ПРИВІЛЕЇ ВІРМЕНСЬКОЇ ГРОМАДИ

1379р., серпня 23, Пряшів Єлизавета, королева Угорщини та Польщі, наказує урядовцям у Руській землі, щоб поважали права та звичаї львівських вірменів, яких вони дотримуються здавна

Транс.: ЛІМ, №227 (див.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.10-11; AGZ, III, s.58-59.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.75зв.-76; арк.78-78зв. (польський).

Регести: MRPS, III, N51 (supplementum); IV/3, N299 (supplementum); Widmann, Archiwum, 1882/1, s.44; Widmann, Przegl., 1883/2, s.83; 1883/3, s.77.

Elizabeth Dei gracia Hungarie et Polonie regina senior. Nostris fidelibus universis et singulis capitaneis, woyewodis, burgrabiis, officialibus per totam [terram]^[145] Russie nostram constitutis graciam regiam cum favore. Cupientes communitatem Armenorum nostrorum in Lemburga civitate nostra terre prescripte nostre bona perfrui pacis Iranquilitate, vestre nimirum universitati ac fidelitati nostro regio edicto firmiter commitentes mandamus, quatenus Armenos nostros in dicta nostra civitate Lamburgense intra muros et extra civitatis eiusdem cohabitantes in suis conswetudinibus, moribus videlicet, advocatis, episcopis, sacerdotibus, ecclesiis, seu quibusvis utilitatibus ac iuribus universis, quibus alias tempore serenissimi principis domini Kazimiri eadem gracia olim regis Polonie beate recordationis fratris nostri preclari ac tempore nostri regiminis usi fuerant hucusque et utebantur, ex nunc prout ex tunc utifrui pacifice et quiete statu et iure primevo absque omni contradictione et recusa stare et vivere permittatis nostre reginalis gracie sub obtentu. Vobis nichilominus nostro fideli baroni domino Ianussio capitaneo terre sepius nominate singulariter comittimus insinuantes^[146], quatenus superius dictos Armenos ab hominum quorumlibet iniuriis, molestiis et perturbationibus universis tueri et protegere sollicite debeatis et in eorum iure per vos et quemlibet vestrum nec non alios in terra Russie constitutos more pristine permittatis cum effectu.

^^^Ьблизавета, Божою ласкою королева (титулатура). Нашим вірним, всім і кожному KtgSi® зокрема, старостам, воєводам, бурграбіям, урядникам, що є у нашій Руській землі, SSκS4s⅛ наша королівська ласка з (побажанням) успіху. Бажаючи нашу вірменську громаду у місті Львові у вищезгаданій нашій землі у доброму спокою залишити, всім, зокрема вірностям вашим, тому нашому королівському декрету міцно доручивши, наказуємо, щоб наших вірменів у згаданому місті Львові, які мешкають як у місті, так і за муром того міста, у їхніх звичаях, а саме при війті, єпископах, священиках, церквах, у всіх будь-яких користях і правах, якими за панування найяснішого володаря блаженної пам’яті пана Казимира, (Божою) ласкою польського короля і нашого славного брата¹, і за нашого панування до того часу користувалися, зараз користуються, щоб і потім могли спокійно і безпечно користуватися у стародавньому становищі та праві, без будь-якої заборони, допускайте залишатися і жити задля отримання нашої королівської ласки. Отже, тобі, нашому вірному барону Янушові, старості частозгадуваної землі, особливим способом доручаємо, наказуючи частозгадуваних вірменів від несправедливостей, прикростей і турбот будь-яких людей всіляко з увагою захищати і заступатися, та за їхнім правом ви і всі ваші намісники, що є тепер і в майбутньому будуть у Руській землі, відповідно до давнього звичаю дозволяйте (їм) діяльно жити. До цієї грамоти для засвідчення нашу печатку наказали притиснути. Дано в Пряшеві, у вівторок, напередодні (свята) блаженного апостола Бартоломея, року Божого 1379.

¹ У часи Казимира ІІІ за магдебурзьким привілеєм 1356 р. вірмени отримали право на окреме судочинство (див.: Привілеї, №1), у 1363 р король. видав фундаційний привілей для вірменської катедри (Abraham W. Powstanie korncioιa іасісзкіедо na Rusi.

1380 р., березня 31, Діосгевер

Людовик, король Угорщини та Польщі, наказує урядовцям у Руській землі, щоб поважали права та звичаї львівських вірменів, яких вони дотримуються здавна

Транс.: ЛІМ, №227 (див. док. №44); MK, 20, k.77v; 23, k.598; 17, k.3 (текст пошкоджено); 187, k.143- 143v; ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.121-122; арк.480-481; оп.2, спр.613, арк.22-22зв.; оп.2, спр.614, арк.117-118; Дідуш., спр.117, арк.35зв.; Czart. 2003, s.342-343.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.10-11; AGZ, III, s.60-61.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.75-75зв.; арк.77зв.-78 (польський).

Регести: MRPS, III, N53 (supplementum); IV/3, N301 (supplementum).

Lodowicus Dei gracia rex Hungarie, Polonie, Dalmacie etc. Nostris fidelibus universis et singulis capitaneis, woyewodis, burgrabiis, officialibus per totam terram [nostram]^[148] Russie constitutis graciam regiam cum salute. Cupientes comunitatem Armenorum nostrorum ⅛⅛????l in Lemburga civitate nostra terre prescripte nostre perfrui bona pacis tranquilitate, vestre universitati ac fidelitati nostro regio edicto firmiter committentes mandamus, quatenus Armenos nostros in dicta civitate Lemburgense infra et extra muros civitatis eandem cohabitantes in suis consuetudinibus et moribus, quibus alias tempore serenissimi principis domini Kazimiri eadem gratia olim regis Polonie beate recordationis, fratris nostri preclari ac tempore nostri regiminis hucusque usi sunt et utebantur, ex nunc prout ex tunc utifrui pacifice et quiete statu et iure primevo absque omni recusa stare et vivere permittatis regalis gracie sub obtentu. Vobis nichilominus nostro fideli baroni magnifico viro domino Iohanni capitaneo terre Russie sepius nominate singulariter committimus insinuantes², quatinus superius dictos Armenos ab hominum quorumlibet iniuriis, molestiis et perturbacionibus universis tueri et protegere solicite debeatis et in eorum iure per vos et quoslibet vestros nec non alios in terra Russie constitutos more solito stare permittatis cum effectu.

¹ У тексті трансумпту (ЛІМ, №227) пропущено вираз “nostram”, відновлено за публікацією

Ф.Бішоффа.

² У публікації Ф.Бішоффа: infirmantes (?).

Людовик, Божою ласкою король (титулатура). Нашим вірним, всім і кожному зокрема, старостам, воєводам, бурграбіям, урядникам, що є у нашій Руській землі, наша королівська ласка з (побажанням) здоров’я. Бажаючи нашу вірменську громаду у місті Львові у вищезгаданій нашій землі у доброму спокою залишити, всім, зокрема вірностям вашим, тому нашому королівському декрету міцно доручивши, наказуємо, щоб наших вірменів у згаданому місті Львові, які мешкають як у місті, так і за муром того міста, у їхніх звичаях, якими за панування найяснішого володаря блаженної пам’яті пана Казимира, (Божою) ласкою польського короля і нашого славного брата¹, і за нашого панування до того часу користувалися, тепер користуються, щоб і потім могли спокійно і безпечно користуватися у стародавньому становищі та праві, без будь-якої заборони, допускайте залишатися і жити задля отримання (нашої) королівської ласки. Отже, тобі, нашому вірному барону, вельможному мужеві Йоану, старості частозгадуваної Руської землі, особливим способом доручаємо, наказуючи вищезгадуваних вірменів від несправедливостей, прикростей і турбот будь-яких людей всіляко з увагою захищати і заступатися, та за їхнім правом ви і всі ваші намісники, що є тепер і в майбутньому будуть у Руській землі, відповідно до давнього звичаю дозволяйте (їм) діяльно жити. До цієї грамоти для засвідчення нашу печатку наказали підвісити, а дану (грамоту) наказуємо завжди віддавати після прочитання. Дано в Діосгевері 7 дня, у октаву свята св. Пасхи, року Божого 1380.

1387р., жовтня 19, Городок Владислав ІІ підтверджує дві грамоти, видані на користь львівських вірменів угорською та польською королевою Єлизаветою від 23 серпня 1379 р.

Транс.: ЛІМ, №227 (див. док. №44); MK, 20, k.77v-78v; 23, k.598-599; 17, k.3 (текст пошкоджено); 187, k.143-144; ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.121-122; арк.480-481; оп.2, спр.613, арк.22-22зв.; оп.2, спр.614, арк.117-118; Дідуш., спр.117, арк.35-37; Czart. 2003, s.342-344.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.10-12; AGZ, III, s.79-80.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.75-76зв.; арк.77-78зв. (польський). Регести: MRPS, II, N23 (supplementum); III, N55 (supplementum); IV/3, N329 (supplementum).

Wladislaus Dei gracia rex Polonie Lithwanieque princeps supremus et heres Russie etc. Significamus tenore presencium quibus expedit universis, quomodo fideles nostri Armeni ad nostre maiestatis venientes presenciam nobis cum magna instancia humiliter supplicarunt, ut literas [supra iuribus]¹ ipsorum presentes serenissimorum pie memorie

Lodovici regis et Elizabeth senioris regine olim Hungarie, Polonie etc. ratificare, confirmare et approbare dignaremur, quarum quidem literarum prime tenor sequitur de verbo ad verbum et est talis.

Далі наводиться грамота угорського та польського короля Людовика від 31 березня 1380р. (див. док. №35).

Alterius vero tenor sequitur in hec verba.

Далі наводиться грамота угорської та польської королеви Єлизавети від 23 серпня 1379р. (див. док. №34). Після цього подано текст:

Nos vero iustis eorum peticionibus acclinati premissas eorum literas in earum clausulis, punctis et condicionibus universis innovamus, approbamus, ratificamus, gratificamus et tenore presentium confirmamus. Vobis igitur capitano et eius woyewodis nostris fidelibus, qui pro tempore fueritis damus firmissime regalibus in mandatis, quatenus predictos Armenos in eorum iuribus, moribus et consuetudinibus universis stare et libere vivere permittatis, nullos modos et iura contra ipsos et eorum quemlibet statuere presumentes, aliud pro nostra gracia facere non ausuri. Datum in Grodek in crastino sancti Luce ewangeliste, anno Domini millesimo trecentesimo octuagesimo septimo, nostre maiestatis sigillo presentibus subappenso.

¹ У тексті трансумпту (ЛІМ, №227) пропущено вираз “supra iuribus”, відновлено за публікацією Ф.Бішоффа.

Владислав, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної лжОкЇҐ (грамоти), усім, кому потрібно. Що наші вірні вірмени, прийшовши перед присутність ¾⅜⅛¾y∙ нашого маєстату, уклінно просили нас, щоб ми їхню грамоту на їхні права найясніших благочестивої пам’яті короля Людовика та Єлизавети старшої, колись угорської та польської королеви, вважали зміцнити, підтвердити і схвалити. З цих грамот зміст першої дослівно наводиться і є таким.

Далі наводиться грамота угорського та польського короля Людовика від 31 березня 1380р. (див. док. №35). Після цього подано текст:

А іншої грамоти такий зміст у таких словах.

Далі наводиться грамота угорської та польської королеви Єлизавети від 23 серпня 1379р. (див. док. №34). Після цього подано текст:

А ми, прихиляючись до їхніх справедливих прохань, їхні вищезгадані грамоти у всіх їхніх клаузулах, пунктах та будь-яких умовах відновлюємо, схвалюємо, зміцнюємо, посилюємо та даною нашою грамотою підтверджуємо. Отже, вам, наші вірні старосто та його воєводи, які були б у той час, даємо найміцніше королівські накази, щоб згаданих вірменів у їхньому праві, приписах і будь-яких звичаях допускали вільно жити та залишитися, не прагнучи встановити жодних способів та прав проти них і кожного з них, інакше задля нашої ласки чинити, щоб не наважувалися. Дано в Городку на другий день після свята св. Луки євангеліста, року Божого 1387. До даної (грамоти) печатка нашого маєстату є підвішена.

1402 р., жовтня 3, Львів Владислав ІІ надає львівським вірменам право торгувати у будь-якій частині його королівства

Транс.: MK, 20, k.77; 33, k.281-282; ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.131-131зв.; арк.208; Ф.475, оп.1, спр.5, арк.9зв.-10; Дідуш., спр.117, арк.39зв.-40.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.12; AGZ, IV, s.8-9. Переклад: Оссол., спр.2117, арк.85-85зв. (польський).

Регести: MRPS, III, N68 (supplementum); IV/3, N425 (supplementum); Widmann, Archiwum, 1882/1, s.69.

WIadislaus Dei gratia rex Polonie etc. Significamus tenore presencium, quibus expedit, universis. Quomodo pio compassionis affectu perpendentes et in animo revolventes defectus et dispendia Armenorum nostram civitatem Lamburgensem inhabitancium, que ipsis eveniunt ex eo, quod partes Tartaricas visitare non poterint et mercancias ipsorum exercere, quos specialis prerogativa gracie nostra prevenire cupientes et eos a dispendiis et defectibus relevare, ipsis plenam et omnimodam tenore presencium concedimus facultatem, quod terras nostras, tam Russie, quam Lithuanie et ceteras terras, quas regni nostri complectitur amplitudo, cum eorum mercibus possint visitare, mercantias exercere, prout ceteri mercatores in regno nostro degentes, ipsas faciunt et exercent. Vobis igitur universis et singulis capitaneis, procuratoribus, woievodis, viceprocuratoribus, consulibus civitatum et rectoribus earundem, necnon ceteris regni nostri officialibus, qui presentibus fuerint requisiti damus nostris firmis regalibus in mandatis, quatenus eosdem Armenos nostros de civitate Lamburgensi cum ipsorum mercibus, cuiuscunque generis vel speciei fuerint, ire sine omni impedimento permittatis et eorum mercancias et negotiaciones iuxta ipsorum voluntatem beneplacitum exercere. Datum in Lamburga feria tercia proxima ante festum sancti Francisci confessoris, anno Domini 1402.

Владислав, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти) Зійсж! всім, кому потрібно. Що ми, з діяльного співчуття приглядаючись і придивляючись до йіаЗл»/ недоліків та кривд вірменів, що мешкають у нашому місті Львові, які приходять їм, Zf5⅛⅛iZ∙ тому що (вони) не можуть виїхати до татарських країв та проводити свою торгівлю¹;

яких (вірменів) бажаючи з нашої спеціальної ласки прерогативою обдарувати та їх від таких кривд та недоліків звільнити, надаємо повну та цілковиту можливість змістом даної (грамоти), щоб в наші землі, як Русь, так і Литву та інші землі, які наше королівство має в собі, могли приїжджати зі своїми товарами та здійснювати свою торгівлю, як інші купці, що в нашому королівстві мешкають та здійснюють та проводять таку торгівлю. Таким чином, вам, всім та кожному, старостам, бурграбіям, воєводам, підбурграбіям, райцям міст та їхнім урядникам, а також іншим урядникам нашого королівства, від яких даною (грамотою) вимагаємо, нашим міцним королівським декретом мандатом наказуємо, щоб тим нашим вірменам з міста Львова з їхніми товарами будь-якого виду чи роду без всілякої перешкоди дозволяли їхати та здійснювати їхню торгівлю та купецтво відповідно до їхньої волі та уподобання. Дано у Львові у найближчий вівторок перед святом св. Франциска сповідника, року Божого 1402.

¹ Цей документ засвідчує пріоритетність східного напряму торгівлі вірменів.

1415 р., квітня 3, Львів Владислав ІІ надає вірменам та іншим мешканцям, що належать до костелу св. Йоана на передмісті Львова, ті ж вільності, які мають львівські міщани, звільняє їх від руського і підпорядковує вірменському праву

Транс.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.247 (див. док. №51); спр.509 (див. док. №80).

Коп.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.239-239зв.; спр.613, арк.25зв.; оп.2, спр.646а, арк.250-252. Обляти: ЦДІАУЛ. - Ф.9, оп.1, спр.347, арк.117-119; спр.373, арк.1447-1449; спр.390, арк.611-614; спр.610, арк.1816-1819; Оссол., 1727, арк.668-671.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.12-14; AGZ, IV, s.85-87. Регест: Каталог, №281.

In nomine Domini amen. Ad perpetuam rei memoriam, quia tunc errorum et dubiorum prudenter occurrimus incommodis, dum gesta etatis nostre litterarum apicibus et fidedignorum testimonio perhennamus, proinde nos Wladislaus Dei gratia rex Polonie necnon terrarum Cracovie, Sandomirie, Siradie, Lancicie, Cuiavie Litwanieque princeps supremus, Pomeranie Russieque dominus et heres etc. Significamus tenore presencium, quibus expedit, universis, presentibus et futuris, presencium noticiam habituris. Quomodo ad instantiam peticionis honorabilis Sigismundi canonici et prebendarii sancti Ioannis extra muros civitatis nostre Leopoliensis, devoti nostri dilecti, Armenos et ortulanos ac incolas ad ecclesiam predictam sancti Ioannis ab antiquo pertinentes, qui in ortis et locis ecclesie predicte sancti Ioannis propinquo circumquoque demorantur, de iure Ruthenico in Armenicum, quo alii Armeni in civitate nostra Leopoliensi existentes perfruuntur, transferimus perpetuo duraturum, removentes ibidem omnia iura Ruthenicalia, modos et consuetudines universas, que ipsum ius Armenicum plerumque perturbare consueverunt. Eximimus insuper et perpetuo liberamus omnes et singulos Armenos ortulanos et incolas predictorum locorum ab omni iurisdicione et potestate omnium et singulorum regni nostri palatinorum, castellanorum, capitaneorum, iudicum et subiudicum, et quorumvis officialium et ministerialium eorundem, ut coram ipsis aut aliquo ipsorum pro causis tam magnis, quam parvis, puta furti, incendii, sangwinis, homicidii, membrorum mutilationis et quibusvis enormibus excessibus, citati minime respondere teneantur nec aliquas penas soluere sint astricti, sed tantum Armeni ortulani et incole de suburbio et loco ad prebendam ecclesie sancti Ioannis predicte quolibet spectante coram advocato suo ibidem pro tempore existente, advocatus vero coram Sigismundo canonico et prebendario eiusdem ecclesie sancti Ioannis predicto vel coram suo successore aut coram nobis vel iudicio nostro generali, dum tamen per nostram literam nostro sigillo sigillatam fuerit evocatis, et hoc si in reddenda iustitia negligens fuerit et remissus, tunc non alio, quam suo iure Armenico predicto de se querulantibus respondere sit astrictus. In causis vero criminalibus et capitalibus superius expressis advocato predicti suburbii ortorum et locorum pretactorum pro tempore existenti in metis et graniciis iudicandi, sentenciandi, corrigendi, plectendi et condemnandi plenam damus et omnimodam tenore presencium concedimus facultatem, prout hoc ipsum ius Armenicum, quod habent Armeni civitatis nostre Leopoliensis, ut prefertur, in omnibus suis punctis, articulis, condicionibus, sentenciis et clausulis postulat et requirit, iuribus tamen nostris regalibus in omnibus semper salvis. Harum quibus sigillum nostrum maiestatis appensum est testimonio literarum. Actum in Leopoli feria quarta proxima post festum Pasche, anno Domini millesimo quadringentesimo quindecimo, presentibus in Christo patribus dominis Ioanne sancte Leopoliensis ecclesie archiepiscopo, Mathia Przemisliensi episcopo, strenuisque et nobilibus Mosticyo de Stenschow Poznaniensi, Iwone de Obychow Srzeniensi castellanis, Iohanne de Rzeschow, Spithkone de Tharnow et aliis quam pluribus fidedignis. Datum per manus reverendi in Christo patris domini Alberti Dei gratia episcopi Cracoviensis, regni Polonie cancellarii et venerabilis Donyn sedis apostolice prothonotarii, decani Cracoviensis, prepositi sancti Floriani Gneznensis, Cracoviensisque et Cruswiciensis ecclesiarum canonici nobis sincere dilectorum.

Ad rellacionem reverendi in Christo patris domini Iohannis digne Dei providencia sancte Leopoliensis ecclesie archiepiscopi.

В ім’я Господа амінь. Для вічної пам’яті справи, бо тоді обачно уникаємо незручностей, (^що виникають) з помилок та сумнівів, коли справи нашого часу увічнюємо письмом та s?⅛Sλ∣Γ свідченням гідних довіри. Тому ми, Владислав, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом цієї (грамоти) всім, кому потрібно, сучасникам і прийдешнім, які це читатимуть. Що на прохання всечесного Сигізмунда, нашого улюбленого та відданого каноніка та пребендаря (костелу) 'св. Йоана, (розташованого) за мурами нашого міста Львова, вірменів та загородників та мешканців, належних віддавна до вищезгаданого костелу св. Йоана, які перебувають на городах та у місцях поблизу і довкола вищезгаданого костелу св. Йоана, переносимо з права руського на вірменське, яким користуються інші вірмени, що є у нашому місті Львові, відмінюючи назавжди там же всі права руські, правила та звичаї, які зазвичай здебільше розглядає саме право вірменське. Крім цього, виключаємо і назавжди звільняємо всіх та кожного, зокрема, вірменів, загородників та мешканців вищеназваних місць, від будь-якої юрисдикції та влади всіх та кожного, зокрема, воєводів нашого королівства, каштелянів, старостів, суддів і підсудків та будь-яких їхніх урядників та возних, щоби перед ними або будь-ким з них, позвані як за великі, так і малі справи, а саме за крадіжки, підпал, кров, вбивства, тілесні пошкодження і за будь-які незвичайні вчинки, цілком не були зобов’язані відповідати або змушені платити будь-які штрафи; тільки - вірмени, загородники і мешканці з передмістя і будь-якого місця, належного до пребенди вищеназваного костелу св. Йоана - перед своїм війтом, що є на той час, а війт перед каноніком і пребендарієм вищезгаданого костелу св. Йоана чи перед його наступником або перед нами і перед нашим генеральним судом. Якщо, однак, їх покличуть нашою грамотою, запечатаною нашою печаткою, та якщо ж у виконанні справедливості будуть недбалі та ледачі, тоді не інакше як за своїм вірменським правом будуть зобов’язані відповідати у справах між собою. А в карних та головних справах, вище перелічених, надаємо та визнаємо змістом даної (грамоти) повну владу судити, видавати вироки, картати, карати і засуджувати в межах та границях згаданого вище передмістя з городами та названими раніше місцями, згідно з тим, як цього жадає та вимагає саме те вірменське право, що мають вірмени нашого міста Львова, як зазначено вище, в усіх своїх пунктах, статтях, умовах, ухвалах і клаузулах, однак завжди зберігаючи в усьому наші королівські права. Для засвідчення до даної грамоти печатка нашого маєстату є підвішена. Діялося у Львові в середу після свята Пасхи, року Божого 1415, у присутності (список свідків). Дано через руки превелебного у Христі пана отця Альберта, Божою ласкою краківського єпископа, канцлера Польського королівства, і велебного Донина, протонотарія апостольського престолу, краківського декана, настоятеля (костелу) св. Флоріана у Гнєзні, каноніка краківського та крушвицького костелів, щиро нам милих.

За свідченням велебного у Христі пана отця Йоана, Божим провидінням архиєпископа львівської святої церкви.

¹ Пребендар - священик, що тримає церковний маєток та збирає дохід з нього.

1434 р., лютого 17, Сандомир

Владислав III наказує війту вірменського права у Львові Іванису щоб поважав права, звичаї, а також заповіти львівських вірменів

Транс.: ЛІМ, №227 (див. док. №44); MK, 20, k.78-78v; 23, k.599-600; 17, k.3 (текст пошкоджено); 187, k.144v-145; ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.613, арк.22зв.-24; Czart. 2003, s.344-345.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.15-16; AGZ, V, s.73.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.78зв.-79 (польський).

Регести: MRPS, II, N44 (supplemetum); III, N117 (supplementum); IV/3, N681 (supplementum).

⅝⅛⅝⅛jg⅞ ladislaus Dei gracia rex Polonie Lithwanieque princeps suppremus et heres Russie etc. ЯмйІР Iwanis advocato Armenorum Leopoliensium aut alteri pro tempore existenti graciam OS∣K(fflw∣' nostram. Armene noster. Ad instanciam peticiones hodie nobis parte omnium Armenorum hic oblatas omnes et singulos Armenos nostros Leopolienses in iuribus et conswetudinibus ipsorum antiquis, in quibus usque huc intacte fuerunt observari, volentes de favore nostro speciali conserware decernimus, quod nullus Armenus sive alter quicumque indigena sive extraneus audeat sive presumat testamentum ultime voluntatis predictorum Armenorum seu alterius ipsorum, dum et quociens id acciderit, impedire. Quod si aliquis impediens testamentum huiusmodi extreme voluntatis predictorum Armenorum seu alterius ipsorum occurrerit, mandamus tibi, quatinus deinceps ipsum sive ipsos ad repetendum sive impediendum talis modi extremam voluntatem non admittas, ymo in antiqua conswetudine ipsos Armenos et quemlibet ipsorum, qua usque modo usi sunt in faciendis et exequendis huiusmodi testamentis, conserves et executores dictorum testamentorum impetere non permittas, deinceps gracie nostre sub obtentu non facturus. Datum Sandomirie feria quarta proxima post dominicam Invocavit, anno Domini millesimo quadringentesimo trecesimo quarto.

Владислав, Божою ласкою король (титулатура). Іванисові, львівському вірменському ⅛∣firgj⅛? війтові або комусь-іншому, що буде на той час, наша ласка. Наш вірменине. На вимогу УіїОмЛ поданих сьогодні прохань до нас з боку всіх вірмен, хочемо зі спеціальної нашої i⅜⅝iι⅜⅞y∙ ласки зберегти всіх і кожного з наших львівських вірменів у їхніх давніх правах та звичаях, якими до того часу мирно користувалися. Вирішуємо, щоб жоден вірменин або будь-хто інший, місцевий або чужинець не наважувався і не смів перешкоджати заповіту останньої волі згаданих вірменів або когось з них, скільки б разів (заповіт) не складався^[149]. Якщо хто перешкоджав би такому заповіту останньої волі згаданих вірменів або когось з них, наказуємо тобі, у майбутньому такого або таких не допускай для перешкоди і до неприйняття такої останньої волі, і також залишай у стародавньому звичаї тих вірменів і кожного з них, якими до того часу користувалися і виконували заповіти, і не допускай, щоб виконавців таких заповітів примушували, інакше задля отримання нашої ласки не чинячи. Дано в Сандомирі у найближчу середу після неділі “Інвокавіт”, року Божого 1434.

1440 р., лютого 29, Краків

Владислав ІІІ наказує, щоб львівські вірмени, які користуються німецьким правом, сплачували королівські податки та оплати

Транс.: ЛІМ, №227 (див. док. №44); MK, 20, k.78v; 23, k.600; 187, k.145-145v; ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.613, арк.24; Czart. 2003, s.345-346.

Коп.: МК, 17, k.3 (текст пошкоджено); ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.123-124.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.17-18; AGZ, V, s.99.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.79-80 (польський).

Регести: MRPS, II, N50 (supplementum); III, N126 (supplementum); IV/3, N730 (supplementum).

WIadislaus Tertius Dei gracia rex Polonie Lythwanieque princeps suppremus et heres Russie etc. Significamus tenore presencium, quibus expedit, universis. Quomodo volentes Armenos in civitate nostra Leopoliensi degentes coadiuvare¹, ut et hii, qui unius fidei sunt, et unius fiant participes legisve statuti, utque uno succurrente alteri melius et habundancius valeant de nostris proventibus respondere, statuimus de nostrorumque baronum consilio decrevimus et decernimus tenore presencium mediante, quod omnes et singuli Armeni fide Armenorum viventes, quorum multi de iure suo Armenico se in ius Theuthunicum transtulerunt, eoque pociantur et fruantur, ita scilicet, quod dum et quociens ipsi Armeni per nos tanquam nostri subditi pro aliquibus dacionibus sive solucionibus requirentur, omnes unanimiter iuxta uniuscuiusque exigenciam pro eisdem solucionibus aut dacionibus ipsis per nos impositis contribuant et componant. Quocirca vobis palatino, capitaneo et aliis officialibus Leopoliensibus presentibus requirentibus et pro tempore existentibus mandamus seriose, quatinus mox visis presentibus Armenos predictos in civitate Leopoliensi degentes, non obstante quovis impedimento, predicta attendere non curantes arceatis et compellatis, ut premissa omnia diligenter et fideliter exequantur. Vobis vero Armenis eciam in iure Theuthunico manentibus seu manere volentibus eciam strictissime mandamus, quatinus decretis et statutis nostris prescriptis nulla contravenire presumatis racione, gracie nostre sub obtentu secus facere non ausuri. Harum quibus sigillum nostrum est appensum testimonio literarum. Datum Cracovie feria secunda post dominicam Oculi, anno Domini millesimo quadringentesimo quadragesimo.

Relacio magnifici Petri Odrowansch palatini Leopoliensis.

¹ У публікації Ф.Бішоффа: degentes coaduuare

Владислав ІІІ, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти) всім, кому потрібно. Що ми, бажаючи вірменів, які мешкають у нашому місті Львові ЖЖт в одне з’єднати, так щоб ті, хто є однієї віри, також стали учасниками одного права та статуту, щоб один одному краще та достатніше могли допомагати та щоб наші {⅜⅜⅛⅞z∙ прибутки зросли, встановлюємо за порадою наших баронів, вирішуємо та вирішили за посередництвом змісту даної (грамоти), що всі вірмени та кожен з них, який живе у вірменській вірі, яких немало зі свого вірменського права перейшло до магдебурзького міського права¹ та ним користуються і мають користуватися таким чином, що скільки б разів ті наші вірмени нами як наші піддані не були б покликані для (сплати) будь-якого податку або збору, всі одностайно відповідно до стягнення кожного з них податки та сплати, накладені на них нами, хай складуть та видадуть. Тому вам, воєводо, старосто та інші львівські урядники, що є тепер і в майбутньому будуть, наказуємо серйозно, щоб побачивши дану (грамоту), згаданим вірменам, які мешкають у місті Львові, не заважаючи будь-якою перешкодою, дбаючи про поважання згаданого, примушуйте і стримуйте, щоб вищеописане уважно і правильно виконувалося. А вам вірменам, що у міському праві залишилися або хочуть залишитися, також якнайсуворіше наказуємо, щоб нашому декрету та вищеописаним статутам жодним чином не сміли противитися, інакше задля нашої ласки чинити, щоб не наважувалися. До цієї нашої грамоти для засвідчення наша печатка є підвішена. Дано в Кракові в понеділок після неділі “Окулі”, року Божого 1440.

За свідченням вельможного Петра Одровонжа, львівського воєводи.

¹ Див. випадок переходу з вірменського на магдебурзьке право у 1427 р. вірменина Тишка, легітимізований королівським привілеєм: Bischoff, Urkunden, S.14-15

1440 р., березня 2, Краків

Владислав ІІІ підтверджує грамоту Владислава ІІ від 17 лютого 1434р., в якій міститься наказ війту вірменського права у Львові Іванису щоб поважав права, звичаї, а також заповіти львівських вірменів

Транс.: ЛІМ, №227 (див. док. №44); MK, 20, k.78-78v; 23, k.599-600; 187, k.144v-145; ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.613, арк.22зв.-24; Czart. 2003, s.344-345.

Коп.: МК, 17, k.3 (текст пошкоджено); ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.122-123.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.18-19; AGZ, V, s.100.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.78зв.-79 (польський).

Регести: MRPS, II, N52 (supplementum); III, N127 (supplementum); IV/3, N733 (supplementum).

WIadislaus Tercius Dei gracia rex Polonie Lythwanieque princeps suppremus et heres Russie etc. Significamus tenore presencium, quibus expedit, universis. Quomodo Armeni nostri civitatis Leopoliensis in nostre maiestatis presencia constituti obtulerunt nobis literam serenissimi olim progenitoris nostri carissimi papiream super faciendis testamentis ultime ipsorum voluntatis, humiliter et diligenter supplicantes, quatinus ipsis eandem literam ratificare et approbare ac confirmare dignaremur. Cuius quidem litere tenor sequitur et est talis:

Далі наводиться грамота Владислава ІІ від 17 лютого 1434 р. (див. док. №39). Після цього подано текст:

Nos itaque, predicta litera ita iusta et racionabili cognita, ipsam tenore presencium ratificamus, approbamus et confirmamus, decernentes eam obtinere robur vere firmitatis, mandantes omnibus et singulis officialibus nostris terrarum Russie aut aliis pro tempore existentibus, quatinus predictos Armenos in prescripta eorum ultime voluntatis et testamentorum execucione nulla debeatis aut presumatis impedire racione, gracie nostre sub obtentu secus facere non ausuri. Harum, quibus sigillum nostrum est appensum, testimonio literarum. Datum Cracovie feria quarta post dominicam Oculi, anno Domini millesimo quadringentesimo quadragesimo.

Relacio magnifici Petri Woda de Sczekoczin, regni Polonie vicecancellarii.

Владислав ІІІ, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної ЙІакЯЬ (грамоти) всім, кому потрібно. Що вірмени нашого міста Львова, ставши особисто у ⅛fliOκiΓ присутності нашого маєстату, принесли перед нами грамоту найяснішого покійного i⅜⅝iι⅜⅞z∙ нашого найдорожчого батька, написану на папері, про виконання заповіту останньої волі, уклінно та уважно нас просили, щоб цю їхню грамоту ми вважали зміцнити, схвалити і підтвердити. Цієї грамоти зміст наводиться і є таким.

Далі наводиться грамота Владислава ІІ від 17 лютого 1434 р. (див. док. №39). Після цього подано текст:

Отже, ми, згадану грамоту визнавши як справедливу та слушну, цим змістом даної (грамоти) зміцнюємо, схвалюємо і підтверджуємо, наказуючи мати його в силі справжньої міцності. Наказуємо всім і кожному з наших урядників Руської землі або іншим, що в той час будуть, щоб згаданим вірменам у вищеописаній їхній волі та виконанні заповітів жодним чином не наважувалися перешкоджати, інакше задля нашої ласки, щоб не сміли чинити. До цієї грамоти для засвідчення наша печатка є підвішена. Дано в Кракові в середу після неділі “Окулі”, року Божого 1440.

За свідченням вельможного Петра Води з Щекоцина, віце-канцлера Польського королівства.

1444 р., липня 17, Буда Владислав ІІІ підтверджує право львівських вірменів користуватись у місті для власних потреб двома м'ясними ятками

Транс.: MK, 20, k.75v; 23, k.601-602; 187, k.146v-147v; ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.313, арк.1-2. Коп.: МК, 17, k.4 (текст пошкоджено).

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.19; AGZ, V, s.139-140.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.80-80зв. (польський).

Регести: MRPS, II, N61 (supplementum); III, N140 (supplementum); IV/3, N800 (supplementum).

WIadislaus Dei gracie Hungarie, Polonie, Dalmacie, Croacie etc. rex Lythuanieque princeps suppremus et heres Russie etc. Significamus tenore presencium. Quod pro parte advocati Armenorum nostrorum civitatis Leopoliensis expositum habuimus in querelis, quod licet idem advocatus duo maccella carnium in eadem nostra civitate hereditarie obtinet, ab ipsisque ac advocacia certum censum nobis, videlicet decem et octo sexagenarum singulis annis exsoluit, tamen interdum a nostris aliquibus subditis in possessione libera dictorum maccellorum impeditur. Nos enim dictum advocatum circa possessionem eorundem maccellorum iuxta consuetudinem ipsorum diucius tentam aliosque omnes et singulos Armenos circa iura, literas et consuetudines, quibus semper gaudebant, inviolabiliter conservare volumus, omniaque iura ipsorum et consuetudines prefatas, prout ad ea litere ipsorum canunt, in omnibus clausulis, punctis et articulis gratificamus, ratificamus et confirmamus per presentes. Quocirca vobis capitaneis et consulibus civitatis nostre Leopoliensis predicte presentibus et futuris, ad quos presentes pervenerint, mandamus omnino habere volentes, quatinus eundem advocatum iuxta ipsius iura et literas ad eadem maccella canentes aliosque Armenos circa iura et consuetudines ipsorum, [quibus prius usi sunt et gaudebant, conservare debeatis, nullaque gravamina seu preiudicia ipsis inferatis, ipsumque advocatum ipsorum circa]¹ vendicionem carnium solitam et consuetam in eisdem maccellis conservetis, efficientes, ne in posterum alique supra premissis in aures nostras deveniant querele, secus non facturi gracie nostre sub obtentu. In cuius rei testimonium sigillum nostrum presentibus est appensum. Datum Bude feria sexta die sancti Alexii, sub anno Domini millesimo quadringentesimo quadragesimo quarto.

Ad mandatum regie maiestatis.

Iohannes Rey sancti Michaelis in castro Cracoviensi prepositus.

У тексті МК пропущено фрагмент “quibus prius usi sunt et gaudebant, conservare debeatis, nullaque gravamina seu preiudicia ipsis inferatis, ipsumque advocatum ipsorum circa”, відновлено за публікацією Ф.Бішоффа.

Владислав, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти) всім, кому потрібно. Що з боку вірменського війта нашого міста Львова подано нам певну скаргу, г^^г^^.що той війт тримає дідично дві різницькі ятки в тому нашому місті і з них, як і від M∣ΛLgJ⅛t війтівства, звично платить нам певний чинш тобто 18 кіп кожного року, однак у той ⅛1KJsSπ же час є заборона з боку деяких наших підданих для вільного володіння згаданими ятками. Ми згаданого війта у володінні тих яток відповідно до їхнього звичаю користування від давніх часів та інших всіх і кожного з вірменів за їхніми правами, грамотами і звичаями, яких завжди вони дотримувалися, хочемо непорушно зберегти. І всі їхні згадані права, звичаї, як про це грамоти ширше описують, у всіх їхніх клаузулах, пунктах і статтях зміцнюємо і підтверджуємо даною (грамотою). Тому вам, старости і райці згаданого нашого міста Львова, сучасники та нащадки, до яких дана (грамота) дійшла б, наказуємо, бажаючи мати все (в порядку), щоб того війта відповідно до його права і грамот, що є у нього щодо тих яток, та інших вірменів при їхніх правах і звичаях, якими раніше користувалися і тішилися, повинні зберігати та жодних обтяжень або кривд їм не чинити, та того їхнього війта при давньому звичаї звичного і звичайного продажу м’яса в тих ятках зберігайте, намагаючись до того, щоб у майбутньому будь-які скарги про вищезгадане до наших вух не доходили, інакше задля нашої ласки, щоб не чинили. Для засвідчення наша печатка до даної (грамоти) є підвішена. Дано в Буді, в п’ятницю, в день св. Алекси, року Божого 1444.

За наказом його королівського маєстату.

Йоан Рей, намісник св. Михайла на Краківському замку.

1444 р., липня 17, Буда Владислав ІІІ заборонив забирати насильно у львівських вірменів християн-невільників та входити без дозволу в будинки їхніх старших та вірменського єпископа

Транс.: MK, 33, k.278v-279.

Регест: MRPS, IV/3, N801 (supplementum).

In nomine Domini amen. Ad perpetuam rei memoriam. Etsi nostrorum subditorum commodis, quos regnorum nostrorum amplectitur ambitus de benignitate regia Iibenter intendimus, ad illorum tamen precipue commoda Iiberalius munificentie nostre dexteram extendimus, quorum fidelitas experimento probabili modestiam ferendo in prosperum et adversis in continencia fidelitatis persistit. Proinde nos Wladislaus Dei gracia Polonie, Hungarie,

Dalmacie, Croacie, Bulgarie, Servie, Rascie, Sclavonie rex, necnon terarum Cracovie, Sandomirie, Siradie, Lancicie, Cuiavie, Lithuanie princeps supremus, Pomeranie Russieque dominus et heres. Significamus tenore presentium, quibus expedit, universis, tam presentibus, quam futuris, noticiam presentiam habituris. Quomodo cupientes, ut Armeni in civitate nostra Leopoliensi permanentes, a subditis nostris et Christianis impedimentis et aliis vexationis non opprimentur, talem ipsis mansionis modum damus, decernimus et statuimus per presentes perpetuis temporibus duraturis. Volumus enim, ut quilibet Armenus in predicta nostra civitate manens, homines cuiuscunque sexus extiterintur, liberos vel illiberos aut proprios habens ipsos libere pro sue voluntatis libito conservare debet, prohibemus enim, ut nullus Christianus sit, status et conditionis cuiuscunque ex subditis nostris aliquem hominem ab easdem Armenis violentia auferre debet et recipere. Si tamen aliquis homo ipsorum illiber aut proprius sacrum fonte baptisma assumere vellet et si aliquis Christianus ex subditis nostris talem ad sacrum baptisma promovere vellet, extunc quicquid ipse Armenus ostenderit et approbaverit quantum illum hominem volentem baptisari comparavit, tantum Christianus pro ipso Armeno exsoluat, quem tunc tali modo et nullo alio, recipere poterit. Sed si aliquis homo liber ex ipsis Armenis divina inspiratione tactus sacrum regenerationis lavacris assumere vellet, talem Armeni sine quovis impedimento dimittere debent. Inhibemus itaque et nostro regio subedicto precipimus, ut nullus Christianus ex subditis nostris habitacionem et domum episcopi seu senioris Armenorum intrare audeant, nisi prius habita ab eo speciali Iicentia et voluntate. Et si quis ausu temerario presens nostrum edictum transgredi ausus fuerit aut ipsis Armenis et ipsorum familie aliquam violentiam, iniuriam, preiudicium vel gravamine intulerit, talis indignationem nostram regiam incurret, impunitusque a nobis non evadet. In quorum omnium fidem et testimonium sigillum nostrum presentibus est subappensum. Datum Bude feria sexta ipso die sancti Alexii, sub anno Domini millesimo quadringentesimo quadragesimo quarto, presentibus ibidem magnificis et strenuis Laurentio de Edernonda regni Hungarie, Luca de Gorca Poznaniensi palatinis, Nicolao de Ossolin castellano Woynicensi, Michaele de Lyassothki succamerario Cracoviensi, Benakone [sic] de Bandlewo vexillifero Poznaniensi, Ioanne Liganza de Bobrek, Petro de Schamothuli et Ioanne Cothwicz capitaneo Wschowensi testibus circa premissa.

Ad mandatum regie maiestatis.

Ioannes Rey sancti Michaelis prepositus.

В ім’я Господа амінь. Для вічної пам’яті справи. Хоча ми з королівської милості охоче розширюємо наших підданих вигоди, які при зміні наших королівств приймаються, однак наша добродійна правиця насамперед охочіше збільшує вигоди для тих, вірність яких при достатньому випробуванні виявлена, і навпаки у щасливій покорі, стриманості (вірність) перебуває. Тому ми, Владислав, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти), всім, кому потрібно, як сучасникам, так і прийдешнім, (які) це читатимуть. Що, бажаючи, щоб вірмени, які живуть у нашому місті Львові, не пригнічувалися через перешкоди та інші знущання наших підданих і християн, такий встановлюємо їм спосіб перебування, вирішуючи та встановлюючи даною (грамотою), щоб тривало на вічні часи. Отож хочемо, щоб кожен вірменин, що у згаданому нашому місті живе, повинен залишати свобідно за бажанням своєї волі людей(-невільників)¹ будь-якої статі, маючи їх вільними або невільними чи у власності, забороняємо ж, щоб жоден християнин, якого стану та походження не був, будь-хто з наших підданих не повинен забирати і відпускати силою (невільників) від тих вірменів. Але якщо якась людина з них, невільна чи у власності (вірменина), схоче прийняти святе джерело хрещення і якщо якийсь християнин з наших підданих схоче приступити таким чином до святого хрещення, тоді хто б з вірменів показував би і схвалював би, за скільки він викупив людину, бажаючу до хрещення, за стільки християнин за це заплатить тому вірменину, який (християнин) тоді таким способом і не інакше може звільнити невільника. Якщо ж якась вільна людина з тих вірменів за Божим натхненням схоче прийняти таку святу купіль очищення, такого вірменина без будь-якої перешкоди повинні відпустити. Нарешті забороняємо і нашим королівським приписом наказуємо, щоб жоден християнин з наших підданих не наважувався вступати в помешкання і будинок єпископа чи старших вірменів, якщо тільки не було від нього (єпископа чи старшого вірменина) спеціальної згоди та волі. І якщо хтось необдумано наважувався би даний наш припис порушувати або тим вірменам чи їхнім родинам завдав би якесь насилля, несправедливість, збитки чи обтяження, такий викличе наше королівське невдоволення та не уникне від нас покарання. Для того всього довір’я та засвідчення наша печатка до даної (грамоти) є підвішена. Дано в Буді, у п’ятницю, в день св. Алексія, під рік Божий 1444, у присутності (список свідків).

За наказом королівського маєстату.

Йоан Рей, намісник (храму) св. Михаїла.

¹ Згадки про перевезення транзитом невільників через Львів у XV ст. див.: Lozinski W. Patrycyat і mieszczafistwo Iwowskie w XVI-XVII wieku. - Lwow, 1890. - S.38. Порівн. також з 17 та 18 пунктами про невільників у вірменському статуті 1519 р. (док. №67).

1461 р., травня 26, Сандомир Казимир IV підтверджує три грамоти: Владислава ІІ від 19 жовтня 1387р. з підтвердженням усіх прав вірменської громади Львова та Владислава ІІІ від 29 лютого та 2 березня 1440р., що стосуються дотримання прав та звичаїв вірменської юрисдикції.

Ориг.: ЛІМ, №227. Пергамент: 36,5x51 + 9,5 см. Ініціал “І”. Написи: O waznosci y mocy testamentow Ormianskich” (XVII); “Cazimiri regis, 1461” (XVII); “Feria 3, festi Pentecostes w Sandomierzu” (XVIII). Один вицвілий напис. Шовковий біло-червоно-зелений шнурок без печатки.

Коп.: MK, 20, k.77v-78v; ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.613, арк.22-22зв.-24; Czart. 2003, s.341-346.

Транс.: MK, 23, k.597-601; 17, k.3 (текст пошкоджено); 187, k.142v-146.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.21-22; AGZ, V, s.205-206.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.77-80 (польський).

Регести: MRPS, II, N74 (supplementum); III, N174 (supplementum); IV/3, N940 (supplementum).

In nomine Domini amen. Ad perpetuam rei memoriam. Omnia, que in tempore fiunt, simul cum tempore evanescunt, nisi amminiculo literarum et fidedignorum testimonio sufficienti fuerint perhennata. Proinde nos Kazimirus Dei gracia Polonie, necnon terrarum Cracovie, Sandomirie, Siradie, Lancicie, Cuiavie, Pomeranie etc. rex, magnus dux Lythwanie, Russie Prussieque dominus et heres etc. Significamus tenore presencium, quibis expedit, universis, presentibus et futuris, presencium noticiam habituris. Quomodo in nostre maiestatis et nostrorum consiliariorum tunc lateri nostro assidencium personaliter constituti fideles nostri dilecti Armeni literas serenissimorum principum, dominorum Wladislai videlicet genitoris et Wladislai germani regum Polonie etc. antecessorum carissimorum, sanas, salvas, integras, illesas et omni prorsus vicio et suspicione carentes obtulerunt nobis humiliter supplicantes, quatinus prefatas literas innovare, ratificare, approbare et confirmare dignaremur. Quarum quidem literarum tenor sequitur in hec verba et est talis.

Далі наводиться грамота Владислава ІІ від 19 жовтня 1387р. (див. док. №37). Sequitur alterius litere tenor in hec verba.

Далі наводиться грамота Владислава ІІІ від 2 березня 1440 р. (див. док. №41). Tercie vero litere tenor talis est.

Далі наводиться грамота Владислава ІІІ від 29 лютого 1440 р. (див. док. №40). Після цього подано текст:

Nos itaque prefatorum Armenorum peticionibus tanquam iustis, consonis et condignis annuentes, eisdem literis visis, lectis, auscultatis, cognitis et intellectis, ipsas de consilio consiliariorum nostrorum tanquam sanas, salvas, iustas et sufficientes in omnibus ipsarum clausulis, punctis, articulis et condicionibus approbavimus, ratificavimus, confirmavimus, approbamusque ratificamus, et confirmamus, decernentes eas perpetue firmitatis robur, vim et efficaciam obtinere tenore presencium mediante. Harum quibus sigillum nostrum est subappensum testimonio litterarum. Actum et datum Sandomirie feria tercia festi Pentecostes, anno Domini millesimo quadringentesimo sexagesimo primo, presentibus ibidem reverendo in Christo patre domino Iohanne episcopo Wladislaviensi et regni Polonie cancellario, necnon magnificis et generosis Derslao de Rytwani Sandomiriensi, Andrea Odrowansch de Sprowa Leopoliensi palatinis, Hyncza de Rogow castellano Sandomiriensi, Petro de Curow Lublinensi, Kmytha de Wyschnyewa Woynycensi castellanis, Iacobo de Dambno regni Polonie vicethezaurario et Iohanne de Rythwany capitaneo Sandomiriensi, aliisque pluribus consiliariis et familiaribus nostris testibus ad premissa. Datum per manus eiusdem reverendi patris domini Iohannis episcopi Wladislaviensis cancellarii et venerabilis Iohannis Luthkonis de Brzesze decretorum doctoris, archidiaconi Gneznensis, vicecancellarii regni Polonie, sincere nobis dilectorum.

Ad relationem eiusdem reverendi patris domini Iohannis episcopi Wladislaviensis, regni Polonie cancellarii.

ім’я Господа амінь. Для вічної пам’яті справи. Все, що стається в часі, з часом загине, якщо на письмі та достатнім свідченням гідних довір’я свідків не буде увічнене. Тому ми, Казимир,

Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти) всім, кому ¾∣ι∣Cgjffi потрібно, сучасникам і прийдешнім, які це читатимуть. Що перед нашим маєстатом і нашими радниками, які на той час при нас засідали, особисто стали вірні наші милі вірмени, принесли грамоти найясніших панів володарів, а саме Владислава, батька, і Владислава, рідного брата, польських королів, наших найдорожчих попередників, цілі, непорушні, непошкоджені, цілковиті і загалом без будь-якого ганджу та підозри, просячи нас уклінно, щоб ми згадані грамоти вважали відновити, зміцнити, схвалити і підтвердити. Цих грамот зміст наводиться у таких словах і є таким.

Далі наводиться грамота Владислава ІІ від 19 жовтня 1387р. (див. док. №36).

Зміст іншої грамоти слідує у таких словах.

Далі наводиться грамота Владислава ІІІ від 2 березня 1440 р. (див. док. №41).

А зміст третьої грамоти є таким.

Далі наводиться грамота Владислава ІІІ від 29 лютого 1440 р. (див. док. №40). Після цього подано текст:

Отже, ми, до прохань згаданих вірменів прихиляючись, як справедливих та гідних, ті всі грамоти побачивши, прочитавши, прослухавши, пізнавши їх за порадою наших радників, як цілі, непорушні, непошкоджені та цілковиті у всіх їхніх клаузулах, пунктах, статтях і умовах схвалили, зміцнили і підтвердили, як і схвалюємо, зміцнюємо і підтверджуємо, вирішуючи, щоб вони назавжди мали силу, міць та дієвість міцності за посередництвом змісту даної (грамоти). До цієї грамоти для засвідчення наша печатка є підвішена. Діялося і дано в Сандомирі у вівторок, в день свята П’ятидесятниці, року Божого 1461, у присутності (список свідків). Дано через руки того велебного Йоана, влоцлавського єпископа, канцлера, і велебного Йоана Лютка з Бжезє, доктора декретів, гнєзненського архидиякона, віце-канцлера Польського королівства, щиро нам милих.

За свідченням того велебного Йоана, влоцлавського єпископа, канцлера Польського королівства.

1461 р., травня 27, Сандомир

Казимир IV підтверджує грамоту Владислава ІІІ від 17 липня 1444р., в якій йдеться підтвердження права львівських вірменів користуватись у місті для власних потреб двома м'ясними ятками

Коп.: MK, 20, k.75v-76; 17, k.4 (текст пошкоджено); ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.313, арк.1-2. Транс.: MK, 23, k.601-603; 187, k.146v-147v.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.22-23.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.80-81 (польський).

Регести: MRPS, II, N75 (supplementum); III, N175 (supplementum); IV/3, N941 (supplementum).

In nomine Domini amen. Ad perpetuam rei memoriam. Omnia, que fiunt in tempore, simul cum tempore evanescunt, nisi apicibus literarum et fidedignorum testimonio sufficienti fuerint perhennata. Proinde nos Kazimirus Dei gracia rex Polonie, necnon terrarum Cracovie, Sandomirie, Siradie, Lancicie, Cuiavie, Pomeranie etc. rex, magnus dux Lythuanie, Russie Prussieque dominus et heres etc. Significamus tenore presencium, quibus expedit, universis, presentibus et futuris, presencium noticiam habituris. Quomodo nostre maiestatis et nostrorum consiliariorum lateri nostro assidencium personaliter constituti famosi Armeni de Leopoli fideles nostri dilecti literas serenissimi principis domini Wladislai olim Hungarie et Polonie regis, germani et antecessolis nostri carissimi, sanas, salvas, illesas, integras et omni prorsus vicio et suspicione carentes obtulerunt nobis humiliter supplicantes, quatinus prefatas literas innovare, approbare, ratificare et confirmare dignaremur. Quarum literarum tenor sequitur et est talis in hec verba.

Далі наводиться грамота Владислава ІІІ від 17липня 1444р. (див. док. №42). Після цього подано текст:

Nos itaque prefatorum Armenorum nostrorum supplicacionibus tanquam iustis, consonis et condignis annuentes, ac prefate civitatis nostre Leopoliensis ex ipsorum Armenorum eandem immorancium et inhabitancium incrementacione meliorem condicionem proventusque nostros et daciones augere cupientes, dictis literis et munimentis ipsorum visis, lectis, auscultatis et intellectis, ipsas et iura ipsorum prefata, quod videlicet carnes quascunque in eisdem maccellis ipse advocatus et Armeni prefati libere et sine quovis impedimento et perturbacione quorumcumque subditorum nostrorum vendant et vendere possint, approbavimus, ratificavimus et confirmavimus ac approbamus, ratificamus et confirmamus, decernentes eas perpetue firmitatis robur, vim et efficaciam obtinere tenore presencium mediante. Harum, quibus sigillum nostrum est subappensum, testimonio literarum. Actum et datum Sandomirie feria quarta infra octavas festi Pentecostes, anno Domini millesimo quadringentesimo sexagesimo primo, presentibus ibidem reverendo in Christo patre domino Iohanne episcopo Wladislaviensi et regni Polonie cancellario, ac magnificis et generosis Derslao de Rytwiany Sandomiriensi, Andrea Odrowansch de Sprowa Leopoliensi palatinis, Hyncza de Rogow Sandomiriensi, Petro de Curow Lublinensi, Dobeslao Kmytha de Vyssnyowa Voynycensi castellanis, Iacobo de Dambno regni Polonie vicethezaurario et Johanne de Rythwany capitaneo Sandomiriensi et aliis quam pluribus consiliariis et familiariis nostris testibus ad premissa. Datum per manus prefati reverendi patris domini Iohannis episcopi Wladislaviensis cancellarii ac venerabilis Iohannis Luthconis de Brzezye utriusque iuris doctoris, archidiaconi Gneznensis, vicecancellarii regni Polonie, sincere nobis dilectorum.

Ad relationem eiusmodi patris domini Iohannis episcopi Wladislaviensis, regni Polonie cancellarii.

ім’я Господа амінь. Для вічної пам’яті справи. Все, що стається в часі, з часом загине, зЗіИгйЛК якщо буквами на письмі та достатнім свідченням гідних довір’я свідків не буде увічнене. Тому ми, Казимир, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти) всім, кому потрібно, сучасникам і прийдешнім, які це читатимуть. Що перед нашим маєстатом і нашими радниками, які на той час при нас засідали, стали особисто славетні вірмени, вірні наші милі, принесли грамоту найяснішого пана володаря Владислава, угорського та польського короля, нашого найдорожчого рідного брата та попередника; цілу, непорушну, непошкоджену, цілковиту і загалом без будь-якого ганджу та підозри, просячи нас уклінно, щоб ми згадані грамоти вважали відновити, зміцнити, схвалити і підтвердити. Цих грамот зміст наводиться у таких словах і є таким.

Далі наводиться грамота Владислава ІІІ від 17липня 1444р. (див. док. №42). Після цього подано текст:

Отже, ми до прохань згаданих наших вірменів прихиляючись, як справедливих та гідних, і бажаючи (подбати) про кращі умови для зростання згаданого нашого міста Львова через тих вірменів, які там перебувають та живуть, і щоб збільшити наші прибутки та збори, згадану грамоту та її підтвердження побачивши, прочитавши, прослухавши, пізнавши та згадані їхні права, а саме, що той війт та згадані вірмени хай продають та можуть продавати будь-яке м’ясо у тих ятках вільно і без будь-якої перешкоди та перепони будь-яких наших підданих, схвалили, зміцнили і підтвердили, як і схвалюємо, зміцнюємо і підтверджуємо, вирішуючи, щоб вони назавжди отримали силу, міць та дієвість міцності за посередництвом змісту даної (грамоти). До цієї грамоти для засвідчення наша печатка є підвішена. Діялося і дано в Сандомирі у середу, в октаву свята П’ятидесятниці, року Божого 1461, у присутності (список свідків). Дано через руки згаданого велебного Йоана, влоцлавського єпископа, канцлера, і велебного Йоана Лютка з Бжезє, доктора декретів, гнєзненського архидиякона, віце-канцлера Польського королівства, щиро нам милих.

За свідченням того пана отця Йоана, влоцлавського єпископа, канцлера Польського королівства.

1462 р., листопада 23, Пйотрків Казимир IV підтверджує всі права та привілеї львівських вірменів та виймає їх з-під юрисдикції будь-яких королівських урядників

Коп.: MK, 20, k.76-76v; 17, k.5 (текст пошкоджено); ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.129-130зв.;

оп.2, спр.613, арк.24зв.-25; Дідуш., спр.117, арк.39-39зв.; Czart. 2003, s.346-349.

Облята: ЦДІАУЛ. - Ф.9, оп.1, спр.471, арк.1324-1327.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.24-26; Balzer, s.178-181.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.83-84зв. (польський).

Регест: MRPS, II, N77 (supplementum); III, N177 (supplementum).

In nomine Domini amen. Ad perpetuam rei memoriam. Omnium rerum gesta vetustate temporis evanescunt, nisi apicibus literarum et testimonio fidedignorum sufficienti fuerint perhennata. Proinde nos Kazimirus Dei gratia Polonie, Cracovie, Sandomirie, Siradie, Lancicie, Cuiavie, Pomeranie rex, magnus dux Lithuanie, Russie Prussieque dominus et heres etc. Significamus etc. Quomodo in nostre maiestatis et nostrorum consiliariorum tunc lateri nostro assidencium presencia constitutus personaliter famosus Cristinus advocatus Armenorum civitatis nostre Leopoliensis, fidelis noster dilectus, literas seu privilegia serenissimorum olim principum regum Polonie praedecessorum nostrorum donacionem ac concessionem iurium ipsis

Armenis gratiose elargitam in se continencia, per nos quoque ratificata, obtulit et presentavit, quorum tenorem volumus hic habere pro expressis, suaque deduxit in naracione, quomodo in derogacionem praeiudiciumque et vilipendium huiusmodi iurium, privilegiorum et immunitatum sic, ut premittitur, ipsis concessorum multis in ipsa civitate et aliis locis gravantur et opprimuntur iniuriis, molestiis et oppressionibus, nobis proinde supplicando humiliter, quatinus ipsum advocatum cum prefatis Armenis pro tempore ipsam civitatem Leopoliensem immorantibus iuri civili seu Theutonico Maydemburgensi annecteremus, appropriaremus et incorporaremus. Ac tamen¹ nos viso, lecto et intellecto in medio consilii nostri iure ipsorum Armenorum tanquam efficaci, firmoque, sollenni et salubri, huiusmodi incorporationem in dictum ius Theutunicum ipsis dare recusantes, ac cupientes ipsorum statum in meliorem deducere condicionem et incrementacionem, ut tanto melius et habundantius de nostris proventibus nobis ac successoribus nostris valeant respondere, dictum Cristinum advocatum cum quibusvis Armenis praedictam civitatem Leopoliensem habitantibus, circa prefata iura et privilegia et immunitates per predecessores nostros praefatos concessa et donata, dictorum consiliariorum nostrorum voluntate ad id accedente, conservavimus et conservamus, ac eadem in suis punctis, clausulis et conditionibus approbamus, ratificamus et confirmamus, decernentes ea robur habere firmitatis perpetue, presencium per tenorem eximentes et liberantes ipsos advocatum et Armenos ab omni iurisdicione et potestate omnium regni nostri dignitariorum, iudicum, subiudicum, capitaneorum, necnon dicte civitatis nostre Leopoliensis advocati, consulum et quorumvis officialium eorundem iuris Theutunici, ut coram ipsis aut aliquo ipsorum pro causis, tam magnis, quam parvis, et quibusvis excessibus citati minime respondebunt aut aliquas penas soluere tenebuntur. Verum tamen ipsi Armeni coram advocato ipsorum et ipsius successoribus, advocatus vero aut ipsius successores non aliter, quam in prefato iure suo Armenico de se querulantibus ibidem respondere tenebuntur, hoc adiecto, quod omnes et singuli Armeni prefati in fide Armenorum viventes, quorum multi de suo iure Armenico in ius Theutunicum se transtulerunt, eoque pociantur et fruantur iure, ita scilicet, quod, dum et quociens ipsi Armeni per nos tanquam nostri subditi pro aliquibus dacionibus sive solucionibus requirentur, omnes unanimiter iuxta cuiuscunque² exigenciam pro eisdem solucionibus aut dacionibus ipsis per nos impositis contribuant et componant. Vobis igitur supradictis et signanter advocato, proconsulibus, consulibus et universis civibus et incolis Leopoliensibus civitatem immorantibus, iuris Theutunici prefati mandamus seriose, omnino habere volentes, quatinus cum dictis Armenis pro quibuscunque iniuriis, rebus et causis, pro quibus vobis aut alicui vestrum existant culpabiles, duntaxat apud ipsorum advocatum pro tempore existentem in ipso iure ipsorum Armenico iusticie complementum vobis et cuilibet vestrum ministrari et fieri requiratis et exposcatis, sine omni perturbatione, molestatione eorundem et impedimento, et aliter facere non ausuri sub gravi nostra indignatione. Harum, quibus sigillum nostrum presentibus est subappensum, testimonio literarum. Actum et datum in convencione Pyotrkoviensi generali feria tercia ipso die sancti Clementis, anno Domini millesimo quadringentesimo sexagesimo secundo, praesentibus ibidem reverendis in Christo patribus dominis Iohannis Dei gratia sancte ecclesie Gnesnensis archiepiscopo et primate, Andrea episcopo Poznaniensi, ac magnificis et generosis dominis Luca de Gorka Poznaniensi, Stanislao de Ostrorog Kalissiensi, Sandivogio de Lanzenicze Siradiensi, Petro de Oporow Lanciciensi, Nicolao de Cosczyelecz Brzestensi, Iohanne de Cosczyelecz Iunuwladislaviensi, Andrea Odrowasz de Sprowa Leopoliensi palatinis, Petro de Schamotuli Poznaniensi, Hyncza de Rogow Sandomiriensi, Petro de Gay Kalissiensi, Iohanne Zaremba Siradiensi, Iohanne de Czarnkow Gneznensi, Andrea de Crethkow Brestensi, Dobeslao Kmitha de Wissnicze Woynicensi, Eustachio de Sprowa Radomiensi castellanis, Iacobo de Dambno thesaurario, Iohanne de Rithwyany marscalco regni Polonie et aliis pluribus fidedignis circa premissa. Datum per manus reverendi patris domini Iohannis episcopi Wladislaviensis et cancellarii ac venerabilis Iohannis Luthkonis de Brzezye, utriusque iuris doctoris, archidiaconi Gnesnensis, vicecancellarii regni Polonie, sincere nobis dilectorum.

Ad relationem eiusdem reverendi patris domini Iohannis episcopi Wladislaviensis etc³.

¹ У публікації Ф.Бішоффа: Actum.

² У публікації Ф.Бішоффа: uniuscumque.

³ Ф.Бішофф вважав, що цей документ був підтверджений 1591 р., але у цьому році Сигізмунд ІІІ тільки дозволив зробити копію-видимус документа з Коронної метрики (див. ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.129-130зв.)

ім’я Господа амінь. Для вічної пам’яті справи. Всі речі за давністю часу зникають, ⅛∣Λrqffl⅛ якщо б письмом та свідченням гідних довіри (людей) не увічнювалися. Тому ми, Казимир, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти) всім, кому потрібно, сучасникам і прийдешнім, хто це читатиме. Що у присутності нашого маєстату та наших радників, що на той час при нас засідали, став особисто славетний Христин, вірменський війт нашого міста Львова, вірно нам милий, приніс та показав грамоти або привілеї найясніших покійних володарів, польських королів, наших попередників, дарування та надання прав, наданих милостиво тим вірменам, яких (грамот) зміст хочемо мати як висловлений. І у своїй розмові сказав, що через обмеження, кривду та погорду таких дозволених їм прав, привілеїв та імунітетів, як вище подано, в тому місті та в інших містах обтяжуються та примушуються різними несправедливостями, покривдженнями та переслідуваннями. Тому ми до уклінного прохання (прихиляючись), того війта зі згаданими вірменами, що у той час у місті Львові мешкають, до міського або магдебурзького права приєднали, з’єднали та інкорпорували. Однак побачивши, прочитавши та зрозумівши за посередництвом нашої ради право тих вірменів як ґрунтовне, міцне і у всьому здорове, таку інкорпорацію в згадане міське право відмовляємося дати та бажаючи їхнє становище до кращого стану та покращення привести, щоб вони краще та достатніше наші та наших спадкоємців прибутки могли наповнювати, згаданого війта Христина зі всіма вірменами згаданого міста Львова при їхніх правах, привілеях та вільностях, наданих та дарованих згаданими нашими попередниками, за волею тих наших радників, що при цьому присутні, зберегли, зберігаємо та їх у власних пунктах, клаузулах та умовах схвалюємо, зміцнюємо та підтверджуємо, вирішуючи в цьому мати силу вічної міцності через зміст даної (грамоти). Виймаємо та вивільняємо їхнього війта та вірменів від будь-якої юрисдикції та влади всіх достойників, суддів, підсудків, старостів нашого королівства, а також згаданого нашого міста Львова війта, райців та будь-яких урядників міського права, щоб перед ними або будь-ким з них у справах, як малих, так і великих, та у будь-яких випадках (коли б не були) позвані, не повинні відповідати або якісь штрафи платити^[150]. Але ті вірмени перед їхнім війтом та його спадкоємцями, а війт або його спадкоємці не інакше, як у згаданому своєму вірменському праві у справах між собою повинні відповідати. Додавши також, що всі та кожен зі згаданих вірменів, які у вірменському праві живуть, яких немало зі свого вірменського права на магдебурзьке право перейшло та ним користуються і заживають, так (вирішуємо), що в будь-який час і скільки б разів ці вірмени нами не були б повідомлені про будь-який податок, сплату, всі одностайно відповідно до стягнення кожного з них такі сплати або податки, нами визначені їм, мають збирати та складати. Отже, вам, вищезгаданим, а саме війтові, бурмистрам, райцям та всім міщанам та жителям, що у Львові мешкають на згаданому магдебурзькому праві, серйозно наказуємо, бажаючи все мати (в порядку), щоб з тими вірменами про будь-які несправедливості, речі та справи, за які ви або будь-хто з вас був би звинуваченим, тільки перед їхнім війтом, що в той час буде, у їхньому вірменському праві справедливість повинні доводити й у них собі вимагати без будь-якої турботи, прикрості та перешкоди, інакше чинити під нашим тяжким гнівом та неласкою, щоб не наважувалися. До цієї (грамоти) для засвідчення наша печатка є підвішена. Діялося і дано на вальному сеймі в Пйотркові у вівторок в день св. Клеменса, року Божого 1462, у присутності (список свідків). Дано через руки велебного пана отця Йоана, влоцлавського єпископа, канцлера Польського королівства, і велебного Йоана Лютка з Бжезє, доктора обох прав, гнєзненського архидиякона, віце-канцлера Польського королівства, щиро нам милих.

За свідченням того велебного пана отця Йоана, влоцлавського єпископа, канцлера Польського королівства.

Lwowie // Studya nad Iiistorva prawa polskiego. - Lwow, 1909, T. IV - Z. 1. - S.100-137. У цьому ж параграфі автор збиває безпідставну критику автентичності цього привілею Ф.Бішоффом та деякими іншими вченими (див.: Op.cit. - S.122-128).

1462 р., листопада 23, Пйотрків

Казимир IV підтверджує грамоту Владислава ІІ від 3 жовтня 1402 р., за якою вірмени отримали право торгувати у всій державі на час закриття дороги до татарських країв

Коп.: MK, 20, k.76v-77; ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.131-132; Дідуш., спр.117, арк.39зв.-40. Транс.: МК, 33, k.280-283; ЦДІАУЛ. - Ф.475, оп.1, спр.5, арк.9-11зв.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.26-28; AGZ, VI, s.73-74; Balzer, s.181-183.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.84зв.-86 (польський).

Регести: MRPS, III, N178 (supplementum); IV/3, N12110; IV/3, N962 (supplementum).

In nomine Domini amen. Ad perpetuam rei memoriam. Gesta humanorum actorum faciliter depereunt, nisi adminiculis literarum et fidedignorum testimonio sufficienti fuerint perhennata. Proinde nos Kazimirus Dei gratia rex Polonie, necnon terrarum Cracovie, Sandomirie, Siradie, Lancicie, Cuyavie, Pomeranie, magnus dux Lithuanie, Russie

Prussieque dominus et heres. Significamus etc. Quomodo in nostre maiestatis et nostrorum consiliariorum tunc nobis assidencium presencia constitutes personaliter famosus Cristinus advocates

Armenorum civitatis nostre Leopoliensis literam serenissimi domini Wladislai regis Polonie, genitoris et predecessoris nostri charissimi, admissionem et concessionem negociaciones exercendi, ipsis Armenis factam in se continentem, obtulit et presentavit nobis humiliter supplicando, ut ipsam ratificare, approbare et confirmare dignaremur. Cuius tenor de verbo ad verbum sequitur et est talis.

Далі наводиться грамота ВладиславаІІвід 3 жовтня 1402р. (див. док. №37). Після цього подано текст:

Nos itaque supplicacionibus pro ipsis advocato et Armenis nobis humiliter porrectis tanquam iustis et consonis annuentes, huiusmodi literam ratam atque gratam habentes, in omnibus suis punctis, clausulis, articulis et condicionibus, dictorum consiliariorum nostrorum voluntate ad id accedente, approbavimus, ratificavimus, confirmavimus, approbamusque, ratificamus et confirmamus perpetuo per presentes, ac de nostra regia benignitate cupientes ipsorum Armenorum condicionem facere meliorem, ut tanto commodius¹ de nostris proventibus nobis et nostris successoribus valeant respondere, concedimus et presentibus admittimus, ut merces, et res bona ipsorum universa, tam de transmarinis, quam de aliis quibuscumque partibus per eosdem conducta talento, libra, alias lokcziem² et ulna, sic ut premittitur, more aliorum regnicolarum nostrorum in omnibus civitatibus, oppidis et locis quibuscunque regni et dominiorum nostrorum vendere, propinare et mensurare iuxta Consuetudinem antiquam habeant libertatem. Vobis igitur palatinis, castellanis, capitaneis, tenutariis, magistris civium, ceterisque officialibus mandamus seriose, omnino habere volentes, quatenus prefatos Armenos ad huiusmodi mercium et bonorum eorundem vendicionem, propinacionem et negociacionem quoque exercendi liberam admittatis et admitti faciatis et debeatis, ac ipsos ab infestacione, turbacione et molestacione quorumlibet hominum, cuiuscunque status et condicionis sint, tueamini et protegatis, et aliter non facturi pro gracia nostra. Harum, quibus sigillum nostrum presentibus est subappensum, testimonio litterarum. Actum et datum in convencione Pyotrkoviensi generali feria tercia ipso die sancti Clementis, anno Domini millesimo quadringentesimo sexagesimo secundo, presentibus ibidem reverendissimo et reverendis dominis Iohanne sancte Gneznensis ecclesie archiepiscopo et primate, Andrea episcopo Poznaniensi, ac magnificis et generosis Luca de Gorka Poznaniensi, Stanislao de Ostrorog Calissiensi, Sandivogio de Lanzenicze Siradiensi, Petro de Oporow Lanciciensi, Nicolao de Cosczyelecz [Brestensi, Andrea de Koscieliecz Iuniwladislawiensi, Andrea Odrowasz de Sprowa Leopoliensi palatinis, Petro de Schamotuli Poznaniensi, Hincza de Rogow Sandomiriensi, Petro de Gay Calissiensi, Ioanne Zaramba de Calinowa Siradiensi, Ioanne de Czarnkow Gneznensi, Andrea de Crethkow Brestensi, Dobeslao Cmitha de Wysznycze Woynycensi, Eustachio de Sprowa Radomiensi castellanis, Iacobo de Dambno thesaurario³ et Ioanne de Rithwiany marschalko regni Polonie, et aliis pluribus fidedignis testibus circa premissa. Datum per manus reverendi patris Ioannis Dei gracia episcopi Wladislaviensi et cancellarii, ac Ioannis Luthconis de Brzezie, iuris utriusque doctoris, archidiaconi Gneznensis, vicecancellarii regni Polonie, sincere nobis dilectorum.

Ad relacionem eiusdem reverendi patris domini Ioannis Dei gracia episcopi Wladislaviensis et regni Polonie cancellarii]⁴ prout proxime supra in sequente folio⁵.

¹ У публікації Ф.Бішоффа: comodosius.

² У публікації Ф.Бішоффа: lothem.

³ У публікації Ф.Бішоффа: vicethesаurario.

⁴ У тексті МК пропущено кінцівку грамоти “Brestensi... cancellarii”, яку відновлено за публікацією Ф.Бішоффа.

⁵ 12.01.1591 р. Сигізмунд ІІІ дозволив зробити копію-видимус документа з Коронної метрики (див. ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.131-132).

ім’я Господа амінь. Для вічної пам’яті справи. Історія людських справ легко гине, дійте®? якщо письмом та свідченням гідних довір’я (людей) не буде достатньо увічнена.

Тому ми, Казимир, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом ¾j⅜3¾>¾ даної (грамоти) всім, кому потрібно, сучасникам і прийдешнім, хто це читатиме. Що у присутності нашого маєстату та наших радників, що на той час при нас засідали, став особисто славетний Христин, вірменський війт нашого міста Львова, приніс та показав грамоту найяснішого пана Владислава, польського короля, найдорожчого батька та нашого попередника, що містить у собі допущення та надання тим вірменам у занятті купецтвом, та просячи нас уклінно, щоб цю (грамоту) ми вважали за гідне зміцнити, схвалити та підтвердити. Зміст якої дослівно наводиться і є таким.

Далі наводиться привілей ВладиславаІІвід 3 жовтня 1402р. (див. док. №37). Після цього подано текст:

Отже, ми, прихиляючись до прохань, як справедливих та слушних, поданих до нас уклінно за тим війтом та вірменами, таку грамоту маючи за важливу та тривалу, у всіх її пунктах, клаузулах, статтях та умовах за волею наших радників, що є присутні, схвалили, зміцнили та підтвердили, як і схвалюємо, зміцнюємо та підтверджуємо на віки даною (грамотою) і з нашої королівської ласкавості. Бажаючи становище тих вірменів кращим зробити, щоб тим зручніше про наші і наших спадкоємців прибутки могли дбати, дозволяємо та даною (грамотою) допускаємо, щоб будь-які їхні товари, речі і предмети, які привезені із заморських, так і з будь-яких інших країв, на таланти, вагу або лотем та ліктем, так, як вище подано, за звичаєм інших мешканців нашого королівства у всіх містах, містечках, будь-яких інших місцях нашого королівства та регіонів мають свободу торгувати, шинкувати та міряти відповідно до давнього звичаю. Отже, вам, воєводам, каштелянам, старостам, орендарям, бурмистрам та іншим урядникам, наказуємо серйозно, бажаючи мати все (в порядку), щоб згаданих вірменів до такого продажу, шинкування, виконання торгівлі їхніми товарами та предметами вільно допускали та діяли, щоб (інші) допускали, та їх від неприязні, турбот, прикрості будь-яких людей будь-якого стану і походження, щоб захищали та протегували, інакше не чинили задля нашої ласки. До даної (грамоти) для засвідчення наша печатка є підвішена. Діялося і дано на вальному сеймі в Пйотркові у вівторок, у день св. Клеменса, року Божого 1462, у присутності (список свідків). Дано через руки велебного пана отця Йоана, Божою ласкою, влоцлавського єпископа, канцлера польського королівства, і велебного Йоана Лютка з Бжезє, доктора обох прав, гнєзненського архидиякона, віце-канцлера Польського королівства, щиро нам милих.

За свідченням того велебного пана отця Йоана, Божою ласкою, влоцлавського єпископа, канцлера Польського королівства.

1469 р., квітня 10, Львів Казимир IV видає декрет в справі між львівськими вірменами та бурмистром і райцями, встановлюючи, що у судових справах між вірменами має засідати міський війт разом з вірменськими старшими, а всі вірмени у Львові без огляду на різне право є зобов’язані спільно сплачувати податки

Опубл.: Balzer, s.181-183.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.86-86зв. (польський).

asimirus Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae Prussiaeque dominus et haeres. Significamus tenore praesentium, quibus expedit, universis, quomodo orta pridem ⅜¾⅞¾g⅛ coram nobis inter famosos consules civitatis nostrae Leopoliensis, fideles nostros dilectos, ex una, et inter providos Armenos de ibidem, materia quaestionis, praetendentibus autem ipsis Armenis, quod per advocatum suum pro quibuscunque causis deberent iudicari, consulibus ex adverso affirmantibus, quod ipsi Armeni nonnisi advocati Leopoliensis iudicio subesse sunt adstricti; visis itaque partium ipsarum iuribus et libertatibus munimentisque, exauditis insuper earum propositionibns et responsis, tali modo inter eos hinc et inde in praemissis observandum esse statuimus.

1. Ut quotienscunque causae iudiciariae inter Armenos emerserint, earundem causarum iudicio advocatus civitatis Leopoliensis debebit praesidere, associatis sibi et adiunctis nonnullis Armenis senioribus loco iuratorum, quorum iuxta vota et determinationem advocatus antedictus Leopoliensis in causis huiusmodi sententiam proferre tenebitur et debebit.

2. Poenae insuper iudiciariae, ex ipsis Armenorum iudiciis solvendae, in causis inter Armenos domesticos emergentibus, pro ipsis Armenis provenire debebunt. Poenae vero ex causis inter Armenos forenses seu alios quoscunque homines emergentibus provenientes, nonnisi pro eodem advocato Leopoliensi reddi debent.

3. Praesentibus tamen duntaxat ad proximum et felicem nostrum in has terras adventum in suo robore valituris.

4. Volumus praeterea, ut omnes et singuli Armeni, tam extra, quam intra civitatem Leopoliensem constituti, quocunque iure, sive proprio, sive Theutonico et quovis alio potiantur, de quibuslibet contributionibus, datiis et exactionibus nostris regalibus, quocunque modo per nos institutis et instituendis, peramplius et de cetero sine quavis divisione una simul respondere sint adstricti. Harum, quibus sigillum nostrum est subappensum, testimonio litterarum. Datum Leopoli, feria secunda proxima post dominicam Conductus Paschae, anno Domini 1469.

Relatio venerabilis Alberti de Zichlin regni Poloniae cancellarii.

Казимир, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти) всім, кому потрібно. Що недавно перед нами розпочалася суперечка між славетними райцями нашого міста Львова, вірно нам милими, з одного боку, та обачними вірменами звідти ж. Суть питання, як ті вірмени подали, що (вони) своїм війтом у будь- яких справах мають бути суджені. Навпаки, райці розповідали, що ті вірмени тільки суду львівського війта зобов’язані підлягати. Отже, побачивши тих сторін права, вільності та підтвердження, понад це вислухавши їхні скарги та відповіді, таким чином постановили, що слід дотримуватися між ними з того й іншого (боку) у вищезгаданих (справах).

1.¹ Скільки б разів судові справи між вірменами не виникали, (стільки разів) на суді тих справ повинен засідати війт того міста Львова, прикликавши та приєднавши собі деяких старших вірменів замість присяжних (лавників), відповідно до голосу та рішення яких вищезгаданий львівський війт має і повинен виносити вирок у таких справах².

2. Понад це судові кари, плачені зі своїх вірменських судів, які виникають між місцевими вірменами, мають припадати самим вірменам. А кари, що виникають у справах між чужоземними вірменами або будь-якими іншими людьми, тільки самому львівському війтові мають віддаватися.

3. Однак дана (грамота) тільки до нашого найближчого та майбутнього прибуття у ці землі буде тривати у своїй силі.

4. Крім цього, хочемо, щоб всі та кожен вірменин, що живе як поза, так і в місті Львові, підлягає будь-якому праву, чи власному (вірменському), чи німецькому та будь-якому іншому, з будь-яких наших королівських контрибуцій, данини та податків, будь-яким чином встановлених і що будуть встановлені, тепер і потім без будь-якого поділу всі разом були зобов’язані відповідати. Для засвідчення цієї грамоти наша печатка є підвішена. Дано у Львові у найближчий понеділок після Вербної неділі, року Божого 1469.

За свідченням велебного Альберта із Зихліна, канцлера Польського королівства.

¹ Нумерація у цьому та наступних документах подається за публікаціями О.Бальцера.

² Цим скасовувалося окреме війтівство у Львові.

1476р., жовтня 25, Белз Казимир IV видає декрет в справі між львівськими вірменами та бурмистром й райцями про судочинство вірменів, уточнюючи попередній декрет від 10 квітня 1469 р. про головування міського війта, порядок судових засідань, присягу та накладає заклад 600 гривень при порушенні декрету

Опубл.: Balzer, s.183-186.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.87-88 (польський).

Kasimirus Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae Prussiaeque dominus ГОКІЖ® et haeres. Significamus tenore praesentium, quibus expedit, universis, quomodo licet ∣K⅛∩L∣= superiori tempore orta materia quaestionis inter famosoa consules civitatis nostrae Leopoliensis, fideles nostros dilectos, ex una, et providos Armenos civitatis eiusdem, partibus ex altera, praetendentibus videlicet ipsis Armenis, quod per advocatum suum pro quibuscunque causis deberent iudicari, consulibusque ipsis ex adverso affirmantibus, quod ipsi Armeni nonnisi advocati civitatis Leopoliensis iudicio subesse sunt adstricti, certas decreti nostri litteras dederimus et concesserimus; quia tamen, ut querelae ipsorum Armenorum continebant, litterae ipsae in aliquibus clausulis minime executae sunt et servatae, immo ex quorundam articulorum dubietate novae inter eosdem Armenos et consules emergebant differentiae; volentes igitur, ut res ipsa nostrae inventionis et decreti medio planius declaretur, praesentes litteras, cum priorum approbatione, sub articulis inferius descriptis dandas esse volumus et damua, ut sequitur, in hunc mudum.

1. Ut quotienscunque causae aliquae iudiciariae inter Armenos emerserint, earundem causarum iudicio advocatus civitatis Leopoliensis debebit praesidere, associatis sibi et adiunctis nonnullis Armenis senioribus loco iuratorum, quorum iuxta vota, determinationem et ius advocatus antedictus Leopoliensis in causis huiusmodi sententiam ferre tenebitur et debebit.

2. Poenae insuper iudiciariae, ex ipsis iudiciis Armenorum solvendae, in causis inter Armenos domesticos vertentibus, pro ipsis Armenis provenire debebunt. Poenae vero provenientes ex causis, inter Armenos forenses seu alios quoscunque homines emergentibus, nonnisi pro advocato Leopoliensi reddi debent. Et similiter poenae, quae violentiam ex sanguinis effusione contingunt, ad eundem advocatum, et non ad Armenos pertinebunt.

3. Insuper ipse advocatus Leopoliensis nullum Armenum sine Armenis senioribus assessoribus iudicabit nec aliquam iudicandi causam habebit facultatem, exceptis causis criminalibus et poenis, ad quorum iudicium ipsi Armeni coram nobis se nihil habere professi sunt, quarum soli advocato et iuratis civitatis Leopoliensis convenit iurisdictio.

4. Dum vero aliquis Armenus pro excessu quocunque aut ex quacunque causa inculpatus fuerit, tenebitur idem Armenus ad advocatum civitatis dari, et advocatus eum nonnisi praesentibus Armenis senioribus praefatis mancipare et vinculare debet; si vero nox iudicium tunc de captivitate ipsius Armeni fiendum impedierit, extunc advocatus praedictus eundem sub diligenti custodia impensis eius, qui ipsum inculpavit, ad diem crastinum et lucem diei servabit. Et die veniente praesentibus Armenis senioribus, ut praefertur, de eodem iustitia fiat.

5. Ubi autem inter advocatum, iuratos civium et Armenorum seniores super alicuius causae cognitione et determinatione differentia orietur, et ad nos definienda remittetur, extunc remissio, interrogatio et inquisitio ipsa non aliter, quam de voluntate partis utriusque iudicio praesidentis sub earum sigillis fieri debent. Et habita a nobis desuper responsione, litterae ipsae nostrae, responsum et informationem continentes, nonnisi utraque parte praesente aperientur, et secudum informationem in eis contentam fiat causae, pro qua differentia emerserat, diffinitio.

6. De iuramentis vero, per Armenos iudicialiter agentes praestandis, volumus eosdem in consuetudine, quae prius servabatur in talibns, conservari. De adductore tamen ad iuramenta, qui rotham ipsis Armenis pronutiare deberet, inquisitionem generosi Raphaelis de Iaroslaw succamerarii Premisliensis et capitanei nostri Leopoliensis, fidelis dilecti, relinquimus, et commisimus, ut modum et consuetudinem ab aliarum civitatum Armenis desuper experiatur et nos tunc efficiat certiores pro finali super eodem, adductore per nos fienda decisione.

7. Cupientes insuper de pace et tranquillitate partis utriusque, videlicet civium et Armenorum Leopoliensium, providere, inter eosdem vadium sexagentarum marcarum pecuniae vallavimus, interposuimus et imponimns per praesentes.

8. Volentes tamen, ut et priores decreti nostri litterae super talibus differentiis datae, quas in suo robore relinquimus, duntaxat ad nostrum felicem et proximum in has terras Russiae adventum in suo robore duraturae sint.

9. Volumus praeterea, ut omnes et singuli Armeni, quam extra, et intra civitatem Leopoliensem constituti, quocunque iure, sive proprio, sive Theutonico, et quovis alio potiantur, de quibuslibet contributionibus, datiis et exactionibus nostris regalibus, quocunque modo institutis vel instituendis, peramplius et de cetero sine quavis divisione una simul respondere sint adstricti. Harum, quibus sigillum nostrum praesentibus est subappensum, testimonio litterarum. Datum in Belz, feria sexta proxima ante festum sanctorum Simonis et Iudae apostolorum, anno Domini 1476.

Stanislaus, vicecancellarius, manu propria.

Relatio venerabilis Stanislai de Kurozwanky canonici Cracoviensis et regni Poloniae Vicecancellarii.

Казимир, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти) всім, кому потрібно. Що в минулому виникла суперечка або спір між славетними райцями нашого міста Львова, вірно нам милими, з одного боку, та обачними вірменами того ж міста, з іншого боку, у якій ті вірмени наводили підстави, що їхній війт у будь-якій справі має їх судити. З іншого боку, навпаки райці твердили, що ті вірмени тільки суду війта того міста мають підлягати, як ми про це певний декрет дали та дозволили. Однак скарги тих вірменів у собі містили, що та грамота в деяких клаузулах найменше виконувалася, ані її дотримувалися, і загалом у деяких статтях через новий сумнів між тими вірменами і райцями суперечка виникла. Тоді ми, бажаючи, щоб та справа за нашим втручанням та за допомогою декрету ясніше була викладена, дану грамоту з підтвердженням першої (грамоти) з статтями, нижче описаними, хотіли дати та даємо таким чином.

1. Що скільки б разів будь-які справи між вірменами не розпочиналися би, на суді у тих справах війт міста Львова має засідати, прикликавши та приєднавши до себе деяких вірменських старших на місце присяжних (лавників), і відповідно до їхнього голосування, рішення та права згаданий львівський війт у таких справах повинен і має вчинити вирок.

2. Понад це судові штрафи, що платять із самих вірменських судів, в справах між місцевими вірменами тим вірменам мають приходити. А штрафи, що приходять між прибулими вірменами, тільки самому війтові мають віддаватися. Також штрафи, які мають приходити з кривавих насильств, тому ж війтові, а не вірменам мають належати.

3. Понад це той львівський війт жодного з вірменів без вірменських старших, що з ним засідають, не має судити, ні також жодної можливості не буде мати судити, за винятком кримінальних або карних справ і штрафів, до таких судів, як самі вірмени перед нами визнали, належить юрисдикція самому війтові та його присяжним (лавникам) міста Львова.

4. А коли якийсь вірменин за будь-який вчинок з будь-якої причини буде обвинувачений, той вірменин має (бути) до війта переданий, і той війт тільки в присутності старших вірменів має судити та ув’язнити. А якщо б суду зашкодила ніч для ув’язнення того вірменина, тоді згаданий війт такого вірменина має дати під пильну охорону за кошти того, хто його звинуватив, до ранку наступного дня. А потім наступного дня у присутності вірменських старших, як вище є, тому (вірменину) має бути вчинена справедливість.

5. А коли б була якась суперечка між війтом, присяжними міщанами та вірменськими старшими про розпізнання та вирішення будь-якої справи та була б відіслана до нас на вирішення, тоді таке відсилання не інакше як за волею обох сторін, що є при суді, під їхніми печатками має бути, а маючи вже від нас на це відповідь, така грамота, інформації та відповіді тільки у присутності обох сторін мають бути відкриті і відповідно до інформації нехай буде рішення тієї справи, про яку була суперечка.

6. А про присяги, які вірмени у судах складають, хочемо зберегти їх у звичаї, якого раніше дотримувалися. Щодо того, як той, хто складає присягу, яку форму присяги тим вірменам має видавати, залишаємо та доручаємо це дослідженню уродженому Рафалу з Ярослава, перемиському підкоморію та нашому львівському старості, вірно нам милому, щоб (він) довідався про форму та звичай від вірменів інших міст і нам тоді певно повідомив для прийняття нами остаточно рішення щодо того, хто складає присягу.

7. Нарешті, бажаючи забезпечити мир та спокій обом сторонам, як львівським міщанам, так і вірменам, між тими сторонами заклад у 600 гривень грошей забезпечуємо, накладаємо та наклали даною (грамотою).

8. Однак бажаємо, щоб і попередній наш декрет, виданий у такій суперечці, який у своїй силі зберігаємо, тривав у своїй силі тільки до нашого щасливого першого приїзду в ті руські землі.

9. Крім того хочемо, щоб усі вірмени і кожен з них, що живуть як у місті, так і за містом Львовом, будь-якого права, або свого власного, або магдебурзького, чи будь-якого іншого (були б), відповідали без будь-якого розрізнення з будь-яких наших королівських податків, зборів та сплат, які могли бути чи будуть встановлені. До цієї нашої грамоти для засвідчення наша печатка є підвішена. Дано в Белзі в найближчу п’ятницю перед святом св. апостолів Симона та Юди, року Божого 1476.

Станіслав, віце-канцлер, рукою власною.

За свідченням велебного Станіслава з Курозванків, краківського каноніка і віце-канцлера Польського королівства

I486р., жовтня 24, Львів

Казимир IV підтверджує свою грамоту від 25 жовтня 1476 р., не наводячи її, в справі між львівськими вірменами та бурмистром й райцями щодо торгівлі привізним вином

Коп.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.137-138.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.28-29.

Kazimirus etc. Significamus etc. universis. Quomodo, quemadmodum superiori tempore providis Armenis Leopoliensibus etc. Iiteras decreti nostri inter eos una et famatos proconsulem et consules civitatis eiusdem ex altera partibus, factas super certis articulis, praerogativis et concessionibus in his ipsis literis contentis, de data in Bels feria sexta proxima ante festum sanctorum Simonis et Iudae apostolorum anno Domini millesimo

quadringentesimo septuagesimo sexto, dedimus a data eadem ad nostrum adventum in has terras ex tunc proximum valituras, iam hactenus terras ipsas ingredientes, intelligentes literas praedictas, nisi eis novum adiceretur, minime duraturas, et quoniam cum supplici eorundem Armenorum petitione inclinati praetactarum literarum nostrarum eisdem tum Armenis datarum robur ef firmitatem iterum hinc ad alium usque nostrum in terras istas felicem adventum proximum prorogandam duximus prorogamusque praesentibus, easdem in toto earum tenore ratificantes et gratificantes, ratificavimus ratificamusque et ratificamus tenore praesentium mediante, decernentes eas in omnibus punctis, articulis, clausulis ad terminum praedictum valituras. Praeterea volentes Armenos ipsos civitatem ipsam incolentes sub nostris conservare favoribus specialibusque permanere praerogativis regiis, propter multiplicandum in civitate ipsa incolatuus eorum, ut auctis in eos concessionibus etiam proventus nostri per eos reddi soliti augmentari possint, in futurum admisimus et indulsimus admittimusque et indulgemus his ipsis Armenis nostris omnibus et cuilibet eorum in ipsa civitate pro usu necessitateque hominum vinum Malmaticum et vina cuiuslibet generis undecunque Leopolim adducta et adducenda, Leopoli propinanda libere, sine qualibet cuiuslibet subditorum nostrorum impetitione et impedimento. Quo circa vobis proconsuli et consulibus Leopoliensibus et aliis subditis nostris, cuiuscunque status et conditionis fuerint, praesentibus requirentes mandamus, quatenus Armenos eosdem in ipsius Malmatici et vinorum propinatione unquam non impetatis hinc usque ad terminum praescriptum, aliter non facturi pro gratia nostra. Harum quibus sigillum nostrum est appensum testimonio literarum. Datum Leopoli feria tertia post undecim milla virginum, anno Domini millesimo quadringentesimo octuagesimo sexto.

Relatio venerabilis Alberti de Zychlyn regni Poloniae vicecancellarii¹.

¹ 12.01.1591 р. Сигізмунд ІІІ дозволив зробити копію-видимус документа з Коронної метрики (див. ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.131-132).

Казимир і т.д. Повідомляємо всім і т.д. Так як у минулому часі обачним львівським вірменам і т.д. ми видали грамоту нашого декрету (з приводу суперечки) між ними, з одного боку, і славетними бурмистром та райцями цього міста, з іншого боку, про певні статті, прерогативи і надання, що є у цій же грамоті, виданій у Белзі у найближчу п’ятницю перед святом св. апостолів Симона та Юди, року Божого 1476, щоб (вона) мала силу від згаданої дати до найближчого нашого прибуття до цих земель; тепер, вступаючи до цих же земель, розуміючи, що згадана грамота не матиме сили, якщо її не поновити, тому ми вирішили, схиляючись до покірного прохання цих же вірменів, що треба силу та міць даної нашої грамоти, наданої цим же вірменам, знову продовжити від тепер аж до найближчого нашого щасливого прибуття до цих же земель та продовжуємо даною (грамотою), у цілому її змісті затверджуючи та схвалюючи, затвердили, затверджуємо та схвалюємо за посередництвом даної (грамоти), вирішуючи, що вона матиме силу в усіх пунктах, статтях, клаузулах до вищезгаданого терміну. Крім цього, бажаючи цих самих вірменів, що мешкають саме у цьому місті, зберегти у наших милостях і залишити особливі королівські прерогативи для того, щоб збільшилася у тому місті їхня чисельність, щоб через примножені їм надання також (вони) могли збільшити наші прибутки, які вони звично дають. У майбутньому допустили і дозволили та допускаємо і дозволяємо цим же нашим вірменам, усім і будь-кому з них, у цьому місті, відповідно до звичаю та потреби людей у Львові вільно, без будь-якої заборони та перешкоди будь-кого з наших підданих, шинкувати мальмазійським¹ вином та вином всякого роду, яке привозять та будуть привозити звідусіль до Львова. Тому вам, львівським бурмистру і райцям, та іншим нашим підданим, якого не були б стану та походження, даною (грамотою) вимагаючи, наказуємо, щоб ви від сьогодні аж до згаданого вище терміну не перешкоджали цим же вірменам шинкувати саме цим мальмазійським та (іншими) винами, не чинячи інакше задля нашої ласки. Для засвідчення до даної грамоти підвішена наша печатка. Дано у Львові у вівторок після (свята) 11 тисяч дів, року Божого 1486.

За свідченням велебного Альберта зі Зихліна, віце-канцлера Польського королівства.

¹ Мальмазія - вид солодкого вина, яке привозили з середземноморських країв.

1491 р., вересня 2, Радом Казимира IV підтверджує привілей Владислава ІІ від 3 квітня 1415р. про надання вірменській громаді в святойоанівському деканаті на львівському передмісті вірменського права, а також підтверджує та повністю наводить деякі інші привілеї королівських урядовців

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.247. Пергамент: 45,3x62,8 + 10,6 см. Ініціал “І”. Написи: “Littere de- canatus Leopoliensis” (XV); “Unitam similis [...] unius [...] mundo quaeso, supplico[...]” (XVII); “Casimirus rex confirmat privilegium Vladislai regis atque edicta Capitaneorum super exemptione a iurisdictione Armenis aliisque incolis ad ecclesiam sancti Joannis locatis concessa. Radomiae feria sexta post fextum sancti Aegidii. 1491” (XVIII). Один напис з XVII ст. нечіткий та вицвілий. Печатка відсутня.

Транс.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.509 (див. док. №80).

Обляти: ЦДІАУЛ. - Ф.9, оп.1, спр.390, арк.610-619; спр.610, арк.1815-1824.

Коп.: Оссол., 1727, арк.667-674.

Регести: AGZ, X, N164; Каталог, №281.

In nomine Domini amen. Ad perpetuam rei memoriam. Cum principum maiestas actus singulos gestarum rerum ex authoritate celsitudinis sue procedentes sive ob id, quod denuo dignum aliquid constituit sive, quod veterorum concessiones censebit approbandas innovandasque literarum apicibus comondare consuevit, ut ita perhannate oblivionis confusionisque errore careant in futurum. Proinde nos Kasimirus Dei gratia rex Polonie, nec non terrarum Cracovie, Sandomirie, Siradie, Lancicie, Cuiavie, magnus dux Lithwanie,

Russie, Prussie ac Culmensis, Elbingensis et Pomeranie dominus et heres. Significamus tenore presencium, quibus expedit, universis, presentibus et futuris, harum notitiam habituris. Quomodo dum venerabilis Iohannes Crowiczski decanus et canonicus Leopoliensis et plebanus in Sambor, notarius noster, devote nobis dilectus, exposuisset nobis, quod divis olim predecessoribus nostris bona et subditos videlicet Armenos ad decanatum suum pertinentes liberos ab oneribus et laboribus nostris Castrorumque nostrorum Leopoliensium relinquentibus licet iuxta predecessorum eorundem nostrorum Consuetudinem Constitucionemque bona eadem sua et Armeni circa eas Consuetudines atque privilegia semper conservati fuerint, tamen quia eius antecessores obtinuere successive nonnulas litteras dignitariorum et officialium nostrorum super libertatibus eorundem, quibus non adiectum erat robur regium. Idcirco supplicatum habuit nobis humiliter quatenus easdem litteras suas tam divi olim Wladislai regis, quam dignitariorum et officialium nostrorum tanquam nostri nominibus datas innovare, confirmare, approbare et ratificare dignaremur. Quarum sequntur tenores.

Далі наводиться привілей Владислава II від 3 квітня 1415 р. (див. док. №38). Після цього подано текст:

Nos Petrus Odrowansch de Sprowa palatinus et capitaneus terre Russie generalis. Significamus tenore presencium, quibus expedit generaliter, universis, presentium notitiam habituris. Quomodo animadvertentes iura et munimanta regie celsitudinis, sigillo maiori communitas, per que providi et famosi Armeni et incole in suburbio extra muros Leopolienses consistentes venerabilis domini Francisci de Orzek prepositi sancti Floriani Cracoviensis et decani Leopoliensis ecclesiarum ab omnibus et singulis solutionibus, dacionibus, contribucionibus et laboribus castrorum et civitatis liberantur. Unde conspectis huiusmodi iuribus sanis et inconcussis prefati domini decani homines Armenos suos circa eadem iura regalia ut tenemur relinquimus et remansimus ab universis dacionibus, solucionibus et laboribus liberos ac benivolos dimittentes tenore presencium mediante. Pro tanto igitur vobis vicecapitaneis, burgrabiis et officialibus nostris pro tempore existentibus, districte precipimus et commitimus, quatinus Armenos et homines eosdem domini decani ad solutiones, dationes et labores stringere, compellere et arcere nulla presumatis racione et aliud pro gratia nostra non facturi. Datum in Leopoli feria tertia ante Festivitatem sancti Martini pontificis, de anno Domini millesimo quadringentesimo quadragesimo quinto nostro sub sigillo.

Iohannes de Czyzow castellanus et capitaneus Cracoviensis ac regie maiestatis locum tenens in regno Polonie. Significamus universis, quibus expedit. Quomodo in nostram et dominorum consiliariorum presenciam veniens venerabile capitulum Leopoliensis et signanter venerabilis dominus Franciscus prepositus sancti Floriani extra muros civitatis Cracoviensis et decanus sancte ecclesie Leopoliensis querulanter exposuere, quomodo coincole villarum ipsorum et presertim Armeni, Ruteni et coincole ad decanatum Leopoliensem pertinentes per woiewodam Szekani ac per ceteros officiates castri Leopoliensis opprimuntur et ad solucionem ac labores inusitatos crebrius stringuntur, qui iura, privilegia, libertates et munimenta serenissimi olim domini nostri regis gratissimi ecclesie pretacte Leopoliensis eviterne datas et concessas, ex primewa [sic] fundatione et erectione eiusdem sub sigillis maiestatis communitas et per modernum dominum nostrum regem confirmatas et roboratas coram nobis ac dominis consiliariis nobis ad latus presentium produxere, ex quibus comperimus, quod idem coincole villarum et presertim Armeni, Ruteni ac inhabitatores in et sub bonis ad ipsum decanatum pertinentes a laboribus et solucionibus quibuslibet libertati et penitus soluti, quibus auscultatis optime et sane intellectis ipsos prefatos circa ipsorum iura, privilegia et libertates remansimus inconcusse, attamen quoniam nemo posse habeat tantas dicte ecclesie libertates et iura per regias maiestates datas et confirmatas violare et anulare cum unicuique equitas expedita dare debetur et administrari. Vobis igitur ac unicuique vestrum videlicet generoso Spithkoni de Iaroslaw heredi capitaneo Leopoliensi commitimus vigore regie maiestatis nobis in hac parte concesse mandantes firmissime, quatinus dictam ecclesiam circa ipsius libertates et iura conservare dignemini et omnino debeatis illese coincolas villarum dicti capituli presertim Armenos, Rutenos ad ipsum decanatum Leopoliensem pertinentes ad labores exactiones et ad quaslibet daciarum soluciones premere, angariare nulla racione debeatis ac neque officialibus vestris permittatis secus minime facturi. Actum et datum in castro Minori Leopoliensi quarta feria in capite Ieiunii, anno Domini millesimo quadringentesimo quadragesimo secundo.

Nos Raphael de Iaroslaw marsalcus regni Polonie et capitaneus Leopoliensis. Significamus tenore presencium, quibus expedit, universis, harum notitiam habituris, quo cum superioribus annis ex mandato serenissimi principis domini Kasimiri regis Polonie etc. antemurale alias parkan circum castrum Leopoliensem superius edificabamus per cunctos homines kmetones et subditos ipsi castro subiacentes, ac de singulis villis nobilium terrigenorum et regalibus ipsis quoque obligatis ipsorum kmetonum ad id accedente auxilio tunc etiam homines seu incolas in suburbio Leopoliensi ad id faciendum coegimus, inter quos etiam homines domini decani Leopolienses, qui pro predicto decimatu sunt donati per reges et principes ad id astringere volebamus, qui cum suo domino decano videlicet domino Michaele de Glochowcze ad nos venientes reproduxerunt iura et munimenta, quibus simpliciter et directe sunt excepti ab omnibus laboribus, gravaminibus et quibuscunque angariis. Nos itaque inspectis ipsius decani literis sanis, salvis et omni prorsus vitio carentibus ipsos ab huiusmodi labore liberos dimisimus et presentibus dimittimus, nec eos per amplius ad quoscunque labores castri eiusdem quocunque nomine vocitentur astringere volumus. In cuis rei testimonium sigillum nostrum est appensum. Actum et datum Leopoli feria quinta post Reminiscere, anno Domini millesimo quadringentesimo septuagesimo octavo^[151].

Nos tanden considerantes literas preinsertas tam regias, quam officialium nostrorum pertinentes et iustas ipsumque Iohannem decanum et ipsius predecessores, tam earundem literarum, quam prerogativarum, exemptionum ac libertatum in eis descriptarum semper et in presenciam fuisse peticioni sue annuentes literasque omnes et singulas prescriptas innovandas, confirmandas, roborandas, approbandas, gratificandas et ratificandas duximus innovamusque, confirmamus, roboramus, approbamus et ratificamus, decernentes eas tantum robur firmitatis optinere [sic], quantum per nos concesse habere consueverunt, Armenosque suos ipsos libertatibus et prerogativis frui uti et gaudere, quibus Armeni civitatis Leopoliensis uti frui et gaudere consueverunt iuxta tenorem et continentiam literarum prescriptarum in perpetuum tenore presentium mediante. In cuius rei testimonium sigillum presentibus est subappensum. Actum in convencione Radomiensi feria sexta post festum sancti Egidii, anno Domini millesimo quadringentesimo nonagesimo primo. Presentibus ibidem illustrissimo principe reverendissimo et reverendi in Christo patribus dominis Frederico electo confirmato Cracoviensi, nato nostro carissimo, Andrea archiepiscopo Theomoviensi et coadiutore Leopoliensi, Petro Wladislawiensi, Mathia Chelmensi, ecclesiarum episcopis, magnificisque generosis et venerabilibus Spithkone de Iaroslaw Cracoviensi, Mathia de Bnyn Poznaniensi, Iohanne de Oporow Wladislawiensi, Iohanne de Pylcza Russie, Dobeslao de Curozwanky Lublinensi, Iacobo de Buczacz Podolie, palatinis, Iohanne de Ostrorogk Poznaniensi, Raphaele de Iaroslaw Sandomiriensi et regni nostri marsalco, Andrea de Thenczyn Woyniciensi, Stanislao de Schydlowiecz Radomiensi, castellanis, Creslao de Curozwanky cancellario, Georgio de Ludbrancz vicecancellario et Petro de predicta Curozwanky thezaurario regni nostri et capitaneo Cracoviensi et allis pluribus testibus fidedignis circa premissa. Datum per manus prefati Creslai de Curozwanky regni Polonie cancellariii, sincere nobis dilecti.

Creslaus, cancellarius, subscripsit.

Ad relacionem eiusdem Creslai de Curozwanky regni Polonie cancellarii.

В ім’я Господа амінь. Для вічної пам’яті справи. Маєстат володарів за владою своєї alι∖⅛¾*'i високості, коли проходять окремі дії історичних справ, має звичай доручати літерам ⅛1⅛Sλ∣Γ грамот те, що заслуговує ще раз(на увічнення) чи що вважатиме з давніх надань схвалити та відновити так, щоб вони (справи) позбулися постійного забуття та заплутаності помилки у майбутньому. Тому ми, Казимир, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною нашою грамотою, кому потрібно, всім і кожному, сучасникам та прийдешнім, які це читатимуть. Що велебний Йоан Кровицький, львівський декан та канонік та плебан у Самборі, наш писар, віддано нам милий, розповів нам, що за наших попередників маєтки та піддані, а саме вірмени, належні до його деканату, залишалися вільними від наших та львівських замкових тягарів та робіт; відповідно до звичаю та конституцій тих наших попередників завжди залишалися (звільненими) маєтки та вірмени за їхніми звичаями, а також привілеями. Однак, оскільки його попередники щасливо отримали деякі грамоти наших достойників та урядників щодо тих вільностей, до яких не було додана королівська сила (підтвердження); тому уклінно нас просив, щоб ті грамоти як божественної (пам’яті), надані від імені покійного Владислава, короля, так і - наших достойників та урядників, ніби наші, ми вважали за гідне відновити, підтвердити, схвалити та зміцнити. Тих (грамот) зміст такий.

