Роздіп 1 ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕАЬНА БАЗА

Історико-правові дослідження - важлива сфера наукового пізнання закономірностей і специфіки розвитку суспільства. Найчастіше увагу вчених привертають питання держави і права на різних етапах розвитку.

У сучасних умовах актуальним є дослідження процесів державотворення на українських землях у минулому, зокрема детальнішого вивчення потребує еволюція правового статусу тих земель, які складають територію України, в тому числі Галичини.

Значний інтерес до історико-правового минулого цього регіону виник після проголошення державної незалежності України. Адже саме Галичина завжди була “Українським П’ємонтом”, де активно розвивалися давні традиції влас­ної державності й політичної незалежності. Тут послідовно обґрунтовувалося історичне право українського народу на самостійне існування та культурно-політичний розвиток. Прогалини у вивченні історії правового статусу Галичини в складі іноземних держав, зокрема Польського Королівства, зумовлені поширенням деякими шовіністично налаштова­ними польськими дослідниками заперечення про українську приналежність Галичини.

У радянський період дослідники приділяли більше уваги так званій класовій боротьбі, яка, на їх думку, була головним чинником розвитку держави та права. Однак в історико-пра- вовій науці тієї доби майже не досліджувалось українське право, оскільки вважалось, що воно було таким самим, як і в російського народу. Ще в царській Росії українське право іме­нувалось часто “західно-руським”, “литовсько-руським” тощо. Окрім того, в радянській історико-правовій науці галицька те­матика через ідеологічну заангажованість дослідників стосовно оцінки розвитку національної історії, права, освіти, культури призвела до вилучення з історії та наукового обігу важливої частини досвіду формування та функціонування державно- правових і самоврядних інститутів, зокрема в Галичині у складі Польського Королівства (1349-1569 рр.).

Історичні й археологічні дослідження, дані нумізматики, геральдики в поєднанні з письмовими джерелами середньовіч­ного періоду в сучасних умовах дають змогу об’єктивно розгля­нути й переосмислити широке коло історико-правових питань, пов’язаних із формуванням та функціонуванням державно-пра­вових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського Королівства. Оскільки ця проблема дотепер не розглядалася як самостійний об’єкт ісгорико-правового дослідження (зазвичай нею цікавилися історики - і то фрагментарно), багато її аспектів залишилося нерозкритими. До сих пір у науковій літературі не вивчалося питання про правові основи формування апарату управління Галичиною в складі Польського Королівства (1349- 1569 рр.). Недостатньо повно й всебічно охарактеризовано еволюцію соціально-правового становища різних верств на­селення Галичини, особливості діяльності місцевого самов­рядування та проникнення в регіон європейських правових традицій і тенденцій. Не повністю досліджена судова система, що функціонувала в Галичині, не піддавалися ґрунтовному аналізу джерела, характерні риси й особливості чинного права у Галичині в складі Польського Королівства (1349-1569 рр.).

Наукова література історичного та юридичного характеру, в якій розкрито окремі питання формування та функціонуван­ня державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського Королівства, створювалася впродовж трьох періодів: дореволюційного, радянського і сучасного.

Перші відомості про державно-правові інститути, що іс­нували на території України, простежуються в працях Геро­дота, римських і арабських істориків, вітчизняних літописах, в описах українських земель, зроблених іноземними мандрів­никами та вітчизняними авторами, і, зрештою, в історичних наукових працях українських, російських, німецьких, австрій­ських, польських та інших вчених. Уся безцінна культурна спадщина становить своєрідну передісторію, підґрунтя власне історико-правового дослідження у вузькому розумінні теми цієї монографії.

Перші узагальнюючі розвідки, присвячені історії Галичи­ни, вийшли у світ наприкінці XVIII ст. Приєднання Галичини до складу Австрійської держави в 1772 р. спонукало австрій­ських істориків Л.Гебгарда, Р.Гоппе та Й.Енгеля написати огляди історії Галицько-Волинської держави.

