VІІІ Звід.
Звід за Руською Правдою й Литовським Статутом. Головні риси його вживалися й в копкому праві.
У тісному звязку з лицем стоїть особливий інститут копного права— звід. Г. Іречек так пояснює звід: „Коли станеться, що власник впізнає в когось свою пропалу річ, а про пропажу її раніше він на торгу не оголошував, то він не міг її одібрати без суду, але повинен був, якщо він хтів ту річ виправити, позвати того чоловіка на звід, себ-то для того, щоб він указав свого справцю або державцю (тієї речи) попереднього, той иншого, і так доти, поки прийде до останнього, який жадного справці поставити-б не міг, а тому-б за державцю неправного вважаний був" 7).
Звід — це старовинна установа; про нього ми знаходимо відомості ще в Руській Правді. Суть його, за Руською Правдою, полягала в тому, що коли хто пізнавав щось своє згинуле або крадене, то він не міг одібрати його, кажучи — „це моє", а повинен був піти на звід, де він його взяв: коли зведуться, то хто буде винен, уважатиметься за злодія; тоді скривджений своє бере, а злодій повинен заплатити й за все те, що з тією річчю пропало1). Коли звід переводиться в місті, то скривджений повинен бути до кінця зводу; коли-ж звід переводиться по землях, себ-то по окрузі, то скривджений повинен вести звід тільки до третього зводу; третій платить йому за лице, а сам з тим лицем іде до кінця зводу. Коли виявиться справжній злодій, то він платить третьому за лице й скривдженому за додаткові речі, що пропали з лицем, а так само штраф урядові2). Коли-ж хто не знатиме, у кого саме він покупив крадену річ, але присягою свідків доведе, що справді він Ті покупив, то скривджений забирає своє, а той втрачає свої гроші, що їх за одібрану річ заплатив; у такому випадкові скривджений нічого не одержує за додаткові речі3). На чужу округу звід не переходить[704]).
Що-до челядника, то скривджений веде звід тільки до третього зводу як по місту, так і по землях; тоді третій дає скривдженому, замість лиця, свого челядника, а з лицем — челядником іде до останнього зводу; коли на останньому зводі виявиться справжній злочинець, то третій повертає скривдженому його челядника (лице), а свого відбирає, а злодій крім того платить і протори[705]).
Литовський Статут уже не відрізняє зводу по містах і по землях. Звід, за Статутом, переводиться перед тим самим урядом, перед яким почався, до самого кінця.
„КоторіЙ человек пойманъ будеть... а приведень съ чимъ до замку або до вряду... а... поведалъ заводцу, от кого тое лице маеть, тогды маеть на том же вряде.» того заводцу поставит и... А если бы тотъ заводца того... передъ правомъ заступил, а тотъ бы заступця бралъ се на иншій зводъ, хотечи вести... до иншого вряду — то ему не маеть быти допущено, але кождый заступца до остатнего зводу маеть быти ставенъ передъ тымъ вря дом ъ... где ся початок* сталь зводу, а лице во вряду повинен викупити, хто се зводить. А... за выкупенье большей врядъ не маеть брати, только по два- надцати грошей за кождымъ зводомъ; и кож дому... хто се выводить, з маетности оного, на комъ лицо зостанетъ, навезка подлЪ стану сказана быти маеть... А естли бы остатній себе заводца очистилъ выписомъ врядовымъ, где онъ тую реч купилъ, або ижъ то его конь або воль доморослый, сведЪцством слушнымъ се выправилъ,—та- ковый яко навезокь, такъ и шкодь, никому платити не будеть повиненъ, нижли естли бы тую реч купилъ, пенези свои тратить"[706]).
Як бачимо, звід, за Статутом, відрізнявся од зводу Правди ще тим, що кожен заводця платив за лице урядові, а не скривдженому, причому злодій повинен був, окрім винагороди, ще кожного заводцю нав’язати згідно з його станом. Коли-ж заводця доведе, що опізнану річ він справді купив, і на довід того подасть випис з урядових книг про те, де він свою куплю зареєстрував,) або свідками доведе, що опізнана річ — то його доморосла або вдома зроблена, то нікому нічого не платить, хіба пропадають його гроші, що він за ту річ за* платив купуючи.
