X. Терен копннх околиць.

Що таке околиця? Околиця Литовського Статуту й Актів. Околиця з випадковим осе­редком з сіл суграиних і загравних (копа обча). Околиця з постійним осередком. Взає­мини межи околицями з випадковим і постійним осередками.

З легкої руки проф. Н. Іванішева запанувала в нечисленній науко­вій літературі про громадський суд думка, що копний, громадський суд

¹) Там-я(е. *) Там-же, № 67.

^s) Арх. Юго-Зап. Рос. ч. 6, т. І, № 24; подіб. проф. Ясинскій, „Акты*, т. І. № 97*.

⁴) Apx. Юго-Зап. Poc., ч. 6, ∙τ. І, Додаток, № 132.

”) Там-же, ч. 4, т. І, передмова ст. 47. ^β) _wBadania∖ стор. 45.

діяв на терені кожної „общини". „Села, що складали общину, каже проф. Н. Іванішев, називалися селами,околичними[463] [464]". На якій підставі й коли повстав і ствердів межи ними общинний звязок, установити важко. Це питання можна буде вирішити, коли буде знайдено давніші акти... Кожному селу належала просторінь землі, відзначена певними межами... Сукупність земель, які належали таким селам, складала округу сіль­ської общини... Кожна сільська община мала свої народні зібрання... для вирішування справ, що підлягали її присудові. Таке народне зі­брання називалося копа або купа, також громада, велика громада ^,).

М. К. Любавський, приєднуючися до цього погляду, додає, що „межі копних околиць, які повстали природяьо, не приходилися до меж волостей і відомих нам підрозділів їх, або, принаймні, не завсіди при­ходилися** *).

Була навіть спроба, на підставі вивчених актів, установити межі певних околиць і кількість сіл, що входять до цих околиць. Наприклад, проф. Н. Іванішев на два повіти Луцький і Володимирський знайшов 10 общин-околиць ³), проф. В. Б. Антонович в Овруцькому повіті вста­новив ще дві общині ’), а їв.

Тут я здаюся на авторитет Литовського Статуту, іцо був не тільки сучасником громадського суду, а й ближче стояв до тих часів, коли громадський суд був повстав, хоч і для часів Литовського Статуту копи вже „здавна" ’) існували.

І от, звертаючися до Статуту, ми в артикулі про обов’язок уряду” скликати копу з приводу знайдення трупу невідомого чоловіка читаємог „третюю копу присяжную маеть вряд собрати...

В иншому артикулі, кажучи про копу з приводу крадіжки, Статут додає: „шкодный понял... след тое шкоды своее и собрайшы людей, околичных суседо в... гонил следом... А естли бы укривдженый злодейством хотел шкоды своее доходити копою, тогды в си в той околицы в окол на милю со всих четырех сторон мають... на копу сходитися"^{[465] [466]).}

Вислови „з сел околичных" і „околичных суседов" ясно свідчать за те. що на копу збиралися люди з сіл, що були навкруги місця, де сталося забийство;— сусіди, що навкруги ушкодженого крадіжкою жили. І щоб не залишати жадного сумніву про те, що околиця не є щось стале, постійне, з певним теремом, Статут тут-же додає, що коли знай­дено буде труп невідомого чоловіка, уряд повинен „в окол на две мили" людей скликати, а в випадках крадіжу на копу повинні сходитися „всі в той околицы в окол на милю зов сих четырех сторон"—себ-то в пер­шому випадкові околиця матиме околичність з радіусом у дві милі (14 верстов), а за центр (осередок) буде місце, де знайдено трупа,, а в другому — околиця вже буде менша: вона матиме околичність з радіу­сом в одну милю (7 верстов), а за осередок буде місце крадіжу.

Уже одна випадковість осередку — місце знахідки трупу й місце за­подіяння крадіжу — з одного боку, і неоднаковий радіус — дві милі для забиття й одна миля для крадіжу — з другого, повинні-б були звернути увагу на те, що для громадського суду околиця — це є просторінь землі, що лежить навкруги (в окол) випадкового місця заподіяння злочину, чи місця викриття злочину; в одному випадкові ця просторінь буде більша, а в другому менша. Коли-ж осередок кола — випадковий, то й околиця буде випадкова: в одному разі до неї може ввійти певне село, а в другому ні.

