II. Рада в кінці XVI ст. Діяльність козацької ради до 1648 р. Рада часів Б. Хмельницького. Генеральна рада Гетьманщини у XVII ст. Занепад генеральної ради у XVIII в.

„Зовнішній устрій країни, що здобув потім книжну назву Мало­росії, є ніби-то уламок суспільного ладу Запоріжжя, чому й сама кра­їна здобуває назву „Війська Запорозького", що надається їй вже

3 самого початку XVII віку, коли не раніш⁴' ²), писав О.

Одна з найдавніших звісток про раду на Запоріжжі є в щоденнику Epixa Лясоти — дипломатичного агента Рудольфа II. Року 1594 цісар доручив йому цікаве й важке на той час завдання — поїхати на Запо­ріжжя й запрохати січовиків, щоб узяли участь у війні з турками. Після вельми цікавих для науки нотаток щоденника Лясоти, що малюють окремі етапи його подорожи, автор щоденника 9 червня 1594 р. приїхав на острів Базавлук, де на той час перебувала Запорозька Січ. Кілька представників січової старшини зустріли цісарського посланця й провели на коло козацьке. Тут Лясоту відрекомендовано козакам. Переговорів не провадилося, бо частина козацтва з ватажком Б. Микошинським була в поході. Допіру 18 червня повернувся Микошинський і 19-го коло козацьке приймало посла московського.

‘) Мемуары, относящееся къ нсторін южной Руси. В. 1. К. 1890, с. 168.

^ⁱ) Ibid.. стор. 171. ³) ibid., стор. 1/2.

17. Зе$. прауь Ком. яаж.-р. та ухр. права, в. 6. J

А втім, коли вони і після всіх цих доводів настоювали на давній по­станові, то ватажок тут-же посеред кола, з-пересердя відмовився від своєї посади і склав свій уряд, мотивуючи відмовлення тим, що він не може та й не хоче бути ватажком людей, що так мало цінують свою славу, честь та добре ім’я. Після цього коло розійшлося. Після обід осавули знов скликали в коло весь народ, деяких навіть заганяли киями. Передусім збори прохали Микошинського прийняти знов владу, що він і зробив¹[353] ’).

„23 червня. Козаки зранку зійшлися в коло і надіслали до нас на помешкання кількох депутатів, які вмовляли нас не думати, ніби вони не бажають служби й. і. в., але що головна перешкода до цього є добре відомий нам самим брак коней; коли-б не це, вони знали-б що робити. У відповідь на це, я запропонував скласти й передати до кола ті умови, на яких міг-би договоритися з ними. Після цього вони знов поверну­лися на збори передати товаришам мою пропозицію і потім розійшлися... А по обіді, зібравшися знов у коло, вони не захтіли чекати, аж поки я не подам їм свої пункти, і поспішилися надіслати до мене декількох з-поміж себе з своїми умовами на письмі'* ²).

„24 червня. Я передав їм 8.000 дукатів золотом у чистому полі, що посеред його маяла встромлена в землю корогва й. і. в. Вони одразу-ж розіслали на землі декілька татарських кобеняків чи плащів, що їх вони звичайно носять, висипали в них гроші і наказали деяким з старшин підрахувати їх. Після цього я знов вийшов із кола і повернувся до свого куреня, але збори ще довго не розходилися.

Довгі цитати з щоденника ми подали на те, щоб одразу-ж показати на самовидцевих свідченнях інститут ради (його Лясота називає колом) у чинності наприкінці XVI ст. Инші свідоцтва й дані про раду на Запо­ріжжі ми наводити не гадаємо. В наше завдання не входить спеціяльна й самостійна характеристика Січової ради. Запоріжжя згодом стало стояти окремо, мало й своєрідну організацію.

Тут про цей інститут можемо сказати, що рада на Запоріжжі існує вже в кінці XVI ст. і складається з наявного січового козацтва; за ком­петенцію має вибори старшини, політичні й судові справи. її дальший розвиток, який намалював проф. Слабченко (в розвідці „Соціяльно-прав- ний устрій Січи Запорозької), що в звязку з економічним розшаруван­ням січового козацтва призвів Січову раду до того, що з неї став орган найзаможнішого січового козацтва, безпосередньо для нас вже нецікавий.

Після 1648—1654 рр. Україна-Гетьманщина йде своїм осібним шляхом і її установи—установи нової держави, — мають инший шлях розвитку. Становище Гетьманщини та Запоріжжя економічне й політичне було аж надто не тотожне. З цього часу (1648—54 рр.) Січова рада для нас може бути цікава лиш для порівнянь за аналогією.

Військова рада в Україні городового козацтва інститут відомий, як і на Запоріжжі. Описуючи її треба пам’ятати, що вона з першою була тісно звязана як своїм походженням, так і тим, що рада на Укра­їні раз-у-раз була похідною радою відділів січового козацтва, що в да­ний момент перебували на городовій Україні. Це не дозволяє в цім періоді цілком відокремити раду на городовій Україні від ради січової, бо раз-у-раз склад їх був тотожній. Відокремлення це можна провести допіру з часів Богдана Хмельницького й зокрема після його, коли Січ виразно відокремлюється в осібну організацію.

