Методологія дослідження становлення і розвитку правового регулювання нотаріальної діяльності в Україні

Найстислішим, на нашу думку, є визначення методоло­гії, запропоноване професором М. Кельманом, а саме: мето­дологія - це вчення про структуру, логічну організацію, ме­тоди, способи та форми діяльності дослідника в процесі пі­знання ними досліджуваних явищ^[96].

Методологію науки допустимо охарактеризувати як здійснюване на різних рівнях (філософський, загальнонауко- вий, конкретних наук, методики і техніки) дослідження за­гальних засад, шляхів, закономірностей наукового пізнання, його принципів і методів, спрямованих на розробки поло­жень, що дають змогу обрати засоби і формувати процедури ефективного вирішення проблем і завдань, які виникають під час науково-дослідницької діяльності¹.

Методологія як складова будь-якої науки, що охоплює насамперед способи дослідження її предмета: філософський, загальнонаукові і спеціальні наукові методи, та фактично забезпечує виконання наукою пізнавальної функції, яка по­лягає у розкритті закономірностей і тенденцій розвитку ду­ховних та матеріальних явищ і процесів, інших питань, що нею вивчаються. З огляду на важливість методологічних до­сліджень, галузеві науки, їхні школи та доктрини постійно дбають про її розвиток, а тому періодично переоцінюють й переглядають зміст і систему своїх методів дослідження з урахуванням їх суспільних та наукових інтересів і потреб^{[97] [98].}

П. Рабінович вважає, що методологія юридичної науки - це а) система підходів і методів, способів і засобів наукового дослідження, а також б) вчення, теорія про їх використання в пізнанні державно-правових закономірностей.

- філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний та ін., ви­знання чи заперечення об’єктивних соціальних, зокрема державно-правових, закономірностей і можливості їхнього пізнання, здобуття істинних знань про них);

- загальнонаукові методи, тобто такі, що використо­вуються в усіх або у більшості наук (наприклад, структурний, функціональний методи, сходження від абстрактного до конкретного, формально-логічні методи, сходження від абс­трактного до конкретного, формально-логічні процедури: аналіз, синтез і ін.);

- групові методи, тобто такі, які застосовуються лише у певній групі наук, приміром, тільки у суспільствознавстві (на­приклад, метод конкретно-соціологічного дослідження);

- спеціальні методи, тобто такі, котрі прийняті для до­слідження предмета лише однієї науки (наприклад, способи уяснення (тлумачення) норм права, своєрідні методи уза­гальнення юридичної практики)¹.

На думку інших авторів, методологія юридичної науки охоплює такі складові: 1) загальний (філософський) підхід;

2) загальнонаукові методи; 3) спеціальні методи; 4) власні правові методи^{[99] [100].}

Як зауважує О. Нелін, у дореволюційному вітчизняному правознавстві були плюралізм поглядів і течій, складне пере­плетення, взаємодія ідей різних напрямів, синтез декількох ме­тодологічних підходів до вивчення державно-правових явищ. Використовувалися філософський, історичний, догматичний (або систематичний), порівняльний (або історично-порівняль­ний), критичний, соціологічний, психологічний, соціально- політичний та інші підходи й методи. Багато вітчизняних уче­них обирали підхід багаточинника під час вивчення історичних явищ, вважаючи, що будь-який один чинник - біологічний, гео­графічний, економічний, психологічний - не дає змоги отримати істинно наукове історичне знання про явища, які вивчаються^[101].

Для дослідників радянської доби єдино можливою ме­тодологічною основою історично-правових дисциплін ви­знавалися марксистсько-ленінське вчення про державу і право, марксистські діамат та істмат, посилання в наукових дослідженнях на твори або навіть на окремі висловлювання класиків марксизму-ленінізму і як практичне втілення цих настанов партійність історично-правової науки і класовий підхід до висвітлення всіх державно-правових явищ^[102].

Ми погоджуємося з Ю. Оборотовим, що методологічне наповнення сучасних досліджень правової системи необхід­но вести в напрямі визначення руху правової системи Украї­ни (прогресивних змін) на основі врахування сформованих традицій правового життя України, правового менталітету українського народу та його правових інститутів¹.

