IX. Присуд громадського суду за особами.

До громадського суду в своїх справах зверталися всі стани громадянства: піддані, мі- іцани, духівництво, панство (бояри, зем’яни, шляхта — пани вельможні), національні мен­шості (жиди, цигани, татари) і уряд- Громадський суд потягав до свого присуду: підданих, мііцан, бояр, зем’ян-шляхту (спроби шляхти ухилятися від цього присуду покликанням на сво« шляхетство), національні меншості й чужоземців.

Питання це можна виучувати в двох напрямках: 1) за особами, що вдавалися до громадського суду з своїми справами, з своїми скаргами, і 2) за особами, яких громадський суд потягав до свого присуду, яких він судив.

1. Звертання до громадського суду з скаргою, користування цим судом, як засобом розвязувати свої приватні суперечки, або як засо­бом покарати свого шкодника — безперечно є само по собі визнання авторитету цього суду, визнання його компетенції в таких справах, признання його присуду в своїй справі, а значить, і над собою, бо припустити, що особи, звертаючися до громадського суду, визнають його присуд поти, поки він у його справі судить инших осіб, чи як злочинців, чи як позваних до того суду, і відмовляти йому в його юри- диці над своєю особою, — значило-б суперечити самому собі.

Вже в самому вислові Литовського Статуту — „естли бы укривжоный злодейством хотел шкоды своее доходити копою" ⁱ) — дається розу­міти, що кожен укривджений, незалежно від того, до якого стану суспільства він належить, міг удаватися до громадського суду в своїй шкоді.

Але все-ж-таки звернімося до актів і подивімося, які саме стани суспільства удавалися до послуг громадського суду.

Сюди, по-перше, належить: а) селянство-піддані.

Hanp., возний Іван Явош визнавав на Пинському уряді, що р. 1646 квітня 20 дня його було взято на справу „од підданих староства Пинського... Юстина й Лукаша Богдановичів Глібови- чів до с. Горбачів, де на громаду для опитування шкоди, тим під­даним сталої, зібралися люди...

б) Другий стан, що представники його вдавалися до громадського суду, було міщанство.

Hanp., урядовий виж Станіслав Буйно р. 1574 листопада 19 дня оповідав на Слонімському уряді, що представники копи оповідали йому, що „у міщан господарських Слонімських... згинув у Кристофа

’) Р. 1588, розд. XIV, арт. 9; р. 1566, розд. XIV, арт. 6.

^а) Ак. Вил. Apx- Ком. т. XVIII, № 300; подібн. там-же, №№ 68, 72, 90, 111, 114, 128, 149, 173, 181, 195, 216, 217, 232, 291, 302, 305, 327, 329, 357, 392; Арх. Юго-Зап. Рос., ч. 6, т. І, № 24, 72, 80; Дод-, № 6, 132.

віл шерстю гнідий... а у Андрія Матисовича бик шерстю рижий... о которое... бидло свое они, винного свого іщучи і опит чинячи, чотири кроть копу збирали"¹).

в) Третій стан, що вдавався до громадського суду, було духів­ництво.

Hanp.,. возний Федір Висоцький визнавав на Пинському уряді, що р. 1648 червня 2, 14 та 21 дня його було взято на справу од священика Гнівчицького од Якова Грушевського до с. Гнів- чич... там же в тім селі билем на всіх трьох копах... і... за оказанням того священика видів есьми двері церковниї соки* рою полупанії і замок отодраний... меновав священик на всіх трьох копах... іж покрадено речей церковних немало'^{4 [447] [448] [449] [450]).}

Але не тільки в справах церковно-громадських, як у наведеному акті, зверталося духівництво до громадського суду; зверталося воно до названого суду і в своїх особистих справах.

Hanp., р. 1666 лютого 23 дня на уряді Берестейському „жа­лував і оповідав Ян Міхал Поцей, епіскоп ВолодимирськиЙ

і Берестейський, із всею капітулою Берестейською в доводженні справедливости... велебному о. Іоакимові Зволевському, презбите- рові церкви заложення св. муч. Параскеви Дивинської, на... Сте­фана Орминського, війта міста... Дивинського, за те, що... війт нічним способом челяді своїй до фільварку...

