І. Ухвали н вироки.

Назва. Спосіб розвязувати справу — одноголосно. Рада — намова суду; техніка ради — згорнутися, розступитися. Трудність досягнути одностайности. Спосіб подавати юлоси; перевірка одиостайности.

Студіюючи вироки громадського суду, ми заразом торкнемося й ухвал його в тому чи иншому питанні, яке повстало в процесі судо­вого слідства, як от: переведення трусу, посилка представників копи з різного роду дорученнями — перевести місцевий огляд, допитати свідків, то-іцо. Про всі ці судочинні дії, що переводилися з ухвали громадського суду, по суті їх, ми вже говорили. Тепер-же ми їх торкнемося тільки з чисто зовнішнього боку, а саме з того, як копа виносила ухвали в за­значених часткових питаннях судового слідства.

Передовсім, що-до назви.

Акти взагалі, не відрізняючи ухвал і вироків, для озна­чення того, що справу чи питання розвязано, вживають таких дієслів: „всказали" ¹), „усказали" ^{[1012] [1013]), „сказали" [1014]), „наказали",[1015]), „судили" [1016]), „осу­дили" [1017]), „присудили"[1018] [1019]), „узнали"й), „декретували"[1020]), „виналізли" ,0), і сполучення синонімних дієслів: „всказали і присудили'*t), „сказали і присудили** 'j). Відповідно до дієслів ми зустрічаємо такі терміни для визначення вироків і ухвал: „8сказ копний"[1021] [1022] [1023] [1024]), „усказ"4), „сказ"8), „суд копкий" б), „розсудок"7), „декрет" 0), „декрет копний" *), „декрет суду копного" ,0), „вирок" π)> „виналізок копний" [1025] [1026]), „терміна" u); для означення вироку писаного вживався термін „лист (судовий) копний" [1027] [1028] [1029] [1030] [1031] [1032]).}

Сами вироки й ухвали копний суд виносив одноголосно, за згодою всієї копи.

Акти завсіди відзначають, що вирок ухвалює „вся копа" ^ь), „всі копники* ^1С), „всі копляни*ⁿ), „всі судді" ^,0), „вся громада" ^,9), „всі спільне"^[1033]), „всі одностайне" ^{[1034] [1035] [1036] [1037] [1038]X згідно" aa), „копа вся згідно" [1039]), „вся громада згідно"21), „спільно і згідно" 2s), „згідно й одностайно"[1040]), „згідно"[1041]), „одностайним голосом"aβ), „за згодою всієї купи" [1042]), „одно­стайно"[1043]), „одностайно всі згодившися"81), „на одно згодившися"32).}

Певне, щоб дійти до одностайної згоди, треба було добре поради­тися. І ми бачимо, що це справді так і було.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення бджіл манастир- ських Менських, коли винні Хома Микулич і Семен Плещич, при­знавшися до злочину, по волали ще своїх товаришів, копа, взявши їх усіх до копкого в’язнення, приступила до вирішення справи, про що в акті читаємо: „потім вчинили старці і всі копляни межи собою раду водлуг права і суду їх копного, чим би онії поволанії, за тими слушними доводи і усним признанням їх, карані бити могли" ^,)∙

Подібного роду ради копа впоряджала не тільки в справі вирі­шення головного питання про вину й кару для винних, а й для вине­сення ухвал у різного роду часткових питаннях.

Hanp., у справі покрадення свірна, а потім і спалення двору Іванові Верещаці, коли Матис Лещинський поволав за товариша свого Валентого Печинського, що за його alibi так невдало свід­чив був Яцько Дашкович, зараз „з і з воли вш и ся того ж часу уся копа одностайне, оденпри другім, і, вибравши із кождого села по чоловіку людей добрих, віри гід­них", послала їх до Валентого Печинського запи­тати, де він був підчас злочину²).

Про подібного роду ради можна собі мати уявління з таких висло­вів копних актів: „намовившися межи собою"³), „обмовившися"⁴), „змо­вившися" ^s), „обмову учинивши" ⁶), „із собою розмовившися"⁷), „зводив­шися" ⁸), „зізволившися" °), „нарадившися" *°), „проміж собою достаточне нарадившися" ^н), „нарадившися межи собою" ¹*), „з людьми сторонніми нарадившися"^u), „обрадившися" ^в), „з собою згодившися"¹⁵), „добре з собою намовившися і нарадившися" ^iδ), „зводивши і намовившися межи собою"'¹⁷), „сами з собою намовившися... один другого не одсту­паючи"’⁸), „порозумівшися промежку себе" ^oJ, „уся купа межи собою зглянулася, розмишляючи, што в тім учинити би міла" ^a0) і т. и.