Лише в незалежній Україні історично-правова наука на­решті звільнилася від колишньої заідеологізованості. З’яви­лась можливість вибору методологічних підходів, плюраліза­ції використовуваних методів дослідження, свободи наукової творчості^{[103] [104].}

Ю. Оборотов констатує, що сучасна методологія юрис­пруденції плюралістична за своєю природою. Оскільки стве­рджує наявність різних підходів до одного й того ж об’єкта: права і держави. Водночас це розмаїття підходів - свідчення переходу методології на новий рівень розвитку. Чим більше підходів пропонує методологія під час осягнення об’єкта, тим ширші можливості для його багатоаспектного аналізу юридичною наукою і тим вищою є ефективність наукових досліджень права і держави^[105].

Як справедливо зауважує П. Рабінович, але методичний плюралізм не повинен перетворюватись на методологічний анархізм, на методологічну нерозбірливість, сваволю, «всеїс- тивність»^[106]. На його думку, запобігти небажаним «витра­там» під час дослідницького процесу можна, як видається, у разі дотримання принаймні таких трьох загально мето­дичних постулатів:

- об’єктивна обумовленість обраних методів дослі­дження його предметом. Саме предмет дослідження (тобто певна грань, «сторона», веде окремий вид закономірностей об'єкта дослідження) «веде» дослідницький метод, визначає межі його застосовуваності, придатності, прийнятності;

- необхідність встановлення єдиної істини, вірогід­ність якої можна довести й перевірити за допомогою певно­го об'єктивного критерію;

- неодмінним показником прийнятності, евристично­сті певного дослідницького підходу (і методу) слугує його спроможність сприяти виявленню, розкриттю соціальної сутності явищ, що вивчаються, а не приховуванню, затушо­вуванню її.

Для вивчення історії юридичної науки необхідно за­стосовувати методи пізнання не тільки історико-правової чи теоретико-правової науки, але й галузевих наук^{[107] [108].}

Ми підтримуємо думку Л. Луць, що найменш дослідже­ною є галузева методологія^[109].

Історія держави і права, під час дослідження історич­но-правових явищ та для відновлення у сьогоденні подій минулого, вдається до спеціальних методів, прийнятих ли­ше для юридичної науки: історично-правового та порів- няльно-правового^[110].

В історико-правових дослідженнях важливу роль віді­грають емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання, які є у нерозривному зв'язку. Емпіричний рівень пов'язаний із накопиченням фактичного матеріалу, який належить до до­сліджуваної теми, а також з їх описом. Збір і вивчення фактів є першим і необхідним етапом у розвитку історико-правової науки, який створює можливість переходу до теоретичного осмислення та узагальнення. На теоретичному рівні дослі­дження відбувається оцінка, осмислення, пояснення історич­них чинників, розкривається сутність досліджуваної події, а також закономірності та тенденції її розвитку¹.

Ми погоджуємося з думкою Л. Єфіменка, що конкурен­тна взаємодія різних теоретико-методологічних підходів структурувала багаторівневість сучасної методології дослі­дження нотаріату та нотаріальної діяльності, що зумовило розширення можливості вивчення цього суспільного явища^{[111] [112]. Аналізуючи правове регулювання нотаріальної діяль­ності в історичній ретроспективі, слід зауважити, що зміст понять «нотаріус», «нотаріальна діяльність», «нотаріальна дія» нині відрізняється від його змісту на попередніх етапах розвитку нашого суспільства.}

Це пов'язано насамперед із соціально-економічними та політичними змінами, процесами, які постійно відбуваються в Україні та цивілізованому світі й впливають на регулюван­ня нотаріальних відносин. Так, наприклад, у зв'язку з анексі­єю Криму та проведенням антитерористичної операції в Україні, різко зменшилася кількість учинюваних нотаріуса­ми нотаріальних дій. Фактично припинено діяльність нота­ріусів на окупованій терористами територій, зокрема їм відключено доступ до системи Реєстрів Міністерства юстиції України¹.

Досягнення наукового результату під час дослідження нотаріальної діяльності вимагає відбору та впорядкування пізнавальних засобів, виявлення співвідношення між ними, визначення способів і послідовності їх використання і для пізнання сутності такої діяльності, і для встановлення юри­дичних можливостей її впливу на суспільні відносини^{[113] [114].}

Як для композитора є основною природне вміння реалі­зації своїх поглядів, ідеалів через нотну грамоту під час ство­рення майбутнього музичного твору, так і для нотаріуса реалі­зація набутих ним знань і юриспруденції є підґрунтям тих дій, що він учиняє, обрамовуючи правовий матеріал у документа­льну форму. Об’єктивно перше і друге є живим процесом. Вод­ночас кожен із них використовує той арсенал засобів і способів досягнення результату, який у відповідній сфері охоплений до­волі специфічними методичними засадами^[115].