Не претендуючи на повний перелік усіх рад на Україні до 1648 р., що не ввіходить у наше завдання та й навряд чи можливе, ані навіть, на повний перелік найважливіших рад, бо це поняття відносне, назвемо деякі з них, щоб зафіксувати їхнє існування. Так року 1596 перед по­встанням Наливайка, „козацька рада замість зосередити всі думки на однім, сварилася; табір розпавсь на дві партії — запорозців і вольниць, Лободи та Наливайка. Остання, дужча, взяла гору, Лободу забито, а замість нього обрано на отамана Кремпського“ ^,). Так 15 липня р. 1621 була рада козацька в Сухій Діброві. „Рада розпочалася 15-го липня за новим стилем та тривала три дні. Опріч козаків, що серед них були гетьман Бородавка і Сагайдачний, в раді брали участь мітрополіт Іов Борецький, епіскоп Єзекіїль Курцевич, 300 священиків та 50 ченців" ^?). 22 квітня р. 1622 козацька рада на р. Росаві вибрала на гетьмана Олі- фера Голуба³). На початку 1627 р. повна козацька рада в Переяславі виряджає посольство від Війська Запорозького до короля *)• Року-ж 1627 „питання (одмова взяти участь у шведській війні) розвязано, як пові­домляє московський інформатор Гладкий, за мітрополітовими словами, на козацькій раді в Каневі“^$). В липні 1630 р. рада в Черкасах обирає послів до короля®). 23 серпня того-ж року збирається рада на Масло- вім Ставі. Обмірковує вона питання, чи йти з наказу Конєцпольського на сторожу від татар’). „Перед Різдвом Богородиці 1632 р. маємо раду на Масловім Ставі, що скинула гетьмана Кулагу й обрала нового геть­мана А. Дідченка та нову старшину^{- 1}). За три дні до Покрови того-ж року була рада в Корсуню²). Р. 1633 рада в двох милях від Переяслава роэвязувала питання про участь у війні з Московщиною³). В серпні 1636 р. рада на Росаві обмірковувала справу морського походу⁴). В травні 1637 р. була рада над Росавою, на ній козаки присягали ви­конувати постанови Куруківської умови⁵). Далі йдуть рада в липні того-ж року на Росаві⁶), в листопаді — в Корсуню⁷), в листопаді-ж — у Переяславі⁸); в лютому р.

Підчас переговорів гетьмана Гуні з поляками коло Старця, після того, як прибули посли „далъ знати Гуня, аби были до ради готови козаки; потомь, впровадивши ихъ посередь кола, где бубонъ и бунчукъ былъ, казалъ Гуня вязанку сЪна принести и по земли роэислати и по- садилъ блиэъ себе пановъ пословъ". Читано конституції: „але на тое своеволство и чернь велце скрикнула и розрухъ великій учинила; отпо- в%дь отложили (до завтрого), прето Гуня реклъ до пословъ: £ДИ ся зъ собою роэмовимо, дамо знати..." ”)•

Рада ж 1638 р. на Масловому Ставі ухвалила змінити козацький устрій ’*).

Оце короткі вказівки на практику рад на Україні перед Б. Хмель­ницьким. Шлях розвитку цього інститута простежити в цім періоді важко. Як на початку його ми бачимо в свідченнях Лясоти й Боплана її існування в вигляді зборів козацтва, що розвязують адміністративні, судові й політичні справи, то як такі-ж збори виступає рада і у 1638 р.^,3). Але є й одміни. Вони звязані з поширенням сили й впливу козацької класи. 1 організація цієї класи — військова рада з організації місцевої запорозької громади стає організацією численної й раз-у-раз впливові­шої економічно й політично класи. Цим шириться, цим зростає й її значіння. З місцевого інституту, про який як про цікаву оригінальність згадують спостережники, рада стає зборами, що на них вирішується до певної міри доля польської держави. І справді, не перебільшуючи можна

^l) Ibid., crop. 152; акад. Н. Василенко, op. cit., crop. 371. ^a) Акад. M. Грушевський, op. ciL, VlII, ч. I, crop. 153.

³) Ibid., стор. 202.

^a) Ibid., стор. 240—241.

’) Ibid., crop. 261.

∙) Ibid., стор. 281.

«) Ibid., Vlll, I crop. 230. ∙) Ibid., стор. 249.

^s) Jbid., стор. 263.

^,0) Н. Василенко, op. cit∙, 436; М. Гру шевський, op. cit., 310.

”) Λ⅛τo∏HCb С. Величка, т. IV. Дод.: Дневникъ Симеона Оскольскаго 1638 г.»

с.с. 247-248. Кіевь 1864.

^,a) Н. Василенко, 6р. cit., стор. 438.

”) Очевидно в кінці XVI ст., коли ми маемо перші про ню звістки, козацька рада була вже оформлений інститут.

сказати, що зрештою цю долю вирішила Запорозька рада, яка обрала на гетьманство Хмельницького й у пожежі повстання змінила соціяль- ний стан України.

За перших часів гетьманування Богдана Хмельницького маємо та­кож численні звістки про військову раду. Так р. 1648, за Ласком — польським посланцем, в червні того-ж року в першій зустрічі з Хмель­ницьким він потрапив був у „великий огонь", потім відбулася грандіозна рада, що в ній взяло участь 70.000 козаків. Вона розглянула лист А. Киселя й ухвалила низку постанов ^,)∙ Очевидно, саме про ню гово­рить Кисіль у своїм листі до архієпіскопа Ґнєзненського „tandem Ьуіа rada waleczna, w ktorcy 70.000 kozakow bylo. Czytano tedy list moy і ро dlugich Eaiasach у burzach sam Chmielnicki poezqt przypominac moiς Confidentiq₁ dopomogli mu tego і drudzy z Starszyny kozacy, sprawil te dedyconclusia u nich... sluchac rady moiej у dufac mi, у poslow wyprawic, supersedere ad omni hostilitate, у Ordς zatrzymac, a czekac, ne rezolutiq dalszq; Ordy iednak nieodpuszczac, ale iq w polach koczuiqca zatrzymac" ²). В реляції про свою другу подорож Ласко оповідає, що в день Петра й Павла р. 1648 була військова „рада і на ній передав він лист і да­рунки від Киселя військові Запорозькому; козаки казали те саме, що й Хмельницький у листі: вони готові у всім слухати Киселя, просять тільки не зрадити їх, після того-ж вони завернули татар, грозили навіть Орді, що будуть битися з нею, як-би вона хотіла далі йти „в землі". На тій-же раді приймано також послів черкеських і московських"³). Тоді-ж з нагоди приїзду Киселя й инших: „За для которих* приходу зложил* раду гетман Хмелницкій в Переяславлю и там* по РождествЪ Христовом* приїхал* зо всЪми полковниками и сотниками. И там* в* Переясловлю в той рад! отдавали панове послове королевскіе при поселств! привилей на волности и булаву, и бунчук*, корогов*, бубни, знаки войсковіе от короля его милости, хотячи упокоити тую войну. Там же и послове от короля βeHgepcκoro на той же рад! были..."

