Пропозиції щодо наповнення доходної частини місцевих бюджетів

Одним з варіантів вирішенря проблеми високої дотаційності громад є збільшення ставки оподаткування на податок на доходи фізичних осіб. Найнижча в Європі ставка оподаткування у 15 %, як наслідок пільг на оподаткування, навряд чи може вважатися обґрунтованою.

Очевидною на сьогодні видається також відмова від надання будь-яких пільг для сплати податків, що зараховуються до місцевих бюджетів. Пільги не тільки негативно впливають на фінансовий стан самоврядування. Вони розбещують платників податку. Наприклад, у багатьох випадках поля не засіваються і не оброблюються тому, що власник чи орендар, звільнений від сплати фіксованого податку, не несе за це ніякої відповідальності і тримає землю виключно для спекулятивних цілей. За розрахунками, після відміни пільг навіть до проведення реформи адміністративно-територіального устрою кількість глибокодотаційних місцевих бюджетів зменшиться до 30 %. Особливо небезпечна соціальна пільга на податок на доходи фізичних осіб, яка може “з’їсти” до 60 % доходів сільських громад. He менш небезпечний своєю непрогнозо- ваністю і податковий кредит по цьому податку. I ставлення політичної еліти до питання про відміну цих руйнівних для сільських бюджетів пільг реально показуватиме їхню зацікавленість проблемами села.

Інший захід для зменшення рівня дотаційності лежить у площині збільшення власних коштів самоврядування - так званого „другого кошика” - за рахунок запровадження принципу оподаткування землі на базі її ринкової вартості без пільг та вилучень. Після цього структура місцевих бюджетів стане схожою на ту, яка діє в країнах Європи.

Надійним джерелом надходжень до місцевих бюджетів могло б стати оподаткування нерухомості, яка поділяється на дві складові - земля та майно (будівлі, споруди).

Однак, тут мають витримуватися деякі обов’язкові для таких податків умови:

- майновий податок є виключно місцевим податком і може

зараховуватися лише в доходи, що не враховуються при обчисленні трансфертів (кошик доходів № 2);

- пільги на податок надаються виключно тією радою, до бюджету якої зараховується податок, і лише як виняток - іншою радою (земля під дипломатичними представництвами, зони відчуження);

- не повинні надаватися пільги щодо цього податку з огляду на статус платника; такі пільги допускаються тільки щодо специфічних якостей об’єкта оподаткування;

- місцева рада повинна мати право встановлювати ставки на податок у межах, передбачених законом;

- базою оподаткування є ринкова ціна на нерухомість.

Наразі серйозно може сприйматися тільки пропозиція комплексного оподаткування землі без пільг та вилучення. He повинні оподатковуватися лише громадські землі загального користування. Інші, у т. ч. земля сільськогосподарського призначення, земля під багатоквартирною забудовою, мають оподатковуватися. Ставки оподаткування встановлюються адміністративно-територіальними одиницями усіх рівнів адміністративно-територіального устрою в залежності від обсягу компетенції, що їм надаються в частині владних повноважень. Мінімальна сумарна ставка податку, що виправдовує його провадження, - 1 % від ринкової вартості землі.

Запровадження цього податку вимагатиме певної політичної сміливості та відповідальності органів самоврядування, що прийматимуть такі рішення, оскільки йдеться про оподаткування виборців. Прийняття таких рішень під силу лише досить потужним громадам. I це буде одним зі стримуючих факторів від необгрунтованого дроблення адміністративно-територіальних одиниць.

Повністю оподаткування нерухомості можливе тільки після удосконалення адміністрування податку на землю та звикання платників податку до необхідності його справляння.

I нарешті, необхідно удосконалити також формулу розрахунку трансфертів з метою заохочення прагнення місцевого керівництва до нарощування доходів, основу яких складає податок на заробітну плату. Наразі зазначені стимули досить слабкі, однак після проведення реформи такі перспективи з’являться. Як один із варіантів стимулювання до нарощування доходів, що беруться для розрахунку трансфертів (так званий перший кошик доходів) - зменшення обсягу доходів, що беруться для розрахунку трансфертів, порівняно з розрахунковим прогнозним показником.

Тут потрібно застосовувати індекси податкоспроможності для різних груп громад - окремо для міських, селищних, сільських. Доречно, щоб половина від розрахункових прогнозних доходів понад певний рівень індексу податкоспроможності (наприклад, понад 1,1)не бралася до уваги при розрахунках трансфертів. Розрахунки показують, що від цього “втрати” для Міністерства фінансів, яке змушене буде збільшувати обсяги трансфертів, не перевищуватимуть 6 % - цілком прийнятна ціна за зменшення “жорсткості” формули розрахунку трансфертів.

9.10.