ІІІ. Вина и кара.

Винність. Мета кари — алплата ва вчинок, пересторога длх инших і аахист од майбутніх злочинів. Кара на горло — види її; кару на горло призначали за крадіж, розбій, за спа­лення чужого майна, за авбийство й чарівництво.

Кара за Литовським Статутом і Руською Правдою.

1. Варто уваги, що громадський суд попереду, ще перед призна­ченням винному кари за злочин, вирішував питання про винність чи не­винність його. •

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення різних речей та спалення двору й шпихліра Михайлові Кірдеєві на копі вияви­лося, що злочин цей учинили Яків Омелькович, син його Кіндрат, Андрух Жукович Лотиш, Параска Зінчиха та Ганна Кіндратиха. У цій справі громадський суд ухвалив такий вирок: „Те копа ви­слухавши, судили, справедливе тих усіх п’ять осіб вин­ними учинили і на горло осудили"¹).

Ми виразно бачимо тут, що визнання за винного * й призначення кари — то були два окремі акти в поступкові копного суду. Але окре- мішність питання про вину ясніше виступає в тих випадках, коли гро­мадський суд вирішує питання тільки про вину, а кари за той злочин не призначає.

Hanp., у відомій уже нам справі забиття Федька Веремко- вича, коли Трохим Холевич признавсь, що кров, яку на ньому оба- чили, то того небіжчика Федька була, „копа, видячитого Трохима бить винним, іж ся сам признав, яконага- рячому вчинку, учинили Його винним, і о тім даючи знать пану Кгноїнському, посилала копа Пархома, корч- мита Сумівського.. А врядник дав того Трохима осадить до замку господарського Берестейського, до розправи" ^{[1074] [1075] [1076]).}

З наведеного ми бачимо, що питання про винність і питання про кару були справді питання окремі; вирішивши питання тільки про вин­ність, громадський суд, як бачимо, перериває справу й дає знати про те панові винного, бо, як ми знаємо, для покарання винного, що був підданим панським, потрібна була видача його копі з боку пана.

Означуючи винність, окрім наведених вище висловів — учинити вин­ним, бути винним, — акти вживали висловів: „увинити"^[1077]), „у вину вло- жити" ^[1078]), „приложи™ вину до кого" ^s), „за злочинця узнати" ^β), і, дета­лізуючи злочин, уживали висловів: „за злодія узнати” ¹), „сіном обви- нити”^а) і т. и.

2. Яку-ж мету ставив собі громадський суд, призначаючи кару? Сюди, по-перше, належить заплата — помста за самий учинок, за

злу волю винного, що в тому вчинкові виявилася, та охорона громад­ського ладу в суспільстві.

Hanp., представники громади с. Кошари на Володимирщині, скаржучися на панів Пясецьких, що своїми погрозками перешко­дили копі суд свій вчинити над Яськом, служкою Омеляновим, якого піймано було на крадіжі, між иншим, висловилися, що того злодія громадський суд хотів карати „так, яко би сваволя могла бити гамованая, а злість заплату свою од­несла” ⁸). '

Далі, накладаючи кару, громадський суд, мав собі за мету осте­регти цим инших, утримати їх од злочину.

Hanp., віддаючи засуджених на горло Яна Нетецького й дру­жину його Ганну п. Тваровському, урядникові пана скривджених Дехтеревича й Леневича, для виконання над ними вироку, гро­мадський суд удавсь до нього, отак кажучи: „А так ти, пане Тваровський, ото маєш злодія, абись его сказав ска­рать так, яко злодія, што би десятий, на тоє гледячи, к а я в“ *).

Нарешті, караючи винного, громадський суд цим захищав суспіль­ство від злочинів, які могли-б учинити злочинці непокарані, а разом з тим захищав себе від наріканнів околичних сусідів, що на них вони мали-б шкод своїх доходити, як-би вони злочинців не карали.

Hanp., представники відомої вже нам Кошарської громади, скаржучися на п. п. Пясецьких, що двічі їм стали на перешкоді, не давши зібратися громадському судові в справі злодія Яська, який тимчасом з ув’язнення втік, між иншим, зазначили : „ о б а в- ляючись, аби зась сусіди постороннії не хотіли яких кривд, през того злочинцю починених, на них дохо­дити, тую свою протестацію заносять” ^{[1079] [1080] [1081] [1082] [1083] [1084]).}

3. Тепер ми перейдемо до самих кар, що призначав копний суд. а) Сюди, по-перше, належить кара на горло.

Самий факт, що копний суд накладав на винних кару на горло, як-найяскравіше свідчить за те, яку силу мав копний суд, коли він мав право позбавити найдорогоціннішого, що є в людини, — життя. Що це право справді мав копний суд, за це свідчать не тільки численні ви­падки, коли громадський суд призначав цю кару, але й свідчення про те відомого вже нам тогочасного правника — Криштофа Юндила, судді гродського Слонімського, який на копі, в справі покрадення свірепи під­даному його Гришкові Степановичеві, в своїй промові до копників, між интим, зазначав, що „суграничники, водле права... шкодника-зло- дія, кот о рий би ся оказав, з ко п ного узнання судити і на горло*его сказивать міць мають**¹).

Звичайнісінька форма кари на горло була шибениця, повішення.

