Права, за якими судиться малоросійський народ (1743 р.)

(Витяги)

Передмова

В указі блаженного і вічно гідного пам’яті великого государя Петра Другого, самодержця всеросійського, у даному малоросійському гетьманові і кавалерові, покійному Данилові Павловичу Апостолу 1728 року рішенні, у 20му пункті - про права малоросійські - сказано так: «оскільки його імператорській величності повідомлено, що малоросійський народ судять різними правами, які звуться: Магдебурзькі, Саксонські Статути, які один з іншим не узгоджені, із-за чого в судах можуть бути помилки, - тому його імператорська величність указав, для користі і правосуддя народу малоросійського, ті права, за якими судиться малоросійський народ, перекласти на великоросійську мову, і визначити із тамтешніх скільки необхідно осіб, вмілих і знаючих, і звести з трьох прав в одне, і для апробації прислати до двору його імператорської величності».

Протягом минулих років, коли ще Мала Росія перебувала під управлінням польським тоді право, зазначене у книзі «Статут великого князівства Литовського», у малоросійських судах застосовувалось, а чого у тому Статуті не вистачало те доповнювалось із інших християнських прав, як про це у тому ж Статуті, у розділі 40-му, артикулі 50-му зазначено, тому й інші права у малоросійських судах застосовувались. Проте не без помилок і труднощів таке право застосовувалось, оскільки воно містилось у трьох книгах, а до того ж ще й саксонське та інші права не в усьому між собою, а особливо з правом статутним, узгоджувалось. Виходячи з цього і з вищезазначених великомонарших указів, з метою ліквідувати помилки і усунути труднощі, для зручності судочинства у цьому Зводі вписані із зазначених книг права в такому порядку:

1) Спочатку із Статуту виписано право, яке запропоновано за основне, і те право, яке належить до одного й того ж предмету, хоча воно було розміщене у різних розділах, артикулах і пунктах, а те, що в інших книгах з галуззю права узгоджується, того не виписано, а лише на краях аркушів зазначено, де, у якій саме книзі, в якому артикулі, розділі і під яким номером воно розміщене; а що у Статуті відсутнє, а в інших книгах знайшлося, те з них виписано і у додатку додано з вказівкою на кінцях аркушів - звідки і що додано.

2) Стосовно тих прав, які як у Статутах, так і в інших книгах стосуються одного й того ж предмета, але протирічать одне іншому - ті узгоджено, виправлено і залишено для застосування у судах малоросійських; а чого у тих книгах не було і необхідно було доповнити для користі народу, для узгодження з іншими християнськими правами і у відповідності з давніми малоросійськими звичаями і порядками - додане; а те, що широко і з надлишком було написане - скорочено, незрозуміле або сумнівне і незрозуміле - по можливості роз’яснено.

3) Хоча у перекладі книги Статуту на різних аркушах, де плата за вбивство, за поранення, безчестя показана у копах грошей, залишено ту копу як великоросійську полтину, що становить п’ятдесят копійок, то залишено так тому, що у загальнонародному малоросійському розумінні копа грошей рахувалась у п’ятдесят великоросійських копійок; проте комісія зазначає, що у Статуті зазначена копа, складалась із шестидесяти грошей, тобто сто двадцяти копійок, ... тобто одного рубля двадцяти копійок.

4) У тому ж статутному праві у багатьох місцях говориться про судових урядників: підкоморного, про його підкоморський суд, про коморників, також про возного, але у малоросійських судах таких урядників до цього не було, хоча вони мали б бути згідно розділу 9 Статуту; потреба у них нагальна, про що у цій книзі у артикулі сьомому сімнадцятої глави детально сказано і назву польську «підкоморний» перекладено «комісар межовий або межовщик», а «коморник» - «підмежовщик», а возного названо возним або приставом і судовим посильним названо.

У цілому, беручи до уваги чинність вищезазначених імператорської величності указів, на користь малоросійського народу виправлене, що необхідно залишене, із вищезазначених трьох книг виписане, на тридцять глав розподілене, а кожну главу - на артикулі, а артикулі - на пункти. Створена вищезазначена комісія; а для швидкого відшкодування у суді необхідних прав комісія надала зміст у кінці цієї книги, складеного за алфавітом з доданим реєстром.

