V. Притомні на копі люди.

Сторона, виж. возний з його стороною. Мета Tx запрохування — освідчувати все, ψo на копі діггься. Сторона й возний ео ipso не були суддями копкими: ними вони бували тільки в обрання копи.

1, „Копа не мала своїх писарів і жадних книг не вела", каже Г. В. Демченко ^d), а тому зацікавлена людина мусіла була вживати яки-

’) Ак. Вил. Арх. Ком. т. X∖Z∏I, № 391; подібн. там-же, №№ 61, 62, 279, 349, 352, 358. 377. 383, 405; Вил. Apx. Сб., т. Ill, N» 107; Apx. Ю.-Зап. Poc., ч. 6, т. І. Дод. № 24; nρo∣p. Я с и и с к і й. „Акты^-, т. 1, № 72, 97; т. II, № Sb.

-) Проф. Иванишевъ. _ИО древн. сел. o6uj.**, Дод. VI; подібм. Ак. Вил. Арх. KoM.. т. XVlII, №№ 318, 340. 350, 354. ³) „Притомные люди и копнан сторона**, стор. 28.

Збірник арии Кох. эах.-рус в. та у ар. ира а, в. 4. IO

хось заходів, щоб усе, що діялося на копі, не загинуло з пам’яти люд­ської, принаймні, на ближчі роки. Найприступніший для цього спосіб було зажити людей саме для того, щоб вони пам’ятали про це, себ-то мати спеціяльних свідків. От оці-то свідки, що їх навмисне способила для себе зацікавлена сторона, звалися людьми притомними, бо вони були при тому, як справа точилася на громадському суді.

Серед кого-ж шукати таких людей? Межи людьми своїми, себ-то межи людьми свого села, не можна знайти таких сзідків, бо своє село само буде, по перше, межи собою шукати шкодника; а хто поручиться за те, що людина, яку зацікавлений вибере для себе за свідка, не ви­явиться тим самим шкодником? От чому за свідків такого спеціяльного призначення брали людей чужих, сторонніх, з ближчих околичних сіл, а тому такі люди звалися людьми сторонніми, або коротше й частіш стороною.

Hanp., Любка Джусанка, п. Іванова Хребтовича Богуринська, оповідала возному Яську Опарипеиському, що р. 1569 вкрадено в боярина її Томила Гаркевича вола; боярин цей „зібрав...

В иншому випадкові р. 1589 березня 20 дня в справі обікра- дення комори в Єпимаха Львовича Буховецького відбулася копа, що, чинячи трус, у Панаса Федюковича викрила лице; тоді по­встало питання, що ж робити з злодієм: скривджений був відсутній, копу гнала його дружина. Пан Федюковича Богдан Томилович сказав дружині скривдженого, що він обіцяє винного у себе у в’я- зенні додержати до права й на праві поставити його, коли буде потреба. „І того... часу, оповідає скривджений, при жоні моїй були сторона — люди добри^'... Дем’янКладишевич, а други й... Григор Панасович з с. Заліського, а третій... Василь Войко, которими тими людьми жона моя освідчила, і ж п. Богдан обіцявся того підданого своего Панаса у своєму в’язенні до права додер­жати і до права його поставити"²).

Ми тут бачимо, що зацікавлена сторона—дружина скривдже­ного, освідчає, себ-то звертає особливу увагу своїх свідків — сторони на те, в чому полягала суть справи, а власне, що Богдан Томи­лович обіцяє держати винного в себе у в’язенні до суду і поставити його на суд.

Коли-ж на місці події випадково були чужі люди, хоч-би вони були й не сусідами околичними, то зацікавлена сторона, користаючися з та­кого випадку, запрохувала їх стороною до себе.

Hanp, міщанин м. Слуцька Кузьма Радивонович так оповідав про свою пригоду на копі: „п року тепер ідучім... (1592) міс. октября 23 дня, будучи... з товаришем своїм Омельяном Ольхо- викои з товари своїми у Сміловичах і стоячи... в дому Єрмолиної Парані... кгди... з тої господи до будок і до товарів своїх пішли, тогди... пришедши до них до будок піддані...

Що до моральних якостей сторони-езідків, то тут вимагали зви­чайної якости для кожного копника — себ-то, щоб вони були люди добрі, віри гідні.

Hanp., у вирокові копкого суду, що відбувся р. 1594 березня 16 дня в справі покрадення коней Іванові Приймі, після переліку старців з різних сіл з усіма мужами, читаємо: „а до того сторона — люди добриї, віри гідниї: старець п. Андрія Станкевича... Зобашевицький Іван Соснич, а Демид Ганкович, старець Зобашев- ський... п. Івана Шовковського, а старець... Івана Корсака Оріш- ковський Полелей Сучкович, а підвойський того-ж села Орішков- ський Різкович Лука"²).

Люди такої моральної якости певне заслуговують на всяку по­шану, а тому вони звалися людьми учтивими.

Hanp., р. 1592 жовтня 27 дня Менському урядові скаржився міщанин м. Слуцька тільки що згадуваний Кузьма Радивонович, що коли вони, будучи в Сміловичах, пішли до своїх яток, то Смі- лівчани прийшли до нього й товариша його Омельяна Ольхо- вика просячи, „аби на копу стороною, яко люди учетивиї, пішли" ³).

Спільність назви „люди добрі и віри гідні" і для копників, і для сторони-свідків призвела до того, що Ф. І. Леонтович поплутав ролю копників-суддів з ролею сторони-свідків. Зазначений вчений, намагаю- чися довести, що копний суд був лиш за допомічне знаряддя для уря­дового суду, каже, що роля в урядових судах людей добрих „склада­лася тільки з двох пунктів: 1) огляду — оглядання й трусу лиця, гоніння сліду й особи і 2) доводу й свідовства — констатування на суді дій­сносте певних подій і становища справи, що підлягала судові. Обидві ЦІ функції лягали в основу судових вироків, що постановляв уряд. Від­коли запроваджено возних, добрі люди втрачають попереднє значіння. Як підчас оглядання, так і підчас доводу з’являється постійна особа — возний; до нього переходить головна діяльність; добрі люди обертаються на простих свідків, що їх допускають до доводу тільки в певних ви­падках" ^,).