У першій половині XIX ст. інтерес до середньовічної історії виник серед уродженців Галичини, котрі почали розробляти окремі питання історії Галицького князівства. Польський іс- торик-краєзнавець Ф.Сярчинський опублікував нариси історії Перемишльського та Белзького князівств. М.Гарасевич дослід­жував історію церкви й етнічні відносини у Галичині^[1].

Перші спроби науково дослідити історію Галицько-Во­линської держави здійснив Д.Зубрицький (1787-1862 рр.)^[2], архіваріус Львова і співробітник Ставропігійського інституту. Маючи доступ до архівних матеріалів, він першим розглянув питання про автентичність грамот князя Лева, поставив під сумнів первинність магдебурзького привілею короля Казимира III м. Львову і критично проаналізував деякі інші джерела.

Д.Зубрицький гостро полемізував з польськими колегами стосовно характеру військових походів короля Казимира III до Галичини, які він справедливо вважав окупаційними. Головна заслуга дослідника полягає в залученні до історичного обігу значної кількості маловідомих письмових документальних джерел. У 1837 р. він опублікував “Нариси історії руського народу в Галичині (988-1340 рр.)”, а у 1844 р. - “Хроніку міста Львова”, де висвітлив початок історії міста. У 2002 р. її пе­ревидали українською мовою львівські історики (переклав з польської І.Сварник; наукові коментарі -М.Капраля)^[3].

Ґрунтовно досліджував середньовічну Галичину І.Шараневич^[4] (1829-1901 рр.) - професор історії Львівсько­го університету. На думку І.Крип’якевича, він був “одним з найкращих знавців джерел з історії Галичини періоду фео­далізму”^[5]. У своїх працях І.Шараневич на основі літописних й архівних джерел висвітлив передумови захоплення Польщею земель Галицько-Волинської держави у XIV ст.

Зі спеціальних досліджень проблем суспільного устрою Галичини XIV-XV ст. вирізняється праця українського істо­рика І.Линниченка (1857-1926 рр.)^[6], в якій охарактеризовано особливості суспільного устрою в Галичині у складі Польщі впродовж XIV-XV ст.

Суспільно-політичні аспекти історії Галичини в українсь­кій історіографії докладно висвітлено у багатотомному дослід­женні з історії України, авторство якого належить видатному українському історику М.Грушевському (1866-1934 рр.). Він одним з перших розглянув проблему входження Галичини до складу Польського Королівства, охарактеризував у загальних рисах організацію управління Галичиною в XIV-XVI ст.^[7]

Аналізуючи історичні, історико-правові дослідження дже­рел права, які діяли у Галичині впродовж XIV-XV ст., ми значну увагу приділили вивченню передумов поширення магдебурзького права в Галичині, його особливостям. Пев­ний інтерес викликає праця відомого українського дослідника Ф. Тарановського, де проаналізовано книги міського права юристів П. Щербича і Б. Троїцького та їх використання на українських землях, зокрема у XIV-XV ст.^[8]

Поступово вітчизняні історики переходять від аналізу га­лицької історії загалом до розробки окремих її питань. Вив­ченням періоду перебування Галицьких земель у складі се­редньовічної Польщі займалися такі вчені, як Б.Дідицький^[9], В.Милькович^[10],1.Філевич^[11] та ін. їх праці вийшли наприкінці 80-х на початку 90-х років XIX ст., де з використанням тогочас­них документальних матеріалів (зокрема, актів Ватиканського архіву) відображено зовнішньополітичну діяльність польської шляхти стосовно захоплення Галицької Русі.

Аналіз української дореволюційної історіографії з дослід­жуваної проблеми засвідчує, що вчені акцентували на політич­ній, соціально-економічній і культурній історії Галичини, лише побіжно згадуючи польські органи управління й особливості їх функціонування на українських землях.

Значний внесок у вивчення проблем організації управ­ління Галичиною у складі Польського Королівства зробили польські вчені, котрі здебільшого тенденційно висвітлюва­ли соціально-економічний, політичний і правовий статус Галичини як провінції Польського Королівства.