Спроба дослідити правове регулювання нотаріальної діяльності в історичній ретроспективі дала змогу виявити необхідність урахування важливих для отримання об’єктив­них результатів методологічних аспектів.

Як стверджує Л. Єфіменко, взагалі, нотаріальна діяль­ність має комплексну правову природу. З одного боку, її мо­жна представити як діяльність окремих суб’єктів (нотаріусів, відповідних посадових осіб, на яких згідно із законом покла­дений обов’язок учиняти нотаріальні дії), з іншого, - акцен­тувати більшою мірою на те правове значення та наслідки, які така діяльність має у суспільному житті. Відповідно до того як акценти дослідження змінююся, відповідні зміни відбуваються і в уявленні про правову природу такого яви­ща. Спершу закономірно побачимо більш тісний зв'язок но­таріальної діяльності з публічним правом, зокрема адмініст­ративним, можливо конституційним, однак згодом - з при­ватним правом, зокрема з цивільним. Звичайно, кожне пра­вове явище вже саме собою є цілісним об'єктом дослідження, а відтак заперечувати комплексну правову природу нотаріа­льної діяльності буде нерозумно і помилково з наукового, зокрема методологічного погляду. Дуалістичний (публічно- приватний) характер природи нотаріальної діяльності вка­зує лише на те, що вона як об'єкт пізнання існує у відкритому середовищі. Як окремий елемент різних водночас взаємо­пов'язаних підсистем права нотаріальна діяльність відчуває їх вплив із обох боків¹.

Методологія дослідження історії правового регулю­вання української нотаріальної діяльності передбачає на­самперед пошук виваженого співвідношення загальних (фі­лософських) підходів та загальнонаукових методів пізнання зі спеціальними та власними правовими методами.

Ми погоджуємося з Ю. Оборотовим, що методологічне наповнення сучасних досліджень правової системи необхід­но вести в напрямі визначення руху правової системи Украї­ни по лінії модернізації (прогресивних змін) на основі враху­вання сформованих традицій правового життя України, пра­вового менталітету українського народу та його правових інститутів^{[116] [117].}

На сучасному рівні розвитку науки надається можли­вість використання принципово нової методології, яка дає змогу отримувати нові результати під час дослідження істо- рико-правових інститутів, зокрема інституту нотаріату, і ро­бити принципово нові висновки^[118].

Як зауважує О. Костенко, юриспруденція стає справж­ньою наукою тоді, коли досліджує не лише людське начало права, а й його природне начало, тобто, коли, вирішуючи «основне питання юриспруденції», визнає, що право є витво­ром не лише Людей, а й Природи¹.

З юриспруденції, заснованої на «соціально-натуралістич­ній» методології, випливає «інструментальна концепція законо­давства», якою законодавство має розглядатися не як чинник, що діє самостійно (це відбувається у «соціально-позитивістсь­кій» юриспруденції), а як інструмент у руках людей, який вони застосовують відповідно до своєї правової культури, що відо­бражає закони соціальної природи (і «природного права»)^{[119] [120].}

Як зазначає Є. Тємнов, методологія є умовою, без якої пізнання складної та суперечливої сутності державно- правових процесів та явищ є неможливим. У загальному плані будь-яка наука - це і є спосіб або метод добування та інтерпретації фактів. Г. Лейбніц, на думку правознавця, ма­буть, давав загальну оцінку і не мав на увазі лише сферу то­чних знань, коли підкреслював, що сутність математики не в її предметі, а в її методі. І справді, навіть маючи один і той же предмет науки, але використовуючи різні методи його дослідження, вчений отримає неоднакові результати. Порі­внюючи метод із ліхтарем, Ф. Бекон стверджував, що навіть кульгавий, що йде з ліхтарем дорогою, випередить того, хто біжить бездоріжжям^[121].

Ми погоджуємося, що, попри всю важливість загальних методологічних положень, пріоритетну роль у правознавстві повинні відігравати саме її методи та понятійний апарат, який має методологічне значення^[122].

Значення методології у вивченні правового регулюван­ня нотаріальної діяльності в Україні складно переоцінити.