Далі наводиться грамота Владислава ІІ від 3 квітня 1415 р. (див. док. №38). Після цього подано текст:

Ми, Петро Одровонж зі Спрови, воєвода та генеральний староста руської землі. Повідомляємо змістом даної (грамоти), загалом всім, кому потрібно, (хто) це читатиме. Що взявши до уваги права та підтвердження королівської високості, (показані) велебним паном Франциском з Ожека, намісника костелу св. Флоріана у Кракові та львівського декана, скріплені великою печаткою, за якими обачні та славетні вірмени, жителі на передмісті, поза мурами Львова, є звільнені від усіх та кожних замкових та міських сплат, зборів, податків та робіт. Звідси, оглянувши ті права, міцні та непорушні, тих вірменів та людей згаданого пана декана, як ми є зобов’язані, відповідно до їхніх королівських прав залишили та зберегли вільними та звільненими від усіх зборів, сплат та робіт, звільняючи (їх) за посередництвом змісту даної (грамоти). Отже вам, підстарости, бурграбії та наші урядовці, що у майбутньому будуть, у цій (справі) суворо наказуємо та доручаємо, щоб тих вірменів, людей пана декана, не наважувалися під жодною причиною притягувати, змушувати та спонукати до сплат, зборів та робіт та іншого задля нашої ласки не чиніть. Дано у Львові, у вівторок перед святом св. Мартина папи, року Божого 1445 під нашою печаткою.

Йоан з Чижова, краківський каштелян, староста та намісник королівського маєстату у Польському королівстві. Повідомляємо всім, кому потрібно. Що до нашої та панів радників присутності прийшов велебний львівський капітул та, насамперед, велебний пан Франциск, намісник (костелу) св. Флоріана, (розташованого) поза мурами міста Кракова, та декан святого львівського костелу, висловив скаргу, що співмешканці його сіл, а саме вірмени, українці та жителі, належні до львівського деканату, часто пригнічуються воєводою Шеканом та певними урядниками львівського замку та притягуються до сплати та (виконання) незвичних робіт. Він показав перед нами та панами радниками, що є тепер при нас, права, привілеї, вільності та підтвердження найяснішого, покійного нашого пана короля, дані та надані якнайласкавішим чином тому львівському костелу з початкової його фундації та ерекції, скріплені маєстатичними печатками та підтверджені й зміцнені сучасним нашим королем. З тих (грамот) ми дізналися, що ті співмешканці сіл, насамперед вірмени, українці та (інші) в і при маєтках жителі, належні (до) того деканату, є звільненими та вільними від будь-яких робіт та сплат, і ми вислухавши та зрозумівши розважливо та обдумано, залишили їх згаданих відповідно до їхніх прав, привілеїв та вільностей. Однак, щоб ніхто не міг порушувати та скасовувати того згаданого костелу права та привілеї, дані та підтверджені королівськими маєстатами, коли будь-хто повинен дати та виконувати необхідну справедливість. Отже вам та кожному з вас, а саме уродженому Спиткові з Ярослава, дідичному львівському старості, доручаємо за силою, наданої нам у цій частині королівським маєстатом, міцно наказуючи, щоб згаданий костел при його вільностях та правах ви вважали за гідне та повинні цілком та непорушно зберегти, та з жодної причини ви не маєте утискати та обтяжувати до робіт, податків та оплат будь-яких зборів співмешканців згаданого капітулу, насамперед вірменів, українців, належних до того львівського деканату, та не дозволяйте ні в якому разі (так) чинити вашим урядникам. Діялося та дано у Низькому замку, у Львові, у середу сиропусної неділі¹, року Божого 1442.

Ми, Рафал з Ярослава, маршалок Польського королівства та львівський староста. Повідомляємо змістом даної (грамоти) всім, кому потрібно, хто це читатиме. Що, коли у попередніх роках ми будували за наказом володаря пана Казимира, польського короля і т.д., укріплення² або паркан навколо львівського Високого замку, примушували це робити всіх людей, кметів та підданих під владою того замку та тих кметів з окремих сіл шляхтичів- зем’ян та королівських (сіл), також зобов’язаних, додавши до цього теж допомогу людей чи жителів на львівському передмісті. Між ними також (були) люди пана львівського декана, які (взамін) за згадану (роботу) королями та володарями були обдаровані десятиною, (а) ми хотіли примусити (їх) до цього. Вони зі своїм паном деканом, а саме паном Михайлом з Ґлоховце, до нас прийшовши, показали права та привілеї, за якими навпростець та прямо є звільненими від будь-яких примусових робіт та обтяжень. Таким чином, познайомившись з грамотами того декана, цілими, непошкодженими, позбавленими будь-якого ґанджу, звільнили їх від будь-якої роботи та даною (грамотою) звільняємо, хочемо, щоб їх більше не примушували до будь-яких робіт того замку, якими би іменами вони не називалися. Для засвідчення справи наша печатка є підвішена. Діялося та дано у Львові, у четвер після (неділі) "Ремінісцере", року Божого 1478.

Однак, ми, взявши до уваги внесені грамоти як королівську, так і наших урядників, прихиляючись до прохання того Йоана, декана та його попередників, які постійно (були) та тепер є, як ті грамоти, так і прерогативи, звільнення та вільності, описані в них, та всі й кожні описані грамоти вважали відновити, підтвердити, посилити, схвалити, обдарувати та зміцнити й відновлюємо, зміцнюємо, посилюємо, схвалюємо та зміцнюємо, вирішуючи, що вони (повинні) отримати таку силу міцності, наскільки ми звикли надавати, та ті вірмени (повинні) назавжди користуватися та тішитися своїми вільностями та прерогативами, якими звикли користуватися та тішитися вірмени міста Львова, відповідно до змісту та суті переписаних грамот за посередництвом змісту даної (грамоти). Діялося на сеймі в Радомі, у п’ятницю після свята св. Егідія, року Божого 1491. У присутності (список свідків). Дано через руки згаданого Креслава з Курозванків, канцлера Польського королівства.

Креслав, канцлер, підписав.

За свідченням того Креслава з Курозванків, канцлера Польського королівства.

¹ С.Баронч помилився, подаючи під датою“у середу сиропусної неділі 1424 р.” підтвердження Владислава ІІ привілею від 3 квітня 1415 р. Очевидно, він мав на увазі грамоту Йоана з Чижова, видану під датою “у середу сиропусної неділі 1442 р.” (Див.: Barqcz S. Rys dziejow ormia∆skich. - Tarnopol, 1869. - S.108).

² У цей час Львів посилено укріплювався, див. звільнення міста від сплати податків у цей період: Привілеї, №42 (грамота датована 21 серпнем 1476 р.); №43 (грамота датована 2 липнем 1479 р.) та ін.

1492 р., жовтня 1, Краків Казимир IV підтверджує всі грамоти своїх попередників, надані львівським вірменам щодо їхніх прав та привілеїв

Коп.: MK, 17, k.4 (текст сильно пошкоджений).

Регест: MRPS, II, N2.

1493 р., лютого 8, Пйотрків Ян Ольбрахт вирішує суперечку між львівськими міщанами та вірменами і виносить рішення щодо компетенції міського війта відносно вірменів

Коп.: MK, 15, k.14.

Регест: MRPS, II, N99. Опубл.: Balzer, s.186-187.

[Iohannes Albertus Dei gracia rex etc.]¹ Significamus etc., quomodo licet iam dudum controversiae inter famosos cives nostros Leopolienses ex una, et Armenos in ipsa civitate morantes ex altera partibus, fuissent subortae, propterea quia ipsi Armeni petebant se excipi de iurisdicione civium praefatorum, quae causa inter ipsos per olim serenissimum dominum regem Polonie Kazimirum genitorem nostrum carrissimum erat decisa et diffinita, nos eciam eosdem in eo iure, ordine et consuetudine, alias iuxta decretum olim parentis nostri carissimi ac aliorum predecessorum nostrorum regum Polonie etc. servandos fore decrevimus et decernimus per praesentes in omnibus eorum causis iudiciariis ac aliis quibuscunque. Ita ut quocienscunque cause alique iudiciarie inter Armenos emerserint, eorundem causarum iudicio advocatus civitatis Leopoliensis debebit presidere, associatis sibi et adiunctis nonnulis senioribus Armenis loco iuratorum, iuxta quorum vota, determinationem et ius advocatus predictus Leopoliensis in causis huiusmodi sententiam ferre tenebitur et debebit. De penis vero iudiciariis^{[152] [153] serenissimi olim genitoris nostri ac de aliis articulis, prout in litteris sue serenitatis, per ipsos cives desuper habitis, lacius continetur, volumus observari. Quod quidem decretum in hac causa et eius omnibus articulis in suo robore relinquimus et observamus[154] interim usque ad nostrum felicem in Leopolim adventum, ubi nos rei positione cognita equitatem, si opus fuerit, dante Domino ad utramque partem ministrabimus. Datum in Pyotrkow, feria sexta infra octavas Purificationis beatissimae Virginis Marie 1493.}

¹ У тексті копії МК відсутня титулатура.

² У публікації О.Бальцера додано слово: decretum.

³ У публікації О.Бальцера: reservamus.

[Ян Ольбрахт, Божою ласкою король (титулатура)]¹. Повідомляємо і т.д., що нещодавно була відновлена суперечка між славетними нашими львівськими міщанами, з одного боку, та вірменами, які в тому місті живуть, з іншого боку, оскільки вірмени просили вилучити їх з-під юрисдикції згаданих міщан, що між ними була вирішена та визначена покійним найяснішим паном, польським королем Казимиром, нашим найдорожчим батьком². Отже, ми їх у праві, порядку та звичаї тобто відповідно до декретів покійного нашого найдорожчого батька та інших наших попередників, польських королів і т.д. вирішили залишити і залишаємо даною (грамотою) у всіх їхніх судових та будь-яких інших справах. Так, що коли б якась судова справа виникла між вірменами, на суді у тих справах війт міста Львова має засідати, прикликавши та приєднавши до себе деяких вірменських старших на місце присяжних (лавників), і відповідно до їхнього голосування, рішення та права згаданий львівський війт у таких справах повинен і має вчинити вирок. А щодо судових штрафів хочемо залишити декрет найяснішого покійного нашого батька та інші статті, як ширше говориться у грамоті його маєстату, що мають ті міщани³. Цей декрет у цій справі та його всі статті у своїй силі зберігаємо та залишаємо до часу нашого щасливого прибуття до Львова, де ми судову справу вивчивши, якщо виявиться потреба, віддавши Господу обидві сторони, здійснимо справедливість. Дано у Пйотркові, у п’ятницю в октаву Благовіщення Пречистої Діви Марії, року Божого 1493.

1497р., грудня 8, Львів

Ян Ольбрахт виносить рішення в справі між львівськими райцями та вірменами, євреями й українцями з передмістя Львова, у якому міститься забарона представникам цих народів торгувати на передмісті на шкоду міста

Коп^[155].: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.614, арк.116-117.

Опубл.: AGZ, IX, s.161-162.

Iohannes Albertus Dei gracia rex Polonie, suppremus dux Lithuanie, Russie Prussieque etc. dominus et heres. Significamus tenore presencium, quibus expedit, uni-versis, presentibus et futuris, presencium noticiam habituris, quia vidimus privilegia et libertates consulum et totius communitatis civitatis nostre Leopoliensis, quas coram nobis exhibuerunt humiliter querulantes, quomodo Armeni, Rutheni, Iudei et alie nationes in suburbiis civitatis eiusdem Leopoliensis existentes ipsos in negotiacione et mercaturis ipsorum impedirent in eorum et civitatis eiusdem destructionem. Tandem nos, revisis privilegiis et libertatibus civitatis predicte, de unanimi consiliariorum nostrorum consilio et voluntate decrevimus et presentibus decernimus, consules et communitatem predicte civitatis Leopoliensis circa eorum privilegia et libertates predictas conservandos esse et conservari debere, Armenos vero, Ruthenos et Iudeos atque alias naciones omnes predictos suburbanos nullomodo admittendos esse et admitti debere ad exercendas negociaciones et mercaturas supradictas, que essent in preiudicium civitatis predicte, nisi de contrario haberent privilegia talia per antecessores nostros concessa, que privilegiis civilibus deberent vel possent merito derogare, hoc tamen proviso, si alii suburbani, iurisdicioni civili immediate subiecti, mercaturam prefatam non exercebunt, alias in contrarium facientes, ipso facto, penas in privilegiis depositi civitatis eiusdem Leopoliensis expressas incurrent. Quocirca universis et singulis capitaneis nostris Leopoliensibus et aliis capitaneis, circum circa ubilibet consistentibus, eorumque vicesgerentibus, presentibus requirendo, mandamus, omnino habere volentes, quatinus Armenos, Ruthenos et Iudeos aliasque naciones omnes predictas mercataras et negociaciones predictas exercentes depositumque civitatis prescripte transgredientes, ubicunque eos comperieritis, arrestetis et pro excessu iuxta privilegia depositi civitatis eiusdem castigetis et puniatis, consulibus suprascriptis consilium et auxilium necessarium ad hoc daturi. Harum quibus sigillum nostrum est subappensum testimonio literarum. Datum Leopoli feria sexta festi Conceptionis beatissime virginis Marie, anno Domini millesimo quadringentesimo nonagesimo septimo, regni nostri sexto.

Idem ipse Vincencius vicecancellarius subscripsit.

Relacio venerabilis Vincencii de Przeramb regni Polonie vicecancellarii.

Ольбрахт, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної HKtyglI K?) грамоти всім, кому потрібно, сучасникам та прийдешнім. Що ми бачили привілеї та _f,-gO∣ Py вільності райців та всієї громади нашого міста Львова, котрі (вони) нам показали, уклінно скаржачись, що вірмени, українці та євреї й інші нації, які знаходяться на передмістях того міста Львова, перешкоджають у їхній торгівлі та купецтві для зруйнування їх та того міста. Отож ми, оглянувши привілеї та вільності згаданого міста¹, за одностайною порадою та волею наших радників, вирішили і даною (грамотою) вирішуємо, що райців та всю громаду згаданого міста Львова необхідно зберігати і слід зберегти відповідно до їхніх привілеїв та вільностей; а вищезгаданих вірменів, українців і євреїв та інші нації, всіх згаданих передміщан жодним чином не допускати і не слід допускати до виконання вищезгаданих торгівлі та купецтва, що було б на збитки згаданого міста. Однак, передбачивши, що інші передміщани, піддані міської юрисдикції, згадане купецтво не виконують, а навпаки не мають таких привілеїв (на купецтво), наданих нашими попередниками, які міські привілеї повинні чи можуть заслужено відкидати; тим самим, що накладалися би кари, викладені в привілеях тих львівських міщан. Для того, всім та кожному нашим львівським старостам, іншим старостам, де б вони не були, та їхнім заступникам та будь-яким урядовцям, вимагаючи даною грамотою, наказуємо, бажаючи все мати (в порядку), оскільки вірмени, українці й євреї та інші нації, які виконують згадане купецтво та торгівлю, порушують склад вищезгаданого міста, де б ви про них не дізналися, арештовуйте та за вагою порушення, відповідно до привілеїв складу того згаданого міста Львова, накладайте стягнення та карайте за необхідною радою та допомогою вищезгаданих райців, що для цього будуть вислані. Для засвідчення цієї грамоти наша печатка є підвішена. Дано у Львові у п’ятницю, на свято Непорочного зачаття Пречистої Діви Марії, року Божого 1497, а нашого панування - 6.

Той же Вінцент, віце-канцлер, підписав.

Свідчення велебного Вінцента з Пшерамб, віце-канцлера Польського королівства.

¹ Очевидно, райці показали грамоту воєводи та генерального руського старости Андрія Одровонжа зі Спрови від 13 вересня 1460 р., котрий постановив, щоб всі вірмени та ремісники інших національностей, що живуть у Львові, підлягали міському суду (див.: AGZ, VI, s.62-63).

1497р., грудня 8, Львів Ян Ольбрахт виносить рішення в справі між львівськими райцями та деканом Йоаном Кровицьким, за яким вірменам й українцям з святойванівського деканату на львівському передмісті забoроняється торгувати на шкоду міста

Коп¹.: MK, 16, k.140. Титульний напис: "Decretum inter Armenos et Ruthenos in suburbio decani et consules totamque Communitatem Leopoliensem".

Опубл.: AGZ, IX, s.160-161.

Iohannes Albertus Dei gracia rex Polonie etc. Significamus tenore etc. Quomodo orta nuper coram nobis controversia et materia questionis inter venerabilem Iohannem Crowiczki decanum ex una et consules totamque communitatem civitatis nostre Leopoliensis parte ex altera, occasione Armenorum et Rutenorum suorum in suburbio Leopoliensi circumcirca ecclesiam sancti Iohannis consistentum pro et super ipsarum negociacione et mercatura, quam ipse decanus pro eis usurpare nitebatur iura et privilegia se desuper habere asseverando. Consulibus ex adverso se privilegiis et libertatibus civitati prefate concessis opponentibus tandem post multas altercaciones controversiasque et disceptationes in causa hac ipsa habitas exauditis partibus eisdem remissisque hinc inde et deligenter auscultatis privilegiis et libertatibus earum, comperimus Armenos et Ruthenos eosdem in ipsa mercatura quomodolibet exercenda, nihil iuris habere neque habuisse et ideo de unanimi consiliaribus consilio et voluntate decrevimus et presentibus decernimus, consules totamque communitatem civitatis prefate Leopoliensis circa iura et privilegia ipsorum conservandos esse et conservari debere. Armenos vero et Ruthenos suprascriptos dicioni eiusdem ipsius Iohannis decani subiectos ab exercendis negocianibus et mercaturis eiusmodi prohibendos esse et penitus prohiberi debere, sub ea tamen condicioni, si alii suburbani iurisdicioni civili immediate subiecti, mercaturam prefatam non exercebunt, alias in contrarium facientes penas in privilegiis depositi civitatis eiusdem Leopoliensis expressas incurrent, ipso facto. Pro tanto universis et singulis capitaneis nostris Leopoliensibus, aliis capitaneis circum circa ubilibet consistentibus earumque vicesgerentibus et officialibus quibuslibet presentibus requerendo mandamus, omnino habere volentes, quatinus Armenos et Ruthenos prefatos mercaturas et negociaciones easdem exercentes depositumque civitatis suprascripte transgredientes ubicumque eos comperieritis arrestis et pro modo excessus iuxta privilegia depositi² predicti civitatis eiusdem Leopoliensis castigetis et puniatis consilium et auxilium necessarium consilibus suprasriptis ad hoc daturi. Harum quibus etc. Datum Leopoli feria sexta festi Concepcionis beatissime Virginis Marie, anno, quo supra [1497].

¹ Оригінал ще у 60-х рр. XIX ст. знаходився у львівському архіві, див.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.1342 (Інвентар І.Вагилевича), арк.94 (№349). Опис: пергамент 23х31 см., на шовковому жовто-червоно- оранжевому шнурку мала воскова канцлерська печатка.

² Закрестено слово: privilegii.

Ян Ольбрахт, Божою ласкою король Польщі і т. д. Повідомляємо і т. д. Що нещодавно виникла перед нами суперечка і привід до скарг між велебним Йоаном Кровицьким, деканом, з одного боку, та райцями і всією громадою нашого міста Львова, з іншого боку, з приводу тих вірменів і українців, що знаходяться на львівському передмісті навколо костелу св. Йоана, через і щодо їхньої торгівлі та купецтва. Сам декан опирався на те, що вони вживають права та привілеї, рішуче стверджуючи зверху від себе, що (їх) має¹. Навпаки, райці заперечували привілеями та вільностями, наданими згаданому місту. Нарешті, після багатьох дискусій, суперечок та спорів, що були у цій справі вислухані, втихомиривши їх, та потім уважно заслухавши їхні привілеї та вільності, ми довідалися, що ті вірмени та українці, що виконують будь-яке купецтво, жодного права не мають і не мали. Тому за одностайною порадою та волею дорадників постановили і даною (грамотою) вирішуємо, що райців і всю громаду згаданого міста Львова слід залишати і вони мають залишатися відповідно до їхніх прав та привілеїв. А вищезгаданим вірменам та українцям, підданим під владою того декана (св.) Йоана, виконання такої торгівлі та купецтва слід заборонити та повністю має бути заборонено, однак під такою умовою, якщо інші передміщани, піддані безпосередньо міської юрисдикції, згадане купецтво не виконуватимуть. Хто супротивне чинитиме, накладатимуться тим самим кари, викладені у привілеях складу того міста Львова². Для того, всім та кожному нашим львівським старостам, іншим старостам, де б вони не були, та їхнім заступникам та будь-яким урядовцям, вимагаючи даною грамотою, наказуємо, бажаючи все мати (в порядку), оскільки згадані вірмени та українці, які виконують купецтво та торгівлю, склад вищезгаданого міста порушують, де б ви про них не дізналися, арештовуйте та за вагою порушення, відповідно до привілеїв складу того згаданого міста Львова, накладайте стягнення та карайте за необхідною радою та допомогою вищезгаданих райців, що для цього будуть вислані. Для чого і т. д. Дано у Львові у п’ятницю, на св. Непорочного зачаття Пречистої Діви Марії, року, що вище [1497].

¹ Див. фундаційний привілей від 3 квітня 1415 р. (док. №38). Окрім цього, райці багатьох галицьких міст (Перемишля, Самбора, Жидачева, Стрия та ін) окремим документом засвідчили, що з давніх часів існував щорічний торг на святойоанівській юридиці і право торгівлі для вірменів та українців, стверджене королівськими привілеями (див.: AGZ, IX, s.162-163).

² Привілей на право складу м. Львова польського та угорського короля Людовика від 9 травня 1379 р. див.: Привілеї, №7.

1505 р., травня 6, Сандомир Олександр звільняє львівських вірменів від сплати мит у всьому королівстві на вічні часи з умовою, що на свято Пасхи вони мають сплатити в королівську скарбницю вже не 12, а 30 коп грошей польської лічби й монети

Коп.: MK, 21, k.173-173v.; 187, k.147v-149v.

Транс.: MK, 23, k.603-605; Дідуш., спр.117, арк.37зв.-38.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.34-36. Переклад: Оссол., спр.2117, арк.81-82зв. (польський). Регести: MRPS, III, N2082; IV/3, N1313 (supplementum).

In nomine Domini amen. Ad perpetuam rei memoriam. Interest regum et quorumvis principum sive imperium, sive dominatum polliciarum atque potentatorum gerencium inter subditos quacumque felicitate subiectos et sibi fideles conficere, ut sicut ad omnia mandata principum ob eunda ex¹ debito parificati essent, sic libertatibus et prerogativis gauderent invicem communibus, pro quarum unitate adequacioneque quicquid ipsa maiestas regia decernit pro tempore, literis autenticis ad perhennem rei geste memoriam communire consuevit. Proinde nos Alexander Dei gracia rex Polonie, magnus dux Litwanie, necnon terrarum Cracovie, Sandomirie, Siradie, Lancicie, Cuyavie etc. Significamus tenore presencium, quibus expedit, universis, presentibus et futuris, presencium noticiam habituris. Quia certo informati existentes, quod licet universi Armeni nostri inhabitantes Leopolim civitatem nostram singula onera civilia equaliter et unanimiter cum civibus Catholicis et aliis incolis Leopoliensibus ferre consueverunt, communiter census, exactiones, contribuciones et quaslibet alias soluciones pro reipublice et civitatis ipsius necessitate pro tempore invenienti soluentes, licet quoque tam ipsi Christiani cives, quam alii eiusdem civitatis incole de quacumque religione et ritu existentes, videlicet Rutheni et Iudei, ab omnibus mercibus, quas ex aliunde in ibi adducerent, theloneum, quod ibidem exigitur, non soluant, tamen, cum nihilominus prefati Armeni nostri ultra ea ipsa communia onera a mercibus suis cuiusvis generis et maneriei existentibus, quas de exteris partibus, videlicet ex Valachia, Turcia, Moskovia, Ungaria, Tartaria, Slesia, Litwania, aliisque externis regionibus Leopolim adducunt, quo valorem et summam triginta sexagenarum excederentur, hoc ipsum theloneum nostrum Leopoliense hactenus solverent, a qua solucione ceteri incole civitatis ipsius immunes et liberi essent, quod procul dubio in uno ipso incolatu ab equitate et iusticia communi censemus fuisse alienum, itcirco eos ipsos Armenos sicut communia onera soluere consueverunt cum ceteris incolis, sic eos libertatibus civilibus adequare in equitate quam et iusticia communi civitatis illius nostre conservare cupientes, de speciali gracia et sciencia regiis nostris de consilioque et consensu consiliariorum nostrorum ipsos universos Armenos nostros civitatem Leopoliensem pro tempore incolentes ab huiusmodi thelonei solucione, quod hactenus ab omnibus mercibus et rebus venalibus undecumque Leopolim lucri gracia more mercatorio adductis et valorem triginta sexagenarum excedentibus ibidem in loco et civitate Leopoliensi eum soluere consueverant, sub condicione infrascripta absolvendos, liberandos et eximendos duximus, absolvimusque, liberamus et eximimus tenore presencium mediante in perpetuum, ita tamen quod prefati Armeni nostri universi Leopolim pro tempore inhabitantes nobis et successoribus regibus Polonie singulis annis pro festo sacri Pasche ratione huiusmodi libertatis a teloneis predictis eis donate et graciose concesse duodecim sexagenas pecuniarum numeri et monete Polonicalium ultra decemocto sexagenas, quas ex privilegio antiquo soluere consueverunt, simul cum predictis decemocto sexagenis, que utraque summa in unam collecta summam facit triginta sexagenarum numeri et monete communiter currencium, debebunt ac tenebuntur impendere ac soluere. Exnunc vero et deinceps huiusmodi tocius thelonei solucionem Leopoli a quibusvis mercibus sic, uti supra scriptum est, non impendent, tenore presencium mediante in ewm. In cuius rei testimonium sigillum nostrum presentibus est subappensum. Actum in convencione generali Sandomiriensi² feria tercia infra octavas Ascensionis Domini, anno eiusdem millesimo quingentesimo quinto, presentibus [reverendissimo et reverendis in Christo patribus dominis Andrea archiepiscopo Gneznensi et primate, Bernardino Wylczek electo Leopoliensi, Ioanne Cracoviensi, Vincencio Wladislaviensi, Ioanne Poznaniensi, et Luca Warmiensi ecclesiarum episcopis, necnon magnificis, venerabilibus et generosis Spithkone de Iaroslaw castellano Cracoviensi, Ioanne de Tarnow Sandomiriensi, Nicolao Gardzyna de Ludbrancz Calissiensi, Petro de Myskow Lanciciensi, Nicolao de Curozwanky Lublinensi, Nicolao de Cosczyelecz Brestensi, Nicolao de Crethkow Iuniwladislaviensi,

Prandotha de Trczyana Rawensi et Ioanne de Tharnow Russie palatinis, Ioanne Iarand de Brudzow Calissiensi, Ioanne de Przeramb Siradiensi, Ianussio Latalsky Gneznensi, Ioanne Slupeczky Sanocensi, Iacobo de Syecluka Voynicensi, Petro Saffranyecz de Pyesskowaskala Visliciensi, Ioanne Iordan de Zakliczyn Byeczensi, Stanislao de Mlodzyeowicze Radomiensi, Martino de Boguria Zavichostensi, Nicolao de Radzikowy Dobrinensi, Stanislao de Potulicze Myedzyrzecensi, Petro de Oppalenycza Landensi, Petro Gorsky Naklensi, Andrea de Opporow Crussviciensi, Mathia de Gostyn Srzemensi, Nicolao Kamblan de Skoraczow Krzuwynensi, Nicolao de Cuthno Gostinensi et Stanislao de Srzensko Visnensi castellanis, Ioanne de Lassko Gneznensis et regni nostri cancellario, Iacobo de Schydlowyecz thezaurario regni nostri, Nicolao Firley de Dambrowicza vexilifero Cracoviensi et capitaneo Lublinensi, Alberto de Gay Dobrinensi, Stanislao de Cazanow Lublinensi, et Stanislao de Pyesskowaskala curie nostre succamerariis et aliis quam plurimis consiliariis et curiensibus sincere et fidelibus dilectis ad premissa testibus fidedignis. Datum per manus eiusdem venerabilis Ioannis de Lassko ecclesie Gneznensis et regni nostri cancellarii sincere nobis dilecti.

Ioannes de Lassko, qui supra cancellarius subscripsit]³ ut supra etc.

¹ У публікації Ф.Бішоффа: obedientes et.

² У тексті МК, 21 помилково: Radomiensi, у публікації Ф.Бішоффа та тексті підтвердження МК, 23: Sandomiriensi.

³ 6Ίι№κ свідків взято та вичитано з тексту МК, 23.

ім’я Господа амінь. Для вічної пам’яті справи. Належить королям та будь-яким Заіюсж! володарям імперій чи зверхникам провінцій (своїх) підданих поряд з будь-якими успіхами підлеглими та вірними собі зробити, щоб будь-які накази володарів виконувалися би та їм (володарям) у покорі та за обов’язком корилися би, також вільностями та прерогативами тішилися особливо посполиті, для єдності та прирівняння яких кожен собі королівський маєстат встановлює вчасно, звично зміцнює автентичними грамотами на віки пам’ять про минулі справи. Тому ми, Олександр, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти) всім і кожному, кому потрібно, сучасникам і прийдешнім, хто це читатиме. Що ми добре поінформовані про те, що всі наші вірмени, які мешкають у нашому місті Львові, всі міські тягарі порівно та однаково з іншими львівськими міщанами-католиками та іншими жителями звикли нести, сплачувати чинші, податки, роботи та інші будь-які сплати на користь держави та міста, що трапляються в час потреби. Хоча так само міщани-християни, як й інші мешканці того міста будь-якої релігії та обряду, як українці та євреї, від усіх товарів, які з деінде туди привозять, не сплачують мита, що має там стягуватися. Однак згадані наші вірмени понад ті звичні податки від своїх товарів будь-якого виду і матеріалу, що з чужоземних країн, а саме з Волощини, Туреччини, Угорщини, Московії, Татарії, Сілезії, Литви та інших чужоземних регіонів до Львова привозять, яких вартість і сума 30 кіп сягала би, те наше львівське мито до того часу платили, коли від такої сплати інші мешканці того міста були вільні та вивільнені. Що розуміємо без сумніву у тому самому (праві) мешкання від звичайної рівності та справедливості далеко відходить, а проте ті вірмени всі податки звикли платити з іншими жителями, так теж їх у міських вільностях бажаючи зрівняти та їх при загальній справедливості того міста залишити, з особливої нашої ласки і за відома наших королівств та за порадою і згодою наших радників тих всіх вірменів, що в той час живуть у місті Львові, від сплати такого мита від будь-яких товарів та речей, привезених з деінде до Львова для якого прибутку купецьким звичаєм, які би мали вартість більше 30 кіп; там же на місці у місті Львові звичайно сплачували би, але з умовою нижчеописаною, вільними, звільненими та вилученими вирішили зробити, як і робимо вільними, звільнюємо та вилучаємо за посередництвом змісту даної (грамоти) назавжди. Однак всі згадані наші вірмени, які мешкають у місті Львові, нам і нашим спадкоємцям, королям Польщі, кожного року на свято св. Пасхи з огляду на таке звільнення від згаданих мит, їм дароване і милостиво дароване, 12 кіп грошей польської лічби і монети дадуть та повинні будуть віддати і заплатити понад 18 кіп, які за давнім привілеєм звикли платити, разом з тими 18 копами, які, обидві суми загалом з’єднані, складуть суму 30 кіп загальноприйнятої лічби і монети. Відтепер і надалі такі сплати мита у Львові від будь-яких товарів так, як вище описано, не будуть робити за посередництвом змісту даної (грамоти) назавжди. Для чого для засвідчення наша печатка до тієї (грамоти) є підвішена. Діялося на вальному сеймі в Сандомирі у вівторок в октаву Божого Вознесіння, року Божого 1505, нашого панування - 4, у присутності (список свідків). Дано через руки того ж велебного Йоана з Ласка, канцлера гнєзненського костелу і нашого королівства, вірно нам милого.

Йоан з Ласка, як вище, канцлер.

1507р., травня 17, Краків Сигізмунд І відкладає рішення щодо звільнення від мит львівських вірменів до часу свого прибуття у Львів, а до цього - митники мають знімати з них половину мита

Коп.: MK, 22, k.161-161v. Титульний напис: “Constitucio super exigendum theloneo ab Armenis Leo- poliensibus usque ad regium ibidem adventum”.

Регест: MRPS, IV/2, N8549.

igismundus Dei gracia rex Polonie, magnus dux Lithuanie, Russie, Prussieque etc. dominus et heres. Significamus tenore presencium, quibus expedit, universis. Quomodo n⅜j⅞⅜jr licet Armeni nostri Leopolienses tempore superiori et impraesentiarum nobis humiliter supplicarunt, ut eorum privilegium, quo a solucione telonei Leopoliensi per serenissimam manifestatem novissime defunctum exempti sunt, approbare, ratificare et confirmare de gracia nostra dignaremur, licet quoque ipsis Armenis graciam nostram propensiorem reddere in ea facto velle nunc gravimine querelas et Spiritualium et secularium personarum habencium certos census et proventus super theloneo ipso eis ipsis vis re ipsos et de ratas nihil in ea re hac iure decernire voluimus, sed usque ad nostrum felicem Leopolim adventum hoc ipsum confirmationis decretum differendum, censuimus privilegia ipsa predictorum Armenorum non approbandum et neque etiam ea cassando et irretando defferimusque presentibus tamdiu donec Deo annuente feliciter Leopolim veniemus, ubi id quod in ea causa licitum cognoverimus fieri gracia nostra decernimus, proinde tamen volentes, ne interim donec illius constituamur ipsi Armeni nostri exactione thelonei gravari videantur statuimus, decernimus et ordinavimus, quod ipses Armeni tociens quociens ad nundinas seu fora anualia de civitate ipsa Leopoliensi cum eorum mercanciis intra et extra regnum inerunt, tunc duntaxat signacula alias czechi a theloneatore nostro Leopoliense presente et futuro aut ipsorum factoribus absque tamen rerum conscriptione et thelonei solucione recipere debebunt, dum tamen ex Turcia, Moldavia aut magno ducatu Lithuanie sive de aliis externis regnis aut dominiis quibuscunque cum mercanciis eorum in domos ipsorum venirent, tunc se theloneatori ipsi nostro aut eius factori maculatare (?) mercancias omnis suas conscribere ac medietatem thelonei soluere debebunt et quequidem omnia premissa decernimus, mandamus tamdiu valitura donec feliciter Leopoli constituamur sineque (?) hisce rebus debitum imponamus. Et pro tanto tibi generoso Nicolao Lanczkorunski de Brezye theloneatori nostro Sandomiriensi et Leopoliensi et aliis theloneatoribus Leopoliensibus in futurum existentibus, ipsorumque factoribus committimus et mandamus strictius precipiendo, quatenus prefatos Armenos nostros secundum eandem nostram constitucionem in omnibus eius punctis, condicionibus et articulis conserves et conservetis ac quilibet vel rerum conservet sub obtentu gracia nostra. Harum quibus sigillum nostrum est subappensum testimonio literarum. Datum Cracovie feria secunda proxima post festum sancti Zophie, anno Domini millesimo quingentesimo septimo.

игізмунд, Божою ласкою (титулатура). Повідомляємо змістом даної грамоти всім, гсЙЖ® кому потрібно. Що наші львівські вірмени у попередній час і в даний момент Sfδ⅜HL?ι просять нас, щоб ми вважали за гідне підтвердити з нашої ласки їхній привілей, за яким були звільнені від сплати львівського мита через найясніший маніфест нещодавно померлого (короля)¹. Тож бажаючи віддати нашу прихильну ласку тим вірменам, тим самим прагнучи тепер (зняти) тягар скарг, адже і духовні і світські особи мають певні чинші та прибутки щодо того міста, (тому) через вагу справи і через непохитність (грамоти) нічого у цій справі за правом не хочемо вирішити, але аж до нашого щасливого прибуття до Львова відкладаємо підтвердження цього декрету, визначаємо ті привілеї згаданих вірменів не схвалювати і також не скасовувати, не відмінювати, відкладаємо даною (грамотою), так довго, поки з Божим сприянням щасливо до Львова не прибудемо, де дізнаємося, що в тій справі нашою ласкою може бути вирішено, однак відповідно хочемо, щоб тим часом, поки це встановиться, ті наші вірмени не почувалися обмеженими, встановлюємо вирішуємо та постановляємо, щоб ті вірмени, скільки б разів не приходили на ярмарки чи річні торги з того міста Львова з їхніми товарами всередині та зовні королівства, стільки повинні отримати знаки та “чехи” від нашого львівського митника, теперішнього і майбутнього, чи їх факторів, однак без описування товарів та сплати мита. Коли б приїжджали з Туреччини, Молдавії чи великого князівства Литовського або з інших зовнішніх королівств або будь-яких провінцій з їхніми товарами до своїх будинків, тоді для того нашого митника або його фактора [...]² всі товари повинні списати та половину мита сплатити, і кожне все згадане, що вирішили наказуємо так довго має тривати, поки щасливо у Львові ми не встановимо і без боргу у справах (вірменів) покладемо. І про таке тобі, шляхетний Миколаю Лянцкоронський з Бжезє, наш сандомирський та львівський митнику та інші львівські митники, які в майбутньому будуть та їхні фактори, доручаємо і наказуємо, суворо рекомендуючи, щоб згаданих наших вірменів відповідно до тієї нашої ухвали зберігали в усіх їхніх пунктах, умовах та статтях і кожен, щоб зберігав задля отримання нашої ласки. Для засвідчення грамоти наша печатка є підвішена. Дано в Кракові, у найближчий понеділок після свята св. Софії, року Божого 1507.

¹ Звільнення львівських купців від мит по всій країні короля Олександра від 19 травня 1505 р. див.: Привілеї, №66.

² Одне слово не відчитано.

1509 р., квітня 12, Пйотрків Сигізмунд І підтверджує три грамоти: Казимира IV від 26 травня та 27 травня 1461 р. і Олександра від 6 травня 1505 р., які містять правові та економічні надання львівській вірменській громаді

Коп¹.: MK, 23, k.597-605; 187, k.142v-150v.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.37-39; Дідуш., спр.117, арк.36-39.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.76зв.-83 (польський).

Регест: MRPS, IV/1, N559.

In nomine Domini amen. Ad perpetuam rei memoriam. Acta presentis temporis solent deperire, nisi scripture presidio et amminiculo testium ad memoriam futurorum sempiternam fuerint roborata. Proinde nos Sigismundus etc. Significamus tenore presencium, quibus expedit, universis presentibus et futuris, presencium noticiam habituris. Quia constituti personaliter coram nobis et consiliariis nostris Armeni nostri Leopolienses, exhibitis originaliter privilegiis infrascriptis super libertatibus certis per divos olim predecessores nostros reges Polonie eis concessis, supplicarunt nobis humiliter, quatinus hec ipsa privilegia ipsis ratificare, approbare et confirmare, eosque in eiusmodi libertatibus conservare dignaremur. Quorum quidem privilegiorum tenores successive secuuntur.

Далі наводяться три грамоти: Казимира IV від 26 травня та 27 травня 1461 р. (див. док. №44-45) і Олександра від 6 травня 1505 р. (див. док. №56).

Nos itaque Sigismundus rex, habentes racionem fidelitatis Armenorum predictorum Considerantesque preinserta privilegia ipsorum fore visa, illa in omnibus eorum tenoribus, punctis, clausulis, articulis et condicionibus de certa sciencia et singulari gracia regiis nostris ac de consilio consiliariorum nostrorum approbandum, ratificandum et confirmandum duximus, ac eos in libertate theloneorum Leopoli non soluendorum, quemadmodum per diwm Alexandrum regem sunt ab eo liberati atque exempti, conservandum duximus, ratificamusque, approbamus, confirmamus et conservamus presentibus literis nostris in ewm, decernentes, libertatesque in eis contentas robur perpetue firmitatis obtinere, tenore presencium mediante. In cuius rei testimonium sigillum nostrum presentibus est subappensum. Actum et datum in convencione Pyotrkoviensi generali feria quinta proxima post festa sacri Pasce, anno Domini millesimo quingentesimo nono, regni vero nostri anno tercio, presentibus [reverendissimo et reverendis in Cristo patribus dominis Andrea archiepiscopo Gneznensi et primate, Vincencio Wladislaviensi, Ioanne Poznaniensi, Luca Warmiensi, Erasmo Plocensi, Mathia Premisliensi et vicecancellario regni nostri ecclesiarum episcopis, necnon magnificis, venerabilibus et generosis Spithkone de Iaroslaw castellano Cracoviensi, Nicolao de Camyeniiecz Cracoviensi, Nicolao Gardzyna de Lubrancz Calissiensi, Ambrosio de Pampow Siradiensi, Nicolao Firley de Dambrowycza Lublinensi, Otta de Chodecz Podolie et Prandota de Trczana Rawensi palatinis, Iacobo de Sydlowyecz Sandomiriensi et regni nostri thezaurario, Ioanne Iarandi de Brudzow Calissiensi, Iacobo de Syekluky Woynyciensi castellanis, Ioanne de Lassko coadiutore Gneznensi et cancellario, Stanislao de Chodecz marschalco regni nostri Leopoliensi et Camenecensi capitaneo, Christophero de Sydlowyecz succamerario Cracoviensi et Siradiensi capitaneo, Stanislao Iarosski curie nostre marschalco, Ioanne Latalsky Gneznensi et Cracoviensi preposito, Ioanne Podlodowsky scolastico Sandomiriensi et canonico, Petro Thomycky archidiacono Cracoviensi, et Stanislao Goreczky preposito Calissiensi ecclesiarum, secretariis nostris, aliisque quampluribus consiliariis et curiensibus nostris fidedignis ad premissa testibus sincere et fidelibus dilectis. Datum per manus prefati reverendi patris domini Ioannis de Lassko, coadiutoris Gneznensis et regni nostri cancellarii sincere nobis dilecti.

Iohannes de Lassko, qui supra, coadiutor Gnesnensis et cancellarius subscripsit]² testibus, quibus proxime supra.

¹ Оригінал ще у 60-х рр. XIX ст. знаходився у львівському архіві, див.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.1342 (Інвентар І.Вагилевича), арк.104 (№385). Опис: пергамент 59х80 см., без даних про печатку.

² Список свідків взято з публікації Ф.Бішоффа.

ім’я Господа амінь. Для вічної пам’яті справи. Дії сьогоднішнього часу звичайно w⅛⅛aBb гинуть, якщо захистом письма та свідченням свідків для пам’яті вічного майбутнього ii⅛CgjlY не будуть зміцнені. Тому ми, Сигізмунд, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти) всім, кому потрібно, сучасникам і прийдешнім, які це читатимуть. Що особисто стали перед нами та нашими радниками наші

львівські вірмени, показали оригінальні нижчеподані грамоти щодо певних вільностей, наданих їм божественної (пам’яті) покійними нашими попередниками, польськими королями, просили нас уклінно, щоб ці всі привілеї ми вважали зміцнити, схвалити і підтвердити та їх у таких вільностях зберегти. Цих привілеїв зміст далі наводиться.

Далі наводяться три грамоти: Казимира IV від 26 травня та 27 травня 1461 р. (див. док. №44-45) й Олександра від 6 травня 1505р. (див. док. №56). Після цього подано текст:

Отже, ми, Сигізмунд, маючи на думці вірність згаданих вірменів, побачивши їхні внесені привілеї слушними, у всіх їхніх змістах, пунктах, клаузулах, статтях і умовах з певного відома та особливої нашої королівської ласки та за порадою наших радників вважали схвалити, зміцнити і підтвердити, та їх у вільності не сплати мит у Львові вважали зберегти, як і за божественної (пам’яті) короля Олександра були вільні та вилучені¹, та зміцнюємо, схвалюємо, підтверджуємо і зберігаємо даною нашою грамотою назавжди, вирішуючи, щоб ті вільності зі всім описаним назавжди володіли силою міцності за посередництвом змісту даної (грамоти). Для засвідчення справи до даної (грамоти) наша печатка є підвішена. Діялося і дано в Пйотркові на вальному сеймі у найближчий четвер, після свята св. Пасхи, року Божого 1509, а нашого панування третього року, у присутності (список свідків). Дано через руки велебного пана отця Йоана з Ласка, гнєзненського коад’ютора та канцлера нашого королівства, щиро нам милого.

Йоан з Ласка, як вище, гнєзненський коад’ютор та канцлер, підписав.

¹ Див. док. №56.

1510 р., березня 2, Пйотрків

Сигізмунд І виносить рішення у суперечці між бурмистром, райцями Львова та львівськими вірменами щодо компетенції міської та вірменської юрисдикції

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.299. Пергамент: 38х65 + 11 см. Ініціал “І”. Написи: “Decreta fori Armenos et signanter, quomodo et in quibus per advocatum civitatis [...] audire et obedire tenebuntur” (XVI), “Sigismundi I, anno 1510, de iurisdictione”, “Omnes [...] uno advocato parere debent” (XVII), “Armeni in causis boni regiminis parebunt proconsuli, qui causas illorum iudicabit advocatus civilis ac senioribus sex Armenibus loco scabinorum iudicabit causas, 1510, sabbatho ante d[ominicam] Oculi" (XVII), "Decretum inter consules et Armenos de advocato [...] mal[...] juribus [..]dicari [...] mercatori [...] civili par[...] liber[...]” (XVII). Далі один нечіткий напис. На шовковому синьо-чорному шнурку фрагменти печатки: Gum., XIII, N45.

Транс.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.164зв.-166зв.; оп.2, спр.614, арк.118-122; Ф.475, оп.1, спр.5, арк.1зв.-5.

Коп.: MK, 23, k.803-805, 807-808; 30, k.210-212; ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.614, арк.118-122; Czart. 2030, s.88-92.

Облята: ЦДІАУЛ. - Ф.9, оп.1, спр.393, арк.662-667.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.39-42; CIP, I/III, s.125-131.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.89-91; CIP, I/III, s.125-131 (польський).

Регести: MRPS, IV/1, N958; Каталог, №339.

In nomine Domini amen. Ad perpetuam rei memoriam. Maiores nostri, qui huius incliti regni monarchiam cum sua semper laude gubernavere, ea omnia, que pro optimo cuiuslibet reipublice statu aut decreverunt aut statuerunt, litterarum monimentis sempiterne memorie mandare consueverunt. Proinde nos Sigismundus Dei gracia rex Polonie, magnus dux

Lituanie, necnon terrarum Cracovie, Sandomirie, Siradie, Lancicie, Cuiiavie, Russie,

Prussie, Culmensis, Elbingensis, Pomeranieque dominus et heres etc. Significamus tenore presencium, quibus expedit, universis presentibus et futuris, harum noticiam habituris. Quod quemadmodum anno superiore exorta fuerat coram nobis primum Leopoli, nobis in ea nuper agentibus et subinde in hac convencione generali Piotrkoviensi controversia inter famosos preconsulem et consules eiusdem civitatis nostre Leopoliensis fideles nostros dilectos ab una et universos Armenos eam ipsam civitatem commorantes parte ex altera pro advocato Armenorum, quem ipsi Armeni contendebant habere specialem, cumque hec ipsa controversia aliquanto tempore inter partes suprascriptas vertebatur, tametsi preconsul et consules civitatis predicte litteris et munimentis, iura libertatesque civitati illi per predecessores nostros reges Polonie et presertim Cazimirum regem, qui magnus communiter nuncupatur concessis, sufficienter et pleniter docebant, coram nobis Leopoli, quia unus tantum modo in ea ipsa civitate Leopoliensi advocatus civilis fieri et haberi debeat, qui iuxta iuris Theutonici, quod Maiidemburgense vocatur, formulam omnes homines cuiuslibet nacionis, rituum et fidei, Catholice, Ruthene, Armenorum, Saracenorum et Iudeorum, cuiuscunque status, sexus et condicionis fuerint, iudicare, sentenciare et condemnare deberet. Quia tamen nos, absentibus tunc a nobis consiliariis omnibus nostris regnique nostri, noluimus quicquam pro illo tempore ea in re decernere, sed eam ipsam causam in convencionem generalem ubicunque in regno nostro proxime instituendam indecisam transtulimus¹, mandantes, tam preconsuli et consulibus, quam Armenis Leopoliensibus predictis, ut cum litteris et munimentis omnibus causam ipsam concernentibus coram nobis et consiliariis nostris compareant ubi visis et diligenter recensitis utriusque partis munimentis id, quod iustum esset, cum iisdem ipsis consiliariis nostris decreturi essemus, quapropter comparentibus coram nobis et universis consiliariis nostris in presenti hac convencione generali iuxta edictum nostrum, sic ut premissum est, Leopoli factum partibus utrisque, repetentibusque verbo iura et privilegia Leopoli coram nobis producta, quorum nos quoque non immemores fuerimus, nos unacum eisdem consiliariis nostris, recensitis partis utriusque privilegiis, comperimus, quod Armeni ipsi Leopolienses nullas litteras nullaque privilegia habuere sufficientem advocati Armenici fundacionem continencia, preconsul vero et consules sufficiencia produxerant privilegia docencia, quia unus advocatus iuris civilis in ea civitate sit habendus rituum omnium homines iudicaturus, sic ut perstringunt huiusmodi privilegia. Igitur nos cum consiliariis nostris universis taliter in ea re decrevimus et presentibus litteris nostris perpetuo decernimus statuentes, quod universi et singuli Armeni civitatem predictam nostram Leopoliensem nunc et in futurum inhabitantes, nullum deinceps advocatum Armenorum sint habituri, sed coram advocato ac preconsule, consulibus et iuratis in pretorio civitatis predicte iure civili presidentibus, iuxta articulos et condiciones inferius descriptas comparebunt et de se querulantibus respondebunt, istis quatuor articulis exceptis, videlicet pro bonis et rebus immobilibus, puta hereditatibus, domibus, hortis et agris, et aliis eius generis, idem ipsi Armeni Leopolienses, cuiuscunque status, sexus et condicionis fuerunt, spirituales et seculares, coram predicto advocato, preconsule, consulibus et iuratis in pretorio Leopoliensi comparere et respondere debeant. Qui eciam Armeni pro omnibus et singulis violenciis in civitate et extra civitatem quomodolibet commissis, Armenos ipsos contingentibus similiter coram advocato civili et consulibus parere et respondere debent, et quilibet eorum debebit et tenebitur. Item pro homicidiis, wlneribus cruentis et lividis ex quacumque causa commissis coram advocato ipso civili, preconsule et consulibus atque iuratis comparebunt et respondebunt. Item pro furtis iidem ipsi Armeni et quilibet eorum coram predicto advocato, preconsule et consulibus iuratisque omnibus de se querulantibus iuxta iuris Theutonici Maiidemburgensis modos et consuetudines respondebunt, et quilibet eorum respondebit. Pro aliis rebus et eventibus omnibus pro tempore Armenos contingentibus hoc est, si alicui in aliqua culpabiles essent, nos cum consiliariis nostris innitentes privilegio preconsulis et consulum predictorum per diwm olim Cazimirum magnum Polonie regem super ius Maiidemburgense civile ipsis dato, volumus, statuimus et decernimus, quod ipsi Armeni cittari debeant ad presenciam advocati civilis, advocatus autem ipse istud deferret ad ius eorum Armenorum isto modo, quia avisabit advocabitque ad se sex Armenos seniores loco scabinorum, cum quibus iudicium faciet, et sicut isti ipsi seniores sex Armeni iuxta ius et consuetudines Armenicas cognoverint, sic advocatus civilis sentenciabit. Et si unquam appellatum esset, volumus, quod in causis predictis Armenos concernentibus, que in pretorio iudicabuntur, appellaciones ad ius Theutonicum superius, ad quod ex ipsa civitate appellari consuevit, appelletur, que vero coram senioribus Armenorum iure Armenico iudicabuntur, tametsi illi iuri Armenico advocatus civitatis presidebit, nihilominus ab eo ipso iure et iudicio Armeno non alibi, quam ad maiestatem nostram nostrorumque successorum appellandum sit ea forma, qua istud fieri consuevit. Actamen volumus et decernimus, quod ipsi advocatus, preconsul et consules Armenos predictos preter ius et iusticiam gravare penasque ex illis exigere inconsuetas non debebunt, sed sic se ad auctoritatem eorum civilem in eos gerere debebunt, ut in homines Catholice, Romane scilicet fidei gerere consueverunt. Qui Armeni preter premissa in omnibus bonum regimen civitatis illius exposcentibus ac ad defensionem civilem pertinentibus preconsuli et consulibus civitatis predicte parebunt et obedient, sic ut istud alii presertim Romane fidei incole civitatis istius facere consueverunt. Provisum tamen esse volumus, quia per hoc presens privilegium nostrum non irritamus ius et consuetudines, tam civiles preconsulis et consulum, quam eciam eorundem Armenorum, sed utramque parcium sicut preconsulem et consules in consuetudinibus civilibus iuris Maiidemburgensis et privilegia ipsorum, sic Armenos in eorum iure Armenico et consuetudinibus conservandum duximus et conservamus. Que omnia premissa statuimus et decernimus temporibus perpetuo duraturis valitura tenore presencium mediante in ewm. Et in horum fidem et testimonium sigillum nostrum presentibus est appensum. Actum Piotrkovie in convencione generali sabbato proximo ante dominicam Oculi, anno Domini millesimo quingentesimo decimo, regni nostri anno quarto, presentibus ibidem reverendissimis et reverendis in Cristo patribus dominis Andrea Gneznensi et primate, Bernhardino Leopoliensi archiepiscopis, Ioanne Cracoviensi, Vincencio Wladislaviensi, Ioanne Poznaniensi, Erasmo Plocensi, Luca Warmiensi, Mathia Premisliensi et regni nostri vicecancellario episcopis, necnon magnificis, venerabilibus et generosis Spithkone de Iaroslaw castellano Cracoviensi, Nicolao de Camiieniiecz palatino et capitaneo Cracoviense et exercituum regni nostri campiductore generali, Nicolao de Lubrancz Calissiensi, Ambrosio de Pampow Siradiensi, Nicolao Firley de Dambrovicza Lublinensi palatinis, Cristoforo de Schidlowiecz Sandomiriensi, Ioanne de Przieramb Siradiensi, Nicolao de Schidlowiecz Radomiensi castellanis, Ioanne de Lassko coadiutore Gneznensi perpetuo et regni Polonie cancellario, Stanislao de Chodecz eiusdem regni nostri marscalco et capitaneo Leopoliensi, Ioanne Lathalski preposito Gneznensi, Ioanne Carnkowski canonico Cracoviensi, secretariis nostris, et aliis quam pluribus consiliariis et curiensibus nostris testibus circa premissa sincere et fidelibus (!) dilectis. Datum per manus eiusdem reverendi patris domini Ioannis coadiutoris Gneznensis perpetui et regni Polonie cancellarii de Lassko sincere nobis dilecti.

Iohannes, qui supra, coadiutor et cancellarius subscripsit.

¹ У публікації Ф.Бішоффа: transtulerimus.

В ім’я Господа амінь. Для вічної пам’яті справи. Наші великі, які завжди похвально ¾I⅛⅞¾T керували своєю прославленою королівською монархією, те все, що вирішили або встановили для доброго становища будь-якої держави, пам’яткам грамот ⅛S⅛⅛⅛∕∙ на вічну пам’ять мали звичай передавати. Тому ми, Сигізмунд, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти) всім, кому потрібно, сучасникам і прийдешнім, хто це читатиме. Що минулого року почалася суперечка перед нами спочатку у Львові у нашій недавній там присутності, потім на вальному тому сеймі в Пйотркові, між славетними бурмистром і райцями того нашого міста Львова, нашими вірними милими, з одного боку, та всіма вірменами, що в тому місті живуть, з іншого боку, про вірменського війта, про якого ті вірмени розповідали як про окремого, і так суперечка деякий час між вищеописаними сторонами точилася. Однак бурмистр і райці того міста грамоти та підтвердження, права та вільності, надані нашими попередниками, польськими королями, а особливо королем Казимиром, звичайно званим Великим, достатньо і повно перед нами тут у Львові показали, що один тільки має бути у тому місті Львові міський війт, який би відповідно до форми німецького права, яке магдебурзьким називають, всіх людей будь-якої нації, обряду і віри: католиків, українців, вірменів, сарацинів та євреїв, будь-якого стану, статі та походження, повинен судити, оголошувати вирок та засуджувати¹. Але ми через неприсутність всіх наших та нашого королівства радників не хотіли нічого на той час у тій справі вирішувати, але цю справу на вальний сейм, що будь-де у нашому королівстві найближчим часом відбудеться, не вирішивши перенесли, наказуючи, як бурмистрові, райцям, так і згаданим львівським вірменам, щоб з грамотами та підтвердженнями, належними до тієї справи, перед нами та нашими всіма радниками стали, де побачивши та уважно придивившись до підтверджень обох сторін, і що справедливим буде, з тими нашими радниками ми постановили б. Внаслідок цього, ставши перед нами та нашими всіма радниками, на даний вальний сейм за нашим виданим у Львові наказом, як вище згадано, обидві сторони повторили на словах свої права та привілеї, показані нам у Львові, які ми також пам’ятали. Ми разом з тими нашими радниками, придивившись до привілеїв обох сторін, знайшли, що ті львівські вірмени не мають жодних прав і жодних достатніх привілеїв, в яких би мала бути фундація вірменського війта², а бурмистр і райці достатньо показали привілеїв, за якими має бути один війт міського права, що судив би всіх людей будь-якого обряду, як ті привілеї в собі згадували. Отже, ми зі всіма нашими радниками так у тій справі постановили і даною нашою грамотою назавжди вирішили, встановлюючи, що всі і кожен вірменин, які у згаданому нашому місті тепер і в майбутньому мешкатимуть, надалі жодного війта не будуть мати, але перед війтом, бурмистром, райцями та присяжними (лавниками) на ратуші згаданого міста, що засідають у міському праві, відповідно до нижчеописаних статей та умов будуть ставати і в справах між собою відповідати, окрім тих 4 статей, тобто про маєтки та нерухомості, як і дідичності, будинки, городи, поля та інші того характеру (нерухомості). Ці львівські вірмени будь-якого стану, статі та походження, духовні та світські, перед тим війтом, бурмистром, райцями і присяжними (лавниками) повинні ставати і відповідати. Також ці всі вірмени і кожен з них зокрема за насильства, вчинені у місті та перед містом, які би на вірменів припадали, також перед міським війтом та райцями мають стати та відповідати і кожен з них повинен відповідати. Потім про вбивства, криваві рани та синці, вчинені з будь-якої причини, перед самим львівським війтом, бурмистром, райцями і також присяжними (лавниками) хай стануть та будуть відповідати. Далі про злодіїв ці ж вірмени і кожен з них перед згаданим війтом, бурмистром, райцями і всіма присяжними (лавниками) в справах між собою відповідно до форми і звичаїв міського магдебурзького права будуть відповідати і кожен з них буде відповідати. Про всі інші справи та випадки, які часом з вірменами сталися би, тобто, як би були оскаржені коли-небудь про якісь (справи), ми з нашими радниками, пристаючи до привілею, наданого бурмистру і райцям божественної (пам’яті) Казимиром Великим, польським королем, на міське магдебурзьке право³, хочемо, встановлюємо та вирішуємо, що ці вірмени мають бути покликані у присутність міського війта, а сам війт віднесе їх до вірменського права таким чином, що запросить та приєднає до себе 6 вірменських старших на місце присяжних (лавників), з якими вчинить суд, і як ці 6 вірменських старших відповідно до вірменського права та звичаю вчинять, так міський війт вирок видасть. А якщо буде апеляція, хочемо, щоб у справах, які самим вірменам належать, що на ратуші судитимуться, апеляції закладалися до вищого німецького права, до якого з самого міста звикли апелювати⁴, а перед вірменськими старшими будуть суджені вірменським правом, при тому вірменському суді міський війт буде судити. А від того вірменського права і суду ні до кого іншого, тільки до нашого королівського маєстату та наших спадкоємців будуть апелювати у тій формі, як звично буває. А назавжди хочемо та вирішуємо, що ці війт, бурмистр і райці згаданих вірменів понад право і справедливість не можуть обтяжувати, ані теж незвичних штрафів з них стягувати, але відповідно до їхньої міської влади так щодо них мають поводитися, як звичайно поводяться щодо людей католиків, тобто римського обряду. Ті вірмени через вищеописане у всіх (справах), які до доброго управління міста стосувалися і до охорони міста належали, бурмистру і райцям того міста мають коритися і бути послушними так, як й інші, особливо римської віри жителі того міста звикли чинити. Однак те хочемо мати на оці, що цим даним нашим привілеєм не псуємо права та звичаї, як і міські, бурмистрів та райців, а також тих вірменів, але обидві сторони, як бурмистра і райців у міських звичаях магдебурзького права та їх привілеях, так і вірменів у їхньому вірменському праві та їхніх привілеях вважали зберегти і зберігаємо. Все вищеописане встановлюємо і вирішуємо, що має тривати вічними часами, за посередництвом змісту даної (грамоти) навіки. І що для довіри та засвідчення наша печатка до даної (грамоти) є підвішена. Діялося в Пйотркові на вальному сеймі в найближчу суботу перед неділею “Окулі”, року Божого 1510, нашого панування 4 року, у присутності (список свідків). Дано через руки велебного пана отця Йоана гнєзненського коад’ютора, канцлера Польського королівства, щиро нам милого.

Йоан, як вище, коад’ютор і канцлер, підписав.

¹ Бурмистр та райці покликалися на магдебурзький привілей 1356 р., див.: Привілеї, №1.

² Документи про фундацію та скасування окремого вірменського війтівства у Львові див. док. №46, 48. Цей фрагмент королівського привілею викликав дискусію про автентичність надання 1462 р., див.: Balzer O. Sadownictwo ormianskie w Sredniowiecznym Lwowie // Studya nad Iiistorva prawa polskiego. - Lwow, 1909, T. IV - Z. 1. - S.122-128.

³ Див.: Привілеї, №1.

⁴ Суд вищого німецького права засідав у Кракові, але львівські міські суди, як правило, апелювали у королівські суди, ігноруючи судову інстанцію у Кракові.

1510 р., березня 2, Краків Сигізмунд І виносить рішення в справі між львівськими вірменами та цехом різників, за яким вірмени мають право на дві м'ясні ятки

Коп.: MK, 23, k.841-842. Титульний напис: “Decretum Leopoliensibus contra Armenis”.

Регест: MRPS, IV/1, N964.

igismundus etc. Significamus etc. Quia prout superiore anno orta fuerat coram nobis, M¾⅛⅜¾τ primum Leopoli nobis in ea nuper agentibus est subinde in hac convencione generali jz!⅞g∣⅛ Pyotrkoviensi controversia inter famosos preconsulem et consules eiusdem civitatis nostre

Leopoliensis fideles nostros dilectas ab una et universos Armenos eam ipsam civitatem incolentes, parte ab altera pro advocato Armenorum, quem ipsi Armeni contendebant habere se specialem, pro quo advocato utrique partium de consilio consiliariorum nostrorum speciales literas nostras reddedimus sic similiter, quia eodem tempore orta fuit differencia inter ipsos Armenos ab ipsa et seniorum fraternitatis carnificium nostrorum Leopoliensium parte ab altera, occasione duorum maccelorum carnium, que ipsi Armeni iam pridem pro usu suo ad venundandas carnes in eadem civitate Leopoliensi construxerant, petentibus Armenis se circa eadem maccella sua per nos consignari, in qua re quatines Armeni nullis privilegiis partem suam turbantur, ut ipsi carnifices ad litteras et privilegia civitati Leopoliensi per nostras antecessores concessas¹ exhibitasque coram nobis per consulatum illum se referebant, petentes maccella ipsa per nos deponi, decerni attendentes nichilominus nos in eo necessitate Armenorum nostramque commoditatem, quia² videlicet Armeni ex eisdem maccellis suis certum annuum censum nobis soluere consueverunt. Volentesque ipsos Armenos de gratia nostra regia hac speciali gratia gaudere prerogativa ita impresenciarum statuendum et ordinandum inter³ eos et prefatos carnifices Leopolienses in ea rem decrevimus ipsasque Armenos et eorum legittimos successores nacionis Armenice Leopoli pro tempore ac in futurum existentes, circa macella duo prefata carnium conservandum duximus et conservamus presentibus, decernimusque in eisdem macellis nulli alteri deinceps, quam Armenis carnes ipse per Armenos carnifices sese vendi debebunt sub penis nostris regalibus irremissibiliter execvendis. Quod quidem decretum nostrum prefatum volumus et decernimus perpetuis temporibus duraturum tenore presencium mediante, mandantes magnifico Stanislao de Chodecz regni nostri marschalco et capitaneo Leopoliensi moderno sincere nobis dilecto ceterisque capitaneis Leopoliensibus pro tempore existentibus, quatinus prefatos Armenos in ea prerogativa, quantum ad eorum dua macella carnium prefata nostra premisso per nos eis admissa et concessa tueantur et defendant. Harum quibus sigillum nostrum est subappensum testimonio litterarum. Datum Cracovie sabbato ante dominicam Oculi, anno Domini millesimo quingentesimo decimo, regni nostri anno quarto.

¹ “Concessas” написнно зверху рядка.

² “Quia” написaно зверху рядка.

³ “Inter” написaно зверху рядка, викрєслєно "iuxta".

Сигізмунд і т.д. Повідомляємо і т. д. Що попереднього року виникла суперечка перед нами, спочатку, коли ми (були) у Львові і недавно раз по раз на цьому пйотрківському ⅛c⅛jUj_a. вальному сеймі ведуться спори між славетними бургомістром і райцями того нашого

міста Львова, нашими вірними милими, з одного боку, та всіма вірменами, що живуть у тому місті з іншого боку, про вірменського війта. Ці вірмени запевнювали, що мали його (війта) окремо^[156], про якого війта обидві сторони за порадою наших радників окремі наші грамоти віддали (на перевірку). Так само у той час виникла розбіжність між тими вірменами, з одного боку, та старшими братства наших львівських різників, з іншого боку, з приводу двох різницьких яток, які ті вірмени вже перед тим побудували для свого користування, для продажу м’яса в тому місті Львові, просили вірмени, щоб ті їхні ятки були нами визнані оскільки у цій справі вірмени про ніякі привілеї зі свого боку не турбувалися, що ті різники покликалися на грамоти та привілеї міста Львова, надані нашими попередниками та показані перед нами тими райцями, прохаючи, щоб ті ятки (вірменам) відкласти (?) і вирішити. Тим не менше, ми взявши до уваги необхідність у цьому для вірменів та нашу вигоду, бо вірмени з тих своїх яток звично платили нам певний річний чинш. І бажаючи тих вірменів з нашої королівської ласки потішити такою спеціальною милостивою прерогативою в даний момент, встановлюючи та постановляючи, між ними та згаданими львівськими різниками у цій справі вирішили і тих вірменів та їхніх законних спадкоємців вірменської нації, що є тепер і в майбутньому будуть, вважали при тих двох згаданих м’ясних ямках зберегти та зберігаємо даною (грамотою), вирішуємо, що в тих ятках нікому іншому, тільки вірменам те м’ясо вірменськими різниками повинно продаватися, під безсумнівно накладеними нашими королівськими карами. Цей наш вищезгаданий декрет хочемо і вирішуємо, що триватиме вічними часами за посередництвом змісту даної (грамоти). Наказуємо вельможному Станіславу з Ходеч, маршалку нашого королівства та львівському сучасному старості, щиро нам милому, та іншим львівським старостам, що в майбутньому будуть, щоб згаданих вірменів у тій прерогативі дотримували та захищали, оскільки їм дві згадані м’ясні ятки попередньо нами були дозволені та дані. Для засвідчення грамоти наша печатка є підвішена. Дано в Кракові в суботу перед неділею "Окулі", року Божого 1510, нашого панування 4 року.

1510 р., жовтня 14, Краків Сигізмунд І виносить рішення, за яким львівські різники-вірмени мають право на вільний торг подібно як різники у Кракові та Казимирі

Коп.: MK, 24, k.346. Титульний напис: “Forum liberum laniis Armenorum in civitate Leopoliensi prout ceteris datur”.

Регест: MRPS, IV/2, N9690.

Sigismundus Dei gracia rex Polonie, magnus dux Lithwanie, Russie Prussieque dominus et heres etc. Significamus per presentes, quibus expedit, universis. Quia cum superiori tempore forum liberum diebus sabbatinis celebrandum in civitate Leopoliensi pro facienda civitate ipse Leopoliensi conditione meliori instituissemus ordinem, cuius liberi fori talem, qualis Cracowie et in Cazimiria urbi Cracowiensi connixa servatur ponentes ita ordinavimus, quod lanii seu carnisfices intra civitatem ipsam Leopoliensem degentes nobisque censuantes dumtaxat in quorum numero et Armenorum carnifices continentur incipiendo a festo solennis Pasce usque festum sancti Bartholomei in libero foro carnes quomodolibet hoc est integre aut frustratim vendant, festo autem sancti Bartholomei elapso ceteris omnibus undecumque venientibus talis libertas vendendarum carnium erit sicuti in litteris carnificibus datis continetur.

Quocirca omnium ad noticiam hoc ipsum deducendum mandamus, quatenus carnificibus Armenorum ea sit liberas in foro libero in premissum est, quamquidem ipsis observari volumus per presentes, quibus in testimonium sigillum nostrum est subappensum. Datum Cracovie feria secunda festi sancti Calixi pape, anno Domini millesimo quingentesimo decimo, regni nostri quarto.

,⅜gg>¾⅜⅛¾/ игізмунд. Божою ласкою (титулатура). Повідомляємо даною (грамотою) всім, кому потрібно. Що коли у попередній час проходив вільний торг у суботні дні у КйзЕДЇт місті Львові, для покращення стану того міста Львова ми встановили порядок^[157], який слугує вільним торгам, таким як у Кракові та в Казимирі, місті породженому Краковом. Так постановили, що різники чи м’ясники, що перебувають в тому місті Львові, і ми вважали, оскільки до їх числа і вірменські різники належать, почавши від свята св. Пасхи аж до свята св. Бартоломея^[158], хай продають на вільному торзі будь-яке м’ясо чи цілими (тушками), чи частинами. Після свята св. Бартоломея і всім іншим, звідки б вони не прийшли, буде така вільність продажу м’яса, як міститься у грамотах наданих різникам. Тому наказуємо, доводячи це до відома всіх, оскільки вірменські різники мають ту вільність (продавати) на вільному торзі, як є вищезгадано, ми хочемо даною (грамотою), щоб їм зберігали, для засвідчення якої наша печатка є підвішена. Дано в Кракові у понеділок на свято св. Калікста папи, року Божого 1510, нашого панування - 4.

1511 р., лютого 15, Пйотрків Сигізмунд І після скасування вірменського війтівства зменшує сплату чиншу львівськими вірменами до 18 злотих

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.112зв. (польський).

у=—*—pygmnnt z Iaski Bozey krol Polski, wielkie x∣iς∣ze Litewskie, Ruskie, Pruskie, pan y dziedzic. Wiadomo czyniemy tym ninieyszym listem naszym, wszytkim wobec, komu ⅛¾I‰LA nalezy wiedziec. Isz iakosmy umyslilismy do iednosci y do zgodnego pomieszkania obywatelow miasta naszego Lwowa przywiesc, y obaczylismy ich wsytkie stare prawa, za ktoremi to miasto nasze od dawnych czasow stanelo, y tos my upatrzyli z nich, ze to miasto krzewilosie y szyrzylo z iednostaynego, a zgodnego pomieszkania mieszczan y za slusznym prawem, za ktorem bywa sprawiedliwosc sprawowan; ustawalo. Ze Ormianie przy czynieniu sprawedliwosci miςdzy sob;·) swego wlasnego woyta mieli y za to do stolu naszego osmnascie grzywien na kazdy rok dawali, iednak ze tak bydz pozytecznie rozumiei⅛c postanowiamy s porady radnych naszych, aby tak Katholicy, iako y Ormianie iednego woyta miesckiego mieli pod pewnymi sposoby y porz;dkami, ktore w inszem liscie wyzey s; opisane. A iz za zlozeniem woyta tych to Ormian czynszu tesz takowego zwyczynego umnieyszyc rozumielismy y ninieyszym listem umnieyszamy, tylko do woli naszey nam i stolowi naszemu, zachowui⅛c z osmnascie kup dawac bςdg winni na kazdy rok na zwykle czasy podtςczas upodobania naszego. Dan w Piotrkowie na seymie walnym w sobote nazaiutrz po sw∣iς∣ cie s∣wiςtego∣ Walgtego, roku Panskiego 1511, panowania naszego roku pi⅛tego.

Maciey biskup y podkanclerzy.

Relatio welebnego w panu Christusie x∣igza∣ Macieia biskupa Prze [sic] Przemyskiego y koronny Polskiey podcanclerzego.

Сигізмунд, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної ftC⅛W?' (грамоти) всім, кому потрібно. Що якось ми подумали привести мешканців нашого Iw⅛AY,_b. міста Львова до єдності та дружнього співжиття та побачили всі їхні старі права, за якими те наше місто від давніх часів повстало, і також ми з’ясували з тих (прав), що те місто збочувало та сходило з одностайного і дружнього співжиття міщан і чекало на слушне право, за яким чиниться справедливість. А вірмени при виконанні справедливості між собою мали свого власного війта і за це до нашого столу 18 гривень кожного року давали, однак так вважаючи, що буде корисніше, постановили за порадою наших радників, щоб як католики, так і вірмени мали одного міського війта з певними способами та порядками, як в іншій грамоті вище є описано¹. А що після скасування (уряду) війта тих вірменів ми вважали зменшити також такий звичайний чинш та теперішньою грамотою зменшуємо; залишаючи, що тільки до нашої волі нам і нашому столові 18 кіп² (грошів) повинні будуть давати кожний рік у звичайний час за такою нашою милістю. Дано у Пйотркові на вальному сеймі, у суботу на другий день після свята св. Валентина, року Божого 1511, панування нашого - п’ятого року. Матій, єпископ та віце-канцлер.

За свідченням велебного у Христі пана отця Матія, перемиського єпископа та віце-канцлера Польського королівства.

¹ Див. док. №59.

² Помилково, очевидно мало бути “злотих”, адже 1 копа налічувала 60 грошів, а гривня - 48 грошів, тому не могло відбутися зменшення сплати чиншу.

1512 р., грудня 7, Краків Сигізмунд І затверджує угоду між львівськими вірменами та цехом різників щодо правил торгівлі м'ясом вірменськими різниками у суботні та інші дні

Коп.: MK, 25, k.283-283v. Титульний напис: "Decretum inter Armenos et carnifices Leopolienses Iatium occasione macellorum".

Регест: MRPS, IV/1, N1822.

Sigismundus Dei gracia rex etc. Significamus etc. Quomodo dum controversia coram nobis et consilioris nostris hinc nobiscum congregatis inter famatos Armenos Leopolienses ex una et carnifices civitatis eiusdem partibus ex altera, occasione duorum macellorum ac vendicione carnium in eisdem, ipsis Armeni per predecessores nostros concessorum, orta fuisset, partes ipsos iuribus suis non derogantes, talem inter se concordiam et ordinacionem de et super vendicione carnium per carnifices Armenorum ex eorum macellis fierent, fecerent, quod vedelicet prefati carnifices Armenorum sabbatinis diebus in foro libero, die vero dominico, in feria secunda in talibus ipsorum duobus macellis carnes quascumque hominibus quibuscumque status, sexus, uti legis iuris quolibet consistentibus, eidem modo prout et ceteri carnifices civitatis prefatis liberi et sine quovis impedimento omnimodam vendendi habebunt facultatem, aliis vero diebus nonnisi Armenis hominibus suum rittus carnes ipsas in prefatis suis macellis vendere debebunt. Quamquidem concordiam et ordinacionem eidem, ut premissum est coram nobis factam presentes ipse firmiter teneri et inviolabiliter observare sub pena quinquaginta marcarum nobis per presentem contravenientemque in manus Leopoliensi capitanei pro tempore existenti irremissibiliter soluturum se subscripserunt et obligaverunt. Que omnia et singula premissa nos rata et grata habentes de nota summa nostra et consiliariorum nostrorum consilio admittendum, approbandum, ratificandum et confirmandum duximus, admittimusque, approbamus, ratificamus et confirmamus presentibus decernenetes eisdem in omnino debere firmitatis et perpetue obtinere, iuribus nichilominus nostris regalibus per omniam semper salvis remansibus. Harum quibus sigillum nostrum est appensum testimonio litterarum. Datum, ut supra [Cracovie, feria tertia in vigilia Carnisprivii, anno 1512].

Сигізмунд, Божою ласкою король і т.д. Повідомляємо і т.д. Що виникла суперечка перед тейш® нами та нашими радниками, зібраними тут з нами, між славетними львівськими Kβ⅜fm=ι вірменами, з одного боку, та різниками того міста, з іншого боку, з приводу двох яток

та продажу м’яса в них, які (ятки) тим вірменам були надані нашими попередниками. Ті сторони, не відмовляючись від своїх прав, мали, вчинили між собою таку мирову угоду та порядок про і щодо продажу м’яса вірменськими різниками з тих яток, а саме: що згадані вірменські різники матимуть всяку можливість продажу м’яса у суботні дні на вільному торзі, а в неділю, понеділок - у тих їхніх двох ятках будь-яким людям, будь-якого стану, статі, як кожен закон, право містить, таким способом як й іншим різникам згаданого міста вільно й без будь-якої перешкоди (продавати). А в інші дні тільки вірменам, людям свого обряду м’ясо у згаданих своїх ятках повинні продавати. Таку мирову угоду та порядок так, як вище згадано, перед нами вчинену даною (грамотою) міцно тримати та непорушно зберігати підписуються та зобов’язуються під карою в 50 гривень, які нам даний порушник має сплатити в руки львівського старости, що на той час буде. Що все і кожне вищезгадане ми, маючи за непорушне та міцне, з відомої нашої досконалості і за порадою наших радників вважали дозволити, схвалити, зміцнити і підтвердити та дозволяємо, схвалюємо, зміцнюємо та підтверджуємо даною (грамотою) вважаючи, що в усьому (вона) повинна отримати міцність та навічно, тим не менше, наші королівські права залишаємо у всьому збереженими. Для засвідчення грамоти наша печатка є підвішена. Дано, як вище [у Кракові у вівторок напередодні м’ясопустної (неділі), року Божoго 1512].

1518 р., березня 20, Краків

Сигізмунд І підтверджує свою грамоту від 2 березня 1510 р. у справі юрисдикції львівських вірменів та ширше описує їхні права

Коп¹.: MK, 30, k.210-213; ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.164-168; ф.475, оп.1, спр.5, арк.1-8.

Облята: ЦДІАУЛ. - Ф.9, оп.1, спр.393, арк.660-671.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.44-47; CIP, I/III, s.359-364.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.88зв.-92зв.; CIP, I/III, s.359-364 (польський).

Регест: MRPS, IV/1, N2767.

In nomine Domini amen. Ad perpetuam rei memoriam. Nos Sigismundus Dei gracia rex Polonie etc. Significamus tenore presentium etc., quoniam cum nuper ad auditum nostrum est deductum. Quomodo inter fideles nostros dilectos preconsulem et consules ex una, et Armenos famate nostre civitatis Leopoliensis partibus ex altera disceptaciones orte sunt, an advocatus civilis iuris Theutonici cum consulibus et iuratis civitatis Leopoliensis in omnibus casibus Armenos nostros Leopolienses civitatem incolentes deberent iudicare et sentenciare. Verum quia ex privilegio per nostram maiestatem pro parte preconsulis et consulum, advocati Leopoliensis predictorum concesso apparet, quod Armeni universi et singuli in civitate Leopoliensi nunc et in futurum agentes nullum deinceps advocatum sunt habituri, sed coram advocato, preconsule et consulibus iuratisque civitatis Leopoliensis in pretorio civitatis predicte iuxta articulos et condiciones in huiusmodi privilegio expressas legittime conventi comparere et de se querulantibus vel² questionem facientibus respondere debent, et in hoc in quatuor articulis dumtaxat in privilegio predicto specificatis, quod quidem privilegium pro ipsorum Armenorum informacione presentibus literis inscribi mandavimus, cuius quidem privilegii tenor sequitur:

Далі наводиться грамота Сигізмунда І від 2 березня 1510 р. (див. док. №59). Після цього подано текст:

Nostram igitur ordinacionem in preinserto privilegio descriptam declarare et omnem eius am- biguitatem tollere et summovere volentes, meminimus si quidem, quod universi et singuli Armeni Leopolienses nullum de cetero advocatum sunt habituri, sed quod advocatus civilis iuris Theutonici cum preconsule et consulibus ac iuratis predicte civitatis Leopoliensis pro tempore existentibus eos iudicabunt et sentenciabunt, in quatuor dumtaxat articulis in suprascripto privilegio expressis et inferius per nos specificatis, pro quibus quatuor articulis coram eisdem advocato, preconsule et con- sulibus stare, parere et de se questionem facientibus respondere, iure Theutonico Maydemburgense respondere tenebuntur sub pena et vadio inferius descripto. Quorum quidem articulorum imprimis sequitur. Primo, quod pro omnibus bonis et rebus immobilibus, id est pro hereditatibus, pro domi- bus, pro areis, pro agris, secundo pro violenciis in civitate et extra civitatem nostram Leopoliensem quomodolibet comissis, tercio pro homicidio et vulneribus cruentis ac lividis, quarto pro furticiniis ipsi Armeni et quilibet eorum coram advocato civili et preconsule consulibusque ac iuratis predicte civitatis omnibus de se querulantibus stare, parere et iudicato satisfacere omnino sunt astricti. Sed quia memorati preconsul et consules cum advocato in omnes eventus se ingerunt ad iudicandum, iuri et consuetudinibus Armenorum derogando, facientes id contra nostram ordinacionem et in gra­vamen Armenorum nostrorum, ideo hac ordinacione in perpetuum valitura iubemus, quod Armeni pro omnibus et singulis rebus, casibus et eventibus, quatuor suprascriptis articulis exceptis, ad presenciam advocati civilis Leopoliensis citari debeant, sed advocatus talem casum vel casus cum toto effectu ad ius Armenorum debet remittere, et hoc tali modo advocatus facere debet, quod ipse advocatus personaliter descendat ad pretorium, ubi eciam alie cause civitatis audiuntur et iudican- tur, istudque faciat advocatis ad se prius vocatis sex viris de gente Armenica senioribus, qui loco scabinorum advocato debent assidere, cum quibus sex viris iudicium faciat iuxta iuris Armenici formam et consuetudinem, et sicut predicti sex viri decisionem fecerint, ita advocatus sentenciam ferre debet et tenebitur. Quod si aliquis per huiusmodi sentenciam iure Armenico latam gravatum se senserit, tunc non ad ius Theutonicum superius civitatis Leopoliensis, sed ad nostram maiestatem successorumque nostrorum tali homini liceat appellari, appellacionis tamen huiusmodi debet fieri persecucio iuxta iuris Armenici normam et consuetudinem, exceptis tamen quatuor articulis supra expressis, racione quorum quatuor articulorum ad ius Theutonicum superius, ad quod ex civitate Leopoliensi appellari solet, Iegittime appelletur. Penas autem ex iudicio Armenico iuste et legittime provenientes advocatus cum sex viris senioribus Armenis, qui sibi loco scabinorum assidebunt, ita inter se dividant, sicut cum scabinis iuris Theutonici consuetum est dividere. Ut autem preconsul et consules advocatusque et iurati prefate civitatis Leopoliensis preter ius et iusticiam se in causas alias Armenorum, scilicet de quibus solus advocatus cum sex viris predictis cognoscere debet, preter quatuor articulos suprascriptos ingerant penam ducentarum marcarum pecunie monete et numeri Polonicalis consueti, presentibus vallamus et interponimus, per eosdem preconsulem et consules ac advocatum pro fisco nostro regio, si secus fecerint, succumbendam. Volumus tamen, quod Ar- meni, cum se gravato senserint, prius istud ad consulatum deferant et eundem legittime admoneant, quatinus se in eorum iurisdictionem non intromittat, quod si facere non curaverit, tunc demum hoc et talem iniuriam ad capitaneum nostrum Leopoliensem vel eius vicecapitaneum pro tempore exis- tentes legittime deferant et sollemniter protestentur. Eandem penam Armeni debent succumbere, si in predictis quatuor articulis coram advocato et iuratis iuxta formam iuris Theutonici stare, parere et iudicato satisfacere non curaverint, non debent eciam consules carcerem prohibere ad coniiciendos eos, qui in censibus nostris soluendis negligentes et remissi et qui per advocatum et sex viros iure mediante Armenico condempnati fuerint. Item ordinacionem de testamentis per Armenos faciendos et privilegium regis Wladislai desuper concessum in robore conservamus. Item privilegium domini Wladislai regis super duo maccella Armenis concessa et per serenissimum dominum Cazimirum regem Polonie patrem nostrum charissimum confirmatum tenore presencium confirmamus. In cuius rei testimonium etc. Actum et datum Cracovie sabbato proximo ante dominicam Iudica, anno Domini millesimo quingentesimo decimo octavo, regni vero nostri duodecimo, presentibus [reverendissimo et reverendis in Christo patribus dominis Ioanne archiepiscopo Gnesnensi legato nato et primate, Ioanne de Conari Cracoviensi, Mathia de Drzewicza Wladislaviensi, Erasmo Plocensi, et Petro Thomiczki Premisliensi et regni nostri vicecancellario, necnon magnificis, generosis et venerabilibus Spythcone de Iaroslaw castellano, Crystoforo de Schydlowyecz palatine et capitaneo Cracoviensi ac regni nostri cancellario, Ioanne Zaremba de Calinowa Calisiensi, Otha de Chodecz Russie generali, et Andrea de Thanczyn Lublinensi palatinis, Nicolao de Schydlowyecz Sandomiriensi et regni nostri thesaurario, Nicolao Iordan de Zaklyczyn Woyniciensi, Stanislao de Sprowa Zarnowiensi, et Nicolao Czykowsky Polanecensi castellanis, Stanislao de Chodecz Leopoliensi et regni nostri marschalko, Petro Cmytha de Wyscznycze Premisliensi, Stanislao de Pylcza Sanocensi capitaneis, Ioanne Carnkowsky Scarbi- miriensi, Stanislao Gorecky custode Plocensi et Calissiensi prepositis, Andrea Crzyczky scolastico Posnaniensi, secretariis nostris, et aliis quamplurimis aulicis nostris testibus fidedignis ad premissa sincere et fidelibus nostris dilectis. Datum per manus magnifici Christophori de Schydlowiecz palatini et capitanei Cracoviensi ac regni nostri cancellarii, tum Siradiensi, Gostinensi et Sochaczowiensi, Nove Civitatis Corczyn etc. capitanei sincere nobis dilecti.

Cristoforus de Schydlowiecz palatinus et capitaneus Cracoviensis ac regni Polonie cancellarius subscripsit]³ ibidem etc.

Relatio [magnifici Cristofori de Schydlowyecz palatini et capitanei Cracoviensi ac regni Polonie cancellarii]⁴ etc.⁵

¹ Оригінал ще у 60-х рр. XIX ст. знаходився у львівському архіві, див.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр. 1342 (Інвентар І.Вагилевича), арк.111. Опис: пергамент 56х77 см., без даних про печатку.

² У публікації Ф.Бішоффа немає: querulantibus vel.

³ Cписок свідків взято з публікації Ф.Бішоффа.

⁴ Текст у квадратних дужках відсутній у копії МК, який відновлено за публікацією Ф.Бішоффа.

⁵ 23.04.1626 р. Сигізмунд ІІІ дозволив зробити копію-видимус документа з Коронної метрики (див. ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.164-168).

ім’я Господа амінь. Для вічної пам’яті справи. Сигізмунд, Божою ласкою король M]fi?S⅛k (титулатура). Робимо відомим змістом даної (грамоти) всім і кожному. Що недавнього часу до нашого слуху дійшло, що між нашими вірними милими бурмистром та райцями, з одного боку, та вірменами славетного нашого міста Львова, з іншого боку, почалися нові суперечки, ніби міський війт магдебурзького права та райці з присяжними (лавниками) міста Львова у всіх випадках щодо вірменів, які в нашому місті Львові мешкають, повинні судити та видавати вироки. Але з привілею, наданого нами згаданим львівським бурмистру, райцям та війтові, виявляється, що всі вірмени і кожен з них, які тепер і в майбутньому житимуть у Львові, надалі жодного війта не будуть мати, але перед війтом, бурмистром, райцями та присяжними (лавниками) міста Львова на ратуші згаданого міста відповідно до статей та умов, висловлених у тому привілеї, будуть законно покликані, повинні з’явитися і у справах між собою відповідати, але тільки у чотирьох статтях, визначених у згаданому привілеї, який привілей для кращої поінформованості тих вірменів у дану грамоту наказали вписати. Того привілею зміст наводиться.

Далі наводиться привілей Сигізмунда І від 2 березня 1510 р. (див. док. №59). Після цього подано текст:

Отже, бажаючи нашою постановою, описаною у тому внесеному привілеї, будь-які її сумніви зняти та підсумувати, адже пам’ятаємо, що всі та кожен з львівських вірменів надалі жодного свого війта не будуть мати, але що міський війт німецького права з бурмистром та райцями та присяжними (лавниками) згаданого міста Львова, які у той час будуть, їх судитимуть та виконуватимуть вироки, але тільки в чотирьох статтях, висловлених у вище внесеному привілеї, та визначених нами нижче. У тих чотирьох статтях перед тим війтом, бурмистром і райцями мають стати, коритися й у справах між собою у німецькому магдебурзькому праві мають відповідати під штрафом та нижчеподаним закладом. Перша (стаття), про всі маєтки та нерухомі речі, тобто про дідичності, про будинки, ділянки, поля. Друга, про насильства в місті і поза нашим містом, що коли-небудь сталися. Третя, про вбивства та криваві рани і синці. Четверта, про злодійство. Ці вірмени та кожен з них перед міським війтом, бурмистром та райцями, присяжними (лавниками) згаданого міста у справах між собою цілковито повинні стати, коритися та задовольнятися (справедливістю). Але що згадані бурмистр і райці з війтом у всіх випадках вдаються до суду, відкидаючи вірменське право та звичай та діючи проти нашої постанови для обтяження наших вірменів, тому цією постановою, що має тривати завжди, наказуємо, що вірмени про всі та кожну річ, справу та випадок, тільки за винятком чотирьох вищеописаних статей, у присутності міського війта Львова мають бути покликані. Але війт у такому випадку або випадках з усією дієвістю до вірменського права має відіслати, і то таким чином війт має зробити, що цей війт особисто зайде до ратуші, де також інші справи міста слухаються та судяться. А це вчинити має, покликавши до себе спочатку шість мужів з вірменського роду, старших, які на місці лавників з війтом повинні засідати. З тими 6 мужами суд (війт) відбуде відповідно до вірменського права та звичаю, і як згадані 6 мужів рішення приймуть, так війт вирок має і буде зобов’язаний вчинити. А якщо хтось таким вироком за вірменським правом відчув би себе обтяженим, тоді не до вищого міського права міста Львова, але до нашого королівського маєстату та наших спадкоємців такі люди мають апелювати. Однак впровадження такої апеляції має бути відповідно до норми та звичаю вірменського права, за винятком тільки 4 вищезгаданих статей. Щодо тих 4 статей до вищого німецького права, до якого з міста Львова є звичай апелювати, хай законно апелюють. А штрафи вірменського суду, що справедливо та законно належаться, війт з 6 мужами, вірменськими старшими, що при ньому на місці лавників засідають, мають між собою поділити так, як з лавниками німецького права (війт) звично ділиться. Якщо ж згаданий бурмистр, райці, війт та присяжні (лавники) згаданого міста Львова всупереч праву та справедливості втручалися в інші вірменські справи, тобто про які сам війт зі згаданими 6 мужами має вирішувати, окрім вищезгаданих 4 статей, тоді штраф 200 гривень грошей звичної польської монети та лічби даною (грамотою) забезпечуємо та накладаємо на тих бурмистра, райців та війта на користь нашої скарбниці, якщо інакше чинитимуть. Однак хочемо, що вірмени, коли відчують себе обтяженими, найперше до уряду райців звернуться та законно застережуть, щоб у їхню юрисдикцію не втручалися. Якби (раєцький уряд) занедбав діяти, тоді тільки з такою несправедливістю до нашого львівського старости або підстарости, що у той час будуть, законно повинні віднестись та урочисто засвідчити протест. Такий штраф вірмени мають отримати, якщо у 4 згаданих статтях перед війтом та присяжними (лавниками) відповідно до форми німецького права ставати, коритися та задовольнятися (справедливістю) не прагнули. Також не мають райці забороняти ув’язнення тих, хто при сплаті наших чиншів був недбалим та упертим і хто перед війтом та 6 мужами за посередництвом вірменського права був засудженим. Потім постанова про укладання заповітів вірменами та привілей короля Владислава, наданий щодо цього, у силі зберігаємо^[159]. Далі привілей пана короля Владислава щодо надання 2 м’ясних яток, підтверджений найяснішим паном королем Польщі Казимиром, нашим милим братом^[160], змістом даної (грамоти) підтверджуємо. Для чого для засвідчення наша печатка є підвішена. Діялося і дано в Кракові в найближчу суботу перед неділею “Юдіка”, року Божого 1518, у присутності (список свідків). Дано через руки вельможного Христофора з Шидловець, краківського воєводи та старости, канцлера нашого королівства, сєрадзького, гостининського та сохачевського, новокорчинського і т.д. старости, щиро нам милого.

Христофор з Шидловець, краківський воєвода та староста і канцлер Польського королівства підписав.

За свідченням вельможного Христофора з Шидловець, краківського воєводи та старости, канцлера Польського королівства.

1518 р., травня 26, Краків Сигізмунд І наказує львівським райцям, щоб міський війт справи вірменів судив на ратуші разом з вірменськими старшими

Коп^[161].: MK, 31, k.452-453.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.47-48.

Регест: MRPS, IV/2, N11693.

Sigismundus Dei gracia [rex Polonie, magnus dux Lithuanie, Russie, Prussieque etc. dominus et heres]^[162]. Famatis proconsuli et consulibus civitatis Leopoliensis fidelibus dilectis gratiam regiam. Famati fideles dilecti. Cum nuper dedissemus litteras nostras Armenis Leopoliensibus, quibus decrevimus advocatum istius civitatis Leopoliensis, vocatis ad se nonnullis senioribus Armenis in pretorium, ubi alie cause civiles iudicari et examinari solent, quasdam illorum causas iudicare debere, postea vero intellexissemus, quod hec ipse litere ad varios trahuntur sensus, Armenis illas ita interpretantibus, quod advocatus civilis cum eorum senioribus causas illorum in pretorio et scabellis ac locis scabinorum Leopoliensium iudicare deberet, vobis vero ita censentibus et interpretantibus, quod idem advocatus vester in pretorio secundum decretum nostrum cum Armenis eorum causas iudicare deberet, sed non in subselliis scabinorum, volentes hanc ambiguitatem literarum nostrarum tollere et partem utramque circa ius suum conservare, decrevimus, advocatum predictum vestrum civilem causas cum senioribus Armenis iudicaturum in pretorium descendere debere, ibique easdem causas cum ipsis senioribus Armenis audire et diffinire, non tamen in subselliis scabinorum Leopoliensium cedere tunc debere, sed in alio loco pretorii vestri ad hoc per vos deputato seu deputando. Preterea non absolvimus Armenos ipsos a soluenda contributione reginalis maiestatis racione prioris libertatis, et quam nuper ipsis concessimus, ymo ad presens non solum Armenorum, verum etiam aliorum subditorum nostrorum libertatibus derogavimus, neque a contributionibus ac oneribus civilibus per vos et communitatem vestram pro bono regimine istius civitatis institutis et instituendis illos etiam, qui per ignem damna sunt passi, exemimus, nec ad presens eximimus, sed ipsos Armenos sicut alios omnes subditos nostros ritus Romani, quo ad soluendas huiusmodi contributiones et civilia onera obeunda obligatos esse volumus, libertate illis per nos concessa minime obstante, mandantes, ut vos etiam illos ad ea ipsa onera civilia vobiscum ferenda compellatis, et contravenientes congrua et equa animadversione puniatis, pro officio vestro et gracia nostra. [Harum quibus sigillum nostrum est impressum testimonio litterarum]^[163]. Datum Cracovie feria quarta proxima post festa Penthecostes, anno Domini millesimo quingentesimo decimo octavo, regni nostri anno duodecimo.

Ad mandatum regie maiestatis proprium.

игізмунд, Божою ласкою король (титулатура). Славетним бурмистру і райцям міста

Львова, вірним, милим, наша ласка. Славетні, вірні, милі! Коли ми недавно дали ub⅝ηE? нашу грамоту львівським вірменам, якою ми постановили, що війт цього міста

Львова, покликавши до себе кількох старших вірменів до ратуші, де звичайно судять та розглядають різні міські справи і де повинні судитися їхні справи, але пізніше ми зрозуміли, що саме цю грамоту по-різному інтерпретують, бо вірмени тлумачать її так, що міський війт з їхніми старшими повинен судити їхні справи в ратуші, в лаві і в місцях, (де засідають) львівські лавники. А ви так вважаєте і тлумачите, що цей самий ваш війт повинен судити в ратуші згідно з нашим декретом разом з вірменами їхні справи, але не в лаві лавників. Ми, бажаючи зняти цю двозначність нашої грамоти та зберегти обидві сторони при їхньому праві, ухвалили, що згаданий вище ваш міський війт, коли судитиме справи з вірменськими старшими повинен йти до ратуші й там з цими ж вірменськими старшими слухати і вирішувати ці ж справи, але не має там сидіти на лавах львівських лавників, але в іншому місці вашої ратуші, яке вами визначене чи буде визначене. Крім цього, ми не звільнили цих самих вірменів від сплати податку королівського маєстату відповідно до попередніх вільностей і тих, які ми недавно їм надали. Навпаки, відтепер ми обмежили вільності не тільки вірменам, але й іншим нашим підданим, і не звільнили від міських податків та тягарів, встановлених і тих, що будуть встановлені вами та вашою громадою для доброго управління цього ж міста, навіть (відносно) тих, що зазнали шкоди від пожежі¹. І від тепер не звільняємо не лише самих вірменів, але й інших наших підданих римського обряду, бо хочемо, щоб (всі) були зобов’язані платити такі податки і нести міські тягарі. Цьому цілком не перешкоджають вільності, визнані їм нами. Наказуємо, щоб і ви змушували їх нести ці ж міські тягарі разом з вами, а тих, що не погоджуються, карали відповідними та справедливими доганами відповідно до вашого обов’язку і нашої ласки. Для засвідчення до даної грамоти притиснута наша печатка. Дано у Кракові у найближчу середу, після свята П’ятидесятниці, року Божого 1518, нашого панування 12 року.

За особистим наказом королівського маєстату.

¹ У історичних хроніках немає згадки про пожежу у Львові 1518 р.

1518 р., жовтня 21, Краків Сигізмунд І виносить рішення у справі між львівськими вірменами і райцями міста, які за моральний злочин покарали на смерть вірменина Івашка Тихновича, накладаючи грошові кари на райців

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.106. Папір: 41,3x42,7 см. Написи: “Sigismundus I. Decretum inter magistratum et Armenos Leopolienses ratione usurpatione iurisdictionis et Armeni declaratione magistrates solvare fisco 200 marcas, Armenis singulis 20 grossos subeat [...] Armenica et iurisdictionem non se ingerant (?) ac in conventu compareant ad declarandam iurisdictiones si casus explicate” (XVI-XVII); “1518, feria 3 ante festum undecim millia Virginum” (XVI-XVII). Печатка: Gum., XIII, N46.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.49-51.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.92зв.-94 (польський).

Sigismundus Dei gratia rex Polonie, magnus dux Lituanie, Russie, Prussieque etc. dominus et heres. Significamus tenore presencium, universis. Quia, cum proposita esset coram nobis et iudicio nostro querela et actio instituta iuxta observacionem iuris Theutonici Maideburgensis nomine tocius communitatis Armenorum Leopoliensium contra et adversus famatos preconsulem, consules, advocatum et scabinos, ut officiates civiles civitatis nostre Leopoliensis, ipsique Armeni allegassent in sua proposicione, eosdem officiates civiles contra vim, disposicionem et ordinacionem privilegii nostri eisdem Armenis de mode iudicandi eos in certis articulis iure civili Maideburgense et in reliquis omnibus iure ipsorum Armenico dati, concessi et limitati, temere excessisse, hoc idem privilegium in persona olim Ivaschkonis Tichnowicz Armeni iure civili Maideburgensi ultra dictos articulos in dicto privilegio contentos et expresses, per prefatos officiates civiles Leopolienses iudicati, condemnati et capite plexi fuisse et esse violatum, ex adverso vero dictis officialibus civilibus impugnantibus allegantibusque ac probantibus multis deductionibus, non se quidpiam contra dictum privilegium Armenis, uti prefertur, concessum excessisse in eo, quod Ivaschkonem in recenti crimine adulteri cum femina catholica Christiana deprehensum per huiusmodi iuris sui civilis rigorem et observacionem iudicassent condemnassentque ac decrevissent, in capite illius esse puniendum, prout punitus erat in effectu. Nos post earundem parcium longas proposiciones et replicaciones iudicialiter hincinde factas et illis cum consiliariis nostris mature pensitatis et discussis, habentes etiam in debita racione privilegium nostrum dictis Armenis concessum, talem in ea causa sentenciam nostram tulimus et pronunctiavimus, ferimusque ac pronunctiamus per presentes. Quod, cum in privilegio predicto Armenis Leopoliensibus concesso limitatum sit per expressum, Armenos ipsos Leopolienses nonnisi in quatuor casibus seu articulis iure civili Maideburgensi per dictos officiates civiles Leopolienses, et in reliquis omnibus casibus et eventibus iure prefato Armenico iuxta ordinacionem in eodem privilegio specifice descriptam debere iudicari, eosdem cives et officiales Leopolienses ad iudicandum et puniendum dictum Ivaschkonem Armenum illegittime processisse, ac privilegium nostrum in hac parte violasse et illi temere contravenisse, et ob hoc eosdem ipsos officiates civiles Leopolienses vadium sive penam ducentarum marcarum pecunie in privilegio prefato super observandis hincinde ordinationibus prescriptis per nos expresse interpositam incurrisse et succubuisse, quam ab illis fisco nostro regio solui ex nunc et reponi volumus. Armenis vero, quibus omnibus etiam in ipsa violacione privilegii iniuria est facta, decernimus pro emenda seu pena iuxta morem iuris Maideburgensis, singulis hospitibus, hoc est, qui in civitate Leopoliensi domum habent et suum proprium victum ducunt, viginti grossos pecunie communis intra spacium duodecim septimanarum soluendos. Pro capite autem olim Iwaschkonis, quia filius eius egit et penam exposcebat, que in excessu officii iuxta formam iuris Maideburgensis ad nos et arbitrium nostrum devenit, decrevimus et decernimus, preconsulem et consules Leopolienses predictos in carcerem detrudendos, ut et illi et reliqui deinceps documentum capiant, qualiter se in officio sue erga privilegia nostra et personas ab eorum iurisditione exemptas gerere debeant. Ne autem in posterum ulla ambiguitas, que ad presens visa est, insit nostro privilegio Armenis concesso, illud in conventu generali proxime futuro cum consiliariis nostris declarare et interpretari volumus, in quo quia continetur, ut ultra quatuor articulos expressos Armeni iure suo Armenico iudicarentur, eciam volumus, ut ipsi Armeni ius suum lingua Ruthenica seu latina conscriptum ad eundem conventum generalem secum afferant et coram nobis producant, de quo quid congruum et decens erit ad tenendum [...]¹ civibus et consulibus Leopoliensibus quam Armenis terminum coram nobis in eodem conventu die quinta decima post nostrum egressum statuimus et prefigimus, volentes et mandantes proconsuli et consulibus et tote civitati Leopoliensi, ut se deinceps adversus Armenos iuste et equali inter² gerant, iura et immunitates eorum firmiter et inviolabiliter observent, e diverso vero Armenis, ut officium et omnes cives habeant in honore et observancia debita, et cum hominibus mansuete, iuste et concorditer agant, neque ullam ex se causam discordie et tumultus intestini prebeant, sub gravi indignacione nostra aliter non facturi. Harum, quibus sigillum nostrum est impressum, testimonio literarum. Datum Cracovie feria tercia proxima ante festum undecim milia Virginum, anno Domini millesimo quingentesimo decimo octavo, regni vero nostri anno duodecimo.

Petrus, episcopus et vicecancellarius, subscripsit.

Relacio reverendissimi in Christo patris domini Petri, episcopi Premisliensis et regni Polonie vicecancellarii.

¹ На згині пергаменту не зчитується 12-15 слів.

² У публікації Ф.Бішоффа: equanimiter (?).

игізмунд, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти) всім, кому потрібно. Що була подана скарга і почалася справа перед vtRb∏Γ?ι нами та нашим судом відповідно до звичаю німецького магдебурзького права від імені всієї громади львівських вірменів проти славетних бурмистра, райців, війта, лавників та міських урядників нашого міста Львова. Ці вірмени твердили у своїй скарзі, що ті міські урядники проти сили припису та постанови нашого привілею, даного, дозволеного та обмежуючого для тих вірменів про форму їх осудження в певних статтях за міським магдебурзьким правом, а в інших статтях, що залишилися, - за їхнім вірменським правом, вперто порушили цей привілей в особі покійного Івашка Тихновича, вірменина на міському магдебурзькому праві, що проти згаданих вміщених та висловлених статей у тому привілеї, тими згаданими міськими львівськими урядниками був суджений, засуджений та покараний на горло. З іншого боку, ці міські урядники захищалися, розповідали та доводили багатьма доказами, що вони не проти згаданого привілею, наданого вірменам¹, як (ті) оповідають, не виступали, (а) через те, що Івашка на свіжому злочині адультера з жінкою католичкою-християнкою спіймали і з суворістю та дотриманням свого міського права судили, звинуватили та постановили покарати на смерть, як він і був покараний у дійсності. Ми відповідно до скарг обох сторін та судових відповідей, зроблених з тої та іншої сторін, їх з нашими радниками відповідально обдумали та обговорили, також маючи на доброму оці наш привілей, наданий тим вірменам, у тій справі такий вирок винесли та оголосили, як і виносимо та оголошуємо даною (грамотою). У згаданому привілеї, наданому львівським вірменам, чітко є обмежено, що ці львівські вірмени тільки у чотирьох випадках або статтях міським магдебурзьким правом мають бути суджені міськими львівськими урядниками, а в інших всіх справах і випадках згаданим вірменським правом відповідно до постанови, окремо описаної в тому привілеї. А ті міщани та міські львівські урядники до засудження та покарання згаданого вірменина Івашка незаконно довели та наш привілей у тій частині порушили та йому (привілею) вперто противилися, і через це львівські міські урядники заклад чи штраф у 200 гривень грошей, що описано у тому привілеї нами явно висловленою постановою щодо дотримання (привілею) з обох сторін порушили та підпали (під штраф), який хочемо, щоб (вони) нашій королівській скарбниці заплатили та відтепер відклали. А вірменам, яким у всьому тому через порушення привілею сталася (несправедливість), вирішуємо, що викуп або штраф відповідно до звичаю магдебурзького права мають сплатити кожному господарю, тобто, хто в місті Львові будинки та свій власний прожиток має, (по) 20 звичайних грошів протягом 12 тижнів^{[164] [165]. А за голову покійного Івашка, що його син просив і штрафу домагався, який при урядовому злочині відповідно до магдебурзького права до нас і нашого рішення приходить, вирішили та вирішуємо згаданих львівських бурмистра і райців ув’язнити, щоб інші надалі науку мали, як на своєму уряді мали себе вести щодо наших привілеїв та осіб, що не входять під їхню юрисдикцію. А щоб у майбутньому жодних сумнівів не було, які тепер виявилися, в нашому привілеї, наданому львівським вірменам, це на найближчому вальному сеймі з нашими радниками хочемо уточнити та інтерпретувати. У тій (грамоті) міститься, що окрім 4 згаданих статей вірмени мають судитися своїм вірменським правом. Також хочемо того, щоб ці вірмени своє право, списане на руську[166] або латинську мову, на той вальний сейм зі собою привезли і перед нами показали, і що буде відповідним та слушним для дотримання (права), постановимо та визнаємо, що ці вірмени жінок-християнок можуть наймати до своєї роботи. Для чого як[167] львівським міщанам та райцям, так і вірменам, перед нами на тому вальному сеймі 15 дня після нашого приїзду встановлюємо та визначаємо (дату). Бажаючи та наказуючи бурмистрові, райцям та всьому місту Львову, щоб надалі проти вірменів справедливо та однаково з іншими (міщанами) залишилися, міцно та непорушно дотримувалися їхніх прав і вільностей, і навпаки, вірмени щоб мали в повазі уряд і всіх міщан і належно поводилися, з людьми жили скромно, справедливо та згідно і собі жодної причини до незгоди та внутрішніх заворушень не подавали, під суворим нашим гнівом, щоб інакше не чинили. До якої грамоти для засвідчення наша печатка є притиснена. Дано в Кракові у найближчий вівторок після свята 11 тисяч дів, року Божого 1518, а нашого панування 12 року.}

Петро, єпископ та віце-канцлер, підписав.

