Проголошення, державний механізм та законодавча діяльність ГСРР

Російський більшовицький уряд декретом від 29 серпня 1918 року підтвердив, що всі договори про поділ Польщі вважає недійсними. У ноті польському урядові від 28 листопада

1918 року уряд РРФСР запропонував встановити нормальні відносини між обома державами.

1919 року члени цієї місії були по-звірячому вбиті. Лише життя одного члена місії Л.Альтера, як вказувалося у ноті, народного комісара закордонних справ РРФСР Г.Чичеріна від 8 січня 1919 року міністру закордонних справ Польщі Л.Василевському, було врятовано завдяки випадковим обставинам. Він був поранений, польські солдати вважали його вбитим й таким чи-

301

ном йому вдалось врятуватися [206] ).

Загарбання поляками Східної Галичини розпалило їх територіальні зазіхання. Відчуваючи підтримку держав Антанти, польське керівництво розрахувало розширити кордони Польщі

“від моря до моря”- від Балтійського до Чорного, відсунути східні кордони Польщі аж до

302

Дніпра і Західної Двіни [207] ).

Ще взимку 1919 року польські війська вторглися на литовські і білоруські землі. На початку 1920 року були окуповані Польщею Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя /з 1918 р./. Західна Волинь /з травня 1919 р./, вся Галичина /з липня 1919 р./. У Польщі не було єдиної думки щодо Української держави: соціалісти та деякі партії центру ставилися до Української держави прихильно, побоючись відродження російського імперіалізму, але більша частина

польського суспільства, зокрема націонал демократична партія ), - ставилася до України вороже. Вони, вважали, що краще мати справу з Росією, ніж з незалежною Україною.

В той час, як учасники Зимового походу рейдували у більшовицькому тилу, представники УНР i Польщі підписали договір та військову конвенцію.

голова дипломатичної місії України, міністр закордонних справ Директорії та міністр закор-

304

донних справ Польщі Я.Домбський [207] ). Це було 22 квітня 1920 р. Так званий “Варшав

ський договір”

Потрібно відмітити, що значення Зимового походу в історії визволення України надзвичайно велике. 6 грудня 1919 р. армія під командуванням ген. М.Омеляновича-Павленка рушила в Зимовий похід по запіллю ворога. Із загальної кількості вояків в тодішній армії 8000 чол. до бою було придатних лише 2000 чол., 12 гармат та 2000 багнетів і шабель. Решта були хворі. Була ще жменя знесилених лицарів. І ця жменя йшла, боролася доводила, що з ворогом незалежної України можна боротись за всяких обставин. Затуркане радянщиною всяких напрямків населення України зі здивуванням питало: “Хіба у Петлюри ще є військо? А нам то- варищі казали, що від нас нічого не залишилося”. І ця горстка вояків протрималася до 6 травня 1920 р., добуваючи боєприпаси у ворога, годуючись та зодягуючись від охоче помагаючого

населення. Скрізь на своєму шляху ця армія лишала ядра повстання, направляючи населення

305

до дальшої боротьби і походу на Київ [209] ). У цьому поході зустрічались вони з учасни

ками братньої Галицької Армії, які залишалися на місцях без волі до боротьби з гірким на душі жалем. Перебуваючи в цій ситуації старшини армії почали шукати виходу.

Варшавський договір мав такі пункти: ^{[191] [192] [193] [194] [195]}

1. Визнаючи право України на незалежне державне існування на території в межах на північ, схід і південь, як ці межі будуть означені, договорами УНР з її пограничними з тих сторін сусідами. Річ Посполита Польська /РІІІІ/ визнає Директорію незалежної Української Народної Республіки на чолі з Головним Отаманом п.Симоном Петлюрою за Верховну владу УНР.

2. Кордон між УНР і РПП встановлюється слідуючий: на північ від Дністра вздовж р.Збруча, а далі вздовж бувшого кордону між Австро-Угорщиною та Росією до Вишгород- ка, а від Вишгородка на північ через узгір’я Крем’янецькі, далі по лінії на схід від Здолбунова, потім вздовж східного адміністраційного кордону Рівенського повіту, далі на північ вздовж кордону адмістраційного бувшої губернії Мінської, до схрещення його р.

Щодо повітів Рівенського, Дубенського і частин Крем’янецького, які тепер відходять до РПП, то пізніше має поступити точніше порозуміння. Докладніше визначення кордонної лінії повинно бути переведено спеціальною українсько-польською комісією, складеною з відповідних фахівців. ‘

3. Уряд польський признає Україні територію на схід від кордону, зазначеного в арт.2 цієї умови, до кордонів Польщі 1772 року /передрозборових/, які Польща вже посідає або набуде від Росії шляхом збройним чи дипломатичним.

4. Польський уряд зобов’язується не укладати жодних міжнародних умов, спрямованих проти України, до того ж самого зобов’язується уряд УНР проти РПП.

5. Права національно-культурні, які уряд УНР забезпечить громадянам польської національності на території УНР, будуть в не меншій мірі забезпечені громадянам національності української в межах і навпаки.

6. Заключаються спеціальні економічно-торговельні умови між УНР і РПП. Аграрна справа на Україні буде розв’язана конституантою. До часу скликання конституанти юридичне становище землевласників польської національности в Україні означається згодою між РПП і УНР.

7. Заключається військова конвенція, що становить інтегральну частину цієї умови.

8. Умова ця зостається тайною. Вона не може бути передана третій стороні чи бути опублікована нею в цілості чи почасти інакше, як тільки за взаємною згодою обох контрактуючих сторін, за винятком артикулу першого, який буде оголошено по підписанню цієї умови.

9. Умова ця вступає в силу негайно по підписанню її контрактуючими сторона- ми”[210]^{[196] [197] [198]}).

Таким чином Польща визнавала право України на незалежне існування і Директорію

307

УНР на чолі з Головним Отаманом С.Петлюрою ) за верховну владу УНР. Вона ще цікави

лася північними, східними і південними кордонами України, але, користуючись із безвихідного становища РПП залишала за собою Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину з Підля- шшям і Полісся.

Варшавський договір відповідав інтересам польських поміщиків, про що свідчить доповідь А.Лівицького, який підписав договір. “Коли ми заявляли полякам, що відмовляємось від

Східної Галичини, Підляшшя і частини Волині,- говорив він,- симпатії Польської республіки

308

виявлялись на нашому боці і нам була обіцяна військова допомога... [211] )” Договір озна-

чав уступку Польщі Холмщини, Полісся, Західної Волині, цілої Галичини більше, ніж 10 млн. українського населення і понад 100 тисяч квадратних кілометрів української території.

Уряд Директорії та армія, що поверталася з Зимового походу, були також вражені цим договором. Укладений він був не урядом, а дипломатичною місією, яку очолював

А.Лівицький, і уряд був поставлений перед доконаним фактом.

Варшавський договір був підписаний з відома і за згодою С.Петлюри, який в цей час перебував у Варшаві. Варшавський договір був сприйнятий різними верствами українського населення, як по-різному у негативному ставленні до нього об’єдналися члени різних партій та угруповань. Соціалістичний уряд, з І.Мазепою на чолі, в березні 1920 р. пішов у відставку, тільки в кінці травня 1920 р. сформовано новий кабінет, на чолі якого став Б.Прокопович (со- ціал-федераліст). До складу цього кабінету увійшли: як заступник його - А.Лівицький (соціал-демократ), міністр закордонних справ - А.Ніковський, міністр внутрішніх справ - О.Саліковський, земельних справ - І.Мазепа, фінансів - Х.Барановський, сповідань -

І.Огієнко, військових справ - В.Сальський, шляхів - С.Тимошенко, господарства -

309

Є.Архипенко, освіти - І.Холадний, здоров’я - поляк С.Стемповський [212] ).

вору обидва уряди зобов’язувалися не укладати жодних міжнародних угод, які б зачіпали інтереси договірних сторін, а також забезпечувати національно-культурні права.

26 квітня польська армія разом з українськими загонами почала наступ на більшовиків. Під гаслом “За нашу і вашу свободу” це був безперечно історичний факт, оскільки здавна два ворожих народи знайшли спільну мову і об’ єдналися проти спільного ворога.

С.Петлюра у відозві до українського народу наголошував: “Ця армія йде боротися з ворогами України. Спільною боротьбою здруженої української і польської армій виправимо помилки минулого і кров’ю, спільно пролитою проти відвічного історичного ворога - Москви,

310

освітимо період дружби українського і польського народів [212] ).”

