Огляд архівних матеріалів з історії західньо-руського та україн­ського права, що переховуються у Древлехранилищі Москов­ського Центрального Архіву (по 1-ше лютого року 1926).

(Знідомлсння про командирунамня до Москви).

I. Матерія ли з історії західньо-руського права: 1) Литовська Метрика колишнього Архіну Міністерства Юстиції. 2) Польські справи з колишнього Архіву Міністерства Закордонних Справ.

II. Матерія л и з історії українського права: 1) Справи москов­ських центральних установ, іцо завідували Україною. 2) Справи ituiunx московських цен­тральних установ, цікаві для історії України та історії українського права. 3) Справи,Малоросійського Приказу**. 4) Книги «Київського стола** („повыгья**). 5) Справи „Малоро­сійської Експедиції та Колегії Закордонних Справ". 6) „Малоросійські справи** з колиш­нього Архіву Міністерства Закордонних Справ. 7) Справи про „Малоросію** та про „Польщу** колишнього Державного Архіву. 8). Переписні українські книги. 9) Справи місцевих україн­ських установ: а) матеріяли у справі наказного гетьмана Павла Полуботка; б) книги Кан­целярії Міністерського Правління; в) книги Малоросійської Колегії; г) справи дореформ- них українських установ.

За часів передреволюційних ті дослідники західньо-руського права й держави, котрі не обмежувалися на тому, що вивчали друковані мате­ріяли, ба розглядали також матеріяли архівні, неминуче мусіли скеро­вувати свої праці до колишнього архіву Міністерства Юстиції в Москві. Ті-ж, котрі цікавилися міжнародньою політикою західньо-руської дер­жачи. крім того вдавалися ще й до колишнього архіву Міністерства Закордонних справ у Москві. Тут працювали Бершадський, Владімірський- Буданов, Любавський, Пічета, Довнар-Запольський, Ясінський, Лаппо, Максимейко, Малиновський...

А що-до історії України (взагалі її, зокрема, історії українського права, ще Карпов у свойому „Критическому обзорй разработки главны.™ русскихъ источников!». до исторіи Малороссии относящихся⁴⁴, слушно зав­важив.

Але здебільшого вони стосуються до діловодства колишніх росій­ських установ, і цікаві і для української, і для російської історії; це — матеріал для історії російської політики що-до національних меншостей і з цього погляду має і історичну й політичну вагу для всенького CPCP. Ця більшість архівних матеріялів з історії України та зокрема з історії західньо-руського й українського права, можливо, залишиться і надалі в Московському Древлехранилищі, й проща українських істо­риків та істориків права до Москви не припиниться. „Огляд", що ми його подаємо, призначений бути за провідника тим прочанам, що не досить ознайомлені з архівними скарбами Древлехранилища.

І.

Матеріяли з історії західньо-руського права.

1. Литовська Метрика.

Найбільше архівних матеріялів з історії західньо-руського права скупчено в..Литовській Метриці", що зберегається в колишнім архіві Міністерства Юстиції. Є друкований опис,.Литовської Метрики", що його склав архівіст Пташицький ’). Розподілу справ „Литовської Метрики" по групах, що його запровадив Пташицький, додержується й офіційна „Памятная книжка" колишнього архіву Міністерства Юстиції.

Матеріяли цих груп торкаються також і великого князівства Литов­ського перед і по Люблинській унії і королівства Польського. Для історії великого князівства Литовського (отже, для історії західньо- руського права) особливу вагу мають справи перших чотирьох груп. Справи цих груп стосуються до різних місцевостей всієї території ко­лишнього великого князівства Литовського; зокрема, стосуються до тієї частини, що виникла з південно-західніх давньо-руських земель і потім склала Правобічну Україну. Отже, в 5-ій та 6-ій книгах „Переписів" уміщено описи українських та волинських замків; по книгах „Записів" — привилеї на уряди, землі та людей Волини, Поділля, Київщини, на магдебурзьке право Луцькому, Київу та иншим південно-західнім містам, а також „посольства" та „листи", що в їх раз-у-раз мова мовиться про засоби охорони супроти турецьких і татарських нападів на південно-за- хідню околицю великого князівства Литовського; по книгах судових справ—

’) Описпиіс кііні'ь и актові» Литовсхсй Метрики. Сііб. 1887. судові вироки господаря та панів-рад у справах, що в їх сторонами виступали волинські та київські князі й пани, земянн, бояри, міщани, волосні люди, то-що.

Багато дослідників історії західньо-руського права та історії ’ вели­кого князівства Литовського користувалися з архівних матеріалів Литов­ської Метрики. Чимало з цих матеріалів уже й надруковано. Друкували їх і наукові установи і приватні особи (Петербурзька Археографічна Комісія по „Актах* Западной. Россіи", Київська Комісія для розгляду давніх актів у „Архиві Юго-Западной Россіи⁰, Московське „Общество исторіи и древностей Российских*" в його „Чтеніях*", професори — Бершадський, Любавський, Довнар-Запольський, Максимейко, Малнновський та инші). На особливу уваї-у заслуговують видання Петербурзької Археографічної Комісії в „Русской Исторической Библіотекі*^{[3] [4] [5]: тут у тт.}

По-при все те, багато з архівних матеріялів Литовської Метрики наукові дослідники ще не опрацьовували, й вони не надруковані; вони дожидають дослідників у місці свого переховування -в Москві, в ко­лишнім архіві Міністерства Юстиції (нині „Древлехранилище"). Зміст ма­теріялів зазначено в поданому „Описаній" Пташицького; тож немає потреби докладно спинятися на цьому питанні.

посланникові» и гонцов* сі» разными государственными ділами; 2) погра­ничные съ обЪихъ стороні» как?» для мирных* договорові» и размена пленных?», такт» для обидных* и межевыхь ділі» с?»1зды послов?», судей и комиссаров!?*. Усього у цій групі 255 книг.

„Реєстрі» И. Польскаго двора старых* літі» ділам?», в?» столпах?» на­ходящимся, съ 1462 по 17С0 годъ“. Усього 270 пачок.

,.Реєстрі» Ш. Польскаго двора новых?» літі» ділам* сі» 1700 по 1742 годъ“. Усього 231 пачка.

„Діла Польскаго двора съ царствования Императрицы Елизаветы Петровны. Министерская корреспонденція⁴⁴. Пачки 232—361.

Найцікавіші для нас справи перших двох груп, себ то справи давніх років книгами та стовпцями. Ці групи зберегають документи про дипло­матичні стосунки з Москвою великого князівства Литовського за часів його політичної самостійности. Декотрі з їх уже надруковано.

Окремого реестра присвячено справам „пограничных?, с?» Польским?, дворомі, комиссій". Справи декотрих комісій торкаються українських кордонів; такі комісії: Малоросійська (1737 1762 ρρ.), Брацлавська

(1749—1763 рр ), Білоцерківська (1758—1759 рр.).

3. Справи Приказу князівства Литовського.

1656-го року частину території великого князівства Литовського прилучено до Москви: західньо-руські міста—Смоленськ.

II.

Матеріали з історії українського права.

1. Справи московських центральних установ, що керу­вали Україною.

І. Одколи Україну сполучено з Москвою, на черзі стало питання про організацію українського самоврядування та про ту центральну установу в Москві, що вона мала-б керувати „Малоросією^44,)∙ себ-то

’) По MocKOHCbKHX офіційних актах України нцоді зветься Військом Запорозьким, але частіш Малою Росією, або Малоросіян», а людність її — малоросійським людом.

Україною. Органи самоврядування залишились ті самі, що вже втвори- лися історично: гетьман, військова старшина та рада; і центральною установою залишивсь той-таки Посольський Приказ, що він узагалі за­відував справами про стосунки з чужоземними державами ще перед тим, як Україна сполучилася з Москвою. Гетьман, військова старшина та рада на місці. Посольський Приказ у центрі — ця первісна схема, в дальшому, підпадає змінам, що відбуваються за тим самим певним напрямком з певною метою: московський, а згодом петербурзький уряд неухильно прагне позбавити Україну будь-якої політичної самостійности, обер­нувши її на звичайну провінцію єдиної централізованої держави. Тому самоврядування поступінно обмежується, й, кінець-кінцем, його' заступає місцеве управління на загальний взірець; з-під керування центральних установ міжнароднього управління Україна переходить під керування уста­нови внутрішнього управління.

Одколи Україну сполучено з Москвою, центральною установою, що завідувала Україною, був Посольський Приказ. Року 1663 го за­сновано особливий „Приказъ Малыя Poccih^m, або,.Малороссійскій*⁴. Покли­кання на 1663-ій рік, що цього року засновано Малоросійського Приказа, збереглося в одній з малоросійських справ колишнього Московського Архіву Міністерства Закордонних Справ Тут зазначено: „въ прошлых ь год!хъ, по царскому указу. Приказ і» Малыя Россіи в!домъ былъ пріїздьі гетманскихъ посланцеві) и гонцовъ въ Посольскомъ Приказ!; а въ 171 году, по указу блаженныя памяти великаго государя, а при сидіньи боярина Петра Михайловича Салтыкова учинень Приказу Малыя Россіи вновь, и д!ла, которыя были въ Посольскомъ Приказ!, взяты вь Малороссійскій Приказь’ ’)• Як самостійна установа. Малоросійський Приказ існував до 1667-го року. 17-го червня 1667-го року звелено „Малороссійскіе го­рода и всякіе д!ла, Владимирскую и Галицкую четь выдать в Посоль­ском Приказ!» боярину Ордин>-Нащокину и думнымъ дьякамь Герасиму Дохтурову, Лукьяну Голосову и дьяку Ефиму Юрьеву*. Малоросійський Приказ увійшов до складу Посольського. Але від початку 1669-го року знов відокремивсь: звелено завідувати їм думному дворянинові Артемонові Сергієвичеві Матвієву. 1671-го року тому-ж таки Арт. Серг. Матвієву звелено завідувати Посольським Приказом, „и быть съ нимъ дьякамъ Бог­данову и Познышеву и Малороссійскаго Приказу д!ла выдать же, а си- д!ть въ Посольскомь Приказ!**. Одтоді Малоросійській Приказ не виходив

^j) Малороссійскій діла старыхъ Λ⅛τb М. А. М. И. Д., πa∙∙κa 10, роки 1654 — 1690, ч. 31. із складу Посольського Приказу. Отож року 1676 думний дяк Ларіон Іванович Іванов та його товариші дяки Бабинім, Украинцев і Домнім за­відували Посольським. Малоросійським, Новгородським Приказами, а також Володимирською та Галицькою четтю. Року 1677 Новгородський Приказ, Володимирську та Галицьку четь звелено передати бояринові Ів. Мих. Милославському, а „Посольскій и МалороссіЙскій Приказы выдать дьякамъ думнымъ Ларіону Иванову, Василію Бабинину, Емельяну Украинцеву. Петру Долгово rto прежнемуРоку 1680 звелено Посоль­ським та Малоросійським Приказами й деякими иншими установами за­відувати бояринові Вас. Сем. Волинському, а року 1681 тому-ж-такн Волинському вкупі з думним дяком Українцевим. Од 1682-го до 1689-го року за голову Посольського Приказу був князь Вас. Вас. Ґоліцин; він-таки керував Приказами „Великім и Малыя Poccih^m. Наприкінці XVII віку (з 1689-го до 1699-го року) на чолі Посольського та Малоросійського Прнказів був думний дяк Украинцев. Від початку XVIII-ro віку боя­рин ф. О. Ґоліцин (1700—1706), а за ним граф Гавр. Іван. Ґоловкін (1707—1720).

Коли в XVlII-ому віці од Посольського Приказу відокремилася Похідна Посольська Канцелярія, завідувала вона також і малоросій­ськими справами ’)•

Так було в XVII-OMy й од початку XVIΠ-ro віку. Окрім того, в ті часи українські міста, як зміцнені пункти, що в них перебували військові люди, були в завідуванні Розряду. Коли повстали Колегії, Україна перейшла, що-до завідування, до Колегії Закордонних Справ, яка виникла замість Посольського Приказу. Згідно з „опредф>л!ніемь Кол- легіи Иностранных!» ДЪлъ", що його склав Петро Перший, вона мала скла­датися з чотирьох експедицій чужоземних справ й особливого відділу, що він, окрім инших справ, завідував ще й зносинами з українським гетьманом. Цей відділ — згодом Публічна Експедиція. У складі його, очевидячки (як і в Посольськім Приказі), було „Малороссій- ское по вытье'*. Помітно це з того, що українські справи переда­вались із Малоросійського (або Гетьманського) повиття Посольського Приказу або Колегії Закордонних Справ, а часом з Публічної Експе­диції (див. книги „Малорос. Зкспедиціи“ чч. 1746, 1751, 1752, 1754, 1786, 1806, 1833. 1843. 1849, 1859).

II. Той факт, що Україна перебувала в завідуванні установ, утворених за-для зносин з чужоземними державами, промовляє за те, що визна­вали її політичну самостійність. Але поступінно обмежувати цю само­стійність почали здавна: поруч органів місцевого самоврядування - геть-

‘) Л. О. Окнншевич („Праці комісії для вивчення історії зах.-рус. та українського правя", нип. I, crop. Ill) зазначав „Малоросс.ійскую Канцелярію", що її мабуть було засновано близько року 1717, м викликується на лист канцлера Ґолоокінп до гетьмана Скоропад­ського. Иншнх указівок на Малоросійську Канцелярію того часу нема. Можливо, канцлер Ґоловкін мав на думці Посольську Канцелярію, що на чолі її він стояв, як голова Посоль­ського Приказу, й де, мабуть, був відділ українських справ?

мана та військової старшини з’являються воєводи з Москви з військовою залогою, спочатку в Київі, згодом по инших українських містах; разом з воєводами з’являються воєводські „ізби“; за наказом з Москви пере- водять переписи людности міст, сіл, слобід та хуторів. Московський уряд утручається у вибори гетьмана та військової старшини; призна­чаються окремі міністри бути коло гетьмана як „недрімливе око⁴* мо­сковського уряду й т. д. Петро Перший з його самовладними нахилами в жадному разі не був охочий підтримувати українську самостійність. Наприкінці його царювання, 29-го квітня року 1722, видано було указа: бути „Малоросії⁴⁴ під завідуванням Сенату (П. С. 3., VI₁ 3989). Це зна­чить, іцо „Малоросію** перестають уважати за державу й мають за зви­чайнісіньку собі провінцію, тож і завідувати нею має не Колегія Закор­донних Справ, а загально-державна установа Сенат. Незабаром по цьому, 16-го травня того-таки 1722 року, побіч гетьмана Скоропадського, заведено у Глухозі Малоросійську Колегію, підвладну тому-ж Сенатові (П C 3., VI, 4010). В указі зазначено: „при гетмані госпо­дині Скоропадскомъ, въ Глухові, для управленій судовъ и прочаго.... вмісто одной воеводской персоны для лучшей вірности и управленій быть коллегіи, въ которой быть бригадиру господину Вельяминову Cb 6 человіками съ штабъ-офицерами⁴⁴. За офіційний для реформи мотив виставлено інтереси „малоросійського'⁴ народу: „оная учреждена для того, чтобы малороссійскій народі» ни отъ кого какь несправедливыми судами, такі» и отъ старшины н&логамнъ устЪсияемъ не былъ“. А втім владу гетьма­нову по суті надто обмежено. Гетьман Скоропадський за два місяці помер. Наказним гетьманом призначено Полуботка, що його незабаром арештовано, і він помер. Вибори нового гетьмана не відбувались, дарма що українці про те не одного разу були клопоталися. Малоросійська Колегія залишилася, й голова Ті, бригадир Вельямінов, став за справж­нього керманича України.

Коли Петро Перший помер, Верховна Таємна Рада року 1726, за часів Катерини 1-ої, обмірковувала питання про те „быть или не быть гетману въ Малороссіи?⁴⁴. Один з членів Ради, граф Толстой, виявив себе як щирий прихильник політики Петра 1-го; він заявив, що „къ тому, чтобы въ Малой Россіи паки гетману быть, советовать не ножетъ, понеже бла- женныя памяти его императорское величество въ томь наміреніи гетмана въ Украйні не учинилъ, и у полковникові» и у старшины власти убавилъ, дабы Малую Россію къ рукамъ прибрать и черезъ тотъ способі» полковники и старшины съ подданными пришли уже въ немалую ссору и ежели ньіні тамо гетмана учинить, и оному, такожъ и старшинамъ, власть, по прежнему, ДОЗВОЛИТЬ, ТО при HblHilllHeMb состоянии діль между Россіей и турками весьма небезопасно какихъ противныхъ слідованій". Але инші члени Ради, передбачаючи ті-ж-таки стосунки поміж Росією та турками, вважали за потрібне пригорнути до себе,.малоросіян'*, і тому вирішили „ради удо- вольствія и приласканія тамошняго народа** — обрати на гетьмана особу щиру й здатну (Сборники русскаго историческаго общества, т. LV, стор. 25-26, 60). Цю постанову Верх. Таємної Ради виконано вже за дальшого царя Петра !1-го. За указом 16-го червня 1727-го року Україна од Сенату знов перейшла під Колегію Закордонних Справ; 19-го червня того-ж 1727-го року на Україну послано д. ст. сов. Нау­мова. Йому доручено сповістити „малоросійський народ", іцо йому дано право знов обрати собі на гетьмана „вільними голосами" (тільки-ж тому самому Наумову доручено вжити заходів, щоб на гетьмана було обібрано Данила Апостола); а згідно з указом 22-го серпня 1728-го року Мало­російську Колегію було скасовано (П. С. 3., Vll, 5098; VIII, 5324).

За гетьмана обібрано кандидата, що його намітив московський уряд, — Данила Апостола. 17-го січня 1734-го року він помер, і полі­тика що-до України пішла попереднім напрямком, що його позначив Петро 1-ий.

У кабінеті, що повстав замість Верх. Таємної Ради, знов розгля­дувано питання про те.,быть или нс быть гетману въ Малороссіи?“ 29-го січня Кабінет у надзвичайній нараді вирішив подати на затвер­дження царицине отаку свою думку: „гетману впредь быть не разсу- ждается. а быть Правленію BMtCTO чина гетманскаго, во шти персонахъ состоящему, а именно изъ 3 великороссійскихь, изъ 3 малороссійскихь: тому Правленію быть поди BtAtHieMb Сената въ особливой K0HT0pt. И сіє со­держать секретно, а въ указахъ и прочихъ писъмахъ не показывать, что HaMtpenie HMterca гетмана не выбирать" (Ист. Сената за 200 Λtτπ т. I, стор. 612). Думку Кабінету затверджено й 31-го січня 1734-го року іменним царським указом звелено: „впредь до избранія нового гетмана быть Правленію въ Малой P о с с і и изъ 6 персон— генерала Ша ховского и 2 велHKOpocciflHb и генеральнаго обознаго Якова Лизогуба и 2 малороссіянь" (П. С. 3., IX, 6539). Того-ж-таки дня об’явлено „Инструк- цію Временному Правленію въ Малороссіи" (П. С. З, X, 6540). А через день видано указа: „тому Правленію быть поди BtAtniexib Сената въ особливой KOHTOpt. которую именовать Канцеляріей Малорос- сійскихі* ΛtΛb"(Π. С. 3.. IX, 6542). 17-го червня 1734-го року зве­лено „Временное Малороссійское Правленіе именовать Правленіемь Гетманского уряда". (П. С. 3.. IX. 6589). Одтоді Україна залиша­лася без гетьмана більш як п'ятнацятеро років.

