VIII. Обрання гетьмана на генеральній раді. Постанови про це статтів з Московщиною. Роля попередньої ради старшини. Порядок обрання. Гетьманські клейноди. Роля уповноваженого зверхньої влади. Дозвіл і затвердження обрання од сюзеренної влади. Зречення від гетьман­ського уряду на генеральній раді.

Статті Жердевської ради 1659 р. (артикул 5) виразно кажуть, що обрання має бути на раді генеральній (за це свідчить згадка за „мень- шихъ“Х „Въ обиранью Гетмана абы намъ самимъ, такъ старшимъ, яко и меньшимъ, вольная была, кого войско улюбить, злекція, до которой прочь войсковыхъ наш ихъ людей, абы никто не належалъ; а новообран­ими Гетманъ съ відомомь, вс! Старшины и чернь, до €го Царского Величества о подтвержденіи маетъ высылати своихъ Пословъ, что не маетъ оті» Єго Царского Величества заборонено" ^,)∙ Тут опріч того зокрема звертає на себе увагу вислів „что не маетъ отъ Єго Царского Величества заборонено*. Очевидно, мова тут про те, що Москва не мае права касувати виборів на генеральній раді, бо про заборону надсилати посланців навряд щоб тут говорилося, адже ніколи надсилати посланців Москва не забороняла. Але статті оці не здобули санкції. Далі, покли- куючися на „давный обычай войсковый" дають право обирати гетьмана на раді Переяславські статті 1659 р.²).

Статті 1687 р. про обрання гетьмана (в артикулі 6-му) кажуть „Били челомъ Великимъ Государемъ, Ихъ Царскому Величеству, Старшина и войско запорожское, когда иэволен!емъ Божіимь случитца Гетману

’) Ба и т ы ш ъ-К а м е н ск і й, Источники Мал. Исторіи, ч. I, стор. 102. 1858.

^,) Собр. Гос. Грам, н Дог., т. IV, стор. 52.

³) Ibid., стор. 160.

*) С. Г. Гр. и Дог., т. IV, стор. 52; Б.-К а м., Ист., ч. I, стор. 2.

") Д. Ба н ты ш ъ - Каме н с к і й. Источники маїлор. исторіи, ч. I, стор. 222.

∙) Ibid., ч. I, стор. 253.

смерть или ино что, чтобъ Великіе Государи пожаловали ихъ обирати Гетмана по ихъ правамъ, и чтобъ съ ихъ Государскаго милосердія даны были въ войско Гетману войсковые клейноты, знамя, булава, печать и литавры.

Каже про вільне обрання гетьмана й Орлик у „Виводі прав Укра­їни⁰:,,Ies Etats de Ia Dite Principaute continuerent apres sa mort d’clir Ieurs Princes sans aucune Puissancc prdtendit etre en droit de s'y opposer", і далі,,Ies Etats ont eu Iiberte de s’elir des Dues, comme bon Ieur sem- bloit° ³). Нарешті про потвердження норм умови Богдана Хмельницького е в „Прошеній малороссійскаго шляхетства⁰ 1764 р.: „О вольномъ избраніи гетмана. Хотя договорными гетмана Богдана Хмельницкаго статьями, какъ скоро гетманъ умретъ, вольное малороссійскому народу избраніе другаго гетмана дозволено, а вашему императорскому величе­ству изв!щать о томъ вел!но, и тожъ самое вс!хъ другихъ гетмановъ статьями подтверждено; но понеже противное тому случилось поел! смерти гетмановъ Скоропадскаго и Апостола, а между тЬмъ введены были новые уряды гетманскаго правленій, съ вольностями и прежними малороссійскаго народа обыкновениями несходный, того ради всеподда- н!йше Вашего императорскаго величества просима» подтвердить вновь вышепомянутыя прежнихъ гетмановъ статьи, чтобъ когда волею Божіею гетману нашему смерть случится, вольно было намъ того жъ времени, по древнему обмкновенію нашему избрать новаго гетмана, и чтобъ по­мянутый новоизбранный гетманъ на томъ своемъ уряд! отъ вашего императорскаго величества подтвержденъ былъ во всемъ противъ того,

¹) Ibid., ч.

’) П. С. 3. (1-е), т. VIII, стор. 76.

^а),Стани названого князівства по смерти його (Б. Хмельницького. Л. О.) оби­рали далі своїх князів і ніяка держава не присвоювала собі право противитися цьому', і далі:,Стани вільно обирали гетьманів по своїй уподобі'. Стара Україна. 1925, ки. І—П, стор. 5—9.

какъ гетманъ Богданъ Хмельницкій при принятіи своемъ въ подданство BcepocciftcKHXfc монархові»" ’)• Але це „прошеніе" жадної санкції, як відомо, не здобуло.

Ми навели норми писаного закону що-до обрання гетьмана. Всі вони з 1648 р. це обрання декретували. Але повстає питання, яка саме установа обирала гетьмана. Матеріал і міркування, що їх ми наводили в попередніх розділах, не дають підстави сумнівалися в тім, що такою установою була рада генеральна. Було-б зайвою й непотрібною справою повторювати наш виклад про склад ради генеральної, бо він трохи не в цілому відповідає й на питання про склад ради для обрання гетьмана, оскільки за головну компетенцію генеральних рад по 1648 р. саме об­рання гетьмана й було.

В коротких і стислих рисах повторимо й вкажемо тільки на те, іцо раз-ураз персдрішала справу рада старшини. Було це, як каже Брп- лан, ще з давніх часів, бо гетьмана обирала старшина й старі козаки. Як видно, в цю звістку треба внести той коректив, що й за тих часів фактично найбільше важила на козацькій раді ця найвпливовіша група. Окреме-ж обрання на раді старшини важко припустити, бо не було його й пізніше на Гетьманщині. Отже рада старшини перед смертю Богдана Хмельницького прелемінарно обрала на гетьманство Ю. Хмель­ницького²). Ось як про це оповідає народна українська дума:

• Зажурилася Хмельницкого сідая голова, Що при ему ки сотниковъ ни полковниковъ нема;

Час проходить умирати, Нікому порзды дати.

Покликне вонъ на Ивана Выговського,

Писаря войськового:

„Иване Вьіговській, Писарю войськовый. Схорійшс біжи, Да листы пиши,

Щобъ сотники, полковники до мене прибували, Хоть мало пораду давали[548] [549].

То Ивань Вьіговській, Писарь войськовый. Листы писавъ, До вс1хъ роасылавь.

То сотникы, полковники, мкъ ихъ прочитали. Усе покидали,

До гетьмана Хмельницького скорійшь прибували.

То гетьманъ добре ихъ пріймас.