Пілсудський також видав відозву до українського народу, в якій запевняв, що польське військо йде в Україну задля того, щоб допомогти її народові у боротьбі за державну самостійність.

Заяви обох державних мужів могли з’ явитися поворотним пунктом у відносинах між українцями і поляками. Але, як знаємо, цього не сталося.

У поході брали участь дві дивізії УНР: одна під командуванням полковника О.Удовиченка йшла на Білорусію, друга під командуванням полковника М.Безручка йшла на Київ. Крім того, в поході брала участь військова група, яка повернулася з Зимового походу. Українські війська були підпорядковані польському командуванню. За договором під час походу мало бути сформовано ще чотири українські дивізії, але поляки не дали на це дозволу 311

[212] ).

Увесь шлях польської і української армій по Україні відзначався брутальністю поляків, реквізиціями та грабунками населення. 7 травня 1920 р. 3-я польська армія вщент розбила більшовицьку армію, вступила до Києва, більшовики здали його без бою. Тодішня польська шовіністична преса широко рекламувала, що Польща створює незалежну Україну на землях, які є її ж власністю. Так, краківська газета писала: “Йдучи на Київ, Польща виконала історичну місію, яка їй випала на Сході.

ники [213] ).” Трохи раніше, польська солдатська газета характеризувала українців як уро-

313

джених злочинців [214] ).

Прибувши до Києва, поляки заарештували і вивезли чимало людей, серед них кількох старих православних священиків /протоєреїв С.Трегубова, Н.Гроссу та інших/; арештували їх ^{[199] [200] [201] [202] [203]}

під час Богослужби, у вівтарі. Це викликало обурення серед населення. Перебування польської і української армій в Києві було, однак, недовгим. Більшовики зосередили значні сили, і з Кавказу викликали армію Будьонного, яка зайшла в тил українцям та полякам. Поляки поспішно залишили Київ, побоюючись бути відрізаними від Польщі. Перед відходом вони розстріляли деяких заарештованих, підпалили і висадили в повітря багато будинків, серед них будинок колишнього губернатора, де знаходився архів. Зірвали моста на Дніпрі, в тому числі сла-

314

ветний Ланцюговий міст [215] ).

Польські частини відійшли за Збруч, а українські ще протягом місяця вели бої з більшовицькими військами. Дальший наступ більшовиків загнав польську армію під Варшаву, битва під Варшавою, яка відбулася 15 вересня 1920 р. примусила більшовиків відступити. Ця перемога, яку називали поляки “чудом над Віслою”, врятувала Варшаву і була в значній мірі наслідком участі українських сил. Боячись повного провалу, 18 жовтня більшовики запропонували полякам перемир’я. Згодившись на нього, поляки віроломно порушили Варшавську угоду, а українці продовжували боротьбу проти більшовиків.

Відступ поляків під натиском більшовиків активізував революційну боротьбу населення західноукраїнських земель. Воно нерідко виступало зі зброєю в руках проти польських загарбників, наносячи удари по їхніх комунікаціях, обозах і дрібних загонах. Саме з Радянською владою пов’ язували трудящі краю свої надії на визволення.

У Сколівському повіті проти поляків почалося справжнє повстання. Як свідчать документи, в ніч на 21 серпня 1920 р. повстали селяни с.Опорець, які роззброїли місцевий гарнізон і захопили казарми.

Вдень до повсталих приєднався загін під керівництвом ф.Бекеша, уродженця м. Сколе, адвокатського практиканта, який очолив повстанців. Повстання викликало широкий і гарячий відгук серед селян. Як свідчив сколівський староста, “незабаром в іх ряди стало до 100 чоловік. Наплив добровольців був дійсно великий, особливо з сіл Опорця, Славська, Гутаря, Кального і Волосянки... Коли б вони мали більше зброї, то могла б організувати сильніший підроз- 315

діл [90] ^{[204] [205] [206]})”

Закінчивши озброєння свого загону, Бекеш, захопивши локомотив направився в сторону Славська, йдучи на зустріч більшовицьким військам. Але дальше просування загону затримали поляки, виставивши проти них військові частини, в тому числі бронепоїзд, поліцію. Повстанців відтіснили за гори, а згодом за чехословацький кордон.

Не зважаючи на суворі погрози, певна частина населення, сподіваючись поновлення національної державності в Галичині, піднімалися на партизанську боротьбу і цим самим подавала допомогу більшовицьким військам. Населення міст і сіл повідомляло цінну інформацію про розташування польських військ, допомагало червоноармійцям виявляти і виловлювати польських солдатів і офіцерів, які відстали від своїх частин або були залишені з шпигунськими цілями.

Вістки про визволення радянськими військами ряду повітів Галичини викликали посилення партизанської війни в тилу білополяків, особливо в околицях Львова і Карпат. В селах навколо Львова у Сокальському, Яворівському, Золочівському та інших повітах організувались з робітників, селян і дезертирів з польської армії партизанські загони, які нападали на польські тили, невеликі частини, громили поліцейські відділи [216] ).

До половини липня 1920 року були зайняті Бережанський, Бродівський, Борщівський, Бучацький, Гусятинський, Заліщицький, Збаразький, Зборівський, Золочівський, Підгаєцький, Рогатинський, Скалатський, Сокальський, Теребовлянський, Тернопільський та Чортківський повіти (всього 16) повністю і деякі села Кам’янко-Струмилівського, Львівського, Перемиш- лянського і Радехівського повітів. Всього Червоною Армією було звільнено 16 повітових міст, 48 містечок і 1150 сіл, що становило близько 33% всієї територіі Східної Галичини і 35% на-

селення ). Радянська влада була встановлена на території з населенням 1671,3 тис. чоловік

318

[217] ).

Звичайно, про людське око Ленін хотів приховати справжній факт агресії проти України - як і проти Білорусії, Литви, Естонії. План Леніна був простий - Червона Армія мала захопити якийсь шматок території, а за нею приходили нібито місцеві більшовики, які встановлювали радянську владу. При цьому Ленін усвідомлював, що без останньої передумови російські загони опиняться в безвихідній ситуації, оскільки населення не зустрічатиме їх як визволителів. А було б найкраще, вважав він, щоб місцеві радянські уряди були створені взагалі заздалегідь.

На цій території була утворена Галицька радянська республіка. В Тернополі почав діяти Галицький революційний комітет як тимчасовий центральний орган державної влади і управління в Галичині. У повітах, містах і селах створювалися місцеві ревкоми, які ліквідуючи старі органн влади залучали до державної роботи місцевих комуністів. Почали працювати різні радянські установи.

Першим законодавчим актом Галревкому стала декларація “До працюючих усього світу, до урядів соціалістичних радянських республік і урядів усіх капіталістичних держав” від 15 липня 1920 року. Галревком урочисто підкреслив формальне право народу розпоряджатися своєю долею і проголосив повну державну самостійність Східної Галичини, заявивши, що із звільненням краю від поляків тут буде утворена робітничо-селянська держава - Галицька Соціалістична Радянська Республіка. Галревком запропонував урядам усіх країн налагодити з нею дипломатичні стосунки, а також заявив про свою повну солідарність у внутрішній і зовнішній політиці з урядами РРФСР та УРСР. У декларації проголошувалась ліквідація приватної власності на основні знаряддя та засоби виробництва, формулювались основні засади еко-

319

номічної політики і державного будівництва у Галицькій СРР [220] ).

У декларації Галревком накинувся брудною лайкою на Є.Петрушевича, диктатора ЗУНР, та на головного отамана С.Петлюру, як на зрадників і запроданців українського народу. Уважно проаналізувавши дану декларацію та умови її виникнення, можна зробити певні висновки. По-перше, робітники і селяни Галичини не брали участі у створенні Галревкому, а його члени не були відомими в Галичині політиками чи громадськими діячами. В.Затонський та І.Немоловський взагалі не були галичанами. Значить, Галревком називати себе робітничо- селянським урядом не мав підстав. По-друге, факти свідчать, що декларація тільки публікувалася від імені Галревкому, а його члени не брали участі в її написанні. Про те, що члени Галревкому не збиралися разом, у всякому випадку до 20 липня, свідчить лист секретаря Галрев- 320

кому ) до членів Галбюро у Вінниці, де підтверджується, що В.Затонський перебуває ще в

армії, К.Литвинович - в Москві, Ф.Конар - в Києві, М.Баран тільки виїхав з Харкова [218]

321

).Перші засідання Галревкому відбулися лише 23 і 31 липня у Жмеринці з участю представників Реввійськради 14-ої армії, на яких розроблялися проекти перших нормативно- правових документів для новостворюваної ГСРР.