У методології досліджень нотаріальної діяльності як складової юридичної діяльності простежуються й інші спе­цифічні тенденції. Наприклад, С. Гусарєв вказує на помітне зміщення акцентів досліджень - якщо раніше науковці осно­вну увагу приділяли питанням правової природи, сутності, соціальної ролі нотаріальної діяльності, то сучасні дослідни­ки наголошують на психологічних, морально-етичних, деон- тологічних її аспектах¹.

Під час дослідження функцій нотаріату дедалі більше вчених зауважують на нові аспекти діяльності нотаріусів^{[123] [124], серед яких чільне місце посідає попередження та вирішення правових конфліктів, зокрема через процедури медіації[125].}

У науковій літературі останніх років помітно зріс інте­рес до творчого елементу нотаріальної діяльності. Прогалини у законодавстві, запізніле реагування законодавця на зміни суспільних відносин дають кожному юристу широке поле для творчого вирішення практичних проблем. За таких обставин нотаріус латинського типу, публічний і вільний водночас, бі­льше ніж будь-хто інший здатний віднайти адекватне новим соціальним реаліям рішення, яке гармонійно враховувало б і приватні, і публічні інтереси. Нотаріат не повинен залишатися осторонь законотворчого процесу. Проблема залучення нота­ріусів до законотворчої діяльності є складовою ширшої про­блеми - визначення меж і способів впливу держави на нотарі­ат та налагодження дієвого зворотного зв'язку. У цьому кон­тексті важливим методологічним завданням і є розробка кри­теріїв визначення ефективності державного впливу на нота­ріат, в основу яких, на думку І. Черемних, повинна бути покла­дена міра досягнення заздалегідь визначених оптимальних параметрів функціонування нотаріату¹.

Останні дослідження нотаріату в Україні, незважаючи на різноманітність підходів, відзначаються прагненнями до структуризації, упорядкування одержаних знань. Це пов’я­зано із становленням нотаріальної науки, яка має власний предмет, методологію, систему, а також посідає особливе мі­сце у правовій науці України^{[126] [127].}

На думку К. Чижмарь, формування теоретико-методо- логічних основ інституту нотаріату як елемента механізму позасудового захисту прав і свобод людини та громадянина та його складових вимагає усталення відповідної комплекс­ної методології або ж своєрідної «схеми пояснення в науко­вому пізнанні»^[128].

Ми погоджуємося з Л. Єфіменком, що структура сучас­ної методології дослідження нотаріальної діяльності є бага- торівневою^[129].

Тенденції розвитку методології нотаріальної діяльнос­ті визначають насамперед зміни в загальній системі методо­логії дослідження правових явищ, серед яких П. Рабінович виокремлює процеси фундаменталізації - широкого застосу­вання методологічних напрацювань філософії права; антро- пологізації - визнання людини центральним об’єктом загаль­нотеоретичного праводержавознавства; глобалізації - актуалі­зації вивчення не лише національних правових систем, а й їх «сімей», а також міжнародно-правових систем; деформаліза- ції об'єкта і предмета правознавчих досліджень¹.

Заслуговує на увагу думка О. Костенка, що закони при­родного права є єдиним джерелом будь-яких прав і обов'яз­ків для всіх суб'єктів суспільного життя. Жоден суб'єкт не може мати прав без пов'язаних із ними обов'язків і обов'язків без пов'язаних з ними прав^{[130] [131].}

Соціально-натуралістична методологія є основою для так званого «золотого правила» правової поведінки: «Чини відповідно до законів соціальної природи, в тому числі - до законів «природного права», і тоді твоя поведінка не буде «правопорушенням!»^[132].

Відповідно до соціально-натуралістичної методології, глобалізація і зокрема європеїзація юриспруденції полягає в наближенні національних правових систем країн світу (чи Європи) до «спільного знаменника», яким є закони соціаль­ної природи, включаючи закони «природного права»^[133].

Дедалі більшої актуальності набувають і проблеми адаптації правової системи України до європейських станда­ртів; інтеграції в систему латинського нотаріату; перевірки та подальшого впровадження в українське законодавство позитивного досвіду іноземних держав; гостро постає пи­тання міжнародного обігу нотаріальних актів^[134].

Деформалізація об'єкта досліджень полягає у тому, що якісні межі явища, яке позначають поняттям права, роз­миваються, втрачають чіткість, переплітаються із суміжни­ми соціальними феноменами - мораллю, правовою свідомі­стю, вивчення яких потребує застосування специфічних методів¹.

