VІІ Лице.

Що таке лице? Забезпечення тотож пости лиця й переховування його до суду, ∏pe^w зентувакня лиця на суді. Kona допитом винного упевнюється, чи це cat÷e лице в нього найшли.

Тепер своєчасно буде ближче вивчити лице взагалі. Лицем звали все, що в сучасній правничій мові звуть речовими доказами, речовими доводами чи corpus delicti.

Акти, передовсім, лицем звали злодійські знаки, себ-то крадені речі, знайдені у винного.

Вище ми наводили відповідь Івана Рабцовича в справі викра­дення кліти Шимукові Тимошевичеві і в тому „вепра M¹aca"; при трусі без додержання формальностей — без вижа й уночі — у нього знайдено було „плече м’яса того вепра"; заперечуючи правильність трусу, зазначений Іван говорив, між иншим, про це плече м’яса: „ні которого лиця — знаку злодійського — в дому моїм не било" ^,)∙

Але не тільки крадені речі звали лицем; таким словом акти звали й крадену тварину.

Hanp., р. 1622 грудня 8 дня відбулася копа в с. Ницкеничах у справі покрадення Миколі Щербачеві коня; скривджений дігнав Васька Черевка, що служив раніш у нього і з відходом якого зник йому кінь; за вказівками Черевка скривджений розшукав свого коня. „Которого то коня, читаємо в акті, «т о й... скривджений одшукавш и... злодія з лицем до суду ставив"^[680]).

Далі, за лице акти мали власні речі злодія, що їх він залишив на місці злочину.

Ми вже наводили приклад про те, як Миколай Костюшко в справі викрадення з комори його скриньки β документами збирав копу; на третій копі, як оповідав возний Непокойчицький, „вся копа передо мною., признала, же п.

Далі, за лице вважали ті знаки, що їх залишив на місці злочину своїми діями винний, або що зосталися на його речах, одежі, то що.

Ми вже були наводили вимогу копників, щоб скривджені, піддані Липлянські, „знаки певнії з дерев тих., явне оказали, а жалуючиї просили., купників, аби.. їм с копи кілька чоловіка на оглядення тої подеречі пчіл їх придали., коториї то особи там бивши... подрання тих пчіл.. огледівши перед., всіми конниками очевисто сознали... виділи єсьмо.. подрання пчіл так в соснах, яко і в дубю; знать, же свіжо пчоли подрано, яко теж і знаки тих здорів, то єсть подрання пчіл: захорони, довжі, береста з восками; знать, же свіжо пчоли подрано"’)-

В иншому випадкові на копі, що відбулася р. 1656 жовтня 15 дня в справі подрання бджіл Ждану Андреевичу, „за позволениям усієї копи., лізива зносили усі Серничани... Теди.. межи тими усі м и лізива м и знайшлося лізиво.. Кгабрієля Доро­шевича з признаками медуілежеє не указав, кото­рое ся урвало під дубом"^{[682] [683]).}

З наведених прикладів ми бачимо, з одного боку, ті знаки, що зі- сталися після подрання бджіл — захорони, довжі, береста з восками й ле- жеє, що обірвалося й знайдено на місці злочину; з другого, — лізиво в меду, що свідчило, що господар цього лізива десь мед драв.

До останньої категорії знаків, які злочин залишає на самому злочинці або на його речах, треба віднести кров забитого на одежі вбивці.

Ми вже наводили в свойому місці, як на копі в справі забиття Федька Веремковича звернуто було увагу на те, що на Трохимові Холевичу „обачили... кров на сер м язі на плечах, на ко в- ніру і на убранню проти коліна; і питав...

Hanp., р. 1625 травня 25 дня під с. Стрижнем на Берестей­щині Валентий Жукович посік і поранив вола Мартинові Зянчи- чові; у цій справі відбулася копа, на яку „того вола посіче­ного, на віз уложивши... привезли"

В иншому випадкові Сава Голчанинович, скаржучися на копі за побиття свиней своїх, „вепрів двох забитих на копу ви­возив, а двойга свиней не найшов" ’).