Hanp., відомому нам урядникові Якові Нетецькому й дружині його Ганні громадський суд ухвалив такий вирок: „сказуем вас обох на шибеницю, вод луг права нашого копкого**^{[1085] [1086] [1087]). Крім шибениці, вживано й кваліфікованих форм кари на горло — це спалення вогнем і чвертування.}

Hanp., відомого нам „чародійника Бориса Словиковича, копа, бачучи бить винним., спаленням огнем осудила***).

В иншому випадкові, відомих уже нам Якова Омельковича, сина його Кіндрата, дружину Кіндратову Ганну, Андруха Жуковича Лотиша й Параську Зінчиху „копа на горло осудили, щоб живих отих винувайців четвертовано і чверті по гостинцях поставлен о**^[1088]).

а) Що-до того, за які злочини копний суд ухвалював вироки на горло, то сюди належить, по-перше, злодійство взагалі.

Hanp., у справі покрадення пивного котла Кришто- фові Радзивілові та инших речей підданим його Старинським, відомого вже нам Валентого Очкаса „піддані Старинські. вся во­лость, на шибеницю., в зо гн а л и“ ^{[1089] [1090]).}

Зокрема, кару на горло громадський суд призначав за:

a) Покрадення коней.

Hanp., за покрадення коня Миколаєві Щербачеві, що Його вчинив Васько, син Юрія Черевка, громадський, суд „декрет свій винесли, щоб був так, як заслужив і право учить, на горлі караний** ^β).

b) Покрадення домашньої худоби.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення корови Еразмові Мушницькому й свині Грицеві, підданому його, „за добровільним признанням і (при) лиці явнім, того Матиса Кани- ківського копа вся на горло осудила"^[1091]).

c) Видрання бджіл.

Hanp., у відомій уже нам справі подрання бджіл манастирських Менських, коли Микита Плещич поволав брата свого Семена та сусіда Хому Микулича, а вони до тих шкод призналися, „вчинили старці і всі копляни межи собою раду... чим би ониї поволаниї... карані бить могли. А іж обачили тое, же ся кривди і шкоди не­малії всім волостям... так же і в кгрунті манастирськім подрання пчіл і шкоди од тих істих злочинців починилися, тогди присудили їх, з суду і права своего копкого, за та- ковиїїх учинки карати горлом“’).

d) Покрадення збіжжя. •

Hanp., у справі покрадення збіжжя Федорові Вабище- вичеві Плотницькому, Іванові Гораїнові й Полонії Калавуровій, коли на копі було доведено, що це вчинив возний енерал Іван Вабищевич Плотницький з жоною своєю Настею, громадський суд зазначених осіб, „яко з давна і явних злочинців, на горло сказав" *).

e) Далі, кару на горло призначувано ще і за кваліфікований кра­діж — за святокрадство. ‘

Hanp., у справі покрадення церкви Речицької на Берестейщині громадський суд Ігната та Якима Щучичів, „згідно з святою спра­ведливістю, а особливо зважаючи на попереднє підкопання й крадіж тої ж церкви, що вже на них доведено, як приличних святокрад- ців, на спалення... осудивши... назначили..." ^а).

³⁾ Окрім крадіжу, громадський суд призначав був кару на горло ще й за розбій.

Hanp., у справі „о забиття... Яна Гулевського, челядника... п. Константого Козмінського, і о забрання немало речей на золотих кільканацять сот" висаджені від архімандрита Кобрин- ського судді копні, узнали, „щоб усі оці чотири винні — Іменно Пархута Зінькович, війт Кобринський, Семен Деркач, Супрун Зінькович, Семен Кошмола на пробу були дані, і якщо на тур- турах признаються до забиття того челядника і до побрання речей, щоб сами, згідно з правом, карані бул и“⁴).

Хоча тут прямо й не сказано про скарання на горло, але це само собою ясно, бо коли за звичайний крадіж призначалася шибениця, то за розбій — забиття людини з метою забрати його майно — така кара більш відповідає тій кількості злої волі, що її вкладає людина в розбій, γ) Далі, кару на горло громадський суд призначав за спалення чужого майна.

Hanp., у справі „покрадення різних речей і спалення двору, шпихлера, в якому шпихлерові срібла, ціни, міди, сукень доро­гих... і инших речей також дорогих... на десять тисяч золотих", що належало Михайлові Кірдеєві, коли на громадському суді виявилося, що вчинили це Яків Омелькович, син його Кіндрат, жона Кіндрата Ганна, Андрух Жукович Лотиш і Параска Зіньчиха, „копа вислухавши, судили справедливе тих усіх... винними вчинили і на горло осудили, щоб живих тих винувайців було четвер­товано і чверті по гостинцях поставлено" ^ь).

*) Там-же, № 63; подібн. Вил. Арх. Сбор., т. ПІ. № 107; Tyszkiewicz,.Badania^u_l crop. 45.

’) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIlI, № 345; подіб. там-же, № 343.

=) Там-же, № 354; подіб. там-же. №№334, 385. 349. 350. 371; Apx. Юг.-Зап. Poc,, ч. 6, т. І, Додат., № 6.

⁴⁾ Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIlI, № 356.

’) Там-же, № 43Т, подібн. там-же №№ 69, 355.