г) Далі, до громадського суду в своїх справах удавалося панство. Але беручи на увагу, що панство не являло собою одноманітної маси, що в ньому були неначе-б свої ступені од мало не підданих до вель­можних, і, надаючи панському станові в його суцільності великої ваги в питанні про підлягання й цього стану присудові громадського суду, не пошкодить довести, що всі ступені панства зверталися до громад­ського суду й цим визнавали його юридику в своїх справах.

Сюди, по-перше, належали бояри, що тоді опустилися були до най­нижчого ступеня, займаючи становище мало не підданих панських.

Hanp., у вироці копному, що відбувся р. 1599 на Менщині, ми читаємо: „становячися очевисто перед нами, копою, боярин його милости п. Івана Савича Корсака... Петр Енелевич, жалував і оповідав на боярина є. м. п. Дмитра

Тишковича Скумина, на... Івашка Остапковича... же... Івашко Остап- кович коня моего... взяв“ ^l).

Другу групу панства, що зверталося до громадського суду, стано­вили зем’яни.

Hanp., р. 1576 січня 9 дня на уряді Слонімському оповідав „зем’ янин господарський... пан Віктор Одинцович... што ж в року прошлім... грудня ЗО дня... в небитності на тот час мене в дому моїм Гоголику, не відаю хто злий неприятель мій, підишодши оби- чаєм нічним, дім мій огнем запалив.. Окоторім запаленні н а за втр ей... жона моя, хотя чи отім відомість міть і на гарячім учинку опит учинити, копу собрал а“ ²). Далі йде шляхта, що її важко буває відрізняти від зем’ян, як про не вже говорилося вище.

Hanp. возний Михайло Ільпинський на Пинському уряді ви­знавав, що р. 1630 червня 18 та 19 днів був він „при збиранні кіп в с.

За спільну-ж назву для бояр, зем’ян і шляхти було — пани і під цією назвою в багатьох випадках сливе неможливо буває пізнати, хто саме з них удається до громадського суду.

Hanp., возний Костянтин Непокойчицький визнавав на Бере­стейському уряді, що р. 1589 жовтня 22 дня був він „у справі... пана Мальхера Пиршикинського, кгди збирав копу на врочищу против Комарова[453]').

До суду громадського зверталася не тільки дрібна й середня шляхта, а й вельможне панство.

Hanp., возний Олександер Лозовицький визнавав на Берестей­ському уряді, що р. 1625 жовтня 5 дня був він „на справі й по­требі вельможного его милости п. Стефана Наруше- вича на купі головній сіл околичних на врочищу у Переко­па... а кгди ся копа вся, водле звичаю їх копного, на містце згро­мадила, теди его милість пан Стефан Нарушевич, сам будучи особою своєю... повідив причину згрома­дження T ОЇ K о п и“ ^s).

До цього-ж вельможного панства належало й титуловане панство, що теж удавалося до послуг громадського суду.

Hanp., на уряді Луцькому представники копи, що відбулася р. 1571 березня 11 дня, одказуючи суд свій копний, між иншим, за­значали: „присудили есмоправом своїм копним его ми­лості князю Остафію Василевичу Сокольському, підсудку земському повіту Луцького, на підданім... п. Григо­рія Григоріевича Волович а... Озерецькім на... І в а ш к у Куцевичу за покрадення свиней его милости двір­них... всего сумою одинацять кіп грошей литов­ських" *)• Але найчастіше в справі вельможних панів удавалися до громад­ського суду їх представники — урядники.

Hanp., возний Ясько Опарипенко визнавав на Луцькому уряді, що р. 1572 травня 4 дня він, бувши „приданим вряднику...

Правда, тут ми бачимо, що урядник панський виступає в інтересах, панського підданого; але можна навести випадки, коли урядники панські виступали в інтересах самих вельможних панів.

Hanp., на уряді Луцькому возний Григорій ВербськиЙ опові­дав, що р. 1578 вересня 14 дня їздив він „на ґрунт... кн. Марка Солтановича Сокольського Ситовицький і видів... за оказованням урядника... Ситовицького Гаца, дуба в лісі над рікою Мельницею... у двох місцях порубаного і знать, іж свепето видрано... урядник... кн. Сокольського становив куп ник і в... коториї ставши там же під тим дубом... п о в і д и л и... у р я д и и к... к н. Марка Сокольського збирав нас усіх на копу, ведлуг звичаю і прав наших, о видрання того свепета"³).