До лиця також треба застосувати рештки, що залишилися від об’єкту злочину.

Hanp., на копі, що відбулася р. 1659 в липні в м. 'Гурійському на Володимирщині над Омеляном Орловичем і Василем Городни- чуком, Маришка Макариха, вдова із Жадиб, скаржилася, що її вола вкрали Сушка Пічечка та Городничук з иншими; що вона, слідом гонючи, привела слід... до стані пані Симоновой Клюської; од якого вола забитого, коли шкура висила на горі, пізнала вуха і за лице перед судом нашим презентовал а“ ^fl).

Нарешті, до лиця треба застосувати речі, що свідчать про злочинну діяльність того, у кого їх знайдено.

Hanp., у вироці копному р. 1696 лютого 11 дня в справі по- крадення свірна Петру Прасоловичу Островському, між иншим, чи­таємо: „в домі п. Матвія Івановича Серницького сермягу пізнано... в Остапа, паробка... признався... що за причиною і розказанням п. Матвія... з причини ключа, до свірна приробленого, те сталося... тоді вже і сам... п. Матвій признавшись і ті всі речі скрадені на громаду... припровадивши і ключ приправлений положивши" ¹)∙

В иншому випадкові, коли на копі Трохим Голий, признавшися до коня, що він украв його у Войтеха Новицького, видав за свого товариша Иовдія Тергуна, то Тергуна „зараз узяли на копі, при котрім знайдено з ворком інструменти, що ними зам­ки одмикають, а саме: крук, котрим защіпки, скоблі відривають, витрихи(?), шила, ніж великий кінчатий і воску неперепущеного велику грудку"²).

Отож лице, як знаки, дуже близько підходить до знаків сліду, з тою хіба одміною, що лице можна відділити, а слід не завсіди, від місця, де їх залишив злочинець, напр., сліди на землі, на деревах, то-що.

Здобувши тим чи иншим способом лице, щоб подати його на гро­мадський суд, треба було, розуміється, вжити якихось заходів, щоб те лице не було підмінено. Для цього робили на ньому напис, або позна­чали його, або чинили те й инше разом.

Hanp., у відомій вже нам справі покрадення комори Єпимахові Буховецькому, коли копа стала чинити трус по сусідах, Богдан To- милович у кліті підданого свого Панаса Федюковича витряс кадов- бець медовий, що украдений був у скривдженого з медом. Справу відклали до иншої копи. Возний Павло Янцута, оповідаючи про це на Берестейському уряді, між иншим, зізнавав: „А той кадовбець мні, возному... показивали і признавали, іж... той власний, што п. Богдан на той час... с кліти витряс; которого я, возний, для пам’ятности підписав і назначив³).

Опріч позначення лиця треба було ще вжити заходів, щоб його зберегти до копи- Для цього лице віддавали для схову до рук осіб не зацікавлених — до уряду, або до кого-небудь з копників.

Не раз уже говорилося про те, як Краснобережці „о нікото- риї речі і шкоди свої трясучи во всім селі своїм... у Мишка Маль- ковича в кліті найшли тушу м’яса і лою немало; якож... (на копі Краснобережці) визнали, же... тоє м’ясо і лій в того Мишка на- шедши, з кліти взявши, людьми околичними освідчивши, до роз­прави, яко лице, до п і д в о й с ь к о г о... своего до захо­вання далі[685] [686]⁴⁴).

В иншому випадкові, у справі побрання речей служником п. Поклонського й застави їх в корчмі Біркозькій, про що вже го­ворилося, коли шинкарка Таця Гильчиха поклала на копі ті речі і визнала, що їх запили у неї лісничі єзуїтські, — обрані на копі

за суддів такий вирок винесли, („аби та) корчмарка ті речі... до громади віддала... себ-то сермягу, плахту і пас; яко ж і оддала то до рук копних; котрі то речі купа з рук своїх оддала до сховання до зібрання другої копи Олексієві Иовко- в и ч е в і“ ^,).

