VI. Скликання громадського суду.

Коли копу треба було скликати в місті, що було на магдебурзькому праві, скривджений повинен був удаватися по дозвіл скликати громаду до місцевого уряду.

Hanp., р. 1665 березня 9 дня в справі забрання сіна свяще­никові Зволевському, що вчинив війт м. Дивинського Степан Ормии- ський, скривджений, прийшовши „на ратуш перед всеньким магістратом міста... Дивинськог о... упрашав, аби гро­маду або ліпше копу спровадити для доводу забран­ня того сіна дозволено; аза дозволом урядовим, громада ставши, слушним доводом довела" ⁸).

б) У випадках, коли скривджений сам збирати копи не може (напр., коли його забито), а родичів зараз немає на місці, то копу скликають ті, на чиїм ґрунті стався злочин.

Hanp., Андрій Сікорський, возний, оповідав на Луцькому уряді, що р. 1572 квітня 15 дня зем'янин Андрій Львович Свищовський в справі забиття на дорозі, на ґрунті Свищовському невідомого чо­ловіка говорив йому, возному: „то мусить бити який злий чоловік учинив, хотячи потвар звести на ймення наше; але... я хочу і копу збирати; а, Боже, дай, аби ся злий об’явив" *).

Отже, як бачимо, власник ґрунту скликає копу через те, що по­боюється, щоб його не обвинуватили в забийстві^s).

в) Цей обов’язок хазяїна того ґрунту, де знайдено трупа забитого невідомого чоловіка, скликати копу — наче суперечить приписові Литов­ського Статуту, що зобов’язує у подібних випадках уряд скликати копу.

- „Если бы ся то трафило — где ж кольвек забито человека перееждчого, або безплеменного, которого головщизны искати не будет кому, тогды, скоро такого чоловека труп будет найден, того ж часу вряд замъковый, або двора нашого маеть обослати всех мещан, людей сельских, так... подъданых нашых, яко и подъданых шляхетьских, и опыт вчинити" ¹)∙

Але суперечність ця тільки видима, бо комусь-же треба хоч спові­стити той уряд, котрий повинен був скликати копу, і це донесіння до відомости урядової, передовсім, лежало на обов’язку хазяїна ґрунту.

Hanp., Степан Желяхівський, підписок гродський луцький, до­кладав старості луцькому, що р. 1566 квітня 5 дня „врядник... п. Бартоша Опрялків—-п. Ян Русянівський і піддані... Вишків- ськиї на ґрунті Вишківським тіло забитого чоловіка переїжджого і подлі єго коня з сідлом знашедши, зо всім тим на вряд гродський луцький оддали... За чим ваша милість, заховуючися водлуг права посполитого, хотячи відомість певную о того забитого взяти, листом своїм врядовим так міщан луцьких, яко всіх обивателей повіту Луць­кого.. обіслав, аби на... копу... с о б р а л и с я“ ²).

Що обов’язок уряду скликати копу справді переплітався з та- ким-же обов’язком власника того ґрунту, де сталося забиття, видно з та­кого прикладу.

Р. 1577 грудня 16 дня на уряді гродському луцькому пи­. cap войтівський м. Луцького п. І. Дедеркал оповідав і жалував сам од себе і теж од лентвойта, бурмистра і радець міста Луць­кого, а к тому од міщанина Луцького Якуба орменина... іж року тепер ідучого... декабря 7 дня менований міщанин... Якуб... їхав з товаром своїм... через іменє панів Турків Омельную до Рівного і кгди... переїхав село Омельную, там же на кгрунті п. Турків Омелянськім на добровільній дорозі невідомо хто його розбив і самого того Якуба... так же і хлопця його... Оліферця побив, помордував і поранив і, вже бачучи їх яко мертвих, побрав в него готових грошей... і инших речей немало... То пак... ми посилали до п. Турків до Омельноїспосеред себе міщанина Луцького Семена, просячи їх, аби водле звиклого йправного обичаю копу збирати і злочинцю, если би таковий бил, обийськати казали³).

Ми бачимо тут, з одного боку, увесь міський уряд, що клопочеться за пограбованого й трохи чи не до смерти побитого свого міщанина, і, з другого, власників того ґрунту, де стався злочин. Перший вимагає від других, щоб загадали скликати копу.

