СУДОУСТРІЙ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ ЧАСТИНА II. МОТИВИ ДО ПРОЕКТУ

мотиви

ДО ПРОЕКТУ ТИМЧАСОВОГО СУДОУСТРІЮ У.Н.Р.

Загальні зауваження.

Чинне на Україні Положення про судоустрій УС.Р.Р.

Для цього треба, з одного боку, позбавити Положення про судоуст­рій УС.Р.Р. всіх тих рис і особливостей, які відповідають властивос­тям совітського державного та соціяльного ладу, а з другого, впрова­дити найнеобхідніші поправки і зміни, які наближенням совітського судоустрію до нормального зробили б його не суперечним засадам нового ладу.

При переведенні цієї праці всякі зміни: зовнішньої форми «По­ложення», нумерації його артикулів, термінології, оскільки вона не обумовлюється в наслідок змін державного устрію иншими назвами органів влади і правних інститутів, а також і редакції поодинчих ар­тикулів, якщо не заходить відмін що до змісту їх, — уявляються непо­трібними і недоцільними.

Кожна зміна тексту «Положення» як рівнож і залишення первіс­ної редакції, якщо воно викликає сумніви, умотивовується, і тільки в безсумнівних випадках заховання^[131] норм «Положення» мотиви непо- даються.

Арт. І.

Мусить бути викреслено покликання^[132] на цілі, яким служить Суд в YC.P.P., бо вони в корні протиречать завданням Суду в YH.P., де він, як і в кожній культурній державі, мусить бути опорою правного ладу, а не засобом охорони диктатури пролетаріату і панування комуніс­тичної партії.

Арт. 2.

Передрішувати тут в законі про судоустрій, в якій формі і які саме спеціальні Суди з перелічених в п.п. 1-2 цього артикулу мусять зали­шитися в YH.P. — не можливо, з огляду на їх спеціальний склад, що випливає з окремих новель і кодексів, майбутня доля яких зараз ще не відома. Тому краще ці п.п. зовсім викреслити, обмежившись загаль­ною вказівкою на існування спеціяльних судів.

Щож до Трудових Сесій Народніх Судів, то згадку про них треба залишити. Ці Сесії є по суті спеціальними судами, але ніщо не ви­магає цілковитого виключення їх з єдиної загальної системи судо­вих установ і відокремлення. Своєрідність справ, що їх розгладають Трудові Сесії, і того матеріального права, що стосується до них, ви­магає певної спеціалізації суддів, иншої де в чому структури суду і відмінної процедури. Але як не перешкоджає спеціалізуватися суд­ді криміналісту чи цивілісту те, що нема відокремлених цивільних і карних судів, а є лише такі відділи єдиного загального суду, так не може, очевидно, перешкоджати спеціалізації тих суддів, що працю­ють в Трудових Сесіях Народнього Суду те, що ці сесії є окремими, цілком відмінними, постійно існуючими інститутами його, а не ціл­ком окремими судами.

Принціп єдиної судової системи не стоїть на перешкоді і своєрід­ній структурі Трудових Сесій, що випливає з своєрідности справ, які складають їх компетенцію, як, скажім, не усуває він можливости іс­нування поруч цивільних відділів Округ. Судів, в яких працюють фа- ховці-цивілісти, -карних відділів з їх інститутом присяжн. засідат. Цей принціп ані в якій мірі не може перешкодити участі в Трудових Сесіях працедавців і робітників, що її вимагає своєрідність суда праці, як не шкодить він участі народа в розвязанні справ карних в формі суда чи то шефенів, чи то присяжних засідателів.

Не виправдує вилучення суду праці з загального суду і відмі- ність його процедури, бо вона є не більшою, ніж відмінність кодексу процесуального карного в порівнанні з кодексом процесуальним ци­вільним.

Нарешті, не можна базувати вимоги відрубности^[133] судів праці від загального суду на окремішности матеріального права, що його він стосує в своїй діяльності. Це матеріяльне право всеж таки є галузю цивільного права, тоді як карне — цілком окреме від нього право; і одначе питання про відокремлення карних відділів суду в окремі суди не висувається.

За заховання ж судів праці і надалі в системі загальної судової ор­ганізації промовляють мотиви економії сил і засобів в будуванні всьо­го апарату юстиції та більшої зручности догляду і належного вихован­ня особистого персоналу судів.

Про надзвичайні сесії Округових Судів та Найвищого Суду, що не є постійно існуючими окремими інститутами, згадувати, як про суди спеціяльні, нема жадних підстав, тому п. 4 слід виключити, надавши цілому артикулові запроектовану скорочену редакцію.

Арт. 3.

З мотивів політично-тактичних інститут народніх засідателів в Ha- родньому Суді слід тимчасово залишити і не тільки в справах карних, а й цивільних. Цілковитої зміни суддів, очевидно, перевести буде не можна. Серед них залишиться певна кількість прихильників совітського ладу, і участь самого населення в судочинності буде відогравати ролю і конт­роля, і стримуючого чинника для такого елементу, коли б він намагався здійснювати в суді попередні совітські тенденції. Це — по-перше.

По-друге ж, на перших порах судовий апарат, очевидно, функціо­нуватиме не бездоганно, і коли б в ньому не брало участи само населен­ня, то це було б віднесено виключно на рахунок нового режиму. Було б багато жалів до Уряду з боку тих, хто, доходячи правди в судах УН.Р., не осяг би сподіваних наслідків. Тоді як залишення попереднього ладу до часу, коли можна буде дати народові суд більш фахово досконалий і морально вищий, ладу, що вже привчив населення до певної участи в судочинності і створив у нього певне почуття і власної відповідаль- ности за судову справу — усуне підстави жалів виключно до уряду і паралізує спроби протидержавної на цьому грунті агітації, яка все по­яснювала б обмеженням прав людности новим режимом, тих прав, що їх надав їй попередній совітський устрій.

Отже цей артикул можна залишити в його чинній редакції, лише викинувши перше речення про те, що Народній Суд є основою систе­ми судових установ YC.P.P., бо в YH.P. воно не відповідатиме дійсності.

Арт. 4-5.

Положення про судоустрій YC.P.P. не знає апеляційної інстаніції. Відсутність її в справах цивільних є великою вадою совітського судо- устрію, і як для Народніх Судів, так і для Округових Судів слід би було утворити в справах цивільних апеляційні інстанції.

Одначе негайне створення апеляційних судів було би не можливе за браком відповідної кількости належно підготовлених суддів і крім того, потрібувало б чималих видатків. Отже на деякий час доведеться залишити совітську систему однієї інстанції в надії, що великої шкоди не буде з огляду на те, що Округовий Суд відносно Народнього Суду, а Найвищий — відносно Округового виконують не чисто касаційні, а касаційно-ревізійні функції, що до певної міри компенсує брак апеля­ційної інстанції.

З ціли існування касаційно-ревізійної інстанції — встановлення одноманітної судової практики, випливає, що вона мусить бути єди­ною, тому треба б було касаційно-ревізійні функції Округових Судів принаймні в справах важливіших перенести на Найвищий Суд. Але це вимагало б значного збільшення його персонального складу, здійснен­ня чого теж не можливо на перших порах. Тому і в цьому відношенню арт. 4 треба залишити без змін.

В цілях ліпшого здійснення догляду Округовий Суд, яко орган управління і догляду за всіми підлеглими йому судовими органами, мусить підлягати не тільки Міністрові Юстиції, а й Найвищому Судо­ві, про що і треба згадати в п. «а» арт. 4.

Засади правильної організації судової влади і інтереси правного ладу вимагають існування єдиної для всіх судів вищої касаційної ін­станції. Але своєрідність справ, підлеглих військовим судам, вимагає виключення їх з цього загального правила. Тому в п.п. «а» і «б» арт. 5 згадку про них треба викреслити, що одначе не виключає військових судів з під догляду і контролі Найвищого Суду.

Однією з важливих функцій Найвищого Суду є товмачення зако­нів на внесок Міністра Юстиції в випадках сумнівів і ріжноманітности в розвязанні одного й того ж питання в практиці так судових, як і ад­міністративних органів, і про це треба згадати в арт. 5, впровадивши п. «г».

Нарешті, в обох артикулах треба Н.К.Ю.^[134] замінити на Міністра Юстиції і Н.К-Ю.^[135] на Міністерство Юстиції.

Арт. 6.

Перша половина цього артикулу в редакції «Положення» містить в собі окреслення компетенції прокуратури в царині контроля зако­номірносте чинностей органів адміністрації і охорони об’єктивного правного ладу, а друга — зазначає її ролю в справах судових.

Що до першої половини, то виникає питання: чи слід її залишити. Треба гадати, що для контроля закономірности чинностей органів адмі­ністрації, охорони суб’єктивних публічних прав громадян і об’єктивного правного ладу буде запроваджено адміністративну юстицію.

Але коли саме це станеться — не відомо, і до того часу не слід від­мовлятися від тієї гарантії законносте, яку дає догляд прокуратури тим паче, що він по суті не суперечить і адміністративній юстиції, з створенням котрої його доведеться лише змодифікувати в деталях і пристосувати до неї.

В другій же половині вказівку на те, що прокуратура в справах цивільних захищає інтереси «трудящих», слід замінити загальним зазначенням обовязку її боронити в цих справах інтереси приват­них осіб в тих випадках, що їх зазначено в законі /напр. недоліт­ніх/.

Арт. 7.

Слідчі мусять бути при судових установах, а не при Міністерстві, бо инакше це виводило б їх з під нормальної підлеглосте Округовим Судам і догляду останніх. Тому кінець цього артикулу треба викресли­ти. Крім того, з мотивів, які буде подано нижче, для означення органу, що переводить попередній розслід, слід впровадити назву «Судовий Слідчий», замісць «слідчий», «народній слідчий».

Арт. 8.

Тут термін «колегія оборонців» слід замінити більш ширшим і відповідаючим суті інституту — «колегія адвокатів».

Арт. 9-11.

Ці артикули не потрібують жадних змін і поправок.

Арт. 12.

В цьому артикулі Н.К.Ю. треба замінити на Міністерство Юстиції.

Арт. ІЗ.

Тут не потрібно жадних змін і поправок.

Арт. 14.

Атестаційні комісії, передбачені цим артикулом, що мають сво­єю ціллю допомагати совітському урядові обсаджувати судові посади «своїми» людьми, мусять бути скасовані. Нотомість доцільно утво­рити рекомендаційні комісії, до думки про необхідність якої в справі призначення мирових суддів прийшли в Англії ще в 1910 р.

Приймаючи за головну засаду способу обсадження^[136] вакантних судових посад призначення — треба обібрати такий шлях здійснення її, котрий би як найбільше полегчував владі розвязання справи укомп­лектования судового персоналу відповідними кандидатами.

Зі всіх існуючих способів призначення на судові посади найбільш доцільним уявляється^[137] призначення за конкурсом. Цього спосо­бу вживається в Франції, Італії та Іспанії, що до обсадження перших судових посад, і там, особливо у Франції, він дає добрі наслідки. Але відразу впроваджувати систему призначення за конкурсом не можна. Вона вимагає певного контінгенту осіб, котрі б після підготовчої праці протягом певного часу /де-кількох років/ брали б участь в конкурсі, тоб-то вимагає існування інституту кандидатів на судові посади. Та­кого ж інституту совітський судоустрій не знає, і на створення його потрібно де кілька років.

Отже треба зупинитися на якомусь иншому способі подання кан­дидатів.

Крім подання за конкурсом, є ще три менш досконалих способи: І/ подача адміністраційна тоб-то самим Міністерством Юстиції; 2/ подача тими судовими органами, в яких звільнилася посада і З/ подача органами самоврядування.

Перший спосіб має всі негативні риси канцелярійно-бюракратич- ного переведення справи. Другий загрожує небезпекою непотизму і кастовости; крім того, він звужує можливості добіру кандидатів ко­лом осіб, знайомих персоналу даного суду. Третій же спосіб тягне за собою зниження фахового рівня судового персоналу. Ширші верстви громадянства не в стані, як слід, розпізнати властивості, необхідні для гарного судді. Крім того, вживаючи цього способу, дуже тяжко, просто неможливо оминути в тій чи иншїй іноді замаскованій формі вибори, які не можуть бути вільними в більшій чи меншій мірі від міркувань політичних.

Уникнути хиб, властивих всім цим трьом способам подання кан­дидатів до призначення на судові посади, можна певним комбінуван­ням їх. Наприклад: першого і другого, як то було до революції в Росії що до обсадження посад судових слідчих, членів округових судів та судових палат; або — другого і третього — як в Бельгії, де кандидатів на посади заступників голови суду 1-ї інстанції, членів апеляційних су­дів і касаційного подають, з одного боку, ці суди, а з другого, місцеві громадські органи — провінційні ради, та сенат /адміністраційно-за- конодавча установа/.

Що до Української Народньої Республіки, то тут треба мати на увазі слідуюче.

Населення звикло за совітської доби брати участь, хоч і в покалі­ченій і далеко не досконалій формі, в обсадженні судових посад. Ціл­ковите його усунення від цього справило б дуже прикре вражіння і утворило б грунт для ворожої агітації. На перших порах Уряд, певно, не мав би можливости в мінімум часу зібрати шляхом канцелярійним максімум відомостей про того чи иншого кандидата. Тут йому і мо­гло б дуже прислужитися громадянство, особливо що до висвітлен-ня громадсько-політичних фізіономій кандидатів на посади Народ- ніх Суддів. Але влада не мусить бути звязана опінією громадянства в призначенні тієї чи иншої особи. Отже повстає питання, хто і в якій формі цю опінію міг би подавати. Передати цю справу просто органам самоврядування не доцільно. Насамперед, це було б вихідною точкою для вимог перетворення права опінії /посуті тих же виборів тільки без обовязкового реально-зовнішнього ефекту/ в право справжніх вибо­рів. По друге, в тих випадках, коли б влада не призначила рекомендо­ваного кандидата, повставало б певне незадоволення нею в органах самоврядування, яке могло би поширюватися й поміж ширшими ко­лами громадянства.

Отже найкраще створити спеціяльний орган участи громадянства в справі обсадження судових посад. Таким органом могли б бути спе­ціальні рекомендаційні комісії, побудовані на принципі громадськос­те. Ці комісії мали б подавати кандидатів на вільні посади Народніх Суддів, а тимчасово і на посади Членів Округових Судів.

Останнє уявляється доцільним на перших порах після упадку со­вітської влади, як один з засобів не допустити до суду елементу, не бажаного з боку громадсько-політичного. Боятися, що цим буде знижено фаховий рівень особистого персоналу Округових Судів — не має чого. По-перше, очевидно, ці комісії не входитимуть в оцінку фахової підготовки кандидатів. А по-друге, протягом певного часу і самій владі, з огляду на обмеженність контингенту кваліфікованих правничих і просто фахових сил, придатних до обняття судових посад, доведеться бути не дуже ригористичною^[138] що до фахового стажу.

Не може бути також побоювань якоїсь залежносте суддів, призна­чених на підставі подання рекомендаційної комісії, чи від них, чи від місцевих організацій. З огляду на те, І/ що призначення виходитиме від державної влади і буде не на термін, уплив якого вимагав би по- новного подання в кандидати і призначення; 2/ що судові установи в жадній підлеглості громадським організаціям не знаходяться, — мож­ливість такої залежности виключається.

Арт. 15.

Жадної політики в суді бути не повинно, тому в цьому артикулі, що окреслює компетенцію Міністра Юстиції, мусить бути викреслена вказівка, що на його обовязку лежить стежити за напрямом політики в суді. Оберігаючи авторитет Найвищого Суду, не можна його підпо­рядковувати будь в якому відношенню Міністру Юстиції, тому не слід надавати останньому права ревізії його, через що відповідну вказівку в цьому артикулі слід викреслити.

