IX. Свідчення.

Свідчення як відповідь на опитання скривдженого. Свідчення свідків, що їх виставляють сторони. Обирання з-поміж них одного чи кількох стороною, проти якої вони мають свідчити. Вимоги, які ставили свідкам: непідозрений і осілий.

1. Зізнання свідків стоїть у тісному звязку з иншою установою поступку правного копного — з опитом, про що мова була попереду. Ми вже знаємо, що скривджений, закінчуючи свою скаргу, звертався до копи з запитанням, чи не бачив хто, або чи не чув, або чи не зустрі­чав кого, хто міг-би йсму ту шкоду вчинити. На це копники повинні були давати о собі справу. Вище ми говорили за давання справи з не­гативною відповіддю; тепер-же говоритимемо за давання копниками о собі справи в позитивному значінні. І от серед цього давання о собі справи, звичайно, й виступали свідки, розказуючи все, що їм у справі відомо.

Hanp., у справі крадіжу яловиці Яновій Яцьківській, про що вже згадувано, на гарячій копі чинився опит і вивідування: „кгди, читаємо в акті, пришло по инших селах з порядку давать справу і одказувать за себе підданим... Станіслава Прощицького... давали справу і одказували порядком кожний за себе, же о тім шкоднику... пані Яцькової не відають і ведомости не мають і сами шкодниками їй... не суть. А по тім опитанню і одказі їх, на остатку, также з порядку... виступивши два мужове... Іван Хомич... а дру­гий... Тимош Леневич... чинячи теж одказ за себе, пові- дили: поневаж, панове купа, нас питаєте, жеби кожний того не таїв, що видів, або і слишав, — ми сами не єстесьмо шкодниками в тій шкоді пані Яцьківської, і, з ласки Божої, і нікому иншому; але однак што єсьмо слині а ли, то мусим правдиво при­знать і сказать: того мужа доброго...

Зазначене свідчення сталося, як бачимо, наслідком опиту, що чи­нив скривджений на копі, причому одні копники вивід з себе давали тим, що зазначали, що їм нічого невідомо про шкодника й що вони сами не є шкодники; инші-ж копники, зазначивши, що вони сами не єсть шкодники, додають, з обов’язку свого, як копники, про те, що чули з приводу шкоди від жінки Івана Стриги й висловлюють своє здиву­вання, що сам Іван Стрига, який не міг не знати від своєї жінки про те, хто міг бути шкодником, мовчить і перед копою про це не зізнає.

Тут цікаво підкреслити, що й жіноцтво, яке, звичайно, зіставалося вдома, бо за них могли відказати копі їхні чоловіки на підставі відомого вже нам інституту заступництва, часом з’являлися на копу з власної іні- ціятиви, щоб зізнати на ній те, що їм у,справі відомо.

Hanp., у справі забиття під с. Утовичами на Берестейщині Степана Калениковича, про що вже згадувано, після того, як на опитання, хто-б міг знати, або чути про те, хто-то забив Калени­ковича,—инші копники справу о собі дали, а Утовичани „жадного виводу, читаємо в акті, о собі і ґрунті... не дали, тільки дві не- в і сті... з с. Веленя Хведора, Андрія Лешки жона, друга Настася Василева Климовичиха, ввійшовши в копу, повідали:... (Хве­дора), що того дня... в корчмі у Троця була; там Ті, як бабу, жона Степанчика, брата Іовкового, до дому свого до дітей хорих попро­сила і в домі їх до ночи була і на ніч зостала, а вона сама... до півночи в корчмі Утовицкій у Троця, де і той небіжчик був, пиво пила; і вже о півночі, в ізбі сидячи при дітях, чула голос чоло­вічий, що кричав чи в селі, чи на полі,* а по малій хвилі по тім крику той Степан Ганчич додому з женою прийшов, а про ню, бабу, не відав, і в ізбі мовив на брата свого Ювка:,о, Ювку, Ювку, брате! не мав би того чинити, що зараз учинив'; жона єго, те почувши, повідала йому:,ка-зна що мовиш; ліпше, питай у баби, як ся діти мають' і його, щоб більше не мовив, осте- регла“ ^{[718] [719]).}

Ми бачимо тут, що у відповідь на опит — з власної ініціятиви да­ють свої свідчення мужні жони, коли, можливо, тут-же на копі стояли й їхні чоловіки.

У наведеному акті можна вбачати також зайвий довід висновку, що його висловлено було в свойому місці, про те, що в копних зібран­нях брало участь і жіноцтво.

Свідчення, з обов'язку копника, про все, що він знає, або чув у справі, звичайно, відбувається без бутности винного, який, певна річ, сам своєю охотою на копу не прийде. Але й присутність винного на копі не зупиняє копників од зізнавання того, що вони знають і чули.

Hanp., у справі розграбування фільварку Косична на Бере­стейщині, про що вже згадувано, піддані скривдженого Валеріяна Дембовського на копі стали доводити Братилівчанам, що то вони підчас наступу московського війська пограбували фільварок.