Як-же технічно ці намови й ради відбувалися?

З попереднього ми вже знаємо, що копи бували малі, й дуже чис­ленні— в-кількадесять і, навіть, в кількасот чоловіка. Певна річ, що ра­дитися легше.на малій копі, аніж на великій.

^l) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, № 63. ’) Там-же, № 67.

³) Проф. Я с и н с к і й, „Акты”, т. II, № 27; Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, №№ 9, 51, 52, 173.

*) Арх. Юго-Зап. Poc., ч. 6, т. І, 96; Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIII №№ 8, 68, 165, 204, 268, 269, 391.

⁵⁾ Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, № 111.

^β) Проф. Я с и н с к і й, „Акты”, т. І, № 72.

’) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIJl, № 91. ^s) Там-же, №№ 18, 29.

’) Там-же, № №61, 91. ^,0) Apx. Юго-Зап. Poc., ч. 4, Т. 1, № 18.

ⁿ) Там-же. ^,t) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, № 224.

«) Там-же, № 244. “) Там-же, № 809. *•) Там-же, № 268.

^lβ) Apx. Юго-Зап. Poc., ч. 4, т. І, № 59.

^,7) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIlI, № 62.

^,i) Там-же, № 86.

Нас цікавити може, як відбувалися ради на великих копах. Акти дають вказівки на два способи такої ради: а) це — згорнутися всім коло якогось центру, або б) навпаки, розбитися на менші купки.

Приклад першого способу.

У справі покрадений коня Василю Пришихостському на Бе­рестейщині відбулася р. 1616 червня 20 дня вже друга копа; на ній брали участь піддані з одинацятьох сіл^,) і більш, як чотир- нацятеро чоловіка шляхти; окрім того, скривджений ужив возного з його стороною (два шляхтичі). Коли вже всі обставини справи було досить з’ясовано, копа приступала до „намови⁴⁴. Про це воз­ний у своїй реляції так зазначає: „а так оная уся копа, згор­нувшися при м н і, вознім, і шляхті, і намовившися з собою, таковим способом на тій другій копі декрет учинила..." *).

Ми бачимо, що копа сконцентрувалася навколо возного й шляхти і, намовившись з собою, дійшла до згоди в питанні, який вирок ухвалити.

Але ми, з попереднього вже знаємо, в якому порядкові копники засідали: вони сідали лавою в коло так, щоб посередині було вільне місце — плац, обведений чортою, куди копники кидали свої шапки, як ознаку рішучости спільними силами винного дійти, куди ставили вин­ного, звідки звертався з своєю скаргою до копи скривджений та давали свої свідчення свідки. Сиділи копники, утворюючи з себе коло, не як трапиться, а в певному порядкові: окремо кожне село, а в тому селі окремо піддані кожного пана³). Цей „порядок", як його сами копники називали, легко було приспособили для намови: для цього треба було тільки розступитися, щоб вільніше було нарадитися. І ми бачимо, що так саме нарада справді й відбувалася.

Hanp., у справі обікрадення Речицької церкви на суд зійшлися люди з шістьох сіл, причому в кожному селі були піддані різ­них панів; скривджені — о. Семен Василевич, священик тої церкви, а при нім п. Микола Поплавський, представник Софії Потієвої, писаревої земської Берестейської, що їй належало село Речиця й церква, занісши скаргу й обґрунтувавши своє обвинувачення проти Ігната та Якима Сущичів, домовлялися у копи, щоб їх на спалення вогнем за таке святокрадство було засуджено.

З наведеного, між иншим, видно, що, замість вироку по суті справи, копа винесла свою ухвалу про відкладення справи до другого разу.

Дійти до одностайної згоди, певне, було нелегко. Коли переважна більшість суду з приводу якогось питання держиться однієї думки, а незначна меншість—другої, то, на теперішній погляд, думка більшо- сти має перевагу. Не так було на копкому суді, бо, як сказано вище,

’) Точного числа копників акт не дає.

²J Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVlIl, № 213. ’) Див. вище стор. 258—262.

Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVlII, Ns 354.

всі питання — часткові й головні (вироки) розвязувалися не більшістю голосів, а одноголосно» одностайне, хоч і бували випадки, коли біль­шість намагалася нав'язати свою думку меншості.

