Вступні відомості про громадський суд.

Назва.

Різноманітність та вначіння пава. Думка Ф. L Лсоптовпча Dpo копкий суд. Доводя проти цієї думая.

Найрозповсюджеиішою назвою громадського суду в актах була — „копа" ^,)∙ Пояснення цієї назви дають сами акти.

Haπp._t Архип Богданович, возний повіту Слонімського, до* кладав урядові, що він р. 1610 січня 10 дня був на справі Івана Петроневича в с. Ярневі на копі; тоді „копа, зібрання людей немалое, повідали...**’).

Ми бачимо, що слова—„копа", „зібрання людей немалое"—поставлено поруч, як синоніми. Звідсіля висновок, що копа е зібрання людей немале.

Про значну кількість людей на копі дають розуміти й ииші акти.

Hanp., р. 1663 червйя 2 дня возний енеральний Пинського повіту Олександер Ольпииський докладав урядові, що 23 травня того року він, будучи ужитий на справу Андрія та Олекси Гаце- вичів Стадо в съ к их до села Стахова, вийшовши на вулицю, застав там „мнозтво людей, на копу зібраних**’).

В иншому випадкові енеральний возний Вовковиського повіту Матвій Кінтовт і Слонімського повіту Ян Голембіевський докладали

^,) П р о ф. М. Н. Я с и н с к і й,.Акты о копныхъ и панских-ь судахт>“ т. 1, №№ 72, 174,185;там-жет.II,№№32р50; проф. Ивавишевъ,.О древнихъ сельских»обіцинахь* Додат. №№ І, Ш, V; Ак. Юг. Зап. Рос. ч. 4, т. І. № 18; Ак. Вял. Арх. Ком. т. XVlU, №№ 9 — ЗО. 32 - 45, 47 — 48. 50 - 55, 57 - 59, 61—65, 67-73, 75, 76, 78-86, 88-94, 110-115, 117, 118, 121, 123, 125—129, 131-133, 136—143, 147 — 149, 157, 162, 163, 166, 167. 170,,73. 174, 176-181, 183, 185-187, 189-191, 194-196. 198, 201, 202, 205, 210, 212 — 214. 216. 217, 220, 224, 233, 237, 243 — 249, 256 — 258, 262, 264, 267, 272, 273, 275 - 277, 279, 281, 282, 284, 290 — 293, 295, 298, 301, 302. 305, 307, 308, 311, 313, 314, 316-319, 322, 323, 326, 329, 331, 333-337, 339-356, 359 -361, 365, 366, 370-372, 375, 378 — 380, 382, 383, 385 - 387, 389, 391 — 396, 393, 399, 402 - 411, 413, 417, 423, 427, 435 - 437, 442 — 444, 448; там-же, т.

’) Тут і далі текст актів наводжу в сучаснім транскрипції; акти чужими мовами наводжу в перекладі українською мовою. Ак. Вил. Арх. Ком. т. XVlII № 201; подібв. там-же, №№-26$, 268. 278, 313, 350, 383.

•) Там-же, № 338; подібн. там-же, № 339.

урядові, що вони р. 1651 грудня 29 дня були на „копі при вели­кому згромадженні людей**¹).

Взагалі слово „копа“ вживається в актах дуже часто в такому сполученні: „копа людей** 'ⁱ) і визначає більш-менш велику, чималу кіль­кість людей. Значить, копою називалося досить численне зібрання людей.

Що до самої філології слова „копа*⁴, то Ів. Cnporic правдоподібно гадає, що його взято від старовинного руського слова „копити", „копи- тися*⁴ — „збирати**, „збиратися", і воно значитиме те саме, що тепер називають зібранням, натовпом *).

Але крім назвиська „копа" громадський суд ще називався й „ку­пою" Акти й тут пояснюють назвисько „купа**, як зібрання немале людей.

Hanp., представники „купи** р. 1698 березня 22 дня зізнавали на Слуцькому уряді, що вони „за заказом од... Івана Сечки були... на купі у Болотчичах, де при зібранню немалої гро­мади людей зять.. Сечки... Дулич прикладав... перед купою’*^ь). Тут, як бачимо, теж—„зібрання немалої громади людей** і „ку­па" — вжито як синоніми.

Слово „купа** теж зустрічається в такому сполученню: „купа людей".

