ПРИНЦИП РІВНОСТІ В КОНСТИТУЦІЙНІЙ ТРАДИЦІЇ ЗУНР

Леся Вікторівна Худояр

кандидат юридичних наук, науковий співробітник відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (м. Київ)

Конституційна традиція Західно-Української Народної Республіки сформувалася в ході боротьби українського населення Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття за свої права в Австро-Угорщині.

Помітний вплив на формування концепції рівності в конституційний актах ЗУНР мали австрійські Основні державні закони від 21 грудня 1867 р.: «Про спільні справи та способи їх тлумачення», «Про представництво», «Про загальні права громадян» [5, с. 533-567].

Зокрема, у конституційному законі «Про загальні права громадян королівств і земель, представлених в рейхсраті» зазначалося, що для всіх осіб, які належать до різних королівств і областей, представлених в рейхсраті, існує загальне право австрійського громадянства (ст.1); всі громадяни рівні перед законом (ст. 2); державні посади доступні однаково для всіх громадян (ст. 3); всі громадяни мають рівні виборчі і представницькі права (Ст. 4); будь які відносини васалітету або залежності скасовуються (ст. 7); всі громадяни мають право петицій, зборів та асоціацій (ст. ст. 11, 12); проголошувалася свобода слова, віросповідання і совісті, а також право всіх громадян на освіту (ст. 14, 17). У ст. 19 зазначалося: «Всі народи держави, що належать до різних рас, мають рівні права: кожна раса має своє невід’ємне право підтримувати і культивувати свою національність і свою мову. Держава визнає за всіма мовами, що вживаються в областях монархії, рівне право на вживання в школах, і при здійсненні функцій і різних актів державного життя» [5, с.

Конституційна думка того часу багато у чому віддзеркалювала позицію західноукраїнських політичних партій (Української націо­нально-демократичної, Української радикальної, Української соціал- демократичної, Українська християнсько-суспільної та ін.), а також відомих правознавців (К. Левицького, М. Лозинського, С. Голубовича, Л. Цегельського, В. Панейка, С. Дністрянського, Т. Галіпа та ін.).

Основні конституційні цінності новоствореної Української держави знайшли своє відображення у кількох офіційно прийнятих урядом ЗУНР конституційних актах. Зокрема, у «Постанові Української Національної Ради: Проголошення Української Держави на українських областях Австрії і Угорщини» від 19 жовтня 1918 р., опублікованій у газеті «Діло» від 20 жовтня 1918 р., зазначалося, що Українська Національна Рада «виготовить конституцію для утвореної... держави, на основах: загального, рівного, тайного і безпосереднього права голосування з пропорціональним заступництвом, з правом національно-культурної автономії та з правом заступництва в правительстві для національних меншин» (ст. 4). У ст. 3 Рада зверталася з проханням до всіх національних меншин негайно ввести до складу Української Національної Ради їхніх представників в кількості, що відповідає кількості їхнього населення [1, с. 181]. Аналогічні положення містилися у Прокламації Української Національної Ради від 19 жовтня 1918 р. [4, с. 93].

У відозві Української Національної Ради від 1 листопада 1918 р. проголошувалося: «Всім громадянам Української Держави без різниці народності і віросповідання гарантується громадянська, національна і віросповідна рівноправність. Національні меншини Української Держави. мають вислати своїх від поручників до Української Національної ради.... Як тільки буде забезпечене й укріплене існування Української Держави, Українська національна Рада скличе на основі загального, рівного, безпосереднього і тайного виборчого права Установчі Збори, які рішать про дальшу будучність Української Держави» [4, с.

У арт. IV Тимчасового Основного Закону «Про державну самостійність Українських земель бувшої Австро-Угорської монархії», ухваленому Українською Національною Радою 13 листопада 1918 р. закріплювалися рівні виборчі права всіх громадян ЗУНР без різниці статі [4, с. 96].

У роз’ясненні до Тимчасового основного Закону, опублікованому в газеті «Діло» 15 листопада 1918 р. УНРада наголошувала: «В На­родній Республіці не може бути суверена і підданих. Всі громадяни без різниці мови, віри, стану, статі є рівні, вільні. Не може бути обов'язків без прав... Не може бути просвічених і темних, привілей науки і просвіти мусить зникнути, вони повинні бути всім доступні. Не може бути багатих і нуждарів, неробів і невільників праці, визис­кувачів і визискуваних, щоб кожен своєю працею міг собі запевнити добробут» [2, с. 169].