Року 1649, каже „отписка" Путивельських воевод, „Черкасской гетман* Богдан* Хмельницкой ноября в* 1 число был* в городі в* Кор­суні, пріїзжал для рады к* Черкасом* на с*1здъ; а рада де, государь, у него с* Черкасы была в* Корсу ни до их* пріїзду, а о чом* была

^,) М. Гру ш евський, Хмельниччина в розцвіті, с. 17.

^,j) Памятники, изд. вр. комиссией для разбора др. актовъ, т. I (В 1-е). Відд. 3, № 17, с. 90—91. „Зрештою була військова рада, що в ній було 70.000 козаків. Читано тоді мого листа; після довгих криків та хвилювань, сам Хмельницький почав пригадувати моє обнадіювання, допомогли йому в цім і икші козаки з старшини; досягнув того висновку від них... слухати ради моєї й довіряти мені та послів виправити, одмовитися від усякої ворожости; і орду затримати, а чекати на дальшу резолюцію; орди проте не відпускати, але затримати її кочуючу у степах**.

³) М. Гру шевський, Хмельниччина в розцвіті (1648—1650). 1922 р., с. 18.

*) Літопись Самовидца, с.с. 17—18. Кіевт» 1878. рада про то де, государь, они не слышали" ’). Визнаючи значіння ради й широких мае нового козацтва, іцо на ній брало участь, гетьман Богдан Хмельницький казав у жовтні 1650 р. царському дворянинові В. Унковському, що коли-в він видав Московщині самозванця Т. Акун- дінова, „вЪдаю то я, что мн! оть войска даромъ не пробыть, а выдаешь самъ: съ чернью кто сговорить, коли встануть" ^[354]). У 1651 р. в листі Бичинського — королівського секретаря — з Сокаля 8 червня 1651 р. вік пише, що,₁kozak dobry regestrowy, przyprowadzony, to powiedzial: z.e Chmielnicki uderzywszy w bςbny na czernickq radς powiedzial iz KroI imc sklaniq siς do pokoju, ile tak z Tatarzyna wolnosci¾ darowanego, jako і tlδmacza naszego do Sultan-Gazy perekopskiego umyslnie wyslanych wyczcrp⅞c m∂gl, Jezeliby і oni nan nie pozwolili? Co czern. miςdzy si⅞ rozebrawczy. krzyknςli:,,Panie Hetmaniel Bog і wojsko tak chce, abysmy siς za od∏ym sposobem z Krolem nie jednali, bo na tos my siς odwazyli і na tosmy tu przysli, ze Iuboby tez і Orda nas odst⅞pila, tedy my przy dostojenstwe twojem wszystcy ginqc bςdziemy i, albo wszystcy zginiemy, abo WszystkichLachowwygubimy"³). Того-ж числа маємо запис у щоден­нику ОсвєЦима. Він (за викладом В. Антоновича) каже, що, „Хмельницький скликав раду спочатку по полках, а потім генеральну. На раді, щоб ще більше роздратувати чернь супроти нас і підбурити її енергію, він ого­лосив козакам, ніби король погодивсь з султаном і поступився йому всіма українськими краями: Київським, Білоцерківським, Чигиринським, Черкаським і иншими, що турки пограбують усі ці краї і візьмуть усю людність у ясир. Чернь, цілком повіривши цій вигадці, хоч абсолютно неправдивій, дуже розхвилювалася; на раді стали кричати: „король за­мирюється з султаном на лихо нам, отже підемо битися з ляхами". Тоді Хмельницький і полковники стали говорити:... „треба буде міцно постояти, щоб не втратити слави козацької і душ ваших не запагубити" і так ин.⁴). Того-ж року, коли українське військо зазнало побиванки під Берестечком, на радах у козацькім таборі обирали наказних геть­манів. Так 21. IX. 1651 р. Семен Савич оповідав у Москві про Бере­стечко, що після того, як від’їхав Богдан Хмельницький, „в обозі вы­брали гетмана полковника Джерджалы, а потомъ де его отставили за Htκoτopyjo причину... а выбрали де на гетманство полковника Глад- ково“ ^,). На радах цих шукали виходу з важкого, катастрофічного стано­вища в війську. Так, у записці в серпні 1651 р. подьячий Г. Богданов оповідав про Берестечко (за словами полковників): „Полковники де и войско Запорожское учинили раду, и прирадили было противъ ихъ, поляковъ, стоять, и хотіли было всЪмъ войскомъ на НИХЪ ИГГИ. И по­том де на другой день учинили другую раду, и прирадили, что имъ отойти на Украину оборонною рукою... потому что у нихъ гетмана н1ть и войскомъ править некому" [355] [356])... 1 що „полковники де и козаки учали радить, что они безъ гетмана учинились безглавны и войском править некому и имъ де какъ учинить лутче: противъ короля стоять ли, или миръ учинить, или отойтить оборонною рукою на Украйну"³). Після поразки під Берестечком „Маса хвилювалася, вважала, що в по­разці під Берестечком винен Хмельницький, збиралася чорна (всенародня) рада на Масловім Ставі і вимагала, щоб гетьман пояснив на ній свою поведінку; висувалися инші кандидати на гетьманство" ⁴). Року 1651 була бурхлива рада в Білій Церкві, що затвердила нову умову з Польщею (її виробила рада старшин). Року 1654 славнозвісна рада в Переяславі ухвалила приєднання до Москви.