Коли позаочі хто що розказує про кого, то тут немає жадного дива, бо позаочі все якось легше говориться; коли-ж хто з власної охоти розказує щось у вічі тому, хто винен, то для цього треба мати досить високе почуття правди й розуміння свого громадського обов язку. І ми бачимо, що в копників таке почуття правди й свого громадського обов’язку було.

Коли-ж хто, з якихось особистих міркуваннів, на опиті промовчить про те, що знає, то на так званій присяжній копі, коли скривджений, нічого ні від кого не добившися, обирає для присяги копників — про це докладніша мова буде далі — такий копник все-ж-таки наважиться роз­повісти.

Hanp., у справі обікрадення млина в Огнещицяк на Слонім- щині, про що вже згадувалося, коли на опит скривдженого Василя Ждановича „ніхто ся до жадної речи не признав, аж кгди почав до присяги обичаєм копним по три мужі обирать... кгди ся межи собою мужове порозумівали, виступивши три піддані... Юрія Нарбута... добровільне... признали в тії слова... кгди єсьмо орали на полі подле дороги великої за селом Семковим, прийшов до нас Миколай Симонович, млинар Сло- німський і повідав нам... відаю, од кого тую шкоду во млині Васи­лий... маєть: од Клима Князевича... од Івана Копача, з которими... молодець млинарчик... Василія за одно з ними буршуєть і в них завше ночуєть і биваєть" *).

Коли копники з власної ініціятиви на опитання скривдженого ні­чого не оповідають, а скривджений дещо знає про те, що той чи инший копник щось знає в його справі, тоді скривджений прямо вдається до такого копника і той мусить дати своє свідчення.

Hanp., у справі покрадення худоби Лукашеві Мартиновичеві з Усяжи підчас опиту на копі скривджений, між иншим, оповідав, що Федір Рогач, „чинячи посварку з сусідом своїм Іваном Мацу- ковичем, вспом’янув тими слови: „запомігся...

’) Акт. Вил. Арх. Ком., т. XVIll, N2 367. ’) Там-же, Ns 190. всею копою питав того Рогача: што за причина, іж он в посварці Івану Мацуковичу упоминаєть бидло его погинулое? Рогач повідав: знаюся до того, іж єсьми Мацуковичу о бидлі вспоминав, але не о твоїм, бо он бидло давно, в лісі зна- шедши, до Менська отогнав" ^,)∙

У порядкові дальшого поступку копа часом перехоплює право скривдженого на опит і сама починає питати свідків.

Hanp., у справі про те, як обікрав Петра Возгера Поклон- ського його пастух Гриць, після того, як із свідчення на копі Bo- лодка Павловича виявилося, що він бачив того пастуха в Біркозь- кій корчмі, як він, сидячи коло печи, плакав і що під той час було в корчмі двоє лісничих єзуїтських Лесько і Степан, а ті лісничі пояснили копі, що вони справді були в корчмі, як той парубок, випивши пиво, пішов з корчми не знати куди, положивши якісь речі на* столі при господині Таці Гарасимівні Гильчисі,—„громада потребувала, аби тая Гильчиха, корчмарка і госпо­диня, стала й повідала, як саме було; тоді прийшла перед ту громаду... повідала: панове громадо! Я була на той час у коморі, коли той парубок пішов з ізби, а ті речі... у мене ці... лісничі, за­ставивши, запили" ^{[720] [721]).}

2. Досі йшла мова про свідчення тих свідків, які в відповідь на опит скривдженого або з власного почину, або після безпосередньо до них звернутого запитання давали о собі справу, себ-то свідчили про те, що їм відомо в справі. Тепер ми перейдемо до свідченнів, що їх давали на копі свідки, яких ставить сам скривджений.

Hanp., у справі забиття під с. Підгайцями Шмойла та Мошка Малчичів чинячи опит Луцькі жиди „збору караїмського і рабан- ського" і одержавши від копників відповідь, „іж о тім жадної відо- мости, ані слуху жадного не мають, аж...

Ми бачимо, що зацікавлений у справі кагал Луцьких жидів, одер­жавши на свій опит негативну відповідь, ставить свідка, який дає ни­точку, що після привела до клубочка.

Цікаво тут одзначити своєрідне явище — згоду того, проти кого свідки виставляються, на допит цих свідків, причому згода ця виявля­лася в вибиранні з кількох свідків, що виставила противна сторона, одного чи більше свідків.

Hanp., представники копи, відказуючи р. 1560 червня 16 дня на Слонімському уряді суд свій копний у справі покрадення клячі Установі Левковичеві, між иншим, оповіли про те, що Антін Лиско- вич, про якого говорив на копі скривджений, ніби-то він у розмові прохопився, що клячу його вкрав Антін Березич і проміняв за Зельвою, зрікся своїх слів. Тоді скривджений Устян „ви­дав, читаємо в акті, свідків трьох Пархвена Шепетовича, Мелюту Кондратовича, Василя Кононович а; он (оче­видячки Антін Лискович) брав ку свідецьству того Ва­силя"’).