Поруч з урядниками вельможних панів до громадського суду звер­талися урядники дібр королівських у справах дорученого їм майна.

Hanp., на уряді Берестейському возний Андрій Руцький визна­вав, що р. 1631 липня 20 дня його було взято „до двору ко­ролівського.. лісництва Біловізького, що прозивається Ямна, в воєводстві Берестейськім... за вжиттям... пана Яна Махвича, лісничого Б і л о в і з ь к о г о і K а м ’ я н е ць к о го­на прислухання на копі... о спалення пущі королів­ської... о которий пожар дано було вину урядникові., п. старости

’) Проф Я с и н ск і й, «Акты*, т. І, № 167; подібн. там-же, № 300, 332.

²⁾ Там-же, N2-185^,; подібн. там-же, № 97; Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, №№ 41, 141, 181, 216, 252, 258, 280, 302, 372, 379; Арх. Юго-Зап. Poc., ч. 6, т. 1. № 24, 72.

⁵) Проф. Я с и н с к і й, „Акты", т. І, № 283; подібн. там-же, т. II, № 56’; Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, №№ 40, 41, 63, 88, ПО, 112, 137, 144, 166, 189, 194, 204, 268, 309, 332, 377; Apx.

Вовковиського і підданим его Войнівцям, хочучи правди ста­течне дійти, п. лісничий зігнав копу"¹)-

д) Нарешті, до громадського суду зверталися національні меншості в своїх справах, визнаючи тим самим присуд над собою громадського суду.

Сюди, по-перше належать:

а) жиди.

Hanp., возний Матис Славогурський визнавав на Луцькому уряді, що р. 1583 серпня 21 дня був він, як приданий од уряду „на справу... жидам м. Луцького збору Рабанського і Караїмського⁴⁴ в с. Підгайцях; „там передо мною... жидове Луцькиї чинили опит... на копі" ^а).

б) Цигани.

Hanp., на уряді Менському циган Олександер Матисович „покладав лист судовий о забиття жони своєї⁴*, з якого довідуємося, що р. 1594 травня 20 дня в м. Яршевичах названий Матисович „жалував перед... всіма братами своїми циганами... на слугу свого Kacnpa Мартиновича, цигана... А так ми... вислухавши жалобу... зложилисьмо з’їзд і право... в Яршевичах" ³).

в) Татари.

Hanp., возний Опанас Сиквицький визнавав на Менському уряді, що, бувши взятий на справу „од Шмойла, жида-орендаря Довгиницького, до прислухання справи, которую мав з татарином... Ахматом... перед п. Федором Биковським... І чинечи жалобу тот татарин Ахмат на жида Шмойла, повідив; яком пер- вей того підданих Довгиницьких на копу звав, так і Te­rt е р їх зову"⁴).

е) Навіть і уряд, згідно з Статутом, повинен був удаватися до гро­мадського суду в справах забиття невідомого чоловіка, коли нікому було з кревних забитого скликати копу. Уряд тут наче заступав кревних заби­того і звертався до громадського суду не в своїх урядових інтересах ’).

Акти дають відомості, що уряд, скликавши в таких випадках копу, не вмивав рук, коли особу забитого на копі виявляли, а намагався до­вести справу до краю.

У свойому місці говорилося вже, як Андрій Миколайович Стан­кевич, староста Менський, хоч з перших-же кроків з’ясувалося, що труп, знайдений коло млина плебанії Менської на ріці Свис- лочі, був Себастіян Стриєвський, возний воєводства Менського, домагався від міщан Менських, що користувалися самоврядуванням на Магдебурзькому праві, щоб вони взяли участь у копі⁶).

В иншому випадкові, у справі знайдення на ґрунті Вишківському трупа невідомого переїжджого чоловіка, за дорученням од Луць­кого старости Олександра Семашка, виїздив на копу представник

^,) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIll, № 281; подібн. там-же, № 246, 247, 372, 377.

⁸) Проф. Я сине к ій, „Акты" т. II, № 34*; подібн. там-же, № 34^і; Ак. Вил.

