II. Походження копного суду.

Теорія проф. Н. Д. І в а н і ш с в а про общинне походження копного суду. Додаток M- К. Любавського про кругову відповідальність. Поправка Ф. І.Леонтович а— про солідарність сусідських інтересів, як підвалину для кругової поруки й відповідаль- ности.

Існує теорія, що за нею копний, громадський суд повстав з, так званої, общини. Ще 1863 р. Ф. І. Леонтович у своїй праці „Крестьяне Юго-Западной Россіи по Литовскому Статуту XV—XVI ст.“, висловився так:,,на перших порах, за самостійного життя общин, суд одправовано на вічах, на які збиралися всі сусіди, члени однієї общини. Тут судні мужі, мужі сходатаї спільно розглядали й вирішували справи⁰²).

На підставі чого Ф. І. Леонтович міг висловити таке твердження, із зазначеної вище праці не видко. Але не важко догадатися, що Ф. І. Леонтович сказав гут не своє слово, а переказав думку проф. Н. Д. Іванішева, що він висловив її в згадуваній вже праці „О древнихъ сельскихъ общинахъ въ Юго-Западной Poccin^{o [74] [75] [76]); там проф. Н. Д. Іванішев про походження копного суду каже ось що: „Сільська община південно- західньої Росії, з її правничими звичаями й самостійним складом копних судів має ознаки глибокої давнини. Про початок і походження цієї установи ми не знаходимо жадних відомостей ні в літописах, ні в пи­саних законодатних пам’ятках. З великою ймовірністю можна гадати, що сільські общини повстали за тих часів, коли слов’янські племена, що залюднювали теперішню південно-західню Росію, ще не були з’єднані в державну спілку під зверхньою владою господарів ,)∙}

Отож ми бачимо, що перший проф. Іванішев пустив у науковий обіг теорію про общинне походження копного суду і що підстав для цієї теорії він не знайшов ні в літописах, ні в писаних законах.

До цієї теорії М. К. Любавський зробив такий додаток: „копний суд повстав на ґрунті кругової відповідальности місцевих громад за своїх членів і влади їх над ними, що виникала з неї. Ця кругова відпо­відальність і влада, що брали свій початок з незапам’ятних часів, були найміцнішим законом, який ще з’єднував мешканців у місцеві громади за тих часів, коли инші звязки між ними вже порвалися, коли їх ува­жали вже за підданців різних „господарів", коли по управлінню й суду вступали в нові співгромади ^?).

Зблизивши копи до „верви" Руської Правди, Любавський далі каже: „Верви, видимо, були першим природнім об’єднанням, що повстало з вузьких рамок кревної спілки... Вони залишилися, як місцеві громади, зобов’язані круговою порукою за злочини, заподіяні в їх межах, з вла­дою розшукувати злочинця й ухвалювати вироки про винність свого співчлена" ^{[77] [78] [79]).}

Додаток М. К. Любавського, як ми бачимо, полягає в круговій відповідальності громади за свого громадянина, коли він учинить пере- ступ, й у владі розшукувати злочинця, судити й карати його, причому право громади судити того злочинця, за цією теорією, виникав з тієї кругової поруки. Додаток свій Любавський також не підпер жадними певними доводами. *

У цьому додаткові про кругову відповідальність не ясно, перед ким-же була ця відповідальність і що саме примусило громаду прийняти на себе такий, досить тяжкий і неприємний обов’язок. Коли громади, що виникали з кревної спілки, ще не були об’єднані в якісь державного характеру спілки, не підлягали ще жадним господарям, то перед ким-же вони несли відповідальність за свого співгромадянина-злочинця? Перед самими собою, чи перед такими-ж громадами (сусідніми, очевидячки), як і вони сами? Коли перед подібними-ж громадами, то хто або що їх могло примусити нести цю відповідальність за свого співгромадянина- злочинця?— Відповіди на ці питання в цій теорії ми не знаходимо.

Відчуваючи тут слабке місце, Ф. І.