Коли, далі, взяти на увагу, що цього загадування власників ґрунту вимагає правний і звиклий обичай, то можна гадати, що обов’я-

^,) P.

’) Арх. Юго-Зап. Poc., ч. 6, т. І, Я® 83; подібн. Ак Вил. Арх. Ком., т. XVlH, № 148, 198; проф. Я с и н с к і й, „Акты", т. II, № 58.

’) Проф. Я с и и с к і й, „Акты" т. І, № 267.

зок власника того ґрунту, де стався злочин, скликати копу є витвір звичаєвого права первісний, а обов’язок уряду скликати копу в вище- наведеному випадкові — є поправка до нього, що її, можливо, навіть запровадив Статут на той випадок, коли власник ґрунту, бувши з яко­гось боку причетним до того злочину, ухиляється від виконання того свого обов’язку, як це ми бачимо з такого випадку:

Р. 1606 жовтня 14 дня „сталося забийство... зем’янину Стані­славу Карловичу... леч од кого би замордован бил, відомости не било; кгди ж• она '), будучи власною жоною, не чинечи о тім нікоторого поступк у... праві в замолчанню тую тако­вую злую скрутную справу пустила била. А так я, староста, видячито, і ж тот небіжчик... будучи чоловіком без- племінним і так окрутне замордованим, а іж ся ніхто о тот морд брать не хтів, маючи науку, в праві поспо­лито м у о п и с а н у... з владзи вряду моего хотячи взять певную відомість отакім вчинку і хто б и б и л причи­ною такового крви пролиття... взявши тую справу ку розсудкудо себе, шкрутинію на час певни й... з лож и в^{[352] [353]),}

г) Коли скликає копу скривджений, це — зрозуміло та цілком при- родньо, і здавалося-б, не може бути, щоб запідозрений чи винний скли­кав копу... сам на себе; але коли його несправедливо засуджено і він має надію перед копою виправдатися, відмовити йому в праві скликати копу — було-б несправедливо. 1 ми бачимо, що винний справді скликає копу, щоб довести на ній, що попередня копа його безневинно засудила.

Hanp., урядові Пинському возний Олександер Ольпинський оповідав, що р. 1653 травня 25 дня його було вжито на справу од п.п. Андрія й Олексія Гацевичів Стаховських до с. Стахова; там застали „мнозтво людей на копу зібраних так панів шляхти, яко і підданих...

В иншому випадкові на уряді замку Слуцького зіслані від копи, відказуючи суд копний, між иншим, говорили, що р. 1621.yCaκoB- щині украдено було з гумна яриці бочку і „збирано куп кілька, а на третій купі, за непостановленням на купі от Івана Кореня молодця його Колишки, приложено платить тую ярицю— копу гро­шей; которий то Корень, почуваючи ся в невинности своїй, зібрав вже он сам купу, хотячи то з себе зне­сти і невинність указать'*¹).

З наведених прикладів можна зробити висновок, що засуджений на копі мав право і справді збирав копу, щоб довести свою невиність.

д) Нарешті, копу скликає сама копа, коли вона, не вирішивши справи, відкладає її до иншого разу.

Hanp., в декреті суду копного, що відбувся р. 1629 листо­пада 2 дня в с. Липлянах на Овруччині в справі видрання меду в бортях, між иншим, читаємо: „Ми всі, копники, нарадившись... а прихиляючись в тім до права звичаю стародавнього копного, сюю теперішнюю копу одложилисьмо на другий час... наказавши стороні поводовій, аби і тих несталих через возного й сторону на копу звали; а ми, копники... пану Липленському... другую копу, через нас зложеную і назначеную, ознаймивши. до домів своїх розійшлихмося... обмову і такий заказ учинилис ь-м и, аби кождиЙ з нас на тій другій копі становились*'^{[355] [356]).}

З наведеного ми бачимо, що, наказавши, щоб скривджений через возного покликав на другу копу несталих, громадський суд присутнім на копі заказує, щоб кожен становився на другій копі.

Тут не можна обминути думки I. Cnporica, що він висловив її у пе­редмові до Ак. Вил. Арх. Ком. т. XVlH й що її. слідом за цим, пов­торює Ф. І. Леонтович^[357]), а саме: „бували... випадки, коли копа склада­лася без всякого чиєгось зову, сама собою, тільки із зацікавлених осіб**^[358]), причому покликується на два акти під №№ 205 та 324.