З тих же мотивів не слід позбавлять Найвищий Суд права самому визначати внутрішній розпорядок і порядок урядування. Тому з пра­вила цього уступу^[139] треба зробити виняток, про що й згадати в цьому уступі.

В третьому уступі покликання на Положення про Найвищий Суд Союзу Р.С.Р. треба замінити загальним покликанням на закон з огляду на те, що У.Н.Р. до складу С.Р.С.Р. не входить.

Арт. 16.

Правило цього артикулу про право Міністра Юстиції опротесто­вувати вироки, присуди, ухвали і постанови всіх судових установ, як ті, що набули законної сили, так і ті, що не набули її, знайоме фран­цузькому законодавству, яко інститут касації «в інтересах закона», можна залишити. Але ніяк не можна погодитися з правом Міністра Юстиції спротестовувати вироки Найвищого Суду, бо це компроме­тувало б авторитет останнього і підпорядковувало його якійсь иншій інстанції. Тому згадку про це право треба викинути.

Ніяке Міністерство, крім Міністерства Юстиції, не має права ви­магати надіслання їй будь якої судової справи, щоб тим не кидалося будь якої тіні на незалежність суду. Тому увагу до арт. 16 треба викрес­лити.

Арт. 17.

Цей артикул в корні суперечить принципу незмінності суддів і тому мусить бути викресленим.

Арт. 18.

Цей артикул, що говорить про судоустрій в фіктивній автономній А.М.С.Р. Республіці, якої, очевидно, не буде в У.Н.Р., треба викреслити.

Арт. 19.

Визначення кількости та меж районів Народнього Суду най­доцільніше доручити Округовому Судові, як інституції, в розпо­рядженні котрої може бути зосереджено найбільше матеріялу для висновків, як краще задовольнити потребу населення в суді. Ор­ганам місцевого самоврядування слід надати право висловлювати Округовому Судові і свої міркування з приводу визначення кіль­кости і меж районів Народнього Суду, а затвердження проекту Округового Суду в цій справі повинно виходити від Міністерства Юстиції.

Національні меншости великими комплектними масами, що посі­дають суцільну територію, на Україні не живуть, а тому заховання для них національних камер Народнього Суду та ще без утворення націо­нальних вищих судових інстанцій уявляється недоцільним. Тому увагу до цього артикулу треба викреслити.

Арт. 20.

Встановлення штатів канцелярій Народніх Суддів слід покласти на Міністерство Юстиції. Такий порядок, даючи можливість в залеж­ності від потреби швидко зменшувати їх в одному місці і поширювати в другому, буде більше відповідати вимогам життя. Утримання інсти­туту Народнього Суду, щоб усунути будь яку залежність його від сто­ронніх чинників, необхідно взяти на кошт — державного скарбу. Це все і треба зазначити і в цьому артикулі.

Арт. 21.

Цей артикул тут зовсім не на місці. Його треба перенести до слідуючого розділу і вмістити там після артикулу 27.

Арт. 22.

В цьому артикулі Н.К.Ю. треба замінити на Міністерство Юс­тиції.

Арт. 23.

Положення про судоустрій YC.P.P. засвоїло принцип закону Все­російського Тимчасового Уряду 4.Y 1917 про допущення жінок до об­садження посад суддів в інституті місцевого суду.

Ні з принципових, ні з практичних мотивів зрікатися цього нема підстав.

Утворення доступу жінці до судових посад після того, як вона вже добилася участи в законодавстві є лише дальшим логічним кроком на шляху здійснення рівноправности полів^[140].

В судових чинностях нема нічого такого, щоб не могла виконува­ти жінка, а досвід праці її в адвокатурі свідчить, що в практичній юри­спруденції вона дає собі раду не гірше за чоловіка. Допущення ж жінки до судових посад збільшить контінгент кандидатів на судові посади і тим лише полегчить владі обсадження їх силами, більш добірними, як в загально, так і в фахово-освітньому відношенню.

Зазначення в п. «а» і «б» цього артикулу, що Народніми Суддями можуть бути особи, що мають право обірати и бути обраними до рад і що мають стаж відповідальної громадської, політичної роботи, мусить бути викреслено, як фіксуюче класово-політичний /властиво партій- но-комунистичний/ підклад^[141] добіру Народніх Суддів.

Що до вимоги стажу практичної роботи в органах юстиції, то її слід залишити, але звузивши цей стаж до праці лише в судових органах і ад­вокатських колегіях, з одного боку, і не обмежуючи його вказівкою, що він мусить відбуватися на посадах не нижче судового слідчого, з другого.

Визначення умов стажу слід залишити за Головою Міністерства Юстиції.

Як загальній принцип, необхідно висунути вимогу від кандидатів на посади Народніх Суддів вищої правничої освіти, але не слід робити цю вимогу безумовною з мотивів доцільности. В передбаченні, що кандидатів з вищою правничою освітою і не вистачить, слід надати тимчасово Міністрові Юстиції право робити виключення з цього пра-

вила і призначати на Народніх Суддів і таких осіб, котрі мають лише один ценз: або освітній, або службовий.

Зазначення, що кандидат на Народнього Суддю мусить знати українську мову, уявляється не потрібним. Необхідність знання її і кожним, бажаючим дістати посаду в державних установах YH.P., дер­жавною мовою якої є мова українська, сама собою очевидна.

Арт. 24.

Зрозуміло, що не можуть бути суддями особи, що знаходяться під слідством чи судом або були засуджені на певну кару, або не були ви­правдані в злочинах, за які призначено цю кару. Очевидно, що не кож­ний засуджений не може бути суддею, а лише той, хто поповнив більш важливі переступи^[142]. Розмежувати переступи на більш і на менш важ­ливі можна лише за карою. При чім до перших, тобто до більш важли­вих, слід віднести ті, за які присуджено до позбавлення волі в вязниці, або будинках примусових робіт.

Очевидно, що особи, покарані судом за большевицької доби за політичні переступи, не гублять права бути суддями.

Оберігаючи авторитет судді, не можна допустити до виконання його, обовязків осіб, що за судом були звільнені з посад, що були ого­лошені неспроможними боржниками і що знаходяться під опікою за марнотравство.

Але не можуть бути також суддями особи, які не тілько віддано і активно підтримували совітський лад, а й просто співчували йому, ма­ніфестуючи це своє співчуття злиттям з пануючою верствою — кому­ністичною партією. Отже здавалось би, що відповідно цьому суддями не повинні бути бувші комуністи, кандидати до комуністичної партії, бувші комсомольці та судді і урядовці воєнних трибуналів Червоної армії, а також особи, що служили в Ч.К. і Д.П.У

Що до останніх, то не може бути жадних сумнівів, що вони не можуть бути суддями в YH.P. Але значно складніше питання, що до перших. Насамперед, оскільки відомо, % членів комуністичної партії серед суддів надзвичайно великий. Отже, якщо всіх, хто належав до комуністичної партії позбавити права бути суддями безумовно, то це може поставити владу YH.P. в дуже скрутне становище, і майже всіх суддів доведеться звільнити. Обсадити ж всі вільні посади людьми, що не були в комуністичній партії чи в кандидатах до неї і в той же час задовольняли 6 вимогам освітнього цензу і фахового стажу, буде не­можливо.

Отже, беручи на увагу, що в умовах радянського режиму серед ін­телігентних урядовців взагалі, і серед суддів зокрема, багато є таких осіб, що вступили до комуністичної партії не з переконання, а для того, щоб не наражатися на ріжні неприємності, або просто з-за шмат­ка хліба, і активної ролі в партії не відогравали і їй ретельно не служи­ли, можна за саму приналежність до комуністичної партії чи канди- датування до неї і не позбавляти права бути суддею в YH.P., оскільки вони реабілітуються в спосіб, що його буде, очевидно, встановлено й по инших Міністерствах. Теж саме, що й до тих не партійних, які були в комсомольцях.

Сумну славу мають воєнні трибунали, і їх персонал теж ніби б не міг кандидатувати на посади суддів в YH.P., але цю славу створили головним чином перші роки існування совітського режиму, і не весь сучасний персонал трибуналів брав участь в тодішній його крівавій праці. Отже здавалося б доцільним і в цьому випадку не закривати можливости бути суддями тим особам, що зреабілітуються.

Переведення осіб вище зазначених категорій через процедуру реабілітації є необхідним. Без цього або всіх їх не можна допустити до служби в судових установах, або всіх їх треба пустити. Перше ж не можливе через те, що багато посад було б не обсаджено, і судовий апарат довший час не міг би належно функціонувати, а друге — тому, що в персональному складі цього апарату опинилось би, можливо, ба­гато людей, ворожих новому ладу. Безперечно, що процедура реабілі­тації — річ не дуже приємна, але без неї не обійтися, бо вона найменш болісний і дражливий спосіб позбутися в судових установах непевно­го елементу.

Арт. 25.

Замінюючи принцип виборности суддів принципом призначен­ня їх, право призначати Народніх Суддів слід надати Міністрові Юс­тиції. Звичайно, призначення Головою Держави надавало б суддям більше авторитетности, але з огляду на те, що на перший час засади незмінности суддів не доведеться стисло додержувати, краще Голо­ву Держави до цієї справи не мішати, щоб не хитати авторитетности його актів.

Кандидатів на вільну посаду Народнього Судді подають Міністро­ві Юстиції Округові Суди і рекомендаційні комісії, але це не зобовязує Міністра призначати тільки цих осіб. Він може мати і свого кандидата і мусить бути в виборі його вільним.

Арт. 25^і.

В рекомендаційних комісіях головна роля мусить бути уділена представникам місцевого громадянства, котрі мусять, як ніхто, знати місцевих людей. Але для корегування їхньої опінії з боку фахового слід ввести до складу комісії представників прокуратури і адвокатури.

Арт. 25².

В випадках, коли особи, що мають право бути за Народніх Суддів, шукатимуть цих посад будь з яких причин не в місці свого сталого за- мешкання, рекомендаційні комісії місцевостей, де матимуться вільні вакансії, не завжди будуть в стані виконувати свою ролю органів гро­мадської опінії, але про те Міністрові Юстиції може бути варто мати її і в таких випадках. Отже річ природня, що треба дати можливість ви­словлюватися рекомендаційним комісіям місця сталого замешкання кандидата на посаду Народнього Судді і тоді, коли він має намір кан- дидатувати на цю посаду в иншій місцевосці. Маючи опінію своєї міс­цевої рекомендаційної комісії, він може чи то кандидатувати на вільну посаду через відповідний Округовий Суд або рекомендаційну комісії, чи то безпосередньє просити Міністра Юстиції про призначення.

Арт. 26.

Не підлягає жадному сумніву, що суддя мусить бути незмінним і неусувальним. Звільнити його з посади чи перемістити на другу по­саду можна в цілях забезпечення його незалежности і самостійности, лише в випадках, зазначених в законі, і то не инакше, як за судом або дисциплінарним порядком. Але ця головна засада нормального раціо­нального судоустрію на переходовий час мусить бути обмежена, щоби дати центральній владі ширшу можливість позбутися невідповідного елементу в персональному складі судових установ, який безперечно залишиться в спадщину від совітського режиму. Для цього Міністр Юстиції мусить тимчасово мати дискреційне право звільнення і пере­міщення суддів за адміністративним порядком.

Арт. 26^[143].

В залежності від місцевих умов не всі посади Народніх Суддів да­ної судової округи рівноварті. Було б несправедливо наново або вперше призначеному судді уділяти ліпший район тільки через те, що як раз він звільнився, позбавляючи можливости обняти його давніх суддів округи, перебуваючих в гірших районах і зарекомендовавших себе своєю працею з найліпшого боку. З огляду на те, що арт. 25 вже встановлює правило, що призначається суддя не на певну посаду, а на округу, це дає можливість робити відповідні переміщення суддів з одного района до другого в ви­падках звільнення посади судді, коли хто з них буде просити про це. Пра­во робити такі переміщення краще всього надати Округовим Судам, що ліпше знають і властивості районів і самих суддів і їх потреби.

Арт. 27.

Окреслення в цьому артикулі інституту Додаткових Народніх Суддів, що його сконструйовано цілком нормально, жадних поправок не потрібує.

Арт. 27¹- 27^[144].

Право призначення секретаря Народнього Судді необхідно надати самому ж Судді. Тільки такий спосіб розвязання цього питання гаран­тує належні службові відносини між Суддею і його секретарем. Инше ж вирішення його, наприклад: передача права призначення секретаря Народнього Судді Голові Округового Суду, загрожувало б зменшенням авторітету Судді в очах секретаря і створювало б грунт для непослуху і фронди¹⁴³ з боку останнього відносно свого безпосереднього началь­ства. Побоюванням сваволі Судді в поведінці, що до секретаря, не пови­нно бути місця, з огляду на те, що останій не буде беззахистним: він ко­ристуватиметься всіми правами державної служби і таким чином буде не в гіршому стані, ніж відповідні урядовці инших державних установ.

Apτ. 28.

Визнання засади рівноправности полів і в судоустрії, що по­тягло вже допущення жінок до посад Народніх Суддів, мусить по­тягти за собою притягнення їх і до участи в інституті народніх за­сідателів.

Позітивні вимоги до кандидатів на народніх засідателів можна об­межити наявністю двох умов, що гарантували б необхідний мінімум розвитку і розсудливости, які умови висуваються і в Західній Європі, що до шефенів і присяжних засідателів; письменність /Англія, Фран­ція/ і певний вік.

Що до останнього, то норма французька і німецька — ЗО років, уявляється за великою, а англійська — 21 — за малою. Найдоціль­ніше приняти середню 25 років — яка існує в німецькому інституті шефенів.

Арт. 29.

Означуючи коло осіб, котрі не можуть бути народніми засіда­телями, насамперед треба усунути від участи в цьому інституті, річ зрозуміла, всіх тих, хто взагалі не має права займати будь які посади в органах судової влади з причин політичних і моральних. Далі, іду­чи за прикладом Західньої Європи, що до усунення цілих категорій громадян від участи в суді присяжних засідателів, необхідно усуну­ти від участи в інституті народніх засідателів І/ осіб, участь котрих в суді з огляду на їх високе становище могла б загрожувати безсторон­ності других народніх засідателів, а почасти і самого судді; в кожно­му разі могла би кидати тінь на незалежність і самостійність їхньої думки /члени законодавчих установ, вищі урядовці, духовні особи/; 2/ осіб, участь котрих в суді перешкоджала б виконанню ними своїх обовязків /судді, прокурори, судові слідчі та урядовці судових уста­нов, адвокати, поліційні урядовці, військові, народні вчителі/ і на­решті, 3/ осіб, що знаходяться в стані, який полегшує можливість сторонніх впливів на них в цілях того чи иншого вирішення справи /безробітні/.

Небезпека підпасти під чужий вплив для людини, що знаходиться в тяжкому матеріяльному стані, з одного боку, і можливість спокуси для зацікавленого вплинути на таку людину, з другого, очевидні, тому західньо-європейські законодавства в питанні участи таких осіб в суді дуже обережні. В Англії вимагається, щоб кандидат на присяжного за-

сідателя мав від ЗО до 50 ф.ст.^[145] річного доходу, від якого платиться податок на бідних. В Германії не можуть бути за присяжних засідателів або за шефенів особи, котрі не далі як за три роки діставали для себе чи для своєї родини допомоги з каси для бідних. Що безробітні знахо­дяться в такому стані — не підлягає жадному сумніву, тому з обереж- ности краще їх усунути від участи в суді.