Це тлумачення околиці, що його дає Литовський Статут, таке про­сте й ясне, що доводиться дивуватися, що на нього ніхто досі не звер­нув уваги.

Наприклад, М. К. Любавський, навівши отой 9-й артикул розділу XlV Статуту 1588 ρ., каже: „Межі цих копних „околиць", таким чином, установлювалися цілком штучно, беручи на увагу умови сусідства. Гото­вий, сталий уже поділ на волості й їх підрозділи не брано на увагу. Звідси можна зробити висновок, що й межі копних околиць, що повстали п р и р о д н ь о ⁱ), не приходилися до меж волостей... або, при­наймні, не завсіди приходилися" ^[467]).

Названий учений зробив правильний висновок із Статуту, що межі копних околиць були штучні — я додав-би, — й випадкові; але загіпноти­зований думкою про общинне походження околиць і копних судів, він зупиняється здивований перед фактом, що межі копних околиць не при­водилися до меж волостей і, назвавши межі околиць штучними в по­рівнянні з природніми межами волостей, він мусів був припустити, що й... „межі копних околиць, які повстали природньо, не приходилися до меж волостей" ^[468]). Себ-то, назвавши межі околиць штучними, він через кілька рядків говорить про копні околиці, що теж повстали природньо, і, не помічаючи своєї суперечности, робить неможливий висновок, що поруч живуть, кожна своїм життям, дві установи, що повстали природньо: одна з них — околиця, менша просторінню, не приходиться до волости, такої-ж природньої, як і околиця, установи, але значно більшої за око­лицю (бо вони, додамо від себе, і не можуть прийтися одна до одної, бо менша повинна увійти в більшу) і заспокоює себе тим, що так по­винно було бути і з „верв’ю" ¹)∙

Знов-же, коли прирівняти статутову копну околицю з радіусом в одну милю для крадіжу до околиці з радіусом у дві милі для забиття, то стане ясно, що копна околиця для забиття вдвоє більша за околицю для крадіжки і, коли копну околицю для крадіжки вважати за нормальну й звичайну (крадіжки, порівнюючи з забиттям, трапляються частіше), то копну околицю для забиття доведеться вважати за незвичайну й не­нормальну.

Отож, мусимо зробити висновок, що копна околиця не мала певної й сталої простороні; що вона повставала випадково й залежала від різ­них умов; що під нею треба розуміти просторінь з людьми чи селами, які лежать навкруги певного осередку.

Але цей висновок, зроблений на підставі статутового розуміння копної околиці, треба перевірити життям — актами про копний суд.

Тут, по-перше, ми бачимо, як нормальне явище, що на копу схо­дяться а місць і сіл околичних-сугранних.

Hanp., р. 1560 грудня 21 дня старості Пинському скаржився Kacnop Богушівський на Івана Годебського за те, що він „притя­гає... підданих його на копу до двора свого Теребенського... теж І иншиї околичниї альбо подалекиї їм сусіди з а г р а н н иї_г чого... они ніколи не били повинні, крім своїх стародавніх і звічи- стих місць і сіл су гранних*⁴’)•

Тут яскраво висловлюється думка про те, що на копу повинні були сходитися на певні місця тільки села сугранні, а далекі сусіди — загранні не повинні на копу ходити.

Це видно ще й з такого випадку.

Р. 1621 липня 18 дня на Берестейщині на урочищі на Градах, на границі ґрунтів Коренева і Сехнович відбулася копа в справі покрадення кобили Волосові Савчичеві; стало відомо, що підчас шкоди у Супруна Кулеби й сина його Гриця був гість — братанець з Волини; Кулеби до цього не зналися; скривджений на це відпо­вів, що від сестри волинця У доті Кулебівни Пилипової Жуковичо- вої, яка мешкає в ς. Пруски на Кобринщині, він про це знає, та й від инших мешканців с. Пруски. „Для певнішої відомости вся копа, обравши з посродку себе двох мужів добрих, до того- c. Пруск а, которое село на тій копі не повинно ся становить, посилали*^{[469] [470]).}

Як далеко Пруски були від місця копного суду, акт відомостей не дає; з нього тільки бачимо, що суд відбувався на Берестейщині, а Пру­ски були на Кобринщині, сусідньому повіті, але, очевидячки, урочище Гради й с.