Л. Єфіменко зробив висновок, що відбувається збагачен­ня правознавчої методології завдяки здобуткам герменевтики, соціопсихолінгвістики, синергетики. Такі здобутки дають змогу вивчати функціональні, адаптаційні, творчі можливості право­вих інструментів та механізми реалізації цих можливостей, за їх допомогою вивчають інші правові або споріднені з ними явища, які не повністю визначені у формальному аспекті. Це, зокрема, правотлумачний і правозастосовний розсуд, особливості реалі­зації правових норм з оцінними категоріями, проблема визна­чення балансу між інтересами особи та суспільства. Зважаючи на сучасне розширення правознавчої методології у сфері нота­ріальної діяльності, можна дослідити зв'язок та рівновагу між публічними та приватними інтересами, проблеми взаємовпли­ву нотаріату та держави^{[135] [136].}

Герменевтика є методологічним інструментарієм, який здатний розуміти та інтерпретувати не тільки текст, але й пізнати автора тексту - законодавця, людину, суспільство, його історію. Мова є тим унікальним середовищем, у якому можливе пізнання, розуміння, тлумачення^[137].

Герменевтика об'єктивно передбачає включення в си­стему юридичної методології методів історико-правового аналізу, порівняльно-історичного правознавства, оскільки вказані способи пізнання правової дійсності мають не тільки пізнавальне, а й практичне значення - історична методоло­гія дає змогу розширити межі державно-правових дослі­джень на основі відповідних аналогій здійснювати важливі історико-правові узагальнення та аналогії^[138].

Під час тлумачення тексту закону виникають нові лін­гвістичні конструкції, через які формується певне герменев- тичне коло - розуміння через попереднє розуміння, тому іс­торію і сутність нині чинного закону можна інтерпретувати через предісторію та сутність попереднього¹.

Як зауважує Н. Сатохіна, основна роль правової герме­невтики є не методологічною, а радше терапевтичною: вона допомагає мінімізувати нерозуміння через усвідомлення власної зануреності в ситуацію, власної темпоральності: і в аспекті вкоріненості у традиції та виявлення власних упере­джень, і в аспекті проективності у майбутнє й орієнтації на примирення, навіть якщо воно і є лише позаінституційним горизонтом права. Як зауважує автор, завданням правової герменевтики є уможливити мирне співіснування людей^{[139] [140].}

Тільки Феміда, яка намагається усвідомити власні упе­редження, і котра розуміє, що насправді ваги ніколи не мо­жуть бути врівноважені, може використовувати свій меч так, щоб це могло вважатись виправданим^[141].

Одним із завдань нотаріату як органу превентивного правосуддя є також уможливити мирне співіснування людей шляхом учинення нотаріальних дій, зокрема під час видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Як зауважує В. Заломов, саме антропологічна методо­логія найбільше підходить для аналізу історії розвитку но­таріату - це інститут, діяльність якого значною мірою зале­жить не тільки від законодавчих норм, а й від правової пове­дінки суб'єктів права, від їх правосвідомості. Нотаріат як ін­ститут покликаний «олюднювати» право, бути правозахис- ним органом та органом превентивного правосуддя^[142].

На думку В. Шафірова, ні законодавець, ні правозасто- совувач не зможуть розраховувати на результативне здійс­нення принципів, норм права, якщо під час їхнього застосу­вання виявлено байдужість до потреб, інтересів людей, про­ігноровані їхні цілісні орієнтації^[143].

Тому під час розробки нової методології, здатної спри­яти забезпеченню об’єктивної істинності положень і виснов­ків історично-правової науки, слід максимально використати першоджерела, методологічний інструментарій, яким воло­діли вчені XVIII-XIX ст. (Руссо, Монтеск’є, Гегель, Морган), методологічні та теоретичні здобутки світових історичних шкіл XX ст., а також філософську, суспільно-політичну та юридичну літературу сучасності.

