V. Відомі ниві савски Литовського Статута 1529 р.

Статут 1529 р. наказував:

„ижъ кожды воевода наш и старосты и маршалки земские и маршалокъ дворный и держав цы наши, кожды у своем повете не мают подданных наших иначе судити и правовати лечь ты ми писаными правы который есмо всимъ подданнымъ нашимъ великого княжства дали" (розд.

Отже всі численні, дрібні і великі, урядовці повинні були кожен мати рукописного примірника Статута. Але-ж і приватні особи, а з них передовсім адвокати, теж мали власні примірники. Однак з цієї великої кількости рукописів Статута 1529 p., офіційних і приватних, збереглися тільки одиниці. Час понищив їх усі. А втім треба сказати до того й те, що Статут 1529 р. застосовували тільки 37 років, і по виданню кодекса 1566 p., а надто коли видано кодекса 1588 р. не було практичних моти­вів його зберегати. Дуже нечасто доводилося адвокатам у пізніших су­дових процесах користуватися з Кодекса 1529 p.₁ хіба на те лиш, щоб історично витлумачити якийсь артикул з Статута 1588 р. ^,). Статут 1529 р. став за предмет самого бібліографічного інтересу, з такою метою його переписували і після того, як втратив він юридичну чинність. У такому вигляді Статут 1529 р. увіходив до бібліотек деяких осві­чених панів.

Захопленість Чацького Литовською правничою старовиною спри­чинилася до того, що вже давно, з початку XIX ст.,Лит. Статут 1529 р. став за предмет наукового дослідження. У свойому творі: „О Litewskich і polskich prawach**. W. 1800 p., т. І—П Чацький опрацював латин­ський текст Статута, що його подарував йому король Станіслав Август. Про другий примірник, що був у Бильні в „Актах Земських**, Чацький

^,) А. В. K., т. XXVI. с. 182. каже, що той загинув за його часів ’). Зусиллями проф. Ярошсвича, а особливо Даниловича виявлено для науки три руські й два польські рукописи Статута. Користатися з них можна тільки в тому вигляді, як їх надрукував гр.

I. Перший руський список Статута, що був у бібліотеці гр. Т. Дзя- линського в Познані, покуплено в Варшаві у В. М. Козловського за ЗО дукатів. Має в науці назву списка Дзялинського. Має гарну зовнішню форму. Написаний руською мовою, чорним чорнилом, опріч заголовків розділів та ініціальних літер, написаних червоним. Містить у собі: 1) Гаш- тольдову похвалу кор. Сигізмундові 1-му. 2) Привилей земський 1457 р., при- вилей жидам 1388 р., підтверджений р. 1507. Далі йде реєстр розділів та ар­тикулів Статута. Далі вміщено прохання соЙмові та відповіді королівські.

II. — Список руський Статута, що був у Варшаві, в бібліотеці „То- warzystwa przyjaciol nauk** був подарований р. 1817 од Карла Сципіона, а перед тим належав бабі його з дому Фирлеїв. Данилович назвав цей список Фирліївським. Починається копіюванням латинськими літерами на трьох картах. Далі йде попсований реєстр артикулів уже руськими літерами. Час, коли його написано, Данилович не міг визначити, а зміс­том дуже справний, оригінал міг бути написаний зараз-же по 1529 році ³).

III. — Третій руський примірник Статута — це т. зв. рукопис Слуць- кий ')• Тепер він переховується в Ленінградській Публічній Бібліотеці. Рук. Слуцький є копія, переписана вже після заміни Статута 1529 р. другими виданнями, бо заголовок рукопису називає його старим. Коли саме написано рукописа — сказати важко, може ще наприкінці XVI ст. На другому аркуші з початку рукописа, на двох сторінках, написано два „листи**, що надіслав король Жигимонт земянинові Оршанському „уро- жоному" Жигимонтові Колецькому. Це давній і поширений на Литві звичай — уписувати документи до якоїсь цінної книжки ^s).

’) Чацький, І. с. 1.

-) Opisanie Bibliotrraficzne dotqd znanych exemplarzy Statutu Litowskiego, rςkopismien- nych і edycyy drukowanych, tak w ruskim oryhinalnym, jako tez polskim і Iacinskim jςzyku — Dzicnnik Wihnski. Rok 1823, s. 377 -398. — Йо го-ж: Histor. Bliek auf das Litthawiiche Sta∙ tut. Dorpat, 1834. - Взглядь на Лит. законодательство и Лит. Статуты. Юрид. Зак., изд. РЬдкиным-ь т. I. М. 1841.