Ми бачимо, що під теорію про общинне походження копкого суду з кругової відповідальности громад за свого співгромадянина Ф. Леон- тович підводить досить влучну підвалину, а саме: будує кругову відпо­відальність на гуртовій солідарності. Саме солідарність інтересів окремих дрібних громад вимагала від них спільної боротьби з злочинством. Ф. Леонтовичеві належить навіть честь конкретнішої вказівки, у чому саме полягала ця солідарність. Він каже: „Общинна солідарність вияв­лялася в інституті,сусідства⁴ та,сусідського звичаю*. Суть цього зви­чаю полягала в тому, що сусіди або околичні люди, за силу кругової поруки й відповідальности, що на них лежала, повинні були після пер­шого поклику скривдженого допомогти йому шукати вкупі з ним шкод­ника, судити Його й карати. Коли сусіди не з’являлися на поклик скрив­дженого, не йшли на копну сходку, вони цим самим порушували сусідську солідарність, не виконували вимог сусідської поруки й відповідальности і, кінець-кінцем, їх обвинувачувано й карано було, як справжніх („істих*') шкодників⁴⁴’^{[80] [81]).}

Коли не звертати уваги на невитриманість Леонтовичевої думки що-до взаємовідносин між гуртовою солідарністю і круговою відпові­дальністю, бо в одному місці Ф.

Правда, копне право дає нам деякі натяки на цю відповідальність в інститутах: 1) невиводу сліду з ґрунту села, до якого слід приведено, 2) зречення присягти за село, що воно шкодника не знає, 3) невидачі шкодника і т. и., але тут тільки видимість кругової відповідальности, бо коли, напр., село, до ґрунтів якого слід приведено, не виведе сліду, то воно відповідає за те, що воно не може, чи не хоче видати злочинця; а слід отой свідчить, що злочинець є саме в тому селі. Те-ж саме треба сказати й про невидачу злочинця, якого певне село знає; в цьому ви­падкові село відповідає саме за те, що воно невидачею покриває зло­чинця. Нарешті, те-ж саме становище ми маємо, колі? обранці зрікаються присягти за село, що в ньому шкодника немає, бо неприсягання це свідчить за те, що обрані до присяги зрікаються присягти саме через те, що вони не певні того, що в їхньому селі шкодника немає; навіть більше — що вони мають якісь відомості про те, що шкодник є серед них, а вони його назвати й видати не хтять. Усі оці інститути зводяться» кінець-кінцем, власне до покривання шкодника; а покривання шкодника ніхто ще не вважав за кругову відповідальність псреховника за злочинця. У випадках, коли село, куди слід приведено, не може сліду вивести, бо він зник у їх селі чи його затерто, — відповідальність села тимчасова: воно, заплативши шкоду, може себе відшкодувати, коли виявить справж­нього злочинця.

Коли-б справді зазначені тут інститути копного права були виявом кругової відповідальности громади за свого громадянина, то важко при­пустити, щоб акти про це не проговорилися. А раз вони мовчать про κpyf^,osy відповідальність, значить ця відповідальність копкому праву була невідома. Тут заперечувати не можна тим, що кругова відповідальність є інститут стародавньої давнини і що цей термін не дожив до часів існування копного права, бо на це можна сказати, що інститут сусідства» як сучасник кругової відповідальности, теж міг не дожити до доби, що ми 'ії вивчаємо, а проте акти про копний суд за інститут сусідства дають багато матеріялів, а про кругову відповідальність чомусь мовчать.

Про інститут сусідства акти говорять таке:

Р. 1589 вересня 9 дня на Берестейщині в урочищі на Босечу відбулася копа в справі покрадення свиней Осташку Мачу; на копу не став Іван Костючкович Барсоба, хоч копа через своїх пред­ставників і вимагала від нього, щоб він на копу вийшов, або кого вислав з дому свого і в тій шкоді відказ учинив. Тоді „копа» одностайне намовившися, то осудили: же в сусідстві того діля копи збирають, кому шкода стане, аби шкодника д і й с т ь могли^{44 2})

З вироку цього ясно, що копи збирають у сусідстві, на підставі сусідства, в інтересах сусідства, щоб шкодника можна було дійти.