Обирання того чи иншого свідка з-поміж кількох, що їх виставила противна сторона, ґрунтувалося на довір’ї до такого свідка з боку того, проти кого свідків виставлено.

Hanp., у справі викрадення кліти Веремію Борисовичу на Берестейщині р. 1589 жовтня 6 дня відбулася вже друга копа; на ній звернуто було увагу, що Шимко на першій копі не був. Шимко пояснив, що саме тоді його дома не було — він у потребах свого пана їздив до Більська; але скривджений Веремій на це сказав: „я то на тебе людьми доведу, же ти... того ж дня... додому... приїхав... Веремій трьох свідків видав... Супруня а Івашка Чирковичів, а... Ромашка Чирковича. А потім копа Шимка питала: если же всіх трьох свідків люби ш? он этих одного улюбив і обрав Івашка Чирковича і повідив: то добрий чоловік,— може правду з і з н а т ь^{л а}).

Щоб порівняти, можна навести подібну ухвалу Литовського Ста­туту в випадках суперечки за землю. Сторона, яка хоче довести, що саме вона має право на спірну землю,

„светков своих, подле обычая права, семнадцать повинен будеть перед правом поставити і по три ра­зом водити, а сторона з тих трох одного обирати ма­ет ь, аж п о к у ль шесть маеть обрати'[723] [724]³).

Із наведених слів Статуту, по-перше, видно, що обирання свідків з-поміж виставлених од противної сторони є установа звичаєвого права — „обичая права“,—а по-друге, обрання це переводилося так, що сторона, яка свідків ставить, водить по три чоловіка одразу перед другою сто­роною, а та з тих трьох обирає одного — і так робиться доти, аж поки противна сторона обере трьох або шістьох.

LJe не є механічний вибір з кількох свідків одного чи кілька, а, як про це вже було сказано, заснований на довір'ї до того чи иншого свідка; до того-ж такий вибір дається на повну волю сторони, проти якої тих свідків виставляють; вона може й не пояснювати, чому саме вона. вибирає того чи иншого свідка, як це видно з наведеного вище прикладу, коли Антін Лискович з трьох свідків обрав одного Василя Кононовича.

LJe є, кажучи за сучасною термінологією, хоч і прихований, о д в і д свідків, чи, як висловлювалися раніше, танення свідків, але про це мова буде далі.

3. Природия річ, що й запідозрений чи винний, виводячися з обви­нувачення, міг ставити своїх свідків.

Hanp., у справі покрадення свірепи Гришку Степановичу, під­даному Криштофа Юндила, названий Юндил на копі „домовлявся... аби... Лаврин вивід слушний ставив... Тот Лаврин по­ставив чоловіка одного ніякогось Мартина M а т е- євича... Тот Мартин таковое свідецьство видав: їдучи... я до дому з поля, гдем бороновав, підкав єсьми того Лаврина Манке- вича їдучи в колесах клячею, і питав есьми его: где їдеш? он мні одказав: што тобі до того? їду тут недалеко; а большей... нічого мі не казав" ^[725]).

Право винного виставляти своїх свідків не становило, певне, обо­в’язку його ставити їх.

Hanp., у справі покрадення кліти Якубові Сологубові коли на другій копі свідок висвідчив, що підчас злочину у відомого вже нам Матея Солпотя ворота були відчинені і хтось до нього у двір в’їхав возом накладеним, уповноважений скривдженого „д о м о в- лявся того, аби тот Солпоть... ставив довід, гдебил на тот час, коли перша копа била; он доводу ставить не хотів, а ні ставив"^[726]).

Иноді свідки, начеб-то з власного почину, виступали свідчити за винного, але потім виявлялося, що вони так свідчать на прохання од винного.

Коли на третій копі, що відбулася р. 1650 червня 5 дня в справі покрадення клітей Федорові Лунковичеві та Андрієві Чорт- ковичеві, стала виявлятися помовка на Богдана Гладкого і Матвія Лепещеню, про яких говорилося також, що вони люди непевні, „чоловік, що звав себе Пилецьким, що мешкав у того Матвія... видав на Матвія такесвідоцьство.. що той Матвій тої ночи вдома ночував"; а коли копа йому зауважила, що на перших копах він одне говорив, а зараз друге, тоді той Пилецький, „при­знавшись, повідав, що з просьби його зараз на копі так повідав; але як на перших копах повідав, так і зараз по­відаю, що правда, що той Матвій тої ночи вдома не ночував" ^[727]).

4. Звертаючися тепер до вимог, які ставили свідкам, треба сказати, що, по-перше, од свідків вимагали, щоб вони були люди добрі, себ-то ні в чім незапідозрені.

