ПЕРЕДМОВА.

Шостий випуск „Праць Комісії для виучування історії західньо-руського та українського права" складається з трьох відділів: розвідок, наукових звідомлень та зауважень, критики та бібліографії.

Розділ розвідок містить у собі п’ять дослідів.

Член-кореспондент Всеукраїнської Академії Наук М. О. Макси- м ей к о продовжує виучування „Руської Правди^u і результати своїх но­вих наукових дослідів, у цьому напрямкові, подає в статті Інтерпо­ляції в текстові поширеної Руської Правди.

Загальна думка М. О. Максимейка така. Різночитання в окремих списках Руської Правди вчені пояснюють звичайно неуважливістю пере­писувачів. М. О. Максимейко з цим не погоджується. Що правда, він припускає помилки й такого походження. Але, на його думку, поруч з ними, не аби-яку ролю відгравали й навмисні та свідомі зміни тексту. Це робилося з різних причин, щоб погодити текст Руської Правди з власним тлумаченням переписувачів і щоб зробити його приступнішим та зрозумілішим для читачів. Ось ці останні зміни M- О. Максимейко й підводить під поняття інтерполяцій. Поділяє він відповідні арти­кули з інтерполяціями на три групи, залежно од того,‘чи вони належать до права карного, чи то до цивільного та судочинства. В такому поряд­кові він їх і розглядає в свойому досліді, залишаючи, одначе, на боці Синодальний список, де інтерполяцій зовсім нема, бо переписувач цього списка, на думку М. О. Максимейка, переписував його чисто механічно, не дбаючи за те, чи розумітиме читач, чи ні. Наукову оцінку різних списків М. О. Максимейко одкладає надалі. Це він сподівається зробити в окремій розвідці.

Розвідка про інтерполяції в Руській Правді накреслює -нові »••• -

,..... _e. ю „суть

до тлумачення тексту памятки, і в цьому н безперечне

. цей іистй-

значіння.

докладніше

Друга розвідка, що торкається джерел права, це праця С. І. Бо­рисенка „Списки Литовського Статуту 1529 року".

Походження цієї розвідки таке. Року 1929 минає чотириста літ, як ЗО вересня 1529 року було заведено до правного вжитку Перший Литов­ський Статут. У звязку з цим, Комісія намітила була нове видання Першого Статута і підготувати його доручила свойому членові С. І. Борисенкові. Але незабаром виявилося, що критичне виучування тексту Литовського Статута, за сучасних умов, сливе зовсім для Комі­сії неможливе, ^,6o чимала більшість відомих списків Першого Статута переховується по закордонних бібліотеках та архівах. Окрім того Комі­сія довідалася, що в колах польських вчених теж поставлено на чергу дня видання Першого Статута. Все це примусило Комісію тимчасово відмовитися від попереднього плану видання, відсунувши його надалі, аж поки члени Комісії могтимуть працювати по чужоземних архівах. Тимчасом Комісія вирішила розпочати підготовчі студії до критичного видання Литовського Статута 1529 року, на підставі, найбільше, Литов­ської Метрики, що переховується тепер у Московському Древлехранилищі, та матеріялів, що зберегаються по різних бібліотеках Союзу. Для цього С. І. Борисенка двічі було відряджено до Москви. Окрім того він дослі­див так званий Слуцький список Литовського Статута, рукопис якого ласкаво надіслала була для користування Комісії улітку року 1928 Дер­жавна Бібліотека в Ленінграді. На підставі цього рукописного матеріялу, поруч з друкованим, і виникла праця С. І. Борисенка.

Наукове значіння й науковий інтерес Першого. Литовського Статута С. І. Борисенок добачає в тому, що Статут, замість низки місцевих прав, утворив єдине посполите право, до того-ж не скасував зовсім давніше звичаєве право й став за міцний ґрунт для розвитку дальшого в Литов­ській державі законодавства.

Перший Литовський Статут — пам’ятка науково ще мало дослі­джена. Тому перед тим, хто досліджує його, натурально виникає низка, різних питань, і дрібних, і кардинальних.

