VII. Компетенція генеральної ради. Справи зовнішньої політики України. Статті'умови з Москвою й порядок їх ухвалення.

Рада як орган держави вирішує найголовніші й найкардинальніші справи зовнішньої політики;

Ця її функція не новина після 1648 р. І давніше на раді ухвалю­вано важливі політичні справи.

За Богдана Хмельницького рада генеральна раз-у-раз вирішала важливі питання зовнішньої політики нової української держави. Отже, р. 1648 на ній провадяться переговори з польськими комісарами на чолі з А. Киселем ’). Це було на Різдво, а перед тим у червні 1648 ρ.

„При цьому в часи Б. Хмельницького бачимо різкі протести супроти порушення usus' у вирішати справи зовнішньої політики на генеральній раді. Про такий випадок оповідає в грудні 1649 р. (тоб-то швидко після Зборівської умови) московський дяк Гр. Кунаков „кь Богдану Хмель­ницкому приходили хлопи, собрався болши 50000 ч., и хотіли его убить: „для чего безъ нашего совіту съ королем[526] [527] помирился". І ще про це: „приходили де къ нему въ Чигиринъ Запорожского войска козаки и гультяйство многіе люди шумомъ и говорили ему, что OHt Богданъ съ Польскимъ королемъ помирился безъ их* войско­вого совіту (дослівний переклад військової ради. Л. О.), да что де его и миръ, на чо.мъ король договорился и присягали, и то все не крепко и нарушено..., и естли де онъ не учнетъ съ ними за віру хри­стианскую противъ короля и ляховъ стоять, и они себі оберуть иного гетмана, а онъ Богданъ какъ хочетъ" ^s). Тут козаки вельми виразно вка­зують, що компетентна ухвалити умову міжнароднього характеру лиш генеральна рада.

В жовтні р.

могать и съ ними заодно стоять“ ^,). В червні 1658 р. царському послан­цеві стольнику Ів. Алфімьеву гетьман Виговський казав, іцо турки й та­тари пропонують йому йти з ними на Угорщину. _ПИ я де мышлю дать имъ волныκ∙⅛ людей, кто похочетъ итти волею; толко де и о томь бу- дегь въ войскЪ Запорожскомъ рада*^{4 [528] [529]). В листі до Війська Запорозького від 2 січня р. 1659 київський воєвода боярин В. Шереметьев вказує, ща гетьман Виговський „без рады вашей призвалъ къ ce6t въ Малую Росію враговъ Божіихь и христіянскихь непріятелей"[530]). Отже й пред­ставник Москви розумів, що саме козацька рада має вирішити питання зовнішньої політики. На чорній раді 1660 р. 22 листопада за С. Бсньов- ським,,W tey ze Radzie bylo Consilium iako Moskwς Wyprowadzic z Ho- rodδw, non deerant, ktorzy obiecywali osobliwie s Pereaslawia wyrzn⅞c ich Ale conclusum ruszyc zarazem Pulku Czchrynskicgo у Kaniowskiego czςsc у Przylucki, у Poltawski, у Mirhorodzki wszystek pod Pereaslaw. Do Nizyc- cow takze у Czernichowcow wskazali у poslaii, aby wszelekim sposobem star’ali siς о Wyprowadzenie Moskwy. Upraszali mie abym persuadowal I. O. Mci Panu Marszalkowi Wicl. Koronnemu, zeby Horde zarazem dis- ponowal za Dniepr pod Pereaslaw, у zeby kawalerij Polskiey postano Cho- rqgwi ze 20. Nosacza tez zarazem uprosili aby iachai do J. Mci Pana Mar- szaika dla Iocowania Woyska у dali ιnu Informat⅛ aby upraszal о uwolnie- nic samego traktu Korsunskicgo... Zlecili mu tez aby siς uskorzyi na Hordς, ktorzy polq scinajq у cale hostiliter postςpuiq. przez niegoz declarowali у dali in scriptis ze ut promissum est, Pulki ruszaiq pod Pereaslow... Tak siς rada skonczyla szczςsliwie у dobrze,*4).}