Hanp., р. 1638 березня 19 дня скаржився Слуцькому урядові Мартин Богуш на Івана Сечку, що він „хотячи на мене довести...так того злодійства, як і... задание трутизни през челядницю мою Настюху жоні його купним способом, збирав купу людей немалу з різних сіл в селі Болотицькому" ^β).

Саме по собі слово „купа" (від „купчитися, збиратися") — значить таке-ж зібрання, як і слово „копа".

Проф. Н. Іванішев зазначає, що в законі Вінодульському р.

Опріч наведених назв, громадський суд звався ще й „громадою"⁸), від якого слова, як сучасного й найзрозумілішого, я й взяв назву для своєї праці, називаючи суд копний громадським судом.

З одного боку акти пояснюють слово „громада", поруч ставлячи його з словом „копа".

’) Там-же, № 332.

’) Там-же, № 165, 176, 189, 194, 203, 206, 290, 291, 429.

³⁾ Там-же, Предисловіе, стор. XXiV.

⁴⁾ ∏poφ. Ясинскій, „Акты" т. І, №№ 283, 306; т. II, № 34; Ак. Вил. Apx. Ком. т. XVIII, №№ 193, 218, 219, 223, 225, 228, 231, 234, 236, 238-242, 253, 283, 286 298, 330, 433; т. XVII, № 826.

⁶) Там-же, т. XVIII, № 286; подіб. там-же, № 306, 240.

*^,) Там-же, № 285; подіб. проф. Ясинскій, „Акты' т. II, № 34.

^т) „О др. сел. общ., crop. 8, прим. I.

^s)∏ρoφ. Ясинскій, „Акты" т. И, № 34; Ак. Вил. Арх. Ком. т. XVIII, №№ 137, 221, 222, 308, 324. 344, 362, 363, 367, 384, 414, 441.

Hanp., у позві Луцького гродського суду р. 1586 березня 20 дня по скарзі кн. Магдалини Сокольської на владику Луцького й Острозького Йону Борзобагатого —- Красенського читаемое „бил суд копкий на границі імення Сокольського... чинений на копі або громаді** ^,)∙

З другого боку, вживаючи слово „громада" в сполученні з словом „людей" (громада людей), акти ясно дають зрозуміти, що „громада** е зібрання людей.

Hanp., Лаврин Єпимахович, возний повіту Менського, докладав- урядові, що р. 1599 червня 20 дня був він на справі Станіслава Скорошівського і кели, каже він, „я з стороною... до... села. приїхали, питали ми, де-б була громада людей зібраних"^[28]). Хоч саме слово,,громада** означає більш-менш значне згрома­дження людей, акти часто докладніше пояснюють, що громади бувають різні: то велика громада людей**^[29]), то „громада людей немалая**^[30]), τσ „мала громадка** ^{[31] [32]).}

Проф. Іванішев зазначає, що слово „громада** в розумінні народ- нього зібрання зустрічається ще в Короледвірському рукописові в поемі про Бенеша Германова®).

Далі, громадський суд звався ще „згромадженням**.

Hanp., Себастіян Ковельський докладав Берестейському уря­дові, що р. 1631 жовтня 31 дня був він у справі Яна Боровського з приводу спалення гумна й двору в с. Красові на копі, що „ста­новилася для опиту винувайців при бутности сусід... бурмистра м. Додукова... міщан Додуковських, також і підданих... різних сіл прилеглих. При котрому згромадженні чинився опит**^{[33] [34]).}

Як і громада, згромадження в актах зветься то „згромадженням многих людей**^β), то „згромадженням немалим людей** ’), то просто- „згромадженням людей**^1й).

Значно рідше громадський суд в актах називається просто,.зіб­ранням** ’^,), або „зібранням немалим людей**^[35]).

Нарешті, зустрічається по одному разу йменування громадського- суду „з'їханням" ^,3), „сходкою** ^ll)> „вічем** ^[36]), „соймом** ^ь), „соком** ⁿ), „судом гайним** ^,s) і „слідом**^[37]).

Ця різноманітність назв громадського суду, свідчучи з одного боку, про багатство мови для йменування певного явища („копа'*, „купа‘\ „громада*^{[38] [39] [40], „згромадження**, „зібрання**, „віче*'), з другого — підкреслює спосіб, якого було вжито для зібрання того суду: люди сходилися (сходка), коли суд складався з близьких людей, і з’їздилися (з’їхання), коли для того закликалися люди з далеких околиць; з третього, вказує на місце зібрання — в гаю (суд гайний); з четвертого, — на спосіб до­ходження правди — слідом іти — (слід), сочити — (сок) і т. д.}

Але помилкою було-б думати, що різні назви вживалися по різних місцевостях. Навпаки, можна вказати багато випадків, коли різні назви вживалися в тому самому акті, а значить, і в тій самій місцевості, при­чому одна назва вживалася замість другої, або ставилися поруч, як синоніми.