Тут ми, властиво кажучи, бачимо збіг двох злочинів: крадіж і спалення, очевидячки, щоб замаскувати крадіж; але жадного сумніву немає, що на таку жорстоку кару, як чвертування, немало вплинуло і те, що злодії, щоб замести сліди, спалили приміщення, звідкіля ці речі вони покрали.

δ) Кару на горло громадський суд призначав також і за забийство людини.

Hanp., р. 1592 червня 27 дня возний Станіслав Вовк визнавав на Менському уряді, що ІЗ червня він був присутній при тому, як „водле листу судового копкого, в (р. 1592 травня 6 дня)... вида­ного... X о м и н а я, підданая... Вишневських, водлуг листу копкого... на двух підданих... Вишневецьких з с. Брода... на Лукіяна На­заровича а на Потапа Шовковина о забитті старця...

Знаємо ми ще й инший приклад, коли призначувано кару на горло за забийство людини, це в справі відомого нам урядника Яна Нетецького. Йому, крім крадіжу, дано було вину ще й за те, що він „Моск вити н а Степана без права обісив", „язик губячи, штоби не визнав, з ким би бурсовав в тім крадіжі". Ян Нетецький спитувавсь був відпертися, що він навіть і не був при тому, як міщани Озерецькі його повісили; але „тут же стоячи, війт із міщани Озерецькими повідили і визнали: іж ми посланця нашого прислали до тебе, Яне, даючи знати, же Москви- тина піймали у кліті з лицем; ти того ж часу, приїхавши до Озеран, Москвитина без жадного права обісив єси єго у неділю прошлую — еще не дав єси нам і обідів з’їсти, коли єсь єго вішав". У самому вироці Янові Нетецькому в справі крадіжу речей різних Дехтеревичеві й Леневичеві громадський суд не забуває додати:,,ти, Яне, із жоною своєю, ані сам на копі не бивав, і тих речей з которими вас тепер привели, у себе маючи, перед копою не пові­дали, але еще мало маючи на тім, і Москвитина, злодія,.приличного, безправне обісив, з тих причин і при тих речах, з которими есте тепер перед нас приведені, сказуєм вас обо їх на шибеницю, водлуг права нашого копного" '*).

Тут також ми маємо збіг двох злочинів—злодійство з одного боку, і безправне, себ-то без судового вироку повішення, хоч-би й злодія при- ^{[1092] [1093] личного, з другого. На.жаль, громадський суд не призначав окремої кари за злодійство й окремої за повішення злодія без суду, як цього вимагає сучасне право, тому ми й не можемо знати, якій карі підлягав-би He- тецький, як-би його не обвинувачувано ще було в злодійстві. Але з на­веденого ясно, що коли громадський суд обвинувачував Нетецького в повішенні злодія без суду, переводив вивідування про це на копі й у самому вироці згадав про сквапливе повішення Москвитина без жадного суду, коли копники ще обідів не встигли з’їсти, і, нарешті, при­значив кару, хоч і спільну з иншнм злочином, — то чинив він це цілком свідомо і, як каже прикінцеве речення вироку, „згідно з правом своїм копним“. А це дає підставу сказати, що громадський суд судив і ухва­лював вироки на горло за навмисне забиття — повішення злодія без жадного суду, дарма що таке забийство сталося з міркуваннів, які близько стосуються до крадіжу, а саме — щоб язик злодійський згубити, себ-то не дати, таким чином, злодієві спромоги виявити, з ким він бурсував у тому крадіжі: а він міг вказати, як на товариша свого, і на Яна Нетецького..}

Опріч того, громадський суд призначав кару на горло за забий­ство в зваді чи за так зване необережне забийство.

Вище ми вже мали нагоду наводити випадок циганської копи в справі Kacnpa Мартиновича, що в м. Гайні „вчинив бурду й зваду велику... в якому замішанні і ґвалті... жінка... Олександра Матисо- вича, будучи старою і зшарпаною, не дочекавши тижня, вмерла“. Свідки довели, що „за початком Kacnpa Мартиновича сталася та звада, ґвалт і замордування жінки[1094] [1095]. Громадський суд ухвалив такий ви­рок: „вислухавши свідків і доводу, як такого, що порушує спокій посполитий... і що через нього сталося замордування жінки... сказалисьмо (Kacnpa Мартиновича) на горло'⁴¹). На призначенні на копному суді кари за забийство ми так докладно спинилися тому, що в науковій літературі про копний суд зустрічаємо думку, ніби копний суд справ про забийство не мав права судити. Hanp., Олександра Єфименкова з цього приводу каже: „В справах про забийство копа иноді переводить тільки досудове вивідування, але иноді провадить і все (судове) слідство, — одначе не бачимо ні разу, щоб вона ухва­лювала остаточний вирок: мабуть, ці справи відходили від копи на,більший розсудок гродського суду*'*'²).

Дивна річ, що такої думки держалася людина, яка використала той самий XVllI т. Актів Виленської Apx Ком., звідки ми взяли вище- наведені випадки, крім Нетецького, про те, що копний суд судив і справи про забийство. Ф. І. Леонтович, навпаки, держиться того погляду, що „сказанню на горло... підлягали особи, винні в... забийстві" ³).