Створення Галревкому, а тим самим і утворення ГСРР декларація приписувала робітникам і селянам Східної Галичини. Населення міст і сіл нібито з величезною радістю вітало появу свого справді народного уряду. “Люди радіють, мало не плачуть від радості, що позбави-

322

лися віковічного гніту та панської неволі”,- згадував пізніше глава уряду [219] ).

317

) У деяких джерелах помилково говориться про встановлення радянської влади у 20 повітах Східної Галичини /

Історія держави і права Української РСР. - К., 1961. - С. 177.

318

) [217] Кульчицький В.С. Галицька радянська республіка. - Львів., 1965. - С.44.

319

) [220] Під прапором Жовтня. Документи і матеріали. - Львів., 1957. - С. 339-342.

320

) Галицький організаційний комітет при ЦК КП(б)У був створений під головуванням Ф.Кона ще в квітні 1920 року.

321

) [218] Під прапором Жовтня. Документи і матеріали. - Львів., 1957. - С. 346-347.

322

) [219] Затонський В.П Перші кроки радянської влади Західної України // КПЗУ - організатор революційної боротьби. - Львів., 1958. - С.44.

Проте висвітлення процесу створення та діяльності Галревкому було в радянській історіографії далеким від історичної правди. Архівні документи спростовують народний характер цього експортованого з Москви уряду.

Комуністична партія, В.І.Ленін розглядали Східну Галичину як важливий плацдарм для пронесення прапора світової революції в Західну Європу. Втілення цього положення в життя стало актуальним після розпаду Австро-Угорщини і створення після “листопадового зриву”

1918 р. Західноукраїнської Народної Республіки. З цією метою 5 липня 1919 року партією бі-

317 324

льшовиків були скеровані у Східну Галичину М.Левицький ), М.Баран ) та інші, завданням яких було об’єднання наявних тут комуністичних груп та організацій для повалення уряду ЗУНР. Це ж питання розглянув 27 травня 1919 року пленум ЦК КП(б)У, який вирішив, що

необхідно, на противагу урядові Є.Петрушевича, створити радянський уряд, а також посилити

325

роботу серед селянства з метою компроментації уряду ЗУНР [218] ).

Щоб встановити радянську владу в Східній Галичині, радянський уряд діяв і офіційним шляхом. Двічі /7 березня та 9 травня 1919 р./ він зробив пропозицію Державному Секретаріатові ЗУНР про об’ єднання всіх українських земель шляхом союзу з Радянською Україною. Проте умови, висунуті радянським урядом, фактично означали ліквідацію ЗУНР і перетворення західноукраїнських земель у плацдарм боротьби за європейську пролетарську революцію.

Окупація Східної Галичини в липні 1919 р. Польщею призвела до зміни міжнародного і внутрішнього становища краю. Питання напрямів діяльності в Галичині були розглянуті на спеціальній нараді, рекомендації якої були схвалені на засіданні політбюро ЦК КП(б)У 10 серпня 1919 р. в Києві. Дійшовши висновку, що в умовах, які склалися, перспективи встановлення радянської влади в Галичині відсуваються на невизначений час, нарада запропонувала скерувати в Галичину сили для організації партійних осередків, партизанських загонів, для посилення розкладання галицьких частин. Але ця робота активізувалася лише в 1920 р., коли було відновлено радянську владу в Україні і знову з’ явилися надії на світову революцію.

У лютому 1920 р. при ЦК КП(б)У було створено Галбюро на чолі з І.Краснокутським, перед яким було поставлене завдання вести агітаційно-пропагандистську роботу серед галичан на території РРФСР, видавати відповідну літературу, організовувати навчання гали-

_mll 326,

чан в центральних партійних і радянських органах [221] ).

23 квітня 1920 р. в Києві відбувалася конференція галицьких і буковинських комуністів,

327

які перебували на території радянських республік [222] ). На ній було обрано так званий

Крайовий організаційний комітет Східної Галичини /Галревком/, до складу якого ввійшли Ф.Кон /голова/, М.Баран, Ф.Конар, М.Левицький, І.Немоловський, О.Паліїв та інші. Про створення Галревкому ЦК КП (б)У інформував ЦК РКП/б/, а також просив скеровувати в розпорядження Галревкому, всіх випробуваних і надійних працівників ). Якщо до того додати, що Галревком був створений через день після підписання Варшавського договору, а також що його діяльність розгорталася в ході цієї війни, то це є ще одним доказом, що Галичині відводили роль плацдарму у поході на Європу.

Хід воєнних дій на польсько-радянському фронті у червні - на початку липня 1920 р. для більшовиків був досить успішним. На середину липня вони вийшли на річку Збруч. Не викликало жодних сумнівів, що воєнні дії захоплять Галичину і Польщу. Тому в КП/б/У питання створення революційного уряду для Галичини вийшло на перший план. Тим більше, що якраз ^{[207] [208] [209] [210] [211] [212]}

у цей період рішенням ЦК РКП/б/ був створений Тимчасовий Польський революційний комітет на чолі з відомим комуністичним діячем Ю.Мархлевським.

Ідея створення подібного органу для Східної Галичини виникла раніше. Так, на засідання

329

політбюро ЦК КП/б/У 4 квітня 1920 р. Її висловив В.Затонський ). На його пропозицію по-

літбюро визнало створення Галревкому необхідним. Це питання обговорювалося знову на засіданні політбюро 30 червня. Підтвердивши необхідність його створення, ухвалено визначити склад Галревкому на момент наближення Червоної Армії до кордонів Галичини. Підготувати і визначити його склад доручалося Галревкому. Було також запропоновано Реввійськраді південно-західного фронту підготувати невеликі частини з галичан, які разом з Червоною Армією і Галревкому могли б увійти в Галичину.

8 липня 1920 р. на спільному засіданні Галревкому і політбюро ЦК КП/б/У сформувався Галицький революційний комітет /Галревком/. Очолив його В.Затонський. Заступником був затверджений М.Баран, членами -М.Левицький, К.Литвинович та А.Бараль. За національним складом у ньому було трьох українців, у тому числі двох галичан, один поляк /К.Литвинович/ і один єврей /А.Бараль/. Хоч пізніше Галревком доповнено іншими членами /голови різних відділів/, але фактично всі справи вирішувала ця п’ятиособова колегія. Слід підкреслити, що

голову В.Затонського на цьому посту затвердив 16 липня ЦК РКП/б/. Отже, Галревком був

330

виразником волі ЦК РКП/б/ та ЦК КП/б/У, а не волі народних мас Галичини [223] ).

Більшовицький уряд майже під ворожим вогнем розпочав свою діяльність у Галичині. Організацією радянського будівництва у визволених повітах Східної Галичини займалися комуністична партія Галичини - обласна організація КП/б/У та Галицький революційний комітет на чолі з В.Затонським. “Пригадую, - писав В.Затонський,- як на першому засіданні

Галицького революційного комітету в м.Тернополі до кімнати, розбивши шибку у вікні, зале-

331

тіла польська куля, бо Тернопіль був тоді просто на лінії фронту [224] ).” На цьому засі

данні, яке відбулося 1 серпня 1920 р., Галревком прийняв декрет №1 “Про встановлення радянської влади в Галичині”, яким на території зайнятих Червоною Армією повітів проголошувалася Галицька Соціалістична Радянська Республіка. Іменем робітників і селян проголошувалась повна ліквідація всіх органів “політичної, судової і громадської влади” польської держави в Галичині.

У другому пункті декрету № 1 Галревком проголосив себе до скликання І з’ їзду Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів єдиним представником вищої державної влади. На місцях влада передавалась підлеглим йому повітовим, міським і сільським революційним комітетам. Згідно з пунктом третім декрету № 1 все державне майно переходило в розпорядження Галревкому в центрі і його органів на місцях. Оскільки все попереднє законодавство як польського уряду, так і колишніх урядів Австро-Угорської імперії і ЗУНР було скасовано, згідно з пунктом четвертим декрету запропоновано “керуватися законами, постановами і декретами Галревкому, причому в випадках тимчасової відсутності таких належить

332

керуватися революційною совістю робітництва і біднішого селянства [189] ).”

Декрет № 1 скасував усі борги, договори та зобов’язання робітників та селян з капіталістами, поміщиками та орендаторами /пункт 6/, а також оголошував про перехід у всенародну власність усіх фабрик, заводів, банків, промислових підприємств, рудників, надземних і підземних багатств. До рук трудящих мас через революційні комітети переходили колишні цісарські землі, землі поміщицькі, церковні та монастирські /пункт 7/. Передбачаючи можливий збройний опір повалення експлуататорів, Галревком наказував негайно арештувати “всіх по- ^{[213] [214] [215] [216]}

передніх агентів польської буржуазної влади, як старостів, жандармерію, поліцію, всіх полі-

333

тичних і військових представників [189] ).”