Г лава перша

Пункт 1

Всякого чину і стану, нікого не виключаючи, від вищих до нижчих - духовного і лицарського, військового і цивільного - малоросійські обивателі і увесь без винятків малоросійський народ за артикулами у цьому праві написаними у всіх справах суд і розправу мати і цьому праву в усьому слухняні бути повинні.

Пункт 2

Також і ті, які і нетутешні жителі, але якимось майном володіють і в Малій Росії живуть, а також приїжджі із-за кордону різного звання люди, у всяких суду і розправі належних справ так само, як і місцеві обивателі, по цьому праву судитись мають.

Глава третя

Про височайшу честь і владу монаршу

Пункт 1

Оскільки монарх або самодержець і правлячий государ є владарем, тобто над усіма верховна влада, від Всевишнього Бога визначена і створена, тому статути і укази його великомонарші усі піддані дотримуватись з великою пошаною і повинністю виконувати повинні, ніхто інший, окрім того веління, ніяких законів вводити і прав встановлювати не може.

Пункт 2

Монарх має владу судити будь-яких осіб і вирішувати усі справи, в яких міститься апеляція (тобто відклик суддів) до його великомонаршої могутності, оскільки він є верховним суддею, має меч Богом даний для захисту церкви і держави, для дотримання права і справедливості, для захисту вдів і сиріт, для захисту слабких від рук сильних, для помсти і покарання злочинців, і тільки у його владі простити злочинцям їх злочини і нагородити вірних і добрих підданих.

Глава четверта

Пункт 1

На кожну військову посаду у малоросійському старшинстві за давніми високомонаршими грамотами, затвердженими звичаями, вільними голосами обирати без будь-якої пристрасті із місцевих (тут народжених), з людей заслужених, підходящих, добрих і у вірності не підозрілих, і хто за рішенням і визначенням вищого правління чин одержить, на вірність її імператорської величності, ... присягу прийняти має.

Пункт 2

Шляхтича і військового чину особу без суду не заарештовувати.

Оскільки кожен шляхтич і військового звання особа, що мешкає у Малій Росії, свої вільності за все милостивішими високо монаршими грамотами від все пресвітлої державної великої государині імператриці і їх величності від високославних блаженних і вічно достойних пам’яті святопреставлених предків їм наданих зберігають, то ніякого шляхтича і військового чину особу, якщо їх у суді правними доказами не звинувачено, ніякий урядник заарештовувати (окрім важливих державних кримінальних справ) не може.

Глава п’ята

Пункт 1

Усі звання шляхетського і військового чиновники, знатні а також рядові люди, які у Малій Роси мешкають і є повнолітніми, майно або землю батьківську, материнську, за дружиною отриману, куплену, заслужену і яким- небудь іншим законним чином набуту мають, а також іноземці, які у Малій Росії помістя мають і тут працюють, спільно з малоросіянами государеву військову службу відбувати повинні.

Пункт 2

Вдова, після смерті чоловіка свого, особи шляхетного і військового чину, що залишилася бездітною або з малолітніми дітьми, до повноліття дітей із свого дому ніяку государеву військову службу відправляти не повинна, те ж стосується і малолітніх дітей, які залишилися після смерті своїх батьків.

Пункт 3

Рідні брати або родини, шляхетного і військового чину особи, що живуть у нерозділеному помісті, для відбуття государевої військової служби з-поміж себе повнолітнього і за спільною згодою або за чергою обраного послати повинні, а того, який перебуває на службі, його нерозділені брати або родичі із їхнього спільного помістя постачати мають.

Глава шоста

Пункт 1

Будь-яка влада духовна та їх управителі нікого з мирських до церковного суду у справах мирських земських про помістя, борги, грабунок та інших цим подібним, особливо кримінальних, притягати не можуть, і мирським будь-якого звання і чину людям у мирських справах у церковному суді справедливості не шукати, лише коли церковному судові за церковними правилами належить те, то там і має вирішуватись; у земських справах і самі духовні особи відповідно до цієї глави, артикулу 2 повинні судитись у судах мирських, у свою чергу мирська влада і судді у справи церковному судові підпорядковані втручатися не повинні.