За свідченням велебного у Христі пана отця Петра, перемиського єпископа та віце-канцлера Польського королівства.

1519 р., березня 5, Пйотрків Сигізмунд I повідомляє, що внаслідок непорозуміння, яке виникло між бурмистром, райцями та громадою Львова - з одного боку, та вірменами - з другого боку, з приводу прав останніх, що написані вірменською мовою, він наказав вірменам перекласти зміст їхніх прав, виданих царями Йоаном та Теотом, на латинську мову та підтвердив з деякими змінами всі 124 статті цього кодексу

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.315. Документ у вигляді зошита з 28 аркушів розміром 57х40 см. у м’яких темно-коричневих шкіряних обкладинках. На внутрішній стороні нижньої обкладинки напис: “N 1-mo articulo [...] constitit, in suo vero originali apographo de libro metricis regni Polonie eiusdemque cum sigillo appenso extraditum in chartis pargameneis” (XVIII). На зовнішній стороні нижньої обкладинки наклеєний аркуш паперу з написом: “1519, N62. Littera A. Hic sub littera A advectitur consignatio omnium privilegiorum, decretorumque regium a natione Armenorum Leopoliensium exhibitorum nec non supplex libellus ad summam principem dominum [...] clementissimus [sic] dilectus” (XVIII). Внизу зошита отвір для шнурка від печатки. Печатка відсутня.

Коп.: MK, 31, k.563-615; AGAD. - ZDP, N5931 (видимус Сигізмунда Августа 1567 р. для кам’янецьких вірменів^[168]).

Опубл.: Bischoff, ARAL, S.6-50, Barpcz, s.205-261; CIP, III/1, s.427-462; TΘPE БІТІГІ. Кыпчакско- польская версия Армянского Судебника Мхитара Гоша и Армяно-кыпчакский Процессуальный кодекс. Львов, Каменец-Подольский, 1519-1594 / Сост. А.Н.Гаркавец, Г.Сапаргалиев. - Алматы, 2003. - С. 447-503.

Переклад: Ossol., 1916, k.22-116v; Оссол., спр.2117, арк.10зв.-44; Czart, 2030, s.30-88;. Barpcz, s.205-261; CIP, I/III, s.463-538^[169]; Wojcicki, s.31-137 (польський); Ossol., 1916, k.218v-296 (вірменський); Lewicki, Kohnowa, s.166-252 (факсиміле вірменського перекладу); ТОРЕ БІТІГІ. Кыпчакско-польская версия Армянского Судебника Мхитара Гоша и Армяно-кыпчакский Процессуальный кодекс. Львов, Каменец-Подольский, 1519-1594 / Сост. А.Н.Гаркавец, Г.Сапаргалиев. - Алматы, 2003. - С. 447-503 (український); Там само. С. 74-166 (вірменський та російський); Там само. С. 662-700 (казахський).

Регести: MRPS, IV/2, N12143; Каталог, №362.

In nomine Domini amen. Ad perpetuam rei memoriam. Cum iura et constitutiones principum, uti et relique res mortalium, nuncquam adeo consulte et subducta ratione condi promulgari et teneri solent, ut non postea cum tempus tum usus moneant et doceant, semper aliquid sit, quod vel mutare et corrigere vel etiam abrogare interdum oporteat, nihilque ab initio adeo elaboratum et perfectum videri potest, quod experiendo aliqua in parte emendari non sit necesse. Proinde nos Sigismundus Dei gratia rex Polonie, magnus dux Lituanie, nec non terrarum

Cracovie, Sandomirie, Siradie, Cuiavie, Lancitie, Russie, Prussieque ac Culmensis, Elbingensis,

Pomeranieque, etc. dominus et heres. Significamus tenore presentium, universis presentibus et futuris, harum notitiam habituris. Quia licet hactenus Armenos Leopolienses subditos nostros, sub hiis privilegiis et iuribus ipsorum Armenicis, que predecessores nostri illis confirmaverunt et susceperunt, tenuimus et conservavimus, quia tamen non pridem orta differentia inter illos et proconsulem, consules et communitatem civitatis nostre Leopoliensis de ipsis eorum iuribus, visum est necessarium, ut, cum ea scripta essent lingua Armena atque ita solis ipsis cognita, iudicari vero per advocatum civilem Leopoliensem cum sex viris senioribus ritus sui iuxta illa deberent, exceptis quatuor articulis in aliis literis nostris descriptis, in quibus iure Theutonico Magdeburgense sunt iudicandi, essent et ipsi advocato civili et ceteris hominibus, qui cum illis actionem haberent, cognita et manifesta, ne locus ambiquitatibus et cavillationibus relinquatur, mandaveramus ipsis Armenis eadem iura sua in Latinum sermonem traduci et converti facere, et nobis tradere, que mature cum consiliariis nostris discussa, et in aliquibus articulis parum mutata et correcta, presentibus literis nostris inserenda et denuo confirmanda duximus, quorum tenor sequitur, et est talis.

Iohannes Dei gratia rex Armenie tempore felicis imperii sui constituit, quod dies dominicus est dies Resurectionis Domini nostri Iesu Cristi, et ideo mandato suo regio precepit, ut nullus eius officialis seu vices gerens ipsius, die dominico aliquas exactiones regias tolleret, et etiam statuit, quod nullus iudicum die festi dominico aliquas causas iudiciarias cognosceret et neque difiniret. Insuper statuit, quod die dominico nullus debeat pro quacunque causa captivari et detineri, et quod nullus audere debeat creditor in debitore debita et credita extorquere, ut omnes Christiani die celebri dominico essent liberi et securi congregare se et accedere ad ecclesiam, non implicando se negotiis aliis, cum lacrimisque Deum omnipotentem deprecari, ut nullus Cristianorum die dominico alter alteri se oponeret, aut etiam vindictam sumeret, ut quilibet secure persisteret in orationibus Deo omnipotent! quilibet gratias acturus, ut die dominico precipue sancte et indiuidue Trinitati laudes depromerent. (Quod hic dicitur, quod nullus die dominico debeat iudicari captivari etc. intelligitur exceptis causis regiis, patratione recentis criminis et debitore inpossessionato).

Item Theoti regis Armenie memoria digna et Iaudabilis et aliorum regum et principum Catholicorum Armenie. Instigante eos ad id iusticia Dei iura et instituciones atribuendo unicuique quod suum est populo suo ex prophetis et sanctorum Apostolorum dictis ac aliorum doctorum ecclesie sancte instituit populo sibi subiecto scilicet civitatibus, oppidis, villis et aliis locis suo regimini subiectis seu subiugatis, generaliter et specialiter omnibus et singulis precipiendo, ut huiusmodi instituta firmiter et illese conservarent.

RegesArmenie iurisformam iudicibus decerunt talem. Item omnibus iudicibus et administratoribus iusticie communis precipimus ut faciant iusticiam iudiciumque iustum unicuique, diviti et pauperi, viduis et orphanis, civi et hospiti, seu advene, munera et coruptiones nullas accipiant et iudices id etiam attendere debent et custodire, ne iniustum hominem iudicio iustificarent et econverso. Si vero aliquis iudex iniuste iudicaverit et in tali facto comprobatus fuerit infamis pronunctietur. (Infamiam iudicis tollit appellatio que per iudicem admitti debet, et ideo iudex male pronunctians seu iudicans, infamis non est, quoniam Iudex appellationis eius sentenciam si iniustam esse cognoverit, corrigere potest).

Item iudicum interest, partes litigantes ad concordiam inducere si possunt, et iuramenta partibus non faciliter decernere, si vero iudex non poterit partes litigantes componere, tunc decernat iudex id, quod iuris est.

Item duobus venientibus ad iudicium inculpantibus se pro debito vel pro quacunque alia causa vel re controversiali, si ex utraque parte testimonia legittima et iure admissibilia non habuerint, tunc in tali casu reo neganti non actori decernatur probatio, sed reus per iuramentum corporale evasionem contra actorem obtinebit secundum iuris formam.

Item ad advocatum duobus venientibus Armenicum in quibuscunque causis et emergentiis cum testimonio tunc quicunque ex eis habuerit testimonium iustum scilicet duorum aut trium virorum proborum et dignorum testimonio talis causam obtinebit et iudex in eius partem decernere tenebitur. Si vero pars adversa evadere volens contra testimonium licitum et sufficiens redarguere voluerit testimonia huiusmodi, ut pars succumberet in causa, tunc in tali casu standum est probationibus testimonialibus sufficientibus non obstante contradictione partis impugnantis testimonium.

De iure testamentorum Armenicorum. Aliquo Armeno oppresso infirmitate, debet accersire spirituales nec non duos aut tres viros non redargutos in sua conditione ex officio senioratus propter testimonium, ac alios propinquos successores suos, imprimis debet legare aliquid ecclesie sue, episcopo et presbiteris, sepulcrum etiam suum debet nominare, postea residuantia bona, propinquis et amicis iuxta suam voluntatem assignabit, et premissa debent esse ultima voluntas decedentis, et testes huiusmodi debebunt admonere et avisare propinguos illius testatoris, ut eo vivente impugnarent testamentum, alias eo decedente testamentum huiusmodi sub quacunque forma conditum, effectum suum sortiri debet, non obstante aliqua contradictione propinquorum et successorum eo quod tempestive obstare neglexerunt voluntati testatoris. Si vero ille testamentum faciens morietur, tunc tale testamenuum debet obtinere robur firmitatis, iuxta dictum sancti Pauli Apostoli dicentis, quod testamenta morte confirmata debent obtinere robur firmitatis. Si vero ille testator supervixerit, tunc tale testamentum dependebit in arbitrio limitacione et discussione testatoris ad limitandum vel mutandum prout sibi placuerit.

De iure Matrimomali. Amicorum invitacio circa desponsationem taliter procedere debet, quod sponsus imprimis debet facere contractum cum patre sponse, ut scilicet ei iam assignaretur certa quantitas et qualitas dotis, quam postea erit accepturus, et dos eidem dari et assignari debet, quoniam dotes feminarum sunt et habentur pro sorte earum paterna et materna de bonis. Si vero pater devenerit ad infirmitatem et voluerit filie sue legare testamentaliter id quod sibi placitum fuerit, tunc potest facere talia pro arbitrio sue voluntatis, contradictione filiorum et successorum quorumlibet non obstante, si vero aliqua filia virgo cum fratribus post mortem patris superstes fuerit, tunc fratres eam exdotabunt, et perinde in bonis post patrem relictis hereditabunt, deficientibus vero fratribus, filie hereditabunt.

Item bona cuiuslibet mortui habentis prolem devolvuntur ad uxorem, filios et filias. Carentis vero legittima prole, bona in propinquos devolventur uxorem tamen defuncti non debent privare successores illo quod importavit ad maritum suum, sed ante omnia importate debent ei tradi et dari, et quidcunque ei melioravit maritus ipsius super auro, argento et aliis, circa istud plenarie debet conservari, et successores defuncti tenebuntur et debent esse astricti succedere in tres partes bonorum defuncti, sorte quarta vidue seu uxori illius mortui assignata et exdivisa, de omnibus bonis mobilibus et immobilibus. Si vero aliquis, tam ex patre, quam ex matre in quarto gradu successionis successores non habuerit, tunc talia bona devolvuntur et spectant ad fiscum regie maiestatis, tamen regia maiestas pro anima illius mortui aliquid propter Deum tribuere debet. (Maiestas regia de bonis ad se et fiscum suum devolutis, dare aliquid propter deum non tenetur, quoniam hiis legibus Armenicis ligata non est, disponet itaque maiestas sua de hiis ipsis bonis ad se devolutis, pro arbitrio suo, que Armeni ipsi celare nullo modo audeant sub gravissima pena).

Item cum filia quelibet maritatur cum sorte sua paterna et materna, et maritus prolem non habuerit cum ea, tunc poterit constituere tutores in casu sterilitatis scilicet non alios nisi fratres ac propinquos, et quecunque bona uxor importavit, debent eedem uxori tradi, et cum melioratione seu dotalicio ipsius. Si vero ille moriens voluerit uxorem simul cum fratribus tutricem facere, hoc sibi de iure permissibile est, ut in simul salutem eius anime non obliviscerentur, et talis sententia debet observari, si uxor premortua fuerit quam maritus ipsius.

Capitulum primum. Si quis iuris regii aut domini fuerit excessiws, contra regiam maiestatem aut dominum suum, demerebitur talis collum, filii vero eius et fratres locum paternum non obtinebunt propter excessum criminosum patris eorum, pueri vero bona paterna non perdunt, si cum patre in tali consilio criminoso non fuerint, et similiter fratres predicti excessoris, si vero fuerint in consilio prefato, tunc quilibet eorum iuxta factum pati debet. (Filii illorum, qui excedunt contra regiam maiestatem et rempublicam, etiam bona paterna perdunt, quoniam in tali casu omnia confiscantur).

Capitulum secundum. Humanum genus Deus liberum creavit et fecit, verum quia necessarii sunt dominis suis servi ad serviendum propter terram et aquam, simile hoc ius est quando aliquis colonus seu kmetho domino suo nichil movendo a domino suo ubi wlt transire potest, si vero aliquis dominorum istud tollerare nollet, scilicet libere emittere eundem subditum suum, volens eundem retinere in sua iurisditione tunc pueri post mortem patris, si tales pueri in dominio huiusmodi domini non fuerint procreati, habent libertatem eundi et se transferendi sub alios dominos, ubi voluerint. (Hec constitutio intelligenda est de colonis genere Armenis, non de aliis, ville vero et possessiones Armenorum subiacent iuri commuili regni).

Capitulum tercium. Si pueri inter se contencionem fecerint et unus puerorum alterum occiderit si puer occisus ultra duodecim annos habuerit, tunc caput debet soluere, sicut pro virilis et integri hominis capite. Si vero ille occisus puer habuerit minus quam duodecim annos, hoc est decem vel undecim, tunc pro capite eius medietas capitis solui, debet, si vero puer occisus habuerit minus quam decem annos, tunc tercia pars capitis solui debet. Si vero puer habens quindecim annos fuerit homicida et excesserit contra statutum istud, tunc pro capite integro solutionem faciet amicis illius occisi, sicut superius scriptum est. (Intelligenda est hec constitutio seu lex, de pueris Armenis, sed si puer Armenus occidat puerum Catholicum, luet penam iuxta conditionem pueri occisi, et secundum ius in quo residet persona occisa).

Capitulum quartum de pueris uno alterum ledente. Si pueri unus alterum in ludo leseret nolenter sive ex ira, huiusmodi res bene et diligenter debet inquiri, tali modo sicut inquiri consuetudo est de occiso, tunc illius lesi anni debent computari, et in quod membrum eum lesit, an in oculum, an in manum, aut in pedem, ut secundum talem lesionem et qualitatem membri leso solutio impendatur, cum reformatione et contentacione pro medicinis et impensis per ledentem facienda, quod ius puerorum in factis, iustum invenimus. (De pueris genere Armenis hec etiam constitutio et quatuor immediate sequentes intelligende).

Capitulum quintum de pueris unum alterum in aqua submergentis. Pueri natantes in aquis unus alterum submerserit, ex tunc iudices debent talem casum submersionis bene et perfecte rescire, si submersio talis facta est ex loco, aut ira, aut ex male corde, studiose intentionis, aut si ille submersus se ipsum ex casu submerserit in profundo aque, et illi connatantes ipsi submerso auxiliari non poterant, tunc iudices rescitis ad planum predictis casibus, si ille se solum ex casu submersit et eius connatantes illi subsidiari non poterant, tunc pro tali submerso solutio non impendatur, si vero ex alia causa predicta submersus fuerit, tunc solutio capitis impendi debet iuxta computacionem annorum illius submersi, sicut pro capite occisi.

Capitulum sextum de pueris dum aliquis puerorum ex sublimi loco in vim pacti alicuius alias ozaklath salierit et ex tali saltu lesionem incurrerit. Si talis casus inter pueros accident, quod aliquis puerorum in vim pacti de sublimi loco saltum fecerit, et ex tali saltu aut se leserit, aut mortem incurrerit, extunc dans occasionem huiusmodi rei, medium capitis soluet, si ille qui saltum fecit aut ad Iesionem aut ad mortem, tunc computatis annis illius lesi aut ex saltu mortui, ita decernant sicut prius scriptum est de eventibus inter pueros.

Capitulum septimum de adolescentibus inter sepactum facientibus de aliqua re onerosa levanda.

Consueverunt adolescentes pacto inter se constitute et laudato aliquam rem gravem et onerosam sublevare, et ex tali sublevatione rei onerose, si se aliquis ex eis leserit extunc ille qui pecunias pacti huiusmodi prefati reposuit, tanquam dans occasionem lesioni, medietatem pene debet soluere, sicut pro re sanguinolenta, et cum hoc illi leso damnum et impensas medicine soluere sit astrictus, et hoc ideo statutum est, quod nemo alter alterum inducat ad damna et nocumenta sanitatis.

Capitulum octavum de temulentis seu ebriis.

Si in ebrietate contigerit, quod unus alterum leserit, ius prohibet, quod tale factum lesionis in ebrietate patratum non est pretermittendum et tollerandum, quando quidem ebrietas est primum inicium tocius mali. Si itaque in ebrietatis conditione et eventu unus alterum leserit, de tali facto iudicium debet esse iustum, scilicet, obnoxius damnum et impensas medicine leso soluat, si vero per ebrium occisus fuerit aliquis, tunc per iudicium occasio^[170] talis occisionis diligenter est scrutanda et rescienda scilicet si talis occisio, mala et studiosa intencione, aut ex alia causa facta fuerit, scilicet si in simul unus contra alium ad seditionem consurrexit, aut cuius inicium in tali casu erat, iuxta emergentias et qualitatem causarum debet exerceri iudicium, et iuxta facti excessivi exigentiam excessor est puniendus. Coadiutores vero facti predicti ex ebrietate comissi diligenter provisi etiam castigari debent sicut iudicium decreverit.

Capitulum nonum de inventione thesauri subterranei.

Si aliquis in suo fundo hereditario thesaurum invenerit sub terra scilicet aurum argentumque si de tali inventione thesauri perfecta fuerit rescientia, quod talis thesaurus fuisset priorum regum, ad fiscum regium talis thesaurus isto modo pertinere debebit, et inventori huiusmodi thesauri decima ex eodem thesauro dari debet, et similiter etiam illi decima de eodem thesauro dari debet, in cuius fundo hereditario repertus fuerit, si vero rescitum fuerit, quod talis thesaurus erat alicuius magnatis vel patricii viri, et huiusmodi bonorum hereditariorum in quibus thesaurus repertus fuerit, restaret heres, aut successor legittimus, ex tunc huiusmodi thesaurus cedere debet domino fundi hereditarii, in quo thesaurus repertus fuerit et de tali thesauro decima pars pertinebit ad fiscum principis.

(De thesauro invento inquisitio fiet et examen per commissionem regie maiestatis).

Capitulum decimum de illo qui aliquem trahit per barbam.

Si in contencione evenerit, quod unus alterum per barbam traheret et presertim iuvenis seniorem iure diffinitum est, quod talis tractor barbe senioris hominis in etate, in tali culpa censendus est sicut aliquem leserit.

Capitulum undecimum de foveis subterraneis in quibus frumenta diversi generis conservantur sicut in terra Armenie fit.

Si aliquis aperuerit foveam terream, in qua frumenta sua seu aliena fuerint reposita et in eandem foveam immiserit hominem pro frumentis ibidem existentibus recipiendis, et homo in predictam foveam immissus, propter aerem strictum ibidem inclusum moreretur, debet iudicari de huiusmodi immissione^[171] sic illum hominem solus interimeret, si vero ille homo ibidem immissus lesus fuerit, tunc ille qui eum immisit in huiusmodi foveam damna et impensas medicinarum soluet, ex eo quia debuit ille qui immitebat hominem huiusmodi in foveam predictam expectare et prolongare aliquantulum temporis donec aer in huiusmodi foveis frumentariis strictus et inclusus, per aperturam fovee dissolutus fuisset, si vero de huiusmodi fovea frumentaria aer exiverit et homo ibidem immissus lederetur, talem casum officium tenetur providere secundum qualitatem in talibus facti et iusticie.

(De Armenis et eorum servis pretio conductis hec constitucio est intelligenda).

Capitulum duodecimum de iure kmethonum.

Si aliquis Armenus mandaverit colonis seu kmethonibus laborare ultra consuetudinem usitatam, utpote arare, metere, et alios quoscunque labores, et ille kmetho ex tali labore inusitato lesus fuerit aut etiam moreretur, talis dominus inusitatis laboribus subditos premens peccavit superiori domino scilicet Deo. Si vero talis kmetho inusitato labore lesus, medicinis ex lesione evaserit, tunc dominus ipsius, ei ex premissa causa existens occasio principalis lesionis, damna et sumptus medicine soluet, si vero talis lesio saluti ipsius kmethoni importaret perpetuam imbecillitatem, auctoritas officii iudicialis in tali casu id decernet, quod iusticia suadebit.

Capitulum tredecimum de inhonorante suum spiritualem.

Sanctorum apostolorum preceptum et mandat constitucio, quod nemo suum spiritualem presbiterum inhonestis verbis et turpibus dehonestare audeat, quia talis homo dehonestans suum spiritualem perinde tali inhonoratione excedit contra Deum, quoniam spirituales persone sunt deprecatores Dei et in iudicio divino sunt mediatores et responsales pro homine, testatur ad id scriptura divina, quod nemo suum spiritualem debet obloqui. Apostolorum enim instituciones hunc incurrere magnam penam diffiniverunt, qui spirituali maledixerit, que maledictio perinde habetur, ac si maledixerit Deo, sanctum enim Ewangelium dicit, qui vobis maledixerit michi maledixit.

Capitulum quatuordecimum de maledicente intergum regie maiestati aut alicui ex Consiliariis ordinis senatorii.

Si aliquis petulanti lingwa ausus fuerit intergum maledicta aliqua obicere maiestati regie aut patriciis senatoribus regni, et resciretur, talis faciens huiusmodi maledicta, si talis maledictor fuerit persona spiritualis, debet degradari, si vero fuerit secularis, tunc debet pro tali maledicto facinore excommunicari, et tale iudicium debet pertinere ad episcopum, aut ad magnos prelates et doctores. Quoniam regia maiestas pro suo sacro regali statu, representat etiam vicem divine auctoritatis, et ideo ius decrevit ut quilibet se et insolentiam suam compesceret, et in respectu haberet regalis dignitatis sublimitatem.

Capitulum quindecimum de mancipio seu servo literato absque consensu sui domini in presbiterum non ordinando.

Si apud aliquem fuerit servus aut iure mancipii aut iure emptionis literatus, et ex literatura idoneus ad sacerdotium, talis servus illiber non potest adipisci statum spiritualem absque speciali consensu et manumissione domini sui. Ius enim prohibet per hoc domino ipsius dolorem inferre, talis enim res redundat ad destructionem domus. Si tamen sciretur, quod talis servus esset idoneus ad sacerdotium sicut fuit dignus presbiteratu servus sancti Pauli Apostoli Onissimus, tunc talis servus ex consensu domini sui poterit suscipi ad ordines et ministeria cultus divini.

Capitulum sedecimum de seruis Cristianorum.

Si Cristianus emerit mancipium seu servum Cristianum, tunc iuxta veteris legis et testamenti constitucionem talis servus sex annis continuis domino suo servire debet, septimo vero anno talis servus per dominum debet manumitti in libertatem. Nova vero lex Cristiana instituit, talem servum tunc liberum esse ex servitute, quum primum pecunias pro eo datas emeruerit. Si solus servus emptus est, solus modo premisso debet esse liber, si vero cum uxore captivatus emptus fuerit, tunc et cum uxore ac pueris liber esse debet emeritis, ut prefertur pecuniis, pro eo datis. Si vero tali servo dominus uxorem dederit et prolem inter se utrisque sexus procreaverint, tunc in tali casu uxor prefati servi unacum pueris debet esse in hereditate et dominio perpetuo sui domini, solo predicto servo tantum libertatem manumissionemque habente, si vero talis dominus voluerit accipere pecuniam pro predicta muliere, tunc eadem mulier unacum pueris suis utriusque sexus manumitti in libertatem debent. Si vero predictus servus libitum et voluntatem non obstantibus predictis conditionibus habuerit remanendi circa dominum suum, tunc dominus tenebitur eundem cum uxore et pueris suscipere, et ad ecclesiam cum eodem servo accedere, et bonis hominibus ibidem in ecclesia de talibus protestari, ac literas huiusmodi protestacionis obtinere et habere in vim significatorie scilicet in hunc modum, quod predictus servus a me ad mortem non vult recedere, si vero talis servus postea deliberatus, voluerit habere voluntatem ex servitute liber esse et dominus ipsius talem eius deliberationem resciverit, non debet eum illibertare dominus suus contra ipsius deliberationem sibi servire, sancto Apostolo dicente, omnes servos apud Deum esse liberos.

(Hactenus non fuit nec est usus in regno manicipiorum et servorum in illibertate servandorum). Capitulum decimum septimum de mulieribus emptis Cristianis.

Si aliquis necessitate cogente filiam suam vendiderit Christiano, non debet filiam vendere in perpetuam servitutem, si vero huiusmodi ancille servitus non placuerit domino eius, tunc in tali casu pater poterit eam exemere et talis dominus non habebit auctoritatam predictam servam alicui vendere alteri ex odio, si vero talis dominus prefatam servam voluerit desponsare in uxorem filio suo debet ad id accedere voluntas patris eiusdem serve. Si vero talis ancilla seu serva soli domino vel filio ipsius in uxorem non placuerit, tunc talis serva emerendo annos pro pecuniis pro eadem datis, libera a iugo servitutis esse debet sine pecuniis. Si vero pater ipsius serve ante annos servitii ipsam a domini eius exemere voluerit tenebitur eam dominus ipsius ad exemptionem dare non obstante eo quod anni servitutis ipsius non transfluxerunt.

Capitulum decimum octavum de paganis servis emptis.

Si aliquis Armenus emerit servum vel ancillas serviles paganos istique servui tempore servitutis eorum baptismi sancti sacramenta susceperint, tunc tali modo huiusmodi servi debent esse liberi a servitute tanquam pecunias pro eis datas emererentur. Si vero tales servi utriusque sexus pagani sacrum baptismum suscipere noluerint, tunc in isto casu dominus eorum plenipotens erit, ipsos ad placitum suum vendere cui voluerit.

Capitulum decimum nonum de percutiente patrem vel matrem.

Quicunque parentes suos verberaverit, ab tale indignum et scelestum facinus est mortalis apud Deum iuxta dispositionem veteris testamenti, nove vero legis Christiane testamentum ea similitudine demonstrat, quod talis verberator parentum ad mortem debet penitere, si vero in puerilitate verberaverit parentes, tunc in tali casu parentes debent istud obtegere alias ogarnacz. Si vero percussor parentum istud male corde et animo fecerit, et parentes pro nichilo reputaverit, tunc parentes, talem filium de excessu multociens corrigere debeant coram spiritualibus et coram senioribus, si vero a talibus excessibus se retrahere nollet, tunc talis pater huiusmodi filium rebellem et temerarium persecutorem parentum suorum poterit et a se et a bonis omnibus exhereditare. Si vero ipse idem filius ita exhereditatus postea ad ea ad cor et se redierit et humiliatus fuerit sicut decet parentibus penitentiam sustinere tunc pater et mater in tali casu debent cum in favorem parentalem suscipere.

Capitulum vigesimum, quod quilibet debetportare iniquitatem et demeritum excessussui.

Si pater aut filius in aliquibus excessibus mortalibus seu criminalibus excessivi reperti fuerint, tunc pater pro excessu filii pati non debet. Et similiter filius pro excessu patris nulla pena affici debet, sed quilibet iuxta facta excessuum suorum pati debet, et eo facto ius complebitur in iusticie perfectione ad quamlibet personam, tribuendo unicuique quod suum est.

(Ab hac constitucione excipitur crimen lese maiestatis).

Capitulum vigesimum primum de eo, qui furaverit hominem.

In veteri testamento sanctitum est, quod quicunque furando hominem vendiderit et de tali venditione manifestum fuerit, talis homo est mortalis, tamen in nova lege Christiana ita constitutum est, quod si Christianus Christianum furando vendiderit ad aliam provinciam, et tale malefacturi contra eum manifestum fuerit, propter agendam penitenciam nova lex non decernit eum ad penam mortis, sed talis debet detineri et in carceribus servari sub cautione fideiussoria, quod predictus venditor Christiani, tenebitur pecunias pro prefato vendito receptas viceversa remittere, et prefatum hominem venditum debet adducere ad hospitem apud quem eundem subtrixit, restituereque tenebitur, si vero ille homo venditus aliquo modo decesserit tunc ille venditor debet esse astrictus predictas pecunias pro eodem homine ab emente receptas, illi hospiti apud quem eundem furatus fuerit, realiter et in effectu soluere, et nichilominus predicto furi manus eius abscidi debent, aut sibi in fronte ardenti et candenti sigillo in fronte nota perpetue infamie imprimi et cauterisari debet, ut alii formidine pene, a talibus absterrerentur.

(Hec constitucio admittitur quando Armenus alium Armenum vendiderit, sed si Armenus Christianum vendiderit, de hoc cognoscet regia maiestas et puniet ita prout ei videbitur).

Capitulum vigesimum secundum de eo, qui obloquitur suos parentes.

Quicunque parentes suos inhonestis verbis dehonestare ausus fuerit, talis est mortalis, si parentum suorum aliqua preterita manifestaverit eo facto committit pecatum mortale secundum veterem legem. Nova vero lex dictat quod talis oblocutio parentum equiparatur huic sicut parentes percuteret, ut autem talia inhonesta contra parentes in pueris compescerentur diffinitum est, quod tales pueri per parentes possunt de omnibus bonis mobilibus et immobilibus exhereditari.

(Filii manifestare debent iure et merito crimina vel excessus parentum suorum contra regiam maiestatem et rempublicam comissorum et in tali casu filii Armenorum pene huius constitucionis non sunt subiecti).

Capitulum vigesimum tercium de duobus contendentibus et uno alterum ex eis vulnerante.

Contendentibus duobus armis et uno alterum vulnerante, et vulneratus in huiusmodi vulneribus non moreretur et in infirmitate vullnerum iacens et convalescendo ambulaverit, cum corulo alias zliaska diffinitur iure, quod ille qui vulneravit tenebitur illi vulnerato damna medicinam et impensas soluere cum totidem penis pecuniarum iudicio.

Capitulum vigesimum quartum de eo, qui servum aut servam occiderit.

Si aliquis servum suum aut servam occiderit quocunque instrumento ad occidendum habito tunc iudicium penam sanguinis illius occisi debet requirere ab hospite, si talis servus fuerit Christianus aut cuiuscunque alterius secte, tunc ille occisor tenebitur equali valore soluere caput occisi servi aut serve, tam Christiani, quam alterius secte, si vero servus aut serva percussi a domino a percussione ictus non morerentur statim, diemque aut dies iacuerit, et postea moreretur non debet in tali casu pro capite solutio fieri et hoc propterea, qui eum emerat pro suis pecuniis et sibi damnum intulit, penitenciam tamen pro isto agere debet.

Capitulum vigesimum quintum de eo, qui contentione commissapercusserit mulierem pregnantem.

Contendentibus duobus hominibus et inter se percusserint mulierem pregnantem et per talem percussionem mulieri ilia proles sine tempore completo abscederet tunc medietatem capitis soluere debet marito talis mulieris aut sicut cum marito predicte mulieris componere poterit. Si autem puer fuerit in utero in plenitudine temporis cum persona humana et tali percussione abscesserit, tunc solutio debet impendi sicut pro integro capite, notum enim est in iure divino quod sive perfectus fetus fuerit sive non in utero, tunc ius diffinit antiquum, quod caput pro capite dari debet. Nova vero lex demonstrat talem casum pena pecuniaria et penitencia emendandum et soluendum esse.

(De homine Armeno mulierem pregnantem percutiente hec constitucio est intelligenda in aliis locum non habet).

Capitulum vigesimum sextum de bove alicuius aliquem percutiente.

Bove alicuius aliquem percutiente et ex tali percussione homo moreretur lex antiqua decernebat, quod talis bos debet occidi et carnes ipsius vendi et pecunias pro carnibus venditis receptas pauperibus distribuere, et nichilominus hospes cuius bos prefatus fuerit caput soluere tenebitur, si vero prefatus bos semper erat ita indomitus et ferus et ille hospes per vicinos erat admonitus, ut talem bovem indomitum a se alienaret, hospes vero tales admonitiones vicinorum non curabat et interea bos talis indomitus hominem ad mortem occiderit, tunc talis hospes cuius bos erat mortalis est et penam capitis debet soluere sicut decrevit ius, a morte tamen hospes prefatus liber esse debet. Si vero bos famulum aut famulam alicuius leserit et hospes de consuetudine fera bovis nesciverit immunis hospes debet esse et indemnis. Si vero talis hospes scivit de consuetudine nocendi bovis prefati, et bos aliquem leserit, tunc hospes tenebitur illi leso ad solutionem damni et medicinarum.

Capitulum vigesimum septimum de domino ledente servum.

Si dominus servo suo oculum exverberaverit iure dictante talis servus liber esse debet a servitute empta, si fuerit Christianus. Si vero fuerit servus paganus, tunc ius diffinit eundem per dominum debere vendi pro medietate precii.

Capitulum vigesimum octavum de iuvenco iuvencum aut bove bovem occidente.

Si bos bovem aut iuvencus iuvencum occiderit alicui bos aut iuvencus, qui supervivet debet vendi et precium pro venditione huiusmodi bovis aut iuvenci receptum per medium dividant inter illos, quorum predicta iumenta fuerint et similiter occisum animal per medium dividi debet. Si vero ille cuius bos erat indomitus scivit de consuetudine fera sui bovis et per vicinos admonebatur, ut non foveret tale iumentum scilicet bovem nocivum et ipse non curabat admonitiones, tunc pro illo occiso bove vivum bovem dabit illi, cui occisus est bos et sibi ilium accisum bovem recipiet.

Capitulum vigesimum nonum de foveis et fontibus.

Quicunque aperuerit foveam aut foderet fontem et non tegerit eandem foveam aut fontem et ibi ceciderit alicuius iumentum, hospes illius fovee aut fontis soluet illud iumentum, cute illius iumenti pro se recepta iure id dictante.

Capitulum tricesimum de homine cadente in foveam.

Masculus aut femina si ceciderint in foveam aut fontem et ibi moreretur si in die ceciderit, tunc mediam penam valoris sanguinis, ille cuius fovea aut fons fuerit soluet, si vero noctu ceciderit in fontem aut foveam ex tunc integri capitis penam soluet, ille cuius fovea aut fons fuerit, quod statutum debet extendi ad utriusque sexus homines cadentes modo premisso in fovea aut fontes etiam ad servos et servas.

Capitulum tricesimum primum de iumentis etpecoribus.

Si bos occiderit vaccam aut aliud iumentum cornutum vel arietem et hospes nesciverat Consuetudinem eiusdem bovis, tunc medietatem precii illius animalis occisi soluere debet. Si vero tale iumentum parvum fuerit, tunc pro tali nichil solui debet. Si vero magnum pecus occisum per bovem fuerit, tunc tale pecus occisum vendi debet et pecunie illi, quorum pecora fuerint equaliter inter se parcientur, si vero scivit illius bovis indomiti consuetudinem nocivam et non alienavit a se, tunc integrum valorem pro occiso iumento persoluet, ita ius dictat.

Capitulum tricesimum secundum de equis.

Si hospes habens equum indomitum, qui pedibus et morsu dentium homines consuetudinem haberet ledere, hospes equi leso homini per equum damnum et sumptus medicine soluat. Si vero manifestaverit equi nocere consueti consuetudinem, tunc medietatem damni soluet, ita ius dictat.

(Hoc quod in calce huius constitutionis dicitur intelligitur, si talis homo Armenus occasionem ledendi equo suo non dederit).

Capitulum tricesimum tercium de equo habente consuetudinem ledendi.

Si aliquis habuerit equum nocere consuetum et in domo, tam familie, quam aliis manifestaverit, ut a tali equo caverent et postea talis equus aliquem leserit aut occiderit in domo, tunc hospes manebit absque culpa in tali casu. Si vero homines domestici aut vicini dixerint illi, qui equum talem habet, ut eum non foveret et ipse talem equum non alienavit et equus aliquem enormiter leserit aut occiderit, tunc ius spirituale in isto debet prospicere qualis pro isto debeat iniungi penitencia et emenda.

(Melius placet et admittitur, ut is qui equum ferum et nocere consuetum admonitus per vicinos non alienaverit puniatur ea pena, que supra in capitulo vigesimo sexto de bove indomito est expressa).

Capitulum tricesimum quartum de fure nocturno tempore in domo invento.

Dum aliquis furem nocturno tempore in sua domo invenerit, si talem furem nocturnum interfecerit in domo manet absque culpa. Si vero in die aliquis furem in domo sua invenerit et eum occiderit, occidens erit mortalis. Ita nova lege disponente, quod occisorem nocturni furis non culpat, occisor vero furis in die, quia presumitur homicidium commisisse scienter et voluntarie solus debet esse mortalis et tale ius est de furibus constitutum nocturnis et diurnis. Si vero aliquis in domo nocturno tempore et similiter diurno, furem cum manifesta re furti apprehenderit, tunc debet talem furem et cum signo furtive rei alias zliczem ad iudicium adducere et qualis querela contra eundem furem coram iudicio proposita fuerit, tali pena ipse fur per sententiam et inventionem iudicii punietur.

Capitulum tricesimum quintum de iure ortorum et agrorum.

Mittens aliquis propria voluntate sua iumenta in ortum alicuius aut in sementa campi et talia iumenta damnum fecerint, ius diffinit, quale damnum talia iumenta in ortis aut frumentis campestribus diversi generis intulerint, tunc ille cuius iumenta huiusmodi damnum inferentia in ortis et sementis fuerint, damnum passo soluet sicut homines tale damnum et valorem taxaverint et invenerint.

Capitulum tricesimum sextum de incendiis et aruipiriis alias pozarow.

Si ex quocunque loco ignis et aruipirium exiverit et horea cremaverit aut frumenta in campis adhuc existentia is, a quo ignis huiusmodi exivit, pena licita castigari debet, tamen iudicium debet diligenter inquirere, a quo talis ignis exivit, si ex propinquo vel longinquo, si ab amico vel inimico, si ex eventu aut voluntarie, a sene vel a puero. Si aliquis propria voluntate premissa fecit, duplum cuiuslibet damni prefati damnum passo soluet. Si aliquis prope horeum ignem posuerit et non prospexerit bene illum ignem, ne damnum inferat et per talem non prospectionem ignis damnum patraverit, duplum pro quolibet damno seorsum passo damnum ignis non prospector soluet. Si a remotis ignis venit, tunc medietatem damni huiusmodi, qui dedit occasionem per ignem soluet illi, cui damnum per conflagrationem ignis est illatum. Si vero talis ignis incineraverit pecus aut vestimenta, de tali damnificatore tale iudicium et pene esse debent sicut presens capitulum declarat.

Capitulum tricesimum septimum de fideli deposito et fideli manu.

Si aliquis cuipiam dederit aurum, argentum et alias quaslibet res et suppellectilia diversi generis et specieii ad fideles manus conservandas, et tales res apud illum fidelem depositarium de domo eius furtive surriperentur, si furem predictarum depositarius cum manifesta re furti aprehenderit, talis fur patibulo debet puniri. Si vero fur talis comprehensus non fuerit, tunc ille depositas res suas ad fideles manus apud illum querere debet, cui dedit ad servandum cum documento sufficienti. Si vero sufficiens documentum actor contra depositarium non habuerit, tunc iuramento corporali depositarius solus evadet, quod tali damno rerum depositarum nec scienter, nec negligenter occasionem dedit, et iuramento corporali prestito perpetue absolutus ab inculpante esse debet. Si vero iste, qui taliter, ut prefertur iurabit et inventus fuerit periurus, pro quolibet damno seorsum rerum depositarum duplum soluet et solus tanquam periurus honore debet priuari et infamis pronunctiari. Si vero aliquis, non dando servare aliquid ad fidele depositum, calumniatus fuerit aliquem, quod tanquam dedisset aliquid servare, tunc et talis calumniator perpetue est infamis declarandus, sicut quilibet calumniator, qui falsa crimina scienter intentat.

(De Armenis hec constitucio quemadmodum et alia est intelligenda, hoc est si Armenus est depositarius suo iure per Christianum convenietur, e diverso Christianus depositarius per Armenum depositum querentem iure suo convenietur, qui actor sequitur forum rei).

Capitulum tricesimum octavum de iumentis alicui ad servandum datis.

Si aliquis dederit alicui ad servandum equos, boves, oves et diversa pecora et pecudes et si talia pecora aut lesa, aut mortua aut per potentem manum ablata fuerint et nemo sciret unde tale accidens euenisset, tunc ille conservator iuramento corporali evadet, si non dedit occasionem lesioni aut morti iumentorum. Si vero apud illum conservatorem aliquod pecus aut iumentum fuerit furtive surreptum, tunc ille conservator illud pecus furtive ablatum soluere debet illi, cuius tale pecus fuerit. Si vero ursus, lupus vel aliquod aliud animal ferum iumenta aut leserit aut devoraverit, tunc talis conservator illi, cuius pecora sunt demonstrare debet locum, demonstrato vero et probate loco indemnis debet esse et diffinitione ius pro magna iusticia accepit.

(Quo ad Armenos hec constitucio habet locum, qui Christianos inculpati eo iure evadent. Christianus vero inculpatus suo iure etiam Armenum evadet).

Capitulum tricesimum nonum de eo, qui alicui arma accomodaverit.

Si aliquis apud amicum accomodaverit arma diversa, taliaque arma aut franget aut perdet, si qui accomodavit non erat circa fractionem aut perditionem armorum, tunc ille qui accomodavit arma damnum debet soluere aut fractionis aut perditionis armorum. Si vero ille cuius fuerint arma fuit presens circa destructionem aut perditioriem armorum, indemnis ille qui accomodavit in tali casu manet. Si vero aliquis equos, iumenta et alias res utensibiles pro certo precio apud aliquem arendaverit et talis res animata lesa fuerit aut moreretur et hospes illarum rerum verus proprietarius circa id fuerit presens, tunc iste proprietarius propter huiusmodi presentiam suam in isto damnosus esse debet et non ille, qui arendavit. Si vero proprietarius predictarum rerum circa lesionem aut perdicionem premissorum presens non fuerit, ille qui tales res locavit seu arendavit soluere damnum rerum tenetur, quos casus in presenti capitulo descriptos iudiciale officium Armenicum diligenter attendet, pensitabit et discuciet.

(Inter Armenos hec constitucio, ut cetere intelligenda et servanda est. Christiani vero per Armenos conventi suo iure iudicabuntur).

Capitulum quadragesimum de eo, qui aliquid apud alterum adprestam receperit.

Si aliquis apud alterum aliquas res receperit ad prestam seu in mutuum ad certum tempus et is qui ad prestam seu in mutuum aliquid accipit depauperabitur, et propter depauperationem ad tempus prefixum soluere non poterit, veteris et Nove legis patrocinio eidem depaupertato talis prerogativa concessa est, quod a creditore nullam gravitatem habere debet, et usuram ab eodem depauperate recipere non debet, sed debet ei assignare et limitare certum tempus, ut ei tantum principalitatem crediti debiti solueret, et si is depaupertatus illi suo creditori antehac aliquid usure dederit, quidquid ab eodem receperit usure hoc debet computare ad sortem principalis summe, quoniam Dei preceptum est prohibititum, quod nemo sapiens Christianam fidem usuram accipiat. Si vero talis depaupertatus debitor non soluto debito moreretur, tunc successores ipsius debitoris nullam usurum soluant creditori, propter principalem summam, quo per successores solui debet creditori.

(Hec constitiicio inter Armenos servanda est et intelligenda hoc mode, quando debitor ex casu fortuito et non sua culpa aut maleficio incidit in paupertatem, ut creditoribus suis soluere non possit).

Capitulum quadragesimam primum de rebus impignoratis.

Si aliquis apud alterum acceperit in pignore domum aut ortum aut vineam, vel agros vel aliquid istis simile, si vero ille qui obligavit aliquam ex predictis rebus neglexerit solutionem facere illi, cui obligavit, extunc ille obligationem rei habens a prefato, qui ei obligavit, tantum essentialem summam absque usura recipere debebit et pignus seu rem obligatam ei recepta summa principali restituet. Si vero ille tenutarius obligatorius magis commodi accepit de bonis predictis obligatis, quam est summa essentialis, tunc id totum quod superius summam principalem in vim commodi recepit restituere ad sortem principalem computare defalcareque debebit. Si vero ille qui obligavit non habuerit facultatem bona obligata reformare in necessitatibus bonorum et ille qui in possessione obligationis bona tenet reformaverit reparaveritque sumptibus suis, tales sumptus erogatas ad reparationem bonorum ille, qui eadem tenet in obligatione ad summam principalem adnumerare debebit et ita illi sumptus erunt summe principali adnumerati et coadunati ad soluendum. Habens vero in pignore vestimenta et iumenta, et talia vestimenta aut iumenta in tali obligatione anichilarentur et decrescerent, tunc tale damnum ille tenutarius obligatorius ad sortem principalis summe debet defalcare. Si vero fuerit in obligatione aurum, argentum vel aliquid istis simile, si per furtum aut aliquam alterius everitus perditionem perderetur apud illum, qui in obligatione habet talia, si predicta res neque negligentia neque culpa ipsius qui in obligatione habet aliquo modo ex premissis modis perdita fuerit, tunc obligator iuramento corporali se expurgabit, quod eius occasione perditio prefata facta non est. Si vero tales res sua culpa essent perdite, aut solus eadem occultaverit, asserendo ista esse perdita, et contra eum probatum fuerit, quod tales res habet, tunc duplum soluat. Si ei potens manus istud receperit, tunc istius damnum esse debet, qui obligavit. Si vero fructiferam arborem in tenuta obligatoria aliquis exciderit aut sepes cremaverit, si id accident ex scitu et voluntate illius qui tenet in obligatione, damnum ipsius debet esse, et similiter de pecoribus et iumentis invadiatis est iudicandum, quod si iumenta in pignore fuerint lesa aut decederent, tunc damnum obligatorii esse debet, qui damno huiusmodi providenter non obviavit. Si vero pecora huiusmodi non decesserunt culpa istius qui tenuit ea in obligatione, tunc damnum debet esse illius, qui obligavit, talia iumenta, quia iure provisum est rem obligatam debere custodire ne perdatur, et multo magis prohibet ius non usurari.

(Inter Armenos servanda est hec constitucio).

Capitulum quadragesimum secundum de eo, qui aliquem cremaverit incendio.

Si aliquis aliquem cremaverit ex inimicitia et statim in recenti facto incendii fuerit comprehensus, talis homo incendiarius, sicut igne pecavit ita igne perire debet. Si vero in tempore et hora deprehensus non fuerit et post factum captivaretur, talis debet puniri carceribus penaque peccunaria et soluet omnia damna, quo per talem ignem evenerint. Si vero proditor mala voluntate id fecerit collo debet plecti.

(Incendiarii iure communi regni iudicentur et puniantur).

Capitulum quadragesimum tercium de eo, qui alicui in orto fructiferam arborem destruxerit.

Intrans in ortum alienum destruens illo in orto arborem fructiferam cuiuscunque frulctus et probatum contra eam tale factum fuerit, ius dictat, quod ipse destructor arboris fructifere similem arborem debet illo in orto plantare et quamdiu huiusmodi arbor plantata fructus non produxerit, tunc iste qui plantavit omnia damna fructus arboris excise soluet tamdiu usque nova arbor plantata germinare ceperit.

Capitulum quadragesimum quartum de equis et iumentis.

Occidens alieni pecora vel equos manifeste ius diffinit, quod debet valorem occisi equi aut iumenti occisor soluere illi cui in hoc damnum intullit. Si vero occiderit ex inimititia officii iuris interest talia providenter indagari, sicut ius decernit iuxta proposita et responsa partium, tandem sententiam promulgare.

Capitulum quadragesimum quintum de eo, qui propter paupertatem usumfructum agrorum vendidit.

Si aliquis urgente inopia vendiderit alicui usumfructum de agris campestribus suis, tunc consanguineus illius venditoris poterit propinguitate sui fratris emptionem ususfructus agrorum ab illo extraneo redimere et eliberare et solus effici usufructuarius. Si vero propinquus non extiterit illius venditoris et solus venditor haberet facultatem pecuniariam redimere usufructum predictum, hoc ante tempus facere potest. Si vero exemere non poterit, tunc ille qui emit usufructum agrorum debebit emptionis sue ius ad suum tempus determinatum tenere, tempore vero veniente ille heres iterum poterit suam redimere et obtinere, tempus vero huiusmodi venditionis est iure prefixum septem anni. Si vero ultra septem annos possessor illius usufructus voluerit longius tempus prorogare vero heredi ad redimendum, hoc in beneplacito est istius possessoris. Si vero ad terminum septem annorum predictorum ille qui vendidit usumfructum aut suus propinquus non redemerit, tunc elapsis septem annis integris iam ille usufructuarius efficitur verus heres illius rei empte et prefatum tempus septem annorum in huiusmodi causa debet haberi et observari pro prescriptione completa et irrevocabili. Si vero alio genere contractus ille heres vendiderit agros suos, tunc iuxta qualitatem negotii et iuxta partium proposita et allegata iudicium sententiabit.

(Hoc constitucio admittitur in hereditatibus iuri Armenico subiectis, verum si Armeno in iure civili vel terrestri regni iacens hereditas oppignoratur, vel ususfructus eius venditur, iuxta dispositionem illius iuris cui eadem hereditas subiacet dicta oppignoratio vel venditio usus fructus iudicum debet, idem de prescriptione intelligendum, que etiam iuxta iura, quibus hereditas cuius ususfructus venditur subiacet, iudicanda est et observanda).

Capitulum quadragesimum sextum de emptione domus in civitate et iure municipii.

Si aliquis alicui vendiderit domum in civitate et iure municipale potest propinquus ad unius anni decursum propinquitate repellere emptorem extraneum pecunias soluendo, pro quibus eadem domus empta erat. Si vero propinquus non fuerit et ille pacifice et quiete huiusmodi possederit anno integro amplius, elapso anno ille qui emit verus prefate domus efficitur heres, eandemque erit iure hereditario possessurus absque aliqua Contradictione omnium et singulorum proximorum. Si vero dives pauperi domum vendiderit et ei tempora prefixerit ad soluendum, et si ille pauper solutionem facere per eadem domo non prevaluerit, tunc potest eandem domum illi viceversa restituere et ille ab ipso eandem domum recipere tenebitur absque aliqua contradictione, domorum vero agrorum et ortorum que in suburbio civitatis iacent ius exemendi easdem per propinquos debet prescriptionem septem annorum habere per propinquos.

(Armeni emptores et venditores domorum seu hereditatum naturam et observationem illius iuris, in quo iacent eiusmodi domus et hereditates, servare debent).

Capitulum quadragesimum septimum de molendino aquatico.

Si aliquis cogente inopia molendinum aquaticum vendiderit, ad annum integrum poterit propinguus hoc idem molendinum redimere iure propinquitatis, anno vero elapso integro, is qui possidet per propinquos impeditus non fuerit, amplius non poterit libertatem et ius redemptionis molendini habere, si is qui emit molendinum huiusmodi vigore prescriptionis prefati molendini verus et perpetuus heres efficitur iure id dictante.

Capitulum quadragesimum octavum de emptione equi.

Vendens equum alter ab altero, forum emptionis equi debet fieri in presentia duorum vel trium testium, propterea ne equus esset furtivus, et ne antiquam claudicaturam habeat, et quod non esset ptisicus alias dychawiczny, aut nossathy. Si vero cognitum fuerit ad septimum diem aliquod vicium ex predictis in equo empto, tunc emptor talem equum viciosum restituere venditori poterit. Si vero equus ad septimum diem predicta vicia aut unum eorum in se repertum non habuerit, tunc forum venditionis equi suum effectum sortiri debet. Si vero equus ille furtivus fuerit, tunc intercessor tenebitur emptorem pro prefato equo suo grosso et impensa eliberare, intercedere et indemnem reddere.

Capitulum quadragesimum nonum de vendito bove.

Vendens bovem alter alteri coram tribus testibus tale forum debet facere et vendens bovem huiusmodi de iure tenebitur talem bovem dare illi ementi ad aratrum sive currum ad tentandum, quod talis bos non esset nocive consuetudinis, nec furatus. Si vero bos fuerit nocive ac fere consuetudinis ad septimum diem potest illi venditori restitui. Si fuerit furtivus et aliquis alloqueretur se ad illum, tunc emptor debet se trahere ad principalem intercessorem, qui intercessor debet eum suo grosso ubilibet intercedere et indemnem reddere, iure ita dictante.

Capitulum quinquagesimum de vendita vacca.

Vendens alicui vaccam debet emptori cavere, quod talis vacca quolibet anno consuevit impregnari. Si aliter compertum fuerit in predicta vacca, quam ipse venditor spopondit, tunc in uno integro anno eandem vaccam emptor venditori restituere potest. Si vero ipsa vacca fuerit prolificans bene, tunc forum debet suum effectum sortiri.

Capitulum quinquagesimum primum de apibus.

Vendens alicui apes in autumno in alveario cum melle et venditor spopondit emptori, quod in huiusmodi alveario est tantum mellis et nominat certam mensuram et expressam quantitatem, si ille emptor credere venditori noluerit, tunc poterit alvearium aperire et mel mensurare, et quicquid mellis ad illam quantitatem et mensuram deffecerit, hoc ille venditor aut melle aponat, aut pecuniis soluet defectum mellis. Si mel deficiens aponere noluerit, tunc forum huiusmodi ad nichilum redigitur. Si vero illud mel excesserit quantitatem et mensuram condictatam in alveario, tunc emptor restituere venditori huiusmodi excrescentiam mellis non tenebitur, quia spe lucri non damni emit. Si aliquis vendiderit vernali tempore propter examen apum talis recipiendo huiumodi apes debebit ponere in suo mellificii loco, ad decimam vel vigesimam diem eas servando propter inquirendum, si ille apes emittent examen vel non, et forum pro huiusmodi apibus debet fieri coram duobus vel tribus testibus et introitus ac exitus apum ita fiat et inveniatur, sicut in foro condictatum est, si exitus et introitus apum ita invenietur sicut contractus fori conclusus est inter venditorem et emptorem, tunc huiusmodi forum debet suum effectum sortiri. Si vero inter huiusmodi apes aliquid nocivi fuerit aut mater eorundem moreretur inter spacium decem aut viginti dierum, poterit emptor venditori tales apes viceversa restituere. post decursum vero viginti dierum si aliquid nocivi predictis apibus evenerit, tunc emptoris non autem venditoris debet esse damnum.

Capitulum qumquagesimum secundum de vasis ex argilla¹ fabricatis pro vino infundendo qui vocantur banye vynne.

Emens aliquis apud alterum vas argilleum pro vino fundendo, si tale vas ad integrum annum non stilaverit, tunc forum pro eodem vase initum teneri debet. Si vero in tali vase fuerit aliqua lesio et per emptorem cognosceretur illius vasis, hoc ipsum vas viceversa recipere debet ab emptore, si vero de huiusmodi vase leso vinum efluxerit, tunc damnum ad medium esse debet. Si tale vas in prime fori contractu fuerat integrum et dum infodiebatur in terram lesum est, tunc venditor in isto culpabilis non erit, quia iura que disponunt hoc inteligere de vasis magnis et parvis.

Capitulum quinquagesimum tercium de fructu arboris fructifere vendito.

Contigit multociens plerisque vendere fructus arborum fructiferarum in ortis propter lucrum habendum. Si lucraverit fortunatus est, sin perdiderit lucrum infortunio suo imputet, et tale forum in presentia trium testium fore debet, ct tempus huiusmodi fori ad decem dies durat, in quibus decem diebus forum emptor potest deicere, lapsis vero decem diebus forum huiusmodi prefatum in rem transit effectualem et determinatam, emptor post dies decem lapses condictatum pretium soluat.

Capitulum quinquagesimum quartum de molendini arenda.

Si aliquis arendaverit molendinum coram testibus, debet ille, qui arendat sibi statuere et edicere mensuram, qualem mensuram ille qui arendat dare debebit. Si vero arendator molendini lucraverit aliquid super arenda, hoc eius lucrum erit, et iste qui arendat debet tenere arendam, non obstante lucre illius qui arendaverit, nec eundem arendarium debet propter lucrum huiusmodi in aliquod detrimentum inducere, omnia vero necessaria ad molendinum iste qui arendavit dare et reparare debet, similiter et destructa secundum consuetudinem in molendino observari consuetam reformabit, si vero ex incurabilitate istuis, qui arendavit molendinum in aliquod damnum in molendino foret in lapide, rotha aut presepio molari, aut aliis aparamentis molendini damnum foret, aut si aliquid de molendino furatum fuerit, tale totum damnum ille qui arendavit debet soluere. Si vero molendinum conflagratum fuerit illius culpa, cuius hereditarium fuerit, suum damnum erit, si vero ex causa arendatoris molendinum combustum fuerit, tunc arendatoris est damnum et taliter iure diffiniendum erit.

Capitulum quinquagesimum quintum de iudice et spirituali persona inhoneratis.

Si aliqui in civitate et iurisdicione propria atraxerint se ad ius et causa fuerit sanguinolenta aut contenciosa, quod unus alteri controversialiter contrariaretur, debet accedere ibi ubi est locus iudicii, quod iudicium est electum a Deo et hominibiis, in quo iudicio sedere consueverunt spirituales et seculares, qui tunc temporis fuerint, et propositionem coram eis actor facere debet contra ream partem, et iudicium auditis partium propositis et responsis inter eos discuciet id, quod iuris fuerit et utraque pars tale decretum suscipere debet et eidem non contrafacere et de decreto huiusmodi iudiciali utraque pars non debet nec ad dextram neque ad sinistram declinare. Qui vero decreto temerarie et superbe contradicere ausus fuerit, talis homo mortalis est. In nova enim lege ita ostenditur, quod quicunque adversaretur iuri pro nichiloque iudicem habuerit, talis est mortalis, quia inobedientia contra auctoritatem iudicii facta perinde habetur, ac si Deo inobedientia ostenderetur, iura ita diffiniente.

(Quod hic dicitur, quod decreto iuris Armenici nec ad dextram, nec ad sinistram declinari debet intelligendum est, quo ad personas Armenorum, que si volunt possunt non appellare a decreto iuris sui Armenici, homini vere Catholico gravato in iudicio Armenico reservata est appellatio).

Capitulum quinquagesimum sextum de metis agrorum.

Iure diffiniente nemo debet mutare metas agrorum vicino suo, quas metas agrorum confirmaverunt predecessores et successoribus scilicet filiis relinquerunt bona, quod Deus concederet vobis successoribus agros et alia bona cum gaudio et sine iniuria proximi uti frui, tam fratres, quam extranei in iusticia manere et convivere, sicut enim tibi a patre tuo relictum est, taliter tenere debes, et alterius hereditatem tibi non usurpes. Si vero aliquis ante te iniuste aliquid accepit, in tali casu recurendum est ad iudicium.

Capitulum quinquagesimum septimum de testimonio.

Item iure precipimus vobis, quia unius hominis testimonium in iure nostro Armenico nichil importancie et vigoris habet, sed tantum testimonium duorum vel trium bonorum virorum robur habet. Si vero aliquis vellet coram iudicio iniuste ex inimicicia testificari, et iudex aut iudicium cognoverit, quod ipse iniuste testificatur debet sententiari sicut quilibet malus, ita ius dictat.

Ius ostendit, quod testimonium isto modo debet esse coram iudicio Armenorum debet probare super Armenum Armenis duobus aut tribus bonis hominibus, quibus licitum esset credere, non debet alios testes inducere, tantum ex genere Armenorum. Sic ius dictat¹.

Postquam venient duo ad ius Armenicum unusquisque disponat suam rem solus, non debet procuratorem pecuniis convenire, ut iniusticia iusticiam vincere possit, quia talis res est contra Deum et iusticiam sanctam.

Capitulum quinquagesimum octavum de homine occiso invento in alicuius granicie.

Si in alicuius granicie vel campo inventus fuerit homo occisus et ignorabitur homicida, tunc iudex cum senioribus civitatis cui ille locus magis adiacebit, et debent revidere ad cuius graniciem pertinet propinquius ille locus, et in cuius civitatis districtu fuerit, si vero homicidam non invenerint, qui interfecit predictum hominem, tunc pro capite illius hominis occisi nullus aliquid pati debet, sed illius interempti propinqui et consanguinei debebunt inquirere culpabilem homicidii, quem si invenerint talis homo mortalis est, qui occidit.

Capitulum quinquagesimum nonum de inhobedientibus pueris parentibus suis.

Si apud aliquem fuerit inobediens filius et noluerit obedire parentibus eum corrigentibus, debent talem filium inobedientem adducere ad seniores et accusare eundem filium coram senioribus, eum esse malum et inobedientem, ut pote sediciosum et ebriosum, talem vetus lex precipit lapidandum. Nova vero lex assimilat hunc casum inobediencie filialis sicut parentes verberaret, et propter tale scelus inobedientie poterint eum parentes alienare a toto patrimonio hereditario.

¹ У копії МК цей абзац так викладено: “Ius ostendit etc. de testimoniis edita, ut aliae multae, intelligi et servari debet inter solos Armenos, quando videlicet unus Armenus contra alium in iudicio probare contendit; secus enim est de Christianis seu Ruthenis, actionem cum aliquo Armenorum habentibus, quia ipsi probare possunt intentionem suam per testes idoneos etiam non Armenos”.

(Ista constitutio inter solos Armenos et eorum gentem locum habet).

Capitulum sexagesimum de perditis hominibus criminosa facta patrantibus.

Quicunque patraverit factum mortale seu criminosum solus debet subici mortalitati, id est, si aliquid furatus fuerit pena suspendii deleatur, et cadaver suspensum ad noctem in patibulo relinqui non debet, sed debet tale cadaver deponi et sepeliri. Vetus lex ita dictat, de nova vero lege nostra constitutum est, quod si quis maleficium aliquod patraverit et convictus fuerit testimonio trium bonorum virorum possessionatorum, talis debet iuxta malefactum pati, hoc est si fuerit fur suspendatur, si vero fuerit predator et violator pacis et securitatis comunis debet capite plecti. Taliter ius punienda esse facinora malefactorum.

(Cause criminales non pertinent ad iudices Armenos cum in hiis Armeni Leopolienses sunt subiecti iuri Theutonico et civili Maideburgensi).

Capitulum sexagesimum primum de furibus castigandis.

Ius nostrum non admittit furem occidere aut homicidam tirannicum neque aliquem alium dignum morte, nisi prius iure et sufficientibus documentis convictus. Si quis vero obiceret alicui, quod ipse est homicida tirannicus hominum alias zabyacz, et istud non probaverit, tunc inculpator non probans solus in tali facto remanebit et magna pena talem hominem non probantem obiectionem alicui obiectam ius punire debet. Si vero Armenus Armenum infamaverit asserendo eum esse paganum et infidelem, et non probaverit istud contra eum, tunc per iudices debet puniri sicut nequam oblocutorem carcere et pena. Si vero aliquis noctu violenter infregerit se in domicilium alterius et hospiti domus damnum furti aut violentia illata fuerit, omnino talis mortalis est.

Capitulum sexagesimum secundum de violatore femine, uxoris vel ancille.

Si quis in via rapuerit alicuius uxorem vel filiam et talis filia est virgo et eandem violaverit, talis violator mortalis est. Si vero coitum cum ea non commiserit, nichilominus reus est et puniri debet per iudices carcere et pena propter inhonestatem.

Capitulum sexagesimum tercium de inventore alicuius rei.

Si aliquis transiens per viam viderit pecus seu animal oberrans cuiuscunque hominis fuerit, si vicini ipsius fuerit, licitum est ut restituatur, absque aliqua receptione, si vero tale pecus fuerit ex longinquo ignoti hominis, tunc tale pecus per illum, qui vidit, vel invenit oberrans pecus debet ipsum idem pecus recipi ad domum illius inventoris, et debet protestari vicinis, quod tale pecus invenit oberrans ignoti hominis, debetque illud servare tamdiu, quoad hospes seu dominus illius pecoris se manifestaverit, domino vero illius pecoris probatione habita, quod suum pecus sit restitui debet pecus cum reformatione impensarum, et in qualibet re inventa ita lex precipit observandum et faciendum, scilicet pecuniarum, vestimentorum et quarumlibet aliarum rerum, quia ius Christianum nostrum ostendit quamlibet rem inventam esse restituendam illi cuius propria fuerit absque gravamine.

(Bene stat hec constitucio, hoc adiecto, quod protestari debet vicinis et officio castri vel civitatis, quod pecus seu animal alienum habuerit).

Capitulum sexagesimum quartum de eo, qui cum alio in viam exivit.

Si vero aliquis cum altero ad viam exiverit et uni ex eis accidens aliquod evenerit, videlicet aut per casum equi, aut in ponte equus irretitus fuerit vwyasznye, aut currus oneratus in lutoso loco fuerit imersus, quod de facili ex luto exire non potest, aut talis currus pervertitur aut frangitur, tunc comes vie non debet ab illo socio sustinente accidens recedere. Si vero recesserit potest iudicialiter eum convenire, quem ius debet secundum iusticiam et ius punire.

Capitulum sexagesimum quintum de modo Vestimentorum portandorum.

Ius dictat masculo non debere licere ambulare in veste muliebri et e converso mulieri non licet in habitu masculino incedere. Talis enim res contraria est Deo, ex eo quia ex tali impossibilitate habitus multe nequicie oriri possunt. Tales si qui reperti fuerint Iransgressores per predicatores et iudicem debent puniri.

Capitulum sexagesimum sextum de edificante novam domum.

Aliquis edificans novam domum et voluerit circum domum sursum pinaculum construere, ita tale pinaculum debet construere, quod nemo de eodem pinaculo caderet, oportet enim, ut istud ita teneatur, ne in alicuius domo istud accidens evenerit. Si vero aliquis de tali pinaculo ceciderit ex laqueo maligni spiritus, hospes illius nichil pati debet, sed penitenciam spiritualem debet suscipere.

Capitulum sexagesimum septimum de eo, qui in alicuius sementa intraverit cum falce.

Si quis intraverit in frumenta campestria alicuius non debet talia frumenta falce metere sibi ipsi ad usum, tamen si aliquid manu evulserit hoc potest facere. Si vero falce damnose meteret aliquid, et hospes eum invenerit in suis segetibus, damnum hospiti debet soluere.

Capitulum sexagesimum octavum de eo, qui in vineam alicuius intraverit.

Si aliciuis alicui in vineam intraverit absque domini vinee volunlate, potest uvas vini comedere quantum placet, sed nichil de vinea illa exportare debebit, quia iusto iure prohibetur, quod vinee absque consensu proprietariorum suorum destrui per neminem debent, de qua vinea nemo in saccos nec in aliqua alia depositoria aliquid asportare debet. Si vero aliquis de vinea aliquid receperit et per hospitem vinee in tali facto inventus fuerit, in quocunque damnificavit dominum vinee id ei soluere debet.

Capitulum sexagesimum novum de uxorante noviter.

Si aliquis noviter uxorem duxerit, tali non licebit ad bellum proficisci, propterea ne sibi ibi aliquid adversi et nocivi contingat, ideo talem noviter uxoratum ius a bello liberat, ut cum sua uxore nova sponsa gaudeat in domo sua, pauperes enim Deus diligit et non sinit Deus, ut in eorum domo ita cito post novas nuptias aliquid novi molestie tristicieque emergat, ideo tali novo uxorio nullus imputare debet.

(Armenus habens terrestria ratione quorum ad bellicam expeditionem est obligatus non gaudet prerogativa huius constitutionis).

Capitulum septuagesimum de molendino manuali alias ozarnowem mlynie.

Iure prohibitum est molendinum manuale non debere obligari nec superiorem nec inferiorem lapides, quia isto victus pauperis sustentatur, transgressor vero presentis constitucionis per iudicium puniatur et compescatur ne tale molendinum impignoraret.

Capitulum septuagesimum primum de debito simplici absque pignore.

Existens aliquis debitor alicuius sine pignore et pro tempore creditum debitum soluere non poterit, ius prohibet illi creditori recipere violenter vadium in domo debitoris propter solutionem non factam. Si vero debitor propria voluntate bona pignus seu vadium creditori dare voluerit, tali modo creditor accipere poterit. Si pauper homo astrictus necessitate inevitabili aliquam rem in pignus dederit creditori, tunc tale pignus apud illum creditorem pernoctare non debet, sed creditor tale pignus restituere viceversa illi, qui dedit et tempus ei congruum assignet, quo secundum statum inopie sue posset soluere.

Capitulum Septuagesimum secundum de iure servilium famulorum.

Iure statutum est quod non licet famulo servili et famule precium famulatus adimere et negligere, apreciato enim famulo vel ancille, dum tempus eius seruicii expiraverit, ad occasum solis salarium vel precium promentum solui debet per hospitem, propterea quia pauper est et in isto consistit eius spes nutriendi, ne suspiria emitteret ad Deum et ex eo sequeretur peccatum, quia cogente cum paupertate subiugaverat se servitio, ideo indignum est, ut eius promeritum salarium sibi solui negligeretur.

Capitulum Septuagesimum tercium a viduis pignora non recipiantur

Iure constitutum est, quod a viduis nec vestimenta, nec alie res mobiles in vim pignoris recipiantur. Si in alio iure aliquo pignora a viduis recipere licet, in nostro tamen Armenico istud interdictum est, quia vestimenta viduis sunt necessaria, quia ex Dei precepto misericordia est habenda ergo viduas, sicut Deus Iudeis in Alkairo aut in Egipto misericordiam ostendit.

Capitulum septuagesimum quartum de muliere dirimente duos sediciosos viros.

Duobus in simul contendentibus et sediciose decertantibus et mulier inter eos se ingesserit ad dirimendam sedicionem, volens illum iuvare, qui succumbit aut vincitur per prevalentem, et alio modo non valens sediciosos ab invicem dissociare et prevalentem per virilia arripuerit, ius decernit tali mulieri manum amputandam, qua tetigit virilia, si vero ius favorabiliter inclinaretur ad id, tunc potest talis mulier manum redimere.

Capitulum septuagesimum quintum de fodiente mortuum et eundem spoliante.

Quincunqe mortuum de tumulo effodierit et eundem spoliaverit, si recenter in tali facto deprehensus fuerit, talis spoliator mortalis debet esse pro tali facto. Si vero non deprehenderetur in tali recenti facto et postea rediens ad se coram presbitero confessus fuerit, tunc confessor ipsius debet sibi penitentiam iniungere iuxta excessum huiusmodi pecati, propter quod pecatum ad mortem ipsius debet alienari a communione Christianorum et talem pecatorem iudicium reputat, sicut esset homicida, huiusmodi casuum tale ius est.

Capitulum septuagesimum sextum de eo, qui aliquem ex casu et non studiose occidit.

Transiens per viam sine culpa alicui, ita quod nullum inimicum habuerit, et in eum inopinate predones insilierint, et aliquem ex predonibus, defendendo vitam, occiderit, de iure tale factum homicidii ecclesia sancta non reputat pro facto homicidii studiose et volenter patrati, si etiam talis casus presbitero accident sancta ecclesia talem casum equaliter discutit. Tamen patrator talis casualis pecati debet confiteri et penitenciam suscipere, si spiritualis fuerit in tali eventu, tunc eius sacerdotio nichil nocet, si fuerit homo secularis in tali casu homicidii potest sacramenta ecclesie suscipere.

Capitulum septuagesimum septimum de pueros incorigibiliter et dissolute servante.

Qui pueros¹ suos admiserit crescere dissolute et non dederit tales pueros ad studium literarum aut artificii existens pauper, ius precipit tales pueros per parentes iuxta facultatem tradendos ad disciplinam literarum aut artificii, ut postea adulti digni essent aut presbiteratu, aut bono, aut honesto artificio, si talis pater eo respectu pueros suos disciplinandos non tradiderit, quod scilicet vita monastica sit rigida et regulariter observanda, talis pater est maledictus, iure enim et precepto divino preceptum est, ut pater liberos suos in debita castigacione et timore preceptorum divinorum foveat, ut a iure divino non excedant.

Capitulum septuagesimum octavum de pueris recedentibus a parentibus et se ab eisdem alienantibus.

Quicunque pueri habuerint parentes Christianos et divina precepta tales parentes integre observaverint, iidem parentes liberos suos more suo circa se debent erudire taliter et precipere. pueris vero nolentibus parentibus suis obedire, eorum bona et salubria documenta parvipendentes, tales pueri sunt maledicti. Deus etiam precipit, si aliqui parentes pueros sues non docuerint honeste vivere, precepta Dei addiscere, tales parentes incurabiles pueri possunt dimittere, sed etiam modernis temporibus multociens contingit, quod a bonis parentibus et honestis nequam discolique pueri se alienant, ideo etiam tales pueri sunt maledicti.

Capitulum Septuagesimum nonum de eo, qui proficiscitur ad bellum.

Proficiscens aliquis ad bellum et ibi occidens hominem, tale homicidium ex institucione sanctorum patrum pro non pecato habebatur, quod et nos ita observandum decernimus, tamen nichilominus tenebitur talis occisor confiteri et condignam sibi penitentiam iniunctam adimplere, ita ius decernit.

Capitulum octuagesimum de iure artificum.

Si artifex aliquid furatus apud aliquem in artificio suo dum ei aliquid ad laborandum datur et compertus fuerit in isto, tunc rubore suffusus et cum infamia duplum rei ablate soluat. Si autem rescitum non fuerit, tunc talis debet conscius esse sui facti et conscientie.

(Armeni inter se hanc constitucionem observabunt, si vero Armenus artifex Christiano quidpiam ad laborem datum furatus fuerit, iure in quo residet ille Christianus punietur).

Capitulum Octuagesimum primum de puero viciato in natura.

Si apud aliquem fuerit puer natus mutus aut alio vitio nature laborans, tunc talis puer defectuosus in natura non succedit in bona parentum suorum tanquam natura viciosus. Si autem post puerperium puero aliqua lesio contigerit scilicet claudicatura, cecitas aut lepra, aut fatuitas^[CLXXII] aut eventus talis, quod habens rationem impotens est ad surgendum et negotia sua disponendum, et fratres eius istius essent speii, quod Deus ei tribuet sanitatis et defectuum revelationem, ipsius sortem paternam et maternam eius fratres servare debent tamdiu, usque Deus eum convalescere tribueret. Si convalverit porcio eius paterna sibi cedere et assignari debet. Si vero non convalverit, tunc de tali sorte eius fratres eum alere et necessariis omnibus ad tempera vite ipsius extrema providere debebunt.

Capitulum octuagesimum secundum de iure mercatorum.

Mercator unus alteri mercatori aliquas merces vendens et talis mercator vendens sciret suas merces esse falsas aut putrefactas, et nichilominus sciens de tali vicio mercium suarum tales merces laudaverit, et laudando bonitatem mercium non veraciter iuraret scilicet, quia diceret ita, bone merces mee sunt, et per hoc colluderet suum emptorem, et talis emptor credens eius commendationi postea in huiusmodi mercibus falsum aut putrefactionem invenerit, et istud protestatus fuerit fidedignis hominibus, de tali falsitate et putredine in mercibus huiusmodi comperta ius decernit, tales merces falsitatem et putredinem in se habentes illi, qui vendidit restituendas. similiter tale ius debet observari, si aliquis iumenta, equos et alia pecora alicui vendiderit et dixerit sibi sub vinculo veritatis, quod talia iumenta predicta et alia carent nocumento, et postea aliter emptor invenerit, ita ut premissum est de mercibus et talis casus etiam est discernendus. Non tantum venditori res viciose seu putrefacte restituantur, sed etiam idem ex decreto iudicii puniatur.

Capitulum Octuagesimum tercium de Iimitibus hereditatum.

Si aliqui vicini inter se habuerint limites inter domos et agros campestres, et confenderent pro terra scilicet istis duobus verbis, meum, tuum, ius istud non demonstrat, quod talis res debeat iuramento evadi, sed utraque pars pro sua parte debebit statuere testes fidedignos, et quecunque partium habuerit magis testes, magis iuste testificantes, iudicium parti meliora testimonia et probamenta testium habenti illos limites adiudicare debet.

Capitulum Octuagesimum quartum de hospitalibus.

Si aliquem officium instituerit seniorem in hospitali, ut provideret pauperes in hospitali decumbentes necessaria eis ministrando, in victu et amictu, si vero talis hospitalarius alias spithalny avaricia ductus aliquid sibi usurparet, pauperes famelice servando et teneretur in pauperis habere pietatem ne famem paterentur et defectum, tale officium rigide sine pietate castigare debet.

Capitulum Octuagesimum quintum de iure monasteriorum.

Si aliquis de sublimi natalium statu, aut de curia regie maiestatis, miles, terrigena, nobilis, aut stipendarii venerint ad villam monasterii et ibi voluerint stacionem facere, sencientes, quod in claustro apcior locus stacionis esset, et tandem intraverint in claustrum stacionem ibi habituri cum timpannis, fistulatoribus et mulieribus, prior claustri debebit istud defendere, et cum eis licitis et honestis verbis loqui abhortando et rogando eos, ut a proposito eorum se retinerent. Si vero non curaverint prioris admonitiones rogationes et postulationes, in eodem claustro stacionem fecerint, tales sunt a Deo et a sanctis patribus maledicti. Quod est terribile auditu, quia claustrum est locus pro vita sanctorum patrum institutus, qui tenentur Deum omnipotentem exorare pro felici incolumitate et statu regie maiestatis, et pro omnibus Christianis, quia predictis personis claustrum intrare licet non tali modo sicut premissum est, sed cum timore Dei ad orandum Deum cum oblatione et propter indulgentias obtinendas.

Capitulum Octuagesimum sextum de destructione classis vel navium in mari.

Si navis alias okranth prope civitatem fracta fuerit, licitum est civitatis hominibus iuvare et eliberare bona eiusmodi de perditione marina, et si tales cives aptaverint se ad talia bona navis diripienda, non debent istud facere, ex quo talis navis destructio est multum damnosa domino illorum bonorum ex fractione navis naufragantium, si vero noluerint de bona voluntate iuvamen predictis rebus facere, tunc decimam partem illorum bonorum illi iuvantes debebunt recipere pro contentacione iuvaminis sui, si vero eis ista decima pars sufficere non videretur, tunc quintam partem huiusmodi bonorum pro adiuvamine recipient, et residuum restituent illi, qui est proprietarius predictorum bonorum, quia sepe numero talia in mari accidunt, sed de iure Armenico id observatur, quod pro tali iuvamine nichil est recipiendum.

Capitulum octuagesimum septimum de locatione nove ville in cruda radice.

Si aliquis novam villam in cruda radice locaverit, istud non potest facere absque consensu regie maiestatis, et dum talis nova villa possessionata fuerit colonis imprimis debent ostendere locum et fundum pro ecclesia edificanda et demum cuilibet domicilio et aree debent exdividere agros, prata et alia utensibilia domestica, ut quilibet sciret super quo residet, si vero desertam villam aliquis voluerit possessionare debet ibi locare colonos eo iure et consuetudine, in qua predicta villa a principio erat locata.

Capitulum octuagesimum octavum de resignatione bonorum immobilium.

Quodlibet forum debet in sue robore conservari. Si quis vendiderit aut emerit bona immobilia hereditaria si pater et mater talia bona hereditaria immobilia vendere vellent alicui, tunc talis venditio

esse non potest nisi cum scitu et presentia puerorum, fratrum et aliorum proximorum, qui ipsis succedere deberent in talibus bonis, et talis venditio fiat cum omni consensu voluntate et testimonio, si vero filius alicuius patris Iegittimi vendere bona sua immobilia voluerit, tunc ea vendere non poterit absque consensu et scitu patris et patruorum ac aliorum proximorum. Si vero sine consensu et presentia ac testimonio predicta bona per prefatas personas, superius expressas sine consensu predictarum personarum fuerint vendita, tunc successores et proximiores legittimi poterint illum ementem iure proximitatis a predictis bonis alienare, si vero talia bona inscripta fuerint cum consensu et consilio ac testimonio predictarum personarum et talis venditio cogente paupertate facta fuerit, ex tunc ad annum integrum et legalem propinguiores poterint emptorem a predictis bonis per ius proximitatis repellere, si vero nulla necessitas compulsiva fuerit, propter quam venditio predictorum bonorum facta est, tunc contractus fori emptionis debet in suo vigore permanere, cuius venditionis recognitio debet esse coram iudice Armenorum et sub istius iudicis sigillo litera resignationis et emptionis bonorum obtineri et extradi debet, et sicut litere et munimenta sub sigillo maiestatis regie concessa et data omnis generis contractum perfectum faciunt, ita huiusmodi litere sub sigillo iudicis Armenorum super predicto casu date etiam robur debent obtinere firmitatis ex eo, quia tale officium procedit ex autoritate maiestatis regie.

(Hec constitucio locum habet, quo ad gentem Armenorum presertim cum iudex eorum sit advocatus civilis iuris Maideburgensis).

Capitulum Octuagesimum nonum de divisione fratrum.

Si fratres inter se post mortem patris bona paterna mobilia et immobilia dividere equo libramine voluerint, imprimis antequam divisio inter ipsos mode premisso fieri debeat ante omnia debebunt predicti fratres post mortem patris reponere dotem et partem uxoribus eorum, tantam dotem in omnibus rebus quantam et qualem eorum uxores a patribus ipsarum importaverunt ad domum eorundem fratrum, et taliter dotibus eorum uxoribus repositis ita, ut premissum est, predicti fratres omnium bonorum paternorum hereditariorum inter se equalem et iustam facient divisionem. Si vero aliquis fratrum ante divisionem aliquid a patre receperit, hoc totum in divisionem equalem reponere debebit, et quilibet fratrum post divisionem factam erit sortis sue dominus et heres. Ita enim iusticia iuris demonstrat.

Capitulum nonagesimum de pena furis.

Ius decernit quemlibet furem cum re furtiva manifesta ad iudicium adductum pena patibuli esse puniendum.

Capitulum nonagesimum primum de iure furum et depredatorum.

Furem et predatorem cum eorum complicibus ecclesia eos non protegit, sed ius eosdem morte condemnat, fures enim et predatores cum complicibus eorum semper debent esse mortales, similiter si quis hominem furatus fuerit aut dispercusserit modo predatorio veteri et nova lege decernente tales morti dedendos et condemnandos.

Capitulum nonagesimum secundum de servo misso a domino in necessitate domini.

Dum dominus servum suum miserit in necessitate negotiorum suorum ad viam varia discrimina contingunt et accidentia, si tali servo in via aliquid adversi evenerit et servus recusabat a tali itinere vel via subeunda, et dominus ipsius ad tale iter sicut servum compullit, in tali accidente servo in via occurso dominus ipsius, qui eum ad tale iter compullit erit in culpa. Si vero servus absque domini scitu ad tale iter equitavit et ibi fuerit preventus accidente aliquo casu, dominus suus remanebit absque culpa et damno.

Capitulum nonagesimum tertium de mittente servum alienum ad suam necessitatem.

Si aliquis servum alienum miserit in necessitate sua privata et tali servo in via aliquod accidens evenerit quod periret, ille qui eum misit ad tale iter absque consensu domini ipsius reus est istius sanguinis, ius enim diffinit neminem posse imperare servo alterius, qui suum proprium non habet, iudicis igitur offitium erit predictum casum diligenter inquirere, quo modo illum servum ad tale iter periculosum misit, aut ex qua causa talis mors illi evenit.

Capitulum nonagesimum quartum de iure servorum apreciatorum.

Si aliquis habuerit servum apreciatum, et is servus dixerit domino, ut eum mitteret ad ipsius necessitatem privatam, et dominus ei non admiserit, et servus non attenta domini sui recusatione iverit ad suam necessitatem et in isto sibi evenerit sibi mors, in tali casu dominus culpabilis non erit. Si vero talem servum dominus miserit ad iter sua voluntate et alii homines disvadebant ei, quod eum non mitteret, et huic servo in tali missione aliquid sinistri in via acciderit, dominus ipsius tali modo obnoxius erit malo eventui servi illius.

Capitulum nonagesimum quintum de peccore ex damno sementorum in forestam abigendo.

Si alicuius iumenta in frumenta hiiemalia et estivalia intraverint, ille cuius sunt frumenta, in qua peccora intraverunt non debet talia pecora aut iumenta aliquo modo verberare aut ledere, sed eadem iumenta ad suam forestam inforestare, si vero tale peccus aut iumentum is cuius frumenta sunt occiderit, debet tale peccus occisum soluere. Si execaverit tale iumentum aut cornu ei excusserit violenter aut caudam absciderit, aut in pedem claudicaturam ei intulerit, officium iudiciale debite de tali casu debet inquirere et taxato predicto casu aliquo ex prefatis^[CLXXIII], is, qui fuerit transgressor presentis statuti, tunc quartam partem illius animalis soluere tenebitur. Si autem hospiti iumentorum et peccorum prius dictum fuerit in vim admonitionis, quod sub bona custodia iumenta aut peccora sua servaret, ne nocumenta segetibus inferant, et ipse iumenta sua non retraxerit, iudices providere debent talem casum iuxta testimonium vicinorum eundem casum iuxta attestaciones tales discernendo.

Capitulum nonagesimum sextum de eo, qui equum alicuius terrore perterruerit.

Si aliquis sub aliquo equum voluntarie perterruerit, ita quod hominem insidentem equus ita perterritus deiecerit et deiectus homo mortem obiret, talis casus non aliter iudicandus est, nisi sicut pro occiso capite, et sicut ius decernet scriptum pro capite, ille perterritor equi, existens occasio huiusmodi casus, soluet caput amicis et propinquis, ille vero delectus equo, si superstes fuerit, tamen se leserit in quocunqae membrum corporis, ille perterritor damnum emedicinas soluet, etiam si iocose premissa facta fuerint, tale iudicium est faciendum. Si vero solus equus absque hominis incitatione perterritus et hominem ei insidentem deicerit, et tandem delectus aut mortuus aut lesus fuerit, nullus ob hoc et tale accidens aliquid molestacionis et damni sustinebit, quia equi multas habent feras consuetudines et quomodocunque casus evenerit, ita sicut hic declaratur, iudicium secundum meritum cause id quod iuris et iusticie fuerit decernet.

Capitulum nonagesimum septimum de occisione hominis voluntaria aut casuali.

Homicidium non voluntarium tali modo fit, si aliquis seccans seu scindens ligna securi et securis ex ictu sectionis deciderit et hominem interimerit quemcunque et etiam si lapidem vel lignum aliquis desursum non voluntarie proiecerit, aut si quis ad arborem fructiferam lignum aut lapidem proiecerit et isto etiam hominem interemerit aut magister discipulum ex improviso percusserit aut pater filium aut dominus famulum aut hospita servam aut frater fratrem aut quicunque aliquem non voluntate occidendi occiderit aliquo modo ex premissis aut equi cum curru currentes irrefrenabiliter hominem occiderint, aut si venatores ad sagittandas feras silvestres aut campestres sagittant intencione ad feram sagitta occidendam et sagitta illa ad feram emissa hominem occiderit, talis occisio hominis

habenda est pro non voluntaria. Voluntaria vero occisio talis habetur insequens alter alterum studiose occidendum et ille quem taliter insequitur convertendo se illum suum insecutorem occiderit, aut predatores et spoliatores viarum ex insidiis exilient volentes trucidare aliquos equitantes et euntes secure, isti vero vitam defendendo, quos predones volunt trucidare eosdem predones occiderint, aut aliquis existens in expeditione bellica inimicum suum domesticum ibidem inventum occiderit voluntarie aut aliquis nocturno tempore obsederit intencione occidendi viam et transitum alicui¹ aut uxor nequam suum maritum venenaverit scienter aut si aliquis ex invidia aliquem intoxicaverit aut occiderit predictis casibus committitur homicidium voluntarium, ita sicut gladio patraretur. Si vero aliquis sive masculus, sivue femina premisso modo aliquem occiderit, equale est eorum iudicium pro capite soluendo iuxta ius scriptum.

Capitulum nonagesimum octavum de fluviis in villis currentibus.

Si aliquis de fluvio communi currenti per villam eduxerit aquam ad suum ortum et expleta sua necessitate illam aquam ita eductam non providerit et exinde illa aqua non provisa damnum vicino intulerit et de tali eductione aque vicinis non manifestaverit, tunc tale damnum per huiusmodi aquam pre huiusmodi illatam ille eductor eiusdem soluere debebit, et passi modo premisso damnum hominibus tale damnum obducere et manifestare debent, et iuxta talem processum iure damnum illatum soluendum decernetur.

Capitulum nonagesimum nonum de imperitis medicis.

Sepenumero contingit phisicos medicamenta prebere hominibus et aut imperitia artis aut ex improviso medicinis imperite et indiscrete datis homines perimunt aut ex odio aut ex ignorantia malam homini dant medicinam, aut medicus mittit discipulum indiscretum ad patientem, aut non bene edoctum, et ex istis causis homo moreretur, tunc caput soluendum est iuxta iura scripta per prefatos casus mortui hominis illeque medicus et discipulus reus est pene soluendi capitis, si paciens eger noluerit obedire consilio et regimini sui medici et moreretur talis paciens, medicus erit in tali casu absque culpa.

Capitulum Centuagesimum de eo, qui absque voluntate sua compulsive aliquoubi mittitur.

Si aliquis compulerit aliquem absque ipsius voluntate in arborem fructiferam ascendere, ut fructus inde deiciat aut per fluvium inundantem mandaverit nolenti ire, aut mandaverit insidere equum indomitum aut in similibus casibus tale, quid acciderit ita, quod mors illi, qui compellitur accident, tunc talis compulsor reus est capitis illius, quem ad impossibilia recusantem compellit facienda.

Capitulum centuagesimum primum de operarii conventis ad laborandum quemcunque laborem.

Dum operarii conveniuntur ad aliquem laborem insimul peragendum et inter tales operarios unus minus laboraverit, quam alter, tunc iure decernendum est, quod qui magis laboraverit ex eis magis sibi soluatur secundum laboris qualitatem, ille vero qui minus laboraverit minorem mercedem laboris accipiet.

Capitulum centuagesimum secundum de iure pastorum.

Dum pastores apreciabunt se pascere diversi generis quecunque iumenta, debent diligenter pascere et custodire fideliter, ne aliquod damnum a feris rapacibus in iumentis inferatur. Si damnum in grege iumentorum mala custodia pastorum evenerit seu absente pastore damnum illatum fuerit, pastor debet soluere tale damnum, presente vero pastore et non posset pastor defendere damnum, tunc debet adducere hospitem cui damnum illatum fuerit vel est ad locum damni illati. Si vero de grege aliquod iumentum, tunc pastor soluet. Si vero a solo pastore damnum illatum fuisset videlicet aut percussione bacculi, aut lapidis, aut cuiuscunque ligni iactu peccus leserit aut occiderit, soluet damnum. Si vero iumenta se ipsa occiderint, hunc casum iudicium secundum iusticiam discernet.

Capitulum Centuagesimum tercium de legatis bonis ecclesie.

Si aliquis legaverit ad pia opera vineam, domum, molendinum, agrum et his similia alicui ecclesie et talis ecclesia fuerit per infortunatum casum exusta, sive in civitate, sive in villa ecclesia huiusmodi consistat, tunc ex illis legatis ecclesie cum scientia episcopi proventus colligantur et de talibus proventibus ecclesia illa viceversa instauretur, si vero illa ecclesia in priori loco construi et instaurari non posset ex eo, quod homines eiusdem ecclesie parochiam aliorsum transtulerint mansiones suas et in illo alio loco ecclesia construatur de predictis proventibus eidem legatis accedente ad id semper episcopi scientia et consensu.

Capitulum Centuagesimum quartum de iure mercatorum et institorum.

Mercatores et institores in exercicio et opera mercium suarum ita se gerere debent et tenebuntur sicut regia maiestas eis cum consilio suo instituerit, tam in civitatibus, oppidis, villis ac in omni itinere. Primum debet prospici, ut pondera, talenta, mensure libreque diversi generis ac ulne sint vere et iuste, res vero mercimoniales ita instituantur, sicut qualitas temporis exposcet, preficiendo etiam et constituendo super id custodes, ut diligenter attenderent et custodirent, ut nemini in premissis fuit iniuria. Si vero aliquis inventus fuerit, qui in premissis ponderibus, talentis, ulnis, libris et mensuris iniuriam alicui aut furtum intulerit, pro una re ex premisses iniurata aut per furtum usurpata, quadruplum talis iniuriator soluat et nichilominus infamis permaneat, ut aliis exemplum per hoc daretur similia superfugiendi et non faciendi. Etiam si quispiam occulte cuderet monetam pecuniariam aut auream et si rescitus fuerit talis cussor huiusmodi monetarum, tunc ei manus, quibus peccavit, amputentur. Theloneatores etiam ius precipit, ut a mercatoribus exigant theloneum misericorditer et eosdem non agravando, et ad quam civitatem mercator venerit in eademque civitate forum mercium suarum exercuerit, ibidem theloneum soluat, in itinere vero theloneum exigere a mercantiis ius prohibet, exactio vero thelonei per neminem alium debet constitui nisi per principem et consiliarios, si vero aliqui dominorum thelonea tenuerint, tunc alio modo theloneum exigere non debent, nisi sicut a principe constitucio promulgata fuerit. Etiam ius constituit, quod valor in rebus victui humane quotidiano necessario ad comedendum et bibendum necessariis ita debet imponi sicut annus frumenta germinaverit, et alia queque, et istud procedere debet ex potestate et constitucione principis, quas quidem constituciones predictas quilibet observare inviolabiliterque tenere debet, tam dives, quam pauper, et quilibet negociator in contrarium premissis sua voluntate nichil facere nec constituere potest, nisi prout predicta institucio constituit.

(Hec constitucio intelligenda est et servanda salvo officio palatinorum qui provident, ut iuste sint mensure, et libras ac pondera instituunt, et qui inventus fuerit Armenus in re furtiva aut cussor monete, iure civili Magdeburgensi, cui in criminalibus et talibus causis Armeni subsunt punietur. Quod vero de theloneo in itinere non exigendo dicit hec constitucio, intelligendum est cameris ad id deputatis exceptis et transgressione thelonei).

Capitulum centuagesimum quintum de iure omnium artificum et mechanicorum.

Omnes artifices suscipiunt labores aut insimul aut divisim condictato precio pro labore suo. Si vero artifex non secundum voluntatem illius cui laborat rem elaboraverit, aut eandem rem illius, qui dedit destruxerit, ius decernit, quod ille artifex secundario rem huiusmodi prout voluntas fuerit illius, qui dedit ad laborandum reparare debebit pro uno et eodem precio, si vero secundario reformare denegaverit, iudicio intererit talia providere, ut damnum male elaborate rei defalcaretur ad illud precium prius condictatum. Si vero aliquid artifex de re sibi ad laborandum data furtive usurpaverit, quadruplum rei usurpate soluat. Si vero rem sibi ad laborandum datam quopiam mode perdiderit, tunc rei amisse verum valorem soluet. Si vero artifex pannos et his similia ad laborandum sibi data dudum retinuerit eidemque res per tineas aut mures fuerint corrose in tali casu artifex soluet totum damnum, si vero talem rem artifex obligaverit statim redimere tenebitur, si vero talis res apud artifices ex causa inimicicie alicuius igne conflagraverit, artifex indemnis manebit. Si vero ex ipsius artificis occasione tales res incinerate fuerint, tunc artifex damnum soluet.

(Si artifex Armenus de re sibi ad laborandum data aliquid furtive usurpaverit, iure civili Magdeburgensi iudicabitur, quia in causa furti Armeni ipsi iuri civili Maideburgensi sunt subiecti).

Capitulum Centuagesimum sextum de artificibus Iaborantibus instrumentis dominorum suorum et non suis.

Artifices laborantes instrumentis dominorum suorum, et aliquod instrumentum in labore domini fuerit destructum, damnum domini erit. Si vero illis instrumentis artifex suam rem et non domini illius instrument! laboraverit et tale instrumentum destruxerit soluet damnum domino destructi instrumenti in labore private non domini facto, si laborator instrumenta laboris aliqua apud dominum arendaverit ad laborandum suum privatum laborem et instrumentum in labore destructum fuerit domini erit damnum ex eo, quia precium pro rebus arendatis domino soluit.

Capitulum Centuagesimum septimum de aquirente aliqua bona in bello.

Aliquis in bello existens, si aquisiverit aliqua bona, talia bona ille acquirens poterit pro sua voluntate disponere, nulli eadem bona restituendo, ius enim bellicum a regibus et principibus est specialibus prerogativis dotatum cum et ius spirituale disponit de talibus bonis posse elemosinas facere, quia talia bona mode premisso acquisita non assimilantur bonis furtivis aut spoliativis.

Capitulum Centuagesimum octavum de prescriptione debiti.

Pro debitio triginta annis tacens et illud iure non repetens, silere perpetue debebit. Si vero interea temporis pro debito huiusmodi aliquis debitorem suum monuerit et desuper testimonium legittimum habuerit, ille creditor aut successores ipsius illum debitorem aut successores eius poterint non obstante prescriptione pro debito iure impetere et molestare, si vero in huiusmodi debito pignus creditori datum fuerit et receptum, et per triginta annos continuos illud pignus non fuerit repetitum, tunc tale pignus etiam obligatum alteri transit in rem hereditariam et proprietatem possidentis.

Capitulum centuagesimum nonum de eo, qui emerit aliquam rem et aliquam partem summe dederit venditori.

Si aliquis emerit bona cuiuscunque generis et forum fecerit pro eisdem ac partem precii venditori dederit et venditor emptori crediderit solutionem precii, ius dictat, quod huiusmodi bona per venditorem nemini alteri possunt vendi, nisi ille eorundem erit possessor, qui prius emit. Si vero emptor ex sua voluntate dimiserit forum illorum bonorum, tunc in tali casu poterint bona alteri vendi sub testimonio tamen, quod ille prior emptor ad id consensit.

Capitulum centuagesimum decimum de emptore aliquorum bonorum venditorum¹ volente retractum facere.

Si aliquis emendo bona aliqua et dando partem precii iterum deliberaverit, quod nollet forum tenere, talis non aliter forum infringere potest, nisi duplum dati precii solvat, et ille, qui emerit bona si voluerit cassare forum emptorum bonorum talis partem pecuniariam, quam dedit ammittit.

Capitulum Centuagesimum undecimum de pecuniis ad pignus datis.

Si quispiam apud aliquem pecunias ad pignus reciperet prefigendo certum tempus et diem pignus suum exemendi et postquam illud tempus prefixum venerit et ille invadiator pignus in pecuniis impignoratum non exemerit, ius dictat, quod talis invadiator admoneatur semel, bis, ter, quatinus pignus suum exemeret et pecuniam solueret. Si autem noluerit exemere, ex tunc ille tenens pignus, adhibitis duobus testibus, debet hoc ipsum pignus vendere, et si illud pignus pro maiori summa venderet, quam ipsius erat, et testisus premissis de isto constiterit, tunc ille venditor pignoris tenebitur, illi qui obligavit pignus excrescentem summam restituere illam, quam acceperit ultra principalem summam super vadium datum.

Capitulum Centuagesimum duodecimum de eo, qui promittit aliquid cuipiam.

Si aliquis negotium Armenicum in quibuscunque causis susceperit ordinandum et disponendum, et ille, qui eum condictat pro illo servitio disponendi illius negotii promittit sibi satisfacere, ille dispositor huiusmodi negotii, si perducet negotium iuxta voluntatem illius, qui ei commisit, in vim satisfactionis pro cura eiusdem disponentis tale negotium, ille qui eum condictavit, id quod ei promisit soluere debebit, si vero tale negotium non disposuerit, tunc nichilominus, quia ille fatigas et curas ea in re habuit, debebit ille spopondens cum eo componere, sicut fatige et cura exposcent.

Capitulum centuagesimum tredecimum de filio contrahente debitum absque consensu patris.

Si pater habuerit filios aut filias et aliquis ex eis sine scitu et consensu patris contraxerit aliquod debitum et aut moreretur, aut profugerit ad aliam terram, illo debito non soluto, ius diffinit, quod tale debitum nec pater, nec fratres non tenebuntur ad soluendum, sed ille, qui est principalis debitor et non alter tenebitur ad soluendum, et damnum non soluti debiti illius esse debet, qui illud contraxit et fecit, ita tamen hoc distinguendo, si patre vivente talis debitor moreretur et pater ei nichil tempore vite sue inscripsit, tunc nec pater, nec fratres tenebuntur ad solutionem illius debiti. Si vero post mortem patris ille debitor acceperit sortem hereditariam paternam aut maternam, et non solute debito illo moreretur, tunc tale debitum per creditorem repeti potest immo et debet de sorte ipsum concernenti, non autem de sorte fratrum vel sororum.

Capitulum centuagesimum quatuordecimum de hospitibus deponentibus merces in hospitiis.

Postquam hospes aliquis venerit cum mercibus, aut hospitium et custodes apreciaverit ad custodiendum illas merces suas, et ille custos diligentem custodiam susceperit custodiendarum mercium illarum et in ipsius custodia damnum in illis mercantiis quocunque modo patratum fuerit, tunc tale damnum ille custos tenebitur soluere. Si vero absque custodia hospes merces et res suas nec hospiti in curam commiserit, nec eas ad custodiendum alicui dederit, sibi ipsi imputet, et damnum ipsius esse debet, exceptis casibus fortuitis, qui non procederent ex occasione hospitis aut custodis.

Capitulum centuagesimum quindecimum de orphanis.

Si post mortem alicuius patris minorennes remanserint et esset debitum paternum aut maternum non solutum, tunc in tali casu debitores contra minorennes agere non possunt, usque illi minorennes annos discretionis perfectos consecuti fuerint. Tamen omnia bona illorum minorennium, sive fuerit domus aut ager et hiis similia, tunc talia ipsi seniores debebunt arendare et census arendatorios illorum bonorum congregare, usque illi minorennes pervenerint ad annos discretionis perfecte, hoc est quilibet masculus debet esse ad viginti annos in tutoria, feminei vero sexus proles tamdiu in tutoria esse debet, donec maritum legittimum consecuta fuerit, qui maritus eius erit tutor et ipsa marito consecuta tutore sua bona pro arbitrio suo disponet cum consensu et scitu mariti sui, tanquam tutoris.

Capitulum Centuagesimum sedecimum de hereditate et successione in bona parentum.

Moriente aliquo sine testamento et relinquente post se filios et filias Iegittimos, tunc equalis divisio bonorum paternorum et maternorum debet cedere et venire, tam ad filios, quam ad filias aequali sorte et successione, si vero testamentum condiderit et bona hereditanda filiis legaverit, et adhuc tempore vite sue filias in bonis suius exdiviserit et filiis magis assigriare, quam filiabus voluerit, istud in eius voluntate consistere debet. Si vero filios non habuerit, sed filias, tunc filie in omnia bona paterna et materna succedere debent succedentque pleno iure, moriente vero aliquo filios vel filias non habente et habuerit fratrem aut ex fratre nepotes, illi successores debent esse in tali casu. Si vero fratrem aut fratris filios non habuerit, tunc soror aut sororis proles succedet. Si vero aliquis sterilis esset, et haberet in quarto gradu propinquos et probarent se esse veros propinquos ad succedendum sicut ius decerneret, tunc succedent in bona illius steriliter defuncti in tali casu et gradu propinquitatis.

Capitulum Centuagesimum decimum septimum de sanguine humano inestimabilisprecii existentis.

Si aliquis sanguinem humanum violenter et temerarie effuderit non est precium sanguinis humani, ex eo quia Deus creavit hominem ad imaginem suam et nemo resuscitare potest hominem occisum nisi Deus, et precium prius pro sancto Iozepho et demum pro domino Iesu Deo et Creatore mundi dignum et iustum quisquam non putet, quia fratres sanctum Iozeph vendiderunt pro viginti denariis et dominum Iesum Iudas vendidit Iudeis pro triginta denariis, erant enim ista precia indigna iniqua et mala, tamen ad ius et iusticiam pertinere videtur, si aliquis Armenum occiderit pro capite debet soluere trecentos sexaginta quinque florenos et hoc ex ea causa similitudinis rationabilis, quia in quolibet homine sunt membra trecenta sexaginta quinque et similiter in anno sunt trecenti sexaginta et quinque dies, et ideo talis severitas in iure constituta est, ne homicidia quorumcunque statuum et conditionum hominum patrarentur, et ut esset rigor et refrenatio in talibus et ut quilibet in pace et securitate vivat.

(Hec constitucio locum habet, quando Armenus Armenum occiderit. Si vero Christianus occidat Armenum vel Armenus Christianum iure communi civili in quo residet vel regni puniatur).

Capitulum centuagesimum decimum octavum de appellacione a iudicio ad regiam maiestatem facienda.

Iure iusto et legittimo decretum est, quod si alicui in iudicio et controversia aliqua istud accident, quod pretenderit se per sentenciam iudicis vel advocati et seniorum Armenorum in iudicio eorum Armenico iuxta predictos articulos et emergentias causarum iniuriari et gravari, ille gravatus debet et potest in casu gravaminis sui pretensi appellare non alibi nisi ad regiam maiestatem et sacra maiestas regia secundum iura scripta Armenorum predicta articulum appellationis dignabitur decidere et diffinire, et cuilibet ex Armenis liberum erit appellare ad regiam maiestatem tam diviti, quam pauperi, quoniam Armeni per duces et principes et non per civitates sunt privilegiati et exempti per privilegia regiarum maiestatum et maiestatis regie iurisdictioni primarie iuxta privilegia sua sunt dediti et subiecti et nemini alteri et ita is, qui eis contulit iura debet et non alter eos iudicare de mera iusticia.

Capitulum centuagesimum decimum nonum de iudice quod non debet iudicare unam partem absque alteram.

Quilibet iudex Armenicus exaudita querela unius partis non debet causam iudicare nisi utraque parti personaliter presente, et que pars habuerit maiora documenta testium iudex auditis partium propositis et responsis ac documentis testium sententiam inter partes promulgabit, et quid iuris fuerit decernet inter partes collitigantes, que testificatio in causis debet esse per tres testes.

Capitulum Centuagesimum vigesimum de forma et ordine celebrandis iudicii Armenici.

Iusticia dictat et evidenter cuilibet de iure sciendum est, quod solus index nullam controversiam iudicare debet existens privata persona, sed in suo iudicio Armenico debet habere duodecim viros probos iuris Armenici peritos. Si duodecim viros habere nequiverit habeat sex, si vero sex non potuerit habere ex tunc habeat quatuor, et tali modo premisso debet exercere iudicium et non aliter, et nullus iudex debet consulere in causa, quam solus esset iudicaturus, quoniam sibi suspitionem notoriam faceret.

Capitulum centuagesimum vigesimum primum de inhonorante iudicium.