Що-до кількости сторони-свідків, то якоїсь певної кількости їх не вимагали; бувало їх то два^{[304] [305]), то три[306]), то чотири[307] [308]), то шість s).}

Як-же сторона-свідки виконували свій обов’язок?

Тут могло бути кілька можливостей. Коли сторона-свідки були письменні, вони сами описували в листі судовому все, що на копі дія­лося, і підписували його своєручно.

Hanp., у листі судовому копкому, виданому р. 1664 серпня 1 дня в справі покрадення збіжжя з поля с. Бучинського, читаємо: „ми, судові слушному п р и сл у X а в ш и C я, для ліпшої віри руками нашими підписуєм о... Олександер Згіер- ський... Степан Гриневський, Мартин Добринський, що були при тій справі. Мартин Грот-Спасовський, Матвій Пневський, що були при тій справі"^[309]). Другою можливістю для сторони-свідків було визнавати перед урядом про все, що діється на копі, а уряд, за проханням од зацікав­леної особи, визнання їх записував до книг.

Hanp., р. 1598 липня 6 дня в справі покрадення свирепи Пе- лагії Сачковій, яка збирала дві копи, „на вряді кгродськім... Луць­кім... постановившися очевисто Іван Томилович, прізвищем Тріль, а Матвій Грибович з Черничич... а Гаскова - Ky л и ч... также з Черничич, ку записуванню до книг гродських луцьких сознали"... Далі йде оповідання про те, що діялося на копі. „На чім Полагія Сачкова я, давши паметноє, просила, аби то є добровільнеє сознання людей доб­рих, сторонніх, до книг гродських Луцьких било записано.

Якщо-ж скривджений своєчасно не потурбувався, щоб сторона- свідки визнали перед урядом усе, що діялося на копі, то йому доводи­лося через деякий час заживати возного, щоб перед ним сторона-свідки чинили своє зізнання, а возний це зізнання визнавав на уряді.

Hanp., Єпимах Томилович в справі, про яку вже згадувалося, травня 2 дня 1589 року — себ-то через І’/г місяці захтів зафіксу­вати те, що діялося на гарячій копі 20 березня того-ж року; для цього він бере возного і, в присутності його з його стороною, питає тих свідків-сторону: „яким ся то способом діяло? І (вони) одностайно свідчили, іж.. п. Богдан Томиловнч той кадовбець (лице) приніс до п. Єпимахової і повідив, іж... той кадовбець ви­трясли ми у підданого моего з кліти за замком у п. Федюко- вича; і потім тивун п. Буховецького повідив, іж той кадовбець украден з медом... і при тім еще на той же час украдено коп три грошей панії, і боячися ми карання од пана, мусіли есьмо тиї гроші своїми отложити, а тепер за тим лицем a-чей шкода наша об’я­виться. Пані Єпимаховая зараз просила п. Богдана, аби до права видав з лицем підданого своего до в’язення двора п. Буховець­кого; то п. Богдан так повідив: маю... у дому своїм в’язення, і того чоловіка своего шлюбую і обіцяю у в'язенні своїм до права до­держати і на праві Його становити і справедливість з нього уді- лати готов буду, коли того будеть потреба. А той кадовбець, в и- знавав возний, мні возному,тиї ж люди показували і признавали, іж... той власний, што пан Богдан на той час до п. Єпимахової од своего підданого приніс, із кліти витрас“ ’)•

Коли-ж визнання сторони-свідків тим чи иншим способом не впи­сано до урядових книг, вони повинні були держати в своїй пам'яті все, що було на копі, і за цю працю чи, вірніше, за цеі^ обов’язок вони одер­жували певну плату від зацікавленої особи; таку плату звали пам’ятне.

Hanp., р. 1591 жовтня 13 дня на ниві — урочищі Бабій Кри­ниці над річкою Стоходом відбувся полюбовний суд, де представ­ники з різних сіл „під сумлінням своїм сознали, що...

Ми бачимо тут, що, взявши пам’ятне, сторона-свідки за яких 12 ро­ків докладно оповідають про суть справи й підкреслюють, що за це вони й пам’ятне взяли.

Окрім сторони-свідків, бували ще, як ми бачили, сторона-судді; а тому сторону-свідків від сторони-суддів важко буває відрізнити, бо в обох випадках їх звали однаково — просто стороною. Можна лиш зазначити, що траплялися випадки, коли сторона-свідки зливалися з сто- роною-суддями, а це саме й спричиняється до того, що сторону-свідків важко буває відрізнити від сторони-суддів.

Hanp., у декреті копкому, що стався р. 1696 лютого 16 дня в справі скрадення свірна Петрові Прасоловичеві Островському, читаємо: „Ми, шляхта Полуховичі-Серницькі, зем’яни... повіту Пин- ського, також і ми, шляхта Прасоловичі Островські, то єсть я, P а ф а л, і Федір Григорович, також і ми, під­дані... Серницькі, також і ми, піддані ксендзів-езуї- тів т-ва Іїсуса Колегії Пинської, зс. Іванчич, то єсть я, Опанас Ломачич, і я, Василь Мартисик... будучи ужиті стороною од п. Петра Прасоловича Остров- ського... на громаду... Ми, вся громада, так шляхта Полуховичі Серницькі, також і з притомністю сто­рін нас, вишеречених осіб Прасоловичів Остро в- ських, якож підданих... Серницьких, як і ксендзів- єзуїтів с. Іванчич-сторони ужиті, прихиляючись до святої справедливости... Матвія Івановича Серниць- кого, як самого шкодника... узнавши, шкоди згідно реєстру і піднятих турбацій... на добрах і на особі й о г о... всказуємо... Рафал Островський рукою. Якож і ми, сторона, ужитая з с. Іванчич, підписуємося, то єсть я, Опанас Ломака і я, Мартисик Василь..." ^,).