Коли-ж справу розглядають на громадському суді, лице треба було презентувати на суд, бо того вимагав звичай копний.

Hanp., у справі покрадення коней підданим п. Умецького, коли один з скривджених Гришко Москаль знайшов свою клячу в с. Бу- деничах у Гришка Тимофієвича, „піддані п. Умецького, вод- луг звичаю копного, тую клячу свою краденую, яко лице, на копі ставили[‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡] [§§§§§§§§§§§§§§§§§§§§§§]⁴²).

Бачучи перед собою лице, громадський суд, щоб жадного сумніву не було, що справа йде саме про нього, упевнявся в цьому, перепитуючи, чи цю саме річ знайшли у винного.

Hanp., у справі викрадення комори Єпимахові Буховецькому, про що вже згадувано, „на... копі лице (кадовбець медовий)... оказивали і копа питала, єсли тую кадку пан Богдан з к лі­ти підданого своего Панаса вийняв'*³).

Далі, природньо повстало питання: той, в кого лице вийнято, до лиця чи знається?

Тут могло бути два випадки: якщо він до лиця не знається, то він повинен був на копі вивестися, себ-то дати поясніння, яким чином те лице у нього сказалося, або довести, що те лице не належить скрив­дженому. •

Hanp., у справі покрадення яловиць, свиней та овець Григо­рію Велятицькому, про що вже згадувано, копі стало відомо, що Красиобережці, селяни сусіднього села, „о... шкоди свої трясучи, во всім селі своїм... у Мишка Мальковича в кліті нашли тушу м’яса і лою немало... Суд копний наказав, аби ся с того ви­вели, єсли би не бидла покраденого с обори п. Веля- тицького і єсли не од них тая шкода п. Велятицькому стала. Ніжли Красиобережці о собі ніякої слушності! до виводу оного лиця не казали*⁴ *).

Хоча покрадено було багато худоби в Велятицького, але в Маль­ковича знайдено було одну-но тушу; ясно, що коли одну тушу знайдено, повинні Красиобережці довести, що то за туша; а коли вони цього не з ясували, то копа визнала, що вони жадного слушного поясніння, ви­воду не дали.

Поясніння про лице треба було давати ясне й неплутане.

Вище згадувалося, як копа в справі утоплення жидка-челяд- ника, що служив Іцкові Абрамовичу, розпитувала Івашка Рачевича, в якого опізнано було ножа, що був на тім челяднику: „Рачко- вич в мові своїй порізнив, бо сам повідав на копі, що

йому того ножа гість, ночуючи у нього, 'за хліб дав, а жона., повідала, що за сіно дано...

Hanp., на копі в справі забиття Федька Веремковича, підда­ного кн. Масальського, „о бачили на нім (Трохиму Холевичеві) кровнасермязі на плечах, наковніру і на убранню против коліна і питав., врядник... Масальського: што то в тебе, Трохиме, за кров? Он ся признав, іж того небіжчика Федька кров... А копа, видячи того Трохима бить вин­ним, іж ся сам признав, яко на гарячому учинку, учи­нили єго винним"^[689]).

Яке-ж значіння в поступкові правному мало лице, речові докази? Насамперед, наявність лиця давало підставу для досудового ув’яз­нення винного.

Hanp., у справі викрадення Єпимахові Буховецькому комори у підданого Богданового Томиловичевого Панаса Федьковича знай­дено було кадочку від меду. „А іж, читаємо в акті, ся тоє лице по­казало, жона (скривдженого)... Богдана просила... аби п. Богдан того підданого своего при лиці до в’язнення... подав до права"^[690]).

У тих-же випадках, коли лиця зовсім не було, або лице викликало сумнів, позбавлення волі, ув’язнення винного без лиця вважали за без­підставне.