Словами промовляє:

_я Панове молодци, добре вы дбайте,

Собі гетьмана наставляйте,

Бо я стар и, болію, Більше ГСТЬМаНОМЪ не ЗД0ЛІЮ. Колн хочете, панове Антона Волочоя Кіевського, Або Грнцькл Костыря Миргородського, Або Хвилона Джсджеля Кропивякського, Або Мартина Пушкаря Полтавського*.

То козаки тес вачували.

Смутно себе мали,

Тяжко вздыхали,

Словами промовляли:

,Не треба намъ Антона Водочая Кіевського, Ни Грицьха Костыря Миргородського, Ни Хвилона Джеджеля Кропивянського, Ни Мартына Пушкаря Полтавського;

А хочемт» мы сына твого, Юруся, молодого, Комка лейстрового*.

. Винъ. панове молодци, молодым розумъ мае, Звычаевъ коэацькихъ не знав^-

_вБудемт> мы старыхъ людей биля его держати, Будуть воны его научати, Будсмъ его добре поважати.

Тебе, батька нашого, гетьмана, споминати*. То Хмельницькій теє зачувавъ, Великую радость мав, Слезы пролнвавъ Сідою головою поклонъ ОДДЭВЭВ*Ь* ^l).

Року 1660 θ Корсуню спочатку Ю. Хмельницького було переобрано на раді старшини і тільки після протестів „черни"— на чорній раді^{[550] [551]).}

Року 1666 Дорошенка спочатку обрано на старшинській раді й тільки згодом на генеральній ^[552]). В грудні р. 1668 Многогрішного об­рано на раді старшини (ми подавали вже цікавий опис цієї ради з Само­видця) і згодом 1669 р. на генеральній раді в Глухові. Року 1672 у старшини теж була перед генеральною своя прелімінарна рада ^[553]). Рада старшини мала свої попередні збори, що de facto вирішили справу й р. 1687 (в наметі кн. Ґоліцина). Про ролю старшини в гетьманських виборах у XVIII ст. ми вже казали. А втім і тут завсіди потребували фікції генеральної ради й „вільного*' обрання гетьмана саме на цій установі.

Дослідник Батуринського перевороту 13 березня 1672 р. Матвеев визнавав, що обрання Д. Многогрішного в грудні 1668 р. у Новгороді- Сіверському на раді старшини „по суті нічого не передрішало й не мало жадної законної сили" ⁱ). Цей вчений безумовно мав рацію, бо, як ми бачили, хоч завсіди обрання обмірковувалося й раз-у-раз передрі- шалося на раді старшини, все ж-таки завсіди інститутом, що обирав гетьмана, була рада генеральна. Чим можна пояснити це, за фактично більшого впливу й ваги старшинської ради? Як видно, тільки давнім юридичним консерватизмом, нормою „старого військового звичаю", нор­мою на той час дуже обов’язковою, і настільки дужою в поглядах тогочасного суспільства, що навіть у XVIlI ст., за доби, коли виразно панувала козацька старшина й економічно занепали инші класи Геть­манщини (а значить і політична вага їхня виразно зменшилася) все-таки витягався цей давній український звичай і під команду російських царе­дворців і майбутніх російських царедворців з нового українського пан­ства козацькі полки одноголосно вигукували ім’я бажаного Петербургові кандидата.

Не можна не сказати про протести, наведені вже в нас у розділі про склад генеральної ради, проти тих виборів гетьмана, що відбувалися на неповних з перевагою козацької старшини радах. Такі заперечення й протести були проти обрання Виговського, Сомка, Самойловича...

На широкій козацькій Росаві з додержанням усіх правил давнього звичаю обрано самого лиш Ю. Хмельницького. На широкій раді обрано й Бруховецького. Але тут чимала кількість не-кбзацьких елементів да­вала підставу заперечувати проти правильности й законности обрання (Самовидець).

Нарешті ще на широкій раді козацькій під Будищами в Гадяцькому полку року 1668 в червні обрано на гетьманство обох боків П. До­рошенка ’)•

Кого мала обирати генеральна рада? На це відповідають статті з Московщиною. Так артикул 5-й статтів 14 березня р. 1654 каже, що військо має обирати гетьмана „само меж[554] [555] себя"²). Це потверджує р. 1659 розділ 4-й статтів Ю. Хмельницького³). Ясніше тлумачать це правило московські статті 1665 р.; вони вимагають „чтоб* промеж* войска Запорожскаго козацкаго, а не инаго какого народа войска, истинного козака гетмана по стародавным* правам* войсковым* обирать на гетманство"⁴). Ця норма не була порожнім звуком. Так у статтях, що подали в листопаді 1657 р. січові посланці, вони прохають дозволу на нову, раду, бо Виговського обрала старшина „наперед* сего у наст» въ войско обирали гетманов* из* Запорожья, с* природных* и заслу­женных* Козаков*". А Виговський „литвин*" (білорус?)⁵). Цим звичаєм треба пояснювати й слова гетьмана П. Дорошенка, що він з „прадіда козак". Вони цілком зрозумілі, бо цим він підкреслював свою право- спроможність гетьманувати (натякаючи, що його суперники її не мали; адже Самойлович був поповичем і Дорошенко мав право сумніватися, чи був з нього „истинный козакь", як це вимагав закон у статтях 1665 p∙)∙

Цю умову пам’ятали в Росії досить довго, навіть у XVIII ст. В листі від 3 червня 1733 р. кн. Ол. Шаховського до Остермана й кн. Черкаського він радить не обирати нового гетьмана. Головний його довід той, що в пунктах Б. Хмельницького сказано, що гетьман має бути з козаків. Проте це, каже Шаховской, раз-у-раз порушувалося: Мазепа 9 Скоропадський були з поляків, Апостол - з волохів. Уряду­вання ліпше передати „одной персоне[556]⁴, „какъ ныне генерал и кавалеръ Нарышкинъ, которого назвать намеснкком гетманства[557]. Ця особа мае правити за „малоросійскими правами** ’)• Нормі сгатгів Б. Хмельниць­кого Мазепа, Скоропадський та Апостол проте відповідали; адже вони були в складі козацького війська, воно обрало їх „межъ себя". А ось чи відповідали вони склаїному положенню „истинного казака"—справа складніша. Якщо йти за прикладом П. Дорошенка, то справжнім канди­датом був той, хто „з прадіда козак".

В маніфесті Петра І від 1 листопада 1708 р. пропонується обрати гетьмана „изъ вЪрныхъ, знатныхъ и искусныхъ особъ"^а). Отже тут звернено вже увагу й- на „знатність" кандидата. Але нормою правкою це звичайно не було.