Арх. Ком., т. XVIlI, №№ 227, 233, 236. 296, 303, 314, 317, 324.

^,) Ак. Вил. Арх. Ком. т. XVIlI, № 144- *) Там-же, № 179.

^ь) Року 1588 Роэд. XI, арт. 26; 1566 р. Роад. XI, ат. 31.

^β) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVllI, № 148.

уряду Стефан Желяхович, підписок гродський; повернувшися а копи, що відбулася р. 1596 квітня 17 дня на місці знахідки трупу, підпи­сок цей докладав на уряді, що боярин Федір Бакший, який прибув на копу, „приповідався, іж тот забитий єсть боярин панцирний

п. Кандибин Воротневський, брат того Бакшия, на ім’я Гарасим“ ¹). Здавалося-б, що раз на копі е присутній рідний брат забитого, а також і пан того боярина Станіслав Кандиба, урядові більше нічого на ній було робити і в права повинен був вступити брат за­битого й пан його. Насправді-ж представник уряду, не зважаючи на це, провадив справу далі і „домовлявся п. Кандиба, як докла­дав представник уряду, абим водлуг права посполитого заховавши, на тих, коториї, маючи заказ і обвіщення, на копу не стали, голов­щику брату забитого, Федору Бакшию, яко за слугу панцирного, п’ядесять кіп грошей сказано. А так я, намовившися зо всею громадою... заховуючися в тім водлуг звичаю коп­кого... г ол о в щ и з н у... кіп п’ядесять грошей... брату... на несталих і вряду непослушних всказав і присудив є с м и“ ^а).

2. Тепер подивімося, якого саме стану людей громадський суд дійсно потягав на свій суд, яких людей він справді судив.

а) Сюди, по-перше, належить селянство, переважно піддані панські, королівські, духівницькі і т. ин.

Hanp., на уряді Луцькому представники копи, одказуючи суд свій копний, між иншим, оповідали: „року теперішнього (1571)... марта первогонадцять дня присудили єсмо правом своїм копним... кн. Остафію Васильовичу Сокольському... на підданім... п. Гри­горія... Воловича... на Івашку Куцевичу за покрадення свиней його... двірних... всего сумою одинацять кіп грошей литовських**^[454]).

б) Далі, громадський суд судив міщан.

Hanp., возний Ян Явош на Пинському уряді визнавав, що

р. 1649 квітня 11 дня був він в с. Фойні на третій копі в справі розграбування двору Фоєнського підчас нападу козаків; „вся копа, читаємо в акті, як і панове Горбачевські, шляхта, будучи судом копним, узнали і декрет свій дали, що як піддані... старости Грабовецького, так і міщани Ковельські вкупі з коза­ками на двір Ф о є не ь кий наїздили, маєтність і речі забирали... чому як тих міщан Ковельських всіх, так і підданих Ковельських Жидецьких... за винних у всій шкоді узнали, до них приложили"^[455]).

в) Громадський суд судив ще й бояр.

Вище вже згадувано за те, 'як р. 1589 грудня 4 дня Ян Жембоцький „питав... всеї копи... мої ласкавиї панове мужове!

Вас всіх, околичних сусідів моїх, питаю... тут же на тім місці... били зібрані на копу од Веремія Прокоповича Борисовського о якуюсь шкоду єго, п. Веремієву, і якобисте всі одностайне, вся копа в шкоді п. В е р е м і є в і й винним боярина моего Шимка Яновича Курського учинили"¹).

г) Далі громадський суд судив зем’ян — шляху.

У копкому вироці р. 1696 лютого 11 дня читаємо: „Ми, шляхта Полуховичі Серницькі, зем’яни... повіту Пинського... ужиті... од п. Петра Прасоловича Островського, в с. Серниках мешкаючого, на громаду в великій кривді скраденого свірна. В которій... кривді... громад шість в с. Серниках... через... таку турбацію не міг свого шкодника довідатися, аж... в домі п. Івана Матвієвича Cep- ницького сермягу пізнано, по которому лиці... збирано гро­маду... п. Матвій признавшись і ті всі речі скрадені на громаді... з домівства свого припровадивши і ключ прироблений положивши.. ми, вся громада, так шляхта Полуховичі Серницькі, також з при­. томністю... Прасоловичів Островських, як і підданих... Серниць- ких... і ксендзів ієзуїтів, прихиляючися до св. справедливости і права посполитого... Матвія Івановича Серницького, як са­мого шкодника узнавши... на горло всказуєм"^{[456] [457]).}

д) Ще далі, громадський суд притягав до відповідальности на свій суд панів взагалі, розуміючи під цією назвою тих панів, про яких в актах нема відомостей, що вони таке — зем’яни, бояри чи шляхта.