Центром наукової роботи польських учених у Галичині стала бібліотека ім. Оссолінських, заснована 1817 р. у Львові, що згодом отримала назву Наукового закладу ім. Оссолінсь­ких.

До відомих польських учених, які досліджували окремі питання суспільно-політичного розвитку галицьких міст, належав К.Стадницький. Він опублікував низку архівних матеріалів у працях “О wsiach t. z. woloskich па polnocnym stoku Karpat” (Lwow, 1848-1853); ^uMaterialy do historji miast galicyjskich” (DGL, 1856); ^uZiemia Iwowska za rzqdow polskich w XIV і XV w.ⁿ (Lwow, 1863) та ін.

У другій половині XVIII ст. друкованим органом, що публікував архівні матеріали, був ^uDodatek tygodniowy ^uGazety Lwowskiejⁿ (1850-1862 рр.), відтак - ^uDodatek miesiςcznyⁿ (1867-1872 pp.)∙ У цьому виданні містились до­кументи Архіву гродських і земських актів за редакцією Ф. Волинського. Це були переважно матеріали про феодальне землеволодіння й історію міст і сіл Галичини XIV-XVIIi ст.

У науковому обігу початку XIX ст. помітна роль належала працям польського історика та громадського діяча Й.Лелевеля (1786-1861 рр )^[17]· Він досліджував законодавство Казимира IIL Серед польських істориків права XIX ст. варто також назвати В.Мацієвського^[18] - автора багатотомної ^uHistorya prawodawstw slowia∆skichⁿ (перше видання - 4 т., 1832— 1835 рр.) і М.Бобжинського^[19], праці якого тривалий час збе­регли статус найпопулярніших підручників з історії держави та права Польщі, де частково розглядався правовий статус Галичини.

Окремі питання організації управління Львова за Кази­мира III (1333-1370 рр.) висвітлював польський дослідник А. Чоловський (1865-1944 рр.). Він зазначав, що судова влада в місті належала до компетенції війта і лавників.

Польський історик права С. Кутжеба (1876-1946 рр.) ґрун­товно проаналізував джерела міського права, що діяло в містах Польського Королівства. Міське німецьке право дослідник класифікував, поділяючи його на магдебурзьке, хелмінське, любецьке^[21]. Відмінність між ними полягала у впливі місцевого звичаєвого права, практиці тлумачення та застосування пра­вових норм під час розгляду судових справ.

Поглиблено вивчав міське право Польського Королівс­тва Я. Птасьнік (1876-1930 рр.), значну увагу приділивши вивченню повноважень органів місцевого самоврядування галицьких міст і містечок на основі магдебурзького права та територіальних особливостей застосування маґдебурського права. Він також проаналізував правовий статус війта, колегії 40 мужів^[22].

Певну цінність мають дослідження джерел міського права польського історика держави та права К. Коранього (1897- 1964 рр.), який вважав, що “Саксонське Зерцало”, зокрема його перша частина “Земське право”, мало поширене практич­не застосування в окремих містах Польського Королівства^[23]. Учений досліджував також формування та функціонування кримінального права Польського Королівства, в тому числі інститут покарання за злочини^{[24] [25] [26] [27].}

Окремі аспекти історії міського самоврядування, зокре­ма компетенції лавничого суду Львова, висвітлено в працях Ф. Яворського. З-поміж його наукових досліджень вирізняєть­ся розвідка про історію будівлі ратуші у Львові - місця засі­дання органів судової влади та самоврядування міста. Разом з А. Чоловським дослідник підготував до друку і видав “Лавничу книгу Львова”^[28], яка містить відомості про особливості судо­чинства за магдебурзьким правом м. Львова після інкорпорації Галичини в склад Польського Королівства.

Історик В. Лозинський, вивчаючи історію Львова XVI-XVII сг., зосередив увагу на дослідженні міщанських і шляхетських родів, що брали участь у здійсненні адміністративної влади у Львові й інших галицьких містах^[29].