Повстає питання, як саме обирали гетьмана. На це нам вже дово­дилося давати відповідь у тім розділі, де говорили ми про порядок го­лосування на радах. В принципі вимагалося обрання „вольными голо- сами", тоб-то не під тиском сторонньої сили та обрання одноголосне. Так одноголосно за московськими джерелами обрано в Переяславі І. Виговського ³). Як свідчив Тетеря, гетьмана „non per uota obieraбоярин булаву (den Commando-Stab), бунчук і царські корогви, що були за ознаку гетьманської гідности й передав їх новому гетьманові, який їх віддав кільком а тих. що стояли біля нього*.

¹⁷) Б.-К а м е н с к і й, Исторія Малой Россіи, ч. ПІ, с. 400.

^,∙) Літ. Самовидця, с. 48—51.

• “) А. Ю. и 3. P., т. ЇХ. с. 944-950.

Herlegen' ^,)∙ Року 1708 на Глухівській раді на стіл поставлено Скоро­падського й тут передано йому булаву ’). На такий стіл садовили обох кандидатів на раді 1663 р, нарешті „на столецъ всадили Бруховецкого, зопхнувши князя, и гетманом-!» окрикнули, давши оному булаву и бун­чук* в руки'*³). Лиш на раді 1660 р. булаву поклав Ю. Хмельницький на шапку на землю ⁴). Опріч булави передавали гетьманові й инші клей- ноди. За- такий атрибут гетьманської влади був насамперед бунчук. Отже р. 1668 в жовтні запорозці кликали П. Дорошенка на чорну раду на Запоріжжя, кажучи „кого войско оберете», и бунчюкъ и булаву да­дуть, тоть у нас* будете» и гетманом*"ⁱ). Бунчук був даний, серед инших клейнодів, Д. Многогрішному⁶), р. 1671 — Ханенкові⁷). На раді 1672 р. Самойловича „укрывали" „знамень: и бунчуком*"⁸). Року 1708 бунчук на раді передано Скоропадському⁹). „Краткое описаніе Мало- россіи" свідчить, що бунчук дано підчас виборів і Апостолові *⁰). На раді 1663 р., як оповідає Самовидець, рішальний момент був, коли в Сомка віднято булаву. А П. Гордон оповідає, що бійка зчинилася за бунчук і при цьому вбито бунчужного Сомка”)- Як видно, має рацію Гордон — хоч він і не був тут „самовидцем" — бо й В. Ейнгорн дово­дить, що булаву для нового гетьмана надіслано з Москви тільки 2 серпня року 1663, себ-то за 1^,∕₂ місяці після ради^,а). Перед бунчуком після обрання Бруховецького „схиляли стяги" козацькі полки ”).

Опріч того гетьманові давали військову корогву, його вкривали цією корогвою. Отже корогву дано Многогрішному ’*). Корогвами на раді 1663 р. вкривали Сомка ^,ь) і на раді 1672 р. корогвою військовою й бунчуком вкривали Самойловича. Року 1675, коли переобрано Доро­шенка в присутності запорозців, його вкривали корогвами^,6). Нарешті корогву здобув і Скоропадський р. 1708 ^,7).

М. Ханенко здобув ще бубни ’), Д- Многогрішний — шаблю²). Давали серед инших клейиодів-атрибутів гетьманської влади — ще й вій­ськову печатку. Так ЇЇ дано було р. 1672 гетьманові І. Самойловичу³), Скоропадському р. 1708 [564]), р. 1727 на генеральній раді — в Глухові — Д. Апостоловіⁱ).

Ці клейноди давала сюзеренна влада. Повелося це з тих часів, коли козацький старший був лиш начальником певної військової частини польської держави. От чому на пересправах до остаточної поразки ко­зацького війська під Берестечком король міг вимагати (спираючися, як видно, на умову 1638 р ) „horqgiew, co mial Chmielnicki od krola lmci, buhczuk hetmanski і bςbny aby oddali, ktore I. K. M. odda zas temu Het- manowie, ktorego im z ramienia swego naznaczy, gdyz I. K. M. zostawujc sobie podawanie hetmanow"⁶). I з переходом України під зверхність московського царя цареві як сюзеренові належало право давати клей­ноди. Робилося це, очевидно, на те, щоб одзначити залежне стано­вище української держави. Отже ще на раді 1654 р. боярин В. Бутур- лін, стверджуючи Богдана Хмельницького на гетьманстві, дав йому ко­рогву, булаву, одяг і шапку ’). Видавання військових клейнодів обумовлю­вали й статті з Московщиною. Отже, приміром, 11 розділ статтів глухів- ської ради 1669 р. каже: „чтобъ съ своего Царскаго милосердія, пожа- ловалъ, вел1лъ дать въ войско Гетману войсковые клейноты, знамя, булаву, печать, литавры. Великій Государь, Его Царское ПресвЪтлое Величество, пожаловалъ, велЪлъ быти по ихъ челобитью; присланные клейноты, знамя, булаву, печать, литавры, держать въ береженьи; а буде случится истеря, и въ то місто будетъ прислано отъ Царскаго Вели­чества"^β). Так і стаття б.Коломацької ради 1687 р. каже, „чтобъ съ Ихъ Государскаго милосердія даны были въ войско Гетману войсковые клей­ноты, знамя, булава, печать и литавры" й од імеки царів дано обіцянку: „а клейноты, знамя и булаву, и печать, и литавры держать въ бере­женьи; а буде случитца тому истеря, и въ то Mtcro присланы будуть отъ Ихъ Царского ПресвЪтлаго Величества новые войсковые клейноты. И гетманъ, и старшина, и все войско Запорожское на милости Ихъ Царскаго ПресвЪтлаго Величества били челомъ и приняли то съ ра­достью"’). Найповніше-ж визначають справу з клейнодами — булавою / й корогвою статті Бруховецького в Москві р. 1665: „по смерти гетма­нов[565] булаву и знамя большое и булаву ж* и знамя меньшое и бунчук* и пушки до гетманскаго обиранья и для шатости малоросійских* жите­лей должен* взять обозной войсковой и отвести к* боярину и воево­дам*, которые в то время будут* в* KieBl или в* ином* в* котором* малоросійском* городі. И великій государь сей статьи слушав* указал* быть так* как* написана; а боярину и воеводам* из* Кіева булаву и знамя большое присылать к* нему великому государю к* MockbI^m,). Очевидно, з Москви надсилалося нові клейноди, в ознаку ствердження нового гетьмана васальної української держави. Коли на раді не було надісланих для нового гетьмана нових клейнодів з Москви, українці прохали зверхню владу, щоб надіслала, ствердивши цим законність виборів і санкціонувавши їх. Отже в січні р. 1669 посланці Много­грішного „объявляли про гетмана про Демьяна, что сего боку козаки обрали его совершенным* гетманом*, и били челом*, чтоб* великій Государь пожаловал* его гетмана, как* и прежних* гетманов*, веліл* ему дати булаву и знамя"²). Року 1663 після ради надіслано булаву з Москви³). На раду 1669 р. корогву й булаву надіслано з Москви⁴). Року 1674 на раду в Переслав! булаву й корогву так само надіслали з Москви. Булава ця була „серебрянная, золочена с* чернью и с* ка- меньи и съ бирюзы, ціна 15 рублев*. Великому государю челом* уда­рил* грузинского царевича Николая Давыдовича митрополит* Епифаній, во 173 году" (1665)^s).