Арт. ЗО.

Цей артикул не потрібує жадних змін і ніяких сумнівів не викликає.

Арт. ЗІ.

Вважаючи на можливість на перших порах існування нового ре­жиму частих відводів і усунень невідповідних народніх засідателів, цифру їх на район треба підвищити з 200 до 300.

Арт. 32 - 34.

Систему складення списків народнім засідателям, що її знає совітське Положення про судоустрій, як пересякнуту^[146] класовим принципом, треба відкинути. З ріжних инших систем, відомих на практиці, найбільш відповідною і доцільною в умовах українського життя уявляється система німецька, що визначається своєю про­стотою. Ідучи за нею, обовязок складати первісні списки народнім засідателям слід покласти на виконавчі органи сільського і міського самоврядування, які повинні ліпше за инших знати місцеве насе­лення. Догляд же за цим, розподіл числа народніх засідателів між окремими залюдненими пунктами, розгляд жалоб незаписаних до списків, виключення неправильно записаних і затвердження спис­ків слід покласти на особливі комісії, складені з представників місь­кого та місцевого самоврядування з участю представників суду і прокуратури.

Арт. 35.

З огляду на усунення від участи в інституті народніх засідателів осіб що знаходяться у війську /арт. 29/, артикул цей треба виключити.

Арт. 36.

Відповідно до зміни системи складення списків народнім засіда­телям мусить бути змінена і редакція цього артикулу. Списки вистав­ляють до відома органи, що їх складали, і цим же органам заявляються відводи.

Арт. 37.

Цей артикул не потрібує жадних змін і поправок.

Арт. 38.

Тут треба Н.К.Ю. замінити на Міністерство Юстиції.

Арт. 39.

Увагу до цього артикулу слід виключити, як таку, що містить в собі цілком нереальну норму. З одного боку, в комісії не може бути такого докладного знання людности, щоб могла вона за цією нормою розподілять народніх засідателів, а з другого, для такого розподілу нема жадного твердого критерія.

Арт. 40.

За установу, яка б розглядала скарги на відвод, слід визначити Округовий Суд. Останній матиме можливість перевести цілком обєктивну перевірку справи, і тому дальше відкликання не є до­цільним.

Арт. 41.

Цей артикул містить в собі властиво норму процесуального ха­рактеру. Але залишення її в Положенні про судоустрій, що має харак­тер тимчасовости, жадної шкоди не робить. Що ж торкається змісту цього артикулу, то повстає питання: яку внутрішню гарантію совісно­го виконання своїх обовязків народніми засідателями слід обірати: ци­вільну обітницю чи релігійну /присягу/?

З міркувань свободи сумління і релігійної равноправности до­цільніше зупинитися на цивільній урочистій обітниці. Отже цей арти­кул можна залишити без змін.

Арт. 42.

Виконання обовязків народнього засідателя є державною пови­нністю в інтересах держави і суспільства, і тому особи, що ці обо- вязки несуть, не мусять наражатися на якісь матеріяльні страти. Че­рез те вводиться правило, що на час, потрібний для цього, особи, що одержують за свою працю чи службу платню, її не тратять, а ті, що одержують засоби існування від сільської праці або хатнього реме- ства, одержують добові, справедливим розміром яких буде мінімум заробітньої платні даної місцевости. Видатки подорожі теж мусять звертатися^[146].

Ідея винагородження засідателів не нова: знало її і російське до­революційне законодавство, знає і західньо-європейське /Франція, Австрія, Германія/. Може розходитися лише про форму її втілення. Форму, що її подає 42 арт. «Положення», можна приняти з викреслен- ням лише згадки про безробітних та з перенесенням видатків винаго­родження народніх засідателів з кошту місцевих установ на кошт дер­жавного скарбу. Перше слід зробити через те, що безробітні не можуть бути за народніх засідателів, а друге тому, що хоч принципово й нема заперечень покладення тягаря винагородження засідателів на місцеві кошти, але з мотивів технічного характеру, принаймні на перший час /поки зформується, як слід, місцеве самоврядування/, зручніше вина­городжувати їх коштом державного скарбу.

Арт. 43.

Доцільність правила цього артикулу цілком очевидна, і необхід­ність залишення його не потрібує удоводнення^[147].

Арт. 44.

Артикул цей мав на меті забезпечити народнім засідателям мож­ливість належного виконання ними своїх обовязків шляхом створен­ня відповідних умов, що до зрозуміння справи, незалежности думки та відповідного поводження. Для цього народніх засідателів на час їх­ньої участи в засіданнях суду до певної міри зрівнюється з суддями охороною їх гідности нарівні з цими останніми, наданням однакових процесуальних прав що до пізнання справи та покладенням на них та­ких же обовязків з такою ж відповідальністю за невиконання їх. Це звичайні риси інституту участи народу в судочинності, хоч і не зовсім вдало в даному разі зформульовані; в кожному разі не так вже зле, щоб не можна було цей артикул залишити без змін.

Арт. 45.

Створення Трудових Сесій народнього Суду повинно залежати від Міністра Юстиції. Найдоцільніше це робити в той спосіб, що з загальної кількости посад Народніх Суддів, визначених штатами на округу, Міністр Юстиції певну кількість, в залежності від обставин, обсаджує кандида­тами, що надавалися б до провадження цих Сесій. Мінімум цієї кількос­ти повинен бути один суд праці в кожному місті, де є Округовий Суд, бо навіть і при непромисловому характері Округу Округового Суда, справ, що складають компетенцію трудових сесій Народнього Суду, буде, можна сподіватися, не менше нормального навантаження одного суду праці.

В випадках же коли таких справ буде по над нормальне наван­таження суду праці, що знаходиться в округовому місті, мусить бути утворена відповідна кількість Трудових Сесій Народнього Суду в міс- цевосцях, що більше за инші наближаються до місцевостей промисло­вого характеру.

Поодинчі ж справи компетенції Трудових Сесій, там де їх нема, найдоцільніше передавати на розгляд місцевим районовим Народ-

нім Суддям. Це буде зручніше для сторін, яким не треба буде витра­чати часу і грошей іноді на далеку подорож до Трудових Сесій часом в справах незначних. Можливі ж помилки недосвідченого в справах праці Народнього Судді будуть виправлятися при розгляді цих справ в Округових Судах, де матимуться досвідчені в них судді фаховці.

Це правило в совітській редакції «Положення» міститься в увазі до цього артикулу, але з огляду на те, що воно є його інтегральною час­тиною, краще його, яко увагу, виключити і обернути в другу частину артикулу.

Арт. 46.

Складаються Трудові Сесії Народнього Суду з Народнього Судді і двох постійних членів по одному від округової професійної, ради і відділу місцевої промисловости, а також, де його нема, від відділу міс­цевого господарства. Отже участь громадянства в суді.праці таким чином обмежується лише репрезентацією робітництва через округові професійні ради, бо відділи і місцевої промисловости і місцевого гос­подарства є установами державними. Для совітського устрію, трудове право якого майже цілком не знає приватно правних стосунків праці, і де працедавцем є майже виключно держава — це є річ природня.

Але в YH.P., де в царині праці приватно правні стосунки матимуть належне місце з огляду на те, що держава не монополізуватиме стано­вища працедавця, мусить бути по иншому, і в суді праці працьодавці, яко рівноправна, сторона в стосунках праці, мусять брати участь рів­ноправну з працьовниками. Отже в Трудових Сесіях Народнього Суду У.Н.Р постійні члени мусять репрезентувати, з одного боку, працьов- ників, а з другого — працедавців.

Порядок обібрання цих членів відповідними організаціями му­сить визначати окремий закон, складений з участю Міністерства Пра­ці, зацікавленого в належній організації участи в судах праці підлеглих йому організацій.

Арт. 47.

Цей артикул, як визначаючий порядок обібрання постійних чле­нів Трудових Сесій установами, що їх виключна участь в судах праці відкидається, мусить бути виключений.

Арт. 48.

Доцільносте прирівняння постійних членів Трудових Сесій до суддів, що до прав і обовязків та дисциплінарної і карно-судової від­повідальносте під час виконання ними своїх обовязків не можна за­перечувати.

Але, щоб забезпечити цей інститут від участи невідповідного еле­менту, необхідно висунути певні вимоги до кандидатів на постійних членів Трудових Сесій. Тут можна цілком обмежитися вимогами яким повинні задовольняти народні засідателі /див. арт. 29/.

В цілях підвищення судового досвіду постійних членів Трудових Сесій, що безперечно може лише позітивно відбитися на розгляді справ, уявляється доцільним визначити більший термін їх уповно­важень, а саме — два роки. Боятися, так би мовити, бюрократизації їх, в наслідок такого довшого терміну участи в суді праці, нема чого, бо вони будуть утримувать звязок з організаціями, що їх делегува- тимуть і не виходитимуть з сфери професійного життя та його інте­ресів.

Само собою розуміється, що вихід постійних членів Трудових Се­сій з складу організацій, що їх вони делегували, мусить тягти за собою усунення їх від участи в Трудових Сесіях Народнього Суду, яка можли­ва була для них лише, яко членів цих організацій.

Очевидно, що для постійних членів Трудових Сесій від організа­цій працьовників, а також і для деяких категорій репрезентантів ор­ганізацій працедавців, участь в засіданнях Трудових Сесій сполучена з матеріальними витратами /зменшення заробітку і т. ин./, які мусять бути компенсовані. Визначити це мав окремий закон, що його мусить бути видано за участю Міністерства Праці.

Арт. 49.

Цей артикул, що містить в собі загально відому норму властиво процесуального характеру, як непотрібний, слід виключити.

Арт. 50.

З огляду на те, що особливості справ, підсудних Трудовим Сесіям, безперечно викличуть де які зміни в загальних процесуальних нормах, правило цього артикулу слід доповнити вказівкою, що Трудові Сесії стосовно до правил судочинства чинять на загальних для всіх Народніх Судів підставах, оскільки останні не змінено спеціальними законами.

Арт. 51.

Цей артикул, що прирівнює Трудові Сесії до Народніх Судів, що до утримання, штатів, догляду і звітности, виключається, як непотріб­ний, з огляду на те, що, як встановлює арт. 2 цього Положення, Трудові Сесії є тойже Народній Суд, лише особливого складу і з осібною ком­петенцією.

Арт. 52.

Поділ Округового Суду на цивільний і кримінальний відділи, з котрих кожний в свою чергу ділиться на відділки судові і касаційні, не є доцільним, бо обєднує в одно тіло, відділи, без жадної потреби і то лише формально за родом справ відділки ріжної компетенції — з од­ного боку, ті, що виконують функції суду першої інстанції, а з другого ті, що мають характер суду касаційного. Таке штучне обєднання, буду­чи по суті безпредметовим, не речевим, лише ускладнює конструкцію Округового Суду.

Більш зручним є поділ Суду просто на відділи: цивільно-судові і касаційні.

Що до адміністративного відділу, то він за совітським Положеним про судоустрій не є судовою колегією, а обєднує загальну канцелярію, архів і господарчу частину, які мусять підлягати безпосереднє Голові Суду. Отже існування цього відділу в такому вигляді абсолютно не по­трібне, і тому його слід скасувати.

Арт. 53.

Відповідно зміні в конструкції Округового Суду, заступників Го­лови Суду мусить бути не два, а стільки, скільки за штатами Суд мати­ме відділів.

Що до Голови дисциплінарної колегії, то про нього нема чого зга­дувати через те, що це не є штатна посада.

Інститут запасних Членів Округового Суду слід скасувати, з огля­ду на можливість поповнювати склади засідань відділів Округового

Суду Народніми Суддями. Отже згадку про поділ Членів Суду на по­стійних і запасних слід викинути.

Увага І до цього артикулу є не потрібна, з огляду на впровадження в «Положення» правила, що Голова Суду мусить завідувати одним з відділів Суду.

А увага 2 мусить бути виключена, з огляду на повище скасовання інституту запасних Членів Округового Суду.

ApT. 54.

Брати участь в пленумі Округового Суду можуть лише Члени його і представники Прокуратури. Участь в засіданнях пленуму Суду осіб, що не належать до його складу, суперечить засаді незалежности Суду незалежно від того, чи мають вони право голосу і якого /дорадчого чи ухвального/, чи не мають. Тому вся та частина цього артикулу, яка го­ворить про участь в засіданнях пленуму Округового Суду осіб, що не належать до його складу, рівно ж як і увага перша до цього артикулу, мусять бути виключені.

Визначення терміну засідань пленуму — це питання наказового, або інструкційного характеру, а тому слід виключити і увагу другу.

Арт. 55.

Призначення на посади Голови, його Заступників та Членів Окру­гового Суду, в цілях надання їм більшої авторитетности, мусить похо­дити від Голови Держави на підставі внесення Міністра Юстиції.

Засада незалежности і самостійности Суду вимагає незмінности його персонального складу, тому мусить бути принципово встановле­но, що звільняти цей персонал або переміщати з одного Округового Суду до другого можна, лише за Судом або за дисциплінарним поряд­ком.

Засада незмінности суддів — засвоєна всіма культурними дер­жавами, але в поодиноких краях час од часу вона в ріжних формах порушувалася. Найчастіше це робилося в Франції, де кожний новий режим переводив чистку судового персоналу, призначеного за часів попереднього режиму, але додержуючись цієї засади, що до суддів, призначених ним самим. Безперечно, що і влада У.Н.Р. не може, та на­віть в інтересах держави не має права безумовно додержуватися цієї засади на перших порах після упадку совітської влади. З одного боку, в персональному складі судових установ, що його У.Н.Р. доведеться одержати в спадщину від останньої, безперечно буде елемент політич­но ворожий, а з другого — такий елемент може бути і серед призна­чених вже владою УН.Р. При відсутності з боку представників цього елементу конкретних злочинів чи переступів, усунути їх за судом чи дисциплінарним порядком буде не можна, а залишати надалі в складі судових установ було б просто не безпечно. Отже необхідно тимча­сово порушити засаду незмінности суддів, надавши владі тимчасово право звільнення і переміщення суддів за порядком адміністрування.

Тільки для того, щоб над кожним таким актом більш розважно за­становлялися, ліпше всього це робити в той самий спосіб, в який пере­водитимуться і призначення на посади, тоб-то: через Голову Держави на підставі внесення Міністра Юстиції.

Право тимчасово відсторонювати осіб з персонального складу Округового Суду в разі потягненая їх до судової або дисциплінар­ної відповідальности мусить бути поділено між ріжними інстанція­ми в залежності від посади, яку займає обвинувачений. Наприклад, не відповідало б гідності і принижувало б авторитет Голови Суду та його Заступників, коли б право відсторонювати їх належало пленуму Округового Суду. Отже останній має право відсторонювати лише чле­нів Суду, а що до Голови його та його Заступників, то право це мусить належати лише Найвищому Судові та Міністрові Юстиції, що, само собою розуміється, мають теж право і відносно Членів Суду. Правда, в нормальних умовах право Міністра відсторонювати обвинуваче­них суддів підлягає чималому сумніву. Але важко заперечувати до­цільність цього права на перших порах відродження YH.P., коли об­ставини часом можуть вимагати швидкого чину, який, очевидно, для одноособової влади міністра Юстиції більше можливий ніж для Най­вищого чи Округового Суду.

Арт. 56.

Що до кваліфікацій, які повинні мати кандидати на посади Голів, їх Заступників та Членів Округових Судів, то залишити вимоги цього артикулу в його совітській редакції — не можливо. Не кажучи вже про надзвичайно малий службовий стаж, вона не вимагає освітнього цен­зу. Між тим абсолютно недопустимо, щоб в Округових Судах з їх вели­чезною компетенцією були суддями люде, що не мають, освіти вищої взагалі і фахової зокрема. Отже Судді Округового Суду мусять мати вищу правничу освіту.