Звід відомий був ще й иншим слов’янським народам, як от чехам наприкінці XII ст.1), сербам у XlV ст.[707] [708]) та москалям[709]). Тепер з цими відомостями звернімося до копного суду і подивімося, як цей звід уживано на копному суді. По-перше, ми спостерегаємо, що й на копі той, у кого пізнано вкрадене майно, намагався очистити себе заводцею. Hanp., на копі, що відбулася р. 1598 на Слонімщині в справі покрадення клячі Євтуху Ониськовичу, свідки виказали, що вони „Ждана Кухаровича виділи їдучи на тій клячі украденій того дня которого тая кляча... згинула, і там... на тій копі... Ждан обіцяв бил заводцю ставить, од кого тую клячу мів"[710]). Далі, заводця й на копі мав за обов’язок свій очистити чи заступити того, кому він продав крадене, перейнявши, отже, вину на себе. Hanp;, коли на копі р. 1560 на Слонімщині в справі покрадення коней Васькові Норевичеві та Богушеві Мишковичеві виявилося, що в деяких бояр Висоцьких часто коні з’являються, „коториї коні не відати где дівають. — Ми, копляни, читаємо в акті, питали: од кого би они ті коні купували? Они сами ся знали, іж купили кляч дев’ятеро у Федирця Васюковича... а троє кляч у Гарасима Стецьковича, которих ми заводців казали їм на копі ставить. То пак тії бояри тих заводців своїх на копі не поставили — дали тую причину, іж один заводця — Федерець не хотів тих кляч на копі очищати — втік з дому проч, а чоловік пана Фурсів (Гарасим) на копу не пішов"[711]). Оскільки очищати себе заводцею ввійшло в правосвідомість ⅛oπ- ників, можна бачити з того, як навіть у безнадійних справах намагалися очищати себе заводцею. Hanp., р. 1590 листопада 13 дня винний Ювко, бувши поставлений з лицем, украденим у Гаца Борисовича — конем — на копі в Суходолах на Володимирщині і запитаний, де він того коня взяв» дав таку відповідь: „ям, панове, того коня купив в дому міщанина Воло- димирського в Нестера, у комірника єго, у Федька Венцька увечері... алем... Ми бачимо, що Ювко зразу-ж признається, що коня Гацевого він покупив у Федька Венцька, знаючи, що купує коня краденого і за обставин, які ясно свідчили, що він був у злодійскій кумпанії; і все-ж-таки, коли в Дениса, якому він того коня продав, його відібрали, а Денис, піймавши Ювка, поставив його як свого заводцю на суді, то Ювко заступив Дениса, але теж брався до свого заводці Федька Венцька, хоч і добре знав, що купив він коня краденого. Безпідставність і даремність Ювкової зсилки зрозумів і скривджений Гац Борисозич, бо після зізнання Юбкового він зробив таку заяву: „Ювко визнаваєть, же он відав, іж кінь бал крадений, а купив єго увечері, нічним обичаєм — я нікого иншого не знаю, тільки тот істий Ювко — шкодця мій власний" 2). Заводця, коли він визнає, що справді продав спізнану річ, зветься заступцею, бо він заступає того, в кого крадену річ було опізнано. Hanp., вище ми наводили випадок, як Гришка Тимофієвича, що в нього Гришко Москаль опізнав свою крадену клячу, не можна було, через його хорість, поставити на копі; замість нього поставлено було свідків, які визнали, що вони свідомі того, що Гришку Тимофіевичу Гришко Рудь продав ту клячу за чисту; але частина копи не схотіла тих свідків прийняти і „проч з копи посохами вигнали і домовлялися иншого доводу і при тім заступ ці"3),— себ то особистого стання на копі Гришка Тимофієвича. Коли той, в кого опізнано вкрадену річ, не може поставити заводці, він може одвестися свідками й присягою, що він—невинен того крадіжу. Hanp., вище ми наводили випадок, коли Ждан Кухарович, якого бачили їдучи на вкраденій клячі Євтуховій, обіцяв копі заводцю ставити, од кого ту клячу мав, але „і на двух копах, коториї били по тій першій копі, того заводці не поставив... Взявся сам добровільне за присягу, хотячи самотреть з жоною і з братом своїм присягнути, іж не єсть винен тої клячі" [712] [713]). Од копи залежало вже, як вона поставиться до такого виводу. З другого боку, можна нааести випадки, коли копа визнавала винними тих, хто не міг поставити заводців. Вище ми наводили приклад, як на копі в справі покрадений двох коней боярам Васькові Малевичеві та Богушеві Мишковичеві виявилося, що деякі бояри Висоцькі часто кіньми гимблюють; вони зналися, що „купили кляч дев’ятеро у Федора Васюковича... а троє кляч у Гарасима Стецьковича... которих заводців казали їм на копі ставити. То пак тії бояри тих заводців своїх на копі но поставили... Так всі копляни, обмовивши в тім, іж они обцовали з людьми підозреними а приличними і коні од них... переводнії мівали, а на копі ку очищенню ні одного не поставили, з тих причин вложили єсьмо у вину тих... бояр... і сказали на них за тії 2 коні... платить по три копі грошей" ,). Опізнану вкрадену річ, звичайно, повертали скривдженому, а той, в кого її опізнано, коли він сам не є^шкодця, а купив її, має право свої гроші шукати на свойому заводці. Hanp., р. 1582 березня 11 дня в справі покрадення вівці Василеві Сасинові Калечицькому відбулася копа в с. Рогізному на Берестейщині; на цій копі підданий Льва Потія Павлюк Cep- гунович, „отказ чинив од села пана своего Пилипович, іж... тая овця продана підданому пана его Лецю Квачевичу... Копа, за признанням того підданого п. Потієва, казала, аби тую о в цю... Калечицькому оддано, а собі істця шукав, у кого купив" [714] [715]). В иншому випадкові, коли скривджений Гришко Москаль в с. Буденичах розшукав покрадену свою клячу у Гришка Тимофеевича і, зібравши копу, не міг поставити на ній Гришка Тимофеевича через його велику хорість, а тільки свідків з жінкою Тимофй- євичевою, які посвідчили, що Тимофеевичу ту клячу за чистую продав Гришко Рудь, про що „і сам Гришко (Тимофнєвич) готов признать, тільки тепер вельми немоцен... жінка тая упом и н а- лася у Рудого трьох кіп грошей за тую клячу"[716]). Нарешті, і в практиці копного суду можна відзначити, що до того, в кого виявилася крадена річ, скривджений удається з вимогою, щоб він повернув й инші речі, що під той час вкупі з опізнаною річчю згинули. Hanp., у вищенаведеній справі покрадення вівці Василеві Калечицькому уповноважений його Пилип Ванютич, виступаючи на копі після копного вироку, щоб Лець Квачевич, який покупив ту вівцю, повернув її скривдженому, а собі шукав того, у кого купив — „домовлявся у копи і о другії речі, коториї з двора їх покрадено, кгдиж... там мусить бути, а другое где — я одного знаю"[717]). Отож виходить, що старовинний звід у головних рисах вживався й в копкому поступкові, хоч може й загубив свою первісну чистоту -та фюрмалізм.