ІІ. Підстави для вироків і ухвал громадського суду.

Звячааве копие право А писане — Статут. Підстави формальні: не стайня на копу, недавня о собі справи, неиивід сліду, неставлення потрібних осіб, непрнстжвлевня шапки, недо­пускання перевести трус, вречеиня присягти й и[1048] [1049]станин до присяги.

Чим керувався громадський суд, виносячи свої вироки й ухвали?

1) Розуміється, суд керувався переважно своїм власним копним правом ґ звичаєм стародавнім.

Hanp., представники копи р. 1583 січня 2 дня, одказуючи на Луцькому уряді суд свій копний в справі спалення Матисові Хорковському сель ця Його Кобча, між иншим, про Рожиіцан, що на копу не вийшли й сліду з своїх сіл не вивели, оповідали так: „во д л е h р а в а нашого копкого, невихід всегди платить шкоду; што ж вся копа, заховуючися водле права на­шого копного і звичаю стародавнього своего, шкоду, тую ко всім села Рожищським, за невихід їх, приложила" ¹). Хоч у наведених словах „право копне" і „звичай стародавній" поставлено поруч, як щось окреме одно від одного, але це не є проти­ставлення, а синоніми: право копне покриває звичай стародавній і нав­паки, даючи тим зрозуміти, що копне право є право звичаю стародав­нього, або звичаєве право. Принаймні в актах ми зустрічаємо випадки, коли обидва ці розуміння зливаються в одно.

Hanp., представники копи, одказуючи на Володимирському уряді суд свій копний у справі підрубання й спалення бортної сосни та покрадення з неї меду Магдалині Пузівській, між иншим, про невихід на копу панів Вербських і їхніх підданих, висловилися так: „А іж они за першим, другим, і третім поволанням і упоминаниям нашим, перед нами сами не стали і підданих своїх не становили, і жадної ведомости і справи о собі не дали, теди ми всі, судді коп- ниї, которих нас било о пултораста, заховуючися в тім вод* луг звичаю права нашого копного, бачучи упор непослу- шенства.^ п.

В иншому випадкові ми бачимо ще сконцентрованішу думку, де фі­гурує вже один тільки звичай копний.

У справі покрадення різним підданим і самому Еразму My ш- ницькому різних речей і худоби, п. Мушницький, поставивши на копі Матка Кониківського, злодія, скаржився на нього, закінчивши свою скаргу, за зізнанням возного Цирайського, так: „пан Мушницький і пан Шимборовський просив тої копи, аби з тим Матисом, вод- луг звичаю своего копного, їх судили... Теди... того Матиса Кониківського копа вся на горло осудила" ³). *

Иноді акти вживають висловів ще стисліших: „водле звичаю" ¹), або „водле права" ²), без ближчого зазначення, що то звичай і право — копкі.

Щоб не було непорозуміння, тут треба звернути увагу на те, що до копного звичаєвого права акти прикладають ще й инші назви, а саме: а) копне право звали і „правом земським".

Hanp., вище ми наводили випадок, як на суді воєводи Витеб- ського Іван Бобоїд та намісник кн. Дмитра Глинського Пилип з Іваном Шарипою, винісши на розвязання воєводиного суду пи­тання про те, кому ближче присягнути, скривдженому Бобоїдові, чи гостю Шарипиному, кінець-кінцем з ясували, що копа в цьому питанні поділилася на двоє: одна половина погоджувалася була це питання поставити на суд вищий, а друга на це не призволила. Суд воєводи розвязав це питання так: „Филип, HaNficHHK кн. Глин­ського і чоловік його Шарипа мають того гостя Федька за чотири неділі (поставить на копі)... а тот гість, ставши на копі, масть водле права земського справляти⁴³).

Ми знаємо, що обов'язок копника полягав, між иншим, у тому, що він повинен ставити на копі свого гостя, який був у нього підчас шкоди, що дала привід до зібрання копи; гість-же повинен був очистити свій слід, себ-то довести, що він не потайки, а явно прийшов й одійшов, якою дорогою йшов, де зупинявся, кого на дорозі зустрічав і т.

б) Звичаєве право акти звуть і правом посполитим.

Hanp., у справі покрадення свірна Петрові Прасоловичеві Островському, Остап, парубок Матвія Івановича Серницького, бу­дучи поставлений на копі з лицем — сермягою, признався до того крадіжу, заявивши, що всі покрадені речі є в Матвія Івановича Серницького, який навіть ключі до того свірна приробив. Зазна­чений Матвій на копі признався Й всі крадені речі поклав, а також і прироблені ключі. „Ми, вся громада, читаємо в акті... прихи- ляючися до святої справедливости і права посполитого... Maiвія Івановича Серницького, як самого шкодника, в злодійських речах учиненого, за нечесного узнаємо, шкоди... на добрах і на особі його сказавши, і ще як би (що сталось) через причину Й відомість не тільки його самого, але й парубка, також як би й причиною якоїсь ненависти з дому його в близькім сусідстві п. Петра Савича Островського й инших сусідів, тоді вже як власного злодія, згідно з правом посполитим, на горло всказуємо і самій слушності, на таких описаній'¹').