Пункт 2

Якщо б хто-небудь всупереч цьому у земських та інших мирському судові підпорядкованих справах покликав би кого-небудь до суду церковного, змусивши його нести відповідальність, то рішення церковного суду, коли б потерпілий звернувся б до належного мирського суду, не мало би чинності, а на того, хто звернувся до церковного суду, має бути накладений штраф у сумі три рублі на користь того, хто програв справу, і рубль двадцять копійок на канцелярські витрати і відшкодування збитків у подвійному розмірі.

Г лава сьома

Пункт 3

Судочинство, за давніми у Малій Росії порядками і звичаями, проводиться: Правління Г етьманське у Військовій Г енеральній Канцелярії, Суд Військовий Генеральний, при Правлінні Гетьманському - Третейський Суд; в полках: Полкові Канцелярії при полковниках, Полкові Суди; в сотнях - сотники, у привілейованих містах - Магістрати, у непривілейованих - Градські Ратушні, а в селах - Сільські Суди.

Пункт 4

У вищезазначених судових місцях, як правило, присутні: Військової Генеральної Канцелярії - гетьман, а коли він відсутній - правління гетьманського уряду за указом імператорської величності та при ньому декілька чоловік із генеральної старшини, у Суді Військовому Генеральному - генеральні судці та інші із генеральної старшини або від знатних бунчукових товаришів, що розуміються на праві, а Третейський Суд - із осіб, вказаних у цій же главі, в Полкових канцеляріях - полковники і декілька осіб із полкової старшини і від значкових знатних товаришів, про Магістратські суди в особливій 26 главі зазначено, у Сотенних Судах - сотник, отаман, городовий писар, осавул і сотенні хорунжі, а в Ратушних Судах - сотник, отаман, писар, а також війт і бургомістри. Судочинство у Сільських Судах здійснюється через отамана, війта і декількох козаків та посполитих.

Пункт 5

Судові справи розглядати за скаргами і відповідальністю: у Сільських Судах - на козаків і посполитих тих же сіл, в Г радських або Ратушних Судах - на міщан і посполитих тамтешніх, у Магістратських Судах привілейованих міст - на громадян і посполитих жителів тих же міст, в Сотенних Судах - на сотенних урядників та козаків тих сотень, у Полкових Судах і Канцеляріях - на полкову старшину, сотників і значкових товаришів, у Військовій Генеральній Канцелярії і у Генеральному Суді - на генеральну старшину, на полковників і бунчукових товаришів...

Пункт 6

Апеляція, тобто відклик із нижчих судів, незадоволених їх рішенням, і передача до вищих судів здійснюються таким чином: від Сільського - на козаків до Сотенного, а на посполитих - до Ратушного Градського Суду, від Сотенних Судів, Ратушного і від того Магістрату, який привілеями не виключено із юрисдикції Полкової Канцелярії - до Полкового Суду або до Суду Полкової Канцелярії - до тієї команди, якій він підсудний, від Полкової

Канцелярії - до Військового Г енерального Суду, а від Г енерального Суду - до Військової Генеральної Канцелярії, а від неї - до імператорської величності...

Глава десята

Про одруження, придане, віно, успадкування чоловіка після смерті дружини і дружини після чоловіка, про розлучення

Пункт 1

Домовленість про одруження, якого батьки при своїх синах і дочках досягли, якщо діти дорослі, так само як і при малолітніх, а коли вони виростуть і погодяться, або навіть мовчатимуть при досягненні домовленості і не чинитимуть непокори перед вінчанням, зобов’язує їх до одруження.

Пункт 2

Коли б діти при батьківській домовленості не були присутні і про це не знали (особливо, якщо тоді вони були малолітніми), але досягти повноліття і взнавши про ту домовленість стосовно себе, погодились би - зобов’язані одружуватись, проте, якщо між дітьми відсутня згода, домовленість батьківська не зобов’язує їх.

Пункт 3

Якщо б дорослий з малолітньою або обоє малолітні пообіцяли і дали слово про своє одруження, ...але після досягнення повноліття одне або обоє не захочуть одружуватися, вони не зобов’язані одружуватися, хіба що між ними за взаємною згодою трапилось тілесне парування, тоді від шлюбу відректися вони не можуть.