Бутн-ж сугранними значить жити сугрань, у межу з кимнебудь,

Hanp., у відомій вже нам справі знахідки трупа невідомого переїжджого чоловіка на Вишківськім ґрунті під Луцьком повіто­вий староста „листом своїм врядовим так міщан Луцьких, яко всіх обивателей повіту Луцького, сугрань з Вишко- вом мешкаючих, обіслав, аби... там на тоє місце, где заби­тий єсть знайден, на кгрунт Вишківський, на копу... собра­ли с я“ ^{[471] [472]).}

Ми бачимо, що всі оселені місця, що межували з Вишковом, покли­кано було на копу. Значить, першою умовою, якої треба було додер­жуватися, скликаючи копу, — це стежити за тим, щоб з вимогою ста­вати на суд звертатися до сіл, що лежали сугрань, межували з селом чи ґрунтом, де сталася подія, що вимагала скликання копи.

Крім вислову „сугранні*⁴) села, акти звуть такі села ще „сугра- ничниками* ’), „приграничними" ^с), „пограничними*^т), „о границю мешка- ючими"⁸), „порубежними" ⁹) й „прилеглими*. Усі ці вислови підкреслю­ють, що тільки села пограничні чи прилеглі до певного села або ґрунту повинні були ставати на копу.

Другою вимогою для скликання копи було, щоб сугранні села утворювали з себе „коло**, розуміється, через те, що тільки тоді можна забезпечити успіх розвідування на копі, коли злочинця оточено з усіх боків; тікаючи від місця злочину, злочинець повинен десь прорвати це коло; а коли не прорвав його, значить, він знаходитьсі у цьому колі. Hanp., на гродському Менському суді умоцований Готарда Ходорковського Константин Залеськич оповідав, що р. 1601 листо­пада 26 дня „збирана била копа од... Кготарда Ходорковського о різниї і немалиї шкоди його... которая то копа, п і д д а н и ї різних панів і імені й, в окіл мешкаючи ї, а до тої копи, водле стародавнього обичаю, п ри н а дле ж а чиї, на врочищу й копо- вищу стародавнім стали“ ’).

Варіяцією вислову „в окіл“ було „в koλo^m) і „о коло"¹)- Останній вислів цікавий тому, що від нього повстало слово околич­ний, яке прикладали до людей, що повинні були на копу ставати.

У зазначене коло, передовсім, увіходили сусіди — мешканці одного з скривдженим села.

Hanp., возний Михайло Ілпинський оповідав на Пинському уряді, що р. 1630 червня 18 дня був він на копі в с. Плотниці в справі скрадення збіжжя Якові Скирмонтові; оповідаючи копі про крадіж, скривджений, між иншим, зазначив, що він уночі застав злочинців, як вони збіжжя брали і „сусідам околичним, в с. Плотниці мешкаючим, оповідав., і заразом того ж дня копу збирав... Люди всі, што кольвек єсть в с. Плотниці, на тую... копу виходили'[473] [474]⁴).

Далі, коло це поширювалося так, що до нього входили мешканці сусідніх сіл.

Р. 1598 липня 6 дня на уряду Луцькому мешканці с Чернчич „ку записуванню до книг кгродських Луцьких сознали... іж року теперішнього... іюня семогонацять дня, за ознайменням бояр... крас- носельських, яко в сусідстві мешкаючи нам з ними, били єсмо на... копі в с. Краснім**ⁱ).

Ми бачимо, отож, на копі в с. Краснім мешканців сусіднього с. Чернчич.

В иншому акті р. 1575 читаємо: „за обісланням... Кирила Зубцовського, будучи поблизьку в сусідстві, водле старо­давнього а звиклого обичаю і повинностей, зшодшися на право копное всі мужі з сіл... Любитова, Дубна і Коло­ді ж н а“ ⁶) опит чинили.

Отож у коло ввіходили, як бачимо, ближчі сусідні села, а тому такі села й люди звалися приграничии ми й околичними.

Hanp., у позві Луцького гродського суду р. 1586 березня 20 дня до Кирила Терлецького, владики Луцького й Острозького, у справі кн. Магдалини Сокольської, між иншим, читаємо: „бил суд копний.., чинений на копі або громаді околичними сусідами, людьми п р и г р а н и ч и и ми о виведенні сліду о... пожогу... с. Кобча" ^,)∙

Щоб одтінити околичних сусідів у широкому розумінню од сусідів того самого села, вживали виразу „сусіди сіл околичних".