Ми тут бачимо дві стороні: одну з шляхти — Рафала й Федора Прасоловичів Островс^ких, ужиту, здається, з боку шляхти Полуховичів Серницьких, і другу — з підданих Опанаса Ломачика та Василя Марти- сика, ужитих з боку скривдженого шляхтича Петра Прасоловича Остров- ського. Сторони ці, як бачимо далі, вкупі з усією громадою ухвалюють вирок винному шляхтичеві Матвію Івановичу Серницькому й підпи­суються під вироком, як сторона-свідки. Тут ми маємо з’єднання обох функцій сторони: з одного боку, як свідків того, що має діятйся й дія­лося на копі, і, з другого, як суддів, що вкупі з усенькою громадою ухвалюють вирок.

З наведеного ми так само бачимо, що сторону вживали не тільки скривджений чи винний, а й частина самої копи — шляхта Полуховичі Серницькі.

2. Другу категорію притомних на копі людей становили особи, що по них зацікавлена сторона вдавалася до уряду — це так звані офі­ційні свідки всього, що діялося на громадському суді. Ці офіційні свідки повинні були, повернувшися з справи, визнавати перед урядом про все, чому вони були свідками. Цієї категорії притомних людей частіше вжи­вали, бо вона більш забезпечувала інтереси зацікавлених осіб, щоб не зникло з пам’яти людей усе, що діялося на копі.

М. К. Любавський наводить з Литовської метрики указ короля Си­гизмунда державцеві Марковської волости: „і вже... намісник твій на волость і слуг своїх усилати не маєть, кромі того, если которий муж на копу намісничка твоего подійметь, і теж крім діць- ких, если хто на кого діцького озьметь, тогди намісиик твій м а є т ь на копу їздити і діцьких давати, кому будеть потреба" ¹)∙

Ми тут бачимо: 1) ідо на громадський суд урядові особи виїздили не з власного почину, а коли їх підіймав муж — зацікавлена особа, і 2) що такими урядовцями були намісники державців і діцькі. Правда, про діцьких це не досить ясно сказано, але ми маємо свідчення пізні­ших часів.

Hanp., р. 1533 вересня 28 дня скаржився Полоцькому воєводі боярин і иша Іванович Биковський на кн. Богдана 1'линського за те, що „він брав у вашої милости на копноє діло ко­мірника Іванка Волинця діцьким на людей тещі моєї, ігуменії Полоцької-Учанівців" ^{[311] [312] [313] [314]).}

Пізніше урядові свідки, що їх брали на копу, звалися вижами від слова видіти, бачити; инакше їх можна звати самовидцями.

• Hanp., р. 1552 жовтня 14 дня король і великий князь Литов* ський Жиґимонт-Август у наказі свойому до Яна Томковича, дво­рянина, писав: „повідив перед нами... Миколай Нарушевич сам од себе і од... Миколая Третяка і теж од инших зем ян наших, учас­ників іменя Божинського, о тім, іж... они тої осени... мають право міти і в кривдах земляних копу вести з кн. Павлом, бискупом Ви- ленським... і просив нас, абихмо ку той справді їх вижа нашого їм придали; а про то приказуєм тобі, аж би на то бил і гдеби они тебе потребовали, всяких справ і потреб їх доглядав і на рейстрі то писав і во всім ся захо- вав подле обичаю права і статуту земського, ко­не чно“ ^а).

З наведеного можна бачити, що виж не є сам собою урядова особа, а тільки має назву урядового, офіційного свідка; а свідком таким могла бути всяка особа, що їй довіряв уряд.

Вижами бували: а) дворяни, як у наведеному прикладі, б) різного роду урядовці чи слуги панські *)» ^в) зем'яни^[315]). г) міські гайдуки ^{[316] [317]), д) бояри ') і е) селянські урядовці, як от лавники, то-що 8).}

Далі, в ролі вижа виступали хоружі.

Hanp., р. 1673 серпня 12 дня зем’якин князтва Слуцького в справі покрадення з горёда ріпи, „чинячи опит о починеній шкоді, сусід тамошніх зібравши, коповав, і, уживши хору я; ого Бо- лотчицького п. Криштофа Корзуна, оному і сусідам, людям добрим, ту шкоду — рвання ріпи в огороді оповідав, оказывав і освідчав“ ⁹).

З часу другого Статуту аа офіційних свідків на копах бували возні, що по них зацікавлені в справі особи вдавалися до уряду; по- перше, — скривджені — пани.

Hanp., 1575 р. вересня 18 дня „пришодши до книг кгродських Слонімських возний повіту Слонімського Григорій Васильович Мизкгир сознав тими слови, іж будучи мнізурядугрод- ського Слонімського од вашей милости, п. підста- ростий, посланим і приданим на потреби врядника... вельможної пані Василевої Тишкевичової воєводиної Смоленської п. Настасії Андріевни... бил есьми... на тім місцю і вро- чищу, копа звиклая бивала".., ^,)*

По возного до уряду вдавалися були також пани або їх урядники в справі скривдженого підданця.

Hanp. р. 1590 листопада 18 дня на уряді Володимирському воз­ний коронний енерал Григорій Косовський визнавав: „мні будучи на потребі врядника п. Василевої Заго ровгської, каштелянової Браславської... Катерини Чорториського, п. Сидора Засядковича у Суходоле*... прислухиваючися жалоби під­даного п. Загоровської Суходольського на ім’я Г аца Борисовича"^{[318] [319] [320] [321] [322] [323]).}

Але по возного вдавалися до уряду не тільки скривджені пани або урядники їх чи піддані, але й сами винні, або їхні пани чи уряд­ники панські.