Але часті й впливові в державно-політичнім житті України Богдана Хмельницького військові ради бували тільки в перші роки після по­встання. Далі гетьман потрапив встановити диктаторську владу. Це йому, між иншим, радили з польського табору. Отже в листі до Богдана Хмельницького без дати, воєвода Київський, кажучи, що, як він гадає, Хмельницький і старшина хочуть миру з Польщею, але в цім їм зава- джає поспільство, радить гетьманові не скликати ради.,,Poniewaz sciqgnqc wszystko wojsko do rady і tabory jest pewny tumult і spes nulla pokoju". Окремо по полках записати козаків у реєстр, не записуючи туди по­спільство. Або-ж „zloz W. М. radq za wlosciq w polach, u Czehryna albo Krylowa, Iub Czerkas, a same tylko obeslij ро Ukrainie kozaki, uniwersa- Iow swoich za wlosc nie Wypuszczajqc, і tarn W. M. Sporzqdaj wojsko zapυ- rozskie... Tedy і tym sposobem oddystiluje siς gmin prostego pospolstwa od wojska Zaporozskiego" ^s). В. Липинський, покликуючися на рукописне джерело, наводить вказівки приватного польського листа ще 1648 р., який помітив, що гетьман прагне самовладности: „Chmiel zgody sobie zyczy. Czern zas przeciwko temu. То nie mala, ze z czerniq rady nie miewa, czego przed tern nie bylo, bo zawsze czern domagala siς tego, ze z niemiz in consilio byli, a teraz z samq swojq tylko Starzyznq rady miewa" ’)■ В. Липинський одзначае, що „гетьман Війська Запорожського (після 1648 р. Л. О.) це вже не ватажок, якого вибирають перед походом на шумливій січовій раді Козацькій, і скидають, або просто вбивають, коли то'й поход не вдався" ^{[357] [358]). Він вказує, що за Богдана Хмельницького „Всі ці численні полковники і сотники не вибираються вже на Січі крикливою юрбою „молодців", що готується до походу „на волость", чи на море, або ділить поміж собою уходи, а призначаються і зміняються (підкреслення авторове) вони самодержавною владою гетьманською і виключно від гетьмана, а не від влади народньої зале­жать, так само від влади гетьманської залежать дорадчі та помічні ор­гани, що яко генеральна старшина при гетьмані, і яко старшина пол­кова й сотенна при кожнім полковнику й сотнику урядують" [359]). Але ці твердження можна прийняти тільки що-до другої половини гетьманування Богдана Хмельницького. Так само тільки до другої половини гетьману­вання Богдана Хмельницького можна застосувати твердження Т. Корзона, що ,,Chmiel... nadal rzekomo wyzwolonej Ukrainie rzqd wojskowy, najbar- dziej od wo)nosci swobδd Spolecznych daleki. Nie zamierzal tez bynaj mniej przyznac czarnej radzie praktykowanego dawniej prawa czy zwyczaju obierania hetmanδw (koszowych). Zapragnql dla siebie wladzy ksiqzςcej, a nawet ufundowania dynastyi, mial bowiem trzy cδrki і dwδch synδw" [360]).}

Переломний момент в історії ради за Богдана Хмельницького настає 1652—53 рр. й остаточно після 1654 р. Після цього вже до смерти Богдана Хмельницького рада не збирається. Треба взагалі вказати, що рада після цього вже ніколи не має тієї сили й ваги, які вона мала перед Богданом Хмельницьким і в перші роки його гетьма­нування. Це справді переломний момент у розвитку інституту генераль­них рад.

і треба ще раз підкреслити, що в цім періоді, коли, звільнившися. від Польщі, Україна стає державою, рада військова набирає цілком нового юридичного змісту. Раніше був з неї орган самоврядування пев­ної військової одиниці й певної класи. Тепер — це орган держави, що вирішує державні справи.