Hanp., у відомому вже нам копному вироці р. 1660 березня 9 дня в справі викрадення з схованки речей Федорові Вабищеви- чеві Плотницькому, Іванові Гораїнові та Полонії Калавуровій, між иншим, читаємо: „пана Івана Вабищевича Плотницького, єнерала, і малжонку єго Настасію Ля х о в и ц ь к у ю... яко здавна і явних злочинців, на горло всказуем"^[458]).

Що-до вельможних панів та князів, а також і духівництва, то треба сказати, що акти не дають відомостей про те, щоб таких осіб громад­ський суд осудив за якийсь злочин. Покликування, що є в Ф. І. Леон- товича, на потягання до копкого суду князів, великих панів та епіско­пів ’), засновано на непорозумінні: владика Смоленський Йосип скар­жився великому князеві Олександрові на князів Горських не за те, що князі Горські на копі не стали, а за те, що їхні піддані на копи не хтять виходити пані Станіславовая мала справу на копі не з самим кн. Пав­лом, біскупом Виленським, як злочинцем, а з його підданими та уряд­ником ^с); також і в справі Готарда Ходорковського копа осудила не са­мого п. Андрія Кенсовського, а його підданих ^[459]).

Тут до речи буде зупинитися на випадках, коли винні пани — шляхта намагаються ухилитися від присуду громадського суду з тої чи иншої лричини. Спроби ці можна звести до таких твердженнів:

а) Шляхту на громадський суд може позвати тільки шляхта.

Вище ми вже наводили приклад, як у справі покрадений веп­рів підданим п. Криштофа Зеновича, воєводи Берестейського, Дем’яну та Івашку Дев’ячичам п. Тишковая Буховецькая, що під той час за­била якогось вепра, на вимогу копи чинити одказ за того вепра, дала таку відповідь посланцям копи на чолі з скривдженим !ваш- ком Дев'ячичем: „я... смерде, вільність маю, на копу не пошлю, ані підданих своїх на копу не пущу; ти... ме­не негоден на копу позивати; єсли... вам кривда, нехай пан ваш мене о то € повивает ь“’)>

б) Шляхті на копу виходити неслушна річ.

Вище ми також наводили вже приклад, як випадково у зем’янки Огренки Борисівни Харича, Андрієвої Дичкової, ключниця Єпи- маха Буховецького Олена „на лаві пізнала межи хустами полотно своє". Зараз-же зібрано було громадський суд, на який звали зазначену п. Дичкову, щоб вона „на копі о тім убранню, которое у неї пізнато, справу дала. Она сама на копу не вишла, ніжли брат її Федір Борисович Харич повідив... сестра моя, до убрання ся того не знаєть, і на копу... шляхтянці виходити річ неслушна" ^[460]).

в) Шляхтич не підлягає присудові мужицького суду.