Закон про землю був теж опублікований 1 серпня 1920 р. в постанові “Про конфіскацію поміщицької землі, врожаю і сільськогосподарського реманенту і про передачу їх органам радянської влади”, в якій проголошувалося, що “всі поміщицькі землі, ліси, луги пасовиська і води, всі бувші цісарські, а також церковні і монастирськ”і земельні маєтки, зі всім живим і мертвим інвентарем і зі всіма будинками негайно одбираються у дотеперішніх їх власників і щоб на цих землях організувались державні господарства. Отже тут не велася розмова про те, щоб малоземельні чи безземельні селяни могли бути наділені відповідною кількістю землі тільки що будуть творити державні господарства, тобто радгоспи і колгоспи.

Галревком розробив і надіслав повітовим ревкомам спеціальний церкуляр, в якому були дані вказівки по здійсненню цієї постанови. В циркулярі вказувалося, що повітові і сільські

ревкоми повинні прикладати всіх зусиль, щоб поля, призначені під озимину, були зараз же за-

334

сіяні, а поля, призначені для ярового посіву - виорані [225] ).

Крім декрету № 1, на своєму першому засіданні Галревком прийняв декларацію № 2

“Про права і обов’язки робітників у ГСРР”, яка проголошувала програму соціально-

335

економічних перетворень в республіці, закріплювала перші її успіхи [225] ). Зокрема, в ній

ще раз підкреслювалася необхідність проведення націоналізації основних знарядь і засобів виробництва. Все багатство країни, все нерухоме майно, машини, матеріали, засоби комунікацій, транспорту, всі банки, рудники і т.п. переходило у всенародну власність. Тим самим радянська влада примусово і без ніякої компенсації ліквідувала приватну власність на знаряддя і засоби виробництва. Було проголошено загальну обов’язковість праці під гаслом “Хто не працює, той не їсть”. Для робітників запроваджувався 8-годинний робочий день, щорічні оплачувані відпустки, для чого в їх розпорядження передавалися санаторії, будинки відпочинку і курорти, заборонено працю дітей до 15 років. Декларація встановила обов’язкове державне соціальне страхування на випадок хвороби або каліцтва, пенсійне забезпечення людей похилого віку та непрацездатних, державну опіку над сиротами. Галревком запропонував створити на всіх підприємствах і шахтах фабрично-заводські комітети, встановити робітничий контроль, підпорядкувати профспілкове життя поліпшенню матеріального становища робітничого кла-

_Г1 плл 336ч

су, а також покращанню трудової дисципліни [174] ).

Водночас було прийнято декрет № 2 “Про відокремлення церкви від держави і школи”, яким на території республіки запроваджувалась повна свобода віросповідання, як і повна свобода невизнання віри. Всі привілеї духовних осіб було скасовано, а церковне майно - землі, будівлі тощо оголошено власністю держави, викладання релігії у школах заборонялось. Діяльність державних і громадських органів не повинна бути зв’язаною з жодними релігійними формами і обрядами. В зв’язку з цим декрет скасував присягу як судовий доказ. Справи шлюбно-сімейного характеру, які до того перебували у віданні церковних організацій передавалися місцевим органам влади. Ніхто не мав права, посилаючись на свої релігійні переконання, відмовлятися від виконання громадських обов’ язків або порушувати громадський порядок чи права окремих громадян республіки. Галицькі українці зустріли цей декрет з насторожен- ням, бо він нагадував їм жорстку політику царської Москви супроти Греко-Католицької Церкви, під час першої московської окупації Галичини на початку війни 1914-1915. Греко- Католицька Церква впродовж останніх двох століть служила галицьким українцям заслоном перед полонізацією і тому народ шанував її. Крім того, українське духовенство на західноук-

333

) [189] Під прапором Жовтня 1917-1920 рр. Документи і матеріали. - С. 368. ^{[217] [218] [219]}

раїнських землях під Австрією було головною рушійною силою в процесі українського націо-

337

нального відродження [225] ).

Творчо використавши досвід державного будівництва РРФСР і УРСР, Галревком приступив до організаціі в центрі і на місцях нового державного апарату. З перших днів існування республіки при Галревкомі були утворені 12 відділів: земельний, закордонних справ, фінансовий, раду народного господарства, торговельно-промисловий, праці і соціального забезпечення, транспортний, народного здоров’я, продовольчий, юстиції, організаційно-політичне управління, надзвичайну комісію по боротьбі з контрреволюцією. Дещо пізніше, виходячи з соціально-економічних і політичних потреб республіки, було утворено ще 6 відділів: внутрішніх справ, військовий, народної освіти, пошти і телеграфу, робітничо-селянську інспекцію, Всегалицьке радянське видавництво. Таким чином, при Галревкомі остаточно було утво-

338

рено І8 відділів [226] ).

Деякі відділи Галицького революційного комітету в свою чергу ділились на підвідділи, комітети і комісії, кожен з яких мав досить чітко визначену компетенцію. Компетенція усіх структурних одиниць Галревкому, їх правове положення були визначені відповідними законодавчими актами. На чолі кожного підвідділу чи управління стояв завідуючий, затверджуваний Галревкомом на пропозицію завідуючого відповідним відділом, порядок же керівництва відділами був інший. Тут тісно перепліталися принципи єдиноначальності і колективного керівництва. Іноді виступаючи в тісному поєднанні, іноді відокремлено (в залежності від завдання і значення відділу, а може і від особистих якостей завідуючого). Так, такі відділи, як військовий, внутрішніх справ, транспортний, очолювалися одноособовими керівниками; на чолі відділу пошт і телеграфу, Всегалвидаву стояли колегії, в таких відділах, як фінансовий, народної освіти, управляв завідуючий спільно з колегією.

Особливу увагу Галревком приділив організації місцевих органів влади - ревкомів. У виданій 1 серпня 1920 року “Тимчасовій інструкції Галревкому про організацію органів радян-

339

ської влади”[189] ), підкреслювалося, що залишається старий адміністративно-

територіальний поділ (село, повіт і центр).

Політичні працівники Червоної армії, займаючи село, скликали загальні збори жителів села, в яких мають право брати участь тільки трудові сільські елементи, безземельні і малоземельні селяни, усуваючи від участі тих, які користуються найманою працею або займаються спекуляцією. На таких зборах обирався сільський ревком у складі 3 членів у селах з населенням до 2 тис. чоловік і 5 членів - з населенням понад 2 тис. чоловік. Голову сільського ревкому обирали збори, решту громадських функцій розподіляли члени ревкому між собою на першому засіданні. На зборах жителів села обиралася сільська міліція в складі 5-10 чоловік, яка була виконавчим органом ревкому. Ревкому села віддавалася вся повнота влади в межах села, а саме: виконання всіх справ, доручених вищою владою, як військовою, так і цивільною, додержання в селі громадського порядку, боротьба з дезертирством, грабежем і т.д.

До складу ревкомів обирали комуністів, представників робітничого класу, біднішого селянства та інтелігенцію, незалежно від національності. В окремій інструкції повітовим ревкомам прямо вказувалося, що “багачі, війти, комісари буржуазної влади” та інші особи, “які користуються чужою працею,.. не можуть бути членами ревкому, тобто у владі робітників і бідніших селян. Належить по селах переглянути склад ревкомів і, зустрівши такий випадок, ревком переорганізовувати та звернути пильну увагу на те, щоб ревкоми складалися з бідних се-

340

лян, які твердо будуть стояти на стороні революції та її здобутків... [228] )”. Представник

Галревкому Н.Кухарчук, інформуючи про радянське будівництво в селах Гусятинського повіту, доповідав, що в ревкоми обрано всіх безземельних або малоземельних селян. У тих селах, ^{[220] [221] [222] [223]}

де раніше обрали людей, які мали 7-10 і більше моргів землі, скрізь було проведено переоб-

341

рання за ініціативою самих же селян [189] ).

У містах, що не були повітовими центрами, організовувалися міські ревкоми в складі 3-5 чоловік. Спосіб виборів був аналогічний як на селі. До участі в ревкомі міста інструкція про-

пунувала обов’язково залучати людей різних національностей. Так, наприклад у Поморянах

342

обрано до міського ревкому двох украінців, двох поляків і одного єврея [228] ). Ревком міс

та, як і села, підпорядковувався безпосередньо повітовому ревкому. Ревком організував міську міліцію в складі 10-15 чоловік для підтримання порядку. Інструкція рекомендувала тимчасово вводити до складу міського ревкому одного члена -представника від армії.