Артикул 2

Про вільне одруження

Пункт 1

Будь-якого чину і звання людей вільних, як чоловічої статі ні з будь-якою дівчиною або удовою одружити, так і жіночої статі ні за будь-кого насильно віддавати ніхто не має права, проте кожен з них за доброю волею своєю, з відома і дозволу батьків, за порадою і дозволом близьких родичів і опікунів повинні брати шлюб.

Пункт 2

Щоб шлюб був чесним і вільним, коли б служитель найнятий або вільний захотів одружитися, то його пан заборонити цього йому робити не може, більш того, він повинен заплатити і розрахувати того служителя належним чином, коли той захоче від нього піти; це ж стосується також служанок і людей вільних, яких примусово одружувати не можна.

Артикул 3

Домовленість про шлюб із запорукою, про завдаток між нареченим і нареченою

Пункт 1

Якщо хто-небудь порушить домовленість про одруження, то ніякі заклади або штрафи не можуть накладатись на порушника, навіть, коли б вони були передбачені шлюбними умовами, оскільки шлюб має укладатися добровільно.

Пункт 2

Проте дарунок весільний, який називається завдатком між нареченим і нареченою і дається до одруження, має бути повернений у подвійному розмірі тією стороною, яка спричинила порушення домовленості і над те має відшкодувати збитки, яких зазнала інша сторона під час досягнення домовленості, а коли б хтось помер до взяття шлюбу або на законних підставах не зміг одружитися, то дарунки, дані одним іншому, просто не повертаються і домагатися відшкодування збитків ніхто не може.

Артикул 4

Про різницю між посагом і віном

Пункт 1

Між посагом і віном різниця полягає у тому, що посаг означає те рухоме і нерухоме майно, яке дружина до чоловіка приносить, або що йому за дружиною дають для допомоги у їхньому шлюбі, віно - дарунок, який чоловік або його батьки від його імені при одруженні або після одруження дають з нерухомого майна з тим, щоб дружина після смерті чоловіка мала за що жити.

Пункт 2

Визначене віно дружині від чоловіка на нерухоме майно перебуває у її користуванні довічно, а після її смерті це майно, яке було записане як віно, віддається спадкоємцям чоловіка.

Г лава одинадцята

Про опікунів і їх опіку над сиротами, також про нерозподілене майно братів і сестер дорослих і неповнолітніх, про розподіл між ними.

Пункт 1

Опікуном, тобто наставником або пестуном, називається той, кому для опіки, нагляду і турботи доручаються малолітні діти, сироти, що залишилися після смерті батьків, до повноліття, адже вони самі себе виховувати не можуть і розпоряджатися своїм майном неспроможні.

Пункт 2

Для того, щоб такі малолітні діти змогли одержати гарне виховання і щоб їх батьківське майно не було розтринькано, повинні бути під опікою, заповітом їхнього батька або урядом визначеною, до їх повноліття; повноліття чоловіче наступає з вісімнадцяти років, а жіноче - з тринадцяти, або після їхнього одруження.

Глава дванадцята

Про тестаменти, або духовні заповіти

Тестамент, або духовний заповіт, є добровільне визначення, або Постанова, або свідчення з чиєїсь волі, що хто-небудь хотів, щоб після Його смерті було виконано і не відбувалися спори, колотнеча між тими, Кому після померлих залишається майно, а тому тестамент за примусом не може бути чинним, так само, як і інші заповіти. Не може бути складено тестамент, що суперечить загальнонародному гарному звичаю, совісті і порядності, такий тестамент не може мати чинності.

Глава сімнадцята

Про справи земські

Пункт 1

Коли від кого-небудь надійде чолобитна до відповідного суду стосовно землі та інших угідь, за які виник спір, тоді суд, викликавши відповідача і заслухавши його докази, коли виникне потреба, доручає присяжним комісарам з межових справ провести розслідування; комісари або межовщики повинні доручену справу вирішувати справедливо, у відповідності із правом та інструкціями, які вони отримали від суду.