Як на яскравий приклад такого намагання, можна вказати на та* кий випадок:

„Р. 1598 червня 17 дня на копі, у справі згинення свірепи Палажці Сачковій, виявилося, що під той час у Савки Марковича був якийсь гість, що його він до ранку через Стир переправив. Kona вирішила, щоб Маркович на другій копі — 21 червня того гостя свого поставив; але „Савка Маркович, читаемо в акті, не чи­нячи досить всказові копкому, оного гостя своего не поставив... тільки, над сказ копний, ставив якихсь свідків, трьох чоловіків Чернчицьких, которих она (скривджена) не приймовала і на свідець- ство їх, над всказ копний, не позволяючи, домовлялась, аби Савка Маркович гостя свого ставив; а боярове Красносельськиї самі тільки, крім сторін, одложивши всказ копний на сторону, оним свідкам Савчиним свідчити розказали. А Сачко- вая, не приймуючи і не слухаючи того свідецьства, до вишшого ся права... одзивала і бралася; аонії боярове Красносельськиї пред ся упором своїм оних свідків свідетства вислу­хавши, рок третій завитій копі... складали; которого року Сачковая не приймовала і на третюю копу не позво­ляла і збирати її не підіймовала, але до вишшого права знову озивалась" ^[1044])∙

Ми бачимо, що бояри красносельські вирішили „крім сторін" ви­слухати свідчення свідків.

Але такі випадки бували досить рідко. У більшості-ж випадків громадський суд, не дійшовши до згоди, мусів розходитися, нічого не вирішивши.

Hanp., із позву гродського Менського суду з дня 3 березня р. 1602 до возного Яна Варлаховського за неправдиве його ви­знання на уряді про те, що діялося на копі в справі різних краді­жок Готардові Ходорковському, ми, між иншим, довідуємося, що „Кготард... Ходорковський, розуміючи шкоду собі бить сталую од с. Славогощі, хотів одного мужа Славогоського на черту взяти, а на то містцо підданих своїх... заставити, а мужове Славогоськиї, розуміючи то бить за кривду собі, іж би мів кого иншого задава­ти... домагалися, аби сам п. Кготард або тивун його Михал на мі- стці в черту взятого бил задан; і к г д и в тім спорі своїм че­рез немалий час не згодилася копа тая вся... не кон­че ч и тої речи, і не сказуючи на нім нічого, проч ся ро­зішли.. копа... тая вся... кгди ся сторони о черту не зго­дили і межи собою п о в а р а X о р и л и с я, не судячи тої речи, проч розішли"¹).

В иншому випадкові, у справі покрадення горілчаних казанів Остапу Васьківському на Овруччині, копа не могла прийти до однієї думки що-до видачі на муки запідозрених Нестора і Луцька Клименків: „в той час, читаємо в акті, коли з купи одні хо­тіли взяти Нестора і Луцька на екзамен, деякі куп- н и к и, не згодившися на думку, обавляючися дальших тривог*), щоб не було помсти од... Нестора й брата його Луцька, пустили на переслух до дальшого... опиту"^{[1045] [1046]).}

Ми бачимо, що копа, не досягнувши одностайности в частковому питанні про видання запідозрених на муки і не розвязавши, отже, цього питання, одклала справу на переслух.

Коли тут до одної думки прийти перешкодило побоювання деяких копників, під той неспокійний час, помсти з боку запідозрених, то в иншому випадкові копу розділило питання, кого припустити до при­сяги, запідозреного чи скривдженого.

Hanp., у липні р. 1539 на суді воєводи Витебського точилася така справа: Іванові Бобоїдові вкрадено було коня; на копі вияви­лося, що підчас шкоди в Івана Шарипи, підданого кн. Дмитра Глинського, був гість; намісник кн. Глинського не дав йому мож- ливости перевести свідками на того гостя, що то він йому коня вкрав, бо намісник ґвалтом забрав з копи того гостя. Обжалувані намісник з Шарипою на це відповіли: „тот гість готов бил прися­гнути на тім, що тобі не шкодник, ніжли ти на присягу його не пустив; а в тім копа положила... до вишшого права, кому ближей п р и с я г н у т и“. Бобоїд це заперечував: „копа вся того не положила, жебити мів гостя того ставити перед... воєводою Витебським у Витебську". На це обжалувані таку відповідь дали: „правда єсть, іж наша сторона копи, по­ловина, то до вашей милости положила, а їх сторона не призволяла"¹).