хаЙлове дни в черкаском городе Корсуне была рада у гетмана у Юрія Хмелницкого с ляхи и с татары. И на той де раде гетман і вс! казаки, договорясь, присягу учинили королю Полскому Яну Казимеру на том что им быть bc⅛m⅛ под королевскою рукою по прежнему. А как дс будет весна и имъ гетману Юрью Хмелницкому и ляхом и татаром. собрався, итти войною на твои великого Государя городы" *)• Це справи зовнішньої політики. 8 квітня 1662 р. в листі до наказного Лівобереж­ного гетьмана Я. Сомка Правобережний гетьман Ю. Хмельницький пи­сав, що „от пана полковника Каневского услышал, что ваша милость не инако противъ своего писма вбираешь раду, но слышу ни для чего иного, чтоб с нами посполу быть и раде той перестать"^{[531] [532] [533] [534] [535] [536]). Російський перекладач цього документа, як видно, зле переклав кінець листа. Але все-ж-таки здається ясно з акту, що Ю. Хмельницький гадав, що на проектованій раді може повстати питання про перехід Лівобережжя під його владу, або про погодження зовнішньої політики обох частин України — питання політичного характеру. В березні р. 1669 в Корсуню була стар­шинська рада, що обмірковувала питання про підданство Туреччині’). Але вона перетворилася в раду генеральну, бо „в той рад*, подишовши козаковь, яко простихь людей, и из позволеніемь усей тоей ради, приняль (Дорошенко) того чауса, посла турецкого, и що хотЪлъ, тое з нимъ трактовалъ" *). „Расспросные р*чи“ українського козака, що був на цій раді, 12 квітня 1669 р. в Приказ! „Малыя Росіи" говорять нам, що на цій раді ухвалили підданство турецькому султанові, ухвалили на­діслати посольство до нього: „а до салтана Турсково в раде постановили послать послом Белоцерковского казака Половца". На цій раді були посли турецького султана й волоського господаряi). Отже й тут рада генеральна вирішує надто важливу справу міжнародньої політики.}

Звичайно, поступінно справи державної зовнішньої політики Укра- Їни-Гетьманщини переходять до ради старшини. Ми писали про це в на­шій статті про „Раду Старшинську на Гетьманщині" ^,). Тут треба нага­дати, що ще на раді 1654 р. рада старшини de facto вирішує справу, що повстання Бруховсцького ухвалила рада старшинська⁸), що артикул 4-й статтів 1672 р. забезпечив і в писаному законі за радою старшин­ською право участи в справах зовнішньої політики, що повстання Мазепи й спілку з шведами ухвалила рада старшинська... ')

В звязку з тим, що фактично в другій половині XVII ст. при по- ступіннім занепаді інституту генеральних рад такі основні справи її компетенції переходили до ради старшинської, — важко сказати, про яку саме установу говорить Орлик у своїм „Виводі прав України". У кож­ному разі розділ 7 та умова з шведами кажуть швидше за раду стар­шинську, а розділ 3 та можливо 5 говорять про права ради генеральної в галузі справ політичного характеру.

Тісно звязані з цією компетенцією в справах зовнішньої політики були статті - „пакти"—умови з Москвою, що в другій половині XVIIct. ухвалювалися на генеральній раді при обранні нового гетьмана. Тісно звязані — тому що головна їх мета це було визначення правного стано­вища України в її відношенні до московського царя. Це була головна мета умов з Москвою. А опріч того визначали вони й внутрішню орга­нізацію Гетьманщини й вирішували низку конкретних справ поточної політики й поточних потреб Гетьманщини. Статті-умови були з одного боку писаною конституцією Гетьманщини, з другого боку ніколи не втрачали вони (в XVII в.) характеру умови з Російською держаною.