Рада генеральна по смерті Хмельницького має довгу й цікаву ево­люцію. Власне кажучи, вона відроджується після деякої (вельми корот­кої) перерви за останні роки Богдана Хмельницького. Річ у тім, що перед смертю Богдана Хмельницького на старшинській раді обрано було на нового носія гетьманського уряду Юрка Хмельниченка, з тим щоб він вступив на цей уряд після батькової смерти. Так 16 серпня р. 1657 генеральний писар Іван Виговський писав до Путивельського воєводи. „А чго хочешь Ваша милость відать, хто ньіні гетманом* Запо­рожским* обранъ єсть, відомо, чаю тебі есть, как* еще за живота на гетманство вся старшина обрала сына покойного, его милость пана Юрья Хмельницкого, которій і нын Ь гетманом* пребывает*, а впредь как* будет* не відаю, но скоро но погребеніи тіла будет* рада всей старшины и нікоторой черни, на которой что усовітуют* ке відаю^44,)∙ Це прелімінарне обрання мала все-ж-таки ствердити військова рада. Так ще в червні р. 1657 Ф. Бутурлін писав, що „у гетмана де, государь, рады войсковые о том* не было, что он* гетман*, за старостью, гет­манство свое сдает* сыну своему Юрью; а только де, государь, прі- ізжали к* нему гетману по присылк! его, полковники не всі, и гетман* де съ ними поговорил*: толко будет* гетману смерть случитца, и они б*, помятуя его войсковой промысл* и радінье, по смерти его обрали гетманом* быти сыну его Юрью. И полковники говорили, что они па­мятуя его войсковый промысл* и радінье, по смерти его, обирати гет­маном* сына его будут*^{41 а}). А втім, що-до цього були певні сумніви. Приміром, Павло Тетеря свідчив, що „какъ послышат*, что царское ве­личество пошлет* своих* царского величества ближнего боярина с* то­варищи великих* людей и про раду свідают*, что при них* быть раді, и при нем* де гетманов! сын! есть такіе многіе люди, которые ему дружны, а съ полковники не въ совіті, и учнутъ де ему говорить, чтоб* он*, гетманов* сын*, рады не сбирал*, для того, чтоб* ему своего владінья не убавить, также, как* и отец* его рады не сбирал*, а владіл* всім* один*, что роскажет*, то всім* войском* и ділают*. А толко де рада ему собрать, и на рад! де без* бунту не пробудут*: у всякого будет* своя мысль, иной де похочет* въ гетманы его, Гетма­нова сына, а иной иного, а иной де похочетъ того, чтоб* владіл* всім* царское величеггво, а хотя и гетман* кто будет*, и владінье де гетманово перед* прежним* будет* не таково силно^{44 [361] [362] [363]). Рада все-ж-таки зібралася (в своїм місці ми окремо будемо говорити при її склад і про склад наступних £>ад). „И августа в* 26 день была у полковников* и у всего Войска Запорожского рада, и выбрали быть гетманом* над* Войском* Запорожским* писарю Ивану Выговскому, и булаву ему царского величества дали и говорили чтоб* он великому государю царю и великому князю Алексію Михайловичу, всеа Великія и Малый и Б1лыя Росіи самодержцу, служилъ вірно и надъ Войскомъ Запорож- скимъ былъ гетманомъ и добрую имъ справу чинилъ. И, принявъ царского величества булаву, гетманъ Иванъ Выговской говорилъ въ войско: ся царского величества булава доброму на ласку, а злому на карность, а манить я въ Войску никому не буду, коли вы меня въ гетманы обрали; а Войско Запорожское безъ страха быть не можетъ... И вы- слушавъ царского величества жаловальную грамоту (іцо її прочитав Виговський), полковники и сотники и отаманы и войты и буймистры на милости государской челомъ ударили" ,)∙∙∙ Обрано Виговського було ніби-то тимчасово, бо, як каже инше джерело, „Да того жъ числа не расходясь изъ рады, выбрали вс!мъ войскомъ на гетманство писаря Ивана Выговского, и булаву гетманскую дали ему писарю и пригово­рили на томъ: пркамість воэмужаетъ прежнего гетмана Богдана Хмель­ницкого сынъ Юрья Хмельницкой и будетъ в возвраст! и до т!хъ м1стъ войско відать и росправа всякая чинить ему новообранному гетману Ивану Выговскому; а писатца гетманомъ ему жъ Ивану Вы- говскому. Да тутъ же въ рад! приговорили, что у нихъ въ войску За- порожскомъ волно вс1мъ козакамъ торговать виномъ и всякимъ питьемъ безпенно и безпошлинно"4). В жовтні 1657 р. була рада в Корсуню, де вирішили низку політичних справ[364] [365] [366]). Р. 1658 на раді jb Переяславі було стверджено Виговського на гетьманському уряді. Наприкінці 1658 р. рада обрала на гетьмана І. Безпалого. А втім, це була рада обмеженого складу й тому з Безпалого був лиш наказний тимчасовий гетьман ’)• Року 1655 на військовій раді Виговський зрікся свого уряду й обрано Юрка Хмельницького. Року-ж 1659 Юрка Хмельницького обрано вдруге й складено нову умову з Москвою в Переяславі. Року 1660 рада в Корсуню обрала Юрка Хмельницького рнов на гетьмана (вже на Правобережній Україні). На Лівобережній-же за наказного гетьмана був Яким Сомко. З його ім’ям звязано кілька рад. Рада 1661 р. під Ніжс- нем s). Рада в Козельці р. 1662 обрала на гетьмана Сомка, але її не­повний склад (не всі полки навіть були) дав право конкурентам наказного гетьмана оспорити правильність виборів „Тихъ же святъ, пише Само­видець (це було на Великдень 1662 р.), Сомко учинилъ раду въ Ko- зелцю и тамъ гетманомъ его козаки учинивши, присягали; тилко ж тое не трвало, бо тая рада стала неслушне для того, же послали до его царского величества, просячи о позволеніе зуполной рады, на которой бы и войско з Запорожя было, жебы одностайне гетмана обрали и од­ного слухали; бо запорозц! собі гетмана БруховецКого звали, а пол­ковник Ніжинскій Васюта собі гетманство хот!лъ и не слухалъ Сомка гетмана. На що юже царское величество позволилъ, жебы рада была и гетмана собі настановили; ажз тая Козельская рада стала не слушна, и гн!въ царскій сталъ. А до того епископъ Мефтодій, которій на той раді былъ и до присяги приводилъ, также и Васюта Ніжинскій полков­ник, описали Сомка, гетмана, же конче по орду посилает, хотячи измі- нити" 1)... Те, що Comko сам уважав, що його тут „упросили на совер,- шенное гетманство442), справи не вратувало. В січні р. 1663 була рада в Ніжені й знов неповна. Вона обрала Сомка на „совершене гетьман­ство44. Тоді-ж була рада і в Ічні3). Улітку р. 1663 маємо славнозвісну, прославлену в Куліша „Чорну раду" під Ніженем, що обрала на геть­манство кандидата од Запоріжжя Івана Бруховецького. Додаток № 9 до цієї нашої роботи очевидно дає можливість говорити про раду 1668 р. біля села Будищ, що на ній забито Бруховецького l)∙ Далі ще обрано 1669 р. Многогрішного в Новгородку й Глухові. Р. 1671 в Ko- зацькій-Діброві обирають йа гетьманство Івана Самойловича, р. 1674 його обрано на гетьманство на обох сторонах Дніпра. Ця рада 1674 p._l хоч зібралася на лівому березі, в Переяславі, але складом своїм була}