Коли зверхньою владою для України була влада турецька — вона давала й свої клейноди гетьманові, що був її підданим. Так було за Дорошенка, що мав „санжаки" — клейноди від турецького султана. Наприкінці XVlI ст. претендент на українське гетьманство Петрик дістав клейноди від татар. Йому р. 1692 „Хан*... на Коломаку дал* санжак и іньїі знаки дари Петр (кінець документу відірвано) и говорил* к нему та­кие слова: ∏eτpl, даем* тебе сие знаки ністи до войска Запорожского и городового; сие кого захочет войско все учинити гетманом, чи ста­рого гетмана подтвердити чили теж кошевого, або теб! Петра брати і тот будет* Гетманом*"⁶).

Велике значіння клейнодів, що їм надавали козаки, треба поясню­вати символізмом давнього права. Клейноди означали верховну владу. От чому од Сомка одразу одступилися його козаки, скоро тільки в нього віднято бунчук чи булаву. Це видно і з того, що р. 1675 запо- розці нарікали на Сірка, що той не взяв у Дорошенка клейнодів (бо це дало-б їм можливість зробити раду для обрання гетьмана) ’)• Року 1672 козаки, що були під Батуриним вимагали, щоб старшина з клейнодами йшла на раду обирати нового гетьмана²). З цього факту наявність клейнодів є ніби-то ознака законности ради. Це доводить і такий факт: року 1673, „на Pocaet, оть Канева три мили, по приказу Петра Доро­шенка у козаковъ была рада, а быль на той раді наказной гетмань Яковъ Лизогубъ, а Дорошенокъ не быль; а прислалъ съ братомъ сво- имъ съ Андрюшкою войсковые знамена"³). Отже наявність корогов визначала законність ради. Так було і в попередній добі. Отже р. 1636 - „неприпущені до ради козаки (виписчики. Л. О.) вхопили корогву і бу­лаву і пішли бунтівничо робити чернецьку раду" [566])•

В акті обрання гетьмана українського важливу ролю відігравав уповноважений зверхньої влади, що. як ми вже говорили були, раз-у-раз передавав гетьманові булаву й инші військові клейноди, санкціонуючи таким чином обрання. Присутности уповноваженого на генеральній раді при обранні гетьмана вимагають з писаних законів лиш статті 1665 р., які за умову обрання ставлять, щоб рада відбулася „при особі оть престола Его Государского присланной^{44 s}). Хто-ж були ці особи від престола? Року 1658 в Переяславі це був окольничий і оружейничий Б. Хитрово⁶). Року 1659 в Переяславі на раді, що обрала Ю. Хмель­ницького, уповноважені від московського уряду — „ближній бояринь и намістникь Казанскій князь Алексій Никитичъ Трубецкой, бояринь и намістникь Білоозерскій Василій Борисовичь Шереметьевъ, окольни- чій и намістникь Білогородскій князь Григорій Григорьевичь Ромода­новской, діаки думный Ларіонь Лопухинъ да 0едорь Грибо1довъ“’). На раді 1663 р. під Ніженем уповноваженим од Москви був окольничий князь Данило ВеликогоТагін, а „въ товарищахь⁴⁴ стольник Кирило Хлопов та дяк І. Фомін. На раді 1669 р. був кн. Г. Г. Ромодановський, боярин і намісник Білгородський, стольник і полковник і намісник Cepnyxos- ський А. С. Матвеев та дяк Г. Богданов⁶). Року 1672 на генеральній раді був той-же боярин і намісник Білгородський кн. Г. Г. Ромодановський і А. С. Матвеев — на цей раз вже в ранзі думного дворянина й наміс­ника Мединського та дяк І. Євстафьєв⁹). На раді 1687 р. московський уряд офіційно репрезентували — „ближній бояринъ и большаго полка дворовый воєвода и Царственный большія печати и Государственные великих* и посольських* діл* сберегатель и намістник* Новгородской князь Василій Васильевичь Голицын*, ближній боярин* и воевода и намістник* Псковской Алексій Семенович* Шеинъ, ближній боярин* и воевода и намістник* Черниговской князь Володимір* Дмитріевичь Долгоруков*, ближній боярин* и воєвода и намістник* Білогородской князь Костянтин* Осиповичь Щербатово, окольничій и воевода... князь Данила Аеанасьевичь Борятинской, ближній окольничій и воєвода и на­містник* Серпуховской Веденикт* Андреевичь Зміев*, думный дво­рянин* и воєвода Иван* Юрьевичь Левонтьев*, думный генерал* Агей Алексісвичь Шепелев*, стольник* и воєвода князь Борис* Еуоимьевичь Мышецкой, думный дьяк* Емельян* Игнатьевичь Украинцев* и дьяки τtx* розрядовъ, полков* своих* их* Царского пресвітлого Величества со многочисленными конными и пішимьі людьми'⁴ *)• Нарешті року 1708 був од російського уряду „Ближній боярин* и намістник* Ростовскій, князь Григорій Оедорович* Долгоруков*... да при нем*, ближнем* стольник!, посланы посольскаго приказу Дьяк* Михаил* Родостамовъ, да для письма два человіка подьячих*^{44 a}). При обраннях-же Апостола і Розумовського російський уряд репрезентували видатні тогочасні урядовці — Наумов та Гендриков. І від Польщі на радах Правобережної України за представників уповноважених були особи високих рангів. Отже коли переобирано р. 1660 Ю. Хмельницького, ми бачили Ст. Беньовського воєводу Чернігівського. А року 1671 Ханенкові дає клейноди великий коронний гетьман Ян Собєський ³). Отже й тут і там бачимо поміж представників зверхньої влади осіб найвищих рангів того­часних держав — адже саме такою була на Московщині ранга боярина. А дальшу — також високу рангу — окольничого бачимо лиш двічі поміж московських уповноважених на українських генеральних радах. Треба вказати, що, коли ранга уповноваженого була невисока, Військо Запо­розьке могло ке визнати його й зрозуміти надіслання його як образу собі. Саме так було року 1663, коли гетьманові Тетері мав передати булаву молодий покоєвий польського короля Ів. Мазепа. Старшина ко­зацька й гетьман відмовлялися прийняти клейноди від особи такого ма­лого рангу ’). При цім треба вказати, що уповноважений зверхньої влади виступав на раді як спеціяльно для даної справи делегована людина, з дорученням її — зверхню владу—на даній раді репрезентувати. В ин- шім разі, як це було, приміром, на раді під Ніженем в квітні р. 1661, коли був присутній той-же князь Г. Г. Ромодановський, що був на радах 1669 та 1672 р.р. та стольник С. Змєєв — але ці особи не були спеці-

’) С. Г. Грам, и Дог., т. IV, с. 546.