є) Нарешті, кару на горло громадський суд призначав за чарів­ництво.

Ми вже не раз наводили приклад, як κσrta за йарівниц^йо „водлуг звичаю стародавнього... oγħcm..j Бориса Сковзко-. вича спалить присудила"^,).

б) За другу кару, яку призначав громадський суд для винних, було карання на тілі²), яке теж звалося копним каранням³), каразню ⁴) а то й просто — биттям^ь), або хлостою ⁶).

Кара ця полягала в битті палицями, здається, дубовими, через те й уживали вислову „дубци (дубцями) хлостати" ⁷).

Биття, як кару, громадський суд уживав у вироках за крадіж.

Так у справі подрания бджіл манастирських Менських, при­значивши кару на горло Семенові Плещичеві і Хомі Микуличеві, громадський суд додав: „А што теж бил межи ними товариш їх третій Левон Мацукевич, которого они йейилисобі товари­шем бити у малій шкоді — тільки у т р о Я π⅛σΛax Цней- с ь к и х... тогди для того тому Левону одпустили есьмо карання горлом, а за тії трої п чоли, коториї он з тими товаришами своїми... Хомою і Семеном видрав первим виступком своїм, в ска­зали... есьмо ему за тое карання копное дать¹**).

З наведеного ми, між иншим, бачимо, що карання копне — биття призначали за малу шкоду, себ-то за незначний крадіж, надто коли винний попадався на такій шкоді вперше (виступком першим).

Биття, як кару, ми зустрічаємо за видрання бджіл, як у наведе­ному, так і в инших випадках⁹), за крадіж вола¹⁰), жита¹’), то-що.

в) За третю кару, до якої громадський суд присуджував винних, була кара на честі, ганьблива. Вона полягала в тому, Що, Wa¹StertHBiiiH на шйю знаряддя чи об’єкт злочину, водилй злочйн£Я S такому йигляді по прилюдних місцях. Кару цю скеровано на те, щоб виставити на ви­довище злочинця й тим вплинути на нього через почуття сорому, якого не може не відчувати злочинець, коли його проведуть по вулицях з об’єктом злочину чи знаряддям до нього, повітаним йому на шию.

Hanp., у справі подертя бджіл Якові Невмирецькому й иншим, громадський суд у м. Овручі винного Василя Думинського присудив до такої кари: „повісивши короб і лізиво на шиї, три рази коло ратуша провести прйсудліує йійціЬ тёНё- рішнього де к рету“ ^u).

Ми тут бачимо, що злодієві повісили на шию знвряДдй крадїлу— короб, куди він мед крадений складав (бо меду, мабуть, B⅛te Йе було) і лізиво — особливе приладдя з мотузка, за допомогою якого бортники лазять на бортні дерева.

^х) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVllI, № 2^2, подіб. Tyszkiewicz, „Йасіапіа*, crop. 46. ’) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIH, ? 434, 435.

³⁾ Tato-же, № 63. *) Там-же, № 226.

®) Арх. Юго-Зап. Poc., ч. 4, т. 1, № 59.

°) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVlll, № 412. ^т) Там-же, № 217. ’) Там-же, № 63.

⁹) Там-же, №№ 271, 434, 435. ^,0) Там-же, № 217. »•) Там-же, №№ 266, 412.

^ιs) Apx. Юго-Зап. Poc., ч. 6, том І, Додат., X» 132; подіб. Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIlI₁ №№ 266. 432.

В инших випадках вішали на шию крадене жито¹) й вуздечку*).

Наші матеріали дають нам підстави говорити, що до ганьбливої кари громадський суд присуджував тільки за крадіж.

Цей вид кари дожив до наших днів. Мені доводилося бачити р. 1917, як по вулицях Петербургу водили злодіїв з написами на плечах і на гру­дях — „я злодій*⁴.

Можливо, що цей вид кари означав позбавлення чести винного. Принаймні, ми маємо вказівку на те, що злодія присуджували на безчестя. Hanp., відомому вже нам Матвієві Івановичеві Серницькому, який, признавшися до крадіжу, виніс на копу крадені речі й при­правленого ключа, копа ухвалила такий вирок: „ми, вся громада... прихиляючися до святої справедливости і права посполитого і хо­чучи те мати собі, аби така сваволя погамованою бути могла... Матвія Івановича Серницького... в безчесті узнавши, шкоди... на добрах і на особі його⁴⁴ всказали ^д).

Вислів „в безчесті узнавши⁴⁴ виразно показує, що громадський суд визнав злодія за безчесного, але чи проявлено було те безчестя яки­мись видимими ознаками, наведений акт ясних вказівок не дає.

г) Нарешті, громадський суд накладав на винних кари на майні ї х — нав язки (штраф).

Hanp., у справі покрадення рогатої худоби Юхнові Гриневи- чеві громадський суд на Луччині ухвалив такий вирок: „ми і вся копа, заховуючися в тім водле обичаю права копного, за невихо- дження на право з Вольки Федорови, ку тому селу Вольці присудили за покрадення трьох волів і двох яловиць, яко за бидло доморослоє, п’ять кіп грошей литовських заплатити. А нав’язки другую п’ять кіп грошей вска­зали⁴⁴ ').