Hanp., у наведеному вже позві Луцького гродського суду в справі кн. Сокольської з владикою Йоною Борзобагатим - Kpa- сенським читаємо: „бил суд копний на границі імення Сокольського... чинений на копі або громаді**¹).

Року 1570 січня 12 дня „з тоєї копи, читаємо в другому акті, чоловіка окількодесят, постановившися на уряді в замку господар­ським Луцькім... повідили тими слови: їж... м и од всеї громади нашої в е ли к о ї до вряду Луцького на визнання а одказування суду свого копкого з возним і стороною прислані...од копи**²).

Таких випадків, де одна назва (копа) переплітається з другою (громадою) в тому самому значінні, зустрічається чимало³). Не менш випадків зустрічається в актах, коли назва „копа*⁴ ототожнюється з наз­вою „купа“ і переплітається з нею *). Навіть у Литовському Статуті громадський суд зветься то копою, то купою ^[41]).

Менше випадків, коли в тому самому акті трапляються, переплі­таючись межи собою, назви: купа — громада^[42]), згромадження — громада^{[43] [44]), копа — згромадження®), купа — згромадження[45]), зібрання — з’їхання ,υ).}

Можна навіть навести приклади, коли в тому самому акті зустрі­чається по 3 назвиська: копа, купа й громада, або копа, громада й згро­мадження.

Hanp., р. 1583 серпня 21 дня Луцький гродський уряд на копі під с. Підгайцями чинив опит у справі забиття жидів Луцьких

Шмойли й Мошка Малчичів: „а коли, читаємо в акті, „ся до гро­мади зібрали, для вшелякої відомости, если би всі били піддані того села, о спис їх просили, которих імени тиї суть... Климка Обовтич, которий менив в себе синів трьох: Мартина Павлючка, Тишуту, тих на копі не било./. Григорій Красносельський сознав правда.), жем слишал на полі од підданих тутошніх, іж мовили межи собою, же 'ВИДІЛИ голову чоловічую покінець двірця під гаєм, іж її собака їла. Проте... ся тут з тої купи нехай тот, хто йому по­відав, сознаеть“... ^,).

В судовому листі громадського суду, що відбувся в с. Hobo- шичах Пинського повіту р. 1684 червня25 дня, читаємо: „при з гро­мад ж е нн ю.„ нашім в полі під Новошичами переводилася справа, першої копи нашої в кривдах о почарованнє збіжжя... Павлюкові Опанасовичеві... станувши очевисто сам... пан Букраба, ускар- жався і... жадав, аби з громади копної на оглядання мужів вислано..." *).

Отже ми бачимо, що громадський суд у формі зібрання чималого людей, мав різні назви, які й вживалися поруч у тій самій місцевості.

Відповідно до назви члени громадського суду звалися коплянами^{[46] [47] [48]), копниками[49] [50]), купинками s) і коп’якамиβ), причому в тому самому акті вони часом звалися то коплянами, то копниками [51] [52] [53] [54]), або то копниками, то купниками [55] [56]). Звалися ще члени громадського суду „суддями" ®) й „мужами",0), але про цю назву докладніше буде сказано в иншому місці. Од слова „копа" вживалося, для зазначення копної діяльности, дієслово „коповати"11), скорочено „копати" ,2), „копчати", [57]) „окопо- вати“ н), „накоповати" ls), а від слова „купа" дієслово „куповати" 1tt).}