Р. 1660 квітня 10 дня на уряді Пинському відомий вже нам Іван Вабищевич ПлотницькиЙ, єнерал, і дружина его Настасія, про­тестуючи проти вироку громадського суду, яким їх присуджено до покарання на горло за крадіж, між иншим, писали, що скривджені наступили „на право посполите... копою з мужиками (котрій жаден шляхетського стану чоловік... не підлягає) з гніву судячи, за нестанням простестуючого... хоч він і вимов­лявся неналежністю шляхтича мужицькому судов і"^[461]). Отож ми бачимо, що ідеологічна позиція панів-шляхти надто хистка: коли п. Тишкова каже мужикові — ти не годен мене на копу позивати, а тільки нехай мене позиває пан,—то Огренка Дичковая устами свого брата, коли її на копу зве така-ж, як і вона, шляхтянка, висовує вже иншу підставу — не подоб а шляхтянці виходити на копу; нарешті Іван ПлотницькиЙ вбачає навіть у цьому наступання на право посполите, по­рушування закону, за яким, ніби-то, шляхтич мужицькому судові не під­лягає. Хитання це пояснюється дуже просто: всім їм за свої злочини не хочеться відповідати, тому вони й шукають якихось зачіпок, щоб ухилитися від громадського суду. Залишаючи на боці перші дві тези, бо вони, себе обопільно нищать, і звертаючися до твердження, що шлях­тич мужицькому судові не підлягає, зазначимо, що й ця вимовка не варта уваги тому, що, як ми вже знаємо, громадський суд складався не з самих лиш мужиків, а й з инших станів суспільства — міщан, духівництва і тівї-ж- таки шляхти-панів, і тому називати громадський суд,— суд усього су­спільства— судом мужицьким могла тільки людина, якій треба було будь- якої вимовки, аби лиш ухилитися від відповідальности за свої вчинки. І ми бачимо, що так до цієї вимовки ставився й громадський суд: він, не звертаючи уваги на вимовку непідлеглістю шляхтича громадському судові, осудив як Тишковую, так і єнерала Вабищева Плотницького" ¹). Ми знаємо тільки два випадки, коли громадський суд сам передав справу до урядового суду, ухилившися, отож, судити шляхтича.

Перший випадок стався на Берестейщині р. 1589 квітня 18 дня; копа в справі покрадення скрині п. Миколаю Костюшку Сехновицькому, на вимогу скривдженого видати вирок над п. Яном Мочульським. рукавицю якого знайдено було на місці злочину і до якої п. Ян Мочульським на копі хоч і признавався, але говорив, що її у нього самого вкрадено, — такий одказ учинила: „Пане Ко­стюшку! Коли би то бил брат наш мужик, теди бисьмо его піймали, а на пеньку посадили і по грошу або по два скинули, єсли-би сми его не допитали, ми бисьмо єго нав'язали. А тепер домишляйся... а його піймай і довряду одвези"²).

Другий випадок стався більш як 100 років пізніше — а саме р. 1695 жовтня 24 дня в с. Гривковичах на Пинщині, коли копа, що складалася, здається, з однієї шляхти-зем’ян, витрусивши кра­дене у шляхтича Венедикта Богатка, що жив укупі з дорослими синами і що вчинив опір, коли вислані з копи люди хтіли трусити його хлів, — ухвалила такий вирок: „Ми, шляхта... до с. Гривкович од панів Богатків на другу і третю копу зібрані і упрошені, хочай- би панів Богатьків за ті крадіжі, як винуватців і злочинців, після тих явних доводів належало судити, однак тому, що вони — шляхтичі, не чинячи їм втому жадного суду, зо всією справою до суду належного гродського Пинського о д с и л а є м о“ ³).

Перший випадок не важко зрозуміти: громадський суд, переважно мужики, очевидячки, вагалися взяти на себе грошову відповідальність за даремні муки, бо Ян Мочульський, хоч і знався до рукавиці, але стояв на тому, що ту рукавицю у нього самого вкрадено; розвязати цей сумнів, згідно з тодішнім звичаєм, можна було тільки видавши пана на муки, на що ясно вказують слова: „посадили-б на пеньку" і „коли-б не допиталися, то нав’язали-б його"; але тому, що за шляхтича треба було платити значний штраф — нав’язку, як-би він на муках не при­знався, копа ухилилася від видання вироку і поклалася на самого скрив­дженого пана, як він там собі домислиться.

Другий випадок зрозуміти важче. Здавалося-б, шляхетство винних не могло бути перешкодою до суду, бо судити їх мали не мужики, а пе­реважно рівні своїм соціяльним станом з винними — такі-ж як і вони, шляхтичі. Чи не злякала, часом, шляхетську копу та рішучість і опір, що виявили винні, коли до них прийшли робити трус? „Пан Богатко, чи­таємо в акті, скочивши від копи додому, порвав у сінях у себе

') Ак. Вил. Арх. Ком, т. XVIII, № 90, 345; Tyszkiewicz,,,Badania", стор. 41. Ак. Вил. Арх. Ком., т. V І, № 25. J Там-же, г. XVIII, № 440.

