ОСОБЛИВОСТІ ВІЙСЬКОВОГО БУДІВНИЦТВА В ЗУНР
Микола Володимирович Кравчук
кандидат юридичних наук, доцент, доктор права УВУ, завідувач кафедри теорії та історії держави і права Тернопільського національного економічного університету (м.
Тернопіль)Питання про місце та роль власної армії (війська, збройних сил) в українському державотворенні впродовж тисячолітньої історії (від Київської Русі, Галицько-Волинського князівства через Козацьку державу до Української Народної Республіки та сучасної незалежної держави) завжди займало ключове місце. Особливо важливим і цінним є досвід створення Армії у відновленій Українській державі на початку ХХ ст., в Українській Народній Республіці та в Західноукраїнській Народній Республіці. Оскільки від стану військової потуги українців у повній мірі залежало існування національної держави. Адже саме армія виступає і слугує головним чинником і гарантом національного, державного суверенітету, забезпечує одну із сутнісних ознак держави. Це положення закріплене в сучасному Основному Законі країни. Зокрема, в ст. 17 чинної Конституції України зазначено: “Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України’”. Деталізована ця функція в ст. 1 Закону України “Про Збройні Сили України”, де вказано, що Збройні Сили України це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Та, на жаль, при виникненні загрози національній безпеці і суверенітету через сторіччя, на початку ХХІ ст., Збройні Сили України виявилися не здатними виконати свій конституційний обов'язок, захистити Україну. Внаслідок проведення “гібридної війни” північною сусідньою державою була анексована територія України - Республіка Крим і захоплені частини територій Донецької і Луганської областей.
На думку експертів, лише захисники-добровольці зупинили агресора від повномасштабної війни. Тож-бо історичний досвід державних будівничих УНР, ЗУНР не став дороговказом сьогоднішнього державотворення. Отже, висвітлення особливостей формування Армії ЗУНР буде повчальним для сучасних державників, запорукою нинішньої ефективної політики у військові сфері.Вказана тема знайшла своє опрацювання у наукових розробках, як вітчизняних науковців, так і дослідників діаспори. Зокрема, у наукових розвідках В. Великочого, В. Вериги, В. Гордієнка, М. Гуцуляка, О. Думіна, Я.Дашкевича, Б. Гнатевича, О. Карпенка, М. Кугутяка, В. Кульчицького, К. Левицького, М. Литвина, С. Макарчука, С. Ріпецького, М. Стахіва, О. Субтельного, Б. Тищика, О. Удовиченка та ін. Та, не зважаючи на великий масив наукових досліджень, присвячених Західноукраїнській Народній Республіці, повномасштабної праці щодо військового будівництва ЗУНР вченими ще не вироблено. Особливо це стосується правових засад створення і функціонування Української Галицької Армії.
Тому метою цієї наукової розробки стало висвітлення особливостей військового будівництва Західноукраїнської Народної Республіки, яке є актуальним для незалежного національного державотворення. Детальний аналіз документів, наукових розробок вказує, що військо в українському державному будівництві займало визначальну роль, оскільки було його генератором. Часто армія виникала раніше самої держави. Така ситуація спостерігається і за розбудови української держави на Західних землях України. Так, у створенні Західноукраїнської Народної Республіки рушійною силою стали Українські Січові Стрільці. Виступ десятків тисяч галицьких українців добровольцями для визволення України окрилив весь народ. Створення першої української частини - Легіону Українських Січових Стрільців (УСС) у складі австрійської армії було справді подією великого значення, оскільки ще з часів запорізького козацтва, Хмельниччини та Полтави 1709р. Україна свого війська не мала. А національне військо - це не лише реальна, організована сила будь- якого народу, держави.
Це і надія, символ захисту незалежності народу, втілення його свободи навіть тоді, коли немає потреби з кимось воювати (дет. див. КравчукМ. В. Українські Січові Стрільці. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998. 40 с.). Саме з ініціативи проводу військових старшин УСС, які об’єдналися у Центральний Військовий Комітет (далі - ЦВК), керівний орган Української військової організації, та за наполегливою пропозицією сотника Д Вітовського було прийнято рішення про проголошення 1 листопада 1918 р. у Львові Західноукраїнської Народної Республіки, всупереч нерішучій позиції галицьких політиків. Цей сміливий план військовиків був успішно ними реалізований і 1 листопада о 4 год. ранку на Львівській ратуші замайорів жовто-блакитний національний прапор, а о 7 год. Д. Вітовський доповідав К. Левицькому про встановлення в цілому місті української влади.Доречно підкреслити, що ще в грудні 1917 р., на другій нараді старшин УСС, з ініціативи Д, Вітовського був затверджений детальний план побудови Української Армії на Західній Україні, розроблений Д. Палієвим, кінцевою метою якого була побудова самостійної України.
