Розподіл завдань

Розглянемо питання розподілу завдань і повноважень публічної влади, передбачених моделями 3 і 5, оскільки на сьогодні вони розроблені з найбільшою мірою конкретності. Через те що наші пропозиції іноді стосуються одразу кількох модельних варіантів, у подальшому з прагматичних міркувань будемо виходити зі структури, що отримала наймення “модель 3”.

Відповідно було взято п’ять рівнів, чотири з яких мають право назатвердження бюджету: центральний рівень, регіональний (обласний) рівень з департаментами, районний рівень і рівень територіальних громад. Ha відміну від них селища (села), не отримають права на затвердження бюджету, а лише будуть представлені однією особою у виконавчій владі територіальної громади. Цей варіант також виписано особливо ретельно насамперед через те, що він найбільше відповідає положенням Хартії місцевого самоврядування Ради Європи.

Щоб спонукати названі чотири рівні влади взяти на себе політичну та фінансову відповідальність за будь-якого варіанта реформи адміністративно-територіальної() устрою, необхідно зробити ще кілька кроків:

1) віднести до їх компетенції ті функції, що узгоджуються із завданнями інших рівнів влади;

2) наділити кожен рівень правом на затвердження бюджету та накопичування надходжень;

3) якщо потреба у витратах якоїсь одиниці певного рівня на виконання своїх функцій набагато менша за наявну податкову базу, то доцільно відрегулювати бюджет на цьому рівні, щоб зміцнити слабкі територіальні формування.

Отже, насамперед визначення власних завдань. У системі, що донедавна мала централізований характер, ці завдання спочатку повинні бути у законодавчому порядку делеговані підпорядкованим рівням. Найперше це треба зробити для районів, які й досі є несамостійними. У книжці для кожного рівня детально розписано, які саме завдання призначСні до виконання на ньому. Якщо пізніше справа дійде до законодавчої реалізації, необхідно буде розглянути питання про те, чи не варто було б у Конституції та

законах обмежитися нечисленними та загальними положеннями, тобто тими небагатьма загальними поняттями, що названі як „основні повноваження”. Деталі можна було б потім викласти у спеціальному положенні про територіальні громади, яке легше може бути модифікованим у законодавчому порядку. Саме там могли б знайти своє місце довгі переліки повноважень.

У всякому разі сьогодні важливо в Україні, що такий детальний перелік взагалі існує. Інакше може виникнути загроза того, що повноваження передаватимуться згори донизу дуже неохоче. Отож, тільки визначений законодавством перелік забезпечує децентралізований обсяг повноважень. Це особливо важливо для територіальної громади та району, адже область у політичному сенсі є відносно сильною і через це надійніше може боронитися від втручання у свої справи з боку центрального рівня влади.

13.7.