’) Б. - K а м е н с к і й, „Источники*, ч. II, с. 177.1858.

’) Т. Korzon, Op. cit., т. II, с. 419.

⁴J У м а н е ц ь, Гетман* Мазепа, с. 11.

ялъно делеговані на дану раду — рада ухвалила — „усовітовали есмо о томъ, что намъ самЪмъ безъ відома вашего царского пресвітлого величества не мошно гетмана межды собою обрати". Через це прохали „милость показать'¹ „и намъ противъ обычаю дгвного нашого, того гет­мана обрать, кого все войско любить, и к намъ на избраніе гетмана прислати отъ боку своего того, кого ваше царское... величество изво­лить, и чтобъ войску объявилъ премногую милость" ¹)∙ Року 1662 влітку мала відбутися рада в Зінькові. На ню прибула лиш частина козацьких полків. Наказний гетьман Сомко, що не приїхав на цю раду, між ин- шим пояснював своє небажання приїхати на раду тим, що в царськім указі говорилося за те, що раду переведуть кн. Куракін та кн. Вол­конський (тодішній Переяславський воєвода), а прибув на ню кн. Pomo- дановський^a). Цим вказував він на те, що уповноваження Ромоданов- ського перевести раду — сумнівні. 1 року 1672 старшина не наважилася робити раду, якої вимагали рядові козаки, не дочекавшися кн. Pomo- дановського^{[567] [568] [569] [570]).}

Уповноважений на раді оголошував про дозвіл царя обрати нового гетьмана. Так було, приміром, на раді в Переяславі 1658 р. '), р. 1660 в Корсуню^[571]), на раді 1672 ρ.^{[572] [573]), р. 1687,).}

Він від імени московського уряду провадив пересправи з україн­ською державою, що репрезентував її зверхній орган — генеральна рада, — про зміст статтів-умов України-Гетьманщини з російською дер­жавою. Про це ми вже вище писали.

Звичайно, цей уповноважений представник мав великий фактичний вплив на обрання й визначення кандидата на гетьманство. От чому р. 1662 скаржився Яким Сомко „А окольничей де и воєвода князь Гри- горей Григорьевичъ Ромодановской, стакався сь Меоодіемь епискупомь и съ полковникомъ Ніжинскимь Васильемъ Золотаренкомъ, хотятъ обо­брать въ гетманы хто имъ любъ; а кого чернь въ гетманы обираетъ, того околничей на гетманство не обираетъ"^[574]). Той-же Я. Сомко влітку того-ж року скаржився, що „нын! де намъ стало не до рад, хотя окол­ничей і воевода Григорей Григорьевичъ Ромодановской со всею радою выбери кого-нибудь, и он ихъ выбору не прочь; і в гетманех быть не- хочет" ^[575]). Року 1672 був царський наказ кн. Г. Ромодановському не до- пускати, щоб на гетьманство обрали Ів. Сірка ’). А в XVIH ст. в се­кретнім наказі Наумову це вже російський уряд пише цілком отверто: „Хотя в[576] [577] Его Императорского величества грамоте, с ним Федором посланной къ Малороссійскому народу, и в данной ему инструкціи во 2-м пункте написано, что Его Императорское величество указалъ в Ма­лой Россіи гетмана выбрать по прежнему обыкновению, однако ж сіє от того Малороссійского народа избрание написано для лица. А в самом діде Его Імператорскаго величества еоізволение быть гетманом* Мир­городскому полковнику Данилу Апостолу; і чаємо, что от народу не іной кто, но он* Апостол* по старшенству і по заслугам* і ради имЪ- ющаго ево у них* кредиту ізбран* будет*. 2. I ему Федору Наумову, прибыв* в Глухов*, і объявя о сем* указ* і разослав* для об*явленія того ж по полкам*, смотреть і разведывать, — ево ль Данила Апостола в гетманы народ будет !збирать. Ежели ж бы некоторые із того народа о іном* ком* намереніе іміли в гетманы обирать, в* таком* случае ему Наумову того предостерегать, і путь к тому предуготовить, чтоб конечно ево Данила Апостола, а не іного кого в гетманы народ ізбрал. І как* ево ізберут*, і то ізбрание, яко по воли Его Імператорского ве­личества учиненное, принять і в том поступать против інструкцій 5 да 6 пунктев*. 3. А как* приедет в Глухов Миргородской полковник* Данило Апостол*, і ему объявить секретно, что Его Імпсраторское ве­личество, по высокой своей милости, указалъ его Апостола, а не іного кого в гетманы обрать; і что б он* служил* Его Імператорскому вели­честву верно і непоколебимо. 4. Ежели (паче чаяния) старшина і народ* Малороссійской Миргородского полковника Данила Апостола в гетманы обирать не стануть, а будут* выбирать іного кого по своей воли, і ему Наумову того учинить не допустить, і то обраніе под каким пристойным претекстом* остановить: і писать къ Его Імператорскому величеству в Коллегию !ностранныхъ дЄл“ ²).

Після того як кандидат на гетьманство здобував військові, дер­жавні регалії й таким чином ставав гетьманом, відбувалася присяга його на вірність сюзеренній владі, за спеціяльним текстом, що-разу надсиланим з Москви (більшість текстів присяги гетьмана українського додавалося в акті обрання до тексту статтів-умов з Московщиною). Ми не будемо тут наводити даних за текст присяги гетьмана. Зазначимо лиш, що присяги новообраного гетьмана вимагала й Острозька умова з Польщею³). До присяги приводило присутнє на раді вище українське духівництво. Його відмовлення привести до присяги могло значно усклад­нити хід подій на раді. Так було на Козелецькій раді 1662 р., коли епіскоп Методій був одмовився „привести к* вірі⁴’ й лиш на другий день, після умовлянь, погодився на це ')• Инколи присягали й ново­обраному гетьманові — приміром, коли вірити Самовидцеві, Я. Сомкові м Козельці 1662 р.^{[578] [579] [580] [581]).}