Що до службового стажу, то насамперед, він мусить бути ріж- ний в залежності від посади, чи буде то посада Голови Суду, чи його Члена /посаду Заступника Голови Суду слід прирівняти до посади останнього/. Для кандидатів на посаду Голови Округового Суду чи його Заступника необхідня попередня служба на посадах, не ниж­че Члена Округового Суду або його Прокурора. Для кандидатів же на посади Членів Округового Суду потрібна попередня служба на посадах не нижче секретаря Округового Суду. Служба на посадах нижчих за ці не може, як правило гарантувати надбання потрібно­го досвіду.

Кандидатувати на посади Членів Округового Суду можуть і ад- вакати, де вони в своїй професійній діяльності набувають безперечно відповідний фаховий досвід і поширюють свої правничі знання. Але їхня діяльність не дає їм, судово-адміністративного досвіду, необхід­ного для обняття посад Голови Округового Суду та його Заступника, і через те не доцільно призначати їх на ці посади.

Що до терміну практичного стажу, то він мусить бути ріжний в залежності від того, за якого режиму цей стаж набувався. Умови мето­ди праці та відносна швидкість службової карєри змушують постави­тися до стаж’єрства за совітської доби з більшою обережністю і термін службового стажу за цієї доби визначити для служби в судових уста­новах в 5 років, а для адвокатів шість, для передсовітської ж чи посо- вітської доби відповідно 3 і 4 роки.

Є думка, що властиво фахового стажу, набутого за совітської доби, не слід визнавати, але з нею не можна погодитися. Насамперед, не можна заперечувати, що при всіх вадах совітського судоустрію і су­дової процедури праця в органах судової влади УС.Р.Р все ж давала певний фаховий досвід і вправність, з якими не можна не лічитися. А по друге, негація^[148] цього стажу привела б на перших порах до немож- ливости заміщати вільні вакансії. Людей до большевицького фахового стажу залишилося дуже мало, а набувших його вже в органах судової влади УН.Р. просто не буде протягом перших трьох років — мінімаль­ний термін стажу.

Що до порядку подачі кандидатів на Члена Округового Суду, то найдоцільніше зупинитися на подачі їх через Міністра Юстиції пле­нумом Суду з мотивів, подавших раніше. Але на переходову добу слід надати Міністрові Юстиції право разом з кандидатами Округового Суду подавати Голові Держави і своїх кандидатів. Це необхідно для того, щоб центральна влада, перед якою на першому пляні стоятиме завдання скріплення держави, мала можливість вносити необхідні з цієї точки погляду корективи в формування персонального складу су­дових установ, коли б це було потрібно, чого на перших порах цілком можна сподіватися.

На перших порах, поки не відсіється з персонального складу, Округових Судів небажаний елемент, який і в справі подання канди­датів на вільні посади Членів Суду, треба сподіватися, буде вести свою лінію і, можливо, часом не без успіху, варто тимчасово надати право подавати кандидатів на ці посади через Міністра Юстиції і рекомен­даційним комісіям, але, очевидно, з осіб, що мають відповідний служ­бовий стаж і освітний ценз. Участь рекомендаційних комісій в подачі кандидатів, гарантуючилевність останніх з громадсько-політичного боку, полегшуватиме центральній владі укомплектування персональ­ного складу судів відповідним елементом, утворюючи для неї можли­вість ширшого вибору.

Існування численної політичної еміграції протягом довгих років утворило певні кадри правників, що набули не тільки служ­бовий фаховий стаж, а й вищу правничу освіту за кордоном. Щоб не позбавляти, з одного боку, їх права служби на відповідних по­садах в Округових Судах, а з другого — дати центральній владі більшу можливість відповідно використати цей елемент згідно його індивідуальним якостям і властивостям, не звязуючи її будь якими вимогами службового стажу, уявляється доцільним тим­часово надати Міністрові Юстиції право подавати кандидатів до призначення на посади в Округовому Суді і з таких осіб, котрі не набули вищезазначеного службового стажу, але мають вищу прав­ничу освіту.

Арт. 57.

З огляду на поділ Суду лише на відділи і не доцільність визначен­ня старшого секретаря, тому що за своєю компетенцією і службовими правами і обовязками секретарі відділів всі рівні між собою /трохи відріжняється компетенцією лише той, котрому підлягає канцелярія Голови Суду, але инші секретарі службово йому не підлягають/, від­повідно міняється редакція, артикулу зміст якого зводиться до зазна­чення існування при Суді секретаріяту та канцелярій в складі, визна­ченому штатами.

Арт. 58.

З огляду на важливість належного функціонування канцелярій Округових Судів, бажано, щоб на посади секретарів і їх помічників призначалося осіб з вищою правничою освітою, що і треба виразно зазначити. В разі ж недостачі таких осіб, або доброго знання спра­ви і бездоганного виконання своїх попередніх службових обовяз- ків, можуть призначатися на ці посади і особи без вищої правничої освіти.

Арт. 59.

Право призначення секретарів та инших урядовців канцелярій найдоцільніше передати Голові Суду без затвердження його наказів про призначення будь якою вищою інстанцією /за совітською редак­цією цього артикула призначення старшого секретаря мусіло бути за­тверджене Комісаром Юстиції/, що лише зменшувало б його автори­тет в очах призначених ним урядовців.

Арт. 60.

Артикул цей, як непотрібний, з огляду на вищеозначену систему призначення судового персоналу Округових Судів, мусить бути ви­ключений.

Арт. 61.

Усувати народ від участи в судочинності Округових Судів з мо­тивів не тільки політичної тактики, як то вже було зясовано раніше, а й по суті — не доцільно. Така участь — загальна риса судоустрію всіх культурних країн. Питання тільки, яку форму надати цій участі: чи інститута присяжних засідателів, чи інститута шефенів? Перша непо­рівняно більше поширена, існує поруч з судом шефенів і на батьків­щині останніх в Германії і ні в чому йому не уступає. Але ця форма більш складна, що до форм, як притягнення народу до участи в суді, так і прояву цієї участи в судочинності. Тому, може, на перших порах буде доцільніше залишити інститут народніх засідателів, що набли­жається до суду шефенів. Тим паче, що й населення до нього звикло, тай судовий персонал має певний досвід в поводженні з ним. Лише в цьому артикулі слід викреслити вимогу певного стажу праці в громад­ських та професійних організаціях, абсолютно зайву, що до народніх засідателів Округового Суду, а натомісць слід зазначити, що порядок складення списків цим народнім засідателям такий, як і народнім за­сідателям Народнього Суду, бо робити якусь ріжницю нема жадних поважних підстав.

Арт. 62.

Тут слід збільшити кількість народніх засідателів до 300, з огля- гу на те, що проектується збільшити кількість їх в складі засідань суду, і викреслити покликання на органи, що їх обірають, тому, що це покликання не відповідає вже принятому раніше порядку обран­ня їх.

Покликання в другій частині цього артикулу на арт. 28-30 — абсо­лютно не потрібне і через те виключається.

Арт. 63.

На початку цього артикулу замісць чисто риторичного покладен­ня на Голову Суду всієї відповідальности за правильний і доцільний напрямок всієї роботи в Округовому Суді, слід зазначити межі догляду з боку Голови Округового Суду за діяльністю цього останнього і підле­глих йому органів. Ці межі визначаються широкою вимогою від персо­налу Суду і підлеглих йому органів точного і неухильного виконання існуючих законів та розпоряджень.

Арт. 64.

Цей артикул вимагає лише чисто редакційних змін і деякого ско­рочення, а саме: згідно тому, що для сучасної структури Округового Суду є характерним те, що він є не тільки першою а й касаційно-реві­зійною інстанцією, краще зазначити тут поділ його на відділи за цією ознакою, а не звичайний поділ за родом справ на цивільні і криміналь­ні відділи. Покликання на накази Округовим Судам і обіжники М.Ю., як цілком зайве, викреслити.

Арт. 65.

Пункт «б» слід виключити, бо право подачі кандидатів на посади, на які Голова Суду не має права сам безпосередньє призначати, нале­жить пленумові Округового Суду.

В п. «в» слід зазначити право Голови Суду призначати, переміщати та звільняти всіх підлеглих Округовому Судові урядовців очевидно, що ними не є Народні Судді, Судові Слідчі та Старші Нотарі.

Пункт «г», з огляду на инші підстави утримання Народніх Суддів, Судових Слідчих, нотаріальних контор та судових перекладачів, слід зредагувати в той спосіб, щоб було зазначено, що Голова Округового Суду має доглядати за своєчасним відкриттям кредитів їм, за виклю­ченням перекладачів, що одержують платню безпосереднє від Суду.

В пункті « є» згадку про Н.К.Ю. треба замінити вказівкою на Мі­ністерство Юстиції і викреслити згадку про окрвиконком^[149].

В пункті «з» треба Н.К.Ю. замінити на Міністерство Юстиції.

В пункті «к» викреслити вказівку на членів спеціальних судів, а натомісць додати згадку про Старших Нотарів.

В пункті «л» викреслити слова: «решти» і «за винятком... артику­лу», з огляду на те, що Члени Округового Суду, Народні Судді, Судові Слідчі і Старші Нотарі не є урядовцями.

З тих же мотивів в пункті «м» викреслити слова: «за винятком... слідчих».

Пункт «о» — виключити з огляду на те, що розподіл Членів Окру­гового Суду по відділах доцільніше віднести до компетенції Пленуму в цілях заховання більшої їх незалежности.

В пункті «р» Н.К.Ю. треба замінити на Міністерство Юстиції і до­дати вказівку на нотарів.

Арт. 66.

Цей артикул треба доповнити вказівкою, що Голова Округового Суду постійно головує в одному з відділів Суду. Це не дасть йому пір­нути виключно в дрібні справи адміністрування і розгубити попередні знання, досвід і вправність Судді.

Крім того, слід ще додати до цього артикулу правило, що коли Го­лова Суду перебірає на себе головування в будь якій справі в иншому відділі Суду, то його Заступник, що стоїть на чолі цього відділу, тільки тоді бере участь в засіданні, коли нема потрібної кількости Членів Суду. Це є потрібним в цілях охорони зовнішнього авторитету Заступ­ника Голови Суду.

Арт. 67.

Цей артикул більш менш належно окреслює компетенцію плену­му Округового Суду, але потрібно впровадити де які зміни. Слід на­самперед, додати пункт «б», властиво перенести з арт. 65 пункт «о» про розподіл Членів Округового Суду, з заміною в цьому пункті Н.К.Ю. на Міністерство Юстиції.

В пункті «в» — зазначити, що пленум обірає не тільки Членів дисци­плінарної колегії, а й Голову її, а також термін, на який обірається — один рік. В цілях усунення можливих нарікань і можливости недовір’я до того чи иншого Члена дисциплінарної колегії, доцільніше дати Округовому Судові право частппе відновляти її чи то частково, чи то цілковито.

В пункті «г» слід зазначити право пленуму розвязувати питання про порушення дисциплінарного пересліду не тільки проти Членів Суду, а й Голови та членів дисциплін, колегії, бо вони є такими ж са­мими Членами Суду, котрих виділяти в иншу якусь категорію в цьому відношенню не доцільно.Треба також нарівні з Членами Суду та Ha- родніми Суддями і Судовими Слідчими поставити і Старших Нотарів.

Пункт «є» слід зредагувати відповідно вже принятим змінам, а саме: необхідно зазначити, що пленум Округового Суду визначає межі райо­нів Народнього Суду, Судових Слідчих і нотаріальних контор та подає кандидатів на ці посади, а також на посади Членів Округового Суду.

В пункті «ж» уявляється доцільним виключити згадку про внесен­ня на пленум Суду питань, звязаних з неясністю або неповнотою зако­ну, засіданнями Суду. Питання ці порушуються звичайно в засіданнях відділів Суду, але надходити до пленуму Суду вони повинні через від­повідних Заступників Голови Суду, самого Голову і Прокурора.

До цього пункту слід додати увагу, що міркування пленуму з приводу випадків, передбачених цим пунктом, треба подавати на розвязання Най­вищого Суду, бо тільки цей останній має право ці питання розвязувати.

Цей артикул слід, крім того, поповнити трьома пунктами «є¹», «ж’»і «ж²» з котрих перший говорить про визначення вакаційного часу, дру­гий — про право пленуму порушувати питання про звільнення з посад Членів Округових Судів, Народніх Суддів, Судових Слідчих та Старших Нотарів в випадках, що їх буде зазначено в дальших артикулах, а тре­тій — про призначення Члена Суду до особливої комісії на складення

списків народнім засідателям. Всі ці питання найкраще може розвязати пленум Суду, тому і слід віднести їх до його компетенції.

Арт. 68.

Право Голови Суду передавати питання, розвязані пленумом не згідно з його, Голови, думкою на вирішення вищої інстанції не відпові­дає засадам колегіяльности Суду і тому мусить бути скасовано, як рів- нож і право Прокурора зупинювати своїми спротестуваннями пере­ведення в життя де яких ухвал пленуму, в чому нема жадної потреби.

Правило уваги до цього артикулу, за яким поділ голосів на пле­нумі надвоє тягне за собою передачу справи на розвязання вищим ін­станціям — не доцільне, і замісць всього цього в цьому артикулі слід зазначити, що справи на пленумі вирішуються звичайною більшістю голосів, а в випадках поділу їх надвоє, голос головуючого дає перевагу.

Арт. 69.

За совітською редакцією цього артикулу судові засідання цивіль­но-судового і кримінально-судового відділів відбуваються в складі од­ного Члена Суду і двох народніх засідателів.

З мотивів, вже висловлених раніше /в загальному докладі/, народ­ніх засідателів зі складу судових засідань цивільно-судового відділу слід усунути, замінивши їх Членами Суду.

Що до кримінально-судового відділу, то тут для справ важливі­ших, що їх визначить К.П.К., народніх засідателів слід залишити з мо­тивів, теж вже поданих вище.

За совітською редакцією цього артикулу в судових засіданнях кримі­нально-судового від ділу бере участь один Член Суду. За одноособовість в Суді промовляє, властиво, швидкість розгляду справ. Але ця швидкість не шкодить лише при розгляді справ дрібних і простих. Справи ж складніші вимагають всебічного і грунтовного обміркування їх, а це більш можливо в суді колегіяльнім. Тому уявлється доцільним ввести до складу судових засідань кримінально-судових відділів ще двох Членів Суду.

Але при такій кількості Членів Суду — три душі — участь двох на­родніх засідателів обернулася б в фікцію — вони завжди були б в мен­шості. Отже треба підвищити кількість їх до 4 душ. Правда, при такому складі 3 Члена Суду і 4 народніх засідателя можна ніби говорити про те, що Члени Суду завжди будуть в меншості. Та це, певно, буде в дуже

рідких, виключних випадках, коли їм не вдасться переконати ані одного народнього засідателя. Але в цьому нема нічого страшного, бо коли б вирок був і неправильний, то в очах громадянства винні будуть не Чле­ни Суду, не влада, що її вони репрезентують в Суді, а народні засідате­лі — представники громадянства, яким належить абсолютна більшість.

В цьому ж артикулі слід зазначити, що головує в засіданнях Голова Суду або його Заступники, або за їх відсутністю з тієї або иншої при­чини, старший Член Суду.

Поповнювати склад судових засідань в разі потреби можна і Ha- родніми Суддями, тільки не районовими, щоб не перешкоджати їх праці, а більш вільними додатковими.

Увага до цього артикулу, як непотрібна, з огляду на визначення в цьому ж артикулі порядку головування — виключається.