Повітовий ревком на відміну від сільських і міських ревкомів не обирався, а призначався безпосередньо Галревкомом звичайно в складі 4-5 чоловік (голова, заступник голови і члени) і йому належала вся політична влада в межах повіту. Повітовий ревком виділяв два підвідділи: підвідділ міського управління (для самого повітового центру) і підвідділ повітового управління. Для обох підвідділів існувала спільна канцелярія, спільна каса і спільне керівництво з боку 343

ревкому [189] ).

Для кращої організації роботи у повітових ревкомах утворювалися: 1. Відділ управління /секретарський/, який підтримував зносини із вищими і нижчими органами, видавав накази, розпорядження, інструкції, відав міліцією, зв’язком і т.д.

2. Земельно-господарський відділ, який вів облік поміщицької, церковної і державної землі, всього живого і мертвого інвентаря, облік усіх великих магазинів і складів. Цим відділом керували два завідуючі - один на місто і другий на повіт.

3. Фінансовий відділ, в обов’язки якого входило постачання банків, ощадних і позичкових кас, а також опис їх рухомого і нерухомого майна та докладний підрахунок готівкових сум.

4. Підвідділ відділу управління по боротьбі з контреволюцією в складі трьох відповідальних працівників і агентів. По відношенню до особливо запеклих контрреволюціонерів цей підвідділ здійснював судові функції і передавав засуджених військовим властям /особливим відділам при армії/ для виконання вироку. Контрреволюціонерів інших категорій підвідділ

ув’язнював у тюрму і повинен був детально розслідувати їх діяльність до часу організації по-

344

стійних судових органів [189] ).

Всі інші справи, зв’язані з працею, соціальним забезпеченням, школою проводилися спочатку через відділ управління. Пізніше були організовані в повітових ревкомах відділи праці з підвідділом розподілу робочої сили, житлові відділи, відділи охорони здоров’ я, відділи народної освіти, відділи праці і соціального забезпечення, продовольчі відділи. При деяких повітових ревкомах були створені інформаційно-інструкторські відділи /Гусятин, Заліщики/, які посилали своїх організаторів у села для проведення агітаційно-масової роботи серед се- 345

лян[229]³⁴⁵).

Апарат влади на місцях налагоджувався досить швидко. Вже 27 липня був створений

Збаразький повітревком, в перших числах серпня повітревкоми організовано в Тернополі,

346

Теребовлі, Бродах, Рогатині, Заліщиках та інших місцях [230] ). У всіх населених пунктах

Галицької СРР відбувалися збори, на яких проводились вибори до міських і сільських ревко-

347

мів. По деяких селах ревкоми виникали стихійно ще до приїзду представників повіту[230] ).

341

) [189] Під прапором Жовтня (1917-1920 рр.). Документи і матеріали. - С.415.

342

) [228] Більшовик. - 1920. - 29 серпня.

343

) [189] Під прапором Жовтня. Документи і матеріали. - С. 377.

344

) [189] Під прапором Жовтня. Документи і матеріали. - С. 377-378.

345

) [229] Кульчицький B.C. Галицька радянська республіка. - С. 51-52.

346

) [230] ТОДА. - Ф. Р-2367. - Оп. 1. - Спр. 3. - Арк. 1.

347

) [230] ТОДА. - Ф. Р-2827. - Оп. 1. - Спр. 4. - Арк. 12.

Повітові ревкоми, яким належала вся повнота влади в повітах відігравала основну роль в

організації і зміцненні влади на місцях. Так, наприклад, у Золочівському повіті до 11 вересня

348

1920 року було організовано 42 сільських і 2 міські ревкоми [231] ). Всього в республіці

349

функціонувало 20 повітових, 48 міських, 1150 сільських ревкомів [232] ). В інструкціі від

ділу внутрішніх справ Галревкому повітовим ревкомам прямо вказувалося, що “всі ті, хто служив війтами чи комісарами за попередньої влади української чи польської”, як і багачі, які користуються чужою працею, не можуть бути членами революційних комітетів. Тому належить переглянути склад ревкомів, де їх треба реорганізовувати. Важливе значення в цій справі

мав декрет №12 від 28 серпня 1920 року “Про активне і пасивне виборче право в ГСРР” [90]

350

). Правом обирати і бути обраним в усі органи влади користувалися “незалежно від віросповідання, національності, місця проживання і т.п. громадяни ГСРР без різниці статі, які до дня виборів мали 18 років”, крім осіб, які вдаються до найманої праці з метою добування зиску, осіб, що живуть з нетрудового доходу (проценти з капіталу тощо), приватних торговців, монахів, служителів усіх релігійних культів і агентів колишньої поліції, жандармерії і розвідувальних органів, членів колишнього цісарського дому, а також осіб, визнаних у встановленому законом порядку психічнохворими або божевільними, і таких, які засуджені за корисливі і ганьблячі злочини. Виборчі права надавалися декретом також іноземцям, які належали

351

до робітничого класу і трудового селянства [189] ).

Для ознайомлення членів ревкомів з основними принципами державного будівництва і методами керівництва повітові ревкоми проводили повітові наради, конференції, з’їзди представників сільських ревкомів і земельних комісій. Так, у Скалатському повіті відбулася пові-

352

това конференція, на яку прибули 130 представників від 60 сіл повіту [233] ). У Бродівсь-

353

кому повіті було проведено повітовий з’їзд селян і першу сесію голів ревкомів сіл [189] ). У

Збаразькому повіті, як інформував представник Галревкому І.Кулик (справжнє прізвище Ізраїль Юделевич) 2 вересня 1920 року відбувся другий повітовий з’їзд сільревкомів і сільземвід-

354

ділів [189] ). Підгаєцький повітревком організував чотири повітові віча, на яких всебічно

було обговорено всі найбільш актуальні питання, а також провів з’їзд сільських ревкомів [189]

355

). Такі з’ їзди, конференції, наради відбулися в більшості повітів, звільнених від поляків,що сприяло підтриманню тісного зв’язку між органами влади і широкими масами. Практично вся діяльність Галревкому проходила під керівництвом комуністичної Партії Галичини ). Де

крети, як правило, приймалися після погодження їх тексту з членами ЦК. І.Брилінський, який був тоді керуючим справами ЦК КПГ, згадував: “Найчастіше це відбувалося на спільних засіданнях Галревкому і ЦК за участю В.Затонського - голови Галревкому, І.Краснокутського - секретаря ЦК, М.Барана, К.Литвиновича, М.Левицького - членів ЦК”.

Серйозне значення мав також декрет № 4 “Про скасування обов’язкової державної мови”

357

[189] ). Цим декретом проголошувалась рівноправність усіх націй і національностей, які

проживали на території ГСРР, ліквідовано обов’ язкову державну мову в республіці (до цього в Галичині їх було дві - польська і німецька), за громадянами було гарантоване право зверта-

348

) [231] Кульчицький B.C. Галицька радянська республіка. - С. 52.

349

) [232] Морозов В.А. Владимир Петрович Затонский. - К., 1988. - С. 86.

350

) [90] ЛОДА. - Ф. 257. - Оп. 2. - Спр. 190. - Арк. 26.

351

) [189] Під прапором Жовтня. Документи і матеріали. - С. 451-452.

352

) [233] Більшовик. - 1920. - 29 серпня.

353

) [189] Під прапором Жовтня (1917-1920 рр.). Документи і матеріали. - Львів., 1957. - С. 523.

354

) [189] Під прапором Жовтня (1917-1920 рр.). Документи і матеріали. - Львів., 1957. - С. 505.

355

) [189] Під прапором Жовтня (1917-1920 рр.). Документи і матеріали. - Львів., 1957. - С. 560.

356

) Заснована у лютому 1919 р. в Станіславі Комуністична партія Східної Галичини в період існування ГСРР йме- нувалась комуністичною партією Галичини. В усіх повітах утворились партійні комітети, які стали організаторами радянської влади.

