Права органів самоврядування

Головним міжнародно-правовим документом європейської спільноти у сфері місцевої і регіональної демократії є Європейська хартія місцевого самоврядування. Принципи, що містить Хартія, є базовими і такими, що визначають загальний обсяг прав, повноважень органів самоврядування місцевого і регіонального рівнів.

Разом з тим досвід, отриманий на основі моніторингу виконання положень Хартії та проблем, з якими стикаються держави та місцеві органи влади, свідчить про необхідність і надалі посилювати міжнародний захист місцевого самоврядування.

У світлі досягнень у сфері нормотворчості та досвіду тлумачення Хартії з боку Комітету міністрів і Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи було ухвалено рішення (Протокол) щодо доповнення Хартії новими положеннями, які логічно розвивають або роз’яснюють деякі правила і принципи, що розуміються Хартією як стандарти, але не тлумачаться.

Основою для роботи над проектом даного Протоколу стали зібрані стандарти, правила і тлумачення, обговорені та прийняті Радою Європи після набуття чинності даною Хартією. Офіційне закріплення деяких стандартів і принципів у додатковому протоколі до Хартії не обов’язково означає, що аналогічні стандарти і принципи не можуть випливати із тлумачення самої Хартії.

Таким чином, можна говорити, що додатковий Протокол роз’яснює та доповнює основні стандарти та принципи Хартії, виходячи з досвіду їх реалізації у державах-членах та особливостей сучасного суспільно-політичного етапу розвитку.

Відповідно до Протоколу та загальновизнаних європейських правових практик, тенденцій розвитку органи місцевого самоврядування усіх рівнів повинні мати такі права:

• Положення Хартії однаково застосовуються як у відносинах на рівні "орган самоврядування - держава", так і на рівні "орган самоврядування - регіональна/федеральна влада" (стаття 2).

• Правові гарантії, надані органам місцевого самоврядування, повинні забезпечувати право ради або зборів приймати остаточне рішення з питань першочергової важливості для даного місцевого органу влади (стаття 3).

• У рамках національної економічної політики органи на місцях мають право на одержання прогнозованих засобів, відповідних їх повноваженням і відповідальності (стаття 5).

• При виконанні своїх повноважень і в рамках, встановлених законодавством, місцевим органам влади дозволяється купувати і користуватися власністю, включаючи право на передачу права власності (стаття 6).

• Значну частину фінансових засобів місцеві органи влади одержують за рахунок місцевих податків і зборів, рівень яких вони можуть визначати вільно. Така частка повинна бути досить великою для того, щоб забезпечити місцевим органам влади широке поле для маневру при виконанні їхніх владних повноважень (стаття 7).

• Органи місцевого самоврядування мають право на засоби фінансового вирівнювання. Але при цьому запровадження цього процесу не може позбавляти місцеві органи влади стимулів до ефективного збору місцевих податків шляхом змін у сфері оподаткування (стаття 8).

• Фінансові дотації від вищих органів влади органам місцевого самоврядування повинні здійснюватися переважно у формі загальних субсидій. що не мають цільового характеру стосовно певних завдань (стаття 9).

• Звичайна фінансова самостійність місцевої влади може бути обмежена тільки через серйозні підстави, пов’язані із загальною економічною політикою, і не мати характеру покарання та не ставити під загрозу принцип місцевого самоврядування (стаття 10).

• Будь-яке рішення вищого органу, що стосується одного або кількох місцевих органів влади, слід приймати на підставі процедури, що містить, принаймні, положення про попередження відповідного органу місцевої влади про передбачуване рішення, право доступу цього органу до необхідних адміністративних документів, право на заяву про свою власну позицію протягом відповідного строку і зобов\'язання вищого органу влади викласти підстави для такого рішення з огляду на позиції, викладені місце-

вими органами влади. До будь-якого рішення, прийнятого вищим органом стосовно рівноваги між витратами місцевої влади і наявними в неї ресурсами, її ресурси і витрати повинні бути проаналізовані, а результати опубліковані.

• Адміністративний нагляд не повинен включати повноваження з перегляду доцільності документів місцевої влади або їх затвердження. Рада або посадова особа можуть бути усунені від виконання своїх обов’язків тільки у випадку, коли вони не здатні взагалі виконувати свої завдання або коли мало місце серйозне чи кількаразове порушення Конституції або законодавства, встановлене судом або незалежним органом влади і таке, що карається тюремним ув’язненням. Будь-яке рішення про розпуск, припинення повноважень або звільнення передбачає право оскарження в суді (стаття 12).

• Місцеві органи влади мають право на судовий захист для забезпечення дотримання положень про місцеве самоврядування, викладених у Хартії (стаття 14).

Рекомендацією 228 (2007 p.) Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи закликав усі країни-члени підтримати реалізацію зазначених прав місцевого самоврядування та ухвалити додатковий Протокол як обов’язкову конвенцію Ради Європи.

12.18.3.