Si aliquis inhonoraverit iudicium aut armis aut verbis Armenicum, tunc talis debet puniri per iudicium secundum excessum, debent enim scire partes, quia ad iudicium non veniunt, ut dissiderent, sed ut quilibet quereret quiete et pacifice iusticiam suam, et una partium aut proponente aut replicante altera audiat non interumpendo nec prepediendo causam loquentis et preponentis, et iuxta proposita et responsa partium iudex sentenciam aut interlocutoriam aut diffinitivam promulgabit, prout coram ipso per partes litigantes fuerit deductum et quilibet iudex habet auctoritatem puniendi et corrigendi omnes excessinos in iudicio secundum qualitatem excessus, scilicet carceribus et penis.

Capitulum centuagesimum vigesimum secundum de eo, qui coram advocato legittime accersitus non comparuerit.

Quicunque per signum quodcunque advocati Armenici tribus vicibus evocatus fuerit et contumaciter non comparuerit, pro prima vice tres grosses succumbet advocato, secunda vero vice non comparens et sex grosses pene advocato et penam carceris succumbet et tamdiu in carceribus est detinendus quoad ex fideiussus fuerit per possessionatos fideiussores, quod parebit deinceps iuri et iudicatis, et illius Adeiussoribus pariter cum ex fideiusso debet prefigi terminus in tribus septimanis ad statuendum coram iure Armenico et respondendum et iustificandum se de obiciendis. Si vero ad ius aliquis citatus fuerit et tribus vicibus contumaciter non paruerit pro qualibet vice succumbendo penam prefatam sex grossorum advocato et senioribus Armenorum cadet in causa, et ita victus aut bona aut pecunias erit astrictus per iudicium dare illi, qui tali modo contra eum ius produxit, immo et mercibus potest soluere victori, si vero bona aut pecunias vel merces non habuerit, ex tunc debet ei ad soluendum prefigi tempus iuxta articulos superius descriptos.

Item cuilibet hospiti quarta die cum eius iniuriatore aut debitore omnimodum ius per advocatum et seniores Armenicos administrari debet in quolibet genere iniuriarum, et executio rei iudicate ita procedere debet, sicut superius premissum est, et huiusmodi executio debet perfici et continuari per officium et iurisditionem cui ille victus subest.

Capitulum centuagesimum vigesimum tercium de femina cuiuslibet status citata ad iudicium.

Si aliqua femina aut muliebris sexus persona ad aliquod iudicium cittata fuerit, tunc poterit maritus aut amici eius consanguinei pro ea in iure intercedere agere, que poterint ad lucrum vel perditionem cause, habita sufficient! et legali iuris plenipotencia, cui plenipotencie fides adhiberetur in iudicio, et ne in isto dolus et fraus commitatur iudices debent attendere, scilicet qui se propinquiorem asseruerit et se voluit inserere in causam illius femine vel mulieris, volendo causam ipsius ad lucrum et perditionem deducere, talis ea presente prius probet plenipotenciam consanguineitatis sue, de qua dubitari non possit in iudicio, et nisi talia probata fuerint, et aliquo dolo quepiam femina vel mulier in sua causa ceciderit, talis dolus in premisso casu et non alio ei nocere non debebit.

Capitulum Centuagesimum vigesimum quartum de forma iuramenti prestandi.

Ius scriptum Armenicum ita difinit, si quispiam homo aliquem Armenum iure Armenico atraxerit ad iuramentum corporale prestandum, tunc ille Armenus nemine teste fultus pro quacunque re, sive magna, sive parva fuerit, solus iurabit, iuramentum vero fieri debet in ecclesia super sancta Cruce et non alibi presente advocato Armenico cum illis viris qui secum solent in iudiciis presidere, et postquam erit tempus super sanctam Crucem digittos ponendi, tunc actor iuramentum prestanti debet tribus vicibus ad manus infundere aquam, demum ille iuramentum facturus explebit iuramentum iuxta propositionem et controversiam. Simili modo post manum mortuam si aliquis aliquem de aliqua re inculpaverit, tunc inculpatus modo superius premisso iuramento proprio absque quovis teste se expurgabit.

Que omnia et singula ita, ut premissa sunt et limitata ac correcta rata et firma esse volentes de certa nostra scientia et deliberatione ac consensu consiliariorum nostrorum status utriusque ita approbanda et confirmanda esse duximus, approbamusque et confirmamus prout hactenus fuerunt tenta et uso accepta, ita videlicet, quod ubi Armenus actor fuerit iudicium et forum rei sequi debebit, ubi vero Armenus citaretur seu reus existeret, secundum iura predicta Armenica per advocatum civilem Leopoliensem cum senioribus Armenis iudicabitur, exceptis quatuor articulis, in aliis literis nostris descriptis, in quibus Armenos ipsos Leopolienses etiam reos et conventos iuri civili Maideburgensi subiecimus et subesse volumus, ultra vero eosdem quatuor articulos iure suo Armenico predicto iudicabuntur in quo illos ita relinquimus et conservamus prout ad hoc tempus in usu et possessione eius fuerunt. In quorum omnium et singulorum fidem et testimonium premissorum sigillum nostrum est presentibus appensum. Actum et datum Piothrkovie in conventione generali sabato proxima ante dominicam Quinquagesime, anno Domini millesimo quingentesimo decimo nono, regni nostri anno tredecimo. Presentibus ibidem reverendissimo et reverendis in Christo patribus dominis Ioanne sancte Gnesensis ecclesie metropolitane, archiepiscopo et primate sedisque apostolice legato nato, Mathia Wladislaviensi, Ioanne Posnaniensi, Fabiano Warmiensi, Petro Premisliensi et regni nostri vicecancellario, episcopis, necnon magnificis, venerabilibus et generosis Christoforo de Schidlowyecz palatine et capitaneo Cracoviensi et regni nostri cancellario, Ioanne de Lubrancz Posnaniensi, Nicolao de Dambrovicza Sandomiriensi, Iaroslao de Lasko Siradiensi, Ioanne Iarand de Brudzow Lanciciensi, Ottha de Chodecz Russie generali, Nicolao de Nisczicze Plocensi et Andrea de Thanczin Lublinensi, palatinis, nec non Luca de Gorka Posnaniensi et capitaneo maioris Polonie generali, Nicolao de Schidlovyecz Sandomiriensi et regni nostri thesaurari, Nicolao Iordan de Zakliczin Woinicensi et procoratore generali Cracoviensi ac Scepusiensi, Zathoriensi, Osszwanczimensi capitaneo, Ioanne Przerampski Siradiensi, Adam de Drzewicza Radomiensi, castellanis, Ioanne Liathalski Gnesnensi, Cracoviensi et Lanciciensi, Ioanne Carnkouusky Scarbimiriensi, Andrea Crziczki sancti Michaelis Plocensis et Sredensis ecclesiarum prepositis, secretariis nostris et canonicis Cracoviensibus, Stanislao Chrobersky vexillifero, incisore et pincerna curie nostre, Silvestro Ozarauusky succamerario nostro et Zavichostensi, Nicolao Thomyczki magistro stabuli nostri et Costensi, capitaneis et aliis quam pluribus dignitariis, officialibus et aulicis nostris circa premissa testibus fidedignis sincere nobis et fidelibus dilectis. Datum per manus prefati reverendi in Christo patris domini Petri episcopi Premisliensis et regni nostri vicecancellarii, sincere nobis dilecti.

Petrus episcopus et Vicecancellarius subscripsit.

Relatio eiusdem reverendi in Christo patris domini Petri episcopi Premisliensi et regni Polonie Vicecancellarii.

^Ййя^-дім’я Господа амінь. Для вічної пам’яті справи. Оскільки права і конституції володарів, як й інші речі, є підвладні смерті, (тому) звичайно ніколи зважено та обдумано ⅛i⅛S∕w/ так не приймаються, оголошуються та дотримуються, коли на майбутнє при (їх) застосуванні не застерігатимуть і не вчитимуть, (що) завжди буде щось таке, що часом потрібно або змінити і виправити, або також відмінити; та нічого від початку так виробленого та досконалого не можна зустріти, що після застосування у якійсь частині не потребуватиме виправлення. Тому ми, Сигізмунд, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти) всім, сучасникам і прийдешнім, хто це читатиме, що до того часу ми тримали і зберігали львівських вірменів, наших підданих, при тих їхніх вірменських правах і привілеях, які наші попередники їм підтвердили та прийняли, однак недавно розпочалася суперечка між ними та бурмистром, райцями та громадою нашого міста Львова про ті їхні права; видалося нам необхідним, оскільки їхні (права) є написані вірменською мовою і тому тільки самим вірменам зрозумілі, а (вірмени) мають судитися львівським війтом з 6 старшими свого обряду, за винятком 4 статей, описаних в інших наших грамотах, за якими мають судитися за німецьким магдебурзьким правом, щоб (права) міському війтові та іншим людям, які з ним мали би справу, були відомі та оголошені, і не залишалося місця для двозначностей та викрутасів, наказали тим вірменам свої права на латинську мову перекласти і нам подати, який (переклад) з нашими радниками досконало обговоривши і в деяких статтях трохи змінивши та виправивши, вважали до даної нашої грамоти записати і знову підтвердити. Зміст якої (грамоти) наводиться і є таким.

Йоан¹, Божою ласкою, король Вірменії, у час свого щасливого панування встановив, що день Господній є днем Воскресіння нашого Господа Ісуса Христа і таким чином своїм королівським мандатом наказав, що жоден його урядник або його заступник у Господній день ніяких королівських податків не стягував, і також встановив, що жоден суддя у святий Господній день ніяких судових справ не вивчав і не вирішував. До того ж встановив, що в Господній день жоден не повинен у будь-якій справі бути спійманим та затриманим, і щоб жоден кредитор не наважувався домагатися у боржника борги та кредити, щоб всі християни у святий Господній день були вільні і безпечні, щоб збиратися і сходитися до церкви, не вдаючись до якихось інших справ, і зі сльозами просити Бога Вседержителя, щоб жоден з християн у Господній день не противився один одному або також бажав помсти, щоб кожен безпечно молився, робив милість Богу Вседержителю, щоб особливо у Господній день хвалу віддавав святій і неподільній Тройці.

- Що тут говорилося, що жоден у Господній день не повинен бути засудженим, спійманим і т.п., має розумітися, окрім королівських справ про вчинення свіжих злочинів і (піймання) немаєтного боржника.

¹ Йоан Симпат, вірменський король з роду Багратидів (1020-1040).

² Один з двох вірменських королів під іменем Торос: Торос І (1100-1123) або Торос ІІ (1144-1168), обидва з роду Рупенідів.

Також Теота², короля Вірменії, гідна та хвалебна пам’ять та інших католицьких королів та володарів Вірменії. Божа справедливість спонукала королів до того, щоб надавати права та настанови кожному, хто є своїм, встановлюючи (їх) своєму народу з пророків та святих апостолів та інших отців святої церкви, підданому собі народу, а саме містам, містечкам, селам та іншим місцям свого панування, наказуючи підданим чи підкореним, загалом і зокрема, всім і кожному, щоб такі настанови міцно і непорушно зберігали.

Королі Вірменії таку форму права вибирають суддям. Також всім суддям та виконавцям загальної справедливості наказуємо, щоб чинили кожному справедливість та справедливий суд, багатому і бідному, вдовам і сиротам, міщанину та гостеві чи прибульцю, щоб жодних дарунків і хабарів не брали; також судді повинні слідкувати і стерегтися, щоб людину несправедливо не виправдали у суді та навпаки. А якщо б суддя несправедливо судив, і такий факт був би ганебно підтвердженим, хай буде він покараним.

Ганьбу судді знімає апеляція, яку мають судді допустити, і тому суддя, неправильно покараний чи засуджений, не ганьбиться, оскільки якщо апеляційний суддя визнає його вирок несправедливим, може виправити (ганьбу).

Також суду належить приводити до згоди судові сторони, якщо можна, і важкі присяги сторонам встановлювати, а якщо суддя не може погодити судові сторони, тоді нехай суддя вирішує так, як має бути за правом.

Також, коли два приходять до суду, сперечаючись між собою про борг або у будь-якій іншій справі чи суперечливій речі, якщо з обох сторін не було б законних і дозволених правом свідчень, тоді у такому випадку звинуваченому, який ухиляється (від суду), а не позивачу має віддаватися перевага, але звинувачений через тілесну присягу відповідно до форми права хай отримає звільнення проти позову.

Також, коли два приходять до вірменського війта у будь-яких справах і випадках зі свідченням, тоді той, хто матиме справедливе свідчення, а саме свідчення двох або трьох мужів, надійних та гідних, він справу виграє, і суддя повинен вирішити на його користь. Якщо ж супротивна сторона, бажаючи уникнути дозволеного та належного свідчення, хотіла би такі свідчення спростувати, щоб (інша) сторона програла у справі, тоді у такому випадку (суд) має стати при достатніх доказах свідчень, незважаючи на заперечення сторони, що бореться зі свідченням.

Про право вірменських заповітів. Будь-який вірменин, пригнічений слабкістю, повинен прикликати для свідчень духовних, а також двох або трьох мужів, не останніх за своїм походженням, з уряду старших, та інших своїх близьких спадкоємців. Найперше має заповісти щось на свою церкву, єпископу і священикам, також на свою могилу повинен призначити (суму), потім, що залишилося з майна, хай виділить рідним і друзям відповідно за своєю волею, і згадане повинно бути останньою волею вмираючого, а ті свідки повинні застерегти і повідомити близьких того заповідаючого, що за його життя заперечували би заповіт, що інакше, коли він помре, такий заповіт, складений у будь-якій формі, досягне своєї реалізації, незважаючи

¹ Посл. до Євреїв 9, 17. на будь-який спротив його близьких і спадкоємців, які вчасно відмовилися протистояти волі заповідаючого. Якщо ж той, хто вчинив заповіт, помре, тоді такий заповіт має отримати силу міцності за наукою святого апостола Павла¹, який говорив, що заповіти, підтверджені смертю, повинні отримати силу міцності. Якщо ж заповідаючий залишиться живим, тоді такий заповіт залежатиме від рішення, відтермінування і думки заповідаючого, (чи) захоче він відтермінувати або змінити (заповіт).

Про шлюбне право. При запрошених друзях заручини так повинні відбуватися, що заручений найперше має вчинити угоду з батьком зарученої, щоб йому визначалася певна кількість та якість посагу, що потім мав би взяти, і цей посаг має бути йому визначеним та наданим, оскільки посаги жінок є і надаються з майна за їхню батьківську та материнську частки. Якщо ж батько отримав би хворобу і схотів би заповісти своїй дочці у заповіті, що йому би сподобалося, тоді може вчинити так за своєю волею без огляду на спротив синів та будь-яких спадкоємців. Якщо ж якась дочка залишалася з братами після смерті батька, тоді брати їй хай дадуть посаг, і потім будуть спадкоємцями в маєтках, що залишилися після смерті батька. А коли б братів не було, тоді дочки успадковуватимуть (маєтки).

Також маєтки будь-якого вмерлого, що має нащадків, хай припадають дружині, синам і дочкам. А коли немає законних нащадків, хай маєтки припадуть близьким, однак дружину померлого спадкоємці не повинні віддаляти від того, що вона внесла до (дому) свого чоловіка, але перед всіма повинні їй дати і передати внесені (речі) та будь-що, що їй чоловік подарував щодо золота, срібла та інших (речей), які повинні їй залишити; і спадкоємці померлого повинні успадковувати у трьох частинах померлого, а четверта частина визначається та виділяється вдові або дружині того померлого зі всього рухомого та нерухомого майна. Якщо ж хтось, як по батьку, так і по мамі, не мав би спадкоємців у четвертому коліні успадкування, тоді такі маєтки припадають і належать до скарбниці королівського маєстату, однак королівський маєстат повинен виділити задля Бога за душу того померлого.

- Королівський маєстат з маєтків, що йому та його скарбниці припадають, не повинен нічого дати задля Бога, оскільки до тих вірменських законів не є прив’язаний, таким чином маєстат розпоряджається тими маєтками, що йому припали, на свій розсуд, чого ті вірмени хай не наважуються приховувати жодним чином під найтяжчими карами.

Також, коли будь-яка дочка виходить заміж з її батьківською та материнською частинами, а чоловік не мав би з нею нащадків, тоді (вона) може встановити опікунів у цьому випадку бездітності, а саме братів та близьких, і будь-які маєтки, що дружина внесла (до чоловіка), повинні тій дружині віддати і з тим подарованим (майном) чи її посагом. Якщо ж би він, помираючий, хотів би зробити своїм опікуном (майна) дружину разом з братами, це має бути дозволено за правом, щоб у той же час не забували про спасіння його душі і таке рішення повинно залишатися, коли дружина помре швидше, ніж її чоловік.

Розділ перший. Якщо хтось би вчинив злочин щодо права короля або пана, проти права маєстату або свого пана, такий заслуговує на смерть, а його сини і брати батьківського місця не отримають через злочинний виступ їхнього батька, але діти батьківських маєтків не втрачають, якщо не були з батьком у такій злочинній змові і, подібно, брати згаданого злочинця. Якщо ж були у вищезгаданій змові, тоді кожен з них відповідно до вчиненого має терпіти.

- Сини тих, хто виступають проти королівського маєстату і держави, також батьківські маєтки втрачають, оскільки у такому випадку все конфісковується.

Розділ другий. Людський рід Бог створив і вчинив вільним, але тому що потрібні панам слуги для служби на землі і на воді, подібно таке є право, коли який селянин чи кметь, нічого у свого пана не взявши, від свого пана може відійти, як схоче. Якщо ж якийсь з панів не хоче того терпіти, а саме вільно відпустити того свого підданого, бажаючи його затримати у своїй юрисдикції, тоді діти після смерті батька, якщо ті діти у володінні того пана не були народжені, матимуть свободу йти і переходити під інших панів, де захочуть.

- Цю постанову слід розуміти щодо селян вірменського походження, а не інших, а села і володіння вірменів підлягають загальному праву королівства.

Розділ третій. Якщо діти між собою вчинили би боротьбу і одне з дітей вбило би іншого, то якщо би вбита дитина мала понад 12 років, тоді слід заплатити (за) голову як за голову чоловіка та дорослої людини. Якщо ж та вбита дитина мала би менше 12 років, тобто 10 або 11, тоді за її голову половина голови має бути сплачена. Якщо ж дитина, яка має 15 років, була би вбивцею і виступала би проти такого положення, тоді хай заплатить за повну голову тим приятелям вбитого, як нижче є записано.

- Цю постанову слід розуміти, як закон про вірменських дітей, але якщо б вірменська дитина вбила би католицьку дитину, то зазнає кари відповідно до походження вбитої дитини і відповідно до права, в якому перебувала вбита особа.

Розділ четвертий про дітей, коли одне другого поранить. Якщо дитина одна другу під час гри поранить не бажаючи або з гніву, тоді таку справу слід добре та уважно дослідити таким чином, як є звичай досліджувати про вбитого. Тоді у того пораненого повинні порахувати роки й у який орган він був поранений: в око чи в руку, або в ногу, щоб відповідно до такого поранення і стану пораненого органу накладалася сплата, що має бути зроблена нападником для відновлення та відшкодування на ліки та витрати. Те право у дитячих вчинках знаходимо справедливим.

- Про дітей вірменського походження цю постанову та наступні слід розуміти^[CLXXIV].

Розділ п’ятий про дітей, коли одне другого у воді топить. У випадку дітей, які купаються у воді, коли одне другого втопило би, тоді судді такий випадок утоплення повинні добре та досконало розпізнати. Якщо таке утоплення сталося через випадок або з гніву, чи зі злого серця, з навмисним наміром, чи утопленик сам себе випадково втопив на глибокій воді, і вони, що купалися, йому тонучому не могли допомогти, тоді судді, цілком розпізнавши вищезгадані випадки, якщо він сам випадково втопився, і його ті купальники(-друзі) не могли врятувати, тоді за того утопленика сплата не накладається. Якщо ж з якоїсь причини згаданий втопився, тоді сплата (за) голову має бути накладена відповідно до підрахунку років того утопленого, як за голову вбитого.

Розділ шостий про дітей, коли б хто з дітей з високого місця внаслідок якогось закладу стрибнув би і через цей стрибок поранився. Якщо б такий випадок між дітей стався, що хтось з дітей внаслідок закладу з високого місця стрибнув би і через цей стрибок або поранився, або помер, тоді той, хто дав причину такої справи, хай сплатить половину (за) голову. Якщо ж той, хто стрибнув, поранився чи помер, тоді порахувавши роки того пораненого чи померлого, хай так вирішиться як попередньо написано про випадки між дітьми.

Розділ сьомий про підлітків, які б вчинили угоду про підняття чогось важкого. Звикли підлітки, встановлюючи та ухвалюючи угоди між собою, якусь важку і тяжку річ підносити, і через таке підняття важкої речі, якщо хтось з них поранився би, тоді той, хто гроші на таку угоду поклав, як той, що дає причину до поранення, повинен сплатити половину штрафу, як за криваву річ, і, крім того, пораненому повинен буде сплатити шкоду та витрати на ліки. І це так є встановлено, щоб ніхто іншого не приводив би до шкоди та втрати здоров’я.

Розділ восьмий про п’яних чи п’яниць. Якщо б у (стані) сп’яніння сталося, що один другого поранив, право забороняє, щоб такий факт поранення, вчиненого у (стані) сп’яніння, був пропущений та толерований, оскільки пияцтво є першим початком усього злого. Таким чином, якщо у п’яному стані і в кінці (дня) один другого поранить, про такий вчинок повинен бути справедливий суд, а саме, щоб винний сплатив пораненому шкоду та витрати на ліки. Якщо ж п’яниця вбив когось, тоді через суд у випадку такого вбивства слід уважно дослідити та розпізнати, а саме, якщо таке вбивство було вчинене зі злим та навмисним наміром чи з якоїсь іншої причини, тобто якщо одночасно один проти одного у сварці накинулися або яким був початок у цьому випадку відповідно до обставин і причин, (суд) повинен буде вивчати і відповідно до вчиненого злочинець має бути покараний. А товариші, помічені у вищезгаданому вчинку, здійсненому у (стані) сп’яніння, також мають бути покарані, як суд вирішить.

Розділ дев'ятий про знаходження підземного скарбу. Якщо хтось у своєму дідичному ґрунті знайшов би скарб під землею, а саме: золото і срібло; якщо про таке знаходження скарбу була би певна новина, що такий скарб був перших королів, (тоді) такий скарб повинен у цьому випадку належати до королівської скарбниці, та віднахіднику такого скарбу має бути видана десята частина з того скарбу, і подібно також десятина має бути видана тому, на чиєму дідичному ґрунті було знайдено (скарб). Якщо ж буде розпізнано, що такий скарб був якогось магната чи родовитого мужа й у тих дідичних маєтках, у яких скарб був знайдений, залишився дідич або законний спадкоємець, тоді такий скарб повинен відійти пану дідичного ґрунту, у якому скарб був знайдений, і з такого скарбу десята частина належатиме до скарбу володаря.

- Про знайдений скарб має бути розслідування та дослідження комісії королівського маєстату.

Розділ десятий про того, хто другого тягає за бороду. Якщо у суперечці сталося би, що один другого за бороду потягнув би, і особливо, молодик старшого, тоді право визначає, що того, хто тягає за бороду старших за віком людей, слід вважати (винним) у такому вчинку, якби когось (він) поранив.

Розділ одинадцятий про підземні ями, у яких зберігається різноманітне збіжжя, як прийнято у вірменській землі. Якщо б хтось відкрив земельну яму, у якій було би заховане своє чи чуже збіжжя, та до тієї ями був би впущений чоловік для вибирання там збіжжя, і чоловік, впущений до згаданої ями, через сперте, закрите повітря помер би, має бути суджений через таке впущення той чоловік, (що впустив), як би сам вбив би. Якщо б той чоловік, впущений

там, був поранений, той, хто його впустив у таку яму, має сплатити за шкоду та витрати на ліки. Тому що той, хто впускав би людину у згадану яму, повинен зачекати і протягнути трохи час, поки сперте і закрите повітря у тих збіжжевих ямах вивітрилося би після відкриття ями. Якщо ж із такої збіжжевої ями повітря вийшло би і чоловік, впущений туди, поранився, у такому випадку уряд повинен розпізнати причини такого вчинку і (вчинити) справедливість.

- Цю постанову слід розуміти про вірменів та їхніх слуг, найнятих за ціну.

Розділ дванадцятий про право кметів. Якщо якийсь вірменин наказав би селянам чи кметям працювати понад прийнятий звичай, як-от: орати, сіяти та (виконувати) будь-які інші роботи, і той кметь через таку незвичну роботу був би поранений або навіть вмер, той пан, що обтяжував незвичними роботами підданих, є грішний щодо найвищого пана, тобто Бога. Якщо ж такий кметь, поранений через незвичну роботу, з поранення став би здоровим через ліки, тоді той пан зі згаданої причини у випадку важкого поранення має сплатити за шкоди та витрати на ліки. Якщо ж те враження здоров’я того кметя призвело до постійної хвороби, тоді влада суддівського уряду хай так вирішить, як видаватиметься справедливо.

Розділ тринадцятий про того, хто безчестить свого духовного. Є наказ та постанова святих апостолів^[175], щоб ніхто не наважувався неповажними та непристойними словами свого духовного священика безчестити, тому що такий чоловік, який безчестить свого духовного, рівно ж таке безчестя вчиняє проти Бога, оскільки духовні особи є благальниками у Бога й у Божому суді є посередниками та відповідальними за людину. Про це свідчить святе Письмо^[176], що ніхто не повинен обмовляти свого духовного, адже апостольські настанови визначають накладати таку велику кару - хто духовному злословив, рівно ж це злослів’я слід вважати, як би злословив Богу. Бо святе євангеліє мовить, хто вам би злословив, мені злословив^[177].

Розділ чотирнадцятий про того, хто злословить у спину королівському маєстату або комусь з радників сенатського стану. Якщо хтось задиркуватою мовою наважився би висловити якесь злослів’я в спину королівському маєстату або родовитим сенаторам королівства, і після розслідування такий злосливець, якщо б був духовною особою має бути знятий (зі сану), якщо ж був би світською (особою), тоді за таке ганебне злослів’я має бути виклятим, і такий суд повинен належати до єпископа або до великих прелатів та докторів. Оскільки королівський маєстат відповідно до свого священного королівського стану також представляє немов Божественну владу, і тому право постановляє, щоб кожен погамував себе та свою зухвалість та мав повагу до вищості королівської гідності.

Розділ п’ятнадцятий про вченого невільника або слугу, який без дозволу свого пана, не міг би висвятитися на священика. Якщо у когось був би вчений слуга, на невільничому праві чи правом купівлі (набутий), і через вченість був би гідний до священства, такий невільний слуга не може отримати духовний стан без спеціального дозволу та відпущення свого пана. Бо право забороняє через це тому пану страждання приносити, оскільки така справа приведе до руйнування будинку. Однак якщо було б видно, що такий слуга був гідним до священства, так, як був гідний до священства слуга святого апостола Павла Онисим¹, тоді такий слуга з дозволу свого пана може бути прийнятий до (священичого) стану і до Божої служби.

Розділ шістнадцятий про християнських слуг. Якщо б християнин викупив би християнського слугу чи невільника, тоді відповідно до постанови старого закону і заповіту^{[178] [179], такий слуга повинен служити своєму пану 6 наступних років, а на сьомий рік такий слуга має бути відпущеним паном на волю. А новий християнський закон встановив, що такий слуга тоді мав би звільнитися з рабства, як спочатку повернув би гроші, дані за нього. Якщо тільки сам слуга був викуплений, сам вищезгаданим чином буде вільним, а якщо з дружиною був полоненим і купленим, тоді з дружиною та дітьми має бути вільним, викупившись, як вище, за гроші, видані за нього. Якщо ж такому слузі пан дав дружину, і він мав би нащадків з нею обох статей, тоді у такому випадку жінка згаданого слуги повинна бути разом з дітьми у спадщині та вічному володінні свого пана. Тільки згаданий слуга таке звільнення та відпущення мав би. Якщо ж той пан схотів би прийняти гроші за згадану жінку, тоді та жінка разом з дітьми обох статей повинна бути відпущена на волю. Якщо ж згаданий слуга мав би бажання і волю, незважаючи на згадані умови, залишитись біля свого пана, тоді пан зобов’язаний прийняти його з дружиною та дітьми, і до церкви прийти з тим слугою та добрими людьми у церкві про це засвідчити та грамоту такого засвідчення видати і мати (її) в особливій силі, а саме у такий спосіб, що “згаданий слуга від мене до смерті не хоче відходити”. Якщо ж потім такий слуга передумає, захоче бути вільним з рабства, і той пан про його думку дізнався би, то пан не повинен його залишати у неволі проти його рішення, щоб йому служити. Святий апостол каже: всі слуги у Бога є вільними[180].}

- До того часу не було і немає звичаю у королівстві тримати невільників та слуг у неволі.

Розділ сімнадцятий про купівлю християнських жінок. Якщо хтось за необхідністю продав би свою рідну дочку християнинові, не повинен продавати дочку у вічну неволю. Якщо ж служба такої дівчини пану не сподобається, тоді у такому випадку батько має її викупити, і такий пан не має влади ту згадану служницю продати з ненависті комусь іншому. Якщо такий пан схоче згадану служницю взяти за дружину своєму сину, повинен до цього отримати дозвіл батька тієї служниці. Якщо ж така дівчина чи служниця самому пану або його синові не підходила би за дружину, тоді та служниця, відслуживши роки за гроші, видані за неї, має бути вільна від ярма неволі без (сплати) грошей. Якщо ж батько тієї служниці перед (закінченням) років служби хотів би викупити від пана, повинен її пан дати на викуп без огляду, що роки її служби не вийшли.

Розділ вісімнадцятий про куплені поганські слуги. Якщо якийсь вірменин купив би поганського слугу чи невільника, і ці слуги в час служби приступили би до святого таїнства хрещення, тоді таким способом такі слуги повинні бути вільними від неволі, якби за гроші, видані за них, вислужилися. Якщо ж такі погани-слуги обох статей не схочуть прийняти хрещення, тоді у цьому випадку їх пан мав би повноваження продати їх за своїм бажанням, кому захоче.

Розділ дев’ятнадцятий про того, хто б’є батька чи матір. Хто би бив своїх батьків, через такий негідний і безчесний вчинок є померлим для Бога відповідно до закону старого заповіту^[181], а заповіт нового християнського закону подібно наказує, що такий побивач батьків має покутувати до смерті. Якщо ж у дитячому віці бив би батьків, тоді у такому випадку батьки повинні це прикрити, по-іншому “обгорнути”. Якщо ж побивач батьків це зі злим серцем та душею робив, і батьків за ніщо не вважав, тоді батьки такого сина за його часті вчинки повинні докоряти перед духовними та старшими, якщо ж від таких вчинків не схоче відступитися, тоді такий батько того сина як бунтівника і впертого переслідувача своїх батьків може позбавити успадкування у своїх маєтках. Якщо ж потім цей син, позбавлений успадкування, до себе і до серця повернувся би та був покірним як слід батькам, приймаючи покуту, тоді батько і мати у такому випадку повинні прийняти (його) до батьківської ласки.

Розділ двадцятий, що кожен повинен нести відповідальність та вину за свій вчинок. Якщо батько або син буде винним у будь-яких вчинках, смертельних або кримінальних, тоді батько за вчинок сина не має терпіти. Так само син за вчинок батька жодною карою не має зв’язуватися, але кожен відповідно до своїх вчинених дій має терпіти, і таким чином право виконується, віддаючи повністю справедливість будь-якій особі та кожному, що він (заслужив).

- З цієї постанови вилучається злочин про образу маєстату.

Розділ двадцять перший про того, хто вкрав би людину. У старому заповіті є закон^[182], що хто б, вкравши людину, продав би (її), і про такий продаж було б відомо, такий чоловік є смертельним. Але у новому християнському законі так встановлено, що якщо християнин, вкравши християнина, продасть (його) до іншого краю, і такий злий вчинок проти нього був би відомим, новий закон не встановлює йому кари смерті внаслідок виконання покути, але він повинен бути затриманим і залишатися в ув’язненні під умовою поручення, що згаданий “продавця” християнина поверне гроші, отримані за того проданого, та привезе згадану продану людину до господаря, у якого (він) його викрав, і буде зобов’язаний повернути. Якщо ж той проданий чоловік якимсь чином помре, тоді той “продавця” буде зобов’язаний сплатити згадані гроші, реально і фактично отримані за цю людину від купця, тому господарю, у якого він викрав. І тим не менше, згаданому злодієві його руку повинні відсікти або на його чолі має бути витисненим випалений знак на вічний знак ганьби, щоб страшною карою інших відлякати від таких (вчинків).

- Ця постанова допускається, коли вірменин іншого вірменина продасть, але якщо вірменин християнина продасть, про це хай дослідить королівський маєстат і покарає так, як йому буде видно.

Розділ двадцять другий про того, хто б обмовляв своїх батьків. Хто б своїх батьків наважувався неналежними словами обезчещувати, такий є смертельним; якщо б у своїх батьків якісь минулі (обставини) оприлюднив, таким способом згрішив би смертельним гріхом відповідно до старого закону. А новий закон говорить, що таке обмовлення батьків рівне (тому), як би батьків побив би, і щоб таке безчестя проти батьків у дітей було загамоване, є визначено, що такі діти можуть позбавлятися батьками успадкування у всіх рухомих та нерухомих маєтках.

- Сини повинні оприлюднити за правом і заслужено злочини або вчинки своїх батьків проти королівського маєстату та держави, й у такому випадку сини вірменів не підлягають покаранню за цією постановою.

Розділ двадцять третій про двох, що б’ються і один другого ранить. Коли два б’ються зброєю та один другого ранить, і поранений від таких ран не помирає, а мав би хвороби від ран, та видужав би і прийшов би з ласкою, закон визначає, що той, хто поранив, має пораненому сплатити за шкоди, ліки та витрати з усіма грошовими штрафами у суді.

Розділ двадцять четвертий про того, хто би слугу чи служницю вбив. Якщо хтось слугу чи служницю вбив би яким-небудь предметом, що мав для вбивства, тоді суд повинен вимагати від господаря покарання за (пролиття) крові того вбитого. Якщо такий слуга буде християнином або якоїсь іншої секти, тоді той вбивця повинен буде однаково заплатити за голову вбитого слуги або служниці, як християнина, так й іншої секти. Якщо ж слуга або служниця були побиті паном, і від того побиття не зразу би вмерли і день або (кілька) днів лежали би, а потім померли, у такому випадку не має бути сплати за голову, і це тому, що його (слугу) купив за свої гроші і собі втрату завдав, однак покуту має виконувати за це.

Розділ двадцять п 'ятий про такого, хто б, вчинивши суперечку, вдарив вагітну жінку. Коли б двоє людей посперечалися і побили між собою вагітну жінку, і через це побиття жінки її плід відійшов би без закінчення терміну (вагітності), тоді повинен (винний) заплатити половину (за) голову чоловікові тієї жінки або як зможе з чоловіком згаданої жінки погодитися. Якщо ж дитина була б в утробі повний час (вагітності) з людською особою і при такому побитті би відійшла, тоді сплата має накладатися як за повну голову. Бо відомо є у праві Божому, що чи досконалий був би плід у животі, чи ні, так старе право визначає^[183], що голову за голову треба дати. А новий закон показує - у такому випадку грошову кару слід платити та виконувати покуту.

- Цю постанову слід розуміти про людину-вірменина, що вдарив вагітну жінку, в інших (випадках) не має (вона) місце.

Розділ двадцять шостий про будь-якого вола, що когось би вдарив. Коли якийсь віл когось вдарить, і через цей удар людина вмерла би, старий закон постановляє^[184], що такого вола слід вбити і його м’ясо продати, а гроші, отримані за продане м’ясо, роздати бідним. І крім того, господар того згаданого вола повинен сплатити за голову (вбитого). Якщо ж згаданий віл завжди був таким непогамованим та диким, і того господаря сусіди вмовляли, щоб того непогамованого вола відлучив від себе, а господар на такі вмовляння сусідів не зважав, і між тим такий непогамований віл вбив би людину, тоді такий господар, чий був віл, є смертельним і повинен сплатити кару за голову, як постановляє закон, однак від смерті згаданий господар повинен бути вільним. Якщо ж віл якогось слугу чи служницю поранить, і господар про повадки свого дикого вола не знав би, має бути вільним і незвинуваченим. Якщо ж такий господар знав би про повадки шкідливого вола, і віл когось поранив би, тоді господар повинен тому пораненому сплатити за втрати та ліки.

Розділ двадцять сьомий про пана, який поранив слугу. Якщо пан виб’є око своєму слузі, за правом^[185] такий слуга повинен бути вільним від купленої (паном) неволі, якщо був би (слуга) християнином. Якщо ж слуга був би поганином, тоді право визначає, що того (слугу) господар повинен продати за половину ціни.

Розділ двадцять восьмий, коли бичок бичка або віл вола забиває. Якщо віл вола або бичок бичка забив би, той віл або бичок, що вижив, повинен бути проданий, а гроші, отримані від продажу того вола або бичка, хай поділять наполовину між тими, чиї були би згадані бички, і так само (господарями) вбитої тварини. Якщо ж той, чий віл був би непогамованим, знав про повадки свого дикого вола, і його сусіди вмовляли, щоб не тримав таку худобину, тобто шкідливого вола, і він не зважав на вмовляння, тоді за того вбитого вола живого вола хай дасть тому, чий віл є вбитий, і собі візьме вбитого вола.

Розділ двадцять дев'ятий про ями та криниці. Хто б відкрив яму або викопав криницю і не накрив би яму або криницю, і туди впав би якийсь бичок, господар тієї ями або криниці має заплатити за бичка, взявши собі шкіру того бичка, як говорить право.

Розділ тридцятий про людину, що впала у яму. Якщо б чоловік або жінка впали у яму або криницю, і там би вмерли, то якщо у день впав би, половину вартості кари за кров має сплатити той, чия була би яма або криниця. Якщо вночі впав би у криницю або яму, тоді має сплатити кару за повну голову той, чия була би яма або криниця. Ця постанова повинна поширюватися на людей обох статей, які впали згаданим чином у ями або криниці, також на слуг та служниць.

Розділ тридцять перший про худобу. Якщо віл заб’є корову або якусь рогату худобину або барана, і господар не знав би повадки того вола, тоді половину ціни тієї вбитої тварини повинен сплатити. Якщо ж такий бичок буде малим, за такого нічого не має платити. Якщо ж буде велика худобина, вбита волом, тоді ту вбиту худобину повинен продати і гроші між тими, чия була худоба, рівномірно розділити. Якщо ж (господар) знав би шкідливі повадки непогамованого вола і не позбувся його, тоді повну вартість за вбиту худобу має сплатити, так право говорить.

Розділ тридцять другий про коней. Якщо господар має непогамованого коня, який ногами (б’є) і зубами кусає, маючи повадки для поранення людей, господар має сплатити шкоди за витрати на ліки пораненій конем людині. Якщо ж оголосив би, що кінь має шкідливі повадки, тоді половину шкоди хай сплатить, так право говорить.

- Те, що говориться у кінці постанови, слід розуміти, якщо такий чоловік-вірменин не дав би привід до поранення своєму коню.

Розділ тридцять третій про коня, що мав би повадки для поранення. Якщо хтось би мав коня зі шкідливими повадками, і у будинку, як челяді, так й іншим, оголосив би, щоб такого коня остерігалися, і пізніше такий кінь когось поранив би або забив би у будинку, тоді у такому випадку господар залишиться без вини. Якщо ж домашні люди або сусіди говорили би тому, хто такого коня має, щоб його не тримав, і він такого коня не позбувся би, і той кінь когось би важко поранив або вбив, тоді духовне право у тому має розглянути, яку покуту повинен за це понести і заслужити.

- Краще здається і допускається, щоб той, хто не позбувся дикого коня і про (його) шкідливі повадки вмовлявся би сусідами, був покараним тією карою, як вище у розділі двадцять шостому, де є викладено про непогамованого вола.

Розділ тридцять четвертий про злодія, спійманого у нічний час у будинку. Коли б злодій у нічний час був би спійманим у своєму будинку (господаря), якщо такого нічного злодія вбили би в будинку, це залишиться без вини. Якщо ж у день якогось злодія у своєму будинку спіймали би і його вбили, вбивця буде смертельним. Новий закон^[186] так визначає, що вбивцю нічного злодія не карають, а - вбивцю денного злодія, тому що приймається, що вбивство здійснилося навмисно та добровільно, сам (вбивця) повинен бути смертельним; і таке право є встановлене про нічних та денних злодіїв. Якщо ж хтось у будинку у нічний час і так само у день схопив би злодія з очевидно вкраденою річчю, тоді повинен такого злодія і зі знаком вкраденої речі “alias z liczem” привести до суду і яка скарга проти того злодія буде висловлена перед судом, такою карою цей злодій за вироком і рішенням суду хай буде покараним.

Розділ тридцять п’ятий про право городів і полів. Коли б хтось пустив би своєю власною волею худобу у чийсь город або на засіяні поля, і та худоба вчинила би шкоду, право визначає, яку шкоду така худоба вчинила би у городах або на полях у збіжжі різного роду, тоді той, чия худоба таку шкоду у городах та зерні зробила, хай за завдану шкоду сплатить, як люди таку шкоду і вартість (втрат) оцінять та визнають.

Розділ тридцять шостий про пожежі та підпали. Якщо б з якогось місця вогонь і підпал виник би та згоріли би комори або ще існуюче збіжжя на полях, той, від кого такий вогонь вийшов би, повинен бути караний слушною карою, однак суд повинен уважно розслідити, від кого такий вогонь вийшов: чи зблизька, чи з віддалі, від друга чи ворога, випадково чи добровільно, від старого чи від дитини. Якщо хто близько комори вогонь розвів би і забезпечив би добре той вогонь, щоб шкоди не було, і через такий недогляд вогонь шкоду вчинив би, той, хто зробив недогляд, удвічі хай сплатить кожному зокрема з потерпілих від шкоди вогню. Якщо б з віддалі прийшов вогонь, тоді половину такої шкоди хто б дав причину до вогню має сплатити тому, кому вогонь завдав шкоду через пожежу. Якщо ж такий вогонь спопелив би худобу або одяг, на такого шкідника такий суд і кара мають бути, як даний розділ оголошує.

Розділ тридцять сьомий про вірне зберігання та вірну руку. Якщо хтось комусь дав би золото, срібло та інші будь-які речі та домашні предмети різного роду та виду на зберігання у вірні руки, і такі речі у того вірного зберігача з його будинку були би викрадені, якщо б злодія згаданих (речей) зберігач з очевидно вкраденими речами спіймав би, такий злодій повинен бути покараним шибеницею. Якщо ж такий злодій не був би спійманим, тоді він свої речі, складені у вірних руках, у того повинен шукати, кому їх дав на зберігання з достатнім документом. Якщо ж достатнього документа позивач не мав би проти зберігача, тоді тілесною присягою сам зберігач хай рятується, що до такої шкоди складених речей не дав ні навмисну, ні недбалу причину, і склавши тілесну присягу, повинен бути вільним назавжди від звинувачень. Якщо ж той, хто, як згадано, присягнув і виявився би кривоприсяжником, то за кожну зокрема з вкрадених речей хай сплатить удвічі, і сам, як кривоприсяжник, повинен бути позбавлений честі та оголошений нечестивим. Якщо ж хтось, не давши нічого до вірного зберігання, оббрехав би когось, що ніби дав щось зберігати, тоді такого наклепника назавжди слід оголосити нечестивим, як кожного наклепника, який фальшивими злочинами навмисно загрожує.

- Про вірменів цю постанову, як й інші, слід розуміти так, якщо вірменин був би зберігачем, (то) має звернутися до свого права, (а не) перед (право) християнина, і навпаки, якщо християнин - зберігач при вірменинові, що свого збереженого шукає, то (християнин) до свого права має звернутися; хто позивач, той має йти за правом звинуваченого.

Розділ тридцять восьмий про худобу, віддану комусь для зберігання. Якщо хтось би дав комусь для зберігання коней, волів, овець та різну велику і дрібну худобу, і якщо така худоба була б або поранена, чи здохла, або сильною рукою була б взята, і ніхто б не знав, звідки такий випадок виник, тоді той зберігай худоби тілесною присягою хай рятується, що не дав причини до поранення або падежу худоби. Якщо ж у того зберігача хтось худобу вкрав би, тоді той зберігач вкраденої худоби повинен сплатити тому, чия худоба була б. Якщо ж ведмідь, вовк або якась дика тварина худобу або поранила, або з’їла би, тоді той зберігач повинен показати тому, чия була б худоба, місце, а показавши і довівши місце, не має понести втрат, і за вимогою право (це) за велику справедливість приймає.

- У тому (моменті) ця постанова вірменів стосується, що, хто (з них), оскаржений християнином, хай рятується своїм правом, а християнин, оскаржений вірменином, хай своїм правом рятується.

Розділ тридцять дев'ятий про того, хто комусь би зброю позичив. Якщо хтось у друга позичив би зброю і таку зброю або зламав, або втратив, якщо, хто позичив би, не був би (присутній) при ламанні чи втраті зброї, тоді той, хто позичив зброю, повинен сплатити шкоду за поломку або втрату зброї. Якщо ж той, чия була б зброя, був би присутнім при поломці або втраті зброї, хай залишиться без втрат у такому випадку той, хто позичав зброю. Якщо хтось у когось орендував би коней, худобу та інших свійських тварин за певну ціну, а ті тварини були б поранені або загинули, і господар був би присутній при цьому, тоді цей власник через таку свою присутність у тому мав би бути винний, а не той, хто орендував. Якщо власник згаданих тварин не був би присутнім при поранені або загибелі згаданих (тварин), той, хто ті тварини наймав або орендував, повинен сплатити шкоду. Такий випадок, описаний у другому розділі, вірменський судовий уряд уважно обміркує, зважить і розгляне.

- Цю постанову, як й інші, про вірменів слід розуміти і застосовувати. А християни, позвані вірменами, будуть судитися своїм правом.

Розділ сороковий про того, хто б щось у іншого взяв у борг. Якщо б хтось у іншого якусь річ взяв би у борг або у позику на певний час, і той, хто у борг або у позику щось позичав, зубожів би, і внаслідок зубожіння до зазначеного терміну не міг сплатити, за опікою старого і нового закону^[187] тому зубожілому така прерогатива надається, що від кредитора не повинен мати жодного обтяження, і відсотки від зубожілого (ніхто) не повинен отримати, але повинен встановити і відтермінувати на певний час, щоб тільки основну суму кредитору сплатив, і якщо той, хто є зубожілим, тому своєму кредитору перед тим якісь відсотки додав би, якісь відсотки від нього взяв би, це повинно бути додано при підрахунку основної суми, оскільки за Божим приписом є заборонено, щоб ніхто з обізнаних у християнській вірі не брав відсотків. Якщо ж такий зубожілий збірник, не сплативши боргу, вмер би, тоді спадкоємці того боржника не повинні сплачувати жодних відсотків кредитору, окрім основної суми, що спадкоємцями має бути сплачена кредиторові.

- Ця постанова має слугувати вірменам і (її) слід розуміти таким чином, (що) коли боржник через нещасний випадок і не з своєї вини або злого вчинку попав би у бідність, щоб своїм кредиторам не міг сплатити.

Розділ сорок перший про заставлені речі. Якщо хтось у іншого отримає у заставу будинок або город, чи винницю, або ґрунти, чи щось подібне, (то) якщо той, хто заставив щось зі згаданих речей, занедбував би платити тому, кому заставив, тоді той, що має заставлену річ, від згаданого, хто її заставив, таку основну суму повинен отримати без відсотків і повернути заставлену річ, отримавши основну суму. Якщо ж той утримувач-заставник більше користі отримав з тих згаданих заставлених маєтків, ніж є основна сума, тоді те все, що отримав більше основної суми на свою користь, повинен повернути і приєднати до основної суми та втратити (цю додаткову суму). Якщо ж той, хто заставив, не мав би можливості заставлені маєтки відновлювати відповідно до потреб (тих) маєтків, і той, хто у володінні заставлені маєтки тримав би, відновлював би й утримував би своїми коштами, тоді такі витрати, викладені на утримання маєтків, той, хто їх тримає у заставі, повинен приєднати до основної суми, і ті витрати будуть приєднані і прилучені до основної суми для сплати. А маючи у заставі одяг та худобу, а такий одяг або худоба у такій заставі знищилися би та зменшилися би, тоді таку шкоду той утримувач-заставник повинен втратити в основній сумі (застави). Якщо ж у заставі буде золото, срібло або щось таке подібне, якщо через злодія або через якийсь інший випадок втратиться у того, хто мав би такі (речі) у заставі, хай тілесною присягою себе очистить, що з його причини згаданої втрати не сталося. Якщо ж такі речі з його вини втратилися або він сам приховав, твердячи, ніби вони втратилися, і проти цього виявилося, що такі речі (він) має, тоді хай удвічі сплатить. Якщо ж потужна рука ті (речі) забрала би, тоді той, хто заставляв, повинен це відшкодувати. Якщо ж плодоносне дерево у заставленому триманні хтось вирубав би або огорожу спалив, якщо це сталося з відома і волі того, хто тримає у заставі, повинен це відшкодувати, і так само щодо заставленої худоби слід судити, якщо худоба у заставі буде поранена або загине, тоді повинен відшкодувати той, хто такій шкоді заздалегідь не протидіяв. Якщо ж та худоба не загинула з вини того, хто тримав її у заставі, шкоду повинен мати той, хто дав у заставу таку худобу, оскільки право передбачає, що заставлену річ слід оберігати, щоб не втратити, і право багато більше забороняє, щоб не брати відсотків.

- Такою постановою слід послуговуватися вірменам.

Розділ сорок другий про того, хто іншого спалив би у пожежі. Якщо хтось у когось би спалив з неприязні і був би спійманий негайно на свіжому факті пожежі, такий чоловік-підпалювач, що згрішив через вогонь, так і у вогні має загинути. Якщо ж у час і годину (пожежі) не був спійманий та пізніше схоплений, такий має бути покараний ув’язненням та грошовою карою, і сплатити всі шкоди, що виникли з такого вогню. Якщо злочинець зі злої волі це вчинив, має бути покараним на смерть.

- Підпалювачі за загальним правом королівства мають судитися і каратися.

Розділ сорок третій про того, хто комусь зіпсував би в городі плодоносне дерево. Хто б увійшовши у чужий город, та зіпсував там, у городі, плодоносне дерево будь-якого плоду, і такий факт проти нього був би доведеним, право говорить, що такий псувач дерева повинен посадити у тому городі таке ж плодоносне дерево, і як довго таке дерево не родитиме, той, хто посадив, хай сплачує всі втрати за плоди вирубаного дерева, поки нове посаджене дерево не почне родити.

Розділ сорок четвертий про коні та худобу. Хто б вбив чужу худобу чи коней, право ясно визначає, що той, хто вбив, повинен сплатити вартість за вбитого коня чи худобину тому, кому цю шкоду завдав. Якщо ж вбив би з неприязні, слід судовому органу уважно це відслідкувати, і як право встановлює, відповідно до скарг та відповідей сторін врешті оголосити вирок.

Розділ сорок п’ятий про того, хто через бідність продасть користування полями. Якщо хтось через надзвичайну бідність продав би комусь користування з своїх орних полів, тоді родич того продавця міг би внаслідок спорідненості зі своїм братом вивільнити і відкупити від того чужого користування з полів та самому стати користувачем. Якщо ж родич того продавця не з’явився би і сам продавець мав би грошову можливість відкупити згадане користування, це перед (закінченням) часу може вчинити. Якщо ж не зміг би відкупити, тоді той, хто купив користування полями, повинен за своїм правом купівлі до свого визначеного часу тримати, а з закінченням часу той дідич може своє відкупити та отримати, а час такого продажу визначено у праві у сім років. Якщо ж понад сім років володілець того користування хотів би на довший час продовжити для викупу правдивому дідичу, це є у добрій волі того володільця. Якщо ж у час семи згаданих років той, хто продав користування, або його родич, не викупив би, тоді після закінчення семи повних років вже той користувач стається правдивим дідичем тієї купленої речі, і такий час сім років у такій справі повинен витримуватися, як цілковита та незворотна давнина. Якщо ж за контрактом іншого виду той дідич продав би свої поля, тоді відповідно до характеру справи і відповідно до скарг та відповідей сторін суд має вчинити вирок.

- Ця постанова допускається у дідичних маєтках, підлеглих вірменському праву, але якщо вірменин у міському чи земському праві королівства заставить дідизну або користування з нього продасть, відповідно до приписів того права, якому та дідизна підлягає, суд повинен бути про згадану заставу або продаж користування. Теж слід розуміти про давнину, що також має судитися і дотримуватися відповідно до права, якому підлягає дідизна, чиє користування було продане.

Розділ сорок шостий про купівлю будинку у місті і на міському праві. Якщо хтось продав би комусь будинок у місті і на міському праві, родич може протягом одного року за (правом) близькості відбити чужого покупця, сплативши гроші, за які цей будинок був куплений. Якщо ж родича не було би, і той (покупець) мирно і спокійно тим (будинком) володів би більше цілого року, по завершенні року той, хто купив згаданий будинок, стається правдивим дідичем та буде володіти на дідичному праві без будь-якого заперечення всіх та кожного з близьких. Якщо ж багатий продав би будинок бідному та визначив би час для сплати, і якщо той бідний не зміг би заплатити за цей будинок, тоді може той будинок тому (багатому) назад повернути, і той (багатий) зобов’язаний від нього той будинок отримати без будь-якого спротиву. А для будинків, полів та городів, які лежать на передмісті міста, повинно бути право викупу родичами з давниною у сім років.

- Вірмени-продавці та покупці будинків або дідицтв повинні дотримуватися природи і припису того права, якому підлягають ті будинки чи дідицтва.

Розділ сорок сьомий про водяний млин. Якщо хтось, примушений злиденністю, продав би водяний млин, протягом року може родич цей млин відкупити за правом близькості, а коли цілий рік закінчиться, більше не буде мати свободи і права викупу млина, і той, хто володіє, не матиме перешкод від родичів, та той, хто купив такий млин, за силою давнини стає правдивим і вічним дідичем згаданого млина, як право говорить.

Розділ сорок восьмий про купівлю коня. При продажі коня від одного до іншого купівля коня повинна бути у присутності двох або трьох свідків для того, щоб кінь не був краденим і не мав би давньої кульгавості, та не мав би задишки “alias dychawiczny” або (не був) носатим. Якщо ж би виявилася за сім днів якась вада зі згаданих у купленому коні, тоді покупець такого підозрілого коня може повернути продавцю. Якщо ж кінь за сім днів не виявив згаданих вад або одну з них, тоді купівля коня має вважатися завершеною. Якщо ж той кінь був би краденим, тоді повинен посередник своїм грошем та витратами вивільняти, посередничати і повертати шкоду купцю за згаданого коня.

Розділ сорок дев’ятий про проданого вола. При продажі вола від одного до другого такий торг має відбутися перед трьома свідками, і продавець того вола повинен за правом дати того вола покупцю до плугу або до воза для засвідчення, що той віл не має шкідливих повадок і не є краденим. Якщо ж віл мав би шкідливі та дикі повадки, протягом семи днів може тому продавцю повернути. Якщо виявиться (віл) краденим і хтось би говорив до нього (про це), тоді покупець повинен притягнути до себе головного посередника, який повинен йому своїм грошем у будь-якому (випадку) посередничати і повертати шкоду, так право говорить.

Розділ п’ятдесятий про продану корову. При продажі корови будь-хто повинен застерегти покупця, що та корова кожен рік буває тільна. Якщо ж інакше виявилося би на тій корові, ніж той продавець обіцяв, тоді протягом одного повного року покупець ту корову може повернути продавцю. Якщо ж та корова була б добре плідна, тоді торг матиме своє завершення.

Розділ п’ятдесят перший про бджіл. Продаючи восени комусь бджоли у вулику з медом, продавець хай пообіцяє покупцю, що у такому вулику є стільки меду, і назве певну міру та ясну кількість. Якщо той покупець не схоче вірити продавцю, тоді може вулик відкрити і поміряти мед, і скільки б меду до тієї кількості та міри не вистачало, той продавець хай медом докладе або грошима сплатить за відсутній мед. Якщо ж того відсутнього меду не хотів би докласти, тоді такий торг до нічого зводиться. Якщо ж той мед перевищував би домовлену кількість та міру у вулику, тоді покупець не повинен повертати продавцю такий надлишок меду, тому що купив у сподіванні на прибуток, а не на втрату. Якщо ж хтось продав би (бджіл) у весняний час, той, хто отримав ті бджоли, повинен для рою бджіл покласти у своєму бджільнику, залишаючи їх до 10 або 12 днів для з’ясування, чи ті бджоли випускають рій чи ні. І торг за такі бджоли повинен відбуватися перед двома або трьома свідками. І виліт та приліт бджіл нехай відбувається, як на торзі було домовлено. Якщо виліт та приліт бджіл буде такий, як є у контракті, підписаному між продавцем і покупцем, тоді такий торг матиме своє завершення. Якщо ж між тими бджолами щось буде шкідливе або їхня матка загине протягом 10 або 20 днів, покупець може такі бджоли назад повернути продавцеві, але після закінчення 20 днів, якщо щось шкідливе знайшов би, тоді покупець, а не продавець, повинен мати шкоду.

Розділ п’ятдесят другий про посудини, зроблені з глини для наливання вина, які нази­вають винні бані. Якщо один купляє в іншого глиняну посудину для наливання вина і якщо така посудина цілий рік не текла би, тоді торг про цю посудину повинен вступати у дію. Якщо ж у такій посудині було б якесь пошкодження, виявлене покупцем цієї посудини, цю посудину (продавець) повинен назад прийняти від покупця. Якщо ж з такої пошкодженої посудини вино би витекло, тоді шкоду треба ділити на половину. Якщо така посудина при першому торзі була ціла, і коли (її) вкопували у землю, пошкодилася би, тоді продавець в тому не мав би вини, тому що права, які про це встановлені, слід розуміти про великі та малі посудини.

Розділ п’ятдесят третій про проданий плід плодоносного дерева. Стається часто і багато разів, що продають плоди плодоносних дерев у городах для отримання прибутку. Якщо мав би прибуток, то є щасливим, а якщо втратив би прибуток, заслуговує на своє нещастя. І такий торг у присутності трьох свідків повинен бути, і час такого торгу хай триває до десяти днів. У ці десять днів покупець може відмовитися від торгу, але після закінчення десяти днів такий згаданий торг у звершену та визначену справу переходить, покупець після завершення десяти днів умовлену ціну має сплатити.

Розділ п’ятдесят четвертий про оренду млина. Якщо хтось заорендував би млин перед свідками, повинен той, хто здавав в оренду, встановити і визначити міру, якою повинен давати той, хто орендує. Якщо ж орендатор млина мав би прибуток якийсь понад оренду, цей прибуток мав би бути його. І той, хто дає в оренду, має дотримати оренду без огляду на прибуток того, хто орендував би, і того орендаря через такий прибуток не повинен у будь-яку втрату вводити. А все необхідне для млина той, хто орендував би, повинен дати і ремонтувати, подібно і зруйновані (частини) відповідно до прийнятого звичаю у млині має направляти. Якщо ж з недбалості того, хто орендував би млин, у чомусь шкода у млині сталася: у камені, у колі або у млинарському жолобі або в інших приладдях млина, або якщо щось буде вкрадене з млина, таку всю шкоду той, хто орендує, повинен сплатити. Якщо ж млин згорів би з причини того, хто був дідичем, його шкода буде, якщо ж з причини орендатора млин був спалений, тоді є шкода орендатора, і так за правом буде визначатися.

Розділ п’ятдесят п’ятий про збезчещених суддю та духовну особу. Якщо хтось у місті й у власній юрисдикції притягнувся би до суду, і справа була би кривою або суперечливою, що один другому сильно противився би, повинен прийти там, де є місце суду; такий суд є обраний Богом і людьми, де у суді звикли засідати духовні та світські (особи), які були б у той час, і скаргу перед ними позивач повинен зробити проти звинуваченої сторони. І суд, вислухавши скарги і відповіді сторін, між собою обговорить так, як буде право, й обидві сторони такий декрет повинні прийняти та йому не суперечити. І від такого судового декрету сторони не повинні ні направо, ні наліво ухилятися. А хто б декретові необдумано і пихато наважився протидіяти, такий чоловік є смертельним. Бо у новому законі^[188] так є висловлено, що хто б праву противився, і мав за ніщо суддю, такий є смертельним, оскільки непослух, вчинений проти влади суду, рівно ж вважатиметься так, якби виявився би непослух Богу, так право встановлює.

- Що говорилося, як за декретом вірменського права ні направо, ні наліво не повинно ухилятися, слід розуміти щодо вірменських осіб, які, якщо схочуть, можуть не апелювати від декрету свого вірменського права, людині-католику, обтяженому у вірменському суді, є збережена апеляція.

Розділ п’ятдесят шостий про межі полів. За визначенням права ніхто не повинен змінювати межі полів свого сусіда. Ці межі полів підтвердили попередники і залишили спадкоємцям, а саме синам, маєтки, що Бог надав вам, спадкоємцям, поля та інші маєтки, щоб з радістю та справедливістю для ближнього користувалися. Як брати, так і чужі у справедливості (мають) залишатися і спільно жити, бо як тобі від твого батька є залишено, так і ти повинен залишати, та іншого дідицтва ти не привласнюй. Якщо ж хто перед тобою щось взяв несправедливо, у такому випадку слід звернутися до суду.

Розділ п’ятдесят сьомий про свідчення. Також за правом наказуємо вам, що свідчення одного чоловіка у нашому вірменському суді не має важливості і сили, але тільки свідчення двох або трьох добрих мужів має вагу. Якщо ж хтось схоче перед судом свідчити несправедливо і з ненавистю, і суддя або суд визнав би, що є несправедливо засвідчено, повинен (цей чоловік) бути засуджений, як кожен злий (чоловік), так говорить право.

Право виказує, що свідчення таким способом повинно бути перед вірменським судом, має перевірятися щодо вірменина двома або трьома вірменами - добрими людьми, яким можна вірити, не треба інших свідків вводити, тільки вірменів з роду^[189]. Так говорить закон^[190].

Після того як приходять двоє до вірменського права, кожен з них хай покладається тільки на себе, не повинен адвоката наймати за гроші, щоб несправедливість не могла перемогти справедливість, тому що така річ є проти Бога і святої справедливості.

Розділ п’ятдесят восьмий про вбиту людину, знайдену на чиїйсь межі. Якщо на якійсь межі або полі був би знайдений вбитий чоловік, і вбивця був би невідомим, тоді суддя з старшими міста, яке до того місця найближче прилягає, повинні оглянути, до якої межі найбільше наближується те місце й у якому місті повіту було би (місце вбивства). Якщо ж вбивця не знайшовся би, хто вбив згадану людину, тоді за голову тієї вбитої людини ніхто не повинен терпіти, але близькі та родичі того вбитого повинні шукати винного вбивцю, і якщо знайдуть, такий чоловік, що вбив, є смертельним.

Розділ п’ятдесят дев’ятий про непокірних своїм батькам дітей. Якщо у когось був би непокірний син і не хотів би слухатися батьків, що його картають, повинні такого непокірного сина привести до старших і звинуватити того сина перед старшими, (що) є злим і непослушним, як-от бунтівливим і п’яницею. Такого старий закон^[191] наказує каменувати, а новий закон уподібнює такий випадок синового непослуху до побиття батьків, і внаслідок такого вчинку непокори батьки могли би від’єднати його від всієї спадщини по батьках.

- Така постанова тільки між вірменами та їхнім родом має місце.

Розділ шістдесятий про занапащених, які вчиняють злочини. Будь-хто, що вчинив би смертельний або кримінальний вчинок, сам повинен підлягати смерті, це є, якщо б хтось був злодієм, підлягає карі шибениці, і повішане тіло до ночі на шибениці не повинно зали­шатися, але треба мертве тіло зняти і поховати. Так старий закон говорить, а у нашому новому законі є встановлено, що, якщо б хтось вчинив якийсь злочин і був би викритим свідченням трьох добрих маєтних мужів, такий повинен терпіти відповідно до злочину, це є, якщо б був злодієм, має бути повішеним, якщо ж був би розбійником та порушником загального миру та спокою, повинен бути стятим. Таке є право покарання (тому), хто чинить злочини.

- Кримінальні злочини не належать до вірменських суддів, адже у таких (справах) львівські вірмени підлягають німецькому праву і міському магдебурзькому (суду)^[192].

Розділ шістдесят перший про покарання злодіїв. Наше право не допускає вбивати злодія або немилосердного вбивцю, і нікого іншого, гідного смерті, якщо спочатку не був би (злочинець) не викритим за правом та при достатніх свідченнях. Якщо ж хтось звинувачував би когось, що він є немилосердним вбивцею людей “alias zabyacz”, і того би не довів, тоді звинувачувач при недоведенні (злочину) сам у тому діянні залишиться, і велике покарання має право накладатися на таку людину, що звинувачує когось недоведеним звинуваченням. Якщо ж вірменин обезчестить вірменин, твердячи, що він є поганином, і не доведе того проти нього, тоді суддями повинен каратися як наклепник ув’язненням та штрафом. Якщо ж хтось вночі насильно вламався би в інший будинок, і господар будинку мав би шкоду від злодійства або завданого насильства, безумовно, такий (злодій) є смертельним.

Розділ шістдесят другий про насильника жінки, дружини або служниці. Якщо хтось на дорозі схопив би чиюсь жінку або дочку, і така дочка була би дівчиною, її би зґвалтував, такий насильник є смертельним. Якщо ж статевого зв’язку з нею не мав би, тим не менше, буде звинуваченим і має бути покараним суддями ув’язненням і штрафом внаслідок знеславлення (потерпілої).

Розділ шістдесят третій про людину, яка знайде якусь річ. Якщо хтось, йдучи дорогою, побачив би заблукану худобину або тварину, що була б будь-якої людини, то якщо (це) була б його сусіда, годиться повернути без будь-якого застереження. Якщо ж така худобина була б здалеку незнайомої людини, тоді таку худобину той, хто побачив або знайшов заблукану худобину, повинен взяти до будинку того, хто знайшов, і (він) повинен оголосити сусідам, що таку заблукану худобину незнайомої людини знайшов, і повинен її залишати так довго, поки господар або пан цієї худобини не з’явився би. А коли господар тієї худобини матиме доказ, що це його худобина, треба повернути худобину з відшкодуванням втрат. І у випадку кожної знайденої речі так закон наказує дотримуватися і чинити, а саме, гроші, одяг і будь-які інші речі (слід повертати), тому що наш християнський закон наказує, що будь-яку знайдену річ слід повертати без труднощів тому, чия це власність.

- Добре складена постанова, (але) додамо таке, що повинен оголосити сусідам та замковому або міському уряду, що має чужу худобину або тварину.

Розділ шістдесят четвертий про того, хто з іншим у дорогу виїжджає. Якщо хтось з ки­мось у дорогу виїжджає, і з одним з них стався якийсь випадок, а саме з причини коня або коли кінь застрягне на мості, чи коли навантажений віз зав’язне у болотистому місці, що не може легко вийти з болота, або такий віз перевернувся би чи поламався, тоді товариш у дорозі не повинен від’їжджати від того супутника, з яким стався випадок. Якщо ж би від’їхав, можна його судово викривати, його повинно право карати відповідно до справедливості і права.

Розділ шістдесят п’ятий про спосіб носити одяг. Право говорить, що чоловіку не личить ходити у жіночому одязі, і навпаки, жінці не личить ходити у чоловічому вбранні. Бо така річ є противна Богові, тому що з такого (способу) носити одяг може виникнути велика ницість. Якщо такі порушники будуть виявлені, повинні бути покараними проповідниками та суддею.

Розділ шістдесят шостий про будівника нового будинку. Хто б будував новий будинок і хотів би при будинку на верху збудувати ганок, тоді так повинен той ганок будувати, щоб ніхто з того ганку не впав, адже належиться, щоб він так тримався, аби комусь у тому будинку не трапився випадок. Якщо ж хто з такого ганку впав би через пастку злого духу, господар не повинен терпіти, але має прийняти духовну покуту.

Розділ шістдесят сьомий про того, хто на чиєсь збіжжя зайшов би з серпом. Якщо хтось увійшов би на чуже збіжжя у полі, не повинен таке збіжжя серпом жати на свою користь. Однак якщо щось би рукою вирвав, то може (це) вчинити. Якщо ж серпом зіжав би щось на збиток, і господар знайшов би його у своїх посівах, повинен сплатити господарю за шкоду.

Розділ шістдесят восьмий про того, хто б у чужу винницю зайшов. Якщо хтось комусь зайшов би у винницю без волі господаря, може грона винограду стільки їсти, скільки схоче, але нічого не повинен виносити з тієї винниці, оскільки справедливим правом заборонено, що винниці без дозволу їхніх власників не мають ніким руйнуватися, (ніхто) з тієї винниці не повинен нічого виносити у мішках чи у якійсь іншій формі. Якщо ж хтось у винниці щось взяв би і господарем винниці у такому вчинку був би впійманим, на скільки б вчинив шкоди господарю винниці, те повинен йому заплатити.

Розділ шістдесят дев’ятий про новоженця. Якщо хтось щойно одружився би, такому не годиться йти на війну, щоб йому там щось противного і шкідливого не сталося. Тому такого новоженця право від війни звільняє, щоб зі своєю новою жінкою (він) тішився у своєму будинку, адже Бог бідних любить і не допускає, щоб у їхньому будинку так швидко виникло якесь нове нещастя або смуток, тому такому новоженцю (звільнення від війни) ніхто не повинен ставити у провину.

- Вірменин, який має земські (маєтки), щодо яких є зобов’язаний до військового походу, не тішиться прерогативою цієї постанови.

Розділ сімдесятий про ручний млин або жорна. Правом є заборонено, щоб ручний млин міг заставлятися, ні верхній, ані нижній камінь, оскільки тими (жорнами) бідний утримується, а порушника даної постанови слід карати у суді і стримувати, щоб такого млина не заставляв.

Розділ сімдесят перший про простий борг без застави. Хто був би боржником комусь без застави і на час сплати кредиту не міг би сплатити боргу, право забороняє тому кредиторові забирати насильно заклад у будинку боржника через нездійснену сплату. Якщо ж боржник з власної волі схотів би дати кредиторові майнову заставу або заклад, таким чином кредитор може отримати. Якщо бідний чоловік, змушений нагальною потребою, якусь річ дав би у заклад кредиторові, тоді такий заклад не повинен залишатися у того кредитора на ніч, але кредитор такий заклад має повернути назад тому, хто дав, і хай визначить зручний час, щоб відповідно до свого нужденного стану (боржник) міг сплатити.

Розділ сімдесят другий про право службової челяді. Правом є встановлено, що не годиться слузі або служниці плату за службу забирати та затримувати, бо найнятому слузі або служниці, коли час їхньої служби закінчиться, господар має сплатити до заходу сонця платню чи заслу­жену плату, тому що він є бідним і у цьому полягає його надія на прожиття, щоб з жалем не звертався до Бога і через це не сталося гріха, тому що, примушений своєю бідністю, може віддати себе у неволю, тому негідним є, щоб затримували сплачувати його заслужену платню.

Розділ сімдесят третій - від вдів не слід брати застави. Правом є встановлено, що від вдів ні одяг, ні інші рухомі речі не слід брати у заставу. Якщо в іншому праві якусь заставу від вдів дозволяється брати, то у нашому вірменському (праві) це є заборонено, тому що одяг є необхідним для вдів, оскільки з Божого наказу має бути милосердя щодо вдів, як Бог євреям у Алькаїрі або у Єгипті милосердя виявив.

Розділ сімдесят четвертий про жінку, яка розтягує двох посварених чоловіків. Коли двоє між собою сперечаються і сварливо зіштовхуються, і жінка між ними вступилася би, щоб розняти сварку, бажаючи допомогти тому, хто впав би або якого перемагали, та, іншим чином не можучи посварених роз’єднати одного з одним, сильнішого схопила би за пах, право вирішує такій жінці відтяти руку, що торкнулася паху. Якщо ж право прихильно схилиться до цього (випадку), тоді така жінка може руку відкупити.

Розділ сімдесят п’ятий про того, хто б викопав мертвого та його пограбував. Хто б мертвого з гробу викопав та його пограбував, якщо негайно на такому вчинку був би схопленим, такий злодій повинен бути смертельним за такий вчинок. Якщо ж не був би схопленим негайно на такому вчинку, і потім сповідаючись перед священиком зізнався би, тоді його сповідник повинен накласти покуту відповідно до злочину такого гріха. Внаслідок того гріха до його смерті має бути віддаленим від християнської спільноти, і такого грішника суд хай вважає як вбивцю; у таких випадках таке є право.

Розділ сімдесят шостий про того, хто б випадково і ненавмисне вбив. Хто б їхав дорогою без провини будь-кому, не маючи жодних ворогів, і на нього неочікувано накинулися би розбійники, і (він) когось з розбійників вбив би, захищаючи життя, за правом такий вчинок вбивства свята церква не вважає за вчинок вбивства, що стався навмисне і з волі. Якщо ж такий випадок стався зі священиком, свята церква такий випадок подібно розглядатиме. Однак той, хто вчинив такий випадковий гріх, повинен сповідатися і прийняти покуту. Якщо духовна (особа) була б у такій ситуації, тоді його священству нічого не шкодить, якщо ж був би світською людиною, у такому випадку вбивства може церковні таїнства приймати.

Розділ сімдесят сьомий про того, хто б дітей не виховував та розпустив. Хто б своїх дітей допустив рости свавільно і не дав би таких дітей до навчання наук або ремесел, будучи бідним, право наказує батькам відповідно до можливості дати таких дітей до вивчення наук або ремесла, щоб, коли виростуть, були гідні до священства чи маєтку, або чесного ремесла. Якщо ж батько у тому відношенні своїх дітей не передав би до навчання, а саме, що монастирське життя є суворим і (воно) за правилами дотримується, такий батько є проклятим, бо за правом і Божим приписом є наказано, щоб батько своїх дітей виховував у належній карності і страху Божих наказів, щоб Божого права не переступали.

Розділ сімдесят восьмий про дітей, що від батьків відходять і від них віддаляються. Які б діти мали би батьків-християн і такі батьки цілком би дотримувалися Божих наказів, ці батьки повинні своїх дітей відповідно до свого звичаю так виховувати і наказувати. А діти, що батьків не слухаються, легковажачи їхніми добрими та здоровими порадами, такі діти є прокляті. Також Бог наказує, якщо хтось з батьків не навчив своїх дітей жити чесно, пізнавати Божі накази, таких недбаючих батьків діти можуть залишити, але також у сучасні часи часто трапляється, що від добрих і чесних батьків віддаляються нікчемні і непокірні діти, тому також такі діти є прокляті.

Розділ сімдесят дев'ятий про того, хто йде на війну. Хто б пішов на війну і там вбив людину, таке вбивство з повчань святих отців не вважається за гріх, що і ми вирішили так дотримувати. Однак же такий вбивця має сповідатися і належну визначену покуту виконати; так право вирішує.

Розділ вісімдесятий про право ремісників. Якщо ремісник щось би вкрав у своєму ремеслі, коли йому щось дали до роботи, і був би викритий у тому, тоді, осоромлений і знеславлений, хай сплатить удвічі за відсутню річ. Якщо був би не викритим (у злодійстві), тоді такий має бути свідомим свого вчинку та сумління.

- Вірмени між собою цієї постанови дотримуються, якщо ж ремісник-вірменин, давши щось зробити християнину, вкрав би, має бути покараним правом, на якому сидить той християнин.

Розділ вісімдесят перший про дитину, зіпсовану від природи. Якщо хтось би мав народжену дитину глухою або з іншою вродженою вадою, тоді така дитина, пошкоджена від природи, не успадкує у маєтках своїх батьків як така, що має вроджену ваду. Якщо ж після народження дитині якась шкода сталася, а саме кульгавість, сліпота або проказа, чи безумство, або якийсь випадок, що матиме в наслідку хворобу, щоб вставати і виконувати свої справи; і його брати були б у надії, що Бог надасть йому здоров’я та зникнення недуг, (тоді) його батьківську і материнську частку його брати повинні зберігати так довго, поки Бог не дав би йому видужання. Якщо б видужав, його батьківська частка має бути надана і визначена. Якщо ж би не видужав, тоді з такої частки його брати повинні його годувати і всім необхідним забезпечувати до останнього часу його життя.

Розділ вісімдесят другий про право купців. Коли один купець іншому купцю якісь товари продає, і той купець, який продає, знав би, що його товари є фальшивими або гнилими, і тим не менше, знаючи про таку ваду своїх товарів, хвалив би їх, та вихваляючи добротність товару, несправедливо присягнув би, а саме, що так би говорив: “Мої товари є добрі”, і тим би обманув свого покупця, і такий покупець, довіряючи його рекомендації, пізніше знайшов би у тих товарах ґандж або гнилизну, і це засвідчив би гідними довір’я людьми. Про такий ґандж і гнилизну, виявлену у тих товарах, право вирішує, що такі товари, які мають ґандж і гнилизну, слід повернути тому, хто продавав. Таке саме право має дотримуватися, якщо хтось продав би худобу, коней та інших тварин та говорив би проти правди, що та згадана худоба та інша є позбавлена вад, і пізніше інший покупець виявив би так, як вище згадувалося про товари, такий випадок також слід виокремити. Продавцеві не тільки слід повертати підозрілі та гнилі речі, але також він має бути покараним декретом суду.

Розділ вісімдесят третій про межі дідицтв. Якщо якісь сусіди мали би межі між собою, межі між будинками та орними полями і сперечалися про землю, а саме тими двома словами: “мій, твій”, право того не показує, що така справа повинна присягою вирішуватися, але обидві сторони повинні поставити зі свого боку гідних довір’я свідків і яка б з сторін мала би більше свідків, що більш справедливо свідчать, суд має присудити ті межі стороні, що має кращі свідчення та докази свідків.

Розділ вісімдесят четвертий про шпиталі. Якщо когось уряд поставив би старшим у шпиталь, щоб забезпечував бідних, які лежать у шпиталі, даючи їм необхідне для харчування та одягу, якщо ж такий шпитальний “alias spithalny”, поведений жадібністю, щось би собі привласнив, слугуючи бідним, голодним, а мав би мати співчуття, щоб голоду і недостатку (вони) не терпіли, такого уряд повинен покарати суворо, без милосердя.

Розділ вісімдесят п’ятий про монастирське право. Якщо хтось зі стану найвище народжених або з двору королівського маєстату воїни, зем’яни, шляхтичі або найманці наїхали би на монастирське село і там хотіли би стацію робити, вирішуючи, що у монастирі краще місце для стації, і потім би у монастир (їхали), бажаючи мати там стацію, з барабанами, пищалями та жінками, пріор монастиря повинен його захищати і з ними гідними та шановними словами говорити, закликаючи і просячи їх, щоб від свого наміру відвернулися. Якщо ж не дбали би на заклики, прохання і вимоги пріора, зробили би у тому монастирі стацію, такі є прокляті Богом і святими отцями. Що є жахливо слухати, оскільки монастир є місцем, встановленим для життя святих отців, які повинні молити Бога Вседержителя за щасливе здоров’я і стан королівського маєстату і за всіх християн, бо згаданим особам дозволено входити у монастир, але не таким чином, як є згадано, але зі страхом Божим для моління Богу з пожертвою і для отримання відпущення гріхів.

Розділ вісімдесят шостий про руйнування суден або кораблів на морі. Якщо корабель “alias okranth” розбився би біля міста, годиться людям міста допомогти і врятувати таке майно від морської загибелі, і якщо такі міщани приготувалися би до пограбування такого майна корабля, не повинні це вчинити, бо руйнування такого корабля є велика втрата пана того майна внаслідок корабельної аварії. Якщо ж не схотіли би з доброї волі рятувати згадані речі, тоді десяту частину з того майна ті рятувальники повинні отримати в нагороду за порятунок. Якщо ж їм та десята частина видасться недостатньою, тоді п’яту частину того майна за допомогу хай отримають, і залишок збережеться тому, хто є власником згаданого майна, оскільки часто таке на морі трапляється, але за вірменським правом такого дотримуються, що за таку допомогу нічого не слід брати.

Розділ вісімдесят сьомий про осадження нового села “на суворому корінні”. Якщо хтось нове село “на суворому корінні” осаджував би, не повинен це робити без дозволу королівського маєстату, і поки таке нове село буде населятися селянами, найперше повинен встановити місце і ґрунт для побудови церкви і потім (місце) кожному на будинок і ділянку, поділити поля, луки та інші маєтності при будинках, щоб кожен знав, на чому сидить. Якщо ж би хотів запустіле село кимось заселити, повинен тут осаджувати селян на тому праві та звичаї, на якому згадане село спочатку було осаджене.

Розділ вісімдесят восьмий про відступлення нерухомих маєтків. Кожен торг повинен у своїй силі залишатися. Якщо хтось продавав би чи купляв нерухомі дідичні маєтки, (то) якщо батько і мати такі нерухомі дідичні маєтки схочуть продати комусь, тоді такий продаж не може бути без відома і присутності дітей, братів та інших близьких, які їм повинні успадковувати у таких маєтках, і такий продаж має статися з (їх) повним дозволом та засвідченням. Якщо ж син якогось батька законно хотів би продати свої нерухомі маєтки, тоді не може їх продати без дозволу і відома батьків, дядьків та інших близьких. Якщо ж без дозволу і присутності та засвідчення тими вищезгаданими особами згадані маєтки були би продані, тоді законні спадкоємці та близькі можуть того покупця за правом близькості відчужити від згаданих маєтків. Якщо ж такі маєтки були записані з дозволу, за радою та засвідченням згаданих осіб, і такий продаж був би вчинений з примусу бідності, тоді протягом цілого року близькі можуть за правом близькості віддалити покупця від згаданих маєтків. Якщо ж жодної раптової потреби не було б, через яку був би зробленим згаданий продаж згаданих маєтків, тоді контракт такої купівлі повинен залишатися у своїй силі, а зізнання продажу повинно бути перед вірменським суддею, і під печаткою того судді грамота відступлення і купівлі маєтків повинна бути отримана і видана, як і грамота та підтвердження, надані та видані під печаткою королівського маєстату, роблять довершеним будь-якого виду контракт, так також такі грамоти під печаткою вірменського судді, видані щодо згаданого випадку, також повинні отримати силу міцності через те, що такий уряд походить з влади королівського маєстату.

- Ця постанова має місце стосовно вірменського роду, особливо, коли їх суддя є війтом міського магдебурзького права.

Розділ вісімдесят дев'ятий про поділ між братами. Якщо брати після смерті батька схотіли би поділити порівно між собою батьківські рухомі та нерухомі маєтки, найперше перед тим, як поділ відбувся би між ними згаданим способом, насамперед повинні згадані брати після смерті батька відкласти посаг і частку їхніх дружин. Такий посаг у всіх речах, який і скільки їхні дружини принесли би від своїх батьків до дому тих братів. І такі посаги їхніх дружин відклавши так, як є вищезгадано, згадані брати хай порівно та справедливо поділять всі батьківські дідичні маєтки між собою. Якщо ж хтось з братів перед поділом щось від батька отримав би, це все до рівного поділу повинен покласти, і кожен з братів після вчиненого поділу буде пан і дідич своєї частки, бо так виявляється справедливість права.

Розділ дев'яностий про покарання злодія. Право встановлює, що кожного злодія, приведеного до суду з очевидною викраденою річчю, слід карати карою шибениці.

Розділ дев'яносто перший про право злодіїв та розбійників. Злодія та розбійника з їхніми помічниками церква не захищає, але їх на смерть засуджує, бо злодії та розбійники з їхніми помічниками завжди повинні бути смертельними, так само, якщо б хтось людину викрав або поранив би розбійницьким способом, старий^[193] та новий закон вирішують, що таких на смерть слід давати та засуджувати.

Розділ дев'яносто другий про слугу, посланого паном у панській потребі. Коли пан послав би свого слугу у потребі своїх справ у дорогу, де різні випадки та пригоди стаються, якщо такому слузі у дорозі щось противного виникло би, і слуга відмовлявся би від такого небезпечного шляху чи дороги, і пан його до такого шляху як слугу примусив, у такому випадку, що слузі у дорозі сталося б, його пан, котрий змушував його до такого шляху, має бути винним (у цьому). Якщо ж слуга без відома пана на такому шляху їхав би, і там би потрапив у якийсь випадок, його пан залишається без провини та шкоди.

Розділ дев'яносто третій про того, хто б послав чужого слугу за своєю потребою. Якщо хтось би послав чужого слугу у своїй приватній потребі, і з таким слугою у дорозі щось трапилося, що він помер би, той, хто його послав на такий шлях без дозволу його пана, є винний у його крові, бо право визначає, що ніхто не може керувати слугою іншого, який свого власного (слуги) не має, отже, уряду судді слід уважно дослідити згаданий випадок, яким чином той слуга на такий небезпечний шлях був посланий або з якої причин така його смерть виникла.

Розділ дев’яносто четвертий про право найманих слуг. Якщо хтось би мав найманого слугу, і цей слуга сказав би пану, щоб його відпустив за його приватною потребою, і пан того не допустив, і слуга, не зважаючи на відмову свого пана, пішов би за своєю потребою, і при цьому знайшов би собі смерть, у такому випадку пан не має бути звинуваченим. Якщо ж такого слугу пан відпустив у такий шлях своєю волею, та інші люди не радили би, щоб його посилав, і тому слузі під час подорожі щось поганого сталося у дорозі, його пан таким чином буде винний за поганий випадок з його слугою.

Розділ дев’яносто п’ятий про худобу, загнану до стайні через шкоду у збіжжі. Якщо чиясь худоба увійшла би в озимі або ярі хліба, той, кого є хліба, у які зайшла худоба, не повинен таку худобу якимсь чином бити або ранити, але ту худобу до своєї стайні загнати. Якщо ж таку худобину вбив би той, чиї є хліба, (тоді) повинен за таку худобину сплатити. Якщо ж осліпив таку худобину або збив насильно їй ріг або хвіст обрізав, чи зробив кульгавою на ногу, судовий уряд повинен належно досліджувати у такому випадку, й, оцінивши у згаданому випадку (втрату) чогось з названого, той, хто був порушником даного положення, повинен сплатити четверту частину (вартості) тієї тварини. Якщо ж господарю тієї худоби попередньо говорилося з нагадуванням, щоб під доброю охороною тримав свою худобу, щоб шкоди не зробила посівам, і він свою худобу не стримував би, (тоді) судді повинні розглянути такий випадок відповідно до свідчень сусідів, вирішуючи такий випадок відповідно до таких свідчень.

Розділ дев’яносто шостий про того, хто якогось коня наполохав би. Якщо хтось під кимось коня (своєю) волею наполохав би так, що людину, яка сиділа би, наполоханий кінь скинув би, і скинута людина померла би, такий випадок не інакше має бути суджений, тільки як за вбиту голову, і як писане право вирішує за голову. (Тоді) той, хто наполохав коня, будучи причиною такого випадку, має сплатити за голову друзям і близьким. А (якщо) той, хто впав з коня, якщо б залишився живим, але поранився у будь-який орган тіла, (тоді) той, хто наполохав коня, має сплатити за шкоду та ліки. Також якщо б, жартуючи це було б вчинено, слід вчинити такий суд. Якщо ж сам кінь без людського намагання був наполоханий і людину, що сиділа на ньому, скинув би, і потім той, хто впав, був би мертвим або пораненим, через це і те, що сталося, ніхто хай не зазнає якоїсь турботи або втрати, оскільки коні мають багато диких повадок, і будь-яким чином може виникнути випадок, як це оголошено. Суд хай вирішить відповідно до суті справи те, що буде за правом і справедливістю.

Розділ дев’яносто сьомий про навмисне або випадкове вбивство людини. Ненавмисне вбивство таким чином стається, якщо хтось рубав би чи розсікав би дерево сокирою і від удару сокирою зробив би розсікаючу рану і якась людина загинула би, також, якщо хтось камінь чи дерево з гори ненавмисно кинув би, або якщо хтось у плодоносне дерево поліно або камінь кинув і там також людину вбив би, або вчитель вдарив би раптово учня, чи батько сина, або пан слугу, чи господиня служницю, або брат брата, чи будь-хто когось, не бажаючи вбити, вбив би якимось чином зі згаданих (прикладів), або коні з возом, розігнавшись непокірно, людину вбили би, або якщо мисливці на полюванні на лісових або польових звірів стріли випускали з наміром вбити стрілою звіра, і така стріла, випущена до звіра, вбила би людину, такі вбивства слід вважати ненавмисними. А навмисним таке вбивство вважається, (коли) хто переслідував один другого навмисне, щоб убити, і той, хто так переслідувався, обернувшись до свого переслідувача, вбив би (його), або розбійники і грабіжники на дорогу із засідок вискочили би, бажаючи вбити когось з тих, хто безпечно їде і йде, а ті, яких розбійники хотіли вбити, захищаючи своє життя, тих розбійників вбили би, або хтось, перебуваючи у військовому поході, знайшовши там свого особистого ворога, навмисне вбив би, або хтось у нічний час заступив би дорогу і прохід комусь із наміром вбити, або дружина свого злого чоловіка свідомо отруїла би, або якщо хтось з ненависті когось отруїв би чи вбив би. У згаданих випадках стаються навмисні вбивства так, ніби вчинені мечем. Якщо хтось, чи чоловік, чи жінка, когось вбив би вищезгаданим способом, (то) їх суд є пропорційним при сплаті за голову, відповідно до писаного права.

Розділ дев’яносто восьмий про річки, що течуть у селах. Якщо хтось зі спільної ріки, що тече через село, провів би воду до свого городу і, задовольнивши свою потребу, ту так проведену воду не забезпечив би, через це та незабезпечена вода завдала би шкоди сусідові, і про таке відведення води не оголосив своїм сусідам, тоді за таку шкоду, завдану через цю воду, повинен заплатити той, хто відвів воду. І потерпілі (люди), що вищезгаданим чином мали шкоду, повинні таку шкоду навести та оголосити через людей (свідків), і відповідно до такого процесу право вирішить, що слід сплатити за завдану шкоду.

Розділ дев’яносто дев’ятий про недосвідчених лікарів. Дуже часто трапляється, що лікарі дають людям ліки, і хтось гине або через недосвідченість (лікарської) науки, або непередбачено через ліки, видані (лікарем) без досвіду та неуважно, або з ненависті чи з незнання погані ліки дають людині, або медик посилає байдужого або недобре навченого учня до хворого, і з таких причин людина гине, тоді слід сплатити (за) голову відповідно до писаного права через згадані причини смерті людини, і той медик та учень є винні, щоб сплатити кару (за) голову. Якщо ж хворий не хотів би слухати порад та приписів свого медика і вмер би такий хворий, медик у такому випадку був би без вини.

Розділ сотий про того, кого будь-де послали без його волі, під примусом. Якщо хтось примусив би когось без його волі, щоб вилізти на плодоносне дерево і скидати плоди звідти, або небажаючому наказав би перейти через повноводну річку, або наказав би сісти на необ’їждженого коня, як у подібних випадках, які закінчуються так, що настає смерть того, кого примушують, тоді такий примушувач є винний (за) голову того, хто відмовлявся, кого примушував до виконання неможливих речей.

Розділ сто перший про робітника, що погодився виконувати будь-яку роботу. Коли робітники погодилися до виконання однакової роботи, і між такими робітниками один менше працював би, ніж інший, тоді за правом слід вирішувати, що тому, хто більше працював би, більше хай заплатять відповідно до якості роботи, (а) той, хто менше працював, хай отримає меншу нагороду за працю.

Розділ сто другий про право пастухів. Коли пастухи наймаються пасти різного роду та будь-яку худобу, (то) повинні уважно пасти та вірно оберігати, щоб не була завдана худобі якась шкода від диких звірів. Якщо шкода у стаді худоби виникне через погане стеження пастухів або шкода була б завдана через відсутність пастуха, (то) пастух повинен заплатити за таку шкоду. А коли у присутності пастуха (це сталося), і пастух не зміг захистити (від) шкоди, тоді повинен привести господаря, кому була чи є завдана шкода, на місце завдання шкоди. Якщо ж зі стада якась худобина (зникне), тоді пастух хай сплатить. Якщо ж від самого пастуха була завдана шкода, а саме ударом палиці або каменя, чи через кидання будь-якого дерева худобина поранилася би або загинула би, хай сплатить шкоду. Якщо ж худобина сама від себе загинула би, тоді випадок вирішить суд відповідно до справедливості.

Розділ сто третій про заповідані на церкву маєтки. Якщо хтось би заповів на благочестиву справу винницю, будинок, млин, поле і таке подібне якійсь церкві, і така церква через нещасний випадок згоріла би, чи у місті, чи у селі така церква знаходилася би, тоді з тих заповітів церкві хай збираються прибутки з дозволу єпископа, і з таких прибутків та церква хай знову відбудується. Якщо ж та церква у попередньому місці не може бути побудована і відновлена через те, що люди тієї церкви на іншу парохію перенесли би свої будинки, (то) на тому іншому місці церкву слід побудувати зі згаданих прибутків, заповіданих на неї. Це має статися завжди з відома і дозволу єпископа.

Розділ сто четвертий про право купців та крамарів. Купці та крамарі у виконанні та у справі своїх торгових обов’язків так повинні і будуть зобов’язані себе вести, як королівський маєстат зі своєю радою їм встановить у містах, містечках, селах і на всіх дорогах. Найперше, повинен доглянути, щоб ваги, фунти, міри та ваги (сипучих тіл) різного роду та локті були вірними та справедливими, а речі для продажу так хай поставлять, як стан часу вимагатиме, також виставивши і встановивши щодо них (товарів) охоронців, щоб уважно слідкували та оберігали, аби ніхто нікому у згаданому (купецтві) не зробив несправедливості. Якщо ж хтось знайшовся би, що у згаданих вагах, фунтах, локтях, вагах (для сипучих тіл) та мірах зробив би комусь несправедливість або злодійство, за одну несправедливу річ зі згаданих або через крадіжку привласненої (речі), (то) учетверо той, хто вчинив кривду, має сплатити, і при тому хай залишиться обезславленим, щоб іншим через це дав приклад, аби уникали та не чинили подібного. Також якщо б хтось таємно чеканив би грошову (мідну) або золоту монету і якщо був би викритим, такому чеканнику тих монет слід відтяти його руку, якою грішив. Також митникам право наказує, щоб від купців стягували мито милосердно, не обтяжуючи їх, і до якого міста купець приїде, у тому місті хай виконає продаж своїх товарів, там хай сплатить мито, а у дорозі право забороняє стягувати мито від товарів. А стягнення мита ніхто не повинен встановлювати, тільки володар і (його) радники. Якщо ж хтось з панів мита орендував би, тоді мито іншим способом не може стягуватися, тільки як буде оголошена постанова володарем. Бо право визначає, що ціну продуктів харчування для людей у щоденній потребі для необхідної їжі та пиття так слід встановлювати, як у рік, коли збіжжя виросло би та інше будь-що, і це повинно виходити з влади і постанови володаря. Такі згадані постанови кожен повинен непорушно зберігати, як багатий, так і бідний, та жоден купець проти згаданих (постанов) нічого не може робити своєю волею, ні встановлювати, тільки (чинити), як згадана постанова встановила.

- Цю постанову слід розуміти і зберігати, зберігши для уряду воєвод, що слідкує, щоб справедливо були встановлені міри, ваги (для сипучих тіл) та ваги, і хто з вірмен був би викритим у крадіжці або як чеканник монет, слід (його) карати за міським магдебурзьким правом, якому вірмени підлягають у кримінальних і таких справах^[194]. А щодо нестягнення мита у дорозі, (як) говорить ця постанова, то слід розуміти: за винятком комор, встановлених для цього, та (у випадку) порушення мита.

Розділ сто п’ятий про право всіх ремісників. Усі ремісники приймають роботи або разом, або окремо, визначивши ціну за свою роботу. Якщо ж ремісник виконав річ не у відповідності з бажанням того, кому робив, або ту річ зруйнував тому, хто дав, право вирішує, що той ремісник повинен зремонтувати за одну й ту ж ціну другий раз ту річ за волею того, хто дав для роботи. Якщо ж удруге відмовився би ремонтувати, суд має таке забезпечити, щоб шкода за погано зроблені речі зменшила ту раніше домовлену ціну. Якщо ж якийсь ремісник привласнив би речі, дані йому для роботи, хай сплатить у чотири рази за привласнену річ. Якщо річ, дана йому для роботи, якимсь чином втратилася, тоді хай сплатить за втрачену річ правдиву вартість. Якщо ремісник надовго затримував би сукно та інші подібні речі, дані йому для роботи, і ті речі або через міль, або через миші були знищені, у такому випадку ремісник сплачує повну вартість (речей). Якщо ж ремісник таку річ заставив би, (тоді) зобов’язаний негайно викупити. Якщо ж така річ у ремісників згоріла би у вогні з причин неприязні до когось, ремісник залишиться невинним. Якщо ж з причини того ремісника такі речі були б у попелі, тоді ремісник сплатить за шкоду.

- Якщо вірменин привласнить річ, дану йому для роботи, буде осуджений міським магдебурзьким правом, оскільки у справі крадіжки вірмени є підлеглі міському магдебурзькому праву.

Розділ сто шостий про ремісників, що працюють інструментом своїх панів і не своїм (інструментом). Ремісники, які працюють інструментом своїх панів, і щось з інструментів пана у роботі зламали би, шкода буде за паном. Якщо ж тим інструментом ремісник виконував би свою річ, а не пана того інструмента, і такий інструмент зламав би, хай сплатить шкоду пану зламаного інструмента, оскільки це було зроблено при приватній роботі, а не (роботі) для пана. Якщо робітник орендував би якісь робочі інструменти у пана для виконання своєї приватної роботи та інструмент у роботі був би поламаним, (тоді) шкода буде пана, тому що (робітник) сплатив пану за орендовані речі.

Розділ сто сьомий про набуття деякого майна на війні. Хто був би на війні і набув би якогось майна, таким майном, набутим таким чином, може розпоряджатися за своїм бажанням, нікому те майно не повертаючи, бо воєнне право є наділене від королів та володарів особливими вольностями, та духовне право встановлює, що можна з такого майна давати пожертви, оскільки таке майно, набуте вищезгаданим способом, не уподібнюється до краденого та злодійського майна.

Розділ сто восьмий про давність боргу. Про борг, за який не згадують тридцять років і не повертають його за правом, слід назавжди тримати мовчання. Якщо ж у той час про такий борг хтось своєму боржнику нагадував би і про це мав би законне свідчення, той кредитор або його спадкоємець могли би того боржника або його спадкоємців, незважаючи на давність, притягувати і примушувати до належного суду. Якщо ж при такому борзі надана була застава кредиторові та прийнята (ним), і протягом повних тридцяти років ця застава не була повернута, тоді така застава, також заставлена іншому, переходить у дідичну річ і власність володільця.

Розділ сто дев'ятий про того, хто купив би якусь річ і віддав би певну частину суми продавцеві. Якщо хтось купив би маєтки будь-якого роду і торг вчинив би про них та частину ціни віддав би, а продавець вірив би покупцеві за сплату ціни, (то) право говорить, що такі маєтки можуть бути продані продавцем нікому іншому, тільки тому, хто був би володільцем, що раніше купив. Якщо ж покупець зі своєї волі відмовиться від торгу тих маєтків, тоді у такому випадку (продавець) може продати маєтки іншому, однак за свідченням, що той попередній покупець дозволив на це.

Розділ сто десятий про покупця якихось проданих маєтків, який бажав би застосувати (право) повернення. Якщо хтось, купуючи якісь маєтки і давши частину ціни, знову вирішив би, що не хоче мати торг, такий не інакше може відмінити торг, тільки якщо сплатить удвічі дану ціну, і той, хто купив би маєтки, якщо хотів би скасувати торг куплених маєтків, такий втрачає частину грошей, що дав.

Розділ сто одинадцятий про гроші, дані під заставу. Якщо хтось у когось отримав би гроші під заставу, визначивши певний час і день викупу тієї застави, і після того, як вийшов би зазначений час і той заставник не викупив би грошову заставу, право говорить, що такому заставнику слід нагадати раз, двічі, тричі, щоб свою заставу викупив і сплатив гроші. Якщо ж не схотів би викупляти, тоді той, хто тримає заставу, прикликавши двох свідків, повинен цю заставу продати, і якщо продав би ту заставу за більшу суму, ніж він мав, та згаданими свідками це ствердив би, тоді той продавець застави зобов’язаний тому, хто дав у заставу, повернути той надлишок суми, що отримав понад основну суму, дану понад заставу.

Розділ сто дванадцятий про того, хто обіцяє щось комусь. Якщо хтось прийняв би вірменську справу з будь-якої причини, що буде порядкувати і розпоряджатися, і той, хто узгоджував з ним таку послугу розпорядження у тій справі, обіцяв би йому винагороду; якщо той розпорядник у тій справі провів справу відповідно до волі того, хто її доручив, за його турботи при розпорядженні у тій справі той, хто з ним узгоджував, повинен сплатити те, що йому обіцяв як винагороду. Якщо ж у тій справі не розпорядився би, тоді тим не менше, оскільки він вклав працю та піклування у тій справі, повинен той, хто обіцяв, з ним погодитися, як була вкладена праця та піклування.

Розділ сто тринадцятий про сина, що зробив борг без дозволу батька. Якщо батько мав синів або дочок, і хтось з них без відома і дозволу батька зробив би якийсь борг та вмер або втік до іншого краю, такий борг не сплачується. Право визначає, що такий борг ні батько, ні брати не зобов’язані сплачувати, але той, хто є головним боржником, і не інший зобов’язаний до сплати, і шкода несплаченого боргу є того, хто його зробив. Однак це так слід уточнити: якщо при живому батьку такий боржник вмер би і батько нічого йому за життя не записав, тоді ні батько, ні брати не повинні сплачувати той борг. Якщо ж після смерті батька той боржник прийняв би дідичну батьківську або материнську частину і, не сплативши боргу, він помер би, тоді такий борг кредитор може і навіть повинен знову повертати з частини, що тому (боржнику) належала, а не з частки братів чи сестер.

Розділ сто чотирнадцятий про гостей, що складають товари у заїздах. Після того як якийсь гість (купець) прибув би з товарами до заїзду і найняв би охоронців для стеження за тими своїми товарами, і той охоронець пильно би взявся за стеження тих товарів, і при його охороні якимсь чином була б завдана шкода тим товарам, тоді таку шкоду той охоронець повинен сплатити. Якщо ж гість без охорони (залишив) товари та свої речі, не доручив господареві для опіки, ані не дав нікого для охорони, хай себе винить, і його шкода повинна бути, за винятком випадкових причин, що не походили би з провини гостя або охоронця.

Розділ сто п’ятнадцятий про сиріт. Якщо після смерті якогось батька залишилися би неповнолітні діти і не був сплаченим борг батька або матері, тоді у такому випадку не можна діяти проти неповнолітніх дітей-боржників, аж поки ті неповнолітні діти не досягнуть досконалих років для прийняття рішень. Однак всі маєтки тих неповнолітніх дітей: чи це був би будинок або поле і таке подібне, самі старші (родичі) повинні орендувати і чинш за оренду тих маєтків збирати, поки ті неповнолітні діти не прийдуть до років для (прийняття) досконалого рішення, а саме, кожна дитина чоловічої (статі) повинна бути в опіці до двадцяти років, а дитина жіночої статі так довго в опіці має бути, поки не вийде заміж, чоловік якої буде її опікуном, і взявши чоловіка за опікуна, хай розпоряджається своїми маєтками за своїм рішенням, з відома та дозволу свого чоловіка як опікуна.

Розділ сто шістнадцятий про дідицтво та успадкування у маєтках батьків. Коли хтось вмер би без заповіту і залишив після себе законних синів та дочок, тоді має настати і пройти рівний поділ батьківських та материнських маєтків, як синам, так і дочкам рівною часткою та успадкуванням. Якщо ж заповіт уклав би і заповів би дідичні маєтки синам, і ще за свого життя виділив би дочок у своїх маєтках та синам більше схотів би виділити, ніж дочкам, тоді це має залишатися у його волі. Якщо ж синів би не мав, тільки дочок, тоді дочки повинні успадковувати та успадкувати за повним правом у всіх батьківських та материнських маєтках. А при смерті хтось би не мав синів та дочок і мав би брата або племінників, у такому випадку вони повинні бути спадкоємцями. Якщо ж брата чи племінників не мав би, тоді сестра або діти сестри хай успадкують. Якщо хтось був би бездітним і мав би у четвертому коліні близьких, та (вони) довели би, що є правдиві близькі для успадкування, як право встановило, тоді у такому випадку і ступені близькості успадковують у маєтках того, хто помер бездітним.

Розділ сто сімнадцятий про людську кров, яку неможливо оцінити. Якщо хтось людську кров пролив би насильно і нерозважливо, (тоді) немає ціни для людської крові, тому що Бог створив людину за своїм образом і ніхто не може воскресити вбиту людину, тільки Бог, і ціну, (взяту) спочатку за св. Йосифа і потім за Господа Ісуса, Бога і Творця світу, хай не вважає хтось (за) гідну і справедливу, тому що брати св. Йосифа продали за 20 денаріїв і Господа Ісуса продав Юда євреям за 30 денаріїв, бо ця ціна була негідна, нестерпна і ганебна, однак до права і справедливості (ці приклади) можна навести. Якщо хтось вірменина вбив би, має сплатити за голову 365 золотих, і це з причини раціональних подібностей, тому що є у кожної людини 365 частин тіла і так само у році є 365 днів, і тому закладена у праві така суворість, щоб не відбувалися вбивства людей будь-якого стану і походження і щоб була твердість та погамування у цьому, і щоб кожен жив у мирі та безпеці.

- Ця постанова має місце, коли вірменин вбив би вірменина. Якщо ж християнин вбиває вірменина або вірменин-християнина, має бути покараним за спільним міським правом, на якому сидить, або (за правом) королівства.

Розділ сто вісімнадцятий про апеляції від суду до королівського маєстату. За справедливим і законним правом є встановлено, що якщо кому у суді і якійсь суперечці так сталося, якби запевнював би себе, що є несправедливим та обтяжливим вирок суду або війта і вірменських старших у їхньому вірменському суді відповідно до згаданих статей і виниклих справ, (тоді) той обтяжений (вироком) повинен і може у випадку свого обтяження, (як) запевнює, апелювати не інакше, тільки до королівського маєстату, і священний королівський маєстат відповідно до згаданого вірменського писаного права статтю апеляції благоволить вирішити та визначити. І кожному з вірменів є вільно апелювати до королівського маєстату, як багатим, так і бідним, оскільки вірмени привілеювалися князями і володарями, а не містами, та відповідно до своїх привілеїв підлягають головній юрисдикції королівського маєстату, і ніхто інший, тільки той, хто надав їм права, повинен їх судити зі справжньою справедливістю.

Розділ сто дев’ятнадцятий про суддю, який не повинен судити одну сторону без іншої. Кожен вірменський суддя, вислухавши скарги однієї сторони, не повинен судити справу, тільки в особистій присутності обох сторін, і яка зі сторін мала би більше доказів, свідків, суддя, вислухавши скарги і відповіді сторін та докази свідків, хай оголосить вирок сторонам, і що було б за правом, хай вирішить між сторонами, що сперечаються, і те засвідчення у справах має бути при трьох свідках.

Розділ сто двадцятий про форму і порядок проходження вірменського суду. Справедливість говорить і, безумовно, кожен з права має знати, що один тільки суддя не повинен судити жодної суперечки приватної особи, але у своєму вірменському суді (суддя) повинен мати 12 мужів, досвідчених у вірменському праві. Якщо б 12 мужів не міг мати, хай має 6, якщо 6 не міг мати, тоді хай має 4, і таким згаданим чином повинен чинити суд і не інакше, і жоден суддя не повинен радитися у справі, яку сам має судити, оскільки мав би підозріле звинувачення щодо себе.