357

тись до всіх установ чи організацій своєю рідною мовою. Які б то не були прояви національної нетерпимості, ворожнечі підлягали суворому покаранню. “Всі ті, - сказано в декреті, - що своїм поведенням чи словом вноситимуть національну ворожнечу і ненависть серед пролетарських мас, а особливо радянські співробітники, будуть об’явлені ворогами революції і пра-

358

цюючого народу і будуть передані військово-революційному трибуналові” [189] ). Діло

водство повинно було вестися найбільш поширеними в Галичині мовами - українською і польською, а всі закони декрети і постанови публікувалися всіми крайовими мовами, тобто українською, польською і єврейською. Як виявилось на практиці цей декрет був звернений проти українського населення та української мови, і викликав великі застереження серед галицьких українців. Повітовий комісар Тернополя Федір Замора взагалі відмовився оголосити цей декрет і своє урядування проводив українською мовою. На запит Затонського, чому він так зробив, Замора відповів “що вважає цей декрет за недоречним і шкідливим, що нашому народу належить природне право мати свою урядову мову”. Цей декрет був непопулярним навіть у колах членів Комуністичної Партії Галичини. При цьому ж варто підкреслити, що сам

голова Галревкому Затонський провадив урядування російською мовою, хоч сам розмовляв

359

дуже добре українською мовою, це тоді, коли російська мова не була мовою краю [234] ).

Значне місце в діяльності Галревкому займала організація поповнення лав Червоної Армії. Для цього, як зазначалось, були утворені військовий відділ і повітові комісаріати. 9 вересня 1920 року був опублікований наказ про загальне військове навчання. “Щоб могли ми самі себе боронити, щоб числились з нами і визнавали нас польська шляхта і всесвітня буржуазія, щоб зоставили вони нас в покої, треба мати нам також свою Червону Армію... Поки що російсько- українська Червона Армія стереже нас від наїзду польської шляхти, але навічно то не буде. Отже, треба мати свою армію, яка б могла зайняти весь галицький терен фронту, щоб ми не зосталися безсильні і беззбройні, коли російські товариші, заключивши договір, повернуться додому” [189] ), - говорилось у прокламації Галревкому до трудящих Галичини. У відпо

відь на цей заклик сотні робітників і селян прийшли у військові комісаріати, щоби добровільно записатися до лав Червоної Армії ). Тільки з Підгаєцького повіту пішли на фронт 300 чоловік, з Теребовлянського - 176, з Кременецького - понад дві тисячі [235] ).

Декретом Галревкому № 9 “Про алкогольні напитки” було проведено рішучу боротьбу з пияцтвом. Відзначаючи, що “стара держава... не тільки угнітала робочий люд при допомозі тюрем, поліції, жандармів та шибенець, не тільки углуплювала його при допомозі своєї школи, але теж затруювала його алкоголем, щоб таким чином утримати серед працюючих мас темноту і, ослабивши їх фізично, відібрати ім енергію, потрібну для ведення боротьби” [230] 363. _ . . .. .

), декрет заборонив під загрозою притягнення до кримінальної відповідальності всякий

продаж і купівлю алкогольних напоїв, а також виготовлення самогону. Відділи народного господарства зобов’язувалися встановити порядок використовування спирту для технічних потреб.

Для захисту громадського порядку і особистої безпеки громадян, а також для боротьби із

злочинністю декретом № 10 Галревком замість колишньої жандармерії і поліції постановив

364

організувати на територіі ГССР робітничо-селянську міліцію ). Міліція була виконавчим органом усіх ланок ревкомів. Завідуючому відділом внутрішніх справ, було доручено якнайшвидше видати відповідну інструкцію. На виконання цього декрету повітові ревкоми ви-

358

) [189] Під прапором Жовтня. Документи і матеріали. - С. 425.

359

) [234] Верига В. Галицька Соціалістична Советська Республіка. /1920 р./. - Нью-Иорк-Торонто-Париж- Мельбурн.,- 1986. - С. 81.

360

) [189] Під прапором Жовтня (1917-1920 рр.). Документи і матеріали., Львів. - 1967. - С.424-425.

361

) Наказом військового відділу Галревкому від 15 вересня 1920 року були організовані при повітових військових комісаріатах комісії по прийому добровольців до Червоної Армії.

362

) [235] Морозов В. А. Владимир Петрович Затонский. - С. 90.

363

) [230] ТОДА, ф. 278, оп. 1, спр. 2, арк. 3.

364

) Головне управління робітничо-селянської міліції підлягало відділу внутрішніх справ Галревкому.

дали відповідні накази. Так, наприклад, Золочівський повітревком наказом № 1 повідомив про створення міліції, куди слід звертатися з всякого роду скаргами. Стаття 3 наказу підкреслювала, що “обшуки і реквізиції будуть проводитися по ордерах з підписом коменданта міста або начальника гарнізону”. При Бучацькому повітревкомі в приміщенні колишнього суду було створено політичне бюро по боротьбі зі злочинністю, яке розглядало всі справи, спрямовані проти влади, безпеки, життя і майна громадян [189] ). Одночасно заоохучовалося доносите

льство.

В основу організації судового апарату був покладений декрет № 18 Галревкому “Про народні суди, революційні трибунали та касаційний трибунал в ГССР” від 28 серпня 1920 року [189] ). На території Галицької республіки створено таку судову систему: народні суди і

з’їзди народних суддів; революційні трибунали; касаційний трибунал.

Декрет запроваджував інститут народних обвинувачів, народних оборонців, судових і трибунальних виконавців. Докладно були вироблені принципи і порядок судочинства, порядок і форми оскарження рішень і вироків судів та ін. Щоправда, втілення в життя декрету № 18 наштовхувалося на великі труднощі, бо бракувало відданих більшовицькій владі кваліфікованих юридичних кадрів. Але перші кроки для реалізації декрету № 18 були зроблені. Так, 13 вересня відділ юстиції Галревкому видав директивний лист до всіх повітревкомів про організацію в повітах правових відділів /при повітревкомах/ і народних судів. Незабаром при деяких повітревкомах народні суди були організовані і почали діяти, а при інших перебували в стадії організації.

Доки ще не була організована судова система, передбачена декретом № 18, практика створила такі суди. Найнижчою судовою інстанцією були товариські мирові суди ), які розглядали дрібні справи сімейного і майнового характеру. В разі незгоди сторін з рішенням суду вони могли оскаржити це рішення у відповідному міському чи сільському ревкомі. Інші цивільні справи, більш значного характеру, вирішували правові відділи повітревкомів. Чіткого розмежування між ними і мировими судами не існувало.

Вищою інстанцією для правових відділів повітревкомів, для мирових судів, як і для сільських ревкомів, які часто виступали як судові органи при вирішенні різних спірних справ, були повітревкоми. Вони розглядали скарги громадян на рішення вказаних нижчих органів, а також вирішували по суті майнові, сімейні, земельні, трудові справи, які не вимагали спеціального розслідування. Виступав як судовий орган і відділ юстиції Галревкому. Він розглядав складні і кримінальні справи, а також ті справи, яких з різних причин не могли вирішити пові- тревкоми.

Для вирішення трудових спорів при відділах праці і соціального забезпечення повітрев-

368

комів створювалися конфліктні підвідділи [230] ).

Основною ланкою, яка розглядала і вирішувала по суті кримінальні справи були підвідділи для боротьби з контрреволюцією при повітревкомах, або, як їх називали, політбюро. Політ- бюро були утворені при усіх повітревкомах. Основним завданням політбюро була боротьба

з контрреволюцією, але, крім того, вони розслідували і розглядали більшість кримінальних

369

справ /за винятком особливо значних і складних/ [230] ). Вищою інстанцією для розгляду

контрреволюційних і кримінальних справ була надзвичайна комісія при Галревкомі. Чіткого розмежування компетенції між нею і політбюро не було.

Оскільки ні кримінального, ні цивільного кодексів у Галицькій СРР ще не існувало, то розгляд і вирішення справ відбувалися на підставі революційної совісті і соціалістичної правосвідомості.

Як видно, організований тимчасовий центральний і місцевий державний апарат Галицької СРР, багато ланок якого ще тільки створювалося, активно взявся до практичної діяльнос-

365

) [189] Під прапором Жовтня. Документи і матеріали. - С. 531.

366

) [189] Під прапором Жовтня. Документи і матеріали. - С. 452-467.

367

) Вони обиралися в кожному селі і місті на загальних зборах громадян в кількості трьох чоловік.

368

) [230] ТОДА. - Ф. Р-236. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 73.

369

) [230] ТОДА. - Ф. Р-2827. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 13.

ті. Звичайно, структура його була недосконалою, обсяг, форми і методи діяльності часто не зовсім визначені, відчувався брак кваліфікованих працівників, технічних засобів, відповідного досвіду державного будівництва.

Зміни відбувались також у промисловості, сільському господарстві, в галузі освіти, культури.