По-перше, саме собою ніщо не робиться, а значить, сами собою люди на копу зійтись не можуть, бо для того треба, щоб хто-небудь її скликав: чи то сам скривджений, чи всі скривджені, коли їх кілька, а коли їх багато, то якісь ініціятори, ініціятивний гурток. Отже, поста­вившись до скликання копи „само собою** з недовір’ям, перевіримо за актами, чи справді це так.

Перший акт р. 1611 липня 22 дня записано з квиту возного Івана Вишівського, ужитого до справи, од винного Карпа Никоновича, міщанина Слонімського. Kona ця відбулася в м. Слонімі.

„Кгди міщани слонімськиї згромадившися... в єдно місце... с... Мартином Остроухом... Гармасюта Настютич, а Юкас LJи- рулик, МихноРукеник, Сеген Іванович, Петр Мечник і иншиї міщани слонімськиї слухали жалобу різних людей, а на первей Пилип Сніпко жалував на... Карпа Никоновича... Затим... Гаврило Михайлович чинив жа­лобу од міщанки слонімської Павлов ої Фе д оро в и ч а... Затим п. Гаврило од тих мііцан і од инших жаловав на того Карпа H и ко н о в и ч а...“ ’)•

Вже самої цієї виписки досить, щоб бачити, що копу складали не тільки-но скривджені, як це каже I. Cnporic, бо в акті ясно зазна­чено й перелічено кілька осіб, що вкупі з иншими слухали жалобу. Ясно, що коли хто-небудь слухає, а хтось скаржиться, то це не можуть бути ті самі особи І ми справді бачимо, що слухають скаргу одні, а зано­сять її инші особи. Акт справді не зазначає докладно, хто саме скли­кав цю копу; але ми вже знаємо, що, звичайно, копу скликають скрив­джені. Отже, маючи скривджених і в нашому акті, не важко припу­стити, що її скликали скривджені, тим більше, що. як це видко з акту, справу цю раніш вирішив був копний суд, але через апеляцію винного Карпа Никоновича гродський суд скасував вирок копний і, як каже акт, „підстаростий знову копу собрати і розправу з ним, Никоновичем, міти наказав"

Ясно, що цю нову копу, з наказу гродського суду, скликав був не сам-же винний Никонович, на якого на цій копі скаржилися Пилип Снітка і повірений Павлової Хведоровичевої та инших міщан Гаврило Михайлович, а, очевидячки, скривджені.

Вдаючися тепер до другого акту, ми бачимо, що копа та відбу­лася р. 1649 грудня 26 дня в м. Висоцькому з міщан і підданих, до Ви- соцька належних; на ній ми бачимо двох возних з їх стороною і Яна Славського та Я на Новакевича, слуг Генриха з Висоцького Катівського, що йому належало Висоцьке і „прислухаючі“ до нього села. На цій копі міщани м. Висоцького і піддані скаржилися на орендаря Висоцького Романа Стрілецького за ті утиски, що вони мусіли витерпіти від зазна­ченого орендаря. Здавалося-б, що тут усі скривджені; але ми бачимо, кому з них належала ініціатива. В акті читаємо:

Я, Іван Качанівський, я. Іван Анкудівський, єнерали... зізнаєм тим нашим реляційним квитом, що... за ужиттям війтів мі­щан Висоцьких, так війтів підданих, до Висоцька належачих... в м ку Висоцьку були. Где війтове, міщани, піддані... всі на громаду зібралися ¹).

Коли возних уживали представники міщан і селян війти, то не важко припустити, що цим-же представникам належала й ініціатива в скли­канню громади тим більше, що громада ця нікого не судила; а зібрано було її тільки на те, щоб усі скривджені від орендаря Стрілецького мали змогу свої кривди розповісти возним, а ті зафіксувати все це в сво­йому квиті й визнати на уряді, бо, опріч докладного й довгенького опи­сування кривд і утисків, в акті жадних судочинних дій немає.

Отож Спрогісову думку про те, що иноді копи скликалися сами собою, без будь-чиєгось заказу, треба відкинути.

2. Перейдімо тепер до того, як скликувано копу. Оскільки сусіди повинні були йти на копу, то способи скликувати полягали в тому, щоб

’•) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, № 205. -» Там -же. ^j) Там-же, № 324.