Що тут акт розуміє під правом посполитим, не зовсім ясно, коли не зважати на те, що Литовський Статут жадних умовних осудів не

’) Там-же, № 26∙1. ’) Там-я.с. X. 63. ) Проф. Я с и н с к і й, „Акты", т. І, № 351. ⁴) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XViII. Xv 441; подіб. там-же, №№ 428, 442; проф. Я с и м- ς к і й. „Акты^-, т. П» X⁹ ^9.

знає. З другого боку, коли акти хотять послатися на Статут, то вони це ясно зазначають, як це ми зараз побачимо. Значить, не може бути жадного сумніву, що під правом посполитим треба розуміти право поспільства, право народне, себ-то звичаєве копне право.

Опріч права копкого, громадський суд иноді керувавсь і писаним правом, Статутом Литовським.

Hanp., коли відомий уже нам Габріель Вишневський, не зва­жаючи на постанову копи у справі почарування збіжжя Павлюкові Опанасовичеві, підданому п. Андрія Букраби, не поставив чарівниці Уршули Тишківни, підданки своєї, а, з'явившись особою своєю на копу й будучи на підпитку, погрожував розігнати й пострашити копу, викрикуючи: „не видам до горла, як би й десять кіп зби­рав пан Букраба, нічого не зробить", — копа ухвалила такий ви­рок: „Видячи ми теди упор і невидання чарівниці, маючи свідків, згідно розділу... чотирнацятого артикулу шіснаця- того¹) зазначену чарівницю на муки катівські, щоб через одну годину була мучена, тільки б на члонку не була скалічена, если би признала, на спалення скануємо; а если би не призналася, тоді від сторони скаржучої згідно з Статутовим правом, нав’язкою сказуємо" ^{[1050] [1051] [1052]).}

Ми бачимо, що акт, покликуючися на певний артикул з певного розділу, хоч і не називає прямо „Статут", але зараз-же, кажучи про • нав’язку за недомучення, покликується на Статутове право.

В иншому випадкові, у справі покрадення коней двох Івану Приймі, підданому кн. біскупа Виленського Ігуменського, коли на копі виявилося, що скривджений, заказавши на другу копу, сам не став,—копа ухвалила таку постанову, „бачучи то, іж тот... Іван ПриЙма, визвавши і заказавши на копу під стратою, хто би не став... сам не став і доводу ніякого правного не учинив і на року, під стратою зложонім, не становився, — так есьмо узнали, іж вели би еще о тоєж на копу визвав ізаказав, тогди первей нам всім, коплянам, і невинне обвиненим старцю і п ідданим... Миколая П і дберезького... вину, в Ста­туті описаную, за нестанє своє всего п’ять кіп гро­шей платить"⁸).

За Статутом-же, поводова сторона, позвавши кого до суду, коли сама не стане без слушної причини

„Тогды естли бы тот же и о тож другий раз сторону свою противную позвал, маеть первей за нестання своє страву (Ст. 1566 р. додає: „і наклад его") заплатити" ⁴).

На жаль, акт не подає подробиць, як склалася та сума, — п’ять кіп грошей; вислів „всего п’ять кіп" ясно дає зрозуміти, що тут був якийсь підрахунок, але до акту занесено самий підсумок. Можна також при­пустити, що тут вийшло непорозуміння: копа приклала до свого випадку невідповідну Статутову норму, а саме — про вину за нестання на суд не скривдженого, як у нашому випадкові, а позваного.

У Статуті читаємо: „Уставуем... хто бы, будучи позван, на перших роках земских не стал... таковий маеть стороне на других роках, первей нижли в суд вступить заплатити нестаного.. чотири копи грошей, а суду копу грошей"¹).

Коли це так, то сума п’ять кіп грошей, за яку говориться в наве­деному прикладі, відповідатиме Статутовій нормі, хоч її копа й непра­вильно приклала до даного випадку.

Випадків, коли громадський суд, ухвалюючи ту чи иншу свою постанову чи вирок, керувався Статутом Литовським, можна було-б указати кілька’).

Значить, наведені приклади нам доводять, іцо коли акти покли- куються на Статут, то вони його так і називають „Статут** або „Ста- тутове право** і не вживають для означення Статуту термінів „земське право" чи „право посполите", або хоч і вживають, то дуже рідко³). І тому, коли ми зустрічаємо поруч з Статутом і ще якесь „право", то його треба розуміти, як право звичаєве в протилежність праву писа­ному — Статутові.

Hanp., у справі покрадення коня Миколаєві Щербачеві, коли він, розшукавши коня й зловивши злодія Васька Черевка, поставив його з лицем на громадський суд і прохав, щоб його „згідно з за­слугами його і згідно з правом було осуджено",— копа прихи- ляючися до права і Статуту писаного, наперед питали: бели би ся знав до такого вчинку і лиця того? которий то злодій признався до вчинку і лиця того. А потім декрет свій винесли, щоб був, як заслужив і як право учить, на горлі караний"*). Вислів — прихиляючися до права і Статуту — виразно свідчить, що право протиставиться Статутові.