Hanp., р. 1571 липня 18 дня на уряді Луцькому представники копи, одказуючи суд свій, між иншим, оповідали: „ми всі... з иншими товаришами, з сусідами своїми посторонніми сіл околич­них присудили" ²).

Отже, і практика життя (акти) цілком стверджують Статутове пра­вило, що околицю, яка повинна до певного місця сходитись на копу, скла­дали села, що лежали близько й навкруги, в окіл того місця, сугрань його. А тому села, що лежали по-за цією околицею, по-за гранню, не повинні були до того місця сходитися на копу. З цього погляду зрозу­міла наведена вище скарга Kacnopa Богушівського на Івана Вадчича Годебського за те, що він до свого двору Теребенського. притягав під­даних Богушівських, а також і „иншиї околичниї... подалекиї їм сусіди, загранниї, чого... они ніколи не били повинні, крім своїх звічистих місць і сіл су гра нних" ³). І ми бачимо, що старостинський уряд Пинський цілком поділяв переконання скаржучого: „мають они, читаємо ми вирок у цій справі, на копи там ходити, где за стародавніх часів на звічистиї місця хожували, а над тії стародавнії уходи... где не повинні, не маєть їх в тім ніхто притягать" ⁴)∙

В иншому випадкові, коли відомий вже нам татарин Ахмат у справі вкрадення в нього дитини Степана Ганина з ритуальною метою вима­гав у Федора Биковського, щоб він дозволив скликати своїх підданих Довгинецьких на копу, зазначений Биковський відповів: „відаю, іж ти татарине, за кількома границями під... воєводою Виленським осілість свою маєш, а тих підданих на копу зовеш; не вім, о що тобі на копі становитися мають" ⁱ).

Ми бачимо, що Биковський не міг собі уявити, як то можна людей, що живуть від скривдженого за кілька границь, кликати на копу, коли вони, живучи так далеко, нічого в справі знати не можуть.

Коли-ж виявлялося, що в копі брали участь люди, що, живучи далеко, не можуть уважатися за околичних людей, а близьких око­личних сусідів не було, то до такого явища ставилися недовірливо.

Hanp., Менський гродський суд, обвинувачуючи Марію Досто- євську, жінку Станислава Карловича в забийстві її чоловіка, між иншим, докоряв ЇЙ. що вона жадних заходів не вжила, щоб виявити злочинців, навіть копи не скликала; винна, відкидаючи цей докір, подала листа 6 шляхтичів, які свідчили, що вони в справі забиття чоловіка її р. 1606 грудня 26 і 27 були на двох копах, які скли­кала винна. І от суд так поставився до цього документу: „то все річ небилая і неправная... бо... ні одного чоловіка з сусід околичних, которий би її висвідчати міг, не ставить і на тих копах не минуеть, чиї би то люди, сусіди околичниї били, а што шляхта, од которих тот лист собі даний менуєть, не єсть су­сіди околичниї, але одні бояри Вольминськиї... пана Кищини, а другиї... п. підчашого Старинськиї, мало не в трицяти миль од того місця, де сятоє забийство небіжчику Кар­ловичу стало, м е ш к а ю ч и ї“’).

Ми бачимо, що гродський суд не міг довірливо поставитися до свід­чення хоч-би й шляхтичів про те, що копи пані Карловичева збирала, бо то річ небилая, неправная, щоб люди, які живуть мало не за трицять миль від місця злочину, були на копі і свідчили про це, а сусідів околичних, які повинні були-б, бути на копі й які про це могли-б посвідчити, нема. Значить, гродський суд не то що визнавав таку копу за неправну, а тільки недовірливо поставився до свідчення про копу людей, що живуть так далеко, коли людей околичних, які повинні були-б бути на копі, нема. Звідси можна зробити висновок, що коло копне розсувало свої межі за границю околичних сіл і що на копу могли приходити люди не тільки сугранні, але й загранні, заграничні, очевидячки, тільки в певних випадках.

З другого боку, акти дають нам прямі відомості і про копи заграничні.