^a) Opisanie, с. 392.

^ч) Ми подаємо наші власні спостереження над Слугьким рукописом, що його Лен. Публ. Бібліотека переслала до Укр. Акад. Наук для тимчасового користування.

⁴) Hanp. Arch. Sang. Iil, с. 211, про привилей уписаний у Євангелію. ник книжки? Після нього рукопис перейшов до рук якогось пана Паш­кевича, який р. 1621 залишив свого автографа: „Ян Каэимер Пашькевич рукою властною писал. Року тисяча шест сот двадцат первого мца ав­густа двадцат второго дня". Иого-ж рукою написано популярного тоді на Литві антипольського вірша: „Польска квитнет лациною, Литва квит- нет русчызною"... З цього видно, що п. Пашкевич не був полонофіл. На обороті останнього аркуша, угорі, зовсім иншою рукою написано повного титула короля Володислава — може це написав якийсь новий власник рукописа. Далі рукопис перейшов до п. Людвига Домаровського. Його круглим почерком записано на вільних аркушах чимало речень руських, польських і латинських. Він в 1654 р. теж зробив автограф: „Року тысяча шестсоть пятдесят четвертого мца января тридцатого дня писал Людвиг Домаровский". У кінці рукопису він знову розписавсь: „Перед нами Людвиг Доморовский". Потім рукопис знаходивсь в бібліо­теці Казиміра Клоковського і зрештою р. 1816 був перенесений з бібліо­теки Слуцької до бібліотеки Виленського університету. На рукопису е печатки: „Виленской Римско-Католической Духовной Академій"; ма­ленька кругла з літерами: „И.

IV. — За четвертий руський рукопис Лит. Статута 1529 р. вва­жають оригінала XVII ст., що переховувавсь у кол. Виленській Академії і що його скопіював дійсний член „Моск. Общества Ист. и Древн. Рос." А. Семенов. Цей список надруковано в „Временник!" зазначеного „Общества".

На жаль, редакція „Временника" зовсім не подає зовнішнього опису самого рукописа Статута. У передмові сказано таке: „Виленская руко­пись Стараго Литовскаго Статута, принятая за оригиналъ при настоя- щемъ изданіи, — одной редакцій съ Слуцкою рукописью, которою поль­зовался для варіантовь гр. Дзяльїнскій при своемъ изданіи, вероятно об! рукописи сій были списаны cι> одной древн!йшей рукописи и представляють очень немного варіантовь другъ другу. Въ нихъ древній русскій языкь Статута мен!е под­вергся вліянію польской р!чи, нежели въ рукописяхъ Дзялынскаго и Фирлея, очевидно писанныхъ вь т!хъ областяхъ Литвы, въ которыхъ сильно преобладала Польская р!чь".

Видаючи Статута, редактори „Временника" подали в примітках чимало варіантів за сп. Дз., Фирл. та Слуцьким. Але-ж редактори в цій справі користалися не оригінальними рукописами, а друкованим видан-

ням Дзялинського, тоб-то вже другорядним джерелом. Маючи справж­нього Слуцького рукописа Лит. Статута, що переховується в рукопис­ному відділі Ленінградської Публічної Бібліотеки, ми могли перевірити правильність приміток у вид. „Временника", що-до одмін поміж текстом Слуцького рукопису та друкованим списком „Временника".

з них:

Спис. Вил. „Врем.*

р. І, арт. 27:

земли молчаль

и приупоминаня

нараховуються тільки одиниці. Ось деякі

...або о десет леть не браль...

чрез на то

Рук. Сл.

р. І, арт. 27:

або о земли молчаль, а он се не в по м и н аль чрез десет леть и приупоминаня на то не брал...

Варіянт в арт. 29, розд. VI:

...а листь добрых ему

сп. Вил. рук. Сл.

под сведомомъ людей а листь под сведомомь людей дал... добрых ему на то дал...

Варіянт у заголовкові арт. 29, розд. VII:

сп. Вил.

„Устава головщике шляхетской и вины против нась госпо­даря".

рук. Сл.

„Устава годовщине шляхетской овины противня господа- P а".