Розділ сто двадцять перший про того, хто не поважав би суд. Якщо хтось не поважав би суд чи зброєю, або вірменськими словами, тоді такий повинен бути покараним відповідно до вчинку, бо сторони повинні знати, що до суду не приходять, щоб сваритися, але, щоб кожен спокійно та мирно шукав би своєї справедливості. І коли одна сторона або скаржиться, або відповідає, інша хай слухає не перебиваючи і не перешкоджаючи стороні, що говорить і скаржиться. І відповідно до скарг та відповідей сторін суддя оголосить попередній або оста­точний вирок, як би перед ним (судом) виводилося сторонами, що сперечаються. І кожен суддя має владу карати і виправляти відповідно до характеру вчинку, а саме ув’язненням і штрафами.

Розділ сто двадцять другий про того, хто законно покликаний, не з’явився би перед війтом. Коли б хтось якимсь знаком був би покликаний тричі до вірменського війта та уперто не з’явився би, на перший раз 3 гроші припадають війтові, а на другий раз при непояві - 6 грошів штрафу війту і (покликаний) підлягає карі ув’язнення, і так довго в ув’язненні буде триматися, поки за нього не поручаться маєтні поручителі, що він надалі буде коритися праву та стане до суду. І його поручителям разом з тим, за кого поручилися, має визначитися термін за 3 тижні, щоб стати перед вірменським правом і відповідати та виправдовувати себе від звинувачень. Якщо ж хтось був би покликаний до суду і тричі уперто не з’являвся би, за кожен раз підлягає згаданому штрафу у 6 грошів війту та вірменським старшим, програє справу, і так, будучи переможеним (судово), буде зобов’язаний судом маєтки або гроші дати тому, хто таким чином навів право проти нього, навіть може сплатити переможцеві товарами. Якщо ж не мав би маєтків, грошей або товарів, тоді повинен визначити термін для сплати відповідно до вищеописаних статей.

- Також кожному гостеві у середу з його кривдником всяке право війт та вірменські старші повинні здійснювати у будь-якого роду несправедливостях, та виконання засудженої справи так має проходити, як є вище згадано, і таке виконання повинно здійснюватися та підтримуватися урядом та юрисдикцією, якій підлягає той засуджений.

Розділ сто двадцять третій про жінку будь-якого стану, покликану до суду. Якщо б жінка чи особа жіночої статі була б покликана до якогось суду, тоді чоловік або будь-які її кревні можуть за неї у праві заступати, діяти або до виграшу, або до втрати справи, маючи достатнє та законне уповноваження. Довіра до такого уповноваження має бути виявлена у суді, і щоб у цьому не сталося підступу та обману, судді повинні зважати, а саме, хто назвав би себе близьким і хотів би втрутитися у справу тієї жінки, бажаючи довести її справу до виграшу або втрати, такий хай докаже у її присутності уповноваження своєї близькості, про яку не можна було б більше сумніватися у суді, і якщо б такого не міг довести та якийсь підступ якимсь чином зазнала би жінка у своїй справі, такий обман не повинен їй нашкодити у згаданій справі, а не інакшій.

Розділ сто двадцять четвертий про форму складання присяги. Вірменське писане право так визначає, якщо хтось якогось вірменина притягнув би вірменським правом до складання тілесної присяги, тоді той вірменин, не підтриманий жодним свідком, у будь-якій справі, великій чи малій, сам має присягнути. А присяга має відбутися у церкві на святому Хресті і тільки у присутності вірменського війта з тими мужами, які з ним звично у суді засідають. І коли буде час, поклавши на святий Хрест пальці, позивач тому, хто складає присягу, повинен тричі злити на руки воду, потім той, хто складатиме присягу, виконає присягу відповідно до скарги і суперечки. Подібним чином після чиєїсь смерті, якщо хтось у якійсь справі звинувачував би, тоді звинувачений вищезгаданим способом власною присягою хай себе очистить без будь- якого свідка.

Це все і кожне так, як є згадано, обмежене та виправлене, бажаючи мати за непорушне і міцне, з певного нашого відома, розмірковування і згоди наших радників обох наших станів вважали підтвердити і схвалити, підтверджуємо та схвалюємо, як до цього часу застосовувалося та вживалося (право). А саме, коли вірменин був би позивачем, тоді до суду і права звинуваченого повинен звернутися. А коли вірменин був би позваним чи звинуваченим, має судитися відповідно до згаданого вірменського права львівським міським війтом разом з вірменськими старшими, за винятком 4 статей, описаних у інших наших грамотах¹, у яких тих самих львівських вірмен, так звинувачених і позваних, ми піддали і хочемо піддати міському магдебурзькому праву. А понад ті 4 статті мають судитися у своєму згаданому вірменському праві, у якому їх так залишаємо і зберігаємо, як до цього часу ним користувалися і володіли. Для довіри до цього всього і кожного згаданого та засвідчення наша печатка до даної (грамоти) є підвішена. Діялося і дано у Пйотркові на вальному сеймі, у найближчу суботу перед неділею П’ятидесятниці, року Божого 1519, панування нашого - 13, у присутності (список свідків). Дано через руки згаданого велебного у Христі пана отця Петра, перемиського єпископа та віце-канцлера нашого королівства, щиро нам милого.

Петро, єпископ та віце-канцлер.

За свідченням того велебного у Христі пана отця Петра, перемиського єпископа та віце- канцлера Польського королівства.

¹ Див. грамоти від 2 березня 1510 р. та від 20 березня 1518 р. (док. №59, 64).

1519 р., березня 5, Пйотрків Сигізмунд І підтверджує грамоту Владислава Ш від 17 липня 1444р., в якій йдеться підтвердження права львівських вірменів користуватись у місті для власних потреб двома м'ясними ятками

Коп.: MK, 33, k.278-280. Титульний напис: “Confirmatio literarum Vladislai Poloniae et Hungariae regis Armenis Leopoliensibus concessis, praerogativis certos eorumdem in se continentes inter Armenos Leopolienses”. Регест: MRPS, IV/2, N12092.

In nomine Domini amen. Ad perpetuam rei memoriam. Nos Sigismundus etc. necnon etc. Significamus etc. Quomodo constituti coram nobis Armeni civitatis nostrae Leopoliensis exhibuerunt literas serenissimi olim principis domini Wladislai patrui et praedecessoris nostri desideratissimi, nonnulas prerogativas eorum in se continentes, supplicaruntque

nobis, ut illas autoritate nostra regia approbare, ratificare et confirmare dignaremur. Quarum tenor sequuntur et est talis.

Далі наводиться грамота Владислава ІІІ від 17липня 1444р. (див. док. №42). Після цього подано текст:

Nos vero Sigismundus rex prenominatus annuentes supplicationibus predictorum Leopoliensium preinsertas literas et omnia et singula in eis contenta approbavimus, ratificavimus et confirmavimus, approbamusque ratificamus et confirmamus, decernentes ipsas robur perpetue firmitatis in omnibus earum clausulis et articulis habituras per presentes. In cuius rei testimonium sigillum nostrum presentibus est appensum. Actum et datum in conventione generali Pyotrkoviensi sabato proximo ante dominicam Carnisprivii, anno Domini millesimo quingentesimo decimonono, regni nostri tredecimo, presentibus ibidem reverendissimo et reverendi in Christo patribus dominis Ioanne sancte Gneznensis ecclesie metropolitane archiepiscopo et primate sedisque apostolice legato nato, Mathie Wladislawiensi, Ioanne Poznaniensi, Fabiano Warmiensi, Petro Premisliensi et regni nostri vicecancellario, episcopis, necnon magnificis, venerabilibus et generosis Cristophoro de Schidlowyecz palatino et capitaneo Cracoviensi et regni nostri cancellario, Ioanne de Lubrancz Poznaniensi, Nicolao de Dambrovicza Sandomiriensi, Iaroslao de Lasko Siradiensi, Ioanne Iurand Lanciciensi, Ottha de Chodecz Russie generali, Nicolao de Nisczicze Plocensi et Andrea de Thanczin Lublinensi, palatinis, necnon Luca de Gorca Poznaniensi, Nicolao de Schidlowyecz Sandomiriensi et regni nostri thezaurario, Nicolao Iordan de Zakliczyn¹ Woynicensi, capitaneis, Ioanne Przerambski Siradiensi, Adam de Drzewycza Radomiensi, castellanis, Ioanne Lyathalski Gneznensi, Cracoviensi et Lanciciensi, Ioanne Carnkowski Skarbimiriensi, Andrea Crzyczki sancti Michaelis Plocensi et Sredensi ecclesiarum prepositis, secretariis nobis et canonicis Cracoviensibus, Stanislao Chroberski² succamerario nostro et Zawichostensi, Nicolao Thomyczki magistro stabuli nostri et Costensi capitaneo et aliis quampluribus dignitariis, officialibus et aulicis nostris circa premissa testibus fidedignis, sincere nobis et fidedignis dilectis. Datum per manus prefati reverendi in Christo patris domini Petri episcopi Premisliensis et regni nostri vicecancellarii, sincere nobis dilecti.

Relatio eiusdem, ut supra.

¹ “De Zakliczyn” додано на полях

² Пропущено фрагмент: vexillifero, incisore et pincerna curie nostre, Silvestro Ozarauusky

ім’я Господа амінь. Для вічної пам’яті справи. Ми Сигізмунд і т.д., а також і т.д. ¾∣ι⅛g¾ffi Повідомляємо і т.д. Що делеговані перед нами вірмени нашого міста Львова показали 4jiwΛ∣5jjy грамоту найяснішого покійного володаря пана Владислава, найдорожчого нашого дядька і попередника, в якій містяться деякі прерогативи для них, і просили нас, щоб цю (грамоту) ми вважали за гідне нашою королівською повагою схвалити, зміцнити та підтвердити. Зміст якої наступний і є таким:

Далі наводиться грамота Владислава ІІІ від 17липня 1444р. (див. док. №42). Після цього подано текст:

Ми ж Сигізмунд, вищезгаданий король, прихиляючись до прохань згаданих львів’ян, вищевнесену грамоту і все та кожне, що в ній міститься схвалили, зміцнили та підтвердили і схвалюємо, зміцнюємо та підтверджуємо, вирішуючи, щоб дана (грамота) отримала силу вічної міцності в усіх її клаузулах та статтях. Для засвідчення справи до даної (грамоти) наша печатка є підвішена. Діялося і дано на пйотрківському вальному сеймі у найближчу суботу, перед м’ясопустною неділею, року Божого 1519, нашого панування - 13, у присутності (список свідків). Дано через руки згаданого велебного у Христі пана отця Петра, перемиського єпископа та віце-канцлера нашого королівства, щиро нам милого.

Свідчення того, що вище.

1519 р., березня 6, Пйотрків Сигізмунд І підтверджує грамоту Казимира IVвід 23 листопада 1462р. з підтвердженням грамоти Владислава ІІ від 3 жовтня 1402 р., за якою вірмени отримали право торгувати у всій державі на час закриття дороги до татарських країв

Коп¹.: MK, 33, k.280-283; ЦДІАУЛ. - Ф.475, оп.1, спр.5, арк.9-12зв.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.51-52; AGZ, VI, s.74-76.

Регест: MRPS, IV/2, N12110.

In nomine Domini amen. Ad perpetuam rei memoriam. Nos Sigismundus [Dei gratia rex Polonie, magnus dux Lithuanie]² etc., necnon terrarum [Cracovie, Sandomirie, Siradie, Lancicie, Cuiavie, Russie, Prussie, Culmensis, Elbingensis et Pomeranie etc. dominus et heres] etc. Significamus tenore [presencium, quibus expedit, universis presentibus et futuris, harum noticiam habituris] etc. Quomodo constituti coram nobis Armeni civitatis nostre

Leopoliensis exhibuerunt literas sub titulo et sigillo serenissimi olim principis domini Cazimiri regis Polonie parentis nostri desideratissimi, confirmationem privilegii divi olim Wladislai Polonie regis avi nostri charissimi nonnullas prerogativas eorundem Armenorum in se continentes, supplicaruntque nobis, ut illas auctoritate nostra regia approbare, ratificare et confirmare dignaremur, quarum tenor sequitur et est talis.

Далі наводиться грамота Казимира IV від 23 листопада 1462 р. (див. док. №47). Після цього подано текст:

Nos vero Sigismundus rex prenominatus annuentes Supplicationibus predictorum Armenorum civitatis nostre Leopoliensis, preinsertas literas et omnia ac singula in eis contenta approbavimus, ratificavimus et confirmavimus, approbamusque, ratificamus et confirmamus presentibus, decernentes ipsas robur perpetue firmitatis in omnibus earum clausulis, conditionibus et articulis habituras. In cuius rei testimonium sigillum nostrum est presentibus appensum. Actum et datum in conventione generali Pyotrkoviensi dominica Carnisprivii, anno Domini millesimo quingentesimo decimonono, regni nostri tredecimo, presentibus ibidem reverendissimo et reverendis [in Christo patribus dominis Ioanne sancte Gneznensis ecclesie metropolitane archiepiscopo et primate sedisque apostolice legato nato, Mathia Wladislaviensi, Ioanne Posnaniensi, Fabiano Warmiensi, Petro Premisliensi et regni nostri vicecancellario ecclesiarum episcopis, necnon magnificis, venerabilibus et generosis Christoforo de Schydlowiecz palatino et capitaneo Cracoviensi et regni nostri cancellario, Ioanne Gardzina de Lubrancz Posnaniensi, Nicolao de Dambrowycza Sandomiriensi, Iaroslao de Lassko Siradiensi, Ioanne Iarand Lanciciensi, Ottha de Chodecz Russie generali, Nicolao de Nysczycze Plocensi, et Andrea de Thanczin Lublinensi palatinis, necnon Luka de Gorka Posnaniensi, Nicolao de Schydlowyecz Sandomiriensi et regni nostri thesaurario, Nicolao Iordan Woynicensi et procuratore nostro generali Cracoviensi ac Scepusiensi, Zathoriensi, Osswyanczimensi capitaneo, Ioanne Siradiensi, Adam de Drzewycza Radomiensi castellanis, Ioanne Liathalsky Gneznensi, Cracoviensi et Lanciciensi, Ioanne Carnkowski Skarbimiriensi, Andrea Crzyczky sancti Michaelis Plocensi et Sredensi prepositis, secretariis nostris et canonicis Cracoviensibus, Stanislao Chrobersky vexillifero, incisore et pincerna curie nostre, Silvestro Oszarowski succamerario nostro et Zavichostensi, Nicolao Thomyczki magistro stabuli nostri et Costensi capitaneis et aliis quam pluribus dignitariis, officialibus ac aulicis nostris circa premissa testibus fidedignis sincere nobis et fidelibus dilectis. Datum per manus prefati reverendi in Christo patris domini Petri episcopi Premisliensis et regni nostri vicecancellarii sincere nobis dilecti.

Petrus, episcopus et vicecancellarius, subscripsit]² etc., ut supra in privilegiis eorum proximo.

Relatio eiusdem [reverendi in Christo patris domini Petri episcopi Premisliensis et regni Polonie vicecancellarii]², ut supra.

¹ Оригінал ще у 60-х рр. XIX ст. знаходився у львівському архіві, див.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.1342 (Інвентар І.Вагилевича), арк.112.

² Текст у квадратних дужках відсутній у копії МК, який відновлено за публікацією Ф.Бішоффа.

ім’я Господа амінь. Для вічної пам’яті справи. Ми, Сигізмунд, Божою ласкою король a∣ββ⅛ifc (титулатура). Повідомляємо змістом цієї (грамоти) всім, кому потрібно, сучасникам JlKκw і прийдешнім, які це читатимуть. Що вірмени нашого міста Львова, які є перед нами, пред’явили грамоту під титулом та з печаткою найяснішого покійного володаря пана Казимира, короля Польщі, нашого наймилішого батька, у якій є підтвердження

привілею блаженної пам’яті покійного Владислава, короля Польщі, нашого найдорожчого діда, з кількома прерогативами для цих вірменів. І просили нас, щоб ми вважали (за потрібне) її схвалити, зміцнити та підтвердити нашою королівською повагою. Її зміст є такий:

Далі наводиться грамота Казимира IVвід 23 листопада 1462 р. (див. док. №47). Після цього подано текст:

Отже ми, згаданий король Сигізмунд, прихиляючись до прохання згаданих вірменів нашого міста Львова, вище внесену грамоту і все та кожне зокрема, що в них є, даною (грамотою) схвалили, підтвердили та скріпили і схвалюємо, підтверджуємо та скріплюємо, вирішуючи, що вона матиме силу вічної міцності у всіх її клаузулах, умовах та статтях. Для засвідчення справи до даної (грамоти) нашу печатку є підвішено. Діялося і дано на вальному сеймі у Пйотркові у м’ясопусну неділю, року Божого 1519, нашого панування - 13 року, у присутності (список свідків). Дано через руки вищезгаданого велебного у Христі пана отця Петра, перемиського єпископа та віце-канцлера нашого королівства, щиро нам милого.

Петро, єпископ та віце-канцлер, підписав.

Свідчення цього ж велебного у Христі пана отця Петра, перемиського єпископа та віце- канцлера Польського королівства.

1521 р., червня 28, Краків Сигізмунд І знову підтверджує рішення, за яким львівські вірмени можуть продавати м'ясо тільки у двох ятках

Коп.: MK, 35, k.243. Титульний напис: “Decretum in causa Armenorum contra lanios Leopolienses occasione duorum macellorum”.

Регест: MRPS, IV/2, N12874.

igismundus etc. Significamus etc. Quia cum questi essent coram nobis Armeni nostri Leopolienses, quod lanii eiusdem civitatis non permitterent illos uti duobus macellis n⅜j⅞⅜jr carnium per eos longo tempore possessis, commisseramus eiusdem querele et cause ⅞Ssisa⅛⅞ examen et cognicionem nonnulis consiliariis nostris, qui vocatis ad se partibus predictis auditis earum propositionibus et responsis ac literis et munimentis ipsorum diligenter revisis et eciam comperientes ex literis nostris coram eis per lanios Leopolienses exhibitis, quod nos iam pridem agentes Leopoli finem in hac causa fecerimus et decretum nostrum promulganterimus, tale videlicet, quod ipsi Armeni possint in predictis suis duobus macellis carnes ad vendendum libere exponere. Verum easdem carnes nulli alteri nisi solis Armenis vendere, decretum huiusmodi nostrum in pleno et debito suo vigore conservarunt, quod nos eciam conservamus perpetuo ac ipsis Armenis et laniis Leopoliensibus firmiter observari volumus et decernimus. Quocirca tibi magnifico Stanislao de Chodecz marschalco regni nostri ac Leopoliensi capitaneo ac alteri cuicunque capitaneo Leopoliensi pro tempore existenti, committimus et mandamus, ut tua serenitas predictos lanios Leopolienses in huiusmodi decreto nostro tueatur et defendat, ipsosque Armenos carnes sub penis nostris regalibus vendere permittat pro gratia nostra. Harum quibus etc. Datum Cracovie feria sexta in vigilia beatorum Petri et Pauli apostolorum, anno Domini millesimo quingentesimo vigesimo primo, regni nostri anno quintodecimo.

Relatio etc.

игізмунд і т.д. Повідомляємо і т.д. Що скаржилися перед нами наші львівські вірмени, ^що різники того міста не дозволяють їм користуватися двома м’ясними ятками, tfβ⅛f∏C=ι якими вони довго володіють. Ми доручили цю справу на вивчення та розпізнання ¾j⅜j⅞⅞ι⅜? деяким нашим радникам, які, покликавши до себе згадані сторони, вислухали їхні твердження та відповіді, а також уважно оглянувши їхні грамоти¹ та підтвердження і так довідавшись з наших грамот, показаних їм львівськими різниками, що ми вже раніше, будучи у Львові, поставили крапку у цій справі та наш декрет ми оголосили таким способом, що ті вірмени можуть у згаданих своїх двох ятках вільно виставляти м’ясо для продажу. Однак те м’ясо нікому іншому, тільки, власне, вірменам (мають) продавати. Такий наш декрет цілком та належно у своїй стлі хай зберігають, який (декрет) ми також зберігаємо навічно та хочемо і вирішуємо, що ті львівські вірмени і різники вічно мають (декрету) дотримуватися. Тому тобі вельможний Станіславе з Ходеча, маршалку нашого королівства та львівський старосто, та інший будь-який львівський старосто, що в майбутньому буде, доручаємо і наказуємо, щоб твоя ясність згаданих львівських різників у такому нашому декреті дотримувала та захищала і тим вірменам під нашими королівськими карами дозволяв продавати задля нашої ласки. Для чого і т.д. Дано у Кракові у п’ятницю, напередодні (свята) св. апостолів Петра і Павла, року Божого 1521, нашого панування 15 року.

Свідчення і т.д.

¹ Див. док. №60-61.

1521 р., серпня 3, Краків Сигізмунд І наказує приймати у вірменських судах свідчення як католиків, так і українців

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.108. Папір 20,7х31,2 см. Написи: “Mandatum ad armenorum iudicium racione suscipiendum testium catholicorum” (XVI); “1521, Armeni” (XVI). Печатка: Gum., XIII, N46.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.53-54; CIP, I/III, s.638-639.

igismundus Dei gratia rex Polonie, magnus dux Lithuanie, Russie, Prussieque etc. dominus ¾S⅛⅛J⅞⅜ et heres. Armenis nostris Leopoliensibus fidelibus dilectis gratiam regiam. Fideles dilecti. g⅛jρ¾j⅞ Questi sunt nobis consules et cives nostri Leopolienses, quod in eorum actionibus, quas ¾S⅛Os5 aliquando illos coram iudicio vestro habere cum Armenis contingit, testes catholicos, quos inducunt ad perhibendum testimonium in eorum causis non admittitis, freti quadam constitucione vestra de perhibendo testimonio edita, disponente, alios testes non debere in ipso iudicio vestro induci, nisi ex genere Armenorum, que quidem constitucio, ut alie multe intelligi et servari debet inter solos Armenos, quando videlicet unus Armenus contra alium aliquid in iudicio probare contendit; secus enim est de Christianis seu Ruthenis actionem cum aliquo Armenorum habentibus, quia ipsi probare possunt intencionem suam per testes idoneos etiam non Armenos. Quare mandamus vobis, ita prorsus habere volentes, ut in iudicio vestro legittima testimonia in eorum causis, quando in iudicio vestro tractantur, suscipiatis et admittatis, et quondam Armenum, qui dicitur contra proconsulem istius civitatis impudenter et insolenter verbis inhonestis et indignis excessisse, consulibus ipsis digna animadversione, iure et iusticia mediante, punire permittatis, ut alii eius exempio ad inferendam huiusmodi contumeliam officialibus et magistratibus civilibus reddantur tardiores, pro gratia nostra aliter non facturi. Datum Cracovie sabato proximo post Petri ad vincula, anno Domini millesimo quingentesimo vigesimo primo, regni nostri anno quintodecimo.

Ad mandatum regie maiestatis proprium.

Сигізмунд, Божою ласкою король (титулатура). Нашим львівським вірменам, вірним, милим, королівська милість. Вірні, милі. Скаржилися нам наші львівські райці та ∣∣β⅛f∏C=, міщани, що у їхніх процесах, які інколи доводиться мати з вірменами перед вашим ¾j⅜j⅞¾ι⅜? судом, ви не допускаєте свідків католиків, яких приводять до складання зізнань в їхніх справах, покликаючись на якусь вашу ухвалу^[CXCV], видану щодо складання зізнань, яка вирішує, що у цьому вашому суді не може бути інших свідків лише вірменського роду, що ця ухвала, як і багато інших, має розумітися і застосовуватися тільки поміж самими вірменами, а саме коли один вірменин намагається щось довести проти іншого (вірменина) у суді. Інакше є відносно християн або українців, що процесуються з якимсь вірменином, тому що вони можуть довести своє твердження відомими свідками, також не вірменами. Тому наказуємо вам, що так хочемо мати, щоб у вашому суді в їхніх справах, що розглядаються у вашому суді, приймали і допускали законні зізнання. А одного вірменина, який, як кажуть, образив бурмистра цього ж міста безсоромно і нахабно негідними і недостойними словами, дозволили покарати самим райцям гідною доганою за посередництвом права та справедливості, щоб інші за його прикладом були менш охочі завдавати таку образу міським урядовцям та службовцям магістрату, інше задля нашої ласки не чиніть. Дано у Кракові в суботу після (свята) Петра в кайданах, року Божого 1521, нашого панування року 21.

За власним наказом королівського маєстату.

1523 р., квітня 11, Краків

Сигізмунд І вирішує суперечку між львівськими вірменами та міщанами Львова в справах, що стосуються юрисдикції

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.332. Пергамент: 36x58,7 + 9,8 см. Написи: “Limitatio nonnulorum ar- ticulorum iuris Armenicalis, 1523” (XVI); “1. Catholici sunt idonei testes, ut et Rutheni in causis Armenorum, prout et Armeni in causis illorum. 2. Resignationes domorum Armenorum et dimissiones debent esse in iudicio civili. Intromissiones per Armenos et advocatum. 3. Criminales causas Armenorum iudicabit iudium civile. 4. Natu Armenu captivabit custodia civilis, sed extindarum ad iudicium Armenicum requisitus et 5. Proconsul proteruum Armenorum iudicabit ad senioribus [...]” (XVII). Печатка відсутня, залишився шовковий синьо- зелено-коричневий шнурок.

Другий Ориг.: Muzeum Narodowe w Krakowie. - Biblioteka Czartoryskich. - Dokumenty pergami- nowe. - N749. Пергамент: 28x41 + 9 см. Написи: “Regestratae” (XVI); “Anno 1523, Sigismundi I, de punendi excessium Armenis per se mores Armenos coram proconsule vel advocato” (XVI); “1. Decret iako artykuly praw Ormianskich na Iacinski iqzyk nakazano przetlumaczecz. 2. Punkt iako swiadectwo moga dawacz Ormianie y Rus, tak w prawie magdeburgduskim [sic], iako y w Ormianskym maia bydz waszne. 3. Iako intromitia przez pana woyta y dwoch scabinow Ormianskych odprawowane maia bydz. 4. Plenipotentuw, procuratoruw [sic] we wszystkich sprawach, tam in criminalibus, wolno odprawowacz maia. 5. Ze burmistrz, any woyt sic nie ma zadnego Ormienina bez dwoch starszych albo lawnikuw [sic] sadzicz ktorekolwiek Ormienina w nocy poyma- nego, swawolnego do wiczienia wsadza, maia go na poreke, gdy benda [sic] Ormianie chczieli, wypusczicz y sadzicz spulnie z burmistrzom albo z woytem u domu sadzich maia [...]” (XVII). Далі один напис вірмено- кипчацькою мовою. Печатка відсутня.

Коп.: МК, 36, k.144-146; ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136. арк.139-140; оп.2, спр.613, арк.76-77зв.; спр.614, арк.122-124; спр.1154, арк.26-27; Ф.475, оп.1, спр.5, арк.13-15; Czart., 2030, s.92-95.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.56-58; CIP, I/IV, s.8-12.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.95-96зв. (польський).

Регести: MRPS, IV/2, N13521; Каталог, №383; Katalog, 822.

Sigismundus Dei gratia rex Polonie, magnus dux Lithuanie, Russie, Prussieque etc. dominus et heres. Significamus tenore presentium universis. Quod licet iam pridem composuerimus controversiam, que inter consules et cives Armenosque nostros Leopolienses de advocato eorum Armeno et iuribus illorum fuerat suborta, ipsaque iura, ex lingua Armenica solis Armenis cognita, iusso nostro in sermonem latinum conversa, quo facilius allis etiam legenda et intelligenda preberentur, decenti interpretacione et moderatione correxerimus ac diffiniverimus, quia tamen demum ex hiisdem iuribus in latinum traductis, seu super quibusdam eorum articulis nova materia questionum et controversiarum inter predictas partes emersit, que in nos et consiliarios nostros est relata per easdem partes, decretum et sentenciam nostram super illis a nobis humiliter petentes, ne locus ullis cavillationibus et ambiguitatibus relinqui possit, ipseque partes ad sumptus, curas et labores amplius non deducantur supervacaneos et inutiles, in bonaque amicicia et concordia conserventur. Nos auditis prefatis articulis ac disceptationibus allegationibusque, dictis et responsis ipsarum partium super illis mature nobiscum expensis, decrevimus, ordinavimus et pronunctiari fecimus in hunc, qui sequitur, modum. In primis igitur, quia questi sunt consules et cives ipsi Leopolienses, quod Armeni non acceptarent nec admitterent in iure eorum Armenico in causis, que aliis subditis nostris ritus Catholici seu Romani et eciam Ruthenici cum ipsis aliquando eveniunt, testimonia hominum alterius ritus quam Armenici, decrevimus et volumus, quod Christiani ritus Catholici et Ruthenici debent admitti ad testificandum in ipso iure Armenico, et quod etiam Armeni possint ferre testimonium in iure civili, et eorum attestationes utrinque pondus habere debent, si a viris fidedignis proficiscantur, quodque testibus in iure Armenorum inductis, si pars, contra quam inducuntur, ipsorum legalitati deferre nollet, sed postularet ab illis iuramentum prestari, id omnino prestare teneantur, quando quidem ita in iure civili Maydeburgensi observari consuevit. Quod vero controversiam super resignationibus domorum Armenicarum exortam attinet, volumus, decernimus et ordinamus, quod illarum resignationes, quotienscunque contingant, non alibi fieri debent, quam in iure civili, si vero aliquando inter Armenos contingat divisio successionis hereditarie, bonorum scilicet immobilium, etiam ea ipsa divisio debet coram iure civili fateri et actis civilibus inscribi. Intromissiones autem in bona immobilia Armenorum fieri debent per advocatum civilem et duos scabinos Armenicos, qui demum consules accedant et eam rem fateantur, que postmodum debet in acta civilia scribi. Regie quoque nostre procurationes debent in iure Armenico, uti par est et decet, vim suam habere. Preterea dominus et alius quicunque incola illius civitatis nostre Leopoliensis et externus cuiuscunque nationis poterit servum suum aut ex amicis aliquem vel quempiam alium plenipotentem facere, aut cum literis sufficientis plenipotencie a quocunque officio autentico legittime emanatis mittere, vigore quarum in eorum iure causam aget, non autem constituet in plenipotentem causidicum seu procuratorem aliquem, qui propter mercedem pecuniarum loquitur. Item omnia delicta criminalia, utpote violentie et que vite privationem honoremque ac bonam famam concernunt, seu actiones pro illis criminaliter intentate debent in ius civile relegari seu remitti, illic iudicande et fine debito terminande. Item si Armenus quispiam noctu aliquem excessum commisserit, debet a custodibus et lictoribus in carcerem civilem tradi, mane vero debent Armeni rogare consules, si voluerint, ut e carcere liberaretur. Si vero cuipiam aliquid iniurie ipse Armenus detentus fecerit, debet sub fideiussione e vinculis dimitti et in ius Armenicum trahi, ubi parti iniuriam passe debet iusticia administrari. Mulcte quoque seu pene, si alique provenirent pro tali iniuria vel excessu Armeni illius noctu detenti debent iuri Armenico cedere. Item Armenis liberum sit Armenos ceteros, servos ac servas eorum, in carcerem civilem conicere, eosque punire et castigare iuxta commissa et excessus illorum, demptis noxis capitalibus, que iudicio civili reservantur. Item si quispiam Armenus coram proconsule vel advocato civili proterve et contumaciter se gesserit aut aliqua convicia protulerit, debebit ipse proconsul vel advocatus seniores Armenorum in domum suam advocare, et cum illis pariter de excessu illius Armeni contumacis sive proterui et conviciantis cognoscere illumque ad carcerem civitatis tradere. Reliqui vero omnes articuli, quos utraque pars in suis privilegiis habet, hic non descripti, nec limitati debent in pleno sue vigore permanere, quibus in nullo derogamus, nec derogari per aliquem volumus. Ut autem premissa omnia et singula testata sint et firma, presentes literas fieri mandavimus, sigillo nostro regio munitas. Actum et datum Cracovie in conventione generali sabato proximo ante dominicam Conductus Pasche, anno Domini millesimo quingentesimo vigesimo tercio, regni nostri anno decimo septimo.

Petrus, episcopus et vicecancellarius, subscripsit.

Relacio reverendi in Christo patris domini Petri episcopi Posnaniensis et regni Polonie vicecancellarii^[CXCVI].

игізмунд, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти) всім. Що ми недавно заспокоїли суперечку, яка розпочалася між райцями, ½t⅛f∏j= міщанами та нашими львівськими вірменами щодо їхнього вірменського війта та ¾j⅜j⅞¾ι⅜? їхніх прав, а також права на вірменській мові, відомого тільки самим вірменам, перекладеного за нашим наказом на латинську мову¹, щоб (право) було доступне для кращого читання та розуміння інших, докладним перекладом та з обмеженнями (право) виправили та завершили. Однак з тих прав, що на латинську мову перекладені, чи щодо деяких тих статей виник між тими сторонами новий привід для питань та суперечок, що до нас та наших радників є віднесено тими сторонами. Від нас уклінно просили наш декрет та рішення, щоб жодного підступу та вагань не було залишено і щоб ті сторони не вдавалися до витрат, турбот і непотрібних праць, і щоб у добрій приязні та згоді залишалися. Ми, вислухавши тих згаданих сторін статті, обмін думок, твердження, відповіді, достатньо нами обдумані, наказали, постановили і таким чином оголосили, як (далі) наводиться. По-перше, що скаржилися наші львівські райці та міщани, що вірмени не тримали, ані не допускали до свідчення² в своєму вірменському праві в справах, які стосуються інших наших підданих, нашого католицького або римського обряду, як також і руського, людей іншого обряду, окрім вірменського. Постановляємо та хочемо, щоб християни католицького та руського обрядів були прийняті до свідчення в їхньому вірменському праві, і що також вірмени можуть давати свідчення у міському праві, та їхні свідчення з обох сторін мають бути важливі, якби походили від мужів, гідних довір’я; і що приведених свідків у вірменському праві, якщо сторона, проти якої є приведені свідки, з якоїсь їхньої недосконалості не хотіла задавати (питання), але вимагала від них присяги, таку (присягу) вони повинні зробити, оскільки так звичайно чиниться у міському магдебурзькому праві. А що стосується відновленої суперечки щодо відступлення вірменських будинків, хочемо, вирішуємо та постановляємо, що ті відступлення, скільки б не відбувалися, ніде інакше не мають проходити, тільки у міському праві. А якщо колись між вірменами відбувся поділ дідичного спадку, маєтків тобто нерухомостей, цей поділ також має бути визнаний перед міським урядом та вписаний до міських книг. А введення в нерухомі маєтки вірменів має бути зроблено міським війтом з двома вірменськими лавниками, які потім мають прийти до райців, і там справу (введення) визнати, яка потім до міських книг має бути вписана. Також наші королівські нагадування у вірменському праві, що є справа поважна, як належить, мають мати свою силу. Крім того, пан або будь-який житель нашого міста Львова та чужинець будь-якої нації може свого слугу або приятелів, або когось-іншого зробити уповноваженим або послати за достатньою грамотою уповноваження, взятому у будь-якому уряді під печаткою, щоб силою (уповноважень) у їхньому праві діяв, а нехай не встановлює за свого уповноваженого адвоката чи прокуратора, що за грошову винагороду говорить (у суді). Потім всі кримінальні вчинки, а саме насильства, що за собою тягнуть втрату здоров’я, честі та доброї слави, або справи, які злочинно є розпочаті, такі до міського права мають бути відкладені та відіслані, де будуть осуджені (злочинні дії) та (справи) належним чином завершаться. Потім, якщо який вірменин уночі будь-який вчинок зробить, має бути сторожами та ціпаками відданий до міської в’язниці, а ранком вірмени, якщо б хотіли, мають просити (міську) раду, щоб з ув’язнення (вірменин) був звільненим. Якби той спійманий вірменин якусь кривду зробив, має бути відпущений з ув’язнення на поруки і притягнутий до вірменського права, де скривдженій стороні має бути вчинена справедливість. А грошові кари або штрафи, які походять з такої кривди або вчинку того вірменина, спійманого уночі, мають вірменському праву приходити. Потім, має бути дозволено вірменам інших своїх слуг та служниць давати до міської в’язниці та карати їх за їхніми вчинками, за винятком важких злочинів, які за міським правом залишаються. Далі, якщо якийсь вірменин перед бурмистром або міським війтом повів себе зухвало та вперто або вимовив якісь ущипливі слова, сам бурмистр або війт повинен покликати вірменських старших до свого будинку і там з ними разом дізнаватися про вчинок того впертого або зухвалого та нахабного вірменина і передати його до міського ув’язнення. А всі інші статті, які мають обидві сторони у своїх привілеях, що тут не написані та не обмежені, мають бути у своєму повному праві збережені, які ні в чому не відміняємо, ні не хочемо, щоб хтось відмінив. Щоб тоді ті всі та кожна (справа) були засвідчені та міцні, дану грамоту наказали нашою королівською печаткою скріпити. Діялося та дано у Кракові на вальному сеймі у найближчу суботу перед Вербною неділею, року Божого 1523, нашого панування року 17.

Петро, єпископ та віце-канцлер, підписав.

За свідченням велебного у Христі пана отця Петра, познанського єпископа та віце-канцлера Польського королівства.

¹ Див. док. №67.

² Про це також див. док. №71.

1524 р., жовтня 20, Львів Сигізмунд І наказує всім митникам королівства, щоб не стягували нове мито з львівських вірменів згідно з давніми правами, наданими їм попередньо

Коп.: MK, 38, k.109-110. Титульний напис: “Pro Armenis Leopoliensibus”.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.112зв.-113зв. (польський). Регест: MRPS, IV/1, N4598.

Sigismundus etc. Universis et singulis thelonatoribus nostris Leopoliensi, Cracoviensi, ¾⅞g⅜⅜¾y Sandomiriensi, Lublinensi, Ropcinensi et alias ubilibet in regno nostro constitutis SΠ∣ζx2Kι⅛ eorumque vicesgerentibus, ad quorum manus hec litere nostre pervenerint, fidelibus nobis S∣5ss?g‰> dilectis, gratiam regiam generosi, nobiles, famati et providi fideles dilecti. Exposuerunt nobis Armeni nostri Leopolienses, qui licet (?) nobis singulis annis racione thelonei antiqui certam summam pecuniarum soluere soleant. Nichilominus tamen eo non attento fidelitates vestre ex illis novum theloneum per nos institutum recipiunt et exigunt. Quia vero nos huiusmodi thelonea nowa [sic] ex racione instituimus, ut ea illi dissoluant, qui nunquam alia antiqua thelonea soluere soliti sunt et quorum libertates quascunque nostras et antecessorum nostrorum antiquitus datas et concessas per institutionem, horum novorum theloneorum deposuimus et tollimus, ideo visis hic iuribus ipsorum invenimus eos ad solucione eorum theloneorum noworum, ex quo racione antiqui thelonea certam summam pecuniarum nobis soluebant. Ideo mandamus vobis destrictius percepientes, quatenus huiusmodi thelonea nova de ipsis Armenis non exigant, neque exigere presumant et merces ipsorum deinceps non taxent, neque detegant pro gratia nostra aliter non facturi. Datum, ut supra [Leopoli feria quinta ante Undecim millia virginum, anno 1524]^[CXCVII].

¹ Текст у квадратних дужках доданий за попереднім документом МК.

g?j∣*⅛ι⅛∙⅛L игізмунд і т.д. Всім та кожному нашим львівському, краківському, сандомирському, Ft∣)m?' люблінському, ропчицькому та іншим будь-де у нашому королівстві та їхнім it⅛ΗL?ι заступникам, до рук яких ця наша грамота дійде, вірні нам милі, королівська ласка SaSiiSv уродженим, шляхетним, славетним і обачним вірним милим. Показали нам наші львівські вірмени, що нам кожен рік з приводу старого мита певну суму грошей звично платили. Однак, тим не менше, незважаючи на це, ваші вірні з них нове мито¹, нами встановлене, отримуєте та стягуєте. Але тому, що ми таке нове мито встановили для того, щоб його вони сплачували, які (вірмени) ніколи іншого старого (мита) не звикли сплачувати, і будь- які вільності, які нами та нашими попередниками давніше дані та надані через встановлення, які нові мита відмінюємо та скасовуємо, тому побачивши їхні права, не змушуємо їх до сплати тих нових мит, з тієї причини, що сплачували нам певну суму грошей за давні мита. Тому наказуємо вам рішуче прийняти (до виконання), щоб таке певне мито з тих вірменів не стягували і не примушували (інших) стягувати та надалі їхні товари не оцінювали і не затримували, інше, задля нашої ласки, хай не чиниться. Дано, як вище [у Львові в четвер, перед святом 11 тисячі дів, року 1524].

1524р., жовтня 20, Львів Сигізмунд І наказує митникам кількох великих міст, щоб не стягували нове мито з львівських вірменів, оскільки вони кожного року звично сплачують в королівську скарбницю певну суму грошей щодо давнього мита

Коп.: MK, 38, k.544-546; 38, k.572-574. Титульний напис: “Litere pro Armenis Leopoliensibus”.

Sigismundus etc. Manifestum facimus, harum serie literarum, universis et singulis, quibus expedit. Quomodo venientes ad nos fideles nostri Armeni Leopolienses gravi eum querimonia exposuerunt, quod licet ipsi certam summam pecuniarum nobis racione thelonei antiqui soluere sunt astricti, vigore certi contractus et iurium ipsorum, que vidimus et legi audivimus, hiis tamen non attentes theloneatores nostri eorumque factores et procuratores theloneum illud, quod libere civitates et oppida libera soluunt, propterea, quod omnes libertates de non soluendis theloneis ex civitatibus et oppidis liberis sustulimus et levavimus, ab eisdem Armenis et mercibus eorum repetunt et exigunt, existimantes forsan Armenos predictos Leopolienses fuisse et esse liberos et exemptos ab omni solucione theloneorum nostrorum suplicaverunt igitur nobis, ut in ea re indemnitati eorum benigniter consulere dignaremur. Nos nolentes eos ipsos Armenos bina solucione thelonei gravari declarando decernimus et decernendo declaramus presentibus, quod ex quo Armeni Leopolienses predicti et iuribus ipsorum et contractum secundum, quem nobis certam summam pecuniarum racione thelonei in civitatibus Cracoviensis, Sandomiriensis, Ropczicensis, Leopoliensis et Lublinensis soluunt, comperimus igitur et invenimus, ut ipsos Armenos non esse nec debere fore obligatos ad solucionem eorum theloneorum, que civitates et oppida libera soluere nobis debent et tenentur. Quandoquidem pro antiquo theloneo certam pecuniarum summam nobis, ut premissum est soluere consueverunt et tenentur. Universis ergo et singulis theloneatoribus nostris nominatim Cracoviensis, Sandomoriensis, Ropczycensis, Leopoliensis et Lublinensis et aliis ubilibet ac ipsorum substitutis, ad quos hec nostre pervenerint litere, committimus et mandamus presentibus, quatinus nulla thelonea scilicet ea, que libera civitates et oppida soluere nobis coguntur, ab Armenis Leopoliensibus et eorum quolibet repetatis, recipiatis ac neque deinceps capi et repeti curetis, quin immo ea ipsa thelonea in libris et regestris vestris annotata et inscipta, que Armeni soluere ante presentem declaracionem nostram deberent debeatis et excribatis. Et insuper mandamus vobis et vestrum cuilibet, ne deinceps res et merces eorundem Armenorum Leopoliensium retegatis, revideatis ac taxetis, sed eos ad nundinas et fora, ad que ire decreverint proficisci libere permittatis sub gravamina indignacione nostra secus facere non ausuri. Harum quibus sigillum nostrum est appensum testimonio literarum. Datum in civitate nostra Leopoliensi feria quinta proxima ante festum sanctorum Undecimi millium virginum, anno Domini millesimo quingentesimo vigesimo quarto, regni vero nostri decimo octavo.

Relacio, ut supra [magnifici Cristophori de Schydlowyecz etc.]^[CXCVIII].

Сигізмунд, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти) всім, кому потрібно. Прийшли до нас наші вірні львівські вірмени з ∣δ⅜J)L?k великою скаргою та скаржилися, що хоча вони є зобов’язані до сплати нам певної грошової суми щодо старого мита^[CXCIX], а це (випливає) з певного контракту та їхніх прав, які ми бачили і слухали, коли їх читали, однак на ті (права) наші митники та їх збирачі тих мит не зважали, адже звільнені міста та містечка (мають) платити, тому що ми зняли будь-які звільнення від сплати мит зі звільнених міст та містечок, і (митники) ті (мита) підняли для тих вірменів та їхніх товарів та їх беруть та стягують. Подібно вважали ті львівські вірмени, що вони мають бути вільні та вилучені від будь-якої сплати наших мит, просили тоді нас, щоб ми таким чином ласкаво допомогли у цій справі, щоб вони не мали втрат. Ми, не бажаючи тих вірменів обтяжувати подвійною сплатою мита, уточнюючи наказуємо та наказуючи уточнюємо даною (грамотою), оскільки ті львівські вірмени відповідно до їхніх прав та контракту, за яким платять нам певну грошову суму щодо мит у містах Кракові, Сандомирі, Ропчичах, Львові та Любліні, тоді побачивши та знайшовши, що ті вірмени не мають бути зобов’язані до сплати таких мит, які нам звільнені міста, містечка мають платити, адже звикли платити за давнє мито певну грошову суму нам, як вищезгадано. Тому всім та кожному зокрема, нашим митникам, а саме краківським, сандомирським, ропчицьким, львівським та любельським та іншим, що є будь-де у нашому королівстві, та їхнім писарям, збирачам та намісникам, до яких наша дана (грамота) прийде, доручаємо та наказуємо даною (грамотою), щоб жодного мита, тобто тих, які звільнені міста та містечка звикли нам платити, від тих вірменів та від кожного з них не брали та не стягували і щоб у майбутньому не брали; та загалом такі мита, записані у ваших книгах та реєстрах, які б вірмени перед тим нашим уточненням мали сплатити, щоб викреслили та не записували. Та, крім цього, наказуємо вам та кожному з вас, зокрема, щоб зв’язаних товарів тих львівських вірменів не розв’язували, не оглядали, не рахували, але щоб вони на ярмарки та на торги, де б хотіли їхати, вільно їх допустили. Під великою нашою неласкою, щоб інакше не чинили. Для засвідчення до тієї грамоти нашу печатку наказали підвісити. Дано у нашому місті Львові, у четвер перед святом Одинадцяти тисяч дів, року Божого 1524, а панування нашого року - 19.

[За свідченням, як вище велебного Христофора з Шидловець, краківського воєводи та старости, канцлера Польського королівства]^[CC].

1527р., липня 6, Нєполомичі Сигізмунд І, надаючи привілей про звільнення всіх львівських міщан від сплати податків на 20 років, дозволяє львівським вірменам торгувати з двох вікон будь-яким видом м'яса з будь-якими покупцями

Коп.: MK, 42, k.247v-248v. Титульний напис: “Libertas civium et Armenorum Leopoliensium”. Регест: MRPS, IV/1, N5237.

Sigismundus etc. Significamus tenore presentium, quibus expedit, universis. Quia quemadmodum comparientes calamitati civium nostrorum Leopoliensium, qui ex conflagratione civitatis gravissima damna acceperunt, libertatem ad viginti annorum decursum dedimus. Ita etiam Armenis nostris civitatem ipsam Leopoliensem incolentibus, eandem ipsam libertatem cum adiectioni aliorum articulorum dare dignati sumus, cuius libertatis tenor sequitur et est talis.

Далі наводиться грамота Сигізмунда І від 19 липня 1527р., де міститься звільнення всіх львівських міщан від сплати податків на 20 років (див.: Привілеї міста Львова, №95).

Qui quidem libertas quoniam, ut Christianis, ita Armenis et Ruthenis a nobis benigniter concessa est. Ideo decrevimus, ut ipsa libertate in omnibus et per omnia ipsi Armeni sive Christiani pociantur et gaudeantur. Preterea volentes eosdem ipsos Armenos nostros uberiori gratia prosequi, ut nostra benignitate adiuncter (?) eo alacrius domus suas instaurent et mercature, quam precipue colunt operam dent, dedimus illis et damus facultatem, ut in macello eorum in duabus fenestris carnes quascumque quibuscumque hominibus Christianis sive Ruthenis et cuiuscumque alterius nationis et sexus libere et secure omnibus diebus esui carnium congruentibus exponant et vendant, contradictione consulum et laniorum Leopoliensium non obstantibus, huic usque ad viginti annorum sese continue et immediate sequentium decursum. In cuius rei testimonium sigillum nostrum presentibus est apppensum. Datum, ut supra [in Nyepolomicze sabbato infra octavas Visitationis Marie Virginis domine nostre, anno Domini 1527]¹.

¹ Текст у квадратних дужках доданий за попереднім документом МК.

_i⅛g?5o⅛⅛⅛/ игізмунд і т.д. Повідомляємо змістом даної (грамоти) всім, кому потрібно, що достоту гсЙЖ® дізнавшись про нещастя наших львівських міщан, які через пожежу міста отримали ⅛δ⅜ΗN?ι найважчі втрати, ми надали звільнення на 20 років. Тож нашим вірменам, які живуть у тому місті Львові, ми вважали за гідне таке саме звільнення дати з додатком інших статей. Зміст того звільнення наводиться і є таким.

Далі наводиться грамота Сигізмунда І від 19 липня 1527р., де міститься звільнення всіх львівських міщан від сплати податків на 20років (див.: Привілеї міста Львова, №95). Після цього подано текст:

Це звільнення є ласкаво надане нами як християнам (католикам), так і вірменам та українцям. Отож постановляємо, щоб тим звільненням у всьому та всіх (моментах) ті вірмени та християни (католики) користувалися та тішилися. Крім цього, хочемо тих наших вірменів пліднішою милістю нагородити, щоб нашою ласкою додатково (?) тим жвавіше свої будинки відновлювали та торгівля, якою головно займаються, забезпечила працю, ми дали їм та даємо можливість, щоб у їхній ятці у двох вікнах виставляли і продавали будь-яке м’ясо будь-яким людям - християнам (католикам) чи українцям та (людині) будь-якої іншої нації та статі, вільно і безпечно, у всі дні, відповідні до вживання м’яса, незважаючи на заперечення львівських райців та різників, та (вільність) аж до 20 років послідовно і безпосередньо (має) тривати. Для засвідчення справи до даної (грамоти) наша печатка є підвішена. Дано, як вище [в Нєполомичі в суботу, в октаву Відвідин Діви Марії, нашої Господарки, року Божого 1527].

1530 р., березня 31, Краків

Сигізмунд І дозволяє львівським вірменам привозити для свого споживання 10 бочок вина мальмазії та 10 бочок іншого вина

Регест: MK, 44, k.709. Титульний напис: “Consensus Armenorum Leopoliensium” (MRPS, IV/1, N5602).

Anno, loco et die, quibus supra [Cracovie, feria quarta infra octavas Corporis Domini, anno Domini 1530] sacra regia maiestas dedit facultatem famatis viris Armenis Leopoliensibus superioribus anni, ut quottannis decem vasa malmatici et alia decem vini expropriarent. Quos ulteriori gracia prosequi volens admisit illis, ut preter illa decem vasa malmatici et item alia decem vini, alia decem vasa malmatici et eciam decem vini singulis annis possunt in usum subditorum suetis (?) expropriare. Literae in forma cancellaria solita extraditae.

Relatio eiusdem, ut supra [magnifici Cristophori de Schydlowyecz etc. cancellarii nostri regni Poloniae].

Року, місця і дня, як вище [Краків, середа в октаву Божого Тіла, року Божого 1530] священний королівський маєстат дав можливість у попередні роки славетним мужам львівським вірменам щороку привозити 10 бочок мальмазії та інші 10 бочок вина. Тих (вірменів) бажаючи більшою ласкою обдарувати, (король) дозволив їм, щоб крім тих 10 бочок мальмазії і потім 10 бочок іншого вина, могли привозити щороку для вживання підданим звично (?) ще 10 бочок мальмазії і також 10 бочок звичайного вина. Грамота видана у звичайній канцелярській формі.

Свідчення того, що вище [вельможного Христофора з Шидловець і т.д., канцлера нашого Польського королівства]¹.

¹ Доданий текст за попереднім документом з тією ж датою, внесеним до МК.

1547р., серпня (без дня), Люблін Сигізмунд І забороняє львівським вірменам продавати м'ясо будь-кому з двох м'ясних яток, крім людям свого обряду

Регест: MRPS, IV/1, N7986 (книга MK загинула під час Другої світової війни).

1548 р., грудня 13, Пйотрків Сигізмунд Август підтверджує львівським вірменам всі права, привілеї та вільності, надані попередніми королями, та інші як світські, так і духовні, а також публічні й приватні документи

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.465. Пергамент: 39,5x77 + 16,3 см. Ініціал “І”. Написи: “Sigismundi Augusti, 1548” (XVI); “Oblatae et susceptae ad acta regni cancellariae maioris feria quinta post festum sanctae Hedvigis proxima anno Domini millesimo sexcentesimo quadragesimo primo. Andreas Buialski secretarius regius” (XVII), “Confirmacia generalna Augusta krola dostatecznie napisana praw, przywileiow, wolnosci, zwyczaiow dawnych Ormian Lwowskich we Lwowie” (XVIII). Далі два написи вірмено-кипчацькою мовою. Печатка відсутня.

Коп.: MK, 187, k.162v-164v; ЦДІАУЛ. - Ф.475, оп.1, спр.5, арк.19-21зв.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.56-58.

Регест: Каталог, №535.

In nomine Domini amen. Ad perpetuam rei memoriam. Nos Sigismundus Augustus Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lituaniae, necnon terrarum Cracoviae, Sandomiriae, Siradiae, Lanciciae, Cuiaviae, Russiae, Prussiae, Masoviae, Culmensis, Elbingensis, Pomeraniae etc. dominus et haeres. Significamus tenore praesentium, quorum interest, universis et singulis, praesentibus et futuris, harum noticiam habituris. Quia quemadmodum nos duodecimo abhinc anno solenni praestito iuramento et literis ad id datis obligavimus nos postquam regni gubernacula acceptaremus, omnia iura, privilegia et libertates quorumuis subditorum nostrorum omnium statuum et ordinum, tam publicas, quam priuatas confirmare, ita posteaquam serenissimus dominus parens noster desyderatissimus ex hac vita decessit regnique gubernacula ad nos sunt delata, tametsi memores iurisiurandi a nobis praestiti et fidei per literas nostras datae ea, ad quae verbis nos adstriximus, in praesenti generali conventu regni nostri re ipsa praestiterimus, omniaque iura, privilegia, literas, libertates et immunitates, prerogativas ecclesiasticas et seculares, tam publicas, quam privatas, personis cuiuscunque status et ordinis a regibus Poloniae et aliis antecessoribus nostris concessas, literis super ea re specialiter datis confirmaverimus, eaque nos omnia sancte et inviolabiliter observaturos vigore praestiti iuramenti obligaverimus. Quia tamen nobis in conventione hac generali Piotrcoviensi existentibus, venientes ad nostram praesentiam fideles nostri subditi seniores Armenorum civitatis nostrae Leopoliensis suo et communitatis Armenorum nomine nobis supplicantes, ut omnia iura, privilegia, literas, libertates, praerogativas et immunitates, insuper et consuetudines ipsis Armenis Leopoliensibus et ipsorum communitati a serenissimis antecessoribus nostris regibus aliisque concessas specialibus nostris literis authoritate nostra regia approbare, ratificare, confirmareque dignaremur, exhibueruntque coram nobis literas prolixas in pergameno descriptas sub titulo serenissimi domini parentis nostri desyderatissimi, sigillo eiusdem e zona cericea dependente communitas, nulla in parte suspectas, a suaque maiestate confirmatas, varias libertates et praerogativas ipsis Armenis eorumque communitati concessas in se continentes, nos supplicationi ipsorum, ut iuste benigne annuentes, censentes, tam literas praefatas serenissimi domini parentis nostri non secus, atque si de verbo ad verbum praesentibus literis essent insertae et inscriptae, quam omnia alia privilegia, iura, donationes, literas, libertates, praerogativas et immunitates, quibus ipsi Armeni eorumque communitas gaudet iuste et legitime, ipsis per serenissimos antecessores nostros publice et privatim concessas, quas hic pro specialiter et singillatim insertis habere volumus, tam in genere, quam in specie, generalitati per specialitatem et specialitati per generalitatem non derogantes, in omnibus earum punctis, articulis, conditionibus et clausulis, iusuper et consuetudines, quibus usi sunt et hucusque utuntur, approbandas, ratificandas et confirmandas duximus, approbamusque, ratificamus et confirmamus praesentibus literis nostris, decernentes ea omnia iura, privilegia, donationes, literas, libertates, praerogativas et immunitates et consuetudines robur debitae et perpetuae non secus atque civitatis Leopoliensis firmitatis obtinere debere. Harum testimonio literarum, quibus sigillum nostrum est subappensum. Datum Piotrkoviae in conventione generali regni nostri feria quinta post festum Сonceptionis gloriosissimae virginis Mariae proxima, anno Domini millesimo quingentesimo quadragesimo octavo, regni vero nostri decimo octavo, praesentibus reverendissimo ac reverendis in Christo patribus dominis Nicolao Dzierzgowski archiepiscopo Gnesnensi, legato nato ac primate, Samuele Maczieiowski Cracoviae et regni nostri cancellario, Andrea Wladislaviensi, Andrea Noskowski Plocensi, Ioanne Dziaduski Premisliensi, Ioanne Droiowski Chelmensi ecclesiarum episcopis, ac magnificis, generosis et venerabilibus Ioanne comite a Tarnow castellano Cracoviensi, regni nostri exercituum supreme ac Sandomiriensi, Striensi et Lubaczoviensi capitaneo, Petro Cmitha comite in Visnicze Cracoviensi, regni nostri marschalco Cracoviensi, Scepusiensi, Premisliensi et Colensi, Ianussio Liatalski Posnaniensi, Schidloviensi et Iuniwladislaviensi, Ioanne comite a Thenczin Sandomiriensi, curiae nostrae marschalco, Lublinensi et Lielioniensi, Stanislao a Lasko Syradiensi ac Lanciciensi, Petro de Sluzewo Calissiensi et Diboniensi, Andrea comite a Thenczin Lublinensi, Rohatinensi et Sniatinensi, Petro de Dambrowicza terrarum Russiae generali Casimiriensi et Radomiensi, Nicolao Iarund de Brudzewo Lanciciensi, Ioanne de Mieliecz Podoliae et Chmielnicensi, Raphaele Liesczinski Brzestensi et Radzieioviensi¹, Ioanne Dzierzgowski Mazoviae et Varschoviensi palatinis et capitaneis, Andrea comite a Gorka Posnaniensi et maioris Poloniae generali, Martino Sborowski Calissiensi, Schidloviensi et Odolanoviensi, Spitkone de Tarnow Voiniciensi, regni nostri thezaurario, Brzesnicensi, Krzepicensi et Krzeszoviensi, Stanislao de Przeramp Syradiensi, Ioanne Oczieski Biecensi, serenissimae dominae parentis nostrae charissimae curiae magistro, burgrabio et succamerario Cracoviensi ac Sandecensi, Erasmo de Krethkow Brzestensi ac Pisdrensi, Nicolao Grabia Chelmensi, regni nostri vicecancellario ac Lubomliensi, Alberto Starzechowski Belzensi et Drohobicensi, Ioanne Bonar de Balicze Oswienczimiensi, Ioanne de Gologori Haliciensi castellanis et capitaneis, Iacobo Uchanski decano Plocensi et archidiacono Varschoviensi, Valentino Dambienski, curiae nostrae refferendariis, Ioanne Przerampski praeposito, Stanislao Hossio canonico Cracoviensi, secretariis nostris, sincere et fidelibus dilectis. Datum per manus praefati magnifici Nicolai Grabia castellani Chelmensis, regni nostri vicecancellarii et Lubomliensis etc. capitanei.

Nicolaus Grabia, regni vicecancellarius, subscripsit.

Relatio magnifici Nicolai Grabia castellani Chelmensis, regni Poloniae vicecancellarii, Lubomlensisque capitanei.

¹ У публікації Ф.Бішоффа пропущено: Andrea comite a Thenczin Lublinensi, Rohatinensi et Sniatinensi, Petro de Dambrowicza terrarum Russiae generali Casimiriensi et Radomiensi, Nicolao Iarund de Brudzewo Lanciciensi, Ioanne de Mieliecz Podoliae et Chmielnicensi, Raphaele Liesczinski Brzestensi et Radzieioviensi.

В ім’я Господа амінь. Для вічної пам’яті справи. Ми, Сигізмунд Август, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти), кому потрібно, мЮЗйИ всім і кожному зокрема, сучасникам і прийдешнім, які це читатимуть. Що, коли ми відповідно двадцять років тому, складаючи урочисту присягу і даючи про це грамоту, зобов’язалися після того, як візьмемо кермо королівства¹, затвердити всі права, привілеї та вільності будь-яких наших підданих усіх станів та груп, як публічні, так і приватні, тоді коли найясніший пан, наш найдорожчий батько, відійшов з цього світу і кермо королівства дісталося нам, тож пам’ятаючи присягу, складену нами, і чесне слово, дане нашою грамотою, те, до чого ми зобов’язалися словами, на даному вальному сеймі справді виконали. Всі права, привілеї, грамоти, вільності й свободи, церковні й світські прерогативи, як публічні, так і приватні, надані особам будь-якого стану та групи королями Польщі та іншими нашими попередниками, ми підтвердили грамотою, виданою спеціально для цієї справи, і зобов’язалися шляхом складеної присяги зберігати їх усі свято й непорушно. Отож, коли ми перебували на цьому вальному сеймі у Пйотркові, прийшли перед нашу присутність наші вірні піддані старші вірменів нашого міста Львова та іменем своїм та вірменської громади просять нас, щоб ми королівською повагою схвалили, зміцнили та підтвердили всі права, привілеї, грамоти і звичаї, надані тим же львівським вірменам та їхній громаді найяснішими нашими попередниками королями та іншими. І пред’явили нам обширні грамоти, написані на пергаменті, під титулом найяснішого пана, нашого найдорожчого батька, скріплені його підвішеною печаткою з воскового кружка, що з жодного боку не викликає підозріння, підтверджену його маєстатом, у яких є різні вільності й прерогативи, надані цим же вірменам та їхній громаді. Ми ласкаво прихиляючись до їхнього прохання, як до справедливого, вважаючи вищезгадані грамоти найяснішого пана, нашого батька не інакше, а так як би вони були дослівно включені й вписані в цю грамоту, як і всі інші привілеї, права, донації, грамоти, вільності, прерогативи і свободи, якими справедливо і законно тішаться ці ж вірмени та їхня громада, надані їм публічно та приватно нашими найяснішими попередниками; хочемо їх мати включеними сюди спеціально і зокрема, як загально, так і нарізно, не применшуючи загальне частковим і часткове загальним, в усіх їхніх пунктах, статтях, умовах і клаузулах, а також більше цього у звичаях, якими користувалися і досі користуються, ми вважали схвалити, зміцнити та підтвердити. І схвалюємо, зміцнюємо та підтверджуємо даною нашою грамотою, вирішуючи, що всі ті права, привілеї, донації, грамоти, вільності, прерогативи і свободи та звичаї повинні отримати силу належної та вічної міцності, так само як (отримали для) міста Львова. Для засвідчення до даної грамоти наша печатка є підвішена. Дано в Пйотркові на вальному сеймі нашого королівства в найближчий четвер після свята Зачаття найславнішої діви Марії, року Божого 1548, а нашого панування - 18, у присутності (список свідків). Дано через руки згаданого вище вельможного Миколая Ґраб’я, холмського каштеляна, віце-канцлера нашого королівства та любомльського і т.д. старости.

Миколай Ґраб’я, віце-канцлер королівства, підписав.

Свідчення вельможного Миколая Ґраб’я, холмського каштеляна, віце-канцлера Польського королівства та любомльського старости.

¹ Сигізмунд Август коронувався на короля Польщі ще за життя батька Сигізмунда І у 1529 р.

1549 р., червня 13, Краків Сигізмунд Август звільняє львівських вірменів від юрисдикції всіх воєвод, каштелянів, старост, земських та ґродських суддів і підсудків, а також всіх інших сановників та комісарів королівства і підпорядковує їх юрисдикції міського війта та вірменських старших

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.467. Пергамент: 41x73,5 + 14,5 см. Написи: “Regestratae“ (XVI), “Anno 1549, feria 5 post festum Pentecostes” “w Krakowie” (XVII). Далі кілька стертих написів та один напис вірмено-кипчацькою мовою.

Коп.: ЦДІАУЛ. - Ф.475, оп.1, спр.5, арк.16-18зв.

Облята: ЦДІАУЛ. - Ф.9, оп.1, спр.393, арк.1081-1085.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.59-61.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.97-99зв. (польський).

Регести: AGZ, X, N820; Каталог, №537.

In nomine Domini amen. Ad rei memoriam sempiternam. Nos Sigismundus Augustus Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, necnon terrarum Cracoviae, Sando[miriae, S]iradiae¹, Lanciciae, Cuiaviae, Russiae, Prussiae, Masoviae, Culmensis, Elbingensis, Pomeraniae etc. dominus et heres. Significamus tenore presentium, quorum interest,

universis et singulis, presentibus et futuris, earum noticiam habituris, quod, etsi [ante annos]¹ aliquot ad supplicationem civium Leopoliensium serenissimus olim dominus parens noster desideratissimus concesserat literas civitati Leopoliensi, per quas confirmavit privilegia omnia a serenissimis antecessoribus nostris ipsi civitati Leopoliensi concessa, quibus diserte et copiose continetur, omnes civitatis Leopoliensis incolas non alibi debere, quam apud ipsorum advocatum in eorum iure, advocatus vero coram nobis respondere ac iure conveniri, ipsosque denique cives et alios omnes incolas civitatis Leopoliensis ab omnibus iurisdicionibus omnium et singulorum regni nostri procerum et officialium ac aliorum quorumcunque iudicum seu dignitariorum exemptos esse. Quia tamen in eisdem literis, sic ut premissum est, concessis Armeni civitatem ipsam Leopoliensem incolentes non sint nominatim et specialiter expressi, supplicatum est nobis per certos consiliarios nostros pro eisdem Armenis Leopoliensibus, ut ipsis speciales predictae libertatis et prerogativae nostras literas ex gratia nostra concedere dignaremur. Quorum supplicationi annuentes, tum attendentes ipsos Armenos non minus esse debereque censeri cives Leopolienses, quam reliquos, qui eo nomine gaudent, quando quidem eandem civitatem incolant, illiusque onera pariter et equaliter cum caeteris civibus ferant. Ipsos Armenos Leopolienses per eas speciales literas nostras ab omnium dignitariorum, officialium, iudicum, subiudicum et aliorum quorumvis hominum iurisdicione eximendos duximus, quemadmodum presentibus literis nostris eximimus, decernentes et statuentes ipsos Armenos Leopolienses ad nullum iudicium palatinorum, castellanorum, capitaneorum, vicecapitaneorum, iudicum, subiudicum Polonicum terrestre, castrense aut aliud quodcunque regni nostri dignitariorum, officialium seu commissariorum nostrorum pro quibuscunque causis, magnis et parvis, criminaliter vel civiliter de bonis eorum quibuscunque eis intentatis evocari posse ac debere, sed omnes apud eorum advocatum et seniores Armenos eidem advocato annexos in iure ipsorum Armenico conveniri debere atque iustificari, advocatus vero cum senioribus Armenis coram nobis, cum in regno fuerimus, et literis nostris sigillo nostro obsignatis evocabuntur, eodem iure suo Armenico responsuri perpetuis temporibus. Sed quoniam iudicium ipsum Armenicum constat ex advocato civili et senioribus Armenis, nec unus sine altero, videlicet advocatus absque Armenis et econverso, quicquam decernere vel constituere potest, ex tunc volumus et decernimus, ut si per quempiam iudicium ipsum Armenicum de quacunque causa ad nos evocare contigerit, nonnisi simul et coniunctim ipsi seniores Armenici cum advocato suo tanquam capite ipsorum iudicii coram nobis compareant seque unicuique de se querenti iustificent. Quare universis et singulis palatinis, castellanis, capitaneis, vicecapitaneis, iudicibus, subiudicibus et aliis quibuscunque dignitariis et officialibus nostris id ad noticiam deducentibus mandamus, habere volentes, ne ipsos Armenos Leopolienses et indicium ipsorum in indicia sua evocare audeant cittareque paciantur, verum omnes et singulas eorum causas et negocia pro quibus ad iudicia et tribunalia eorum cittabuntur extraque ius suum Armenicum eis competens evocabuntur, ad iudicium ipsum Armenicum, in quo resident, remittant et eos impetere non presumant. Quam si quovis modo per quempiam iudicum, dignitariorum et officialium nostrorum contra prefatos Armenos et iudicium ipsorum attentatum, sentenciatum vel decretum fuerit, id irritum et nullius roboris ac momenti esse volumus, declaramus et decernimus, totumque illud cassamus et anihilamus per presentes. Si quis vero contra presentes literas nostras ipsos Armenos Leopolienses ex iure eorum Armenico evocaverit vel contra eosdem aliquid decerverit, extunc talis damna illa, quae exinde perceperint, citati ad presenciam nostram rependere tenebuntur, et nihilominus totum illud, quicquid per eos attentatum, decretum et sentenciatum fuerit, sicut premissum est, irritum et nullius roboris esse et fieri debet, tenore presentium mediante, perpetuis temporibus et in aevum. In quorum omnium et singulorum premissorum fidem et testimonium sigillum nostrum presentibus est appensum. Datum Cracoviae feria quinta post festa Penthecostes proxima anno Domini millesimo quingentesimo quadragesimo none, regni vero nostri anno vigesimo, presentibus reverendis in Christo patribus et dominis, necnon magnificis, generosis et venerabilibus Samuele Maczieiowski Cracoviensis et regni nostri cancellario, Ioanne Drogiewski Chelmensis ecclesiarum episcopis, Ioanne comite in Tarnow castellano Cracoviensi, regni nostri exercituum generali ac Sandomiriensi, Striensi, Lubaczoviensique, Stanislao Laski palatino Siradiensi et Lanciciensi, Spithcone de Tarnow Woinicensi regni nostri thesaurario ac Brzeznicensi, Krzepicensi Krzessoviensique, Ioanni Oczieski Biecensi serenissimae dominae parentis nostrae charissimae curiae magistro, succamerario et burgrabio Cracoviensi ac Biecensi, Nicolao Grabia de Grabicze Chelmensi regni nostri vicecancellario ac Lubomliensi castellanis et capitaneis nostris, Ioanne Przerembski preposito Cracoviensi, Valentino Dambieniski burgrabio Cracoviensi, Iacobo Uchanski decano Plocensi, referendariis aulae nostrae, Ioanne Liutomierski curiae nostrae thesaurario, Nicolao Miskowski mensae nostrae incisore capitaneoque Miedzirzecensi et aliis quam pluribus dignitariis, officialibus et aulicis nostris ad premissa existentibus. Datum per manus prefati magnifici Nicolai Grabia castellani Chelmensis, regni nostri vicecancellarii Lubomlensisque etc. capitanei sincere nobis dilecti.

Nicolaus Grabia regni vicecancellarius, subscripsit.

Relacio eiusdem magnifici Nicolai Grabia castellani Chelmensis, regni Poloniae vicecancellarii Lubomlensique etc. capitaneo.

¹ Втрачений текст.

В ім’я Господа амінь. Для вічної пам’яті справи. Ми, Сигізмунд Август, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти) всім, кому потрібно, сучасникам і прийдешнім, хто це читатиме. Що перед тим кілька років тому на прохання львівських міщан покійний наш найясніший, найдорожчий батько дав грамоту місту Львову, якою підтвердив всі привілеї¹, надані тому місту Львову нашими найяснішими попередниками, де ясно та детально міститься, що всі жителі міста Львова ніде інше, тільки перед війтом у їхньому праві, а війт перед нами мають відповідати і покликатися. І що також ці всі міщани і жителі міста Львова є вийняті з будь-якої юрисдикції всіх та кожного у нашому королівстві магнатів та урядовців, як також і всіх інших суддів або достойників. Однак у тій наданій грамоті, як вище згадується, вірмени, що у тому місті Львові мешкають, не є згадані спеціально та своїм іменем, (тому) просили нас за них деякі наші радники, щоб ми також вважали надати з нашої ласки їм спеціальною нашою грамотою згадану вільність та прерогативу. Прихиляючись до їхніх прохань та уважаючи, що ці вірмени не менше, які інші (жителі), мають вважатися львівськими міщанами, які з цього імені (міщанина) тішаться, бо це місто заселяють і там порівно тягарі з іншими міщанами несуть. Нашою спеціальною грамотою тих львівських вірменів від юрисдикції всіх достойників, урядників, суддів, підсудків та інших будь-яких людей вважали вийняти, як і даною нашою грамотою виймаємо, вирішуємо та встановлюємо, що ці львівські вірмени до жодного суду воєвод, каштелянів, старостів, підстаростів, суддів та підсудків польського земського, гродського (судів) або будь-кого іншого нашого королівства наших достойників, урядників чи комісарів про будь- яку справу, велику чи малу, розпочату кримінально або цивільно з будь-яких їхніх маєтків не мають і не повинні викликатися, але всі перед їхнім війтом та вірменськими старшими, що приєднані до того війта, у їхньому вірменському праві мають погоджуватися та судитися. А війт з вірменськими старшими викликатимуться перед нами, коли у королівстві будемо, нашою грамотою, скріпленою нашою печаткою, на тому своєму вірменському праві будуть відповідати вічними часами. Але щоб їхній вірменський суд складався з війта та вірменських старших, щоб один без другого, тобто війт без вірменів та навпаки, не міг вирішувати і встановлювати, і тоді хочемо та вирішуємо, якщо б сталося, що їхній вірменський суд з будь- якої причини кимось був викликаний до нас, тоді тільки спільно і разом ці вірменські старші зі своїм війтом, як головою їхнього суду, перед нами мають стати і там виправдовуватися з кожним, хто на них скаржився б. А тому всім та кожному, воєводам, каштелянам, старостам, підстаростам, суддям, підсудкам та всім іншим нашим достойникам та урядовцям, доводячи до їхнього відома, наказуємо, бажаючи мати, щоб тих львівських вірменів та їхній суд у свої суди не наважувалися викликати і не допускали позивати, але всі та кожну зокрема, справи та потреби, про які би до судів та трибуналів їх позивали з-поза свого властивого їм вірменського права, щоб були відіслані до їхнього вірменського права, на якому сидять, та їх не наважилися утискати. Або якщо будь-яким чином з боку будь-якого нашого судді, достойника, урядника проти згаданих вірменів та їхнього суду було б застереження, прийнято вирок та покарання, тоді все хочемо мати за неважливе, яке жодної сили і значення не мало, уточнюємо і вирішуємо та все це скасовуємо та уневажнюємо даною (грамотою). Якщо ж проти даної нашої грамоти тих львівських вірменів з їхнього вірменського права (хтось) викличе або проти них будь-що вирішить, тоді за такі шкоди, що звідси виникнуть, буде покликаний до нашої присутності та буде відповідати. І через це все, що ним буде вчинено, прийнятий декрет та судове рішення, так, як вище згадано, має бути неважливе та не може мати жодної сили за посередництвом змісту даної (грамоти) на вічні часи і назавжди. На що все і кожне вищезгадане для кращої довіри та засвідчення наша печатка є підвішена. Дано у Кракові у найближчий четвер після свята П’ятидесятниці, року Божого 1549, а нашого панування року 20, у присутності (список свідків). Дано через руки вельможного Миколая Ґраб’я, холмського каштеляна, віце-канцлера нашого королівства, любомльського старости і т.д. щиро нам милого.

Миколай Ґраб’я, віце-канцлер королівства, підписав.

За свідченням того вельможного Миколая Ґраб’я, холмського каштеляна, віце-канцлера Польського королівства, любомльського старости і т.д.

¹ Див. грамоту Сигізмунда І від 9 квітня 1543 р.: Привілеї, №118.

1559 р., січня 17, Пйотрків

Сигізмунд Август підтверджує привілей Казимира IV від 2 вересня 1491 р., в якому міститься привілей Владислава ІІ від 3 квітня 1415р. про надання вірменській громаді в святойоанівському деканаті на львівському передмісті вірменського права та деякі інші привілеї королівських урядовців

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.509. Пергамент: 49,5x70,5 + 10,5 см. Написи: “Privilegium iurisditionis sanctae Joannis suburbii Cracoviensis Leopoliensis” (XVII); “Sabbatho post dominicam conductus Paschae proximo, anno Domini 1639 confirmatio praesens privilegiorum intro contentorum ad acta castrensia capita- nealia Leopoliensia est per oblatam porrecta, suscepta et ingrossata. Sabbatho vero post festum Visitationis beatissimae Virginis Mariae, anno Domini 1721 ex confrontatione protocolli tum inductae cum hocce originali est fidelissime, prout in protocollo et inducta continetur, connotata. Ex ea ratione, quia connotatio antiquior est erronee adnotata, siquidem non sub actu feria 2-da post dominicam Misericordiae eiusdem anni 1639, verum sub actu suprascripti, id est sabbathi post dominicam conductus Paschae pro anno Domini 1639 reperta, conti- netur” (XVIII); “In officio consulari Leopoliensi feria 6-ta postridie festi Conversionis sancti Pauli apostoli, die scilicet 26 Januarii, anno Domini 1770 productum” (XVIII). Далі кілька вицвілих написів. На шовковому жовто-зеленому шнурку печатка без воскової кустодії: Gum., XIII, №50.

Коп.: Оссол., 1727, арк.666-676.

Обляти: ЦДІАУЛ. - Ф.9, оп.1, спр.390, арк.609-619; спр.610, арк.1815-1825.

Регести: AGZ, X, N1118; Каталог, №589.

Sigismundus Augustus Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithvaniae, Russiae, Prussiae, Masoviae Samogtiae etc. dominus et haeres. Significamus praesentibus literis nostris, quorum interest, universis et singulis, praesentibus et futuris, harum notitiam habituris. Exhibitas esse nobis per certos consiliarios nostros literas privilegii serenissimi olim Casimiri regis antecessoris nostri, sigillo eiusdem communitas, integras omnique suscipionis nota carentes, continentes in se certas libertates, iura atque praerogativas Armenis extra muros civitatis nostrae Leopoliensis in fundo ecclesiae sancti Joannis collocatis concessas, Supplicatumque nobis fuisse, ut easdem literas privilegii authoritate nostra regia innovare, approbare ratificareque et confirmare dignaremur. Quarum quidem literarum verba haec sunt.

Далі наводиться грамота Казимира IVeid 2 вересня 1491 р. (див. док. №51), в якій містить­ся привілей Владислава ІІ від 3 квітня 1415 р. (див. док. №38). Після цього подано текст.

Proinde nos Sigismundus Augustus rex praeinsertas literas privilegiorum et omnia in eis contenta, in quorum usu et possessione ipsi Armeni suburbiii Leopoliensis extant, authoritate nostra regia innovandas, approbandas, ratificandas et confirmandas duximus approbamusque, ratificamus et confirmamus harum serie literarum, decernentes easdem literas privilegiorum in omnibus conditionibus, clausulis et articulis robur debitae et perpetuae firmitatis obtinere debere. Adiacentes insuper, quod eisdem Armenis suburbii Leopoliensis opifices secundum veterem consuetudinem quosvis artificii cuiuscunque inter se habere eisque opificia exercere liberum erit. In cuius rei fidem sigillum nostrum praesentibus est appensum. Datum in conventu regni generali Piotrcoviensi feria tertia ante festum sanctae Agnetis proxima, anno Domini millesimo quingentesimo quinquagesimo nono, regni vero nostri vigesimo nono. Praesentibus reverendis in Christo patribus Andrea Zebrzidowski Cracoviensi, Iacobo Uchanski Vladislaviensi, Andrea Noskowski Plocensi, Ioanne de Przeramb nominato Chelmensi, ecclesiarum episcopis, et regni Poloniae vicecancellario, nec non magnificis, generosis et venerabilibus Ioanne in Tarnow Cracoviensi, castellano exercituum regni nostri summo et Striensi, Lubaczoviensique, Martino a Zborow Poznaniensi, Schidloviensi, Odolanoviensi, Stobnicensique, Spitkone Iordan de Zakliczyn Sandomiriensi, Premisliensi Camionacensique, Andreae de Koscielecz Calissiensi, Bidgostensi Pizdrensique, Ianussio de eadem Kosczielecz Siradiensi, Maioris Poloniae generali, Naclensique, Ioanne de Mielec Podoliae, regni nostri supremo marshalco ac Samboriensi, Chmielnicensi, Grodocensi, Andrea Srepiski de Golczewo Ravensi, palatinis, Ploczensique, Ioanne Christophoro in Tarnow comite Woiniczensi ac Sandomiriensi, Nicolao Trzebuchowski Gneznensi, succamerario nostro, burgrabio arcis Cracoviensis ac Brzestensi, Leloviensi, Rogoznensique, Ioanne Lutomirski Ravensi et maiestatis nostrae thezaurario, burgrabio Cracoviensi, Radomiensi, Lanciciensique, Valentino Dembynsky Sandecensi, Chenczinensi Czorstinensique, Stanislao de Tarnow Zawichostensi, regni nostri thezaurario, Syradiensi, Krzessoviensi, Osthrzessoviensi, Ioanne Sierakowsky Landensi, curiae nostrae referendario ac Przedecensi, Alberto Starzechowski Premisliensi, castellanis et capitaneis, Ioanne de Ocziessino regni Poloniae cancellario, Cracoviensi generali, Osswanczimensi, Zatoriensi, Sandecensi, Olstinensique capitaneo, Philipo Padniewski archidiacono, Raphaele Wargawski praeposito et thesauri nostri notario, Petro Misskowski scholastico Cracoviensi, Ioanne Derszniak succamerario Leopoliensi, secretariis, et aliis quampluribus dignitariis, officialibus et aulicis nostris testibus circa praemissa, fidedignis, sincere et fidelibus dilectis. Datum per manus praefati magnifici Ioannis de Ocziessino regni nostri cancellarii, Cracoviensis generalis, Osswanczimensis, Zatoriensis, Sandecensis, Olstinensisque capitaneo, sincere nobis dilecti.

Ioannes Ocieski regni Poloniae cancellarius subscripsit.

Relatio magnifici Ioannis de Ocziessino regni Poloniae cancellarii, Cracoviensis generalis, Osswienczimensis, Zatoriensis, Sandecensis, Olstinensisque etc. capitanei.

Λ⅞g^,⅜⅛⅛' игізмунд Август, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною пЮж® нашою грамотою, кому потрібно, всім і кожному, сучасникам та прийдешнім, ∣tδ⅛J)L?k які це читатимуть. Було нам представлено певними нашими радниками грамоту привілею найяснішого покійного Казимира, короля, нашого попередника, скріплену його печаткою, цілу, позбавлену будь-якої підозри, що містить певні вільності, права та прерогативи, надані вірменам, які перебувають поза мурами нашого міста Львова, на ґрунті церкви св. Йоана; і просили нас, щоб ту грамоту привілею ми вважали за гідне нашою королівською повагою відновити, схвалити, зміцнити та підтвердити. Цієї (грамоти) слова є такими.

Далі наводиться грамота Казимира IVeid 2 вересня 1491 р. (див. док. №51), в якій містить­ся привілей Владислава ІІ від 3 квітня 1415 р. (див. док. №38). Після цього подано текст:

Таким чином, ми Сигізмунд Август, король, внесену грамоту привілеїв та все, що в ній міститься, (а) тими (привілеями) користувалися та (їх) вживали ті вірмени львівського передмістя, вважали нашою королівською повагою відновити, схвалити, зміцнити і підтвердити, як і схвалюємо, зміцнюємо та підтверджуємо змістом цієї грамоти, вирішуючи, що та грамота привілеїв у всіх умовах, клаузулах та статтях повинна отримати силу належної та вічної міцності. До того додаємо, щоб було вільно тим вірменам львівського передмістя мати між собою будь-яких ремісників будь-якого ремесла та виконувати їм ремесло відповідно до давнього звичаю. Для довір’я до справи до даної (грамоти) є підвішено нашу печатку. Дано на вальному сеймі королівства в Пйотркові у найближчий вівторок перед святом св. Агнети, року Божого 1559, а нашого панування - 21. У присутності (список свідків). Дано через руки згаданого вельможного Йоана з Оцєшина, канцлера Польського королівства, генерального краківського, освенцимського, заторського, сандецького та ольштинського старости, щиро нам милого.

Йоан Оцєський, канцлер Польського королівства, рукою власною.

Свідчення вельможного Йоана з Оцєшина, канцлера Польського королівства, генерального краківського, освенцимського, заторського, сандецького та ольштинського і т.д. старости.

1561 р., травня 23, Вільнюс Сигізмунд Август виносить рішення, згідно з яким кожен львівський вірменин зобов'язаний підлягати вірменській юрисдикції і нести відповідні тягарі нарівні з усіма вірменами

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.516. Пергамент: 22,3x53,1 + 8 см. Ініціал “S”. Написи: “Contra Arme- nos, qui exemptionem a sua regia maiestatis obtinent” (XVI), “Anno 1561, feria sexta ante festum Pentecostes, w Wilnie” (XVII), “De puniendis Armenis excessis et Contravenientibus iuxta leges, rittus et consuetudines” (XVIII), “Feria sexta in crastino festi sanctorum Viti et Modesti martyrum, videlicet die 16 mensis Iunii anno Domini 1769 privilegium praesens ad acta terrestria Leopoliensia per oblatam porrectum, susceptum et ingros- satum est” (XVIII). Один напис вірмено-кипчацькою мовою. Печатка відсутня.

Коп.: MK, 95, k.504v-505v; ЦДІАУЛ. - Ф.475, оп.1, спр.5, арк.22-23.

Облята: ЦДІАУЛ. - Ф.9, оп.1, спр.127, арк.584-585.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.61-62.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.100-100зв. (польський).

Регести: MRPS, V/2, N8969; Каталог, №597.

igismundus Augustus Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, fi⅛J⅛⅞⅞⅜ Masoviae, Samogitiaeque etc. dominus et haeres. Significamus praesentibus literis ГЙрЙКЖ nostris, quorum interest, universis, quod cum venissent huc ad nos nonnulli Armenorum Leopoliensium nomine seniorum suorum tociusque eorum communitatis coram nobis exponentes, quod, etsi vigore privilegiorum suorum a serenissimis olim antecessoribus nostris regibus Poloniae illis concessorum, tum et vigore decreti divi olim parentis nostri inter ipsos et cives nostros Leopolienses lati praeter c[erto]s^[201] quatuor articulos in decreto eodem expressos iure suo Armenorum gaudeant eoque utantur, esse tamen nonnullos eorum, qui iuri illorum sese subducere et in alias iurisditiones confugere simul[que on]era¹ debita denegare consueverunt, itaque cum supplicatum esset nomine praefatorum seniorum tociusque communitatis Armenorum Leopoliensium, ut hac in re iuribus illorum caveremus et prospiceremus, nos [in eo]¹ racionibus illorum prospicere volentes cavendum et prospiciendum illis hisce literis nostris duximus, uti quidem cavemus et prospicimus, volumusque, ut deinceps perpetuis temporibus quilibet Armenoru[m, qu]icumque¹ simul cum eis habitat iuribusque, praerogativis et libertatibus eorum utitur, teneatur quoque et sit astrictus iuri et iurisditioni eorum in omnibus parere oneraque omnia aequaliter cum eis ferre et [subir]e¹, qui vero iurisditioni eorum parere noluerit, ut liberum sit illis in eum ipsum iuxta iura, leges, rittus et consuetudines ipsorum animadvertere, ita videlicet, ut nemo illorum possit deinceps a iure et iurisditione illorum in alias iurisditiones confugere vel sese eximere, aut etiam literis exemptionis a nobis vel a quopiam alio concessis, vel postea per nos aut successores nostros concedendis sese tutari, quominus iurisditioni et legibus eorum iuxta priora iura, privilegia et decreta ipsorum parere debeat, promittimusque pro nobis et serenissimis successoribus nostris, quod deinceps nullas exemptionis literas [c]uinque¹ Armenorum, quae iurisditionem eorum perturbare possent, daturi sumus et serenissimi successores nostri non sunt daturi. Si vero per quempiam Armenorum eiusmodi exemptionis literae quocumque tempore a nobis vel successoribus nostris obtente et impetrate fuerint, eas nullum robur habituras esse volumus ac declaramus per praesentes. In cuius rei testimonium sigillum nostrum praesentibus est appensum. Datum Vilnae feria sexta ante festa Pentecostes proxima, anno Domini millesimo quingentesimo sexagesimo primo, regni vero nostri trigesimo secundo.

Philippus Padniewski, episcopus et vicecancellarius, subscripsit.

Relatio reverendi in Christo patris domini Philippi Padniewsky, episcopi Cracoviensis et regni Poloniae vicecancellarii.

,игізмунд Август, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною нашою грамотою всім, кому потрібно. Що коли прийшли до нас деякі з львівських ∣δ⅜∕)L?k вірменів, від імені своїх старших та всієї громади перед нами висловили, що оскільки за своїми привілеями, наданими покійними найяснішими попередниками, польськими королями, так, як і за декретом покійного божественної (пам’яті) нашого батька, вчиненим між ними та нашими львівськими міщанами^[202], окрім певних 4 статей, що у тому декреті з’ясовано, у своєму вірменському праві хай тішаться та користуються, однак є між ними дехто, що відмовляється підлягати їхньому праву та втікає в інші юрисдикції та потім (від сплати) належних податків звик відмовлятися. Тому коли нас просили від імені згаданих старших та всієї громади львівських вірменів, щоб у цій справі їхні права застерегли і допомогли, ми, бажаючи допомогти у їхніх проблемах, вважали їм застерегти та допомогти цією нашою грамотою, як і застерігаємо та допомагаємо. Та хочемо, щоб надалі на вічні часи будь-який вірменин, який разом з ними живе та їхніми правами і свободами, та вільностями користується, повинен і зобов’язаний їхньому праву та юрисдикції у всьому коритися та всі тягарі рівномірно зі всіма нести і віддавати^[203]. А хто б не хотів коритися їхній юрисдикції, щоб можна було його їм відповідно до їхніх прав, законів, обрядів та звичаїв покарати, а саме так, щоб потім ніхто з них від їхнього права та юрисдикції в інші юрисдикції не мав втікати або себе вилучати, чи оборонятися грамотами вилучення^[204], надані нами або будь-ким іншим, або пізніше нами або нашими спадкоємцями будуть надані; щоб мав слухатися їхньої юрисдикції і законів відповідно до їхніх попередніх прав, привілеїв та декретів. Та обіцяємо за нас та наших найясніших спадкоємців, що надалі жодної грамоти вилучення не дамо будь-кому з вірменів, що можуть їхню юрисдикцію турбувати, ані наші найясніші спадкоємці не дадуть. Якщо ж хто з вірменів таку грамоту вилучення отримає та випросить, тоді хочемо і декларуємо даною (грамотою), щоб (вона) жодної сили не мала. Для чого для засвідчення справи наша печатка є підвішена. Дано у Вільно у найближчий понеділок перед святами П’ятидесятниці, року Божого 1561, а нашого панування - 32. Филип Паднєвський, єпископ та віце-канцлер, підписав.

За свідченням велебного у Христі пана отця Филипа Падневського, краківського єпископа та віце-канцлера Польського королівства.

1563 р., січня 18, Пйотрків

Сигізмунд Август розглянув скарги львівських вірменів на бурмистра й райців Львова, які втру­чаються в їхню юрисдикцію і допускаються різних несправедливих вчинків, та прийняв рішення щодо компетенції міського та вірменського суду відносно нерухомого майна вірменів, карних справ та інших спірних питань юрисдикції

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.522. Пергамент: 57,5x77,5 + 11 см. Написи: “Decret Sigmunta Augusta krola micdzv Ormiany Lwowskiemi, actorami, a raicami Iwowskiemi [...] iurisdictia y o sadzenie spraw” (XVII), “Serenissimi Sigismundi Augusti, anno 1563” (XVII), “Feria 2 ante festum s[anctae] Agnetis” (XVII). Один напис вірмено-кипчацькою мовою. На шовковому зелено-білому шнурку печатка: Gum., XIV, N50.

Другий ориг.: Muzeum Narodowe w Krakowie. - Biblioteka Czartoryskich. - Dokumenty pergaminowe. - N925. Пергамент: 53x77 + 11,5 см. Написи: “Decretum 1563 feria 2 ante festum sancti Agnetis. 1. Iurisdictio officii consularis et iudicii scabinalis in 4 articulis declarator. 2. Armeni 12 seniores constitutum. 3. Locus in pretorio ad sessiones senoires Armenis concedenda” (XVI), “1563 Sigismundi Augusti” (XVII), “Sigismundi Augusti decretum inter ofivia civilia cum Armenis 1565 [sic]” (XVI). Далі один вицвілий напис. Покрайні написи на титульному аркуші пергаменту повторюють зміст грамоти. На шовковому біло-синьо-червоному шнурку печатка: Gum., XIV, N50.

Коп.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.613, арк.121-124зв.; спр.614, арк. 124-132; Ф.475, оп.1, спр.5, врк.24- 34зв.; Czart., 2014, s.94-102; Czart. 2030, s.95-106.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.63-72.

Переклад: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.1154, арк.28-34; Оссол., спр.2117, арк.100зв.-106 (польський).

Регести: Каталог, №605; Katalog, N1030.

Sigismundus Augustus Dei gracia rex Poloniae, magnus dux Lituaniae, Russiae, Prussiae, Masoviae, Samogitiae etc. dommus et haeres. Significamus praesentibus literis nostris, universis et singulis, praesentibus et futuris, harum noticiam habituris, postquam vocati essent in iudicium nostrum literis citationum nostrarum famati proconsul, consules, advocatus et scabini totaque communitas civitatis nostrae Leopoliensis a senioribus ac tota congregatione Armenorum civitatem nostram Leopoliensem inhabitantium, ideo quia illi non attentis in partemque reiectis iuribus, privilegiis decretisque pro parte ipsorum Armenorum a serenissimis antecessoribus nostris concessis a nobisque confirmatis ac mandatis nostris, ad eos multoties datis, ausi sint sese in iudicia illorum ingerere et iurisditionem suam passim in omnibus rebus et iniuriis ultra quatuor articulos in decreto divi parentis nostri inter eosdem lato specificatos et descriptos in illos extendere, sineque scitu et voluntate seniorum Armenorum ipsos Armenos etiam post data ad illos mandata nostra in carceribus illorum civilibus detinere mancipareque, neque eisdem senioribus Armenorum ad requisitionem illorum lictores servosque ac civiles ad comprehendendum Armenos delinquentes concedere voluerint, imo in praeiudicium iurium illorum mandatique nostri poenalis honestum Thomanum Steczkowicz iuratum Armenum hominem quietum violenter captum carceribus civilibus coniicere repaguloque duorum hostiorum carcerum minus iuste clausum mancipare detinereque, neque exceptionibus illius, quod in eo passu iurisditioni illorum non subiacebat, locum dare curaverint, quae praemissa omnia duobus millibus aureorum adversus eosdem estimabant. Privatim vero extra contenta citationum querebantur prohibere eisdem proconsulem, consules, advocatum et scabinos Leopolienses iudicia de immobilibus bonis exercere, eademque ratione causas de vulneribus cruentis eis iudicare non permittere. Emptiones bonorum immobilium in civitate et suburbio eiusdem illis denegare, conventicula Armenorum interdicere, seniorum Armenorum, quod auctus sit numerus, ultraque sex seniores, qui iudicio Armenico cum advocato civili praesident, insuper alios sex eligere prohibere, absentibusque aliis senioribus vices eorum in iudicio supplere non permittere. Currus item cum mercibus illorum praeter ullam iustam causam proconsulem et consules arestasse, regimen vero civitatis, cuius nomine ipsi Armeni iurisditioni civili parent, in immensum et infinitum extendere, sub pretextuque regiminis quacunque levi ex causa Armenos vocatos carceribus mancipare, nulla etiam exceptione ad seniorum Armenorum iurisditionem permissa, vigoreque eiusdem regiminis prohibere illis, ne proficiscantur in externas regiones ad emendum et vendendum merces quasvis, neque ut numerum boum aut cerae pro arbitrio suo coemant. Insuper lictores pro excessivis et delinquentibus Armenis sive eorum familia nolle mittere. Ad ea famati proconsul, consules, advocatus, scabini totaque communitas civitatis nostrae Leopoliensis per plenipotentes suos famatos Albertum baccalaureum et Ioannem Zaleski consules, Ioannem Sponer notarium ac Mathiam Socha scabinum civitatis eiusdem, productis binis decretis divi parentis nostri, uno de data Piotrkoviae in conventu generali sabbato ante dominicam Oculi anni millesimi quingentesimi decimi, altero vero Cracoviae in conventu generali sabbato proximo ante dominicam conductus Paschae anno millesimo quingentesimo vigesimo tercio, allegabant, Armenos contraveniendo decretis praenominatis divi parentis nostri non solum ipsosmet seniores iurisditioni eorum civili parere recusare, sed aliis quoque Armenis prohibere, ne pareant, duplicique iure eosdem subesse iurisditioni civili vigore decretorum memoratorum, partim ratione quatuor articulorum, qui iudicio proconsulis, consulum, advocati et scabinorum iure Maidemburgense iudicandi commissi sunt, partim etiam ratione regiminis ad defensionem bonumque regimen civitatis pertinentis. Ex iis vero articulis primum esse, quod pro bonis et rebus immobilibus, puta haereditatibus, domibus, hortis et agris aliisque eius generis, iudicia quaevis iurisdicioni illorum Maideburgensi competant, atque etiam in hunc diem de bonis immobilibus non alio iure praeterquam Maideburgense iudicium civile Armenos iudicabat. Alterum articulum continere, quod pro homicidiis vulneribusque cruentis et lividis ex quacunque causa commissis Armeni coram eodem iudicio civili iure Maidemburgensi itidem iudicandi sunt. De reliquis vero duobus articulis, utpote violentiis et furtis in civitate et extra civitatem commissis, quod a iudicio civili iudicentur, nullam controversiam esse. Thomam Steczkowicz Armenum contemptus et rebellionis causa proconsuli carceribus mancipandum inssisse, quod ter obdestinatus ad residentiam consularem venire recusaverit, causam vero obdestinationis eius fuisse, ne contra literas mandatorum nostrorum ac publicam constitutionem officii proconsularis pro nundinis in Choczim se conferre auderet, sed iuxta veterem consuetudinem in Sniatin proficisceretur. Pertinuisseque hanc constitutionem ad bonum regimen civitatis, ob idque, quod officio consulari parere recusavit, in eum poena carceris animadvertisse, permittereque proconsulem et consules unicuique Armeno ad officium proconsulis siue consulare vocato, quem voluerint, consilii et assistenciae gratia sibi adhibere et a sententia, tam proconsulis, quam consulari, si ea gravatum se senserit, ad nos provocare, quod etiam ipsi Thomae Steczkowicz facere licuit, si eadem ratione ad consules ter vocatus venisset. Conventicula inscio et irrequisito consulatu absenteque advocato nocturno tempore extra pretorium civile, tanquam locum civitatis publicum illis designatum, non licere facere, neque conventicula eiusmodi, quae ab hominibus nationis et ritus alterius fiunt, nota suspicionis carere, cuius rei gratia singularem superintendentiam officium consulare coactum fuisse habere. Emptiones bonorum immobilium in civitate et extra civitatem ideo prohibere, quod ex antiqua civitatis illius locatione, certus numerus platearum Armenis, Rutenis et Iudaeis designatus sit, fuisseque multas areas desertas post conflagrationem civitatis illius in anno millesimo quingentesimo vigesimo septimo, quas magno etiam pretio solute Armeni, Ruteni et Iudaei hereditarie emissent, verum id illis denegatum esse, ne universa prorsus civitas ab illis occuparetur, ab eoque tempore eisdem omnibus nationibus non licere amplius plus bonorum hereditariorum obtinere, praeterquam eo numero, quem nunc retinent. Numerum seniorum praeter sex, qui iudicio praesident, ipsos Armenos alios sex auxisse eorumque pro arbitrio suo electionem facere, et praeter duos extraneos omnes alios vinculo sanguinis coniunctos esse, neque etiam tutum fore in illa civitate finitima officio seniorum fungi affinitate sanguinis iunctos, si quidem et ipso iure id interdictum sit. Iuramentum autem fidelitatis nobis adservandae debere eosdem Armenos non privatim, sed in praesentia proconsulis et consulum praestare. Lictores civiles eis non denegare praesertim in familiam Armenorum nationis illorum carceribus mancipandam, verum absque advocato civilis praesentia, qui unacum sex senioribus Armenis causas Armenorum iudicat, non licere privatim senioribus quenquam Armenum carceribus vel poena aliqua alia punire, ex eaque ratione, cum praeter advocati civilis scientiam aliquem Armenum carceribus mancipare volunt, illis lictores denegare, sed neque etiam lictores aut carceres eis interdicere in eos Armenos, qui in censibus soluendis negligentes fuerint. Currus illorum propterea arestasse, quod cum literae universales conventus regni in civitatem allatae fuerant, multum intererat reipublicae civitatis illius, ut ea de re certiores omnes redderentur, ne ignorantia sua aliquis vel publico civitatis, vel privato etiam iuri suo derogaret. Eam tamen arrestationem brevem admodum fuisse ad primamque requisitionem illorum arestum relaxatum esse, neque despectus alicuius Armenis inferendi id fecisse. Porro quod ad regimen civitatis illius attinet, curare sedulo, ut omnes civitatis illius incolae ad decori honestique regulam in omnibus servandam ducantur, providere, ne quid sinistri accidat, ne civitas bello, ne seditionibus, ne insufficientia rerum, ne incendus, ne pestilentia, pondere, mensura opprimatur, totumque denique corpus civitatis ita curare, ne dum partium alteri consulunt, alteram negligant, quae omnia, cum res postulaverit, consules maturo inter se consilio praehabito constituere, ac deinde tam Armenis, quam aliis civibus imprimis denunciare, quo tandem constitutio regiminis ab omnibus diligenter et inviolato servetur. In contrarium Armeni predicto privilegio declarationis divi parentis nostri de data Cracoviae sabbato ante dominicam Iudica anni millesimi quingentesimi octavi, ac decreto de data Cracoviae feria tercia proxima post festum sancti Lucae Evangelistae anni millesimi quingentesimi decimi octavi, tum etiam constitutionibus iuris Armenici de data in conventu regni generali Piotrkoviensi sabbato ante dominicam Quinquagesime anni millesimi quingentesimi decimi noni, ac posteriori decreto praenominato divi parentis nostri de data in conventu generali sabbato ante dominicam conductus Paschae anno millesimo quingentesimo vigesimo tercio referebant, divum parentem nostrum, cum ex designatione termini ad comparendum et producendum iura Armenica in conventu generali Piotrkoviensi tam ipsis Armenis, quam proconsuli et consulibus Leopoliensibus a divo parente nostro praefixi, Armenos in conventu illo comparuisse iuraque sua ex Armenico in Latinum traducta coram maiestate paterna ac consiliariis regni produxisse, quae quidem iura correcta authoritate maiestatis paternae ac conventus regni confirmata sunt. Neque in conventu illo proconsulem consulesque iuribus illorum contradixisse, vigoreque eiusmodi iurium sibi concessorum iudicia etiam de bonis immobilibus ipsorum Armenorum seniores Armenorum cum advocato illorum civili ad hoc usque tempus exercere. Decretaque priora posteriori decreto divi parentis nostri limitata esse, quando quidem eodem decreto continetur. Resignationes ac intromissiones bonorum immobilium haereditariorum parique racione et recognitiones dimissionum successionis bonorum immobilium debere coram iudicio civili fieri, ad actaque civilia inscribi, ex eoque apparere, quod, posteaquam de bonis immobilibus controversia coram iudicio Armenico decisa fuerit, tum demum resignationes, intromissiones et recognitiones divisionum bonorum immobilium coram iudicio civili fieri debeant. Eodemque etiam decreto priora decreta de iudicio vulnerum limitata esse, quod in eo contineatur, delicta omnia criminalia, utpote violentias et quae vitae privationem honoremque ac bonam famam concernunt, seu actiones pro illis criminaliter intentatas debere ad iudicium civile remitti, ob idque actiones de vulneribus civiliter intentatas non alteri iudicio quam Armenico iuxta specialem articulum de iudicandis Armenorum vulneribus competere. Thomam Steczkowicz scabinum iudicii eorum Armenici ex praescripto decreto de Iwaskone non licuisse proconsuli sine praesentia et cognitione seniorum Armenorum carceribus mancipare, proptereaque, quod ea in parte proconsul cum consulibus violaverint privilegii memorati declarationem, ob id eosdem poenam ducentarum marcarum pecuniae in eodem privilegio specificatam fisco nostro succubuisse. Neque currus cum mercibus in despectum ac diffamationem illorum arestare proconsuli et consulibus licuisse. Manifesteque ex eo apparere, incarcerationem Thomae Steczkowicz et curruum arestationem non tam regiminis alicuius causa, quam in despectu et diffamatione damnumque et iacturam illorum factam esse. Conventicula autem pro bono ordine regiminis Armenici licere eisdem facere, ideo quod in eis conventiculis episcopum suum eligant, sacerdotes constituant, ecclesiae reparationis pauperumque, ne vicatim mendicent, curam habeant, ibidemque et testamenta resque alias ex veteri more conficere soleant. Emptiones bonorum immobilium in civitate et extra civitatem semper illis antea liberas fuisse, compluresque esse cives, qui bona immobilia apud Armenos coempta in hunc usque diem possident. Numerum duodecim seniorum ex articulis iuris illorum Armenici propterea concessum illis fore, ut absentibus aliis a cillitate ii, qui praesentes sunt, locum et vices absentium suppleant, non maiorem tamen numerum quam sex seniores iudicio cum advocato civili praesidere. In seniores eligere homines eos, qui morum honestate et vitae integritate caeteros superant, neque in electione seniorum affinitatis alicuius, quam potius honestatis et probitatis rationem ab illis haberi, ac ipsosmet Armenos ex antiqua consuetudine seniores Armenorum inter se eligere. Iuramenta vero fidelitatis nobis servandae ex veteri consuetudine in ecclesia sua Armenica, etiam absente officio consulari, praestare. Eademque etiam ratione posteriori decreto nostro permissam esse potestatem senioribus Armenis, caeteros Armenos, tum etiam servos et servas illorum, in carcerem civitatis tradere. Neque id in eo decreto contineri, ut duntaxat ratione census non soluti Armenos carceribus tradere debeant, verum licere illis quosvis Armenos excessivos carceribus tradere. Ratione regiminis non excusare se, quominus iurisditioni civili pareant, sed proconsulem et consules extendere regimen in quamcunque rem, ac eos carceribus sub praetextu regiminis mancipare. Proconsul vero et consules Leopolienses contendebant, tam in prioribus, quam posteriori decreto ac in ipsis articulis iurium Armenicorum a divo parente nostro confirmatorum ubique quatuor articulos specificatim in debito robore conservatos, neque illis quicquam derogatum esse, posteriorique decreto ultra priores quatuor articulos insuper alios additos esse. De resignationibus, intromissionibus, divisionum recognitionibus coram iudicio civili iudicandis, itidemque et actiones vulnerum, tam criminaliter, quam civiliter intentatas coram iudicio civili iudicari debere. Poenam ducentarum marcarum propter incarcerationem Thomae Steczkowicz fisco nostro non succubuisse, ideo quod initentes articulo de regimine id fecerunt, eodemque modo et currus cum mercibus arestaverint, ut de universalibus literis nostris, quae ad omnes referebantur, Armenos certiores redderent. Neque etiam Armenis unquam plures possessiones bonorum immobilium in civitate et extra civitatem coemere, Commonstraveruntque decretum divi parentis nostri de data Piotrkoviae in conventu generali feria sexta post festum sancti Valentini anni millesimi quingentesimi vigesimi quinti, quo Rutenis prohibita est facultas coemendarum plurium domorum. Seniorum numerum, quos ipsimet Armeni eligunt, esse intollerabilem. Iuramenta vero fidelitatis merito in praesentia proconsulis et consulum Armenos praestare teneri, per eosdemque seniores eligi debere. Nos cum consiliariis nostris in eo praesenti conventu regni congregatis, controversia partium, privilegiis iuribusque et decretis ac munimentis omnibus ad causam pertinentibus diligenter revisis et perpensis, prospicere volentes, ne in illa civitate nostra amplius ullae controversiae aut differentiae propter ambiguitatem verborum ex prioribus decretis emergentem inter officium consulare et Armenos oriantur, utque deinceps omnis occasio eis tollatur et praecludatur. Ex sentencia consiliariorum omnium nostrorum de articulis supranominatis quatuor in literis decretorum et privilegiorum divi parentis nostri specificatorum, ita decernimus elucidando primum articulum de immobilibus, quod causae omnes de bonis immobilibus Armenorum in civitate et suburbio Leopoliensi sub iurisditione civili consistentium, non per seniores Armenorum, sed per proconsulem, consules, advocatum et scabinos civitatis Leopoliensis perpetuis temporibus iudicandae erunt, idque eo modo, quod quotiescunque causa aliqua de bonis immobilibus Armenorum tam per hominem Romanae ecclesiae sive alterius ritus instituta fuerit, proconsul et consules advocatusque et scabini non alio iure causas eiusmodi iudicabunt, praeterquam ex praescripto iuris Maidemburgensis, quod si vero inter utrumque Armenum controversia de bonis immobilibus exorta fuerit, quoque pari ratione eam proconsul, consules, advocatus et scabini Leopolienses iuxta dispositionem articulorum iuris Armenici iudicabunt. Ex ea ratione, quod successiones Armenorum diversae sunt successionibus iuris Maidemburgensis. Divisiones vero successionis bonorum immobilium haereditariorum Armeni inter se secundum praescriptum articulorum suorum facient; intromissiones tamen in bona immobilia Armenorum secundum decretum divi parentis nostri per advocatum civilem et duos scabinos Armenos fieri debent, quarum recognitiones coram officio civili facere tenebuntur. Resignationes autem et intromissiones, tum etiam divisionum recognitiones de bonis immobilibus omnibus coram iudicio civili eiusdem civitatis secundum praescriptum posterioris decreti fieri debere. Reliqui vero tres articuli, utpote de violenciis, de homicidiis et de furtis, debent in suo robore permanere cum ea declaracione, quod causae omnes pro violentiis in civitatem et extra civitatem quomodolibet commissis, tum etiam causae pro homicidiis, ac item causae pro violentiis, et quae vitae privationem honoremque et bonam famam Armenorum concernunt, non per seniores Armenorum, sed per proconsulem, consules, advocatum et scabinos Leopolienses iuri civili Maidemburgensi iudicari debent. Articulum vero de vulneribus ita deinceps intelligi volumus, actiones omnes pro vulneribus Armenorum criminaliter intentatas iudicio proconsulis, consulum, advocati et scabinorum iure Maidemburgense decidendas esse. Quod si vero actio de vulneribus civilis esse cognoscetur, licebit Armenis et unicuique eorum a consulatu et iudicio scabinali se excipere ad iudicium suum advocati et seniorum Armenorum. De regimine decernimus, Armenos iuxta decretum divi parentis nostri in omnibus bonum regimen civitatis illius exposcentibus ac ad defensionem civitatis illius pertinentibus proconsuli et consulibus civitatis illius parere et obedire tenere. Regimen vero ita declaramus, quod temporibus ab hoste vel bello suspectis plena et absoluta facultas regiminis sit poenes consulatum, transgressoresque Armeni constitutionis regiminis de defensione civitatis iuxta demeritum poena per proconsulem et consules puniendi sunt, in his vero, quae ad politicum ordinem pertinent, utpote de provisione ignis, pestilenciae, victus et aliarum rerum pro decoro, commodo, honesto et utilitate civitatis pertinentium, quaecunque unanimi et communi consensu a consulatu totaque communitate civium et Armenorum laudata et constituta fuerint, Armeni omnia tenere et observare tenebuntur sub poena non alia quam carceris, quae de unanimi consensu omnium circa constitutionem promulgata et publicata fuerit. Ratione cuius regiminis quotiescunque Armeni a proconsule et consulibus per honestam familiam civilem vocati fuerint, coram eis comparere ac poenam carceris, ut praemissum est, ex consensu unanimi, tam proconsulis, consulum, communitatisque civium, quam etiam Armenorum Leopoliensium circa constitutionem regiminis promulgatam sustinere tenebuntur. Liberum autem erit Armenis, posteaquam coram proconsule et consulibus comparuerint, si animadverterint negotium, cuius nomine vocati fuerint, ad iudicium proconsulis et consulum non pertinere, se excipere ad advocatum civilem et seniores Armenorum. Quam exceptionem proconsul et consules illis admittere eosque ad advocatum et seniores Armenorum remittere debebunt. In omnibus autem aliis actionibus et causis praeter quatuor articulos superius recensitos Armeni coram advocato civili et senioribus Armenorum comparere et unicuique de se querenti secundum tenorem et dispositionem articulorum iuris Armenorum iustificare tenebuntur astrictique erunt. Incarcerationem Thomae Steczkowicz non probamus in eo casu, decernimusque in posterum, ut a proconsule et consulibus deliberatius causa cognoscatur, priusquam ad incarcerationem perventum fuerit. De arrestatione curruum cum mercibus Armenorum decernimus, quoniam non dare constat proconsulem et consules arestationem in derogationem literarum mandati nostri aut contemptum et diffamationem Armenorum fecisse. Ideo ab hac impetitione proconsulem et consules liberos et absolutos facimus. Deinceps vero proconsul et consules literis mandatorum nostrorum ea, qua par est, reverentia deferent, neque quicquam in derogationem privilegii divi parentis nostri aut decretorum committent, sub poena in eodem privilegio specificata. Quod vero ad praescriptum numerum domorum Armenicarum attinet, quandoquidem ad praesens neque consulatus docuit, minorem esse debere quam nunc est, neque etiam Armeni comprobaverunt, maiorem illis concessum, relinquimus Armenis liberum esse cum numerum domorum obtinere, quem nunc habent. Quodsi tamen deinceps Armeni legitimis et authenticis documentis comprobaverunt, ultra cum, quem nunc possident, maiorem eis antea concessum fuisse numerum, tum licebit illis numerum domorum, quem prius habuerunt, parem aequalemque obtinere. Et quoniam coram nobis evidentibus causis proconsul et consules non edocuerunt neque comprobaverunt, conventicula Armenorum in domo illorum privata ad instar pretorii per Armenos, ut asseritur, constructa esse suspecta, imo ex relatione fidedignorum intelleximus, Armenos religionis et aliorum privatorum negociorum suorum causa, non tamen ad iudicia exercenda, convenire solere, ob id decernimus, Armenis conventicula licere facere, si tamen in posterum legitima causa interveniente per consules probatum fuerit, quod eadem suspicioni obnoxia fuerint, tum poenam arbitrio nostro irrogandam contra Armenos nobis reservamus. Neque etiam proconsul et consules senioribus Armenorum ac universae congregationi illorum, quotiescunque necessitas exposcet, locum in praetorio civili denegare debent. De numero duodecim seniorum Armenorum, eo perpenso, quod vigore iurium Armenorum electio duodecim seniorum permissa est, Armenos ex ea ratione, ut ii, qui praesentes sunt, absentium vices in iudicio Armenico sustineant. Ob id decernimus, Armenos secundum praescriptum articuli in iure Armenico contenti duodecim seniores eligere debere, non amplius tamen duntaxat sex seniores cum advocato civili iudicio Armenico praesidebunt. Tenebuntur autem seniores Armeni circa electionem annis singulis iuramentum fidelitatis nobis servandae sermone vulgari Polonico in praesentia eorum praestare, quos capitaneus noster Leopoliensis pro tempore existens ex officio suo atque ipsi quoque consules itidem ex officio suo ad id deputaverint miserintque. Insuper decernimus, quotiescunque proconsul et consules a senioribus Armenis requisiti fuerint pro familia civili ad incarcerandos excessivos et delinquentes, tam Armenos ipsos, quam servos et servas illorum, qui non fuerint Romanae ecclesiae, tum proconsul et consules sine ulla exceptione familiam civilem mittere atque carceres ad mancipandos excessivos Armenos servosque et servas illorum concedere debent. Reliquos vero omnes articulos, de quibus ad praesens controversia coram nobis non intercessit, in privilegiis et decretis divi parentis nostri contentos utrique parti in robore debito conservamus, hoc nostro decreto mediante. In cuius rei fidem sigillum nostrum praesentibus est subappensum. Datum Petricoviae in conventu generali regni feria secunda ante festum sanctae Agnetis proxima anno Domini millesimo quingentesimo sexagesimo tercio, regni vero nostri anno trigesimo tercio.