І

„Задніпрская" — правобережна ¹)∙ Нарешті рада 1687 р. обирає Мазепу.

Це на Лівобережній Україні. На правім-же березі обрано на радах Тетерю й Дорошенка та відбулося кілька рад за Дорошенкових часів, що вирішували здебільшого справи міжнародньої політики.

На правому-ж березі після Руїни наш інститут був чинний. Так, тут р. 1648 в Немирові козаки „закинули гетьманові (Могилі) участь у... шахрайстві (що їм мало давали поляки платні. Л. О.) і стали по містечку „за шию его, Могиленка, волочити**. Нещасливий гетьман ледві втік до польської залоги в замок; тоді козаки склали раду й вирішили покинути польську службу та й повинитися перед Самойловичем**²). Та тоді-ж року 1684 „Козаки склали на початку 1684 р. в Могилеві раду, закликали на суд Куницького (гетьмана) і, докоряючи йому за невдачу, витрачання здобичи й у соромітській втечі з табору, покарали на горло; замість нього окликнуто було гетьманом козака, що перебіг з лівого берега Дніпра—Могилу**³). Відомі й дальші ради за Палієвих часів на Правобережжі. А втім, треба пам’ятати, що тут рада знов утрачає своє значіння державної установи й стає зборами козацтва, як певної групи й військової одиниці.

В розділі про склад ради генеральної ми будемо докладніше гово­рити про її взаємовідносини з радою старшини. Тут-же лиш зазна­чимо, що вся еволюція нашого інституту з 1654 до кінця XVII в. е по- ступінне зменшення значіння генеральної ради й поширення компетенції та впливу ради старшини. Далі ми говоритимемо про причини цього явища. Тут-же констатуємо лиш самий факт (одзначений вже в нашій замітці про раду старшинську на Гетьманщині)'). І справді, вже Богдан Хмельницький, як ми бачили, скликає тільки старшинську раду, щоб забезпечити обрання на гетьманство свого сина. Виговський ставленик старшини — з нею тільки й радиться. Далі її значіння все збільшується. За чорну раду невдало б’ються Пушкар і Довгаль, потім Сірко. її зра­джує Бруховецький. Так, за Бруховецького найбільшого удара завдано генеральній раді! Адже р. 1663 на раді старшинській затверджено нові статті з Москвоюⁱ). Нову умову з Москвою р. 1665 виробила на Москві старшинська рада Бруховецького, що з ним туди приїхала. Цим узято було з компетенції генеральної ради її найважливішу функцію — визначення міжнародньої політики.

Далі генеральні ради вже не мають активного значіння. Вони по­волі набирають характеру лиш урочистого акту. Сами-ж справи вирішує до неї рада старшинська. Так було, приміром, перед обранням Самой- ^[367] ловима, коли справи вирізала старшинська рада ^,). На Коломаці р. 1687 обрання Мазепи й умову з Москвою вирішила рада старшинська, що зібралася в палаці князя Ґоліцина.

Коли вже наприкінці XVlI ст. генеральна рада є свого роду вро­чиста окраса, що санкціонувала вирішення, що їх de facto встановляла рада старшинська, то в XVlll ст. рада військова в своїй дальшій ево­люції стає вже справжньою фікцією. В листопаді р. 1708 Скоропадського обрано на юридично незаконній неповній раді. Відомо до того-ж, який вплив на вибори мав Петро І. Під статтями гетьманового обрання підписалися лиш „Иванъ Сулима, хорунжій генеральной (його, здається, на самій раді не було. Л. O.),-полковники: Черниговской Павелъ Полуботокъ, Переяславской Степанъ Томара, НЪженской Лукьянъ Жураковской, Мир­городской Данило Апостолъ, Полтавской Иванъ Левснсцъ, Дубенской Наказной Василій Савичъ, конной охотной Игнатъ Галаганъ" ^{[368] [369]), та й те, як відомо, не всі з них були присутні на раді.}