На цьому можна було-б скінчити з питанням про назву громад­ського суду, коли-б у науковій літературі не було думки про те, що копний суд — то зовсім не суд, а допомічна якась установа для урядового суду, знаряддя його. Перший висловив таку думку Ф. 1. Леонтович у своїй праці „Русская Правда и Литовскій Статуть“. „Общинні уста­нови (сходки), каже він, затрималися підчас Литовських Статутів тільки в значінні простого знаряддя урядового суду. Це копи, що вживалися в ноступкові з приводу забиття, крадіжу та спашу“ '). В иншому місці той-же Ф. Леонтович пише: „У Литовському Статуті ми зустрічаємо ще купи (копи) й копні суди, але ці копи та суди, як показує ближче виучування статутових ухвал, мали зовсім инше значіння, що відрізняє їх від того, яке вони мали до розвитку боярського (панського) права, підчас само­стійного життя сільських громад (общин). Правда, при першому зна­йомстві з ухвалами, де йде мова про копи та копні суди, можна зро­бити висновок, що за часів Статуту ще визнавалася за сільськими гро­мадами судова влада. Можна, принаймні, думати, що в справах, які без­посередньо торкалися громад, напр., у так званих спашах, у справах про крадіж та „шкоди“ і в справах про забиття, копи відгравали першу ролю, як головне знаряддя судової влади, що виключало вмішування инших присудів... Але ретельніше розглянувши зазначені правила, ми легко переконаємося, що всі подібні висновки — помилкові й невірні,— переконаємося, що копний суд не міг мати й справді не мав того зна­чіння, яке ми йому надали вище. Ми переконаємося, що копний суд був судом тільки через одну назву, що діяльність його відрізнялася від тих урядів, яким властиво належала юрисдикція, судова влада. Не право суду в теперішньому його значінні, не „право*⁴, а тільки довід і свід- ство— констатування й визначення тих спірних подій і відносин, які треба було спершу визначити й пояснити в певному випадкові для роз- вязання його судовим ладом — от єдина діяльність, яку припускав Ста­тут для копників і копних судів⁴*²). Висловлений погляд Ф. І. Леонто­вич виробив на підставі аналізи окремих артикулів Статуту, що говорять про шляхетські, як він їх називає, копи. Коли Ф. Леонтович перехо­дить до коп сільських, громадських, скликуваних у справах спашу, по­трав і потолок, а так само в справах про крадіж та забиття, — можна було чекати, що тут погляд Ф. Леонтовича буде инший. Але, проана­лізувавши ухвали Статуту що-до спашу (розд. XIII арт. 2 Стат. 1588 р.) Ф. Леонтович каже: „присуджування, окупування, очевидно, відрізня­ється від тої діяльности, яка відома була під назвою права окупування; суд був тільки підвалиною права, а не самим правом**³). Що-до коп сільських у справах крадіжу й забиття, то тут Ф. Леонтович тільки зазначає, що вони визначилися немалою кількістю людей, проте, каже він, мали на доводі суто пасивне становище, бо вони сами були об’єктом опиту ^[58]).

Наведений погляд на копний суд Ф. І. Леонтовича є мало не оди­нокий у науковій літературі. Инші вчені, що торкалися копкого суду, як от М. К. Любавський, такого погляду не держалися, хоча й не запере­чували прямо Ф. І. Леонтовичеві. М. К. Любавський, наприклад, визнає за копним судом значіння суду й пояснює походження цієї назви так: „тому що при справуванні земельних заводів і різних суперечок доводи­лося,вести копу⁴, себ-то викликати на опит місцевих мешканців, бояр і людей, то й суди ці називалися, звичайно, копними. Повстання такої назви пояснюється тим, що судове слідство за тих часів не відрізнялося дуже від суду, вважалося за самий суд, бо по суті розвязувало справу** ¹).

В иншому місці той-же М. К. Любавський про розшук копний висловлюється так: „Цей розшук натурально повинен був перевернутися на суд, бо за давніх часів подання доводів, викриття злочинця вже ви­рішувало справу й „вирок** судді був уже простою формальністю, а з другого боку, при викритті злочинця копі доводилося оцінювати доводи винности й невинности *).

Отже цитовані автори тримаються різних позицій: коли Ф. Леон- тович не хоче копкого суду визнавати за суд, то М. К. Любавський, навпаки, визнаючи його за суд, висловлює думку, що він повинен був з допомічного органу перевернутися на справжній суд. Думка М. К. Лю- бавського ще більш заслуговує на увагу, що М. К. Любавський писав свою працю 20-ма роками пізніше й мав можливість робити свої вис­новки не на підставі переважно Литовського Статуту, як це робив Ф. Леонтович, а й на підставі Литовської Метрики, себ-то на підставі такого актового матеріялу, що в ньому самий Литовський Статут може знайти собі поясніння, а не тільки ті чи инші його окремі ухвали, взяті з звичаєвого права.