Ioannes Ocieski, regni Poloniae cancellarius, subscripsit.

Relacio magnifici Ioannis de Ocziessino, regni Poloniae cancellarii, Cracoviensis generalis, Oswieczimensis, Zatoriensis, Samboriensis, Olstinensisque capitanei.

игізмунд Август, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною нашою EsSjT®' грамотою всім і кожному, сучасників та прийдешніх, хто це читатиме, кому потрібно.

Що були покликані до нашого суду нашою грамотою позову славетні бурмистр, sj⅜j⅞¾ι⅜? райці, війт і лавники та вся громада нашого міста Львова з боку старших і всього суспільства вірменів, які у нашому місті Львові живуть, про те, що вони, не звернувши уваги та відкинувши права, привілеї та декрети, надані тим вірменам найяснішими нашими попередниками та нами підтверджені, і (відкинувши) наші мандати, видані їм багато разів, наважилися втрутитися у їхні суди та юрисдикцію повсюдно у всіх справах та кривдах понад 4 статті, що виражено та описано у декреті божественної (пам’яті) нашого батька, виданого (у справі) між ними, та без відома та волі вірменських старших вже після видання до них наших мандатів тих вірменів кинули у їхні міські в’язниці та тримали (там). Також тим вірменським старшим на їхню вимогу не хотіли дати ціпаків та міських слуг для затримання і потім передачі до в’язниці вірменів-злочинців, і загалом задля кривди їхніх прав та нашого мандату, в якому йдеться про штраф Томі Стецьковичу, вірменському присяжному; спокійну людину, насильно спіймавши, дали вкинути до міської в’язниці, і за двома дверима у в’язниці несправедливо залишали та тримали; не дбаючи про його винятковість, який у тій справі їхній юрисдикції не підлягав, який (Стецькович) все згадане у дві тисячі червоних золотих проти них порахував. Окрім того, понад подане позивачі скаржилися, що їм забороняють львівські бурмистр, райці, війт і лавники чинити суди про нерухоме майно, таким же чином не дозволяють судити їм справ про криваві рани; забороняють купівлю нерухомих маєтків у місті і на передмісті, не дозволяють вірменських зібрань; вірменських старших, число яких є збільшено понад 6 старших, що засідають з міським війтом при вірменському суді, потім забороняють обирати інших 6 (старших) і при відсутності інших старших не дозволяють, щоб на їхньому місці засідали. їхні вози з товарами без будь-якої справедливої причини бурмистр та райці заарештували. А порядок міста, якого слухаються ті вірмени міської юрисдикції, (райці) дуже широко та безконечно розтягують і під приводом покращення того порядку звикли з найменшої причини позивати вірменів і до в’язниці кидати, не дозволяючи звернення до юрисдикції вірменських старших, і відповідно до такого порядку забороняють їм, щоб не їздили до чужих країв для купівлі та продажу будь-яких товарів і щоб скупляли певну кількість волів або воску за їхнім рішенням. Крім цього, не посилали ціпаків для покарання зухвалих та злочинних вірменів або їхньої челяді.

До цього славетні бурмистр, райці, війт, лавники і вся громада нашого міста Львова через своїх уповноважених чесних Альберта бакалавра та Йоана Залеського, райців, Йоана Спонера, писаря, і Матія Соху, лавника того міста, показали два декрети божественної (пам’яті) нашого батька: один з датою у Пйотркові, на вальному сеймі, у суботу перед неділею “Окулі”, року 1510¹, другий у Кракові, на вальному сеймі, у найближчу суботу перед Вербною неділею, року 1523². Оповідали, що вірменські старші, противлячись згаданим декретам божественної (пам’яті) нашого батька, не тільки власне самі відмовляються коритися міській юрисдикції, але також іншим вірменам забороняють коритися. І підлягаючи у двоякому праві міській юрисдикції, відповідно до згаданих декретів, а частково з огляду на 4 статті, які є доручені до судження бурмистру, райцям, війту і лавникам магдебурзького права, частково також стосуються порядку щодо оборони і доброго порядку міста. А з тих статей перша є, що (справи) про маєтки та нерухомості, тобто дідичності, будинки, городи і поля та інше тому подібне, належать до судів їхньої магдебурзької юрисдикції і також до цього дня (справи) про нерухомі маєтки не іншим правом судилися, тільки у міському магдебурзькому суді. Інша стаття містить, що (справи) про вбивства, криваві рани та синці, завдані з будь-якої причини, також мають розглядатися перед тим міським магдебурзьким правом. А про інші дві статті, а саме про насильства та крадіжки, що стаються у місті та поза містом, немає бути жодної суперечки, що вони міським судом розглядаються. Вірменина Тому Стецьковича бурмистр наказав посадити до в’язниці через його погорду та непослух, який будучи тричі викликаний, відмовлявся прийти до раєцької резиденції. А причиною до того виклику було (те), що проти грамоти нашого мандата та публічної постанови бурмистрівського уряду, щоб не наважувався їхати до Хотина на ярмарок, а за стародавнім звичаєм їхав до Снятина; і ця постанова належить до доброго порядку того міста, і через те, що раєцькому уряду відмовився коритися, його карою ув’язнення покарали, дозволено бурмистру та райцям кожного вірменина, якого захочуть, закликати до уряду бурмистра або райців для поради та допомоги собі й апелювати (вірменину) до нас від декрету, як бурмистра, так і райців, якщо б йому здався обтяжливим. Таку (апеляцію) також тому Томі Стецьковичу слід було зробити, якщо б прийшов, коли був таким чином тричі покликаним до райців. Зібрань не годиться їм чинити без відома і дозволу ради, а також війта у нічний час поза міською ратушею, як громадського місця того міста, назначеного їм. І на такі зібрання, які люди іншої нації та обряду проводять, падає підозра, за чим особливий нагляд повинен мати раєцький уряд. Купівля нерухомих маєтків у місті і на передмісті забороняється тому, що з давньої локації того міста є визначена певно кількість вулиць вірменам, українцям та євреям, та існує немало пустуючих ґрунтів після пожежі того міста, яка сталася у 1527 році, які (ґрунти) за невелику ціну вірмени, українці та євреї спадково викупили. Але таке їм заборонено, щоб не осіли у всьому місті, і з того часу всім націям не годиться мати нерухомих маєтків більше того числа, яке тепер мають. Число старших понад 6, які при суді засідають, ці вірмени примножили до інших шести, проводячи їх вибори за своїм рішенням і окрім двох сторонніх всі інші є родичами. І це є небезпечно у тому прикордонному місті мати на уряді старших, які поєднані кровною близькістю, що є самим правом заборонено. А присягу збереження вірності нам вірмени повинні складати не приватно, але - у присутності бурмистра і райців. Міським ціпакам не заборонено тримати їх в ув’язненні, особливо челядь вірменської нації, але без міського війта, який разом з 6 вірменськими старшими судить, не можна приватно вірменським старшим жодного вірменина карати ув’язненням або іншою карою. І з тієї причини, коли без відома міського війта схочуть дати до ув’язнення якогось вірменина, ціпаки мають відмовити. Але їм не заборонено (використовувати) ціпаків або ув’язнювати тих вірменів, які були недбалими при сплаті податків. їхні вози тому арештовуються, що за грамотою універсалу сейму королівства³, принесеного до нашого міста, багато належало міській громаді, щоб усі про це знали, аби хто зі свого незнання публічне право того міста чи також своє власне не порушував. Однак цей арешт буде коротким і на найпершу вимогу той арешт буде відмінений, і що це чинилося не задля якоїсь кривди. Що стосується порядку того міста, про те пильно (райці) турбуються, щоб усі жителі того міста до гармонії та чесних приписів у всьому були приведені; дивляться, щоб нічого поганого не сталося, щоб місто не були притиснене війною, збуреннями, браком речей, пожежами, чумою, вагою та мірою. Далі піклуються, щоб все місто цілком так зберегти, аби якійсь стороні (міста) допомагаючи, іншу (сторону) не знехтувати. Про це все, коли для цього є потреба, райці між собою, добре порадившись, звикли встановлювати, і потім, як вірменам, так й іншим міщанам найперше оголошують для того, щоб така постанова порядку всіма уважно та непорушно зберігалася.

Проти чого вірмени показали привілей уточнення божественної (пам’яті) нашого батька з датою у Кракові, в суботу перед неділею “Юдіка”, року 1518⁴, також декрет з датою в Кракові, у найближчий вівторок після свята св. Луки євангеліста, року 1519, а потім конституції вірменського права з датою на сеймі королівства у Пйотркові, у суботу перед неділею П’ятидесятниці, року 1519⁵, і останній вищеназваний декрет божественної (пам’яті) нашого батька з датою на вальному сеймі у суботу перед Вербною неділею, року 1523⁶; (вірмени) повідомили, що божественної (пам’яті) наш батько визначив та встановив термін для складання та пред’явлення вірменських прав на вальному сеймі в Пйотркові, як тим вірменам, так і львівському бурмистру та райцям. Вірмени на тому сеймі стали і свої права, перекладені з вірменської на латинську мову, перед маєстатом нашого батька та радниками королівства показали, і ці виправлені права були підтверджені владою маєстату нашого батька та сейму королівства. І на тому сеймі ні бурмистр, ні райці проти їхніх прав не протистояли. Тому згідно з тими правами, наданими їм, суди про нерухомості тих вірменів розглядають аж до цього часу вірменські старші з їхнім міським війтом. Та попередні декрети були обмежені останнім декретом божественної (пам’яті) нашого батька, у тому декреті міститься, що відступлення та введення у маєтки дідичних нерухомостей, також зізнання відмови від успадкованих маєтків повинні відбуватися перед міським судом⁷ та вписані до міських книг. І з цього виявляється, що після того як суперечка про нерухомі маєтки вирішиться перед вірменським судом, тоді далі відступлення, введення та зізнання поділів нерухомих маєтків мають відбутися перед міським судом. Також тим же першим декретом про суд щодо ран є обмежено, де міститься, що всі кримінальні злочини, (такі) як насильства і що стосуються життя, особистої честі та доброї слави, або дії з таким злочинним наміром, повинні відсилатися до міського суду. І через це дії, розпочаті цивільно, не інакше, як вірменському судові повинні припасти відповідно до спеціальної статті про розгляд (справ) про вірменські рани. Тому Стецьковича, лавника їхнього вірменського суду, відповідно до згаданого декрету щодо Івашка не годилося бурмистрові ув’язнювати без присутності та рішення вірменських старших, тому що у тій частині бурмистр і райці порушили згаданий привілей уточнення, через це вони підпадають під штраф нашій скарбниці 200 гривень грошей, що у тому привілеї визначені. Також їхніх возів з товарами на їхню кривду та неславу не годилося бурмистру та райцям арештовувати. І з того виясняється, що ув’язнення Томи Стецькевича та арешт возів сталися без огляду на якийсь порядок, а на шкоду, неславу, збитки та втрати тих (вірменів). А зібрання для доброго стану вірменського порядку має бути дозволено так, щоб на тих зібраннях обирали свого єпископа, встановлювали священиків, піклувалися про обнову церкви і щоб бідні на вулицях не жебрали, також, щоб заповіти та інші справи відповідно до давнього звичаю звикли встановлювати. Купівля нерухомих маєтків у місті і поза містом завжди їм має бути дозволена, та багато є міщан, які нерухомі маєтки, куплені у вірменів, до цього дня тримають. Число 12 старших походить зі статей їхнього вірменського права⁸, тому має бути дозволено, щоб при відсутності інших (старших) у місті ті, хто були присутні у місті, на їхньому місці засідали та виконували обов’язки, однак не більше шести з війтом у суді мають засідати. У старші тих людей хай обирають, хто чеснотою звичаїв та повагою життя інших переважає. Також при такому обранні старших не має братися до уваги спорідненість, але швидше чеснота та шанованість тих (осіб), і також самі вірмени за давнім звичаєм між собою вірменських старших обирають. А присяги вірності нам за давнім звичаєм відбуваються в їхній церкві також без участі раєцького уряду. Таким же чином за нашим останнім декретом дозволено їм владою вірменських старших інших вірменів, також їхніх слуг та служниць до міського ув’язнення давати. І не знайдете того у декреті, щоб тільки у випадку несплати чиншу вірмени повинні до ув’язнення прийматися, але дозволено їм будь- яких вірменів-злочинців до ув’язнення давати. Щодо порядку, то не відмовляючись від нього, щоб міській юрисдикції корилися, але бурмистр та райці переносять такий порядок на будь-яку справу і під приводом порядку їх ув’язнюють. А львівські бурмистр та райці наполягали, що як у попередніх, так і в недавньому декреті й у тих статтях вірменських прав, підтверджених божественної (пам’яті) нашим батьком, де 4 окремі статті у належній силі збережено, проти них нічого не прийнято. (Справи) про відступлення, ведення, визнання поділів перед міським судом мають розглядатися, також і справи про рани, розпочаті як кримінально, так і цивільно, мають розглядатися перед міським судом.

Штраф 200 гривень через ув’язнення Томи Стецьковича до нашої скарбниці не потрапив, тому що немає статті про порядок того, як діяти. Таким же чином і (про) вози з товаром вірмени дізналися (тільки) з наших грамот універсалів, які всіх стосувалися. Також не допускали більше ніколи до купівлі вірменами володінь нерухомими маєтками в місті і поза містом і продемонстрували декрет божественної (пам’яті) нашого батька з датою у Пйотркові, на вальному сеймі, в п’ятницю після свята св. Валентина, року 1525, за яким українцям є заборонена купівля більше будинків⁹. Число старших, яких самі вірмени обирають, не толерується. Присягу вірності у присутності бурмистра та райців вірмени повинні складати та ними старші мають обиратися.

Ми з нашими радниками, що на даному сеймі зібралися, суперечку сторін, привілеї, права, як і всі декрети, так і докази, що до справи належать, уважно розглянувши та зваживши, бажаючи таке забезпечити, щоб у тому нашому місті більше не починалося між раєцьким урядом та вірменами будь-яких суперечок та різниць через сумніви (щодо) слів, що виникли з попередніх декретів, але щоб надалі будь-який привід (для суперечки) їм заборонявся та закривався. За вироком всіх наших радників про 4 вищеназвані статті, які визначені в грамотах декретів та привілеїв божественної (пам’яті) нашого батька, так вирішуємо, викладаючи першу статтю про нерухомості. Що всі справи про нерухомі маєтки вірменів у місті і на львівському передмісті, що перебувають під міською юрисдикцією, не вірменськими старшими, а бурмистром, райцями, війтом та лавниками міста Львова на вічні часи мають розглядатися. І це таким чином, що скільки б разів справа про нерухомі маєтки вірменів не розпочиналася, як людиною римської церкви, так й іншого обряду, бурмистр, райці, війт та лавники не в іншому праві такі справи судитимуть, тільки у вищезгаданому магдебурзькому праві. А якщо між двома вірменами суперечка виникне щодо нерухомих маєтків, так само у цій справі бурмистр, райці, війт та лавники відповідно до встановлення статей вірменського права судитимуть у тому випадку, коли успадкування вірменів відрізнятиметься від успадкування за магдебурзьким правом. А поділи спадкових, дідичних нерухомих маєтків хай зроблять між собою відповідно до вищеописаних статей. Однак введення в нерухомі маєтки вірменів відповідно до декрету божественної (пам’яті) нашого батька повинні проводитися міським війтом та двома лавниками- вірменинами, зізнання яких перед міським судом має статися. А відступлення та введення, а також зізнання поділів нерухомих маєтків має чинитися перед міським судом відповідно до припису останнього декрету. А інші три статті, а саме про насильства, про вбивства і злодіїв, повинні в своїй силі зберігатися, однак з таким уточненням, що всі справи про вбивства, також справи про насильства, що стосуються життя, особистої честі та доброї слави вірменів, не повинні судитися вірменськими старшими, але бурмистром, райцями, війтом та лавниками в міському магдебурзькому праві. А стаття про рани вірменів, які розпочаті кримінально, підпадають під суд бурмистра, райців, війта та лавників магдебурзького права. А якщо (судова) дія про рани визнаватиметься цивільною, (тоді) дозволено вірменам і кожному з них від райців та лавничого суду відходити до свого суду війта та вірменських старших. Щодо порядку, то вирішуємо, що вірмени згідно з декретом божественної (пам’яті) нашого батька в тих справах, що впливають на добрий порядок того міста і які до оборони того міста належать, мають коритися бурмистрові та райцям того міста. А той порядок так уточнюємо, що в часи, підозрілі через ворога, або в час війни даємо повну і цілковиту можливість райцям щодо порядку: накладати штрафи, карати штрафом вірменів-порушників постанови порядку про оборону міста відповідно до вчинку. Але у тих справах, які до політичного порядку належать, як про безпеку від вогню, чуми, харчування та інші речі, що належать до прикраси, вигоди та користі міста, які за одностайною та спільною згодою райцями та всією громадою міщан та вірменів будуть ухвалені та встановлені, того всього вірмени повинні будуть дотримуватися та зберігати під покаранням, але не інакшим - тільки ув’язненням, яке за одностайною згодою відповідно до конституції буде ухвалене та оголошене. Щодо того порядку, стільки б разів вірмени не були покликані бурмистром і райцями для чесної міської служби, повинні стати перед ними та прийняти покарання ув’язненням, як є вищезгадано, яке буде ухвалене з одностайної згоди, як бурмистра, райців та громади міщан, так і львівських вірменів відповідно до постанови порядку. Хай буде дозволено вірменам після того, як стануть перед бурмистром та райцями й побачать, що справу, у який були покликані, до (юрисдикції) бурмистра та райців не належить, хай відкликаються до міського війта та вірменських старших. Таке вилучення бурмистр та райці повинні їм допустити та відіслати до міського війта та вірменських старших. А у всіх інших справах понад 4 вищеподані статті вірмени перед міським війтом та вірменськими старшими повинні та зобов’язані стати і судити кожного, хто скаржиться в їхніх власних справах відповідно до змісту та припису статей вірменського права. Ув’язнення Томи Стецьковича у тому випадку не схвалюємо та вирішуємо у майбутньому, щоб від бурмистра та райців справа з кращим розміркуванням розглядалася перш ніж поспішати ув’язнювати. Про арешт возів з товарами вірменів вирішуємо, що не можна встановити, щоб бурмистр та райці такий арешт зробили з обмеженням грамоти нашого мандата або для упослідження та на неславу вірменів. Тому від цього закиду робимо вільними бурмистра і райців, але надалі, щоб бурмистр і райці на грамоту нашого мандата вважали з такою повагою, як належить, і не допускали до обмеження привілеїв або декретів божественної (пам’яті) нашого батька під (загрозою) штрафу, визначеного у тому привілеї. А що (стосується) згаданих будинків вірменів, оскільки до тепер ані райці не довели, що менше (число) має бути, ані також вірмени не підтвердили, що їм більше дозволено, залишаємо (як є) й вільно вірменам тримати таке число будинків, яке тепер мають. Однак, якщо надалі вірмени законними та автентичними документами підтвердять, що понад те число, яким тепер володіють, перед тим більше було (їм) дозволено, тоді вільно буде їм ту кількість будинків, яку раніше мали, рівно ж отримати. А оскільки перед нами бурмистр та райці не навели неспростовних доказів і не показали, що є підозрілими ті зібрання вірменів у їхньому приватному будинку, як твердять: збудованому подібно до ратуші, та загалом зі свідчення гідних довір’я довідуємося, що там вірмени звикли збиратися для своєї релігії та інших приватних справ, а не для виконання судів. І вирішуємо, що вірменам є дозволено робити зібрання, однак якщо у майбутньому законна причина буде доведена райцями, що мали місце якісь підозри, тоді відповідно до нашого рішення штраф, накладений на вірменів, для нас зберігаємо. Також не мають бурмистр і райці відмовляти вірменським старшим та всьому їхньому зібранню місця у міській ратуші, скільки б разів не була потреба. Про число 12 вірменських старших; зваживши на те, що відповідно до вірменських прав є дозволено вірменам обрання 12 старших з тієї причини, щоб ті, хто є присутніми (зі старших) замість відсутніх у вірменському суді справлялися. Тому те наказуємо, що вірмени відповідно до описаної статті, яка міститься у вірменському праві, повинні обирати 12 старших, однак не більше тільки 6 старших, що засідають при міському війті вірменського суду. А вірменські старші повинні кожного року складати присягу вірності нам на польській мові у присутності тих, кого наш львівський староста, який буде на той час, зі свого уряду та райці туди зі свого уряду направлять та вишлють. Далі вирішуємо, що скільки б разів бурмистр і райці не були прошені вірменськими старшими за міською службою для ув’язнення правопорушників та злочинців, як самих вірменів, так і їхніх слуг та служниць, які не будуть римської релігії, тоді бурмистр та райці без будь-яких винятків повинні послати міську службу та дозволити ув’язнити правопорушників-вірменів та їхніх слуг і служниць. А інші всі статті, про які на сьогодні не почалася суперечка, що містяться у привілеях та декретах божественної (пам’яті) нашого батька, обом сторонам у належній силі зберігаємо за посередництвом цього нашого декрету. Для чого для довіри до справи наша печатка до даної (грамоти) є підвішена. Дано у Пйотркові на вальному сеймі королівства, у найближчий понеділок перед святом св. Агнети, року Божого 1563, а панування нашого 33 року.

Йоан Оцєський, канцлер Польського королівства, підписав.

За свідченням вельможного Йоана Оцєського, канцлера Польського королівства, генерального краківського, освенцимського, заторського, самбірського та ольштинського старости.

¹ Див. док. №59.

² Див. док. №72.

³ Очевидно, див.: VL, II, p.20 (статут 1563 р. “Про чужоземних купців”).

⁴ Див. док. №64.

⁵ Див. док. №67.

⁶ Див. док. №72.

⁷ У польському перекладі також додано: “перед вірменським правом”, чого немає у латинському оригіналі.

⁸ Див. 120 пункт вірменського статуту 1519 р. (док. №67).

⁹ Див. док. №2.

1569 р., січня 22, Люблін Сигізмунд Август підтверджує право розпоряджатися, управляти та опікуватися майном вірменського монастиря, який знаходиться на Краківському передмісті, старшим та всій громаді вірменів Львова

Коп.: MK, 187, k.169-170; ЦДІАУЛ. - Ф.9, оп.1, спр.363, с.165-167.

Регест: AGZ, X, nr 1437.

igismundus Augustus Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, ¾⅛⅛¾,j!jy Masoviae, Samogitiae etc. dominus et haeres. Significamus praesentibus literis nostris, ∣S?vS⅜jr quorum interest, universis et singulis, harum notitiam habituris, praesentibus et futuris. ip∣ig∣⅞a⅛⅞ Quod cum relatum nobis esset per certos consiliarios nostros nomine seniorum totiusque Comminitatis Armenorum civitatis nostris Leopoliensis eos monasterium illorum ritus Armenici in suburbio Leopoliensi vulgo Krakowskim nuncupato, penes monasterium Ruthenicum situm bonaque ac proventus omnes ipsius antiquitus ad idem monasterium Armenorum pertinentes, in sua semper dispositione regimineque iuxta antiquitus observatam consuetudinem habuisse atque etiam nunc habere, supplicatumque nobis fuisset, ne quid hac in parte iuri et ulteriori consuetudini illorum derogari permitterimus atque eam circa hanc observatam ususque receptam consuetudinem relinquare et conservare dignaremur. Quiquidem supplicacioni, uti iustis acquitati consentaneae, nos benigne annuentes simulque prospicientes, ut monasterium praefatum bonaque et proventus illius in suo statu integro indemnes permaneant, hoc idem monasterium ritus Armenici in suburbio supradicti situm, bonaque ac proventum omnes antiquitus ad idem monasterium spectantes et pertinentes, non quorumvis aliorum praeterquam seniorum, communitatisque totius Armenorum civitatis nostrae Leopoliensis disposition! regiminique temporibus perpetuis, iuxta antuquitus usitatam observatamque consuetudinem subiiciendum, appropriendum esse duximus, uti quidem subiiamus et appropriamus temporibus perpetuis harum serie literarum. Ita quod amplius Armeni alienae iurisditionis et omnes alii homines cuiuscunque dignitatis, ritus, status et conditionis officiique existentes, ad dispositionem et regimen monasterii supradicti, bonorumque ac proventum illius nulla ratione se ingerere intermittereque perpetuis temporibus poterint, nec debebunt, caeterum episcopum Armenorum praesens et alii pro tempore existentes nullam aliam faculatatem ad idem monasterium proventusque illius sibi usurpare, praeterquam superioritas eorundem episcoporum in administratione sacramentorum et aliorum rerum sacrarum iuxta veterem consuetudinem, ecclesiae eorundem Armenorum in civitate Leopoliensi consistentis, semper integra et illaesa permaneat. Quod ad universorum et singulorum cuiuscunque dignitatis, status, ritus et conditionis officiique et praeeminentis existentium, noticiam deducentes mandamus, ut eosdem supranominatos seniores totamque communitatem Armenorum civitatis nostrae Leopoliensis iuxta eiusmodi praesentis privilegii praescriptum, in omnibus eius conditionibus, clausulis et articulis atque punctis conservent ab aliisque omnibus conservari faciant. Pro gratia nostra et debito suo aliter ne facerint. Harum quibus sigillum nostrum est subappensum. Datum Lublini in conventione regni generali, die vigesima secunda mensis Ianuarii, anno Domini millesimo quingentesimo sexagesimo nono, regni vero nostri trigesimo nono.

Valentinus Dqbienski regni Poloniae cancellarius subscripsit. Locus sigilli maioris cancellariae. Relatio magnifici Valentini Dqbienski de Dqbiany regni Poloniae cancellarii.

_i⅛?go⅛⅛⅛/ игізмунд Август, Божою ласкою (титулатура). Повідомляємо даною нашою грамотою, кому потрібно, всім та кожному, хто це читатиме, сучасникам та ⅛β⅜fm=t прийдешнім. Що повідомили нас певні наші радники від імені старших та всієї вірменської громади нашого міста Львова, що їхній монастир їхнього вірменського обряду¹, що знаходиться на львівському передмісті, по-простому званому Краківським, поряд з руським монастирем, та всі маєтки та прибутки, здавна належні до того вірменського монастиря, завжди мали і навіть тепер мають у своєму розпорядженні відповідно до давнього дотримуваного звичаю. І просили нас, щоб ми не дозволили це відмінити в частині їхнього права та давнього звичаю, а також вважали за гідне залишити і зберегти цей дотримуваний та вживаний, прийнятий звичай. Ми, ласкаво прихиляючись до такого справедливого прохання, як узгодженого, логічного, та одночасно піклуючись, щоб згаданий монастир та його маєтки та прибутки залишалися у своєму непорушному стані без втрат, цей монастир вірменського обряду, що знаходиться на згаданому передмісті, всі маєтки та прибутки, що здавна до того монастиря відносяться та належать, нікому іншому, тільки у розпорядження та управління всій вірменській громаді нашого міста Львова вічними часами відповідно до давнього звичаю, яким користуються і дотримуються, вважали підпорядкувати і приписати, як і підпорядковуємо та приписуємо на вічні часи цим змістом грамоти. Так що більше вірмени іншої юрисдикції та всі інші люди будь-якої гідності, обряду, стану і походження та уряду не можуть і не повинні на вічні часи втручатися і входити з будь-якої причини у розпорядження та управління вищезгаданим монастирем і його маєтками та прибутками. Нарешті вірменські єпископи, що є тепер і в майбутньому будуть, (не можуть) узурпувати жодної іншої можливості до того монастиря та його прибутків, окрім намісництва, яке завжди непорушно та цілковито залишається для тих єпископів при адмініструванні сакраментами та іншими священними речами відповідно до давнього звичаю їхньої вірменської церкви, що знаходиться в місті Львові. Що до відома всіх та кожного, будь-якої гідності, стану, обряду і походження та уряду, становища доводимо, наказуємо, щоб тих вищезазначених старших і всю вірменську громаду нашого міста Львова відповідно до припису того даного привілею у всіх його умовах, клаузулах та статтях, і пунктах зберігайте і робіть, щоб усі інші зберігали. Задля нашої ласки та свого обов’язку іншого не чиніть. Для (засвідчення) наша печатка є підвішена. Дано у Любліні на вальному сеймі королівства 22 січня, року Божого 1569, а нашого панування - 39.

Валентин Дембенський, канцлер Польського королівства, підписав. Місце великої канцелярської печатки.

Свідчення вельможного Валентина Дембенського з Дембян, канцлера Польського королівства.

¹ На передмісті знаходився вірменський монастир св. Анни.

1574р., березня 12, Краків

Генріх підтверджує всі привілеї, вільності, звільнення, звичаї та інші документи, надані львівським вірменам попередніми королями

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.561. Пергамент: 32х64 + 7 см. Написи: “Anno 1574, de 12 mensis Martii, Cracoviae” (XVI), “Oblatae et susceptae ad acta regni cancellariae maioris feria quinta post festum sanctae Hed- vigis proxima anno Domini millesimo sexcentesimo quadragesimo primo. Andreas Buialski secretarius regius” (XVII), “Henrici confirmatio, 1574” (XVIII), “Confirmacia krola Henrica generalna praw, przywileiow, decretow,

wolnosci wszelakich y zwyczaiow starych Ormian Iwowskich” (XVIII). Два написи вірмено-кипчацькою мовою. На шовковому жовто-біло-синьому шнурку фрагмент печатки: Gum, XVI, N58.

Коп.: MK, 187, k.164v-166v; ЦДІАУЛ. - Ф.475, оп.1, спр.5, арк.35-37зв.; АСП, спр.14, стр.1-4; Bibl. PAN w Krakowie. - Rps.709, s.1-3.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.74-76.

Регест: Каталог, №653.

In nomine Domini amen. Ad perpetuam rei memoriam. Nos Henricus Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Litwaniae, nec non terrarum Craccoviae, Sandomiriae, Siradiae, Lanciciae, Cuiaviae, Russiae, Prussiae, Masoviae, Samogitiae, Culmensis, Elbingensis, Pomeraniae, Kioviae, Wolhiniae, Podlachiae, Livoniaeque etc., nec non dux Andium, Borboniorum, Alvernorum, comes Marchiae, Foresti, Quercii, Rovergii et Montisfortis etc. Significamus praesentibus literis nostris, quorum interest, universis et singulis, harum noticiam habituris, tam praesentibus, quam futuris, quia licet in sacris maiestatis nostrae primitiis hic Craccoviae nuper celebratis, cum scilicet principes spirituales et seculares caeterique praelati et barones, status ac ordines omnes regni nostri augustae nostrae aderant inauguration! et coronationi, universa iura et privilegia per divos olim antecessores nostros principes et reges Poloniae omnes subditis nostris quibuscunque, tam spiritualibus, quam secularibus, tam in regno Poloniae, quam et in aliis provinciis ac dominiis regno unitis, adiunctis et incorporatis data et concessa confirmaverimus, eaque nos sancte et inviolabiliter observaturos vigore praestiti a nobis iuramenti obligaverimus, quia tamen in conventu praesenti faelicis coronationis nostrae existentes, venientes ad praesentiam nostram fideles subditi Armenorum nuncii civitatis nostrae Leopoliensis suo et communitatis Armenorum ibidem consistencium nomine nobis humiliter supplicarunt, ut omnia iura, privilegia, literas, libertates, praerogativas, immunitates ipsis Armenis Leopoliensibus et ipsorum communitati a serenissimis antecessoribus nostris regibus aliisque concessas, insuper et consuetudines, quibus hucusque usi sunt, specialibus nostris literis authoritate nostra regia approbare, confirmare et ratificare dignaremur, nos ipsorum nunctiorum nomine communitatis Armenorum Leopoliensium supplicationi, ut iustae et aequitati consonae benigne annuntes, censentes omnia privilegia, iura, donationes, literas, libertates, praerogativas, exemptiones, immunitates, quibus ipsi Armeni eorumque communitas gaudet, iuste et legittime ipsis per serenissimos antecessores nostros publice et privatim concessas, quas hic pro specialiter et singillatim insertis et expressis de verbo ad verbum habere volumus, tam in genere, quam in specie, generalitati per specialitatem et specialitati per generalitatem in nullo derogantes, in quorum tamen usu hucusque extiterunt, in omnibus earum punctis, clausulis, articulis et conditionibus, insuper et consuetudines, quibus hucusque usi sunt et utuntur, approbandum, ratificandum et confirmandum duximus, approbamusque, ratificamus et confirmamus praesentibus literis nostris, decernentes ea omnia iura, privilegia, donationes, literas, libertates et immunitates ac consuetudines robur debite et perpetue firmitatis obtinere debere. Quamobrem universis et singulis cuiuscunque status, gradus et conditionis hominibus, nominatim autem generoso Nicolao Herborth capitaneo nostro Leopoliensi, necnon et proconsuli cum consulibus, advocato et scabinis modernis et pro tempore existentibus, mandamus omnino habere volentes, ut eosdem Armenos nostros Leopolienses in omnibus eorum iuribus, privilegiis, libertatibus et praerogatinis conservetis, manuteneatis et defendatis, ac conservari, manuteneri defendique faciatis, pro gratia nostra et debito officiorum vestrorum secus non facturi. In cuius rei fidem sigillum nostrum praesentibus est subappensum. Datum Cracoviae in comitiis generalibus augustae coronationis nostrae, die duodecima mensis Marcii anno Domini millesimo quingentesimo septuagesimo quarto, regni vero nostri primo, praesentibus reverendissimis et reverendis in Christo patribus dominis Iacobo Uchanski archiepiscopo Gnesnensi, legato nato et regni nostri primate, Stanislao Slomowski archiepiscopo Leopoliensi, Francisco Krassinski Cracoviensi, Stanislao Karnkowsky Wladislaviensi et Pomeraniae, Adamo Konarski de Kobilino Posnaniensi, Petro Miskowski Plocensi, Alberto Starozrzebski Chelmensi, Dionisio Szeszigniewski Camenecensi episcopis, necnon magnificis, venerabilibus et generosis Sebastiano a Mielecz castellano Craccoviensi et Brzestensi Cuiaviensique, Ioanne Fierlei de Dambrovicza Craccoviensi et Rohatinensi, Nicolao Radziwil duce in Dubniki Wilnensi, cancellario magni ducatus Lithuaniae et Lidensi, Mohirensi Borossoviensique, Petro a Zborow Sandomiriensi et Stobnicensi Camionecensique, Casparo Zebrzidowski Lanciciensi et Przedecensi, Ioanne Kotkiewicz comite in Szklow capitaneo generali terrarum Samogitiae et magni ducatus Lituaniae marschalco et Connensi, Plotelensi, Ioanne a Szluzewo Brzestensi et Koninensi, Basilio Constantinowicz duce Ostrosiae, Kioviae et terrarum Wolhiniae marschalco ac Wlodimiriensi, Ioanne Crotowski de Barczin Iuniwladislaviensi^[205], Georgio Iaslowieczki de Buczacz Russiae et exercituum regni nostri campestri praefecto ac Liubaczoviensi, Czerwonogrodensi, Nicolao de Mielecz Podoliae et novae civitatis Korczin Grodecensique, Stanislao Lawski de Strzegoczino Masoviae et vicesgerenti ibidem, Fabiano Czema Mariemburgensi et Staragardiensi palatinis et capitaneis, nec non Petro a Czarnkow Poznaniensi et Babimostensi, Iheronimo Ossolinski Sendomiriensi et Krzessoviensi, Ioanne de Thomicze Gnesnensi, Ioanne comite in Thenczin Woiniciensi et Lublinensi, Stanislao Herbortb de Fulstin Leopoliensi et Drohobicensi^[206] Samboriensique ac Russiae zuppario, Iheronimo de Sieniawa^[207] Camenecensi et Haliciensi, Sigismundo Wolski de Podhaicze Czernensi et Warschaviensi, Ioanne Kostka de Stangemberg Gedanensi et Prussiae thesaurario ac Mariemburgensi, Stanislao Szafraniecz de Pieszkowa Skala Biecensi Leloviensique, Ioanne Herborth de Fulstin Sanocensi et Przemisliensi, Stanislao comite a Tarnow Czechoviensi castellanis et capitaneis, Ioanne Fierlei de Dambrovicza regni nostri, Ioanne Chodkiewicz magni ducatus Lithuaniae, Petro Opalinski regni curiae, Nicolao Christophero Radziwil magni ducatus Lithuaniae curiae marchalcis, Valentino Dembienski de Dembiani regni cancellario ac Wartensi capitaneo, Iheronimo Buzenski regni thesaurario ac zuppario Craccoviensi, Erasmo Dembienski decano Craccoviensi ac cantori Sandomiriensi, Ioanne Zaborowski praeposito Sandomiriensi, Ioanne Valentino Iacubowski, Paulo Kossakowski secretariis nostris et aliis quamplurimis dignitariis, officialibus et aulicis nostris testibus fidedignis. Datum per manus supranominati Valentini Dembienski regni Poloniae cancellarii sincere nobis dilecti.

Valentinus Dembyensky, regni Poloniae cancellarius, subscripsit.

Relatio magnifici Valentini Dembienski de Dembiani, regni Poloniae cancellarii.

В ім’я Господа амінь. Для вічної пам’яті справи. Ми, Генріх, Божою ласкою король ¾l⅛⅜jP) (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти), кому потрібно, всім і кожному )J>⅛⅛341Γ зокрема, сучасникам і прийдешнім, які це читатимуть. Що, хоча при вступі (на престол), який відбувся недавно тут, у Кракові, а саме, коли князі духовні й світські та інші прелати і барони, всі стани та групи нашого королівства були присутні на святковому нашому посвяченню та на коронації, ми підтвердили всі права і привілеї, дані та надані нашими блаженної пам’яті померлими попередниками, володарями і королями Польщі всім нашим будь-яким підданим, як духовним, так і світським, чи в Польському королівстві, чи в інших провінціях і володіннях, об’єднаних, сполучених і включених до королівства. І ми зобов’язалися силою складеної нами присяги свято і непорушно їх зберігати. Отож, перебуваючи на даному сеймі нашої щасливої коронації, прийшли перед наше обличчя вірні піддані, посли вірменів нашого міста Львова, що від імені свого та громади вірменів, які там живуть, уклінно просили нас, щоб ми схвалили, підтвердили та зміцнили всі права, привілеї, грамоти, вільності, прерогативи, свободи, надані цим же львівським вірменам та їхній громаді найяснішими нашими попередниками, королями та іншими, а крім цього, і звичаї, якими користуються досі, (щоб) ми особливою нашою грамотою, нашою королівською повагою вважали (за потрібне) схвалити, підтвердити та зміцнити. Ласкаво прихиляючись до прохання цих же послів від імені вірменської громади Львова, як до законного та справедливого, вважаючи, що всі привілеї, права, донації, грамоти, вільності, прерогативи, звільнення, свободи, якими тішаться ці ж вірмени та їхня громада, надані їм справедливо та законно найяснішими нашими попередниками публічно і приватно, хочемо їх мати (як) внесені і вписані сюди особливо і зокрема, дослівно, як загалом, так і зокрема, не применшуючи загальне частковим і часткове загальним, однак якими досі в користуванні живуть, в усіх їхніх пунктах, клаузулах, статтях і умовах, а крім цього, у звичаях, якими користувалися і користуються до сьогодні, ми вважали (за потрібне) схвалити, зміцнити і підтвердити. І схвалюємо, зміцнюємо та підтверджуємо нашою даною грамотою, вирішуючи, що всі їхні права, привілеї, донації, грамоти, вільності і свободи, а також звичаї повинні мати силу належної та вічної міцності. Для цього всім і кожному, людям будь- якого стану, положення та походження, а особливо шляхетному Миколаю Гербуртові, нашому львівському старості, а також бурмистру з райцями, війтові й лавникам, теперішнім і що в (майбутній) час будуть, наказуємо, бажаючи в цілому мати (таке), щоб цих наших львівських вірменів, в усіх їхніх правах, привілеях, вільностях і прерогативах, зберігали, підтримували і захищали та дбали, щоб їх (інші) зберігали, підтримували та захищали, не чинячи інакше задля нашої ласки та обов’язку ваших урядів. Для довір’я до справи наша печатка до даної (грамоти) є підвішена. Дано у Кракові на вальному сеймі нашої щасливої коронації 12 березня, року Божого 1574, а нашого панування - 1 (року), у присутності (список свідків). Дано через руки вищезгаданого Валентина Дембенського, канцлера Польського королівства, щиро нам милого. Валентин Дембенський, канцлер Польського королівства, підписав.

Свідчення вельможного Валентина Дембенського з Дембян, канцлера Польського королівства.

1576р., травня 21, Краків Стефан підтверджує всі привілеї, вільності, звільнення, звичаї та інші документи, надані львівським вірменам попередніми королями

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.568. Пергамент: 33,5x58 + 13 см. Ініціал “I”. Написи: “Confirmatio iurium et quarumvis praerogativarum Armenis Leopoliensibus concessarum” (XVI),“A divo Stephano rege Po- loniae, anno 1576” (XVII), “Confirmatio iurium et privilegiorum Armenis Leopoliensibus, anno 1576” (XVIII), “Stephani, 1576” (XVIII). Написи вірмено-кипчацькою мовою. Печатка відсутня.

Коп.: ЦДІАУЛ. - Ф.475, оп.1, спр.5, арк.38-40зв.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.76-79.

Регест: Каталог, №661.

In nomine Domini amen. Ad rei memoriam sempiternam. Nos Stephanus Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lituaniae, necnon terrarum Cracoviae, Sandomiriae, Siradiae, Lanciciie, Cuiaviae, Russiae, Prussiae, Masoviae, Samogitiae, Culmensis, Elbingensis, Pomeraniae, Kiioviae, Wolhiniae, Podlachiae, Livoniae, nec non princeps Transylvaniae etc. Significamus praesentibus litteris nostris, quorum interest, universis et singulis, harum noticiam habituris, tam praesentibus, quam futuris, quia licet in sacris maiestatis nostrae primitiis hic Cracoviae nuper celebratis, cum scilicet principes spirituales et seculares caeterique praelati et barones, status ac ordines omnes regni nostri augustae nostrae aderant inaugurationi et coronationi, universa iura et privilegia per divos olim antecessores nostros principes et reges Poloniae omnes subditis nostris quibuscunque, tam spiritualibus, quam saecularibus, tam in regno Poloniae, quam et in aliis provinciis ac dominiis regno unitis, adiunctis et incorporatis data et concessa confirmaverimus, eaque nos sancte et inviolabiliter observaturos vigore praestiti a nobis iuramenti obligaverimus, quia tamen in conventu praesenti felicis coronationis nostrae existentes, venientes ad praesentiam nostram fideles subditi Armenorum nuncii civitatis nostrae Leopoliensis sue et communitatis Armenorum ibidem consistentium nomine nobis humiliter supplicarunt, ut omnia iura, privilegia, litteras, libertates, decreta, [prae]rogativas¹, immunitates ipsis Armenis Leopoliensibus et ipsorum communitati a serenissimis antecessoribus nostris regibus aliisque concessas, insuper et consuetudines, quibus hucusque usi sunt, specialibus nostris litteris autoritate nostra regia approbare, confirmare et ratificare dignaremur, nos ipsorum nunciorum nomine communitatis Armenorum Leopoliensium supplicationi, ut iustae aequitatique consonae benigne annuentes, censentes omnia privilegia, iura, donationes, litteras, libertates, praerogativas, exemptiones, immunitates, decreta, quibus ipsi Armeni eorumque communitas gaudet, iuste et legittime ipsis per serenissimos antecessores nostros publice et privatim concessas, quas hic pro specialiter et singillatim insertis et expraessis de verbo ad verbum habere volumus, tam in genere, quam in specie, generalitati per specialitatem et specialitati per generalitatem in nullo derogantes, in quorum tamen usu hucusque extiterunt, in omnibus earum punctis, clausulis, articulis et conditionibus, insuper et consuetudines, quibus hucusque usi sunt et utuntur, approbandum, ratificandum et confirmandum duximus, approbamusque, ratificamus et confirmamus praesenfibus litteris nostris, decernentes ea omnia iura, privilegia, donationes, litteras, Iibertates et immunitates ac Consuetudines robur debitae et perpetuae firmitatis obtinere debere. Quamobrem universis et singulis Cuiuscunque status, gradus et Conditionis hominibus, nominatim autem generoso Nicolao Herborth capitaneo nostro Leopoliensi, nec non et proconsuli cum consulibus, advocato et scabinis modernis et pro tempore existentibus, mandamus omnino habere volentes, ut eosdem Armenos Leopolienses in omnibus eorum iuribus, privilegiis, libertatibus et praerogatiuis conservetis, manuteneatis et defendatis, ac conservari, manuteneri, defendique faciatis, pro gratia nostra et debito officiorum vestrorum secus non facturi. In cuius rei fidem sigillum nostrum praesentibus est subappensum. Datum Cracoviae in comitiis generalibus augustae coronationis nostrae, die vigesima prima mensis Maii anno Domini millesimo quingentesimo septuagesimo sexto, regni vero nostri anno primo, praesentibus reverendis in Christo patribus dominis Francisco Krassinski Cracoviensi, Alberto Starozrzebski Chelmensi, Luca Kosczieleczki Praemisliensi episcopis, necnon magnificis, venerabilibus et generosis Va[len]tino^{[208] [209] Dembienski de Dambiani castellano Cracoviensi, Petro a Zborow palatine et generali Cracoviensi, Stobniczensi Kamioncicensique capitaneo, Ioanne Kostka a Stemberg Sandomiriensi et Mariemburgensi Pucensique, Casparo Zebrzidowski Calissiensi, Ioanne Sierakowski Lanciciensi et Przedecensi, Nicolao Tarlo de Sczekarzowicze Lublinensi ac Pilznensi, Andrea de Thenczin Belzensi, Nicolao Kiska Podlachiensi palatinis et capitaneis, tum Stanislao Herburth de Fulstin Leopoliensi et Samboriensi, Drohobicensi ac zupparum Russiae et Bidgostiae praefecto, Stanislao Saffraniecz de Pieskowa Skala Biecensi et Leloviensi, Andrea Dembowski Siradiensi et Lenciciensi, Ioanne a Thenczin Voiniciensi et Lublinensi Parczoviensique, Nicolao Ligeza de Bobrek Zawichostensi et Biecensi, Christophero Lanczkorunski de Brzezie Malagostensi, Ioanne Chrzistoporski de Chrzistoporzicze Wielunensi, Ioanne Herburth de Fulstin Sanocensi et Praemisliensi, Paulo Dzialinski Dobrzinensi, Sigismundo Czizowski Belzensi castellanis et capitaneis, Petro Dunin Volski cancellario, Ioanne Zamoiski vicecancellario ac Belzensi, Knissinensi, Zamechensi capitaneo, Hieronimo Buzenski de Buzenin thesaurario regni nostri et Brzeznicensi, Dopcziczensi Krzeczoviensique capitaneo ac zupparum Cracoviensium praefecto, Andrea de Zborow curiae regni nostri marschalco et Radomiensi capitaneo, Stanislao Ossowski curiae nostrae referendario, Erasmo Dembienski de Dambiani decano Cracoviensi, cantore Sandomiriensi, Ioanne Borkowski praeposito Lanciciensi, Ioanne Zaborowski praeposito Sandomiriensi, Andrea Patricio Nideczki iuris utriusque doctore et archidiacono Vilnensi ac Varsoviensi canonico, Laurentio Gosliczki canonico Cracoviensi et Sandomiriensi, Mathaeo Misiowski burgrabio Cracoviensi, Bartholomeo Grazimowski, Paulo Kossakowski secretariis curiae nostrae, ac aliis quam plurimis dignitariis, officialibus et aulicis nostris testibus fidedignis. Datum per manus supranominati Ioannis Zamoiski regni Poloniae vicecancellarii ac Belczensis, Knisinensis, Zamechensisque capitanei sincere nobis dilecti.}

Stephanus rex, subscripsit.

ім’я Господа амінь. Для вічної пам’яті справи. Ми, Стефан, Божою ласкою король ⅜∣ub⅜⅜ffi (титулатура). Повідомляємо змістом даної (грамоти), кому потрібно, всім і кожному зокрема, сучасникам і прийдешнім, які це читатимуть. Що, хоча при вступі (на престол) нашого королівського маєстату, який відбувся недавно тут, у Кракові, а саме, коли князі духовні й світські та інші прелати і барони, всі стани та групи нашого королівства були присутні на святковому нашому посвяченні та на коронації, ми підтвердили всі права і привілеї, дані та надані нашими блаженної пам’яті померлими попередниками, володарями і королями Польщі, всім нашим будь-яким підданим, як духовним, так і світським, чи в Польському королівстві, чи в інших провінціях і володіннях, об’єднаних, сполучених і включених до королівства. І ми зобов’язалися силою складеної нами присяги свято і непорушно їх зберігати. Отож, перебуваючи на даному сеймі нашої щасливої коронації, прийшли перед наше обличчя вірні піддані, посли вірменів нашого міста Львова, що від імені свого та громади вірменів, які там живуть, уклінно просили нас, щоб ми схвалили, підтвердили та зміцнили всі права, привілеї, грамоти, вільності, прерогативи, свободи, надані цим же львівським вірменам та їхній громаді найяснішими нашими попередниками, королями та іншими, а крім цього, і звичаї, якими користуються досі, (щоб) ми особливою нашою грамотою, нашою королівською повагою вважали (за потрібне) схвалити, підтвердити та зміцнити. Ласкаво прихиляючись до прохання цих же послів від імені вірменської громади Львова, як до законного та згідного зі справедливістю, вважаючи, що всі привілеї, права, донації, грамоти, вільності, прерогативи, звільнення, свободи, декрети якими тішаться ці ж вірмени та їхня громада, надані їм справедливо та законно найяснішими нашими попередниками публічно і приватно. Хочемо їх мати (як) внесені і вписані сюди особливо і зокрема, дослівно, як загалом, так і зокрема, не применшуючи загальне частковим і часткове загальним, однак якими досі в користуванні живуть, в усіх їхніх пунктах, клаузулах, статтях і умовах, а крім цього, у звичаях, якими користувалися і користуються до сьогодні, ми вважали (за потрібне) схвалити, зміцнити і підтвердити. І схвалюємо, зміцнюємо та підтверджуємо нашою даною грамотою, вирішуючи, що всі їхні права, привілеї, донації, грамоти, вільності і свободи, а також звичаї повинні мати силу належної та вічної міцності. Для цього всім і кожному, людям будь-якого стану, положення та походження, а особливо шляхетному Миколаю Гербуртові, нашому львівському старості, а також бурмистру з райцями, війтові й лавникам, теперішнім і що в (майбутній) час будуть, наказуємо, бажаючи в цілому мати (таке), щоб цих наших львівських вірменів, в усіх їхніх правах, привілеях, вільностях і прерогативах, зберігали, підтримували і захищали та дбали, щоб їх (інші) зберігали, підтримували та захищали, не чинячи інакше задля нашої ласки та обов’язку ваших урядів. Для довір’я до справи наша печатка до даної (грамоти) є підвішена. Дано у Кракові на вальному сеймі нашої щасливої коронації 21 травня, року Божого 1576, а нашого панування - 1 року, у присутності (список свідків). Дано через руки вищезгаданого Йоана Замойського, віце-канцлера Польського королівства та белзького, книшинського, замехського старости, щиро нам милого.

Стефан, король, підписав.

1578 р., липня 21, Львів

Стефан у зв'язку з суперечкою між старшими, цілою громадою львівських вірменів та бурмистром, райцями, війтом, лавниками, цілою громадою Львова виносить рішення, за яким львівські вірмени повинні користуватися тими ж законами й вільностями, що й інші міщани, яку справі торгівлі сукном та різними напоями, так і у виконанні різних ремесел, причому за ними зберігаються всі вірменські закони й суди

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.585. Пергамент: 36,2x59 + 9,2 см. Ініціал “S” у формі кольорового малюнку стилізації польського герба: синьо-золота корона над червоним щитом, в якому срібний орел. Написи: “Decretum hoc laceratum est per Svecos stante eorum hostili incursione anno 1704” (XVIII), “Decret m[ilosciwego] krola iegomosci Stefana. Ormianie Lwowscy iisdem prerogativis gaudere maia, iako concives zdawna w miescie tym z innemi p[any] mieszczany oprucz prawa, ktore osobliwe maia” (XVII), “Decret ten zdarty przez Szwedow pod czas inkursii anno 1704” (XVIII). Напис вірмено-кипчацькою мовою. Печатка відсутня.

Друг. ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.109-111. Папір з двох аркушів: 32,1x20,8 см. Написи: “Decretum, quo Armeni ad omnes civiles libertates admittuntur, pannorum incisio, institorum conductio, propinatio conceditio et ad artificia admittuntur. 1578, feria 2 post festum Visitationis Beatae Mariae Virginis. Salva iurisdictioni civili et iuribus Armenorum” (XVII); “Stephani iurisdictio signum” (XVII), “Iurisdictio regimen cubernatio civilis” (XVIII), “Stephani regis decretum, quo juramenta decretum” (XVIII). Печатка: Gum., XVII, N64.

Коп.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.613, арк.125-125зв.; спр.614, арк.132-133; спр.1154, арк.34-36; Ф.475, оп.1, спр.5, арк.41-43зв.; Czart., 2030, s.107-109.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.106-107 (польський).

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.79-81.

Регест: Каталог, №681.

Stephanus Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lituaniae, Russiae, Prussiae, Masoviae, Samogitiae, Kioviae, Woliniae, Podlachiae, Livoniae etc., princeps Transylvaniae etc. Significamus praesentibus literis nostris, quorum interest, universis et singulis praesentibus et futuris, harum noticiam habituris, quia cum causam et actionem inter seniores ac totam communitatem Armenorum actores ab una et famatos proconsulem et consules, advocatum et scabinos totamque communitatem civitatis nostrae Leopoliensis, citatos parte ab altera exortam, spetialibus literis nostris advocassemus, terminoque certo in ipsis literis advocationis citatis coram nobis et iudicio nostro comparendi praefixo, ratione denegatarum prohibitarumque ipsis Armenis libertatum, quibus ab antiquis temporibus antecessores Armenorum utebantur, aliarumque iniuriarum, quibus hactenus aggravabantur, non attento eo, quod ipsi Armeni inter communitatem connumerentur, ac contribututiones ex aequo pendant, subordinationisque contuberniorum, ne ad utifruitionem praemissorum ac libertates civiles admittantur aut saltem in eis praepediantur, quemadmodum ea omnia in ipsis advocationis nostrae literis latius habentur descripta, in terminoque hodierno iudicii relationum nostrarum propriarum ex ipsa advocatione nostra proveniente et hucusque continuato partibus ipsis per se coram iudicio nostro comparentibus et terminum eum iudicialiter attentantibus. Actorea quidem articulos sequentes proponente, nempe a citatis ipsis sibi denegari pannos praetiosos in domibus suis antiquitus divendi solitos divendere, vacuasque cameras alias okna ad divendendos pannos conduci non admittere, atque artificia mechanica laboranda et exercenda per ipsos prohibere, denique omnes liquores propinandos et conficiendos in domibus Armenorum novo quodam instituto suo interdicere. Citatis vero privilegia sua producentibus atque allegantibus, Armenos propter disparitatem linguae et religionis pares ipsis non esse, et tantummodo ad libertates depositorii et non soluendorum theloneorum admissos, ac certis libertatum limitibus ultra reliquos cives Leopolienses inclusos esse, quod ex privilegiis eorum originalibus locationis, si producerentur, ellici posset. Ad ea Armeni allegabant, nullum se locationis et fundationis privilegium habere, verum ex aequo cum aliis civibus ad omnes et singulas libertates huc vocatos et adscitos fuisse. Quibus cum eo nomine a citatis iuramentum defferretur, decrevimus teneri ex senioribus primariis ordine tres Armenos iuramento corporali comprobare, quod nulla privilegia originalia fundationis et locationis suae haberent, neque eadem unquam celvuerint et suppresserint. Quod quidem iuramentum posteaquam in praesentia ministerialis terrestris generalis providi Stanislai Chabowsky ad eum iuramenti actum a nobis deputati, parte citata praesente ac iuramentum attentante, praestitissent, ac denuo partes utraeque coram nobis et consiliariis nostris controversias suas repetiissent privilegiaque sua produxissent, in eorumque usu et possessione fuisse contendissent ac iuramentis suis probaturos se id ipsum obtulissent. Nos cum consiliariis nostris lateri nostro assidentibus, audita et examinata partium ipsarum controversia privilegiisque coram iudicio nostro ab utraque parte productis revisis ac debito modo expensis, quoniam ex iuribus et privilegiis civilibus coram nobis et iudicio nostro productis manifeste apparet, eadem iura et privilegia omnibus in genere civibus ab antecessoribus nostris concessa esse, nec Armenos a communitate civili praerogativisque et libertatibus civilibus quibusvis praescripto ipsorum iurium et privilegiorum decretorumque exclusos esse, propterea decrevimus Armenos ipsos eiisdem quoque iuribus et praerogativis civilibus quoad commoda sicut alii cives gaudere debere, ita tamen, ut non excedant antiquum usum et praescriptum iurium, decretorum et privilegiorum consuetudinumque civilium, ac in omnibus iura, ordinem, consuetudines antiquas istius civitatis ex aequo cum aliis civibus servent et adimpleant, neve regimen, iurisditionem et gubernationem civilem hactenus usitatam turbent et impediant. Quod attinet propinationem liquorum, ea libera eis esse debet sicut et aliis civibus. Quod vero attinet incisionem pannorum praetiosorum et rerum serriceanim, ipsi Armeni aequo iure cum caeteris civibus ea frui debent. Praeterea ad fenestrarum incidendis omnis generis pannis ordinatarum et privilegiatarum usum et ad praerogativam pannicidarum communiter slowo dictam, more aliorum civium admitti quoque debent, modo non excedatur numerus fenestrarum seu pannicidarum censualium, ut in omnibus ordo pristinus et consuetudines antiquae in hac civitate servari solitae serventur. Postremo quoque ad artificia quaevis adiscenda, laboranda ac exercenda admitti debent modo aliorum civium, eisque suprarecensitis libertatibus, uti debent sicut et alii cives iuxta praescriptum iurium, privilegiorum, ordinationum et consuetudinum civilium, quibus sicut et alii cives subesse debent, salvis etiam ipsorum Armenorum legibus et iudiciis, quae specialia habent, hoc nostro decreto mediante. In cuius rei fidem et evidentius testimonium sigillum nostrum praesentibus est appensum¹. Datum Leopoli feria secunda post festum Visitationis gloriosissimae Virginis Mariae proxima, anno Domini millesimo quingentesimo septuagesimo octavo, regni vero nostri anno tertio.

Ioannes Borukowski, regni Poloniae vicecancelarius, subscripsit.

Relatio reverendi Ioannis Borukowsky de Bielino, regni Poloniae vicecancellarii, praepositi Lanciciensis decani Warschaviensis etc.

Leonardus Borutha, notarius cancellariae regiae maiestatis.

¹ У паперовому оригіналі стоїть: subimpressum.

тефан, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною нашою грамотою, Ftsnv=' кому необхідно, всім та кожному, сучасникам та прийдешнім, хто це читатиме. Що ∣t⅛X)L?⅛ коли почалася справа та (судові) дії між старшими та всією громадою вірменів, як позивачів, з одного боку, та славетними бурмистром і райцями, війтом, лавниками та всією громадою нашого міста Львова, як відповідачів, з іншого боку, ми спеціальною нашою грамотою викликали і визначили у тій грамоті відповідачам з’явитися перед нами та нашим судом на певний термін виклику. А це (сталося) з причини відмови та заборони вірменам вільностей, якими користувалися з давніх часів попередники вірменів, та інших несправедливостей, яких зазнали (вірмени) в ті часи; незважаючи на те, що ті вірмени занесені у громаду (міщан) та податки порівно платять; і відносно цехів, то (вірмени) не допускаються до користування вільностями згаданих (цехів) та міськими (вільностями) або тільки у тому їм заважали, як про це все у тій нашій грамоті виклику ширше описано. На сьогоднішній термін суду наших власних реляцій, що виходить з того самого нашого виклику і який (термін) до тепер продовжується, ці сторони перед нашим судом стали і прийняли до уваги цей судовий термін. (Сторона) позивача подала нижченаведені статті, тобто, що є заборонено їм відповідачами продавати дорогі тканини в своїх будинках, як звикли віддавна продавати, також не дозволяли винаймати порожніх крамів, по-іншому “окна”, для продажу тканини, також заборонили їм у ручному ремеслі працювати та виконувати (його); і далі, що їм заборонено шинкування та виготовлення всіх напоїв у вірменських будинках за якимсь новим уставом. А відповідачі свої привілеї подали і твердили, що вірмени з огляду на різницю у мові та релігії не є їм рівними та тільки до вільності (права) складу та несплати мит є допущені, і до певних меж вільностей є включені понад інших львівських міщан; що з їхніх оригінальних привілеїв локації, якби показали, може виявитися. Щодо цього вірмени розповіли, що вони жодного привілею своєї локації або фундації не мають, але порівно з іншими міщанами до всіх і кожної, зокрема, вільності є покликані та прийняті, щодо яких (вільностей) відповідачами присяга мала б складатися. Ми вирішили, що повинні скласти тілесну присягу три з визначніших вірменських старших, що жодного оригінального привілею своєї фундації чи локації не мають, і його не ховали і не приховували. Ту присягу хай складуть у присутності генерального земського возного обачного Станіслава Хабовського, назначеного нами до акту присяги, у присутності сторони відповідача, що заслуховувала би присягу. І знову обидві сторони перед нами і нашими радниками поновили свої суперечки та показали свої привілеї, котрі були у їхньому користуванні та у володінні, сперечалися та свої присяги складали для підтвердження того. Ми з нашими радниками, що біля нас засідають, вислухавши та вивчивши суперечки обох сторін та привілеї, подані перед нами обома сторонами, оглянувши та належним чином зваживши, оскільки з міських справ та привілеїв, поданих нам та нашому суду, ясно виявляється, що ті всі права та привілеї були подані нашими попередниками загалу міщан і що вірмени не виключені від міської громади та будь-яких міських прерогатив та вільностей за їхніми правами, привілеями та декретами. Тому вирішуємо, що ті вірмени мають тішитися тими самими міськими правами та прерогативами й вигодами, як й інші міщани. Однак, щоб не відходили від давнього користування та вищеописаних прав, декретів та привілеїв і міських звичаїв та у всіх правах, порядку, давніх звичаях того міста порівно з іншими міщанами залишалися та виконували (їх) і щоб також не турбували та не перешкоджали у міському порядку, юрисдикції та управлінні, що до цього часу збереглося. Що стосується шинкування напоями, це їм має бути вільно, як й іншим міщанам. Що стосується розкрою дорогих тканин та шовкових речей, ті вірмени рівним правом разом з іншими міщанами повинні користуватися. Крім того, до розкрою будь- яких тканин у вікнах, встановлених та привілейованих, та до користування прерогативою суконницями, по-простому званих "слово", за звичаєм інших міщан мають бути допущені, щоб тільки не переступили число тих вікон або чиншових суконниць і щоб у всьому були збережені попередній порядок та давні звичаї, що у тому місті зберігаються. На завершення, що до будь-якого вивчення, праці та виконання ремесла (вірмени) мають бути допущені за звичаєм інших міщан та тими вищезгаданими вільностями мають користуватися, як й інші міщани, відповідно до вищезгаданих міських прав, привілеїв, постанов та звичаїв, яким інші міщани мають підлягати, зберігаючи також тих вірменів права і суди, що спеціально мають за посередництвом цього нашого декрету. Для чого для довіри до справи та кращого засвідчення наша печатка до даної (грамоти) є підвішена. Дано у Львові в найближчий понеділок після свята Відвідин Пречистої Діви Марії, року Божого 1578, а панування нашого 3 року.

Йоан Боруковський, віце-канцлер Польського королівства, підписав.

За свідченням велебного Йоана Боруковського з Бєліно, віце-канцлера Польського королівства, ланцютського намісника, варшавського декана і т.д.

Леонард Борута, писар канцелярії королівського маєстату.

1588 р., січня 30, Краків

Сигізмунд ІІІ підтверджує і зберігає в силі всі привілеї, декрети, вільності, звільнення та звичаї львівських вірменів, надані їм попередніми королями

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.604. Пергамент: 27х53 + 8,2 см. Ініціал “S”. Написи: “Confirmacia generalna krola jego mosci Sygmunta Trzeciego praw, przywileiow, decretow, wolnosci wszelakich y zwyc- zaiow starych Ormian Lwowskich we Lwowie” (XVII), “Anno 1588” (XVII), “Oblata et suscepta ad acta regni cancellariae maioris feria quinta post festum sanctae Hedvigis proxima anno Domini millesimo sexcentesimo quadragesimo primo” (XVII). Напис вірмено-кипчацькою мовою. Печатка відсутня.

Коп.: MK, 187, k.166v-167v; ЦДІАУЛ. - Ф.475, оп.1, спр.5, арк.44-45зв.; АСП, спр.14, стр.86-87. Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.85-86.

Регест: Каталог, №709.

Sigismundus tercius rex Poloniae et designatus Sueciae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Masoviae, Samogitiae, Livoniae etc. etc. Significamus praesentibus literis nostris, quorum interest, universis et singulis, quia licet in hoc publico coronationis nostrae conventu omnia iura, libertates, immunitates, praerogativas et privilegia per divos antecessores nostros principes et reges Poloniae universis regni et dominioram nostrorum ordinibus subditisque nostris cuiuscunque status et conditionibus existentibus, generali ex sentencia senatorum nostrorum et nunciorum terrestrium, literis nostris abunde approbaverimus et confirmaverimus eaque nos inviolabiliter observaturos vigore prestiti a nobis iuramenti obligaverimus, tamen cum venientes ad praesentiam nostram fideles subditi nostri Armenonim nuncii civitatis nostrae Leopoliensis suo et communitatis Armenorum ibidem habitancium, nomine supplicassent nobis, ut omnia eorum iura, privilegia, literas, libertates, decreta, praerogativas, exemptiones et immunitates ipsis a serenissimis antecessoribus nostris regibus et aliis personis concessas, insuper et consuetudines, quibus hucusque usi sunt, specialibus literis nostris approbare, innonare, confirmare et ratificare dignaremur, nos ipsorum supplicationi uti iustae benigne annuentes omnia et singula praedictorum Armenorum iura, privilegia, literas, decreta, libertates, immunitates, praerogativas, exemptiones a serenissimis piae memoriae regibus Poloniae praedecessoribus nostris et aliis personis iuste et legittime concessas, datas et emanatas, insuper et omnes laudabiles usuque tentas et observatas ipsorum consuetudines, nullis penitus exceptis aut exclusis, non secus atque hic omnia et singula in genere et specie de verbo ad verbum in suo tenore descripta forent, in omnibus et singulis earum punctis, clausulis, articulis et conditionibus approbanda, innovanda, confirmanda et ratificanda esse duximus, prout hisce literis nostris peculiaribus, in quantum iuris communis rationes sinunt et usus eorum habetur, approbamus, innovamus, confirmamus et ratificamus, eaque omnia vim et robur debitae et perpetuae firmitatis semper obtinere debere et ab omnibus, quorum id interest, observari volumus. In cuius rei fidem praesentes manu nostra subscriptas sigillo regni nostri consignari iussimus. Datum Cracoviae in comitiis felicis coronationis nostrae die trigesima mensis Ianuarii, anno Domini millesimo quingentesimo octogesimo octavo, regni nostri primo.

Sigismundus rex.

Christophorus Ilmanowsky.

игізмунд ІІІ, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною нашою KjSnm=' грамотою, кому потрібно, всім і кожному. Що на цьому публічному сеймі нашої коронації ми за ухвалою наших сенаторів і послів земель загалом схвалили та підтвердили нашою грамотою всі права, вільності, свободи, прерогативи і привілеї, (надані) покійними нашими попередниками, володарями та королями Польщі всім нашим станам та підданим нашого королівства та володінь будь-якого положення та походження. І ми зобов’язалися непорушно їх зберігати силою складеної нами присяги. Однак, прибули перед нашу присутність наші вірні піддані, посли вірменів нашого міста Львова і від імені свого та громади вірменів, які там живуть, просили нас, щоб ми вважали (за потрібне) особливою нашою грамотою схвалити, відновити, підтвердити і зміцнити всі їхні права, привілеї, грамоти, вільності, декрети, прерогативи, звільнення та свободи, надані їм найяснішими нашими попередниками та іншими особами, та, крім цього, звичаї, яких вони вживають. Ми милостиво прихиляючись до їхнього прохання, як до справедливого, вирішили схвалити, відновити, підтвердити та зміцнити всі разом та кожні зокрема згаданих вірменів права, привілеї, грамоти, вільності, свободи, прерогативи, звільнення, надані, видані та отримані справедливо і законно від найясніших блаженної пам’яті королів Польщі, наших попередників, та від інших осіб, а крім цього, всі похвальні, вживані та якими користуються звичаї, цілком без будь-яких винятків та пропусків, не інакше, як коли б вони були тут описані у всіх і кожному пунктах, клаузулах, статтях і умовах. А також цією нашою особливою грамотою, наскільки дозволяють правила публічного права і наскільки їх застосовують, схвалюємо, відновлюємо, підтверджуємо і зміцнюємо та хочемо, щоб всі (грамоти) завжди повинні мати силу і міць належної та вічної міцності та щоб їх зберігали всі, кому це потрібно. Для довір’я до справи дану (грамоту), підписану нашою рукою, наказали скріпити печаткою нашого королівства. Дано в Кракові на сеймі нашої щасливої коронації 30 січня, року Божого 1588, нашого панування - 1.

Сигізмунд, король.

Христофор Ільмановський, (писар).

1600 р., квітня 17, Варшава

Сигізмунд ІІІ вирішує суперечку між райцями, лавниками, громадою міста Львова та львівськими вірменами в справі підтвердження декрету польського короля Стефана на користь останніх, але одночасно уточнює окремі статті цього привілею, які стосуються торговельних та ремісничих прав вірменів

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.634. Пергамент: 26,3х55,5 + 6,7 см. Написи: “Inter cives et Armenos Leopolienses. I.Gumowski” (XVII), “Decretum serenissimi Sigimundi Tertii regis Poloniae inter Armenos et Catholicos de pannicidiis, de propinatione Iiquorum et de certo numero artificum, 1600” (XVII). На шовковому біло-червоно-жовто-синьому шнурку печатка: Gum, XXI, N78.

Другий ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.278-279. Папір: 20,2x30,4 см. Написи: “Decretum inter dominorum proconsulem et consules Leopolienses ceterumque artificum et Armenis Leopoliensibus” (XVII); “Decretum serenissimi Stephani declarator. 1. Negociacio Catholicis et Armenis [...]; 2. Duae institae pro panno cessatione negotiatione in Turcia Armenis concendum; 3. Pannis praecisioris Armenis ut Catholicis vendendi facultas datum alios [...]; 4. Propinatio vini indicatus mulsi in 3, cerevisiae in quatuor permitum. 5. Sutores duo, sartores duo, pelliones duo, pictor unus. 1660, feria 2 post dominicam Misericordia” (XVII); “Contra idem decretum declaratio” (XVII). На папері печатка: Gum., XXI, N78.

Коп.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.613, арк.126-127; спр.614, арк.135-137; Czart. 2030, s.109-112. Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.92-95.

Переклад: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.1154, арк.36-37; Оссол., спр.2117, арк.116зв.-117зв. (польський); Дашкевич, с.35-37 (російський).

Регест: Каталог, №758.

Sigismundus Tertius Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lituaniae, Russiae, Prussiae, Masoviae, Samogitiae Livoniaeque, necnon Suecorum, Gottorum Vandalorumque haereditarius rex. Significamus praesentibus literis nostris, quorum interest, universis et singulis, quod cum vocati essent ad nos et iudicium nostrum literis citationum nostrarum diversarum famati seniores totaque natio Armenorum civitatis nostrae Leopoliensis, ad instantiam spectabilium ac famatorum proconsulis, consulum, advocati, scabinorum totiusque communitatis civitatis nostrae Leopoliensis, occasione mercantiarum omnis generis mercium, tam exoticarum, quam domesticarum, quas iidem citati in regno nostro passim exercere consueverunt, deinde ad reponendum et declarandum certum decretum serenissimi olim Stephani regis, quo eisdem Armenis pannos diversos incidendi, liquores omnis generis propinandi et artificia exercendi facultas concessa fuit, prout citationes praefatae latius de praemissis testantur. In termino itaque hodierno iudicii relationum nostrarum propriarum ex eadem citatione nec non receptione causae ad nos per assessores iudicii nostri facta incidente et hucusque continuato, partibus ipsis actorea per nobilem Andream Dambrowski Sambor et spectabilem Stanislaum Anserinum consules, nec non honoratos Adamum Smieszek scabinum, Petrum Zigmuntowicz, Wolfgangum Scholcz Wolffowicz cives Leopolienses, citata vero per honoratos Nicolaum Serepkowicz, Gabrielem Kaprus, Iwaskonem Torossowicz et Toros Bernatowicz seniores Armenos Leopolienses internuntios et plenipotentes suos coram nobis comparentibus, eumque terminum attentantibus, actoreaque se civesque Catolicos nimis admodum, tam ampla facultate citatis per decretum serenissimi regis Stephani concessa premi et depauperari asserente. Ideoque idem decretum aut propter nova reperta privilegia, quae tunc non producebantur, approbari, aut ad minus declarari petente, citata vero hoc idem decretum coram nobis producente atque illud in rellationibus serenissimi antecessoris nostri ex partium contronersia latum praescriptioneque plus quam viginti annorum firmatum esse, ideoque neque tolli neque declarari posse respondente. Nos cum consiliariis nostris lateri nostro assidentibus ex ea partium controversia, eo considerate, quod, quamvis decretum serenissimi regis Stephani antecessoris nostri, de quo ad praesens agitur, in rellationibus ex partium controversia latum per actionem male obtenti tolli non potest, quemadmodum nos quoque illud non tollimus, tamen quia hoc idem decretum ita conceptum est, ut ab illo ipso tempore varie per partem utramque intellectum fuerit. Ideo ad eius declarationem descendendum nobis esse censuimus, prout illud iam ex nunc ita declaramus. Primum quidem negociationes quod attinet, decernimus integram esse debere, tam Catolicis civibus quam Armenis omnem negotiationem quarumlibet mercium, tam intra, quam extra regnum, tam terra, quam mari, liceatque easdem merces, tam Catolicis, quam Armenis, tam Leopoli, quam ubique in civitatibus et oppidis regni nostri distrahere et divendere, servato tamen ordine in articulis infrascriptis specificando. Deinde quod attinet pannorum incisionem et usum ad praerogativam fenestrarum seu pannicidiorum slowo dictorum, quando quidem antiquitus nonnisi viginti fenestrae funditae sunt, neque plures esse posse vel ipso regis Stephani decreto cautum est. Ideo Armenos ad usum duarum tantum fenestrarum ita admittimus, ut si quando ex belli aut quacunque alia iusta et probabili causa negociationes in Turciam et Valachiam intercluderentur ac de facto cessarent, aut quaevis comercia cum iis terris fuerint interdicta, liceat Armenis duabus fenestris seu duobus pannicidiis suis per seniores Armenos designandis, uti conducta tamen prius apud Catolicos fenestra alias slowo katolika naiawszy, in eisque pannos omnis generis incidere tamdiu, donec rursus negociationes Turcicae et Valachicae patuerint, pannos tamen praeciosiores szkarlaty, pulszkarlaczie, granaty, pulgranaczie dictos, licebit in institis opulentis utrique pariter parti ulnatim vendere, ab aliorum vero communium et vulgarium pannorum ulnatim incisione exnunc iam supersedere debent Armeni. Porro negociatio pannorum integris petiis et ligamentis vulgo postawami y bellami utrique parti itidem libera esse debet. Pannum quoque dietum faylundisz licebit secundum funiculum alias strychem utrique parti more mercatorum vendere. Non licebit tamen Armenis alio praeter quam reclusse negociationis Turcicae et Valachicae tempore faylundisz et alios omnis generis pannos incidere, Catolici autem quolibet tempore eundem pannum failundysz sive ad funiculum sive ulnatim vendent prout voluerint. Praeterea quod attinet propinationem liquorum, de ea decretum illud sic declaramus, ut integrum sit Armenis vinum malmaticum, Ungaricum, valachicum aliaque omnis generis vina in duabus dumtaxat domibus, quas ipsi seniores Armeni designaverint, vendere et propinare, negociatio tamen vini cuiuslibet integris vasis seu cuppis utrique parti pariter integra esse debet. Porro medonem seu mulsum licebit Armenis in tribus domibus itidem per seniores Armenos designandis conficere et propinare, cerevisiam autem Leopoliensem in quatuor domibus itidem per seniores Armenos designandis Armeni propinabunt, non tamen eam conficient, sed eam a Leopoliensibus civibus integris vasis emere debent. Artificia quod attinet, integrum esse debet Armenis uti duobus magistris sartoribus, duobus sutoribus^[CCX], duobus pellionibus et uno pictore, qui suae nationis et ritus esse poterint, qui tamen contubernia cum reliquis magistris civibus eorundem artificiorum suscipere iuribusque et ordinationibus eorundem contuberniorum subesse debent, a quibus etiam citra quamvis difficultatem suscipi debent. Quae omnia utrinque partes inter se perpetuo observare debent sub poena decem marcarum toties, quoties per aliquam partium praesenti decreto contraventum fuerit, parti illud servanti succumbenda, praesentis decreti nostri vigore. In cuius rei fidem et testimonium sigillum nostrum praesentibus est subappensum. Datum Warssaviae feria secunda post dominicam Misericordiae proxima anno Domini millesimo sexcentesimo, regnorum nostrorum Polonici tredecimo, Suetici septimo.

Petrus Tylicky, episcopus Culmensis, regni Poloniae vicecancellarius, subscripsit.

Rellatio reverendi in Christo patris domini Petri Tyliczki, episcopi Culmensis et regni Poloniae vicecancellarii.

P. Sczerbicz.

Сигізмунд ІІІ, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною нашою грамотою, кому потрібно, всіх та кожного. Що нашою грамотою виклику були ∣K⅛∏E=, викликані до нас і до нашого суду різними грамотами наших викликів славетні старші і вся нація вірменів нашого міста Львова на вимогу знаменитих і славетних бурмистра, райців, війта, лавників і всієї громади нашого міста Львова з приводу торгівлі всіма видами товарів, як закордонними, так і місцевими, якою (торгівлею) ті відповідачі звичайно займаються повсюдно у нашому королівстві; а також до складання (для ревізії) та уточнення певного декрету покійного найяснішого короля Стефана, за яким було дозволено вірменам розкраювати різні тканини, шинкувати різними видами напоїв та займатися ремеслами, як про це свідчать ширше згадані виклики. Таким чином, сьогодні у термін нашого суду власних реляцій через їхній виклик та рецепцію справи до нас асесорами нашого суду, що розпочався і до цього часу продовжується, згадані сторони, позивач, в особі райців шляхетного Андрія Домбровського (зі) Самбора і знаменитого Станіслава Ансерина, а також лавника чесного Адама Смешка, львівських міщан Петра Зигмунтовича, Вольфганга Шольц-Вольфовича, а відповідач в особі вірменських старших чесних Миколая Серебковича, Ґабріеля Капруса, Івашка Торосовича і Тороса Бернатовича, своїх посланців та уповноважених, перед нами з’явилися та очікують на цей термін. Позивач твердить, що міщан-католиків занадто сильно утискує та збіднює широка свобода, надана відповідачу за декретом найяснішого короля Стефана, і тому вимагає, щоб цей декрет або схвалити на основі нововіднайдених привілеїв, які тоді не були пред’явлені, або прохав (позивач) у крайньому випадку уточнити. А відповідач, пред’являючи перед нами цей декрет, відповів, що він був затверджений у реляційному (суді) найяснішого нашого попередника після суперечок сторін і дотримувався більш, ніж 20 років, тому його не можна відміняти та уточнювати. Ми разом з нашими радниками, які біля нас засідають, розглянувши суперечку сторін, що хоч цей декрет найяснішого короля Стефана, нашого попередника, який до сьогодні чинний, у реляційному (суді) після суперечок сторін прийнятий, не може бути відміненим через його неправильне отримання; внаслідок цього ми його не відмінюємо, однак тому що цей декрет є так складеним, що з того власне часу по-різному обома сторонами прочитується, тому ми вважаємо, що можна схилитися до його уточнення, як і тепер уточнюємо. По-перше, що стосується торгівлі, вирішуємо цілковито, що як католикам-міщанам, так і вірменам має бути дозволена вся торгівля будь-яким товаром як у середині, так і поза (межами) королівства, як землею, так і морем, і щоб можна було ті самі товари привозити та розпродувати як католикам, так і вірменам, як у Львові, так і будь-де, в містах та містечках нашого королівства, однак зберігаючи порядок, визначений у нижчеописаних статтях. Далі, що стосується розкрою тканини та користування за прерогативою вікнами або суконницями, що називають “словом”. Оскільки здавна тільки 20 вікон були засновані і не більше може бути, що власне у декреті короля Стефана є застережено. Тому вірменів допускаємо до користування тільки двома вікнами. Якщо коли-небудь з приводу війни або будь-якої іншої справедливої та поважної причини закриються та перервуться торгові справи в Туреччині і Волощині, або яка-небудь комерція з тими країнами буде заборонена, буде дозволено вірменам користуватися своїми двома вікнами або суконницями, визначеними вірменськими старшими, однак до того (часу) повинні у католиків вікна, по-іншому “слово”, наймати, й у них там тканини всіх видів розкроювати так довго, поки знову торгівля з Туреччиною та Волощиною не відкриється. Однак дорогі тканини, що називають шкарлатами або пів-шкарлатами, гранатами, пів-гранатами¹, дозволяється у багатих крамах і однаково двом сторонам продавати на лікті. Але від розкрою інших звичайних та грубих тканин вже повинні вірмени утримуватися. Потім торгівля цілими сувоями тканин та (їх) частинами, по- простому поставами, тюками, обом сторонам повинна дозволятися. Тканину, яку називають файлундиш¹, дозволено продавати обом сторонам купецьким звичаєм на міру, по-іншому “штрихом”. Однак не дозволено вірменам розкроювати файлундиш та інші тканини різного роду в інший (час), тільки в час закриття торгівлі з Туреччиною та Волощиною. А католики у будь-який час цю тканину файлундиш або на міру, або ліктем можуть продавати, як схочуть. Крім цього, що стосується шинкування напоїв, про це той декрет уточнюємо так, що вірменам дозволено продавати і шинкувати мальмазію, угорське, волоське та будь-якого іншого виду вино тільки у двох будинках, які вірменські старші визначать. Однак обидві сторони однаково можуть торгувати будь-яким вином бочками чи куфами. Потім дозволено вірменам виготовляти і шинкувати мед у трьох будинках, визначених вірменськими старшими, а львівське пиво - у 4 будинках, також визначених вірменськими старшими, однак не повинні виготовляти його (пива), але купляти повними бочками у львівських міщан. Що стосується ремесел, то повинно дозволятися вірменам мати двох майстрів-кравців, двох шевців, двох кушнірів та одного маляра, які можуть бути їхньої нації та релігії. Однак які повинні вступити в цехи разом з іншими майстрами-міщанами тих ремесел та підпорядковуватися правам та постановам тих цехів, що також повинні прийняти їх без будь-яких труднощів. Усього цього обидві сторони повинні дотримуватися навічно під (загрозою) штрафу 10 гривень стільки разів, скільки якась зі сторін проти даного декрету виступить, на користь сторони, що його зберігає, відповідно до нашого даного декрету. Для довіри та засвідчення до даної (грамоти) наша печатка є підвішена. Дано у Варшаві в найближчий понеділок після неділі “Милосердя”, року Божого 1600, нашого польського панування 13 року, шведського - 7.

Петро Тилицький, хелмінський єпископ, віце-канцлер Польського королівства.

За свідченням велебного у Христі пана отця Петра Тилицького, хелмінського єпископа та віце-канцлера Польського королівства.

Павло Щербич, (писар).

¹ Шкарлат - дороге сукно чи матерія, пофарбовані у червоний колір; гранат - синє сукно або матерія; файлундиш - сорт товстого голландського або французького сукна.

1600 р., квітня 17, Варшава Сигізмунд ІІІ вирішує суперечку між райцями, лавниками, громадою міста Львова та львівськими вірменами в справі кількості будинків у Львові, дозволеної для проживання та володіння вірменами у середмісті

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.635. Пергамент: 26,3x55,5 + 6,7 см. Написи: “Inter cives et Armenos Leopolienses. I.Gumowski” (XVII), “Decretum Sigimundi 3 inter cives Catholicos et Armenos de certo numero 73 domorum anno 1600” (XVII), “Intercessit posterius decretum serenissimi Ioannis Casimiri ex seriis partium controversiis de anno 1654, Varsaviae, quo plurimum est derogatum antiquis iuribus civitatis cum Armenis, anno 1600” (XVII), “Decretum divae memoriae Sigismundi regis Poloniae cum Armenis” (XVII). На шовковому червоно-жовто-синьо-білому шнурку печатка: Gum, XXI, N78.

Коп.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.156-157; оп.2, спр.613, арк.127зв.-128; спр.614, арк.133- 135; Czart., 2030, s.112-114.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.95-97.

Регест: Каталог, №759.

Переклад: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.1154, арк.37-39; Оссол., спр.2117, арк.109-110зв. (польський); Дашкевич, с.33-35 (російський).

igismundus tertius Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Masoviae, Samogitiae Livoniaeque etc. necnon Suecorum, Gottorum Vandalorumque ПірїЖйІ haereditarius rex. Significamus praesentibus literis nostris, quorum interest, universis ζ⅛⅛O⅛C> ac singulis. Citatos fuisse ad nos iudiciumque nostrum literis citationis nostrae famatos seniores totamque nationem Armenorum civitatem nostram Leopoliensem incolentes, de bonis illorum omnibus ad instantiam spectabilium et famatorum proconsulis, consulum, advocati, scabinorum totiusque communitatis civitatis nostrae Leopoliensis propterea, quia illi non contenti numero domorum illis et maioribus illorum ad habitandum per antecessores nostros concesso, contra iura et decreta nec non antiquas consuetudines eiusque civitatis plerasque domos Catholicorum in eadem civitate Leopoliensi occupaverunt, prout citatio praefata latius praemissa complectitur. In termino itaque hodierno iudicii relationum nostrarum propriarum ex eadem citatione et receptione causae ad nos per assessores iudicii nostri facta incidente et hucusque continuato, partibus praefatis, actorea per nobilem Andream Dambrowski Sambor et spectabilem Stanislaum Anserinum consules, necnon honoratos Adamum Smieszek scabinum, Petrum Zygmuntowicz, Wolphangum Scholczwolffowicz cives Leopolienses, citata vero per honoratos Nicolaum Serebkowicz, Gabrielem Kaprus, Iwaskonem Torossowicz et Toross Bernatowicz seniores Armenos Leopolienses internuncios et plenipotentes suos coram nobis comparentibus eumque terminum attentantibus, atque decreta serenissimorum antecessorum nostrorum de possessione domorum variis temporibus lata producentibus de eorumque numero coram nobis disceptantibus. Nos consiliariis nostris lateri nostro assidentibus ex partium controversia eo considerato, quod quamvis decreta serenissimorum antecessorum nostrorum eo nomine intercesserunt, ex nullo tamen eorum certus numerus domorum per Armenos possidendarum elici potest, quod etiam non postremam in illa civitate dissensionum causam praebebat. Ideo volentes tandem aliquando huic liti finem imponere, decernendum duximus decernimusque, quatenus Armeni domos haereditarios omnes in civitate Leopoliensi septuaginta tres possideant et non plures, non includendo tamen in eum numerum domum qua in negociis ecclesiasticis Armeni utuntur, neque duas domos sacerdotales in una area exstructas, neque scholam neque hospitalem, includendo vero in eundem numerum tres domos non ita pridem per Armenos acquisitas, videlicet duas Zaidliczowskie dictas, tertiam Wronczynska. Si itaque hactenus Armeni cum iis tribus domibus integrum numerum septuaginta trium domorum non possident, licebit eis tot domos, tam apud Catholicos, quam apud Rutenos in plateis sibi adiacentibus emere, donec numerum septuaginta trium domorum impleant, inscriptiones tamen super easdem domos coram officio consulari Leopoliensi fieri debent. Ultra vero praefatum numerum integrum quoque erit Armenis domos Iudaicas emere. Quod attinet domos, quas Armeni in circulo civitatis quocunque iure possident, tum et institam, quam famatus Iwasko Torossowicz a Iodoco Glacz acquisivit in medio foro sittam, iis debent Armeni cedere Catholicis infra unus anni decursum receptis summis, quas in easdem domos Armeni exposuerunt iuxta inscriptiones eorum, et in posterum Armeni a domibus in circulo emendis vel iure etiam obligatorio acquirendis abstinere debent. Quodsi de summarum quantitate inter eos dubitatio aliqua orta fuerit, extunc Armeni tenebuntur summas eiusmodi iuramento liquidare et comprobare, quod tantam summam exposuerint. Si vero iuramentum detrectaverint, extunc taxae officiosae subiacere debent. Domus quoque aciales forum respicientes pro domibus circularibus censeri exemptionique modo praemisso subiacere et ab eis emendis vel iure obligatorio acquirendis Armeni itidem abstinere debent. Illud praeterea cavemus et declaramus, ut Armeni domos praedictas, quas ex vi praesentis decreti nostri coempturi sint, ex arbitrio et ordinatione seniorum Armenorum acquirant, et instrumento venditionum et resignationum illud specifice addatur, ut iurisditio civilis et onera, tam ecclesiastica, quam civilia consueta salva permaneant, praesentis decreti nostri vigore. In cuius rei fidem et testimonium sigillum nostrum est appressum. Datum Warssoviae feria secunda post dominicam Misericordiae proxima anno Domini millesimo sexcentesimo, regnorum nostrorum Polonici tredecimo, Suetici vero anno septimo.

Petrus Tylicky, episcopus Culmensis, regni Poloniae vicecancellarius, subscripsit.

Relatio reverendi in Christo patris domini Petri Tyliczki, episcopi Culmensis et regni Poloniae vicecancellarii.

P. Sczerbicz.

Сигізмунд ІІІ, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною нашою M¾gγ(?f грамотою тим, кому потрібно, всіх та кожного. Що нашою грамотою виклику були jβ⅛t)L?k викликані до нас і до нашого суду славетні старші і вся нація вірменів, що мешкає у нашому місті Львові, (у справі) про їхні всі маєтки на вимогу знаменитих і славетних бурмистра, райців, війта, лавників і всієї громади міста Львова, тому що вони не задовольняються кількістю будинків, дозволених їм та їхнім старшим для мешкання нашими попередниками¹; проти прав та декретів, а також давніх звичаїв того міста захопили значну частину будинків католиків у тому місті Львові, як у згаданому виклику ширше міститься. Таким чином, сьогодні у термін нашого суду власних реляцій через їхній виклик та рецепцію справи до нас асесорами нашого суду, що розпочався і до цього часу продовжується, згадані сторони, позивач, в особі райців шляхетного Андрія Домбровського (зі) Самбора і знаменитого Станіслава Ансерина, а також лавника чесного Адама Смешка, львівських міщан Петра Зигмунтовича, Вольфганга Шольц-Вольфовича, а відповідач в особі вірменських старших чесних Миколая Серебковича, Ґабріеля Капруса, Івашка Торосовича і Тороса Бернатовича, своїх посланців та уповноважених, перед нами з’явилися та очікують на цей термін та показують декрети різного часу найясніших наших попередників про володіння будинками, дискутуючи перед нами про їхню кількість. Ми з нашими радниками, що засідають біля нас, розглянувши суперечку сторін, що хоч були видані декрети нашими найяснішими попередниками у цій справі, однак не можна отримати жодного певного числа будинків, якими мали володіти вірмени, що також не було останньою причиною для розбрату у тому місті. Тому, бажаючи довести цю суперечку до кінця, ми вважали вирішити та вирішуємо, щоб вірмени володіли 73 дідичними будинками у Львові і не більше, однак не включаючи в це число будинків, що використовують вірмени у церковних справах, двох бу-динків священиків, побудованих на одній ділянці, школи та шпиталю, але включаючи у це число три будинки, недавно куплені вірменами, а саме два - званих Зайдлічовські, третій - Врончинський. Отже, якщо до цього часу вірмени разом з трьома будинками не володіли цілковитим числом 73 будинків, дозволено їм будинки купити як у католиків, так і в українців, на вулицях, що прилягають до них, аж поки число у 73 будинки не заповнять. Однак записи щодо тих будинків повинні зробити перед раєцьким урядом Львова. А понад це згадане число вірменам можна викупляти будинки у євреїв. Що стосується будинків, якими вірмени володіють на будь-якому праві на Ринку міста, як і розташованого в середині торгу краму, що славетний Івашко Торосович набув у Йодока Ґляча, вірмени їх повинні відступити католикам протягом одного року за отримані (раніше) суми, що виклали за ці будинки вірмени відповідно до їхніх записів. І в майбутньому вірмени повинні утримуватися від купівлі будинків на Ринку, набутих також за правом (боргового) зобов’язання. А якщо між ними виникає який-небудь сумнів щодо розміру суми, тоді вірмени повинні ліквідувати (сумнів) щодо такої суми присягою і підтвердити, що таку суму заплатили. Якщо ж ухиляться від присяги, тоді (будинки) мають підлягати офіційній оцінці. Також кутові будинки, що виходять (вікнами) на торг, мають вважатися ринковими будинками і мають підлягати викупу згаданим уже способом. І там (на Ринку) вірмени повинні утримуватися від купівлі тих (будинків) чи набуття шляхом (боргового) зобов’язання. Крім цього, попереджуємо та оголошуємо, щоб вірмени згадані будинки, які силою даного нашого декрету мають бути викуплені, набували за рішенням та постановою вірменських старших. І до інструменту продаж та відступлень слід також додати, щоб міська юрисдикція та звичайні податки, як духовні, так і міські, залишалися збереженими згідно з даним нашим декретом. Для кращої довіри та засвідчення наша печатка є підвішена. Дано у Варшаві в найближчий понеділок після неділі "Милосердя", року Божого 1600, нашого польського панування 13 року, шведського - 7.

Петро Тилицький, хелмінський єпископ, віце-канцлер Польського королівства.

За свідченням велебного у Христі пана отця Петра Тилицького, хелмінського єпископа та віце-канцлера Польського королівства.

Павло Щербич, (писар).

¹ Питання про кількість будинків вірменів у Львові ставилося ще у 1563 р. (див. док. №82).

1616 р., травня 28, Варшава

Сигізмунд ІІІ зберігає за вірменами надані їм його попередниками права, за якими вони мають коритися владі вірменських старших

Коп¹.: ЦДІАУЛ. - Ф.475, оп.1, спр.5, арк.48-49.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.97-98.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.116зв.-117зв. (польський).

Sigismundus Tercius Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Litwaniae, Russiae, Prussiae, Masoviae, Samogitiae, Livoniaeque etc. necnon Svecorum, Gottorum Vandalorumque haereditarius rex. Significamus praesentiblis literis nostris, quorum interest, universis. Cum plures semper, qui immitentur, quam qui inveniant, non solum in civitate administranda, verum etiam in omni arte reperiantur, tum sane non minus sapienter, quam necessario magistratus sunt instituti, quorum arbitrio sese caeteri permittant, eorumque potissimum authoritate nitantur. Quare cum etiam Armeni in civitate nostra Leopoliensi, quoad leges et iurisdictionem (certis casibus exceptis) per divum Casimirum et alios serenissimos Poloniae reges praedecessores nostros specialibus privilegiis et iuribus donati sint, praestat ad conservanda tuendaque eadem ipsorum communia iura aliquos esse, qui inveniant et praesint, caeteros, qui immitentur et pareant, aliter enim multitudo hominum in bono conservari non potest ordine, nisi paucorum illa sequatur arbitrium. Ad intercessionem itaque certorum consiliariorum nostrorum nomine praedictorum Armenorum Leopoliensium apud nos factam, inhaerendo antiquis privilegiis et decretis serenissimorum antecessorum nostrorum et praecipue privilegio divi olim Sigismundi Augusti regis, avunculi nostri desideratissimi, quo cautum est omnes Armenos in civitate nostra Leopoliensi manentes, quicunque legibus et praerogativis Armenicis utuntur, iuri et iurisdictioni seniorum Armenorum parere oneraque omnia aequaliter cum eis ferre et subire debere, neque ab eis se quibusvis exemptionum literis subducere posse. Eosdem Armenos circa eadem ipsorum iura et privilegia, institutaque et usum hactenus observatum, conservandos esse duximus, uti quidem per praesentes conservamus et relinquamus, ita ut seniores Armenorum dictae civitatis nostrae Leopoliensis iurati, quaecunque ad communem suae nationis Armenicae statum, iuraque et privilegia ac immunitates illius tuendas, conservandas et augendas utilia necessariaque perspexerint, pro officiorum et iuramentorum suorum debito libere sine cuiusvis impedimento statuant, ordinent et decernant, communitas vero Armenorum eiusdem civitatis Leopoliensis ea omnia, quaecunque per seniores illorum pro commodo et utilitate publica sancita, ordinata et laudata fuerint, sine omni contradictione et renitentia teneat, observet et praestet, omniaque onera ad commune negotium vel negotia spectantia aequaliter cum ipsis senioribus sustineat et ferat. Quodsi vero aliquis ex communitate praedicta Armenorum tam [...]² temerarius reperiretur, qui ordinationibus huiusmodi institutisque seniorum contravenire vel inobedientem se praebere praesumeret, talem vel tales seniores ipsi tanquam in publica communitatis suae causa iuxta aequalitatem excessus sive mulcta pecuniaria, sive [...]² prout communis necessitatis aequitatisque suaserit ratio, puniendi et mulctandi plenariam habebunt praesentium tenore potestatem et facultatem. Ubi vero opus fuerit, volumus, ut officium consulare Leopoliense, tanquam ordinarius universae civitatis magistratus, quoties a senioribus iuratis Armenorum pro carceribus requisitum fuerit, eos ipsos carceres non deneget, quinimo iuxta antiquam consuetudinem et praescriptum iurium Armenorum libere concedat et permittat, salvis iuribus civitatis nostrae Leopoliensis et aliis eorundem Armenorum in suo robore permanentibus. In cuius rei fidem praesentes manu nostra subscriptas, sigillo regni communiri mandavimus. Datum Varsaviae in comitiis regni generalibus die XXVIII mensis Maii, anno Domini MDCXVI, regnorum nostrorum Poloniae XXIX, Sueciae vero XXIII anno.

Sigismundus rex.

Florianus Groth. Locus sigilli pensilis.

¹ Оригінал ще у 60-х рр. XIX ст. знаходився у львівському архіві, див.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.1342 (Інвентар І.Вагилевича), арк.195. Опис: пергамент 33х62 см., без даних про печатку.

² Пропуски у копії ЦДІАУЛ та у публікації Ф.Бішоффа.