Неможливість прийти до згоди виявлялася не тільки в суперечках. Иноді частина копи, щоб обстояти свою думку, уживала надсильства над другою.

Ми вже мали нагоду наводити випадок, як підданий п. Якуба Умецького Гришко Москаль пізнав украдену свою клячу в с. Бу- деничах у Гришка Тимофієвича, довідавшися від нього, що йому ту клячу продав на чисту Гришко Рудь, підданий п. Душевського; на копі, зібраній у цій справі, пан Умецький хотів того Гришка Рудя, як злодія приличного, на пробу взять; одначе піддані п. Ду­шевського, „з розказання власного его, порвавшися до київ і ин- ших різних броні, того злочинцю на пробу взять недали, розрух учинивши, копу всю людей різних р о зі­гнали*^[1047]). На скаргу Умецького, гродський суд наказав п. Душев- ському поставити Рудя на певний термін на копі й видати його громадському судові. Але п. Душевський, хоч і поставив того Рудя. на копі, проте „підданим своїм розказав, аби его не видали на муку“. І ми бачимо, що коли скривджений хотів свідками довести, що Гришко Рудь продав опізнану клячу Гришкові Тимофіевичеві за свою власну, то піддані п. Душевського, на прохання підданих п. Умецького видати Гришка Рудя на муки, „охороняючи злочинцю, того доводу і свідків прийняти не хотіли і тих свід­ків... полаявши і п о со р ом оти в ш и словами неучти- вими, проч з копи посохами вигнали**²).

Але не завсіди незгода копи закінчувалася тільки погрозами вчи­нити фізичне надсильство; бували випадки, коли громадський суд, роз­бившися на частини, з дручками в руках кожна обстоювала свою думку; наслідком цього бували тяжкі побої на представниках як одної, так і другої сторони.

Hanp., р. 1592 жовтня 20 дня на Менському уряді скаржилися Прокіп Наумович, старець п. Андрія Завиші, та Андрій Билько, війт п. Яна Шемета, на Хотяна Павловича, старця Криштофа Рад- зивіла, воєводи Виленського, з с. Смолевич, за те, що у справі ви­крадення кліти Омелянові Андріевичеві з с. Смолевич, зазначений Павлович, „будучи сам стороною жалобливою за тим підданим пана своего, не заховуючися пристойне... підбунтувавши до того підда­них... воєводиних... Смолевицьких і Драчківських, на тій копі (17 жовтня) двох підданих п. Завишиних... Карпа Безевича а МоЙсу Писаревича, так теж і третього підданого... Шеметового... Сидора Щуконовича... побивши, помордовавши... би яких злодіїв, із собою їх до с. Драчкова... одвели і не відать где... поділи... А іж того дня... на копі винний, для такового збитку того старця пана воєво­диного і підданих його... знайтися не міг, тогди для найдення в тій шкоді винного... на другій копі (19 жовтня) упоминали того старця... Хотяна Павловича і всіх підданих... Смолевицьких і Драчківських, аби... підданії безправне на копі взятії, били поставлені і водле стану їх нав’язані, а о винного у тій шкоді промежку себе опит чинили. Тот... Павлович, нічого не дбаючи на тоє упоминания їх, але знову наповнившися волі своєї з тими ж.. підданими пана сво­его... маючи кожний з них при собі різную бронь, до бою належачую, безвинне, звазнившися так на піддані п. Завишинії, яко і на підданих п. Шемето- вих... порвавшися до броней своїх, безвинне б’ючи і мордуючи... з тої копи порозганяли, а инших... также і сторону... окрутне побили і поранили**³).

Як видно з рапорту возного Ждана Сенницького, він констатував знаки бою на сімох чоловіках, підданих пана Завищиних, і на дванаця- тьох чоловіках підданих пана Шеметових ^l)∙

Тепер послухаймо иншу сторону.