Hanp., Микола Підберезький визнавав на Берестейському уряді, що р. 1625 березня 14 дня був він на копі в справі викра­дення двох клітей Станиславу Федзиковичу; „которая копа, чи­таємо в акті... почавши од поля границі Вежецької і Глубоцької, через три границі була проважена, себ-то через границю Кива- чицьку... грунти... Самуїла Паца... і через границю староства Ka- м’янецького, грунти Речицького села... і через третю границю і грунти... Фридриха Сапіги... Ільєницькі Млинки, аж до грунтів с. Щерчівського, зібравши немалу громаду людей" ^{[475] [476]).}

Ми бачимо, що скривджений, гонячи, очевидячки, слід, пройшов з копою через границі трьох сіл аж до границі ґрунтів четвертого села й зібрав там чималу громаду людей. Нижче, коли ми досліджуватимемо гоніння сліду, ми побачимо, що коли копа приведе слід до границі якогось села, то це село, виводячи слід із своєї границі, приєднується до копи й вкупі з нею гонить слід до границі дальшого села й т. д. Тепер-же нам треба тільки сконстатувати, що в певних випадках копа перехо­дила за грані певного села.

Окрім того, акти дають «відомості про збирання громадського суду з околиць різного радіусу, а саме:

а) в одну милю.

Hanp., у відомій вже нам справі крадіжу свірепиГришкові Степа­новичеві, підданому Криштофа Юндила, судді гродського Слонім- ського, названий суддя вдався до копи з такою мовою: „маємо... старо­давній звичай, правом посполитим обварований, іж кгди ся кому злодійством шкода станеть, покрадуть коні, воли, будь кліть скра­дуть і штоби иншого украдено, тогди таковий кождий ушкоджений шкоди і шкодника своего копою звик доходить; на которую копу, за обвіщенням ушкодженого, на милю о границю в су­сідстві мешкаючиї од того містця, где ся кому шкода станеть, повинні ся сходить і становить"¹).

Це свідчення представника урядового суду про те, хто повинен був сходитися на громадський суд, дуже цінне і, бачимо, цілком ствер­джує статутовий погляд на околицю.

Але не тільки в справі крадіжу сходилися на копу сусіди, „мешка- ючиї в окіл на милю"; сходилися вони з такої околичности і в справі инших злочинів.

Hanp. у декреті копному р. 1699 жовтня 24 дня, між иншим, читаємо: „Перед нами, судом копним, мужами з села Достоєва, Дружилович, Ліскович, Смердячої, Замоша, Оброва і Кацків, око­личних сусідів о милю від... Новошич, в повіті Пинському лежачиї, за данням од... Андрія Букраби... на місце належне... згро- маженими... Андрій Букраба скаржився... що (Jioro) чарують"^{[477] [478]).}

б) Бували копи в окіл у дві милі.

Hanp., возні Гаврило Загродський та Олександер Шавлов- ський визнавали на уряді Городецькому на Берестейщині, що р. 1664 травня 11 дня було їх узято на копу для суду над Себастіяном Кондратовичем, приличним злодієм; „там-же, згідно права копкого,, зібралася копа в коло о миль дві"³).

в) Далі, ми бачимо копу в окіл у чотири милі.

Hanp., на уряді Берестейському урядник дібр єзуїтських у Де­ревні Себастьян Скрибатович оповідав, що в справі крадіжу бджіл, що вчинив підданий Деревенський р. 1625 грудня 26, „во­лость уся того села Деревні чинила опит звичаєм стародавнім, копним, як на гарячім учинку, копи збирали першу, другу, і єне- ральну копу велику. Hа котрі копи звичаєм правним і коп­ним о миль чотири з різних сіл знати д а в а л и... коли ті копи були і на місцях звиклих стародавніх стали... чинили опит... питали, чи є або чи вийшли огранич сусіди і сугранні люди" ⁴)∙

З наведених прикладів ми бачимо, що, згідно з копним правом,, збирали громадський суд заграничний „у коло" дві й чотири милі, не зважаючи на припис Литовського Статуту що-до випадків, коли треба скликати копу в окіл в одну милю й коли в дві. Тимчасом як, напр., у спра­вах крадіжу, за Статутом, копу складали в окіл в одну милю, копне право, як бачимо, практикувало скликання копи в одну, дві ба навіть у чотири милі в окіл, а в справах чарування, якого Статут не передбачав, в окіл в одну милю.