зр починає свою працю з історії кодифікації року 1529, але

- мало нового. Підкреслюючи, що автор проекта Першого Статута невідомий, C. І- Борисенок Припускає, що проекта могли були скласти правники-практики в господарській канцелярії бюрократичним способом. Тому зрозуміла ідеологічно-політична роля канцлера Гаштольда в цій справі. Але за автора проекта. Гаштольд не був. Проект Статута зустрів на соймі опозицію і в остаточній редакції був результатом бо­ротьби двох клас — феодальної аристократії та шляхти. Надруковано його ніколи не було. Правну силу він набув з ЗО вересня року 1529, причому йому було надано і зворотну силу. С. І. Борисенок потвер­джує це актами Литовської Метрики, що він їх використав в оригіналі.

Через які причини утворилися різні списки Першого Литовського • Статута? На це питання С. І. Борисенок дає таку відповідь. За стату­том кожну норму звичаєвого права, що нею поповнювано прогалину за­кону, треба було дописати після затвердження на соймі. Але це не здій­снювали. Кожен, хто мав у себе список Статута, доповнював його по-свойому. Це робили як урядовці, так і приватні особи. Так утворю­валися списки, які потім переписувалися і знову поповнялися. Таким шляхом повставали й місцеві списки Статута. Деякі з них збереглися,. і С. І. Борисенок науково їх розглядає. Поділяє він усі списки Статута на дві групі — коротку і широку. Першу він уважає за ранішу. Широкі-ж списки мають багато змін, поправок, додатків, нових артикулів. Деякі з цих артикулів можна встановити хронологічно. Найпізнішою датою для них автор визначає 1551 рік. Найцікавіші списки Статута, гадає автор, є ті списки, що їх уживали в господарському суді король та пани-рада.

Праця С. І. Борисенка, і через нові матеріяли, що він використовує, і через новий підхід до виучування першого Литовського Статута, треба сподіватися, не залишиться без сліду в історично-юридичній літературі і посуне надалі виучування першого Литовського Статута, яке фактично вже давно, стоїть на мертвій точці, і тільки за останні часи помічається деякий рух у цьому напрямку в українській, білоруській та польській історично-правничій літературі.

Стаття проф. М. М. Товстоліса порушує питання про „суть застави за Литовським Статут©м“. Автор розглядає цей інсти­тут за Литовським Статутом усіх трьох редакцій, а щоб докладніше з’ясувати правку природу застави за Литовським Статутом, він виучує також заставу за „Правами, по которым?» судится малороссійскій на­род?»", за „Сводом?» мЪстныхъ законовъ западных?» губерній", за пам’ят­ками магдебурзького права та джерелами давнього руського права. Судової практики, на жаль, М. М. Товстоліс не використовує. На його думку, Литовський Статут знає тільки одну_ч форму заставного права, а саме заставу. Її були викликали умови господарства та соціяльного життя литовсько-руської держави. Застава за Литовським Статутом одрізняється своєю істотою від заставного („залогового") права инших законодавств. Звязана вона з передачею володіння заставоємцеві, але це не було встановлення права власности і не призводило до про­дажу заставленої маетности, але вона залишалася „заставою" вічно, до викупу. Застава рухомого майна відрізнялася од застави нерухомого тим, що нерухомим майном заставоємець і користувався, тоді як рухомим він тільки володів.

Інститути цивільного права за Литовськими Статутами мало дослі­джені. Тому появу праці πρoφ. М. М. Товстоліса треба визнати за дуже вчасну, тим більше, що його погляд на інститут застави за Литов­ським Статутом відрізняється од поглядів инших дослідників історії права.

Праця πρoφ. М. Є. Слабченка „Паланкова організація Запорозьких Вольностів" безпосередньо продовжує його по­передню працю „Соціяльно-правова організація Січи За­порозької", що була надрукована в IU випуску „Праць Комісії для виучування історії західньо-руського та українського права". Для сврєї роботи автор вичерпав Запорозький Архів, що тепер переховується в Одесі. Деякі документи з нього він додає до своєї праці. У ній М. Є- Слабченко висвітлює організацію Запорозьких Вольностів, накрес­лює низку містечок-фобургів, що захищали столицю — „Січ" з різних бо­ків, з’ясовує адміністрацію в цих фобургах та паланках. Цих останніх він нараховує мало не 20. Так само докладно зупиняється автор на зи­мовниках та їхньому господарстві, поділяє їх на військові, курінні та во­лодільницькі. Останні належали окремим особам з старшини. В праці М. Є. Слабченка багато нових і оригінальних думок та висновків иноді спірних. Можливо, що деякі з них викличуть заперечення. Але в кож­ному разі праця М. Є. Слабченка є значний ступінь наперед у розроб­люванні економічної та соціяльної історії Запоріжжя, що остаточно по­риває з низкою давніших уявлінь про економічний та соціальний лад Запорозьких Вольностів.