На думку учасників міжнародної наукової конференції, яка відбулася 13-14 грудня 2002 р. у Харкові, основними складовими нової методологічної основи історично-правової науки є:

- використання гегелівської діалектики як наукового методу пізнання державно-правових структур та інститутів;

- обов’язкове врахування таких визначальних чинни­ків у розвитку держави та права, як соціальна стратифікація, реальна соціальна сутність правових і державних явищ;

- використання під час визначення шляхів і напрямів розвитку державно-правових явищ і інститутів таких кате­горій, як варіантність та альтернативність;

- урахування в історично-правових дослідженнях конце­пції співвідношення логічного й історичного як логічної оброб­ки знань про державу і право, їхньої теоретичної систематизації та класифікації, так і в орієнтації дослідника політико-правової сфери на основні моменти об’єкта, який вивчається, на усвідо­млення основних закономірностей його генезису, розвитку і змін, а також взаємозв’язку з іншимиоб’єктами;

- порівняльно-історичний принцип вивчення держави і права: обов’язкове виявлення загальних для певного періоду, епохи, групи держав або країн закономірностей їхнього дер­жавно-правового розвитку з одночасним урахуванням важ­ливих особливостей і своєрідності¹.

Методологічною основою дослідження історії правового регулювання української нотаріальної діяльності є методи.

Метод регулювання суспільних відносин, характерний для тієї чи іншої галузі права, неможливо прирівнювати до одного з юридичних засобів впливу. Адже він розуміється як поєднання юридичних засобів впливу на суспільні відносини й розкриває: а) порядок встановлення прав і обов’язків; б) ступінь визначеності наданих прав і «автономності» дії їх суб’єктів; в) взаємоположення суб’єктів правовідносин; г) наяв­ність або відсутність конкретного юридичного зв’язку між суб’єктами прав і обов’язків; ґ) шляхи та засоби забезпечен­ня встановлених суб’єктивних прав^{[144] [145].}

На думку С. Гусарєва, основу методологічної бази до­сліджень нотаріальної діяльності становлять структурно- функціональний, діяльнісний, соціологічний, аксіологічний, формально-догматичний методи^[146].

Ми вважаємо слушною думку І. Безклубого та Л. Єфі- менка, що для цілісного дослідження нотаріальної діяльності слід зважати на світоглядні методи (діалектичний, метафі­зичний, ідеалістичний, емпіричний, системний, метод скеп­тицизму), методи логіки (метод гіпотез, узагальнення та аб­страгування, метод моделювання, індукції, дедукції, аналізу, синтезу, аналогії тощо), а також порівняльно-правовий, істо­рично-ретроспективний, прогностичний методи¹.

Процеси глобалізації зумовлюють широке застосуван­ня системного, структурного, функціонального, порівняль­но-правового методів тощо. Використання кожного з них у пізнавальному процесі як окремого та самостійного інстру­ментарію дає змогу отримати за результатами проведеного дослідження об'єкта додатковий корисний ефект: кожен із використаних у дослідженні прийомів здатний привнести у загальну картину об'єкта свій внесок, який, окрім того, від­мінний від внесків інших методів^{[147] [148].}

Історико-порівняльний метод спрямований не лише на конкретне дослідження своєрідності історико-правового мате­ріалу, але й на створення синтетичних історичних узагаль- нень^[149].

В основі порівняльно-історичного методу насамперед є логічний метод порівняння, який охоплює майже всі сфери людської діяльності^[150].

Логічними засобами наукового пізнання є аналогія, аналіз та синтез, індукція та дедукція.

Місце, роль та значення порівняльного методу в методо­логії науки є не однозначним іноді діаметрально протилежним. Різноманіття поглядів учених свідчить про його універсаль­ність і здатність інтегруватися з більшістю загальнонаукових методів, що зумовило його застосування в єдності з різними загальнонауковими методами, наприклад: порівняльно-істо­ричний, порівняльно-структурний, порівняльно-функціо­нальний, порівняльно-аксіологічний, порівняльно-тополо­гічний тощо, а також у різних наукових дисциплінах як спе­ціально-науковий метод: порівняльно-лінгвістичний, порів­няльно-семіотичний, порівняльно-правовий, порівняльно- філософський, порівняльно-політичний¹.

Для вітчизняного державознавства, що вивчає історію правового регулювання української нотаріальної діяльності, характерні наукові методи дослідження.

Розрізняють загальнонаукові (діалектичний, систем­ного аналізу, синергетичний, історичний) та спеціальні (структурно-функціональний, історико-правовий, статисти­чний, порівняльно-правовий (компаративний) формально- логічний та ін.)^{[151] [152].}

Методологічною основою дослідження історії україн­ського нотаріального законодавства є використання загаль- нонаукових та окремих конкретно-наукових і спеціально- правових методів пізнання.