Hanp., у вироці копному р. 1664 січня 7 дня в справі крадіжу котла Павлові Качановському, між иншим, читаємо: „люди добриї висвідчили... Мартин Максимович і з сином своїм Пантелієм Мартиновичем... іж виділи Остапка Мороза, же котел пивний із си­ном своїм Веремієм у похоронці своїй... ховав" ^[728]).

В иншому випадкові, у справі покрадення коня Іванові Крач- ковичеві на копі в с. Трестенці частина копи, що виставила була свідком Терешка, який свідчив,- ніби він бачив, як сусіди його

Масько й Станко з якимось третім чоловіком по колесу воза на город переносили,— після стала називати те свідчення неслушним, „бо тот Терешко... єсть чоловік підойзраний, з лицем був п і й м а н, і, за його неслушним свідецьством, не маєть Масько бити каран“ ^l)∙

Другою вимогою для свідка було, щоб він був чоловік знаний, не блудяга, себ-то, щоб він мав певну осілість.

Вище ми наводили приклад, як запідозрений Лаврин виставив був свідком Матрина Матеєвича, „менуючи його бить сусідом сво­їм, міщанином Рожанським; з цього приводу акт зазначає: „кото­рого чоловіка ніхто зо всіх мужів копленних... ні­коли не знали і... в Рожаній єго не виділи... Юндил по- відив... у Рожаній повно місто єсть людей добрих, чи не міг би тебе видіть хто значний, добрий чоловік, ким би ви- свідчив, не тим благим, незнаємим чоловіком"^[729]).

В иншому випадкові скривджений Яків Чалий поставив на копі „чоловіка льозного, похож ого... Гришка... на свідецьство, якоби Іван Сепачин бил шкодником... тот Гришко, блудяга, п о в і д и в..." ^[730])

У наведених висловах, якими акт відзначує Гришка, як чоловіка похожого, блудягу, ясно відчувається зневага, з якою ставилися до та­кого свідка.

Коли ми звернемося до Литовського Статуту, то побачимо, що

„не мають ку сведецству припущоны быти жидове (а стат. 1566 та 1529 рр. додають: „а ні татарове"), одно люди веры хри- стияньское всякого стану" ^[731])∙ Статути-ж рр. 1566 та 1529 до цього додають:

„которые бы патер уміли и вірою во єдиного Бога, на кож- дый год у плебанов, або у попов своих на сповіди бывали, тіло Божеє пріймовали, а в жадном подозрейнью не бывали а ни в по- воланю, а ни (в) фальшерстві" ^δ).

В иншому місці Стату тустановлює, що „на всякую реч у кождого суда светки мають быти (ст. р. 1566 додає: вірьі) хрестияньское, люди добрые, в1ры годные и неподойзреные" ^tt). Що-ж до чоловіка переїж­джого, то Статут наказував шкрутаторам вивідування чинити

„і в переїжджого человіка, которому бысь притрафило на онъ часъ, кгды ся то стало, быти, толко бы у людей в!ры годных" ^т). Окрім того, свідки, за Статутом, повинні бути свідомими того, про що свідчитимуть: „которые бы того злодейства з якых слушных причин ведоми были" ^s). •

Порівнюючи вимоги, що ставили свідкам звичаєве копне право, з одного боку, і Статут, з другого, ми констатуємо тотожність у вимо-

гах, щоб свідками були люди добрі і, значить, віри гідні, а також неза- підозрені, причому на поясніння цього підозріння Статут додає, щоб свідки не були в жадному поволанні ані в фальшивстві, розуміючи тут, очевидячки, фальшивство в як-найширшому розумінні, до якого можна застосувати й кривосвідчення.

Що-ж до віри й національносте то в актах про копні суди подіб­них вимог ми не знаходимо; зате акти про копні суди, в порівнянні з вимогами Статуту, висувають важливу вимогу, щоб свідок був не якийсь захожий чоловік, якого ніхто не знає, а відомий коплянам; при­пускаючи, очевидячки, що нікому незнаний свідок як-раз може бути чо­ловіком подозрениям і поволаним у злочинстві.

Що-до соціяльного стану свідків, то з вищенаведених слів Стату­ту видно, що за свідків могли,бути люди всякого стану ¹).

Литовський Статут, як і копне право, приймав свідоцтво людей усякого стану.

Кажучи про шкрутиніум у справі про річ „крывавую, што бысь дотыкало горла и почтивости и доброй славы людской", Статут наказує шкуртаторам, з’їхавши на місце події, „вывЪдане пылкое учинити в найблыжчых сусідов і шляхтичов и у панов самых и врядников их, у слуг, у подан ых, и в кого же коль­не к иного... только бы у людій верных годных, не ВЫ Й Mу ю чы с того жадной особы так духовного яко и свіцкого стану человека" ^[732]).

Акти про копні суди дають нам численні випадки, коли свідчили на копі піддані панські, що з них переважно, як ми вже знаємо, скла­дався й самий копниЙ суд.

Як свідка, ми бачимо на копі ще й духівництво.