так чи инакше повідомити сусідів, що вони мають певного дня й на пев­ному місці зійтися на копу.

Повідомлення це технічно звалося заказом; кликати на копу — значить зак азувати.

Hanp., р. 1581 січня 15 дня в справі знищення зеремен бобро­вих п. п. Дрезденським відбулася копа. На ню прийшли Гололобці і Солотвинці, а Мосорці. які, звичайно,.з ними на копу виходили не прибули; „повідали врядники Дрозденськиї, што і Мосорцям заказували, ніжли ніт відома, для которої причини тут до нас на копу прийти не хотіли" ^l)∙

В иншому випадкові- р. 1616 червня 20 дня копа в справі покрадення Василеві Пришихвістському коня ухвалила такий ви­рок: „іж тот Самуйло і Микола Івановичі Босяцькиї і підданий

Миколаїв на першій копі і на сій теперішній, за заказом... п. Пришихотського, на копу не становили іо собі справи ніякої не дали... сказала й присудила... Василю Пришихотському на їх усіх трьох тую шкоду" *).

Окрім вислову „заказувати" вживано ще й инші вислови: „дати знати" ^t), „обіслати" ^[359]). „ознаймити" ^{[360] [361]), „упросити" с), „жадати" [362]), „потре­бувати"[363] [364] [365] [366]), „взивати" 0)₁ „ззивати" ,n), „указувати" ,1), то-що. Усі ці вислови, підкреслюючи той чи иншиЙ відтінок, починаючи від безстороннього „повідомити" через „просити" і до „вимагати-требувати", з різних боків визначають тільки ініціативу з боку скривдженого що-до скликання копи та те, як він ставиться до обов’язку сусідів допомогти йому в його кривді, а особиста вже вдача скривдженого та його чемність в пово­дженні з людьми виливаються то в прохання, то в вимогу.}

Як-же власне сусідів-копників повідомляли про копу?

а) Найприступніший для кожного спосіб — це було усне запро­шення чи особисте, чи передане через когось иншого.

Приклад запросин особистих. У справі покрадення збіжжя Янові Скирмонтові р. 1630 травня 18 дня зібралася копа з меш­канців одного лиш села Плотниці, шляхти і підданців; не прийшли Кирей і син його Павло Плотницькі; тоді, як свідчив на уряді воз­ний Михайло Ільпинський, „при мні, возному... на третюю копу тому пану Кирею і сину його Павлу... Ян Скирмонт сам очевисте указував, жеби вже на день дев'ятнаця- тий... Кирей і син його Павел вишли"^[367]).

Певне, не можна було вимагати від скривдженого, щоб він особи­сто запрохував кожного, надто беручи на увагу, що він і так дуже стурбований самим фактом злочину. Отже не дивниця, що він уживає тих способів, які в нього під руками. І ми бачимо, що скривджений запрохує на копу, напр., через свого наймита.

Відомий вже нам Станіслав Юхнович, між иншим, оповідав р. 1639 червня 15 дня Слонімському урядові, що „прислав Мартин Венцкевич у дім мій челядника с в о є г O_m Андрія Якубовича Стецовича, просячи мене на копу, мену- ючи, іж... Мартину Венцкевичу сталася шкода" ’)•

Окрім челяди, заказ на копу можна було передати і через сусі- дів-односільців.

Hanp., на Луцькому урядові представники копи — Іван Tриль, тивун Чернчицький, Матвій Грибович і Кулич, піддані з с. Черн- чич, визнавали,щор. 1698 червня 17 дня, „за ознаменням бояр, ку староству луцькому належачих, Красносельських, яко в су­сідстві мешкаючи нам з ними, били єсмо на... копі в с. Кра­снім" [368]).

Ми бачимо тут, що бояри с. Красного, до якого належала і скрив­джена, ознаймили сусіднє село Чернчичі, щоб вони, як сусіди близькі, на копу в Красне Село йшли, -себ-то односільці скривдженої, допома­гаючи їй, сповістили про копу сусіди з село.

Так кликали на копу людей незапідозрених. Коли-ж треба було покликати на копу людину запідозрену, то для цього вживали так звану „сторону", себ-то спеціяльних свідків усього, що на копі діється, щоб запобігти можливій вимовці запідозреного, що йому скривджений не за­казував на копі бути.

