправдиве зізнання його про те, що діялося на копі, Литовський Статут про це так каже:

„а кгды бы возный що кольвек такового непристойного спра- вовал, або иж бы несправедливе сознал, а врядом своим ку шкоде которой стороне шафовал за якоюж кольвек причыною... тогды, за доводом слушным, ясным и достаточным... каран быти маеть водле важности выступку своего — а меновите: за неправдивое со­знанье — горлом, а за инъшие меншые выступки маеть седеть у вязенью на замку, або в дворе нашом дванадцять недель и шкоду стороне поводовой нагородити за доводом'* ^[1193]).

Нам відомий лиш один випадок, коли Менський гродський суд судив возного Яна Варлаховського за неправдиве його зізнання суду копного.

Це було року 1602 березня 5 дня у відомій уже нам справі Андрія Кенсовського з Ґотардом Ходорковським. Возного обвину­вачували в тому, що коли „Кготард... Ходорковський... хотів одного мужа Славогоського на чорту взяти а на то містцо підданих своїх... заставити, а мужове Славогошці, розуміючи то бить за кривду собі... домагалися, аби сам п. Кготард або тивун його Михал на містці в чорту взятого бил задан; і кгди в тім спорі своїм через немалий час не згодилася, копа тая вся, не кончачи тої справи і не сказуючи на нім нічого, проч ся розішли, а ти... Яне Варлаховський, читаємо в позві, на тій копі бивши, нічого на ній не видівши, ані слишавши, смів єси речі неправдивиї до книг гродських Менських квитом своїм сознавати і врядом своїм несправедливе шафовати, а то єсть копа... тая вся... не судячи тої речи, проч розішли і пересуду ніякого не брали, а ти... Яне Варлаховський, описав єси в квиті сознания своего, яко би тая копа міла суму пенязей на підданих п. Андрія Кенсовського Славо- гоських п. Кготарду Ходорковському присудити і пересуд од того взяти і другую половину пересуду яко би міли до в ряду... кгродського Менського оді- C л а т и...“ ^[1194]). Суд зазначеного числа не закінчив справи й призна­чив перевести на місці слідство-шкрутинію. Закінчено було справу на других рочках того-ж-таки року 23 квітня. Суд гродський ухва­лив такий вирок: „за таковий його, Яна Варлаховського, явний і ясний, через шкрутинію оказаний, виступ і непристойное фальшивое сознания і шафовання врядом його воз- новським, яко в речі неважній і... п. Кенсовському ку шкоді малій учиненого, заживаючи над ним, Варлаховським, милосердя, а не сказуючи на горло, тільки его, Яна Варлахов­ського, з уряду його возновського декгретуєм і за­раз складаєм і вже од дати сего декрету нашого тим урядом возновським шафовати не маеть"^[1195]).