Hanp., урядові Пинському сознавав Олександер Ольпин- ський — енерал, що р. 1653 травня 25 дня його було вжито „на справу... од п. Андрія і п. Олексія Гацовичів Стахов- ськ и х до с. Стахова., на улицю Стахівськую... на которій улиці застали есьмо мнозтво людей на копу зібраних... і почали мо­вить... Гацевичі... панове сусіди... війт... волости Пинської збирав тут у Стахові громаду, питаючися, хтоби огонь пустив і з чого сіно, до замку Пинського належачеє, погоріло, і рачилисте, ваша милість, невинне нас обвинит и... І просил и... Г а- цевичі людей, на копі будучих, аби там з’їхати хо­тіли і т о е місце в и д і т и...“ ⁸).

В иншому випадкові р. 1589 грудня 4 дня на уряді Берестей­ському визнавали возні Война Лукашевич Лозовицький і Ян Сли- вовський: „будучи нам в справі возними зем’янина по­віту Берестейського п. ЯнаМиколаевичаЖембоць- к ого... на цопі, зібраній... од п. Я на... теди п. Жембоцький перед нами, возними... питав тої всеї копи... єсте тут же на тім місці... били зібрані на копу од п. Веремія Прокоповича Борисов- ського о якуюсь шкоду його, п. Веремієву, і якобисте всі одно­стайно... в шкоді п. Веремієвій винним боярина моего Шимка Яно­вича Курського учинили... а за уложенням вашим, од того Шимка моего... тут вас всіх, панове мужеве, питаю: за якою причиною того моего... боярина Шимка винним п. Ве­ремієві учинили, а чи всі есте... вся копа винним учи­нила, а в чім його у в и н и л и“ ’)•

В обох випадках ми бачимо, що запідозрені або їхні пани, збираючи копу, користуються послугами возних.

Але не тільки дві головних стороні в судовій розправі — скривдже­ний і винний, забезпечуючи свої інтереси, брали урядового свідка; кожен окремий член чи окрема група копи могли користуватися з послуг возного.

Hanp., р. 1604 липня 4 дня на копі в справі покрадення коня Івану Крачковичу, підданому п. Григорія Ушака Куликовського, який зажив для прислухання права копного возного енерала Абрама Давидовського, був також „пан Валентий Тучаницький, возний, зісланий од орендарів Колківських на κoπy^,,')∙

З боку скривдженого, як бачимо, був свій возний; з боку запі­дозрених Ситничан, яке належало п. Андрію Лещинському, возного не було; а з боку орендарів с. Колок був, як бачимо, свій возний.

А от приклад уживання возного з боку частини копи.

Миколай Новогонський, возний єнерал воєводства Бере­стейського, визнавав перед урядом, що р. 1659 листопада 19 дня був він „ужитий од... Мартина... Матвія... M и кола я... Яна,. Войтеха Казиміра... Яна Адамовича Шенев- ських і од... Павла Єктовського.. Данила Неп о ко ft- чи ць кого... Данила Бух овець кого... до маетности їх... Шенева... на копу завиту... на которій копі Й волость Пру- жанська, маючи з собою енерала.. Олександра Шавловського, станула" ^{[324] [325]).}

Скривдженими на цій копі були підданці Пружанської волости, а винним шляхтич Петро Скоковський; група-ж шляхти, що вжила з свого боку возного, хоч і належала до тої-ж маетности Шенева, ставилася вороже до винного^[326]); значить, ужили вони возного не на те, щоб захи­стити інтереси винного, а навпаки, щоб одмежуватися од такого сусіди.

Нарешті, вся копа, як суцільна громада, зверталася до вряду по возного.

Hanp., р. 1583 січня 2 дня на вряді Луцькому Матис Хорков- ський, що в справі спалення сільця свого Кобча зібрав копу, скаржився урядові на Рожищан за невихід їх на слід, між иншим, оповідаючи: „Видячи то копа упор їх великий, тогди на тум же сліду стоячи, по возного собі до вряду послала, аз тим ноэн им... тая копа всі інколи мої на всі села Рожиш* ськи ї, за и с н и х і д їх, вложил а” ')•

У даному разі копа цілком виконала припис Статуту, який вимагає:

„Л ССЛИ IJbl тое село, до которого след приведено, от себе следу не вывели... тая копа має ть (як додає тут Статут 1566 р, и о слати по полного до пряду нашого з а м к о в о г о) в з ят н в о з в о г о и с т и м в о з в и м... к о п а вся м а ю т в о и у ю ш коду о с у м о в а т и... онос село тую шкоду виннії будуть заплатити” *). Але не тільки кипа вдавалася до вряду по возного в випадках не»

бажання одвести слід; вона вживала возного з самої о початку свого суду. Hanp., у судовому листі копи, що відбулася в Липлянах 1629 листопада 2 дня в справі подрання бджіл через Ходаков- читаємо: „Ми... купники, а при нас в той були два возних є не рал і в воєводства КаленськиЙ, а... Микола Скочинський... чиним тим нашим судовим листом... А кгди юж тер- припав, ТОГДИ M И ВСІ, З В И Ш її О M Є H C Il и ї так теж і тії вози и ї... стинулись м и” ).

P-

СЬІСОГО, МІЖ иншим, ч а с и а тій копі київського... Ігнаг явно й ознаймуємо мін третій копі... особи. K O Il H и K II,

І Іавіїв сам уряд, коли він буває на копі, не псребувається без возного.

Ilpo відоме вже нам небажання мішай менських, що були на праві M ігдебурзь.чому, зійтись на копу в справі знайдення мер­твого тіла коли млина плебанії Менської, возні Павло Семенович, Бартош Балтромієвнч Малоне.іянськии і І Іавло І Іетрович такий квит свого визнання дали: „А на тім місцю, где ся иншнї міщани і піддані, в Менську мешкаючи?» князь киї, панськиї, зем янськиї і замковиї становили з війтами своїми і опит межи собою чинили, міщан Менських, під правом магдебурським мешкаючих, ні одного не било, ш т о єго милість п. староста Менський на м и, возними... свідчив” ^,).