Аналогічні роз'яснення містилися і в статті др. Михайла Лозин- ського, опубліковані в газеті «Діло» 15 листопада 1918 р. під назвою «В народній республіці» [1, с. 442-443]. Разом з тим, попри декларування в дусі ліберальної ідеології принципу рівності усього населення, в роз'ясненні до Тимчасового основного Закону та у статті М. Лозин- ського відчувається помітний вплив соціалістичних ідей. Зокрема, у статті наголошується, що не може бути багачів і нуждарів, неробів і невільників праці, визискувачів і визискуваних. «Право на працю і право на отримання повного доходу з праці повинно реалізуватися повною мірою - так, щоб народне господарство і народне багатство було насправді добром всього народу, всіх громадян разом і кожного зокрема, щоб кожен своєю працею міг собі запевнити добробут». На­голошувалося, що ЗУНР є передусім державою селянською, отже дер­жавна політика повинна бути спрямована на забезпечення селянських господарств землею.. «творцем і носителем промислу і торгівлі» має бути робітничий клас..щоб робітничий клас був не рабом капіталу, а повноправним творцем народного господарства і народного багатства». Також у статті зазначалося, що Установчі Збори будуть скликані на основі загального, рівного, безпосереднього таємного і пропорційного виборчого права без різниці статі громадян [1, с.

Відповідно до «Закону про тимчасову адміністрацію областей Західно-Української Народної Республіки» від 16 листопада 1918 р. повітові національні ради, ради громад та міські ради мали обиратися на основі загального і рівного виборчого права щоб усунути привілеї польської шляхти, які вона мала у громадах за часів Австро-Угорщини [3, с. 5-7].

14 квітня 1919 р. УНРадою був прийнятий «Закон про вибори до Сейму Західної Області Української Народної республіки», в § 1 якого зазначалося: «Сейм Зах. Обл. Української Народної Республіки складається з членів, вибраних на основі загального без ріжниці пола, рівного, безпосереднього, тайного, пропорціонального виборчого права». Представникам національних меншин надавались рівні виборчі права з українськими виборцями. На думку науковців на той час в жодній країні світу не було такої толерантності до національних меншин та осіб різного віросповідання, яка б реалізувалася на ділі, а не на словах [2, с. 179-180].

За таким же принципом, відповідно до закону «Про тимчасову організацію судів і власти судейської» від 21 листопада 1918 р. мали обиратися судді [2, с. 186-188]. Це означало закріплення в законодавстві принципу рівного доступу всіх громадян, включно з представниками національних меншин, до правосуддя.

Важливою нормою, яка дозволяла представникам національних меншин реалізувати свої права нарівні з українцями, була норма закону «Про державну мову», ухваленого УНРадою 15 лютого 1919 р. Зокрема у § 3 зазначалося: «...національним меншинам полишається свободу уживати, як устно, так і в письмі, їх рідної мови в урядових зносинах з державними властями і урядами, публічними інститутами і державними підприємствами» [2, с. 204]. Залишалося чинним також рішення Державного Секретаріату від 10 листопада, що всі закони, урядові акти та інші правові документи, які мають загальнодержавне значення, слід публікувати чотирма мовами - українською, польською, єврейською і німецькою» [2, с. 204].

Важливим щодо визнання повноправності і рівноправності громадян ЗО УНР і УНР було прийняття 8 квітня 1919 р.

Таким чином, можна констатувати, що принцип рівності в конституційній традиції ЗУНР сформулювався під впливом австрійського конституційного законодавства та ліберальної й соціалістичної ідеологій, поширених у середовищі тогочасних європейських суспільно-політичних рухів. Принцип рівності в конституційних актах ЗУНР втілювався як інститут рівноправності, в якому знайшли вираження такі базові поняття: рівність українського народу з іншими народами, рівноправність релігійних конфесій і національних меншин, відсутність станового поділу суспільства та рівність всього населення у громадянських, політичних, економічних та культурних правах і свободах, рівність чоловіка і жінки, рівний доступ громадян ЗУНР до державної служби, правосуддя, освіти тощо.

Література:

1. Західно-Українська Народна Республіка. 1918-1923. Документи і матеріали. Том. 1. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001. - 584 с.

2. Західно-Українська Народна Республіка. 1918-1923: Історія. Івано- Франківськ: Сіверсія, 2001. - 628 с.

3. Збірник законів, розпорядків та обіжників, проголошених Держав­ним Секретаріятом Західно-Української Народної Республіки. Станіславів, 1918. - 24 с.

4. Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України. Київ: Філософська і соціологічна думка, 1992. - 269 с.

5. Лоуэль А. Л. Правительства и политические партии в государствах Западной Европы (Франция, Италия, Германия, Австро-Венгрия, Швейцария). М. : С. Скирмунт, 1905. - 656 с.