Hanp., р. 1561 листопада 6 дня представники копи, одказуючи на Слонімському уряді суд свій копкий, між иншим, зазначили, що копа, вложивши у вину Юрія Жорноклесй за невихід його на копу, „всказали оного вола... Саку грошей сімдесять, што перевів про­токою П’ятницьким, іж за него дав грошей сімдесять"^[733]). Тут треба ще зазначити, що громадський суд приймав свідчення од служебників панських та служебниць.

Hanp., у відомій вже нам справі урядника Яка Нетецького та дружини його Ганни, між иншим, читаємо: „жінка Ганна Камра- товая, которая служила на тот час уряднику Яну і жо­ні его Ганні, пришедши (на копу) сама добровільне, по своїй добрій волі, визналаіповідила, іж для тих шкод, од зло­дійства учинених, о што ся копа вже сходить третій раз, Як, уряд­ник наш, поїхав проч, і жона его хочеть ніччю утечи за ним, але пі йдіте до комори, де вона сховане своє маєть, знайдетеу неї у коморі тиї речі"¹).

Ми бачимо тут не тільки служебницю, як свідка, але й свідчення * проти тих, кому вона служить. А Статут наказував, що „не ма­ють светъчити слуги и подъданые за панов, ани теж. против панов“ ^,).

Що-до стати, то з наведених вище актів ми могли бачити, що свід­ками виступали чоловіки, а в тільки-що наведеному випадкові й жіноцтво. Випадків, де жіноцтво виступало за свідків, можна було-б навести кілька ⁴).

Нам відомий усього тільки один випадок, коли Супрун 'Митькович Кулеба та син його Гриць, що проти них свідчила братанка Явдоха Ky- лебівиа Жуковичовая, як, коли згинула з пасовиська кобила Волосові Савчичеві, брат її Клим з Волини вкупі з Грицем Супруновим ходили й до ночи вкупі пили, а Супрун і Гриць Кулеби на копі говорили, що братанич з Волини до них не приходив і вони його навіть увічі не ба­чили ■—заявили копі на таке свідчення Явдохи: „ми того свідець- ства жоноцького не приймуєм, але о то поставляєм вам чоловіка, з ким син мій о П’ятенці бесідовав“ ^а).

. У наведених словах можна вбачати протиставлення жіноцького свід­чення чоловічому з перевагою останнього над першим; але це — єдиний випадок і надавати йому якогось принципового значіння не можна, коли ми маємо далеко більше випадків (про це вище зазначалося), в яких жіноцтво виступає на громаді за свідка.

Що-до віку свідків, то, окрім дорослих людей, ми бачимо навіть дітей, як свідків.

Hanp., р. 1563 листопада 27 дня урядові Пинському пред­ставники копи, одказуючи суд свій у справі зарізання вівці Ула- сові Маневичеві, між иншим, оповідали: „кгди єсьмо опит і вивідан- ня на копі о тім шкоднику чинили... дитина пастух... Уласів Маневича на ймя Лунець на копі перед нами повідив... дитина пастух двірний... Ярослава Роського Степанець послав мене додому, абих єму пирога приніс, обіцуючися статку моего усте- речи, покуль додому схожу... і кгдим з дому до него назад при­шов, знашов єсьми того Степанця овцю свою чорную... зарізавши, на которій седячи єго засталом“ ^l)∙

Родинні відносини не перешкоджали бути за свідка, а саме:

а) чоловік свідчить у справі своєї дружини.

Hanp., у справі смерти Філона Буховецького, що ніби-то че­рез чари Мархвині Харчихи з цього світу зійшов, на копі, що від­булася р. 1670 травня 31 дня на Берестейщині, багато людей свід­чило, що „та Харчиха од давнього часу бавиться чарами, а м у ж її, теї то баби, Харко повідав, що пані Катерина⁵) ще за живота небіжчика... Філона Буховецького не ка­зала бабі моїй теї х о р о б и смертельної о д х о д и т и“?).

б) Далі ми бачимо, як дружина свідчить проти свого чоловіка та сина, і син проти батька та брата.

Hanp., р. 1664 березня 27 дня в справі запалення хлівів Криськові Яськовичеві відбулася громада на Берестейщині, на якій при опиті, звідкн-б то сталося, „жона... Кіндрата Куцевича... Марина Кудренка... зізнавала із сином своїм другим, що муж мій Кіндрат із сином нашим Левком, за власною радою і розказанням пана на­шого Мартиновського і панії нашої, запалили" ¹)∙

в) Нарешті, крім свідчення братанки (Овдотьї Кулебівни) проти дядька й двоюрідного брата, про що говорено вище, можна відзначити ще свідчення проти швагра.