Пункт 2

Комісари, або межовщики, яким доручено відповідним судом розглянути спори за землю чи межу, мають право давати сторонам, що знаходяться у тяжбі, позовні листи за своїм підписом і печаткою з вказівкою останнього терміну для прибуття з доказами на місце спору...

Пункт 3

Якщо той, хто отримав позивний лист, протягом року ним не скористався, тоді інша сторона може взяти у межовщиків такий лист, і коли межовщики виїдуть на місце спору і отримають законні докази, документи, правдиві свідчення і побачать знаки межові, то вони мають ту сторону виправдати, і межу тієї землі, стосовно якої точився спір, мають копцями і знаками закріпити.

Пункт 4

Той, хто у спорі про землю буде винним, має платити і штраф, а плату за бійку, поранення будь-якого стану людини, а також за завдані збитки межовщики безвідкладно мають встановити, і те своє рішення мають відправити до відповідного суду, а суд, вивчивши рішення межовщиків, має відповідно до права відшкодувати збитки потерпілому за рахунок майна винуватого...

Пункт 5

А коли б у обох сторін правові письмові докази, а також реальні межові знаки були відсутні, коли б вони підставили лише свідків, тоді чолобитник, який володіє спірним ґрунтом, разом із своїми свідками має бути допущений до присяги; а коли б відповідач володів спірним ґрунтом, то він разом із свідками має бути допущений до присяги, і має залишитися при ґрунті. Коли б яка- небудь сторона, чи то позивач, чи відповідач пустила іншу сторону до присяги, і та разом із свідками присягнула б, то вона не тільки виграє спір, одержує винагороду, але й може добиватися відшкодування збитків; а хто хотів би присягати, але самою річчю не присягнув, той справу програє. Той, хто спірним ґрунтом за певними межами володіє за правом давності, а інша сторона не претендує, той і без присяги залишається володільцем.

Г лава двадцять друга

Про свавілля, різні збитки і відшкодування

Пункт 1

Ніхто чужого табуна коней або стада тварин за потраву займати не повинен, а хто б таке вчинив і одного коня або декількох заморив або привласнив, повинен відшкодувати збитки у подвійному розмірі, а за саме свавілля має заплатити три рублі.

Пункт 2

Якщо б хто-небудь табун коней або стадо інших тварин на потраві застав, тоді він має із сусідами те засвідчити, і той табун або стадо до господаря відігнати, а власник стада за потраву має винагороду дати.

Пункт 3

А коли б хто-небудь на своїй землі коней їздових або інших і тварин тяглових або свиней, гусей і качок застав на посіяному лані, на сінокосі, в городі чи іншому ґрунті застане, він може їх зайняти і, зайнявши, повинен господареві повідомити про те, щоб той із його рук забрав зайняте; він може залишити щось собі із скотини за потраву, а потім, засвідчивши сторонніми людьми потраву, вимагати відшкодування збитків; а хто на своїй пашні скотину або птицю уб’є, то повинен власникові відшкодувати збитки, а той власник за потраву має заплатити.

Пункт 5

Якби хто-небудь за потраву не заплатив до Різдва Господнього або до домовленого останнього терміну, тоді потерпілий має звернутися до суду, і той суд повинен встановити подвійну оціночну плату за завдані збитки.

Пункт 6

Якщо б хто-небудь, їдучи до 23 квітня, випасав конем або іншою твариною, або возом вибив пашню, або взяв сіно, а потім, заспоривши з господарем, відмовився б заплатити за потраву чи псування пашні, або за зжатий хліб чи сіно, то коли з’явиться до суду за доказами, має позивачу заплатити вину у три рублі і відшкодувати збитки у подвійному розмірі, а коли б не спорив, то мав би тільки відшкодувати збитки. А коли б, заподіявши шкоду, зник, то суд має оголосити про його розшук, а, спіймавши, необхідно доставити його до суду і він тоді має заплатити за вину і відшкодувати збитки у подвійному розмірі.

Пункт 7

Коли б людина подорожня для годування коня, який пристане у дорозі, зривала б колоски і годувала б коня і стояла б на дорозі і рукою діставала б колоски, не входячи в сам хліб, і з собою нічого не взяла, повинна тільки збитки відшкодувати; але людина подорожня може зривати колоски і їсти їх, але не може жати їх серпом, а за те вини його ніякої не буде.