Праці польських науковців Ф.Яворського^[30], ВЛозинського^[31], С.Кутжеби^[32] та Л.Харевічової^[33] присвячені аналізу соціально- економічних відносин у Галичині в XIV-XV ст., характерис­тиці організації управління Галичиною під владою Казимира III упродовж 1349-1370 рр.

“Історія міста Львова” Ф. Паппе збагатила історичну лі­тературу відомостями про структуру та порядок формування ради міста Львова, лави і колегії 40 мужів, що має безперечну наукову цінність^[34].

Помітним внеском у вивчення правового регулювання і здійснення судочинства в Галичині XV-XVII ст. стали дослід­ження Б.Ленґніха^[35], Т.Островського^[36], Я.Бандтке^[37], Р.Губе,^[38] С.Естрейхера^[39], Я.Падоха^[40], В.Майселя^[41] та ін.

Значна увага приділяється вивченню впливу римського права на розвиток права Польського Королівства. Найваго­мішими є праці польського вченого Т. Островського, який доводив, що цивільне (приватне) та кримінальне право ре- цептувало низку положень з римського права. З огляду на це, Т.Островський поділяв злочини на публічні й приватні. У праці “Цивільне право польського народу” автор обґрунтовував, що кожен злочин посягає на державну владу чи урядову осо­бу або загальновизнані права людей^[42]. Публічними злочинами Т.Островський називав заворушення проти польського короля та зраду вітчизни, чужолозтво, умисне вбивство, позбавлення життя через отруту, батьковбивство, фальшування публічних документів або грошей, розбої та грабежі щодо державних осіб, розкрадання державної скарбниці, захоплення в неволю віль­них людей, присвоювання податків Речі Посполитої, незаконне підвищення цін на збіжжя, пошкодження державного майна^[43].

Питання судоустрою та джерела права Польського Ко­ролівства XIV-XVin ст. досліджував Я.-В. Бандтке, професор римського та польського права Варшавського університету. Всі суди вчений поділяв на суди першої інстанції (шляхетські, змішані, міські, сільські, єврейські), суди другої інстанції (ре- ляційні, асесорські, референдарські) й найвищі суди (сеймові, трибунальські, комісійні)^[44].

Викликають інтерес праці польського історика права, про­фесора Варшавського, а згодом Петербурзького університету Р. Губе, який у своїх працях акцентував на правотворчій діяль­ності польського короля Казимира III та висвітленні розвитку права Польського Королівства^[45]. Основну увагу вчений зосе­реджував на характеристиці галузей права та судової системи Польського Королівства.

Серед польських дослідників значний внесок у вивчення історії держави і права Польщі, а також окремих питань ор­ганізації управління Галичиною у складі Польського Королівс­тва (1349-1569 рр.) зробив австрійсько-польський історик пра­ва О.-М. Бальцер (1858-1933 рр.). Він належить до найавто­ритетніших польських учених початку XX ст., оскільки був доктором права і філософії, членом Польської академії наук, дійсним членом НТШ у Львові, членом низки зарубіжних ака­демій наук, працював у Львівському університеті: професор (з 1880 р.), декан юридичного факультету (1892-1893 рр., 1913- 1914 рр.), ректор університету (1895-1896 рр.)· Був також директором Крайового архіву гродських і земських актів у Львові^[46]. Найвідомішою працею О. Бальцера була тритомна монографія “Польське Королівство 1295-1370 рр.”. У бага­тьох працях учений ґрунтовно висвітлював проблему литовсь­ко-польської унії, внаслідок якої значна частина українських земель опинилася у складі Польщі, та ін. Основною заслугою О. Бальцера було також видання правових пам’яток давнього польського права, що поширювало чинність у Галичині, зок­рема в період Польського Королівства^[47].