Року 1744, підчас подорожі! Лизавети Петрівни на Україну, „тамош­няя старшина и обыватели именемъ всего малороссійскаго народа" били чолом, щоб відновити гетьманське управління. Домагання України мали успіх. 5-го травня 1747-го року дано Сенатові указа що-до відновлення в Малоросії гетьманського управління „по прежними тамошними правамъ и обьїкновеніямь"; і Сенатові-ж було наказано вчинити що-до цього всі необхідні розпорядження (Исторія Сената, II, стор. 274).

Розпорядження було зроблено не відразу: кандидат на гетьмана, що його намітила цариця, граф Кирило Розумовський, ще вчивсь за кордоном. Минуло більш як двоє років, і знов дано указа Сенатові 16 жовтня 1749-го року: Україною в усіх справах завідувати Колегії Закордонних Справ, „понеже оныя діла о гетманахъ прежде были въ Коллегіи Иностранныхъ ДЪлъ, откуда въ Сенатъ взяты"; „быть по-преж­нему гетману въ Малороссии и для гетманскаго выбора командировать вь Малороссію графа Гендрикова" (П. С. 3. Х1П, 9676). Вибори відбулися року 1750. Обібрано було брата улюбленця цариці, графа Кирила Розу- мовського. Граф Розумовський (посварившися з Головою Закордонної Колегії), сам просив, нехай-би, як і попередні гетьмани, він підлягав що-до „малоросійських справ" такій установі, що вона за головну в дер­жаві вважається; згідно з цим проханням звелено царським указом 17-го січня року 1756 „всі діла Малороссіи перенести изъ Коллегіи Иностранныхъ Ділі» въ Правительствующей Сенатъ и учредить тамі» особую при Сенаті Зкспедицію" (П. С. 3., XIV, 10498).

Те, що відновлено українське гетьманство, це пояснюється особи­стими симпатіями Лизавети Петрівни до українців Розумовських і до України. Катерина П-га не мала цих особистих мотивів. Навпаки, згідно з своїми політичними переконаннями, вона була проти гетьманського пра­вління й взагалі проти самостійности України. У„секретнійшемі» наставленій князю Александру Вяземскому", призначеному на генерал-прокурора, що вона склала його р. 1764, останній, одинацятий пункт присвячено україн­ському питанню. Цілком отверто цариця висловлює тут свої русифіка­ційні та централізаційні пересвідчення: „Малая Россія, Лифляндія и Финляндия суть провинціи, который правятся конфирмованными имъ привилегиями. Нарушить оныя отрішеніемі» всЪхъ вдругъ весьма непри­стойно бъ было; однакожъ и называть ихь чужестранными и обходиться съ ними на такомь же основаній есть больше, нежели ошибка, а можно назвать съ достоверностью глупостью. Сій провинціи, также и Смоленскую, надлежит?» легчайшими способами привести къ тому, чтобы оні обрусіли и перестали бы глядіть, как?» волки къ лісу; къ тому приступі» весьма легкій, если разумные люди избраны будуть начальниками въ тіхі провинщяхъ; когда жъ въ Малороссіи гетмана не бу деть, то должно стараться, чтобь вЪкъ и имя гетмановъ исчезло, не токмо бъ персона какая была произведена въ оное достоинство" (Исторія Сената, II, стор. 796). Гетьман Кирило Розумовський, досить спритний царедворець, був при­силуваний подати прохання про звільнення від уряду гетьмана.

Це був останній гетьман. Його звільненням Катерина П-га скори­сталася так, щоб остаточно скасувати гетьманат. 10-го листопаду року 1764 видано іменного указа Сенатові: „по всемилостивійшемі» увольненіи графа Разумовскаго оті гетманскаго чина, повеліваєм?» нашему Се­нату для надлежащаго Малой Россіи управленій учредить тамі» M а л о- россійскую Коллегію изъ 4 великороссіяні» и 4 малороссіяні". За голову Колегії призначено Малоросійського генерал-губернатора графа Рум янцова (П. С. 3., XVI, 12277). Він виявив себе тим, разум­ным-!» начальником ь“, що був здатний зрусифікувати Україну.

А втім Україна поки зберегла де-в-чому особливе становище: вона керувалась, відзначаючим віл инших провінцій, спеціальною колегією, що її склад був напівукраїнський. У роках 80-их особливості ці зникають: за указом 26-го жовтня 1781-го року „Учрежденіе о губерніях ь“ поши­рюється на Україну; її поділено на три губерні—Київську, Чернігівську й Новгород-Сіверську, де заведено загальні для всієї імперії губерніяльні установи (П. С. 3., XXI, 12255). Року 1783 козацькі полки перетворено на карабінерські, а після видання „Жалованной Грамоты дворянству" 1785-го року козацькі звання замінено імперськими рангами й з’явилися дворянські установи (П. С. 3., 16,187). Малоросійська Колегія залиши­лася тільки тимчасово — поки буде розвязано давні справи (П. С. 3.. XXI, 15,284).

111. Так Україна переходила від завідування одної центральної установи до другої, починаючи з того моменту, як її прилучено до Москви, й аж доти, коли вона втратила політичну самостійність. Яка-ж доля „малоро­сійських справ" цих установ? Вони теж переходили від одної установи до иншої. Так, ще року 1663, коли засновано Малоросійський Приказ, звелено „малоросійські справи" передати з Посольського Приказу до Малоросійського. Згодом, коли Малоросійський Приказ сполучено з Посольським, „малоросійські справи" знов опинились у Посольськім Приказі. 1708-го року частину справ Посольського Приказу передано Розрядові: „города — Кіевь, Чернигова», Ніжині», Переяславль, Hobo- Богородицкий и т!хъ городові» всякихъ д!лъ книги и столпы и подьячіе, у которых!» Tfe діла въ Приказ! Малыя Россіи были, Ивань Петровъ съ това­рищи, по его велика го государя указу, отосланы изъ Посольскаго При­казу въ Разряда» въ прошлом!» 1707 году" (Книга справок!» по Арх. М. Юст., ч. 2, арк. 25 звор.). Коли року 1722 Україна перейшла до завідування Сенату, разом з тим звелено було взяти з Посольської Канцелярії до Сенату малоросійські справи. Року 1727 Україна від Сенату знов перей­шла до завідування Колегії Закордонних Справ, й одночасно звелено „взятыя изъ Посольской Канцелярій діла и что потом!» происходило въ Сенаті, отослать все въ Коллегію Иностранных ь ДЪлъ" (П. С. 3., Vll, 5098). 1734-го року малоросійські справи з Колегії Закордонних Справ узято до Сенату, а року 1749 звелено „оныя діла о гетманах*!»", котрі „прежде были вь Коллегіи Иностранных!» Ділі», а оттуда въ Сенаті» взяты... изъ Сената взять въ ту Коллегію" (П. С. 3., XllI, 9676). Нарешті, 1756 року видано указа про те, щоб усі малоросійські справи перенести з колегії Закордонних Справ до Сенату, до Малоросійської Експедиції (П. С. 3., XIV, 10498). Указа видано 17-го січня, а 5-го лютого „присланы въ Прави- тельствующій Сенаті» малороссійскіе діла и при нихъ секретарь Алексій Пуговишникова»" та инші. Сенат зробив вирок: „присланному съ малорос- сійскими ділами Пуговишникову дать чині» сенатскаго секретаря и быть ему у тіхь малороссійскихі» ділі» особой Зкспедиціей, прочимъ канцеляр­скими служителям!» быть при малороссійскихі» д!лахъ и веліть рішенньїя діла отдать, съ надлежащей описью, въ Сенатскій Архивъ и хранить оныя въ особом!» місті, а по нерЪшеннымъ, впредь вступающим і», діламь докла­дывать Правительствующему Сенату" (П. С. 3., XlIl, 10506).

Секретаря Олексія Пуґовішнікова та инших, видима річ, прислано з тими..малоросійськими" справами, що вони перебували ще у виконанні Колегії Закордонних Справ. Справи-ж з давніх років залишилися у Колезькім Архіві. 28-го жовтня року 1756 видано сенатського указа про передачу давніх малоросійських справ до Сенатського Архіву з Архіву Колезького. Почали розшукувати й передавати справи. Збереглися відо­мості у вписовім та виписовім реєстрі Московської Колегії Закордонних Справ і по „старих описах" Архіву Міністерства Юстиції, що передача відбулася за декілька разів. Першого разу на провесні року 1757 пере­дано 127 книг ліброю й 16 книг півліброю; приймав ці книги од 16-го лютого до 27-го травня 1757-го року сенатський канцелярист Хведір Окуньков, здавав колишній секретар, тепер асесор Уріла Іванов, що був присутній, коли розбирали й описували Колезький Архів; є реєстр цих книг. 4-го серпня 1757-го року той-таки Уріла Іванов склав описа розшуканих у Колезькім Архіві малоросійських справ пізнішого часу (1708—1746-их ро­ків) стовпцями. Разом описано ч.ч. 1—124 та справ Київських мана- стирів ч.ч. 1—67; реєстр також складений і зберегається. Врешті, року 1760 передано 8 книг (7 — ліброю й 1 — чверть лібри), стовпців ч.ч. 1 — 563 часів з 1639-го до 1705-го року й справ зшитками ч.ч. 1 — 130 років 1708 — 1728; реєстр також складений (див. Книги „входящихь и исходящих!» д*Ьль Моск. Арх. Ин. Ділі»" року 1757-го, аркуші 28, 61, 116, 158 та року 1760-го аркуші 20, 120, 123, 127, 134; „Старый описи*’ Арх. Мін. Юст. ч. 33).

Цим записи по „Книгахь входящих» и исходящих»» дЬлъ Москов­ская Архива Коллегіи Иностранных!» ДЪль" і по „Старых» описях»" Архіва Міністерства Юстиції припиняються. Але розшукували й далі, справи малоросійські з Колезького Архіву до Сенатського Архіву над­ходили безперервно. З опису справ так званої „Малоросійської Експе­диції", що збереглися в колишнім Московськім Архіві Міністерства Юстиції, видно, що багато разів, окрім випадків зазначених вище, мало­російські справи передавано з Колезького Архіву до Архіву Сенатського і що, зокрема, передавано тоді, коли підчас розбору й опису справ Колезького Архіву був присутній вище зазначений Уріла Іванов.

Коли Україна перейшла до завідування Сенату, згідно й з царським указом і з указами сенатськими, всі малоросійські справи треба було передати з Колезького Архіву до Сенатського. Справи передавано де­кілька разів, але передані вони не всі. Багато все-ж залишилося в Колезькім Архіві. І коли наприкінці XVIIbro віку розбирано справи Колезького Архіву, відомий архівний діяч Бантиш-Каменський відокремив із цих справ особливу групу малоросійських справ і склав їм описа.

Отже, малоросійські справи центральних установ зберегалися про­тягом XVlIbro віку в колишнім Московськім Архіві Колегії Закордон­них Справ (перетворенім у першій половині ХІХ-го віку на Москов­ський Архів Міністерства Закордонних Справ), у колишніх Сенатських Архівах та в Розряднім Архіві. Московський Сенатський Архів ще на початку другої половини XViIlro віку (1763-го року) сполучено з Роз­рядним Архівом в один Сенатський Розрядний Архів (Описаніе бу­маге» и документові» Московского Архива Министерства Юстиціи кн. V, стор. 47). А приблизно через сто років (1852-го року) цей архів укупі з архівами Вотчинним та Старих Справ склав колишній Московський Архів Міністерства Юстиції. Але при цьому з Сенатського Розрядного Архіву відокремлено сенатські справи X VU 1-го та ХІХ-гб вв. в окремий Московський Сенатський Архів, що існував, як самостійна установа до 1872-го року, коли він знов увійшов був до складу Московського Архіву Міністерства Юстиції („Описаніе**.... книга ViI, стер. 37-40;, Сюди-ж, до Московського Архіву Міністерства Юстиції, в середині ХІХ-го віку перевезено справи давніх років з Петербурзького Сенат­ського Архіву, між иншим також і справи малоросійські („Описа­ніе⁰.... кн. VII, стор. 99, 101, 102). За наших днів колишні Москов­ський Архів Міністерства Закордонних Справ та Московський Архів Міністерства Юстиції сполучено в одно Древлехранилище Московського Центрального Історичного Архіву. Тут зберегаються малоросійські справи XVIbro й XVIII-ro вв. Розподілено їх тут на такі групи:

1) Справи малоросійські за двома реєстрами до 1700-го року й після 1700-го року, а також грамоти й листи колишнього Архіву Міні­стерства Закордонних Справ.

2) Справи Малоросійського Приказу колишнього Архіву Міністер­ства Юстиції.

3) Справи Київського Стола (..повытья**) з того-ж-таки архіву.

4) Справи Малоросійської Експедиції та Закордонної Колегії з того-ж-таки Архіву.

2. Справи инших центральних московських установ, цікаві за-для української історії взагалі та історії українського права зокрема.

Коли Україна сполучилася з Москвою, були особливі центральні установи, що завідували Україною. Але й инші центральні установи своєю діяльністю стикалися з нею. 1 не тільки справи центральних уста­нов, що завідували Україною, але й справи декотрих инших установ містять у собі матеріали, цікаві для української історії: справи Москов­ських Розрядних Столів, справи Сибірського Приказу, справи Сенат­ського Архіву, то-що. Отже, у „Смотренных?» спискахъ** Розряду є справа про „прііздь вь полкь боярина кн. Петра Ивановича Хованскаго назна­ченный для береженья и осторожности богоспасаемаго города Кіева и великороссійскихь и малоросс! йскихь и украинских?» городові»** („Описа­ніе**, кн. IX. стор. 98, ч. 80).

У книіі 10-ій першої групи Московського Розрядного Стола вмі­щено справу „о присяг^ Юрія ХмЪльницкаго на подданство Москві'* та „обь измЪнникахь Heπa⅛ и Выговскомъ** (Там-таки, стор. 103). У книзі 21-ій того-ж Столу—документи в справах малоросійських (стор. 105). Книга 36-та другої групи містить у собі статійний спис подорожи Тайних справ дяка Дементія Миновича Башмакова та дяка Евстрата Фролова на Укра­їну до гетьмана Івана Бруховецького та до доглядача Київської мітро- полії Мефодія, епіскопа Мстиславського й Оршанського, з таємними дорученнями (стор. 108). У книзі 95-ій другої групи спис, де зазначено річну платню полкових рангів по полках київських, чернігівських та переяславських (стор. 117), а в книзі 99-ій — списки військових старшин, що були на службі по українських містах у полках Гуліца, Менезиса й Госта, та список старшин, що їм, за царським указом 10-го грудня 187-го року, дано за Чигиринську службу соболі, срібні ковші та инші нагороди (стор. 118). Книга 114-та містить у собі документи, що сто­суються до походу московських військ під проводом князя В. В. Ґолі- цина, на охорону Київа та инших українських міст проти військ турець­кого султана (стор. 121). У 115-ій книзі є відпускний список жильців, копій- щиків та рейтарів, що їх залишено служити в Переяславі од 186 го року (теж тамечки). У 139-ій книзі реєстри стольників, стряпчих, дворян та жильців, що були між послами до Київа з І. В. Бутурліним (стор. 126). У 141-ій книзі списки служилих людей, що були на Запорожжі з Г. I. Ko- саговим (теж там). У книгах Сівського Столу 1-4, 14 — реєстри служи­лих людей і реєстри вбитих та полонених у Чернігові та в Новгородку- Сіверському (стор. 149-151, 155) У 51-ій книзі Грошового Столу вмі­щено відомість про кількість дворів гостей та гостиної сотні й купець­ких людей та про десяту деньгу, що (відповідно до розпологу) збирано з них по містах Київської губерні („Описаніе", кн. X, стор. 52). У книзі 96-ій того-ж-такн Грошового Столу записна книга запасів збіжжя, що їх 177-го року вислано з Брянська до Київа та Ніженя (стор. 61). У 108-ій книзі теж того Стола — роздаточна книга платні грішми військовим людям, що пішли на царську службу до Київа (стор. 65). У 146-ій кинзі того-ж-таки Столу — записні доїмочні книги грошам од поміщицьких та вотчинницьких селянських та бобильських дворів протягом рр. 172-183 по губерні Київській (стор. 13). У 46-ій Розрядній пачці — пам'ять од Малоросійського Приказу про призначення вартових Київському мітро- політові Іоасафові од Сівська до Батурина; в тій же в'язці пам'ять од Малоросійського Приказу з приводу утисків, що їх чинить гетьман і С. Мазепа козакам Лубенського полку, а також одписка воєводи He- плюїва про те, що гетьман Мазепа заборонив йому рушати з полками з Тернів та про зраду гетьманову („Описані©", кн. X, стор. 455-456). У 47-іЙ Розрядній в'язці — грамоти в Київ про призначення на воєводу в Чернігів Вельямінова-Зернова, про посилку різної зброї, про приймання соли, про рух шведів на Україні (теж там, стор. 458). У 48-ій в'язці — грамоти в Київ та одписки з Київа та з Чернігова (стор. 465).

У другій книзі „Справокъ" з Арх. М. Ю. вміщено малоросійські справи з 1719-го року „о выдачЪ справокъ объ отсылка въ Посольскій Приказь жалованныхь грамотъ Кіево-Печерской Лавры монастырям*!?* (apκ. 25 й далі) і з 1721-го року „д^ло Кіево Межигорскаго монастыря съ кіевскимк мЪщаны о земляхъ, о мельницахъ, о лЪсахъ и рыбьихт» ловляхъ" (арк. 207 і далі).

Між справами Сибірського Приказу трапляються справи про видачу платні українській старшині й посланцям, справи про засланих українців у Сибіру (див. покажчики до IIl та IV частин „Обозрйнія столбцовъ и книги Сибирскаго Приказа*' Оглобліна). Крім того, до справ Сибірського Приказу випадково потрапило чимало справ Малоросійського Приказу, а саме: ‘2 книги, 49 стовшив та 97 розбитих стовпців й окремі доку­менти в 1-ій книзі та 2-ох стовпцях (Оглоблинъ — „Обозрйніе", час. 1, стор. 4, 273-276) ’).

У складі колишнього Архіву „Давніх CnpaB^u знаходимо справу комісії в справах Шкловського маєтку (див. Памят. книжку М. А. М. Ю., стор. 93). До цього маєтку ввіходили між иншим землі, розкидані на території УСРР — на Херсонщині.