Пункт 8

Якби чиясь тварина або домашня птиця чужий хліб (сусідський) або городину з’їли, або садовину зіпсували і саме тоді собаки того, чий хліб з’їдений чи садовину зіпсовано, розірвали б тварину або птицю, то за те не платити.

Пункт 11

Якщо б хто-небудь хліб у полі залишив, коли усі вже його звезли, і той хліб було б витоптано, тоді він винуватого розшукувати не може і ніхто йому за те платити не повинен, оскільки його безтурботність є шкідливою, а тому, хто те сам спричинить, то те йому має і бути, і добиватися відшкодування не може.

Артикул 7

Вартість різних тварин

Бугай - чотири рублі грошей.

Віл - чотири рублі.

Дворічний віл - півтора рублі.

Корова ялова - три рублі.

Трьохрічна корова - півтора рублі.

Однорічна - вісімдесят копійок.

Кабан або боров, годований хлібом - рубль двадцять копійок.

Г одований брагою - рубль грошей.

Свиня поросна або з поросятами - рубль двадцять копійок.

За порося годоване - п’ятнадцять копійок.

За маленьке порося - шість копійок.

За вівцю - сорок копійок.

Артикул 9

Вартість диких птиць, навчених полювання

Кречет червоний - шість рублів.

Білий кречет - п’ять рублів.

Сокіл - три рублі...

Глава двадцять третя

Про кару і покарання прелюбодіїв, блудників, ґвалтівників жінок і дівчат, про мужоложників і скотоложників

Артикул 1

Про прелюбодіїв і прелюбодійниць

Прелюбодієм є той, хто, маючи законну дружину з іншими одруженими або неодруженими жінками, а також жінка, яка маючи законного чоловіка з чужими одруженими або неодруженими чоловіками тілесно скупляється; такий або така, що опустяться до такого беззаконня, коли те буде достеменно доведено, підлягають карі за нижчезазначеними артикулами.

Артикул 2

Про покарання за прелюбодійство

Пункт 1

Якщо б чоловік застав кого-небудь із своєю дружиною під час прелюбодіяння, то, повідомивши сусідам або слугам і працівникам своїм домашнім, має спійманих доставити до належного суду, і коли у суді не по злобі, а правдиво докаже разом із свідками під присягою, або ж ті, кого застали у прелюбодійстві, самі признаються, то їх обох самих скарати на смерть через відсічення голови; а якщо б чоловік, заставши прелюбодія на місці прелюбодіяння убив його, то ні смертній карі, ні платі за голову і ніякому покаранню він не підлягає.

Пункт 3

Якщо б таке трапилось, що чоловік, заставши прелюбодія із своєю дружиною, буде вбитий, то такого прелюбодія потрібно жорстокою смертною карою покарати, а за голову із майна його рухомого спадкоємцям убитого має бути виплачено; а дружину таку покарати смертною карою.

Артикул 7

Про кровозмішення

Пункт 1

Якщо б існувало близьке юродство людей чоловічої і жіночої статі, то за церковними правилами і за правом брати їм шлюб не можна; ті, хто, знаючи про те юродство, тілесно блудно з’єднаються - обох за правовими доказами карати смертною карою через відсічення голови.

Артикул 9

Про покарання неприродно блудящих

Якщо б хто-небудь, забувши страх Божий, з твариною безсловесною або ж чоловік з чоловіком протиприродно паруються, таких за достовірними доказами карати на смерть, спалити у вогні; такому ж покаранню підлягає і той чоловік, який би з своєю дружиною або чужою неприроднім чином тілесно змішувався.

Г лава двадцять четверта

Про злодіїв та їх покарання

Артикул 1

Про спійманих на місці крадіжки з речовими доказами

Пункт 1

Якщо б чийогось слугу або людину, або підданого у будинку пана його, або де-небудь в іншому місці було спіймано з речовими доказами, а за таку крадіжку злодій не підлягає смертній карі, такого злодія потрібно відвести до його пана, а коли того не буде - до прикажчика, і пан або прикажчик повинен віддати злодія не пізніше ніж через два тижні до суду, а до суду має утримувати злодія під своїм арештом.