Обрання затверджувала царська жалувана грамота з затверджен­ням на гетьманстві новообраного гетьмана. Инколи таку царську гра- моту-санкцію виборів читано потім по різних містах України-Гетьманщини. Так було після обрання Мазепи. Царську грамоту читали в Чернігові „при собраніи старшины полковой і всего собранного всенародного то- варышства и городового чину людей", потім у Переяславі й по инших містах та селах України⁸). А втім мабуть це оголошування санкції зве їхньої влади є очевидно новина запроваджена 1687 р.» до цього про це даних немає. Низка статтів вимагають, щоб новообраний геть­ман їздив до Москви „видЪти его Государскіе пресвЪтлые очи“ й тут здо­бував собі затвердження—царську жалувану грамоту на гетьманство (розділ 4-й статтів Богдана Хмельницького, 4 й статтів Ю. Хмельниць­кого; це говорять статті 1665 р. Бруховецькому в Москві... Аж останні статті „решительные пункты" 1728 р. кажуть, що гетьманові „пріізжать къ Его Императорскому Величеству для конфирмаціи и Его Император­ское Величество пожалует* ему Гетману клейноты и на Гетманство жалованную грамоту") ^[582])∙ А втім de facto ніхто з гетьманів до Москви по потвердження не їздив. Навіть подорож Бруховецького в 1665 р. до Москви мала иншу мету, бо в день обрання на раді 1663 р. „гетьман здобув від окольничого царську грамоту, написану на пергаменті золо­тими літерами"^[583])... І при инших обраннях тут-же читалося царську жалувану грамоту на гетьманство. Отже р. 1658 на раді в Переяславі „наша царского величества на подтаерженье его гетманства и на вся- кіе войсковые права жалованная грамота дана"^δ). Року 1672 після об­рання Г. Г. Ромодановський передав Самойловичу жалувану грамоту на гетманство ’)...; і статті Острозької Комісії з Польщею містять поста­нову „чтобы новоизбранный гетманъ на будущія времена всегда был* Его Королевскою милостью утверждаем*, и получал* благословеніе по учиненій присяги на вірность" ^β). І лиш жердевські статті 1659 р. — про- ект закону, що його Hft прийняла Росія й що сили закону не здобув, в артикулі 5 кажуть: „Въ обиранью Гетмана абы намъ самимъ, такъ старшимъ, яко и меньшимъ, вольная была, кого войско улюбить, злекція, до которой прочь войсковыхь нашихъ людей, абы никто не належал-ь, а новообранный Гетманъ съ відомомь, act старшины и чернь, до Его Царского Величества о подтверждена масть высылати своихъ пословъ, что не маетъ отъ Его Царскаго Величества заборонено" ’). Тут, як видно „заборонено", скасовано не могло бути обрання. Московщина, як гадали складачі Жердевських статтів, не мала права скасувати наслідки об­рання. Звичайно, вона на це не пішла.

Законність обрання гетьмана ставилася в звязок з тим, чи давав дозвіл на обрання московський уряд. Право козацької держави обирати гетьмана стверджують усі статті-умови з Росією. А втім на організацію цього обрання в кожнім конкретнім випадкові треба було мати дозвіл Москви. Ще в-осени 1658 р. наказний гетьман Виговського Скороба­гатько, Переяславський полковник Т. Цсцура... казали кн. Ромоданов- ському, що добре було-6, коли-б цар „изволил прислать к ним бояр я учинить имь суполную раду о гетмане и о своих великого Государя ділех"^[584])... Мова тут, певна річ, про дозвіл на таку раду.

В листі до царя 31 травня 1658 р. кошовий гетьман Я. Барабаш писав між иншим, що стольник Алфімов казав йому „чтоб я радь самьне чи н иль и бунтовъ никаких не всчинал без воли Вашего Царского Величества. Ия того діла, убей меня Боже з душею и с τfcΛ0Mb, не хочю всчинить" ^{[585] [586]). Що Барабаш дуже й дуже хтів „всчи- нати" цю справу, що він бився за чорну раду — ми добре знаємо. Але тут він мусів рахуватися з російським поглядом на цю справу. 8 квітня р. 1661 наказний гетьман Я. Comko писав: „А что ваше царское пре- CBfcTAoe величество пожаловаль нась грамотою, чтобъ мы обрали межь собою гетмана, учинивь раду и договорь о всякихъ добрыхъ діліхь вашего царского пресвітлого величества, и о томъ бы къ вашему цар­скому пресвітлому величеству отписать, и та рада еще не стала, потому что близко праздникь пресвітлого Воскресенія Христова пришелъ" *). Таким чином цар „пожаловаль... грамотою", дозволив обирати геть­мана. От чому на раді 1661 р. під Ніженем „усовітовали... о томь, что намь самімь бєзь відома вашего царского пресвітлого величества не мошно гетмана межды собою обрати" [587]). А московський уряд відповів, що „о обраній гетманскомъ и при комъ вамъ гетмана обирать, нашь... указъ будеть кь вамъ впредь"[588]). З квітня 1662 р. писав до Москви Переяславський воевода Б. Мишецький, що наказний гетьман Я. Comko писав до полковників „чтоб имъ по совіту учинить меж себя на семь боку Днепра раду и сЧхатца вс!мъ в Козелець. А учинити б имъ раду на том, чтоб у них быть на семъ боку Днепра кому одному старшиною и одново б имъ ково слушать". Воевода „гетману Якиму Сомку гово­рил, чтоб он без твоево великого Государя указу на раду полковников и старшины и черни нс збирал и о рад! б писал к теб! великому Го­сударю. И он Яким мн1 холопу твоему говорил, что имъ рады на семъ боку меж собою не учинить нелзя, потому что иныя полки ЦІЛЬІЯ, а иныя выбиты. А в приход де неприятелской нихто никово не слушает а друг другу не помагает. А как де учинят раду и на раде оберут меж себя старшину и меж ими де будетъ совіть и единодушно теб! вели­кому Государю служить и другъ другу помогать будутъ, а непослушания ни от ково небудетъ. А какъ де Государь они раду меж себя учинят и ково старшиною оберутъ и они де об указе к теб! великому Госу­дарю писать станут" [589]). Comko тут підносить важливу принципову справу. Москва має лиш санкціонувати („указъ" після обрання е лиш санкція), це е позиція Жердевських статтів, позиція, що її Москва не прийняла. В Козельці зустрілися протилежні погляди на можливість скликати раду без згоди й дозволу російського уряду: „епискуп (Методій) говорил ему Якиму Самку, что (о) обиранье гетманском послали они бить челом к тебі великому Государю и чтоб до твоего великого Государя указу совершенного гетмана им не выбирать, и тім бы тебя великого Госу­даря не прогнівать. И Яким де Самко ему епископу сказал: хотя де ты великій Государь и гнівайся, а без гетмана быть не мочно, что вс! не слушают; и они де высвободят себя изъ неволи" *)... У Сомка й тут яскрава тенденція тлумачити раду й обрання гетьмана як внутрішню справу Гетьманщини. Але сила була на боці Росії, вона гнівалася, що Comko скликав раду, не попередивши московський уряд. Цей останній писав: „А ньіні ты, гетманъ, не дожидаясь, против челобитья своего (як видно після ніженської ради 1661 р., що його ми допіру цитували) отъ насъ великаго государя милостивого указу... сміль дерзнуть учи­нился гетманомъ... самоиэволомъ, забывъ нашу великаго государя милость и жалованье" 3). Як відомо, наказний гетьман мусів поступитися, обрання його у „совершенні" гетьмани не набуло правної сили й йому довелося їхати на раду в Ніжені, що її в наступнім році вже й дозво­лила й скликала Москва. Росія й далі стежить за тим, щоб ради не збиралися по-за її дозволом. В грамоті від 7 липня р. 1667 цар пише українській старшині „хотите Раду чинить без нашего, Великого Госу­даря, Указу, а съ какою мьіслію, и бояре наши и Гетманъ, и воеводы, того Вашего совіту къ намъ, Великому Государю, не пишуть, и отъ вас[590] самих[591] ведомости н1т*‘‘ ,)∙ Через це в червні 1672 р. на вимогу козаків розпочати обрання гетьмана старшина відповіла, іцо „без*... великого государя указу... к* нимъ в* поле на раду не поїдуть"2). Року-ж 1676 в березні маємо грамоту до кошового отамана І. Сірка Й запорозців, щоб вони не гадали обирати нового гетьмана без згоди Москви, не влаштовували '„своевольных* рад[592]3). Це було відгуком на переобрання 1675 р. Дорошенка в присутності запорозців і донців, як гетьмана підвладного Росії. На цю раду й на це переобрання Росія згоди не давала.}