Ми бачимо тут, що поруч з відшкодуванням скривдженого, про що мова буде далі, громадський суд сказав нав’язку—штраф, рівний вартості шкоди; инакше кажучи, шкоду платили вдвоє, що тодішньою мовою мало назву шкоди с о в и τoi"^j).

Карі на майні полягали були не тільки в штрафі — заплаті грішми, а й у натурі.

Hanp., у справі покрадення чотирьох кіп пшениці з поля Ва­силеві Єловичеві, громадський суд, привівши слід до с. Брехова на Луччині, кілька снопів жита під самим селом знайшли, за невивід сліду всказав „на всім селі Брехов і осм кіп пшениці⁴⁴®). Нав’язку — штраф инакше звали виною.

Hanp., у справі подрання бджіл Юстинові й Лукіянові Богда­новичам Глібовцям, громадський суд визнав за винних Яна Жеб- ровського, Михайла Сеневича й Гаврила Горбачевських і „видертя

Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVlII. № 266. *) Там-же, № 432.

*) Ак. Вял. Арх. Ком., т. XVIB, № 441.

⁴⁾ Проф. Я с и и с к і й,,Акты", т. I, X? 244; подібн. Арх. Юго-Зап. Poc., ч. 6, т. І, № 91: там-же, Дод. № 123.

^l^) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, № 345.

*) Apx. Юго-Зап. Poc,, ч. 6, т. І, № 73.

пчіл до... Горбачевських... прикладає і за те видертя пчіл, як жа- лобливі собі цінували, кіп п'ять, а вини друг другу кіп п’ять" всказуе *)•

Грошову кару звали ще Й заплатою.

Hanp., р. 1572 травня 23 дня підданий кн. Марії Курбської Василь Квач з с. Осмигович на Волині оповідав возному, що „є м у копа судила на Терешку за его коня заплату чотири копи грошей і коня ему било за его коня дано"^[1096]). Віддача коня за вкраденого коня — це е відшкодування скривдже­ного, а заплата за коня чотири копи — це штраф за саме покрадення.

До майнової кари, нарешті, треба застосувати заплату за так звані инші шкоди, під якими треба розуміти всі ті шкоди, що підчас певного крадіжу сталися иншим скривдженим, у яких винних своєчасно не було викрито-

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення коня Іванові Крачковичеві, коли село Ситниця не поставила на другій копі при­рученого їм Маска, громадський суд ухвалив такий вирок: „ми вам (Ситничанам) Маска на першій копі у сороку копах приручили, жеби сте єго на другій копі ставили, а поневаж есте его не ста­вили, ми до вас тую шкоду насело платити прикладаємо, і за та- ковими свідецтвами і околичностями сказуем также і иншую шкоду, штотеж тими недавніми часи у під­даних же п. Куликівськогоу Домашівських — у Клишка _ клячу, у Євтуха —клячу, у Пася — клячу, а в Личках у Лазаря — клячу, в Острові у Мицька — клячу покрадено; і не раз... о тії коні копи збирали єсьмо і, не могучи ся вивідати, на дальший опит одложили; а іж тепер од вас же са­мих відомість маємо, же у своїм селі шкодців маете, ви будете і тії шкоди, водлуг сказу нашого, платити в и н н і“ ^[1097]).

Коли ще можна зрозуміти, що за неставлення на копі винного, село платить шкоду скривдженому, в справі якого копу зібрано, то платити й за всі инші шкоди, що під той час иншим людям сталися, і що по них винних не викрито, можна тільки як штраф, як додаткову до відшкоду­вання вину.

З усіх наведених прикладів ми бачимо, що громадський суд штраф призначав за крадіж.

На чию-ж користь ішов цей штраф?

Певна річ, що за тих часів, за панування приватного інтересу над публічним, коли від скривдженого залежало, як побачимо далі, звільнити навіть од смерти засудженого на горло злочинця — припускати думку, що майнова кара йшла на користь держави в особі місцевого уряду чи що, неможливо. Тому нічого дивного немає в тому, що кара на майні, до якої присуджував громадський суд, ішла на користь того скривдженого, що в справі його копу скликано. І ми бачимо, що це справді так і було.

Hanp., всказавши на горло відомого вже нам возного енерала Івана Вабищевича Плотницького й дружину його Настасю за покра- дення схованого в землю збіжжя, громадський суд додав: „і тую шкоду всю тим особам жалобливим совито... всказуем і п р и су ж а є м" ^,).

Наведені слова дають ясно зрозуміти, що шкода совита, подвійна, з певним елементом майнової кари, ішла на користь скривдженого.

Але, поруч з пануванням приватного інтересу почав виступати на кін і громадський інтерес, що можна вбачати хоч-би в тому, що май­нова кара йшла на користь не тільки скривдженого, а иноді й самої копи, суддів копних.

Вище ми мали нагоду наводити випадок, як у справі покра­дений коней Іванові Приймі, скривджений, заказавши на другу копу, сам не з’явився; громадський суд з цього приводу виніс таку ухвалу: „если би еще о тож на копу визвав і заказав, тогди первей нам всім, коплянам, і невинне обвинении вину, в Статуті описаную, за нестаннє своє... платить (повинен буде)'⁴ [1098]).