Hanp., р. 1684 серпня 19 дня на Случчині на копі, в справі покрадення Самійлу Базаревському грошей, Єрий Жоврид оповідав: „Мартин, швагер мій, говорив: треба Базаревському гроші перелічити"^{[734] [735]).}

5. Переходячи тепер до самого порядку при допиті свідків і звяза- них з ним судочинних дій, треба зазначити, що копа, коли їй відомо, що свідок має свідчити проти певних осіб, як злочинців, остерегав його, щоб він говорив правду, не керуючися злобою чи якимись иншими мір­куваннями.

Hanp., у відомій вже нам справі покрадення Іванові Крачко- вичеві коня Ситничани на другій копі розповіли, що сусід їх Te- решко бачив, як Станко з Маском і третім якимось чужим чолові­ком по колесу переносили воза Маскового на город, де слід коня, вкраденого в Крачковича, було заплутано так, що важко було пе­реконатися, що слід коня з возом є той самий, який громада ввела без воза. І от коли на третій копі було поставлено Маска й свідка Терешка, то „копа вся того Терешка питали: если не з гніву якого т о є повідаеть на Маска? А он повідив, жем ближший того світа, ніжли живота, будучи чоловік літній і здоров’я неспособний; иначей не било, тілько ви­дів Маска з Станком і третім гостем незнаємим, что они всі три віз з дому Маскового носили через город і в коноплях складали" ⁸). Литовський Статут теж наказував, щоб „суд первей нижли... свет- ков ку сведецьству припустить, маеть их напоменуть и розважити, абы паметали на... Бога, на справедливость его и на почстивость свою" ^{[736] [737]).}

Напроти свідчення свідка, винний може дати своє поясніння.

Hanp., на свідчення Терешка, що ми його щойно навели, „Маско, стоячи, повідив, же віз без відомости моєї украдено" ^ь).

В иншому випадкові відомий вже нам Шимко в справі по­крадення кліти Веремію Борисовському на свідчення Івашка Чир- ковича, якого він сам обрав з трьох свідків, що виставив їх проти нього скривджений, — коли зазначений свідок зізнав, що Шимко того самого вечора додому їхав і навіть дружині його за честь дякував, так зазначив: „подібно... Борисовський тих

свідків накупив, а я... повідаю, ж е м у пана Сегеня тот час ночував" ^,).

На поясніння винного свідок може дати свої зауваження.

Hanp., на поясніння Маска, що віз у нього самого вкрадено, „Терешко знову... мовив Маскові: же сь сам з другим виносив, бо кгди би у тебе віз украден, теди би... ти зараз обвістив сусідам, але і не перед ким того єси не повідив, аж тот час, коли юж нашли слід в коноплях возовий з города вишов, почав єси пові­дати, же віз украден" ^{[738] [739] [740]).}

У всьому цьому ми вбачаємо щось подібне до сучасного перехрес­ного допиту свідків. •

Свідків, коли їх буває кілька, допитували на копі поодинці.

Hanp., коли відомий вже нам Гриць Єремієвич з батьком „не вірили" свідкові Ониськові Грицевичеві, який свідчив, що Гриць Єремієвич сокирою метма рубав коня Матусового Стаховського, зазначений свідок видав трьох свідків, що з ним бачили, як Гриць того коня рубав. „І копа, читаємо в акті, тих трьох свідків по од­ному опитивали і они всі три у тоє-ж одно слово свідчили" ⁸). Цікаво, що Литовський Статут що-до порядку опитування свідків зазначає, що тільки,

„в речах важных, крвавых, где и деть о горло, сведки порозну у суду пытани бы ти мають"^[741]).

З наведеного-ж випадку з практики громадського суду ми бачимо, що й у речах незначних, як от псування робочої худоби, свідків пи­тали поодинці..

Як-же ставився громадський суд до свідчення? Чи приймав він його формально, чи оцінював його з унутрішнього переконання?

Тільки з унутрішнього переконання, що свідчення правдиве; при­наймні жадного акту ми не зустріли, де-б копа до свідчення ставилася формально.

Тут треба, по-перше, нагадати наведений вище випадок із свідчен­ням Терешка в справі покрадення коня Іванові Крачковичеві. Kona ви­слухала зазначеного Терешка, але коли на останній копі громадський суд запитав Ситничан, що виводилися свідченням Терешка,

„если би який инший довід або свідетство на того Маска міли.., ежели би більшей доводу не міли, же би рівно з ними того Маска судили? А пан Тучаницький і п. Заліський і при них піддані Сит- ницькиї і Колковськиї повідили, же... жадного иншого дово­ду Ситничани не мають на Маска і то, што бил довід на него, за неслушним свідетством, бо тот Терешко єсть чоловік підойзрений, з лицем бил піймай і, за його неслушним свідетством, не маєть Маско бити каран... А копа вся, нарадившися... а видячи тую неуста- винність їх, же, уходячи сами бити вини плачення шкод поме-