Громадський суд, коли на нього збирали людей не сугранних, а загранних, сторонніх, звався копою обчою.

Hanp., у. позві Менського гродського суду в справі Якуба Умецького з Олександром Душевським за те, що не видав Душев- ский копі свого підданого на пробу, між иншим, читаємо: „пан Умецький... водлуг давнього звичаю, зо всі ми сусіди сугра- ничними мів по двух третюю копу, на которій кгди піддані п. Умецького... хотіли... Гришка Рудого, яко злодія приличного, на пробу взять, іно піддані п. Душевського, з розказання власного його... того злочинці на пробу взять не дали... кгди о тоє все пан Умецький... п. Душевського перед суд мій на рочки февралевиї припозвав бил, іно я, воєвода і староста, тую справу зрозумівши, наказав єсми, аби п. Душевський того підданого свого Рудого н а копу об чую... на мійсцю звиклім в Хотаєвичах... ставив і є го видав" ’).

З наведеного ми бачимо, що крім копи з сусідів суграничних, була ше й копа обча.

JW

Опріч того, акти протиставлять людям околичним людей обчих.

Hanp., у справі забиття Микити Корчевського, підданого воє­водиної Берестейської, урядник Вацлав Вельбут „на копу лю­дей обчих і околичних у п р а ш а в“ ^[479]).

Нарешті, праву копному акти протиставлять право обче.

Hanp., у відомій вже нам справі покрадення бидла Юхну Гри- невичеві копа за невихід с. Вольки Федорової присудила з неї скривдженому оплатити бидло з нав’язкою; пани названого села „ужили... прозьбами своїми Юхна, аби з обу сторін право обчоє, мужей посторонніх зізвавши, на тім засадили і штоби ся справа обчого... сказало, на тім пере­стати міли; яко-ж ми, оповідали представники тої копи, будучи обіслані з обу сторін... зшодшися на право обче є, сказа­ли і присудили за невиходження на право копноє на тім же селі Вольц і, аби заплату за шкоду... Юх­ну Гриневичу учинил и“ ^[480]).

Ми тут бачимо, що право обче з сторонніх людей пересуджувало справу, вирішену на праві копному, і той вирок ствердило.

За браком відповідних даних, установити детальнішу одміну між копою з сугранних—околичних сіл і копою обчою, не можна.

Отже, акти не тільки цілком стверджують статутове розуміння околиці, як певної просторони землі в окіл якогось осередку (хоч і тимчасового), до якої входили як найближчі сусіди й села сугранні, так, у певних випадках, і „подалекії" сусіди і села „загравні", але й по­глиблюють і поширюють це розуміння, застосовуючи до сусід околичних як сусід того-ж самого села, що живуть в окіл скривдженого, так і най­ближчі сусідні села, що сугрань і навколо нього лежать і, навіть, у пев­них випадках, села, що лежать за цею границею до чотирьох миль ра­діусом. Існування поруч з малою околицею сіл сугранних такої величезної, відносно, як діаметром у 8 миль — 56 верстов, околиці, з якої люди, у певних випадках, повинні були сходитися на копу, — само собою дово­дить, що й акти певної, сталої якоїсь копної околиці не знають, що околиця — це розуміння відносне і визначає вона собою просторінь землі, що лежить навколо, чи в окіл якогось випадкового осередку і має чин­ність не постійну, а тимчасову.

Проте в актах ми зустрічаємося з явищем, що наче-б підтримує думку вищезгаданих учених про околицю, як про постійний терен, звідки.люди на копу сходилися, і що ніби суперечить нашому висновкові.

Hanp., у справі уводу коня Петрові Енелевичеві р. 1599 ве­ресня 28 дня відбулася копа „на містцю, где здавна коповища от- правують, у бору при гостинцю, которий ідеть з Миханович до Менська. Іно на тоє містцо зібралися бояри і мужі всі з околиці, до тої копи прислухаючиї"¹).

Ми бачимо, що існували певні звичайні місця, де ставала копа й куди люди з сіл сугранних прислухали. Нам такі місця вже відомі з попереднього і ми знаємо, що на такі місця сходилися на копу в тих випадках, коли місце злочину, місце знахідки трупу і слід дали вже все, що могли дати, для викриття винного, і коли все-ж-таки справу не було вирішено. Себ-то наведений акт говорить про осередок, куди люди й села, що знаходилися навкруги, у певній околиці, повинні були на копи сходитися. Виходить, що були все-таки околиці, що до певної копи прислухали.