Серед справ колишнього Сенатського Архіву в І-ім відділі знахо­димо 6 книг що-до Київської губ., між ними справи Київського Магіст­рату з копіями привилеїв, даних Київу, починаючи від року 1544. Справи ці містяться у книзі 116-ій. Тут на 998-ох аркушах уміщено 10 справ, що стосуються до 1723 — 1740-их років. Найбільша перша (224 аркуші). Полягає вона ось у чім. 1723-го року Малоросійська Колегія вдалася до Сенату з запитанням — чи треба відібрати од Київського Магістрату ра­тушні податки, що на їх місто має привилеї від королів Польських та великих князів Литовських і царські жалувані грамоти? Петро 1-ий по­клав резолюцію: „прислать сь привилегій копій и куда держатся расходы имяные в1>денія“. На підставі цього Малоросійська Колегія вимагає од Київського Магістрату привилеї, грамоти та відомості прибутків і видат­ків про міські податки. Усенький цей матеріял було подано до колегії. Тут привилеї (кількістю 47) перекладено з польської та латинської мови на російську, царські грамоти (кількістю 19) скопійовано. Оригінали по­вернено Магістратові, копії-ж та переклади одіслано до Сенату. Закінчи­лася справа на користь міста — міські податки залишено Магістратові. Вся ця справа вкупі з копіями привилеїв та жалуваних грамот і зберег­лася у книзі 116-ій. До-купи з нею сполучено також заведені в палі-

’) Старі архівні робітники не мали потрібної історичної підготовки і не виявляли необхідної обережності», розробляючи архівні справи. Тому зчаста до справ установ, що завідували Україною, зараховували справи инших установ, що зовсім України не тор­каються, і навпаки. Наприклад, до справ Малоросійського Приказу віншли: книга Ілімської в'язниці (кн. Мал. Прик. ч. 118), листування Новгородського воєводи про видачу платні й забезпечення землею виходнів із Швеції (стовп. Мал. Прик. ч. 63), скарга торгової людини на Єнісейського воєводу в справі розору (стовп. Мал. Прик. ч. 194) та ниш.; між книгами Малоросійської Експедиції в книга різних скарг ревельських міських старшин (ч. 1772). Так само малоросійські справи опинились між справами инших установ. Напри­клад, у данім випадкові справи Малоросійського Приказу опинились серед справ Сибір­ського Приказу; самс-ж так зазначеного вище статійного списка про подоріж на Україну дяка Башмакова зараховано до справ Малоросійського Приказу, хоча потрапив він до справ Московського Розрядного Столу.

турки одної книги ще 9 справ, що торкаються Київського Магістрату й що були на розгляді центральних установ, які завідували Україною — Сенату та Колегії Закордонних Справ. Справи ці виникли з приводу суплік урядових осіб Київського Магістрату та їхніх скарг на порушення міських вільностеЙ і зловживання московських старшин.

Там-таки у книгах Військової Колегії справи про малоросійські полки, а в книгах Адміралтейств - Колегії—справи що-до будування су­ден на Дону й Дніпрі (стор. 121).

У відділі другім — справи канцелярії Міністерського Правління Малоросійських Справ та Малоросійської Експедиції з приводу за­снування в Київі митниці, щоб збирати мито на Україні 1754 7 ρρ.,

про суперечні маєтки в Малоросійських губернях, про вільне шин- кування вином у Київі, про запорозьких козаків, про гетьманські та инші місцевості, про висвяту єромонаха Луки на архімандрита Київо-Печерської Лаври, а також в'язки з гетьманськими листами 1727 — 44 рр. (стор. 128- 130). У третім відділі справи експедицій: Малоросійської, Київського Магістрату, про водяні комунікації на Україні (стор. 131). У четвертім відділі справи Київської губерні 1736-го року та книга присяг українського війська 1731-го року (стор. 134). У п'ятім відділі карні й цивільні справи декотрих українських губерень (стор. 135).

Недавно віддано до Древлехранилища на переховування архів ко­лишнього Гірського Департаменту — надзвичайно цінне зібрання архівних матеріалів, що-до історії нашої гірської промисловості ХІХ-го й початку ХХ-го віку. У цім архіві чимало справ про гірську промисловість на півдні колишньої Росії, що тепер належить до території УСРР (справи з’їздів гірнопромисловців півдня Росії, справи про донецьку кам’яновугляну промисловість, справи округових гірських інженірів півдня Росії та инш.).

У складі Древлехранилища трапляються й такі архівні справи, що вони, здається, до України зовсім не стосуються. Коли уважно ознайо­митися з ними, виходить, що й вони вміщають цінний матеріял для україн­ської історії. На це звернув увагу ще Карпов у своєму „Критическом!» обзор! разработки главных* русскихъ источников!, до исторіи Малороссіи относящихся⁴*. Він пише: „повне вивчення історії України на підставі росій­ських архівних документів не може обмежитися на самих цих українських справах. Треба вважати також на ті сучасні їм справи, що їх обсяг має, здається, цілком инший зміст. Так, в архіві Міністерства Закордонних Справ треба звертати увагу на справи кримські, шведські, польські і т. п. Зносини Росії з Польщею й Кримом протягом другої половини XVll віку зачіпали зчаста не тільки саму Україну, але в справах, що містять ці зносини, завсіди можна знайти документи, що тільки до самого внутріш­нього становища України стосуються** (стор. 6).

Те-ж самісіньке треба сказати й про колишній архів Міністерства Юстиції. М. Оглоблін умістив у „Кіевской Старині** (1885-ий рік, липень) статтю: „Воеводскія вЪстовыя отписки XVΠ-ro віка, какъ матеріал* для исторіи Малороссіи**. Автор звертає увагу істориків на цінність воєвод­ського вістового листування XVIbro віку, „як матеріяла для історії Росії взагалі й України зокрема". Що-ж являє собою воєводське листу­вання? Де, в якім архівнім фонді воно зберегається й яке відношення має до України? Це повідомлення прикордонних воєвод Розрядного Приказу про набуті їми політичні й військові відомості від сусідньої держави; добували воєводи відомості з різних джерел: од виходнів із су­сідніх держав, що одержували посади в Москві, од руських „полоненн- ковъ", що повернулись з полону до батьківщини, од торгових людей, що їздили в сусідні держави, й од спеціяльних вивідувачів або вістівців, що їх посилано збирати відомості. Відомості торкалися кримських та польських справ, незчаста турецьких та шведських, а ще рідше инших західньо-европейських земель, але переважно у X VlI-і м віці вони тор­калися українських справ. Москва дуже цікавилася українськими спра­вами й перед тим, як Україну до неї прилучено, й згодом. Відомості, що їх набували воєводи, являють собою цінний матеріал і що-до вій­ськової, і що-до політичної історії України (й инших земель), і що-до історії побутової. Відомості, як зазначено, збирали прикордонні воє­води і йшли вони до Розряду. Вони зберегаються по книгах, надто-ж по стовпцях Розрядного Архіву, над усе по справах Розрядних Столів — Московського, Приказного, Білгородського, Новгородського та Сівського; не зчаста трапляються по инших відділах Розрядного Архіву.

Звичайно, це не вичерпливий, а тільки приблизний покажчик архівних справ Древлехранилища, цікавих за-для української історії. Щоб скласти повного покажчика, треба пильніш розшукувати архівні матеріяли.

3. Справи Малоросійського Приказу.

Древлехранилище поміж документами колишнього Розрядного Архіву має документи й справи установ, що діяли назалежно од Розряду. Сюди належать, між иншим, справи Малоросійського Приказу. Ix механічно сполучено з справами колишнього Розрядного Архіву.

Справи ці у стовпцях і в книгах. Усього стовпців 233, а книг 127. Найдавніші справи належать до першої половини XVII ro віку, себ-то до того часу, коли ще й Малоросійського Приказу не було. И коді цілий стовпець або ціла книга містять у собі одну яку-небудь справу. Примі­ром, книга 121-ша— це книга перепису 1666 го року Батурина з припи­саними до нього містами. Звичайно-ж у стовпцях і книгах сполучено різноманітні справи. Наприклад, у книзі ч. 4-те — копії суплік ніжен- ських міщан, справи про служилих людей Ніженя та Батурина, тут-же указ князеві Ромодановському про те, що його відряджено до Глухова бути на раді; у стовпці 15-ім — справа про відпустку до Москви Київського війта з міщанами клопотатися про міські потреби й тут-таки справа „о приведеній къ B⅛ρt" гетьмана, писаря, начальних людей, міщан та козаків, то-що.

Серед справ Малоросійського Приказу звертають увагу насамперед справи що-до зносин України з Москвою. Це справи про умови („статьи") про обрання гетьмана, про приїзди його до Москви, про листування гетьманове з царём та московськими вельможами, про відрядження геть­манських посланців та гінців до Москви, царських посланців та гінців на Україну, про листування української старшини з московською вла­дою, про справи зовнішньої політики — польські, татарські, турецькі, то-що. Справи цього ґатунку, що змальовують міжнародні взаємовідно­сини Москви й України, складають більшість справ Малоросійського Приказу.

Поруч них можна натрапити на справи цікаві для внутрішньої історії України. Українська військова старшина, духівництво, манастирі, церкви, міста й окремі особи зверталися з супліками та скаргами до Москви; відповіддю на ці супліки та скарги були листування, жалувані грамоти, розгляд справи і т. д.; у звязку з супліками та скаргами або незалежно від них чинилися й виконувалися різні розпорядження що-до України. Наприклад, збереглися справи: про супліки Ніженських міщан (кн. 4-та), про відпустку до Москви Київського війта з міщанами клопо­татися про міські потреби (стовпець 15), про супліку Стародубовських купців що-до оборони людности од бурмістрів (книга 122-га), про рибні й звірині лови на Україні (книга 120-та), про грошове оподаткування на Україні (стовпець 204-ий), про обдарувальні грамоти на маєтності на Україні (стовп, ч. 206,19), про поштові зносини між українськими містами (книга 77), про межові книги Київського Кирилівського манастиря (книга* 112) і т. д.

Велика група справ про московських служилих та військових людей по українських містах — про призначення воєвод та инших служилих людей, про складання наказів воєводам, про листування з їмя, про відрядження в українські міста військових людей, про даточ- них людей, стрільців, рейтарів, салдатів, про їхні утечі, видачу їм під­від, платні, харчів, то-що. Наприклад, грамоти воєводам (книга 1-ша), накази служилим людям (книга 2-га), листування служилих людей з Москвою з приводу платні й харчів військовим людям, про купування коней, про запаси хлібом, збіжжям, про гармати й т. д. (книга 8-ма), грамоти Київським воєводам і листування їхнє з приводу військових людей (книга Xll та), про військових людей у Київі, Переяславі Й Острі (книга XIV-τa), про розсилання платні грішми військовим людям по укра­їнських містах (книга 61-ша), приказка книга Малоросійського При­казу з різним листуванням і супліками і про збирання даточних людей в полки і про розшукування збіглих (книга 6-та). про збіглих даточних салдатів та стрільців (книга 7-ма), чернетки указів до воєвод і комен­дантів українських міст з приводу платні військовим людям (стовпець 72-ий), листування Розряду з боярами та воєводами Київськими — Г. Г. Po- модановським, князем О. О. Ґоліциним та иншими про перебування на посадах різних рангів людей (стовпець 116-ий), про відрядження стріль­ців служити до Чернігова та до инших міст (стовпець 129-ий); стовп, рейтарський про Київські рейтарські полки (стовпець 199-ий) і т. д.

Збірній Ком..∣ux.-pye, та укр. прав». Z

Нарешті, до окремої групи можна зарахувати справи, котрі тор­каються Малоросійського Приказу — його організації, складу, фінансів, стосунків з иншими установами. Наприклад: книга прибутків та видатків собольової скарбниці, єдвабів, адамашків, полутабенків і сукна, узяті з Сибірського та Казанського Приказів на роздачу війська Запорозького гетьмана Івана Самойловича посланцям та гінцям (книга 44-та), подат­кова книга про роздачу грішми, збіжжям та сіллю платні „подъячимъ*⁴ Малоросійського Приказу (книга 47-ма), книга прибутків грошової та собольової скарбниці Малоросійського Приказу (книга 123-тя), опис різних справ Малоросійського Приказу про видатки, укази, від­пуск харчів українським гінцям, запасів збіжжя військовим людям (стов­пець 122-ий); листування Малоросійського Приказу з Приказами Стрі­лецьким, Сибірським, Ямським, Чужоземним, Холопським, Земським. Большого (Великого) Дворця. Большої (Великої) Казни та инш. (різні книги й стовпці) і т. д.

4. Книги Київського Столу (Повиття).

Справи Розрядного Архіву за описами половини XVIIbro віку, як декотрі справи відокремлено, поділено на дев'ять розрядних столів (див. „Исторія Разряднаго Архива⁴⁴ в книзі 5-ій „Описанія документові» и бумагъ Московскаго Архива Министерства Юстиції?*, cτoρ. 15—16). Між їми згадано за Київське Повиття (або Малоросійське). Згідно з цими вказівками губерський секретар Худяков року 1835 відокремив в особ­ливу групу 47 книг „Кіевскаго Повытья“ (див. ч. 141-ше „Описей Раз­ряднаго Архива"), Іванов у „Описаній Государственная Разряднаго Архива" зарахував справи Київського Повиття до справ розрядних сто­лів (стор. 34-та), у „Памятной книжкі» Московскаго Архива Министер­ства Юстиція" те-ж саме: 56 книг Київського столу „Повытья" зарахо­вано до справ Розрядних столів (стор. 16-18); нарешті, М. Т. Біляшів- ський року 1894 склав докладний опис „Кіевскаго Повытья*⁴ (див. дода­ток до ч. 141-го „Описей Разряднаго Архива“) і надрукував року 1896 в Х-ім томі..Описей докум. и бумагъ М. А. М. Ю“. опис „кчигь Кіев­скаго стола (повытья)⁴⁴, що складається з 55-тьох книг (56 книга без­умовно належить до Новгородського стола). Небіжчик, проф. Заґоскін, працюючи за 70-их років ХІХ-го віку у справах Розрядного Архіву і покладаючись, видима річ, на офіційні архівні описи, зробив висновок, що поділ Розрядного Архіву по столах відповідає поділові по столах самого Розрядного Приказу, отже, до нього ввіходив був і Київський стіл. Але ознайомившись з книгами цього столу, він почав вагатися: він спостерегає, що не можна зробити будь-який певний висновок в питанні про його територіяльне завідування й про його відношення до Малоросійського Приказу (див. „Столы Разряднаго приказа⁴⁴, стор. 37-ма). Дальші розшукування архівних робітників (за 80-их років ХІХ-го віку) виявили, що розподіл архівних справ по столах не відповідає розподілові по столах самого Розрядного Приказу X Vll-го й початку XVlII-ro віку, що столи Розряду повстали поступі нно, що обсяг їх завідування одмі­нювано, що „под’ячі”, розбираючи разом з иншими канцелярськими урядов­цями архівні справи, не мали потрібного історичного знання й не виявили необхідної обережности, а тому архівний розподіл їх самовільний і до архівних справ різних столів вони зараховували часом такі справи, що вони до цих столів не стосуються (див. статтю О. Ґвоздово-Ґоломбієв- ського „О столахъ Разряднаго Приказа въ 1668-1670 гг.~ у Ж. М. Н. Пр. 1890-го року, липень, та статтю С. К. Богоявленського „Къ вопросу о столахъ Разряднаго Приказа”). Зокрема. Київського стола зовсім не було в Розряді; відомо тільки, що згідно з описом року 1668 за цих часів до Хлібного столу Розряду належало Київське Повиття, не маючи окремого „под’ячого”, а перебуваючи під завідуванням „под'ячого” Хлібного столу; згодом також подибуємо згадки про „Кіевское повытье”; згідно з тим-таки описом року 1668 до складу справ цього повиття належали також справи про танцювання черкаських міст і про царських військових людей на Україні, видачу їм платні грішми та збіжжям (Ж. М. Н. Пр. 1890-го року, липень, стор. 13-та). Де ці справи, коли вони збереглися? Напевне, по різних відділах Розрядного Архіву. З географічного покажчика, дода­ного до Х-го тому „Описанія документов^ и бумаги М. А. М. Ю.“, видно, що справи, котрі торкаються черкаських міст, розкидано по різ­них відділах Розрядного Архіву.

Що-ж до 55 (56)-τbθx книг 1666 —1706 рр. зарахованих „Па­мятною книжкою” та Х-им томом „Описанія” до справ Київського столу (повиття), то М. Оглоблін остаточно довів, що все це — книги Малоросійського Приказу (див. його статтю „Кіевскій столъ Разряднаго Приказа” в „Кіевской Старині" 1886 року, ч. ll-те). Думку М. Оглоб- ліна поділяє також О. О. Ґоломбієвський (Ж. М. Н. Пр. 1890-го року, липень, стор. 13). З цією думкою треба погодитися, бо 1) Ті стверджують прості вказівки в декотрих з цих книг про те, що вони стосуються до Малоросійського Приказу. Так, „расписные списки”, „смітньїя книги и счетные списки”, що складають більшість книг Київського столу, напи­сано за розпорядженням од Малоросійського Приказу; так само за роз­порядженням од Малоросійського Приказу складено переписні книги.

2) ∙ Усі вони стосуються до того часу (1666—1706), коли функціонував Малоросійський приказ — самостійно чи в складі Посольського Приказу.

