ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУДОВИХ ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ЗУНР
Максим Романович Дзіковський
аспірант кафедри адміністративного та фінансового права Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів)
Правоохоронні органи в кожній демократичній державі відіграють дуже важливу роль у здійсненні правосуддя та забезпечення правопорядку.
Проголосивши принципи створення нової держави на основі права, власті Західноукраїнської Народної Республіки з перших днів її створення приступили до організації власної судової системи.У порівнянні з іншими галузями державного життя тут була найбільша кількість спеціалістів-українців високої кваліфікації. Про це писав учасник подій М. Чубатий: «...устрій судів та виконування самого судівництва поділ тих перемін, які були безумовно потрібні, не улягло у нас майже ніяким змістом тим більше, що й обсада судейських посад не стрічалася з більшими трудностями з огляду на доволі велике число судців-українців».
Після призначення О. Бурачинського Державним секретарем судівництва почалась дуже активна робота секретарства щодо функціонування судової системи.
Першим рішенням Державного секретарства судівництва стало створення чіткої системи судових органів. Було утворено 12 судових округів до складу яких увійшло 130 судових повітів. Було встановлено такі судові округи: 1) Бережанський (9 судових повітів). 2) Буковинський (9 судових повітів). 3)Золочівський (11 судових повітів). 4) Коломийський (11 судових повітів). 5)Львівський (17 судових повітів). 6) Перемишльський (10 судових повітів). 7) Самбірський (10 судових повітів). 8) Станіславський (14 судових повітів). 9) Стрийський (9 судових повітів). 10) Сяноцький (14 судових повітів). 11) Тернопільській (8 судових повітів). 12) Чортківський (8 судових повітів).
Вибори суддів необхідно було провести з розрахунку 1 мандат на 40 тисяч жителів та обрати 144 судді. При обранні суддів також передбачалось врахувати інтереси національних меншин і кількість мандатів відповідно до національного складу населення держави.
Законом Української Національної Ради від 21 листопада 1918 р. створено систему судових органів у ЗУНР, яка складалась з повітового суду, окружного суду, Вищого Суду. Як найвища судова інстанція окремим законом мав бути створений Найвищий Суд ЗУНР. Суд присяжних, враховуючи військове та соціально-економічне становище держави, тимчасово призупиняв свою діяльність терміном на один рік на основі розпорядження Державного Секретаріату. Незважаючи на велику кількість кваліфікованих спеціалістів-юристів відчувався брак суддів. Ситуація вимагала також, щоб поряд зі старими австрійськими суддями працювала нова генерація спеціалістів та патріотів. Українська Національна Рада 11 лютого 1919 р. за поданням Державного секретарства судівництва прийняла закон «Про скорочене підготовляючої судейської служби». Закон надавав право Державному секретарству судівництва при наявності вакантних суддівських посад, скорочувати термін стажування на посаду суддів з 3 до 2 років. Австрійське законодавство, яке продовжувало діяти на території ЗУНР встановлювало певний термін стажування для зайняття окремих посад після закінчення юридичного факультету. Кандидатів на суддівські посади за даним законом частково звільняли від проходження такого стажування. Дія закону в часі мала тривати 5 років, тобто законодавець передбачав у встановлені терміни повної стабілізації в державі.
На його виконання Державне секретарство судівництва прийняло відповідне розпорядження від 20 лютого 1919 р. яким розробило порядок складання суддівського іспиту. Для складання іспиту створювалась екзаменаційна комісія. До її складу входив як голова комісії «Президент Вищого Суду або Президент окружного суду в тій місцевості, яка є осідком комісії». Членів комісії на строк 3 роки призначав Державний секретар судівництва за пропозицією голови комісії. При чому, кандидати у члени комісії вибирались на конкурсній основі і їх повинно було бути на половину більше від призначуваних. Адвокати, члени комісії рекомендувались головою за погодженням з адвокатською палатою у місці розташування комісії.
Важливе значення іспиту підтверджував факт рекомендації призначати членами комісії, професорів юридичного факультету, спеціалістів у галузях цивільного та кримінального права і процесу. Комісія створювалась при Вищому Суді або в іншому місці, яке встановлювалось Державним секретарством судівництва. Вона складалась з 5 членів, « з яких не менше двох повинні були бути суддями, а один адвокатом». Екзаменаційну комісію при окружному суді у Станіславі створено 23 березня 1919 р. Головою став Президент окружного суду Ф. Магела, заступниками - Президент окружного суду І. Чернявський і радник Вищого СудуС. Щалковський, екзаменаторами - адвокат Л. Бачинський, віце- президент Української Національної Ради, адвокат Ф. Гальперн, адвокат Г Зайдель, радник Вищого Суду І. Габрусевич і радник Й. Кульчицький. У розпорядженні передбачалось, що суддівські іспити «є вільними від такс і тарифів, а уряд екзаменаторів є безоплатний, однак немісцевим екзаменаторам належить службові і кошти подорожі». Витрати покривались за державні кошти, що ліквідовувало можливості зловживання під час іспиту. Прохання про складання іспиту вносилось до Державного секретарства судівництва через президію окружного суду за місцем проживання кандидата. Іспит складався з двох частин - письмової та усної. Письмова з цивільного і кримінального права проходила два дні. Кандидати мали право вільно використовувати усі наявні в суді закони та розпорядження. У розпорядженні детально регламентувався сам хід іспиту і критерії оцінки. У випадку незгоди кандидата з оцінкою він міг, на протязі трьох місяців, складати повторно новий. Кандидат, який три рази не склав іспит, звільнявся від подальшого проходження суддівського стажування. Протокол підписувався всіма екзаменаторами і зберігався в архівах суду, де проходив іспит. Місцезнаходженням екзаменаційної комісії на період надзвичайних ситуацій окремим розпорядженням Державного Секретаріату визначено місто Станіслав.Інформацію про призначення на суддівські та прокурорські посади неодноразово друкувались в офіційному державному часописі «Република» 15 березня 1919 року повідомлялось про призначення на посаду президента Станіславського окружного суду М.