Варіянт в арт.

сп. Вил.

...а оный мает держано быти... *)

З, розд. IX:

рук. Сл.

...а оный мает тому плати­ти, на чом он присягнеть, м а е т ь держано быти...

(Варіянт в арт. 2, розд. XII: сп. Вил.

...тот пан... быдла своего брати

на поруку и на копу ити хотел...

рук. Сл.

...тот пан... быдла своего брати на поруку и на копу ити н е хо­тел...

Варіянт в арт.

12, розд. XII:

⅛c∏. Вил.

...за чеглея три рубли грошей, за ястребца рубль.

рук. Сл.

...за чеглея три рубли грошей, за болобана три рубли гро­шей, за ястребца рубль грошей...

') Текст виразно попсований. »

Але за вийнятком нечисленних варіянтів, схожість рук. Слуцького й списка Виленського — разюча. Передовсім упадає у вічі те, що в оби- двох текстах у розд. XIlI однаково нема перших двох артикулів цілком, а в третьому — тільки початку до слів: „буд на шляхтича або на про­стого человека'*... Так само, далі, в обидвох текстах немає в тому-ж розділі низки артикулів, починаючи з слів: „тогды при лицу..." у 10-му артикулі до тексту (без заголовку) арт. 17-го. В рукопису Слуцькому є пізніша приписка:,,W tytay wydarto kart parς, az do 17 artykulu^,*.

Така подібність підказує дві гіпотези.

Друге поясніння може полягати в тому, що як рук. Слуцький. так і оригінал списка Виленського „Временника'* є варіянти з одного ори­гіналу, що містив у собі зазначені прогалини артикулів. Пізніші пере­писувачі з такими дефектами й переписали, бо це не було важливо, оскільки Статут 1529 р. мав значіння не чинного кодекса, а історичної пам’ятки.

V. Рукопис Статута в латинському перекладі, — належав колись Порицькій, а згодом Пулавській бібліотеці. Перекладено його з наказу Сигізмунда 1-го р. 1530, як це зазначено в рукопису. Має передмову, що її нема в руських примірниках, де оповідається, що той Статут був написаний та оголошений у Вильні, на вальному соймі, коли на князів­ському столі був королівський син Сигізмунд Август р. 1529 XVII kalcndas novembris, а зараз року поточного nonis ejusdem mensis, з ко­ролевого наказу, „с Ruteno, Statuta ipsa ut in barbaro sonant, directe de verbo ad verbum translata**^,) — на думку Чацького, перекладений од самого Гаштольда, — і як гадають Данилович та Ярошевич, якогось невідомого вченого. Опріч Статута рукопис містить окремі законодавчі акти. Має registrum Summarum — реєстр розділів та артикулів з корот­ким змістом кожного. Розділів — 13. Як здогадується Чацький, рукопис належав Якубові Уханському, референдові королівському (р. 1538). Зго­дом, р. 1784 подарований королеві Станіславу Августові од Казиміра Ржевуського, польного коронного писаря, а король подарував рукописа самому Чацькому *).

VI—VII. Нарешті в науці відомі ще два переклади Статута поль­ською мовою. Одного рукописа знайшов р. 1828 проф. Виленського університету Ярошевич у бібліотеці Кармелітів з Острої Брами в Вильні, звідки цей список і одержав свою назву. Другого списка Константій Свідзинський передав проф. Лелевелю. Особливої уваги заслуговує як-раз останній список. Данилович так описує рукопис Свідзинського: „Форма манускрипта малого аркуша, вліплений у сірий папір, писаний невираз-