3) Змістом-же ці 55 книг Київського столу (або повиття) тотожні з кни­гами Малоросійського Приказу. Отож воєводські книги — „росписнмс списки, сметные списки, счетные списки” знаходимо й між справами Ма­лоросійського Приказу. Порівняємо, наприклад, розписного списка м. Київа 1683-го року (кн. 51-ша Київського столу) з розписним списком м. Ніженя 1700—1705 рр. (кн. 84-та Малор. Приказу). Починається перший список переднім словом, де говориться, що з царського наказу й за грамотами з Малоросійського Приказу боярин і воєвода Хведір Петрович Шереметьев з товаришами прийняли в Київі од боярина й воєводи Олексія Петро-

вича Салтикова з товаришами „божье милосердіе, образы и великихъ государей полковое знамя и городъ Кіевь и городскіе ключи и приказную избу и въ приказной изб! великихъ государей указныя грамоты и великихъ государей денежную казну и соболи и лекарства и товари и великихъ государей ратнымъ людямъ имяные списки и разный приказныя дЪла и ратныхъ всякихъ чиновъ людей по имянымъ спискамъ и житный дворъ съ хлебными запасы и кружечный дворъ⁴⁴...; далі йде перелік різного державного майна — гармати, рушниці, гарматне начиння, шугалії, дуби, котви, ліс \ т. п. Закінчується переднє слово так: „и сколько чего при­нято и то писано въ семъ росписномъ спискЪ ниже сего подлинно порознь по статьям-!?⁴ (див. також книги „Кіевскаго стола⁴⁴ — 2, 47 — 50, 52 — 55). Те-ж саме у другім розписнім списі, що його вміщено між книгами Ма­лоросійського Приказу. З початку справа переднє слово: за царським наказом та за грамотами Малоросійського Приказу „стольникъ и пэлков- никъ Иванъ Юрьевичъ Минстерманъ у окольничего и воеводы Черни- говскаго князя Ивана Степановича Хотетовскаго гор. Ніжині» и город­скіе ключи по городу наряді» и всякое ружье и воинскіе всякіе припасы и зеленую казну и въ приказной изб! денежную великаго государя казну и великаго государя указныя грамоты и приходный и расходный книги и всякія діла и въ житныхъ амбарахъ хлебные запасы и соль по росписи на лицо и ратныхъ людей пересмотри вс!хъ на лицо принялъ и что чего принято и то писано въ семъ росписномъ списку’⁴. Тут пере­лічний реестр м. Київа опинивсь між справами Київського столу, а перелічний реестр м. Ніженя міжс правами Малоросійського Приказу. Але й перелічні реєстри Київа стосувалися до справ Малоросійського Приказу. Видно це ось з чого: року 1757 декотрі давні українські справи було передано з Колегії Закордонних Справ до Сенату; в одному реєстрові цих справ зазначено й перелічного реестра м. Київа 1666-го року („Кі- ева города росписной списокъ о принятіи бояриномъ и воеводой Петромъ Шереметьевымъ городовыхъ ключей и городовыхъ снарядові» и денежной казны и зелени и свинцу“...); цей перелічний реестр і декотрі передані до Сенату справи загублено, але справи, що збереглися, однесено до справ Малоросійського Приказу й жадна справа не потрапила до справ „Кіевскаго разряднаго стола⁴⁴ (див. книгу 57-му вписових та виписових справ Моск. арх. М. 3. справ, арк. 32 — 50; порівняти з описом книг Малор. Приказу та Київського столу). Ще більш вражає тотожність кош­торисних і рахункових списків. Цих списків що-до м. Київа збереглося чимало між справами „Київського столу⁴⁴. Але виходить, що декотрі списки того-ж-таки м. Київа збереглися між справами Малоросійського Приказу. Кошторисні списки змістом збігаються з перелічнимм. Одміна в тім, що перелічного реестра складувано підчас зміни воєвод, це акт ревізії старого воєводи, коли він передавав місто новому, з приводу становища міста. Кошторисний-же спис це періодичне (річне) звідомления воєводи Ма­лоросійському Приказові про становище міста. У справах Малоросійського Приказу вміщено кошторисного списка м. Київа, складеного року 17O3∙ Тут читаємо, що за царським наказом і за грамотами Малоросійського Приказу „сдТ»ланъ сметный списокъ, что были на службЪ великаго госу­даря вь KieBfc чиновныхъ и ратных?» людей и денежной казны Москов­ской присылки и Кіевскихи доходові» и хлЪбныхъ запасовъ и соли и наряду и всякаго ружья и пушечныхъ и полковыхъ и струговыхи и мо- стовыхъ и Λ⅛CHbixh всяких?» припасові»** і т. д. (кн. 90-та). Саме-ж такого змісту кошторисні списки м. Київа инших років, уміщені в справах „Київського столу** (див. книги 3, 4, 6, 9, 11, 13, 16, 17, 20 та инші). Рахункові списки складувано саме, коли змінювали Київських дяків; це акт ревізії старих дяків новими; рахункові списки, в одміну од переліч- них і кошторисних списків, не торкаються військових людей і танцю­вання міст, докладно спиняються на становищі грошового скарбу й описують усе инше державне майно. У справах Малоросійського Приказу зберігся рахунковий спис м. Київа, складений 1683-го року: за царським наказом та за грамотами Малоросійського Приказу,,BβΛfcHθ дьяку Дмитрію Степанову счесть дьяка Мину Гробова съ пріі-зда его въ Кіевь по ны­нешнее число и учинить счетный списокъ по приходными и расходными книгами; дьякь Дмитрій Степанові» считали и счетный списокь учи­нили и въ списк-fc семи порознь по статьями записали, сколько чего оказалось: денежной казны и золотых!» и червонных!» и всяких!» товарові» и соболей и хлебных?» запасов ь и соли и всякихъ полковых ь и мостовыхъ припасові» и Λ⅛κaρcτBb въ πpHXθΛfc и расход^ было и что за расходом въ ocτaτκfc на лицо"... (кн. 55-та). Точнісінько такого самого змісту рахункові списки м. Київа за инших років між справами „Київського столу** (див. книги 7, 8, 14, 21, 23, 27, ЗО, 38). Другу групу книг „Київ­ського столу** становлять переписні книги. Вони тотожні з переписними книгами Малоросійського Приказу. Збереглася переписна книга Батурина з приписаними до нього містами, складена року 1666. Цю книгу року 1757 передано з закордонної Колегії до Сенату (див. 57-му книгу вписних та виписних справ М. арх. М. 3. справ, арк. 48, звор.), а зго­дом занесено до справ Малоросійського Приказу (книга 121-ша Малор. Приказу). Перепне чинив стольник Кирило Йосипович Хлопов. Того-ж-таки 1666 року стольник Олександер Тимофійович Ізмайлов переписував міста: Переяслав, Воронків, Баришпіль, Золотоношу, Ніжень, Борзну та инші за наказом од Малоросійського Приказу згідно з попереднім планом. Обидві переписні книги стосуються, звичайно, до справ Малоросійського Приказу, але другу (переписну книгу Переяслава та инших міст) одне­сено до справ „Київського столу“ (книга І-ша). Нарешті, останню групу книг „Київського столу“ становлять книги про діловодство цього стола чи повиття; тут різноманітні документи: супліки Київських урядовців та инших людей, воєводське листування, царські грамоти з приводу різних місцевих справ, описи справ, то-що. Подібних книг є чимало й поміж книгами Малоросійського Приказу. А втім. — книги..Київського столу** багатьма сторонами відрізняються од книг розрядних столів. Перелічні реєстри, кошторисні книги, переписні книги дворів трапляються й поміж книгами розрядних столів. Але серед книг „Київського столу" немає характерних для розрядних столів книг — книг що-до будування міст, смотрінних, розбірних, переписних та прибірних книг служилих людей; роздавальних книг платні грішми і збіжжям, коней, сукна й жупанів слу­жилим людям, записних книг поранених, забитих, полонених (див. описи книг розрядних столів у кн. 9 та 10-ій „Описанія документов* и бумаги Моск. Арх. Мин. Юст.“).

Безперечно, всі книги „Київського столу", надто переписні, дуже цікаві для історії України й. зокрема, для історії Кнїва. IJe питання досить з’ясовано в вниіезагначеній статті М. Оглобліна „О Кіевскомт» столЪ разряднаго приказа" (у Кіевской Старині).

5. Справи Малоросійської Експедиції та Закордонної Колегії.

До групи „справ Малоросійської Експедиції та Закордонної Колегії" увійшли українські справи кількістю 153 книги за часів од року 1685 до 1761 (чч. 1728-1881). Групу цю утворено штучно: сюди увійшли всі ті українські справи, що їх од початку другої половини ХІХ-го віку передано од Сенатського Архіву до Архіву Міністерства Юстиції; через те, що переважна кількість справ стосуються до тих часів, коли Україною завідувала або Колегія Закордонних Справ, або Сенат, а в Сенаті від року 1756 було закладено окрему Малоросійську Експедицію, справи ці й звуться справами Малоросійської Експедиції та Колегії За­кордонних Справ. Назва ця не відповідає цілком змістові: сюди випад­ково увійшли й давніші справи ще з тих часів, коли не було ані Сенату, ані Колегії Закордонних Справ, а завідували Україною Малоросійський чи Посольський Приказы (наприклад, книга 1736-та: „книга расходная Малороссійскаго Приказа 1708-го года"). Що-ж до справ Малоросійської Експедиції, то тільки одна книга (ч. 1867) стосується до тих часів, коли вона Існувала. Коли мати на меті поділити українські справи, що збе­реглися по колишніх Архівах М. 3. С. та М. Ю., на дві групі: справи Малоросійського та Посольського Приказів і справи Колегії Закордон­них Справ та Сенату, то до першої групи треба зарахувати справи, що з тодішніх описів відомі під назвою справ Малоросійського Приказу, Київського Столу, частину малоросійських справ Архіву М. 3. С. і частину справ Малоросійської Експедиції, а до другої групи зарахувати решту справ Малоросійської Експедиції та малоросійських справ з ко­лишнього Архіву Міністерства Закордонних Справ.

Що -ж до змісту книг Малоросійської Експедиції, то тут, як раніш по книгах і стовпцях Малоросійського Приказу, знаходимо чимало справ про зносини Москви з Україною, але характер зносин уже иншиЙ: Україна поступінно втрачає політичну самостійність і що далі — все більше під­падає Москві; гетьманів або обирають, або не обирають; з'являються нові місцеві установи і старші, що керують Україною, окрім гетьмана; питання зовнішньої політики (польської, татарської, турецької) вже сливе не пору­шуються; підноситься питання що-до ліквідації Запорожжя; ви.ці цен­тральні установи — Сенат, Колегія Закордонних Справ, „Верховный Тай­ный Сов!тъ“, Кабінет ухвалюють постанови з приводу українських справ і надсилають свої накази вже не на підставі умов згоди, а на підставі здійснення своєї влади і т. д. Ось декотрі книги, що стосуються до зносин Москви з Україною.

Книга 1744 (рік 1711-ий)— копії статті в підчас обрання гетьманів Богдана Хмельницького, Юрія Хмельницького, Івана Виговського, Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Мазепи та Скоропадського.

Книга 1758-а (рік 1722-ий) указ до Колегії Закордонних Справ що-до присяги малоросіян різного звання березня 1722.................................................................................................. іменний указ Се­натові про завідування Україною............................................................................... пункти бригадира Вельямінова.

Книга 1780-та про обрання гетьмана Данила Апостола року 1727, указ до Колегії Закордонної про завідування Малоросією, відрядження Наумова та інструкція йому.

Книга 1786-та. В опису книг Малоросійської Експедиції вміщено реестра справ цієї книги, що зветься: „реєстрі» запорожскимъ д!ламь, отданным!» изъ Публичной Экспедиции въ Малороссійскую Зкспедицію августа 21 дня 1750 года, который до сего времени были въ особой шкатул! за печатью покойнаго статскаго советника Курбатова". На початку самої книги назва докладніша: „д!ла запорожекія, отданный въ 1750 году августа 21 дня изь Публичной въ Малороссійскую Экспе- дицію съ 1727 по 1734 годъ о бытности запорожцеві» въ Крыму въ из- м!н! и о присланных*» отъ оныхъ съ письмами къ гетману Апостолу и къ тайному советнику Наумову и въ Коллегію Иностранных!» Ділі» съ прошением отъ нихъ запорожцеві» о прощеній ихъ винъ и о принятіи по прежнему подъ всероссійскую державу и на нихъ о учиненныхъ имъ отв!тахъ" і т. д. Тут переважно: повідомлення тайного радника Наумова, повідомлення генерал-фельдмаршала кн. Ґоліцина та листування гетьмана Данила Апостола, знов-же й повідомлення генерала Нарншкіна, генерала кн. Шаховського, генерала фон-Вейсбаха та инш., витяг з реляції резидента Турецкого двору Неплюїва, великий витяг про запорозців (100 аркушів). Перед витягом 561 аркуш; аркушів витягу не перенуме­ровано; далі ще 288 аркушів, що їх зміст в реєстрі не зазначено; тут також документи про запорозців початку XV(II-ro віку.

Книга 1806-та. Опис книг Малоросійської Експедиції має реєстр справ цієї книги за такою назвою: „реєстри Коллегіи Иностранных!» Д!л*ь малороссійскимь секретнымъ д!ламъ, оставшимся по смерти г. стат­скаго советника Петра Курбатова въ особливості» за печатью его ящик! изъ Публичной въ Малороссійскую Экспедицию отданныхъ въ 1754 году въ С.-Петербург!". Ознайомившись із змістом книги, переконуємося, що тут зібрано найважливіші документи, декотрі секретного характеру що-до українських справ. 1) Спочатку—5 іменних указів 1730-1734 рр. за під­писом „Анна". 2) Далі — оригінали указів „Верховнаго Тайнаго Сов!та“; тут царська грамота до малоросійського люду про обрання гетьмана інструкція (ЗО пунктів) Наумову, „особливые секретные пункты" тому-ж- таки Наумову й „формулярі» присяги”, укази Верх. Т. Сов. з приводу повідомлень Наумова, генерала Ґоліцина, гетьмана Данила Апостола, по­станова що-до „просительных!» пунктові» “ гетьмана Д. Апостола (20пунктов) секретні пункти вкупі з цнфірною абеткою до міністрів — кн. Шахов- ського та генерала Наришкіна; грамота генералові Наришкінові — взяти, через хоробу гетьманову, під своє керування Військову Генеральну Кан­целярію, керувати всіма справами „чтобы безъ вашего приказу ничего учинено не было"; „инструкція. по которой поступать определенному оті» ея Императорскаго Величества Правление Гетманскаго Уряду до пред­будущего избранія гетмана" (9 пунктів) 31-го січня 1737 року; раніш (26-го січня) було дано грамоти полковникові Радіщеву, підполковникові й комендантові Кііпкіну та підполковникові Синявіну, „чтобы до прибьітія кн. Шаховского, который долженъ воспріять управленіе малороссійскихь A⅛Λb, имь, bm⅛ct⅛ съ судьями Генеральнаго Суда вступить ві> отправленіе ділі» по прежними указами и решительными пунктам!»". 3) По цих ука­зах — повідомлення Кол. Закорд. Справ Правуючого Сенату про попе­реднього гетьмана Скоропадського; до повідомлення прикладено: „ре­шительный указі»" з приводу прохання гетьмана Скоропадського, писа­ного в обозі під Решетилівкою 14-го липня 1709-го року (14 пунктів); „решительный указі»" з приводу прохання гетьмана Скоропадського з надісланими генеральним секретарем Савичем статтями в 8-ох пунктах; наказ ближньому стольникові О. П. Ізмайлову бути коло гетьмана Ско­ропадського „для великих!» государевых!» ділі» и COBtTOBb** (10 пунктів); секретні пункти тому-ж-таки Ізмайлову; наказ думному дякові О. О. Він- ніусові та стольникові X. 1. Протасьєву бути коло гетьмана замість ближнього стольника Ізмайлова; секретні пункти Віиніусові; наказ бри­гадирові кн. Б. Ґаґарінові бути за коменданта в Глухові; повідомлення від стольника Протасьєва Державній Посольській Канцелярії, де він прохає переписати секретні пункти, дані Вінніусові, на його йм я; пункти секретні з абеткою, дані стольникові Протасьєву. 4) Копії жалуваних грамот 1708-го року, даних після Мазепиної зради. 5) Інструкція полков­никові та л.-гвардії капітанові Скорнякову-Писареву, призначеному за коменданта до Полтави й Переволочного (7 пунктів). У цій-таки книзі вміщено: „родословную роспись" гетьмана Скоропадського; інструкцію міністрові Салтикову; чернетку журнальної записки 1730-го року про додатки до секретних пунктів міністра Шаховського окремого пункта, щоб бути йому, Шаховеькому, коло гетьмана, „когда оні» похочеті» їхать ві» свои маетности на немалое время" й про доручення на цей час ви­конувати гетьманські обов'язки кому-небудь з генеральної старшини або полковників, радячись із їм, Шаховським, то-що.

Як по книгах та стовпцях Малоросійського Приказу, так і по кни­гах Малоросійської Експедиції багато справ про московських служилих та ратних людей на Україні. У книзі 1806-ій, допіру розглянутій, чимало справ про призначення міністрів. Такі самі справи про призначення поди- буємо й по инших книгах. Наприклад, у книзі 1796-й року 1729- справа „о битій при господині гетман! Апостолі» министром?» генераль-майору князю Алексію Шаховскому¹*; „о бьігіи у д!лъ вь Малой Россіи у суда генеральная Попенину, ві» по де карбі яхь у сбору денежной казны Ивану Мякину и т. д.“

Поруч справ про призначення на посаду, трапляється чимало справ про видачу платні московським служилим людям. Наприклад, у книзі 1798-ій справи про платню українським комендантам Чичеринові й Тол- бухінові, бригадирові Арсеньеву, генерал-майорові кн. Шаховському. підполковникові Количову і т. д. Спрази про ратних людей: про драгун­ські полки в,.Малій Росії** (книга 1755-та), „о довольствіи осми полкові» провіантом ъ и солью вь Малой Россіи и о отвод! еще 2 полкові»** (у книзі 1798-ій); про вивід із „Малої Росії** двох драгунських полків (у книзі 1803-ій), то-що.

Окрему групу становлять справи, котрі стосуються до внутрішньої історії України й тепер, як заведено, досягають до центру й тут розвя- зуються; зокрема, сюди стосуються церковні справи

Книги 1750 та 1861-ша про жалувані грамоти на маєтності.

Книга 1794-та — справа Стародубського полковника Пашкова з при­воду його хабарництва й кривд, що він чинив людності (1729).

Книги 1834 та й 1835-та — справа Переяславського полковника Танського та Лубенського писаря Загоровського (про затаювання вій­ськових прибутків, що належать скарбові).

Книга 1745-та — справа про донос Галицького протопопа Хведора Лисовського на Галицького полковника Чарниша в тім, що на день іменин його величности він не був на молебні й з гармат не стріляно.

Книга 1793-ти— справа про в'язнів, що сказали на себе „слово и діло**; тут-таки справи малоросійські, що їх треба зберегати в секреті.

Книги 1871 й 1873-тя — справи що-до повідомлень українських депутатів.

Книга 1728-ма — справа про приїзд до Москви мітрополіта Гедеона.

Книга 1729-та справа про приїзд до Москви мітрополіта Варлама Ясинського.

Книги 1763 й 1764-та — справа про видачу Київо-Печерському ма- настиреві копій з жалуваних грамот замість тих, котрі погоріли (про справи церковні див. також книги 1730, 1732, 1735, 1740, 1743, 1765).

Книга 1798-ма — справа за повідомленням од гетьмана Апостола й за скаргою від полчан про кривди, що їх чинив Галицький полковник Милорадович; справа за суплікою від Стародубського полку сотника Андрія Гудовича про повернення йому села Сешки з млинами, що їх прилучив до Почепа управитель його Лукін; до неї прикл’аде.но купчу й кріпосні акти; справа за указом Верх. Т. Сов. про повернення вмерлого гетьмана Скоропадського дружині Уляні маетностей на Україні власних і тих. котрі покупив був чоловік Ті, а про гетьманські - щоб їх одписати й завідувати їмя Малоросійській Колегії', а ще до того й реестра цим маетностям прислати і т. д.

Книга 1803-тя — справа про продаж тютюну, зібраного в „Малій Росії", і про присилку за нього до Малоросійської Колегії грошей; справа про зібраний в „Малій Росії" при Малоросійській Колегії провіянт; справа про казарські й козелецькі млини на р. Острі; справа про при­значення Гаврила Лукіна на управителя до Почепської та Шептаківської фабрик в „Малій Росії" і про асигнування йому платні; справа про продаж вовни, що є у відомстві Батуринськім; справа про присилку слід­ства з екстрактом про маєтності та инш.

До окремої групи треба зарахувати книги фінансового змісту.

Книга 1761-ша. Відомості, що їх надіслала Малоросійська Колегія до Сенату про грошовий стан скарбу, а також про збирання збіжжя та инші збори протягом 1722— 1727 рр.

Книга 1783-тя. Рахунковий витяг Колишньої Малоросійської Колегії 1727-го року.

Кн. 1784-та. Рахункові витяги Канцелярії Міністерського Правління та колишньої Малоросійської Колегії 1727— 1730 рр.

Кн. 1787-ма. Репорти, що їх одержано з „Малої Росії" од Міні­стерської Канцелярії про прибуток і видаток грошового скарбу за різних років, а саме, 1728 —1740.

Кн. 1801-ша. Рахункові списки з Канцелярії Малоросійських Зборів 1729 -1735 рр.

Кн. 1802-га. Репорти Канцелярії Зборів до Колегії Закордонних Справ про прибуток і видаток грошового скарбу по малоросійських полках, про збирання й наявність харчів, збіжжя рр. 1729 1739.

Кн. 1815-та. Рахункові витяги про прибуток та видаток грошового скарбу 1730 1734 рр. (з книг прибутків та видатків) Міністерського

Правління Малоросійських Справ.