В иншому випадкові, у протестації Сави Гацевича Стахов- ського, що її він заніо р. 1686 червня 17 дня на Пинському уряді на Івана Гацевича, Федора Гриневича та Яна Варенича Стахов- ських, ми, між иншим, читаємо: „ви, обжалованиї особи, здавна одзиваєтеся суддями копкими і звичай таковий маєте за иестанноє і винноє воли брать, хто би на копу не ставав" “).

З наведеного ясно, що нестаннє й винне (коли на винного накла­дали майнову кару) йшло на користь суду громадського. Самий-же вислів „звичай таковий маєте" дхне доріканням і свідчить за те, що такого звичаю тільки-но почали вживати й він не набув іще загального визнання.

Отже, ми маємо таку систему кар, до яких засуджував громад­ський суд: кара на горло, кара на тілі, на честі (безчестя) й на майні (нав’язка — вина). Ми не бачимо тут кари, що так тепер поширилася — позбавлення волі, ув'язнення, хоч з попереднього ми знаємо, що громад­ський суд уживав ув’язнення копкого тільки як засіб, щоб не дати винному ухилитися від суду й виконання вироку над ним.

4. Які-ж кари громадський суд призначав за учасництво в злочині? Громадський суд поділяв учасників на дві головні категорії: фак­тичних злочинців і помічників-підсобників.

Hanp., у справі починення шкод Северинові Родзевичеві й його підданим громадський суд ухвалив такий вирок: „Ми, копа, вислухавши всіх кривд і шкод, а не одкладаючи тої копи нашої на дальший довід і вивідування, бо явне показалося, що від пана

ЯнаРабкаі помічника його п. Теодора Новнць-кого різним людям в різних претенсіях так у забранні збіжжя, сіна, кошів, котців і гатів великі кривди і незносні шкоди діються, до того і сами перед копою нашою не становилися й жадної відомости о собі не дали... п. Рабка за приличного і п. Теодора Новицького, яко помічника, за злочинців узнаем"¹). Коли ознака „приличний" може викликати сумнів, бо за прилич­ного вважали злочинця, зловленого як не тепер, то раніше з лицем, то в иншому випадкові фактичне учасництво злочинця названо „вчинком чинити", іцо жадного вже сумніву викликати не може.

Hanp., у справі видрання бджіл у ґрунті манастирськім Мен- ськім, коли на копі виявилося, що ту шкоду вчинили Семен Пле- щич, Хома Микулич і Левон Мацукович, а до них, за поволанням Семена Плещича, долучено було й брата його Микиту, громадський суд „присудили їх, з суду і права своего копного за таковиї їх учинки карати горлом. А што теж бил межи ними товариш їх третій Левон Мацукович, которого они менили собі товари­шем бити у малій шкоді — тільки у трох пчолах Цненських, а іж більшого доводу на него... не показалося, тогди для того тому Левону одпустили есьмо карання горлом, а за тії трої пчоли, коториї он з тими товаришами своїми.. Хомою і Се­меном видрав первим внступком своїм, в с к а з а л и... есьмо ему на тое карання копнов датр. А што теж еще Семен Плещич волав на брата своего Микиту Плещича, іж он з ним в тих всіх шкодах свідом бил, але вчинком з ними тих шкод не чинив і іж в тім сам не помагав, тогди старці і всі копляни з тих причин і того Микиту Плещича віль­ним од того вчинили"²).

Ми тут бачимо, що учасників взагалі акт називає товаришами; тих хто допомагав вчинити шкоду, — помічниками; фактичне уча­сництво — вчинком чинити, а голе знання про злочин свідомістю. Залежно від цього фактичні співучасники зазнають неоднакової кари; помічники-підсобники, надто коли вони вперше вчинили виступок, меншої, а голе знання — свідомість про злочин — наче зовсім не каралося.

Причетництво до злочину каралося слабше за саме учасництво.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення котлів на Овруч- чині, громадський суд, засудивши Матвія Артюшенка на горло, а на жону його й зятя Дмитра Вітринського наклавши обов’язок відшкодувати скривджених, додав:.,тому що (жона) о тім зло­дійстві відала... (і зять) знав о котлах крадених і мовчав, за що з тещею своєю хоч і не на горло за­служили, одначе биття гідні були" ³).

Ми бачимо тут, що покривання краденого суд скарав биттям_у а головного учасника — карою на горлі.

•) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIII № 423; подібн. там-же, №№ 55, 63, 67, 332, 374, 406; проф. Я с и н с к і й,,,Акты", т. II. № 9; Арх. Юго-Зап. Poc., ч. 4, т. І, № 59; там-же. ч. 6, т. 1, № 142; там-же, Додат., № 6

’) Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVIII, № 63.

⁵⁾ Apx. Юго-Зао. Poc., ч. 4, т. І, № 59.

Але поруч з цим ми бачимо, що за таку саму причетність до зло­чину громадський суд призначав кару, однакову з головним винуватцем, а саме:

а) За купівлю свідомо краденого.

Hanp., у справі покрадення освячених і инших речей з церкви Глинської на Пинщині, а також покрадення речей із свірна Кази- мірові Куликівському на копі було висвітлено, що злочин цей вчинив і крадені речі продав Пинхасові в Радогощі, та Бенціонові в корчмі Гнівчицькій, Андрій Литвин. Копа, засудивши його на горло і „зважаючи, що жиди, ставши особами своїми на... копі, признавали, що купували в того злодія речі крадені, стосуючися до права посполитого і слушности самої, при такім сказанню злодія на горл о, одного жида з тих жидів на горло в с к а з а л н“ ¹).