Помітне значення у вивченні проблем формування та фун­кціонування польського права у Галичині, в тому числі впро­довж 1434-1569 рр., мають праці українського та польського історика права П. Домбковського (1877-1960 рр.). Ця постать неординарна: один із найвидатніших польських і українських учених-правників у галузі історії держави не лише у Польщі, а й за її межами кінця XIX - першої половини XX ст., професор Львівського університету з 1910р., організатор науки, вихо­ватель польської й української студентської молоді, відомий архіваріус, видавець наукової та навчальної літератури, автор близько 300 наукових праць, з-поміж яких чимало відомих і використовуваних дотепер у Польщі, Україні й інших краї­нах монографій і підручників, декан юридичного факультету Львівського університету (1920-1921, 1925-1926 та 1944-1946 рр.)^[48]. Досліджував проблеми історії польського права, зокрема приватного, що діяло у Галичині (1434-1569 рр.)^[49].

Отже, дослідження польських учених мають важливе зна­чення, передусім з огляду на зібраний фактичний матеріал. Майже всі вони стосуються загальних або конкретних проблем адміністративно-територіального поділу Польського Королівс­тва і, зокрема, Галичини. Питання, пов’язані безпосередньо з формуванням управлінського апарату в Галичині, розглянуті ними в загальних рисах.

Новий період історіографії української Галичини розпо­чався зі входження Західної України до Української PCP у 1939 р. Однак у радянський період аналіз розвитку форм ад­міністративного управління, організації та діяльності судових органів, самоврядування, джерел права не входив до акту­альних завдань. Найвагомішими вважалися питання історії революційного руху, економічної та соціальної історії краю. Навіть у таких фундаментальних колективних працях, як “На­рис з історії України”, “Торжество історичної справедливості”, історико-правові аспекти подані стисло.

Із представників радянської історичної науки проблеми галицької історії XIV-XVI ст. одним з перших почав вивчати К.Гуслисгий, який у 1939 р. опублікував працю “Нарис з історії України”^[50], детально описуючи історичні події входження Га­личини до складу Польського Королівства у XIV ст.

З 50-х років XX ст. розпочалося систематичне вивчен­ня історії Галичини. Львівськими вченими були висвітлені насамперед основні етапи галицької історії, а також зібрано деякі документи та матеріали, що відображали етапи розвитку головного міста Галичини - Львова^[51].

Суспільно-економічне та політичне становище галицьких ук­раїнців у період Польського Королівства фрагментарно висвітли­ли М.Голубець^[52], ЛКописгянський^[53]. Певний інтерес викликають праці Г.Гербільського^[54]. Автор, намагаючись простежити основні тенденції у суспільному устрої Галичини XIV-XV ст., зосередив увагу на економічному розвитку тогочасного Львова.

Фрагментарно висвітлено основні етапи перебування Га­личини в складі Польщі до 1569 р. у відповідних розділах двох колективних праць з історії Львова^[55]. Зауважимо: хоча вони мають оглядовий характер, але все-таки торкаються багатьох історико-правових проблем.

З-поміж праць українських істориків вирізняються праці авторитетного вченого М.Котляра^[56], який, зокрема, висвітлив пе­редумови приєднання Галицьких земель Польщею у XIV сг.

Першою комплексною працею з історії держави та пра­ва Польщі XIII-XIV ст. стала праця радянського вченого К.Ліванцева^[57]. Він розглянув основні державні інститути, органи державного управління Польщі, особливості польського права, а також основні аспекти суспільного ладу Польщі того часу. Ще одна праця КЛіванцева присвячена особливостям формування польської станово-представницької монархії, центральним орга­нам управління цієї монархії. У аспекті вивчення історії держави і права середньовічної Польщі тут можна також фрагментарно ознайомитися із державним ладом і правом, який поширювався, зокрема, і в Галичині.

Серед польських досліджень цієї тематики радянського пе­ріоду, автори яких приділяли увагу розвиткові державно-пра­вових інститутів Польщі, варто назвати розвідки професорів Ю.Бардаха, Б.Лєснодорського, М.Пієтрчака^[58], М.Калласа^[59]. У цих працях автори характеризували державно-правову систему Польського Королівства, що поширювалася і на Галичину. Ос­новний недолік праці - аналіз низки проблем з марксистських позицій і, відповідно, зображення державно-правових інститутів як знарядь захисту інтересів панівних верств.

