Стан дослідження проблем становлення та розвитку правового регулювання нотаріальної діяльності в Україні

Важливе значення у дослідженні інституту нотаріату має і праця А. Фемеліді «Русский нотариат. История нотариа­та и действующее нотариальное положение 14 апреля 1866 г.». У цій праці проаналізовано широке коло проблем щодо історії становлення нотаріату. Автором наведено інші дані з історії давньоримського та середньовічного нотаріату, ніж М. Ляпідевським. Здійснено ґрунтовний критичний ана­ліз праць видатних російських юристів із проблем правового забезпечення російського нотаріату, а саме: К. Побєдонос- цева, К. Неволіна та ін. Також автор проаналізував низку юридичних документів останніх десятиліть^[17].

З огляду на те, що за радянських часів інститут нотаріа­ту втратив своє значення порівняно з дореволюційним пері­одом, ґрунтовних наукових досліджень у сфері нотаріату не було. Окремі питання нотаріату відображено у працях М. Ав­дюкова, О. Клейнмана, Л. Лесницької, A. Рубанова, К. Юдель- сона та ін. Зокрема, існують окремі розвідки, що зводились, як правило, до міркувань про необхідність нотаріату взагалі або до окремих проблем нотаріальних органів. Характерно, що в дисертаціях, захищених у цей період із загальних проблем правоохоронних органів, нотаріат взагалі не згадувався¹.

У радянський період фундатором ідей сутності нотарі­ату прийнято вважати К. Юдельсона, автора праці «Советс­кий нотариат», де розкрито природу нотаріату та його місце в системі державних органів, характерні нотаріату функції та правові механізми способи нотаріальної діяльності того ча­су^{[18] [19]. Досліджуючи правову природу основоположних елемен­тів радянського нотаріату, К. Юдельсон зробив висновок, що нотаріальні контори є органами державного управління, ді­яльність яких полягає в юридичному закріпленні суб'єктив­них цивільних прав, довготерміновому зберіганні докумен­тів, в яких відображені ці права, посвідченні безспірних об­ставин, що мають значення для здійснення правомочностей, провадженні охоронних дій, забезпеченні виконання зо­бов'язань та сприянні їх здійсненню, примушуванні до вико­нання безспірних зобов'язань та вчиненні інших дій, тісно пов'язаних із цивільним оборотом[20]. Учений доводив, що то­дішній нотаріат також здійснював державну функцію нагля­ду за законністю правочинів обороту та надавав всебічну до­помогу необізнаним у праві громадянам[21].}

Досліджуючи інститут нотаріату, К. Юдельсон на­самперед зосередив увагу на практичній стороні діяльності нотаріату. Основним змістом практичного посібника є розгляд правового регулювання нотаріальних функцій, узагальнення досвіду з їх здійснення в союзних респуб­ліках¹.

Також К. Юдельсон у співавторстві з А. Кац підготови­ли до друку «Науково-практичний коментар до Положення про державний нотаріат»^{[22] [23].}

Надалі творче піднесення досліджень у сфері нотарі­ату припадає на 70-80 рр. ХХ ст. Характеризуючи нотаріат цього періоду, Л. Лєсніцкая зазначила, що сутність нотарі­альної діяльності полягає в тому, що вона, маючи посвід- чувальний, підтверджувальний характер, юридично закрі­плює цивільні права з метою попередження їх можливого порушення^[24].