б) За втаювання й схов свідомо крадених речей.

Hanp., у відомій нам справі покрадення речей Мартинові Дехтеревичеві та Іванові Леневичеві, після всказання на горло Яна Нетецького й дружини його Ганни виявилося, що Ганна He- тецька деякі речі „дала в заховання Лаврику і, як вона сказала, ідучи на шибеницю, він того єсть свідом злодійства на­шого**. Громадський суд „над право раз і кілька питав Лаврика, аби не таїв речей крадених, припоминаючи ему о тії речі, іж ми на копу ся збираєм вже третій раз, а ти, биваючи з нами на копі, о тоє злодійство, що тепер у тебе бити повідають, пред ся таїш, ми, не хотячи такого злодійства межи собою міти, тебе всказуєм на тую ж шибеницю, як Яна і жону й о г о“ ^{[1099] [1100]).}

Мц бачимо, що громадський суд одною карою скарав як головного учасника, так і причетних до злочину осіб.

5. Чи припускала практика громадського суду заміну призначе­ної кари?

Ми, по-перше, бачимо, що кару на горло громадський суд заміняв карою на тілі.

Hanp., у відомій нам справі покрадення бджіл у грунті мана- стирськім Менськім. всказавши на горло головних винуватців і межи ними Мацуковича, додав: „а што теж бил межи ними товариш їх третій Левон Мацукович, которого они менили собі товаришом бити у малій шкоді — тільки у трох пчелах Цненських, а іж біль­шого доводу на него так од тих товаришів ободвох Хоми і Семена, яко і од людей сторонніх не показалося, тогди для того тому Леону одпустили єсьмо карання горлом, а за тії трої пчоли, коториє он з тими товаришами... Хомою і Се­меном видрав первим виступком своїм, в сказ а ли... єсьмо ему за то є карання копноє дать**^[1101]).

З наведеного ми бачимо, що копа ухвалює злодіям кару на горло; але, взявши на увагу, що Левон Мацукович попавсь у малій шкоді Й то першим виступком, одпустила йому карання горлом, призначивши

зате йому карання копне дати, себ-то биттям скарати. У даруванні гбрлом і призначенні замість цього иншої кари йи й вбачаємо заміну признане^[1102] ної кари. м

Далі, кару на горло громадський суд замінював на кару ганьбливу.

Hanp, відомому нам Василеві Думннському за подертя бджіл Якові Невмирецькому й иншим Громадський суд ухвалив такий вирок: „суд наш... купи людей, на те висаджених, узнавши уро- жоного Василя Думинського за винного, ухвалює, щоб урожоний Думинський, одбуваючи вини безправні, Статутом в розділі чотирнацятім, артикулі сімнацятім і п’ятнацятім, горлом ка­рати описані, одначе, звільняючи суд наш^од'смер­тельної кари, наказує... за виступок... повісивши короб і лізиво на шиї, три рази коло ратуша провеети“ ¹). Нарешті, кару на горло громадський суд замінював на заплату скривдженому його шкод.

Hanp., р. 1636 травня 13 дня на Берестейщині відбулася копа в справі починення різних шкод мешканцям села Березової Волі. Данило Омелянович до злочину признався; висаджені' судді визнали його за винного; але, „видячи того Данила в літах чоло­віка молодого, давали його, того то Данила... війтові ЛюбасЬкому ' і тим усім... (Любашівцям) і його отцеві Омелянові... на поруку, щоб шкоди, через того Данила вчинені, з маетности його заплатили, або отець його сам заплатив. На котрі слова... висаджених позволити не хотіли, на поруку брати, так і шкод за нього платить, повідаючи, що в нас той злодій мало мешкав і маетности своєї нігди не мав і не має; як заслужив, таку заплату нехай односить, ми його зрікаємся, о нім відати вже не хочемо. А п. Адамович, урядник Висоцький, і ті панове судді ті всі слова... возним і... стороною - шляхтою.... освідчив і тою всенькою копою, громадою людей, а потім... того Данила по­ставив (урядник) імістрові, всказавши його на горло, Д а в“ »).

Ми бачимо тут, що копа, через своїх висаджених суддів, визнавши Данила Омеляновича за винного й зважаючи на молоді літа його, за­пропонувала односельцям його, взявши на поруки, поплатити за нього шкоди; одначе односельці на це не згодилися й молодого злодія копа видала містрові до рук, щоб повісив його. Тут заміна кари на горло майновою карою не відбулася через незгоду односельців винного за­платити за нього шкоди.

6. Хоч як це дивно, а тоді громадський суд уживав тої форми карання винних, яка тільки за останніх часів набула собі загального визнання, а саме умовного осуду. Суть Його, як відомо, полягає в тому, що кари, до якої суд засуджує злочинця, він не відбуває під умовою, що протягом певного часу він не вчинить того самого або того-ж роду злочину. Громадський суд, як сказано, уживав такого умовного осуду.