Велика розміром праця Л. О. Окиншевича „Генеральна Рада на Україні-Гетьманщині XVH — XVIII ст. ст.“ має бути, як сам автор каже, спробою юридично схарактеризувати цю установу. Рада цікавить його як певний правний інститут з державними функціями. Як дослід юридичний, його написано на підставі догматичної аналізи юридичних даних, що дають матеріяли.

Дослід А. О. Окиншевича закінчує відділ розвідок у VI випуску „Праць Комісії". Далі йдуть Наукові звідомлення.

їх на цей раз два — І. Ю. Черкаського та А. О. Окиншевича І. Ю. Черкаський працює над устроєм та поступком правним козацьких судів на Гетьманщині. Використавши в Харківському Центральному Істо­ричному Архіві дуже багато матеріялів, І. Ю. Черкаський подає свої висновки в вигляді тез, не подаючи доводів, бо вони ввійдуть у його велику монографію на цю тему, над якою тепер автор саме працює. Але і в такому вигляді звідомлення І. Ю. Черкаського не позбавлено науко­вого інтересу, бо його тези пороблено на підставі дуже багатьох нових матеріялів, до яких ще не торкалася дослідникова рука.

А. О. Окиншевич був року 1918 відряджений до Москви та Хар­кова й працював там у Московському Древлехранилищі та Харківському Центральному Історичному Архіві. Завдання його було збирати архівні матеріяли для загальної праці про „Центральні установи України-Геть- манщини XVII — XVHl ст. ст.“. Конкретне-ж завдання було збирати ма­теріяли для першої її частини, а саме про Раду Генеральну, надру­ковану в цьому VI випуску Праць. У' свойому звідомленні Л. О. Окин- шевич подає цікаві факти з історії Гетьманщини XVII — XVIII ст. ст., покликаючись на джерела, де він їх знайшов.

V VI-му випуску Праць розділ звідомлень об’єднано з загальним розділом критики та бібліографії, бо вони тут споріднені: зауваження повстали на ґрунті критики окремих праць. Отож С. І. Борисенок пору­шує деякі методологічні питання в науці литовсько-руського права (він ужи­ває цього терміну), бо питання методології науки історії права, звичайно, повинні зайняти видатне місце в науковій праці Комісії над виучуванням західньо-руського та українського права. С. М. Іваницький робить свої зауваження, що-до магдебурзького права, на підставі огляду нових видань білоруських наукових інституцій, а П. К. Сосенко, критично розглядаючи невеличку розвідку Відаєвича, притягає новий матеріял і дає оцінку мет- рикальних книг, як джерела до історії права.

Критичний огляд та наукова оцінка праць з історії права і в VI ви­пуску з'являються з запізненням, бо стежити систематично та своєчасно за літературою з історії права, надто закордонною, Комісія ще й тепер не зовсім має змогу.

Тому, що VI випуск Праць розрісся, полеміку з приводу давньо­руських снемів, а так само протоколи засідань Комісії довелося одкласти до VII випуска. Зате, вважаючи на 10-річний юбілей існування Комісії (1919—1929 рр.) друкується короткий огляд діяльности Комісії за десять років по-українськи і, в скороченому вигляді, по-французьки. Огляда цього склав секретар Комісії А. О. Окиншевич на підставі даних, що збереглися (на жаль, не всі) в Архіві Української Академії Наук.

VI випуск Праць виходить між люди в рік,’коли закінчується 400-ліття з того дня, коли видано Першого Литовського Статута. Литов­ський Статут усіх трьох редакцій відіграв велику ролю в історії західньо- руського та українського права. Через те знаменному ювілеєві першої його редакції й присвячується цей черговий випуск Праць Комісії, яка одним із головних своїх завдань має, між иншим, виучувати Литовські Статути та їх ролю в історії права.

Академик Николай Василенко, Голова Комісії для виучування історії західньо-руськогота українського права.