Аналіз праць із питань нотаріату радянського періоду, на думку Л. Єфіменка, свідчить, що саме тоді намітилась тен­денція розуміння інституту нотаріату не стільки в укріплен­ні ним цивільних прав, скільки у закріпленні безспірних прав за певним суб'єктом задля попередження їх можливого по­рушення. Завдяки цьому появилася тенденція зміни пріори­тетності предмета дослідження, що підсилило публічний, а надалі й процедурний аспект нотаріальної діяльності, оскі­льки укріплення належить до форми юридичного акта, а за­кріплення до дії уповноваженої особи^[25]

У 70-80-і роки ХХ ст. проблеми нотаріату розглядалися здебільшого «всесоюзними» науковцями, зокрема у збірни­ках законодавчих актів. Наприклад, можна виокремити праці М. Бондарева, Е. Ейдінової, А. Яковлєвої¹, А. Кліманової, А. Сте- паної^{[26] [27] Р. Виноградової, Р. Нізовского[28] та ін.}

Слід зауважити, що основну увагу науковці приділяли порядку вчинення нотаріальних дій і тому в Українській РСР була поширена практика видання збірників законодавчих актів. Наприклад, 1969 року було видано збірник норматив­них актів і зразків документів для нотаріальних контор і ви­конкомів місцевих рад депутатів трудящих «Нотаріат»^[29], 1982 року збірник офіційних матеріалів «Государственный нота­риат»^[30], 1987 року «Порядок совершения нотариальных дейс­твий: в помощь работникам исполкомов местных Советов»^[31].

Характеризуючи правове регулювання нотаріальної діяльності в Радянській Україні, автором зауважено, що укра­їнський нотаріат радянського періоду починає активно роз­виватися з 20 квітня 1923 року, коли було затверджено «По­ложення про державний нотаріят»^[32]. Досліджено і праці нау­ковців, і практиків: В. Баранкової, Н. Василини, Л. Єфіменка, М. Дякович, Ю. Ільїної, Ю. Козьякова, В. Черниша, Г. Чванова, В. Степаненка, М. Ждана, І. Кузнєцова, Г. Трофанчук, О. Неліна, М. Кальницького, О. Король, М. Башти, Л. Радзієвської, С.Пасіч­ник, Л. Шевчук (Ясінської), М. Настюка, П. Гураля, М. Парпан, К. Юдельсона, А. Олейнова, А. Кодинцева, Н. Демина, Л. Лес- ницької та ін. Наприклад, історія становлення та розвитку нотаріату в Україні розглядалася в дисертації М. Настюка «Створення та діяльність радянських органів юстиції в захід­них областях УРСР (1939-1941 рр.)»¹.

Більше уваги в нашій державі проблемам нотаріату приділялося вітчизняними науковцями вже після проголо­шення незалежності України. Дослідження здійснювали в різних аспектах: історія становлення, організація та управ­ління, правові засади діяльності органів нотаріату та ін.^{[33] [34].}

Аналізуючи розвиток правового регулювання нотаріа­льної діяльності в незалежній Україні, оцінюючи його стан та перспективи, визначаючи його місце у правовій державі, роль в умовах ринкової економіки та значення для захисту майнових прав фізичних та юридичних осіб, ми спиралися на здобутки і українських, і російських, і зарубіжних учених, на­уковими пошуками яких були й є проблеми теорії нотаріату. Це праці таких науковців, а саме: В. Баранкової, В. Комарова, М. Мерлотті, Р. Ніклауса, Ж. Пієпу, Х. Пютцера, Л. Радзієвської, В. Рєпіна, С. Фурси, Є. Фурси, В. Черниша, І. Черемних, Г. Черем- них, Ж. Ягра, В. Яркова.

Окремим питанням діяльності органів нотаріату були присвячені праці українських науковців та практиків: В. Баран- кової, М. Башти, Г. Гулєвської, Л. Данюк, М. Долинської, М. Дя- кович, Н. Василини, Л. Єфіменка, Ю. Ільїної, Н. Ільєвої, М. Каль- ницького, О. Король, В. Комарова, Х. Майкут, О. Неліна, М. Ніки- форака, С. Пасічник, Л. Радзієвської, В. Степаненка, В. Чер- ниша, С. Фурси, Є. Фурси, К. Чижмарь, В. Шатіла, Л. Шевчук (Ясінської) та інших науковців.