Українські емігранти, обираючи р. 1710 на гетьманство Орлика, ухвалили й нову конституцію Гетьманщини, відому під назвою „Бендер- ської умови⁴⁴. Сили закону вона не здобула, як не здобув фактичної влади і сам обранець „мазепинців". А втім, з цим вільним від чужо­земного впливу актом правотворчости треба дуже рахуватися. Для нас вельми цікаво, що й ця рада емігрантів, що складалася в значній мірі із запорозців, у своїх побажаннях вже не називає генеральної ради. Це, правда, не зовсім так. В умові говориться про те, що генеральна старшина й полковники є гетьманські радники. Вони й по одному ви­борному з полків складають генеральну раду, про членів якої сказано, ЩО „НИЧОГО безъ ИХЪ соизволенья И COBtτy, приватною своею владгою, не зачинати, не установляти и въ скутокъ не приводити. Для чого те­перь, при елекціи Гетманской единогласною всЪхъ обрадою и ухвалою, назначаются три Енералъные въ каждомъ року Рады, міючіеся въ ре­зиденцій Гетманской отправовати: первая о РождествЪ Христовомъ, дру­гая о Воскресеніи Христовомъ, третія о Покровъ Пресвятой Богородицы, на которые не тылко панове полковники з Старшиною своею и сот­никами, не тылко эо всЪхъ полков енеральныи совЪтники, лечъ и от войска Запорожского Низового, для прислухованья ея и совЬтованья, послы м-Ьютъ и повинны будутъ, за присланьемъ к ce6t от гетмана ординансу прибувати^{44 [370]). Та звичайно, цей новий інститут, що мав-би бути заведеним на Гетьманщині, не є в звязку з старою військовою, генеральною радою. Він тісно звязаний з иишим, а саме — з з’їздами членів ради старшинської (там був і виборний елемент) на свята до гетьмана, з широкими пленумами ради старшинської. Справді, старшина заїздилася на великі свята, в обмеженім складі, на з’їздах її присутній й деякий виборний елемент (таким за Мазепи були представники міст). Отже, цей новий інститут Бендерських статтів, що з нього, коли він був-би введений, міг-би розвинутися український парламента­ризм, опріч назви з старими радами військовими спільного сливе немає.}

У „Виводі прав України" (Deduction des droits de ΓUcraine) ∏. Ор­лика, що його нещодавно опублікував у „Старій Україні" І. Борщак, гетьман-емігрант кілька разів говорить про „les Etats" України. 1. Бор­щак перекладає це словом „стани". У цім документі Орлик каже: 1) „les Etats de la Dite Principaute continuδrent aprfcs sa mort d’elir Ieurs Prin­ces sans aucune Puissance pretendit etre en droit de s'y opposer ^,). 2) „Les Etats ont en Iiberte de s’elir de Dues, coιnme bon Ieur sembloit ^{[371] [372])∙ 3) Умова 1654 p.—„Le Traite d’Alliance solennel conclu cntre Ie Czar Alexei Mikai- Iovitch et la Due Chmielnicki et les Etats de !’Ukraine[373]). 4) Aprfcs la mort du Due Chmielnicki Ie Czar en d’elivra Γan 1658 un Diplome aux Etats de I1Ucraine [374] [375] [376] [377] [378]). 5) Гетьман Бруховецький зрікся суверенности України. „Mais il est certain que cette Renonciation ne deroge rien aux Droits de ΓUcrain, Ie Due n,agant pas pu donner ce qui appartenoit aux Etatss).}

6) Все це доводить „Се Droit incontestable des Etats de ΓUcraine" *).

7),,Le prince Mazepa et les Etats de TUcrainc usfcrent ainsi Γan 1708 de Ieur pouvoir pour se metre en Possession de ce qui Ieur appartenoit ').

8) В умові України з Карлом, витяги з якої подає Орлик, є такі вка­зівки на стани: а) Шведчина даватиме своє військо на допомогу Україні,,Iorsque Elle en sera recherchefc par Ie Prince et les Etats" ^b) в) Le prince et les Etats de TUcraine seront conservez et maintenus en vertu du Droit dont ils ont joui jusqu’a present dans toute Tfctendue de la Principautfc et des parties qui у sont annexes’^[379]) c) По смерті Мазепи,,Ia Iibertfc sera con- servfce aux Etats de TUcraine Conformement a Ieurs Droits et Anciences Lois'⁴) ’). Князь і Стани для забезпечення умови мають передати швед­ському військові міста Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч, на час війни. 9) Треба думати, що ті хто читатимуть це „seront persuadez du Droit incontestable, que les Etats de I Ucraine ont eu d^,elire Ie sr Phi­lippe Orlik pour Ieur Due^a). 10) Орлик — „a ete Iibrement elu et proclame par Ies Etats de PUcraine'¹³). Без сумніву, з викладу не ясно, про який саме інститут казав Орлик. Можна лиш припустити, що перші 6 арти­кулів стосуються до генеральної ради. Якщо-ж шукати поясніння в са­мім терміні „Стани — les Etats", то, очевидно, що кажучи, за les Etats, він міг мати на увазі щось подібне до французького інституту генеральних станів. Там, як відомо, був це рід станово-представницької установи, орган станової держави часів ліквідації феодальних відносин. Якщо шу­кати аналогії йому на Гетьманщині, то її можна, як видно, знайти лиш у раді старшинській, розвиток якої, думаємо ми, так само йшов до ста­ново-представницької установи, станової української держави й при нор­мальній еволюції України до цього прийшов-би. Тимчасом з наведеного документу видно, що він говорить або про генеральну раду, або ще скоріше про ті групи людности Гетьманщини, що мали політичні права. Можливо-ж, що П. Орлик міг і не знати справжнього значіння фран­цузької установи: при ньому вона не функціонувала вже давно (з р. 1626). До того-ж і артикул 7 і умова з шведами скорше стосуються до ради старшинської, бо, як відомо, р. 1708 генеральна рада не збиралася.

Обрання р. 1722 П. Полуботка на наказне гетьманство відбулося не на раді. Було призначення зверху, з Росії, а до нього генеральна старшина пише, що, оскільки гетьман Скоропадський, від’їжджаючи до Петербургу, лишив заступником своїм П. Полуботка, то й вона „обще согласно всі просили его милость пана полковника Черніговского, дабы его милость в[380] [381] HbiHtmHee между гетьманством время, не оставляя полі- ценного ce6t того правленія, оное по прежнему содержал* до далшаго монаршого указу" ⁴).