2. Оскільки нас цікавить звичаєве копне право, придивімося пильніше, докладніш до того, з яких міркуваннів виходив громадський суд, ви- носячи в справі той чи инший вирок, ту чи иншу ухвалу.

Серед них ми, по-перше, мусимо відзначити ті, здавалося-б, суто-формальні підстави, на яких ґрунтувалися вироки й ухвали гро­мадського суду.

До таких, ніби формальних, підстав стосуються:

а) невихід, нестання на копі.

Ми вже знаємо з попереднього, що в ідеї кожна людина, чи то чо­ловік чи жінка, старий чи молодий, повинні ставати на копі й о собі справу дати, що їм у справі, ради якої громаду зібрано, нічого не відомо й не чули, а як хто що знає, то повинен усе те оповісти, нічого не потаївши. Хоч суворість цього обов’язку й було трохи зм’якшено через заступництво, але ідея залишилася — це 1) обов’язок стати на копу, надто коли копа через своїх представників нагадує такому несталому ^{[1053] [1054] [1055] про його обов'язок, не зважаючи на те, знає він що чи не знає в цій справі і 2), як висновок з цього, обов’язок не таїти всього, що відомо в справі.}

Hanp., у справі починення шкод різним підданим пана Умець- кого, на копах двох, що відбулися в цій справі, піддані п. Херубина Дембовського не ставали; відклавши справу до третьої копи, скривджені ч'рез возного Яна Варлаховського заказали підданим п. Дембовського в м. Каменю, щоб вони на третю копу, як на завиту, стали. Одначе вони „ніт відома, для которих причин на копу вийти не хотіли... Што піддані п. Якуба Умецького, видячи нестання на копі підданих Каменських, просили старців... і мужів околичних, аби на підданих Каменецьких, за нестання на копі, всю шкоду їм... водле звичаю стародавнього, присудили і вска- зали. Яко ж тії старці... мужі околичниї, видячи нестання на копі підданих Каменських... всказали і присудили підданим п. Якуба Умецького (на) підданих... п. Херубина Дембовського Каменецьких, за нестання їх всіх на всіх трь ох копах без совитости осмнацять кіп грошей і грошей трицять Литовських* ^{[1056] [1057])∙.}

В иншому випадкові, коли відомого вже нам Яна Нетецького, що ухилявся стати на копі, нарешті було поставлено й запитано, чому він на копі не ставав, Нетецький спробував був виправдатися тим, що на копі ставати пані йому заказала; але зараз-же инші урядовці тієї-ж пані це стали заперечувати: „ніколи... пані нам не заказувала, аби сь мо на копу не міли ходити, бо єстли би ко- торий з нас на копу не пішов, тогдикопа нас у тую шкоду уложить, о што будеть на копі жалувано" ^г). Ми бачимо з наведеного, що не ставати на копі не було жадного резону, бо нестання тягнуло за собою відшкодування скривдженого за ту шкоду, в якій суд зібрано.

Ті, що на копу не стають, самим фактом свого нестання гальмують справу, не даючи змоги швидше викрити злочинця і, як дальший висно­вок, цим самим покривають його. Так власне зформулував думку коп- ного права про нестання відомий уже нам суддя ІОндил, що, у справі свого підданого Гришка Степановича, в своїй промові на копному опиті, з приводу нестання на копі Ярутян і Сосновлян, між иншим, зазначив:

„вони,- як суграничники... на копу становитися повинні не тільки для опиту злодія, але й для освідчення всякого і сами з сіл, з домів своїх справу на копі повинні дать... а тепер не стайням своїм злодія-шкодника укривають*^[1058]).

Уперте нестання на копі, не зважаючи на кількакротне нагадування, розуміли як визнання себе винним з боку несталого, бо яке-ж. инше поясніння можна дати такому небажанню вийти на копу? І ми бачимб, що це так і бувало.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення клітей Стані­славові Федзиковичеві на копі виявилися деякі підстави для обви­нувачення Данила Вогиса, Феся Йовковича, Трохима Піотровича і Андрія Кочергана, підданих королевої з с. Щерчова. Скривдже­ний питав односельців їх, „для чого би не стали ці люди, яким таку вину задають, але знать, што почувають себе вин­ними, коли перед тим не ставали і зараз не стают ъ“. Щерчівці за несталих присягнути зреклися. Тоді скривджений з урядником панським удалися до копи з проханням, щоб суд свій і здання своє дали, „чи ці люди — Данило Вогис, Фес Йовкович, Трохим Піотрович і той Андрійко Кочерган — в тій мірі праві, що, почуваючи себе в тому винними, на копі не стали?.,. З которої копи всі... люди... голосом повідали, що суть винні, що на копі не ставають"¹).

Говорячи про присяжну копу в справі забиття невідомого чоловіка. Статут додає: „а есть ли бы которые... с копников на присяжной копЬ не стали... таковие будуть повинни головщизну сами платити[1059]^{4 i}).

Нестання на копу, хоча й рідко, ми спостерегаємо й з боку самого скривдженого, що копу скликав. Через таке недбальство з боку скрив­дженого, копа звільняла винного від відповідальносте а несталому за­грожувала стяганням нестанного (штрафу).