косу, жона за другу, сини за ціпи, за сокири, кинулися до тих (зісланих од копи)... бити й не допускати трасти хліву. Kona — сусіди, бачучи, що не допускають, усенька громада, скочивши, коси й ціпи пооднімали. Під той час сам пан Венедикт ранив п. Івана Боричевського в руку і немало иншої шляхти ціпами побили й поранили"^[462])..

У кожному разі принципового заперечення тому, що й пани підля­гали присудові громадського суду, у наведених двох випадках ми не знаходимо; тут є тільки привід для того, щоб з міркуваннів, мовляв, шкурного характеру (в одному, щоб не платити великої нав’язки, і в другому, щоб не накликати на себе помсти таких одчайдушних зло­діїв)— ухилитися від суду над шляхтичем.

Не порушує правила, що й пани підлягали присудові громадського суду й випадок, що його наводить πρoφ. Н. Іванішев в не раз уже ци­тованій праці. Названий учений каже: „копа мала право переводити слід­ство над поміщиком. Коли він був присутній при тому і помічав, що виявляються обставини, які викривають його злочин, він міг припинити діяння копи й вимагати, щоб дальше розвідування в справі було пере­дано до уряду гродського. Так, на копі, що переводила слідство „о за- бийстві жидів-митників Луцьких", присутній був п. Яків Шибенський із своїми мужиками. Дворова жінка Таця визнала на муках, що забий- ство вчинено за відомом п. Шибенського. Тоді п. Шибенський сказав: „чую, що тут і про мене йде мова; ця небачная невіста і мене вложила в справу. Тому я, щоб довести свою невинність, передаю всіх підозре- них в злочині на суд уряду гродського і сам стану на уряді в призна­чений термін" ¹).

Цей акт надрукував проф. Ясинський у своїх „Актахъ" і там справа виглядає трохи инакше.

„По... пробі, читаємо там, умоцований... домовлявся, аби... инші, коториї... поволані, тепер зараз на пробу... дані були. Пан Шибенський повідив... тут слишу, же і о мене самого йдеть, але я, чуючися бити невинним, іж тая небачная невіста і в то мене вло­жила, теди я, хотечи то з себе зложити, невинність свою оказати, але... того на себе не беручи, оних всіх ку учиненню справедливости на вряд гродський оддавам, і сам на рок, од уряду зложоний, повинен ся буду того всего правити і в тім невинність свою показати" ³).

Ми бачимо, що уповноважений кагалу Луцького, вислухавши пово- лання Таці, зовсім не вимагав од копи, щоб вона видала самого п. Ши­бенського; навпаки, він вимагав од самого Шибенського, не звернувши, очевидячки, жадної уваги на поволання Тацине що-до самого п. Шибен­ського, щоб він, як пан, видав копі инших підданих, що їх Таця вплу­тала в справу. Тоді п. Шибенський дав вищенаведену відповідь, одмо­вивши уповноваженому видати підданих, і відмову свою мотивував тим, що і його самого тут поволано, а тому він. як уплутаний у справу, не може бути суддею, і всіх поволаних підданих поставить на суд уряду гродського, на який і сам обіцявся стати. Виходить, що центр ваги у від­повіді Шибенського полягав не в тому, іцо він, як шляхтич, не захтів су­дитися копним судом, — про це в акті навіть і мови нема, — а в тому, що він не хтів завдовольнити вимоги уповноваженого скривджених — ви­дати инших своїх підданих на муку, і, щоб свойому небажанню надати якогось правного вигляду, п. ШибенськиЙ тільки причепився до того, що й про нього Таця говорила на муці, і зірвав, таким чином, справу на копі.

є) Далі, присудові громадського суду підлягали національні мен­шості, як от жиди.