Отже, основою створення війська ЗУНР - Галицької Армії (далі - ГА) слугував Легіон УСС. Це невелике кількісно, але сильне своїм духом, готовністю до самопожертви в ім 'я здобуття Україною своєї держави, формування, яке, пройшовши вишкіл за чотири роки на полях Першої світової війни, стало першорядною бойовою одиницею. Його діяльність була найкращою пропагандою ідеї опори на власні сили і збройну боротьбу за Українську державу.
УСС вписали в історію Української Держави славетні сторінки, три з них найбільш значимі: по-перше, Січові Стрільці стали завершальним актом галицько-українського відродження; подруге, вони своєю самовідданою, героїчною боротьбою забезпечили створення незалежної держави - Західноукраїнської Народної Республіки; по-третє, їхня жертовна, невтомна участь у визвольних змаганнях українського народу в продовж 1917-1921 рр.
Отже, ЦВК для боротьби за українську державність під своїм проводом об'єднав у той час військовий потенціал чисельністю 60 старшин і 2400 стрільців, які здійснили Листопадовий чин.
Така ж колосальна робота зі створення окружних військових команд була проведена у всій Галичині, зокрема: в Перемишлі, Коломиї, Золочеві, Станіславові, Ярославлі, Журавцях та інших містечках, а за рішенням Української Національної Ради із Чернівців до Львова відкликався Легіон Українських Січових Стрільців.Особливістю розбудови Армії ЗУНР було також те, що вона відбувалася в ході польсько-української війни. Уже в день проголошення української влади у м. Львові, поляки почали протидіяти українцям, відбулися перші збройні сутички між поляками і українцями, впали перші жертви. Цей день став початком жорстокого військового протистояння між польськими та українськими військами (дет. див. Кравчук М. Польсько-українська війна та Українська Галицька Армія. Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ ст. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 21-22 листопада 1996р. та у авторській монографії Правові основи будівництва національних Збройних Сил України. Івано- Франківськ: Вид “Плай”; Видав.-поліграф. т-во “ВІК”, 1997р.”). Галичина у збройному конфлікті з переважаючими силами польських агресорів залишалась одинокою, оскільки політичне соціально-економічне становище у Східній Україні не сприяло її допомозі у цій війні. Ось тому створення регулярного війська здатного відстояти суверенітет держави, вже з перших днів стало важливою ділянкою державного будівництва ЗУНР.
Відповідно до авторської періодизації, важливого інструментарію наукового апарату, розбудова ЗУНР та її збройний захист відбувався впродовж чотирьох періодів: перший період - з 1 листопада 1918 року до 21 січня 1919 р., що охопив бойові дії між українською більшістю і польською меншістю Східної Галичини. Швидка й ефективна мобілізація дала змогу українцям здобути чисельну перевагу військ і змусити поляків оборонятися; другий період - з 22 січня до 6 червня 1919 р. окреслив події упродовж березня, квітня, травня 1919 р., де війна переросла в активні бойові дії між військовими формуваннями галичан і польською армією; прийняття Польським сеймом 22 травня п.р.
рішення про приналежність Східної Галичини до невіддільної частини Польської держави. Переломною операцією цього періоду стало розгортання проти ЗУНР армії ген. Ю. Галлера, яка розірвала облогу Львова і відтіснила знесилену УГА до р. Збруч.; третій період - з 7 червня до 16 липня 1919 р. - охопив мобілізацію під Чортковом матеріальних, духовних і фізичних ресурсів УГА, що забезпечило організацію і проведення успішного контрнаступу новим командувачем ген. О. Грековим на українсько-польському фронті; четвертий період - з 17 липня до 16 листопада 1919 р. - окреслив відступ УГА за р, Збруч та бойовими діями спільно з Армією Директорії УНР і завершився підписанням договору командування УГА генералів О. Микитки та Г Цирица з представником Збройних Сил Півдня Росії (далі - ЗСПР), за яким УГА переходила у повне розпорядження Командування ЗСПР.Особливістю даного військового будівництва було те, що влада ЗУНР визнавала формування власної Армії найважливішим завданням держави на відміну від соціалістичного проводу Центральної Ради, яка засуджувала створення будь яких армій, в тому числі і власної, а після початку інтервенції більшовицької армії проти УНР схвалила рішення Генерального Секретаріату про розпуск кадрової армії і формування української міліційної армії.