Пункт 3

Якщо пан або прикажчик пійманого з речовими доказами злодія не віддасть до суду, або не справедливо поведеться з чолобитником, такий пан або прикажчик має стати перед судом і привести туди спійманого злодія, і суд, досконало вивчивши справу, має вирішувати про відшкодування збитків потерпілому, а винуватого покарати у відповідності із законом.

Пункт 6

Якщо яку-небудь людину, що сидить на землі свого пана спіймали на злодійстві, за яке він підлягає смертній карі, то такого спійманого позивач, окрім пана, або прикажчик має доставити до відповідного суду і там шукати справедливості.

Артикул 29

Якщо б хто-небудь вільну або чиюсь людину чоловічої або жіночої статі украв або продав християнину, такого злодія за достовірних доказів повісити або відрубати голову, а коли ж продасть у злодійські нехристиянські руки - четвертувати.

Глава двадцять п’ята

Артикул 1

Що треба пам’ятати суддям перед допитом і тортурами звинувачуваних і підозрюваних осіб

Кожен суддя повинен знати, який то тяжкий гріх під приводом справедливості невинну людину погубити, або скалічити, або позбавити її честі, а щоб цього уникнути, необхідно обміркувати, у яких справах звинувачуваного необхідно допитувати або піддавати тортурам, а коли його від цього звільнити пам’ятаючи про існування справедливого суду Божого і боячись його страшного суду, щоб невинна кров від їх рук не пролилася, і щоб Божої кари за те не настало; тому з глибокими роздумами і обережністю повинні починати тортури, і коли їх неможливо уникнути, для того, щоб правильно поступати, потрібно діяти у відповідності із нижчезазначеними правовими артикулами.

Артикул 5

Про допит злочинців перед тортурами

Пункт 2

У злочинця необхідно запитати, як його звати, чий син і яке прізвище, де народився, скільки років від роду, якої віри і звання, де раніше жив і для чого сюди прибув, який задум має і мав, чи вчинив він злочин, за який його доставлено до суду, і коли справа буде стосуватися вбивства або крадіжки, то вияснити, коли і на якому місці вчинив той злочин, яким чином, для чого, сам вчинив його, чи за гроші, що йому за те дано, чи пообіцяне дати, якою зброєю чи засобом убив, які поніс рани, у якій одежі був убитий, скільки грошей і які речі взяв, де їх подів, віддав комусь чи продав; таким же чином будь-якого злочинця треба допитувати, і не тільки про той злочин, на якому його спіймано, але й про те, чи не займався раніше розбоєм і крадіжками, як давно і з ким став займатися крадіжками і розбоєм, кого раніше вбив або обікрав, які пожитки забрав і де їх подів... Писар всі ті показання має правильно і без будь-яких додатків і упущень записувати.

Пункт 3

При допиті злочинців судді мають бути обережними, щоб вони не вказували, хто їх спільник, ні коли те трапилося, ні місця злочину і нічого іншого,... але мають писати, кого і що злочинець знає, оскільки якщо судді будуть вестися по-іншому, то злочинець може наговорити на невинуватих людей і сказати таке, чого насправді не було; особливо ніхто, а тим паче судові чиновники і службовці, не відважувались підбурювати злочинців зводити наклеп на інших людей, а якби таке трапилось, то такого повинні судити як підбурювача.

Артикул 14

Про судові книги для ведення справ про злочини

Пункт 1

У кожному суді повинні бути дві книги для ведення справ про злочини; в одну книгу заносяться різні скарги і заяви про крадіжку, зроблені в усній або письмовій формі ... а в іншій записують судові рішення, прийняті після розслідування, і ця остання книга називається чорною, тобто такою, у яку записують злочинні справи...