З наведених слів можна бачити, що сам повітовий староста, який, здавалося-б, через своє службове становище не потрібував офіційних свідків, бувши на копі, мав при собі возних.

Як звичайне явище, на громадському суді був один возний ); але бу­вали випадки, коли ми бачимо двох '*), трьох *), ба навіть чотирьох ") возних.

') I lpoφ. HtiaiiItIiiCBii. „О др. сел. общ.", Дод III.

∙') 1588 р. Розд. XIV, арт. 9; 1566 р. Розд. XIV арт. 6.

^u) Apx. Юго-Зап. Рос. ч. '1 т. І № 18; подібн. Ак. Вил. Арх. Ком. т. XVIIJ, № 36. ‘1 Ак. Вил. Арх. Ком. т. XV 111, № 148. подібн. там-же, X? 199. 390; Apx. Юго-Зап. Рос. ч. о» т. І. № 83.

^β7 ∏poМатиса Славокгу рського¹* ‘J. На цій копі пощастило тільки вивідати, що двірничка Таця якусь чоловічу го­лову, що їв собака, закинула за пліт; не скінчивши на цій копі справи, уряд призначив другу копу за чотири дні, — двацять п’я­того серпня ^j). Маючи вже деякі відомості, можна було чекати, що на другій копі викриються ясніші та певніші відомості про зло­чинців, а тому виникала потреба зажити двох возних, щоб жадна подробиця справи не була занехаяна, і справді ми читаємо, що в призначений термін уряд прибув на копу, „маючи при собі возних двох, Матиса Cлавокгурського а Григорія K р а с н о с е л ь с ь к о го“ *). На цій копі, за вимогою заступника скривджених, двірничка '1 аця, бувши видана на муки, добровільно повідала, що забили братів Малчичів Трохим Гущеня з Климом Міркою та Гаврилом Однооким. Пан запідозрених Яків Шибен- ський відклав справу на третю копу — на 3U BepecHH^j). Справа набувала більшої ваги, а тому на третій копі ми вже бачимо аж 4-х возних: „пришедши на вряд гродський Луцький, читаємо в акті, до мене... будучого на тот час на місцю підстаростого Луцького возниї повіту Луцького Матис Славокгурський, Гри­горій Красносельський, Войтех ЯблонськийаЯн He- щинський ку записанню до книг гродських Луцьких сознали тими слов и... будучи нам приданим на справу... жидам м. Луцького збору рабинського Й караїмського...“ ^d}.

Ми бачимо тут, що зацікавлений кагал удається до уряду і той придає їм до справи вже 4-х возних. Так у міру того, як підвищується зацікавленість і справа розгортається, більшає возних на копі.

За третю причину, що через неї збільшується кількість возних на копі, можна вважати важність, з погХяду суспільно-соціяльного, тієї особи, що скликає копу.

Попереду вже говорилося про те, як Андрій Миколаєвич Станкевич, повітовий староста менський, вийшов на копу, щоб опитати, хто забив возного Себестьяна Стриєвського, що трупа його знайшли в річці Сви- слові коло млина плебанії, аж з 3-ма возними ¹)∙

За Статутом, возний, щоб забезпечити себе від обвинуваченнів у неправдивому визнанні перед урядовими книгами всього того, що дія­лося на копі, повинен був мати при собі двох шляхтичів, віри гідних_: „для підпирання свідоцтва свого", як висловлюється Статут. Тільки в справах дріб’язкових взагалі і селянських зокрема возний міг пере- бутися і без таких свідків, що теж звалися стороною^{[328] [329]). Але життя відступало від цього припису закону, і ми бачимо, що на копах возний завсіди бував із своєю стороною.}

Hanp., р. 1585 січня 2 дня урядові Луцькому возний Войтех Яблонський оповідав: „я, будучи з уряду приданим до копи і маючи... я при собі двох шляхтичів п. Яна Hece- бенцького а п. Матиса В и г о н о в с ь к о г о... видів єсми слід і ступи чоловічиї" ^{[330] [331])..}

Ми тут бачимо при возному сторону з двох осіб стану шляхет­ського. Але життя й тут не раз-у-раз уважало на приписи закону. Ми бачимо, що стороною бувала навіть одна особа.

Hanp., р. 1596 серпня 11 дня Мельницький гродський уряд прийняв до актикації акт, що починається так: возний єнерал Деч Дубицький... маючи при собі шляхетного Андрія По- плавського, перед урядом... обличне ставши, явно... визнавав" *).

Стороною при возному бувало часом і три особи.

Hanp., на копі р. 1589 січня 4 дня в справі покрадення Бог­данові Савицькому при Яну Поплавському, возному, як він про це визнавав перед урядом, були „стороною зем'яни... Тимофій Федорович Микитич а... Дашко Себестіянович Бо- гуславський а... Дашко Семенович Кулень"*).

Ми бачимо, далі, при возному сторону навіть з 6 осіб.

Hanp. р. 1583 жовтня 19 дня на копі в справі покрадення й спалення двора Іванові Верещаці при Войні Лук'яновичу Лозо- вицькому, возному Берестейського повіту, „на той час били сто­роною зем’яни... Авдій Іванович Буховецький...♦ Григорій і... Лукаш Тимофій Воротиницькиї... Юрій Семенович Пришихостський... Ждан Прилуцький" ’).

Нарешті, при одному возному ми зустрічаємо сторону навіть із 13 осіб.

Hanp., р. 1582 жовтня 29 дня на копі в справі Івана Вере­щаки при возному Станіславові Мрочку „на тот час на праві били сторона люди добриї шляхта зем’яни... Лукаш Холмовський... Юрій Семенович Пришихвостськн й... Г р и г о р і й Л о зо­виць кий... Матвій Жолоб... Михайло Расецький... Авдій Буховецький... Лукаш і Григорій Воротниць- киї... Тимофій C вад бич.. Мартин Личко... Павел Єсь- ков и ч... Ждан Прилуцький... Григорій Пришихвост- с ьки й"*).