Сигізмунд, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною нашою ffjSτn?' грамотою всім, кому необхідно. Завжди більше знаходиться тих, хто наслідує, aκ⅛t)∕j?k ніж тих, хто винаходить, не тільки в адмініструванні містом, але також у кожному ремеслі, тоді справді не менш мудрою є потреба встановити магістрат, рішення якого приймають інші та на його сильну владу опираються. Через це, коли також вірмени у нашому місті Львові, якби за законами та юрисдикцією (за винятком певних випадків) є обдаровані спеціальними привілеями та правами божественної (пам’яті) Казимиром та іншими найяснішими польськими королями, нашими попередниками, то було б добре зберегти та затримати ті їхні спеціальні права, щоб одні були, хто винаходить і верховодить, а інші - які б наслідували та слухалися, інакше множину людей у доброму порядку не можна зберегти, якщо за рішенням небагатьох (керівників) інші не слідуватимуть. Таким чином, на прохання певних наших радників, подане до нас від імені вищезгаданих львівських вірменів, (та) прихиляючись до давніх привілеїв, декретів найясніших наших попередників і особливо привілею божественної (пам’яті) покійного короля Сигізмунда Августа та дорогого нашого дядька¹, у якому передбачено, що всі вірмени, які живуть у нашому місті Львові, будь-якими вірменськими прерогативами користуються, слухаються права та юрисдикції вірменських старших, а всі тягарі порівно з іншими повинні нести та підлягати, і від них (тягарів) будь-якими грамотами вилучень відриватися не можуть. Тих вірменів при їхніх правах, привілеях, порядках, також у користуванні до цього часу вважали зберегти, як і даною (грамотою) зберігаємо та залишаємо таким способом, що вірменські старші, присяжні згаданого нашого міста Львова будь-коли доглядатимуть за спільним становищем своєї вірменської нації, також за корисним та потрібним бороненням, збереженням і збільшенням прав, привілеїв та вільностей, ставатимуть, порядкуватимуть та вирішуватимуть за обов’язком своїх урядів та за своїми присягами вільно без будь-якої перешкоди. А громада вірменів того міста Львова всього того, що будь-коли буде встановлене, упорядковане та ухвалене їхніми старшими для громадської вигоди та користі, без будь-якого спротиву і протидії має триматися, зберігатися та дотримуватися і всі тягарі щодо спільних справ чи справи порівно зі самими старшими має нести та підтримувати. А якщо б який зі згаданої громади вірменів не корився² та був (настільки) впертим, що таким порядкам та юрисдикції старших противився або наважувався виставити себе непослушним, такого або таких ці старші, як у звичайній справі своєї громади, відповідно до ваги вчинку матимуть повну владу і можливість карати або грошовим штрафом або ув’язненням³, як буде громадська потреба та виявиться слушність, та звинувачувати (їх) за змістом даної (грамоти). А коли буде потреба, хочемо, щоб львівський раєцький уряд як урядуючий магістрат всього міста їм у таких ув’язненнях не відмовляв, скільки б разів присяжні старші вірменів не просили, але відповідно до давнього звичаю та правила вірменського права вільно допускав та дозволяв, зберігаючи у своїй силі права нашого міста Львова та інші (права) тих вірменів. Для довіри до справи дану (грамоту), підписану нашою рукою, наказали скріпити печаткою королівства. Дано у Варшаві на вальному сеймі королівства 28 травня, року Божого 1616, наших панувань у Польщі - 29, а у Швеції - 23 року.

Сигізмунд, король.

Флоріан Ґрот. Місце підвішеної печатки.

¹ Див. док. №79.

² Слово “корився” відтворено за польським перекладом.

³ Слово “ув’язненням” відтворено за польським перекладом.

1622 р., січня 7, Варшава

Сигізмунд ІІІзабороняєрайцям Львова стягувати з львівських вірменів нововстановлений податок від переміщення товарів, оскільки привілей на такий податок був прийнятий без їхнього відома та згоди

Облята: ЦДІАУЛ. - Ф.9, оп.1, спр.375, арк.1186.

Коп.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.282-182зв.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.99-100.

Регест: AGZ, X, N3384.

Sigismundus Tertius Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Masoviae, Samogitiae Livoniaeque etc. necnon Suecorum, Gottonum Vandalorumque haereditarius rex. Spectabilibus et famatis proconsuli, consulibus totique magistratui civitatis nostrae Leopoliensi fidelibus nobis dilectis gratiam nostram regiam. Spectabiles et famati, fideles nobis dilecti. Questi sunt apud nos graviter Armeni cives et mercatores

Leopolienses de fidilitatibus vestris eo nomine, quod paulo ante, dum in ipsam civitatem nostram

Leopoliensem cum generali ordinis equestris contra Turcas expeditione venissemus, fidelitates vestrae privilegium super exactionibus certis percipiendis a mercibus omnis generis, quae per frustra vulgo sztukamy in eandem civitatem nostram Leopoliensem inveherentur seu inde eveherentur, nec non a mulso et cervisiae cocturae Leopoliensis absque scitu et consensu (uti asserunt) communitatis obtinuerunt, licet quidem fidelitates vestrae id nobis tunc exposuissent, totam communitatem eius negotii consciam fuisse atque unanimiter cum fidelitatibus vestris supplicasse in praemissis. Caeterum quidem praefati Armeni ad nos retulerunt, se de privilegio eiusmodi, dum procurabatur expediebaturque, penitus nescivisse nec unquam suum in illud praebuisse consensum aut praebere velle, utpote quod antiquis privilegiis, iuribus et consuetudinibus civitatis obsit, magnoque detrimento ac damno bona et fortunas eorundem afficiat. Cum igitur fidelitates vestrae hac in parte prius animos et voluntates concivium non exploraverint, num exactionibus huiusmodi, quae et nove essent et veteribus ipsorum derogarent privilegiis et iuribus civitatis, assentiri et acquiescere vellent, serio mandamus precipimusque fidelitatibus vestris, ut executione recentis huius privilegii cives et negotiatores Armenos non gravent, neque ad exactiones, quae in eo sunt expressae (si quidem mens huius privilegii non alia esse videtur, quam ut extranei tantummodo mercatores et negociatores ad soluendas eiusmodi exactiones, non vero cives possessionati teneantur) adigant nullamque difficultatem et molestiam illis aliquatenus facessant, sed se cohibeant et rem in medio relinquant ad ulteriorem decisionem nostram, quam super hoc privilegio inter fidelitates vestras et praefatos Armenos et negotiatores facturi sumus, pro gratia nostra et debito officiorum suorum aliter fidelitates vestrae non facturae. Datum Warsaviae die VII mensis Ianuarii, anno Domini MDCXXII, regnorum nostrorum Poloniae XXXI, Sueciae vero XXVIII anno.

Sigismundus rex.

Michael Kupczowicz.

Сигізмунд ІІІ, Божою ласкою король (титулатура). Знамениті й славетні бурмистр, райці та весь магістрат нашого міста Львова, наші вірні милі, наша королівська ласка. Знамениті і славетні, вірно нам милі. Важко скаржилися перед нами вірмени, львівські міщани та купці, на ваші вірності на тій підставі, що незадовго до того, коли ми прибули до того нашого міста Львова під час загального походу¹ шляхти проти турків, ваші вірності отримали без відома та згоди (як твердять) громади привілей щодо стягнення певних податків від будь-якого роду товарів, які у штуках, по-простому “sztu- kach”, привозяться у те наше місто Львів або звідти вивозяться, а також від меду та вареного львівського пива, що ваші вірності тоді нам так представляли, (ніби) вся громада була свідома про ту справу та одностайно прохала разом з вашими вірностями щодо згаданих (податків). Але ж згадані вірмени нам повідомили, що про той привілей, який тільки-но видано та отримано², загалом не знали та ніколи не виявляли своєї згоди на нього або хотіли виявити, адже він заперечує давні привілеї, права та звичаї міста та спричинить велику втрату та шкоду для їхнього майна та набутків. Отже, коли ваші вірності таким чином не дослідили попередньо думок та бажань співміщан, тепер такі податки, які й новими є, та відміняють їхні старі привілеї та права міста, (вірмени) хотіли узгодити та погодити (привілей). Серйозно наказуємо та даємо припис вашим вірностям, щоб не обтяжували вірменських міщан та купців виконанням цього недавнього привілею і не примушували до податків, які в тому (привілеї) викладені (якщо тільки думка того привілею не інакше передбачає, щоб тільки чужоземні купці та торгівці були зобов’язані до сплати таких податків, а не маєтні міщани), і не чиніть жодного утруднення та клопоту їм (вірменам) будь-яким чином, але вгамовуйте себе та залишіть справу (з привілеєм) для подальшого нашого вирішення, яке ми приймемо щодо цього привілею між вашими вірностями та згаданими вірменами і купцями. Іншого, ваші вірності, не чиніть задля нашої ласки та обов’язку своїх урядів. Дано у Варшаві 7 січня, року Божого 1622, наших панувань у Польщі - 31, у Швеції 28 року.

Сигізмунд, король.

Михайло Купцович, (писар).

¹ Мова йде про відомий похід під Хотин 1621 р., де відбулася переможна битва козацьких та польських військ з турецько-татарською армією.

² Привілей Сигізмунда ІІІ від 21 жовтня 1621 р., за яким магістрат отримав право накладати протягом 20 років певні оплати від товарів, що привозяться чи вивозяться зі Львова, див.: Привілеї, №176.

1633 р., березня 10, Краків

Владислав IV підтверджує вірменській громаді Львова усі права, привілеї, вільності, декрети та інші документи, надані попередніми королями

Транс.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.819 (див. док. №107); Оссол., спр.1728, арк.906-907.

Коп.: MK, 187, k.167v-168v; ЦДІАУЛ. - Ф.475, оп.1, спр.5, арк.60-60зв.; АСП, спр.14, арк.88-90.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.103-104.

Wladislaus IV Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Masoviae, ЧИКЭДвк© Samogitiae Livoniaeque, necnon Suecorum, Gottorum Vandalorumque haereditarius l∣RW∣Rλ rex, electus magnus dux Moschoviae. Significamus praesentibus literis nostris, quorum Φ⅛s⅛⅛C≥/ interest, universis et singulis, quia in hoc publico coronationis nostrae conventu omnia iura, libertates, immunitates, praaerogativas et privilegia per divos antecessores nostros principes et reges Poloniae universis regni et dominiorum nostrorum ordinibus subditisque nostris cuiuscunque status et conditionis existentibus generaliter ex sententia senatorum nostrorum et nuntiorum terrestrium literis nostris abunde approbaverimus, eaque nos inviolabiliter observaturos vigore praestiti a nobis iuramenti obligaverimus, tamen cum venientes ad praesentiam nostram fideles subditi nostri Armenorum nuntii civitatis nostrae Leopoliensis suo et communitatis Armenorum ibidem habitantium nomine supplicassent nobis, ut omnia eorum iura, privilegia, literas, libertates, decreta, praerogativas, exemptiones et immunitates ipsis a serenissimis antecessoribus nostris regibus et aliis personis concessas, insuper et consuetudines, quibus hucusque usi sunt, specialibus literis nostris approbare, innovare, confirmare et ratificare dignaremur, nos ipsorum supplicationi uti iustae benigne annuentes, omnia et singula praedictorum Armenorum iura, privilegia, literas, decreta, libertates, immunitates, praerogativas, exemptiones a serenissimis piae memoriae regibus Poloniae praedecessoribus nostris et aliis personis iuste et legitime concessas, datas et emanatas, insuper omnes laudabiles usuque tentas et observatas ipsorum consuetudines, nullis penitus exceptis aut exclusis, non secus acsi hic omnia et singula in genere et specie de verbo ad verbum in suo tenore descripta forent, in omnibus et singulis earum punctis, clausulis, articulis et conditionibus approbanda, innovanda, confirmanda et ratificanda esse duximus, prout hisce literis nostris peculiaribus, in quantum iuris communis rationes sinunt et usus earum habetur, approbamus, innovamus, confirmamus et ratificamus, eaque omnia vim et robur debitae et perpetuae firmitatis semper obtinere debere et ab omnibus, quorum id interest, observari volumus. In cuius rei fidem praesentes manu nostra subscriptas sigillo regni consignari iussimus. Datum Cracoviae in comitiis felicis coronationis nostrae die decima mensis Martii, anno Domini MDCXXXIII, regnorum nostrorum Poloniae et Sueciae anno primo.

г^^^^ладислав IV, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною нашою грамотою, кому потрібно, всім і кожному. Що на цьому публічному сеймі нашої ⅛lahic pro expressis et quasi de verbo ad verbum inserta habere volumus, tam in genere, quam in specie generalitati per specialitatem et specialitati per generalitatem in nullo derogantes, in quorum usu praedicti Armeni suburbani Leopolienses extiterunt in omnibus earum punctis, articulis et conditionibus, insuper et consuetudines, donationes, exemptiones, praerogativas quibus hucusque usi sunt et utuntur in tantum, in quantum iuris communis rationes permittunt et usus earum omnium haberunt omnia et singula approbanda, ratificanda et confirmanda esse duximus prout praesentibus literis nostris approbamus, ratificamus et confirmamus. Decernendo ea omnia iura, privilegia, decreta, donationes iurisditionem, literas, libertates et immunitates, usus et consuetudines, exemptiones, inducta iudicium inscriptiones robur debitae et perpetuae firmitatis obtinere debere. Quod omnibus et singulis regni nostri magistratibus, necnon dignitariis et officialibus ac aliis cuiuscunque gradus, status ac conditionibus hominibus nominatim, vero generoso Stanislao Bonefacus Mniszek Leopoliensi nostro capitaneo et aliis pro tempore existentibus capitaneis Leopoliensibus, necnon venerabilibus et reverendis in Christo patribus decanis aliisque fundi praedicti ecclesiae sancti Ioannis ad decanatum spectantis administratoris nunc pro tempore et post existentibus, necnon proconsuli, consulibus totique magistratui civili Leopoliensi mandamus, demandamusque id omnino habere volentes, ut eosdem Armenos nostros Leopolienses suburbanos circa omnia illorum iura, privilegia, libertates et praerogativas et circa eorum iurisditionem advocatialem illis a serenissimi praedecesssoribus nostris instituta et approbata iuraque iuribus Armenicis in civitate nostra Leopoliensi conformea, communia et similia conservent, manu teneant ac defendant, conservarique manu teneri ac defendi curent pro gratia nostra regia. In cuius rei fidem praesentes manu nostra subscripsas sigilloque regni communiri mandavimus. Datum Cracoviae in conventu generali felicis coronationis nostrae, die XXVI mensis Martii, anno Domini MDCXXXIII, regnorum nostrorum Poloniae et Suaeciae I.

Vladislaus rex.

Paulus Kolucki, secretarius regiae maiestatis.

¹ Помилково, має бути: “ de Czyzow”.

^«йй^-дладислав IV, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною нашою alub⅜⅜ffi грамотою, кому потрібно, всім і кожному. Що хоча на нашій щасливій інавгурації ⅛l⅛GRj∣Y та священній коронації, що проходить від початку у Кракові, а саме, коли духовні й світські, інші прелати та барони, всі стани та прошарки нашого королівства були присутні при нашій священній коронації, ми підтвердили всі права і привілеї, дані та надані божественної (пам’яті) покійними нашими попередниками, володарями та королями Польщі, всім нашим підданим як духовним, так і світським, як у Польському королівстві, так і в інших наших провінціях та володіннях, з’єднаних, приєднаних та інкорпорованих до королівства. І ми зобов’язалися їх свято та непорушно дотримуватися за силою складеної нами присяги. Однак були на нашій щасливій коронації (та) до нашої присутності прийшли чесні Йоан Муратович, війт, і Симон Мігельович, лавник, посланці львівських передміщан- вірменів, які живуть на ґрунті костелу св. Йоана, належного до львівського деканату, від свого імені та всієї громади передміщан-вірменів уклінно нас просили, щоб усі права, привілеї, грамоти, вільності, імунітети, декрети судів, традиції та звичаї, звільнення ми вважали за гідне нашою повагою підтвердити, схвалити і зміцнити; відтак і прерогативи прав та кожного привілею, публічні та приватні, дані та надані тим львівським вірменам-передміщанам та їхній громаді для користування найяснішими, покійними, божественної (пам’яті) Казимиром і Владиславом, королями Польщі, нашими попередниками, а також і вельможними, покійними Петром Одровонжом зі Спрови, руським воєводою та генеральним старостою, Йоаном із Чижова, краківським каштеляном і старостою, Рафалем з Ярослава, маршалком королівства та львівським старостою^[211], та будь-якими іншими (урядовцями); тоді і спеціальні грамоти, дані, підтверджені та схвалені найяснішими, божественної пам’яті Сигізмундом Августом, Стефаном Баторієм, найяснішим, божественної пам’яті Сигізмундом ІІІ, нашим найдорожчим батьком; нарешті, й усі звичаї, яких дотепер дотримуються, інші декрети та дипломи від самої фундації львівських вірменів-передміщан, які перебувають на ґрунті костелу св. Йоана, відтак і володіння, звільнення, декрети, вилучення від міських, земських та ґродських судів та юрисдикції, всі інші, загалом і зокрема, права та привілеї. Ми, ласкаво прихиляючись до їхнього прохання, як справедливого та слушного, всі та кожні права, привілеї, вільності та імунітети, дані та надані найяснішими нашими попередниками згаданій громаді львівських вірменів-передміщан, які всі тут хочемо мати викладеними та ніби дослівно внесеними, як загалом, так і зокрема, щоб загальне ні в чому не суперечило конкретному, а конкретне - загальному, наскільки користувалися (правами) згадані львівські вірмени-передміщани, в усіх їхніх пунктах, статтях, умовах, далі і звичаях, донаціях, звільненнях, прерогативах, якими до цього часу користувалися та володіли так, наскільки дозволяють підстави загального права та (вірмени) мали їх всіх у вжитку, все і кожне, вважали схвалити, зміцнити і підтвердити, як і даною нашою грамотою схвалюємо, зміцнюємо та підтверджуємо. Вирішуємо, що всі права, привілеї, декрети, донації юрисдикції, грамоти, вільності та імунітети, користування і звичаї, звільнення, записи судових рішень повинні отримати силу належної та вічної міцності. Що всім та кожному в нашому королівстві наказуємо: магістратам, а також достойникам і урядовцям та іншим людям будь-якої гідності, стану та походження, а особливо уродженому Станіславу Боніфацію Мнішеку, нашому львівському старості, та іншим львівським старостам, що у майбутньому будуть, а також велебним та достойним у Христі отцям деканам і будь-яким іншим адміністраторам згаданого ґрунту костелу св. Йоана, належного до деканату, що є тепер та будуть у майбутньому, а також бурмистрові, райцям і всьому магістрату Львова доручаємо, бажаючи все мати (в порядку), щоб тих наших львівських вірменів-передміщан при всіх їхніх правах, привілеях, вільностях та прерогативах та при їхній війтівській юрисдикції, встановлених та схвалених найяснішими нашими попередниками, і права, схожі, спільні та подібні до прав вірменів з нашого міста Львова, задля нашої ласки зберіли, підтримували та захищали й турбуйтеся, щоб (інші) зберігали, підтримували та захищали. Для довір’я до справи дану (грамоту), підписану нашою рукою, наказали скріпити печаткою королівства. Дано в Кракові на вальному сеймі нашої щасливої коронації 26 березня, року Божого 1633, наших панувань у Польщі та Швеції - 1.

Владислав, король.

Павло Колуцький, секретар королівського маєстату.

1640 р., січня 20, Варшава

Владислав IV підтверджує ухвалу львівських райців від 4 березня 1574 р., за якою львівським вірменам після пожежі в середмісті Львова дозволяється купувати городи на львівських передмістях при визначених умовах

Коп.: MK, 186, k.131v-133. Титульний напис: “Confirmatio concessionis coemendorum hortorum a magistratu Leopoliensi Armenis ibidem concessis”.

Vladislaus IV etc. Significamus etc. Exhibitas nobis esse literas infrascriptas autenticas ι) continentes in se consensum per spectabiles et famatos proconsule et consules totamque ∖ communitatem civitatis nostrae Leopoliensis pro coemendis hortis in suburbio sittis, ^r Armenis Leopoliensibus datum, sub data feria quinta post dominicam Invocavit proxima, anno millesimo quingentesimo septuagesimo quarto, [ad] actis civibus Leopoliensibus inscriptis. Quarum tenoris est.

Proconsul et consules civitatis Leopoliensis significamus tenore praesentium, quibus expedit, universis, praesentibus et futuris. Quia nos ad instantiam petitionem et affectationem famatorum Armenorum civilium Leopoliensium adducti et permotti iustis, certis legittimisque illorum rationibus ac presertim postea quam ea pars civitatis huius Leopoliensis, quam iidem Armeni cum vicinis aliis inhabitant, Divina permissione ex incendio et vehementi ad modum ignis inclementia damna multa et maxima subiiceret, structamque lignorum stabula et feni straminum curruum atque aliorum id genus domesticorum apparamentorum copia in domibus eorundem, non solum impedimentu defensionis tum praestitissent verum et ardorem flamamque illius incendii ultra modum auxissent, ob tantum deinceps, [quod Deus avertat, periculum ex causa tam necessaria]¹ et ex conditionibus infracontentis per senatus nostri consultum accedente quoque ad id plebis totius sententia² et consensu concessimus et admittimus iisdem Armenis civilibus hoc est intra menia tantum possessionatis (qui scilicet praedia et hortos extra eam civitatem in suburbio etiam sub alia quempiam iurisdictione nullos habent) ad eorum domos lapideas in eadem civitate consistentes, quibus id opus et necesse fuerit, singulos hortos seu praedia sub iure ac iurisdictione nostra civili, titulo haereditario seu quovis alio modo et contractu emere, acquirere per inscriptiones, resignationes et obligationes obtinere, possidere ac uti ita frui, ut solum ibidem, prout praefertur lignorum, curruum, faeni, straminum depositoria stabulaque habeantur. In domibus vero, si illic forte extiterint nulla sint diversoria vel cauponae, nulla quorumlibet potuum propinationes nec revenditiones nulli extraneae iurisdictionis vel, qui ius obedientiamque civilem refragarent, conductores nulla denique hospitum advenarum extraneorum ac mercatorum absque scitu officii nostri receptacula, tum demum, ut quivis eorundem hortorum possessor seu conductor in una suburbanorum communitate seniorumque ibidem conscitutorum praefectura aequalem cum aliis obedientiam, labores vulgo szarwarki dictos, custodiarias, vigilias, armaturae expeditiones, census et alia quevis onera ex fundo illo civitati provenientia et obligata absque omni refragatione simpliciter³ subeant, pendant et exoluant. Pro iniuriis autem occasione praemissorum et que mere ipsum fundum aliquo modo tangunt et attinent, non coram illorum Armenicali vel quovis etiam alio, sed tantum coram officio iudicio et advocato ordinario nostro civili Leopoliensi parere semper respondere ac sese iustificare debebunt eruntque sine ulla exceptione adstricti. Caeterum alienare quoque aut obligare unquam iidem Armeni praefati bona talia empta et acquisita nulli alteri nec alio modo poterint praeterquam homini obedientiae et iurisdictionis civilis et id quidem non nisi coram nobis actisque nostris consularibus praesentibus atque cum speciali requisitione, scitu, consensu et approbatione nostra seu consulum Leopoliensium pro tempore existentium, videlicet stantibus semper prout praemissum est, conditionibus, pactis et conventis ac per omnia iuribus eiusdem civitatis privilegiis, tum decretis inter nos et eosdem Armenos antiquitus et ad praesens habitis salvis et illaesis et in suo robore permanentibus. Ita quod iisdem hac concessione praesenti nihil prorsus derogari neque quicquam minui aut detrahi debere. [In quantum fidem sigillum nostrum praesentibus est appensum]. Actum Leopoli feria quinta post dominicam Invocavit proxima, anno Domini millesimo quingentesimo septuagesimo quarto.

[Andreas Madrowicz, notarius civitatis Leopoliensis]⁴.

Supplicatumque nobis esse, ut easdem authoritate nostra regia approbare et confirmare dignaremur. Nos itaque supplicationi praefate benigne annuentes praeinsertas consensus seu concessionis literas cum omnibus earum punctis, clausulis, nexibus et ligamentis et condicionibus approbandas et confirmandas esse duximus, uti quidem easdem (in quantum iuris est) approbamus et confirmamus praesentibus. In quorum fidem etc. Datum Varsaviae die XX mensis Ianuarii, anno, ut supra [1640], regnorum etc.

Vladislaus rex.

Andreas Buialski secretarius regni maiestatis⁵.

¹ Текст у квадратних дужках доданий за публікацією Ф.Бішоффа.

² У публікації Ф.Бішоффа: scitu.

³ У публікації Ф.Бішоффа: semper.

⁴ Текст у квадратних дужках доданий за публікацією Ф.Бішоффа.

⁵ Документ 1574 р. опублікований, див.: Bischoff, Urkunden, S.72-73.

Владислав IV і т.д. Повідомляємо і т.д. Показали нам нижченаписану автентичну адіЖд®? грамоту, що містить у собі згоду знаменитих і славетних бурмистра, райців та МіКЙжїм всієї громади нашого міста Львова, дану львівським вірменам на викуп городів, * розташованих на передмісті, під датою - найближчий четвер після неділі “Інвокавіт”, року 1574, вписану до львівських актів. Цієї (грамоти) зміст є (таким).

Бурмистр і райці нашого міста Львова, повідомляємо змістом даної (грамоти), всім, кому потрібно, сучасникам і прийдешнім. Що ми за наполегливим проханням та побажанням славетних львівських міських вірменів, спонукані та заохочені їхніми справедливими, певними і законними доказами і після того, як та частина того міста Львова, яку ті вірмени з іншими сусідами заселяють, за Божим допущенням через пожежу та нещадний без міри вогонь зазнала невблаганності, великих та найбільших втрат¹. Побудови, дерево, стайні, солома, вози та інші тому подібні домашні речі, які (були) численні у їхніх будинках, не тільки не давали прихистку як перешкоди (для вогню), але допомагали вогню та полум’ю тієї пожежі понад міру. Через це і надалі через таку небезпеку, щоб (її) Бог відвернув, як з необхідних, так і з нижчеподаних причин нашою прийнятою ухвалою, також за рішенням та згодою^{[212] [213] всього плебсу надаємо та допускаємо тим міським вірменам, тільки тим, що мають майно в межах мурів (а саме тим, хто не має жодних луків та городів поза тим містом, на передмісті, також під будь-якою іншою юрисдикцією), для тих, що володіють будинками-кам’яницями у тому місті, які матимуть потребу і необхідність купити окремі городи чи луки на нашому міському праві та юрисдикції, на основі дідичного чи будь-яким іншим способом чи контрактом, набуваючи через записи, відступлення та зобов’язання, (можуть) тримати, володіти та користуватися, щоб тільки там мали, як вищеподано, дерев’яні вози із солом’яною підстилкою та стайні для складування. А у будинках, якщо там можливо з’являться, хай не буде жодних відгалужень чи шинків, шинкарів будь-якими напоями і перекупників будь-якої зовнішньої юрисдикції, чи тих найманців, що відмовляють у послусі міському праву, і потім не приховувати чужих іноземних прибульців чи купців без відома нашого уряду. Нарешті, щоб кожен володілець або винаймач тих городів, введений в одну громаду передміщан та управління старших, рівний з усіма послушно має коритися, платити і сплачувати за роботи, по-простому званими шарварками, сторожі, нічні охорони, військові податки, чинші та будь-які інші (податки), які з тієї ділянки походять, і зобов’язаний (виконувати) безумовно без будь-якої відмови. А у випадку згаданих несправедливостей і які цілком ті ділянки якимось чином зачіпають та стосуються, не перед їхнім вірменським (судом) чи також будь-яким іншим, але тільки перед нашим урядом, нашим львівським міським судом та призначеним війтом повинні і будуть зобов’язані ставати, відповідати і себе виправдовувати без винятку у жодному питанні. Також щодо іншого, згадані вірмени такі маєтки, куплені і набуті, не можуть відчужувати або давати зобов’язання будь-коли нікому іншому, ні іншим способом, тільки людині міського послуху та юрисдикції, і це водночас також (хай зроблять) перед нами та нашими теперішніми раєцькими актами та зі спеціального нашого вивчення, відома, дозволу та схвалення або львівських райців, що будуть у майбутньому. Зрозуміло, наполягаючи на віки, як є згадано, на умовах, пактах та угодах, і залишаємо при всіх правах, привілеях того міста, далі - при декретах між нами і тими вірменами, що мали давніше і які до тепер є цілими та непорушними та у своїй силі. Так що цей даний дозвіл нічого цілком не відмінює, а також ніщо не повинен зменшувати або обмежувати. Діялося (у Львові) в найближчий четвер після неділі “Інвокавіт”, року Божого 1574.}

І просили нас, щоб ту (грамоту) нашою королівською повагою ми вважали за гідне схвалити і підтвердити. Таким чином, ми, милостиво прихиляючись до згаданого прохання, вищевнесену грамоту дозволу чи концесії з усіма її пунктами, клаузулами, поєднаннями, зв’язками та умовами вважали схвалити і підтвердити, як і її (оскільки відповідає праву) схвалюємо та підтверджуємо даною (грамотою). Для довір’я і т.д. Дано у Варшаві 20 січня, року, як вище [1640], нашого панування і т.д.

Владислав, король.

Андрій Буяльський, секретар королівського маєстату.

1642 р., вересня 5, Варшава Владислав IVзвільняє вірменських купців, що мешкають в межах міських стін Львова, від оплати мит за товари, які вони ввозять чи вивозять з королівства, однак з умовою, щоб митники і спеціально призначений писар вели реєстр цих товарів для майбутнього вирішення справи на сеймі королівства

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.713. Пергамент: 24,8x43,2 + 7,2 см. Написи: “Libertas Armenis Leopoli- ensibus a solvendis theloneis intra muros manentibus” (XVII), “Cancellariatu reverendi in Christo patris domini Petri Gcmbicki episcopi Praemisliensis, nominati Cracoviensis. Regestratae. Andreas Buialski secretarius regiae m[aiestatis]”, “Feria secunda post festum sanctae Catherinae virginis et martyris anno Domini 1642 honorati Gregorius Derl Lukaszowicz Armenus et incola Leopoliensis nomine universorum Armenorum Leopoliensium ad acta Leopoliensia obtulerunt. Inductum” (XVII), “Liberantur theloneis Armeni Leopolienses intra muros manentes, 1642” (XVIII). На шовковому біло-жовто-зеленому шнурку у бляшаній коробці пошкоджена печатка: Gum, XXIII, N93.

Облята: ЦДІАУЛ. - Ф.9, оп.1, спр.393, арк.1278-1280.

Коп.: ЦДІАУЛ. - Ф.475, оп.1, спр.5, арк.54-55зв.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.111-113.

Регест: Каталог, №862.

Iadislaus quartus Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, ЯІВтЕк® Masoviae, Samogitiae, Livoniae, Smolensciae Czernichoviaeque, necnon Suecorum, ∕IIKg∣y¾ Gothorum Vandalorumque haereditarius rex. Significamus praesentibus literis nostris, quorum interest, universis et singulis. Eam nos semper in augendis promovendisque subditorum nostrorum commodis ac emolumentis tenere rationem, ut si aliquando ad deteriorem conditionem eos devenire intellexerimus, non gravatim eisdem gratiae et beneficentiae nostrae regiae subsidio subvenire velimus, dignum iudicantes, ut ipsorum rationibus consulamus, ex quibus nobis et reipublicae non mediocre accedit emolumentum. Quoniam vero ex frequentibus seniorum Armenorum Leopoliensium communitatisque eorum supplicationibus, qui sunt ab antiquo fundati a serenissimis antecessoribus nostris, intelleximus, in eam ipsos ad praesens devenisse et delapsos esse conditionem, ut dificilem rationem vitae sustentandae habeant, ex ea potissimum ratione et causa, quod cum nonullae civitates in regno nostro existentes vigore constitutionum regni a theloneis quibuscunque liberae et immunes pronunciatae sint, exindeque negotiationum rationes Armenis Leopoliensibus praeripiant et summo in exercendis mercimonis eisdem existant impedimento adeo, ut merces eorundem, quas maximis sumptibus ac impensis summoque cum discrimine salutis et fortunarum suarum ex longinquis regnis et regionibus transportant, vilescant nec iusto praetio divendi possint, quam ob rem domicilia sua deserere ac mutare et alio sese transferre cogantur. Proinde nos cum consiliariis nostris ad praesens lateri nostro assidentibus pro eo, quod omnes subditos nostros fovere debemus et solemus affectu, id potissimum considerantes, ne civitates nostrae, quae regimini primarie nostro et protectioni regiae subsunt ac reipublicae pacis ornamenta atque belli subsidia existunt, inopiae ac desolationi succumbant et parvo commodo publico in maius detrimentum reipublicae deteriorentur, vilescant et intereant, id nobis faciendum duximus, ut memoratos Armenos in civitate nostra Leopoliensi intra muros degentes simili libertate, qua nonullae civitates in regno nostro ex

Constitutionibus gaudent, ipsos quoque ex benignitate nostra regia conservation! fortunarum ipsorum longo tempore et multo labore atque sudore acquisitarum Consulentes Iibertatem et immunitatem similem a soluendis reipublicae theloneis donaremus et gaudere permitteremus, prout quidem hisce literis nostris donamus gaudereque ac frui concedimus ac permittimus, cum ea declaratione, ut ab omnium theloneorum ratione mercium quarumque et pecuniarum, quas in regnum et extra regnum evehent et invehent, ac cum iisdem perditiones nostras proficisci ipsis contigerit, liberi sint atque immunes, ita tamen, ut in regestris per theloneatores et notarium a magnifico supremo regni thesaurario ad hunc actum designatum conscribantur et regestra fideliter asserventur ad futuram in commitiis regni generalibus decisionem. Quod omnibus et singulis, quorum interest, praesertim vero theloneorum administratoribus et vectigalium exactoribus in finibus regni nostri aliisque quibusvis in locis existentibus notum esse volentes, iisdem mandamus, ut supramemoratos Armenos Leopolienses circa eam libertatem et immunitatem superius nominatam et specificatam conservent et manu teneant, conservarique et manu teneri faciant, nec ullam eo nomine ipsis facessere praesumant molestiam aut difficultatem, idque pro gratia nostra secus non facturi. In cuius rei fidem praesentes manu nostra subscriptas sigillo regni communiri mandamus. Datum Varsaviae die quinta mensis Septembris, anno Domini MDCXLII, regnorum nostrorum Poloniae X, Sueciae XI anno.

Vladislaus rex.

Ioannes Gςbicki secretarius regni maiestatis.

Вдладислав IV, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною нашою ¾∣⅛V⅜¾* грамотою, кому потрібно, всім і кожному. Ми завжди помічали, що завжди є сенс у зростанні прибутків та зручностей і користей наших підданих, якщо ж колись вони потрапляли у важке становище, ми охоче бажали їм допомогти нашою королівською ласкою та добротою; розмірковуючи та вважаючи, що з тих причин (при допомозі) буде велика користь нам та нашій державі. Оскільки ми дізналися з частих прохань старших львівських вірменів та їхньої громади, ті (вірмени) були фундовані віддавна¹ (у Львові) найяснішими нашими попередниками, що вони тепер потрапили та опинилися в такому скрутному становищі, коли мають важку підставу для підтримання життя, головним чином з того приводу та основи, що, коли деякі міста нашого королівства за силою конституції королівства оголошені звільненими та вільними від будь-яких мит, а в той час торгові підстави для львівських вірменів розладнуються та вони мають найбільшу перешкоду для ведення торгівлі, адже їхні товари з найбільшими витратами та видатками та зі значним випробовуванням для їхнього здоров’я та маєтків транспортуються з далеких країв та регіонів, знецінюються (в дорозі), та вони не можуть (товари) продати за справедливою ціною, через це змушені свої домівки залишати і змінювати, та переноситися в інше (місце)². Тому ми з нашими радниками, що тепер біля нас засідають, відчуваємо потребу та звичайно маємо прихильність до всіх наших підданих, узявши, головним чином, до уваги, щоб наші міста, які перебувають під нашим початковим управлінням і королівською опікою та є для держави в мирний час окрасами, а в час війни - прихистками, не потрапляли у злидні та знищення і через слабку публічну допомогу в (ще) більше нещастя для держави не ослаблювалися, занепадали та згасали; ми вважали це зробити, щоб згаданим вірменам, які перебувають в нашому місті Львові, в межах мурів, подарувати та дозволити тішитися подібною прерогативою, якою тішаться за конституціями деякі міста у нашому королівстві; міркуючи з нашої королівської милості про збереження їхніх маєтків на довгий час та велику працю, а також про працелюбність (вірменів), даємо, надаємо цією нашою грамотою подібну вільність та імунітет від сплати державних мит, щоб тішилися та користувалися. Але дозволяємо з таким уточненням, щоб були вільні та звільнені від всіх мит з будь-яких товарів та грошей, які вони в королівство чи з королівство ввозять або вивозять, і (тоді), коли трапиться, що наші втрати виявляться, однак так, щоб (провезені товари) у реєстри записували митники та писар, визначений для цієї чинності коронним підскарбієм, щоб реєстри вірно зберігали до майбутнього вирішення на вальному сеймі королівства. Що хочемо повідомити всім так кожному, кому потрібно, а особливо ж адміністраторам митниць та збирачам податків на кордонах нашого королівства та в будь-яких інших місцях, наказуємо їм, щоб вищезгаданих львівських вірменів при тій вищеназваній та визначеній вільності та імунітеті зберегли та підтримали і чиніть, щоб (інші) зберігали та підтримували, та щоб ніхто під тим приводом не наважувався чинити несправедливості та труднощів їм (вірменам); інше задля нашої ласки не чиніть. Для довір’я до справи дану (грамоту), підписану нашою рукою, наказали скріпити печаткою королівства. Дано у Варшаві 5 вересня, року Божого 1642, наших панувань у Польщі - 10, у Швеції 11 року.

Владислав, король.

Йоан Ґембіцький, секретар королівського маєстату.

¹ 21 жовтня 1641 р. львівські вірмени внесли до книг Коронної метрики свої привілеї і серед них привілей ніби-то давньоруського князя Федора Дмитровича (MK, 187, k.139-139v). Критику цього фальсифікату див.: Дашкевич Я. Грамота Федора Дмитровича 1062 р. (Нарис з української дипломатики) // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. - Київ, 1962. - №4. - С.9-20.

² Після насильницького впровадження унії 1630 р. багато вірменів почали поступово залишати Львів та переселятися поза межі Польщі.

1649 р., лютого 15, Краків Ян Казимир підтверджує та повністю наводить текст привілею Владислава IV від 10 березня 1633 р. про підтвердження всіх прав та привілеїв львівських вірменів

Транс.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.819 (див. док. №107); Ф.475, оп.1, спр.5, арк.59зв.-60зв.; Оссол., спр.1728, арк.905-906.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.125-126.

g⅛∣⅛oannes Casimirus Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, OSJ∣ft¾ Masoviae, Samogitiae, Livoniae, Smolensciae, Severiae, Czerniechoviaeque, necnon iiC⅛21W Sueccorum, Gottorum, Vandalorumque haereditarius rex. Significamus praesentibus literis nostris, quorum interest, universis et singulis, quod cum exhibitae et reproductae coram nobis fuissent totius communitatis Armenorum Leopoliensium nomine literae pergameneae authenticae manu divae memoriae serenissimi regis Vladislai fratris nostri desideratissimi subscriptae sigilloque regni pensili communitae, confirmationem generalem iurium eidem communitati Armenicae a serenissimis olim regibus Poloniae praedecessoribus nostris benigne concessorum ac per serenissimum Vladislaum regem dominum fratrem nostrum charissimum approbatorum in se continentes, sanas, salvas, illaesas, omnique suspicione carentes, supplicatumque nobis est ad praesens eorundem nomine, quatenus easdem literas confirmationis authoritate nostra regia approbare et confirmare dignaremur, quarum is qui sequitur de verbo tenor.

Далі наводиться грамота Владислава IV від 10 березня 1633 р. (див. док. №92). Після цього подано текст:

Cui quidem supplicationi humillimae porrectae nos benigne annuentes, praesentes literas confirmationis generalis iurium hasce in omnibus et singulis earum punctis, clausulis, articulis, conditionibus et contentis universis approbandas et confirmandas esse duximus, uti quidem, in quantum iuris ratio permittit ususque earum habetur, approbamus et confirmamus praesentibus literis nostris, decernentes, vim et robur debitae ac perpetuae firmitatis obtinere debere. In cuius rei fidem praesentes manu nostra subscripsimus sigilloque regni pensili communiri iussimus. Datum Cracoviae in conventu felicis coronationis nostrae die decima quinta mensis Februarii, anno Domini MDCLIX¹, regnorum nostrorum Poloniae [...], Suedae [...] ² anno.

Joannes Casimirus rex. Locus sigilli.

Thomas Vieyski, regiae maiestatis secretarius manu propria.

¹ Помилково, замість “MDCLIX” (1659 р.) має бути “MDCXLIX” (1649 р.); у цьому році насправді відбулося коронування Яна Казимира.

² Залишено місце для вписання років.

⅛f5^∣⅛2^H Казимир, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною нашою KigSjI УД) грамотою, кому потрібно, всім і кожному. Що нам було представлено та показано від ¾j3h∣ йУ імені всієї громади львівських вірменів автентичну пергаментну грамоту, підписану рукою божественної пам’яті найяснішого короля Владислава, нашого найдорожчого брата, скріплену підвішеною печаткою королівства, що містить у собі загальне підтвердження прав, милостиво наданих тій вірменській громаді найяснішими покійними королями Польщі, нашими попередниками, та схваленими найяснішим паном Владиславом, королем, нашим найулюбленішим братом; цілу, непорушну і непошкоджену, позбавлену будь-якої підозри, і просили нас тепер від їхнього імені, щоб ту грамоту підтвердження ми вважали за гідне нашою королівською повагою схвалити і підтвердити. Цієї (грамоти) зміст дослівно наводиться.

Далі наводиться грамота Владислава IV від 10 березня 1633 р. (див. док. №92). Після цього подано текст:

До цього прохання, уклінно поданого, милостиво прихиляючись, згадану грамоту цього загального підтвердження прав у всіх та кожному їхніх пунктах, клаузулах, статтях, умовах та змістах вважали схвалити і підтвердити, як і схвалюємо та підтверджуємо даною нашою грамотою, наскільки дозволяє сенс права та (вірмени) мали в користуванні, вирішуючи, що (грамота) повинна отримати силу і міць належної та вічної міцності. Для довір’я до справи дану (грамоту), підписану нашою рукою, наказали скріпити підвішеною печаткою королівства. Дано в Кракові на сеймі нашої щасливої коронації 15 лютого, року Божого 1649, наших панувань у Польщі [...], у Швеції [...].

Ян Казимир, король. Місце печатки.

Томас Уейський, секретар королівського маєстату, рукою власною.

1651 р., січня 14, Варшава

Ян Казимир на прохання старших вірменської громади Львова дозволив львівським вірменам торгувати нарівні з іншими міщанами: продавати сукно сувоями або на лікті, відкривати крамниці, варити різні напої, шинкувати привізним вином, а також продавати напої вроздріб без будь-яких перешкод

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.733. Пергамент: 29,4х64 + 8,1 см. Ініціал “І”. Написи: “Conservatio circa iura et Iibertates antiquas Armenorum Leopoliensium” (XVII), “Regestratae” (XVII), “Cancellariatu reverendis- simi in Christo patris domini Andrea de Leszno Lessczynski episcopi Culmensis et Pomeraniae, ecclesiarum cathedralis Plocensis et collegiatae sancti Michaelis praepositi in arce Cracoviensi” (XVII), “Michael Kupc- zewic secretarius sacrae regiae maiestatis” (XVII), “[...] nec non Leopoliens[...] feria quarta post dominicam Reminiscere quadragesimalem proxima anno Domini 1652. Oblata privilegii sacrae regiae maiestatis libertates Armenibus Leopoliensibus ad acta praesentia porrecta. Inscriptum et inductum” (XVII), “Feria quarta postridie festi sancti Michaelis Archangeli anno Domini millesimo sexcentesimo quinquagesimo quarto in officio consulari Leopoliensi per honoratos seniores Armenorum oblata” (XVII). Печатка відсутня.

Облята: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.64, арк.1325-1328.

Коп.: MK, 192, k.143-144; ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.316-317; Ф.475, оп.1, спр.5, арк.56-57зв.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.115-117.

Регест: Каталог, №892.

J⅛Λ,oannes Casimirus Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, wJ∣ιK∖Masoviae, Samogitiae, Livoniae, Smolensciae, Cernichoviaeque¹, necnon Suecorum, 5in unos derivatur, alteros fide, subiectione et obsequio consimiles non reddamus alienos. Quare cum nobis supplicatum esset per famatos Christophorum Awedyk Bernatowic, Christophorum Iwaszko Liskowic et Christopherum Ioannem Bernatowic, suo et universae nationis Armenorum Leopoliensium nomine, qui a compluribus annis incolatu in eadem civitate nostra Leopoliensi adepto, continua serie integerrimam fidem et subiectionem praedecessoribus nostris servaverunt, nuperrime vero tempore obsidionis Leopoliensis per Tartaros et Kosacos rebelles, eandem fidem et constantem animum nobis et reipublicae testati sunt, ibidemque non tantum bona, fortunas et facultates suas, verum chara pignora vitamque ipsam in victimam pro incolumitate civitatis, una cum aliis civibus consecravere, necnon magnam summam exsolvendo lytro erogavere, dumque hac temporum tempestate et incendio intestino, quo regnum nostrum suscitata rebellione hucusque exagitatur, memorati Armaeni Leopolienses per caedes, praedas et spolia aliaque varia itineris incommoda, quibus cum mercibus rebusque suis sunt obnoxii, multique prout nobis innotuit, ex collegio eorum non tantum mercibus spoliati, verum etiam ipsi trucidati sunt, unde commodis, emolumentis et fortunis amissis, ad ultimam egestatem et inopiam reducti, ut quemadmodum sentiunt incommoda, communiaque sufferunt onera pariter quoque cum aliis civibus Leopoliensibus sentiant commoda et emolumenta, neve inopiae ac desolationi succumbant, ac in maius detrimentum reipublicae deteriorentur et intereant, nos eam ob causam supplicationi eorum apud nos factae benigne annuentes, ex clementia nostra regia, necnon ad intercessionem certorum consiliariorum nostrorum lateri nostro assidentium, memoratos Armenos uti subditos nostros sublevare ipsorumque rationibus prospicere cupientes, eo vel maxime prae oculis habito, ne conditio eorum deterior fiat, utque pari libertate et immunitatibus cum aliis in eadem civitate nostra Leopoliensi inhabitantibus gaudeant, praesertim dum variae conditionis mercatoribus a spectabili magistratu Leopoliensi in domibus et plateis omnis generis merces, venum exponere et distribuere concessum esse scimus, utpote Italis, Ruthenis, potissimum vero Judaeis, cum se in omnia mercimonia, non sine summo eorum totiusque civitatis praeiudicio ingerant, in foro publico omnes merces sericeas, auroque textas, necnon pannos praetiosos, quos ante hac memorati Armeni tantum pro usu et necessitate publica subministrare et acquirere consueverant, apotecarii quoque contra usum et legem antiquam aromata, quae nonnisi concussa minori quantitate divendere tenebantur, nunc pro libitu pondo distribuunt, unde omnes fere vivendi rationes memoratis Armenis deesse videntur. Quapropter illis omnis generis negotiationes benigne et clementer concedendas et permittendas esse duximus, prout concedimus et permittimus praesentibus literis nostris, ita ut harum literarum nostrarum vigore iidem Armeni Leopolienses possint et valeant pannos, tunna seu ulna, tam in foro publico, quam in plateis suis divendere, fornices et institas aperire, liquores omnes in genere, videlicet cerevisiam, mulsum, vinum adustum in domibus suis coquere, tum et dolio seu ola et mensura pro exigentia cuiusvis propinare, necnon vinum Creticum, Hungaricum, Moldavicum itidem dolio seu ola et mensura pro necessitate et exigentia in celariis domibusque propriis et conductitus propinare, ac insuper alias quasvis merces ad usum et necessitatem publicam spectantes divendere et distribuere, hacque facultate et beneficio, ad sublevandas eorum rationes benigne et clementer a nobis concesso, memoratos Armenos absque quorumvis, praecipue magistrates Leopoliensis, praepeditione et impedimento gaudere et utifrui volumus perpetuo et in aevum pro gratia nostra regia. In cuius rei fidem praesentes manu nostra subscriptas sigillo regni communiri iussimus. Datum Varsaviae die XIV mensis Januarii, anno Domini MDCLI, regnorum nostrorum Poloniae II, Sueciae III anno. Joannes Casimirus rex.

Albertus Kadzidlowski, secretarius regiae maiestatis.

¹ Так в оригіналі.

Ян Казимир, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною нашою грамотою, кому потрібно, всім і кожному. Ми, надаючи у потребі наші добродіяння, постійно приводимо ту підставу, що достоту наші та державні маєтки, а головним чином міста, які перебувають під королівським початковим управлінням та опікою та є в мирний час окрасами, в час війни - опорами та прихистками, так і жителі та співміщани тих (міст) є об’єднані справедливістю, коли з нашої доброти в одну (спільноту) входять, а (ми) інших, подібних за вірою, підлеглістю та послухом (міщан) не робимо чужими. Тому, коли нас просили (про полегшення) славетні Христофор Аведик Бернатович, Христофор Івашко Ліскович та Христофор Йоан Бернатович від свого імені та всієї нації львівських вірмен, які багато років (тому) були зараховані до складу жителів того нашого міста Львова, постійно поважно служили з бездоганною вірою нашим попередникам, а в недавні часи облоги Львова татарами та повсталими козаками¹ засвідчили ту вірність і постійність нам та державі; і там же не тільки своїми маєтками, пожитками та зручностями, але й закладниками та своїм життям жертвували разом з іншими міщанами задля безпеки міста, а також сплатили велику суму для усунення ворога; і ще в часи цього нещастя та внутрішньої пожежі, коли наше королівство до цього часу є збурене здійнятим повстанням, згадані львівські вірмени через різанину, грабунки та мародерство та інші такого роду незручності, яких зазнали разом зі своїми товарами та речами, і багато з їхнього грона, як нам повідомили, не тільки були пограбовані в речах, але й також були вбиті. Тому (вірмени), позбавлені зручностей, користей та набутків, доведені до краю бідності та злиднів, що достоту відчувають незручності та порівно несуть спільні тягарі з іншими міщанами, хай відчують також зручності та вигоди, і щоб не зазнавали злигоднів та знищень, і не ослаблювалися, й не згасали для (ще) більшого нещастя держави, ми з цієї причини, милостиво прихиляючись до їхнього прохання, поданого до нас, з нашої королівської доброти, а також за посередництвом певних наших радників, що біля нас засідають, бажаючи допомогти згаданим вірменам, як нашим підданим, та поопікуватися у тих справах, чи не найбільше маючи на оці, щоб їхні умови (ще) гіршими не стали і щоб вони порівно тішилися вільністю та імунітетами з іншими (жителями), які мешкають у тому нашому місті Львові. А особливо ж знаємо, що було надано знаменитим львівським магістратом купцям різного походження, а саме, італійцям, українцям, а головним чином євреям, виставляти та розпродувати у будинках та на вулицях будь-якого роду товари, вино, коли вони (євреї) провадять будь-яке купецтво не без їхніх грошових затрат та з несправедливістю для всього міста, на публічному торзі всі шовкові товари, золотом виткані, а також дорогі сукна (продають), які перед цим тільки згадані вірмени зазвичай могли постачати² та набувати; навіть аптекарі проти практики та давнього звичаю ароматичні (товари), які були зобов’язані продавати тільки у розпорошеній невеликій кількості, тепер розпродують на (будь-яку) бажану вагу; звідси, як бачиться, забираються майже всі підстави для прожиття вірменам. Тому ми вважали милостиво і з добротою надати і дозволити їм будь-якого роду купецтво, як і надаємо та дозволяємо даною нашою грамотою, так що за силою цієї нашої грамоти ті львівські вірмени можуть та їм дозволено розпродувати сукно, (інші товари), вимірюючи бочками або на лікті, як на публічному торзі, так і на їхніх вулицях, відкривати (торгові) вікна та крамниці, варити у своїх будинках будь-якого роду напої, а саме, гаряче пиво, мед, вино, потім і шинкувати, вимірюючи бочкою чи горнцем та міркою для вимірювання, а також шинкувати таким же чином критським, угорським, молдавським вином, (користуючись) для потреби і вимірюючи бочкою чи горнцем і міркою, у власних чи винайнятих пивницях і будинках, і нарешті, продавати і розпродувати будь-які інші товари, належні до громадського вжитку та потреби. І хочемо задля нашої королівської ласки, щоб згадані вірмени тішилися та користувалися постійно та навіки цією можливістю та добродійністю, наданої нами милостиво і з добротою для полегшення їхніх причин (нещастя), без перепони та перешкоди будь-кого, а особливо львівського магістрату. Для довір’я до справи дану (грамоту), підписану нашою рукою, наказали скріпити печаткою королівства. Дано у Варшаві 14 січня, року Божого 1651, наших панувань у Польщі - 2, у Швеції 3 року.

Ян Казимир, король.

Альберт Кадзідловський, секретар королівського маєстату.

¹ Облога Львова козацькими та татарськими військами тривала 6-16 жовтня 1648 р.

² Цей документ свідчив про сильну конкуренцію вірменам з боку єврейських купців, навіть у торгівлі східними товарами.

1653 р., серпня 19, Львів

Ян Казимир підтверджує та повністю наводить привілей Сигізмунда Августа від 17 січня 1559 р., в якому міститься привілей Владислава ІІ від 3 квітня 1415 р. про надання вірменській громаді в святойоанівському деканаті на львівському передмісті вірменського права та деякі інші привілеї королівських урядовців

Облята: ЦДІАУЛ. - Ф.9, оп.1, спр.610, арк.1814-1826. ^⅛?r∙oannes Casimirus Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Ι⅜3∣K⅜} Masoviae, Samogitiae, Livoniae, Smolensciae, Czerniechoviaeque, necnon Sveccorum, [ZzSaIJig Gottorum Vandelorumque haereditarius rex. Significamus praesentibus litteris nostris, quorum interest, universis et singulis. Exhibitas nobis fuisse literas pargamyneas, manu magnifici Joannis Ocieski regni Poloniae cancellarii subscriptas et sigillo regni maiori cancellariae communitas, serenissimi olim Sigismundi Augusti antecessoris nostri confirmationem privilegii a serenissimo olim Casimiro praedecessore nostro Armaenis extra muros civitatis Leopoliensis in fundo ecclesiae sancti Joannis collocatis concessi, continentes salvas, sanas et illesas, imnique suspicionis nota carentes, supplicatumque nobis, ut eas authoritate nostra regia approbare, confirmare et ratificare dignaremur. Quarum quidem literarum tenor est qui sequitur talis.

Далі наводиться грамота Сигізмунда Августа від 17 січня 1559 р. (див. док. №80), в якій міститься привілей Владислава ІІ від 3 квітня 1415 р. (див. док. №38). Після цього подано текст:

Nos itaque Joannes Casimirus rex humillime supplicationi praedictorum Armenorum extra muros civitatis Leopoliensis in fundo ecclesiae sancti Joannis collocatorum, uti iuste et legitime bonique annuentes praeinsertas privilegiorum literas cum omnibus earum punctis, clausulis, articulis, conditionibus atque contentis authoritate nostra regia approbandas et confirmandas esse duximus prout quidem cum ea speciali declaratione nostra, ne in eadem sancti Joannis Jurisdictione fiat ulla intestatio ab arce et magistratu Leopoliensi approbamus et confirmamus harum tenore literarum decernentes easdem privilegiorum literas cum omnibus earum punctis, clausulis, articulis et conditionibus ac omnibus in eis contentis robur dibitae firmitatis, in quantum iuris et equitatis est ususque earum habetur obtinere debere. In cuius rei fidem praesentes manu nostra subscriptas sigillo regni communiri mandavimus. Datum Leopoli die XIX mensis Augusti, anno Domini MDCLIII, regnorum nostrorum Poloniae - V, Suecorum VI anno.

Joannes Casimirus rex. Locus sigilli pensilis maioris cancellariae regni.

Approbatio privilegiorum Armenorum extra muros civitatis Leopoliensis in fundo ecclesiae sancti Joannis degentium.

Joannes Roszycki, regiae maiestatis secretarius.

Ян Казимир, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною нашою грамотою, кому потрібно, всім і кожному. Нам було представлено пергаментну грамоту, підписану рукою Йоана Оцєського та скріплену великою печаткою канцелярії королівства, що містить підтвердження покійним Сигізмундом

Августом, нашим попередником, привілею, наданого найяснішим покійним Казимиром нашим попередником, вірменам, які перебувають поза мурами міста Львова, на ґрунті костелу св. Йоана; цілу, непорушну і непошкоджену, позбавлену будь-якої підозри, і просили нас, щоб її ми вважали за гідне нашою королівською повагою схвалити, підтвердити та зміцнити. Цієї (грамоти) зміст є таким, як наводиться.

Далі наводиться грамота Сигізмунда Августа від 17 січня 1559 р. (див. док. №80), в якій міститься привілей Владислава ІІ від 3 квітня 1415 р. (див. док. №38). Після цього подано текст:

Таким чином, ми, Ян Казимир, король, прихиляючись до уклінного прохання згаданих вірменів, які перебувають поза мурами міста Львова, на грунті костелу св. Йоана, як справедливого, законного та доречного, внесену грамоту привілеїв з усіма їхніми пунктами, клаузулами, статтями, умовами та змістами вважали нашою королівською повагою схвалити і підтвердити, як і схвалюємо та підтверджуємо змістом цієї грамоти, з тим нашим спеціальним уточненням, щоб не сталося ніякого обмеження для тієї юрисдикції св. Йоана від львівського замку та магістрату, вирішуючи, що та грамота привілеїв з усіма їхніми пунктами, клаузулами, статтями та умовами повинна отримати силу належної міцності, наскільки відповідає та є слушною щодо права і (що) було користування (привілеями). Для довір’я до справи дану (грамоту), підписану нашою рукою, наказали скріпити печаткою королівства. Дано в Львові 19 серпня, року Божого 1652, наших панувань у Польщі - 5, у Швеції 6 року.

Ян Казимир, король. Місце великої підвішеної печатки канцелярії королівства.

Підтвердження привілеїв вірменів, які живуть поза мурами міста Львова, на грунті церкви св. Йоана.

Йоан Рожицький, секретар королівського маєстату.

1654 р., серпня 11, Варшава

Ян Казимир видає рішення в справі між львівськими вірменами та міщанами, за яким зберігає за вірменами надані його попередниками права та привілеї, а також розширює їх

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.620, арк.1-14. Папір:20,6х31,8 см. Написи: "Feria quarta postridie festi sancti Michaelis archangeli, anno Domini millesimo sexcentesimo quinquagesimo quarto in officio con- sulari per seniores Armenorum Leopoliesnium oblatum decretum inter megistratum et communitatem civitatis Leopoliensis et nationem Armenicam ibidem existentem per sacrae regiae maiestatis oblatum" (XVII); "Decre­tum sacrae regiae maiestatis o otrzymaniu obescia" (XVII); "Feria quarta post festum sancti Mathaei apostoli et evangelistae proxima 16[...]2 ad acta castrensi Leopoliensi per oblatam porrectum, susceptum et inductuam" (XVII). На папері печатка: Gum., XXVII, N107.

Облята: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.64, арк.1328-1339.

Коп.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.317-320; арк.430-435; Оссол., спр.1725, арк.110зв.-119зв.; АСП, спр.14, стр.220-228.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.118-124.

Переклад: Оссол., спр.2117, арк.127-130зв.; Дідуш., спр.117, арк.148-151 (польський); Дашкевич, с.99-106 (російський).

Ioannes Casimirus Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Masoviae, ζ9J∣ft¾ Samogitiae, Livoniae, Smolensciae, Severiae, Czerniechoviaeque, necnon Suecorum, 0⅛21W Gottorum, Vandalorumque haereditarius rex. Significamus praesentibus literis nostris, quorum interest, universis et singulis. Citatos fuisse ad nos et iudicium nostrum assessoriale literis citationis nostrae honoratos seniores totamque nationem Armenorum Leopoliensium, de officiis causa infrascripta bonisque ipsis omnibus, ad instantiam spectabilium et famatorum proconsulis, consulum, advocati, scabinorum totiusque communitatis nostrae Leopoliensis actorum, ad reponendum certum quoddam privilegium nostrum per eosdem citatos acsi ad malam et sinistram cancellariae nostrae informationem ratione exercendorum omnis generis mercimoniorum et propinandorum quorumvis liquorum aliarumque rerum in eodem privilegio expressarum contra antiqua iura civitatis nostrae Leopoliensis et contra decreta serenissimorum divae memoriae antecessorum nostrorum inter praetatos Armenos et cives catholicos Leopolienses lata obtentum, ad videndum itaque et audiendum praeallegatum privilegium per ipsos, uti praemissum est, indebite contra antiqua iura, privilegia et decreta obtentum, reponi, cassari et annihilari, citatos modernos ad eum statum, in quo vigore eorundem iurium, privilegiorum et decretorum antea fuerunt et esse iure merito debent, restitui idque, quod aequitatis et iustitiae fuerit, contra ipsos statui ac sententiari, citatione ipsa de praemissis latiore. Quo in termino ex eadem citatione cadente cum partes supranominatae, actorea videlicet magistratus ac communitas Leopoliensis per spectabilem et honoratum Mathiam Zalςski consulem, Franciscum Olkuski notarium et Joannem Chomicki syndicum Leopolienses, citata vero nempe honorati seniores et tota natio Armenorum Leopoliensium per honoratum Christophorum Avedik Bernatowicz, Joannem Warterysowicz, Christophorum Joannem Bernathowicz, Simonem Steczkiewicz et Christophorum Zadikiewicz coram nobis et iudicio nostro assessoriali Varsaviae feria sexta post dominicam Misericordiae proxima anno ad praesens currenti comparerent eumque terminum attentarent. Idem iudicium assessorum nostrorum causam eandem cum toto ipsius effectu ob concurrentiam iurium et praesertim decretorum serenissimorum olim divae memoriae Stephani, Sigismundi tertii atque Vladislai quarti regum Poloniae ad nos et iudicia relationum nostrarum propriarum remisit. In termino itaque hodierno ex eadem remissa legittime ad praesens proveniente et hucusque continuato cum partes supranominatae, actorea videlicet spectabilis magistrates Leopoliensis per excellentem ac spectabilem Martinum Nicanorem Anczewski consulem, Bartholomaeum Zimorouicz advocatum, Samuelem Casimirum Kuszewicz notarium et Joannem Chomicki syndicum Leopoliensem, communitas autem Leopoliensis per honoratum Nicolaum Boim Dziurdzi, citati vero honorati seniores per honoratum Christophorum Awedic Bernatowicz, Christophorum Joannem Bernatowicz, Simonem Steczkiewicz, Christophorum Zadikiewicz, porro tota natio Armenorum Leopoliensium per famatum Jacobum Wartanowicz et Stephanum Kirkorowicz coram nobis et iudicio nostro comparerent eumque terminum attentarent, et in controversias suas iure mediante inter se descenderent, et actorea quidem pars nullitatem controversi privilegii allegaret ex eo potissimum, quod decreta bina declaratoria serenissimi olim Sigismundi tertii, unum quidem ratione incisionis pannorum, divenditionis variarum mercium, propinationis liquorum varii generis atque exercendorum artificiorum, aliud vero acquisitionis et coemptionis lapidearum in civitate nostra Leopoliensi consistentium per serenissimum olim Sigismundum tertium lata et promulgata intercesserint, tum quod privilegiis suis concessionem praemissorum non habeant ac iudicia seorsiva Armenica celebrent, inferret cassationemque privilegii ex multis aliis allatis rationibus expeteret. In oppositum citata, scilicet honorati Armeni suo ac totius communitatis Armenorum civium Leopoliensium nomine agentes, primum quidem contra actores, ratione indebitae sibi obiectae imparitatis et in aequalitatis iuris querelam coram nobis deponerent eamque supremae maiestatis nostrae consideration! et cognitioni subiicerent, quodque eadem allegatio parti actoreae in causa hac minime suffragari possit, contrarium ex deductionibus iurium et privilegiorum a ducibus et regibus Poloniae obtentorum deducerent. Imprimis autem privilegium Demetrii ducis anno millesimo sexagesimo secundo, quo primum tempore natio Armenica in subsidium belli et ex necessitate publica in provinciam Russiae in quantitate notabilis exercitus adscita et vocata fuerit, privilegiumque ipsis speciale ab eodem duce Russiae ubivis locorum habitandi et incolendi concessum fuerit producerent. Demum vero secundum millesimi trecentesimi quinquagesimi sexti privilegium collationis iuris Maideburgici civitati, quo etiam Armenos serenissimus Casimirus Magnus circa iura ritumque ipsorum, tum etiam de anno millesimo trecentesimo octuagesimo Ludovici regis, subsequenter de anno millesimo trecentesimo octuagesimo septimo Elisabethae reginae, ubi Armenos in civitate Lemburgensi intra et extra muros civitatis cohabitantes, in suis consuetudinibus et iuribus, quibus ante hac tempore serenissimi Cazimiri regis Poloniae usi fuerunt, conservaverant, necnon privilegium Vladislai regis de anno millesimo quadringentesimo quadragesimo secundo, quo Armenos cum eorum mercibus sine quovis impedimento, prout et exteros mercatores et regnicolas in civitatibus et oppidis degentes, permittere concedit, subsecutam posthac confirmationem in anno millesimo quadringentesimo sexagesimo sexto per Casimirum regem in conventione Petricoviensi, qua conceditur Armenis, uti aliis regnicolis libera venditio, propinatio et negotiatio omnium mercium et liquorum. Ad hunc privilegium Alexandri regis millesimi quingentesimi quinti in comitiis Sandomiriensibus, quo Armenos Leopolienses uti in uno incolatu habitantes communiaque onera ferentes iisdem libertatibus et iuribus uti et alios incolas civitatis gaudere debere conservatum, hoc idemque privilegium in comitiis Petricoviensibus confirinatum. Demum privilegium Sigismundi primi, quo in institis cuiuslibet conditionis, status et fidei libera divenditio omnium mercium conceditur, ac privilegium Sigismundi Augusti, quo Armenos in iure ipsorum non secus acsi alios cives Leopolienses conservavera,; ac aliud eiusdem privilegium, quo Armenos non minus esse debereque, censeri cives Leopolienses, quam reliquos, qui eo nomine gaudent, quando quidem eandem civitatem incolant illiusque onera pariter et aequaliter cum civibus ferant. Insuper decretum eiusdem Sigismundi regis Augusti in comitiis regni, quo libertas ad solutionem theloneorum per unum ex Armenis nomine communitatis Armenorum unacum consulibus, scabinis et duobus ex communitate civibus uti aeque per civem iuratum evicta, tandem decretum Stephani regis, quo Armeni secundum iura et privilegia sua una cum civibus in libertatibus aedaequati, iisdem libera divenditio mercium, propinatio liquorum, incisio pannorum ac aliarum libertatum in perpetuum adiudicata est. Ad extremum decreta Sigismundi tertii ac serenissimi olim Vladislai quarti, quo tota communitatis civitatis Leopoliensis Armenos agnoscit esse, continerique in communitate civium Leopoliensium, aliis quam plurimis probationibus et deductionibus, se esse ab antiquo cives ac paritate iuris gaudere deducerent, exindeque sibi uti civibus aeque, ut aliis omnes praerogativas, libertates, fructus, emolumenta, quaevis civitatis, eo insuper addito, quod non sint peregrini nec advenae, sed nativi et incolae ac iurati fidelesque nobis et reipublicae, tum quod iuramenta fidelitatis uti cives in felici coronatione nobis praestant, competere debere deducerent ac comprobarent. Declarationem vero Sigismundi tertii non posse causam praesentem afficere, cum eadem decretum serenissimorum olim non tollat, imo Armenos pro civibus haberi et iisdem libertatibus et praerogativis uti debere declarat. Tum quod haec eadem declaratio ex defectu iurium et privilegiorum originalium, quae tunc temporis non producebantur, ad praesens vero producuntur per partem citatam, imo tantummodo innixi decreto Stephani regis eiusdemque perpetuitati confidendo, se tutati fuerint. Tum quod pars actorea in controversiis, suis protunc post decretum Stephani regis allegavit, se reperisse nova privilegia, quae ad praesens non producit. Insuper quod evidentibus documentis et probationibus pars citata evicit, modernos actores violasse iura civibus Leopoliensibus, praecipuo vero Armenis Leopoliensibus, super depositorium, servientia et quod pacta cum Judaeis cum simili praeiudicio inierint, divenditionemque mercium, quae solis Armenis vigore declarationis competebat, Judaeis et aliis advenis et peregrinis in lapideis fori acialibus et plateis contra praescriptum privilegiorum et decretorum cum desolatione institarum muratarum, vulgo bogate krami dictarum, concesserint. Ipsi quoque cives et consules Leopolienses mercari mercibus Armenicis et aliis quibusvis tam incisionibus pannorum, quam et propinationibus quorumcunque liquorum promiscue utifrui et easdem propinationes, aliis Ruthenis et quibusvis incolis ultro concedere soleant, allegarent et deducerent. Ad extremum lapideas eosdem cives contra mentem decretorum, tam in circulo, quam in plateis, religiosis personis, Ruthaenis, Judaeis, ultra praescriptum decreti et ipsam aequitatis rationem divendant et distrahant. Armenis vero ex solo odio impediant, assererent, taliterque iuri per ipsos allegato in toto derogasse et beneficio eiusdem decreti nullatenus gaudere posse deducerent. Privilegium vero per citatos legitime esse obtentum ex praeallegatis iuribus, privilegiis, decretis manifesto ab usu et derogatione, tum et ex aliis rationibus rerum et temporum mutatam conditionem repraesentantibus irreponibile adinveniri, atque se circa idem in toto et in perpetuum conservari expostulent. E converso actoribus post inducta iura, privilegia, documenta et alias rationes, Armenos ciues Leopolienses esse non inficiantibus, aequalitatem fructuum civitatis ob diversam negotiationem et iudicia non agnoscentibus, conservarique circa declarationem serenissimi Sigismundi tertii de anno millesimo sexcentesimo expetentibus. Nos cum consiliariis lateri nostro assidentibus, auditis partium ambarum controversiis, ac visis iuribus, privilegiis et decretis per serenissimos olim antecessores nostros, nempe Casimirum Magnum, Vladislaum, Alexandrum, Sigismundum primum, Sigismundum Augustum et Stephanum reges Poloniae, nationi Armenicae civitatem Leopoliensem ab annis sexcentis inhabitanti benigne collatis, remissa per iudicium nostrum assessoriale ad nos iudiciumque nostrum facta necessaria adinventa, illam expediendo, primo ea in causa deliberavimus, ac tandem post praehabitam maturam deliberationem nostram, quandoquidem ex praefatis privilegiis manifeste deductum est, quod magistratui in iure Maydeburgico fundato regimen civitatis collatum est, Armeni vero circa primaevam collationem iuris Maydeburgici civitati Leopoliensi per serenissimum olim Casimirum Magnum in anno millesimo quingentesimo quinquagesimo sexto datam, circa usum iurium et rituum suorum tamquam cives conservati sunt, ac subsequenter a Vladislao et Alexandro omnes homines nationis Armenicae civitatem nostram Leopoliensem inhabitantes, signanter et nominatim cives appellantur ac specifice civibus omnibus exaequantur, iisdemque immunitatibus et libertatibus, civitati Leopoliensi servientibus per interruptam tot saeculorum seriem tanquam cives aequabiliter utebantur, ac decreto serenissimi olim Stephani regis in anno millesimo quingentesimo septuagesimo octavo ex solenni partium earundem controversia lato, Armenos a communitate civili praerogativisque ac libertatibus quibusvis non esse exclusos, imo iuribus et praerogativis civitatis, quoad commoda sicut alios cives gaudere debere, sententiatum est, tum et propinatio liquorum ipsis sicut et aliis civibus, necnon incisio pannorum praetiosorum rerumque sericearum, aequo iure cum caeteris civibus, usus denique et praerogativa pannicidiorum communiter slowo dictorum, in fenestris ordinatis et privilegiatis pro incidendis omnis generis pannis more aliorum civium adiudicatus est. Ad extremum ad artificia quaevis ediscenda, laboranda ac exercenda libera ipsis facultas concessa est, decreto denique serenissimi olim Sigismundi tertii divi progenitoris nostri hoc idem decretum Stephani regis approbatur, nec tolli posse decernitur. Ideo inhaerendo iisdem iuribus, privilegiis et decretis, Armenos praefatos, tamquam cives ex antiquissimis temporibus in uno corpore communitatis civitatis Leopoliensis existentes circa privilegium nostrum ipsis in anno millesimo sexcentesimo quinquagesimo primo gratiosissime collatum, quod antiquissimis illorum iuribus innitur, nec privilegiis et decretis serenissimorum antecessorum nostrorum est contrarium, declarationemque serenissimi progenitoris tantummodo ampliat et extendit, quae ampliatio et extensio inter cives paritate iuris et aequalitate gaudentes, prout ipsimet actores, in facie iudicii nostri ipsos Armenos agnoscerunt esse cives et concives suos, nemini praeiudicium infert, conservandos et manutenendos esse duximus, prout praesenti praefato privilegio nostro ex rationibus iuridicis superius allegatis et ex privilegiis originalibus reproductis, irreponibili adinvento conservamus et manutenemus perpetuo et in aevum. Ne tamen in posterum alicuius litis causa et occasio inter easdem partes exoriatur, inhaerendo iuri publico, iustitiae, aequitati ac aequalitati, eoque potissimum attento, quod natio haec Armenica in fide et constantia erga serenissimos antecessores nostros et nosmet ipsos, semper et integre perseveravit, et ad praesens in unione sanctae ecclesiae catholicae et apostolicae, se persistere iudicialiter declaravit, tum quod onera omnia, tam publica, quam privata in commune confert, ita ratione infrascriptorum decretorum serenissimi olim Sigismundi tertii parentis nostri desideratissimi ampliandum et extendendum esse duximus, prout ampliamus, extendimus ac decernimus, quatenus liberum et licitum sit, civibus Armenis, fenestras privilegiatas ultra illas duas decreto serenissimi Sigismundi regis assignatas, tres adhuc, ita ut simul iunctae sint numero quinque, habere et possidere, in quibus more aliorum civium habebunt cives Armeni ius et potestatem pannos omnis generis, speciei, coloris, quantitatis et qualitatis incidere, et sive ulnatim alias na Iokiec, sive integris pretiis alias postawem y belnie vendere, commutare et distrahere. Concedimus item iisdem civibus Armenis liberam facultatem et potestatem domes lapideas numero decem in circulo civitatis Leopoliensis sitas coemere ac iure haereditario et perpetuo acquirere, ultra has domos, quas vigore decreti praefati serenissimi olim Sigismundi tertii parentis nostri desideratissimi septuaginta tres habent et possident, antequam tamen eas domos coemerint, liberum ipsis erit, totidem domes ac ibidem ex conducto possidere. Quantum porre attinet propinationem liquorum, ita statuimus et sententiamus, quod unicuique ex civibus Armenis utriusque sexus omnes liquores, vini Malmatici, Cretici, Ungarici, Valachici, Moldavici, alteriusque cuiuscunque sortis in domibus suis omnibus supradictis, tam integris cuppis sive doliis, quam et per congios alias na garnce y kwarty vendere et propinare, mulsa quoque, cerevisiam et cremata, in domibus suis coquere, braxare et braseare, eademque siue per dolia sive per congios vendere et propinare liberum, licitum et omnino absolutum sit. Eo nillilominus intra se ordine servato, cui seniores Armenici attendent, quod quicunque ex civibus Armenis vina supra specificata in domo sua, mode superius descripto vendet et propinabit, huic tamen non licebit mulsum, cerevisiam atque crematum in domo sua braxare, braseare et coquere, neque eadem vendere et propinare, prout vicissim, qui coquet et propinabit mulsum, non poterit iam vina et cerevisiam cum cremato in domo sua coquere nec propinare. Ac denique qui coquet, vendet ac propinabit in domo sua cerevisiam ac crematum, iam non licebit illi vina nec mulsum vendere et propinare. Artificia item omnia ediscere, laborare et exercere plenariam et omnimodam habebunt potestatem et facultatem, dummodo duos tantum nationis suae uniuscuiusque artificii magistros foveant et habeant, ac iura contubernii legitime adeant et suscipiant. Ad extremum magistratui civitatis nostrae Leopoliensis omnino interdicimus, ne ad libertates et iura civitatis ac immunitates Armenis civibus Leopoliensibus concessas et ampliatas homines externos alienigenas, utpote Turcas, Saracenos et Armenos externos, suscipiant praeter hos Armenos, qui iam iura civitatum in regno existentium, alibi possident et a senioribus nationis Armenicae recommendati fuerint. Quod quidem decretum nostrum et ordinationem hanc perpetuo et inviolabiliter per partem utramque, tam Armenos cives, quam et magistratum nostrum Leopoliensem manuteneri et observari volumus, idque sub vadio duorum millium aureorum Ungaricalium per partem Contrauvenientem succumbendo et fisco nostro applicando, praesentis decreti nostri vigore. In cuius rei fidem sigillum regni nostri praesentibus est appressum. Datum Varsaviae feria tertia in crastino festi sancti Laurentii martyris, anno Domini millesimo sexcentesimo quinquagesimo quarto, regnorum nostrorum Poloniae sexto, Sueciae vero septimo anno.

Stephanus de Pilca Korycinski, supremus cancellarius regni, manu propria. Locus sigilli maioris cancellariae regni.

Relatio illustrissimi domini Stephani de Pilca Korycinski, supremi regni cancellarii, Varsaviensis, Oycoviensis, Wolbramensis etc. capitanei.

Stanislaus Zurowski, sacrae regiae maiestatis secretarius et notarius.

Казимир, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною нашою ffiβ⅞gl∣β∣) грамотою, всіх і кожного, кому потрібно. Були викликані до нас і нашого ¾β∣O∣⅛0 асесорського суду грамотою нашого виклику старші і вся львівська вірменська нація з нижченаведеного приводу про (їхні) уряди та всі їхні маєтки на вимогу знаменитих і славетних бурмистра, райців, війта, лавників та всієї нашої львівської громади, як позивачів, щоб відповідачі поклали (для ревізії) певний наш привілей, (отриманий) через погану і неточну поінформованість нашої канцелярії щодо виконання різного роду торгівельної діяльності та шинкування будь-якими напоями, (щодо) інших речей, згаданих у цьому привілеї^[214], що тримали проти давніх прав нашого міста Львова і проти декретів найясніших божественної пам’яті наших попередників, виданих між згаданими вірменами та міщанами, львівськими католиками. Таким чином, щоб (ми могли) побачити і почути згаданий вище привілей, отриманий ними, як є вищезгадано, неналежно проти давніх прав, привілеїв та декретів, і (просили) відхилити, скасувати і знищити, а теперішніх відповідачів повернути до того становища, в якому були раніше відповідно до тих прав та привілеїв та декретів і якого права заслужено потребують, що буде (відповідне) слушності та справедливості проти них, (ми) встановили та винесли вирок щодо вищезгаданих (справ), як у тому поклику ширше (подано). У цей термін, що випливає з цього поклику, вищезгадані сторони, а саме позивач, тобто львівський магістрат та громада, в особі знаменитих і чесних райця Матія Залеського, писаря Франциска Олькуського, синдика Йоана Хомицького; а відповідач, тобто чесні старші і вся львівська вірменська нація, в особі чесних Христофора Аведика Бернатовича, Йоана Вартерисовича і Христофора Задикевича, з’явилися перед нами та нашим асесорським судом у Варшаві, у п’ятницю після найближчої неділі “Милосердя” поточного року^[215] і чекали на цей термін. Отже, наш асесорський суд цю справу зі всіма його наслідками через суперечність прав і особливо декретів найясніших покійних, божественної пам’яті польських королів Стефана, Сигізмунда ІІІ і Владислава IV відніс до нас і суду наших власних реляцій. Таким чином сьогодні у термін, який виходить з цього віднесення законно і до цього часу продовжується, коли вищезгадані сторони, а саме позивач, тобто знаменитий львівський магістрат в особі величного і знаменитого райці Мартина Никанора Анчевського, війта Бартоломея Зиморовича^[216], писаря Самуїла Казимира Кушевича^[217] і львівського синдика Йоана Хомицького, та львівська громада в особі чесного Миколая Боїма Дзюрдзі, а відповідачі, чесні старші, в особі чесних Христофора Аведика Бернатовича, Христофора Йоана Бернатовича, Симона Стецкевича, Христофора Задикевича і вся нація львівських вірменів в особі славних Якоба Вартановича і Стефана Кіркоровича, прийшли до нас і до нашого суду та чекали на цей термін, і за посередництвом права в свої суперечки між собою заглиблювалися. Сторона позивача твердила про недієвість суперечливого привілею більше тому, що існують два уточнюючих декрети найяснішого покійного Сигізмунда ІІІ^[218]. Один з приводу розкрою тканин, продажу різних товарів, шинкування напоями різного виду та виконання ремесел, другий - щодо набуття та викупу кам’яниць у нашому місті Львові, що були видані та оголошені найяснішим покійним Сигізмундом ІІІ. Також подали, що у своїх привілеях (вірмени) не мають надання на вищезгадане і що окремі вірменські суди відбуваються. Тому домагалися скасування привілею з багатьох наведених причин.

Навпаки (сторона) відповідача, а саме чесні вірмени, від свого імені і всієї вірменської громади львівських міщан, насамперед подали нам скаргу на позивача з приводу незаслуженого закиду в неправоті та невідповідності праву і піддалися на розгляд та вирішення нашого найвищого маєстату. Що ті твердження сторони позивача мінімально можуть допомогти у тій справі, протилежне виводили з положень у наданих князями та польськими королями правах та привілеях. По-перше, показали привілей князя Димитрія року 1062¹, коли вперше вірменську націю прийняли і покликали для воєнної допомоги та громадської потреби в край Русі в кількості значного війська, і в цьому спеціальному привілеї того князя Русі був дозвіл мешкати і селитися їм у будь-якому місці (краю). Потім другий (привілей) 1356 року про надання місту магдебурзького права, за яким Казимир Великий (залишав) вірменів при їхніх правах і обряді^{[219] [220]. Тоді ж (привілей) року 1380 короля Людовика[221], що передував (привілею) року 1387 королеви Єлизавети[222], за якими вірмени, які жили у місті Львові в межах і поза межами (міських) мурів, залишали у їхніх звичаях та правах, якими вони користувалися раніше в часи найяснішого польського короля Казимира. А також (показали) привілей короля Владислава 1442 р.[223], за яким вирішено дозволити вірменам (торгувати) своїми товарами без будь-якої перешкоди, як чужоземні та місцеві купці роблять у містах та містечках. Після цього йде підтвердження короля Казимира на Пйотрківському сеймі 1466 р.[224], за яким вірменам надавалося, як іншим жителям королівства, (право) вільного продажу, шинкування та торгівлі всіма товарами та напоями. До цього ж привілей Олександра 1505 р., (прийнятий на) Сандомирському сеймі[225], у якому за львівськими вірменами залишалося (право), що вони, як мешканці одного місця і платники спільних податків, повинні тішитися тими ж свободами і правами, як й інші жителі міста, цей же привілей був підтверджений на Пйотрківському сеймі. Потім привілей Сигізмунда І, за яким дозволявся вільний продаж всіх товарів у крамах (людям) будь-якого становища, стану та віри. І привілей Сигізмунда Августа, який залишав вірменів у їхньому праві такими, як й інших львівських міщан[226]. Також інший того (короля) привілей, за яким вірмени повинні вважатися не менш львівськими міщанами, як інші, які тим іменем користуються, оскільки живуть у тому місті та несуть тягарі нарівні та рівноправно з міщанами. Крім цього, декрет того ж короля Сигізмунда Августа, (прийнятий) на сеймі королівства, за яким (підтверджена) вільність від сплати мит, яку довів один з вірменів від імені всієї громади разом з райцями, лавниками і двома з громади міщан, як присяжний міщанин[227]. Далі декрет короля Стефана[228], за яким вірмени відповідно до своїх прав та привілеїв є зрівняні з міщанами, їм присуджено назавжди вільний продаж товарів, шинкування напоями, розкрій тканин та інші вільності. Нарешті, декрети Сигізмунда ІІІ і найяснішого покійного Владислава IV, за якими вся громада міста Львова визнає, що вірмени є і належать до громади львівських міщан[229]. (Вірмени) іншими багатьма доказами і аргументами виводили, що вони віддавна є міщанами та користуються рівністю прав. І після цього виводили та підтверджували, що їм, як рівно ж іншим міщанам, повинні належати будь-які прерогативи, вільності, користування, прибутки міста з таким додатком, що вони не є перехожими або прибульцями, але є місцевими жителями та присяжниками нам і державі, і що складають присягу вірності, як міщани в (час) нашої щасливої коронації.}

А уточнення Сигізмунда ІІІ не може вплинути на дану справу, позаяк воно не відміняє декретів найясніших покійних (королів), а навпаки уточнює, що вірмени мають вважатися за міщан та користуватися тими ж вільностями та прерогативами. Далі, що це уточнення (було прийняте) через недостачу оригіналів прав та привілеїв, яких у той час не було пред’явлено і (які) тепер пред’являються стороною відповідача. Але тільки на основі декрету короля Стефана, довіряючи його вічності, (вірмени) вважали себе безпечними (у правах). Далі, що сторона позивача у своїх суперечках вже тоді, після декрету короля Стефана, твердила, що знайшла нові привілеї, які до сьогодні не показує. Крім того, сторона відповідача доводить на основі переконливих документів та доказів, що сьогоднішні позивачі порушують права львівських міщан, а особливо львівських вірменів щодо права складу, і що пакти з євреями з подібною несправедливістю прийняли та дозволили продаж товарів, який тільки вірменам відповідно до уточнення належав, євреям та іншим прибульцям та перехожим у бокових кам’яницях на Ринку та вулицях проти приписів привілеїв та декретів зі спустошенням мурованих крамниць, званих по-простому “багаті крами”. Також ці львівські міщани та райці звикли торгувати товарами вірменів та будь-якими іншими (вільностями) звикли користуватися - як розкроєм тканин, так і шинкуванням будь-якими звичайними напоями, і ці шинкування надають іншим - українцям та будь-яким жителям. Нарешті, твердили, що міщани кам’яниці, як на ринку, так і на вулицях, проти духу (і букви) декретів продають та розпродують духовним особам, українцям, євреям проти приписів декрету та самої слушності, перешкоджаючи вірменам тільки з ненависті. Доводили, що таким чином вони втратили право, на яке покликаються, і зовсім не можуть тішитися доброчинностями того ж декрету. А привілей^[230], що відповідачами є законно отриманий, з вищенаведених прав, привілеїв, декретів, через користування та обмеження, так і з інших причин, знайдених несуперечливими, у зв’язку зі зміною речей та часу, настійливо просили без складання (для ревізії) відновити, а також відповідно до того його (змісту) у всьому і назавжди зберігати. Навпаки, позивачі після наведення прав, привілеїв, документів та інших доказів, не відкидали, що вірмени є львівськими міщанами, (але) не визнавали рівності у користуванні (правами) міста через відмінність у торгівлі та судах, вимагаючи, щоб залишилося уточнення найяснішого Сигізмунда ІІІ від 1600 р.

Ми з радниками, які засідають з нами, вислухали суперечки обох сторін, подивилися на права, привілеї та декрети найясніших покійних наших попередників, королів Польщі, а саме: Казимира Великого, Владислава, Олександра, Сигізмунда І, Сигізмунда Августа і Стефана, милостиво наданих вірменській нації, що живе у Львові 600 років, знайшли, що віднесення (справи) від нашого асесорського суду до нас і до нашого суду було необхідне для полагодження. Спочатку порадились у цій справі і тоді, після зрілого нашого зважування (вирішили), у зв’язку з тим, що з вищезгаданих привілеїв переконливо виводиться, що магістрату, фундованому на магдебурзькому праві, було доручено порядок міста, а вірмени відповідно до початкового надання магдебурзького права місту Львову найяснішим покійним Казимиром Великим у 1556 р.^[231] були збережені у користуванні своїми правами та обрядами як міщани, і відповідно далі Владислав та Олександр всіх людей вірменської нації, які живуть у нашому місті Львові, які називаються певно та категорично міщанами, окремо зрівняли зі всіма міщанами та у їхніх свободах та вільностях, які тому місту прислуговують безперервно стільки століть, щоб (вірмени) так, як міщани, нарівні користувалися. А за декретом найяснішого покійного короля Стефана від 1578 року^[232] після серйозної суперечки тих же сторін, було присуджено, що вірмени не виключалися з міської громади і з будь-яких прерогатив та вільностей, а навпаки мали користуватися правами та прерогативами міста, позаяк і вигодами користуються інші міщани, а також (можуть) шинкувати напоями, як інші міщани, а також розкроювати дорогі тканини та шовкові речі рівним правом з іншими міщанами, і далі прерогатива користування суконницями, що звичайно називаються “слово”, розташованих у вікнах, з привілеєм розкроювати тканини всіх видів за звичаєм інших міщан. На останок, їм надали вільну можливість вчитися будь-яких ремесел, працювати і виконувати їх. Далі, декретом покійного найяснішого Сигізмунда ІІІ, божественної (пам’яті) нашого батька, було підтверджено цей самий декрет короля Стефана і вирішено, що не можна його відміняти^[233].

Таким чином, дотримуючись тих же прав, привілеїв та декретів, (залишаємо) вищезгаданих вірменів як міщан, які з найдавніших часів у єдиному тілі громади міста Львова перебувають, відповідно до нашого привілею, ласкаво наданого їм у 1651 році, який засновується на найдавніших їхніх правах і не суперечить привілеям та декретам найясніших наших попередників, тільки збільшує та розширює уточнення найяснішого нашого батька. Це збільшення та розширення (прав) між міщан, які користуються рівністю прав та рівноправ’ям, як і самі позивачі визнали перед нашим судом, що вірмени є міщанами та їхніми співгромадянами, що нікому не приносить несправедливості, ми вважали, що потрібно зберегти і залишити з правових вищенаведених причин і поданих оригінальних привілеїв, знайдених несуперечливими, ми зберігаємо і залишаємо назавжди і на віки. Однак, для того, щоб у майбутньому не знаходилася причина і привід для якоїсь суперечки між тими сторонами, дотримуючись загального права, справедливості, слушності та рівноправ’я, звертаючи увагу найбільше на те, що вірменська нація завжди була вірною та постійною щодо наших попередників і нас самих, та тепер на суді заявила, що перебуває в унії зі святою католицькою та апостольською церквою^[234], далі, що всі міські тягарі, як державні, так і приватні, спільно несе; так ми на підставі нижчеописаних декретів найяснішого покійного Сигізмунда ІІІ, нашого найдорожчого батька, (їхній зміст) вважали збільшити і розширити, як і збільшуємо, розширюємо та вирішуємо, що міщанам-вірменам вільно і дозволено мати і володіти привілейованими вікнами понад ті два, встановлені декретом найяснішого короля Сигізмунда, ще трьома, щоб разом було 5. У них міщани-вірмени матимуть право і владу за звичаєм інших міщан розкроювати тканини всіх видів, родів, кольорів, як за кількістю, так і якістю, продавати, міняти та перепродувати чи на лікоть, чи на постави та тюки. Далі, надаємо тим же міщанам-вірменам вільну можливість і владу викупити 10 кам’яниць, розташованих на ринку міста Львова, і набути їх назавжди, на дідичному праві, окрім тих 73 будинків, які мають та володіють відповідно до згаданого декрету найяснішого покійного Сигізмунда ІІІ, нашого найдорожчого батька. Однак, перед тим, як (вони) викуплять ці будинки, можна їм стільки ж будинків там (на Ринку) винаймати. Що стосується шинкування напоями, вирішуємо та встановлюємо, що кожному з міщан-вірменів обох статей можна і дозволено продавати та шинкувати всіма напоями: винами - мальмазійським, критським, угорським, волоським, молдавським та всіма іншими будь-якого сорту, у всіх своїх вищезгаданих будинках, як цілими куфами чи бочками, так і на горнці та кварти, а також (можна) у своїх будинках варити, курити і ситити мед, пиво та горілку, вільно, дозволено у всьому продавати і шинкувати їх на бочки чи на кварти. Однак зберігаємо такий порядок між ними, за яким повинні дивитися вірменські старші, хто з міщан-вірменів буде вище-описаним способом продавати і шинкувати у своєму будинку вище перераховані вина, тому, однак, не буде дозволено у своєму будинку варити, курити і ситити мед, пиво і горілку, а також продавати і шинкувати. І навпаки, хто варить і шинкує мед, вже не може у своєму будинку ні варити, ні шинкувати вина, пива і горілки. І на кінець, хто варить, продає і шинкує у своєму будинку пиво або горілку, вже не може продавати та шинкувати ні вина, ні меду. Далі, матимуть (вірмени) повну і цілковиту владу та можливість вчитися, працювати і виконувати всі ремесла, тільки щоб утримували і мали двох майстрів своєї нації для кожного ремесла та законно прав цеху слухалися та приймали.

Далі магістрату нашого міста Львова у всьому забороняється приймати до вільностей, прав міста та свобод, наданих і збільшених львівським міщанам-вірменам, чужоземних людей, прибульців, як турків, сарацинів і прибульців-вірменів, окрім тих вірменів, що де-небудь у королівстві отримали міське право і будуть рекомендовані старшими вірменської нації. Ми хочемо, щоб цього нашого декрету і постанови вічно і непорушно притримувалися обидві сторони, як міщани-католики, так і наш львівський магістрат, і це під закладом у 2 тисячі угорських золотих, що спаде на сторону-порушника і яку (необхідно) сплатити до нашої скарбниці у відповідності з даним нашим декретом. Для довіри до справи наша печатка до даної (грамоти) є підвішена. Дано у Варшаві у вівторок, наступного дня свята св. Лаврентія мученика, року Божого 1654, нашого панування у Польщі - 6, у Швеції - 7 року.

Стефан з Пильчі, великий коронний канцлер, рукою власною. Місце великої печатки королівської канцелярії.

За свідченням вельможного пана Стефана з Пильчі Корицінського, великого коронного канцлера, варшавського, ойцовського, вольбрамського старости і т.д.

Станіслав Журовський, секретар та писар священного королівського маєстату.

1669 р., листопада 5, Краків

Михайло підтверджує та повністю наводить текст привілею Яна Казимира від 15 лютого 1649 р. про підтвердження всіх прав та привілеїв львівських вірменів

Транс.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.819 (див. док. №107); Ф.475, оп.1, спр.5, арк.59зв.-61; Оссол., спр.1728, арк.904-908.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.126-127.

Michael Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Masoviae, Samogitiae, Kyoviae, Volhyniae, Podoliae, Podlachiae, Livoniae, Smolensciae, Severiae, Czerniechoviaeque etc. Significamus praesentibus literis nostris, quorum interest, universis et singulis, quia quamvis augustissimae inaugurationis nostrae tempore Cracoviae omnium regni nostri ordinum singulorum etiam potestati nostrae subiectorum hominum publica et privata iura et privilegia, a quibuscunque maioribus nostris concessa et edita, conservaturos nos et rata firmaque habituros esse confirmaverimusque, tamen cum nonnulli consiliarii nostri nomine totius communitatis Armenorum Leopoliensium nobis supplicassent, ut omnia eorum iura, privilegia, libertates, immunitates et consuetudines, quibus hucusque usi sunt et utuntur, praesertim vero confirmationis serenissimi Joannis Casimiri praedecessoris nostri literas authoritate quoque nostra confirmare, approbare et innovare dignaremur, quarum tenor de verbo ad verbum sequenti continetur serie et contextu:

Далі наводиться грамота Яна Казимира від 15 лютого 1649 р. (див. док. №96). Після цього подано текст:

Proinde nos Michael rex supranominatus supplicationi praedictae pro communitate Armenorum Leopoliensium apud nos interpositae tum respectu ipsius aequitatis et iustitiae, qua iura omnia regnorumque et imperiorum felicitatem, tranquillitatem et diuturnitatem agnoscimus, benigne annuentes, hoc nimirum praesenti inaugurationis nostrae tempore, quo leges et ordinaciones prolapsas erigi, erectas firmari, firmatas augeri, ac subditorum nostrorum omnium immunitates, libertates et praerogativas non modo antiquas conservari, verum etiam ordinationes institui praedecessorum nostrorum laudabilis observatio hucusque extitit, praeinsertam serenissimi Joannis Casimiri praedecessoris nostri charissimi confirmationem, ac omnia ipsius introcontenta in omnibus punctis, clausulis, articulis, contentis et conditionibus, tam in toto, quam in parte, quantum de iure sunt, approbandas, confirmandas et ratificandas esse duximus, prout approbamus, confirmamus et ratificamus hisce literis nostris, decernentes easdem vim et robur debitae et inviolabilis firmitatis obtinere debere. In quorum fidem praesentes manu nostra subscripsimus et sigillo regni communiri mandavimus. Datum Cracoviae in comitiis felicis coronationis nostrae die quinta mensis Novembris, anno Domini MDCLXIX, regni vero nostri primo anno.

Michael rex. Locus sigilli pensilis maioris cancellariae regni.

Hieronymus Pinocci, regiae maiestatis secretarius.

Михайло, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною нашою грамотою, кому потрібно, всім і кожному. Що хоч під час нашої священної інавгурації у Кракові ми (зобов’язалися) зберегти і мати міцними та дієвими та підтвердимо публічні та приватні права і привілеї всіх станів нашого королівства, також окремих людей, підданих нашої влади, надані і видані будь-якими нашими старшими (попередниками), однак деякі наші радники просили нас від імені всієї громади львівських вірменів, щоб всі їхні права, привілеї, вільності, імунітети та звичаї, якими до цього часу користувалися та вживають, а особливо грамоту підтвердження найяснішого Яна Казимира, нашого попередника, ми вважали за гідне нашою повагою підтвердити, схвалити та відновити. Цієї (грамоти) зміст та контекст дослівно наводиться.

Далі наводиться грамота Яна Казимира від 15 лютого 1649 р. (див. док. №96). Після цього подано текст:

Тому ми, Михайло, вищеназваний король, милостиво прихиляючись до згаданого прохання, внесеного до нас на (користь) громади львівських вірменів, потім з огляду на слушність та справедливість, що, як ми знаємо, всі права королівств та імперій благополуччям, ясністю та довговічністю (скріплює); а надто в даний інавгураційний час нашого королівства, коли закони і розпорядження, як помилкові удосконалюються, а досконалі - підтверджуються, підтверджені - розширюються та всіх наших підданих імунітети, вільності і прерогативи, не тільки давні, підтверджуються, але також з причини кращого управління розпорядження, встановлені нашими попередниками, гідними похвали королями Польщі, яких до цього часу дотримуються, а особливо підтвердження найяснішого Яна Казимира, нашого найдорожчого попередника, і все, що (там) міститься, в усіх їхніх пунктах, умовах, клаузулах, статтях, умовах і параграфах як в цілому, так і в частині згідно з тим, у чому з правом сходиться, ми вважали підтвердити, схвалити і зміцнити; підтверджуємо, схвалюємо і зміцнюємо даною нашою грамотою, вирішуючи, що вона повинна отримати силу і міць належної і непорушної міцності. Для довір’я до (справи) дану (грамоту) підписали нашою рукою і наказали скріпити печаткою королівства. Дано у Кракові на вальному сеймі нашої щасливої коронації 5 листопада, року Божого 1669, а нашого панування 1 року.

Михайло, король. Місце підвішеної великої печатки канцелярії королівства.

Ієронім Піноччі, секретар королівського маєстату.

1676р., квітня 18, Краків Ян ІІІ Собєський підтверджує та повністю наводить текст привілею Михайла від 5 листопада 1669 р. про підтвердження всіх прав та привілеїв львівських вірменів

Транс.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.819 (див. док. №107); Ф.475, оп.1, спр.5, арк.59зв.-61; Оссол., спр.1728, арк.903-909.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.128-129.

^⅛⅛*oannes Tercius Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russia, Prussiae, Masoviae, ζbj∣Kτ) Samogitiae, Kyoviae, Volhyniae, Podoliae, Podlachiae, Livoniae, Smolensciae, Severiae, l⅛fwKB Czerniechoviaeque etc. Significamus praesentibus literis nostris, quorum interest, universis et singulis. Inter alia felicis regiminis nostri destinata, non aliud prosperae memoriae, famae, gloriae immortali comparandae magis efficax ac opportunum existimemus medium, quam civitatum iura, immunitates et libertates non retinere, duntaxat verum augere et amplificare. Non nemo enim ingens hoc dominationis et prudentiae civilis censuit arcanum bono ordine ac optima iurium conservacione stare et firmari urbes et civitates. Ac proinde, postquam eo ipso die, quo sacrum regni capesseramus diadema, omnium et singulorum regni nostri ordinum regimini nostro a Deo summo rerum omnium arbitro concreditorum et subiectorum omnia publica et privata iura et privilegia, a quibuscunque maioribus et praedecessoribus nostris gratiose concessa et indulta, servaturos nos et rata firmaque habituros esse iurisiurandi religione spoponderimus, ut eam ob causam pondus et firmitatem inviolabilem habeant, tamen cum nobis consiliarii nostri lateri nostro regio assidentes nomine totius communitatis Armenorum Leopoliensium per nobiles et spectabiles Nicolaum Dersimonowicz et Joannem Augustinowicz seniores Armenorum Leopoliensium ad comitia generalia felicis coronationis nostrae subdelegatos internuntios nobis supplicassent, ut omnia eorum iura, privilegia, libertates, immunitates et consuetudines, quibus hactenus usi sunt et utuntur, praesertim vero literas confirmationis serenissimi piae memoriae Michaelis praedecessoris nostri aliarumque infrascriptarum authoritate nostra regia et speciali diplomate nostro approbare, confirmare et innovare dignaremur, quarum tenor de verbo ad verbum ea qua sequitur continetur serie et contextu.

Далі наводиться грамота Михайла від 5 листопада 1669р. (див. док. №100). Після цього подано текст:

Nos itaque Johannes rex supramemoratus praedictae supplicationi nomine totius communitatis Armenorum Leopoliensium apud nos factae tamquam iustae et aequitati consentaneae benigne annuentes, praeinsertas literas et omnia ac singula in iisdem expressa iura, privilegia, libertates, immunitates, praerogativas, a serenissimis praedecessoribus nostris iuste et legittime praefatae communitati Armenorum Leopoliensium concessas, datas et emanatas, insuper et omnes laudabiles usuque tentas et observatas consuetudines in omnibus punctis, clausulis, nexibus, ligamentis et conditionibus approbamus, confirmandas et ratificandas esse duximus, prout authoritate nostra regia approbamus, confirmamus et ratificamus praesentibus literis nostris, decernentes easdem, in quantum de iure sunt vim et robur perpetuae et inviolabilis firmitatis obtinere debere. In quorum fidem praesentes manu nostra subscriptas sigillo regni communiri iussimus. Datum Cracoviae in comitiis regni generalibus felicis coronationis nostrae die XVIII mensis Aprilis, anno Domini MDCLXXVI, regni nostri II anno. Confirmatio iurium totius communitatis Armenorum Leopoliensium.

Joannes rex. Locus sigilli pensilis maioris cancellariae regni.

Stanislaus Buzenski, generalis regens cancellariae regni maioris.

Ян ІІІ, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною нашою грамотою, кому потрібно, всім і кожному. Ми гадаємо, що між інших планів нашого успішного правління щаслива пам’ять, популярність та безсмертна слава не іншим буде здобуватися більш ефективно та зручно, як тим, що ми не лише не притримаємо права, імунітети та вільності міст, а (навпаки) збільшимо та розширимо (їх). Бо ніхто не вважає великою таємницею міського керування та розсудливості, що міста та містечка встановлюються та міцніють добрим порядком та старанним збереженням прав. І тому після того, коли ми прийняли священну діадему королівства, то зобов’язалися релігійною присягою, що ми будемо зберігати та мати міцними та дієвими всі публічні та приватні права і привілеї всіх та кожного в нашому королівстві станів, всіх довірених та підданих під нашим управлінням за рішенням Божої зверхності, які (права) були ласкаво надані та дозволені будь-якими нашими старшими (правителями) та попередниками, що з цієї причини мають вагу та непорушну міцність. Однак нас просили наші радники, які біля нашого королівського боку засідають, від імені всієї громади львівських вірменів через шляхетних і знаменитих Миколая Дерсімовича та Йоана Августиновича, старших львівських вірменів, висланих представників на вальний сейм нашої щасливої коронації, щоб усі їхні права, привілеї, вільності, імунітети та звичаї, якими до цього часу користувалися та вживають, а особливо грамоту підтвердження найяснішого, блаженної пам’яті Михайла, нашого попередника, та інші нижчевписані, щоб ми вважали за гідне нашою королівською повагою та нашим спеціальним дипломом схвалити, підтвердити та відновити. Цієї (грамоти) зміст і контекст дослівно наводиться.

Далі наводиться грамота Михайла від 5 листопада 1669 р. (див. док. №100). Після цього подано текст:

Тому ми, Ян ІІІ, вищеназваний король, милостиво прихиляючись до згаданого прохання, внесеного до нас на (користь) громади львівських вірменів, як слушного та справедливого, згадану грамоту та все і кожне в ній, викладені права, привілеї, вільності, імунітети, прерогативи, справедливо та законно надані, дані та видані найяснішими нашими попередниками згаданій громаді львівських вірменів, нарешті і всі гідні хвали звичаї, що до цього часу тривають та (їх) дотримуються, в усіх пунктах, клаузулах, зв’язках, пов’язаннях та умовах ми вважали схвалити, підтвердити і зміцнити, як і нашою королівською повагою схвалюємо, підтверджуємо і зміцнюємо (з допомогою) даної нашої грамоти, вирішуючи, що вона повинна отримати силу і міць належної і непорушної міцності. Для довір’я до (справи) дану (грамоту), підписану нашою рукою, наказали скріпити печаткою королівства. Дано у Кракові на вальному сеймі нашої щасливої коронації 18 квітня, року Божого 1676, а нашого панування 2 року. Підтвердження прав усієї громади львівських вірменів.

Ян, король. Місце підвішеної великої печатки канцелярії королівства.

Станіслав Буженський, генеральний регент великої канцелярії королівства.

1676р., листопада 22, Жовква Ян ІІІ Собєський забороняє львівському магістрату стягувати з львівських вірменів шелязний податок від ввезених до Львова вин, а стягнутий повернути

Облята: ЦДІАУЛ. - Ф.9, оп.1, спр.433, арк.1370.

Регест: AGZ, X, N5545.

an Trzeci z Bozey Iaski krol Polski, wielki xiqze Lithewski, Ruski, Pruski, Mazowiecki, ^,⅛JKq Zmudzki, Inflantski, Wolynski, Podolski, Podlaski, Smolenski, Siewerski, Czerniechowski. «ЬЯШкВ Nobilibus et spectabilibus proconsuli, consulibus totique magistratui civitatis nostrae g⅜⅛S¾¾gpP Leopoliensis fideliter nobis dilectis, gratiam nostram regiam. Nobiles et spectabiles fideliter nobis dilecti. Doniesiono nam niedawno przez pewnych panow rad naszych imienem niektorych obywatelow miasta naszego Lwowa natiey Ormianskiey, iakoby wiernosci wasze contra mentem reipublicae y przeciwko wyrazney constitutiey na teraznieyszey sczςsliwey coronatiey naszey postanowioney czyniqc, mieliscie szelςzne od win kupionych, od tychze obywatelow natiey Ormianskiey wybierac, onym w tey mierze czyniecie praeiudicium, a ile kiedy constitutia opiewa, iz dawszy na granicy zlotych piςtnascie od bieczki do innych exactii nalezec nie powinni, iako toz miasto nasze Lwow intuitu szkod, ktore przez nieprzyiacielow ponioslo, alleviamen w tym od Rzeczypospolitey otrzymalo. Za czym iest przeciwko wszelakiey slusznosci, dziac by siς musialo, teraznieyszym listem miec chcemy y surowo przykazuiemy, azeby te wszystkie uciqzliwe exactiς. ktore siς ex calculo pokazq pomienionym kupcom natiey Ormianskiey realiter et in effectu powrocone byly, na potym zas abysiς takowe ausus nie wsczynialy, serio przykazuiemy, poniewaz takowe privatne constitutie sprzeciwiaiq siς woli Rzeczypospolitey constitutiom swiezo postanowionym. Inaczey iesliby siς wiernosci wasze w tym woli naszey sprzeciwiac chceli, tedyby paenae arbitrariae na wiernosci wasze stanowic by siς musialy. Na co dla wiςkszey wagi y pewnosci rςkq siς naszq podpisawszy, piczςciq stwierdzic list pomieniony roskazalismy. Dan w Zolkwi dnia XXII, miesiqca Listopada, roku Panskiego MDCLXXVI, panowania naszego trzeciego roku.

Jan krol. Locus sigilli cubicularis.