З цього погляду можна констатувати в актах випадки, коли копа мала претенсію до певних сіл, мешканці яких, „яко сходатаї... здавна будучи" *), не виходили на копу, хоч і „повинні з нами на право копноє виходити" ^[481]).

Hanp., возний Матвій Витвицький оповідав на Луцькому уряді, що року 1579 жовтня 25 дня був- він у справі Захаріяша Лагодов- ського на копі людей, „коториї ся сходять на копу до П і д­р іжж я... з сіл: з Арсонович, з Угла, з Підлі с, з Сель ця, з C и т о в и ч, з Г р у ні і в н а" ^[482]).

Коли природні умови не дозволяли ставати на копі, то копне право на такий випадок утворило інститут повідомлення, за яким людей, що через згадані природні перешкоди не могли ставати на копі, пові­домлювано про справу, а вони вже повинні були сами між собою шукати шкодника.

Hanp., на суді Полоцького воєводи, що відбувся р. 1533 серпня 15 дня боярин Тиша Биковський, між иншим, говорив кн. Бог­дану Глинському, якому копа „усказала" на людях п. Тиші Биков- ського півтори копи грошей: „тії люди не ходять на тую сторону ріки на копу, а з тої сторони також не хо­дять люди на сюю сторону ріки, ніжли обсилаються на обі стороні, аж би промежи себе винного іскали,. коли на которій стороні которая ся шкода станет“ ^,). Отож, можна ’вважати за доведене, що в певних випадках окремі місцевості виступали як осередки, як центри, в окіл яких села повинні були до них сходитися на копи. Ці околиці з постійним осередком і про­сторінню, як стародавні і звічисті місця, боролися з новими умовами життя, що посягали на їхні права й потягали їх на громадський суд на подалекі їм, загранниї місця, як це ми бачили були в справі Kacnpa Богушівського з Іваном Годебським, і на деякий час брали гору; при­наймні, в цій справі Пинський староста р. 1560 грудня 21 дня ухвалив: „мають они на копи там ходити, где за стародавніх часів на звічистиї місця хожували"²). Але поруч з ними, як ми бачили, життя утворювало* нові „звичаї правні і копні“, коли на громадський суд сходилися люди „о миль чотири з різних сіл" ³)∙

Зводячи все до купи, треба сказати, що поруч з околицею, що при- слухала до випадкового, тимчасового осередку і, значить, не мала пев­ної, сталої просторони, існували околиці, що прислухали до певного, звічистого місця й мали, таким чином, сталу просторінь. Ці обидві око­лиці будувалися проте за одним принципом: до осередку притягалися села, що лежали сугрань і навколо нього. Одміна-ж між ними пЬлягала в тому, що в першій околиці осередок був випадковий, а в другій — по­стійний, звічистий. Коли першу околицю викликав до життя злочин, що ставсь чи виявивсь на тому чи инщому місці, або хід копкого розвіду­вання (слід, призначення місця для копи за згодою сторін, або за при­значенням його від самої копи), друга виступала на кін тільки тоді, коли або не було умов, що викликали той випадковий осередок, або коли з цих випадкових осередків копа скористала все, що можна було скори- стати для справи. Отож околиця з певним, звічистим осередком була ніби запасова і відгравала допомічну ролю при околиці з випадковим осередком, а це саме й спричинялося до того, що існування околиці з сталою просторінню, з певним, звічистим осередком повинно було-б бути ілюзійним і мало реальним. З другого боку, таких певних, звічи- стих осередків повинно було існувати дуже багато — мало не між кож­ними двома селами, що стоять сугрань, — на кожній границі між сусід-

') Проф. Я с и я с к і й, „Акты", т і, № 332; Любавскій, „Обл. діленіе", crop. 659. ^,) Проф. Я е и я с к і й,,Акты*', т. II, № 8.

^s) Ак. Вил. Apx. Kox., т. XVIlI, № 252.