Коли-ж на копах бувало по два й більше возних, то, здавалося-б, кількість осіб „сторони" повинна була відповідати кількості возних: при двох возних стороною повинно бути чотири особи, при трьох — шість І T д. Одначе, поруч з чотирма особами при двох возних³), ми бачимо сторону з трьох осіб ’), з п’ятьох ^{[332] [333] [334]) і навіть з шістьох осіб 6), а при трьох возних сторону з двох осіб7).}

Знов-же, можна було-б навести приклади, коли при возному нач* зовсім сторони не було⁸), коли-б в актах ми не зустрічали випадків найменування осіб, що з них складалася сторона, про притомність якої при возному в акті все-ж-таки ненароком згадується.

Hanp., возний повіту Берестейського Мартин Токаревський вчинив зізнання до книг, що він р. 1577 листопада 3 дня був на копі, де Костян Литвин „чинив... опит.. о покрадення четверга свиней... копа, нічого не чинячи без сусідів своїх, підданих... Бо- гуфала Тура... посилали... з копи його, возного, до... Богуфала Тура, просячи, аби підіаним своїм на копу йти казав; і кгди бил он, возний, у Тура, повідив йому... Богуфал... я не казав іти під­даним своїм на копу, обав'яючися.. аби... ЛитвиновськиЙ під­даним моїм чого не учинив... што,.. сама копа узнавши, іж вже З рази збиралися... підданих... Тура всіх., в... шкоді зоставили і оную шкоду на підданих... Богуфалових всказали.. на што... підда­ний... Литвиновського Костян стороні, которая при нім, в о з н і м, била, памятное дав"⁹).

Читаючи наведений текст акта, увесь час маєш таке вражіння, наче возний при собі жадної сторони не мав, дарма що діяльність його мала велику вагу; але вражіння це, хоч і має під собою певний ґрунт у тому, що в згадках про возного скрізь говориться тільки про нього одного, — все-таки хибне, бо випадком проскочив-таки вислів про ви­плату пам’ятного стороні, що була при вознім. Отож, маючи такі ви­падки згадування в акті про сторону, без зазначення її кількости та ймення, поруч з випадками, коли в актах говориться тільки про одного возного без згадування про сторону, треба утриматися од можливо- помилкового висновку про те, що иноді на копах возний бував один без сторони.

Що-до соціального стану сторони при возному, то хоч закон і ви­магав, щоб такі люди були шляхтичі — цього значною мірою й додержу- вано—, все-ж-таки ми знаємо випадки, коли при возному стороною бували й люди простого стану.

Передовсім ми тут бачимо міщан.

Hanp., р. 1590 листопада 13 дня Григорій Косовський, возний, був на копі в Суходолах на потребі Сидора Засядковича, урядника каштелянової боаславської Василевої Загоровської; „а при мні, визнавав возний, на тот час били люди добриї, шляхтич і... Ян і Тимофій Оранськиї.. Каленик Парчич, воядник... кн. Дмитра Ey- лиги Новоселицький і в і р и и ї з міста... Володимир а... Юрій а... Дорош, міщани Володимирськиї, коториї... засі­дали при мні, возному, за уживанням і просьбою оного вряд- ника Сидора і усей копи мужів... Суходольських... Што я, возний, слишав і видів, то до книг гродських володимирських сознавам, што і тими... вірними м. Володимирського, на ім’я Ю р я Я ц и ни ч а а... Дорошом Василевичом, свідчили⁰¹). Перше вражіння від наведеного акту таке, що при возному сторо­ною були шляхтичі й міщани; але, беручи на увагу, по-перше, що на­звані 5 осіб не пойменовано стороною; знов-же те, що в акті сказано, наче б вони засідали за проханням і вживанням урядника й усієї копи,— ясно, що то була не сторона-свідки, а люди, обрані за суддів на копі; а що стороною свідками були міщани з Володимира, ясно з останніх слів акту, де сказано, що вірними м. Володимирського зацікавлена сто­рона свідчила все, що відбулося на копі; а така роля свідків на копі належала як-раз стороні-свідкам.

Окрім міщан, стороною при возному бували й селяни.

Hanp., р. 1575 вересня 18 дня на уряді Слонімському возний Григорій Мизгир зізнавав, що він був на копі, „будучи з уряду... посланим і приданим на потреби врядника... воєводиної Смолен­ської Настасії Андрієвни... бил єсьми при тім вряднику Лососин- ському, а при мні на тот час стороною били люди доб­риї, осочники Лиськовськиї на ім’я Степан Логви­нов и ч а Федір Кулі ш“ ²). ^{[335] [336]}

Хоч акт прямо й не називає осочників Логвиновича й Куліша се­лянами, але мовчанка акту про їхній соціальний стан, коли не рахувати, IU₁O слово „осичники⁴⁴ натяк на їх службову повинність, дуже красно­мовна, як узяти на увагу, ιu,0 акти раз-у-раз додають до ймення та прі­звища назву: „шляхтич⁴*, „зем’янин⁴⁴ і, крім того, „пан⁴⁴. Коли в наведе­ному прикладі жадних вказівок на шляхетський стан сторони немає, ясно, що стороною тут були люди простого стану. Але щоб не було тут жадного сумніву, наведу иніпий приклад.

Р. 1582 листопада 2 дня урядові Берестейському доповідаючи про копу в справі пограбування дівчат Ганни Степанівни и Дороти Войтехівнн, возний Станіслав Мрочко закінчує такими словами: „А при мні на тот час били стороною: пан Krpecι> Kpniu- то х ов ич земяннн... Іван А а в н и к з с. Я к о в ч и ч, І в a ш ко C в и­т е л ь, Денис Борисович a T и ш Я о м о ні е в и ч із с. П о у с к а, а п і д д а н и ї панів Чековим на ім’я M а т и є м a C а в л ю ком, Є в х и м о м X и л и м о в и ч о м“ ¹).