Hanp., р. 1561 листопада 6 дня на Слонімському уряді пред­ставники копи — міщани слонімські, одказуючи суд свій копний, між иншим, говорили, що в справі покрадення Сакові Юрієви^еві вола „на всіх... трьох копах всі піддані господарські п. Палуського і ин- ших околичних бояр становилися... одно ж... Юрій Жорнок- лес, которого єсмо на кожную копу через людисто- ронн ії звали, ні на одній копі не бил, а... єсть чоловік при- Л И Ч H и Й“ ³).

Опріч „сторони", скривджений уживав возного, щоб через нього скликати копу.

Hanp., Ян Іменинський, возний, докладав Берестейському уря­дові, що р. 1664 липня 13 дня в справі покрадення речей Войте- хоаі Любі він із скривдженим їздив до Самійла Задерновського, у підданця якого Остапа Бакуновича, за відомостями скривдженого Люби, були сховані покрадені речі. Самійло Задерновський, ви­давши до рук Люби згаданого Бакуновича, не дозволив проте вчи­нити у нього трус; „тоді Люба, казав возний, мене, енерала, уживши, аби я так того пана Задерновського, як і па* нів-су.сідів його посторонніх сіл різних так його ко­ролівської мосци, як і шляхетських підданих на копу в тій шкоді і справі в тім року.- (1664 липня 16 дня) про­си в і той термін зложив, що я, е н е рал, у чи н ив“ ^,).

Коли скривджений уживав возного для звичайного скликання на ко­пу всіх тих, хто з сусідської повинности звичайно ставав на копу, то тим потрібніш було вживати возного для закликання тих, хто виявив на­мір ухилитися від стання на копу. І це тому, щоб забезпечити скрив­дженому його інтереси, з одного боку, і, з другого, запобігти всяким ви- мовкам з боку запідозрених, що їм ніхто не заказував бути на копі; а возний вже в своєму квиті цей момент не забуде відзначити.

Hanp., коли р. 1646 вересня 7 дня в справі видертя бджіл Лук’янові Обровцеві та Гришку Тишковичеві зібрано було копу, прмчому звернуто було увагу, що піддані п. Кирдеевої з с. По- рицького не становилися на копу, тоді „ми, к о п н и к и, читаємо в копному ви році, през... Григорія Островського, єн е рал а... до двору і села Пор и ць к ого, ознаймивши підданих П о- рицьких, на копу для снаднійшого о шкоднику взяття відомости взивали всмо“^{[369] [370]).}

Коли через возного кликали на копу запідозрене село, тим більше через офіційного свідка треба було кликасги, на копу запідозрену особу. Hanp., коли відомий вже нам Андрій Кудлачевич, що спочатку заступав був свого брата Ондросика, а після^ коли виявилося, що Ондросик підчас крадіжу продавав якусь яловицю, якої в нього ані купленої, ані доморосленої не було, зрікся від заступання свого брата і коли з’ясувалося, що Ондросик не міг стати h⅛ копі че­рез те, що пан його, не знаючи про заказ на копу, одіслаа його кудись на роботу, — „копа вся, читаємо в акті, розуміючи... що... Ондросик одіслан далеко не в відомості копи, одложили... копу о тую шкоду до завтра...і розказали п. Богдану *) уся копа, абих я, возний... п. O ст аф і ю*) ознаймив, що копа одло- жона на завтреє для того Ондросця Грицюковича"^[371]). Нарешті, словну вимогу стати на копі передавали через зісланців копи — це тільки в тому випадкові, коли громадський суд визнає за по­трібне це вчинити.

Hanp., р. 1660 березня 13 дня в згадуваній вже справі викра­дення захованих підчас політичних завірюх речей Плотницького, Гораїна й Кулавурової відбулася копа на Пинщині; дано було вину Іванові Вабищевичеві Плотницькому, возному єнералові, який на копу не став. „Ми, вся громада, читаємо в копному декреті, послали єсмо до... п. Івана, є не рал а, і малжонки, аби до нас вишов і о собі втім справу дав. Которий то п. Іван... пришедши до нас, виводу жадного о собі не учинивши, а признав­шися до того, же он сам... схованку свою брав... о тую шкоду... жалобливих жадного виводу не учинив, а нас, громаду всю, полая­вши, упорне з копи одійшов... O которім одіході його ми, всягро- мала, не чинячи в тім коротко, повторе осіб кільку, людей віри гідних, з копи обібравши, до него, п. Івана, є не рала, і малжонки його послали, же би он до нас вишов і слід свій очистив"¹).