Hanp., р. 1661 жовтня 12 дня на Случчині Михайло Копцевич на копі дав вину Іванові Гуриновичеві, ніби-то він обікрав церкву в с. Сороках, де, між иншим, і його кожух, що був у заставі, пропав. Другого дня, 13 жовтня, копа зібралася вдруге; на ній Копцевич мав довести своє обвинувачення, але „і сам, не знати для якої причини, на копі не став. Котора то копа, б а- чучи невинніст ь... (Гуриновичеву), вільним учинила^{44 3}).

В иншому випадкові, що його ми трохи вище навели, гро­мадський суд, у справі покрадення коней Іванові Приймі, що, зака­завши на копу, сам не став, виніс таку ухвалу: „если би еще о тоє ж на копу визвав і заказав, тогди первей нам всім, коплянам, і невинне обвиненим вину, в Статуті списаную, за нестане своє... платить⁴").

б) Вище ми зазначали, що крім обов’язку ставати на копі, кожен громадянин мав обов’язок дати о собі справу, себ-то сказати все, що йому відомо' в справі, ради якої копу зібрано. Потаювання того, що кому відомо, тягло за собою певні наслідки-відшкодування скрив­дженого.

Hanp., р. 1660 червня 16 дня на Слонімському уряді пред­ставники копи, одказуючи суд свій копкий, оповідали, що в справі покрадення Устянові Левковичеві коня вони кілька раз збиралися на копу, але винного не могли виявити; лиш за кілька тижнів по тих копах Антін Лискович у хаті Василя Кононовича прохопивсь, що „невинне на мені поіскував клячі своєї Устян... але вім, іж тую клячу вкрав Антін Березич і проміняв за Зельвою⁴⁴. Зібрано було копу. Антін Лискович не признававсь, що він це казав. Скрив-

джений виставив трьох свідків, з яких Антін Лискович обрав Василя Кононовича; він посвідчив, що справді чув од Антона Лисковича, як він говорив, що коня Устянові Левковичеві вкрав Антін Березич і проміняв за Зельвою. „А так ми, читаємо в акті, водле сві- децьтва того свідка, бачучито, іж он того на всіх копах, відаючи о вииоватім, утаїв, уложили є с ь м о его у вину і всказали на самім Антоні тую клячу, за которую маєть платить копу грошей, што за неї давано^{0 1}).

в) У тісному звязку з нестанням на копі є невивід сліду.

З попереднього ми вже знаємо, що дуже часто невихід на копу пояснюється тим, що певна особа чи село сліду від дому чи з ґрунтів своїх одвести не можуть, хоч легко припустити випадок, коли, й ставши на копі, особа чи село заявляють, що вивести слід вони не можуть.

Hanp., у справі покрадення спіжарні Матвієві Степановичеві Вовковицькому (вкрадено було, між иншим, п’ятеро буханів хліба) гаряча копа привела слід до с. Вовкович „ку... Грицю Побатько- вичу і хліб тот на... полуволоку на полю... поховав, которий то хліб Гриць побравши о нім на копі не повідав і на копу не шов, і слід од дому свого не вивів, і з поля до ліса із волами, не ідучи на копу, утік, до которого із копи людей добрих посилали, аби на копу і до гарячого сліду ішов“. На другій копі _пвсі села питали того Гриця, для чого би на гарячую копуне шов і сліду не виводив... Оний Гриць перед усею копою... признавшися до хліба, іж... єсьми нашов на своїм полуволоку... А п. Матвій Воло- ковицький, доведши того копою, іж до него слід бил уведен, і другое, іж на копу не шов, і чуючи ся бить винен, до ліса утікав, і третєє, іж до хліба ся признав, просив розсудку в тім всеї копи. А так копа вся... учинивши єго, Гриця в тім, іж на копу гарячую не став, сліду не вивів і о хлібі тім не повідав, і перед копою з дому свого і з поля ся крив, винним, тую всю шкоду ’ в покраденнюнанім, Г рицюПобатькович у, сказали"²). З наведеного ми бачимо, в який тісний звязок ставиться нестання на копу, невивід сліду й утаювання від копи того, що ніби-то він хліб украдений на свойому полі знайшов. Приклад цей, між иншим, показує, що часто в розпорядженні копи буває не одна, а кілька підстав на те, щоб визнати запідозреного за винного й всказати на ньому шкоду.

Ухвалу про відшкодування скривдженого за невивід сліду ми зна­ходимо й у Литовському Статуті, що скодифікував копне право.

„А естли бы тое село, до которого слідь приведенъ, OTb себе сліду не вивели, або отъ сліду отьбили, або, выгнавши, быдломъ затоптали... копа тая... маеть оную шкоду осумо- вати... і приложить до того села"³).

г) Далі, не тільки особисте нестання на копі було за підставу, щоб ухвалити копний вирок для відшкодування скривдженого, а й не- ставлення на копі потрібних осіб.