Загалом стан історико-правових досліджень Галичини у радянський період не можна вважати задовільним. їх значна активізація пов’язана з проголошенням незалежності України та становленням демократичної Української держави.

Значним доробком вітчизняної історичної науки, що сприяє вивченню правового статусу окремих соціальних груп Галичини у складі середньовічної Польщі, стало видання львівським істориком М.Капралем збірок привілеїв громади м.Львова та привілеїв національних громад цього міста (XIV- XVIII сг.)^[60]. У виданнях зібрані правові документи і матеріали, які розкривають певні аспекти стосовно формування органів українського, вірменського, єврейського самоврядування у Га­личині, в тому числі в XIV-XVI сг.

Чи не єдиною ґрунтовною узагальнюючою працею в сучасній історичній літературі з історії Польщі є видання сучасних львівсь­ких істориків Л.Зашкільняка та М.Крикуна^[61], в якому показано історію Польщі від найдавніших часів і до сучасності. Детально проаналізовано польсько-українські політичні відносини у період Польського Королівства.

Цінними є також праці сучасних українських істориків Н.Яковенко⁵⁹, М.Крикуна⁶⁰, В.Інкіна⁶¹, Р.Шуста⁶², Ю.Зазуляка⁶³,

⁵⁹ Яковенко Н. Нарис історії Середньовічної їй ранньої України І Н. Яковенко. - K., 2005. - 584 с. ; її ж: Нарис історії середньовічної та ранньомодерної Украї­ни / Наталя Яковенко. - K. : Критика, 2005. - 582 с. ; її ж: Нарис історії Украї­ни з найдавніших часів до кінця XVIII ст. І Наталя Яковенко. - K., 2000. - С. 113-131 ; її ж: Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI- XVII сг. І Наталя Яковенко. - K., 2002.-416 с.

⁶⁰ Крикун М. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України в XV-XVIII сі\ Кордони воєводств у світлі джерел / Микола Крикун. - K., 1993. - 186 с. ; його ж : Земські уряди на українських землях у XV-XVIII століттях І Микола Крикун // 3ΗΤΙΠ. - 1994. - Т. 228 : Праці іст.-філософ. секції І ред. О. Купчинський.

- С. 65-122 ; його ж : Поширення польського адміністративно-територіального уст­рою на українських землях / Микола Крикун// Проблеми слов’янознавства. - Львів, 1990.-Вип. 42.-С. 24-32.

⁶¹ Инкин В. Ф. Волость (краина) и вече (собор) на Галиции в XVI-XVΠI вв. і

B. Ф. Инкин І І Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы. 1970 г. - Рига, 1977. - С. 72-79 ; його ж : Гонение следа в галицкой общинной практике XV-XVIII вв. (материал для обьяснения 77-й статьи Пространной Правды) / В. Ф. Инкин // Древнейшие государства на територии СССР. Материалы и исследования. 1985 год. - М. : Наука, 1986. - С. 131-140 ; його ж : Дворище и лан в королевских име­ниях Галичины в XV-XVIII вв. / В. Ф. Инкин // Материалы по истории сельского хозяйства и крестьянства СССР. - М. : Наука, 1974. - Сб. 8 / Отв. ред. A. M Анфимов. -

C. 27-41 ; його ж : Статьи Русской Правды о мести в свете обычной практики галиц- ких общинных судов по актам XVI-XVIII вв. / В. Ф. Инкин // Вести. Москов. ун-та.

- 1990. -№ 1. - С. 72-85. - (Серия 8 : История); його ж: Інститут співприсяжництва та громадські сільські суди в галицькій звичаєвій практиці XVI-XVIII ст. порів­няно з Руською Правдою І Василь Інкін // Україна модерна. - Львів, 1996. - Ч. 1. - С. 18-41 ; його ж : Сільське суспільство Галицького Прикарпаття у XVI-XVIII століттях : історичні нариси І Василь Інкін ; упоряд. та наук. ред. Миколи Крикуна.