Найяскравіше цю сусідську взаємну зацікавленість висловив Павло Юрієвич, урядник Якуба Сологуба, на копі, що відбулася

^х) П P о ф.

р. 1596 березня 16 дня в м. Ярошевич Менського повіту. Він звернувся до копи з такою мовою: „пану моєму покрадено свірен... украдено м’яса свиного 6 полти, сала три, иншого м’яса дрібного немало, а так, як би ся кому трафило кого спіткати тої ночи, або чути від кого, повідайте, а лих о» г о не таїте, бо кожному шкода немила"¹).

В иншому випадкові копа, що відбулася р. 1598 червня 7 дня в Менському повіті, хоЧ і викрила злодія Сидька Цуприко- вича, що вкрав у Сили Шкодича із села Ровбича вола, до якого він сам добровільно знався, але відклала справу до иншОЇ копи з тих міркуваннів: „видячи те, іж врядник... воєводи Ви^нського Городського — п. Войтех Кенсовський на тую копу для прислухання суду копного... войтів, старців, підданих вряду своего... нікого не ви­силав і ні через кого причини нестання на тій копі підданих не ме- нував і знати о тім на тій копі не давав, з тих причин, не кончачи теї копи на той час, одложили всі... мають панове і врядники наші на другій копі становитися розказати і до п. Кенсовського посилати, аби підданим вряду своего Городським, Губицьким і всій волості... пана воєводи Виленського на тім-же місцю звиклому... стати роз­казав, бо - нам много ся шкод по тих часіх становило а то... злочинця єсть у руках... і ми о своїх шкодах опит чинити будемо...⁴*²).

Ми бачимо, що причиною відкладання справи до другої копи було те, що не всі сусіди (вряду Городського) були на тій копі, коли злодія R покражі вола в одного скривдженого було викрито; а тому що багато шкод під той час сталося, в інтересах усіх присутніх, а також і відсут­ніх, справу відкладається до другої копи з тим, щоб усі мали можли­вість прислухатися суду копного, а скривджені всі мали там опит чи­нити о своїх шкодах. Солідарність спільних інтересів тут полягала втому щоб мати змогу викрити винного й у всіх отих шкодах, які сталися під той час не тільки у тих скривджених, що були на копі, але й у тих, що під той час з якихось причин не змогли бути на копі.

Коли-ж хто з сусідів, викривши злочинця і не оповістивши про це сусідів, сам розправиться з ним, то така поведінка, порушуючи сусід­ський звичай, сусідські інтереси, давала привід навіть до скарги.

Hanp., р. 1589 жовтня 21 дня заносив скаргу на Берестей­ському уряді Абрам Мишка, староста Овруцький, на Дмитра Се­меновича Здитовецького за те, що він, „маючи ніякого злодія в дому своїм... Гриця Жуковича Минковича... крім дання знати нам, сусідам своїм, абись ми о тім злодію відати не могли, повісив, відаючи о немалих шкодах, нам у сусід­стві починених, штоби... слушне о шкодах і о злодіях своїх відати могли... п. Дмитр, не відати для чого, язик злодійський, схвалившися, стратив ку немалій шкоді їх... а... могло би ся много злодіїв через затраченого од п. Дмитра об'явити і показати, ніж ли невідати, што ся

^,) Там-же, т. XVIII, № 147; подіб. Проф. Ясннскій, „Акты‘‘ т. 11, № 94- Київ. Архів давніх актів, кн. грод. Луцька № 2104, акт № 28.

’) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIH, № 165.

Збірвшс праць Ком, aax.-p>c. та у ар. правд, в. 4.