Тільки перші пакти 1654 р. були встановлені не на раді, а пізніше в Москві, в переговорах українських послів з московськими боярами. А втім і на раді 1654 р., як свідчив згодом Богдан Хмельницький, провадив він „трактати" з царським боярином В. Бутурліним²). Цілком можливо, що основні ідеї сполучення, його головні підстави оформилися ще в січні підчас переговорів Бутурліна з старшинською радою України. Будь-що-будь, на генеральній раді в Переяславі не обговорювалося й не встановлювалося умови з Москвою.

Згодом на Чигиринській раді 1657 р. після того, як помер Богдан Хмельницький, „августа жъ въ 26 день, какъ собрались начальные люди, обозной и судьи войсковые и полковники и ясаулы и сотники и все посполство, в другіе, въ раду на дворъ къ гетманскому жъ сыну к Юрью Хмельницкому и Tt статьи, что, по гетманскому и всего войска челобитью, присланы отъ царского величества съ судьею Самойломъ да съ полковникомъ съ Павломъ Тетерею, передо ними въ рад! чтены, и они т!хъ статей всЬхъ выслушевъ, царского величества милости и своимъ волностямъ обрадовались, что великій государь, его царское величество, ихъ войсковыхъ волностей, наданыхъ отъ прежнихъ великихъ князей рускихъ и отъ королей полскихъ ни въ чемъ не умемшилъ, но еще и умножим» свою государскую къ нимъ войску запорожскому ми­лость" ^,)∙ Тут, таким чином, це читання статтів мало інформаційний характер. Але й тут були ухвали в питаннях внутрішньої політики Гетьманщини — а це було й значною мірою й за зміст статтів-умов на генеральних радах — приміром „туть же въ раді приговорили, что у нихъ въ войску Запорожскомъ волно вс!мъ козакамъ торговать ви- номъ и всякимъ питьемъ безпенно и беэпошлинно"²). Далі на Перея­славській раді 1659 р. потверджено статті Богдана Хмельницького й до­дано низку нових. Встановлювалося статті-умови з Московською держа­вою в XVII ст. ще на радах 1669, 1672, 1674 та 1687 рр.

За часів-же І. Бруховецького статті-умови з Росівю встановлює рада старшини. На Москві спочатку цього не передбачали. Там гадали, що на Ніженській раді 1663 р. мають постановити нові статті ’). Про це спеціяльно говорилося в інструкції представникові Росії на цій раді кн. Д. ВсликогоТагіну, якому давалося вказівки як йому при встанов­ленні їх поводитися ‘), а для орієнтації його йому було надіслано й ко­пію з договірних статтів 1659 ρ. ^ь). Але на бурхливій чорній раді було не до статтів і в листопаді р. 1663 московські посланці—думний дяк Д. Башмаков та дяк Флоров договорювалися про статті умови з широ­кими зборами ради старшини — її „з’їздом". Тут було встановлено низку нових статтів. Тут цікаво, що представники російського уряду відрізняли ці збори від ради „болшої" — генеральної, і визнавали їх ніби-то за менш компетентні в такій справі. Так було, коли, провадячи пере- справи, старшина почала суперечити супроти 2-го й 6-го артикулів з умови 1659 р. „а говорили ті річи съ гетманомъ вся старшина, а вс!хъ пуще упорно о томі» стояли судья пойсковой Юрья Незамай да Стародубской полковник*]» Ивань Плогникъ". Московські посланці, заперечуючи між иішіим вказали, що статті ці ухвалено — „въ совершенье приведены на болшой раді"^β). (Отже з’їзд старшини не правосильний касувати їх). А втім це не завадило московським посланцям самим договорюватися не з генеральною радою, що в компетенції її вони буцім-то визнають цей рід справ, а з радою старшини. І року 1665 в Москві рада стар­шини України ухвалила низку нових статтів, змінивши умови сполучення з Московською державою. Цікаво, що ще в XVIlI ст. ніби-то визнають це за незаконне явище. Адже П. Орлик у „Виводі прав України" в ар­тикулі 5-му пише, що гетьман Бруховецький зрікся суверенности Укра­їни. „Але річ відома, що це зречення не касує ні в чому прав України, бо гетьман не міг дарувати того, що належало станам" ’). В цім бачимо натяк на те, що лиш за радою генеральною визнавав цей гетьман цю компетенцію.