Каратницького і двох його заступників та державних обвинувачувачів - прокурорів - судового радника Й. Кульчицького і його заступника судового радника Л. Заградника, а 29 березня призначення на посаду прокурорів Л. Шаховича в Стрию та Г Огоновського в Коломиї, суддями Д. Бойка в Бережанах і М. Гамярського до Львівського Вищого Суду з місцем роботи в Монастирці. Повідомлялась також інформація про наявність вільних саудівських та прокурорських посад, яка друкувалась у газеті «Република».29 квітня 1919 р. оголошувався конкурс на заняття посад президентів окружних судів в Самборі, Чорткові, Стрию та віце- президентів окружних судів у Бережанах, Станіславі, Самборі. Конкурс мав тривати до 16 червня 1919 р. Після проголошення Злуки ЗУНР та УНР необхідно було внести зміни і до офіційних документів судових та прокурорських органів. Розпорядженням Державного Секретаріату від 2 березня 1919 р. «Про печаті, вивіски і орієнтаційні написи судів, державних прокураторій і карних заведень» ліквідовувалось аналогічне розпорядження ЗУНР від 18 грудня 1918 р. Офіційні документи та печатки судів, прокуратури мали відповідати державним атрибутам Української Народної Республіки - гербу, тризубу і напису українською мовою - «Українська Народна Республіка». Усі написи на документах та печатках виготовлялись українською мовою. Крім українського тексту, можна було додатково вживати мови законно визнаних національних меншин. Дотогочасні атрибути Австрії і ЗУНР у документах судової системи мали діяти аж до закінчення їхнього терміну використання.
11 лютого 1919 р. Українська Національна Рада прийняла два важливі закони щодо діяльності судів республіки у цивільному і кримінальному судочинстві. Законом «Про розмежування компетенції повітових та окружних судів в цивільних справах» розмежовано їхню компетенцію щодо окремих категорій справ і, відповідно до інфляційних процесів у державі, збільшено суми судового мита при розгляді цивільних справ.
Іншим законом Української Національної Ради «Про зміну складу Трибуналів першої інстанції в карних справах» встановлювався порядок розгляду кримінальних справ у судах першої інстанції.
Суддями одноособово розглядались кримінальні справи у випадку коли термін покарання за вчинене правопорушення не перевищував одного року «в'язниці або тяжкої в'язниці». У всіх інших випадках, трибунал діяв у складі 3-х професійних суддів. Суддями, які приймали рішення одноособово, могли бути лише юристи високої кваліфікації з класним чином «радник суду» і «радник Вищого Суду дотичних трибуналів».Дія закону поширювалась на всі кримінальні справи, у яких не було прийнято рішення суду по першій інстанції. Структуру та порядок діяльності судів вищих інстанцій встановив закон Української Національної Ради від 15 лютого 1919 р. «Про тимчасове виконуване судівництво в цивільних і карних справах в другій і третій інстанції в часі надзвичайних відносин спричинених війною». Ним змінювався порядок розгляду судами цивільних і кримінальних справ у другій і третій інстанції, з причини військової ситуації, пов'язаної з втратою столиці держави м. Львова.
Функції Вищого Суду та Найвищого Суду у Львові виконували спеціально створені Сенати - «Окремий судовий Сенат II інстанції і окремий судовий Сенат III інстанції». Державне обвинувачення у цих судах мали підтримувати прокурори, призначені Державним секретарством судівництва. Голова і члени сенатів також призначались Державним секретарством судівництва з числа президентів і віце- президентів окружних судів та радників Вищого Суду Західної Області Української Народної Республіки. Усі члени судових сенатів продовжували працювати на своїх попередніх посадах. Засідання судових сенатів II та III інстанцій відбувалися раз у місяць у місцях, встановлених Державним секретарством судівництва. На виконання постанов цього закону Державне секретарство судівництва прийняло 22 березня 1919 р. розпорядження «Про встановлення правильника для Окремого Судового Сенату другої інстанції». Судовий Сенат II інстанції було утворено при окружному суді в Станіславі, а початок його роботи встановлено з 1 квітня 1919 р. Судовому Сенату II інстанції передали на розгляд всі судові справи, які, згідно із законодавством знаходились у компетенції Вищого Суду у Львові.
Література:
1. Бойко І. Й. Галичина у державно-правовій системі Австрії та Австро-Угорщини (1772-1918): навч. посібник / І. Й. Бойко. - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2017. - 312 с.
2. Павлишин О. Львівщина в добу Західно-Української Народної Республіки (1918-1919): [навч. посіб.] / О. Павлишин. - Львів: Літопис, 2008. - 224 с.
3. Тищик Б. Й. Історія держави і права Австрії і Австро-Угорщини (Х ст. - 1918 рр.) / Б. Й. Тищик. - Львів: юридичний факультет Львів. Нац. Ун-ту ім. Івана Франка, 2003. - 80 с.
4. Тищик Б. Й. Західно Українська Народна республіка (1918-1923). Історія держави і права. / Б.Й. Тищик - Львів: Тріада плюс, 2004. - 392 с.