Hanp., р. 1589 грудня 6 дня, як визнавав на Берестейському уряді возний Якуб Лепесовський, на панському суді скривджені з різних сіл оповідали: „великії шкоди у покраденню бидла тої осени... міли, а з лицем... єсьмо єго не піймали і того під­даного п. Павлова (Авдія Демидовича)... до в’язнення уся копа подала без лиця, одно меновав... Зан Луцевич, же... жона того Андрія (?)... перед копою повідала, же муж п крадеть і шмат м’яса козлового печеного з дому., винесши, перед него ки­нула; з тим одно лицем тутдов’язення єсьмо єго при­вели і подали, а иншого ніякого лиця не било... затим., (пани) казали того підданого, з в’язення випустивши, перед собою постановити, которий., свідчився.. же єго невинне на добровільній дорозі в с. Закросниці... без жадного лиця піймавши, збили і, звя- завши... до в’язення дали, а што ся тиче... іж жона моя на мене яко би міла мовити, іж.. злодійськими речами мів ся обходити, а шмат м’яса винявши, менила бити краденим, іно то жона моя на мене з вазні мовить, а не по моїх ділах, хотячи мене збити“ ^[691]).

Ми бачимо, що підкресленням того, що злочинця піймано без лиця, бо шмат м’яса, що його кинула дружина, за безсумнівне лице прийняти не можна було, ясно дається зрозуміти, що для ув’язнення цього підстав було мало.

Далі, наявність лиця спричинялася до видачі винного в розпоря­дження копи.

Виїце наведено було, як Ярутичани на вимогу копи слід ви­вести одповіли, що вони сліду виводити не будуть, бо, відаючи злочинця, вони, очищаючи село своє, винуватців видати готові. „Якож. читаємо в акті, призвавши всю копу до... села своего... Не­стера Тогоновича, а Олексія Мурзича... яко явних злодіїв, — з л и це м з діжею меду., усій к о п і видали" '). Признавання винного до лиця давало привід до висновку, що той злочин е його справа.

Ми вже мали нагоду наводити приклад про те, як Миколай Костюшко, в справі покрадення йому комори, зібравши копу, опо­відав їй про свою шкоду, а потім показав рукавицю, що її злодій забув; „а скоро... читаємо в акті, указав, позідив... Дмитро Здито- вецький. іж... то рукавиця брата моего Мочульського, которий тут же на тім же містцю заразом тими слопи мовив, же... то ру к а- в и ця моя власна я... Kona мовила: ч с г о... нас бавите? Коли вже он до рукавиці признався, то вже і діло его**⁴). Далі, наявність лиця, надто вкупі з признанням до злочину, могла робити зайвим дальше судове вивідування й спричинялася до того, що на копі ставлено питання про винність запідозреного.

Hanp., коли на копі в справі забиття та пограбування Яка Гулевського, челядника п. Константого Козмінського, Пилип Щур- ченя признався до лиця — плаща, в якому були завинені пограбо­вані речі, і додав, що „і Семен Деркачик, Супрун Зіонкович і Се­мен Кошмола тих речей не мало у себе мали і до Кобрина жидам попродали*⁴, пан зазначених винуватців, архімандрит Кобринський кс. ГлинськиЙ того Пилипа Щурченяти зізнання... чуючи і те лице на коп і... бачучи, жадав у всіх мужів, що на копі були, аби тих обвинения чотирьох... судили'⁴). Але для цього треба було, щоб лице, на копі презентоване, не ви­кликало жадного сумніву що-до свого звязку з винним, чи, як вислов­лювалися акти, щоб було воно явне.

Hanp., р. 1625 січня 25 дня на копі, у справі покрадення Ераз- мусові Мушницькому яловиці та підданому його Грицеві свині корм- ної, скривджений Мушницький скаржився так: „то вам відомо всім мужам, жем слідом довів у ліс, где забито тую корову, а одтоль довів єсьми слідом до хати... Матька... там же., у него нашов есь-’ ми... м’ясо свинеє того підданого своего і шкуру яловиці своей коп­ним способом... которое лице перед вами, мужами, на сій копі указую... А указавши то.. Мушницький... просив тої копи, аби с тим Матисом, водлуг звичаю своего копного... судили... А тот Матис... добровільне ся сам до корови Мушницького признав, же вночі, взявши з хліва, в ліс запровадивши, забив; тоє м’ясо і шкуру... Мушницький і... Шимборовський копним способом витрясли; там же і до свині кормноі підданого... Мушницького признав, же теж забивши, трохи не доїв... Теди за добровільним признанням і при такім лиці явнім, того Матися... вся копа на горло осудила"’).