Арт. 70.

В цьому артикулі треба зробити редакційну поправку, замінив­ши термін «відділки» терміном «відділи». Крім того, слід викреслити останню фразу, як не потрібну, з огляду на відповідні норми Ц.П.К.

Арт. 71.

Друга частина цього артикулу мусить бути виключена, з огляду на усунення участи народніх засідателів в судових засіданнях цивільно- судового відділу, а першу — слід зредагувати, пристосовуючи до по­передніх норм в спосіб, що його подано в проекті.

Арт. 72.

В цьому артикулі слід викинути покликання на арт. 55 «Положен­ня» — з огляду на те, що Голова дисциплінарної колегії обірається в инший спосіб, зазначений вже вище.

Арт. 73.

В цьому артикулі мусить бути викреслений пункт «д», з огляду на звільнення загально-судових установ від функцій надзвичайний судів.

Арт. 74.

Цей артикул не потрібує жадних змін і поправок.

Арт. 75.

Цей артикул виключається з огляду на те, що з мотивів, які буде подано нижче, заховання посади судових слідчих в важніших справах при Найвищому Суді уявляється недоцільним.

Арт. 76.

Цей артикул виключається, як зовсім не потрібний.

Арт. 77.

Порядок призначення Голови Найвищого Суду, Голів його Колегій та його Членів мусить бути той же, що й відносно Суддів Округового Суду, тоб-то: призначає їх Голова Держави на внесення Міністра Юстиції.

Кандидати на ці посади мусять мати, звичайно, вищу правничу освіту і відповідний службовий стаж.

Для Голови Найвищого Суду і Голів його Колегій потрібна така попередня служба, яка давала б їм необхідні знання і досвід. Такою службою може бути лише служба на посадах або Члена Найвищого Суду або Прокурора його Колегій. Що ж до Членів Найвищого Суду, то кандидатувати на них можуть особи, що не менше трьох років були на посадах Голови Округового Суду чи Помічника Прокурора Колегії Найвищого Суду; або не менше, як шість років, були Заступниками Голови Округового Суду, його Членами або Прокурорами.

Зазначення в останньому випадку терміну Попередньої служби ви­кликається необхідністю усунути можливість призначення осіб, не досить ще підготовленних до праці в Найвищому Суді. Без цього, наприклад, мо­гла би бути призначена особа, що їі незадовго перед тим було призначено на Члена Округового Суду з Народніх Суддів чи Судових Слідчих, тоб-то: особа, що або не набула досвіду розгляду справ в ролі суд ці 2 інстанції, або взагалі не мала до того часу нагоди виконувати функції суд ці.

Що ж до кандидатів на Голову Найвищого Суду і Голів його Ко­легій, то тут терміну попереднього службового стажу можна й не ви­значити, бо попереднє призначення на посади Членів Найвищого Суду або Прокурорів його Колегій вимагає такого стажу, який може дати необхідний досвід і знання, як в царині чисто судових функцій, так і в сфері судового управління.

За своїми теоретичними знаннями можуть бути призначені на Членів Найвищого Суду професори правничих наук. Але уявляється доцільним визначити і для них стаж службово-педагогичний. Викла­ди певної правничої дисципліни, провадження семинарів наближає до певної міри професора до практичної юриспруденції, хоч в якійсь од­ній її галузі, і хоч трохи компенсує відсутність практичного досвіду, що його дає службовий стаж, бо це виводить його з кола, хай і глибокого, але вузького, спеціяльного знання де кількох окремих питань з якоїсь певної дисципліни права, над якими він працював для осягнення про­фесорського звання. Беручи під увагу попередню теоретичну підготов­ку термін педагогично-службового стажу можна обмежити 3 роками /У Франції для призначення на посаду члена суду першої інстанції вимага­ється від доцента правничих наук три роки педагогично! служби/.

Недоцільним було б закривати доступ до Найвищого Суду і адво­катурі. Ходить^[150] лише про визначення стажу адвокатської праці. При­рівнюючи її до певної міри до праці суддів, термін цей слід визначити не менше як 8 років. Що ж до присяжної адвокатури, то беручи під увагу проходження нею пятирічного стажу помічника присяжного адвоката, можна обмежитися шістю роками /в Англії в залежності від посади ви­магається від адвоката 7,10 і 15 років практики; у Франції — 10/.

З мотивів, поданих раніше, маючи на увазі головним чином прав- ників емігрантів, слід тимчасово надати Голові Держави право робити виключення що до службового стажу.

Арт. 78.

В цілях збільшення авторитету Найвищого Суду і охорони його незалежности, уявляється доцільним звільнення з посад Суддів Най­вищого Суду переводити лише за судом, або за дисциплінарним по­рядком, і лише тимчасово може робити це Голова Держави на внесен­ня Міністра Юстиції. Право ж відсторонення їх, в разі потягненя до Судової чи дисциплінарної відповідальности, слід надати, що до Голо­ви Суду — Президентові YH.P., а що до Голів Колегій і Членів Найви­щого Суду — то Пленуму цього Суду.

Арт. 79.

Цей артикул досить задовольняюче окреслює компетенцію Голо­ви Найвищого Суду і потрібує лише де-яких змін, а саме: в пункті «а» треба Н.К.Ю. замінити на Міністерство Юстиції. Крім того, запрова­дити порядок подачі кандидатів на вільні посади Членів Найвищого Суду, подібний до встановленого для Округових Судів.

Пункт «в» доцільно поділити на два. В першому — «в», слід за­значити право Голови Найвищого Суду порушувати дисциплінарний переслід проти усіх суддів УН.Р., за виключенням Голів Колегій Найви­щого Суду та його Членів, а також проти Судових Слідчих та Старших Нотарів.

Виключення для Голів Колегій Найвищого Суду і його Членів, що до права Голови Найвищого Суду, порушувати дисциплінарний пере­слід, треба зробити в цілях охорони їхньої авторитетности і незалеж­ности. Що ж до решти, то це право випливає з обовязку вищого догля­ду з боку Голови Найвищого Суду за нижчими судовими установами і не є гіпертрофією його влади. Інші законодавства напр., Французьке, Німецьке і Австрійське ідуть значно дальше, надаючи головам судів право накладати деякі заходи дисциплінарного впливу не тільки на суддів нижчих підлеглих судів, а й того суду, де вони головують.

В другому ж пункті, тоб-то «в¹», слід зазначити права Голови Най­вищого Суду в царині дисциплінарного пересліду і покарання урядов­ців суду.

В пункті «г» слід виключити слова: «за винятком... в законі І арт. 75/», бо Члени Найвищого Суду не є урядовцями, і тому спеціаль­но згадувати тут про них нема чого.

В пункті «є» треба Н.К.Ю. замінити на Міністерство Юстиції.

Арт. 80.

Подібно до того, як в Округовому Суді нема спеціяльної посади заступника Голови Суду, а в разі потреби останнього заступає один з Заступників, що очолюють відділи Суду, нема потреби в захованні й спеціяльної посади заступника Голови Найвищого Суду. В разі по­треби, його може заступати один з Голів Колегій Найвищого Суду, а котрий саме — визначення цього найкраще доручити Пленумові Суду, в цілях заховання добрих товариських відносин між Членами Найви­щого Суду, з одного боку, і Головою його та Головами його Колегій — з другого.

Арт. 81.

З цього артикулу треба виключити згадку про заступника Голови Найвищого Суду, з огляду на знесення такої посади. Також нема чого зга­дувати спеціяльно про Голову Дисциплінарної Колегії Найвищого Суду,бо само собою розуміється, що він належить до Президії цього Суду.

Арт. 82.

Пункт «а» частини І цього артикулу слід виключити, бо розподіл Членів Найвищого Суду поміж окремими його Колегіями мусить на­лежати до компетенції Пленуму.

В пункті «в», розріжняючи суддів і урядовців, слід зазначити, що Президії Найвищого Суду належить право розглядати питання про порушення дисциплінарного пересліду проти усіх суддів, не виключа­ючи Голів Колегій Найвищого Суду та його Членів, а також відносно Судових Слідчих, Старших Нотарів та проти всіх урядовців органів судової влади, при чім відносно останніх і самостійно вживати захо­дів дисциплінарного впливу, але менш суворих, не сполучених з будь якою службовою зміною.

В пункті «г» треба викреслити згадку про виїздні сесії Каса­ційних Колегій Найвищого Суду, уряджувати які нема жадної ра­ції. Навпаки, самий характер цієї праці, що вимагає спокою та все­бічного вивчення данної справи, здебільшого неможливого без користування великою правничою літературою, промовляє за необ­хідність розвязувати касаційні справи в місці осідку Найвищого Суду.

Пункт «є» слід виключити з перенесенням до арт. 89. бо призна­чення складу судових колегій мусить належати Пленумові.

Пункт «ж» треба виключити тому, що надзвичайні сесії Округо- вих Судів скасовано, через що не потрібно творити для них і особливі касаційні Ради в Найвищому Суді.

Пункт «з» слід: виключити через те, що Надзвичайні сесії Найви­щого Суду є судом винятковим, а такий суд принципово виключається з системи загально-судових установ.

Пункт «к» слід виключити тому, що характер справ, які Найви­щий Суд мусить розвязувати в ролі Суду першої інстанції, виключає доцільність участи в його засіданнях народніх засідателів.

В пунктах «а»,»б» і «г» другої частини цього артикулу Н.К.Ю. треба замінити на Міністерство Юстиції. Крім того, в пункті «г» слід викреслити згадку про право Президії Найвищого Суду звертатися з поданнями до Міністра Юстиції про зміну особистого складу Округо- вих Судів, бо таке право було б втручанням в компетенцію Міністра і суперечило б засадам нормальних взаємовідносин між вищими і ниж­чими судовими установами.

В пункті «д» треба викреслити слова: «що їх прирівняно до них за станом», бо очевидно, що Президія Найвищого Суду може призначати ревізії не тільки судів, прирівняних до Округових, а й нижчих. Крім того, Н.К.Ю. треба замінити на Міністерство Юстиції.

Цю ж заміну треба зробити і в пунктах «ж» та «з».

Пункт «и» мусить бути виключений, бо говорить про спеціальні суди, які підлягають скасованню.

Арт. 83.

В цьому артикулі, треба зазначити, що засідання Президії Най­вищого Суду є дійсні не тільки тоді, коли в них бере участь Прокурор цього Суду, а й коли його заступає з його доручення один з Прокурорів Колегій Найвищого Суду, бо інакше, в разі неможливості для Проку­рора Найвищого Суду будь з якої причини самому взяти участь в за­сіданні Президії, останнє не могло б відбутися.

Другий уступ цього артикулу слід виключити через те, що про право Генерального Прокурора бути на засіданнях Президії Найви­щого Суду краще сказати в другому місці.

Уступ третій артикулу треба викреслити тому, що на засіданнях судової колегії, якою є Президія Найвищого Суду, недопустима при­сутність особи, що займає адміністративно-керуючу посаду в Мініс­терстві Юстиції, хоч би з дорадчим голосом, якого, до речі, не знають засади правильного судоустрію, бо така присутність могла б загрожу­вати засаді судової незалежности.

Уступ четвертий артикулу теж треба виключити, через те, що су­дова окремішність^[151]А.М.С.Р.Р. має бути скасована.

Арт. 84.

Уступ другий цього артикулу мусить бути виключений тому, що репрезентації Головного Суду А.М.С.Р.Р. не буде, з огляду на скасуван- ня цього Суду, а участь представника державної поліції в засіданнях судової колегії, яко її члена, абсолютно недопустима.

Треба викреслити і третій уступ, бо участь в Пленумі Найвищого Суду представників військового суду недоцільна.

Арт. 85.

Ставити дійсність засідань Пленуму Найвищого Суду в залеж­ність від присутности на ньому Генерального Прокурора Республіки не уявляється доцільним. Крім того, ця присутність лише звязувала б Членів Найвищого Суду та творила привід для розмов про впливи на них влади та для сумнівів в їх незалежності. Натомісць з огляду на важливість питань, що належать до компетенції Пленуму Найвищого Суду, уявляється необхідною присутність на його засіданнях Проку­ратури Суду, що сприяло б всебічному висвітленню питань, які обмір­ковуються.

Арт. 86.

Тому, що вже в попередньому артикулі було визначено участь Прокуратури Найвищого Суду в засіданнях його Пленуму — говорити про це в цьому артикулі вже нема чого. Натомісць слід окреслити від­ношення Генерального Прокурора Республіки до засідань, як Президії, так і Пленуму Найвищого Суду. Він має право бути або особисто, або в особі того свого помічника, котрого він на те уповноважить, одна­че участь ця не є обовязковою. Обовязковість ця непотрібна через те, що прокурорський догляд є вже репрезентований там Прокуратурою Найвищого Суду, і це є доцільніше обовязкової участи Генерального Прокурора Республіки, бо Прокуратурі Найвищого Суду, що постійно співпрацює з ним, легче бути в курсі всіх питань, і її обовязкова участь через те користніша буде для справи.

Арт. 87.

Цей артикул слід виключити з тих мотивів, що в засіданнях судо­вих колегій не можуть брати участи особи, що не є їх членами, а тим паче такі, що займають посади адміністративного характеру, та про можливість впливів котрих на суддів можна говорити.

Арт. 88.

В цьому артикулі треба виключити пункт «а», бо ніяка адміністра­тивна установа, хоч і як висока, в імя охорони незалежности суду не може безпосереднє ставити будь які питання на порядок денний за­сідань його пленуму.

В пункті «б» слід викреслити слова: «або його старшого помічни­ка» тому що така посада, насамперед, не передбачається, а по-друге, все мусить іти до Найвищого Суду від імені Генерального Прокурора Республіки, хоча б фактично це робили його Помічники.

Пункт «д» слід виключити з огляду на те, що заховання згаданих в ньому спеціальних судів не передбачається.

Теж саме треба зробити і з пунктом «є», бо Головний Суд А.М.С.Р.Р. має бути скасований.

Слід виключити й увагу до цього артикулу, як непотрібну, бо з по­передніх артикулів не випливає право Президії Найвищого Суду не ставити на порядок денний Пленуму питання, порушені окремими Головами Колегій Найвищого Суду або окремими складами судових засідань цих Колегій.

Арт. 89.

В пункті «а» першої частини цього артикулу слід викреслити згадку про президію ВУЦВК’, бо жадна адміністративна влада не може безпо­середнє вимагати від Найвищого Суду тлумачення закону. В цьому ж пункті треба викреслити згадку про Помічників Генерального Прокуро­ра Республіки, бо формально пропонувати Найвищому Судові витлума­чити той чи инший закон може тільки він сам, і навпаки, треба згадати про право Прокурора Найвищого Суду робити такі пропозиції.

Пункт «в» треба виключити з мотивів, поданих з приводу пункту «є» артикула 88.

В пункті «г» помилкове покликання на артикул 68 виправити на 67.

В другій частині цього артикулу з мотивів, вже поданих раніше, викреслити згадки про певні спеціальні суди, обмежившись загаль­ною вказівкою на обовязок Найвищого Суду тлумачити закони в пи­таннях судової практики і инших судових установ не тільки на про­позиції Генерального Прокурора Республіки та постанови Президії та Голови Найвищого Суду, а й на постанови Президій цих инших судо­вих установ.

В частині третій артикулу треба виключити пункт «а», бо не може жадний суд виносити рішення чи вироки на постанови будь яких ад­міністративних установ, як що вони не є стороною в справі.

Пункт «г» теж підлягає виключенню бо згадані в ньому спеціяльні суди мають бути скасовані.