Ми тут бачимо сторону змішану: зем'янина-пана і людей із села, підданих панських.

3. Тепер перейдімо до досліджування того, для чого саме на копу запрохувано возного або взагалі вижа урядового з стороною.

Передовсім для того, щоб вони прислухалися праву копному.

Hanp., р. 1568 березня 6 дня уояд Луцький записав акт про копкий суд. Uio починається так: „Присилав на вряд... врядник вельможного... Остафія Воловича... пан Валентин Тваровський, просячи о возного повітового для прислухання права коп ного^{44 г}).

Другий вислів, де виявляється, навіщо запрохувано урядових свід­ків на копу, це — бути на копі.

Hanp., р. 1610 травня 16 дня на Слонімському вряді возний Лаврии Репницький подав квит свого визнання, що починається так: „Я.. сознаваю сим моїм квитом, іж року... маючи я при собі стороною людей добрих... з котооими бил єсьми у справи... при вряднику... Василя Земкевича Тихинського... при п. Юрію Судку на копі, которая поточилася о украденню клячі підданого...^{44 3}). Подібний до цього вислів був узяти возного на копу.

Hanp., р. 1615 листопада 25 дня на уряді Слонімському було визнано квит, що починається:.,Я Григорій Офанасович Мизкгир, возний., а ми, сторона-шляхта при вознім будучая... сознаваем... іж били єсьмо взятими на справу... до с. Острова на опи­тання і копу^44,).

’) Там-же. № 68.

^aI Проф. Я с и н с к і й, „Акты¹*, т. І, № 97^,; т. II, № 96’; Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, №№ 47. 61. 63. 67. 86. 91, 137, 138, 147, 165. 174. 190. 193. 201. 205, 242, 241, 250. 251, 281, 303, 331; т. VI, № 62; Арх. Юго-Зап. Poc., ч. 6, т. І. № 24.

³I Ак. Вил. Арх. Ком. т. XVIII, № 202; подібн. там-же, №№ 217, 249, 271. 279, 299. 313, 318, 322, 332, 424: т. VI, № 25.

Ч Там-жс, т. XVIII. № 212; подібн. там-же, №№ 213. 220, 260, 266, 269. 282. 292, 291, 304. 305, 308, 309. 320, 327, 328. 335. 336. 338, 339, 346, 349. 350, 352, 354. 356. 358. 368. 371, 377, 382, 394, 4С1, 405. 416, 426, 431; Apx. Юго-Зап. Poc.. ч. 6, т. І, №№ 91. 96.

Всі наведені в акті вислови про те, навіщо запрохувано возного на копу, свідчать, що зацікавлена сторона жадає, щоб на все, що ді' еться на копі, мати урядового свідка.

Hanp., розповівши урядові про все, що діялося на копі, яка відбулася р. 1630 червня 18 та 19 дня в справі покрадекня з гумна Янові Скірмонту збіжжя, возний повіту Пинського Михайло Ілпин- ський закінчує квит свого зізнання так: „Ш т о все.. Ян Скірмонт... што се кольвек на тій копі діяло... мною, возним, свідчили" ^,).

Опріч того, коли зацікавлена сторона гадає, що треба на ту чи иншу дію на копі звернути особливу увагу офіційного свідка (щось по­дібне до теперішнього „прохаю занести до протоколу те Й те“)» вона таку дію освідчує возним.

Hanp., р. 1582 лютого 7 дня Григорій ГрабовськиЙ, возний повіту Берестейського, оповідаючи урядові про копу в справі забиття Федька Веремковича, між иншим, зазначав: „тут же будучи уряд­ник кн. Масальського, перед копою на ґрунті Легутівському пока­зував і о с в і д ч а в мною, возним, забитого і замордованого на смерть Федька В е р е м к о в и ч а... І питав передо мною, возним, врядник... Трохима... відаю певне, же есте його там, в корчмі збили й зранили, хто пак його там, на ґрунт Легутівський заведши, збив і замордовав? — он ся до того не знав. А потім обачили на нім кров на сермязі на плечах, на ковніру й на убранню против коліна, і питав передо мною, возним, і перед копою тот врядник... кн. Масальського: што... то в тебе, Трохиме, за кров? — O н ся признав, іж того небіжчика Федька кров. Што по­ме н е н и й врядник кн. Масальського мною, возним, свідчи в“...²)

Ми бачимо тут, що возний освідчує труп забитого, й признання запідозреного, що на ньому то є кров забитого.

Випадків, коли возним освідчували признання винного, можна було-б навести кілька³).

Зокрема, освідчували возним і стороною викази свідків на копі.

Hanp., р. 1582 жовтня 17 дня на вряді Берестейському возний Война Лозовицький визнавав, що коли на копі Матис Лещинський признався, що обікрав Івана Верещаку і спалив потім його гумно, то копа стала його питати, чи сам він це вчинив, чи його хто намовив або допомагав. Матис Лещинський поволав, як товариша свого, Валентого Печинського. „Зараз, визнавав возний, виступив­ши... Яцко Дашкович повідив так на всю копу... я затого Ва­лентого присягну, іж у мене і зо мною суголів ув ізбі моїй із п’ятниці на суботу ночував, коли ся тая шкода п. Івану стала, і нігде... от мене не блудив. А потім зась повторе тот же Яцко Дашкович... повідив... я за него вам... не буду присягати, не тільки... за него, але й за сина своего, што... пак могу відати: уночі,

^,) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIΠ, № 271; под. там-же, №№ 78, 258, 260, 329; Apx. Юго-Зап. Рос. ч. 6, т. І, № 96.

’) Ак. Вил. Арх. Ком. т. XVIH_f № 55.