З попереднього ми знаємо, що піддані на копі ставати моглм тільки за згодою й розказанням од свого пана. Звідси природньо випли­вав обов’язок пана поставити на копі свого підданого, надто коли цього копа прямо вимагала.

Hanp., у справі покрадення свірнів двох п. Цезареві відбу­лося вже кілька кіп, але без жадних наслідків. На головній копі звернуто було увагу на те, що на всіх копах і на теперішній не став підданий п. Яна Комара, Петро Дриж. Kona послала возного Дмитра Пожарийського до п. Комара, щоб „казав всім підданим своїм на копі в громаді стати... п. Ян Комар... казав підданим своїм стати, і всі становилися, тілько того Дриж а... не ставив на копі і повідив, же я его уже од семи неділь у себе не маю. А потім питав урядник п. Цезарів... у... Яна Комара, если би ся його вирікав? а ми... будем його іскати; тогди п. Ян Комар по­відив... я його вирікатися не вирікаюся, признаваю його за підда­ного своего. З тих причин, за нестановенням од п. Яна Комара того підданого свого... Петра Дрижанавсіх копах, за признанням його самого, же признав підданим своїм, а на копі його не ставив, всказала копа коп­ним обичаєм тую всю шкоду, которая стала п. Це­зар у, на маєтності самого Яна Комара" *)•

Ми знаємо також про обов'язок копника ставити на копі гостя свойого, що підчас злочину в нього був. Неставлення гостя тягнуло за собою вирок копний про відповідальність.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення двох свіреп і вола Федорові Шолусі на копі стало відомо, що підчас злочину, між иншим, у Шимка Грумпнча перебував брат його Яцук Трумпич. Не зважаючи на кількакротне відкладання копи, щоб була можли­вість поставити гостя, Шимко Трумпич і на третій, завитій копі, гостя свойого не поставив. „Тогди ему копа одкладала, аби на четвертій копі того гостя свого поставив; то пак он повідив, іж... я єго жадною мірою становить не могу. А так оная копа, зізво- лившися вся... бачучито, іжоннатихусіх копах оного своего (гостя) не ставив, а ні єго повідав, і відаючи то, іж то чоловік підозрений єсть, на пробу його взял и... І кгди його питали, до тих свіреп і до вола знатися не хотів, але ся знав до инших нікоторих коней"^а).

Випадково ми тут маємо збіг двох обставин: до неставлення гостя прилучилося ще й те, що Шимко Трумпич сам був непевний чо­ловік. Тому то замість звичайного відшкодування, копа ухвалила видати його на муки.

Ми знаємо також, що ставити треба було на копі й так званих заводців. Неставлення їх тягнуло за собою відшкодування скривдженого.

, Hanp., у справі покрадення коней Васькові Кореневичеві

й Богушеві Мишковичеві громадський суд звернув увагу, що в деяких бояр Висоцьких коні часто міняються. На запитання копи, у кого-б вони ті коні купували, бояри ті назвали деяких осіб; копа наказала, щоб вони тих заводців на копі поставили. Вони

^l) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVlIl № 137; подій, там-же, № 91.

Там-же, № 61; подіб. проф. Я с и н с к і й,.Акты*, т. II, № 96.

цієї ухвали копкої не виконали. „А так ми всі, копляни, читаємо в акті, обмовившися в тім, іж они обцовали з людьми підозреними та приличними і коні од них частії переводнії мівали, а на копу ку очищенню ні одного не поставили, з тих причин 'вложили єсьмо у вину тих боя р... і всказали на них за тії два коні платить⁰¹).

д) Далі, до формальних підстав для вироку копного треба засто­сувати неприставлеиня шапки, як зовнішньої ознаки того, що той, хто приставляти шапки не хоче, ухиляється від закладу, даючи тим зрозу­міти, що він почуває себе винним.

Вище ми вже наводили приклад того, як Федір Окулич, тивун Шиловицький, уперто не хтів приставити шапки на пропозицію скривдженого Криштофа, міщанина Слонімського, що він доведе неправдивість alibi Окулича. Kona ухвалила такий вирок: „видячи то, жеоний тивун шапки приставити і на довід слатися не хотів, з тої причини сказали єсьмо нанім за вола Криштофова копу одну грошей п’ядесять, а за бика Андрія Матисов и ча копу грошей" *).

е) До цих-же формальних підстав для вироку копного треба зара­хувати й недопускання трус перевести.

Актів подобного роду ми не зустрічаємо, але в Статуті, що, треба гадати, запозичив цю норму із звичаєвого копного права, ми читаємо:

„хто у своимъ дому крадежу искати не допустила, клітей и иних домовыхъ схованей отомкнути не хотіль, тогды тот, хто не допустил, будеть повиненъ тую всю шкоду стороні жалобли- вой платити" ³).

ж) До формальних підстав для вироку копного треба також однести зречення присягти чи то за окрему особу, чи за ціле село.