’) Чацький, І. стор. 49. ‘

ⁱ) Opieanie₁ crop. 393—395; Jaroszewic 7, Obraz Litwy, II, 133. ною польською рукою, німецькою ортографіею. Сторінки не пораховані, всього 23 картки. Насамперед від середини першої сторінки (бо, на­певне, угорі залишено місце для титула) починається так:,,Prawa ру- sane dane panstwu wyelkjemu Xyesthuv Lithewskye Ruskye j ynem... pres Nayasznyeyszego Zygmuntha z Boszey myloszcy Krolya polskyego wyel- kyego Xyςdza Lythewskyego Roku Boszego wydane MDXXXH". Далі йде звичайний у всіх рукописів вступ. Початок першого артикулу подерто. Допіру від початку 10 apτ., розд. І без перерви йдуть розділи та арти­кули (не нумеровані, як це є у руських та латинському рукописах) аж до 6 арт., розд. IV. Невідомо — через недбальство копіїста або пе­рекладача тут припинилася праця, а друга сторона залишена чистою, згодом заповнена титулом Станіслава Августа. По тому йдуть латин­ською мовою два королівські декрети рр. 1553 та 1554. За ними:,,Poplathsky wchwalone па Seymyc Pyothrkowskyem anno 1563". Нарешті на одній картці латинською мовою: „Insignia seu klenodia Terrarum Regni Poloniae et prio Terre Gracoviensis". Рука додатків дечим одмінна та пізніша. Час копіювання — 1532 р., що є на титулі, бо Статут перший виданий 1529 р., як і Статут Ш-й свідчить у розд. VII, арт. 13, § 4. Додатки могли бути зроблені до р. 1563"’).

Уривок польського перекладу Статута р. 1529. іцо зовні відзна­чається хронологічною близькістю до автентичного Статута (р. 1532) та браком нумерації, яка (хоча й різноманітна) є у всіх инших відомих нині рукописах, особливо зацікавлює та збуджує творчу наукову фанта­зію. А чи не можна вбачати в цьому неохайному уривкові попередню законодавчу працю, чернетку проекта кодексу, що згодом оформивсь^ Статут 1529 р.?

Порівнюючи списка Свідзинського з иншими, виявляємо передусім різницю в загальній кількості артикулів. У ньому немає 25, 26, 27 арт. в розд. І (за сп. Вил.), а так само 1 арт. (за сп. Вил.). Якщо вважати брак артикулів у спискові за ознаку ранішого походження, то список Свідз. буде раніїпий за всіх, навіть раніший за сп. Фирл., що містить у собі арт. 25 і 26 без нумерації і без заголовка, тимчасом як инші списки дали цим артикулам певне місце в І розділі²). Може перепису­вач Фирл. списка уперше дописав нові законодавчі акти, вміщені в цих артикулах.

Це є гіпотеза, яку можна прийняти чи відкинути. А втім, сама праця того, хто переписав цього списка, дає певніші підвалини, щоб схарактеризувати наукове значіння цього рукопису.

Список Свідзинського має чимало посутніх одмін від инших спи­сків. Але-ж ці одміни свідчать не про що инше, як про те, що пере-

^,),,Opisanie", стор. 395 - 397.

’) Zbior praw Iitewskich. стор. 167, прим. 73, 97. писувач поэверхово ставивсь до своєї праці, не замислювавсь над те­кстом оригіналу, проминав або додавав слова і окремі вирази, цілком перекручуючи за-для цього ввесь зміст відповідного юридичного поло­ження. Прикладів — чимало.

Aρτ. 1, розд. П (сп. Дзял.), установлюючи правила мобілізації війська, передбачає і служилую шляхту.

Сп. Дз.

...И теж, которые слугы княз- ские и панские маючи под князь- ми и пань имене, а другие име­на под господарем поку­пили: тогды в ч а с потребы, оста­вивши пана своего, маеть подле хоругові ся становити.

Сп. Свідз.

...I kthorzy thesz szlwgy boyar- skye mayqczy, poth kszyςdzmy, у poth рапу ymyenye, a drwgye ymyenye pod hospoderem............................... : thedy

w nas (?) potrzeby, wsthawywszy... may¾ szyς podlye chor¾gwye p a n a s w eg о (?!) Sthawycz₁ thych dlya ymyon swoych, kthore poth krolyem pokwpyono..." ^,)∙

Легко бачити, що проминувши слово „покупили'*, переписувач за­плутав саму суть норми. Поставивши слова „пана своего" не на своє місце, він і зовсім перекрутив цілком ясний зміст оригіналу, бо по суті артикула служебна шляхта повинна була ставати як-раз під повітовою корогвою, коли вона мала й покуплені, власні землі.

Арт. 5, розд. 111, як політичну гарантію, містить обов'язок з боку короля не віднімати у будь-кого держаннів на підставі позавічного наклепу:

„Держанья на причины заочные, не мають отниманы быти". Переписувач чомусь додав ще слово „даваны":

,,Dzyerszenya па przyczyny zaoezne, nyemay¾ d a w a n е bycz any odeymowane ²).