В частині четвертій згадку про певні спеціяльні суди слід заміни­ти загальною вказівкою на суди, що не входять до складу загальних судових установ, а також Н.К.Ю. на Міністерство Юстції.

Цей артикул слід доповнити перенесенням до цього артикулу пунктів «а» і «є» першої частини артикулу 82 /будуть вони тут части­нами 5^і та 5²/ і зазначенням права Пленуму Найвищого Суду обірати кандидатів на вільні посади його Членів /частина 5³/.

Арт. 90.

Цей артикул не потрібує жадних змін.

Арт. 91.

В цьому артикулі викреслюються слова: «помічники прокурора Найвищого Суду», як абсолютно не потрібні.

Виключається увага І тому, що касуються надзвичайні сесії Окру- гових Судів з мотивів, поданих вже раніше.

Виключається також і увага 2, бо поповнення складу судового за­сідання Касаційної Колегії членами військового суду бо Найвищий Суд для Військових Судів має бути лише органом вищого догляду, а не касаційним судом.

Арт. 92.

Тут слід викинути вказівку, що число Прокурорів Колегій Най­вищого Суду і їх Помічників визначає Міністерство Юстиції в межах, встановлених штатами, бо доцільніше, щоб це число визначали як раз штати.

Увага до цього артикулу виключається, з огляду на знесення учас­ти народніх засідателів в засіданнях Найвищого Суду з мотивів, по­даних вже раніше.

Арт. 93.

Тут слід викинути вказівку на утворення виїздних сесій Касацій­них Колегій, найвищого Суду через те, що ці сесії, як то подано вище, касуються.

Арт. 94.

Тут кількість членів Дисциплінарної Колегії уявляється доціль­ним збільшити до 4 з огляду на те, що особливо на перших порах мож­на сподіватися чималої кількости дисциплінарних справ, що їй дати раду два члени наврядь чи зможуть.

Арт. 95.

Тут слід Н.К.Ю. замінити на Міністерство Юстиції.

Арт. 96.

В цьому, артикулі, крім такої ж заміни, треба перевести ще й такі зміни: Відкинути титулования Прокурора Найвищого Суду Помічником Генерального Прокурора Республіки.

Призначення Помічників Генерального Прокурора Республі­ки, Прокурора Найвищого Суду, Прокурорів його Колегій та їх По­мічників і Прокурорів Міністерства Юстиції, як також звільнення і усунення їх з посад, мусить походити від Голови Держави на внесен­ня Генерального Прокурора Республіки. Такий порядок уявляється доцільним через те, що право подання кандидатів дає Генеральному Прокуророві Республіки можливість належного добіру, як ближчих своїх співробітників, так і, головне, підлеглого йому прокурорського догляду, а призначення Головою Держави надає особам, що займають найвідповідальніші посади в Прокуратурі, більшу авторитетність.

Кандидати на вищезазначені посади мусять мати вищу правничу освіту і судову практику чи то в органах судової влади, звичайно, на самостійних посадах, чи то в адвокатурі: для Прокурора Найвищого Суду не менше 10 років, для Прокурорів його Колегій — не менше, як 8 років, для їх Помічників та Прокурорів Міністерства Юстіції не мен­ше, як шість років.

Визначати одного з Помічників Генерального Прокурора Респу­бліки за старшого не доцільно. Це лише звязувало б Генерального Про­курора в виборі собі з поміж своїх Помічників ближчого співробітни­ка, бо не зручно ж було б оминути старшого.

Що торкається інституту Прокуратури в трудових справах, то він абсолютно не потрібний, бо функції його без жадних перешкод може виконувати звичайна Прокуратура.

Арт. 97.

Слід в цьому артикулі зазначити, що Прокурор мається при Округовому Суді, а не при окрузі. Тут же доцільно згадати, що він має Помічників в числі, визначеному штатами. Право призначення, звіль­нення і усунення Округових Прокурорів, в цілях надання їм більшої авторитетности, краще передати Голові Держави на внесення Гене­рального Прокурора Республіки, а Помічників Округового Прокуро­ра — Генеральному Прокуророві Республіки.

Кандидати на ці посади, крім вищої правничої освіти, повинні мати судову практику: для посади Округового Прокурора не менше, як шість років, і його Помічника — не менше, як 4 роки.

Терміни ці є мінімальні, але збільшувати їх недоцільно, бо це зна­чно зменшило б контінгент кандидатів, якого на перших порах і без того, певно, не вистачатиме з огляду на те, що в звязку з зміною режи­му певна частина судового персоналу піде геть.

В цьому ж артикулі слід ще зазначити, що на посади Помічника Округового Прокурора можуть призначатися і кандидати на судові посади, інститут котрих впроваджується в життя, як що вони задо­вольняють певним вимогам, а саме: мають свідоцтва про певний рі­вень знання і технічної підготовки.

Арт. 98.

Цей артикул потрібує лише викреслення першого речення з огля­ду на те, що його зміст увійшов до попереднього артикулу. В решті ж артикул можна прийняти без змін, бо поділ праці між Старшими По­мічниками і визначення одного за Заступника Округового Прокурора цілком є доцільним.

Арт. 99.

За Положенням про судоустрій У.С.Р.Р. Прокуратура не тільки виконує в судах функції, передбачені судово-процесуальними кодек­сами, а й є органом догляду за всима адміністративними установами. З огляду на необхідність як найскорше і як найповніше запровадити після упадку совітського режиму правний лад в житті держави, така широка компетенція Прокурорського догляду може бути тільки ко­рисна особливо на перших порах, поки не війде в життя, як слід, ін­ститут адміністративної юстиції, яка з рештою цілковито й не касує значіння і ролі Прокурорського догляду за законністю. Отже в цьому артикулі можна обмежитися лише де-якими редакційними змінами, а саме:

В пункті «а» слід викинути згадку про ВУЦВК та р.Н.К.

В пункті «б» — Держполітуправління замінити на Державну поліцію.

В пункті «д» — викреслити перелік спеціальних судів, обмежив­шись загальною згадкою про них.

Пункт «є» — зовсім виключити, з огляду на евентуальне^[152] скасо- вання розпорядчих і наглядних комісій.

Арт. 100.

Цей артикул, що окреслює компетенцію Генерального Прокурора Республіки в обсягу, який можна прийняти, теж вимагає лише редак­ційних змін.

Пункт «а». З огляду на те, що УН.Р. очевидно в складі Союзу Р.С.Р. не буде і конституцію матиме свою, доцільно надати Генеральному Прокуророві Республіки право подавати до Ради Міністрів про зупи­нення розпоряджень окремих Міністерств в випадках не відповіднос- ти цих розпоряджень конституції і законодавству УН.Р.

В пункті «б» Р.Н.К. треба замінити на Раду Міністрів.

Пункт «г». Президію ВУЦВК і Р.Н.К. треба замінити на Раду Міні­стрів. Теж саме треба зробити й в увазі до цього артикулу.

Пункт «д» виключається через те, що постанови Пленуму Найви­щого Суду жадному спротестованню не підлягають.

Пункт «є» виключається, як непотрібний: його охоплює пункт «в».

В пункті «з» Н.К.В.С. треба замінити на Міністерство Внутрішніх Справ.

В пункті «и» Н.К.Ю. треба замінити на Міністерство Юстиції.

Арт. 101.

Цей артикул жадних зміни не вимагає.

Арт. 102.

Тут президію ВУЦВК треба замінити на Раду Міністрів.

Арт. 103-104.

Ці артикули слід виключити, з огляду на скасовання окремішнос- ти А.М.С.Р.Р.

Арт. 105.

В окресленні цим артикулом обовязків Округових Прокурорів треба зробити такі редакційні поправки.

В пункті «а» зазначити, що Прокурор вносить свої пропозиції до вищих місцевих адміністративних і громадських установ.

В пункті «б» — обмежитися загальною вказівкою, що протести Прокурора ідуть порядком інстанцій до відповідних установ.

Пункт «в» слід виключити, тому що його охоплює пункт «а».

В пункті «д» Д.П.У. треба замінити на державну поліцію.

В пункті «є» перелік спеціальних судів слід замінити на вказів­ку, що Прокурор має догляд взагалі і над иншими судовими уста­новами.

Арт. 106.

Цей артикул слід виключити, як непотрібний. Здійснювати функ­ції догляду Прокурор може й без особистої участи в ріжних засіданнях адміністративних та громадських установ.

Арт. 107-108.

Не вимагають жадних змін.

Арт. 109.

Тут народні комісаріяти слід замінити на Міністерства.

В уступі першім цього артикулу слід викреслити слова: «так ті» та «як і ті... установ С.Р.С.Р.», як не потрібні з огляду на те, що УН.Р. не входить до складу С.Р.С.Р.

Тут може викликати сумнів обовязок установ і організацій над­силати Прокуратурі всі свої накази, обіжники і т. и. Але це необхід­но, щоб дати можливість Прокуратурі виконувати функції догляду, бо нема такої обєктивної ознаки, за якою можна б було поділити ці на­кази і инше на такі, що треба надсилати, і такі, що не треба, раз ходить про догляд за законністю exoficio.

Уваги Н2до цього артикулу слід виключити, бо, очевидно, що по­ліція не може ставити прокуратурі будь які обмеження в ознайомленні з справами, що вона їх переводить.

Арт. ПО.

Тут слід виключити правило про періодичні доповіді Прокурора про свою діяльність Окрвиконкому, бо жадним органам чи то держав­но-адміністративним, чи то громадським Прокурор не підлягає і до­повідей подавати їм не мусить.

Арт. III.

Цей артикул треба виключити, бо цивільна Прокуратура не пови­нна виконувати функції прокуратури Військової.

Арт. 112.

Радянський слідчий — це судовий урядовець, формально підле­глий Округовому Судові, а в суті речі — слухняне знаряддя в руках прокуратури. Таке становище органа попереднього слідства супе­речить засадам сучасного карного процесу. Отже його треба змінити.

Західня Європа знає дві форми розвязання проблеми організації попереднього слідства на першій його стадії — англійську й франко- німецьку.

В Англії судовим органом попереднього слідства є мировий суддя, котрий бере в ньому участь лише тоді, коли, потрібуючи його допомо­ги, його просять про те сторони, що, як правило, самі ведуть попере­днє слідство.

У Франції, де попереднє слідство переводиться не сторонами, а державною владою, головним органом його є слідчий суддя, котрого призначається на три роки з поміж членів суду першої інстанції і ко­трий підлягає прокуратурі.

В Німеччині слідчі судді призначаються на І рік теж з членів суду пер­шої інстанції, якому і підлягають. А при імперському суді слідчого суддю призначає на кожну дану справу голова цього суду з поміж його членів.

Англійська система не може бути принята: вона вимагає високого рівня правної свідомости суспільства і доброї вихованої в карності по­ліції, що так часто мусить виступати в попередньому слідстві сторо­ною. Це здобувається навіть не десятками років, а віками, і за Англією спроби злити в одній особі функції мирового судді і слідчого /напри­клад, по деяких місцевосцях бувшої Росії/ себе не виправдали.

Франко-Німецька ж система вимагає великих штатів судів першої інстанції і теж доброї вихованої поліції, що виконує окремі доручення слідчих суддів. Та крім того, вона не гарантує високого рівня слідчої техніки; короткотерміновість призначення на слідчого суддю пере­шкоджає добрій спеціалізації в слідчій справі.

Отже уявляється більш доцільним, ідучи за прикладом бувшої Росії, слідчі функції доручити окремим урядовим особам при Округових Су­дах — Судовим Слідчим яким би вони і підлягали, забезпечивши їм необ­хідну незалежність і створивши такі умови проходження служби, які б да­вали їм можливість спеціалізуватися і удосканалюватися в слідчій справі.

Як правило, Судовий Слідчий чинить при Округовому Суді в меж­ах визначеного йому району, що і треба зазначити в цьому артикулі.

Посади слідчих при Найвищому Суді і при Міністерстві Юстиції, виведені з під догляду Округових Судів і підлеглости їм, по суті не по­трібні. Справи, що їм доручається, коли не переслідувати якихось спеціяльних цілей, котрим не місце в нормальній судочинності, цілком вільно можна доручати і Судовим Слідчим при Округових Судах.

Арт. 113.

Цей артикул слід виключити, з огляду на засвоєння иншої назви для слідчих і скасовання посад слідчих при Найвищому Суді і при Мі­ністерстві Юстиції.

Арт. 114.

Що до освітнього ценза і службового стажу, а також негативних умов до кандидатів на посади Судових Слідчих, то уявляється доціль­ним задовольнитися тими і позитивними, і негативними вимогами, яким мусять відповідати кандидати на посади Народніх Суддів. Ці ви­моги гарантують належний рівень фахового розвитку і досвіду почи­наючого свою службу Судового Слідчого.

Справедливим і доцільним, уявляється прирівняти Судових Слід­чих, що до службових прав, до Народніх Суддів.

Арт. 115.

Цей артикул слід виключити, бо його охоплює зміст попереднього.

Арт. 116.

Тут не потрібно жадних змін і поправок.

Арт. 117.

Що до призначення, звільнення, відсторонення й переміщення Судових Слідчих, то нема підстав утворювати инший порядок, як для Народніх Суддів.

Що до інституту додаткових слідчих, то він не потрібний; їх ролю будуть відогравати кандидати на судові посади, інститут котрих утво­рюється, тому й увагу до цього артикулу треба виключити.

Арт 118.

Цей артикул слід виключити, як не потрібний, з огляду на скасо- вання назви старших слідчих і посад слідчих при Найвищому Суді і Міністерстві Юстиції.

Арт. 119.

Цей артикул виключається через те, що його охоплює зміст арт. 117.

Арт. 120.

Як правило, Судові Слідчі чинять в межах визначених їм райо­нів. Між тим трапляються випадки, коли попереднє слідство мусить вийти поза ці межі. Переведення його поза ними шляхом окремих доручень відповідним районовим Слідчим не завше іде на користь цілій справі. Крім того, бувають справи такі важливі і складні, яким Судовий Слідчий мусить на довший час присвятити всю свою увагу, а це або не можливо з-за инших справ, або може негативно відбитися на инших справах. Тому слід утворити при Округових Судах посади таких Судових Слідчих — давши їм назву Судових Слідчих в най- важніших справах — чинність котрих, не обмежуючись районами поширювалася б на територію цілої Округи, а коли треба, то сягала б і поза її межі.

Арт. I2l-I2l¹.

З огляду на велику писемну працю чисто канцелярійного характе­ру, інститут секретарів Судових Слідчих, яко канцелярійних урядов­ців, є необхідним. Тільки недоцільним уявляється затвердження Окру- говим Судом наказу Слідчого про призначення і звільнення секретаря. Це лише зменшувало б не потрібно його авторитет в очах останнього. Засада ж підлеглости Судового Слідчого Округовому Суду знесенням цього затвердження не порушиться.

В цілях тієї ж охорони авторитету Судового Слідчого, слід вста­новити, що за дисциплінарні провини секретар відповідає перед ним. Щож до службових переступів, то тут мусять бути чинними загальні правила, яким підлягають урядовці канцелярій Округових Судів.

Висувати якісь спеціяльні вимоги до кандидатів на секретарів Су­дових Слідчих, крім загальних, яким повинні відповідати особи, що вступають на державну службу, всіми правами котрої мусять секретарі Судових Слідчих користуватися — не доцільно. Це обмежувало б дуже Судових Слідчих в виборі секретарів, особливо в сільських районах.

Арт. 122.

Цей артикул виключається з огляду на те, що Судові Слідчі мають утримуватися коштом державного скарбу.

Арт. 123.