Як-би Ф. І. Леонтович $ своїй пізнішій праці „Областные суды въ Λhtb⅛** зрікся був отверто своїх старих думок, висловлених 50 років тому, можна було-б не торкатися наведених вище його поглядів, але коли він у зазначеній пізнішій праці обмежується тільки туманною коротенькою фразою („Народні віча затрималися в Литовсько-руських країнах до пізнішого часу _чпід спеціяльним титлом судів копних, що функціонували, головним чином, у справах цивільних і карних, що в них треба було провадити на місці слідство (опит та ин.) і самий суд**) ³), з якої видно, що Ф. Леонтович вже копний суд вважає за суд, — я повинен був не тільки навести його думки, але й заперечуватиму їх на під­ставі актових матеріялів.

По-перше, треба підкреслити, що копи збиралися не для вирішення громадських справ, а лиш для суду; що назва „копа“ означала самий суд копи. ^{[59] [60]}

Hanp., вирок громадського суду, що відбувався 24 січня 1773 р. в Калужці над Денисом Будником, якому дано вину за видертя бджіл, починається такими словами: „ми, мужі з сіл околич­них і волости, на суд, копою званий, згромаджені.¹)∙ Ми бачимо, що „суд" і „копа" — розуміння тотожні; так їх розу­міють сами копники. Можна навести багато прикладів, коли копа сама себе називає судом копним.

Р. 1699 жовтня ЗО дня уряд Пинський прийняв до книг вирок у справі Андрія Букраби, скарбника новгородського, за чарування його Кирилом і Хведором Адамовичами; цей вирок починається такими словами: „перед ними, судом копним, мужгМи з сіл Достоєва, Дружилова, Лескович, Смердячі, Замоша, Оброва і Кац- ків, околичних сусідів" ’).

Копу, далі, за суд мали пани, не зважаючи на те, що Ф. І. Леон- тович про них говорить, що з розвитком панських елементів, „громад­ський суд повинен був ступенево втрачувати практичне значіння, заміню­ватися на суд панський (боярський)" ^{[61] [62] [63]). -}

Hanp., з реляції возного Якима Лукашевича Слонімському урядові видно, що пан Криштоф Юндил, суддя гродський Слонім- ський, у справі свого підданця Гришка Степановича казав на копі, що відбулася р. 1619 червня ЗО дня, запідозреному Лав- рину: „Лаврине!.. украв ти теж вола підданому князя плебана Рожанського з Острова, которого забивши з отцем своїм, ззів; за того вола з суду копного і пана Миколая Юндила, брата моєго, ушкодженому... бика дав ти" ^[64]).

Далі, копу за суд мали возні, судові урядовці, що в своїх реля- ціях урядові так його звали.

Hanp., р. 1582 травня 15 дня, ставши перед урядом Мен- ським, возний Опанас Менчак цедулу свого сознания за печатю і з підписом руки своєї до записання в книги подав, яка почина­лася такими словами: „Я, Опанас Менчак, возний повіту Менського, сознаваю... що будучи мні везваному од... Федора Шолухи ку при­слуханню суду копного..."?).

Потім, копу за суд мав і уряд, що, приймаючи до актикування вироки копних судів, зве їх судами копними.

Hanp., р. 1632 квітня 8 дня „на вряді кгродському в замку Овруцькім передо мною, Яком Лук янським, намісником підста- роства Овруцького, постановившись очевисто... Лукаш Валковський ку записанню до книг нинішніх подав лист суду копного..." ^е).

Навіть більше, уряд стверджував вироки суду копного, вважаючи їх за слушні.

Hanp., р. 1622 серпня 17 дня уряд Слуцький, вислухавши доклад приданих з уряду вижів з їх стороною й копою про суд копний, що стався в справі п. Семена Свиди, записав: „по кото­рому... сознанию тих вижів і всієї купи... села Болотчицького_у і я, вряд, узнавши тот суд копний за слушний, оний во всім ствержаю і рок заплаті неділь дві складаю^{[65] [66]* i).}

Визначаючи вироки копного суду, уряд одправу чинив вирокам цього суду.

Hanp., р. 1583 січня 2 дня Луцький уряд, вислухавши вирок суду копного в справі шляхетного Матиса Хорковського, записав: „А так тот суд свій копний копа вся через возного повіту Луцького Войтеха Яблонського... мні уряду, обзістила... Што ж я, не одступуючи права посполитого і Статуту... Литовського, зло­жив рок заплаті пенежній тим чотиром сот копам, подлуг артикулу 59 в розділі 4, на кождую сто коп дванацять неділь...** ²). Вироки копного суду, нарівні з иншими документами Й доводами, подавали урядовому судові і він приймав їх.