Кн. 1852-га. Рахункові реєстри з книг прибутків і видатків Канце­лярії Малоросійських Зборів 1741 — 1744 рр.

Кн. 1866-та. Рахункові Канцелярії Малоросійських Зборів реєстри 1744 — 1747 рр.

Усі ці „ведомости", „счетныя выписки" чи „списки" та,,репорты" складувано на місцях і в оригіналах або в копіях надсилано до центру — до Колегії Закордонних Справ або до Сенату. Отож у книгах ч. ч. 1852 та 1866 сказано, що рахункові реєстри тут уміщені, склала Канцелярія Малоросійських Зборів, надіслано їх до Військової Генеральної Канце­лярії, перевірила окрема Рахункова Комісія й після перевірки їх копії, згідно з царським указом, одіслано до Сенату. Рахункові реєстри, вмі­щені у книзі ч. 1784-те, переслав з Глухова міністр князь Шаховський до Закордонної Колегії для Ревізіон-Колегії. Так само рахункові витяги з книги ч. 1815-те переслав до Колегії Закордонних Справ той-таки міністр кн. Шаховський та його попередник Наумов.

Російський уряд пильнував фінансового становища на Україні й вимагав од місцевої влади надсилати періодичні фінансові звідомлення. Зазначені книги й являють собою збірку цих звідомлень. Складувано їх на місцях і пересилано до центру шляхом звичайної звідомности певної установи. Копії їх, знов-же й ті книги прибутків та видатків, що на їх підставі їх складено, видима річ, залишилися на місцях.

Сюди-ж стосуються книги ч. ч. 1800, 1836 та 1858-ма. Кн. 1800-та „Ведомости о Генеральной Артиллеріи и сколько на оную доходові» со­бирается разныхь годовъ, а именно, 1729— 1734“.

Кн. 1836-та. Рахункові реєстри Генеральної Артилерії 1735 1741 рр.

Кн. 1858-ма — рахункові реєстри тієї-ж-таки артилерії з 1742 до 1747 року.

Усі три книги містять оригінали документів, писані українським письмом, підписали їх військовий генеральний обозний, Генеральний Військової Артилерії осавул та инші військові артилерійські старшини. Документи ці переслано до Сенату порядком, що його зазначено указом Сенату 16-го січня 1735-го року, де сказано: „о состояніи оной артилле­ріи ведомость у кого надлежит!» брать Войсковую Генеральную Канце­лярію и освидЪтельствовавь присылать в Сенаті» вь Канцелярію Малорос- сійских?» Ділг, а таковыхъ и MtTb вь Генеральной Войсковой Канцелярій⁴* (П. С. 3., ІХ, 6670). Копії залишалися на місці, а оригінали пересила­лися до центру, в Сенат.

Книга 1851-ша теж фінансового характеру:’ „ведомость о пчелиной и табачной десятинахъ и о перевозах!»**. Уміщено тут відомості полко­вих збирачів з різних полків. У книзі є повідомлення Правуючого Сенату Генеральною Військовою Канцелярією 26-го листопаду 1741-го року. У повідомленні сказано, що на підставі указів Сенату пересилаються до Се­нату відомості про недоплатку доби 1730—1740 рр., одержані од Канце­лярії Малоросійських Зборів. Книгу складено на Україні, але за вимогою переслано до Сенату.

До відомства Сенату належить також зложена на місці книга ч. 1862: „Табель ревизионная малороссійскимь полкамъ 1743 года о старшині и козаках!»**. Спочатку вміщено „табель перечневую** про кількість полко­вої та сотенної старшини, сотень та козаків по всіх 10 полках; потім докладну відомість кожної сотні та кожного полку по полках, зазначено імення та прізвища старшини й кількість козаків. Відомість складено на підставі сенатського указу Генеральній Канцелярії й переслано 20-го лютого 1746-го року до Сенату за підписом генерального писаря та військового канцеляриста вкупі з перелічною таблицею, складеною в Канцелярії, і з супровідним папером на царське йм я, підписаним п'ятьма членами Військової Канцелярії.

Російський уряд з інтересом ставився й до фінансового становища України, й до становища військових козацьких сил, і до питання про кількість поспільства, й питання що-до земельного фонду. У книзі 1769-ій зібрано відомості з приводу всіх цих питань, що цікавили російський уряд: відомість про грошові прибутки з підданців і збори збіжжям; відо­мість про землі, що їх роздав гетьман Данило Апостол і роздані після нього; відомості про військову старшину, козаків та поспільство; відо-’ мості про перевози по річках України, про млини на байдачках, про греблі й про податки від їх; відомість про військове манно — коней, зброю, одяг, військовий фураж; відомості про забитих, поранених, полонених та про шкоди людності підчас військових подій, то-що. Усі ці відомості складено на місці, з них користувалася місцева влада. Але їми цікавивсь також і центральний уряд, що вирядив по їх на Україну кур’єра Євдо- кима Ґоловіна. Книга 1769-та таку має й назву: „Присланный ведомости отъ нарочно посланнаго курьера въ Малую Poccira^a.

6. Малоросійські справи колишнього Архіву Міністер­ства Закордонних Справ.

Справи ці розділено на дві групі: а) малоросійські справи за давні та нові роки і б) оригінали грамот та листів.

Опис справ за давні та нові роки зложено у двох реєстрах.

„Реєстрі. 1 малороссійскимь AtAaMb старыхъ Atrb вії столпцахъ на­ходящимся съ 1522 no 1700 годь вновь учиненный при разборЪ и опи­саній оныхъ AtAb ассесоромъ Николаемъ Бантышъ-Каменскимъ въ 1779 г.“ Усього 107 в'язок; у кожній в’язці справи розташовано по роках; справи к іжного року перенумеровано за хронологічним порядком (по місяцях). Найдавніші акти цієї трупи стосуються до історії західньо-руського права: це списки трьох привилеїв королів польських та великих князів литовських, дані Київо-Печерському манастиреві 1522-го, 1550-го й 1578-го років. Далі —список жалуваної грамоти царя Івана Васильовича, що її дано 1551-го року Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському манастиреві на вотчини належні цьому манастиреві в Путивельськім та Новгородськім повітах (в’язка І-ша).

Чималу частину справ складають справи про зносини України з Москвою. Зносини почалися значно раніш од акту з'єднання 1654-го року. Як привідця виступило українське духівництво. Збереглося чимало справ про зносини українського духівництва з Москвою. Наприклад, справа 1583-го року „о πpit3A⅛ ві> Москву Кіево-Печерскаго монастыря стар- цевъ Михаила и іосифа съ прошеніемь о BbiAant сколько слЪдуеть за прошедшіе годы отпустить въ Кіевь милостыни*⁴, справа 1586-го року „о πpit3At Кіево-Печерскаго монастыря ієромонаха Ьеофана для испро- шенія милостыни, давно уже не получаемой** (в'язка І) і т. д.

Окрім духівництва, мали стосунки з Москвою й українські старшини. Так, з 1620-го року збереглася справа „о пріїзді въ Москву и oτπycκt присланных!» отъ запорожскаго гетмана Петра Конашевича Сагайдачнаго посланцеві» атамана Петра Одинца сі» товарищи съ письмами къ госу­дарю царю Михаилу Веодоровичу о принятіи ихъ по прежнему въ Poc- сійскую службу съ жалованіемі» для прогнаній всякихъ непріятелей на Poccira возстающихъ, о бывшемъ у ни-хъ подъ Перекопом!» съ татарами бою и о пойманій двухъ татарских!» языковъ" (в язка 1-ша). Далі йде низка справ про відрядження царських посланців до запорозького геть­мана Богдана Хмельницького й посланців од Хмельницького до царя, про листування Хмельницького з московськими боярами та инш. (див. в язку 2, 1627 p., ч. 1 та 1630 р. ч. 4; в'язку 3, 1639 р. ч. 2; 1648 р., ч. ч. 1 5; в'язку 4. 1649 р. ч. 5; в'язку 5, 1652, ч. 1, 14, 1653 р., ч. 1, 2 та инш.). Ці попередні зносини закінчилися актом з'єднання 1654-го року. Сюди стосуються справи: 1653-го року про „отправленіе къ гетману Хмельницкому стольника Родіона Стрешнева и дьяка Бредихина съ обьявленіемі», что понеже польскіЙ король Ян ь Казимиръ отказалъ Российскими послами князю PtnHHHy съ товарищи учинить запорожцами уДОВОЛЬСТВІе Bb силу Зэоровскаго договора. ТО государь, пріемля HblHt ихъ въ свое подданство, об!щаетъ BCKOpt послать своихъ великихъ по- словъ Бутурлина съ товарищи къ нему, гетману, какъ для принятія ихъ въ подданство, такт» и для объявления указа о ратныхъ людяхъ на по­мощь противу Польщи и Литвы"; тут-таки листування зазначених по­сланців з відпустками до ндх государевих указів, також і статійний їхнього посольства реєстр; 9-го жовтня 1653 — 5 лютого 1654-го років „статейный списокь бывшихь въ Переяславлі у гетмана Богдана Хмель­ницкаго пословъ ближняго боярина Василів Бутурлина, окольничьяго Ивана Алферьева и думнаго дьяка Ларіона Лопухина для приведеній его гетмана и всіхь жителей малороссійскихь городові» къ присяг! въ BtpHocTH н въ в!чномъ подданств! государю царю Алексію Михайловичу**; 1654-го року,.отписка бывшихъ въ Переяславлі пословъ Бутурлина, Алферьева и Лопухина для приведенія всей Малороссін въ подданство великороссійское. Описаніе городовь малороссійскихь и посылка въ оные дворянъ къ приведенію тамошнихъ жителей къ присяг!. Обрядъ под­данства. Присылка въ Москву отъ гетмана Хмельницкаго съ грамотами къ государю Лртамона Матвіева. Возвратный иэъ Москвы пріїздь ре- ченыхъ пословъ и учиненіе имь вознагражденія** (в’язка 6, 1653, ч. ч. 3, 4. 1654, ч. 1); „пріїздь въ Москву отъ гетмана Хмельницкаго послан- никовъ Самойла Богдановича, судьи войскового, и Павла Тетери, пол­ковника Переяславскаго съ договорными статьями о в!чномъ всея Малыя Poccin подданств! царю Алексію Михайловичу'* (в'язка 8, 1654. ч. 4; див. також ч. ч. 5 та 6-те). Після умови 1654-го року стосунки тривали; чимало документів про ці зносини збереглося по малоросійських справах за давні роки колишнього архіву М. 3. С. Наприклад, „реєстри справ малоросійських (з березня 1654-го року до 1687-го року): 1) пріїздь отъ гетмана Хмельницкаго посланниковъ Самойла Богданова и Тетери съ принятіемь россійскаго подданства; 2) избраніе въ Переяславл! гет- маномъ Юрія Хмельницкаго и учиненные тамі» договоры 1659 года; 3) избраніе въ Конотопі гетманомъ Ивана Самойлова 1672 года; 4) статьи глуховскія; 5) челобитныя ніжннскихь и кіевскихі» міщань; 6) новыя глуховскія статьи; 7) принятие въ Россійское подданство задніпрскихь полковъ и статьи, въ Переяславл! заключенный 1674 г.; 8) избраніе на р. Колом ку („Коломаку") гетмана Ивана Мазепы и учиненные тутъ пункты 1687 года** (в'язка 8, ч. 7-ме); грамота къ государю царю Але­ксію Михайловичу оть гетмана Хмельницкаго (в язка 9, 1654-го року ч. 16); „письмо гетмана Хмельницкаго кь боярину Бутурлину и думному дьяку Лопухину" (там-таки ч. 29); „письмо гетмана Хмельницкаго к?» бо­ярину Шереметеву" (в язка 10); „письмо писаря Ивана Выговскаго къ думному дьяку Лопухину" (в'язка 10, 1656-ий рік, ч. 12); „статейный спи­сок?» вь бытности вті малороссійскихі городахъ боярт» князя Алексія Трубецкого, Василія Шереметева, окольничьяго князя Григорія Ромода- новскаго; думныхъ дьяков?» Ларіона Лопухина и Оедора Грибоедова со многими войсками посланных?» как?» для успокоенія в?» малороссійскихі» городахъ междуусобія и кровопролития по причин! изм!иы гетмана Ивана Выговскаго, такі» и для избранія в?» Переяславл! гетманом?» Юрія Хмельницкаго и приведения къ верности государю всіх?» малороссійскихь жителей и късохраненію поставленных?» вновь договорных?» статей" (в'язка 15, 1659-ий рік. ч. 2); „пріїзді» в?» Москву гетмана Ивана Брюховецкаго, бытность его у государя на аудієнцій, отпуски жалованных?» грамот?» на боярство и дворянство" і т. д. (в язка 21, 1665-ий рік, ч. 21).

Окрім справ про зносини України з Москвою політичного характеру, збереглися справи про супліки, що їх надсилали до Москви або в Москві подавали українська старшина, духівництво та приватні особи, й жалувані грамоти у відповідь на ці супліки; справи про листування московських служилих людей на Україні з центром, про стан військових сил на Україні, про становище ошанцьованих міст на Україні, про фі­нансовий стан місцевих українських установ, про фінанси Малоросій­ського Приказу, про стосунки Малоросійського Приказу з иншими мо­сковськими центральними установами. Наприклад, відпустки жалуваних государевих грамот: 1) Андрієві Гамалії насело Серединну Буду та инш., 2) Дмитрову Зелінському на містечко Костянтинівну, 3) полковникові Хведору Жученкові на село Жуки, 4) Павлові Семенову на село Ста- севське, 5) Чернігівському полковникові Якову Лизогубові на село Слабин та инш. (в’язка 80, 1689-иЙ рік, ч. 26); „діло о посылк! в?» лїа.лороесійскіе города для рейтарских?» и солдатскихъ полкові», на служб! находящихся, на сей год?» жалованья (в’язка 81, 1690-ий рік. ч. 4); „слід- ственное діло по указу Малороссійскаго Приказа стольником?» и полков­ником?» Иваном?» Ушаковым?» производимое о чиннмыхъ окольничимъ и воеводою Семеном?» Толочаниновым?» и полковникомъ Матвієм?» Трей- деномъ и прочими людьми обидахъ Переяславским?» жителямъ и всякихъ малороссійскихі» городові» людямъ" (в'язка 82, 1690-ий рік, ч. 7-ме); „указі» о выдач! Малороссійскаго Приказа подъячим?» на сей годъ денежнаго оклада приказной дачи и хл!бныхъ денег?»" (в’язка 85, 1691-ий рік, ч. 6-те) і т. д.

„Реестръ II малороссійскимт» ділам?» новыхъ літ?» сі» 1700 по 1750 годъ". Усього 83 в’язки; до них додано згодом ще 9 в’язок справ з 1751 до 1781 р. Разом виходить 92 в’язки; справи по в’язках розташовано таким самим порядком, як і справи за давні роки, описані в 1-ому реєстрові. В'язка І-ша містить у собі „книгу записную государевым?» указамъ в?» При­каз! Малыя Pocci и и присыланнымъ изъ иных?» приказов?» *, 1700—1714 р. І по дальших в’язках — справи Малоросійського Приказу. Насамперед справи про зносини української старшини з Москвою. Ось вони: справа,.о πpit3A⅛ в?» Москву гетмана Мазепы съ генеральной старшиной и нисколькими полковниками и пожалованіе его в?» кавалеры святаго Андрея Первозваного“ (в'язка І-ша, 1700-ий рік.ч. 22-ге); справа „о до- Hoct генеральнаго судьи Василія Кочубея и б. полковника Павла Искры черезъ Ахтырскаго полковника Федора Осипова на гетмана Мазепу в?» измЪнЪ" (в язка 12-та, 1708-ий рік, ч. 19-те); справа „объ избраніи въ гетманы полковника Стародубскаго Скоропадскаго, присягЪ его, гетмана, и всЪхь малороссійскихь духовныхъ и свЬтскнхъ чиновъ*⁴ (в'язка 25-та, 1708-ий рік, ч. 6-те); „списки съ грамоть государевых?» къ малороссійскому гетману Скоропадскому" (в'язка 50-та, 1722-ий рік, ч. І-ше) і т. д. Далі, різні справи, що-до української людности та великоросів на території України. Наприклад, справа за суплікою від Галицького полковника Михайла Милорадовича про дачу йому Лютенської сотні (в’язка 50-та. 1722-ий рік, ч. 10-те); супліка від Миргородського полковника Данила Апостола про винагородження його за заподіяні йому генерал-майором Шидловським збитки у справі постачання салітри (в'язка 50-та, 1722-ий рік, ч. 15-те); чернетка духівниці гетьмана Івана Скоропадського про розділ майна його (в'язка 51-ша, 1722-ий рік, ч. 36-те); витяг про при­бутки гетьмана Апостола, що він од Малої Росії одержує (в’язка 59-та, 1727-ий рік, ч. 29-те); витяг про лихі вчинки ніженського підполков­ника Івана Хрущова (в’язка 62-га, 1728-ий рік, ч. 17-те); справа за суплікою від Київських духовних осіб та мііцан що-до звільнення їх од постачання підвід (в’язка 66-та. 1730-ий рік, ч. 10-те); справа про ви­дачу запорозькому військові 1741-го року платні грішми та збіжжям (в'язка 72-га, 1742-ий рік, ч. 6-те); справа про запорозьких козаків (в'язка 73-тя, 1743-ій рік, ч. 11-е) і т. д.

Групу грамот та умов описано в окремім,,Peecτpt подлинных?» грамот?» и писем?» изъ Россіи къ духовным?» и CBtτcκ∏M?* лицамъ Малой Россіи“. Зібрані в цій групі грамоти й листи вилучено з різноманітних справ, іцо переховуються в архіві. Усього в групі 1525 ч. ч. Ось, на­приклад, зміст декотрих грамот та листів: ч. 1-ше (1658-ий рік) — лист боярина Вас. Бор. Шереметьева до Ніженського протопопа Максима Фи­лимоновича; ч. 2-ге (1660-ий рік) жалувана государева грамота Ніжен- ському писареві Шейковському; ч. 1525-те — листи гетьмана Мазепи до Гаврила Івановича І оловіна і т. д.

7. Справи „о Мал Opoccin^u та „о Польщі колишнього Державного Архіву.