- Львів : Добра справа, 2004. - I-XX÷I-420÷XXI-CΠ с. ; його ж : Історична оцінка панщинно-фільваркової системи феодального господарства Польщі І В. Ф. Інкін // Проблеми слов’янознавства : республ. міжвідомч. наук. зб. - Львів, 1982. - Вип. 26 : Історія зарубіжних слов’янських народів І відп. ред. В. П. Чугайов. - С. 58-67 ; його ж : Сільські суди німецького права в Галичині XVI-XVIII ст. / В. Ф. Інкін // Вісн. Львів, ун-ту. Серія історична. - Львів : Вища шк., 1984. - Вип. 20 : 3 історії стародавності і Середньовіччя І відп. ред. Ю. М. Гроссман. - С. 34-40.

⁶² Шуст Р. Карбування та розповсюдження фальшивої монети на територіях Руського воєводства в XV-XVII ст. / Роман Шуст, Андрій Шлапінський// Вісник Львівського національного університегу. Серія історична. - 2002.- Вип. 37. - Ч. 1.

- С. 95-102. ; Шуст' Р. Львівський монетний двір у середині XVII ст.: функціонування та типологізація продукції І Роман Шусг, Андрій Шлапінський // Вісн. Львів.ун-ту.

- Серія історична. - Львів, 1998. - Вип. 33. - С. 66-79.

⁶³ Зазуляк Ю. Шляхи легітимізації прав на земельну власність серед руської шляхти в середині XV ст. І Юрій Зазуляк // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Львів, 1999. - Вип. 34. - С.86-94.

О.Купчинського^[62] та інших, де висвітлено історичні аспекти со­ціально-економічного і політичного становища Галицьких зе­мель у період Польського Королівства.

Помітний внесок у вивчення історії держави та права Польщі зробив сучасний авторитетний український учений-правозна- вець, професор Львівського університету імені Івана Франка Б.Тищик, всебічно проаналізувавши становлення і функціону­вання центральних і місцевих органів влади й управління Поль­ського Королівства, які діяли в Галичині у XIV-XVI ст.^[63]

Питання, пов’язані з поширенням магдебурзького пра­ва у Галичині XIV-XVI ст., досліджували М.Кобилецький^[64], В.Кіселичник^[65] та ін.

Значним внеском у дослідження галицької історії є моно­графія В. Кульчицького, Б. Тищика, І. Бойка “Галицько-Во­линська держава (1199-1349 рр.”^[66], у якій висвітлено актуальні державно-правові проблеми з історії Галицько-Волинської держави: соціально-політичні передумови й процеси її виник­нення, суспільний устрій, державний лад, охарактеризовано основні джерела та характерні риси права, а також розкрито причини захоплення Галицько-Волинської держави Поль­щею, її історичне значення у багатовіковому процесі станов­лення української державності.

У сучасній історико-правовій науці проблеми творення й функціонування державно-правових і самоврядних інс­титутів у Галичині в складі Польського Королівства частко­во висвітлюють у підручниках з історії держави і права Ук­раїни В.Кульчицький, Б.Тищик, В.Гончаренко, Л.Зайцев, О.Кузьминець, В.Калиновський, І.Чайковський, О.Копиленко, П.Музиченко, М.Страхов, І.Усенко, В.Чехович, О.Ярмиш, П.Захарченко, І.Терлюк та ін. Однак, незважаючи на низку іс- торико-правових досліджень, проблеми формування та діяль­ності державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського Королівства вивчені недостатньо. Тому цілком виправдана необхідність переосмислити напрацювання багатьох дослідників галицької історії, всебічно й об’єктивно охарактеризувати історико-правові особливості приєднання Галичини Польщею у 1349 р. і дослідити характерні риси формування та функціонування державно-правових і самов­рядних інститутів у Галичині в складі Польщі (1349-1569 рр.), а також об’єктивно оцінити наслідки приєднання Української Галичини до Польського Королівства. Крім цього, в окре­мих статтях, посібниках і монографіях по-різному подаються одні й ті самі історичні факти, неоднаково інтерпретуються історико-правові дані та процеси. Ймовірно, це пов’язано з тим, що деякі дослідники запозичували відомості у попере­дників, не вдаючись до перевірки їх за першоджерелами.