Далі „обрання" на раді Апостола. Це вже, як і обрання Розумов- ського, справжня фікція. Річ у тім, що ще в березні р. 1723 Апостол писав до Петра І, прохаючи „пожаловати" його на гетьманство ^s). А в серпні р. 1727 Як. Маркович записує до свого щоденника „Пріехал* канцеля­рист* Романович* з* С. П. Бурху, обехавшій г. Наумова в Москві, которий скаэивалъ, что Наумов* будет* сюда ж* в* септсвр. и гетма­ном устроенъ будеть въ Глухов-Ь пані» полковник!» Миргородській и стар­шина вся“^,). У своїм місці ми опишемо цю „елекцію" „вольными по­лосы". Козаки на ній виступають лиш як на параді. Навіть рада стар­шинська нічого вже не важить у цій справі. Так само було з радою, що „обрала" Розумовського. Це була остання генеральна рада, що звичайно була справжньою фікцією, в рахунок данини давнім звичаям „Війська Запорозького". Що правда Д. Міллер вважав за генеральну раду ще ГлухівськиЙ з’їзд старшини та бунчукових і військових товаришів у 1763 ρ., що встановив подкоморські, гродські й земські суди²). Але, звичайно, склад її, що в нім не було представників рядового козацтва, свідчить за те, що це була рада старшинська. В останній раз про генеральну раду говорить „Прошеніе малороссійского шляхетства и старшині» вмі­ст! сі» гетманомъ о возстановленіи раэныхъ старинных!» праві» Мало- россіи, поданное Екатерин! ІІ-й въ 1764" ³). Так в нім читаемо: „О воль- номъ избраніи гетмана" (як видко на раді): „хотя договорными гетмана Богдана Хмельницкаго статьями, какт» скоро гетман!» умреть, вольное малороссійскому народу избраніе другого гетмана дозволено, а вашему императорскому величеству изв!щать о томі» вел!но, и тожъ самое вс!хъ другихт» гетманов!» статьями потверждено; но понеже противное тому случилось поел! смерти гетманов!» Скоропадскаго и Апостола, а между т!мъ введены были новые уряды гетманскагр правленія, съ воль­ностями и прежними малороссійскаго народа обьїкновеніями несходный, того ради всеподданн!йше вашего императорскаго величества просимъ подтвердить вновь вышепомянутыя прежнихъ гетманов!» статьи, чтобъ, когда волею Божіею гетману нашему смерть случится, — вольно было намт» того жт» времени, по древнему обьїкновенію нашему, избрать ио- ваго гетмана, и чтобъ помянутый новоизбранный гетманъ на томі» своемъ уряд! отъ вашего императорскаго величества подтвержден!» былъ во всемъ противъ того какт» гетманъ Богданъ Хмельницкій при принятіи своемъ въ подданство всероссійскихі» монарховъ" *).

А спеціяльний артикул „прошенія" говорить і про генеральну раду: „новыя д!ла рішень: и установленій уэаконяемы были во время поль- скаго владінія сперва на сеймикахъ нашихъ, а потомъ потверждаемы были на главныхъ сеймахъ общимъ короля и всей республики согласіемт». Поел! же подданства Малыя Россіи подъ Россійскую державу на гене- ральныхъ гетмана и вс!хъ малороссійскихь чиновъ радахъ, на который собирались обыкновенно къ новому году, а въ чрезвычайныхъ случаяхъ, когда нужда потребуетъ, какъ то явствуетъ изъ пунктовъ данныхъ преж- нимъ гетманамъ и другихъ документовъ; почему и нын! всеподданн!йше вашего императорскаго величества просимъ дозволить намъ единажды

ч

въ годъ въ такое время, которое мы къ тому эа способное изберемъ и поставимъ, а въ чрезвычайныхь случаях*, когда нужда потребует*, йміть сеймы или генеральныя рады, какъ для общих* нашихъ поста* мовленій’и ділі», такъ и для совЪтовъ въ нуждахъ малороссійскаго на­рода случающихся къ вашему императорскому величеству; на которых* сеймахъ или радахъ всі таковыя новыя постановленій и діла должны заключаемы и рішень! быть по большинству голосовъ, но силы и дій- ствія своего до того времени йміть не должны, пока гетманъ и прочіе малороссійскіе чины не представятъ вашему императорскому величеству чрезт> своихъ депутатов* и не испросятъ на оныя всемилостивійшей конфирмаціи" ^l)∙ Тут говориться про генеральну раду, яка зближається з соймом. Все говорить за те, що уявління про старі військові ради цілком вже затемнилося у нового ще не визнаного шляхетства. Бо збори у гетьмана на новий рік практикувалися лиш як рада старшинська, при­чому під „чинами" в такім разі дійсно треба буквально розуміти ко­зацьку старшину, як урядовців, а не стани Гетьманщини. Отже про раду старшинську і говорить „прошеніе".

На цім закінчимо наш короткий нарис еволюції інститута гене­ральної ради. В нім ми бачили, як сходка запорозького „лицарства", яку бачив Лясота, стає згодом за орган певної воєнної класи цілої України. Як ці органи козацтва набирають значіння й ваги в загальнім житті України й цілої Речи Посполитої. Як стає рада військова органом нової української держави Богдана Хмельницького. Бачимо розвиток ради в XVIl ст. й поступінну заміну її в житті (не пояснюючи поки-що при­чин цього) иншою установою — радою старшин. Бачимо, що в XVIIl в. були зрештою своєрідні військові паради, на яких козацтво мусіло за командою, возгласити ім’я призначеного з Петербургу на посаду геть­мана урядовця з „Малороссіян*".

Тепер переходимо до основної теми роботи — юридичної характе­ристики й розгляду нашого інституту.