Проблема відбудови і перебудови на соціалістичній основі економіки Галичини була дуже складною. Поляки, відступаючи з Галичини, знищили і спалили або вивезли величезні матеріальні цінності. Великих руйнувань завдали економіці Галичини безперервні воєннні дії в роки першої світової війни. Ось як описував становище Галичини після відступу поляків один з працівників Галревкому: “Цілком зруйновані залізниці, зірвані мости, вивезені або спалені всі вагони і паровози, зруйновані фабрики і заводи, вивезені всі машини, повна відсутність сировини, палива... Зруйноване сільське господарство. Як панські маєтки, звідки вивезений живий і мертвий інвентар, так і дрібні селянські господарства зостались без худоби, потрібної для обробітку землі, цілі містечка і десятки сіл цілком спалені, величезна кількість землі в

цьому році зовсім не оброблена. Вся Галичина є кладовище, на якому кишить бідний голо-

370

дний люд” [92] ). Населення краю голодувало, не було харчів навіть для дітей і хворих.

Селяни не мали майже ніякого сільськогосподарського реманенту, не мали насіння на посів.

Галревком і ЦК КПГ звернулися до населення міст і сіл із закликом активно включатися у відбудову народного господарства. На їх заклик активно відгукнувся робітничий клас. Так, залізничники станції Підволочиськ 1 серпня одноголосно на своїх зборах прийняли таку резолюцію: “Не покладаючи рук ми всі як один виступимо на фронт внутрішньої економічної розрухи, яку нам лишила панська влада. Ті товариші, які покидають фронт розрухи, покривають

себе ганьбою і їм не може бути між нами місця... Докажемо, що ми зуміємо боротися на фрон-

371

ті економічної розрухи” [189] ). Внаслідок праці робітників на відбудові залізниць, вже 10

вересня до Тернополя з Підволочиська прибув перший радянський поїзд, а 4 вересня відкрив-

372

ся залізничний рух на ділянці Броди-Красне [236] ).

Використовувалися усі можливі засоби для відбудови зруйнованих промислових об’єктів.

Так, 17 серпня стала до ладу електростанція в Тернополі, відремонтовано електростанцію в

373

Збаражі [230] ), там же організовано технічну майстерню. Введено в дію друкарню в Золоче

374

ві [230] ). По всіх містах ревкоми проводили обстеження промислових підприємств,

з’ясовували можливості налагодження виробництва, вживали заходів для забезпечення підприємств паливом, сировиною.

На підприємствах і на транспорті створювалися фабрично-заводські комітети, які здійснювали контроль над виробництвом, забезпечували роботу того чи іншого об’ єкту, організовували ремонтні роботи. В середині серпня були створені профспілкові організаціі в Збаражі,

375

Золочеві, Тернополі та інших містах [230] ). Профспілки зосередили свою увагу на важли

вих питаннях господарського життя — запровадження 8-годинного робочого дня на підприємствах, забезпечення роботою і матеріальною допомогою безробітних, облік і розподіл серед населення продовольчих товарів і предметів першої необхідності, організації громадського харчування та інші. Так, у Бродах для бідноти і для службовців міста було відкрито дві їдальні. У Збаразькому повіті ревком відкрив дві їдальні /одну безплатну для бідноти/ і організував постачання продуктів населенню [189] ). В Борщівському повіті було створено чотири їда-

370

) [92] ЛЦДІА. - Ф. 146. - Оп. 8. - Спр.3822. - Арк.14-15.

371

) [189] Під прапором Жовтня. Документи і матеріали. - С. 391.

372

) [236] Компанієць І.І. Революційний рух в Галичині, Буковині та Закарпатській Україні під впливом ідей Великого Жовтня (1917-1920 рр.). - К., 1957. - С. 97.

373

) [230] ТОДА. - Ф. Р-2367. - Оп. 1. - Спр. 27. - Арк. 1.

374

) [230] ТОДА. - Ф. Р-2367. - Оп. 1. - Спр. 27. - Арк. 1.

375

) [230] ТОДА. - Ф. Р-2367. - Оп. 1. - Спр. 70. - Арк. 1-2.

376

льні для бідноти, дітей-сиріт і для інвалідів, їдальні були відкриті також у Тернопільському, Скалатському та інших повітах.

У деяких повітах ревкоми створили так звані позичальні пункти сільськогосподарських знарядь. Бідніше населення і сім’ї червоноармійців звільнено від будь-якої оплати за позичені знаряддя. Повітові ревкоми створювали також технічні майстерні для ремонту інвентаря, взяли під свій контроль всі склади і магазини залізних виробів та рільничих знарядь, організовували ветеринарні пункти та ін.

У здійсненні плану соціалістичного будівництва важливою умовою розвитку продуктивних сил було піднесення культурного рівня населення. Питанням освіти Галревком присвятив Декларацію № 3, яка стверджувала, що “величезна більшість неписьменних робітників і селян — це прямий і бажаний наслідок освітньої політики капіталістичних урядів, бо ж неписьменні

працюють дешевше, не читають робітничих газет і брошур і трудніше розбираються в хитрій

377

капіталістичній кабалі” [189] ). Декларація проголошувала ліквідацію старої системи шкіл і

вводила єдину трудову школу. Остання проголошувалась загальнообов’язковою, причому

учні повинні були одержувати в школі не тільки всі необхідні книжки, зошити та шкільне

378

приладдя, але й харчування та, по можливості, одяг і взуття за рахунок держави [189] ).

Водночас Галревком заявляв, що вживе всіх заходів для організації вищої школи, де “найбільш талановиті і охочі до науки одиниці обох статей зможуть продовжувати освіту на кошт

379

республіки [189] ). А всі інші, “менш спосібні або ті, що не бажають далі вчитися, абсоль-

венти єдиної трудової школи вертатимуть на ріллю, до фабрик і робітень, вносячи між народ

380

знання, добуте його коштом” [189] ). Тим самим Галревком виховував у молоді почуття ве

ликої відповідальності перед народом і обов’язку віддати йому свої сили, знання і вміння.

У справі позашкільної освіти малась на увазі рішуча боротьба з неписьменністю. Засобами виховання мас, піднесення рівня їх культури, повинні були служити театри, кінотеатри, музеї, бібліотеки, виставки творів мистецтва. Завдання стояли великі, але Галревком виражав впевненість, що при активній підтримці народних мас вони будуть виконані і запевняв, що влада Східної Галичини не пожаліє на культурні справи матеріальних засобів.

У плані реалізації Декларації в справі народної освіти Галревком 11 вересня 1930 року за декретом № 21 організував відділ народної освіти Галревкому, видав декрет № 22 про введення єдиної трудової школи і прийняв п’ ять постанов з питань шкільної справи і культурно- 381

освітньої роботи [189] ).

Республіканський і місцевий відділи народної освіти розгорнули широку діяльність по перебудові системи шкільної справи і підготовці до нового навчального року, який повинен був початися з 1 жовтня. Великі труднощі зустрілися у зв’язку з тим, що багато шкіл вже довгий час не працювали, а в деяких селах навіть шкільні приміщення були зруйновані в результаті воєнних дій ще під час світової війни. Так, у Тернопільському повіті вже на весну 1919 року не працювало 30 сільських шкіл, тобто більше половини. Як доповідав 3 вересня Зборів- ський повітревком, на “80 сіл усього 40 шкіл, а ще менше учителів. У деяких місцевостях від 1914 р. не ходять до шкіл”. Повітревком мав намір найближчим часом починати будівництво шкіл і народних домів. Ще гірший стан був у Теребовлянському повіті, де в 42 селах, що прислали дані в повітревком, лише 5 шкільних приміщень були в “доброму стані”, решта або були

382

зруйновані війною, вимагали великого ремонту [236] ).

В порядку підготовки до навчального року проводився перепис дітей шкільного віку, для учителів організовувалися з’їзди та конференції.

377

) [189] Під прапором Жовтня. Документи і матеріали. - С. 494.

378

) [189] Під прапором Жовтня. Документи і матеріали. - С. 496.

379

) [189] Під прапором Жовтня. Документи і матеріали. - С. 497.

380

) [189] Під прапором Жовтня. Документи і матеріали. - С. 497.

381

) [189] Під прапором Жовтня. Документи і матеріали. - С. 540-546.

382

) [236] Компанієць І.І. Революційний дух в Галичині, Буковині та Закарпатській Україні під впливом ідей Великого Жовтня /1917-1920 рр./. - С. 106-107.