Крім того, частково проблеми історії становлення но­таріальної діяльності в Україні відображено в наукових статтях та дисертаціях українських науковців: Р. Кочерьянца¹, В. Чер- ниша^{[35] [36], Л. Єфіменка[37], Н. Василини[38], В. Баранкової[39], С. Фурси[40], Г. Гулевської[41], О. Гріненко[42], К. Федорової[43], Л. Данюк[44] [45], Н. Гор­бань11, І. Аршава[46] та ін.}

Особливо слід відзначити праці з історії нотаріату, які написані О. Неліним «Інститут нотаріату в Україні: від мину­вшини до сьогодення»¹, М. Кальницьким «Нариси історії но­таріату України»^{[47] [48], О. Король, М. Баштою «Чорнила нотаріуса віками не вицвітають»[49], а також дисертацію Л. Ясінської «Становлення та розвиток інституту нотаріату в Україні (іс- торико-правовий аспект)»[50], в якій автор зробила висновок, що нотаріальна діяльність на території України розвивалась у контексті західноєвропейських традицій та зазнала еволю­ції від звичаєвих форм посвідчення до державно-правових, а вітчизняний нотаріат, зважаючи на його історичний розви­ток, більше тяжіє до публічно-, а не приватноправових засад.}

Зокрема, у монографії «Інститут нотаріату в Україні: від минувшини до сьогодення» О. Неліним висвітлено процес виникнення, становлення й розвитку нотаріальної діяльнос­ті впродовж усієї багатовікової історії його існування. Зазна­чено, що окремі нотаріальні функції здійснювалися ще у найдавніших цивілізаціях, проте найближчою до сучасної була та модель нотаріату, яка сформувалася у Стародавньо­му Римі, звідки її було запозичено багатьма європейськими країнами, зокрема й Україною^[51].

У книзі М. Кальницького «Нариси історії нотаріату України» відтворено становлення та розвиток нотаріальної справи на теренах України від давньої доби до сьогодення.

Важливе наукове значення також має монографія Л. Да- нюк «Управління нотаріатом в Україні: історія та сучасність: (адміністративно-правове регулювання відносин у сфері управ­ління нотаріатом)». Автор розглянула історію формування но­таріату та теоретичні засади управління нотаріатом в Україні, визначила співвідношення понять «управління нотаріатом», «державне регулювання нотаріальною діяльністю» та «органі­зація нотаріальної діяльності», з'ясувала сутність управління нотаріатом в Україні та шляхи його вдосконалення¹.

У книзі «Чорнила нотаріуса віками не вицвітають» укладачами висвітлено історію нотаріальної справи, особли­вості її формування у закордонних країнах, процес станов­лення в Україні. Окрему увагу приділено нотаріату Європи епохи Середньовіччя та Відродження, доби Київської Русі, Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, Запорі­зької Січі, Російської імперії, післяреформенного та довоєн­ного періодів, Другої світової війни та післявоєнного періоду, а також сучасного періоду.

Питання дослідження історії становлення нотаріальної діяльності відображено також в окремих розділах навчаль­них видань із нотаріату, зокрема підготовлених українськи­ми науковцями, а саме: В. Баранковою та В. Комаровим^{[52] [53], М. Дякович[54], Л. Радзієвською та С. Пасічник[55], Х. Майкут[56], Л. Смі- ян, Ю. Нікітіним, П. Хоменком[57], Ф. Медвідем, В. Усенком, Я. Медвідем1, С. Фурсою та Є. Фурсою[58] [59] В. Бесчастним[60], О. Коту- хою[61], М. Долинською[62] та ін.}

Детальний аналіз Закону України «Про нотаріат» зроб­лено О. Коротюк^[63] та авторським колективом за загальною редакцією О. Остапенко^[64] шляхом видання науково-практич­них коментарів до Закону України «Про нотаріат».