Hanp., відомого вже нам Матвія Івановича Серницького, що з його намови парубок його з підробленим ключем скрав свірен

Петрові Прасоловичеві Островському, громадський суд, „за без­чесного узнавши, шкоди... на добрах його й на o∞6i його вска- з а вши", додав: „і еще кг ди би через причини і відомість не тільки його самого але й паробка, коториЙ би бути міг (сталося що) також (кгди) би і причиною якою в не­нависті з дому його в близькім сусідстві п. Петра Савича Островського й инших сусід—тоді вже, як власного злодія, згідно з правом посполитим, на горло показуєм*’)-

Ми бачимо, що копний суд призначає винному кару на горло під умовою, що як він іще спричиниться до злочину, чи то безпосередньо сам, чи то, за його відомом, парубок його, то кару цю буде над ним виконано; а якщо він більше злочину не зробить, то кара на горло, розуміється, не буде виконана.

В иншому випадкові, відомим нам Янові Рабкові та Теодо* рові Новицькому копний суд ухваліте такий вирок: „а так ми, копа, вислухавши всіх кривд і шкод, а не відкладаючи ту копу нашу на дальший довід J вивідування, бо ясно показалося, що від

п. Яна Рабка й помічника його п. Теодора Новицького різним лю­дям в різних претенсіях.- великі кривди і незносні шкоди ДІЮТЬСЯ, а до того що сами перед копою нашою... не становили і жадної відомости о собі не дали, в самій речі їх вздавши, п. Яна Рабка за приличного і п. Теодора Новицького, як помічника, за зло* чинців визнаємо і тою копою нашою першою А останньою, якби від пом’янутих осіб кривди і шкода кому-небудь і в чім небудь.. сталася, позволяемо: вільно такого злочинця, на вчинкові элапа вши, без розсудку коп­кого, не вдаючися до жадного права, як хотіти, ка­рати і з ним, як із злочинцем, поступувати і шкод своїх на добрах його правке п о і с к у в а т h^u,).

З наведеного ми бачимо, що громадський суд оголошує винних ніби no-за законом і дає дозвіл кожному скривдженому без розсудку копиого, як хотіти, карати, але під умовою, що від них комусь і в чо­мусь станеться ще шкода, себ-то, як вони вчинять злодійство ще раз.

Часу, протягом якого умовний вирок тяжитиме вад винним, наве­дені випадки не зазначають.

Але умовний осуд має й зворотний бік: якщо*ж засуджений умови не додержить і до призначеного терміну знову вчинить злочин той самий чи того самого роду, то, поруч з карою за новий злочин, він повинен буде відбути кару П за попередній. Цього додержувавсь і гро­мадський суд у своїй практиці: замінивши кару на горло на якусь нишу, громадський суд попереджує винного, що як він іще вчинить виступом, то відбуде ту кару, яку йому вперше призначили.

Hanp., Baoueei Думннському копний суд ухвалив такий вирок: „узнавши... Василя Думинського винним, ухвалює, щоб... Думннський, одбуваючи вини безправні, Статутом... горлом карати описані, одначе, звільняючи суд наш од смертельної кари, наказує... за BitcrynoK (з тим, одначе, попередженням, що як

в своїх виступках не перестане, горлом, за доведен­ням повторним, буде повинним), повісивши короб і лізиво на шию, три рази коло ратуша спровадити — присуджує міццю тепе­рішнього декрету" ¹)∙

Правда, тут ми маємо справу не з чистим видом умовного осуду, а з домішкою заміни призначеної кари на иншу; але ідея відбуття від- роченої кари під певною умовою — утриматися од злочину того самого чи того роду — копному праву, як бачимо, була відома.

7. Нарешті, копний суд ухвалював і альтернативні вироки.

Hanp., у справі почарування збіжжя Павлюкові Опанасовичеві, коли Петро Вишневський зрікся видати копі свою підданку Уршулю Тишківну, громадський суд ухвалив такий вирок: „Видячи ми теди упор і невидання чарівниці, маючи свідків.. пом’януту чарівницю на муки катівські... якщо признається, на спалення ска­зу є м о, а як не признається, то, згідно з Статутовим правом, нав’язкою сказали"^{[1103] [1104]).}

З наведеного ми бачимо, що громадський суд, ухвалюючи віддати винну на муки, ухвалює вирок, передбачаючи в ньому дві можливості:

1) винна до злочину признається—тоді кара на горлі, і 2) як-же не признається, то скривджений має її нав’язати за даремні муки.

8. Коли ми тепер звернемося до Литовського Статуту й порівняємо наведені вище норми копного права до норм Литовського Статуту від­носно кар, то побачимо, що Литовський Статут теж знає кваліфіковані кари на горло, а саме:

1) за забийство батька, матери, чоловіка й дружини:

„по рынку возечы, клещами тЪло его торгаты, а потом у мЪхъ скураный, усадившы до него пса, кура, ужа, котку — и тое все посполу въ міль завезавши, гдЬ наглубей, до воды утопити" ³).

2) Спалення вогнем — за підпалення міст і домів ^[1105])∙

3) Чвертування — слуги за забийство як невідомий йому був умовний та альтернатив­ній вироки.

З цього погляду громадський суд був суд поступовіший за дер­жавні суди з їх писаним правом.