нених за шестеро коней, же з села своего сліду не вивели і... пер­шого свідецьства своего отступують... на всім селі Сит- ницькім, так того коня Крачковичева, яко і других підданих п. Кули- ковського покрадення кляч п’ятерга платить сказали і присудили" ¹)∙ Ми бачимо, що коли громада запитала Ситничан, які виводилися свідченням Терешка, щоб вони вкупі з нею винного Маска судили, то Ситничани перші-ж поставилися з недовірою до свідчення Терешка, яко­го вони сами й поставили, зазначаючи, що Терешко сам був пійманий з лицем і, значить, чоловік є підозрілий (про це громада могла й не знати, бо вона складалася з кількох околичних сіл); громада, Поділяючи, очевидячки, це# погляд, тільки зазначила факт, що Ситничани сами „сві­децьства своего отступують" і тому вложила у вину Ситницьку громаду, а винного Маска звільнила. f

Що громадський суд уважно ставився до сути свідчення, можна вбачати навіть з того, що коли свідок у своїх зізнаннях вагається, гро­мадський суд помічає це зразу-ж і це дає йому підставу не вірити такому свідченню.

Hanp., коли на копі в справі спалення гумна Іванові Верещаці Матис Лещинський поволав Валентого Печинського, слугу кн. Силь­вестра Жижемського, „виступивши... Ясько Дашкович повідив так на всю копу... я за того Валентого присягну... іж у мене і зо мною суголов ув ізбі моїй з п’ятниці на суботу ночував, коли ся тая шкода пану Івану стала, і нігде... од мене не блудив. А потім зась повторе тот же Яцько Дашкович, стоячи тут же на копі, повідив... я за него вам, панове, не буду присягати, не тільки... за него, але й за сина своего, што... пак могу відати, уночі может... мене при­спавши, куди собі хотячи, їздив... Зараз уся копа на того Яцька Дашкевича... мовила так... чому так двоїш річчю: первей тебе ніхто о то є не питав, але сам еси, вирвавшися, за него шлюбовав і присягати... єси за него хотів, а тепер уже інак мовиш"^{[742] [743] [744]).}

Отже „неуставичність" свідка, двоїння мови давали громадському судові другу підставу для того, щоб до такого свідчення поставитися з недовірою.

Далі, коли свідчення викликало сумнів, свідок міг підперти своє свідчення иншими свідками.

Трохи вище говорилося за те, як Гриць Єремієвич з батьком не вірили свідкові Ониськові Грицевичеві, що ніби він бачив, як Гриць сокирою метма рубав коня Матусового Стоховського. „І тот O н и сь ко Грицевич, читаємо в акті, видав на себе світки, коториї з н им в и д і ли“ ³)..

Але бувають випадки, коли свідків, що разом з тобою щось бачили, нема. Тоді свідкові залишалося дати містичний довід правдивости свого свідчення — це правдивість свого свідчення підтвердити присягою.

Hanp., відомий уже нам свідок Терешко, скінчивши своє зі­знання, додав: „і если мі кажете, готов есьми присяг­нути, штом Маска видів віз виносячи"

В иншому випадкові, у справі покрадення котла Павлові Ka- чанівському, про що вже говорилося, на копі Мартин Максимович з сином Пантелієм висвідчив, що вони бачили, як Остап Мороз з сином Веремієм той котел ховали у похоронці своїй в урочищу Колошвичах у затоні на ріці; при цьому акт додає: „і брався до присяги. Tеди ми, копа, тое чуючи од тих людей, згідне усі тому Мартину Максимовичу і сину его на тім присягу в с к а з у є м“ *).

Про те, як саме присягали, мова буде в иншому місці. Тут ми тільки зазначаємо, що звичайно свідки давали своє зізнання без присяги, і тільки, за постановою громадського суду, як це ми щойно бачили, стверджували своє свідчення присягою.

Нарешті, громадський суд міг не прийняти якогось свідчення, себ-то визнавати його за недостатнє й вимагати инших доводів.

Вище ми наводили вже випадок, коли замість тяжко хорого свідка Гришка Тимофієвича, якому Гришко Рудь продав клячу, вкравши її в Гришка Москаля, на громадський суд поставлено було кілька свідків, які зізнали на копі: „ми того свідомі добре, іж Гришко Рудий сусіду нашому Гришку Тимофієйичу гетую клячу за чистую продав, што і сам Гришко готов признать, тільки тепер весьма немоцен... але піддані п. Д у ш е в с ь к о г о... того до­воду і свідків приняти не хотіли і тих... (свідків) по­лаявши і посоромотивши,...проч з копи посохами вигнали і домовлялися иншого доводу^{44 3}).

Ясно, що частину копи свідчення це не вдовольнило.

Що-до того, як ставилася до зізнання свідків Руська Правда, то тут ми знаходимо лиш одну вимогу, щоб свідчення свідка цілком відпові­дало скарзі скривдженого — „слсво противоу слова⁴⁴⁴).

Цю саму вимогу ставила й Псковська Судна Грамота, коли свід­чення послуха вважала за нікчемне, якщо він „ставь на судЪ, не дого­ворить въ тыжъ речи, или переговорить^{44 s}).