Hanp., у справі покрадення Станіславові Федзиковичеві двох клітей, на суді помовка була, що покражу цю вчинили Данило Вогиз, Фесь Иовкович, Трохим Піотрович і Андрій Мазур Кочер- ган; зазначені особи на копі не стали. Kona запитала село Щер- чівці, чи присягнуть вони за тих осіб, сусід своїх; „громада Щерчівського села одностайними голосами повідали... ми не при­сягаємо й не будемо присягати... 3... копи всі... люди... повідали, що вони (вищезазначені чотири особи) — винні, бо на копі не становляться, а до того й сусіди їх за них прися­гати не хтять⁴).

Якщо запідозрено ціле село, то, коли за нього присягнуть ті, кого обере скривджений, те село звільняється від одповідальности; коли-ж не присягнуть, вина падає на те село.

Hanp., у справі покрадення полотна Матеєві Ржонжевському копа визнала, що підозра падає на село Шальче, а тому наказала, щоб три особи, що їх скривджений обере, „за все село при­сягли, що не од них шкода стала, а по присязі те село вільне від тої шкоди буде" ⁵).

^l) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVII₁ № 8. ’) Там-же, № 35; подіб. там-же, №№ 36, 223. ’) Р. 1566, роз. XIV, арт. 5; р. 1588, роз. XIV₁ арт. 5; р. 1529, роз. XIII, арт. 3. *) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVlI!, № 244; подіб. там-же, №№ 29, 433.

•) Там-же, № ЗОЇ.

В иншому випадкові, у справі пограбування дівчат Ганни Сте­панівни й Дороти Войтехівни скривджені на третій копі домовля­лися, щоб особи, яких вони обрали, присягнули за двір і наймитів п. Богдана Савицького й за инших підданих його, що не від них шкода їм сталася. Kona склала рок присязі на третій день. Обрані до присяги заявили, що вони за двір, наймитів і підданих п. Бог­дана Савицького не присягнуть, тільки можуть присягти за себе, за двір і підданих панів своїх. „Намовившися вся копа межи собою, читаємо в акті, з тих причин п. Богдана, наймитю і підданих його увинили... іж не присягнули за під­даних його і за наймитю тії люди, кого вони (скрив­джені) обрали" ¹).

3) Нарешті нестання до присяги кого-небудь з обраних на те звіль­няло від присяги тих, що стали, а несталий до присяги повинен був одшкодувати скривдженого.

Hanp., у справі подрання бджіл у Слонімській пущі громад­ський суд запропонував дозорцеві тих бджіл Лукашеві Онисимо- вичеві Володимирові обрати кого на присягу. Він обрав сімох чоловіка. Але коли прийшов до присяги призначений час, один із обраних Андрій Козютич, бортникович, не став, „а иншиї всі били, ніжли без того бортниковича присягать не хотіли (мовлячи), іж ми сами за себе присягнуть би могли, але іж тот бортникович Андрій Козютич, водлуг наказу копного, тут до присяги не становив, м и теж присягать за него не повинні і не будем, бо, знать, то до себе чуєть, же єсть винний. — За κoτo^, рим н е стан ня м того бортниковича і за неприсяженням їх, вся тая шкода на нім, бортниковичу, падла так, яко копа в сказал а“ *).

Ми бачимо, що обрані мали присягти не тільки сами за себе, що вони не є шкодники, а й за те, що вони шкодника не знають; один з обраних не став до присяги й тим, як про це заявили инші обрані, виявив, що він почуває себе винним; як-би ті, що стали до присяги, присягнули, то вони-б присягнули й за бортниковича, шо нестанням своїм дав привід думати, що він і є винний, раз до присяги не став; тим-то решта обраних до присяги й заявили, що вони присягать „за нього не повинні* і не будуть. Отож, присяга за село набрала індивідуаль­ного характеру присяги за певну людину, що вона, можливо, й є шкодник. Природня річ, що коли за певну людину присягнути ніхто не хоче, то та людина й повинна відшкодувати скривдженого.

У наведених прикладах зречення обраних присягти мотивувалося тим, що особи чи село, за яких треба було присягти, — наволікали на себе підозру. Коли-ж обраний до присяги зречеться присягати без нія­ких мотивів, то громадський суд його самого вкладав у вину.

Hanp., у справі покрадення яловиці Андрієві Гусиничеві на Слонімщині, р. 1586 березня 31 Дня представники копи, одказуючи суд свій Галині Ольшевській, між иншим, зазначили: „з копи ви­найдено, же тивун вашей милости двірний Сава Воло-

’) Там-же, № 68. ’) Там-же, № 194.

сович за челядь вашей милости двірную не присег- нув, і з тих причин на тивуні... сказали за яловицю платити"¹).

Згідно з зазначеними нормами копного права і Литовський Ста­тут установив, що коли вину дано всенькому селу,

„тогди три мужи зъ оного села, которых* онь (скривджений) обереть, мають присегнути, якъ въ томъ селЪ шкодника его не ві­дають; а пак ли бы о то не присегнули, тогды оное село все оную шкоду всю тому шкоднику (шкодному?) маеть платити"^{[1060] [1061]).,}

Подібну норму ухвалив Статут і що-до зречення присягти в справі забиття невідомого чоловіка:

„А ест ли бы присегою отвестися не хотіли; тог­ды таковые будуть повинни головщизну сами пла­тити" ^[1062])..