Коли окремих осіб треба було кликати на громадський суд, то ви­могу стати на копі легко було їм очевидячки переказати словами. Але коли треба було кликати ціле село, чи низку сіл, то не можна було особисто до кожного копника вдатися. Очевидячки повинен був бути якийсь инший спосіб, щоб полегшити можливість оповіщати всіх про копу.

Спосіб цей полягав у тому, що усне оповіщення передавали відпо­відальній особі — представникові села або самому панові чи урядникові його, а вони повинні були вже од себе уживати заходів, щоб оповістити всіх підлеглих собі осіб.

Hanp., возний Григорій Лемешівський р. 1601 вересня 10 дня докладав Луцькому урядові, що коли в справі покрадення жита Климові Трушківському копа слід привела до границі с. Козина, „уся копа посилала мене, возного, і шляхту, і людей посторонніх до с. Козина; і кгдим я, возний, з людьми посторонніми... до Козина прийшли, засталисьми в посродку села урядника Ko- зинського... Станислава Мисловського і теж ти вон а, гумен­ника і Яна старого, кухаря, і инших мужів козинських, которим мовили єсм о, аби слід од копи зо всім селом Кози H- сь ким взявши, із села, із гумен, і з землі плна свого слід вивели аж до иншої грани ці... На которое мовенє на­ше тивон повідив... ми зараз зо всім селом на копу вийдем"').

В иншому випадкові, у відомій вже нам справі Яна Федоро­вича, слуги князя Яроша Жижемського, підкоморого Мозирського, „о почарування жита Борисом Словиковичем“, підкоморий Мозир- ський через возного „п а н а м-о б и в а т ел я м околичним, аби підданим своїм... водлуг стародавнього звичаю, на старім коповиську ставать казали, о б в і щснн я да в" *). З наведених прикладів ми бачимо, що сповіщають про вихід на копу тивуна або самого пана. Пани-ж і собі наказували, очевидячки, че­рез своїх урядників або сільську старшину, щоб піддані їх ставали на копу.

Hanp., р. 1619 червня 20 дня в справі покрадення свірепи 1 ришку Степановичеві, підданому Криштофа Юндила, судді, на пи­тання зазначеного Юндила „з которого би села хто з мужів на... копу вишов... з села... короля... з Великої Переволоки озвалися... Войтех а Ян Петровськиї, тії повідили: „нам... всім трьом се­лам Переволоцьким іменем... п. підкоморого Сло- н і мс ь к о г о, пана нашог о... указано, абихмо тут на ^{[372] [373] [374] копу дня сегодняшнього стали; отож... ми водле по­винности з домів наших становимся і справу о собі дать готові єсмо; а кгди їх... Юндил питав о сусідах їх, чому з инших сіл люди не вийшли, — одказали: о сусідах... наших не відаємо, если вийдуть, або ні — міли, повід а, в тім розказаний... пансько є так, як і ми"1).}

Наведені приклади говорять про звертання до панів, що незацікав- лені були в справі; тим потрібніш було вдатися до панів, підданих яких запідозрювано в заподіянні злочину, і просити їх, щоб вони з підданих своїх справедливість учинили, себ-то поставили їх на копі.

Hanp., у справі порубання сосни бортної княгині Богушевій Корецькій через підданих кн. Богдана Масальського возний повіту Луцького Григорій Красносельський, приданий на справу скривдженій, р. 1579 вересня 16 дня був „в... кн. Богданової Масальської, в небитності самого... Масальського, просячи справедливости, аби на всі піддані свої Вовницькі о порубання сосни бортної купу зібрала; ніж ли кн. Масальськая... одказала: заправди... не одно село моє до того гаю часть мають, але... єсть сіл шість; прето зберутьлися зо всіх тих сіл на купу, теди, будуть ли мої винні, я готова спра­ведливість вчинить**^{[375] [376]).}

б) Другим способом повідомити сусід про те, щоб вони на громаду сходилися, був спосіб листовний.

Такого способу вживав, по-перше, уряд, коли він не тільки допо­магав, як це ми вже бачили, а й у певних випадках сам скликав гро­мадський суд.