У Державнім Архіві, що недавно ввійшов до складу Древлехрани­лища, два розряди, XII та ХНІ, являють великий інтерес для історії України. В розряді ХП-ім „дЪла Польши и Литвы 1436 —1854 гг.“. Спочатку тут уміщено витяги з трактатів, що стосуються до Польщі 1436—1773 (ч. 1); далі, маніфест польського короля Сигізмунда-Августа 1559-го року (ч. 2). Далі, різноманітні документи, що торкаються стосунків між Польщею та Росією. Разом чч. 318 4- 7. У розряді ХШ-м —„діла о Мало­росам 1606 — 1670 г.“; тут — різні грамоти, привилеї, умови, супліки, листування української старшини з центром, справи про управління, поневолення селян, організацію суду, манастирі і т. д. Наприклад: копії з грамот, що їми пожалувано мешканців Переяслава і які стверджують привилеї короля польського Сигізмунда ІІІ-го й царя Олексія Михайло­вича, 1606 —1654 рр. (ч. 1); привилеї, що їх надали малоросійським містам Ні женю, Стародубові та Чернігову польські королі та цар Оле­ксій Михайлович, 1620, 1650, 1659 та 1666 рр. (ч. 2); листи та статті гетьмана Богдана Хмельницького про підданство Малоросії 1654 р. (ч. 3); копії статтів, постановлених підчас обрання гетьманів Богдана Хмельниць­кого, Івана Бруховецького, Демяна Ігнатова, Івана Самойлова, Мазепи, а також з грамот, що їми пожалувано на булаву гетьмана Івана Скоро­падського, 1654 — 1709 р. (ч. 4); документи що-до управління ген.-лейт. їв. Бібікова Малоросією, 1642 (ч. 24); про пошесть на худобу на Україні 1745— 1750 р. (ч. 38); про зловживання на Україні бригадира Ільїна 1746 р. (ч. 39), присяга гетьмана Кирила Розумовського (ч. 46); листи гетьмана Кирила Розумовського до імператриці Лизавети (ч. 47); записка про зовнішні гносини гетьманів Малоросійських, 1752 (ч. 48); примітки про зміну, що-до керування Малоросією, з паперів гр. П. Рум янцова (ч. 74). Усього розділ має 101 справу.

8. Переписні книги.

На підставі „статей⁴⁴ за умовою з гетьманом Бруховецьким, усякі податки з міщан та селян передано Москві. Щоб здійснити ці збори, Московський уряд повинен був перевести перепис. Наслідком цього пе­репису являються переписні книги 1666-го року, що збереглися в Древле- хранилищі ’).

З метою перепису Розряд відрядив до Малоросійського Приказу стольників. „По наказу изъ Приказа Малыя Россіи" цих стольників від­ряджено на Україну. Характер „наказа“ видно з одної з переписних книг: „літа 7174 генваря въ день по государя царя и великаго князя Алексія Михайловича указу и по наказу изъ Приказа Малыя Россіи за приписью дьяка Ивана Михайлова велімо стольнику Александру Тимо­феевичу Измайлову їхать въ Малоросс!йскіе города и въ т!хъ городахъ и въ м!стахъ и въ мЪстечкахъ и въ слободахъ велімо переписать всякихъ чиновъ людей дворы и въ нихъ людей прожиточныхъ и середнихъ и мо- лодшихъ, а въ селахъ и въ деревняхъ крестьян!» и бобылей по тому жъ.. кто какими угодьями владЪетъ и сколькими волами или конъми пашеть... и веліно то все написать въ книги" (Книга Київського повиття ч. 1, арк. 1 — 3).

’) Див. доповідь Ей гор нову:,О вновь наядснныхъ малороссінскихь перепис- ных-ь книгах ь** У „Чтсніяхь О-ва Исторіи H древностей PocciHCKMXb** 1895-ИЙ рік, книга 2-а.

Стольники виконали це доручення. Складені книги надіслали до Малоросійського Приказу, де їх скопійовано й надіслано до воєвод українських міст; оригінали залишилися в Москві.

До наших часів збереглося 5 оригіналів книг. Одна книга перехо­вується поміж малоросійських справ колишнього Архіву Мін. Закорд. Справ. Вона зветься: „Переписныя книги, учиненншя стольником»» Кирил- ломъ Хлоповымъ жителямъ Стародуба, Погара и Почепа о сборЬ сь них»» государевых!» податей по учиненнымъ в!» Малороссіи гетманом!» Бруховецкимъ статьям!»⁰ (в’язка 10-та, 1665-ий рік, ч. 73-тє).

Друга переписна книга є серед книг Малоросійського Приказу (ч. 121-ше). Вона містить у собі перепис Батурина з приписаними до нього містами — Бахмачем, Конотопом, Новими Млинами та инш.; меш­канців цих міст переписано, а саме: обрані міські старшини (війти, бурмистри, райці, лавники), ремісницькі й промислові люди, — „прожи­точные⁰, „середніе и молодіше'*, а в повітах — по селах, слободах та хуторах „пашенные люди’⁴ селяни та „бобыли" з братами й небожами, їх двори, „рибні ловлі“, озера,,,бортные уходы⁴⁴, звірині лови, млини, коні, воли, податки грішми та збіжжям і оброки. Перепис переводив той-таки стольник Кирило Йосипович Хлопов.

Третя книга опинилася серед групи книг Київського столу, або по- виття (ч. 1-ше). Тут стольник Олександер Тимофіевич Ізмайлов перевів перепис міст Переяслава, Воронкова, Баришполя, Золотоноші, Ніженя, Борзни та инш., за тим самим планом.

Четверта та п’ята в стовпцях і книгах Сибірського Приказу. Стов­пець ч. 1637-ме Сибірського Приказу: „Переписная книга неизвЪстнаго года (нема аиі початку, ані кінця) мЪщанскихъ и крестьянских!» дворові» въ литовских!» городах!» Красномъ, Лукомлі» и др. и въ малороссійскихі» городах!» bi» Лубнахі», ПирятинЪ, Миргороді, Полтаві», ГолтвЪ и др. съ ихъ уЪздами" (імення домовласників, чинші з їх, ремества їх, госпо­дарство, маєтки, пасіки, то-іцо).

Книга ч. 495-те Сибірського Приказу: „Переписная книга міщан- скихъ и крестьянских!» дворовъ и угодій Кіева, городові» Гоголева съ уЪздомъ, Березани съ уЪздомъ и др. 174 года“.

(Див. Оглобліна „Описаніе столбцов!» и книги Сибирскаго Приказа, ч. 1, 1895, Москва, стор. 275 — 276).

Значна кількість переписних книг збереглася в..Малороссійской Зкспедиціи*'.

Така насамперед книга ч. 1792-ге про офіцерський перепис усіх 10-ох полків року 1726.

Спочатку—абетковий покажчик географічних назв, іцо їх подибуємо в книзі (склала його Колегія Закордонних Справ). Далі повідомлення од т. рад. Наумова Державній Колегії Закордонних Справ 28-го серпня 1728-го року такого змісту: „въ 1726 году по иминному царскому указу, присланному въ бывшую МалороссіЙскую Коллегію, bcλ⅛ho изслі»довать, сколько въ Малой Poccin въ каждомъ полку и

BO-

3

Збірник Ким. Иах. тл Укр. прыщ. Виц, 2.

Державна Пуб БІБЛІОТЕКА

довъ, мельниц* и земель и прочих* угодій, принадлежащих* до двора гетманскаго на булаву и кухню и на полковничьи и прочихъ полковых* особь уряды, и на ратуши также из* описанных* всяких* маетностей кому по каким* указами или гетманскими и старшинскимъ универсалами в* которых* годах* в* роздачі, и въ вічное владіві е или от* τlx* гетманов* или от* старшины до ласки войсковой по свойству временно. И по тому Е. И. В. именному указу их* бывшей Малоросс!йской Кол­легии чрез* посланных* офицеров* о вышепоказанных* маетностях* слідовано. Изъ котораго слідствія взятая изъ оной Коллегии ведомость для учиненія указу въ Государственную Коллегию Иностранных* Діл* сообщается при сем. Оедоръ Наумов*".

Далі — „ведомость изъ слідствія", що його перевели офіцери, себ-то перепис полків Галицького, Полтавського, Переяславського, Ніженського, Стародубського, Київського, Чернігівського, Миргородського, Прилуць­кого та Лубенського. Книгу стверджено підписом канцеляриста Тіхона Давідова. Складено її на місці на підставі офіцерського перепису україн­ських полків і послано до центру; оригінал про „офицерское слідствіе", видимо, залишивсь на місці й переховувавсь в архіві колишньої Канце­лярії Міністерського Правління (як це можна бачити з посилань на цю справу в книгах чч. 1808— 1814).

Докладніший перепис переведено було 1729—1730 ρρ.; це, так зване „генеральное слідствіе о маетностях*". Історія цього перепису така: гетьман Данило Апостол підчас коронування Петра П-го в січні 1728-го року подав супліку про ствердження військових вільностей „бывших* при гетмані Хмельницком*". На цю гетьманську супліку дано було „решительные пункты". В п. 10-ім читаємо: „маетности, принадлежащая к* чинам* старшины генеральной, полковников* и старшины полковой и сотникові», которые наперед* сего во владініи у той старшины были на уряд! ихъ, также и къ ратушам*, а по гетманским* универсалам* Tt ж* старшины и другіе получали Tt маетности в* собственное свое владініе и побрали на оныя жалованный грамоты и влад! ют* по отлученіи oτ*τlx* чинов*, а иные и померли, а послі ихъ владіют* жены ихъ и діти: и ті вс! маетности возвратить къ тімі» урядам*, а ратушныя къ ратушам*; и тім* возвращенным* маетностям*, учиня реестр*, для извістія при­слать в* Коллегію Иностранных* Діл*; и который маетности и на Кан­целярію Войсковую и Судовую надлежали, тімі» також* быть по прежнему при т1хъ канцеляріях!». И впредь Tlx* урядовых* маетностей и ратушных* сел* никому отнюдь не отдавать, а быть оным* при τtx* урядах* всегда неотмінно" (П. С. 3.; VIll. 5324). Щоб виконати цей „рішитель- ный пункт*", офіцерський перепне за указом 1726-го року був недостат­нії!, бо „кто и по каким і» кріпостем* владіет* и на какіе уряды оныя маетности прежде ньінішнихь владільцев* подлежали, о том* при той ревизіи было не изслідовано" (книга Малор. Експед. ч. 1810). Потрібний був новий перепис. З приводу цього надіслано було гетьманові указа. Гетьман Данило Апостол розіслав 28-го травня 1729-го року наказа по полках — перевести „правдивое и подлинное сл-Ьдствіе о маетностяхъ: кто и по какими крепостями владЪетъ и на якіе уряды прежде нынЬш- HHXD владЪльцевъ надлежали и кто ими владЪлъ и почему*. Ревізорам „велЪно было оть всЪхъ владЪльцевъ духовныхъ и мирскихъ всякаго званія, а особливо отъ ратушей взять сь крепостей копій, справя оные копій сь подлинными, подъ тЬмъ слідствіемь подписать". На випадок, коли „кр-Ьпостей" не можна було відшукати, звелено було відбирати „сказки" од давніх мешканців. Щоб полегшити справу перепису, ревізо­рам дано змогу користуватися витягами з офіцерського перепису.

Року 1730 перепис закінчено по всіх полках. Було складено пере­писні книги, стверджені підписами полковників, полкової старшини та сотників; книги скопійовано та разом з копіями надіслано до Вій­ськової Генеральної Канцелярії з метою апробації. Тут. у Військовій Генеральній Канцелярії, книги „слідствія о маетностяхъ* заслухали були військова генеральна старшина та полковники або їх заступники й переписані маєтності розподілено по категоріях (надані царськими грамотами та гетьманськими універсалами, належні до урядів, належні до (ратуш і т. д.). Книги підписали генеральна старшина та полковники, оригінали відіслано до Колегії Закордонних Справ, а копії залишено у Військовій Генеральній Канцелярії. Оригінали книг збереглися в Древле- хранилищі в фонді Малоросійської Експедиції — чч. 1808 1814.

Книга 1808-ма. Складається з двох частин: 1) „Кіевскаго полку слЬд- ствіе о маетностяхъ і 2) полку Переясловскаго слйдствіе о маетностяхъ".

У дальших книгах переписи полків — Полтавського, Миргородського та Галицького (кн. 1809), Лубенського (кн. 1810), Прилуцького (кн. 1811), ^lIepHiriBCbKoro (кн. 1812), Стародубського (кн. 1813) та Ніженського (кн. 1814).

Що-ж до копій, які залишилися в Глухові, за розвідками О. Лаза­ревського, декотрі книги цих копій збереглися по різних місцях (у біблі­отеці колишньої Колегії Павла Галагана в Київі, в його, Лазаревського, бібліотеці в Київі, у відділі рукописів колишнього Рум'янцівського Музею в Москві).

Ці переписні книги мають надзвичайно велике значіння що-до істо­рії України. „Книги,генерального слідствія*, каже О. Лазаревський, являють собою єдине джерело, що в ньому збереглися правдиві відо­мості не тільки про час, коли з'явилася значна кількість сіл, але також і про обставини, що за них вони з'явилися" („Описаніе Старой Малороссіи", переднє слово, стор. ІХ-а).

Дуже цікаві також переписні книги, що зберегаються від 1740-го та 1741-го років: чч. 1846 та 1850.

Книга 1846 зветься „Ревизія 1740 года". Спочатку вміщено оригінал повідомлення на царське йм’я од генерала Шипова та инших членів Гене­ральної Військової Канцелярії. У повідомленні сказано, що „вьсилуцар- скаго указа подносятся отъ Генеральной Войсковой Канцелярій въ Високій Е. И. В. Кабинетъ ведомости о томъ, какое число въ малоросш’йскихъ и сло- бодскихъ полкахъ отписаныхъ на Е. И. В., такожъ свободныхъ войсковыхъ, ратушныхъ, гетманскихъ и надлежащих!» на чины малоросс! йскихъ стар­шині» местечекъ, селъ и деревень и сколько въ котором?» живущихь дворовь, мельницъ, хуторов!», шинкові», и прочихъ оброчныхъ статей и потому ст» нихъ доходові» вт» годъ; такожъ при каждоми селе и деревні» сколько сЪнныхъ покосовъ и для выгону и пасьбы скота земель и про­чихъ угодій есть и при котором особливо чистыя воды въ близости по пропорцій тЪхъ угодій; сколько где въ годъ прокормить можно, особливо же кто ныне действительно определенными на чины маетностями вла- дЄєть и въ какихъ мЄстахь“... Далі — відомості про землі, людність, особовий склад війська по окремих полках, волостях, посадах. Відомо­сті, видимо, оригінали підписала військова старшина — обозний, суддя, полковий писар, полковий хорунжий та инш. Иноді можна натрапити на копії; їх посвідчено підписом військового писаря. В описах книг Мало­російської Експедиції залишивсь реестр цієї книги, що його зложено в центрі. Отже відомостями користувалися в центрі з практичною метою. У повідомленні зазначено, що відомості надсилаються на підставі цар­ського указу. Мабуть мається на увазі указ, уміщений в книзі 1843-ій (арк. 623 — 626), 18-го серпня 1740-го року. Сенат, з царського указу, звелів Генер. Військ. Канцелярії негайно надіслати „съ ревиз!альныхъ

1739 году книгь какъ владельческими великороссійскимі», малороссій- скимь и иноземческимь такъ монастырским!» и свободным!» ВОЙСКОВЫМ!» и ратушными такожъ отписнымъ на Е. И. В. всЄмі» маетностями точныя копій поскольку вь каждоми мЄстєчкЄ, селе, деревне, хуторахъ и по- дворкахъ по оной ревизіи дворового числа явилось и такіе жъ копій при­слать о надлежащих!» на гетманскій уряді» и на пребывающихъ тамъ у дЄлі» министров!» и прочихъ великоросЫйскихъ и малоросс!йскихъ судей и на всякіе уряды о маетностяхъ и о каждоми владельце порознь, озна­чая ні» которых!» полкахъ оные обретаются“. Цей указ послано до Ге­неральної Військової Канцелярії 18-го серпня 1740-го року, а 25-го жовтня того-ж-таки 1740-го року одіслано повідомлення Генер. Військ. Канцелярії до Сенату, видимо, як відповідь на сенатський указ. Указ вимагав прислати копії „съ ревизіальньїхи 1739 году книгъ“; копії було зложено 1740-го року й відомості-оригінали було сполучено з копіями в одну книгу 1740-го року, і тому, мабуть, книга зветься „Ревизія

1740 года“.

Ревізія 1740-го року, видимо, не завдовольнила центральний уряд. 7-го жовтня року 1741 надійшло запитання од Кабінету: „сколько въ Ма­лой Россіи имеется всехъ какъ войсковыхъ, такъ и другихъ всякаго званія свободныхъ деревень и въ нихъ дворовь или мужеска полу душъ и которая СЪ которою ВЪ смежности СОСТОИТ!» и что съ каждой бывает!» въ казну и надлежащих!» помещиком!» Какихъ годовыхъ дохо- довъ“. Через те, що на це й инші запитання Генер. Військ. Канцелярія вчасно не відповіла, року 1742 Сенат вирядив на Україну кур'єра Євдо- кима Ґоловіна з „реестромъ, какія ведомости не получены“. Декотрі відомості дано до рук кур'єрові (кн. 1769, про її вище). А з приводу запитання 7-го жовтня 1741-го р. Ген. Військ. Канцелярія склала довідку, де зазначила, ідо запитання 7-го жовтня 1741 р. одержано 26 жовтня того-ж- таки року в присутності Неплюєва. що хоч відомості про вільні військові землі та урядові маєтності й прибутки з їх було надіслано до кол. Кабінету й Сенату 1740-го року (видимо, Г. В. К. має на увазі відомості „ревизіи

1740 г.")» ^але тому, що „въ тЪхъ вЬдомостяхъ о смежности мЬстечек?»,

селъ и деревень и какова имущества подданные въ Войск. Ген. Канце­лярій неизвестно, для того OTb оной Войск. Генер. Канцелярій ТОГО Ж?» октября 27 дня отправлены по !інструкціям?» нарочные, ибо так?» по Войск. Генер. Канцелярій, яко и полковыхь канцеляріях?» о ситуацій оныхъ мЪстъ неизвестно и о томь никаких-1) чертежей не имеется и для того велЬно размерить и описать съ определенными от?» полковых?» канцелярій стар­шинами; и по тому съ ближайшихъ полковь некоторые уже возвратились и ведомости в Войск. Генер. Канцелярію подали а изъ другихь полковь за немалымъ оныхъ раэстояшемъ и распространежемъ месть и за разными отъ оныхъ нарочных?» представленіями еще не имеется, для чего ныне сь нарочными для скорЪйшаго сочиненія тЄх?> ведомостей крепко указом?) подтверждено" (кн. 1769-та, арк. 1 18). Згідно з цією розвідкою на­

діслано було 19-го серпня року 1742 найпокірніше повідомлення од імени генерала Бібікова та инших членів Військової Генеральної Канце­лярії (кн. 1844-та. арк. 140-ий).

Відомості ці зібрано в 1850-ій книжці. Вона зветься: „Ревизія

1741 года. Сколько в?) малороссійскихь 10 полках?» имеется свободных?) войсковых?», на ранги и ратушных?» маетностей". На 1-ій сторінці вмі­щено повідомлення Військовій Генеральній Канцелярії од сотника Мін­ського Якима Сахновського 14-го липня 1742-го року: „указом?» Е. И. В. з?> Войсковой Енеральной Канцелярій повелено мнЄ имЄючієся в?» полку Черниговском?» свободные войсковые, ратушные и ранговые города, ме­стечки. села и деревни описать и коликое число во оныхъ дворов?» и въ тех?» дворах?» мужеска пола душ?» и каковы порознь имущества також ь сколько з?» них?) доходу в?) год?) в?» казну и на владЬльцов?» бывает»», какіе села и деревни в?> каком?» которая растояніи или смежности и по какимъ крепостямъ или дачам?» на ратуши и владельцам?» на даные находится сочинивъ обстоятельные ведомости подать в?» Войсковую Енеральную Канцелярію, которые ведомости и копій крепостей яко и сочиненный сі» тЄх?> ведомостей экстракт?» при сем?» доношеній в?» Вой­сковую Енеральную Канцелярію сообщены'*. До цього повідомлення прикладено: 1) відомості про військові вільні, рангові й ратушні міста, містечки, села й хуторі, про доходи з їх, про чоловічу людність і 2) крі­посні акти (гетьманські універсали й жалувані грамоти).