З опису рад Глухівської 1669 р. й Козацько-Дібровської 1672 р. маємо поняття про те, як обмірковувалося й ухвалювалося статті-дого- вори з Москвою. З статтями на Глухівській раді було так: 2. ПІ таємно був у боярина наказний гетьман Д. Многогрішний з генеральним осаву­лом М. Гвинтовкою Й провадили пересправи з боярином про статті. 3. ПІ. обрали гетьмана. Після того читали статті, що запропонувала Москва. При цім „какъ умели честь статью, въ которой написано: въ Переяславі, вт> Ніжині и въ иныхъ город!хъ воеводамъ и ратнымъ людемъ быть, и ту статью оспорили"... Боярин настоював. Тоді гетьман сказав, що „о той статьі онУ< подумають и объ ней межъ себя, какъ той статьі быть, поговорять". Була мова й про становище Київа; Л. Баранович запропонував перенести мітрополію не до Переяслава, а до Чернігова. Після цього гетьман і старшина прохали дати їм почи­тати ці статті на дворі у гетьмана. 4. ПІ. низка старшин прийшла до московських уповноважених й заявили, що вони обмірковували статті, за­перечують проти воєвод і внесли низку нових побажань. 5. III знов, „сьізжались" уповноважені з гетьманом, архієпіскопом і старшиною. Бояри настоювали на тім, щоб воєводи були. Тоді гетьман сказав, що він „сошедшись ньінішняго вечера со всею старшиною и съ выборными козаки, о томъ гораздо подумаетъ". 6. III козаки ухвалили московські статті всі (а свої не провели) й обрали (вдруге) Д. Многогрішного’)• А на раді 1672 р. в перший день (16 червня) боярин, відкривши раду, оголосив царську грамоту з дозволом обрати нового гетьмана. Потім запропонував нові статті (в додаток до Глухівських). Частину з них ухвалено, частину відкинуто. При цім читалося голосно Глухівські й нові статті, „а писарь Карпъ Мокрісвь т!хъ Глуховскихъ всЬхъ ста­тей смотрилъ по тетрадемъ по своему білорускому писму"*). З опису ради 1669 р. видна активна роля козацької старшини, що в дні між радами обмірковує й провадить пересправи про зміст статтіи. З опису обох генеральних рад видно, що на них можна було, й це практикува­лося, ту чи иншу статтю „оспорить". Але вперті уповноважені російської держави рідко de facto йшли на те, щоб статтю було „отставлено"» хіба-що вона була для них не важлива, як це й було з 22 статтею Глухівської умови про компанійців та з статтею про полонених воєвод на раді 1672 р. Російський центральний уряд визнавав за можливе запро­ваджувати нові статті з ініціативи українців. Отже в наказі кн. Г. Pomo- дановському перед радою 1672 р. читаємо: „А буде о какихъ діліхь учнуть бити челомъ на раді чернь, и объявятъ любо какіе статьи, и имъ ті статьи выслушавъ, у нихъ принять; и буде ихъ мочно на раді становить, — и имъ боярину съ товарищи ихъ становить; а буде за чім* не мочно становить, и им* съ товарищи писать о том* к* ве- лихому государю о указ!" ^l)∙ Таким чином важливіші зміни умови за­тверджувати мала Москва, менш важливі і ґрунтовні—її представники на раді. На практиці-ж московський уряд вперто обстоював свої центра- лістські позиції й сливе ніколи не робив поступок українцям.

Звичайно, той факт, що деякі статті минулих умов на генеральних ра­дах ииколи касувалося (як це було в допіру наведенім фаХті з Глухівською 22-ю статтею) і те що ставилося нові статті, які змінювали раз-у-раз характер постанов попередніх рад, це вказує на те, що генеральна рада могла це робити. Це, звичайно, ясно й без спеціальної вказівки.