Жовтня 23 того-ж 1592 року на тому-ж-таки уряді Менському скаржився Хотян Павлович, що в справі покрадення з комори Омелянові Андрієвичеві меду прісного, вони в свойому селі Дран­кові межи собою опит чинили й вличили прудника з свого-ж села Івана Маланича, що добровільне до тої шкоди й вчинку свого знався і назвав товаришів, що з ним крали, підданих п. Завишиних Івана Клониковича та Івана Бересневича. Хотян Павлович, захову- ючися водле обичаю давнього, ознаймив старцям п. п. Завиші й Шемета, щоб вони на 15 жовтня сами на копу стали й підданих панів своїх, а також і поволаних Клониковича і Бересневича поста­вили. Вони на призначений день не стали й ніякої ведомости не дали; жалобливий з своїми людьми терпеливо чекав їх до третього дня, 17 жовтня, коли Наумович на своєму місці прислав Федька Івашевича, а старець Шеметів — війтика свого Андрія Бичкевича. Скривджений Андрієвич поставив шкодника свого Івана Прудника, що почав зараз своїх товаришів Івана Клониковича та Андрія Бересневича до себе на пляц волати; тоді Федько Івашевич й Ан­дрій Бичкевич і „вся... волость... Сміловськая, читаємо в акті, не слухаючи яко жалоби... так теж і помовення того Івана, пруд­ника... оного Івана... злодія і шкодника... міцно кгвалтом одняли, і до себе вземши, не відати, где його поділи... а мало на тім маючи, коториї на тот час при мні били шляхтичі, так теж і підданих... пана моего... окрутне... позбивали і по- мордовали, з которого бою ні коториї не відати, если живі будуть"²).—3 рапорту возного Івана Сенницького видно, що постраждало більш-менш тяжко 7 чоловіка³).

Отже, з наведених скарг ми бачимо, що билися обидві стороні копи, що з обох сторін були побиті й що за причину до бою було свавільство обох сторін: хапали гвалтом представників иншої сторони, не дійшовши згоди на тому, хто є винний.

Подібного роду випадків ще можна було-б навести кілька⁴). Нарадившись і прийшовши до одностайної думки, копа свій голос подає спільним криком.

Hanp., у справі покрадення клячі Волосові Савчичеві скрив­джений звернув увагу громадського суду на те, що підчас Його шкоди в Супруна Кулеби й сина його Грицька був гість з Волиня, братанич його Клим Кулебич; Кулеби це заперечували. Kona допи­том свідків дійшла, що Гриць Кулебич справді з Климом Кулеби- чем під той час вкупі ходили й випивали; „а Супрун з сином пред ся не признавали і невинними бить ся повідали... А так ми, мужове копници, межи собою нарадившися, згідне й одностайне крикнули в тії слова: іж... яко на першій і другій копі того Супруна і сина єго (Гриця) правим не чинили є с ь м о, так і тепер, натретій копі» же той Супрун і син

*) Там-же, № 126. ^l) Там-же,.Ns 128. ^,) Там-же.

•) Там-жс, №№ 149, 175, 242. 420.

його того гостя свого Клима з Волиня утаїли, же якоби його і не видали, з тих причин в тій шкоді, в укра­де н н ю кобил и... у Волоса Савчича тог о... C у п р у я а Кулебу і сина його Гриця винними бить находим і укладаєм і платить тую кобилу присукаєм*’). Ми бачимо, що копа згідним й одностайним криком висловила свою мотивовану думку про винність Кулебів і винесла вирок про заплачення ними кобили скривдженому.

Ми можемо собі уявити, що згідним і одностайним криком можна висловити свою думку про винність, але як можна таким криком висло­вити і досить складні мотиви свого вироку, — ми собі тепер уявити не можемо, а в актах про це докладних відомостей не знаходимо. Мож­ливо, що це чинив хтось один з копників, найбільш уміетний копною права, а инші своїм криком лиш виявили свою цілковиту згоду на те.

Коли ніхто з копників не виступав проти такого вироку, Його вва­жали за одностайний і згідний.

Одностайність свого вироку громадський суд перевіряв опитом, хто-б такого то винним чинити не хотів, і пропонували такому копникові з копи на сторону виступити.

Hanp., у справі покрадення кліти Веремію Борисовському, коли підданий Яна Жембоцького Шимко, на вимогу копи, нарешті, шапку свою приставив і з трьох свідків, що їх видав скривджений, обрав одного Івана Чирковича, а він висвідчив проти Шимка,— „вся копа, один другого не одступуючи, того Шимка о покрадення тої кліти п. Веремієві винним учинили і розсудком своїм копним всказали, аби тую всю шкоду п. Борисовському заплатив. А потім тиї в с і люди, коториї на тій копі били, промежку себе опит чинили, мовячи, хто би... его, Шимка, винним чинити не хотів, аби з копи на сторону одступовав; ніхто ся не отозвав, але всі его винним учинили"²).