Hanp., р. 1596 квітня 17 дня на вряді Луцькому відомий вже нам Степан Желяхович, підписок гродський, зісланий від старости повітового на копу в справі знайдення трупу невідомого чоловіка, визнавав: „Ваша милість, заховуючися водлуг права посполи­того... листом своїм урядовим так міщан луцьких, яко всіх обивателей повіту луцького, сугрань з Вишковом мешкаючих, обіслав, аби на день сьогоднішній... на ко­п у... зібралися"^[377]). ’

Опріч уряду, листовного способу скликати копу вживали й при­ватні особи, особливо пани, закликаючи сусідів своїх — панів з підда­ними їх на копу.

Hanp., у відомій вже нам справі про чарування жита через Бориса Словиковича, підданого пана Самуеля Славського, зем’яни- нові Яну Федоровичу, слузі кн. Жижемського, підкоморого Mo- зирського, відбулася копа; на ній справу^[378] не було вирішено, дарма що Борис Словикович знався до того злочину, а відкладено було „до другої копи і більшого згромадження людей околичних... А кгди ся копа великая, заознайменням од., підкоморого Mo- зирського через лист обвищоний до всіх п ані B-O б и- ват елі в околичних, которих піддані повинні ся ста­новити на копу, і ему, пану Славському... п. підкомо- рий через лист свій і возного ознаймив, аби так тому чародійнику, яко і всім підданим своїм на тую копу становитися казав" ^l).

Щоб не писати кожному сусідові окремого листа, вживали, очеви­дячки, ощадности ради форму листа отвертого чи, як тоді його звали, „отвористого“, або „створеного⁴⁴.

Hanp., у декреті копному під датою року 1663 грудня 2 дня в справі забиття Яна Писецького, слуги Теодора-КароАя Друцького- Горського, читаємо: „Ми, різних панів завідовці і піддані різних волостів, за возванням через листи отвористі урядовиї а за при сланням панів наших і инші поблизу мешканці... на... копу... зібрані...⁴⁴²).

Ми тут бачимо отвористий лист урядовий; але, коли листами, як ми бачили, могли запрохувати на копу приватні люди, то й вони могли вживати такої-ж форми отвористого листа.

Hanp., р. 1652 в січні, в справі покрадення свірна в Рожаній, маєтності Казиміра Леона Сапіги, староста рожанський, „заховуючися згідно права посполитого, озложенні т е ї копи листом своїм створеним пана м-о бивателям повіту Вовковиського ознайомивши, аби на місці назначеному... підданим своїм стати к а з а л и“ ^{[379] [380] [381]).}

Хто-ж ці створені листи розвозив і яким способом вони ставали відомі тому, до кого їх писано?

Коли листи були од приватних осіб, то вони могли вживати своїх власних заходів до того, щоб листи їх стали відомі всім, кому про те відати треба було, себ-то розвозити через своїх урядовців, слуг, то-що. Але ми знаємо вже, якої ваги надавано нестанню на копі і в яких ви­падках нестання вважалося за слушне. Отож, щоб несталий на копі не міг згодом виправдуватися тим, що йому ніхто не обвішав ставати на копу, і приватні особи, а тим більш- уряд, коли він, виконуючи припис закону, скликає копу — вживали для цього офіційну особу — возного, визнання якого на уряді про оповіщення через лист уважали за без­перечний факт.

Hanp., у відомій вже нам справі, коли знайдено було трупа не­відомого чоловіка на Вишківськім ґрунті під Луцьком, звернуто було увагу на те, що не всі місцевості, що „сугрань з Вишковим ле­жат ь“ і яких луцький уряд „листом своїм врядовим... обіслав'^[382], на копу вийшли. Тоді возний Григорій Красносельський „очевисто стоячи, зізнав, іж в тих всіх селах бил ілистврядовий, на копу взиваючи, оказував, то єсть: на Яров и ці в р я д- нику... воєводи Брацлавського... Поплавському самому, а на дві р ці — вряднику... п. Київського, у місті Луцькім — п. Богушу Васьковичу, бурмистру Луцькому, а в Лип- лянах — двірничці п. Д а х и о в и ч-е в і й, коториї з листу і з повісти моєї зрозумівши, на копу... вислати обі­цяли" ^,)∙

Ми бачимо з наведеного зізнання, що возний урядового листа по­казує і, очевидячки, читає, а потім ще й словами розказує, коли, куди і в якій справі треба на копу йти.