Опріч обрання гетьмана на козацьких радах відбувалося й зре­чення його від свого уряду, або його примусово скидала з уряду рада. Отже приміром на раді на Росаві 1637 р. гетьман Тимиленко „положив булаву і комишину, ударив чолом всьому війську... і пішов з ради" *)• Але його було знов тут-же обрано. Року 1657 в листопаді в розділі 5-му статтів, що їх подали в Москві січові посланці е вимога „чтоб* тот* Иван* Вьіговскій перед* вашими царского величества присланными в* войско Запорожское в* рад! положил* всі справы войсковые, при- вілія прежніе и ньжішніе вашего царского величества и пунта, также булавы, знамена, бунчуки, бубны, также пушки, и все, что принадлежит* войску Запорожскому, чім* владіл* небощикъ гетман* Богдан* Хмель- ницкій. Также и иные полковники по тому ж* бы положили знаки и вс! принадлежности войсковые"ⁱ). Року 1658 зрікався гетьманування І. Виговський на раді в Корсуню⁶). В жовтні 1659 р. Виговському таки довелося скласти з себе гетьманський уряд на чорній-козацькій раді під Германівкою й віддати булаву та бунчук ⁷)∙ „Co gdy, писав Виговський польському королеві, у w generalney ich przy obieraniu nawego Hetmana proclamatum est radzie: Jnsignia to iest buiawu у bunczuk przez przyby⅛ do mnie oddalem starszyne" ^β). На раді 1660 ρ. в Корсуню зрікався геть­манства Ю. Хмельницький „polozywszy па czapce па siemi bulawς, co iest signum u nich abrenuntiationis, rzekl kilka slow do Czerni⁹). Року 1666 в лютому клав, зрікаючися гетьманства, булаву П. Дорошенко ^,υ). Юри- дичний момент, що рішав справу, був той, коли гетьман клав булаву. Так зробив Ю. Хмельницький у Корсуню, і Беньовський зазначив, що це є „у ник ознакою зречення**, так зробив був той-же 10. Хмельниць­кий у Чигирині 1657 р. При цім гетьман вклонявся й дякував військові за честь гетьманування. Отже в Чигирині 1657 р. Ю. Хмельницький прелімінарно обраний на старшинській раді — на раді генеральній „учи ■ нил-ь подякуван’не от родича своего за уряд* гетманства и поклонилъся усему войску, и положил* булаву и бунчук* в той рад! и, поклонив- шися, отойшолъ в світлицю** ^,)∙ Року 1663 в Чигирині „на той де, Государь, раде Юрае Хмелницкой гетманство здал" писав в січні того-ж року; до Москви Я. Comko²). Року 1669 „за уряд* поклонился" Су­ховій, зрікаючися гетьманування³). У 1674 р. в Переяславі „бил* че­лом*" військові й поклав, зрікаючися влади, клейноди надані від короля польського гетьман М. Ханенко *). Вже в кінці XVII ст. претендент на гетьманство Петрик писав на Запоріжжя, що „как* хан* с ордами і он* Петрушка будут в Каменном Затоне, и он де Петрушка тогда войску булаву і клейноты войсковые положить і имь де волно кого хотять Гетманом, опричь ево Петрушки, іного наставить" ⁱ).

Рада могла зречення й не прийняти й знову потвердити гетьмана на його уряді. De jure було це переобранням його. Так переобрано було р. 1637 Томиленка в Переяславі, в Корсуню 1658 р. І. Виговського, оскільки булаву знову повернуто було йому (а могли-б назвати й инші кандидатури), в Корсуню 1660 р. Ю. Хмельницького...