Певне, що не брали участи в вирішуванні справи зацікавлені сто­рони: скривджений і винний. Коли хтось з них вироком копи бував не завдоволений, він мав право одізватися до вищого права, як це ми ба­чили були на прикладі Сачкової, але про це докладніша мова буде далі. Ми тут хочемо тільки зазначити, що копний суд мав за свої завдання розвязати суперечку між стороною поводовою, з одного боку, і стороною винною, з другого.

Hanp., у вироці копному з дня 1 травня, р. 1742 у справі по- чинення різних крадіжів й особливо видертя бджіл Якові Невми- рецькому й иншим дев’ятьом особам од Василя Думинського, між иншим, читаемо: „суд наш, купи... вислухавши контроверсії сторони поводової, а одностайне всі згодившися, розсуджуючи сто­рону поводову з стороною, очевисто перед нас поставленою, то єсть з... Василем Думинським, присягу... Янові Невми- рецькому наказує" ³).

^,) Там-же, № 224; подібн. там-же, №№ 145, 332, 360; там-же, т. VI, № 62.

’) Там-же, т. XVlIl, № 86.

Арх. Юго-Зап. Poc., ч. 6, т. І, Дод., № 132; подіб. Ак. Вид. Арх. Ком., т. XVlll, № 243.

Справи не міняє, коли винною стороною буває не особа, а ціле село. Тоді це село в вирішенні справи участи не бере.

Hanp., у справі Готарда Ходорковського з Андрієм Кенсов- ським на шкрутинії копники, між иншим, оповідали: „збирали єсьмо копу четвертую, на которій копі п. Кготард менив собі шкоду бить ні од кого, тільки од підданого п. Кенсовського з с. Славогоського Гришка Жорова, за которими... поданням словним п. Кготардовим, почали єсьмо в чорту шапки скидать, яко ж і иншиї підданії панів різних... усі до чорти кинулися, ніжли... підданії п. Кенсовського Славогоськиї... поспіль з нами будучи, у чорту кинуться, так і того менованого од п. Кготарда шкодником видать не хтіли; на чім.. ми всі, видячи, іж до нас приступовать не хотіли, сами почали єсьмо тую справу в шкоді п. Кготардовій судить, яко ж... єсьмо присудили за всі шкоди на C л а- вогощани коп осьмдесять і грошей п’ядесять"’)- З наведеного ми бачимо, що як-би Славогоіцани видали були копі Гришка Жорова, то вся копа вкупі з Славогощанами судила-б названого Жорова; а тому, що вони в чорту шапок своїх не кинули й винного не видали, вони тим самим відокремили себе від копи, покриваючи вин­ного, а через те й сами попали в вину. Певне, іцо в такому разі брати участи в суді над самими собою Славогоіцани не могли.

В иншому випадкові, у справі покрадення коня Іванові Крач- ковичеві, коли Ситничани, над ухвалу першої копи, Маска на дру­гій копі не поставили, громадський суд ухвалив такий вирок: „ми вам Маска на першій копі у сороку копах грошей приручили, же бисте його на другій копі ставили, а поневаж єсте его не ставили, ми до вас тую шкоду на все село платити прикладаємо". Але Сит­ничани просили копу відкласти справу до третьої копи, обіцяючи поставити як Маска, так і Станка, якіцо він додому з’явиться. На третій копі Ситничани поставили Маска й свідка Терешка, який висвідчив, що Маско з Станком і третім чоловіком незнайомим по колесу віз через город переносили, затерши тим слід, який копа ввела в с. Ситницю без воза, а з Ситниці слід уже пішов з возом. Справу одклали на четверту копу. Коли четверта копа зійшлася, то вона запитала Ситничан і Староколківців: „если би який инший довід альбо свідоцтво на того Маска міли, альбо і того Маска з собою привели, і если би більшей доводу не міли, жеби рівно з ними Маска того судили"²).

Ми бачимо, що Ситничан, які не змогли сліду з села свого ви­вести, назвали винних у тій справі й мали їх видати; але Станко зразу-ж десь утік, а Маска вони на другій копі не поставили. Kona за це до Ситничан приклала вину, але, на прохання їх, відклала справу до третьої копи, на якій вину Маскову було доведено. Сподіваючися, що повер­неться додому Станко, громадський суд відклав ще раз справу і, зіб- бравшись знову, запитав Ситничан, якщо вони Станка не поставили і більше доводів на Маска не мають, то щоб спільно з ними Маска су­дили, себ-то Ситничани з ролі винних щоб перейшли до стану повно­правних копників—суддів.

^,) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVlII, № 184.

^а) Арх. Юго-Зап. Poc., ч. 6, т. І, № 96.