Тут слід замінити Н.К.Ю. на Міністерство Юстиції, а в увазі зазна­чити, що, що до форми, терміну і порядку звітности, то Судові Слідчі керуються інструкціями і вказівками Міністерства Юстиції /а не тими, що їх встановлено для Народніх Суддів, бо ріжниця характеру функ­цій і справ вимагає ріжниці і в звітності/.

Арт. 123^і.

Необхідність створення контінгенту фахово-освічених і вправ­них кандидатів на перші самостійні посади в органах судової влади, і в Прокуратурі промовляє за необхідність утворення інституту канди­датів на судові посади.

Проходять вони свій стаж при Округових Судах, Голови котрих і приймають їх з осіб, що мають вищу правничу освіту.

Арт. І23².

В залежності від ступеня технічної підготовки й досвіду кандида­ти поділяються на старших і молодших.

Під час проходження свого стажу кандидати виконують при судах певну корисну працю, тому не справедливо було б дивиться на їх стано­вище, як на стан приватний. Отже слід вважати їх на державній службі, прирівнявши, що до прав її, старших кандидатів до помічників секрета­ря Округового Суду, а молодших до секретаря, Судового Слідчого.

Арт. I23³.

Влада Судова мусить мати уявлення про рівень знання і практич­ної підготовки кандидатів. Для того молодші кандидати, прослужив­ши при Суді не менше, як півтора року, мусять піддатися іспитові, ви­тримавши який, дістають звання старшого кандидата.

Щоб не засмічувати інституту кандидатів людьми, нездібними чи недбалими, слід впровадити норму, що того, хто протягом двох років не витримає вищезгаданого іспиту, виключається з числа кандидатів, як що не буде подано виправдуючої причини зволікання. Коли ж таку причину буде подано, то вищезгаданий двохрічний термін слід продо­вжити ще на рік.

Арт. І23⁴.

Тому що кандидати перебувають на державній службі і викону­ють певну працю вони мусять одержувати платню. Але при відсутнос­ті певно визначеної кількости їх це викликало б для Міністерства Юс­тиції понад бюджетові видатки. Визначити ж таку кількість і поверх неї не приймати кандидатів — було б не доцільно. Люде, що могли б іс­нувати власним коштом чи заробітком протягом чи всього чи частини кандидатського стажу, маючи бажання працювати в Суді і посідаючи для того відповідну освіту і здібності, змушені були б іти де інде. Тому, не обмежуючи взагалі кількости кандидатів, слід визначити при кож­ному Округовому Суді певну штатну кількість старших і молодших, яка б і одержувала б платню, решта ж проходила б стаж певний час без платні, дістаючи її в міру звільнення штатних кандидатських посад, в наслідок чи то перехода на платню старшого кандидата чи призначена вже на самостійну посаду в органах судової влади.

Арт. І23⁵.

Маючи на увазі мету кандидатського стажу — підготовку контін- генту належних кандидатів на посади в органах судової влади — не­обхідно керувати їх працею при суді і доглядати їх. Найкраще це до­ручити Головам і Прокурорам Округових Судів, які одержать вже від Міністерства Юстиції стисліші вказівки і інструкції, як ліпше органі­зувати цю справу.

Арт. І23⁶.

Кандидати насамперед мусять ознайомитися з канцелярійною працею в ріжних судових органах. Для того Голова Суду в згоді з Про­курором відряджує їх для праці в ці канцелярії.

Арт. І23⁷.

В другій стадії підготовки, після складення іспиту на старшого кандидата, кандидатам доцільно доручати вже самостійну працю на перших судових посадах. Для цього Голова Суду в згоді з Прокурором може доручати старшому кандидатові тимчасово виконувати обо- вязки Народнього Судді або Судового Слідчого чи то самостійно, на випадок хвороби, або відсутности останніх, чи то під їх доглядом в инших випадках, а Прокурор Суду по згоді з Головою його може дору­чати йому заступати в тих же випадках Помічника Прокурора.

Арт. І23⁸.

В випадках, коли в справі на суді потрібний буде оборонець, і будь з якої причини не можна буде призначити його з адвокатів, Голова Суду може покласти обовязки оборонця на старшого кандидата.

Арт. І23⁹.

Півтора роки праці в званні старшого кандидата є мінімальним терміном підготовки до призначення на самостійну судову посаду, як що він виявить під кінець його потрібне знання судової справи. Ствердити це останнє може, очевидно, лише Голова Суду, обовязком котрого було керувати підготовкою кандидата і доглядати його, і після такого ствердження кандидат може дістати призначення на відповідну самостійну посаду.

Що до форми цього ствердження, то найдоцільніше надати йому форму окремого свідоцтва. Маючи його на руках, кандидат може шу­кати посади і в инших судах. А з другого боку, така форма стверджен­ня належної підготовки усуває можливі труднощі і перешкоди для одержання його в разі можливих змін на посаді Голови Суду, коли ії обніме особа, котра зовсім не знає даного кандидата. Та крім того, таке

свідоцтво є необхідним для належної нотатки в службовому форму­лярі кандидата, як підстава для неї, бо ні одна запись в ньому не може бути зроблена без документального обгрунтовання її.

Арт. І23¹⁰.

Знання судової справи, набуте під час проходження кандидат­ського стажу, потрібне не лише для обняття самостійних судових по­сад, а й для праці в канцелярії Найвищого Суду та центральних уста­новах Міністерства Юстиції, і тому кандидатів, що, маючи свідоцтва, згадані в попередньому артикулі шукатимуть цієї праці, Міністерство Юстиції може туди відряджувати.

Арт. I23ⁱⁱ.

Вживати незначні заходи дисциплінарного впливу на кандида­тів — найдоцільніше доручити Голові Суду і тим урядовим особам, до розпорядження котрих їх відряджено. Такий порядок привчатиме кандидатів до необхідної службової дисципліни. Що ж до більш се- рьозних дисциплінарних кар, то нема підстав робити тут якісь винят­ки для кандидатів, і вони мусять їм підлягати нарівні з тими урядовця­ми судових канцелярій, до котрих їх прирівняно в службових правах.

Арт. І23¹².

Щоб Міністерство Юстиції мало можливість стежити за під­готовкою кандидатів і дбати про її доцільну організацію і рівень, необхідно, щоб Голови Округових Судів разом з Прокурорами по­давали Міністрові Юстиції що року відомості про кандидатів і їх працю.

Арт. І23¹³.

Всі подробиці що до кандидатів, мусять бути визначені в інструк­ціях Міністерства Юстиції.

Арт. 124.

В культурних країнах адвокатура є вільною професією, і це від­повідає цілком потребам життя. Надання їй урядового характеру по­збавляє її незалежности і самостійности, необхідних для належної оборони перед судом доручених їй інтересів. Але з огляду на ті пере­ходові умови, які вимагають тимчасового обмеження незмінности суддів, мусить і адвокатська корпорація бути поставлена під ближчий догляд судової влади.

Поділ адвокатів на правозаступників і представників «стряп­чих» — гарантує більш високий рівень їхньої професійної етики, але він надається до здійснення лише причисленній адвокатурі. На це спо­діватися на перших порах тяжко, і тому треба обмежитися інститутом єдиної адвокатури, сполучаючи в одній особі функції — і правозас­тупника і представника.

Дореволюційна Росія, а разом з тим і Україна знали поруч з при­сяжною адвокатурою ще інститут «частних повірених», який було утворено, щоб охоронити населення від експлоатації його приват­ними «ходатаями», що були поза межами будь якого контролю. Цієї мети осягти не пощастило, а інститут «частних повірених» був в житті якимсь сурогатом адвокатури, ближчим скорше до приватних «хода- таїв», ніж до присяжної адвокатури. Отже чи відроджувати його, чи творити щось подібне нема рації.

Беручи за вихідну точку все вищенаведене, можна приняти за основу законодавчого нормування інституту адвокатури не сучасні чинні норми радянського законодавства, а в редакції Положення про судоустрій УС.Р.Р., затвердженого 23.Х.1925 р. впровадивши де-які зміни, а саме:

В артикулі 124 термін оборонець слід замінити терміном адвокат і Н.К.Ю. на Міністерство Юстиції.

Арт. 125.

Необхідність піднести рівень професійного знання адвокатури висуває вимогу від вступаючих до неї вищої правничої освіти, вказів­кою на що і треба доповнити початок артикулу.

Один рік практичної роботи в органах судової влади — термін за­надто малий для приняття в члени Колегій Адвокатів. Треба цей тер­мін збільшити принаймні до 3 років, що є мінімальним терміном по­передньої служби та підготовки до обняття перших самостійних посад

в органах судової влади, підготовки в кожному разі не легчої, ніж до адвокатської діяльности.

Що до стажу на посадах юрисконсульта, то термін його мусить бути ще більший, принаймні 4 роки, з огляду на певну одноманітність праці юрисконсульта.

Можуть бути за членів Колегій Адвокатів особи з вищою правни­чою освітою, котрі посідають і иншу практичну підготовку, що її сту­пінь і порядок установлює інструкція Міністерства Юстиції, але вони мусять скласти відповідний іспит при Колегії Адвокатів.

Можливо, що в де яких місцевосцях рігорістичне^[153] додержання цього артикулу викликатиме недостачу в адвокатах. Щоб паралізувати це безперечно шкідливе для інтересів людности явище, слід тимчасо­во надати Міністрові Юстиції право робити винятки з правила цього артикулу на підставі внесення Президії Колегії Адвокатів через Голів Округових Судів.

Само собою, що допустивши жінку до обняття судових посад, нема підстав зачиняти перед нею дверї інституту адвокатури, що від­чинені тепер для неї в більшості європейських держав.

Арт. 126.

Понеже^[154] адвокатура хоч і є вільною професією, але складає в той же час певну частину судової організації, до неї не можуть мати до­ступу особи, якім взагалі не вільно працювати в системі цієї організа­ції. Тому замісць негативних вимог до бажаючих вступити до Колегій Адвокатів, перелічених в цьому артикулі в радянській редакції, що здебільшого випливають з радянського устрію і до нього пристосова­ні, уявляється доцільним висунути вимоги, яким мусять відповідати кандидати на Народнього Суддю. Для цього, щоби не повторювати тут теж саме, досить покликатися на арт. 24. «Положення».

Але крім осіб, перелічених в цьому останньому артикулі, звичайно не може бути членом Колегії Адвокатів особа, виключена з адвокатської Колегії иншої округи, і тому це правило, що міститься в пункті «з» совітської редакції цього артикулу, слід залишити. Слід також залишити і увагу до цього пункту, що дозволяє виключеним з Колегії Адвокатів клопотати через три роки про приняття наново. Таке правило, з одно­го боку, дає можливість повороту особам, що виявлять тверду волю не повторювати вчинків, за які їх було виключено, а з другого, відкриває шлях до ліквідації помилкового чи несправедливого виключення.

Арт. 127.

В цілях охорони незалежности і високого авторитету адвокатури, недопустимо сполучення з адвокатським званням платної служби не тільки в державних установах та підприємствах, айв органах само­врядування, про що треба в цьому артикулі зазначити. Що ж до ви­нятків з цього правила, то в переліку їх треба виключити пункт «а», бо при відсутності виборних суддів, державної служби з виборів взагалі не буде.

В пункті «г» Н.К.Ю. треба замінити на Міністерство Юстиції.

Арт. 128.

Артикул цей окреслює діяльність адвокатів досить задовольняю­че, і його можна приняти, впровадивши лише редакційні зміни, а саме: в пункті «а» У.С.Р.Р. замінити треба на У.Н.Р.

Арт. 129.

В цьому артикулі треба перевести такі поправки.

Зобовязати Президію Колегії Адвокатів повідомляти про прийом нових членів не президією округового виконавчого комітету, а Голову Округового Суду і Округового Прокурора, бо тільки органи, судової, а не виконавчої влади повинні мати догляд за адвокатурою. Далі Н.К.Ю. треба замінити на Міністерство Юстиції.

В увазі треба згадку про Президію округового виконавчого ко­мітету викинути, а пленумові Округового Суду надати право просто призначати членів Колегії Адвокатів першого складу — це є найпро­стіший шлях утворення цих Колегій там, де їх ще нема.

Арт. 130.

В цьому артикулі і в увазі до нього з мотивів, поданих вище, пре­зидію округового виконавчого комітету треба замінити на пленум Округового Суду.

Арт. 131.

Артикул цей потрібує лише викреслення в увазі до нього згадки про округовий виконавчий комітет.

Арт. 132.

Компетенція загальних зборів членів Колегії Адвокатів окреслена цілком задовольняюче і не потрібує будь яких змін, лише в увазі І тре­ба Н.К.Ю. замінити на Міністерство Юстиції.

Увагу ж другу слід виключити, бо присутність Прокуратури на за­гальних зборах Колегії Адвокатів не потрібна. Вона лише звязувала б адвокатів і непотрібно дратувала б, ніби зменшуючи їх автономію. До­відатися про те, що робилося на зборах, щоб опротестувати суперечне законові, Прокуратура може, і не беручи участи в них, з протоколів, які їй мусять надсилати.

Арт. 133.

Цей артикул теж цілком задовольняюче окреслює компетенцію Президії Колегії Адвокатів, і в ньому в пункті «к» треба лише Н.К.Ю. замінити на Міністерство Юстиції та виключити увагу II з тих же са­мих мотивів, що і в попередньому артикулі виключено теж увагу II.

Арт. 134.

Цей артикул задовольняюче окреслює заходи дисциплінарного впливу Президії Колегії Адвокатів і не потрібує жадних змін чи по­правок.

-Це все і мусить бути зазначено в цьому артикулі, за винятком останнього правила, яке мусить бути впроваджено в нотаріальне положення.

Арт. 147.

Тут треба YC.P.P. замінити на YH.P., а Н.К.Ю. на Міністерство Юс­тиції.

Арт. 148.

В цьому артикулі в його першому уступі треба Н.К.Ю. замінити на Міністерство Юстиції.

Що ж до другого уступу, то тут слід відразу зазначити, що Старші Нотарі, котрі стоять на чолі нотаріальних архивів, і через котрих Округо­ві Суди здійснюють керівництво й догляд за нотаріальними конторами, мусять бути взагалі при Округових Судах, а не тільки по значних містах.

Арт. 149.

В цілях піднесення авторитету Старших Нотарів, їх слід прирів­няти до Членів Округових Судів, і порядок призначення їх на поса­ду установити той, що існує для останніх. Також аналогічним мусить бути порядок звільнення, відсторонення та переміщення.

Що до вимог, яким мусять відповідати кандидати на Старших Ho- тарів, то вони можуть бути тіж самі, що й для нотарів.

Арт. 150.

В цьому артикулі слід зазначити, що склад канцелярій нотаріяль- них архивів визначають окремі штати.

Само собою розуміється, що утримуються вони з коштів держав­ного скарбу, як канцелярія складової частини Округового Суду.

Арт. 151.

В другому уступі цього артикулу Н.К.Ю. треба замінити на Мініс­терство Юстиції, а уступ третій зовсім викреслити, бо його охоплює зміст арт. 150.

Арт. 152 і 153.

Ці артикули не потрібують жадних змін і поправок.

Арт. 154.

В цьому артикулі насамперед, треба зазначити, хто може бути су­довим виконавцем. Окреслення кола таких осіб можна взяти з пункту «б» цього ж артикулу, лише надавши йому позитивну форму замісць негативної та замінивши Н.К.Ю. на Міністерство Юстиції.

Що ж до означення того, хто не може бути за судового виконавця, то слід обмежитися загальною вказівкою на те, що ним не може бути той, кого взагалі не можна призначити на будь яку посаду в органах судової влади.

Арт. 155.

Цей артикул не потрібує змін і поправок.

Арт. 156.