Вищезазначені підстави для вироків копного суду, з одного боку є суто формальні, бо невиконання зазначених дій тягнуло за собою від­повідальність того, хто тих дій не виконав, ніби механічно, без ближчого зважання на конкретні обставини, що могли перешкодити людині їх ви­конати. Вел. кн. Олександер у справі владики Смоленського Йосипа й кн. Горських з приводу того, що люди їх на копі не стають, дуже влучно цей формалізм підкреслив, сказавши: „мають с обу сторон на сок людей своїх і паробків посилати, где ся шкода станеть; а хто не вийдеть, тот без суда виноват"^[1063]).

Вираз „без суда виноват" саме й підкреслює формальний бік справи, без ніякого поглиблення в причини, через що саме той чи инший коп­ни K не виконав дії, що її він повинен був виконати.

Але, з другого боку, вищезазначені формальні підстави для виро­ків копного суду часто, як ми бачили, впадають у вину індивідуальну, бо зестання на копі, невивід сліду, неприставлення шапки, нестання до присяги й т. и. тісно звязані були з гадкою, що те чинить той, хто по­чуває себе винним, тому-то ці підстави ми й назвали вище я і б и-т о формальними, бо, як ми бачили, за цими суто формальними підста­вами копне право вбачало вину особисту, індивідуальну.

Але, щоб оці суто формальні підстави не спричинилися до неспра­ведливости, копне право утворило інститут регресу, за яким особа чи село, що до них вину й шкоду прикладено, мають право „собі винного шукати".

Hanp., у справі забиття Гарасима Башкія, боярина панцир­ного п. Станіслава Кандиби, громадський суд „головщизну за того забитого... кіп п’ядесять грошей Литовських брату його Федору Башкію, яко на несталий х... всказав і присудив,., захо-

вавши однак тим несталим, по заплачений) головщизни, в і л ь н о є чинення правноє з тим, од кого би ся т о є за­биття стало'*¹).

Ту саму норму знаходимо й у Литовському Статуті, що скодифі- кував тут копне звичаєве право.

Кажучи про наслідки нестання на присяжній копі в справі забиття невідомого переїжджого чоловіка, Статут установлює, що несталі, або ті, хто присягою одвестися-б не хтіли, „будуть повинни голоB- щиэну сами платити, а собе винного иск ати“ *).

„А естли бы тое село, до которого следъ приведенії, OTb себе сліду не вивели, або оть сліду отбили, або, выгнавши, быд­лом затоптали... копа тая мають... шкоду осумовати... і приложить до того села, абы они, шкоду заплативши, собі винного искал и“^а).

3. Коли досі говорилося про формальні підстави для вироків коп­кого суду, серед яких иноді виступала й особиста вина, то тепер ми перейдемо до підстав для вироків копних суто-індивідуальних, особистих.

а) До таких підстав, попереду, належить свідчення проти певної особи.

Вище вже говорилося за те, як проти Матвія Артюшенка Мошківського свідчили „П. Лавданський, що живе в селі Закусилах, і війт Жеревський Іван Кавецький... що той Матвій Артюшенко Мошківський, коли жив в с. Жереві... то ми його часто бачили, як він з жінкою своєю волами мед вожував... з пущі Мошківської... А так ми... (копники) добре з собою намовившися і нарадившися, поневаж на того Матвія сила доводів явних ©зло­дійство... через свідки... наказуємо...**^{[1064] [1065] [1066] [1067] [1068] [1069]).}

б) Далі, до особистих підстав для вироку копкого треба зарахувати лице.

Вище ми вже мали нагоду говорити за те, як у справі покра- дення Еразмові Мушницькому корови, а підданому його Грицеві свині кормної, копа гонила слід, привела його в ліс, де забито ко­рову, а звідтіля до хати Матиса Каниківського і, вчинивши трус, знайшла м’ясо свиняче й шкуру з яловиці. „Которое... лице, казав на копі п. Мушницький, перед вами мужами, на... копі указую... А указавши то... просив тої копи, аби з тим Матисом, водлуг зви­чаю своего копного їх, судили... Теди.. при такім лиці явнім того Матиса Каниківського копа вся на горло осу­дила** ^s).

в) Далі, сюди належать писані доводи, надто декрети копні і т. и.

Hanp., у справі покрадення копя Василеві Пришихостському з мотивованого вироку копного ми бачимо, що зазначений скрив­джений „показав р того ковц украденого орр^ідання з $>|иг кгродських Берестейських, а особливе... другое опо­відання з книг гродських на... Станіславу Прплав- ського під датою... (ρ. 16С7 жовтня 5 дня) од Ф. Бося­цького, же тот Станіслав Поплавський у того Фе­дора коней четверо уночі пограбив, што копа мено- вала, водлуг суду своего копного, злодійським оби- чаем; при которім оповіданню п. П рищ ихостсь^ий і декрет суду земського Брестського отії коці на тій же копі покладав*'¹).

г) Далі, сюди належить признання винного до злочину.