Такі самі повідомлення надіслано до Військової Генеральної Кан­целярії з усіх инших полків од тих сотників і військових канцеляристів, що їм було доручено перевести ревізію. Ні повідомлення, відомості й копії кріпосних актів уміщено на 1236-ох аркушах. Решта аркушів (1237 1281) містить зведені відомості з усіх 10-тн полків; зведені відомості підписав генеральний писар Андрій Безбородько. Книга-оригінал, з власноручними підписами ревізорів та генерального писаря. Зложена на місці, в Генеральній Військовій Канцелярії, й написана українським письмом. В опису книг Малоросійської Експедиції зберігсь докладний реєстр цієї книги, написаний великоросійським письмом ХУШ-го віку. Звідси можна зробити висновок, що книгою користувавсь центр для якихсь (мабуть, фіскальних) цілей. А коли її наказано переслати до центру, якщо не опинилася вона там випадково, можна гадати, що на місці зали­шено з неї копію; инакше й бути не могло, бо книга що-до її змісту ва-для місцевого управління занадто багато важила.

Переписи меншого маштабу проти всіх українських полків торка­ються колишніх маетностей Меншікова. Русифікаційна політика на Україні полягала між иншим у тім, що українськими землями обдаровувано ве­ликоросійських вельмож. Меншікова обдаровано величезними маєтками, й він зробивсь найвидатнішим землевласником на Україні. А коли Меч­ников підпав немилості й його було заслано, то його українські маєт­ності конфісковано, одписано на царське йм’я й віддано під KepyBajiHa Міністерського Правління, що повинно було з’ясувати, в якім становищі ці маєтності перебувають і як саме держава може їх використати. Про це мова в книгах 1782-ій та 1799-ій.

Книга 1782-га про вина, парусові полотна й різні припаси по конфіскованих українських маетностях Меншікова. Книга містить у собі листування місцевих представників влади (здебільша міністрів) з цен­тральними установами (Верх. Таєм. Сов., Сенатом, Колегіями) н різні відомості.

Книга 1799-та: „отпускъ и ведомости о состояніи бывшихъ за Меншиковымъ малороссійскихії маетностей¹⁴ (року 1729). Справу пору­шила Колегія Закордонних Справ. З царського наказу, одержаного од Колегії, міністр кн. Шаховськой звелів управителям колишніми маетно­стями Меншікова подати відомості про господарське й фінансове стано­вище тих маєтків за пунктами. Відомості з 9-ма пунктами і зложену на підставі відомостей таблицю вміщено в книзі.

За назвою сюди належить також книга 1832-га: „діло о подачі въ Сенаті» ведомости по отр-Ьшеніи Малороссійской Коллегіи изъ Мен- шиковскихъ маетностей по годамъ что было въ приходЪ въ каждом?» году денежной казны и о прочемъ“. Назва не відповідає цілком змі­стові: поруч декількох документів про колишні українські маєтності Мєншікова вміщено в книзі різні документи Колегії Закордонних Справ, що торкаються українських податків.

З царського указу 23-го червня 1839-го року звелено — бути на Україні генерал-майорові фон Вейсбахові (або Вейсенбахові) й керувати „подъ вышней дирекціє#⁴* Військової Генеральної Канцелярії власними царськими маетностями (також і конфіскованими маетностями Мєншікова). Військовій Генеральній Канцелярії наказано—дати інструкцію ген. Вейсба­хові. Інструкцію дано й генерал фон Вейсбах узявсь керувати маєтно- стями(кн. 1841, арк. 205, 231 —246). Тимчасом ще 1-го травня 1739-го року було ухвалено в містах Батурині та Янполі, що належали до складу царських маетностей, а раніш були маетностями Мєншікова, закласти кінні заводи й віддати ці міста вкупі з приписаними до них містечками, селами, слободами й хуторами до дирекції начальників лейб-гвардії кін­ного полку. 11-го липня 1740-го року видано царського указа про це; указом звелено перевести перепис цих міст з їх повітами (кн. 1841 -ша, арк. 248-ий; П. С. 3. XI, 8168). Генерал Вейсбах мусів передати Ба­турин і Янпіль з повітами надісланому прийняти їх ротмістрові кінного полку Іннесові відповідно до складеного на цей випадок опису. У жовтні р. 1740 Вейсбах одіслав найпомірніше повідомлення про те, що на підставі одержаного їм 8-го серпня цього року царського указу міста Янпіль і Батурин з усіма їх землями віддано до дирекції начальників л.-гв. кін­ного полку й що йому наказано передати ці міста з описом кому буде звелено їх прийняти, а опнені книги прислати до Сенату й Кабінету. Згідно з цим указом „имъ, ген. Вейсбахомь, 15 октября присланному ротмистру Иннесу означенные города Батуринъ и Ян ноль со всЪми къ нимъ принадлежностями и доходами по обстоятельной именной описи и вЪдомостямъ отданы и что такія же точно описи, какія даны ротмистру Иннесу, особенными книгами въ Правительствующій Сенаті) при семь доношеній подносятся“ (кн. 1844, арк. 105-ий спочатку).

Книги ці, що містять у собі описи Батурина та Янполя й що їх до Сенату ген. Вейсбах року 1740 надіслав, збереглися: це 1778-ма та 1821-ша книги Малоросійської Експедиції.

Книга 1778-ма зветься: „ведомость присланному по именному указу Е. И. В. указу лейб-гвардій коннаго полку господину ротмистру Иннесу о состояніи опиской Е. И. В. малороссійской маетности города Янполя и присутствующих!» къ нему селъ и деревень всякому казенному званію и подданнических!» дворовії числу'*. Книга закінчується словами: „понеже въ предписанныхъ ИЗ страницахъ такь ординарные яко и экстраорди­нарные прыходы и корысты С!) книгъ канцелярскихъ волости Ямполь­ской показаны: того ради оные атестую. Георгь Вейсенбахъ". Отже, відомість складено на підставі канцелярських книг, що залишилися на місці. На місці, видима річ. залишилася й копія з неї. Ствердив підписом військовий канцелярист Климент Валковський.

У книзі число 1821-ше спочатку вміщено „опись коликое число вь опиской ея императорскаго величества Батуринской канцелярій оті» на­чала прошлаго 1731 года по 739 годъ при бытности управителя Тары- цы на имелось въ столпахі» разныхъ д1»лъ такожъ приходных»» и расход- ныхъ за шнуромъ и печатями книги и прочего и сколько оныхъ книги и какихъ именно званій значить подъ симъ“... Далі — перепис людности Батуринської маетности (міста Батурина, сіл, слобід Батуринської во­лости) з зазначенням імен і прізвищ мешканців, кількосте дворів, сіно­жатей, полей орних, лісу, хуторів; далі опис домів та будівель, млинів, шинків, ярмарків, земель, рибних ловель, різних зборів, збіжжя, вуликів з бджолами і т. д. На останній сторінці, в самісінькім кінці: „эта вся вышепомянутая опись сочинена сего октября 11 дня по сущей самой верности въ сил1> Е. И. В. высокоправительствующаго указу состоявшая гося іюля 14, мною же августа 8 дня сего 1740 году полученному; со- стоитъ же въ 240 страницах?». Георгъ ВеЙсенбахъ". Книгу оригінал підписав впорядник її Вейсенбах. Підписом ствердив той-таки військовий канцелярист Климент Валковський.

Міста Батурин та Янпіль з повітами було віддано кінному полкові; декотрі з царських маетностей підлягали окремому управлінню; таким чином під керуванням ген. Вейсбаха залишалося тільки невеличке місто Почеп Стародубського полку з волостю, але й їм керував свій окремий комендант. Пробування Вейсбахове на Україні ставало зайвим, а випла­чувати йому генеральську платню було втратним за-для скарбу. Через те на запитання Сенату від 17-го лютого 1741-го року, чи залишатися ген. Вейсбахові на Україні, чи ні, Кабінет ухвалив— відкликати ген. Вейс­баха з України (кн. 1841-ша, арк. 252-ий). В інструкції, що її дала Військова Генеральна Канцелярія ген. Вейсбахові підчас вступу до ке­рування маетностями, йому було наказано прийняти царські маєтності за описом і описи ці послати до Військової Генеральної Канцелярії за-для повідомлення Сенату. Окрім описів Батурина та Янполя збереглися описи міста Почепа та його волости (теж колишня маєтність Мєншікова). Описи склали року 1740 почепський комендант майор Павлов та почеп- ські отамани підчас керування генерала Вейсбаха. Описи ці, а також опис одписних маетностей Охтирського полку увійшли до книги 1847.

Нарешті, до цієї категорії переписних книг стосуються книги 1797-ма та 1838-ма про перепис старовірів Стародубського та Чернігівського полків. З царського указу 1729-го року звелено малоросійському міні­строві кн. LLlaxOBCbKOMy послати „доброго офіцера“ переписати старо­вірів, що вийшли з Великоросії й оселилися на Україні по полках Ста- родубському та Чернігівському. Князь Шаховськой вирядив 16 травня 1729 року капітана Брянчанінова, що й виконав це доручення й 9 серпня року 1729 надіслав до Канцелярії Міністерського Правління переписну книгу. Капітан Брянчанінов користувавсь відомістю про старовірів пол­ковника Ергольського 1715—1718 рр., що йому її було прислано з Київа і що її він приклав до свого повідомлення Канцелярії Міністерського Правління. Точну копію переписної книги кап. Брянчанінова відіслано до Колегії Закордонних Справ з повідомленням 26-го січня 1730-го р. Цю копію і вміщено в 1797-ій книзі Малоросійської Експедиції.

Новий перепис тих-таки старовірів переведено 1736-го року; його наслідки в книзі 1838-ій Малоросійської Експедиції. Книга зветься: „книга переписная раскольничьихъ слободъ, обретающихся въ Малой Россіи въ Стародубовскомъ и Черниговскомъ полкахъ наличными въ тЬхъ слободахъ жителямъ мужеска и женска пола откуда кто пришлые и исъ какихъ чиновъ.................................................................. А учинена сія переписка въ нынЬшнемъ

1736 году по Ея Императорскаго Величества указу по данной инструкціи ись Канцелярій Министерскаго Правленія Малороссійских-ь ДЬлъ маэо- ромь и Почепскимь командантомь Григорьемъ Павловым*". У книзі реєстр мешканців окремих слобід із зазначенням імсни та прізвища, віку й розміру накладеного на їх окладу. Посвідчення секретаря Якова Олексіївн та підканцеляриста Матвія Матвіїва. Підпису впорядника книги немає. Мабуть це копія; оригінал залишивсь на місці.

Переписні книги мають велику вагу як архівний матеріал для української історії ¹)∙

9. Справи місцевих українських установ.

я) Матер і ял и в справі наказного гетьмана Павла Полуботка та Малоросійської Генеральної Старшини.

Малоросійські справи, іцо збереглися в колишнім Архіві Міністер­ства Закордонних Справ, належать до діловодства центральних установ, які завідували Україною. Випадково між їми опинилися справи місцевих українських установ, що стосуються до 1722 1723 рр. Саме тоді заве­дено в Глухові Малоросійську Колегію, що значно обмежувала владу гетьманову; як помер Скоропадський, вибори нового гетьмана не відбу­валися, Чернігівського полковника Павла Полуботка призначено наказ­ним гетьманом. У Полуботка одразу почалися непорозуміння з прези­дентом Малоросійської Колегії Вельяміновим. Це цілком зрозуміло: зіткнулися представники двох протилежних течій: Вельямінов охоронець інтересів Петербурзького уряду, присланий на Україну провадити руси­фікаційну й централізаційну політику, й Полуботок — охоронець полі­тичної самостійності! України і з власних переконань, і з своєї посади. Полуботок базувавсь на праві. Скарживсь на порушення Вельяміновим українських вільностей, що їх визнано статтями колишніх гетьманів. Вельямінов і собі скарживсь на Полуботка, що він уникає виконувати всі його вимоги. Зіставлення реальних сил було на боці Вельямінова.

’) Окрім переписних книг, окремі переписи ми знаходимо й по !ІНШИХ книгах між різними справами. Наприклад, книга 1843-тя вміщає в собі „рішеними діла 1740 года по Малороссійскому повмтью". Між иншимн справами вміщено велику справу „о высылк! за границу и впредь о нсвпусканін в?» Россію ни под?, какимь видом?, жидов***. У цій справі мається сенатський указ Військовій Генеральній Канцелярії 26 вересня 1738 року, про негайне присланим „відомості! о жидах?» въ Мплороссін": скільки їх, де мешкають, чим займаються, особливо, хто з їх шинкує і т. д. Одержано указа 14 жовтня 1738 року, а 2 листопаду Військова Генеральна Канцелярія відіслала найпокірнішс повідомлення, до­даючи витяга з присланих од малоросійських полків відомостей „колико в?» тЪхъ полках?, мужеска и женска полу душі, жидові» и съ каких?» m⅛cπ>...^w та инш. (арк. 355—408). У книзі 1864-ій вміщено копію перепису сіл Клншкн й Чапліїнка Ніжснського полку, що їми пожалупано духонникз Федора Дубянського (арк. 485 - 506). У книзі 1847-ій вміщено витяги про збори з міст Почепе та Янполя (арк. 1—42) та про козаків, посполитих, се­лянські ґрунти та про безґрунтові двори по малоросійських і слобідських полках (арк. 422—431). У книзі 1874-ій відомості що-до складу Малоросійських полків на підставі ревізії 1743-го року (арк. 101 -147). У книзі 1869-ій відомість про кінні заводи в „Малій Росії" (арк. 233—496) і т. д.

Полуботка з декотрими членами української старшини викликано до Петербургу, там заарештовано, обшукано й посаджено в Петропавлівську фортецю. Почалися допити, розслід справи. Допит чинився в Тайній Канцелярії й був доручений генералові Бутурлінові й Ушакову. Акт допиту по пунктах залишивсь в колишньому Державному Архіві й пере­ховується нині в Древлехранилищі в справі, що зветься: „Черновое судопроизводство Тайной Канцелярій о полковникЬ ПолуботкЪ, Гене- ральномъ СудьЪ ЧернышЪ и писарЪ СавичЬ, сужденныхъ за обиды и притЬсненія 1723 года" (VII, 1723, ч. 179-те). Крім акту допиту в справі є: копія царського указу Бутурліну та Ушакову чинити допит од 26-го листопаду 1723-го року; реєстр в’язнів, що їх у цій справі взяв під варту об 11-ій годині вночі 10-го листопаду 1723-го року ад’ютант лейб-гвардії Преображенського полку Артем Макшеєв; реєстр прислуж­ників української старшини, що перебували у дворі „папы Бутурлина" (там розташувалися й мешкали в С.-Петербурзі Полуботок з своїми товаришами); і розслід з приводу обвинувачування Полуботка у зноси­нах з Орликом. Справа почалась у Тайній Канцелярії й перейшла до Най­вищого Суду; отже, належить вона до діловодства центральних установ.

Арештовані-ж у звязку з цією справою папери й документи, що зберегаються в колишньому Архіві Міністерства Закордонних Справ, усі місцевого походження. Тайна Канцелярія з їх не користувалася.

Перейдімо до розгляду цих паперів. Картон 52, ч. 47-ме. Усі зібрані тут папери стосуються до другої частини 1722-го року (сер­пень—грудень). Папери двох категорій: 1) офіційні листи Вельямінова до Полуботка, а також до генерального писаря; царські укази з Мало­російської Колегії тому-ж-таки наказному гетьманові Полуботкові або до всього малоросійського люду, військовій старшині; промеморії з Малоросійської Колегії до Військової Генеральної Канцелярії; 2) листи- відповіді Полуботка Вельямінову; „доношенія", „извістія" або,.otb⅛t- ствія" Полуботка Малоросійській Колегії, універсали Полуботка; проме- Λfop∕i' BiiichKOBOi Генеральної Канцелярії до Малоросійської Колегії. Па­пери першої категорії, себ-то одержані Військовою Генеральною Кан­целярією— оригінали; папери другої категорії, с.-то надіслані з Військової Генеральної Канцелярії чернетки, або копії. Звідси виходить, що всі ці папери належать до діловодства Військової Генеральної Канцелярії.

У дальших чч. 48 54. 57—62 те-ж саме: оригінали тих паперів,

що їх одержала Військова Генеральна Канцелярія, чернеткн-ж або копії справ, що їх надіслано з Військової Канцелярії, а також копії з па­перів, котрі не стосуються до діловодства Військової Генер. Канцелярії, але стосуються до даної справи й здобуті од прихильників Полуботко- вих. Так, у ч. 60-ім та 61-ім скарги духівництва Синодові на Вельямінова. Малоросійську Колегію й синодські ухвали з приводу скарг; усе це є в копіях, що їх, видимо, приставили автори скарг. Взагалі зміст всіх чч. картону 52-го (за вийнятком чч. 55, 56, 63, 64) не викликає сумніву в тім. що тут зібрано різні документи що-до справи Полуботка й гене­ральної старшини з Вельяміновим та Малоросійською Колегією: найпо- кірніші скарги про потреби української людности, лист до цариці з проханням про заступництво, про податки, що їх стягала Малоросійська Колегія, царський указ про заборону Вельямінову чинити всупереч інструкції, сенатська постанова припинити сварки між старшиною та колегією і т. д.

Картон 53. До справи Полуботка та генеральної старшини сто­сується ч. 65-те 1722-го року—копія грамоти малорос, старшини до Сенату про обрання нового гетьмана, ч. 66-те 1722-го року й ч. 9-те 1726-го року про Почепські маєтності Мєншікова та чч. 1 —6-те 1722-го р.: грамота на царське йм'я малоросійської старшини, копії сенатських указів на ім'я малоросійської старшини, копії повідомлень малоросій­ською старшиною Сенату, копії царських указів, присланих із Малоро­сійської Колегії до Військової Генеральної Канцелярії, копії промеморій з Військової Генеральної Канцелярії до Малоросійської Колегії, універсали Військової Генеральної Канцелярії після смерти гетьмана Скоропадського.

Картон 54. За внйнятком чч. 17, 19 та 23-го всі инші папери (чч. 14—16, 18, 20 — 22, 24—25 1723-го року) або безпосередньо сто­суються до справи Полуботка та малоросійської старшини (про виря­дження козаків на копальні роботи, супліка Полуботка від усієї „Малої Росії" та царські резолюції на пункти, лист до цариці про обрання нового гетьмана, приїзд до Петербургу членів малоросійської старшини з пові­домленнями) або належать до діловодства місцевої української установи — Генерального Суду й, можна гадати, теж мають звязок з цією справою.

Картон 55 містить у собі два числа — 26-те та 27-ме 1723-го року. Обидва стосуються до справи Полуботка й малоросійської старшини. У цій справі заарештовано між иншим генерального писаря Савича й наказного Стародубського полковника Корецького. У Петербурзі їх об­шукано. Наслідок трусу — одібрані папери складають чч. 26-те та 27-ме: то листи з різними до їх додатками гетьманів Скоропадського й Полу­ботка та ннших членів малоросійської старшини до Корецького й листування Савича з різними особами.