З другого боку, з цього-ж зізнання ми бачимо, що возний не скли­кає всього села, щоб усій громаді оголосити урядового листа і не до кожної особи в селі вдається, а повідомляє осіб відповідальних, як от урядників панських, двірників їх, бурмистра в місті і т. ин., а ці вже особи, як і в оповіщеннях усних, беруть на себе обов’язок повідомити про зміст листа всіх своїх підлеглих, за яких вони дають возному обі­цянку, що всі на копу вийдуть.

в) Третім способом заказувати на копу було оголошення на самій копі в тих випадках, коли вона, не закінчивши справи, відклала її до иншого разу.

Hanp., р. 1604 липня 2 дня на копі в справі покрадення коня Іванові Крачковичеві висловлено було підозру, що коня того вкра­ли селяни з села Ситниці Маско й Станко з якимось невідомим третім чоловіком. Ситничани поставили на копу Маска, а Станка не могли поставити через те, що з дня крадіжу він десь ізник; тоді копа ще раз одклала справу і „зложила вся копа рок третего дня то єсть шостого іюля до Трестенця всім зійтися і обвістили то Ситничанам і Староколків- цям, аби в овторок пришлий до Трестенця зібра­лися, і п. Тучаницько му о тім же року на день вся копа... о з н а й м и л а“ ²).

В иншому випадкові р. 1626 квітня 28 дня в справі забиття Степана Калениковича відбулася копа на Берестейщині, на якій винного не було викрито; тоді „для ліпшого вивідування поступком правним, аби винний міг бути винайдений, до другої копи одклали і при мні, возному, і стороні, на день третій, місяця мая того-ж року... всім селам на копу зійтися... для... ліпшого вивідування і опиту межи собою рок зло­жили" ³).

г) Литовський Статут відзначає ще один спосіб — це оголошення по людних місцях. Там ми читаємо:

„Копа маєть быти чинена... люде на нее взываючы через воз­ного оголошеньем на торгах, при костелех і везде о том даючи знать, кому се трафить"⁴).

Що так справді возний закликав на копу, як це зараз було наве­дено, в актах відомостей не знаходимо.

д) Треба також відзначити й ще два, хоча й незвичайні способи скликати громадський суд. Один із них — це вдарити в дзвін на ґвалт, як це вчинив, напр., Андрій Логодовський, підданець якого втік і схо­вався в Затурецькому манастирі на Луччині. Він р. 1634 червня 20 дня „казавши в церкві в дзвони вдарити на ґвалт і до купи всі села збивши... згромадивши немалую купу... на костел обступити казав"’).

Але це — надзвичайний спосіб і його ми зустрічаємо всього тільки один раз і то лиш для розшуку збіга. [383] [384]

Другий спосіб описує W. Maciejowsky, покликуючися на руко­пис Wincenforo Рої’я. Способу цього вживали карпатські верхо- винці-гуцули.

„Коли мова йде про ліси, про пашу і взагалі про будь-яке право, читаємо в Мацейовського, тоді вдвох або найбільше втрьох, попереду таємно порадившися, скликають громаду. Обсилаючи бу­лаву по селах, ознаймують час і місце збору; але ніхто не знає, од кого наказ виходить і про що рада буде. Булава переховується у солтисів старших, і кожен повинен полати її як-найнегайніш до сусідньої хати. Вбігаючи додому, кладе її на стіл і волає: „сьо­годні опівночі велика громада там і там“. Хто в домі є — дитина, жінка, дід чи сам господар — біжить у ту-ж мить до сусідньої хати з поданою йому булавою. Так у кілька годин оббігає булава чисто-всі громади та й повертається до рук того, хто її вислав. За місце збору визначають звичайно дім заможного господаря, що має повагу в народі “ 'ⁱ).

Це, як бачимо, щось фантастичне й таємниче: ніхто нічого не знає, хто й для чого скликає, τo*ju,e й сама громада відбувається опівночі.

Отож, до способів (обминаючи незвичайні) скликати громадський суд треба зарахувати: усний (запрохування особисте або через слуг, сусідів, сторону й возного) і листовний (отвористі листи), а також ого­лошення на копі чи на инших людних місцях.