Статті, певна річ, записувалося, була з них писана умова Року 1669 під Корсунем договорювалася Правобережна Україна про піддан­ство турецькому султанові. Тут було ухвалено деякі пункти умови. Як оповідає учасник зборів: „о войске постановили: буде хто станет насту­пать и он (султан? Л. О.) учнет помоч чинить. А буде Турской салтан отпишет*, — и он бы дал войска против Кандіи. И они отказали — когда будет* в прежних своих силах і в то время станут давать". Але опо­відач підкреслює характерний для нього факт вийняткового характеру, що „поддались на словах, а не на письмі" ^{[537] [538]).}

Статті 1687 р. вироблено вже не на раді генеральній, а на раді старшинській, що зібралася в наметі кн. В. Ґоліцина 24 липня^[539]). Ось як цс малює П. Гордон:,,Den 24-ten Versammleten sich die Vornehmsten von den Kosaken bei dem Generalissimus und horten die Artikel vorlesen, welche die vorigeη Hetmane beschworen hatten. Die meisten davon waren in dem Gluchower Tractate bewilligt, einige hinzugethan und andere erwei- tert worden, die Ehre, Macht und Ansehen der zarischen Ob*rherrshaft iiber die Kosaken mehr auszubreiten, zu we)chem alien die Kosaken ihre Einwilligung gaben" ^[540]). Другого дня на генеральній раді статті лиш під­писувалося ^s). Отже тут було вже порушення норми договорюватися про умови з Московщиною на генеральній раді; її вже тут виразно заступає рада старшини.

З актового матеріалу видна активна роля деяких генеральних стар­шин при встановленні статтів. Отож на раді в Козацькій Діброві, коли читалося глухівські й нові статті, „писарь Карп* Мокріев* тіх* Ґлу- ховских* всіх* статей смотрил* по тетрадем* по своєму білорускому писму" ^β). А в березні 1672 р. на таємній нараді з московськими послан-

цями, що її робили готуючи coup’s d’etats генеральний обозний й гене­ральні судді, генеральний обозний Петро Забіла, протестуючи проти того, що ніженський протопоп їздить як посланець до Москви, говорив „Глуховскіе де статьи становилъ онъ обозной Петръ Забіла, и въ тЪхъ статьяхъ написано: духовного чину въ посолств! не посылать и не при­нимать, а имянно, нежинского протопопа Симеона Адамова" Тут він, як видно, вказує на свою активну ролю при обмірковуванню статтів, можливо на зборах старшини та 5 березня 1669 р.

Закінчуючи цей розділ, мусимо ще вказати, що опріч встановлення статтів на генеральних радах бували ще подорожі послів Війська Запо­розького до Москви, куди возили вони статті присвячені як юридичному становищу України що-до Московщини, так і, здебільшого, внутрішнім справам Гетьманщини, що залежали від сюзерена — московського царя. З найважливіших таких переговорів можна назвати переговори в 1659 р. Одинця й инших у Москві з приводу змін низки постанов переяслав­ської ради 1659 р. Московський уряд на зміни не погодився й завсіди вказує: „быть по Переяславскому договору" ^a). Але те, що він розпочав обговорювати ці накази, свідчить, що переяславського договору тримався він лиш тому, що був той вигідніший, а не тому, що вважав ухвалу статтів за привилей генеральної ради. Звичайно, здебільшого справи поточної політики встановлювалися за таких делегуваннів українських посланців до Москви, а справи важливіші й принциповіші розглядалися на радах. Але по суті можна говорити лиш за тенденцію до такої по­станови питання, бо з одного боку й на генеральних радах раз-у-раз встановлювалося статті в справах поточної політики, а з другого — де­котрі важливіші справи не могли чекати ради, яка не відомо коли мала й відбутися, а вирішували її українські уповноважені в Москві.