Уже не раз наводили ми приклад, як у справі забиття федька Веремковича, підданого κη. Масальського, копа на Трохимові Xo- левичеві „обачили... кров на сермязі на плечах, на ковніру і на убранні против коліна і питав... врядник... кн. Мдсальрького: што то в тебе, Трохиме, за кров? Он ся признав, іж того небіжчика Федька кров... А копа, ви дя чи того Трохим а... і ж сам при­зи а в, яко на гарячому уч инку, учинили його винним*⁴²).

д) Потім, у підвалину вироків громадського суду лягав неслушний вивід винного з того всього, що дало привід запідозрити його в злочині.

Hanp., у вироці копкому року 1646 квітня 20 дня у справі ви- драння бортних бджіл у дубі Юстинові й Лук’янові Богдановичам Глібовцям на Пинщині, між иншим, читаємо: „Ми, копа... бачучи те, іцо п. Жебровський, п. Михал Сеневич і п. Гаврило, сіючи жито в дуброві на урочищу Меслятині, свині побили підданим Жидець- ким і поїли, а там же недалеко теї сосни і того ж часу видерто; піддані теж села Комора... п. Хилецької того ж часу їхали на ро­боту до Народівщини вночі мимо тих пчіл і, приїхавши до Жидка, в Якова Жидецького потаємне гуси покрали і поїли, і те; ж ночи пчоли ті видерто, а зважаючи на те, що жадного слуш­ного виводу обвинувачувані не дали, тоді те видертя пчіл до пом’янутих панів Горбачевських, яко і до під­даних п. Хилецької Поморських прикладаючи, і за те видертя пчіл... в с к а з у є м о...“ ^{[1070] [1071] [1072]).}

Ми бачимо, що привід обвинувачувати зазначених осіб дали дві обставині: 1) перебування їх поблизу місця злочину й підчас заподіяння його і 2) підозреність їх — вони під той час як-раз учинили инші шкоди, які на них доведено було.

В иншому випадкові, відомому вже нам Шимков; не пощцстило вивестися з нестання свого на копі своїм alibi — ніби-то він підчас злочину в четвер їздив до Більська до Сегеня й повернувся додому аж у п’ятницю. Свідок Івашко Чиркович, якого сам Шимко обрав із трьох свідків, що виставив був скривджений, повідав: „вчораш­нього числа тийдень минув, як... видів єсьми, будучи в дому своїм, лазню топлячи, а Шимко пізно їхав перед вечером і жоні моїй за честь дякував; яко ж і иншиї люди... псвідили, же того Шимка ви­діли у четверг до дому їдучи... То пак копа вся» самі з собою на­мовившися і видя чи то, іж тот Шимко того ся запрів до­ма ш н'ього ночлігу своего, а світки сознавають, іж он того дня до дому своего їхав і виводу слушного, яко того єсть звичай, неуділав, этих причин вся копа, оден другого не одступаючи, того Шимка о покрадення K л і т и п. Веремієві винним у ч H H и л и“ ^,).

е) Нарешті, за індивідуальну підставу для вироків копного суду треба вважати те, коли винний повторює той самий злочин.

Hanp., у справі обікрадення Речицької церкви, про що вже не раз говорилося, громадський суд мотивував свій вирок такими словами: „обох Сущичів, особливо зважаючи на перше підкопання і крадіж з тої церкви, що уже на них доведено, як приличних святокрадців, на спалення їх осудила (копа)“[1073]). •

З наведеного про підстави для копких вироків видно, що як фор­мальні, так і індивідуальні підстави громадський суд прикладає до справи не механічно, а обмірковує їх з усіх боків, зважуючи на терезах свого внутрішнього переконання й сумління як доводи скривдженого, так і виводи обвинувачуваного. 1 тому копа не завсіди погоджувалася з до­маганнями скривдженого що-до покарання винного й ставала часто на за­хист обвинувачуваного, коли скривджений жадних доводів на нього не подавав.

Hanp., у відомій уже нам справі побиття свиней Саві Голча- ниновичеві, скривджений проти обвинувачуваних Васька й Хоми Рашевичів та Федора Колісниковича, підданих п. п. Скирмонтів, не міг жадного доводу подати, беручися тільки до присяги. Обвину­вачувані заявили, що вони свиней не бачили й не били, хто їх бив, не бачили й не відають, беручися теж до присяги. Громадському судові треба було розвязати питання, кого з них припустити до присяги. І от як громадський суд розвязав це питання: „ми, копа, пильне вислухавши ободвух сторін контроверсії, любо то.. Сава Голчанинович повід и в, і ж., я з давніх часів од тих людей много шкод маю і гетая шкода ні од кого иного, тільки од тих же людей, підданих п. Скир­монтів, мі ся стала... леч того ані світками, ані пись­мом не доводи в, тілько голими словами, теди ми, копа, всі згідне.. Васька і Хому Рашевичів і Федора Ко­лісниковича близших... на тім, яко тих свиней не били йиншихшкод нікому не чинили і о шкоднику не в і- дають, до присяги узнавши, їм присягу єсьмо нака­зали" ³).

Прикладів на те, що копа зважувала доводи й виводи сторін, можна було-б навести кілька ')•