німи Й сугранними селами^,), бо коли уявити собі 4 села, що лежать на простій лінії — найменуємо їх літерами А„ Б. В, Г — і припустити, що злочин стався в селі чи на ґрунтах села Б, то сусіди з сіл А і В, що лежать сугрань села Б, повинні будуть стати на копі, а сусіди з села Г, що лежить уже за гранню села В, на таку копу ходити не повинні; коли-ж припустимо, що злочин стався в селі чи на ґрунтах В, то сугран­ними йому селами будуть села Б та Г, — вони й підуть на копу, а село -А, як загранне для села В, вже на копу йти не повинно і т. д. Коли-ж брати села не по простій лінії, а в окіл, то кількість сіл, що повинні будуть сходитися на копу до осередкового села, буде більша, але прин­цип залишиться той самий: переміщення осередку праворуч утворить те, що до околиці увійдуть села, які лежали раніш за околицею з правого боку, й залишаться за околицею з лівого боку ті села, що раніш вхо­дили до неї, т. д. Принцип, що за ним будувалися околиці випадкові й постійні, був однаковий, як це вже зазначено вище; одміна полягала тільки в осередкові: для випадкової окЬлиці він буде один, а для постій­ної другий, хоч-би обидва вони лежали недалеко один од другого. Можна навіть собі уявити випадок, коли обидві околиці прийдуться одна до одної. Наприклад, ми вже знаємо, що коли копа відбувається на сліду, то в даному разі місце громадського суду буде випадкове. А от р. 1627 березня 17 дня в справі покрадення сіна Василеві Олисіевичеві на Случчині скривджений узяв слід, „іж тоє сіно до с. Болотчицького повезено, а кгдисьмо до села Болотчицького купою прийшли... на м і ст ці давнім звиклім, на котрім ся купа становить, стали... потребували єсмо, аби слід з села своего... виводили^{[483] [484]). Очевидячки місце те було на дорозі, на границі ґрунтів с. Болотчицького; дорогою-же, очевидячки, злодій і сіно повіз. Значить, місця копного суду випадкове й звикле збіглися.}

Яка-ж в такому разі роля околиці?

По-перше, вона постачає сусідів, людей околичних на копу, а саму її покликає до життя, утворює злочин; без нього, як околиця з ви­падковим осередком, так і околиця з певним, звічистим осередком наче не існує наперед, щоб судити злочинців за всі переступи, що на ній за­подіяно буде; навпаки, злочин викликає до життя саму околицю, утворює її, щоб вона його судила.

По-друге, коли злочин стався й утворилася певна околиця, то всі, хто в тій околиці під той час пробували, повинні були на громадський суд ставати.

Hanp., р. 1540 лютого 2 дня воєводі Витебському підданий. королевої Бони Степан Жукович скаржився на підданого боярина Софрона Ілемницького на Степана Васьковича, що, в справі покра­дення йому з гумна збіжжя, чинив копу, на яку звав і зазначеного Степана, але він ні на жадній з трьох кіп не був; копа за нестання вложила його в вину й присудила 80 грошей, яких він платити не хотів. „А коли тая шкода сужона мні на нім, оповідав скаржучий, в тот час он бил тут в Обольцях, на іменьї... королевої*⁴. Позваний на це вчинив таку відповідь: „правда єсть, іж он мене звав на копу, алем я не став для того, іж я чоловік прихожий, вільний ремісник — на копах ніколи ся єсми не станов- ливав, а одказав єсми єму: чого тобі до мене потреба будеть, і я пе­ред врядом одкажу, а на копі не стану: а так не вім, которим обичаєм тиї купляне на мні тую осмдесят грошей єму будуть су­дили... І ми, тому зрозумівши, читаємо в декреті воєводиному, зна- шли єсмо так... тот чоловік І л е мн и ц ь к о го... маєть єму тую осмдесят грошей заплатити водлуг суду коп­кого⁴⁴ ’).

Ми тут бачимо, що скаржучий кликав позваного на копу на тій підставі, що позваний підчас одправування суду копного був в Обольцях; позваний не став на купі тому, що він чоловік прихожий, випадковий і на копах ніби ніколи не ставав. Одначе його погляду не поділяла копа й за нестання присудила на ньому шкоду скаржучому. Суд воєводи став на бік копи, згодившися, отже, з поглядом її, що каже, хто пробував в місцевості, де сталася шкода, повинен ставати на суд копкий.