») Там-же, №№ 63, 67, 69, 84, 112, 145, 212, 217, 255, 281, 332, 349, 374,

можеть, дей мене приспавши, куди собі хотя чи їздив. LUto... зараз уся копа на того Яцка Дашковича передо мною, возним, мовила так... чом так двоїш річчю: первей, тебе ніхто о то є не питав, але сам еси, вирвавшися, за него ш любовав і присягати... хотів, а тепер уже инак мовиш? Што і тое все мною, возним, п. Іван свідчив і... стороною”¹). Ми бачимо, що подвоєння мови свідка Яська Дашковича, іцо хтів засвідчити alibi винного, стояло того, щоб скривджений звернув на це особливу увагу возного й самий факт двоїння мови сконстатував.

Далі, свідчили возним невивід сліду.

Hanp., р. 1595 січня 13 дня копа, що відбулася в справі кра- діжу сіна з лунь Якову Шиловичу та Климку Дешковичу — підданим Вацлава Шемета, каштеляна Полоцького, коли привела слід свіжо потрушеного сіна до с. Дукорки, посилала возного Івана Сенни- цького до названого села, щоб воно слід вивело. Повернувшись, возний так докладав копі про наслідки свого зсилання: „Я, возний, піткавши старця... п. Биковського і старця п. Mиколая Стужка і третього старця... п. Станкевичевого в тім селі Дукорці, мови- лом їм, аби они тот слід... взявши, оний з села своего вивели; ніж’ли они, за трикротним напоминаниям і мовенням моїм, як до тої копи вийти, также і сліду... взяти і... з села своего вивести не хо­тіли. Што все мною, возним, копа, освідчивши на тот час, проч одї хал и“ ^{[337] [338]).}

Подібним чином освідчували возним нестання на копі копників вза­галі ^[339]), нестання на копі скривдженого '), неставлення на копі винного^s). зречення HpHCHraTli^fi), неявку на присягу^{[340] [341]), припоруку винного x), зречення взяти винного на поруку[342]), незавдоволення копним декретом’0), єднан­ня”), то-що.}

Окрім цих обов’язків, так-би мовити, нотарного змісту возний на копі виконував ще різні її доручення, але про це мова буде в своєму місці.

Заживаючи урядових свідків для прислухання суду копного, заці­кавлена особа переважно мала на меті зафіксувати їх визнання чи свід­чення внесенням його до урядових книг, добре знаючи, що пам’ять люд­ська не дуже надійний спосіб до того, щоб усе, що діялося на копі, не забулося. І ми бачимо, що урядові свідки, повернувшися назад, ви­знають перед урядом все, що діялося на копі, а зацікавлена особа про­хає уряд записати це визнання до книг¹)* Докладніше про це мова буде в своєму місці.

З усього сказаного про ролю возного з його стороною на громад­ському суді ясно, іцо роля ця, хоч і була важлива, проте не могла з возного зробити копника, суддю копного, бо сама мета запрохувати воз­ного на громадський суд полягала в тому, щоб ним, як офіційним свід­ком, освідчувати та зафіксовувати все, що діялося на копі й що варто уваги на погляд сторони, яка возного заживала. Коли-ж возний ще ви­конував різні доручення копи, то доручення ці хоч і були такого харак­теру, що офіційне зафіксування чи констатування їх відігравало немалу ролю в поступкові правному громадського суду, але все цв справі забиття Стефанка, кравця з 5eρecτrf, він був на копі, на яку Якуб Кресинський, секретар Королівський, на слуг якого покійний кравець робив барву, за­просив вижа від п. Кглуховського, підстаростого Ломазького; „п а н Кглуховський, докладав возний, писав до мене, возного, абим з уряду його двора... Ломазького, оглядав і опит учинив, яко ся что стало... заразом бил опит... о замордо- ванню оного кравця. Кгди ся мужове на копу зійшли... госпо­даря й господині, где пив он, кравець, з слугою своїм, пита- лем, если би небожчик не мів з ким звади, або роз­мови якої"²).

Ми тут ясно бачимо, що возний опит чинив з доручення урядовця королівських маєтків — підстаростого, на ґрунтах якого стався злочин.

Отже, коли ми в актах і знаходимо окремі, мало не поодинокі ви-, падки, коли возний виступає як опитувач чи, за Леонтовичем, як „слід­ЧИЙ“, то це пояснюється тим, що возний це робить або поруч із скрив­дженим, який його вживає для прислухання копи, або з його листовного чи мовчазного доручення. Будь-що-будь, роля возного, як слідчого на копі, сумнівна, бо копа сама переводить слідство на громадському суді й инший слідчий тут зовсім зайвий. Коли-ж возний виконує доручення копи, то серед цих дорученнІв ми не багато бачимо такого, що робило-б з возного, як відпоручника копи, суддю — бо вимагати через возного, щоб несталий став на копі, або щоб слід було одведено, або переда­вати через возного свій декрет до уряду, чи частину пересуду — це не значить мати возного за суддю. Єдине тільки доручення, що давала копа возному, це — оглядини місця злочину, має значіння судового акту, але й цей акт переводив не один лиш возний, а вкупі з зісланими з ним копниками.

Усі ці доручення давала копа возному тільки через те, що треба було мати свідчення офіційної особи про той чи инший випадок, вчи­нок, відповідь і т. ин., але виконуючи такі доручення, возний робивсь тільки відпоручником копи, а не копником.

Порівнюючи між собою обидві категорії притомних людей — сто­рону — свідків і урядових свідків, ми повинні сказати, що перша являє собою витвір звичаєвого права, а друга — пристосування в звичаєвому праві інституту писаного права, Литовського Статуту. Пристосування це, між иншим, свідчить, що копне право не завмерло на раз утвор°- них формах і обрядах, як про це гадають деякі з авторів, що торкалися в своїх працях копного права, а було життьовим і живим народнім пра­вом, яке вміло пристосувати до своїх потреб інститути писаного права.