Ось тому Уряд ЗУНР, в короткий строк провів низку важливих заходів, проголосив звернення до народу: “До населення міста Львова”, “Український народе”, які були спрямовані на захист своєї держави, піднесення бойового духу і заклику українців до вступу в армію. Були призначені Начальні команданти Українського війська: 1 листопада - Д. Вітовський, 5 листопада його змінив Г Косак, 9 листопада призначено - Г Стефаніва. Кожним з них було підвищено боєздатність і дисципліну ГА, організовано матеріальне забезпечення, посилена кадрова робота з особовим складом та проведена структуризація військ. Часта зміна начальних командантів ГА пояснювалася складністю військового стану та відсутністю у галицьких старшин досвіду управління великими військовими формуваннями.
5 листопада закликом “Під Оружжя” було оголошено мобілізацію до лав Галицької Армії добровольців. 9 листопада у складі уряду був утворений Державний секретаріат військових справ (ДСВС) на чолі з отаманом Д. Вітовським, який провів реєстр всіх старшин-українців з відміткою їх звання, освіти, військових спеціальностей; здійснив паспортизацію та облік всіх споруд, казарм, військового майна, зброї тощо. 13 листопада ДСВС своїм Розпорядком IV ввів мобілізацію чоловіків віком від 18 до 35 років, затвердив поділ території на області та округи, запровадив військову присягу. На початках хактерними для Армії ЗУНР були: перешкоди в управлінні, відсутність чіткої одноманітної системи формування регулярної армії, що призводило до стихійного створення частин і підрозділів, переважно з ініціативи окремих старшин. У цей час тактичною одиницею була група у складі 3-5-ти куренів піхоти і 2-3-х батарей і відділу кінноти, що призводило різноманітність військових структур. У січні -лютому, завдячуючи допомозі УНР військовими частинами, озброєнням, кадрами та поповненням добровольцями з австрійської армії, рішенням ДСВС було проведено реорганізацію Галицької Армії під керівництвом її нового командувача, запрошеного із Києва, ген. М. Омеляновича-Павленка та начальника штабу полк. Є. Мишковського. Саме вони внесли найбільший вклад у розбудову Армії ЗУНР. Зокрема, і з військових груп були сформовані три корпуси по чотири бригади в кожному, артилерійські і кінні частини та частини технічного та тилового забезпечення, з доданими до корпусів авіазагонами. Така організація надавала ГА мобільності і забезпечувала можливість діяти кожному корпусу автономно. Також зміцнила Галицьку Армію наступна реорганізація у травні, липні п. р., відповідно до якої бригади структурно складались із трикурінних полків і додатково був сформований 4-й корпус. Чисельність ГА після реорганізації становила 60 тис. вояків, у порівнянні з 15 тис. складом військовиків на кінець 1918 р. Українська Г алицька Армія - це перша кадрова Українська Армія.За твердженням О. Удовиченка Українська Галицька Армія була боєздатна регулярна армія з одноманітним, національно свідомим, з палкою любов 'ю до рідного краю особовим складом. Це була селянська армія, вояки якої не були вражені революційним духом, були невибагливими і радо виконували накази старшин. Командний склад УГА був різноманітний. Переважна більшість вищого командного складу та офіцери генштабу були німці та австрійці, елемент знаючий, працьовитий, енергійний, які чесно виконували свої обов'язки. Їм характерні наступні риси: організованість, нахил до муштри і караність навіть у дрібницях, акуратність, упертість і витривалість у боях суцільним фронтом, порив в атаці, але без належного завзяття та настирності довести її до кінця [3, с. 80-81].
Висновок. Поразка Армії ЗУНР сталася внаслідок різних причин, але головною з них було: ігнорування світовими державами і, в першу чергу, європейськими країнами, найсуттєвішого права кожної нації - на самовизначення, зокрема, права українців Галичини мати власну державу. По-друге, саме відсутність тилової бази необхідної для всебічного матеріально технічного забезпечення УГА було негативним фактором її боєздатності, про що підтвердила Чортківська офензива.
По-третє, вагомим чинником у військовому будівництві також була відсутність єдності між українцями, що знесилило їхню потугу у боротьбі за утвердження Української Держави, що і призвело до її втрати.
Література:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р., в редакції від 30.09. 2016 р. URL.http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96 %D0%B2%D1%80
2. Про Збройні Сили України: Закон України від 6 грудня 1992 р., в редакції від 26.05 2018 р.
3. Удовиченко О. І. Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921рр.