втім стало, іж п. Дмитртого злодія, схвалившися, по­вісив без битности... людей сторонніх копних"*). Цікаво тут те, що на порушення сусідських інтересів скаржиться повітовий староста, перший у повіті урядовець і звертає увагу не тільки на те, що, стративши язик злодійський, Дмитро Здитовецький позбавив своїх сусідів можливости дізнатися про злочинців, які їм немало шкод починили, а й на те, що Дмитро Здитовецький для суду над злочинцем не зажив копного суду, що повстав із солідарности сусідських інтересів і держиться на ній.

Але не тільки невживання копного суду, а й легковажне відно­шення до постанов його вважали ?а порушення сусідського, громад­ського спокою. -

. Hanp., р. 1638 березня 19 дня скаржився Слуцькому урядові Мартин Богуш на Івана Сечку за те, що той злодіїв його через позов свій на копі, яку Сечка збирав р. 1638 лютого 28 дня, щоб довести, що Богуш мав викрасти служебницю жони його Доську Новаківну, яку посаджено було в ув’язнення зСтаніславової Руденської й вона збирала копу „межи сусідами", то виявилося, що на копу не прийшли підданці Раїни Таль­’ кової; коли-ж до неї з копи послано було, щоб вона" пустила на копу своїх підданців, то Талькова відповіла: „я не бороню; нехай ідуть і справуються сусідським обичаєм, але не вод- луг права, едно водлуг сусідства"^{[82] [83] [84]).}

Із цих слів ясно, що копний суд має свою підставу не в писаному законі (праві), а в сусідському звичаю, в сусідстві. Тому й сходитися на копу треба було також з сусідської повинности.

Hanp., р. 1631 травня 19 дня урядові Берестейському кїпові- дання чинили Гермоген і Зофія Непокойчицькі, що в справі покра- дення у них шпіхлера вони, „поступуючи водлуг науки права по­сполитого," до... сусід околичних обіслали... о тій шкоді своїй ознаймили, аби с повинности сусідської на копу при­бивали" ^[85]).

Гідно уваги, що на копі брали участь все „сусіди* ^,)> „околичні су­сіди* ²), „пограничні сусіди* ³), „прилеглі сусіди* ⁴), а сторонні чи „обчі“ люди нарівні з сусідами зустрічаються на копах порівнюючи рідко ^ь). Тому викликало навіть здивування, коли хто домагався копу скликати не з прилеглих, суграничних сусідів.

Hanp., Опанас Сихвицький, возний воєводства Менського до­кладав своєму урядові, що р. 1600 березня 18 дня він був „узятий од Шмойла, жида, орендаря Довгиницького, для прислухання справи * його з татарином Ахматом, перед п. Федором Биковським. Татарин Ахмат вимагав од Федора Биковського, щоб він дозволив скликати копу, на якій Ахмат мав доводити, ніби Шмойло мав сина його

* малого Степана „замордовать і ку пожитку своєму якомусь кров хрестиянськую привлащать*. На домагання Ахматове Федір Биков- ський одказав: „відаю, іж ти, татарине, за кількома грани­цями під... воєводою Виленським осілість свою маєш, а тих підданих на копу зовеш; не вім, о што тобі на копі становитися мають"⁶).

Отож, можна вважати за доведене, що громадський (копний) суд повстав із спільности сусідських інтересів, які полягали в тому, щоб спіль­ними силами виявити, судити й карати злочинців, бо, як казав Павло ІОрієвич, „кожному шкода немила*.

Паралелю цьому можна бачити в інституті чеського та угорського права, що звалося по-чеськи „настійте* ⁷), а по-угорськи „помагайте** ⁸).

Г. Іречек так своїми словами переказує суть цього інституту: „коли, вкрадено з дому чи з двору якусь річ, а окрадений, шкоду свою ознаймуючи, здійме на людей покрик (що звалося „настійте**), — тоді сусіди повинні були придружитися до нього й помагати йому, щоб він свою річ знову вернув, або стопу чи слід злодія знайшов**⁹).