У цьому, здається, треба вбачати формальне ставлення до зізнання свідків.

Що-ж до кількости свідків, то Ол. Єфименкова цілком безпідставно говорить, що скривджений на довід свого обвинувачення видавав трьох свідків ^с), бо акт, на який вона спирається, хоч випадково й говорить про трьох свідків, але в ньому нема жадних вказівок на те, що свідків повинно бути саме три. Ми вже наводили цей акт, коли говорили, як противна сторона обирала з кількох свідків, що їх виставила сторона, одного чи кількох. Там говориться за те, що на копі в справі викра­дення кліти Веремієві Борисовському скривджений проти запідозреного

Шимка „трьох свідків видав... а... копа Шимка питала, если же всіх трьох свідків любиш? Он з тих одного улюбив і обрав Івашка Ч и р ковича'^{[DCCXLV] [DCCXLVI] ’).}

Саме обрання з трьох свідків одного, на що теж звертає увагу сама Ол. Єфименкова, розбиває цілком її твердження, бо коли-б вима­галося, згідно з копним звичаєм, видавати трьох свідків, бо всіх трьох треба було й вислухати, а не обмежуватися з трьох тільки одним і то за обранням винного.

Правда, ми знаємо инший випадок, коли одному свідкові не вірили.

Hanp., коли Онисько Грицевич на копі висвідчив, що він бачив, як Гриць Єремієвич у городі своїм сокирою метма рубав коня Матусового Яновичевого, з чого той кінь іздох, то „Г р и ц ь Є р е- мієвич і отець Його Єремій тому одному Ониську Грицевичу не вірили, і тот Онисько... копі видав на себе світки, коториї то з ним виділи: жону свою... брата своего Павла... а служебницю брата свого... дівку...“ ²).

Тут ми бачимо, що винний одному свідкові не вірив; проте це не усунуло свідчення того одного свідка з числа доводів на копі, а спри­чинилося до підсилення того свідчення ще кількома свідченнями.

Приклади, що ми їх наводили вище, ясно показують, що жадної сталої кількости свідків копне право не вимагало; все залежало від обставин. А тому досліджувати, скільки саме на якій копі бувало свідків, вважаємо за даремне гаяння часу. Наведу тільки два приклади з чима­лою кількістю свідків.

Hanp., у справі бійки, що зчинилася межи циганами в м. Гайні і що наслідком її померла дружина Олександра Матвеевича, відбу­лася циганська копа, де О. Матисовський ставив „д в а ц я т ь свідків—так своїх приятелів, як і... винного, з которих свідків сам Каспар Мартинович (винний) обрав собі трьох, здаючись на них“³).

В иншому випадкові до копи, що її зібрав Мальхер Першикін- ський у своїй справі, прислав Абрам Мишка слугу свого Адама Борковського, „питаючися тої копи... коли п. Дмитро Здито- вецький злодія вішав, чи били єсьте, панове копники, на тій копі? Они побілили, іж збирав п. Дмитро копу... у Оліза- рова става, ми... зібралися на копу, аж уже п. Дмитро того злодія, не діждавши нас, копи, повісив... і ми повідили уся копа: пане _β Дмитре! ми на копу зійшлися, а злодія єси не дійждавшись нас, повісив*⁴ *).

Наведені приклади ясно свідчать, що сталої кількости свідків копне право не визнавало.

Литовський Статут, навпаки, як загальне правило, виставляв ви­могу, що „сторона, доводечы речы своее, маєть доводити трема свет- ками** ^ь), але тут-же припускав вийняток із цього правила: „а если бы

хто трех снетков не мел, тогды в недостатку третего при двух сведецьтвах сам маеть присегнути“ ^,)∙

В нншому місці, кажучи за знаки злодійські на чоловіка підозрілого, Статут, між иншим, зазначав: „а мел бы (скривджений) на то светков трех або двух“ ^{[747] [748])..}

Але вимогу про трьох свідків ставлено тільки для справ малих, неважливих:

_wa вед же, читаемо далі, не о честь, не о кгвалт, ани наезд домовий и теж где бы не шло стороне обжалованой о горъло, так теж и о земли, на што особливе на мистцях своих суть доводы написаны“ ⁱⁱ).

Значить, як до справи, кількість свідків мінялася, змінювалася" ⁴). Навіть у Руській Правді двох свідків вимагали при образах — „ви- дока два выведоуть" ⁵)— і при купівлі⁶); а при побої чи ранах можна було обмежитися й меншою кількістю свідків — одним.

„оже боудеть крвав или синь... то не искати емоу видока... аще не боудеть на нем знаменіа никоторого же, толи приидеть видок“ ⁷).

Останній вислів—приидеть видок — ясно каже про одного свідка. Псковська Судна грамота, звичайно, зазначає свідків 4 або 5 ⁸) і тільки пристави, виряджені для переведення трусу, могли ставити 2 або 3 свідків на довід того, що їх вигнано з двору й не допущено переводити трус °).