Як було-б у такому випадкові, коли-б гетьман на вимогу ради одмовився покласти булаву — зректися гетьманування? На шумливій запорозькій раді його одразу скидали. У васальній, залежній від сто­ронньої сюзеренної влади — Україні-Гетьманщині гетьман був не тільки обранець ради, — з нього був ще представник української влади, що його затвердила Російська держава. Москва затверджувала вибори ради, вона давала згоду на даного кандидата, з ним мала вона складні й важ­ливі політичні стосунки, — тому не в її інтересах було дозволяти часті зміни гетьманів, які можливі були-б при праві генеральної ради скидати з уряду гетьманського. От чому трохи не в усіх статтях умов з Геть­манщиною проводила вона заборону скидати гетьмана без її згоди. От чому ряд артикулів „пактів" з Москвою кажуть про заборону зміняти гетьмана без згоди Московщини. Отже розділ 7 статтів Ю. Хмельниць­кого 1659 р. каже: „который гетмань, по указу Царского Величества, а по обранію всего войска учинится в войскі гетманом*; а послі того учинится в какой проступкі и войску, без указа Царскаго величества, самимъ гетмана не перемінять" ’)• Значить царський уповноважений на раді 1659 р. виконав наказ, що мав він од зверхньої влади — коли „черкаси" прохатимуть дозволу „перемінять гетмана" за „какую про­ступку", — слід „говорить накріпко", що „однолично безъ указу цар­ского величества не перемінять"Стаття 20 1669 р. каже: „Буде гетманъ какую проступку учинить, опричь изм+ны, а его безъ указа Великаго Государя Его Царскаго пресвітлаго Величества не перемінять, а укажеть великій Государь сыскать и по сыску указъ учинить по ихъ праву. И гетманъ и старшина, и козаки приговорили сей стать! быть такъ"^,). Артикул 6-й 1674 р. повторює дослівно статтю 20-ту 1669 р. [593]). У статтях Мазепи 1687 р. розділ 14-й каже „Буде гетманъ какую про­ступку учинитъ, опричь изміньї, и его безъ указу великих Государей ихъ Царскаго Величества неперемінять, а укажуть великіе Государи о томъ сыскать, и по сыску указъ учинить по ихъ правамъ; какъ же и Гетману старшины Генеральной без воли и указу ихъ Царскаго Пресвітлаго Величества не описавъ бы о томъ къ нимъ Великим! Государемъ съ уряду не перемінять же, а естли которая старшина предъ великими Государи предъ ихъ Царскимъ Пресв1тлымъ Всличествомъ обявитца в какой винности, такъ же и к нему Гетману в какомъ непослушаніи, и о томъ ему Гетману писать к нимъ Великим Государямъ и къ великой Государын! къ ихъ Царскому Пресвітлому Величеству и ихъ Царскаго Величества указъ о томъ присланъ к нему будетъ. И гетманъ и стар­шина и все войско Запорожское тотъ ихъ Государской указъ приняли и обіщались содержать твердо" ^ь). Навіть в артикулі 2-му „рішитель- ныхъ пунктовъ" 1728 р., коли досить важко було уявити собі, що на Вкраїні може статися якийсь важливий державний акт без згоди петер­бурзького уряду, застережено’спеціяльно, що гетьмана „не отставливать" ^β). De facto гетьманів на Україні таки „отставливали", але робили це не на демократичній відкритій генеральній раді, а шляхом таємних змов старшини, причому за casus для перевороту була „зрада" гетьмана ца­реві московському. Таку „зраду" знайшли року 1672 в поведінці гетьмана Многогрішного, таку „зраду" знайшли 1687 р. і в поведінці гетьмана Самойловича, винного перед російським урядом хіба в тім, що дуже чутливо ставився до втручання його у внутрішні справи України — Геть­манщини.

Знаємо проекти того, щоб рада генеральна обирала гетьмана на якийсь певний, більше-менше коротенький термін. Автором одного з та­ких проектів був Ю. Крижанич. Він у своїм „Путномъ Описаній" писав „потребно есть стеречи, чтобъ отселе ни единъ гетманъ до смерти не поставлялся, но токмо на три или два літа"... Царський боярин на раді (1659 р.) мае говорити: „Царское величество узналъ есть, что сего всего преминувшего смятения примірь і вина есть до смерти гетманства, понеже когда гетманство не бы б было по смерть, никогда б Выговской не начал бы с царским величествомъ о царство борити. Того ради, ЧТОб И ОТСеле Прежде НЄ НЗШОЛ Се KTO-НИбуДЬ, КОТОРОМУ б ПОХОТІЛОСЬ царствовать и он ради того почал народ громити, землю пустошити и крестьянство искореняти, како Выговской чинил есть. Ради того, реку, гетманы уже не будуть по смерть, но трилітньїе" ’)•

Так само має говорити за Крижаничем на майбутній раді царський представник, що „Ивана паки Беспалого царское величество имянуеть и поставляет гетманом на сия три годы... Вы паки, которые первие прегрешили и ныне покаялися есте, не за тяжко приимите, что не с ва­шей стороны гетман обираетца, понеже, а естли б то учинили, сия дру­гая сторона, еще пуще и слушнеє тужила бы. Немошно есть всімь на едино время угодити. Имійте терпінів: придет и ваше время по сихъ трех літех" ’). Тут досить курйозно Крижанич розуміє обрання; адже цар „имянуеть и поставляет гетманом". І інструкція польським послам на Острозьку Комісію датована ЗО березня р. 1670 в артикулі 21-му каже „И то слушне, абы Гетмань Запорожскій не быль тилко до трохь літь, которого маеть обірати само-жъ войско" ’).

Були, як видно, спроби й зовсім позбавити генеральну раду права обирати гетьмана. Отже року 1669 прапорщик Осип Соболев свідчив, що за умовою з турецькими послами вирішено: „Дорошенку быть гет­маном! по смерть, а по немъ сыну и внуку ево беэпеременно и ника- кихь радь безь відома турского царя не заводить"⁴). А в листі від 26 серпня 1669 р. до Многогрішного гетьман М. Ханенко пише, скар- жучися на П. Дорошенка: „Самъ милость твоя розсудити можешь і возможно ли то, чего никогда въ войск! запорожскомь не бывало, чтобъ гетманы на вічное себ! панство у окрестныхъ моиарховъ выправ­ляли" ^s) (як видно, натяк на умову.з Туреччиною). Спроби зробити уряд гетьманський дідичним (їх робив ще перед смертю Б. Хмельниць­кий, а р. 1764 невдало хотів повторити К. Розумовський) успіху не мали.

Чи міг без ради генеральної московський уряд скинути гетьмана? В грамоті до Многогрішного від 28. II. 1672 р. він це категорично запе­речує — „того мы великій государь, наше царское величество, никогда не учиним*, чтоб* без* челобитья и без* прошенія всего войска запо­рожского и б е з ъ рады войсковой учинили кого гетманом* и по смерти твоей, не толко при животі твоем*" ’)• В березні 1673 р. геть­ман Самойлович у розмові з подьячим Семеном Щоголевим казав; „Что он* гетман* не вічной: до указу великого государя и до ласки войско­вой"^[594]). Друге — неласка військова — могла виявитися юридично на гене­ральних радах, яких не скликалося й фактично-г-від старшини козацької. Перше — указ царський — ніколи de jure не був за підставу для ски­нення гетьмана, Тільки в кінці автономії української Розумовського звільнено царським указом. Але це були вже часи, коли не треба було рахуватися з можливістю протесту супроти втручань в українські „права й вольності". Фактично-ж і в XVII ст. всяке скинення з уряду геть­мана відбувалося, якщо не за указом, так за мовчазною згодою Москви. В своїм внутрішнім листуванні московські державні люди могли ставити питання отвертіше й цілком припускати примусове скинення гетьмана. Отже в листі до Шакловітого після скинення Самойловича Ґоліции, виправдуючися, що скинуто гетьмана без розиску, писав: „Коли уж* разсудить не могут* (на Москві. Л. О.) и они б* взяли себе в примір* Турскаго султана, который то учинил* назад* тому два года: одним* літом* перемінил* двухъ ханов* по татарскому челобитью, не розы- скивая; только тому рад* был*, что они были у него в* послушаніи и бунта никакого не учинили. Не мудро бъ и нам* перемінить, только посмотріли бъ что из* того родилось"^[595]).