Широко представлена у контексті теми монографічного дослідження сучасна польська література. Серед значної кіль­кості наукових праць необхідно зазначити праці Т. Мацієвсь- кого^[67], М.Щанєцького^[68], К.Суйки-Зелінської^[69], С.Плази^[70] та ін. Певний інтерес становить розвідка сучасного польського науковця Є.Клочовського^[71], що, до речі, вийшла друком ук­раїнською мовою, з перекладом сучасного українського істо­рика Н.Яковенко. Польський учений детально проаналізував процес формування Польського Королівства, входження до його складу захоплених територій. Частково розглядаються також передумови приєднання Галичини до складу Польщі 1349 р.

Отже, аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової літератури підтверджує, що в українській науці історії держави та пра­ва самостійна комплексна наукова проблема формування та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського Королівства (1349-1569 рр.) до цього часу ґрунтовно не досліджена і комплексно опрацьо­вується вперше.

Джерельною базою нашого монографічного дослідження є привілеї, універсали, едикти, статути польських королів, рі­шення та конституції вальних сеймів Польського Королівства і сеймиків Руського воєводства, рішення судових органів у Галичині в досліджуваний період; побачили світ й рукописні

неопубліковані матеріали, які зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у Львові, а також у від­ділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника HAH України.

Основу монографічного дослідження становлять також праці джерелознавчого характеру, зокрема Д.Зубрицького^[72], Б.Зиморовича^[73], М.Капраля^[74], О.Купчинського^[75], Я.Даш­кевича^[76], В.Інкіна^[77] та ін.^[78].

Окремі аспекти дослідження проблеми розкриваються в “Повісті минулих літ”^[79], Київському^[80] та Галицько-Волинсь­кому літописах^[81].

Цінним джерелом для вивчення досліджуваної теми є збірники історичних джерел польської історичної науки, які видавалися у другій половині XIX ст. у Львові під назвою ^uMonumenta Poloniae historica”. У них вміщувалися норма­тивні джерела та праці або витяги з праць давніх польських хроністів та істориків^[82].

Серед цих збірників виділяється ^uVolumina legum”^[83]

- книга законів: зведення польських законодавчих актів XIV-XVIIi ст. - постанов-конституцій сеймів у десяти то­мах. Перші вісім томів містять акти з 1347 до 1780 р., зве­дені католицьким чернечим орденом піарів у Варшаві 1732- 1783 рр. У контексті нашого дослідження інтерес викликає перший том Volumina prima, який охопив акти ab anno 1347

- ad annum 1550. Усі документи в ньому написані латинською мовою.

Чимало цінної для дослідження інформації міститься в іншому польському серійному виданні ^uZrodla dziejowe”. Двадцять другий том цієї серії вийшов у 1896 р. і мав назву “Україна”^[84].

Особливе значення для дослідження правового статусу Га­личини (XIV-XVI ст.) має багатотомне видання ^uAkta grodskie і ziemskie z czasow Rzeczpospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyhskiego we Lwowe”^[85].

Окремі видання з досліджуваної теми можна почерпнути з польських хронік, зокрема “Хроніки польської” Галла Аноні­ма^[86], “Хроніки поляків” Вінценті Кадлубека^[87], “Хроніки” Яна Длугоша^[88] та ін.

Цінний матеріал з історії діяльності судових органів у Галичині досліджуваного періоду міститься у Центральному державному історичному архіві України у м.Львові. Основна кількість матеріалів зосереджена у фондах 9, 14, 15, 52, 131 цього архіву, в яких збережені судові книги гродських і зем­ських судів Руського воєводства.