Значний внесок у розвиток національної науки про но­таріат зроблено Л. Радзієвською та С. Пасічник, що підтвер­джується їхньою працею «Нотаріат в Україні»^[65]. У зв'язку з розширенням змістовного розуміння сутності нотаріальної діяльності, Л. Радзієвська вказує на значимість регуляторної функції нотаріату в посиленні правового регулювання гос­подарських відносин, визначає основні завдання нотаріату, які полягають у захисті та охороні власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, здійсненні контролю за законністю в цивільному обороті та запобіганні можли­вим правопорушенням. На її думку, сутність нотаріальної діяльності полягає в посвідченні та підтвердженні певних прав і фактів, у юридичному закріпленні цивільних прав з метою запобігання можливим порушенням або є засобом за­хисту вже порушених прав¹·

Українські вчені В. Комаров та В. Баранкова також до­сліджували становлення нотаріату в Україні в підручниках з нотаріату «Нотариат и нотариальный процесс»^{[66] [67] та «Нотаріат в Україні»[68]. На думку вчених, нотаріальна діяльність спрямована на надання офіційної сили, вірогідності юридич­ним правам, фактам і документам. Особливість нотаріальної форми полягає в тому, що вона, як правило, спрямована не на безпосередній захист, а на попередження права[69]·}

Наприклад, у підручнику «Нотаріат в Україні» В. Кома­ров та В. Баранкова висвітлили історію виникнення та роз­витку нотаріату в Західній Європі й Україні.

Значним внеском у дослідження нотаріату є спільні праці С. Фурси та Є. Фурси, зокрема навчальні посібники «Нотаріат в Україні»^[70] і «Нотаріат в Україні. Теорія і практика»^[71], монографія С. Фурси «Нотаріальний процес: Теоретичні основи»^[72], а також науково-практичний посібник «Теорія нотаріального процесу»^[73] та підручник за загальною редакцією С. Фурси «Нотаріат в Україні: Книга 1. Організація нотаріату з практикумом»^[74]·

Важливим із погляду на нотаріат як на правовий інсти­тут є вклад С. Фурси у розроблення концепції охорони та захисту прав фізичних і юридичних осіб та держави у нотаріальному порядку, у закладенні правових основ науки про нотаріат та комплексному розкритті правової природи нотаріальних пра­вовідносин. На підставі проведених досліджень запропонова­но теоретичну модель нотаріату в Україні як структуру нота­ріальних органів, на яку покладається правозахисна державна функція, що має здійснюватися відповідно до змісту нотаріа­льного процесу та передбаченої законодавством процедури. Змістом діяльності нотаріату визначають правоохоронну та правозахисну діяльність, яка державою покладена на спеціа­льну структуру органів та на окремих посадових осіб¹.

Серед дисертацій, на нашу думку, слід виокремити праці: Л. Єфіменка «Правова охорона цивільних прав та інте­ресів у нотаріальній діяльності»^{[75] [76], у якій висвітлено низку питань, що характеризують нотаріат як правовий інститут та як систему правовідносин, що виникають у зв'язку з нота­ріальною діяльністю та її організацією, а також нотаріальну дію як складову нотаріальної діяльності, надано загальноте­оретичну характеристику нотаріату.}

Н. Василини «Охорона та захист права власності нота- ріусом»^[77], у якій здійснено аналіз поняття і характеристики охорони та захисту права власності нотаріусом, моделі орга­нізації нотаріату як інституту охорони та захисту права вла­сності, визначено компетенції нотаріуса у справі охорони та захисту права власності.

В. Черниша «Цивільно-правові засади розвитку нотарі­ату в Україні»^[78], в якій простежені питання виникнення, становлення та розвитку нотаріату, здійснено аналіз двох типів нотаріату, на яких ґрунтується діяльність сучасного нотаріату - публічного (державного) та латинського (віль­ного). Обґрунтовується необхідність діяльності в Україні но­таріату лише латинського типу, як такого, що найбільше від­повідає сучасним вимогам європейського законодавства.