Картон 56. До справи Полуботка та малоросійської старшини сто­суються: ч. 28-ме (листування генер. старш. з Вельяміновим), ч. 30-те (про приїзд до Петербургу Полуботка з иншими членами генеральної старшини, їх подорожня, чернетки повідомлення Сенату, їх листи на Україну й листи з України до їх, нотатки про те, що вони робили в С.-Петербурзі і т. д.), ч. 31-ше (копія царського указу, що забороняє клопотатися про обрання гетьмана), чч. 33, 35, 37 (про податки на Україні), ч. 34-те (про малоросійські 10 полків), ч. 45-те (лист од полков­ника Д. Апостола до священика Тимофія Васильєва).

Як усі ці папери опинилися в колишньому Архіві Міністерства Закордонних Справ?

Вище зазначено, що військового писаря Савича й полковника Корець­кого у Петербурзі обшукано й одібрано знайдені в них листи та инші папери. Ці відібрані од Савича й Корецького листи й папери складають чч. 26-те та 27-ме картона 55-го.

Вище зазначено також і те, що в картоні 56-ім під ч. 30-им збе­реглася справа про приїзд до Петербургу Полуботка з товаришами. Ви­димо, всі папери, що їх уміщено в цій справі, відібрано після трусу. Між цими-ж паперами є два реєстри. 1) „Реестръ всякаго званій писемъ, якіе зъ Генеральной Канцелярій панове полковник?» Черньшгь, судья и писарь до С.-Петербурга взяли", усього чч. 156. 2) Реестръ всякаго званія писемъ, якіе даны посланникам!, вь С.-Петербургъ", усього чч. 60. Напевне, всі перераховані в зазначених реєстрах папери теж оді­брано після трусу.

Нарешті, в картонах 57-ому в справі ч. 5-те та в картоні 66-ому в справі ч. 14-те вміщено „реестры письмам?» забранными у Малороссіи Черниговского полку полковника Павла Полуботка, генеральная судьи Черныша, генеральная писаря Савича, посланцевъ Корецкая, Данило­вича, Грабянки".

Усі ці папери відібрано в генеральної старшини після трусу. Як видно з справи ч. 5-те в картоні 57-ім, їх передано до Найвищого Суду, з Найвищого Суду, коли справу було розвязано, передано до C жату, а з Сенату до Колегії Закордонних Справ. Річ у тім, що новйй гетьман Данило Апостол 1728-го року двічі писав до Колегії Закордонних Справ про те, що коли 1723-го року чинів Малоросійської Генеральної Стар- ∖∖wv∖H. було ww∖Hκaκo до Петербургу, то „изъ архива Генеральной Войсковой Канцелярій взяли съ собой многія канцелярскія письма, ко­торый отобраны у нихъ въ С.-ПетербургЬ въ Вьішній Судъ"; через те-ж, що „нын4> приключаются разныя въ дЪлахъ войсковых!» и общена­родных?» нужды и справки а без?» оныхъ писемъ отправленія и справок?» чинить невозможно", гетьман Д. Апостол прохав повернути ці папери до Військової Генеральної Канцелярії. Тому 9-го травня року 1728 Колегія Закордонних Справ писала до Сенату: „о тЬхъ малороссійскнхт» письмахъ, который были въ Вышнемъ СудЪ, а нынЪ находятся въ Се­натской Канцелярій, опреділеніе учинить и Tfe_l который подлежать возвращение въ Войсковую Генеральную Канцелярію, отослать или прислать въ Коллегію Иностранных!» Д1лъ, для выдачи тому, кто бу- детъ за ними присланъ".

3 Сенату папери було прислано з описом, де зазначено, які „оста­вить" і „къ отдачі» неподлежащія". Колегія ухвалила: „письма, прислан­ный из?» Сената, разобрать въ Архив!» и разсмотря учинить опись и предложить къ рЪшенпо".

Згідно з цим розпорядженням од Колегії папери прислані з Сенату розглянуто, перевірено за сенатським описом. Далі складено реестра тих паперів, „который по подписка Войсковой Генеральной Канцелярій канцеляриста Валкевича къ отдачі оному не подлежащія" (картон 57, ч. 5-те). Кінець опису має нотатку:..а о которыхъ письмахъ на связках?» сенатских?» и остальных?» ничего не написано, тім?» письмам?» имеется опись ниже сего“ (картон 66, ч. 14-те). Цей останній реєстр не зберігсь. Але згадка про нього свідчить, що частину відібраних од військової стар­шини паперів, мабуть, повернено канцеляристові Військової Канцелярії Валкевичеві, що його по ці папери було виряджено до Петербургу. Частина-ж, що її повернути визнано за неможливе, залишилася в архіві Колегії Закордонних Справ.

Ця частина й збереглася в картонах 52—56 малоросійських справ колишнього Архіву Малоросійських справ, а саме: у картоні 52 чч. 47 54, 57—62; у картоні 53 чч. 65 та 66 року 1722-го і чч. 1—6 та 9-те року 1723-го; у картоні 54 чч. 14—16, 18, 20—22, 24 та 25 р. 1723-го, у картоні 55 чч. 26 та 27 року 1723-го; у картоні 56 чч. 28, ЗО, 31, 33, 34, 35, 37 та 45. Сюди належать папери діловодства Військової Генеральної Канцелярії та папери, що особисто належали членам ма­лоросійської генеральної старшини.

Стосуються ці папери до діловодства центральних установ чи ні?

Як додержуватися суто формального погляду, треба сказати, що стосуються: адже їх заарештовано у звязку із справою Полуботка та инших, розглядуваною в центральних установах—ТайніЙ Канцелярії тау Найвищому Суді. Але, знов-же,між цими паперами є папери Військової Генеральної Канцелярії. Як-би ці папери затребувано до Петербургу з Глухова, напевне, туди надіслані були-б оригінали або копії, але тоді-б на місці, у Глухові лишилися або копії або оригінали. Тому-ж, що па­пери ці, які безперечно належать до діловодства місцевих установ, було витрушено й арештовано, на місці не залишилося од їх жадних слідів. Листування членів військової генеральної старшини теж можна віднести до діловодства місцевих українських установ, бо вони провадили його не як приватні особи, а як урядові. Усі ці папери як узяті з Військової Генеральної Канцелярії, так і листування, привезла до Петербургу ге­неральна старшина як обвинувальний матеріал проти Вельямінова. Але в Петербурзі обвинувачі перетворилися на обвинувачуваних; виникла справа обвинувачення Полуботка з генеральною старшиною Вельяміновим; тимчасом арештовані їх папери здебільшого зовсім не зачіпали тих • пунктів обвинувачення, що їх було висунуто проти їх, і безпосереднього відношення до цієї справи не мають.

б) Книги Канцелярії Міністерського Правління.

Після Мазепи з’явилася на Україні нова посада міністра або міні- стра-резидента коло гетьмана. Це був орган політичного догляду („не­дреманное око“). Від'їжджаючи до місця служби, міністр одержував „инструкцію“ або „наказъ“ і, крім того, „секретные пункты*⁴ разом з цифірною абеткою, що нею він повинен був користуватися підчас зно­син з вищими центральними установами в секретних справах. Ці інструкції, секретні пункти та цифірні абетки збереглися в справах Малоросійської Експедиції. Найдавніші стосуються до року 1709. Цього року „блнжняго стольника** Андрія Петровича Ізмайлова призначено..быть при гетман! для великих* государевых* д!л* и cob!tob*⁴⁴; йому дано „наказі,“ з 10-ма пунктами та „пункты секретные⁴* з 3-ома пунктами. У наступ­ному, 1710-ому році, замість Ізмайлова, звелено „быть при гетман!** думному дякові Вінніусові та стольникові Протасьеву; їм дано „наказ⁴⁴, а Вінніусові, крім того, „секретные пункты⁴⁴. Через те, що Вінніус зали­шивсь у Москві, Протасьев клопотавсь, щоб „секретные пункты*⁴ було переслано на його йм'я; йому було дано „секретные пункты** (чотири) та цифірну абетку, щоб зноситися з центром. Видачу наказів або інструкцій та секретних пунктів уживано завсіди коли призначали міністрів (див. книгу ч. 1806-те). Відомство міністра поступінно ускладнялось і при ньому виникла Канцелярія Міністерського Правління. Коли, як помер гетьман Данило Апостол, утворено Малоросійське Правління або Прав­ління Гетьманського Уряду, міністри залишилися: „Канцелярій Мини- стерскаго Правленій быть по прежнему в* Глухов! для секретных* д!л*“ (П. С. 3., IX, 6608).

Канцелярія Міністерського Правління*—установа місцева, що пере­бувала в Глухові; справи її зберегалися по місцевих архівах. Але після пожежі, що трапилась у Глухові року 1748, деякі справи, котрі заціліли, опинилися у Москві й збереглися в Сенатському Архіві.

Дві книги Канцелярії Міністерського Правління знаходяться в фонді книг Малоросійської Експедиції. То книги чч. 1831 та 1865.

Книга ч. 1831-ше заціліла після пожежі й була надіслана до центру. Тут складено реестр цієї книги, вміщений в опису книг Малоросійської Експедиції: „Реєстр* Канцелярій Министерскаго Правленія секретным* д!лам*, а которых* годов* о том* значит* ниже сего, оставшимся поел! бывшаго в* Глухов! в* 748 году мая 23 дня пожару, с* 1733 по 1744 г.⁴⁴.

Така сама книга ч. 1865-те. Вона теж містить у собі розвязані секретні справи Канцелярії Міністерського Правління, але прийдешніх років (1744 1746). Нумерування справ у книзі 1865-ій продовжує нуме­рування книги 1831-ої: у книзі 1831-ій — чч. 1—24, у книзі 1865-ій — чч. 25 53. Описи книг Малоросійської Експедиції містять у собі реєстр справ цієї книги, написаний тією самою рукою, як і реєстр книги 1831-ої. Звідси виходить, що й книга 1865-та заціліла після пожежі

1748- го року в Глухові й надіслана до Сенатського Архіву.

Три книги (чч. 2225, 2226 та 2227) збереглися поміж справами Правуючого Сенату.

Книга 2525-та.

Загальна назва на палітурках „Указы 1749 года**. Спочатку вмі­щено „Реєстр* указам*, присланным* из* Правительствующего Сената и нс* протчих* мЪст* 1749 году⁴*, од 3-го січня й до 4-го грудня

1749- го року; всього чч. 49. Далі, сами укази про різні українські справи — оригінали, що їх одержала Канцелярія Міністерського Прав­ління (підписали їх генерал-рекстмайстер, обер-секретар, секретар Сенату) або копії (одержані Військовою Генеральною Канцелярією і звідси прислані до Канцелярії Міністерського Правління).

Книга 2526-та.

Загальна назва на палітурках: „Входящіе и исходя іціе 1749 года⁴*. Спочатку — „1749 года генваря 3 дня реєстрі» Канцелярій Министерскаго Правленій Малороссійскихі» ділі» входящим!» доношеній м і. и протчимъ*. Од 3-го січня до 23-го грудня 1749-го року вміщено всього 645 чч. вписних (повідомлень, відомостей, репортів, промеморій, суплік та инш. різних установ і приватних осіб). Винений журнал охоплює 63 сторінки. Починаючи від 64-ої й до 158-ої Йде журнал виписний: „1749 года ген­варя 1 дня реєстрі» Канцелярій Министерскаго Правленія Малороссій­скихі) ділі) исходящим») указам!» и протчимъ письмамъ*. Разом уміщено до 31-го грудня 844 чч. (укази, відомості, промеморії, повідомлення, листи, репорти). На останніх аркушах (159—166) „подорожный*: „1749 году генваря 1 дня реєстрі» данный изі» Канцелярій Министерскаго Правленія Малороссійскихі» ділі» подорожным!) и пашпортамі»“. Од 4-го січня до 31-го грудня видано 55 чч.

Книга 2527-ма.

Загальна назва: „Опреділенія 1749 года по секретным»» діламь*. Спочатку реєстр: „1749 году генваря 1 числа реєстри Канцелярій Мини­стерской опреділенія мі» по секретными ділам»/⁴. Далі вміщено сами ухвали за місяцями й числами: за указом Її І. В. в Міністерській Кан­целярії в справі зазначеного повідомлення ухвалено те чи инше. Мова мовиться про справи обвинувачування в політичних злочинах („слово и діло*). Усього протягом 1749-го року від 1-го січня до ЗО грудня вмі­щено 118 ухвал.

Полотняні темно-синього кольору палітурки книг 2525 — 2527 вияв­ляють їх місцеве глухівське походження. То книги Канцелярії Міністер­ського Правління ')•

в) K н и г и Малоросійської К о л е г і ї.

Поруч згаданих книг Канцелярії Міністерського Правління треба зазначити ще книгу ч. 1762-ге (із фонду Малоросійської Експедиції), що вона почасти стосується до справ Канцелярії Міністерського Прав­ління. Спочатку, перед 1-им аркушем, уміщено назву й зміст книги: „ві> сей книгі реестры ділам/» поданные по пріізді ві» Санктпетербургь бывшей Министерской Канцелярій оті) ассесора Денисова, а имянно: Бывшей Малороссійской Коллегіи разные реестры розданным!» ділам»» при от-

^,) Навпаки, дальша 2528-ма книга центрального походження, то одна з сенатських книг. На спинці палітурок напис:..Малороссійскіс". Спочатку: „Pccctрь рішеннммт» Малороссінскимі» въ Правитсльствующсмъ Сенаті. 1749 году ділам?»**. Усього 48 справ; на 1063-ох аркушах. Справи.містять повідомлення від державних установ, супліки від приватних осіб на царське йм'я й до Сенату, репорт», відомості, довідки, екстракти, ви­тяги з журналів Сенату і, нарешті, сенатські укази.

рішеній оной Коллегии Bb Войсковые Канцелярій и Суді» и протчія міста, листі» 1; по бывшей Министерской Канцелярій, листі» 675; по бывшей Комиссіи Зкономіи, ст. 797; по бывшей Счетной и Следственной обь обидахъ коммиссіи, листі» 1173; по бывшей вь городħ Почепе комен­дантской канцелярій, листь 1235^α. Далі вміщено реєстри справ усіх цих місцевих скасованих установ, починаючи з 1720-го до 1750-го року. У книзі 1619 аркушів, з їх 674 аркуші обіймає реєстр справ Малоросій­ської Колегії доби 1722 —1727 рр.; справи поділяються по повиттях (повиття канцеляриста отого) і що-до змісту (справи суплік, іменних указів, сенатських указів, полків, про прибутки й видатки і т. д.). Сам собою реєстр справ (навіть без їх тексту) показує суть відомства Мало­російської Колегії. Так само инші реєстри указують суть відомства инших ліквідованих українських установ. Усю книгу цілком складено з кількох книг місцевого українського походження, що їх випадково завезено до Москви.

Декотрі книги цілком стосуються до справ Малоросійської Колегії: чч. 1774 - 1776.

Книга 1774-та. Протягом 1726-го року доглядач українських вів­чарнях заводів Михайло Каменський, з наказу Її І. В. з Малоросійської Колегії подо ожував по різних містечках та селах, навчаючи людність вівчарювати „по шленскому обыкновенно". Одночасно він брав підписку („сказку") з підписом місцевої влади про те, що його навчання людність зрозуміла й слідкуватиме за їм. Книга стосується до діловодства Мало­російської Колегії: то—звідомлення про вирядження, що його дала Мало­російська Колегія, Як і навіщо опинилася в центрі — невідомо.

Книга 1775-та. Перша сторінка починається словами: „Книга рос- ходная денгамі» по указам:» изі» Коллегіи Малой Россіи, которая иміеті» быть прошита и запечатана во оной Коллегіи и нумерована съ вьіріз- HbiMiJ алфавитом!» только надлежит:» писать въ линіяхі» число денег:» дабы служило вмісто вы мітки и щетныхъ выписок?» какъ означено". Згідно з цим книгу прошнуровано й запечатувано, спереду по вирізаних аркушах уміщено за абеткою реєстр осіб, що їм видано гроші, ще й зазначено, на що саме; далі самий текст складається з коротеньких нотаток про те, коли, кому, на підставі чого й скільки видано грошей 1726-го року; кожна нотатка закінчується словами „и съ пріему коми- сара Григорія Кубраковскаго о т1хъ деньгахъ розписка на указах". Книга не стосується до відомства центральних установ: в ній немає тих фінансових звідомлень, що їх одсилано до центру; це одна з книг, що на підставі їх складувано звідомлення й що вони залишалися на місцях Вона мабуть чи не випадково опинилася у центрі.

Такого саме змісту книга 1776-та.

ґ) Cnpann передреформних українських установ.

Після судової реформи року 1864 в Міністерстві Юстиції було скла­дено „Правила о разбора архивовъ судебиыхъ лгЬстъ". Правила ui з обіжником 3-го грудня 1866-го року розіслано по всіх установах судо­вого відомства. А починаючи від року 1867 до колишнього Московського Архіву Міністерства Юстиції почали надходити архівні справи скасованих судових установ різних губерень, отже й з губерень українських.

Звичайна офіційна назва архівних матеріялів цієї групи — справи палат цивільного та карного суду, справи повітових судів, межових су­дів, городових магістратів, городових ратуш, нижніх та верхніх розправ, дворянських опік, совісних судів і инших установ катериницської доби. Справді-ж ці назви зчаста заховують справи давніх українських перед- катерининських установ першої половини й початку другої половини XVIIbro віку: справи полкових канцелярій, полкових судів, сотенних канцелярій, Військової Генеральної Канцелярії, Військового Генераль­ного Суду.

Архівні матеріяли цієї групи в Древлехранилищі є: з Чернігівщини 1766 в язок, з Київщини—187 в язок, з Полтавщини — 369 в’язок, з Харківщини 864 в’язки, з Катеринославщини — 394 в'язки, з Херсон­щини— 40 в'язок, з Поділля — 60 в'язок, з Волини більш як 340 книг, 28 в'язок та 2 картони (з документами XVl — XVIII вв.). Разом усього 3700 в'язок, 340 книг та 2 картони; з їх більше-менше */» частину ста­новлять справи передкатерининських установ. Докладно спинятися на цій групі українських архівних матеріялів нема потреби, бо всіх їх треба передати до Українського Центрархіву. Про це вже ухвалила по­станову колегія Центрархіву РСФРР ¹).

Академик Оникій Малиновський.

’) У військово-історичнім Архіві в Москві (кол. Лсфортовськім) зберсгаються архівні фонди колиш. українських військових поселені» та колиш. Віденської фортеці (української ландміліції). Цс теж справи.місцевих українських установ. До складу першого фонду стосуються 872 в'язки (чч. описів за реєстром 1237 —1252); декотрі найдавніші справи стосуються до кінця XVIII го в. (штабу 1-ої округи 1779-го року, штабу 3-ої округи — 1770 р., штабу 5-ої округи- 1795-го року), але більшість справ стосується до періоду від початку першої половини до початку другої половини ХІХ-го в.

До складу 2-го фонду стосуються 769 в'язок (чч. за реєстром 1689 та 236); справи стосуються до XVIH-ro в., найраніші до 1732-го й найпізніші до 1779-го року.

Справи цікаві за-для історії військової справи та за-для історії народиього госпо­дарства на Україні.

3∣BK Кок. Зах.фус. тя укр. права. 4