ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНИХ ОРГАНІВ У ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ РЕСПУБЛІЦІ
Світлана Леонідівна Гоцуляк
кандидат юридичних наук, асистент кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (м.
Харків)Правове регулювання діяльності санітарно-епідеміологічних органів у сучасній Україні знаходиться на шляху реформування, а саме впроваджується нова європейська програма «Здоров’я-2020». Основною метою реформування за цією програмою можна вважати - використання у майбутньому норм європейського законодавства та імплементацію його у вітчизняне законодавство, як доктринально- правової основи для пошуку оптимізаційної системи охорони здоров'я і боротьби проти інфекційних захворювань.
З цього приводу доцільно звернутися до статистичних даних (на прикладі аналізу інфекційної та паразитарної захворюваності у Львівській області). Так, за 8 місяців 2018 р. спостерігалося збільшення захворюваності на кір (+152,54 випадків), скарлатину (+230 випадків), вітряну віспу (+508 випадків), але у той же час зниження захворюваності на кашлюк (-41,04%), менінгококову інфекцію (-12 випадків), епідемічний паротит (-3 випадки) [1]. Отже, наведені данні свідчать про збільшення інфекційних хвороб серед населення. Це наштовхую на думку про відновлення санітарних відомств та санітарних лікарів для впровадження на території України норм як європейського, так і національного санітарно- епідеміологічного законодавства та контролю за його виконанням.
З цього приводу корисно звернутися до історико-правового досвіду на прикладі Західноукраїнської Народної Республіки. Як відомо, 3 січня 1919 р. було прийнято закон «Про злиття ЗУНР і УНР» [2, с. 298]. Після чого, в результаті Акту злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки від 22 січня 1919 р., а також на підставі Універсалу Директорії Української Народної Республіки від 22 січня 1919 р.
західноукраїнські землі увійшли до Української Народної Республіки. Відбулося об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) у єдину соборну державу - ЗУНР ставала Західною областю Української Народної Республіки (ЗОУНР) [3, с. 325].При цьому відповідно до закону «Про тимчасову адміністрацію областей Західноукраїнської Народної Республіки» від 16 листопада 1918 р. залишалося чинним попереднє, австрійське законодавство, якщо воно не суперечило інтересам і цілям Української держави [2, с. 298]. На підставі цього до санітарно-епідеміологічного законодавства Західноукраїнської Народної Республіки того часу можна віднести «Санітарний статут», виданий австрійським урядом у 1770 р. (з 1773 р. його чинність поширювалася й на Галичину), який регламентував організацію медичної служби і боротьбу проти епідемій [4, с. 55].
Необхідно також зауважити, що на підставі рішення Української Народної Ради від 9 листопада 1918 р. було сформовано уряд, названий «Державним Секретаріатом», який складався із 14 державних секретаріатів, одним з яких був «секретаріат суспільного здоров’я» [5, с. 156]. Однак, після реорганізації уряду Західноукраїнської Народної Республіки у січні 1919 р. секретаріат суспільного здоров’я було ліквідовано і санітарні питання почали вирішуватися Державним секретаріатом внутрішніх справ [6, с. 13], до структурних частин якого належали відділ публічного здоров’я, а також санітарний відділ [5, с. 187].
Так, відділ публічного здоров’я займався налагодженням роботи лікарень, поліклінік, медпунктів, забезпеченням їх медичним персоналом, ліками тощо. Дуже важливим та серйозним його обов’язком була організація боротьби проти епідемій, пошестей тощо. Санітарний відділ керував організацією і діяльністю медичної служби, відповідав за санітарний стан міст, як і всієї території держави, за очищення їх від сміття і всіляких відходів, за очистку питної води, за санітарний стан продуктів харчування, особливо тих, які надходили з-за кордону.
Разом з відділом публічного здоров'я санітарний відділ дбав про охорону здоров'я громадян та боротьбу проти епідемій. У повітах йому підпорядковувалися повітові санітарні лікарі, призначені ним же, які входили до штату кожного повітового комісаріату [5, с. 188].До цього можна додати, що окрема увага приділялася медичній та санітарній службам Української Галицької Армії, які мали розгалужену систему надання лікарської допомоги [4, с. 70, 71]. Зокрема, медична служба займалася лікуванням поранених і хворих вояків у медчастинах і шпиталях. Санітарна служба надавала першу допомогу на полі бою, транспортувала поранених до медчастини чи шпиталю та доглядала їх, здійснювала санітарно-профілактичні процедури, дезінфекції тощо. В умовах військових дій медична та санітарна служба становили єдине ціле [6, c. 12]. Також в цей час санітарна служба виступала як допоміжна інституція, організована за австрійським зразком. Вона була здатна забезпечити вказані потреби під час військових дій, але виявилася безпорадною у боротьбі з пошестю тифу [7, c. 275]. Це було викликано тим що, санітарних лікарів не вистачало. Однак, попри все це вони зробили багато на шляху подолання та ліквідації негативної епідемічної ситуації в країні.
Таким чином, на основі історико-правового досвіду наявності на території ЗУНР спеціального підрозділу та виконавчих органів санітарно-епідеміологічного забезпечення, можна зробити висновок про ефективність їх діяльності у попередженні та боротьбі проти інфекційних захворювань. Також варто акцентувати увагу на законодавчу підтримку цих органів державою, адже головною метою їх діяльності було створення умов для збереження здоров'я населення.
Література:
1. Аналіз інфекційної та паразитарної захворюваності у Львівській області за серпень та 8 місяців 2018 року. Режим доступу: http://www.ses. lviv.ua/images/documents/august.pdf звернення 29.09.2018
2. Румянцев В. А., Страхов Н. Н. Право в период украинской революции (1917-1921). Право Украины. 2013. № 1. - С. 282-300.
3. Тищик Б. Й., Бойко І. Й. Західноукраїнська Народна Республіка. Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Харків: Право, 2016. Т 1: Історія держави і права України / редкол.: В. Д. Гончаренко (голова) [та ін.]; Нац. акад. прав. наук України; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. - С. 318-325.
4. Сорока О. Я. Державне регулювання медичної діяльності на Прикарпатті в першій половині ХХ століття: дис.... канд. наук. з держ. управління. Київ, 2015. - 201 с.
5. Тищик Б. Й. Західно Українська Народна Республіка (1918-1923). Історія держави і права. Львів: Тріада плюс, 2004. - 392 с.
6. Сапіга О. П. Медична та санітарна служба в Українській Галицькій армії (1918-1920 рр.): автореф. дис.... канд. іст. наук. Львів, 2011. - 20 с.
7. Західно-Українська Народна Республіка. 1918-1923: Історія / кер. авт. кол. й відп. ред. О. Карпенко. Івано-Франківськ: Сіверсія. 2001. - 628 с.