») Там-же, № 212. ’) Там-же, т. VI, № 25. ?) Там-же, т. XVIII, № 356.

‘) Там-же, № 243; подіб- там-же, № 358.

Ми бачимо, що слід яловиці копа привела в ліс, де ту яловицю забито, а звідти слід привела до хати Матиса, де знайдено було шкуру вкраденої яловиці; до злочину цього Матис признався, що, викравши яловицю, він завів її в ліс, де й забив, а шкуру в нього витрясли. Тут не могло бути жадного сумніву, хто вкрав яловицю й тому — то лице названо явним.

Навпаки-ж, коли такого тісного і безперервного звязку злочинця че­рез лице явне з злочином нема, тоді,лице звали малим і воно не­гативно впливало на вирок.

Hanp., у відомій вже нам справі покрадення бджіл на ґрунті Мен- ськім манастирськім Семен Плещич на копі поволав брата свого Микиту Плещича: „і ти, брате Микито, єсть чоловік підозрений: живучи... тобі у Плещиничах украв бцл єси пчоли з кореником у Пронька Шапковала; і первий раз били тебе за тиї пчо­ли і не допиталися, а коли... другий раз хотіли тебе бити, ти... і сам до того признався; і хотіли тебе обі- сити і для того тебе не вішали, што лице мало"...^[692])- Ми бачимо тут, що в Микити Плещича жадного лиця не витрясли; він тільки після погрози повторним биттям признався, що вкрав бджоли. Тут міг бути сумнів, чи справді Микита Плещич вкрав ті бджоли, чи може був примушений биттям безневинно взяти на себе вину. Будь-що- будь признання до злочину, коли самого лиця не витрушено, хоч і можна було назвати лицем, але лицем не досить значним, малим.

Але наявність малого лиця не виключала можливости инших доводів.

Hanp., р. 1625 лютого 16 дня в Хотаєвичах на Менщині від­булася копа в справі покрадення підданим п. Умецького коней, що одного з їх Гришко Москаль знайшов у с. Буденичах у Гришка Ти- мофієвича, од якого взяв відомість, що ті коні покрав Грицько Ру­дий, підданий п. Душевського. „Піддані п. Умецького, водлуг зви­чаю копного, тую клячу свою краденую, яко лице, на копі ставили і, доводячи кривди і шкоди своєї... не могучи.. Гришка Тимофіє- вича, про хоробу його великую, ставить, которому Гришко Рудий, у Гришка Москаля укравши, за три копі продав, іно поставилом жону його Устюху... і при ній старця... Олая і Отрошка Хомича і Гришка Скаронка, коториї на копі сознавали і повідили:’... ми • того свідомі добре, іж Гришко Рудий сусіду нашому Гришку Ти- мофієвичу гетую клячу за чистую продав, што і сам Гришко готов признать, тілько тепер вельми немоцен, зачим і жінка тая упомина- лася у Рудого трьох коп грошей за тую клячу. Затим піддані п. Умецького просили, аби тот злочинця видан бил на муку, але під­дані п. Душевського... того доводу і свідків принятине хотіли і... проч с копи посохами вигнали і домовля­лися... иншого доводу і при тім заступці“²)

Ми тут бачимо, що клячу, одібрану від Гришка Тимофієвича, по­ставлено на копі як лице, але скривджений не давав вини тому Гриш- кові Тимофієвичеві, бо свідки, що їх він сам поставив на суді, доводили, наче-б Гришко Тимофієвич набув ту клячу від Гришка Рудого за три копі, причому Гришко Рудь, продавши ту клячу Тимофієвичеві, запев­няв, що кляча та некрадена, що він її за чисту продає; при таких свід­ках скривджений вимагав, щоб Грицька Рудого було видано на муку. Але односельці Рудого свідчення тих свідків не прийняли і з копи про­гнали, домагаючися иншого доводу та заступці, тоб-то самого Гришка Тимофеевича.