Возний Іван Зябка визнавав на Пинському уряді, що р. 1648 липня 2 дня в справі святокрадства з церкви Глинської Андрій Литвин, знаючися на копі до цього злочину, заявив, що покрадені речі він продав „жидові Пінхасові, що мешкає в Радогощі... А той жид. виводячися, сам особою своєю будучи на копі, признався... що за довг собі винний ті фанти взяв у того злодія... за золотих чотири... Злодій... признався... що всі речі, що у ворі були, жидові Пінхасові... віддав... а жид нічого не дав, запевняючи його тим, що коли з жидом Бенціоном ті речі попродамо, то й тобі дамо... Копа... уваживши те все, декретом копним наказали, аби той злочинця (Андрій Литвин)... горлом був караний.., а тому, що жиди, ставши сами особами своїми на тій копі, призналися, що ку­пували у того злодія крадені речі, стосуючися до права посполитого і слушности самої, при... всказанні злодія на горло, їдного з тих жидів на горло всказали, а другому шкоди, починені злодієм, платити наказали"’)• Жиди, слідом за панами, теж намагалися ухилятися від відпові- дальности перед громадським судом.

Hanp., возний Андрій Василиса оповідав на Пинському уряді, що р. 1647 грудня 5 дня в справі обікрадення кількох підданих з с. Велесниці та Мерчич Ян Зданович і Мартиян Зубрицький, злочинці, призналися на копі, що жид Ізраїль Бейлетович, у корчмі якого в м. Лагишині вони кілька день перебували, „почав нас на­мовляти, аби ми пішли вночі по околичних селах, іменно в Велес­ниці і Мерчичі, кажучи, що там люди багаті, і майно покрали... тоді ми... в с. Велесниці в домах трьох, комори поодбивавши, що могли знайти, побрали, а потім і в с. Мерчичах у... Білецького... що було... побравши, те все до того жида Зраїля і жони його до корчми принісши, оному віддали, а той жид за те все нам тільки золотих п’ять дав... А той жидЗраїль на тій громаді не стано­вив, тільки Я куб жид, орендар корчми Підгайської, прийшовши до теї громади, повідав, що той жид Зраїль не повинен тут становитися й о собі справу давати, але коли буде о те до суду належного позваний, дасть справу о с о б і“ *).

’) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIH₁ № 349; подіб. там-же, №№ 291, 393, 437, 439,445, ⁴) Там-же, № 305.

Збірник праць Кой. зах.-рус. та укр. права, в. 4.

і»

Ми не бачимо тут жадної підстави, чому саме жиди не підлягають присудові громадського суду, а саме лиш голе твердження про це. Не диво, що копа не звернула на це жадної уваги: „громада, читаємо в тому-ж акті... вислухавши тих злочинців... всі ті шкоди на того жида зложивши... його бути винним узнала"’).

ж) Нарешті, присудові копного суду підлягали й чужоземці, раз вони вчиняли переступ серед людности, що вживала копного права. Hanp., р. 1582 жовтня 7 дня в справі обікрадення свірна і спа­лення всього двору Іванові Верещаці копа судила „Матиса Лещин- ського, мазура" *), а відомому вже нам Яну Нетецькому давали вину війт з міщанами Озерецькими: „ми посланця нашого приси­лали до тебе, ясно даючи знати, же (Степана) Москвитина пій­мали у кліті з лицем; ти того ж часу, приїхавши до Озерян, Мо­сквитина без жадного права обісив" ⁸).,

Отже, ми маємо право зробити висновок, що присудові громад­ського суду підлягали всі стани суспільства й усі особи, хоч-би вони ’ були чужинці й не належали до місцевої людности; намагання ухили­тися від присуду громадського суду помічаємо иноді у людей шляхет­ського стану й инших економічно дужчих верстов (жиди), але ці нама­гання не викликали до себе співчуття й не набули признання з боку самого громадського суду. Принаймні, відомий нам з половини XVIlI ст. (року 1742 травня 1 дня) суд над шляхтичем Василем Думинським у справі різних його крадіжок не викликав одводу ні з боку самого вин­ного, ні скривджених шляхтичів, що вдалися до громадського суду з своєю скаргою, ні, нарешті, з боку самого громадського суду, куди входили й шляхтичі*).

Висновок цей що-до околичної шляхти цілком поділяв проф. В. Б. Ан­тонович, кажучи: „околична шляхта, що Ті присуджував до штрафу або й до тяжчої кари копний суд, ніколи не заперечувала свого при­суду копному судові" ^ь); твердження-ж Є. Тишкевича, що ніби-то шляхту було вилучено з присуду копного суду *), засноване на одному випад­кові, який л и мали на увазі, не може мати жадного значіння.