Тут Н.К.Ю. треба замінити на Міністерство Юстиції.

Арт. 157.

В цьому артикулі замісць першої половини совітського окреслен­ня кола осіб, що можуть бути за судових перекладачів, треба просто означити, що ними можуть бути особи, котрі мають право служби в державних установах. Крім того, Н.К.О. треба замінити на Міністер­ство Освіти.

Увагу першу треба виключити, як непотрібну, з огляду на впрова­джену вище поправку. В увазі другій треба замінити Н.К.Ю. на Мініс­терство Юстиції, а. Н.К.О. на Міністерство Освіти.

Арт. 158.

Цей артикул не потрібує жадних змін і поправок.

Арт. 159.

Тут в пункті «б» треба викреслити слова: «та російської» зогляду на те, що російська мова в УН.Р. не є державною, а чужоземною.

Арт. 160.

В цьому артикулі слід Н.К.Ю. замінити на Міністерство Юстиції і Н.К.Ф. на Міністерство Фінансів.

Арт. 161.

Судові перекладачі є штатні державні урядовці і тому мусять одержу­вати утримання з коштів державного скарбу, а не з нотаріяльних оплат, і то загальним порядком, а не за рахунок цих оплат, і не за спеціальним кошто­рисом, затвержденим Округовим Судом. Це мусить бути зазначено в цьому артикулі замісць першого і другого уступу в його совітській редакції.

В увазі до цього артикулу треба Н.К.Ю. замінить на Міністерство Юстиції і викреслити покликання на ВУРПС^[156] і Н.К.П.^[157], бо Міністер­ство Юстиції цілком компетентне само встановити таксу оплати праці нештатних судових перекладачів.

Арт. 162.

В цьому артикулі треба Н.К.Ю. замінити на Міністерство Юстиції.

Арт. 162^і.

В Положенні про судоустрій УС.Р.Р. зовсім бракує норм про пра­ва персонального складу судових установ і порядок його звільнення. Отже, щоб усунути це, треба Положення доповнити цім розділом.

Насамперед треба установити, що особи, котрі займають посади в судових установах, користуються всіми правами державної служби на загальних підставах. Це й складатиме зміст цього артикулу.

Арт. І62².

Щоб забезпечити особам, що мають посади, в судових установах належне виконання ними своїх обовязків та охоронити їх незалеж­ність, необхідно заборонити їм займати будь які инші посади на служ­бі державній, громадській та приватній. Виняток може бути зроблено лише для судового перекладача, котрий може бути одночасово і нота- рем, з огляду на спороненність^[158] і навіть певну тотожність їх функцій.

Арт. І62³.

Персональний склад судових установ, як і в инших професіях, потрібуе регулярного відпочинку, щоб ліпше виконувати свої функ­ції, що неможливо без великої розсудливосте і уважности, які можуть дати лише добрі нерви і свіжа голова. Але інтереси громадянства і

∙⅜ι,,, ■ _lll ■ ■■................................................................................................. t⅝.

держави вимагають, щоб судові установи функціонували без перерви. Тому слід визначення часу відпочинку покласти на самі судові устано­ви, яким видніше, як краще так розподілити його, щоб судова праця не припинялася. Зручніше це робити пленумом судів, розподіл на їх за­сіданнях в товариський спосіб часу відпочинку зводитиме до мінімума всякі непорозуміння з приводу цього.

Що до терміну відпочинкового часу, то треба встановити декілька категорій, беручи на увагу важливість праці і вік осіб. Для Найвищого Суду — не менше 10 тижнів, для Округового Суду — 8 тижнів, для Ha- родніх Суддів, Судових Слідчих і Старших Нотарів — 6 тижнів.

Арт. І62⁴

З тих же мотивів мусить мати час відпочинку і Прокуратура, яку, що до терміну його, можна поділити на дві категорії: Прокуратура Найвищого Суду — десять тижнів, і решта — шість тижнів, при чім має визначати час відпочинку для Прокуратури Округового Суду — його Прокурор, для Прокуратури Міністерства Юстиції — той По­мічник Генерального Прокурора Республіки, що стоїть на чолі Відділу Прокуратури, і для Прокуратури Найвищого Суду — Прокурор його.

Арт. І62⁵.

Що до відпусток, потреба в яких може виникати в наслідок ріж- них випадків життя, то, визначаючи найбільший термін їх в 2 місяці і право уділення їх всьому судовому персоналу, крім урядовців, слід надати пленумам Судів. Що ж до урядовців і кандидатів на судові по­сади, то, очевидно, найдоцільніше, буде це право покласти на владу, що їх призначає на посади.

Певна відрубність і відокремленність судових установ не дозво­ляє змішувати і їх урядовців з урядовою масою во всьому; навпаки, де можна, слід підкреслювати їх відокремлення від останньої. Це тільки сприятиме створенню і піднесенню професійної етики і свідомости. Тому, не відсилаючи, до загальної службової прагматики, яка ще неві­домо, як розвяже питання про відпустки, треба в цьому артикулі зга­дати і про урядовців.

В інтересах нормального перебігу праці в судових установах, ко­ристування відпусками слід обмежити певними інтервалами між ними в залежності від довжини терміну, на який вони уділяються в зазначе-

них вище межах. Можна визначити, як норму, що відпустка на термін до одного місяця уділяється не частіше, як раз на рік, а на термін до двох місяців — не частіше, разу на два роки. Звичайно, в важливих ви­падках повинні робитися винятки.

Арт. І62⁶.

На таких же підставах, як суддям, повинні уділятися відпустки і Прокуратурі, при чім доцільно буде, коли Помічникам Прокурора Округового Суду уділятиме їх Прокурор цього Суду, а решті Прокура­тури — Міністр Юстиції.

Арт. І62⁷.

Необхідність правила цього артикулу не потрібуе удоводнення; може ходити лише — про термін. Беручи під увагу загальну площи­ну УН.Р. і досить розвинену залізничу комунікацію, слід признати, що два тижні цілком досить на те, щоб новопризначена особа могла зала­годити свої справи і прибути на посаду.

Арт. І62⁸.

Особа, вперше призначена на посаду Судді, може приступити до ви­конання своїх обовязків лише після того, як складе урочисту обітницю, яка уявляється більш доцільною за присягу з мотивів, поданих до 41 артикулу.

Арт. І62⁹.

З мотивів, поданих до артикулів 26, 55, 78 незмінність суддів, як основа незалежности Суду, мусить бути проголошена принципово з зазначенням випадків, її порушення. Обмеження ж її, подані в вище- наведенних артикулах не суперечать і не компрометують її, бо вони тимчасові, викликані особливостями переходової доби.

Що ж торкається винятків, що їх передбачають наступні артику­ли, то вони незмінности не обмежують і не касують, а лише усувають можливість зловживання нею, випливаючи з фізичної і моральної не­здатносте виконувати обовязки судді.

Арт. I62^l°.

Особи, що протягом терміну, зазначеного в арт. І62⁷, не обіймуть посад, що на них вони призначені, і не подадуть виправдуючих при­чин, мусять вважатися за таких, що відмовилися від призначення, і тому підлягають звільненню. Це необхідно для скоршого обсадження вільної вакансії иншою особою, в цілях нормального ходу праці в Суді.

Арт. 162".

Фізична нездатність до виконання службових обовязків може та­кож бути наслідком тяжкої довготривалої хвороби або старшого віку. Що до першого випадку, то тут можна дати певну загальну норму, ви­значивши якийсь довший термін, неможливість протягом якого ви­конувати свої обовязки мусить тягти за собою звільнення з служби без обави^[159] закидів в порушенні незмінности. Але тяжко установити загальну норму, що до віку. Завше траплятимуться відхилення в той і другий бік одні, ще не досягши встановленого віку, не будуть в на­слідок ранішого постаріння в стані виконувати свої обовязки, а другі, навпаки, і переживши цей вік, ще довго зможуть бути працездатними. Отже доцільніше, трактуючи таку старість, що виключає можливість нормального виконання обовязків Судді, як хворобу, установити за­гальну норму, що коли в наслідок тяжкої хвороби, що перешкоджає Судді, Судовому Слідчому, Старшому Нотареві, чи особі Прокурор­ського догляду виконувати свої обовязки, не буде подано протягом року прохання про звільнення, то хворого звільняється без прохання.

Арт. І62¹².

Щоб усунути можливість будь якої сваволі в справі звільнення судового персоналу в випадках, зазначених в двох попередніх артику­лах, слід установити, що внесення про звільнення повинно базуватися на ухвалі відповідної дисциплінарної колегії, при чім ця ухвала може бути оскаржена.

Арт. І62¹³.

Особи, що допустилися вчинків, які суперечать гідності Суд­ді і нищать його авторитет, морально нездатні бути Суддями. До таких вчинків треба залічити заборгування, яке кінчається ого­лошенням неспроможної заборженности, та переступ або злочин, стверджені вироком Суду. Копія рішення Суду в першому випадку і вироку в другому надсилається до Дисциплінарної Колегії Най­вищого Суду, яка може постановити про звільнення зі служби. Цієї постанови не потрібно, коли присуджена кара тягне за собою усунення з посади, бо тоді засудженний усувається автоматично силою вироку.

Арт. І62¹⁴.

Саме потягнення до Суду ще не повинно викликати звільнен­ня, бо инакше це був би спосіб знищення незмінности суддів. Але коли Суддю потягнено до відповідальности за неслужбовий злочин, кара за який загрожує тяжка, то в цілях охорони авторитету Суду, його може тимчасово до закінчення справи відсторонити Найвищий Суд.

Арт. І62¹⁵.

Суддя може допуститися таких службових вчинків, що вони не тягнуть за собою звільнення з посади за судом, одначе свідчать про те, що він не відповідає своєму призначенню, або про зневагу його до своїх обовязків. Може він також допуститися, хоч і не службових вчинків, але таких, що не відповідають гідності Судді і загрожують його авторитетові. В цих випадках Дисциплінарна Колегія Найвищо­го Суду повинна мати право такого Суддю звільнити. Нарешті, Суддя може просто так поводитися, що повстане небезпека неможливости для нього спокійного і безстороннього виконання ним своїх обовяз­ків. Звільнення в даному випадку було б занадто суворим заходом привернення ладу. Тут можна обмежитися лише переміщенням до другої місцевости.

Арт. І62¹⁶.

Одною з гарантій незалежности Суддів є охорона їх від всяких впливів і нагінок^[160] на них з боку загальної адміністрації. Між тим остання має засіб до того через своє право накладати адміністратив­ні кари за порушення адміністративних обовязкових постанов і не виконання її розпоряджень і вимог, при чім тут можливі всілякі зло­вживання. Звичайно, не можна Суддів вилучати з загального прави­ла і утворювати для них імунітет невідповідальности. Але відповіда­ти вони мусять в формі, яка б виключала не тільки будь яку нагінку на них, а й найменше пониження їх гідности. Попередній дозвіл су­дової влади на потягнення до адміністративної відповідальности, не усуваючи цього розглядатиме справу і каратиме всеж адміністрація в межах уділеної її дискреційної влади може обернутися в імунітет невідповідальности в прихованій формі: зволікатимуть з відповід­дю, відмовлятимуть, а це не є бажаним. Єдиним виходом є встанов­лення правила, що Судді, Судові Слідчі, Старші Нотарі і особи Про­курорського догляду відповідають за порушення адміністративних постанов і не виконання розпоряджень і вимог адміністрації лише за судовим порядком.

Арт. 163-164.

(Частина аркушу, на якій надруковані означені артикули, не збе­реглася - укладачі).

Арт. 165.

Цей артикул не потрібує жадних змін і поправок.

Арт. 166.

Тут Н.К-ра Ю. треба замінити на Міністра Юстиції, а Н.К.Ю. на Міністерство Юстиції.

Арт. 167.

В цьому артикулі теж треба Н.К.Ю. замінити на Міністерство Юстиції.

Арт. 168.

Тут треба Н.К.Ю. замінити на Міністерство Юстиції, а Н.К.Ф. на Міністерство Фінансів.

Арт. 169.

Н.К.Ю. треба замінити на Міністерство Юстиції.

Арт. 170.

Цей артикул не потрібуе жадних змін і поправок.

Арт. 171 і 172.

В цих двох артикулах Н.К.Ю. треба замінити на Міністерство Юс­тиції, а в останньому щей Н.К.В.С. на Міністерство Внутрішніх Справ.

Арт. 173.

В цьому артикулі пункт «б» слід виключити тому, що потягнення до дисциплінарної відповідальности Суддів за ухвали, «невідповідні загальному напрямкові законів та інтересам працюючих мас», знищи­ло б на ніщо незалежність Суддів.

Судді, Судові Слідчі, Старші Нотарі і особи Прокурорського догляду підлягають розглядові дисциплінарних колегій. Що ж до урядовців судових установ, то в залежності від важливосте посади і суворосте заходу впливу, одні з них можуть підлягать судові дисциплінарних колегій, а другі пови­нні відповідати дисциплінарно перед владою, що їх призначила. Визначити, хто з урядовців до якої категорії належить, повинно Міністерство Юстиції, і в цьому напрямку і треба виправити увагу до цього артикулу.

-⅝t............................... -....................... —..................................................... >⅛∙

Арт. 174.

Дисциплінарні колегії Округових Судів не повинні розглядати дисциплінарних справ не тільки проти Членів Суду і Прокуратури, а й проти осіб, прирівняних до Членів Суду, а саме: проти Народніх Суд­дів, Судових Слідчих та Старших Нотарів. Тому відповідною вказів­кою і треба доповнити пункт «а» цього артикулу.

В пункті «б» треба викреслити згадку про спеціальні суди.

В увазі до цього артикулу треба Н.К.Ю. замінити на Міністерство Юстиції.

Арт. 175.

Тут треба викинути в пункті «а» згадку про спеціальні суди і на- томісць доповнити перелік осіб, що підлягають судові Дисциплінарної Колегії Найвищого Суду, вказівками на Прокурорів цього Суду, На­родніх Суддів, Судових Слідчих та Старших Нотарів. Крім того, слід Н.К.Ю. замінити на Міністерство Юстиції.

Арт. 176.

В пункті «а» першої частини артикулу Н-го К-ра Ю. треба заміни­ти на Міністра Юстиції, а У.С.Р.Р. на УН.Р.

Треба впровадити пункт «а¹» в якому, згідно з пунктом «б» першої частини артикулу 82, необхідно зазначити, що проти Голів...(частина ар­кушу, на якій надрукований означений артикул, не збереглася).

В пункті «в» через те, що посаду Старшого помічника Генерально­го Прокурора Респубіки скасовано, слід сказати: Помічника Генераль­ного Прокурора Респубіки, що завідує Відділом Прокуратури Мініс­терства Юстиції.

В пункті «г» треба викреслити згадку про спеціальні суди. Нато- місць згідно з пунктом «г» арт. 67, його треба доповнити вказівкою на пленуми Округових Судів.

В наслідок виключення пункту «б» арт. 173, частину другу артику­ла 176 теж необхідно виключити.

Арт. 177-179.

Ці артикули не потрібують жадних змін і поправок.

Арт. 180.

Цей артикул треба доповнити вказівкою на право дисциплінарної колегії постановити про тимчасове відсторонення звинуваченого від виконання службових обовязків.

Арт. 181-182.

Ці артикули можна приняти без змін і поправок.

Арт. 183.

В увазі до пункту «д» цього артикулу треба Н.К.Ю. замінити на Міністерство Юстиції.

Арт. 184-187.

Ці артикули можна приняти без змін і поправок.

Арт. 188.

В цьому артикулі Н.К.Ю. треба замінити на Міністерство Юстиції.