Зокрема використання діалектичного методу пізнання дало змогу визначити певні закономірності розвитку правово­го регулювання нотаріальної діяльності, починаючи від його генезису в Київській Русі до сучасного незалежного нотаріату. Закон переходу кількісних змін у якісні свідчить, що розвиток правового регулювання нотаріальної діяльності невід’ємно пов’язаний із загальними правовими нормами, які діють у від­повідний відрізок історії, зокрема цивільно-правовими.

Як зауважує О. Нелін, загальні правові норми певної епо­хи, своєю чергою, об’єктивно відображають стан суспільного, економічного та політичного розвитку певного соціуму^[153].

Метод герменевтики сприяв пізнанню текстів норма­тивних актів, архівних матеріалів, інших документів, аналізу й оцінці змісту монографічних праць, наукових публікацій, що дало змогу узагальнити політико-правові явища та влас­тивості предмета дослідження¹.

Історичний метод використано для відтворення історії виникнення й розвитку правового регулювання нотаріаль­ної діяльності, починаючи від давніх часів до сьогодення; до­ведення як історія правового регулювання української нота­ріальної діяльності відображала особливості історичного процесу розвитку української нації, держави і права.

За допомогою аксіологічного методу визначається якість нотаріальних нормативних актів Російської та Австро- Угорської імперій, Другої Речі Посполитої щодо їхньої відпо­відності морально-етичним категоріям^{[154] [155].}

Широкого застосування набули загальнонаукові мето­ди, а саме: логіко-історичний, який передбачає наповнення будь-якої логічної моделі історичним змістом задля унемож- ливлення підміни реальності на раціонально вибудуваний логічний ряд поза межами об’єктивної дійсності^[156].

Статистичний метод як один із конкретно-наукових методів використовувався у визначенні ефективності право­вого регулювання нотаріальної діяльності на різних етапах його розвитку.

Метод моделювання використано під час розробки про­позицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення нотарі­ального законодавства та практики його застосування^[157].

Спеціально-правові методи застосовувалися в їхньому оптимальному співвідношенні: історично-правовий метод ґрунтується на доктрині синтезних, інтегрованих дослід­жень правових явищ та історичних процесів.

Під час дослідження правового регулювання українсь­кої нотаріальної діяльності також використовуються порів­няльно-правовий та формально-логічний методи.

Традиційно порівняння як таке не може розглядатися окремо від інших логічних прийомів пізнання (аналіз, син­тез, дедукція, моделювання, абстрагування і т. д.). Порівнян­ня як логічна рефлексія, прийом, спосіб пізнання не існує ізольовано, воно тісно взаємодіє з усіма прийомами і засоба­ми пізнання¹.

Як зазначає А. Саїдов, будь-яке порівняння становить своєрідний комплекс явищ, єдність трьох моментів: логічно­го прийому пізнання; процесу так званої пізнавальної діяль­ності; особливого пізнавального результату, знання визна­ченого змісту і рівня^{[158] [159].}

За допомогою історично-правового методу уможлив­лювалося ретроспективне пізнання еволюції нотаріальної діяльності в Україні. Комплексність, усебічність і послідов­ність дослідження забезпечували структурний, системний, історично-філософський і логіко-філософський методи.

Цілком слушним є висновок М. Страхова, що спроби повністю відкинути всю колишню методологію, на жаль, можуть сьогодні призвести до методологічної невизначено­сті та перетворення історично-правової науки в просту суму незліченних фактів, що не піддаються узагальненню. За та­ких умов залишаються лише загальнонаукові та спеціальні наукові методи - систематичний, структурно-функціональ­ний, логічний, статистичний, багатоваріантний, системно- структурний, повний перелік яких трапляється в авторефе­ратах кандидатських дисертацій і які розрізняються як ме­тодологічні, філософсько-світоглядні підходи дослідження^[160].

Лише комплексне, множинне залучення окремих груп методів із використанням певних їхніх сегментів, пріоритет­них на різних етапах дослідження, дає змогу обґрунтовано й достовірно вирішити завдання дослідження правового регу­лювання української нотаріальної діяльності.

На нашу думку, під час дослідження правового регулю­вання нотаріальної діяльності застосовувалися взаємо­пов'язані наукові методи (теорії, парадигми, як: діалектич­ний, історичний, порівняльний, герменевтичний, аксіологіч- ний (ціннісний), системний, структурний, синергетичний, комплексний та інші методи дослідження.