Г лава двадцять шоста

Артикул 1

Про магістрати у привілейованих і урядників у непривілейованих містах

Пункт 1

Членами магістратів є: війти, бурмистри, райці, лавники; ці члени повинні обиратися із знатних міщан, совісних, розсудливих, гарної поведінки, бажано освічених, закононароджених, знаючих право, не молодших двадцяти п’яти і не старших семидесяти п’яти років, не дуже заможних, бо вони привикли суспільство утискувати, але й не дуже бідних, бо ці через бідність будуть раді служити, а не судити, а середнього достатку і не жадібних; обирати їх мають у звичайний час на зборах усіх міщан, а також цехових людей і усіх посполитих; так само треба обирати ратушних урядників у непривілейованих містах; у ратушах має бути війт і три бурмистри.

Пункт 2

При тих же магістратах і ратушах мають бути й інші урядники, а саме: писар, межових справ комісар або межовщик, городничий, один або два возні, через яких позови, листи і таке інше відсилається; а обирати урядників із таких же вищезазначених гідних людей, а після обрання всі члени і урядники мають прийняти таку ж присягу, як і судді та члени суду...

Якщо б хто-небудь вважав, що рішення магістратського і градського суду є несправедливим і образливим, той має апелювати до належного вищого суду...

Пункт 6

Якщо хто-небудь із магістратських і ратушних урядників або міщан зазнає кривди від війта або інших урядників, то на війта необхідно скаржитись до вищого суду, оскільки він є начальником над іншими урядниками, а на урядників - до того ж магістрату або до ратуші; скривджений війт може шукати справедливості у тій же ратуші або магістраті, але у такому випадку він не може брати участь у розгляді своєї справи і засідати у тій ратуші або магістраті; таку справу інші члени магістрату або ратуші повинні за совістю і у відповідності з правом розглянути.

Г лава двадцять сьома

Артикул 21

Про владу пана над вільним слугою

Пункт 1

Будь-який пан може вільного слугу, що служить за плату, у різних справах використовувати, змушувати й іншому тимчасово передавати для послуг; а те, що таким слугою під час служби у пана буде придбане, але буде розташоване у помісті панському, має належати панові; а коли б за дозволом пана слуга у когось іншого щось заробив, то те має належати йому.

Пункт 2

Вільний слуга, хоча б як довго не служив, та давність не може зробити його невільним...

Пункт 3

Пан може вільного, але неслухняного слугу до закінчення терміну служби звільнити, а за проступки може судити і карати на свій розсуд, тільки щоб не мордував і щоб не скалічив, і, особливо, щоб не умертвив; а якщо пан поступить так жорстоко із вільним слугою, що того буде скалічено або позбавлено життя, то він буде нести відповідальність так само, якби він таке учинив над сторонньою людиною...

Артикул 22

З яких причин невільні люди можуть отримати волю

Невільні і закріпачені люди можуть отримати свободу і бути вільними з таких причин: 1) якщо б їх пан виготовляв фальшиві монети, а вони про те повідомили і доказали б; 2) якщо повідомлять і докажуть, що пана убили або отруїли спадкоємці, щоб заволодіти спадщиною, або що вони знають про те, хто його убив і приховують; 3) коли пана свого на війні або від розбійників порятують, або ж запобіжать великій шкоді, яка могла б бути заподіяна панові, або коли ж хто-небудь їхнього пана на війні або у дорозі убив, а вони, його вбивство, законним шляхом будуть шукати помсти; 4) якщо захистять від насилля дочку або дружину пана, або повідомлять про насильство над ними; 5) якщо б під час голоду таких невільних людей своїх пан вигнав з дому, або пан відмовився б їх утримувати, або вони самі через бідування свого пана втекли від нього і усі ті голодні роки в іншого кормились і там до, суду відповідного звернулися б і повідомили про себе; 6) якщо пан невільну свою хвору людину прожене з дому або у небезпечному місці покине без поважної на те причини, а та ж людина звернеться до суду і доведе те; 7) якщо б невільна людина мала двох панів і один би хотів відпустити и на волю, а інший заперечував, то той, що заперечує, має від іншого пана або від самої невільної людини отримати половину вартості; 8) коли б невільна людина на землі пана свого або на чужій землі знайшла невідомий скарб, і той скарб або його частина дісталася панові.

Текст подано за виданням: Практикум з історії держави і права України : навч. посібник / П. П. Музиченко, Н. І. Долматова, Н. М. Крестовська. - К. :Вікар, 2002. - С. 164-180.