Тут мала відбутися чинність иншого інституту копного права — зводу, але про це буде мова в наступному розділі.

Руська Правда, як ми вже зазначали, до слідів застосовує як сами сліди злочину, що залишилися на землі, так і знаряддя, що за допомо­гою його той злочин вчинено:

„Аже боудеть розсічена земля или на земли знаменіе имьже ловлено, или сЪть, то по вьрви искати татя“ ¹)∙

Опріч того, Руська Правда, як і копне право, називала лицем кра­дену річ, тварину^{[693] [694]) або челядника[695]), а також, наказуючи платити годов­щину за убитого огнищанина тій верві, на ґрунті якої голова забитого лежить[696]), тим самим голову забитого вважала за речовий довід, за лице.}

Литовський Статут теж мав за лице крадену річ^[697]) або тварину^[698]). Що-до судочинного значіння лиця, то Литовський Статут теж на­давав право скривдженому ув'язнювати винного, зловленого з лицем.

„Пан оное лице (маеть) взяти на свой двор, а того человека маеть у свою казнь осадити и... обослати оно; го, чий человек"^[699]).

Статут 1588 року говорить про ув’язнення спійманого з лицем не від скривдженого, а від пана винного:

„До розсудку правного того чоловека з лицом поданого той, кому его подадуть, маеть в доброй опатрности и за своєю сторожею, од жалобной стороны сторожы не потребуючи, ховаты"^[700]).

Що-ж до видачі винного, то Литовський Статут при лиці видачі не вимагав, як це ми побачимо далі^[701]).

Що-до усунення инших доводів при наявності лиця, то й Руська Правда в справах про побій, коли на скривдженому ясні були знаки від побою, обмежувалася цими знаками й вважала за зайве зізнання свідків.

„Иже приидеть кровав мужь на двор ^,rt) или синь, то видока емоу не искати... аще не боудеть на нем знаменій, то привести емоу видок" ^,1).

’ ~ ' ^{1 -----------------------------------------------------------------------------------------} ------------- [702] [703]- ■ '

Але це не визначало, що в таких справах при знаках — лиці свідчення не приймали; вибір доводів залежав од скривдженого: *він міг подати судові той або инший довід.

„а хто порветь бородоу и выметь знаменіе, a ^,) боудоуть лю­дне, то 12 гривен продажи" ²).

Тут, як бачимо, поруч з лицем — шматком бороди, були й свідки. Литовський Статут вимагав доводу тільки при лиці сумнівнім—вонт- пливім, до якого він застосовував лице, що його могли підкинути.

„Кгды бы у человека неподозреного всякого стану за замком лицо было найдено, а до тое хоромины было бы окно, до которого могло бы лицо укинено бы ти и не при- хоронено, тогды таковый чоловек, естли будеть неподойзреный, маеть... отприсягнутися... Пак ли ж бы такое лице вонтпливое найдено у чоловека подозреного то есть первей при лицы яком стоячого альбо поволаного, тогды шляхтичь естли бы четвертый раз... был в такой речы обвинен, вжо... сужон бити маеть, а против простого чоловека за третим разом и при таком лицы довод маеть бы ти чинен, а за доводом мають быти водлуг права горлом караны" ³).

Ми бачимо тут, що, як і лице копного права, лице мале, вонтпливе, сумнівне не виключає инших доводів.

Що-до инших слов’янських народів, то про лице ми знаходимо відо­мості тільки в сербському праві — Законі Стефана Душана, де гово­риться, що зловлений з лицем повинен дати свод⁴)» якщо лиця не буде, то виводитися запідозрений може залізом⁵), себ-то муками.

Чеському праву термін лице невідомий, але від цього пня вжи­вався термін „лічені" ⁶) в розумінні приличні.