Отож, виходить так, що господар не мав права через позавічне обвинувачення якогось урядника—„роспрошителя а шкодника" не тільки позбавити уряду, якого той посідав, але й дати йому уряд.

В арт. 12, розд. Ill: „хтобы кому приганил, а назвал его, иж не ест чистого ложа" переписувач переробив текста Статута в тому місці, де мова мовиться про обов’язок винного визнати свою провину:

Сп. Дзял. Сп. Свідз.

„...што есми менил на тебе, иж „...yszem myenil па czyς пуе- бы ты был злого ложа сын, ме- prawdzywye".

иил есми то на тебе, яко пес".

^,) Zbidr, стор. 173.

'•') Zbior, стор. 174.

Переписувач свідомо проминув формулу, яку повинен був сказати на суді кривдник, щоб реабілітувати честь ображеного. Далі він так неохайно писав, що поплутав слова „мати" і „мачоха", переклавши обидва: „przy matheze", через що перекручено зміст останнього поло­ження артикула:

„1 yednaksze przy matheze szyς ma zosthacz, у oezyeez syna od ymyenya nyema oddalycz, a bςkarthem yego vczynycz: gdy yego przy mathce za syna myal^,'^,)∙

У першому разі замість „при матке“ повинно стояти „при мачохе".

За арт. 10, розд. І господар зобов’язується „листов заповедных" не давати:

„ані потомки наши будуть давати".

Переписувач віддає цей вислів инакше:

„any pothem у ynszy nye bςdς dawacz"²).

Як неохайно робив свою працю переписувач, видко з такого спо­собу, що його він ужив, очевидячки на те, щоб скоротити свою працю. В арт. 14 розд. III він написав, як і скрізь, заголовок:

,,Jesly by — Szlyachczycz Szlyachczycza vbyl".

А далі, щоб не повторювати в тексті цього виразу, він з нового рядку продовжує цю фразу:

,,Thedy podlye obyczaya praw" etc... ³).

У тому-ж артикулі він пропустив цілого вираза:

„а естли бы был радою".

Через цс виходить, що міщанин не радний, який збив шляхтича, за той-же самий злочин підлягає різній карі.

Так само переписувач зіпсував текст арт. 16, роз. 1-го. В усіх спис­ках артикул починається з оголошення вільно відчужувати третину неру­хомого майна:

„Теж дозволили есмЬ третюю часть именя продати на вечность". А втім це не новина, мовляв, заведена до Статуту. Ще до Статуту судова практика, всупереч інтересам родичів, схилила до того, щоб визнати право власника третину свого майна цілком відчужити, а решту заставити. За привід тому стала судова справа щось коло 1514 р. про те, що боярин господарський третину свого маєтку продав на вічність воєводиній Виленській пані Миколаєві# Миколаєвича, а дві частині

^,) Zbior, стор. 193. ⁱ∣ Zbiδr, crop- 151. ’) Zbior, crop. 194. у трьох стах кіп грошей їй-же записав. Господар э пани-радами цього питання не роэвяэали, а:

„отложили то до сойму великого для тое причины, ижъ записана третея часть вечно, а две части в пенезехъ: маемъ та сь паны и со всею землею объмовити— к о торы мъ обыча- емь то встановити, какъ бы и напотомъ по тому жъ было су жоно" ’)•

Є підстави гадати, що сойм розвязав це питання саме в дусі 16 арт. розд. 1-го. 31-го травня 1529 р.» значить ще перед тим як Статут набув чинности, господарський суд у справі боярина городенського Фронцка Білевича і сина його Стецька з Матеївою Козикою про землю Микитев- щину висловив таку норму:

„шляхтичъ моцонь обель продати третюю часть от­чизны своее, а две части, аж хотя и всю отчизну, заставити, а обель всее отчызны не моцон продати и от близ­ких отдалити" ²).

Отже, тепер доводилося вже обмежувати ще більш і намагання власників відчужувати усе майно, а не тільки заставляти дві третині, а одну продавати. Статут 1529 р. в основі тільки зафіксував рамки мо­білізації нерухомости. Одміна між списками Дзял. і сп. Вил., Слуцьк. та Фирл. полягає в тому, що в останніх міститься дозвіл заставляти тільки в інтересах військової служби, а за Дз. до того і „на свою потребу".