А. Гуледзи «Нотаріальна діяльність в Україні: станов­лення, розвиток, удосконалення (адміністративно-правовий аспект)»¹, у якій проаналізовано теоретичні та практичні пи­тання становлення, розвитку та вдосконалення нотаріальної діяльності в Україні. Здійснено історичну періодизацію ста­новлення та формування інституту нотаріату, узагальнено його розуміння в науці та практиці. Визначено поняття, за­вдання й ознаки нотаріальної діяльності в Україні, а також її правове регулювання. Досліджено сутність і структуру адмі­ністративно-правового статусу нотаріальних органів. Охара­ктеризовано мету, функції та принципи нотаріальних орга­нів. Закцентовано на дослідженні компетенції нотаріальних органів щодо вчинення нотаріальних дій. Розкрито зміст та особливості юридичної відповідальності державних і прива­тних нотаріусів. На підставі вивчення зарубіжного досвіду щодо здійснення нотаріальної діяльності визначено перспе­ктивні напрями та можливості адаптування його до діяльно­сті нотаріальних органів України. Обґрунтовано науково- теоретичні висновки та практичні пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства, норми якого регулюють по­рядок реалізації нотаріальної діяльності в Україні.

Зокрема, Г. Гулєвська у дисертації «Організаційно- правові аспекти державного регулювання нотаріальної дія­льності в Україні»^{[79] [80] проаналізувала еволюцію розвитку дер­жавного регулювання нотаріальної діяльності в Україні та в зарубіжних країнах, розглянула нотаріальну діяльність як об'єкт державного регулювання, закцентувала на елементах механізму державного регулювання нотаріальної діяльності, розглянула питання співвідношення державного регулю­вання та управління нотаріальною діяльністю.}

Л. Данюк у дисертації «Управління нотаріатом в Україні»¹ довела, що специфіка управління нотаріатом виявляється в існу­ванні декількох його видів, що виокремлено залежно від суб'єкта й об'єкта управління, а також спрямованості управлінського впливу. Визначено державне, громадське та муніципальне управління. За ознакою об'єкта управління виокремлено управ­ління державним нотаріатом та приватними нотаріусами. Здійс­нено розмежування державного управління та державного регу­лювання нотаріату. Систематизовано адміністративні процеду­ри щодо управління нотаріатом, учасниками яких є державні ор­гани та суб'єкти нотаріальної діяльності, а також за ознакою на­явності (чи відсутності) негативних правових наслідків застосу­вання таких процедур. За першою ознакою виокремлено три ви­ди процедур, а саме: нормотворчі, правореалізаційні, юрисдик- ційні. За другою - два види: юрисдикційні, неюрисдикційні.

Н. Ільєва досліджувала адміністративно-правові засади регулювання нотаріальної діяльності в Україні. Автор зосе­редила увагу на загальній характеристиці нотаріальної дія­льності, особливостях правового регулювання окремих на­прямів нотаріальної діяльності та шляхах удосконалення правового регулювання нотаріальної діяльності в Україні^{[81] [82].}

У дослідженні В. Баранкової «Проблеми нотаріальної форми охорони та захисту прав»^[83] зроблено висновок, що під час розвитку системи юстиції нотаріат став порівняно само­стійною структурою й є органом публічної влади, а термін «приватний» належить не до нотаріату, а до організаційної фо­рми діяльності нотаріуса як особи, уповноваженої державою на вчинення нотаріальних дій. Науковцем зазначено, що сутність діяльності нотаріальних органів полягає в тому, щоб забезпе­чити реальність цивільних прав, що набуваються, їх закріплен­ня у встановленій юридичній формі, посвідчення тих фактів, які пов'язані з виникненням різних цивільних правовідносин. На думку В. Баранкової, відносини, які виникають у зв'язку з про­веденням нотаріальної діяльності, за своїм характером є проце­суальними, спрямованими на вирішення матеріально-правових питань. Правник також зробила висновок, що всі суб'єкти у но­таріальному процесі є у правовому зв'язку з нотаріусом, оскіль­ки необхідність у процесуальних відносинах виникає тоді, коли суб'єкти права не можуть самостійно реалізувати свої законні права та інтереси¹.

1.2