ι⅛⅛R⅝βΓt∖H ІІІ, Божою ласкою король (титулатура). Шляхетні і знамениті бурмистр, райці MtgSjI Йг) та весь магістрат нашого міста Львова, вірно нам милі, наша королівська ласка. йвйОІнЙ Шляхетні та знамениті, вірно нам милі. Донесли нам певні наші радники від імені деяких жителів нашого міста Львова вірменської нації, нібито ваші вірності, діючи проти державного рішення і проти виразної конституції, встановленої на (сеймі) теперішньої щасливої коронації¹, вибирали шелязне від куплених вин у тих жителів вірменської нації, завдаючи їм у тому несправедливість, коли ж конституція говорить, що, сплативши на кордоні 15 злотих від бочки, інші податки не повинні сплачувати, як також наше місто Львів з огляду на шкоди, які зазнало від ворогів, у цьому від Речі Посполитої отримало полегшення². Тому є проти будь-якої слушності, щоб так діялося, даною грамотою хочемо мати та суворо наказуємо, щоб ті всі обтяжливі податки, які в підрахунку (вірмени) покажуть, реально та в дійсності були повернуті згаданим купцям вірменської нації, і пізніше, щоб таке не наважувалися чинити, серйозно наказуємо, оскільки такі приватні конституції противляться волі недавно встановлених конституцій Речі Посполитої. Якщо б навпаки ваші вірності хотіли би при тому нашій волі противитися, тоді рішення про кари на ваші вірності мусили би приймати. Для чого для більшої ваги та певності згадану грамоту, підписавши нашою рукою, наказали скріпити печаткою. Дано у Жовкві 22 листопада, року Божого 1676, нашого панування 3 року.

Ян, король. Місце постільничої (малої) печатки.

¹ Див.: VL, V, p.171.

² Див.: VL, V, p.180-181.

1678 р., травня 28, Яворів Ян ІІІ Собєський наказує міській раді не накладати на львівських вірменів незвичних і несправедливих податків та дозволяти представникам вірменів контролювати накладання податків у міських органах влади

Коп.: MK, 211, k.530v-531v. Титульний напис: “Rescript do magistratu, aby jurisdictiey Ormainskiey nie przeszkadzali”; Czart., 1663, s.727-729.

Облята: ЦДІАУЛ. - Ф.9, оп.1, спр.437, арк.2020-2022.

Регест: AGZ, X, N5602.

Jan Trzeci [z Bozey Iaski krol Polski, wielki xiqze Lithewski, Ruski, Pruski, Mazowiecki, ΐ) Zmudzki, Kiiowski, Wolynski, Podolski, Podlaski, Inflantski, Smolenski, Siewerski y Czerniechowski]¹. Nobilibus et spectabilibus proconsuli, consulibus totique magistratui civitatis nostrae Leopoliensis fideliter nobis dilectis, gratiam nostram regiam. Nobiles et spectabiles fideliter nobis dilecti. Mogla [by]¹ ta byc ∣miςdzy∣¹ inszemi miasta naszego Lwowa pochwalami pierwsza, ze dwoch natiy Polskiey y Ormianskiey rozne jurisdictie Iakq sq pomiarkowane zgodq, ze choc w iednym miescie wzaiemnie sobie non obstant, gdyz obiedwie sq dawnemi decretami naiasnieyszych antecessorow naszych limitata, aby nie byla miςdzy niemi confusia, ale gdy teraz niewiedziec z iakiey przyczyny powoli w zapomnienie idq pomienione decreta krolow ich mosciow antecessorow naszych, kiedy wiernosci wasze wdaiqc siς w sprawy jurisdictiey Ormianskiey nalezqce psuiecie y confunduiecie obiedwie jurisdictie, albo raczey swoie longe anteferre chcecie. Wiςc iako wszytkich poddanych naszych, a zatym y miasta Lwowa generaliter et particulariter approbowalismy, prawa y wolnosci takich bronic y w protekciey krolewskiey miec chciemy. W czym wiernosci wasze napominamy y surowo przykazuiemy, abyscie w tς Jurisdictiq natiey Ormianskiey nie wdawali, spraw do niey nalezqcych nie sqdzili, decretow krolow antecessorow naszych nie Iamali. A ze tasz natia Ormianska ma aequalitatem we wszytkich wolnosciach y praerogatywach z wiernosciami waszemi y iest pars civitatis, tak ze do nich sczςscie [y niesczςscie∣¹, contributie y onera wszystkie mieyskie ex aequo nalezq, tedy za slusznq rzecz sqdziemy y wienosciam waszym to roskazuiemy, abyscie do rachunkow y wszelakich skladek y contributiey deputatow z natiey Ormianskiey przysiςglych zawsze przypusczali y bez niech nigdy tychze rachunkow nie czynieli. Ma y w tym wielkq aggravaciq od wiernosci waszych [natia Ormianska, ze kiegy w radzie dla uchwaly podatkow z wiernosciami waszemi]¹ zasiadaiq, a na iakq znacznq skladke, folguiqc ubogiemu pospolstwu, pozwolic nie chcq, chcqc wprzod o tym z collegami swemi consultare, tedy ich wiernosci wasze na ratuszu famulitio praetoriano zamykac, y tak dlugo nie pusczac kazecie, asz siς na te wiernosciom waszem uchwalς podpisac muszq. Co aby na potym nie bywalo y owszem aby wedlug dawnego zwyczaiu, kazdey skladki uchwalq, wprzod brali do collegow swoiey natiey, na ktorq gdy iednostaynie pozwalq, aby w ten czas dopiero exequowana byla, wolq naszq declaruiemy. I w tym widziemy nie male praeiudicium natiey Ormianskiey ludziom, kiedy przy uchwaleniu skladek y podatkow ex facultatibus, to z natiey Polskiey osm mςzow. a z Ormianskiey tylko dwoch taxuiq dobra privatorum, zkqd zawsze ludzie natiey Ormianskiey per pluralitatem votorum wielkq taxq przeladowani y aggrawowani, Polscy zas ochronieni bywaiq. Aby tedy taka krzywda pomienioney natiey nie byla, taki porzqdek postanowic umyslilismy, aby ci dway mςzowie z natiey Ormianskiey miςdzy wiernosciami waszemi zasiadaiqcy, ktorzy takze sq przysiςgle osoby wiadomi mianowicie substantiey, y fortun swoiech ludzi, sami ich taxowali, a iako oni sub conscientia kazdego Ormienina otaxuiq, na takiey taxie wiernosci wasze przestawac macie, gdyz tesz y oni do taxy natiey Polskiey ludzi interesowac siς nie bςdq, te tedy wzwysz opisane porzqdki chcemy, aby moc y valor nieodmienny mialy, y abyscie wiernosci wasze, tak iako nalezy obserwowali, inaczey nie czyniqc dla laski naszey roskazuiemy. Dan w Jaworowie dnia XXVIII, miesiqca Maia, roku Panskiego MDCLXXVIII, panowania naszego IV.

Jan krol. Locus sigilli minoris cancellariae regni.

Nicolaus Szulz, regni maiestatis secretarius.

¹ Текст відновлено за облятою.

Ян ІІІ, Божою ласкою король (титулатура). Шляхетні і знамениті бурмистр, райці та весь магістрат нашого міста Львова, вірно нам милі, наша королівська ласка. Шляхетні та знамениті, вірно нам милі. Між іншими похвалами нашого міста Львова першою могла би бути та, що різні юрисдикції двох націй, вірменської та польської, врівноважені такою згодою, що хоч в одному місті взаємно собі не суперечать, оскільки обидві є обмежені давніми декретами наших попередників, щоб не було між ними сум’яття; але коли тепер, не відомо з якої причини, згадані декрети їхніх милостей королів, наших попередників, потрохи забуваються, коли ваші вірності, втручаючись у справи, належні до вірменської юрисдикції, псуєте та переплутуєте обидві юрисдикції або, швидше за все, хочете свою (юрисдикцію) вивищити. Тож, як схвалили загалом і зокрема права та вільності всіх наших підданих, а отже міста Львова, хочемо їх оберігати та мати в протекції. Тому вашим вірностям нагадуємо і суворо наказуємо, щоб у ту юрисдикцію вірменської нації не втручалися, не судили належних до неї справ, не порушували декрети королів, наших попередників. А що та вірменська нація має рівність у всіх вільностях та прерогативах з вашими вірностями та є частиною міста так, що до них порівно належить щастя і нещастя, всі міські податки та тягарі, тому вважаємо слушним і те вашим вірностям наказуємо, щоб до рахунків та будь- яких внесків і податків завжди допускали присяжних депутатів з вірменської нації та ніколи без них тих рахунків не робили. Вірменська нація має при тому від ваших вірностей велике обтяження, що коли засідають у раді для ухвали податків з вашими вірностями, і на якусь значну складку (старші вірмени) не бажають дозволити, дбаючи про убогу громаду, насамперед хочуть зі своїми колегами проконсультуватися, тоді ваші вірності наказуєте ратушним слугам замикати їх на ратуші і так довго не випускати, поки вашим вірностям не мусять ту ухвалу підписати. Щоб цього надалі не було і загалом, відповідно до давнього звичаю, оголошуємо нашою волею, щоб при ухвалі кожної складки насамперед брали (її) до колег своєї нації, на яку коли б одностайно дозволили, тоді тільки пізніше можна буде виконувати. І в цьому бачимо велику несправедливість людям вірменської нації, коли при ухваленні складок та податків з нерухомості, то з польської нації 8 мужів оцінюють приватні маєтки, а з вірменської - тільки 2, тому завжди люди вірменської нації через більшість голосів (поляків) обкладені та обтяжені великою таксою, а поляки (від цього) бувають збережені. Щоб такої кривди згаданій нації не було, ми вважали такий порядок встановити, щоб ці 2 мужі вірменської нації, що засідають між вашими вірностями, які також є присяжними особами та знають засоби та маєтки своїх людей, самі їх оцінювали, а як вони з обізнаністю кожного вірменина оцінять, на такій оцінці ваші вірності повинні зупинитися, також і вони до оцінки (нерухомості) людей польської нації не будуть втручатися. Тоді хочемо, щоб ці вищеописані порядки мали непорушну силу та міць, і хочемо, щоб ваші вірності так, як належить, (їх) дотримувалися, інакше не чинячи задля нашої ласки. Дано в Яворові 28 травня, року Божого 1678, нашого панування - 4.

Ян, король. Місце малої печатки канцелярії королівства.

Миколай Шульц, секретар королівського маєстату.

1678 р., липня 20, Яворів Ян ІІІ Собєський звільняє львівських райців-вірменів від будь-яких податків з будинків, дозволяє вступати у стрілецьке братство та зрівнює їх з іншими міщанами Львова

Ориг¹.: Ossol., DP, N3044.

Коп.: MK, 211, k.528v-529v. Титульний напис: “Declaratio iurium nationis Armenicae Leopoliensis”; ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.366-367.

Облята: ЦДІАУЛ. - Ф.9, оп.1, спр.437, арк.2022-2024.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.129-131.

Переклад: Дашкевич, с.127-128 (російський). Регести: AGZ, X, N5629; Fastnacht, II, N1657.

oannes Tertius [Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Mazoviae, Ι⅛J∣k∙λ Samogitiae, Kiioviae, Volhyniae, Podoliae, Podlachiae, Livoniae, Smolensciae, Severiae ЬттаІїВ Czerniechoviaeque]². Significamus [praesentibus literis nostris, quorum interest, universis ⅜⅛¾j¾∣P et singulis]^{[235] [236]. Cum nobis per consiliarios nostros et supplicationem nomine nobilium et spectabilium nationis Armenae consulum Leopoliensium expositum esset, magistratum eiusdem civitatis nostrae nationis Polonicae cives Armenos in consulari officio existentes, ad aequalem participationem et usum praerogativae libertatisque in exemptione nimirum a contributionibus publicis et privatis domuum, lapidearum consularium dicti magistratus pro iure et more aliarum maiorum civitatum nostrarum huic oneri non subiacentium admittere nolle. Tum etiam confraternitatem iaculatoriam Polonicam communitatem Armenicam ab immunitatibus et libertatibus per privilegia serenissimorum antecessorum nostrorum et nostrum confirmatorium dictae confraternitati concessis, nationem Armaenam quasi ad exercitium artis iaculatoriae non idoneam segregare, iustae supplicationi consulum et civium Armaenorum facile annuentes, cum regnorum munimenta sint bene ordinatae civitates, illae vero nonnisi societate individua crescant floreantque, atque nil iustius esse iudicamus, quam eos concives ab aequali participatione iurium et libertatum restringi, quos in religione, defensione, contributione aliorumque prosperorum aeque et adversorum usu individuos et aequales socios esse. Proinde nos legi publicae et privilegiis antecessorum nostrorum, quae civitatem Leopoliensem cum Cracoviensi et Vilnensi civitatibus in singularibus praerogativis et immunitatibus plene coaequarunt, inhaerendo et pro vigilantia nostra regia animadvertentes, ne in hac civitate separatione libertatum animi civium in unione dividantur, saepedictos cives Armenos officia consulatus gerentes de iustitia et ex plenitudine potestatis nostrae regiae, ad libertatem et exemptionem a contributionibus quibusvis publicis et privatis de domibus, lapideis, in quibus ipsimet manent, admittendos, tum etiam communitatem eiusdem nationis Armenorum ad congregationem iaculatorum Polonicam in numero ad minimum quatuor personarum suscipiendum esse censuimus, et hisce nostris admitti et suscipi debere de certa scientia nostra declaramus. Quod ad notitiam nobilium et spectabilium magistratus nostri, quam et communitatis nationis Polonicae Leopoliensis deducendum iisdem iniungimus, quatenus in posterum consules et cives nationis Armenicae ad suprascriptas exemptiones et libertates sine vlla difficultate et iurium seorsiva usurpatione suscipiant et pro aequalibus civibus in omnibus immunitatibus vigore allegatae coaequationis generalis semper habeant pro gratia nostra et sub poena mille Hungaricalium. In cuius rei fidem praesentes manu nostra subscriptas sigillo regni communiri iussimus. Datum Javoroviae die XX mensis Julii, anno Domini MDCLXXVIII, regni nostri IV anno. Locus sigilli maioris cancellariae regni.}

Joannes rex.

Nicolaus Szulc, regiae maiestatis secretarius.

Ян ІІІ, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною нашою грамотою, кому потрібно, всім та кожному. Що коли наші радники на прохання шляхетних і знаменитих львівських райців вірменської нації виклали нам, що магістрат того нашого міста польської нації не хоче допустити міщан-вірменів, що є в раєцькому уряді, до рівної участі та користування прерогативами та вільностями (а саме у вилученні від (сплати) державних та приватних податків (з) будинків-кам’яниць райців згаданого магістрату, які за правом та звичаєм наших великих міст такому тягарю не підлягають). Також польське стрілецьке братство вірменську громаду усуває від імунітетів та вільностей, наданих у привілеях найясніших наших попередників і нашим підтвердженням згаданому братству, (що) нібито вірменська нація до виконання стрілецького ремесла не є здатна. Ми прихиляємося до справедливого прохання вірменських райців та міщан, (адже) коли добре впорядковані міста є укріпленнями (для) королівств, а вони зростають та процвітають тільки у нерозділеному суспільстві, та вважаємо, що немає нічого несправедливішого, як тих співміщан від рівної участі у правах та привілеях обмежувати, які у релігії, обороні, (сплаті) податків та використанні іншого, що станеться щасливого і нещасливого, є невіддільними та рівними колегами. Тому ми, опираючись на публічний закон і привілеї наших попе-редників, які зрівняли місто Львів з містами Краковом та Вільнюсом в окремих прерогативах і свободах, беручи до уваги нашу королівську турботу, щоб у тому місті через поділ вільностей не ділилися душі міщан, часто згадуваних міщан-вірменів, які несуть уряд райців, справедливо і за повнотою нашої королівської влади вирішили допустити до вільності і вилучення від (сплати) будь-яких державних і приватних податків з будь-яких кам’яниць, у яких вони живуть. Також вважали, що громаду тієї вірменської нації слід прийняти у польське стрілецьке братство у кількості, щонайменше 4 осіб та оголошуємо цим нашим (декретом), що повинні допустити і прийняти з певного нашого відома. Що і доручаємо довести до ві­дома як шляхетного і знаменитого магістрату, так і львівської громади польської нації, щоб у майбутньому райців та міщан вірменської нації до вищезгаданих вилучень та вільностей без будь-яких труднощів та присвоєння прав приймали, і за рівноправних міщан завжди мали у всіх імунітетах відповідно до наведеного загального зрівняння задля нашої ласки і під карою 1 тисячі угорських (золотих). Для довіри до справи дану (грамоту), підписану нашою рукою, наказали скріпити печаткою королівства. Дано у Яворові 20 липня, року Божого 1678, нашого панування 5 року. Місце великої печатки королівської канцелярії.

Ян, король.

Миколай Шульц, секретар королівського маєстату.

1686р., лютого 13, Жовква Ян ІІІ Собєський виносить рішення у справі між львівськими міщанами та вірменами щодо вступу вірменів до стрілецького братства, обмеження податкового свавілля міської влади, судової юрисдикції, торгових прерогатив, а також встановлює уряд суддів вірменської нації з порядком їх вибору

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.620, арк.15-40. Папір: 20,6x31,8 см. Написи: “Oblatum in officio consulari Leopoliensi sabbatho pridie dominica Reminiscere Quadragesimalis, anno Domini 1686” (XVII); “Feria quinta post domincam Invocavit Quadragesimalem proxima, anno Domini millesimo sexcentesimo octuagesimo sexto ad personalem oblationem nobilium et honoratorum Gregorii Joannis Augustynowicz et Simonis Muratowicz nationis Armaenorum Leopoliensium iudicum, decretum praeinsertam ad acta castrensia capitanealia Leopoliensia per oblatam porrectum, susceptum et inductum. Stanislaus Jarecky” (XVII). На папері печатка: Gum., XXXV, N130.

Обляти: ЦДІАУЛ. - Ф.9, оп.1, спр.449, арк.612-640; Ф.52, оп.2, спр.87, арк.113-132.

Коп.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.1, спр.136, арк.192-204; арк.466-479; оп.2, спр.87, стр.113-132; оп.2, спр.623, арк.109-123; АСП, спр.14, стр.231-250; Оссол., спр.1725, арк.111зв.-135зв.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.131-147.

Переклад: Дашкевич, с.131-147 (російський).

Ioannes Tertius Dei gratia rex Poloniae etc. Significamus praesentibus literis nostris, quorum TsJ∣∣tD interest, universis et singulis, remissam fuisse ad nos et iudicia relationum nostrarum frying propriarum per iudicium assessorum nostrorum causam seu causas mutuo et reciproco partium infrascriptarum actoratu sibi ab invicem institutam seu institutas. Et quidem primum ex instantia et actoratu generosi instigatoris regni eiusque delatorum honoratorum seniorum et totius communitatis nationis Armenicae civitatis nostrae Leopoliensis nobilibus, spectabilibus, honoratis et famatis praeconsuli, consulibus, advocato, scabinis, regenti, quadraginta viris, lonheris totique communitati eiusdem civitatis Leopoliensis citatis pro eo. Quod etsi omnia decreta, praecipue vero illa, in quibus suprema antecessorum nostrorum intercedit authoritas, vim legis perpetue habeant inviolabiliterque tenenda et obseruanda sint, ac eorum convulsores seriis coerceantur poenis, citati nihilominus eiusmodi decreta, diplomata, ordinationes et rescripta nostra convellendo rigoremque eorum Aoccipendendo, licet optime sciverint, ubique per delatores toties quoties deductum praescripto et ordinatione eorundem decretorum, causas personarum Armenicae nationis ex quacunque occasione (exceptis quotuor articulis) et cum quibuscumque personis sibi intercedentes a iurisdictione eorum civili exemptas esse, seorsivamque iurisdictionem seu iudicium Armenicale pro eiusmodi causis disiudicandis per serenissimos antecessores nostros constitutum. Ne vero in illam involare praesumant, seriis poenis animadversum, abutendo tamen superioritate, ac excedendo in officiis suis, privataque quadam authoritate sibi arrogata, tam ipsi per se quam antecessores in officiis ipsorum, proconsules, consules, advocati et scabini Leopolienses, causas et actiones Armenicas, tam ab utrinque inter personas nationis Armenorum Leopoliensium, tum et alias cum diversae conditionis hominibus sibi intervenientes per vim ad se adtrahunt et attraxerunt, ac eosdem partim seorsivo officio proconsular!, partim iudicio consulari seu iudicio civili, non attenta Armenicae nationis mentaliter et vexatorie plerumque inculpatorum fori seu iurisdictionis suae, uti incompetentissimae exeptione, interventioneque delatorum cum iuribus, privilegiis et decretis pro iurisdictione sua militantibus, iudicarunt, insontes, ut praemissum, in causis irrealissimis et mere vexatoriis, stabiliendo nonnisi suam super delatores iurisdictionem, decretis gravissimis innodarunt, poenis puniverunt, ad carceres praetorii a limine iudicii sui non recedendo detrudi fecerunt, in iisdem contra omnem Christianam pietatem nonnullos per festa solennia sacri paschalis detinuerunt, a quo suo privato ausu hucusque obstantibus tot serenissimorum praedecessorum nostrorum decretis, etiam nuperrimis literis nostris cessare non desinunt, et licet iisdem privilegiis ac decretis antecessorum nostrorum circumscriptum mereque a condita urbe nostra Leopoliense recepto stabilitum, contributiones bonum publicum spectantes per civesque et incolas Leopolienses aequali onere ferendas per ordines civitatis eiusdem sine consensu et Subscriptione delatorum laudari non posse. Citati nihilominus contra eadem decreta Contributionem certam, donativa dictam, absolute sine omni scitu et consensu subscriptioneque delatorum laudarunt et constituerunt, ex eadem contributione quotam ingentem nec substantiae delatorum proportionatam nationi suae, summam septem millium florenorum Polonicalium delatores ipsis persoluerunt et reddiderunt, illi tamen in domo et lapidea delatorum ipso festo Nativitatis Christi Domini nulla reverentia eiusdem habita, draganos ad maiorem extorquendam summam mittere praesumpserunt et immiserunt. De aliis vero contributionibus, tam reipublicae, quam privatis civilibus sine consensu nationis delatorum per se laudatis summam ultra omnem proportionem et aequitatem in delatores imponunt. Et dum deputati nationis delatorum aut super quota necessariae contributionis ad conferentiam sui consulatus et nationis sese referunt aut etiam super contributionem non necessariam indebitam consensum dare laudaque eiusmodi contributionum subscribere nolunt. Nihilominus citati ad talium contributionum exolutionem eosdem per vim adigunt, prout tot frequentatis vicibus ipsis in termino advenienti denominandis per contumeliosam nonnullorum ex delatoribus in praetorio sub custodia sua civili detentionem adegerunt, nonnullos vero in eorundem contemptum, nescitur qua de causa, itidem sub custodia in praetorio detinuerunt. Et quamvis nihil aequius, quam ut contributiones, quae cum onere communi feruntur, communi omnium subsint calculo. Citati tamen, ne contributionum plerarumque in privatum usum et commodum conversarum delatoribus pateat distractio, habendo proventus nostros regales civiles et assessoriales, quorum itidem distributio sine delatorum consensu fieri non potest, munitionique civitatis, vallorum, murorum et turrium reparation! ac conservation! applicari debent, nec tamen per eosdem applicantur, immo nescitur, in quales usus convertuntur. Delatores modernos una secum civitas aequali praerogativa gaudentes bonoqne et conservationi civitatis intentos, manifeste ordinationi nostrae contraveniendo rigoremque illius vilipendendo, ad calculum de civilibus regalibusque proventibus ac aliis quibuscunque reditibus et contributionibus publicis ac privatis quotannis ante electionem magistratus expediri solitum, toties requisiti admittere nolunt, imo delatores fictitiis et elusoriis responsis suis ab auscultando eodem calculo et regiis cassis revidendis realitateque illorum excludunt et hucusque excludebant nec admittunt. Insuper in maiorem iurium delatoribus servientium convulsionem advenas Armenos orientales contra praescriptum privilegiorum poenaliaque mandata sine consensu et recommendatione delatorum ad ius civitatis et civitatem suscipiunt, mercimonia et artificia varia iisdem exercere cum summo praeiudicio patriciorum nationis Armenicae Leopoliensis permittunt, eosdem fovent, mercatores Graecos contra iura et depositorium ultra in Poloniam cum mercibus proficisci iisdemque cum praeiudicio et damno delatorum mercari permittunt. Non contenti vero iurium et privilegiorum decretorumque delatoribus servientium convulsione ad enervationem substantiae illorum descendentes, sub praetextu retentarum quarumdam contributionum irrealium a delatoribus, tam possessionatis, quam impossessionatis, etiam tenuissimae fortunae, dummodo sint nationis Armenicae, exactiones ingentes exigunt, aliis vero honestos vivendi modos praepediunt, alios incarcerari, nonnullis sine ulla causa fornices cum mercibus variis aromatibus et celaria cum vinis occludi et quasi officioso sigillo obsigillari (prout et pro illo tempore praeteritis nundinis sanctae Agnetis executi sunt) faciunt, ab aliis a propinatione liquorum pensiones non iuxta antiquas quietationes, sed pro velle suo exigi permittunt, multasque alias tam in personas et bona delatorum iniurias et agravationes inferunt et inferre non desinunt, prout id seorsivis protestationibus (ad quas se eadem citatio referebat) specifice continetur et citatis iisdem in termino latius proponi ac deduci debuit. Ad extremum quantumvis novissime literas nostras et ordinationem in perpetuum pro meliori ordine valituram ex iusto et aequo iisdem delatoribus largiti sumus, quibus iurisdictionem illorum tot decretis firmatam praecustodivimus, ad calculum suprafatum se ratiocinia admitti delatores ipsis mandavimus. Neve subscriptionem illorum in laudis contributionum per detentionem illorum in praetorio coactive exigere praesumant, serio inhibuimus, taxam bonorum domuum lapidearum Armenicalium nonnisi per solos eorundem deputatos expediendam statuimus, tum domos et lapideas delatorum consulum, a quibusvis contributionibus ex solis eorum residentiis, exemplo omnium magistratuum exemimus, atque ex communitate nationis Armenicae quatuor ad minimum personas ad confraternitatem iaculatorum suscipi debere sub poena mille aureorum Hungaricalium declaravimus, citati in evidentissimam earundem literarum ordinationis nostrae atque authoritatis regiae supremae, convulsionem post receptas easdem literas, stante iam lite per citatos delatoribus indebite et calumniose post curiam nostram instituta, sine ullo consensu delatorum quindecem contributiones notabilem summam efficientes laudarunt, easdem per vim exigendo, fornices cum mercimoniis delatorum consulum ut et aliorum, etsi eiusmodi contributionem ex aliis domibus suis exolverunt, ad duodecem numero cum summa eorundem fidei mercatorialis diminutione obsigillarunt nec resigillare requirentibus delatoribus (quo facto literae nostrae supratactae convulsae sunt) voluerunt, nullum praeterea e communitate Armenica ad confraternitatem iaculatorum admiserunt, exindeque literas nostras acsi convulserunt vadiumque ibidem appositum succubuerunt et in se traxerunt. Quas tam manifestas iurium, privilegiorum, decretorum et rescriptorum ac ordinationum nostrarum delatoribus servientium acsi convulsiones ac enormes iniurias ipsis illatas palliando, rescripta nostra ad sinistram informationem et male narrata imo subreptitie contra iura exportant exportareque non desinunt. Quemadmodum praemissa omnia ipsis comprobari debebant. Citati itaque erant ad videndum et audiendum illos respectu iurium, privilegiorum et decretorum, tam serenissimorum antecessorum nostrorum, per arrogatam sibi privata authoritate in causis delatorum iurisdictionem, quam literarum nostrarum convulsionis puniri, vadia per illos succubita et in illis expressa atque rigorem decretorum regalium super se extendi, circaque, tam antiqua iura, privilegia et decreta, quam et literas illas declarationis et ordinationis nostrae in omnibus punctis inviolabiliter delatores sub rigore earundem et aliis poenis nostris arbitrariis conservari ac manuteneri, proportionem et aequitatem in omnibus contributionibus in posterum inter citatos et delatores formandam^[237] statui, per citatos Armaenorum advenas ad ius et civitatem sine commendatione delatorum susceptionem abrogari, rationeque anteactae susceptionis rigorem poenalium mandatorum super ipsos extendi, tum intuitu mercatorum Graecorum per depositorium transmissorum per idque depositorii convulsionis citatos puniri, et ne id in posterum facere praesumant, rigide interdici, rescripta illorum superius nominata tolli, cassari et annihilari, damna per superius attentata delatoribus causata et per eosdem in termino liquidanda resarcire neve in posterum similia praeiudicata iniurias in personas et bona delatorum, quos ex illa citatione cum mercibus, bonis ac personis illorum sub protectionem nostram regiam accepimus, et ne sub specie aliquarum contributionum illos ad decisionem nostram causae praesentis impetere et aggravare praesumant, sub nullitate attentatorum et poenis in convulsores decretorum nostrorum sancitis inhibuimus, attentare audeant, serio animadverti, citatos in damnis et litis expensis delatoribus causatis et causandis condemnari, caetera demum pro causae exigentia iuris et termini ratione contra illos in praemissis statui et sententiari. Deinde ex actoratu et instantia eiusdem generosi instigatoris regni et eius delatorum praefatorum nobilium et spectabilium praeconsulis, consulum, advocati, scabinorum, regentis, quadraginta virorum totiusque communitatis civitatis Leopoliensis, honoratis senioribus

Armenis Leopoliensibus reciproce citatis ideo, quod licet, tam antiquis quam recentioribus decretis et ordinationibus divorum antecessorum nostrorum regum Poloniae decisum et statutum vadiisque vallatum sit, ne inter ordines et nationes civitatis nostrae infrascriptae discordiae, dissensiones, simultates et inimicitiae unquam per quempiam innoventur et aliquae turbae, tumultus vel seditiones excitentur, imo ut omnes intra metas officii sui sese contineant, pacem et concordiam, sine qua, valla et fundamenta civitatis, veluti periculoso fulmine discinduntur, perpetuo conservent, decreta et ordinationes quoad iura, praerogativas et titulos conditionis, ordinis et nationis praefatae civitatis nostrae, praesertim in causa boni regiminis, consultationum publicarum et contributionum concludendarum, onerumque civitatis supportandorum ac iurium depositi vindicandorum, per serenissimos antecessores nostros ex seriis partium controversiis lata et ad literam perpetuis temporibus teneant et exequantur. Ipsi nihilominus immemores officiorum et iuramentorum suorum, quibus ad exhibendam reverentiam, praestandum obsequium et subeundum iudicium magistratui suo legitimo de praescripto decretorum nostrorum et ex necessitate parendi obligati sunt, ut semper antea ita et his dubiis ac formidolosis temporibus varias machinationes et conspirationes contra legitimum magistratum illorum brachium nostrum regale repraesentantem idque contra securitatem regni et cum periculo civitatis in confinio regni positae, attentare ausi sunt, nec vigorem poenarum metuentes supramemorata decreta, statuta et ordinationes serenissimorum praedecessorum nostrorum vadiis vallata convulsiones et manifestam ac notoriam contraventionem in iisdem admiserunt, dum videlicet antiquis titulis, quibus antecessores ipsorum a condita urbe semper usi fuerunt, non contenti, iam non seniores nationis suae Armaenicae, sed consules se dicunt, subscribunt et appellari iubent, in eumque finem rescriptum quoddam et privilegium ac libertationes atque exemptiones a iurisdictione, contributionibus et oneribus civilibus, iuribus, immunitatibus, diplomatibus et decretis civitatis contrarias magistratuique eorum legitimo, imo toti civitati praeiudiciosas, ex cancellaria nostra ad sinistram illius informationem impetrarunt et exportarunt, ac exinde iudicia et consultationes publicas ordinum tumultuarie impediunt, conclusionesque ordinum et earum subscriptiones de industria praepediunt ac retardant, vel etiam temere subscribere renuunt, ac onera civitatis aequaliter cum civibus sufferre recusant. Insuper executiones in bonis et personis illorum magistratui suo legitimo nullo modo permittunt facere, aliaque inventa et molimina ad exuendam reverentiam, excutiendam obedientiam atque eludendam authoritatem magistratus illorum legitimi tollendam et evertendam et ipsi machinati sunt et alios cives exemplo et suggestionibus suis illicitisque comminationibus etiam adhibitis, ut cum illis sentire velint, ad similes ausus et facinora adduxerunt, id unum semper agentes, ut in tanta animarum distinctione semper iactentur cives et civitas velut contrariis motibus distractissima contabescat, verius ob ambitionem illorum intestinaeque contentionis, media civitas ipsa funditus intereat, faciendo praemissa in diminutionem authoritatis regiae nostrae, convulsionem iurium, diplomatum, immunitatum, decretorum civitatis et in praeiudicium personarum in magistratu consulari existentium. Quo facto poenas legum eo nomine sancitas et iam decretis serenissimorum antecessorum nostrorum, videlicet viginti quatuor millibus florenorum Polonicalium vallatas promeruerunt, quae omnia in termino fusius ipsi deduci debuerunt. Citati itaque sunt ad videndum et audiendum ipsos in huiusmodi poenis condemnari atque pro eiusmodi ausibus et excessibus poenis legum puniri, rescripta eadem, privilegia libertatesque, exemptiones quasvis per ipsos nulliter impetratas et exportatas tolli, cassari, omniaque alia per illos attentata annihilari ac in damnis litisque expensis condemnari institutam, citationibus alias originalibus ab utraque parte extraditis praemissa fusius enarrantibus. Juxta quas citationes per partes seorsive et reciproce editas, tum quoque vigore adcitationis nostrae ad reponendum decretum ex parte honoratorum seniorum et totius nationis Armaenicae Leopoliensis super magistratum et communitatem eiusdem civitatis ex actoratu suo in iudiciis nostris obtentum extraditae, cum partes suprascriptae, respective actorea et citata, coram iudicio assessorum nostrorum feria secunda in crastino dominicae Jubilate, anno Domini millesimo sexcentesimo octuagesimo primo comparerent et controverterent. Iudicium assessorum nostrorum, cassato eodem decreto contumaciali ex parte seniorum nationisque Armaenicae feria tertia ante festum sanctae Hedvigis electae viduae in anno millesimo sexcentesimo septuagesimo nono prolato, combinatisque earundem partium mutuis actoratibus et reatibus, attento eo, quod ab utrinque intercederent et per partes producerentur iura, privilegia, decreta ac rescripta regia. Ideo partes easdem cum toto causae effectu ad nos et iudicia relationum nostrarum propriarum remiserat terminumque in iisdem iudiciis nostris absque quavis adcitatione conservaverat. Interim ne dissolutus ordo esset civitatis et unio animorum inter concives maneret non interrupta, partes easdem circa antiquas ordinationes et consuetudines, tam quoad iurisdictionem, quam quoad contributiones usque ad finalem causae utriusque partis decisionem manutenuerat. In quo remissionis termino seniores et tota natio civium et incolarum Armenorum Leopoliensium decretum in contumaciam nobilis et spectabilis magistratus ac ordinum communitatisque Leopoliensis Javoroviae feria quarta in crastino festi sanctorum Simonis et Judae apostolorum eodem anno millesimo sexcentesimo octuagesilpo primo obtinuerunt, ad quod reponendum citationem nostram idem nobilis magistratus, ordines et communitas Leopoliensis extradiderunt. Nihilominus iterum in termino ex eadem citatione nostra in iudicio assessorum nostrorum incidente non comparuerunt, in quorum contumaciam decretum secundarium itidem Javoroviae sabbatho pridie dominicae Rogationum, die scilicet sexta mensis Maii anno Domini millesimo sexcentesimo octuagesimo quarto, prolatum fuit, ad quod similiter reponendum et cassandum atque causam seu causas suprascriptas in integrum restituendas citatio nostra ex parte nobilis et spectabilis magistratus, ordinum ac communitatis Leopoliensis iisdem senioribus et toti nationi Armenorum Leopoliensium intimata fuit. Porro in termino ex eadem citatione nostra ultimario ad reponendum decretum emanata promanante, cum partes saepedictae coram iudicio assessorum nostrorum Varsaviae sabbatho post festum Visitationis beatissimae Mariae Virginis proximo, nempe die septima mensis Julii anno proxime praeterito millesimo sexcentesimo octuagesimo quinto comparerent et controverterent. Iudicium assessorum nostrorum, decreto in contumaciam magistrates et communitatis Leopoliensis Javoroviae sabbatho pridie dominicae Rogationum, scilicet die sexta mensis Maii, anno Domini millesimo sexcentesimo octuagesimo quarto ex instantia nationis Armenicae prolato reponibili adinvento et totaliter sublato ac cassato, partibus iisdem de altero decreto priori similiter contumaciali in iudiciis relationum nostrarum propriarum feria quarta in crastino festi sanctorum Simonis et Judae apostolorum in anno Domini millesimo sexcentesimo octuagesimo primo ex parte Armaenorum obtento experiri mandaverat. Experientibus autem partibus iisdem, iudicium memoratum assessorum nostrorum partes praenominatas ad nos iudiciaque relationum nostrarum propriarum cum toto causae effectu conservando terminum absque quavis adcitatione in iisdem iudiciis nostris remiserat. Interim tamen ne in civitate hac Leopoliensi ordo esset dissolutus unioque animorum concivium et quies inconcussa maneret, partes easdem circa antiquas ordinationes et consuetudines, tam quoad iurisdictionem, quam quoad contributiones (quas omnes nationis Armenicae personae etiam ipsi seniores Armenorum Leopoliensium iurati solvere tenebantur) usque ad finalem causae utriusque partis decisionem conservaverat et manutenuerat. Quo in termino ex praetacta remissa iudicii assessorum nostrorum cadente, cum partes suprascriptae, et quidem actorea reponendi nobiles et spectabiles proconsul, consules, advocatus, scabini, regens, quadraginta viri totaque communitas civitatis nostrae Leopoliensis per nobiles et spectabiles Mathiam Kuczankowicz iuris utriusque doctorem, Albertum Kupinski, Andream Szymonowicz medicinae doctorem, secretarios nostros, consules, et honoratum Dominicum Hepner syndicum civitatis eiusdem, adcitata vero, scilicet nobiles et honorati seniores ac tota natio Armaenorum Leopoliensium per nobiles ac honoratos Joannem Augustinowicz, Nicolaum Bernatowicz, Nicolaum Awedykowicz, Simonem Muratowicz, Dominicum Bogdanowicz, Simonem Manczukiewicz, seniores nationis Armenicae Leopoliensis, Joannem Albrachtum Muratowicz nationis eiusdem syndicum, tum famatos Nicolaum Hadzieiowicz et Jacobum Pirumowicz ex communitate Armenorum coram nobis et iudicio relationum nostrarum propriarum hic Zolkieviae feria sexta ipso die festi conversionis sancti Pauli apostoli, die scilicet vigesima quinta mensis Januarii anno currenti comparerent et controverterent, et quidem actorea reponendi decretum praetactum in contumaciam sui per nationem Armenicam in iudiciis relationum nostrarum propriarum obtentum subsistere non posse multifariis iuris rationibus verbo in iudicio nostro allegatis, contenderet, insimul quoque et actoratum suum introducendo citationem nostram supra insertam ex instantia sui editam perlegeret contentaque illius decerni supplicaret. Nos cum senatoribus et consiliariis regni lateri nostro assidentibus, post expeditas actoreae partis reponendi controversias et inductionem, continuationem causae istius ad aliam diem iuridicam reiecimus terminumque partibus praefatis ad ulterius experimentum iuridicum inter se faciendum, et quidem adcitatae modernae, scilicet nationi Armenorum, ad respondendum, et vicissim ex actoratu suo proponendum conservavimus. Quo in termino ex reiectione nostra nupera proveniente partibus praenominatis prout supra coram nobis et iudicio nostro comparentibus et rursus in experimentum iuridicum descendentibus, et quidem adcitata moderna reponendi nobilibus et honoratis senioribus ac tota natione Armaenorum Leopoliensium praemissa decreti nostri praeasserti contumacialis iustificatione citationem quoque suam relegentibus ac negotium principale inducentibus verificandoque contenta eiusdem sui actoratus ac diplomata nostra prius sub die vigesima octava mensis Maii, posterius autem sub die vigesima octava mensis Julii in anno Domini millesimo sexcentesimo septuagesimo octavo ex cancellaria regni pro sua parte emanata stabiliendo, decreta varia inter magistratum Leopoliensem semper citatos et sese Armenos lata, utpote serenissimi Sigismundi in anno millesimo quingentesimo decimo Petricoviae, sabbatho ante dominicam Oculi quadragesimalem, item eiusdem Sigismundi Cracoviae feria tertia post festum sancti Lucae evangelistae proxima anno millesimo quingentesimo decimo octavo, et subsequenter Sigismundi Augusti Petricoviae feria secunda ante festum sanctae Agnetis in anno millesimo quingentesimo sexagesimo tertio, Vladislai quarti Leopoli feria quinta ante festum sanctorum Simonis et Judae apostolorum in anno millesimo sexcentesimo trigesimo quarto, ac itidem eiusdem serenissimi Vladislai quarti feria secunda in vigilia festi sancti Thomae apostoli, anno millesimo sexcentesimo trigesimo octavo, deinde eiusdem serenissimi piae memoriae Vladislai sabbatho ante festum sanctae Mariae Magdalenae in anno millesimo sexcentesimo quadragesimo sexto, insuper privilegium Casimiri Magni feria sexta intra octavas festi sacri Pentecosten in anno millesimo trecentesimo quinquagesimo sexto, item decretum Casimiri regis anni millesimi quadringentesimi sexagesimi noni, decretum Sigismundi tertii sabbatho intra octavas festi sacratissimi Corporis Christi, anno millesimo sexcentesimo secundo, privilegium Ludovici regis de data millesimo trecentesimo octuagesimo et Elisabethae reginae millesimo trecentesimo septuagesimo nono praelegentibus, praeterea decretum commissoriale in anno millesimo sexcentesimo decimo quinto feria secunda in crastino Dominicae sanctissimae et individuae trinitatis. Adhaec decretum serenissimi Joannis Casimiri Leopoli feria quarta post festum sancti Bartholomaei apostoli, anno millesimo sexcentesimo sexagesimo tertio, item aliud decretum eiusdem serenissimi regis in anno millesimo sexcentesimo quinquagesimo quarto lata allegantibus, particularia quoque decreta inter Armaenos et privates consules civesque, videlicet feria sexta ipso die festi sanctorum Fabiani et Sebastiani martyrum et feria quarta ipso die festi sanctae Priscae, tum sabbatho post octavas Epiphaniarum in anno Domini millesimo sexcentesimo quinquagesimo primo prolata reproducentibus. Rescripta quoque de anno millesimo sexcentesimo trigesimo die decima septima Decembris et aliud de anno millesimo sexcentesimo sexagesimo primo die vigesima secunda Januarii, tum et recentia bina rescripta, pro quorum repositione nunc agitur, utpote primum sub data vigesima octava mensis Maii, alterum die vigesima mensis Julii anno millesimo sexcentesimo septuagesimo octavo, Javoroviae obtenta exhibentibus; pro finali confirmationem privilegii coaequationis in comitiis regni generalibus per ordines regni toti civitati anno Domini millesimo sexcentesimo quinquagesimo nono impertiti per serenissimum Michaelem regem antecessorem nostrum anno millesimo sexcentesimo septuagesimo primo factam, tum constitutiones regni praesertim millesimi sexcentesimi quinquagesimi noni titulo ''Declaracya Przyvileiu Miasta Lwowa” atque constitutionem millesimi sexcentesimi septuagesimi sexti titulo “Miasto Lwow” allegantibus, aliasque rationes de iure, iustitia et aequitate inferentibus, e contra magistrate et communitate Leopoliense sua quoque iura, privilegia et decreta varia pro civitate lata allegantibus et rationes Armenorum verbo refutantibus, rescriptorum quoque praeallegatorum pro parte nationis Armenicae emanatorum nullitatem ex rationibus verbotenus illatis obiicientibus, et aliud contrarium rescriptum nostrum de data decima quarta mensis Aprilis, anno Domini millesimo sexcentesimo septuagesimo nono emanatum reproducentibus, seque circa illud conservari petentibus. Nos cum iisdem senatoribus et consiliariis regni lateri nostro assidentibus, exceptis partium earundem coram nobis et iudicio nostro feria secunda post idem festum conversionis sancti Pauli apostoli, nempe die vigesima octava mensis Januarii, comparentium et secum iudicialiter disceptantium controversiis, super ferendam eo in negotio sententiam nostram deliberavimus partibusque iisdem terminum iterum coram iudicio nostro praesenti absque quavis adcitatione peremptorium conservavimus. In termino itaque hodierno ex praetacta deliberatione nostra conservato legitime ad praesens proveniente et hucusque continuato partibus praenominatis, et quidem actorea reponendi, nobilibus, spectabilibus, honoratis et famatis proconsule, consulibus, advocato, scabinis, regente, quadraginta viris totaque communitate civitatis nostrae Leopoliensis per nobiles et spectabiles Matiam Kuczankowicz iuris utriusque doctorem et Albertum Kupinski secretarios nostros, consules atque honoratum Dominicum Hepner syndicum civitatis eiusdem unacum nobilibus Francisco Wloszkiewicz et Mathia Kolinski, adcitata autem moderna, scilicet nobilibus et honoratis senioribus ac tola natione Armenorum Leopoliensium per nobiles et honoratos Gregorium Joannem Augustinowicz, Nicolaum Christophorum Bernatowicz, Nicolaum Awedykowicz alias Kulcha, Dominicum Bogdanowicz, seniores, et Joannem Albrachtum Muratowicz syndicum nationis Armenorum Leopoliensium suo et aliorum nomine coram nobis et iudicio nostro comparentibus et eundem terminum attentantibus. Nos cum praefatis senatoribus et consiliariis regni lateri nostro assidentibus expediendo praehabitam deliberationem nostram decretum, praetactum nostrum super magistratum et communitatem Leopoliensem ex parte et instantia nationis Armaenicae eiusdem civitatis in iudiciis relationum nostrarum propriarum Javoroviae feria quarta in crastino festi sanctorum Simonis et Judae apostolorum, anno Domini millesimo sexcentesimo octuagesimo primo prolatum, tanquam in causa publica, respectu iurium et privilegiorum utrique parti servientium obtentum reponibile esse adinveniendum duximus, prout adinvenimus, eoque sublato et cassato, non descendendo ad cognitionem legalitatis praeallegatorum et exhibitorum rescriptorum nostrorum, partibus in ipso negotio principali iuridice experiri mandavimus. Quibus demum experientibus et ad rationes suas anterius illatas sese referentibus, nos cum saepedictis senatoribus et consiliariis nostris lateri nostro assidentibus, partium earundem controversiis et illationibus mature trutinatis iuribusque, privilegiis et decretis ab utrimque reproductis lectis et bene perpensis, considerando, quod fides Romano- Catholica, uti humanae salutis initium, et omnium bonorum fundamentum, ita regni vinculum et firmamentum, et quod regia potestas non solum ad mundi regimen, sed maxime ad ecclesiae et fidei catholicae praesidium, principibus sit collata, nec alia res animos et mores componit, quam religio, quapropter eo attento, quod cives nostri Armeni ad servandam animorum unionem et retinendum unanimem unius eiusdem religionis cultum ob evitandas omnis dissensionis et discordiarum occasiones, in fundamento regii decreti anni millesimi sexcentesimi quinquagesimi quarti, non modo veram et unicam apostolicam Romanam fidem se profiteri asserant, sed etiam circa eandem morituros se velle iudicialiter declarent, imo eiusdem ultro, benevole, libere, palam ac publice publicam et solennem professionem, quandocunque libuerit, in se suscipiant, proinde tali ipsorum laudabili zelo acceptato eosdemque opportune tempore adimpleto, indulta et libertates sequentes actione moderna praetensas iisdem Armenis largimur et declaramus. Et quidem in primo puncto respectu praetensi affectati et in rescriptis nostris supraspecificatis appositi per seniores Armenorum consularis tituli. Quonium haec eadem denominatio et titulus consul in praemium meritorum et ministerii curarumque publicarum olim dabatur, solique et nonnisi magistratui cuilibet tanquam primo et praecipuo in civitatibus capiti continue de bono ordine et recto regimine consulenti cumque iactura fortunarum propriarum deliberanti de usu et praxi omnium in et extra regnum Poloniae urbium ac civitatum tribuebatur et proprie competit. Idcirco decernimus, quatenus nobiles et honorati seniores Armenorum Leopoliensium iidem omnes duodenarium numerum complectentes ab hinc non iam seniores aut consules, verum iudices Armenorum in civitate eadem degentium alias Sqdowi Ormianscy nominentur, vocentur, scribantur, muniaque et officia vigore iurium, privilegiorum ac decretorum sibi ex antique competentium exerceant et nationi eidem praesint. Quoad vero libertatem a contributionibus personarum suarum affectatam sententiamus, ut iidem iudices Armenorum non quidem omnes in simul duodecim, verum per vices personae sex pro anno primo ad residentiam actualem more solito electae sive denominatae, a non solvendis contributionibus publicis et privatis, de domo seu lapidea, in qua unusquisque eorum ipse habitat, libertate gaudeat, alii porro sex eodem anno non residentes (ne populus in contribuendo aggravaretur) oneri huic solvendarum contributionum subiaceant. Sequenti autem anno reliqui iidem sex, qui vacabant ad residentiam, more solito vocentur, et tanquam actu residentes eadem immunitate non contribuendi toto integro anno fruantur. Similiter in puncto segregationis et non admissionis ad fraternitatem iaculatorum eorundem iudicum Armenicalum, nos cum iisdem senatoribus et consiliariis nostris, ex quo crescentibus periculis debet quoque augeri numerus defensorum, adinvenimus, ut nobiles, spectabiles et honorati seniores eiusdem congregationis iaculatoriae ad numerum suum duodenarium, tres personas e medio nationis Armenicae eligendas acceptent, alboque dictae confraternitatis more ibidem practicato inscribant, ita ut ab hinc non duodecem, sed quindecem personae seniores artis iaculatoriae actualiter sint numerenturque. Isti porro tres ex gente Armena taliter cooptati et adscripti pari immunitate gaudeant, iuribus ac privilegiis eidem fraternitati antiquitus servientibus fruantur ac in omnibus iisdem satisfaciant pareantue. Deinde in actoratu et citatione Armenorum respectu iurisdictionis et iudiciorum Armenis servientium per magistratum Leopoliensem acsi turbatae, si quidem citati magistratus scilicet Leopoliensis, proposita non agnoscendo se semper iuxta praescriptum iurium ac decretorum regiorum processisse et nonnisi in actionibus per decreta anteriora regia expressis atque iuxta quatuor articulos praesertim et saepius in causis criminalibus iudicasse sese iustificat. Ideo partes circa decreta serenissimorum antecessorum nostrorum superius exhibita, praecipue vero et signanter circa decretum serenissimi Vladislai quarti Leopoli feria quinta ante festum sanctorum Simonis et Judae apostolorum, anno Domini millesimo sexcentesimo trigesimo quarto, post solennes controversias eo nomine latum conservamus, utque nobilis et spectabilis magistratus consularis aut advocatus pro tempore existens vel iudicium scabinale (praeter articulos hos ratione fundorum seu bonorum immobilium, ratione homicidii, ratione furti, ratione excessus contra officium aut iudicium sive contra regimen boni ordinis, ratione gverricae invasionis domus, ratione tumultus excitati causationis et ratione vulnerum lethalium alias smiertelnych razow) sub praetextu actionum criminalium, violentiarum aut vulnerum inter quatuor articulos in decreto serenissimi olim Sigismundi Augusti Petricoviae in conventu feria secunda ante festum sanctae Agnethis anno millesimo quingentesimo sexagesimo tertio specificatos generice mentionatarum, criminalia late sumendo ad causas et actiones ullas super Armenos contra decreta illis et iudicio eorum servientia sese non ingerat, nec ultra tenorem decreti praesentis suam iurisdictionem extendere, arrogare usurpareque super ipsis pertentet nec audeat, nisi et non alias in causis, quae pure, mere, simpliciter, de plano et evidenter (absque ullo quaesito colore vel rationibus captatis) criminales fuerint, idque sub poena quadringentarum marcarum per decretum serenissimi Vladislai quarti Varsaviae feria secunda ipsa vigilia festi sancti Thomae apostoli, anno Domini millesimo sexcentesimo trigesimo octavo, duplicata et interposita per medium fisco et parti applicanda irremissibiliter casu contraventionis extendenda statuimus. Viceversa Armeni in casibus iisdem taliter expressis a iurisdictione magistratus aut iudicii civilis non se eximant, imo pareant seseque iustificent. Judicium quoque Armenicale Leopoliense (praeter hos exceptos casus) omnes quascunque actiones et causas inter Armenos ab utrinque vel ex reatu Armeni intercedentes, tanquam suo foro competentes sine ulla magistratus aut iudicii civilis contradictione secundum iura et articulos suos Armenicales iudicet, definiat et decidat declaramus. Quod porro concernit quaerelam occasione non admissionis Armenorum ad excipiendum calculum et rationes de proventibus, tam ordinariis, quam extraordinariis civilibus, nos cum praefatis senatoribus, habita ratione aequitatis et iustitiae, quae omnes ad ferenda onera et solvendas contributiones obligatos a calculatione perceptorum expensarumque excludere non suadet, decernimus, quatenus ad rationes publicas et calculos proventuum in genere omnium contributionum ordinariorum et extraordinariorum annuatim vel per quartualia vigore iurium, privilegiorum decretorumque eo nomine servientium supra allegatorum fieri et expediri solitos, ad numerum decem virorum per decreta serenissimorum regum antecessorum nostrorum destinatorum etiam ex natione Armenica, unus e medio iudicum Armenicalium, per ipsosmet eligendus sive praesentandus vir idoneus prius iuramento corporali iuxta rotham per memoratos decem viros praestari solitam obstrictus admittatur et calculatoribus decem viris adiungatur, qui taliter admissus una et simul cum praefatis decem viris calculos, regestra et rationes perceptorum et expositorum omnium civilium inspiciat, trutinet et subscribat, ad exactiones autem sive ad exigendas quasvis collectas aut contributiones laudatas iudices Armenorum unam vel duas ex natione Armenicali personas honestas possessionatas designare tenebuntur, qui in loco praetorii solito insimul cum exactoribus civilibus easdem exactiones contributionum diligenter et fideliter exerceat, rationem posthac redditurus, edicimus. Quoad laudandas, constituendas impo-nendasque per ordines civitatis, tum nationem Armenicam collectas quascunque sive contri-butiones, in hoc puncto partes circa decreta divorum praedecessorum nostrorum prout supra reproducta, nominatim vero serenissimi Joannis Casimiri sub data Leopoli feria quarta post festum sancti Bartholomaei apostoli proxima, anno millesimo sexcentesimo sexagesimo tertio, post solennes partis utriusque eiusdem controversias promulgatum, tum et circa usum ac consuetudinem hactenus receptam conservamus, et quod deputati Armenorum non referendo se ad nationem suam contributiones laudatas concludere et illico subscribere teneantur declaramus. Porro in casibus subitaneis et repentinis partes circa decretum serenissimi olim Joannis Casimiri Leopoli feria quinta post festum sancti Bartholomaei apostoli, proxima anno Domini millesimo sexcentesimo sexagesimo tertio manutenemus. Quantum ad contributionem ex facultatibus civium casu necessitatis unanimi ordinum ac nationum laudo sancitam praevia taxa exigendam, nos cum toties nominalis senatoribus et consiliariis nostris ad parandam inter partes efficatiorem animorum unionem sancimus, quatenus haec eadem facultatum ac substantiae propriae civium et uniuscuiusque civis vel mercatoris taxa ab hinc per duos ex nobili et spectabili magistratu consulari, per unum ex collegio scabinali, per quatuor personas ex ordine tertio, per tres e medio iudicum Armenicalium, denique per duos ex natione Ruthenorum semper ab unoquoque ordine et natione electos seu designatos praevio corporali iuramento, de fideliter et iuste seposito amici vel inimici, amoris et odii omni respectu taxando per eosdem deputatos praestando expediatur contributioque laudata exigatur. Quod spectat susceptionem Armenorum tam indigenarum, quam extraneorum ad ius civitatis magistratui obiectam. Insistendo decreto serenissimi Joannis Casimiri Varsaviae feria tertia in crastino festi sancti Laurentii martyris anno millesimo sexcentesimo quinquagesimo quarto declaramus et inhibemus, ne nobilis ac spectabilis magistratus Leopoliensis homines extraneos alienigenas, utpote Turcos, Saracenos et Armenos externos etiam, nec illos, qui in civitatibus ac oppidis regni Poloniae commorantur vel cohabitant, ad libertates et iura civitatis ac immunitates Armenis civibus Leopoliensibus concessas servientes ampliatasque suscipere et in album civitatis inscribere unquam praesumat, nisi sit vel fuerit a iudicibus Armenorum Leopoliensium debite recommendatus et praesentatus. In puncto Graecorum mercatorum extraneorum contra iura depositorii in ulteriorem Poloniam cum mercibus, omisso depositorio Leopoliensi proficisci acsi per nobilem et spectabilem magistratum privatim permissionis, ex quo actores natio Armenica hanc obiectionem minime probant nec deducunt, ideo incompetenti hac in parte actione adinventa, citatum magistratum de plano liberamus. Intuitu autem propinationis liquorum, quasi Armenis denegatae nationem Armaenicam totam adeoque omnes Armaenos ius civitatis legitime habentes, sive sint possessionati sive non, circa decreta hac in parte lata, praesertim serenissimi Joannis Casimiri Varsaviae feria tertia in crastino festi sancti Laurencii martyris anno Domini millesimo sexcentesimo quinquagesimo quarto, tam in puncto propinationis, quam respectu mercaturae et artificii manutenemus, cum hac expressa declaratione, quod quoties contigerit, duos aut tres haeredes in una eademque lapidea seu domo in ipsa civitate manere sortesque suas haereditarias possidere, liberum licitumque esse debeat unicuique haeredi possessori propinationem, decreto regio praeexpresso permissam exercere, ita tamen, ut non omnes omnia, sed singuli singula, unus vinum, alter cerevisiam sive crematum, tertius mulsum propinare teneatur. In quo nobiles et honorati iudices Armenorum attendentiam ex mente eiusdem decreti regii anni millesimi sexcentesimi quinquagesimi quarti habeant provideantque ordinamus. Insuper in puncto collectae seu contributionis extraordi-nariae pro litigio aut pro processu occasione quarumcunque rerum et praetensionum cum natione Armena intercedenti laudari solitarum exindeque damnorum praetensorum, nos cum senatoribus et consiliariis nostris lateri nostro assidentibus magistratum hac in parte pro nunc ab ista obiectione absolvimus. In futurum tamen in casu simili easdem Contributiones sive collectas extraordinarias modo solito et consueto currere debere declaramus, hac praecautione adiecta, quod si et in quantum magistratus temerarii litigii compertus fuerit esse reus, eo casu contributiones ab Armenis exactas, unacum litis expensis restituere tenebitur. Et e contra Armeni, si similiter temerarii litigii arguentur esse rei, tam contributiones per se exolutas perdere, quam et expensas litis exoluere erunt adstricti decernimus et sententiamus. Damna demum et litis expensas mutuo erogatas et praetensas, ex quo pars utraque iura sua tuebatur, abinvicem inter easdem partes compensamus praesentis decreti nostri vigore. In quorum fidem praesentibus sigillum regni est appressum. Actum Zolkieviae in Russia, in iudiciis relationum nostrarum propriarum feria quarta pridie festi sancti Valentini presbyteri et martyris, scilicet die decima tertia mensis Februarii, anno Domini millesimo sexcentesimo octuagesimo sexto, regni nostri anno duodecimo.

Michael Radzieiowski, episcopus Varmiensis, procancellarius regni.

Relatio illustrissimi et reverendissimi in Christo patris domini Michaelis Stephani comitis in Radzieiovice et Krylow Radzieiowski, episcopi Varmiensis et Sambiensis, procancellarii regni, terrarum Prussiae praesidis. Locus sigilli minoris cancellarie regni.

Stephanus Hankievicz, decretorum curiae regni notarius.

ІІІ, Божою ласкою король (титулатура). Повідомляємо даною нашою грамотою, Ижсйніг?) кому потрібно, всім та кожному. Було віднесено до нас та суду наших власних 7≥a8∣∣∣ftβ реляцій нашим асесорським судом справу або справи, розпочату або розпочаті взаємними позовами нижче вказаними сторонами, і перш за все на вимогу і позов шляхетного королівського обвинувача та його позивачів чесних старших та всієї громади вірменської нації нашого міста Львова на шляхетних, знаменитих, чесних і славетних бурмистра, райців, війта, лавників, регента, “40-а мужів”, лонгерів^[238] та всю громаду того міста Львова, покликаних про те, хоча всі декрети, а особливо ті, в яких проявляється вища повага наших попередників, завжди мають силу та їх повинні дотримуватися непорушно та зберігати, а порушників їхніх (декретів) рядом покарань стримувати, тим не менше відповідачі порушили такі наші декрети, дипломи, постанови і розпорядження та злегковажили їхньою силою, хоча добре знали, оскільки позивачі багато разів вказували їм на те, що у відповідності з приписом та постановою тих декретів справи осіб вірменської нації у будь-яких випадках (за винятком 4 статей) з будь-якими особами, з якими ведеться суперечка, вийняті з їхньої міської юрисдикції, що найяснішими нашими попередниками була встановлена окрема юрисдикція чи вірменський суд для судження таких справ, а щоб не наважувалися у таку (юрисдикцію) втручатися, було звернено увагу на серйозні покарання. Однак, зловживаючи перевагою та виходячи (за межі) своїх урядів, присвоюючи собі якби приватну владу, як вони самі, так і їхні попередники на тих урядах, львівські бурмистри, райці, війти та лавники, втручаючись у вірменські справи та процеси, які (ведуться) особами вірменської нації з обох сторін, так і в інших (справах), коли є люди різного стану, силою собі захопили та захоплюють. Ті (справи) частково окремо судили урядом бурмистра, частково раєцьким судом чи міським судом без огляду на те, що (люди) вірменської нації були здебільшого невинні душею й у терпінні, при вилученні (їх) від суду та юрисдикції, цілком невідповідно судили. При втручанні позивачів за своїми правами, привілеями та декретами, вони, захищаючи свою юрисдикцію, судили невинних, як вище сказано, у найнереальніших справах, підтримуючи це майже для страждань, встановили над позивачами тільки свою власну юрисдикцію, обплутали важкими декретами, карали штрафами, ув’язнювали у в’язницях ратуші, не зважаючи на межі свого суду. Проти будь-якої християнської побожності затримували декого (з вірменив) у тих (тюрмах) на свято св. Пасхи, і до цього часу залишаються при своїй приватній зухвалості, хоча це не узгоджується з багатьма декретами наших найясніших попередників, а також найновішою нашою грамотою^[239]. А тими привілеями і декретами наших попередників певно майже від заснування нашого міста встановлено, що податки, які стосуються громадського добра і які несуть рівно ж міщани та жителі Львова, без згоди та підпису позивачів станами міста не можуть бути ухвалені. Тим не менше відповідачі проти тих декретів ухвалили та встановили певний податок, названий донативою^[240], абсолютно без відома і згоди та підпису позивачів. За цим податком, величезним та невідповідним майну позивачів своєї нації, ці позивачі сплатили та віддали суму у 7 тисяч польських злотих. Однак, вони (райці) наважилися послати та надіслати драгунів до будинків та кам’яниць позивачів на свято Різдва Господа Христа, не маючи до Нього ніякої поваги, щоб вони (драгуни) стягнули ще більшу суму. А щодо інших податків, як державних, так і приватних міських, ухвалених ними без згоди нації позивачів, то наклали на позивачів суму понад будь-яку пропорцію та рівність. І коли депутати нації позивачів або відсилаються щодо суми необхідного податку до зборів свого консулату (старших) та нації, або також не дають згоду на непотрібний та неналежний податок і не хочуть підписати ухвалу на такий податок, однак відповідачі силою примушують до сплати такого податку. Відповідно так багато разів, які на найближчому терміні (суду) будуть перераховані, для поганьблення декого з позивачів приводили на ратушу під своєю міською сторожею, а деяких для їхньої зневаги, не знати з якої причини, там під охороною у ратуші затримували. І хоча немає нічого більш справедливого, як те, щоб податки, які спільним тягарем несуться, підлягають спільному підрахунку, однак відповідачі, щоб не виявилось розтягування багатьох податків позивачів, розтриньканих у приватне користування і вигоду, маючи наші королівські, приватні (міські) та допоміжні прибутки, розподілення яких не може здійснюватися без згоди позивачів, і мають прибутки використовуватися на укріплення міста, ремонт та збереження валів, мурів та башт, однак на це ними (райцями) не використовуються, а навпаки - не відомо на що розтринькуються. Теперішніх позивачів, які тішаться різними з ними прерогативами міста і зацікавлені у збереженні міста, виступаючи проти нашої постанови^[241] та зневажаючи її силу, не хочуть допустити до підрахунку міських і королівських прибутків та будь- яких державних і приватних доходів та податків, що звично проводиться кожного року перед виборами магістрату, хоча просили багато (разів). Навпаки своїми фіктивними та ілюзорними відповідями від підрахунку тих рахунків та перевірки королівських кас їх виключили і до цього часу виключають і не допускають.

Крім того, для розхитування прав, які слугують позивачам, приймають у міське право і до міста східних прибульців-вірменів проти припису привілеїв та караючих мандатів, без згоди та рекомендації позивачів, дозволяють їм займатися торгівлею та різними ремеслами, сприяють їм з великими збитками для патриціїв львівської вірменської нації. Проти законів і права складу дозволяють приїжджати до Польщі грекам-купцям та торгувати їм зі збитками та втратами для позивачів.

Не задовільняючись порушенням прав, привілеїв та декретів, які слугують позивачам, доводячи до ослаблення їхнього змісту під приводом неіснуючих заборгованостей (у сплаті) деяких податків, вимагають від позивачів величезних сплат як від маєтних, так і немаєтних, які не мають жодного майна, тільки тому, що вони вірменської нації. Одним заважають жити по-чесному, інших ув’язнюють, деяким без будь-якої причини закривають склади з різними аптекарськими товарами та підвали з винами та нібито офіційною печаткою запечатують (як це зробили під час минулого ярмарку на свято Агнети^[242]). Іншим дозволяють платити від шинкування напоями не за давніми квитаціями, але за своїм бажанням. Багато інших несправедливостей та обтяжень завдали і не перестають завдавати як особам, так і майну позивачів, як про це в окремих протестах (до яких відноситься і цей виклик) спеціально міститься і на термін позову буде ширше запропоновано і виведено.

На останок, хоча ми в останній час обдарували нашою грамотою та розпорядженням для кращого порядку, що матимуть силу назавжди, у відповідності зі справедливістю та правотою тих позивачів, яких юрисдикцію ми забезпечили, закріплену багатьма декретами, ми наказали допустити тих позивачів до вищезгаданого підрахунку та обліку. Серйозно стримуємо, щоб насильно не змушували ставити їх підпис на ухвалах про податки через затримку їх на ратуші. Встановлюємо, щоб оцінка маєтків, будинків, кам’яниць вірменів проводилась тільки їхніми депутатами. Далі, будинки і кам’яниці райців-позивачів звільнили від будь-яких податків з тих їхніх помешкань за прикладом всіх магістратських (райців) та заявили, що з громади вірменської нації щонайменше 4 особи мають прийняти у стрілецьке братство під покаранням у тисячу злотих. Відповідачі, порушивши явним чином грамоту нашого розпорядження^[243] та найвищу королівську повагу, після отримання цієї грамоти, коли продовжувалася почата відповідачами суперечка неналежно та брехливо, вже після (суду) нашого двору, без будь-якого дозволу позивачів ухвалили 15 податків на велику суму, вимагаючи їх силою, опечатали числом до 12 складів з товаром райців-позивачів та інших (вірменів), хоча вони сплатили цей податок з інших будинків, з великим недовір’ям до купецької чесності не хотіли зняти печатки на вимогу позивачів (таким чином порушили згадану вище нашу грамоту). Окрім цього, нікого з вірменської громади не прийняли у стрілецьке братство, тому порушили нашу грамоту, підпали і викликали на себе встанов-лений там штраф.

Приховуючи ці очевидні порушення та завдані величезні несправедливості для наших прав, привілеїв, декретів, розпоряджень та постанов, що слугують позивачам, мало того не перестають оголошувати та оголошують, що наші декрети (прийняті) через невдалу поінформованість (канцелярії) та поганий виклад, підкопуються проти права, як достоту всі вищезгадані (декрети) вони самі мають цілком схвалювати.

Таким чином, вони (райці) були викликані, щоб побачити та заслухати їх, як з приводу прав, привілеїв та декретів наших найясніших попередників, через присвоєння собі юрисдикції приватною владою у справах позивачів, так і щодо порушення наших грамот, щоб покарати їх штрафами, які спадають на них і у тих (грамотах) згадуються, та за силою королівських декретів, що стосуються їх. А щодо як давніх прав, привілеїв і декретів, так і грамоти нашого уточнення та розпорядження, позивачам у всіх пунктах непорушно відповідно до їхньої сили та інших наших покарань (вважали) зберегти та залишити; у всіх податках встановлюємо між відповідачами та позивачами у майбутньому пропорційність та рівність. Відповідачі відміняють прийняття вірменів-прибульців до (міського) права та міста без рекомендації позивачів; з приводу попередніх прийнять, то на них поширюється міць караючих мандатів. Далі, щодо пропуску грецьких купців, що оминули склад, то через це порушення складу відповідачі мають бути покарані і щоб такого у майбутньому робити не наважувалися під суворою забороною; вищезгадані їхні розпорядження скасовуються, відміняються та анулюються. Втрати, нанесені вищезгаданим позивачам і спричинені ними (відповідачами), у термін ліквідації мають компенсуватися. І щоб у майбутньому не наважувалися завдавати та обтяжувати подібними несправедливостями осіб та майно позивачів, яких з (часу) цього позову ми приймаємо під нашу королівську протекцію разом з їхніми товарами, майном та особами, і щоб (не обтяжували) їх рядом яких-небудь податків аж до нашого вирішення даної справи, стримуємо, щоб не наважувалися зазіхати під загрозою відміни (привілеїв) та покарань, встановлених для порушників наших декретів. Серйозно звертаючи увагу, відповідачі засуджуються до (відшкодування) збитків та витрат суперечки, що зазнають або будуть зазнавати позивачі. Далі, встановлюється і приймається вирок у справах виконання права та (судового) терміну проти тих (відповідачів) щодо вище-згаданих (порушень).

Далі, позовом та на вимогу того шляхетного королівського обвинувача та вищезгаданих позивачів шляхетних і знаменитих бурмистра, райців, війта, лавників, регента, “40-а мужів” і всієї громади міста Львова зворотно позвані чесні старші львівських вірменів таким чином, що як за давніми, так і недавніми декретами та постановами наших божественної (пам’яті) попередників, польських королів, було вирішено і встановлено та забезпечено закладами, щоб ніхто ніколи не відновлював нижчеописані незгоди, суперечки, чвари та ворожість між станами та націями нашого міста та не викликав будь-який безлад, заколот чи збурення. Навпаки, щоб всі дотримувалися меж свого уряду, вічно зберігали мир та злагоду, без яких розвалюються вали та фундаменти міста як від небезпечної блискавки; декрети та постанови щодо прав, прерогатив та правових підстав корпорації, стану і нації нашого вищезгаданого міста, особливо у справі доброго порядку, громадських зборів та встановлення податків, підтримання тягарів міста, відновлення прав складу, що були видані найяснішими нашими попередниками після ряду суперечок сторін і на письмі на вічні часи хай дотримуються та виконуються. Тим не менше, ці (вірмени), не пам’ятаючи про свої обов’язки та присяги, за якими законно повинні виявляти повагу, послух та підпорядкування своєму суду магістрату за приписами наших декретів і з необхідності коритися, щоб завжди як раніше, так і в ці сумнівні та страшні часи не наважувалися схилитися до різних махінацій та змов проти законного магістрату, який представляє нашу королівську руку, проти безпеки королівства і з небезпекою для міста, що знаходиться на кордонах королівства.

Не боячись покарань за вищезгаданими декретами, статутами і постановами найясніших наших попередників, які є забезпечені закладами, (вірмени) допустили до порушення та (виявили) явний та очевидний спротив їм. Таким чином, коли невдоволені давніми правовими підставами, якими завжди користувалися їхні попередники від заснування міста, вже не старшими своєї вірменської нації наказують оголошувати, підписувати і називати, а райцями. Для цієї мети якесь розпорядження та привілей, вільності та звільнення від міської юрисдикції, податків і тягарів проти прав, свобод, дипломів і декретів міста, що суперечать їхньому законному магістрату та навіть для всього міста добилися та винесли з нашої канцелярії через погану поінформованість. Після цього вносять безлад у суд та громадські наради станів, з наміром призупиняють та затримують рішення станів та їхнє підписання або також легковажно відмовляються підписати і відмовляються нести тягарі міста порівно з міщанами. Крім цього, ніяк не дозволяють своєму законному магістрату зробити стягнення з їхніх маєтків та осіб, та інші вигадки та спроби вони вигадували для звільнення від влади, скинення послуху та скасування, руйнування та ухилення від влади їхнього законного магістрату. Та своїм прикладом та переконуваннями, навіть застосовуючи недозволені погрози, хотіли, щоб інші міщани їм співчували та привели їх до подібних зухвалостей та злочинів. До одного завжди вели, щоб міщани завжди перебували у душевній незлагоді та місто зачахло, роздерте ударами суперечностей, точніше, щоб місто цілковито загинуло через їхнє прагнення до внутрішньої боротьби. Вищезгадане (вони) робили для применшення нашої королівської поваги, на порушення прав, дипломів, свобод, декретів міста і для шкоди особам, що входять у раду магістрату. Цим фактично заслужили на штраф, встановлений для цього за законом та вже забезпечений у декретах наших найясніших попередників, а саме 24 тисячі польських злотих, все це у термін (суду) вони повинні доказати детальніше.

Так, їх викликали, щоб побачити і заслухати, (ми вважали) їх засудити до таких штрафів і покарати за такі зухвалості та вчинки законним штрафом, а ті будь-які розпорядження, привілеї, свободи і звільнення, випрошені та винесені ними (з канцелярії), відміняються, скасовуються і все інше, що вони намірялися, анулюється і засуджуються до (сплати) на судові збитки та витрати. Більш детально про це говориться у позовах у суд, виданих обом сторонам.

Відповідно до тих позовів, виданих окремо та взаємно, а також відповідно до нашого повторного позову для складання декрету (для ревізії), отриманого в наших судах чесними старшими всієї львівської вірменської нації у зв’язку з позовом на магістрат та громаду того міста, вказані вище сторони, відповідно позивачі та відповідачі, перед суд наших асесорів прийшли та сперечалися у понеділок на другий день після неділі “Юбіляте”, року Божого 1681¹. Суд наших асесорів скасував цей контумаційний декрет, виданий для вірменських старших та громади у вівторок перед святом обраної вдови св. Ядвіги у 1679 р.² Порівнявши зустрічні позови та звинувачення обох сторін, взявши до уваги, що з обох сторін піднімають та подають королівські права, привілеї, декрети та розпорядження, (асесорський суд) передав ці сторони разом із станом справи до нас та суду наших власних реляцій та зберіг термін у цьому нашому суді без повторного позову. Між тим, щоб у цей час не розладнався порядок у місті та (була) єдність душ співміщан, (суд) залишив обидві сторони при давніх розпорядженнях та звичаях, як щодо юрисдикції, так і щодо податків, аж до кінцевого рішення справи обох сторін.

У цей час відтермінування справи старші і вся нація вірменів, міщан та мешканців Львова отримали контумаційний декрет (з боку) шляхетного і знаменитого магістрату, станів і громади Львова, (виданий) у Яворові у середу, на другий день свята св. апостолів Симона та Юди того 1681 р.³, для складання (на ревізію) якого був виданий наш позов до того шляхетного львівського магістрату, станів та громади. Однак вони вдруге не з’явилися у термін, що виходив з того нашого позову, до нашого суду асесорів. Через їхній спротив було оголошено другий декрет також у Яворові, у суботу, перед неділею “Рогатіонум”, а саме 6 травня, року Божого 1684. Подібно ж було оголошено наш позов старшим та всій нації львівських вірменів для складання (на ревізію) та скасування та цілковитого відновлення вищезгаданої справи чи справ з боку шляхетного і знаменитого львівського магістрату, станів та громади. Далі, у кінцевий термін, що виходить з цього нашого позову, виданого для складання (на ревізію) декрету, частозгадувані сторони постали і сперечалися перед судом наших асесорів у Варшаві, у суботу після свята Відвідин Пречистої Діви Марії, а саме - 7 липня в минулому 1685 р. Суд наших асесорів цілком відмінив і скасував контумаційний декрет, виданий (на користь) львівського магістрату і громади у Яворові в суботу, перед неділею “Рогатіонум”, а саме 6 травня 1684 р., на вимогу вірменської нації, який (декрет) прийшов для складання (на ревізію). (Суд) наказав цим же сторонам тягатися щодо другого подібного контумаційного декрету, отриманого вірменами у

¹ 28 квітня 1681 р.

² 10 жовтня 1679 р.

³ 29 жовтня 1681 р.

суді наших власних реляцій у середу, на другий день після свята св. апостолів Симона та Юди, року Божого 1681^[244]. А коли ці сторони закінчили тяжбу, згаданий суд наших асесорів передав ці вищезгадані сторони до нас і до суду наших власних реляцій разом із станом всієї справи, зберігаючи термін без будь-якого повторного позову до наших судів. Між тим, щоб за цей час не порушився порядок у тому нашому місті Львові і щоб залишалася непорушною єдність душ співміщан, (суд) залишив та зберіг дві сторони при давніх розпорядженнях та звичаях як щодо юрисдикції, так і щодо податків (що всі особи вірменської нації, а також присяжні старші львівських вірменів були зобов’язані сплачувати), до остаточного рішення справи обох сторін. У термін, що випадає з вищезгаданого відтермінування суду наших асесорів, вищезгадані сторони, а саме позивачі, (які вимагають) складання (декретів), шляхетні і знамениті бурмистр, райці, війт, лавники, регент, “40-а мужів”, вся громада нашого міста Львова в особі шляхетних і знаменитих доктора обох прав Матія Кучанковича, Альберта Купинського, доктора медицини Андрія Шимоновича, наших секретарів і райців та чесного Домініка Гепнера, синдика цього міста, і відповідачі, а саме, шляхетні та чесні старші і вся нація львівських вірменів, в особі шляхетних і чесних Йоана Августиновича, Миколая Бернатовича, Симона Муратовича, Домініка Богдановича, Симона Манчукевича, старших львівської вірменської нації, Йоана Альбрехта Муратовича, синдика цієї ж нації, далі славетних Миколая Гандзейовича і Якоба Пірумовича з вірменської громади, стали перед нами і судом наших власних реляцій і сперечалися тут, у Жовкві, у п’ятницю, а саме в день святого Навернення апостола Павла, тобто 25 січня цього року.

(Сторона) позивача, яка (вимагає) складання (декретів), запевнила, що вищезгаданий контумаційний декрет, отриманий вірменською нацією на судах наших власних реляцій, не може підтримуватися через різноманітні правові причини, викладені у нашому суді на словах. Також одночасно (позивачі), наводячи свій позов, прочитали вищезгаданий наш виклик, виданий на їхню вимогу, і просили вирішити його по суті.

Ми разом із сенаторами та радниками королівства, що засідали біля нас, розглянувши суперечки та наведення сторони позивача, яка (вимагає) складання (декретів), ми перенесли продовження цієї справи на інший судовий день та зберегли термін вищезгаданим сторонам для продовження судового процесу, що ведеться між ними, для відповіді теперішній позваній стороні, а саме вірменській нації, і натомість для пропонування (позиції) зі свого позову. У термін, що виник через наше недавнє відтермінування, згадані вище сторони стали перед нами та нашим судом і знову розпочали судове змагання. І теперішня повторно викликана вищезгадана (сторона) шляхетні і чесні старші і вся нація львівських вірменів, підтверджуючи правдивість нашого вищезгаданого контумаційного декрету, знову прочитали свій виклик та перейшли до головної справи, зміцнюючи зміст цього позову та наших дипломів, виданих для них королівською канцелярією, перший - від 28 травня і другий - від 28 липня, року Божого 1678^[245] ; різні декрети між львівським магістратом, що завжди викликався, та вірменами (у справах) між собою, а саме: найяснішого Сигізмунда 1510 р. у Пйотркові, в суботу, перед неділею “Окулі” Чотиридесятниці^[246], далі того ж Сигізмунда в Кракові, у вівторок, після свята св. Луки євангеліста, 1518 р.², зразу ж після цього Сигізмунда Августа в Пйотркові, в понеділок перед святом св. Агнети 1563 р.³, Владислава IV у Львові, у четвер перед святом св. апостолів Симона та Юди 1634 р.⁴, а також цього ж найяснішого Владислава IV у понеділок, напередодні свята св. апостола Фоми 1638 р.⁵, після цього того найяснішого святої пам’яті Владислава у суботу, перед святом св. Марії Магдалини 1646 р.⁶, крім цього привілей Казимира Великого в п’ятницю, в час октави свята св. П’ятидесятниці 1356 р.⁷, далі декрет короля Казимира 1469 р. ⁸, декрет Сигізмунда ІІІ у суботу, в час октави свята найсвятішого Тіла Христового 1602 р.⁹, привілей короля Людовика з датою 1380 і королеви Єлизавети - 1379 р.¹⁰. Крім цього посилання на комісарський декрет 1615 р. у понеділок, на другий день після неділі святої та неподільної Трійці^[247], до того ж декрет найяснішого Яна Казимира у Львові, у середу, після свята св. апостола Бартоломея 1663 р.¹², далі другий декрет того ж найяснішого короля, наданий у 1654 р.¹³, також подали окремі декрети, видані (у справах) між вірменами та приватними райцями та міщанами, а саме: у п’ятницю, у день свята св. мучеників Фабіана і Себастьяна¹⁴ й у середу, у день свята св. Приска¹⁵, далі - у суботу, після октави Богоявлення, року Божого 1651¹⁶. Також показали розпорядження від 17 грудня 1630 р. і другий - від 22 січня 1661 р., далі два недавніх розпорядження, про відміну яких зараз йде справа, а саме: перший, датований 28 травня, другий - 20 липня 1678 р., отримані в Яворові¹⁷. На останок, покликалися на підтвердження привілею зрівняння (у правах), наданого станами королівства всьому місту року Божого 1659 р. на вальному сеймі королівства, відновленого найяснішим королем Михайлом, нашим попередником, року Божого 1671¹⁸, далі, конституції королівства, особливо 1659 (року) під назвою “Декларація привілею міста Львова”¹⁹, а також конституції 1676 (року) під назвою “Місто Львів” ²⁰ ; вносили інші докази про (своє) право, справедливість та рівність.

З іншого боку, львівський магістрат та громада покликалися на свої права, привілеї та різні декрети, видані для міста, і на словах спростовували докази вірменів, також виставляли, насамперед, недійсність вищенаведених декретів, виданих на користь вірменської нації, з причин, наведених на словах, та представили інше супротивне наше розпорядження, видане 24 квітня 1679 р. та просили, щоб залишити їх при ньому.

Ми разом із сенаторами і радниками королівства, що засідають біля нас, вислухавши суперечки тих сторін, які стали перед нами та нашим судом у понеділок, після свята св. апостола Павла, тобто 28 квітня, обережно сперечалися між собою, порадилися щодо винесення нашого вироку у цій справі та зберегли тим сторонам термін перед даним нашим судом без будь-якого повторного позову.

Таким чином, у сьогоднішній законно залишений термін, що тепер виходить з нашого вищезгадуваного обговорення і який до цього часу продовжується для вищезгаданих сторін; ось (сторона) позивача, яка (вимагає) складання (декретів), шляхетні, знамениті, чесні і славетні бурмистр, райці, війт, лавники, регент, “40-а мужів” і вся громада нашого міста Львова, в особі шляхетних і знаменитих доктора обох прав Матія Кучанковича, Альберта Купинського, наших секретарів, райців, та чесного Домініка Гепнера, синдика того ж міста, разом зі шляхетними Франциском Влошкевичем та Матієм Колинським, а теперішня (сторона) відповідача, а саме, шляхетні та чесні старші і вся громада львівських вірменів, в особі шляхетних і чесних Григорія Йоана Августиновича, Миколая Христофора Бернатовича, Миколая Аведиковича, по-іншому Кульха, Домініка Богдановича, старших, та Йоана Альбрехта Муратовича, синдика нації львівських вірменів, від себе та всіх інших стали перед нами та нашим судом і чекали на цей термін.

Ми з вищезгадуваними сенаторами і радниками королівства, які засідають біля нас, виконуючи (рішення) вищезгаданого обговорення, наш вищенаведений декрет щодо львівського магістрату та громади, виданий з боку та на вимогу вірменської нації того міста в судах наших власних реляцій, у Яворові, у середу, на другий день після свята св. апостолів Симона та Юди, року Божого 1681^[248], як одержаний у державній справі, беручи до уваги права та привілеї обох сторін, вважали, що (декрет) має бути відкритий для складання (на ревізію), як і відкриваємо (для ревізії), щоб він був відмінений та скасований без вивчення законності вищенаведених та представлених наших розпоряджень, та наказали сторонам сперечатися судово у головній справі.

Тільки після суперечок та наведення своїх вище внесених доказів чи з часто згадуваними нашими сенаторами та радниками, які засідають біля нас, зріло зваживши суперечки та твердження обох сторін, прочитавши та добре дослідивши права, привілеї і декрети, наведені обома сторонами, вважаючи, що римо-католицька віра є як початок людського спасіння та підстава всякого добра, також сув’язь і підпора королівства, та що королівська влада є надана володарям не тільки для управління світом, але найбільше - для захисту католицької церкви та віри, та що ніщо інше не з’єднує душі та звичаї, крім релігії; тому взявши до уваги, що наші міщани-вірмени для збереження єдності душ та утримання одного культу тієї релігії, для уникнення будь-яких причин до розходжень та незгод, на підставі королівського декрету 1654 р., не тільки твердять, що визнають правдиву і єдину апостольську римську віру, але також декларують у судовому порядку, що хочуть вмерти за неї, більше того, добровільно, свобідно, явно та відкрито роблять публічне і святкове визнання, коли будь-хто захоче; тому, приймаючи таку похвальну ревність, знайшовши вчасно цей час, даруємо та оголошуємо тим вірменам наступні звільнення і свободи, що виходять із сучасної справи.

У першому пункті, щодо претензій до титулу “райці”, бажаного для вірменських старших та визначеного у наших вище перерахованих розпорядженнях. Оскільки ця сама назва і титул райці давався раніше у нагороду за заслуги та за старанну громадську службу, і тільки лиш будь-якому магістрату як першій і важнішій голові в містах, що постійно турбується про хороший порядок та належне управління, дораджує з втратою власних маєтків, ділиться з користю та практикою зі всіма містечками та містами, що є в Польському королівстві і поза ним; тому вирішуємо, щоб шляхетних та чесних старших львівських вірменів, що складаються з числа всіх тих дванадцяти, відтепер вже не називали старшими чи райцями, але називалися, кликалися та писалися суддями вірменів, які живуть у тому місті, і щоб виконували обов’язки та уряди, які належні їм здавна за силою прав, привілеїв та декретів, та очолювали цю націю.

А щодо бажаного звільнення від податків своїх осіб (суддів), постановляємо, щоб ці вірменські судді не всі одночасно дванадцять, але почергово по шість, вибраних або назначених на перший рік до реального засідання (в судах) за прийнятим звичаєм, користувалися свободою несплати державних та приватних податків від будинку чи кам’яниці, в якій один з них власне мешкає, а інші шість (суддів), які не засідають (щоб народ не обтяжувався податками), підлягають такому тягарю сплати податків. А наступного року ті інші шість (суддів), які не засідали (у судах), покликані за прийнятим звичаєм і як за посадою тих, що засідають, будуть цілий рік користуватися звільненням від податків.

Подібно в пункті про відокремлення та недопущення у стрілецьке братство^[249] тих вірменських суддів, ми з тими нашими сенаторами і радниками прийшли до думки, коли збільшується небезпека, то має зростати число захисників, щоб шляхетні, знамениті та чесні старші того стрілецького братства прийняли до свого числа дванадцяти три особи, обрані від вірменської нації, та записали їх у альбом згаданого братства за звичаєм, що там практикується, так щоб відтепер було і рахувалося не дванадцять, а п’ятнадцять осіб-старших стрілецького мистецтва. Далі, ті три (старші) з вірменського роду, прийняті і записані таким способом, мають тішитися рівними свободами, користуватися правами і привілеями, що здавна слугують тому братству, і в усьому хай їх задовольняють та слухаються.

Далі, щодо позову та виклику вірменів, які стосуються юрисдикції та вірменських судів, що ніби-то порушуються львівським магістратом. Якщо відповідач, в саме львівський магістрат, не погоджуючись з твердженнями, виправдовується, що він завжди чинив відповідно до приписів прав та королівських декретів та судив тільки (у випадку) дій, визначених попередніми королівськими декретами і відповідно до чотирьох статей, особливо і найчастіше у кримінальних справах, тому залишаємо сторони відповідно до вищевикладених декретів наших найясніших попередників, а особливо і ясно при декреті найяснішого Владислава IV, наданого у Львові, у четвер перед святом св. Симона та Юди, року Божого 1634^[250], після прийнятих суперечок з цього приводу. І ми встановлюємо, щоб шляхетний та знаменитий раєцький магістрат чи війт, що на той час буде, або лавничий суд (окрім тих статей щодо ґрунтів або нерухомих маєтків, з приводу вбивства, злодійства, злочину проти уряду або суду, чи дотримання доброго порядку, з приводу насильницького нападу на будинок, з приводу виправдань у підбуренні до заколоту і з приводу смертельних поранень) з приводу кримінальних дій, насильств чи поранень, визначених серед чотирьох статей у декреті найяснішого покійного Сигізмунда Августа в Пйотркові, на сеймі, в понеділок перед святом св. Агнети, 1563 р.^[251], згаданих загально, широко розуміючи кримінальні справи, не втручалися проти тих декретів у будь-які справи і дії над вірменами, які належать їх (вірменів) судові, і щоб не намагалися і не наважувалися поза зміст даного декрету свою юрисдикцію поширювати, приписувати та присвоювати щодо них (вірменів); і тільки лише у справах, які цілком, явно, виключно, просто і безсумнівно будуть кримінальними (без будь-якого надуманого приводу чи винайдених причин). І це (встанов­люємо) під штрафом у 400 гривень, подвоєним і що накладався за декретом найяснішого Владислава IV у Варшаві, у понеділок напередодні свята св. апостола Фоми, року Божого 1638^[252], який припаде наполовину скарбниці та стороні(-непорушнику), і буде збільшеним, без сумніву, у випадку спротиву. З іншого боку, вірмени у таких наведених випадках хай не вилучаються з юрисдикції магістрату або міського суду, мало того хай будуть послушними та виправдовують себе. Також оголошуємо, що львівський вірменський суд (крім цих виняткових випадків) має судити, визначати і вирішувати у всіх будь-яких судових діях та справах, що виникають з обох боків між вірменами чи з вини вірменина, як відповідних своєму судові без будь-якої протидії магістрату або міського суду відповідно до своїх вірменських статей. Далі, що відноситься до скарги у випадку недопущення вірменів до прийняття звіту і підрахунків з міських прибутків, як звичайних, так і надзвичайних. Ми зі згаданими сенаторами, маючи на думці рівноправ’я та справедливість, які не радять виключати від підрахунку доходів та витрат тих всіх, що зобов’язані нести тягарі та сплачувати податки, вирішуємо, щоб до громадських звітів і загалом підрахунків доходів, які робилися та звично здійснювалися, зі всіх податків, звичайних і надзвичайних, річних або квартальних, за силою вищезгаданих прав, привілеїв та декретів, які слугують (вірменам) з цього приводу, до числа 10 мужів, визначених декретами найясніших королів, наших попередників, також має бути допущений один з вірменської нації з числа вірменських суддів, ними обраний та презентований - достойний муж, який зобов’язаний наперед скласти присягу за звичною формою, як згадані 10 мужів, і має бути приєднаний до десяти мужів-рахівників. Таким чином, допущений (вірменин) має разом і одночасно зі згаданими 10 мужами переглядати, перевіряти і підписувати звіти, реєстри і рахунки всіх міських доходів та витрат. А для зборів або для стягнень будь-яких ухвалених данин або податків вірменські судді повинні визначити одного або двох чесних маєтних осіб з вірменської нації, який у звичайному місці ратуші разом з міськими збирачами (податків) має старанно і чесно виконувати збір податків, а потім віддавати звіт. Щодо ухвалених, встановлених та накладених станами міста будь-яких зборів або податків на вірменську націю, то у цьому пункті залишаємо сторони при декретах божественної (пам’яті) наших попередників, які вище згадувалися, а саме найяснішого Яна Казимира з датою - у Львові, у найближчу середу після свята св. апостола Бартоломея, року 1663^[253], виданого після прийнятих суперечок обох тих сторін, також (зберігаємо) у прийнятих до цього часу користуванні (правом) і звичаї. Оголошуємо, що депутати вірменів повинні, не звертаючись до своєї нації, підтверджувати ухвалені податки та одразу підписувати (ухвали). Далі, у несподіваних та неочікуваних випадках залишаємо сторони при декреті найяснішого покійного Яна Казимира, (виданого) у Львові, у найближчий четвер, після свята св. апостола Бартоломея, року Божого 1663^[254]. Щодо стягування податку з маєтків міщан у випадку необхідності попередньої оцінки, утвердженої одностайним рішенням станів та націй, ми з багаторазово згадуваними сенаторами та нашими радниками утверджуємо для встановлення більше ефективної одностайності, щоб це оцінювання маєтків та власних речей міщан і кожного міщанина або краще виконувалося та ухвалений податок стягувався відтепер - двома від шляхетного і знаменитого раєцького магістрату, одним - з колегії лавників, чотирма особами - з третього стану, трьома - від вірменських суддів, на останок, двома - від української нації, які завжди від своїх станів та націй вибираються або назначаються, попередньо склавши тілесну присягу, що вони будуть оцінювати справедливо і чесно без огляду на друга чи неприятеля, любов або ненависть.

Що стосується прийняття до міського права вірменів, як місцевих, так і чужоземних, у чому звинувачується магістрат. На підставі декрету найяснішого Яна Казимира, (виданого) у Варшаві, у вівторок, наступного дня після свята св. мученика Лаврентія, року 1654^[255], оголошуємо та застерігаємо, щоб шляхетний і знаменитий львівський магістрат чужоземних прибулих людей, а саме: турків, сарацинів і також чужоземців-вірменів, за винятком тих, що перебувають чи живуть у містах та містечках Польського королівства, не наважувався приймати до свобод та міського права та прерогатив, які надані, слугують та поширюються на вірменів - львівських міщан, та записувати (їх) у список (міщан міста), якщо (хтось з них) не був або не буде належно рекомендований та презентований львівськими вірменськими суддями.

У пункті (щодо) чужоземних грецьких купців, які проти права складу проникають у глибину Польщі з товарами, оминаючи львівський склад, нібито за приватним дозволом шляхетного і знаменитого магістрату. Оскільки позивачі - вірменська нація - це звинувачення мінімально підтверджує і не доводить, тому цілком звільняємо позваний магістрат, вважаючи невідповідним цей (закид) з боку позивача.

А щодо шинкування напоями, нібито забороненого вірменській нації, зберігаємо всіх вірменів, які законно мають міське право, або є маєтні, або ні, при декретах, виданих щодо цього, особливо (при декреті) найяснішого Яна Казимира, (виданого) у Варшаві, у вівторок, наступного дня після (свята) св. мученика Лаврентія, року Божого 1654^[256], як щодо пункту про шинкування, так і щодо торгівлі та ремесел, (але) з таким висловленим уточненням, що у випадку, коли буде два або три дідичі в одній і тій же кам’яниці або будинку, що знаходяться у тому місті і володіють своїми спадковими частками, хай буде вільно та дозволено кожному дідичу-володільцю займатися шинкуванням, дозволеним у вищезгаданому королівському декреті. Однак, не так, щоб всі всіма (напоями) мали шинкувати, а кожен окремим (напоєм): один - вином, другий - пивом або горілкою, третій - медом. Розпоряджаємось, щоб відносно цього шляхетні і чесні вірменські судді мали увагу і наглядали у дусі того королівського декрету року 1654.

На останок, щодо пункту про збір чи надзвичайний податок, ухвалений на суперечку чи процес з приводу будь-яких звичних справ і претензій, що виник з вірменською нацією, і звідси (з приводу) висунутих втрат. Ми разом із сенаторами і радниками, які засідають з нами, звільняємо магістрат від цього звинувачення у цій справі. Однак, оголошуємо, що у майбутньому у подібному випадку такі податки чи надзвичайні збори повинні збиратися звичним і звичайним способом, додавши таке попередження, якщо магістрат виявиться настільки винуватим у порушенні суперечки, у цьому випадку стягнуті податки з вірменів має повернути разом з судовими витратами. І навпаки вирішуємо і встановлюємо, що вірмени, якщо так само виявляться винуватими у порушенні суперечки, будуть зобов’язані і втратити сплачені ними податки, і виплатити судові витрати. А судові втрати і збитки, що (сторони) взаємно вимагають і претендують, тому що обидві сторони захищали свої права, навзаєм між тими сторонами урівноважуємо міццю даного нашого декрету. Для довіри до даної (грамоти) печатка королівства є притиснута. Дано у Жовкві на Русі, у наших власних реляційних судах, у четвер, напередодні свята св. Валентина, пресвітера і мученика, тобто 13 лютого, року Божого 1686, нашого панування року 12.

Михайло Радзейовський, вармійський єпископ, віце-канцлер королівства.

За свідченням ясновельможного у Христі пана отця Михайла Стефана пана на Радзейовицях і Крилові Радзейовського, вармійського і самбійського єпископа, віце-канцлера королівства, покровителя прусської землі.

Стефан Ганкевич, писар декретів королівського двору.

1697р., жовтня 3, Краків

Август ІІ підтверджує та повністю наводить текст привілею Яна ІІІ Собєського від 18 квітня 1676р. про підтвердження всіх прав та привілеїв львівських вірменів

Ориг.: AGAD. - ZDP. - N6188. Пергамент: 36,5х61 + 45 см. Написи: “Confirmacyia wszystkich praw, tak od n[ajasniejszych] k[rolow] Polskich, iako y wszystkich innych praerogativis od n[ajasniejszego] k[rola] Augusta II privileiem tym stwierdzona, anno 1697 ” (XVII). Печатка відсутня.

Коп.: Оссол., спр.1728, арк.903-910.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.152-153.

Agsugustus Secundus Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, χΐίκΐΐΐη Masoviae, Samogitiae, Kyoviae, Volhyniae, Podoliae, Livoniae, Smolensciae, Severiae, wfflj ∣ħk Czerniechoviaeque, nec non Saxoniae dux et princeps electoralis. Significamus praesentibus literis nostris, quorum interest, universis et singulis. Reproductas fuisse coram nobis literas pergameneas authenticas nomine et pro parte totius communitatis Armenorum Leopoliensium per nobiles et spectabiles Nicolaum Hadzieiowicz et Zachariam Zadykiewicz iudices Armenorum Leopoliensium, ad comitia generalia coronationis nostrae internuncios subdelegatos agentes, manu divae memoriae serenissimi regis Joannis Tercii praedecessoris nostri subscriptas sigilloque regni pensili communitas, confirmationem generalem iurium dictae nationi Armenorum Leopoliensium servientium in se continentes, supplicatumque nobis est, ut easdem literas omniaque eorum iura, privilegia, immunitates ac consuetudines authoritate nostra regia approbare et confirmare dignaremur, quarum tenor sequitur eiusmodi.

Далі наводиться грамота Яна ІІІ Собєського від 18 квітня 1676р. (див. док. №101). Після цього подано текст:

Proinde nos Augustus rex iustae et legittimae supplicationi nomine praedictae communitatis Armenorum Leopoliensium factas annuendo, nihilque magis, quam civitates earumque iura, immunitates ac libertates omnes augere et conservare cupiendo, praeinsertas litteras ac ibidem contenta omnia iura, privilegia, libertates, decreta, praerogativas, exemptiones ac immunitates a serenissimis piae memoriae regibus Poloniae praedecessoribus nostris et aliis personis dictis Armenis ac toti communitati Armenorum Leopoliensium legittime datas, quas hic pro specialiter et sigillatim insertis habere volumus, tam in genere, quam in specie, ac in omnibus punctis, articulis, conditionibus et clausulis approbandas, confirmandas et ratificandas esse statuimus, prout in quantum iuris publici rationes sinunt, approbamus, confirmamus et ratificamus, praesentibus literis nostris decernendo, easdem omnes libertates, iura, privilegia, decreta, literas, immunitates ac usu receptas consuetudines robur debitum perpetuae firmitatis obtinere debere, et ab omnibus, quorum id interest, observari volumus. In quorum fidem praesentes manu nostra regia subscriptas sigillo regni pensili communiri mandavimus. Datum Cracoviae in comitiis felicis coronationis nostrae die III mensis Octobris, anno Domini MDCXCVII, regni nostri anno primo.

Augustus rex.

Confirmatio iurium et privilegiorum communitati Armenorum civitatis Leopoliensis servientium datum.

Maximilianus de Tςczyn Ossolinski, vexillifer Drohiczensis, sigilli maioris regni secretarius manu propria.

вгуст ІІ, Божою ласкою (титулатура). Повідомляємо даною нашою грамотою, кому ЙЇІ h∣jSz потрібно, всім та кожному. Представлено перед нами пергаментну автентичну πr∕?Її/A) грамоту від імені та з боку всієї громади львівських вірменів, діючи через шляхетних і знаменитих Миколая Гадзейовича та Захарія Задикевича, львівських вірменських суддів, висланих посланців на вальний сейм нашої коронації, підписану рукою божественної пам’яті найяснішого Яна ІІІ, нашого попередника, зміцнену підвішеною печаткою королівства, що містить у собі загальне підтвердження прав, які слугують згаданій нації львівських вірменів, і просили нас, щоб ми вважали за гідне ту грамоту та всі їхні права, привілеї, імунітети та звичаї нашою королівською повагою схвалити та підтвердити. Цієї (грамоти) такий зміст наводиться.

Далі наводиться грамота Яна ІІІ Собєського від 18 квітня 1676р. (див. док. №101). Після цього подано текст:

Тому ми, Август ІІ, король, прихиляючись до справедливого та законного прохання від імені згаданої громади львівських вірменів, бажаючи нічого більше, тільки збільшити та зберегти міста та всі їхні права, імунітети та звичаї, внесену грамоту та всі права, привілеї, вільності, декрети, прерогативи, вилучення та імунітети, що в ній містяться, законно надані блаженної пам’яті польськими королями, нашими попередниками, та іншими особами згаданим вірменам та всій громаді львівських вірменів, які хочемо мати тут, як внесені спеціально та поодинці, як загалом, так і зокрема, та в усіх пунктах, статтях, умовах і клаузулах встановили схвалити, підтвердити та зміцнити, як і схвалюємо, підтверджуємо та зміцнюємо даною нашою грамотою, наскільки відповідає підставам публічного права, вирішуючи, що всі вільності, права, привілеї, декрети, грамоти, імунітети та прийняті до вжитку звичаї, повинні отримати належну силу постійної міцності та хочемо від усіх, кому потрібно, щоб (їх) дотримувалися. Для довір’я до (справи) дану (грамоту), підписану нашою рукою, наказали скріпити підвішеною печаткою королівства. Дано у Кракові на сеймі нашої щасливої коронації 3 жовтня, року Божого 1697, нашого панування 1 року.

Август, король. Підтвердження прав та привілеїв, які слугують громаді вірменів міста Львова.

Максиміліан з Тенчина Оссолінський, дрогичинський хорунжий, секретар великої печатки королівства, рукою власною.

1736р., липня 14, Варшава

Август ІІІ підтверджує та повністю наводить текст привілею Яна ІІІ Собєський від 18 квітня 1676р. про підтвердження всіх прав та привілеїв львівських вірменів

Ориг.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.819. Пергамент: 55,2х76,7 + 7,5 см. Ініціали “А”, “S”. Написи: “Pro cancellariatu illustrissimi et excellentissimi domini Joannis in Malachowice Malachowski procancellarii regni, Opocnensis etc. capitanei 1736 sigillatum” (XVIII). Печатка відсутня, залишився шовковий жовто-синій шнурок.

Коп.: ЦДІАУЛ. - Ф.475, оп.1, спр.5, арк.59-61зв.

Опубл.: Bischoff, Urkunden, S.154-155.

Регест: Каталог, №1043.

Augustus Tertius Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Masoviae, CT∣ffi∣∣S/ Samogitiae, Kyoviae, Volhyniae, Podoliae, Podlachiae, Livoniae, Smolensciae, Severiae ΛyJ⅛lnk Czerniechoviaeque, necnon haereditarius dux Saxoniae et princeps elector. Significamus praesentibus literis nostris, quorum interest, universis et singulis. Productas esse coram nobis literas pargamineas manu serenissimi Joannis Tertii antecessoris nostri subscriptas et sigillo regni maiori pensili communitas, continentes in se generalem confirmationem iurium et privilegiorum communitati nationis Armenicae Leopoliensi a serenissimis olim regibus Poloniae praedecessoribus nostris benigne collatorum, sanas, saluas et illaesas omnisque suspicionis nota carentes, supplicatumque nobis est nomine eiusdem communitatis, ut has literas confirmationis, omnesque libertates, immunitates ac praerogativas in iisdem expressas authoritate nostra regia approbare, confirmare et innovare dignaremur, quarum literarum tenor de verbo ad verbum is est, qui sequitur.

Далі наводиться грамота Яна ІІІ Собєського від 18 квітня 1676р. (див. док. №101). Після цього подано текст:

Cui supplicationi nomine eiusdem communitatis Armenorum Leopoliensium tanquam iustae benigne annuentes, nos itaque Augustus Tertius praeinsertas literas ac omnia iura et libertates in iisdem contenta, a serenissimis praedecessoribus nostris collata et concessa, in omnibus punctis et clausulis confirmandas et ratificandas esse duximus, prout authoritate nostra regia approbamus, confirmamus et ratificamus, praesentibus literis nostris decernendo, easdem vim et robur perpetuae ac inviolabilis firmitatis habere debere. In quorum fidem praesentes manu nostra subscriptas sigillo regni communiri iussimus. Datum Varsaviae die XIV mensis Julii, anno Domini MDCCXXXVI, regni vero nostri III anno.

Augustus rex.

Confirmatio confirmationum iurium totius communitatis nationis Armenicae Leopoliensis. Joannes Wolski, notarius castrensis Chencinensis, sacrae maiestatis sigilli regni secretarius, subscripsit.

jS⅛Λ√g. вгуст ІІІ, Божою ласкою (титулатура). Повідомляємо даною нашою грамотою, кому j∏flj≤∕ потрібно, всім та кожному. Представлено перед нами пергаментну грамоту, підписану 3v∕?ImS рукою найяснішого Яна ІІІ, нашого попередника, зміцнену великою підвішеною печаткою королівства, що містить у собі підтвердження прав та привілеїв, ласкаво наданих найяснішими покійними королями Польщі, нашими попередниками, львівській громаді вірменської нації; цілу, непорушну та непошкоджену, без будь-якої підозри, і просили нас від імені тієї громади, щоб цю грамоту підтвердження та всі вільності, імунітети та прерогативи, що там викладені, ми вважали за гідне нашою королівською повагою схвалити, підтвердити та відновити. Цієї грамоти зміст дослівно є таким, як наводиться.

Далі наводиться грамота ЯнаІІІ Собєського від 18 квітня 1676р. (див. док. №101). Після цього подано текст:

Таким чином, ми, Август ІІІ, король, ласкаво прихиляючись до цього прохання від імені тієї громади львівських вірменів, як справедливого, внесену грамоту та всі права, привілеї, що в ній містяться, надані та наділені найяснішими нашими попередниками, в усіх пунктах та клаузулах вважали підтвердити та зміцнити, як і нашою королівською повагою схвалюємо, підтверджуємо та зміцнюємо, вирішуючи, що дана наша грамота повинна мати силу та міць вічної та незворотної міцності. Для довір’я до (справи) дану (грамоту), підписану нашою рукою, наказали скріпити печаткою королівства. Дано у Варшаві 14 липня, року Божого 1736, а нашого панування 3 року.

Август, король. Підтвердження підтверджених прав усієї громади львівської вірменської нації.

Йоан Вольський, хенчицький ґродський писар, секретар коронної печатки священного маєстату, підписав.