У протилежність всій попередній історичній обстанові та всім спис­кам Статута список Свідзинського оголошує:

,,Thesz Wssthawyem ysz ymyemya па wyccznoscz nykth przedacz nye mosze**.

Така заборона виринає зовсім несподівано, бо попередній артикул того-ж-таки списка як-раз дозволяє відчужувати ’/з нерухомости, вста­новлюючи різні правила юридичного оформлення відчужування. Далі, решта арт. 16-го викладає, хоча й несправно, норму, згідну з иншими списками, про право заставляти ^г/з нерухомости. Отже, таку суперечність можна пояснити тільки властивою переписувачеві невдумливістю та неохайністю.

Переписувач, далі, не замислювавсь над окремими словами та тер­мінами і записував слова зовні подібні, дарма що через це втрачавсь сенс.

Так, в арт. 22 розд. 1-го він замість:

„ото всих беремен повозовых, которые подводами зовуть"— (лат. транскр.: „kotoryje podwodami zowut *),

написав так:

„...brzemyon powoznych, kthory nodany zowi⅞".

^,) P. И. Б. XX, Л. М. I. с. Я27.

H А

*) Лит. Метр. -^6~ ∙ ^a∙ 91.

Далі, замість:

„Ку паленю плиты и вапна (ku paleniu plity і wapna") ’) Написав:

„Ку pyenya czegly"

У початковому арт. (за сп. Дз. — без нумерації): „Повинен кождый войну служити" Розд. II переписувач, написавши инакше одно слово, пе­рекрутив такий вираз:

„Тот маеть сам ехати и служити, подле важности (waz- п о s t і) имениа своего".

Він написав так:

„then ma sam yechacz у sz!uszycz vedlug dawnosczy ymye- nya swoyego" ²).

Отже він поплутав „важность" з давністю.

В арт. 6, розд- II (сп. Дз.) переписувач невірно виклав вираз: „ани таковых выступных мають перед нами таити (taiti)". Він написав:

„any thakowych wysthςpnych may¾ przoth пату sthawycz"³). Через це виник зовсім протилежний зміст.

Навіть більше. Переписувач, очевидячки, деяких руських термінів і зовсім не розумів. Так, коли йому в арт. 4, розд. III зустрілося слово „децких", то він це слово проминув, залишивши для нього порожне місце *).

Отже порівняльна азаліза тексту в сп. Свідзинського не дає під­став вбачати в ньому якогось проекта Статута. За оригінал цього списка був якийсь текст Статута, хоч може й раніший за всі відомі тепер списки. Авторова робота була надзвичайно неохайна. Численні помилки, прогалини, скорочення свідчать про невдумливе, позверхове ставлення автора до праці, навіть ^,6iΛbωe — примушують запідозрювати загальну непідготованість автора до справи, до якої він узявсь. Можна припустити, що це був поляк, не зовсім обізнаний з руською мовою, а може й да­лекий від юриспруденції. Він писав, очевидно, для себе, бо не виписав цілком господарського титула з початку списка — цього не зробив-би литовець, коли-б працював був на власну потребу, а тим більш — офі­ційно. Свою роботу автор не довів до кінця, та навряд чи отакий спи­сок був корисний для практичного вжитку.

^,) Zbtor, с. 164. ⁷) Zbior. с. 170. *) Zbior_l с. 17Я.

*) Як каже Дз.,.Wyraz d Zteckich 0pus2cz0ιιy Cylko miejsee па niego Zostawione w Kodexie Swioz.', — Zbior_t с. 187.

Самий характер помилок у тексті Свідз. звертає увагу. В 12-му арт., розд. II₁ автор замість „сплошенством" — написав: _t,s poszel- sthwem**. Чому він так чудно викрутив це слово? На нашу думку, помилку можна пояснити, якщо написати це слово латинськими літерами:,,Sploszenstwom**, як і инші слова, що їх невірно написав автор:,,thaycz** (таити) — _l,sthawycz"; „у ynych** — „у onych^,4; —∙,,waznosczi**— „dawnosczy** etc. Отже можна припустити, що автор не сам перекладав руського текста, а мав вже готовий польський переклад, якого скоро­чено та неуважно переписував.

Наукова вартість списка Свідзинського полягає тільки в тому, що він виявляє, як широко цікавилися поляки Статутом 1529 р.