Hanp., р. 1670 січня 8 дня на рочках судових гродських Пинських, коли з реєстру припала справа Михайла й Яна Ромуль- тів з Михайлом й Юстиною Біличами за иевидання судові коп­кому підданця їх Яцька Пецкевича, що на копному суді добро­вільно признався до видертя бджіл Микиті Мичці, підданому Po- мультів, повірений Ромультів Лопацький, „доводячи позовної жалобу, покладав (перед гродським судом) протестацію на... Білича й... жону його... виписом з книг кгродських Пинських... о неучиненнє з підданого Яцка Пецкевича... о подертя злодійським способом четверга пчіл... при тім реляцію енеральськую... о річ, в протестації і реляції... і жалобі позовній мененую показавши до того і декрет суду копноголюдей околичних..."³). Вироки копного суду лягали в підвалину діловодства урядових судів, коли зацікавлена сторона зверталася до нього з вимогою приму­сити супротивну сторону виконати судовий вирок копного суду, як от, наприклад:

Луцький гродський суд видав р. 1586 березня 20 дня позов до владики Луцького Кирила Терлецького за невиконання вироку суду копного, що відбувався на границі маєтка Сокольського в справі пожоги села Кобча і всієї маетности Матуса Хорковського, служебника кн. Магдалини Сокольської, про який вже не раз згадувано ⁴).

Коли вироки копного суду не виконуються, урядовий суд своїм вироком наказував позваній стороні виконати Його.

Hanp., ρ. 1622 грудня 7 дня Менський гродський суд, у справі кн. Яроша Жижемського з Самойлом Слазським за нестання на копі Бориса Словиковича, якого копа за чари всказала на спа­лення вогнем, виніс такий вирок: „Я, воєвода і староста, зрозу­мівши в тій справі з спорів і мовення обудвух сторін і прихи^я- ючися до справедливости святої того підданого аби п. Славський передо мною, водлуг копкого суду, поставив, наказав; а п. Слав­ський, підданого не ставячи, з суду зійшов; проте я, воєвода і староста, видячи п. Славського упорним і права посполитого непослушним, прихиляючися до артикулу двацять шостого з роз­ділу одинацятого і артикулу дев'ятого з розділу чотирьАцятого, декрет копний во всім ствержаю і того підданого Бо­риса Словиковича на покаране, водлуг того декрету копного, вска- зую, аби п. Славський... того Бориса Словиковича на копі третій ку покаранню поставив" ^,).

Далі, урядовий суд у тих випадках, коли вироки копного суду йому здавалися сумнівними, наприклад, через неправдиву доповідь возного, що був на тому суді, наказував зацікавленій стороні знову збирати копу й шкод своїх доходити копою.

Hanp., р. 1602 серпня 7 дня Менський гродський суд, у справі Готарда Ходорковського з Андрієм Кенсовським за спричинені від підданців Кенсовського Ходорковському шкоди, коли на суді ви­явилося, що возний Варлаховський неправдиво визнав перед урядом, що копа присудила Ходорковському на підданцях Кенсовського 80 кіп і 50 грошей, коли в дійсності такого вироку не було, бо Ходорковський не виконав наказаної йому від копного суду при­сяги через те, що підданці Кенсовського не вели Ходорковського до присяги, виніс такий вирок: „бачучи... що возний Варлаховський тую справу... Ходорковського з сторони присуження суми пенязей через копу за шкоду його... Ходорковського на... Кенсовському сознаниям своїм порізнив і до вонтпливости привів, для того тот возний і з уряду возновського зложений єсть, з тих причин... тую справу, яко сознаниям возного порозненую і до вонтпливости при­веденую, на сторону одложивши... Кготарду Ходорков­ському знову копу збирать і тих шкод своїх через копуна піддани х... Кенсовського доходити наказую²). Нарешті, сам закон —- Литовський Статут — мав копу за суд, коп- ників — за суддів, коли забезпечував копним суддям таку-ж недоторкан­ність, як і суддям урядовим: „уставуем яко для тих судей покою, которые суть на местцах наших, от нас и от панов рад наших установ- леные, (так и) д л я т ы х, которые б ы в а ю т н а копах"³).