Для запозичення досвіду освітньої роботи до Києва виїхала група галицьких учителів,

383

яка, крім того, мала привезти з України підручники, методичну літературу [90] ). Чортків-

ський повітревком організував для вчителів тритижневі курси для ознайомлення з принципа-

384

ми трудові школи [189] ). В усіх повітах відкривалися клуби, бібліотеки, читальні. В містах

і селах виникали хорові і театральні гуртки.

Державні органи багато уваги приділяли питанням охорони здоров’я, соціального забезпечення населення. Всюди відкривались лікарні, амбулаторії, аптеки. Біднота лікувалась і одержувала ліки безплатно. Ревкоми виділяли значні кошти на виплату пенсій інвалідам війни, трудовим пенсіонерам, на допомогу безробітним. Наприклад, Тернопільський повітрев-

385

ком від 1 до 15 вересня виділив бідноті та непрацездатним 409 тис. крб. [230] ).

Нові органи державної влади вимагали від населення суворої дисципліни в місті і на селі. Заліщицький повітовий ревком у своєму наказі № 8 підкреслював, що “для того, щоб перемогти буржуазію, щоб встановити міцну владу і закріпити здобутки революції наказується безумовне, точне і неухильне виконання наказів як центральної, так і місцевої влади, з усіма її відділами. Влада сільська і населення повіту мусять знати, що раз прийшов наказ, він мусить бу-

386

ти виконаний що б то не було” [237] ). Комендант м. Золочева С.Шарай з метою підтри

мання порядку в місті у спеціальному наказі суворо попереджував жителів міста перед по-

387

ширенням провокаційних чуток і будь-якими проявами самоуправства [238] ).

Рішуча боротьба була оголошена спекулянтам. Золочівський повітревком у своєму розпорядженні від 24 серпня 1920 року заборонив під загрозою конфіскації майна, арешту і віддання до Військово-революційного трибуналу відмову приймати радянські гроші ). Одночасно наказувалося, що ціни на все лишаються, як не менші, то рішуче ті самі, які були при

польській владі... Винні в піднесенні або відмові приймати радянські гроші будуть тут же

389

арештовані і передані до революційного трибуналу [240] ). Аналогічні накази видали й інші

повітревкоми.

Велику роль у боротьбі з ворогамн влади відіграла міліція. Вона ефективно боролася з спекуляцією. Органом боротьби проти створеної влади була Надзвичайна комісія. Характеризуючи діяльність різних відділів Галревкому, В.Затонський високо оцінював “добрий рево-

390

люційний дух... чрезвичайки”, але скаржився на її непоблажливість [189] ). Вона була і слі

дчим і судовим органом.

Як відомо, Галреврком допускав у своїй діяльності і деякі інші помилки та прорахунки. Наприклад, хоч і був прийнятий декрет про конфіскацію поміщицьких і церковних земель, на них утворились державні господарства, сільська біднота, наймити землю не одержали. Таке рішення було помилковим. Не завжди рішуче, як зазначалось, велась боротьба з ворожими елементами. Але в цілому будівництво основ нового життя, соціалістичного ладу йшло. За його ходом з увагою слідкував особисто В.І.Ленін, наказуючи не панькатись з буржуазією і за-

391

можним селянством [242] ). За його вказівкою в Галичину відправлялася зброя, продоволь-

383

) [90] ЛОДА. - Ф. 257. - Оп. 2. - Спр. 190. - Арк. 6.

384

) [189] Під прапором Жовтня. Документи і матеріали. - С. 567.

385

) [230] ТОДА. - Ф. Р-2369. - Оп. 1. - Спр. 9. - Арк. 23.

386

) [237] Друкарський відбиток у науковій бібліотеці Львівського університету.

387

) [238] Друкарський відбиток у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника.

388

) До видання декрету Галревкому № 23 від 15 вересня 1920 р. допускався обіг валюти повалених Австро- Угорської і Російської монархії, уряду Керенського, УНР та існуючої Польської держави.

389

) [240] Друкарський відбиток у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника.

390

) [189] Під прапором Жовтня. Документи і матеріали. - С. 519.

391

) [242] КПЗУ - організатор революційнох боротьби. - С. 47.

ство, грошова допомога і т.п., посилалися досвідчені партійні працівники [243] ). 8 серпня

1920 року Центральний Комітет КП/б/У прийняв рішення, яким зобов’язував Раднарком УРСР

393

асигнувати 50 млн. крб. для потреб населення Галицької СРР. [244] ). Почали налагоджува

тися щораз тісніші контакти між Галревкомом і першим робітничо-селянським урядом Польщі - Польським Революційним комітетом, який утворився у липні 1920 року у м. Білостоці.

Більшовики вели справжній пропагандистський наступ, і їхня тактика виявилась успішною, їхня пропаганда, дійшла до політично малосвідомих селянських мас, які за обіцянками соціалістичної справедливості, економічної рівності й миру не бачили дійсних планів Леніна та його прихильників.

З наведеного видно, що в ідейному плані у діячів створеної ГСРР були всі підстави для єдності, але плани їх не здійснилися. На нашу думку першим ударом по єдності Галревкому було призначення Затонського головою Галревкому, не тільки не галичанина, але і не свідомого українця, який не відповідав своїм вихованням і досвідом завданням соціальної революції в Галичині, так як їх розуміла “галицька опозиція”.

Не підходив Затонський і на роль національного лідера. Галицькі комуністи хотіли бачити своїм лідером В.К.Винниченка, який уособлював у собі ідею незалежної демократичної України.

В архівах зберігся лист Затонського Леніну від 6 вересня 1920 р, в котрому зокрема говорилося:

“Несмотря на симпатию к нам, местная интеллигенция уже с самого начала, даже до проявления нами большевизма, прячется по углам, опасаясь возврата старого. Вылезают вперед авантюристы й спекулянты или политические проститутки... на путь подлинной Социальной Революции галицкое село хорошо вышколенное на западно-европейский манер, выработавшее в себе большие организационніые навыки, вступаєт не смело. Ждет приказа или хотя-бы 394

разрешения” [245] ).

Тому радянська влада у Східній Галичині проіснувала недовго (52 дні). Під тиском переважаючих сил польського війська Червона Армія була змушена відступити з Галичини. Разом

395

з нею відступили сотні галичан, які не хотіли більше жити під окупацією [90] ).19 вересня

поляки захопили Тернопіль, а 21 вересня 1920 року припинила своє існування Галицька СРР, Червона Армія відступила за Збруч. В.Затонський у доповідній записці В.Леніну від 23 вересня 1920 р. з Вінниці, оцінюючи своє, як він сам висловився, “галицьке дійство”, вказував, що на етапі, “коли Галичина нами втрачена, необхідно зайнятися підготовкою до повернення туди. Це не значить, що повинен продовжувати своє існування, щоб не стало, Галревком”[246] 396

). Тому політбюро ЦК КП/б/У 25 листопада 1920 року, вже після закінчення громадянської війни, не відмовляючись від нового походу на завоювання капіталу, знову створює Галбю- ро:.В.Затонський, А.Бараль (Савка), М.Баран, М.Левицький, а також І.Немоловський.

Таким чином, Галревком був створений ЦК КП/б/У з метою експорту комуністичної революції в Західну Европу. Його створення та діяльність здійснювались незалежно від волі населення Східної Галичини.

Перша більшовицька окупація в 1920 р. тривала недовго, але вона мала далекосяжні наслідки. Вона показала велику прірву поміж більшовицькою голословною пропагандою і дійсністю. Населення північно-східної Галичини із центром у Тернополі мало нагоду переконатися яку свободу несли більшовики під гаслом визволення робітників і селян з-під панського ярма.

392

) [243] Кульчицкий B.C., Лисная И.С., Орач Е.М., Тыщик Б.И. Воссоединение западноукраинских земель с УССР /государственно-правовой аспект./ Вестник Львовского университета. Серия юридическая. - 1989. - С. 14-15.

393

) [244] Социально-политическая закономерность й правовые основы воссоединения западноукраинских земель с Украинской ССР. - Львов., 1979. - С. 96.

394

) [245] Мухіна М.Ю. Галревком і Галичани. До питання про місце інтелігенції в суспільному житті України 1920-1930 рр. Український Архографічний щорічник. Нова серія. - Випуск 1. - Т.4. - Київ: Наукова думка. - 1992. - С. 387-388.

395

) [90] ЛОДА. - Ф. 256. - Оп. 1. - Спр. 37. - Арк. 25-83.

396

) [246] Дерев\'яненко С. Галицьке дійство скінчилося. Наука і суспільство. - 1989. - №11. - С. 14.

3.2.