Досі ми наводили доводи, так-би мовити, зовнішнього, формального характеру, за те, що копи були судами, а саме: що їх за суд уважали сами копники, пани, уряд і закон. Я не хтів-би зупинятися над тим, що акти називають копників суддями копними.*), що на розсудок копний давалася

^,) Там-же, № 232; подіб. там-же, № 245,

’) Там-же, № 185; подіб. там-же № 333; πpoφ. Ясинскій, „Акты* т. II, №331. ’) P. 1529. роз. VI, арт. 12.

*) Проф. Ясинскій, _w Акты" т. І, № 244; т. ∏. № 56; п р о ф. Иванишевъ, „О др. сел. общ." Додат. V; Акт. Вил. Арх. Ком., т. XVIH, № 164, 173, 235, 432.

та чи инша справа ’)> ЩО в актах про копний суд раз-у-раз трапляються різні форми од дієслів „судити"^{[67] [68]), „осудити"[69]), „присудити"[70] [71]) й „роз­судити"*). Я хтів-би тільки ще зупинитися на одному доводі вже внут­рішнього характеру, доводі по суті — це показати, які вироки виносили копні суди. Я тут не спинятимуся на подробицях, а візьму тільки два вироки — один у цивільній, а другий у карній справах.}

Року 1560 червня 16 дня на Слонімському урядові представ­ники копи одказували суд свій копний про те, що коповали вони вже кілька раз у справі покрадення клячі Устину Левковичу, але винного викрити не могли; одначе вже по тих копах Антін Лиско- вич у хаті Василя Кононовича прохопився, що Левкович даремно на нього має підозру, ніби він украв його клячу, буцім-то через те, що Левкович не позичив йому тої клячі, коли він її у нього по­зичав, а що ту клячу вкрав Антін Березич і проміняв за Зельвою. На копі Василь Кононович посвідчив, що дійсно Антін Лискович Йому казав, що він знає, хто вкрав клячу. Тоді копний суд виніс такий вирок: „а так ми, водле сведецтва того свідка, бачучи то, іж он того на всіх копах, відаючи о виноватім, утаїв, уложили ми його за те у вину і всказали на самім Антоні тую клячу, за которую маєть платити копу грошей, що за неї дано і з сведецтва ся то показало, і рок заплаті чотири не­ділі зложилисьмо" ^[72]).

Карних, правда, тут побачить, покривання злодія, але кара, що до неї присудив копний суд, є суто цивільного характеру — це винагорода скривдженого за вкрадену в нього клячу.

Другий приклад вироку суто карного.

Року 1582 червня 17 дня, як докладав Менському урядові возний Суринт, відбулася копа в справі видертя бджіл манастирських, на якій виявилося, що видерли бджоли Хома Микулич, Семен Плеш- чич і Левон Мацукович, які й призналися до того злочину, видавши ще Єнька Печінку й Микиту Плешчича; „потім, читаємо в акті, вчинили старці і всі копляне межи собою раду, водлуг права і суду їх копного, чим би омиє... карани бити могли. А і ж обачили тоє, же кривди і шкоди немалиї всім волостям... так же і в кгрунті Манастирськім подрання пчіл і шкод од тих істих злочинців почи- нилися, тогди присудили їх з суду і права своего коп­ного за та ко виї їх учинки карати горлом"^[73]).

Коли ще сюди додати, що вирок на горло часом тут-же на копі й виконувано, як це видко, наприк., з скарги Станіслава Ароновського, занесеної р. 1651 серпня 1 дня Берестейському урядові на Потейчика й Микиту Харчина за те, що вони похвалку на Його здоров я вчинили після того, як батько Микити Харчина — Семен Харчин за крадіжі й спалення двору Ароновського копою,,на горло був осуджений і ведлуг того копного декрету вже екзекуований“ ’) —- то стане ясно, що копний суд був справді судом і остільки правосильним, що не тільки ухвалював вироки про відшкодування скривдже­ного, але й присуджував до страти й вироки ці тут-же виконував.

Після цього жадні міркування й висновки Ф. І. Леонтов^ча, що копний суд не був навсправжки судом, що він не мав судово’ влади, сами собою падають.

Це все тільки попередні зауваження Ф. І. Леонтовичеві про те, що копа була справді судом, а детальнішою відповіддю йому буде дальше наше дослідження над устроєм і поступком копного або, як ми його називаємо, громадського суду.