ПЕРЕДМОВА.

У передмові до першого випуску „Праць Комісії для виучування історії західньо-руського та українського права*⁴ зазначено як завдання Комісії, так і напрямок її роботи.

Починається він „Оглядом матері ял і в з історії західньо- руського та українського права**, що переховуються в Москов­ському Древлехранилищі. Зробив його академик О. Малиновський, гаразд знаючи скарби цього Древлехранилища, де він деякий час пере­бував на службі. Матеріяли Московського Древлехранилища, що-до західньо-руського та українського права, складаються, взагалі, або з справ, що були за наказом од уряду в свій час перевезені до Москви з архівів українських місцевих установ, чи то випадково опинилися були в Москві, або з справ центральних московських установ, котрі відали Україною різними сторонами. Єсть доцільний намір — першого роду справи знову повернути до українських архівів. ^tIepea те акад. Мали­новський їх не розглядає. Його „Огляд** торкається самих-но тих мате- ріялів, що можуть залишитися й надалі в Москві. Те, що ці матеріяли, не аби-яку мають вагу для історії й права України, українські наукові дослідники часто звертатимуться до Московського Древлехранилища; тож акад.

У виданні Укрцентрархіва „Архівній Справі** кн. 1-а (Харків 1925) надруковано статтю акад. Д. І. Багалія і В. О. Барвінського „Україн­ські архівні фонди в межах РСФРР**, що містить у собі теж огляд

архівних фондів на всенькій території РСФРР. Але огляд дуже скоро­чений і побіжний що-до Московського Древлехранилища, і тому не може замінити „Огляд*⁴ акад. Малиновського, щоб бути „за провідника" по архіву.

Наукові розвідки починає дослід члена-кореспондента Української Академії Наук проф. М. О. Макси мейка „Система Руської Правди в її поширеній редакції". Цим дослідом автор від­новлює свої студії над „Руською Правдою", що їх він розпочав був ще задовго перед війною, та мусів припинити за революції, коли в нього в Харкові загинув усенький матеріал, наготований для другого випуску його праці про „Руську Правду". Разом із цим матеріалом загинула в нього і величезна збірка документів з Литовської Метрики, а також списки „Руської Правди", скопійовані та зфотографовані по різних архівосховищах. Більшість загубленого не можна тепер і відновити. Дещо доводиться починати спочатку.

М. О. Максимейко не згоджується з тими дослідниками, котрі не визнають певної системи в „Рус. Правді". На його думку, „Р. Правда" мала систему, але, звичайно, не таку, як сьогочасні кодекси. З цього погляду, „Р. Правду" можна поділити на п'ятеро більш-менш відокрем­лених частин (стор. 52). Головні твердження схеми, що автор накреслює для „Правди", він знаходить і в Литовському Статуті, тільки-ж там є де­які одміни (стор. 66). Системі взагалі М. О. Максимейко надає великого значіння для дослідів над „Руською Правдою" (стор. 71). Його висновок такий: людина, що складала „Правду", визначалася видатними здібно­стями правничої синтези і аналізи. Вона складала її за певним планом. М. О. Максимейко відкидає думку дослідників, ніби-то „Руську Правду" складали різні особи.

Проф. М. М. Товстоліс у праці „Про знахідку по Литов­ському Праву", розглядаючи памятки литовського законодавства, робить висновок, що „за литовським правом знахідка не вела до влас- ности, а встановлювала для знахідника володіння без права користува­тися річчю, причому та ним визнавалося й право на винагороду, якщо він доклав праці, щоб зберегти річ". Подібні-таки постанови бачимо і в „Уложенії царя Олексія Михайловича", де їх запозичено з Литов­ського Статуту.

Л. О. Окиншевич ставить собі завдання з'ясувати в державному устрою Лівобережної України правне становище й значіння Генеральної Старшини та окремих її урядів. Щоб ясніший був характер старшини, Л. О. Окиншевич користується з методи аналогій з иншими країнами — Англією, Францією, Польщею, Румунією, то-що. Автор притягає чималий, як друкований, так і архівний матеріял, ставиться до нього критично і на підставі нього робить свої висновки. Він розглядає також доволі докладно літературу про питання, що його він сам порушує. Уряди гене­ральної старшини відбували службу військові запорозькому, а не са­мому гетьманові особисто. Розглядаючи наприкінці генеральну старшину з соціологічного боку, автор підкреслює, що до складу її від XVIII в. увіходили особи найзаможніших родин. Отже, як він гадає, „країною стали керувати не найздатніші, але найзаможніші представники своєї класи" (стор. 171). Праця Л. О. Окиншевича значною мірою кидає світло на центральне управління і центральні установи Лівобережної України після Хмельниччини і вносить чимало нового й важливого в освітлення цього питання.

В праці І. Ю. Черкаського поставлено питання про існування панських (державських) судів у Лівобережній Україні в XVII—XVIII вв. Автор, заналізувавши низку документів, припускає, що існували такі суди, колегіяльні складом, на які можна було апелювати до судів за­гальних козацьких (стор.

І. Ю. Черкаського.

Розвідка М. Ф. Тищенка „Боротьба київських козаків з магістратом за право шинкувати горілкою" це тільки частина загальної його праці „Гуральне право на Україні за Гетьман­щини та в першій половині XIX віку". Цінність надрукованої частини праці полягає в великому матеріалі, що його зібрав автор, щоб з’ясу­вати питання, зовсім не порушене в історичній літературі. Слідкуючи за сутичкою економічних інтересів київського магістрату та козаків, що перебували в Київі і шинкували горілкою, автор виясняє, як уряд на­магавсь законодавчим шляхом регулювати їх. Через те стаття М. Ф. Ти­щенка дає значний правний матеріал, здебільша, досі невідомий, але важливий для історії права.

Г. Л. П о п о в. за дорученням од Комісії, переводив був розшуки в місцевих архівах Черкащини та Звиногородщини. Його стаття „До істо­рії сусідства на Правобережжі" це наслідки цих розшуків. Г. А. Попов звернув увагу на „говільні зшитки" кінця XVIlI та початку XlX вв., і на підставі їх помітив у житті Київщини цікаве побутово- правне явище „сусідства". Не маючи досить докладних матеріалів, автор обмежується тим, що ставить питання про це, не вирішає його оста­точно, а висловлює тільки свої міркування, сподіваючися, що инші до­слідники звернуть на них увагу. На думку Г. Л. Попова, „сусідство — це інститут народньо-трудового походження, що не має в собі жадного натяку на утиск, поневолення людини, бо він виріс із відносин трудо­вого співробітництва трудящих" (стор. 224). Становище сусіди різко відрізнялося від становища „служителя", наймита. Останній перебував „в цілковитому трудовому, а в старовину і персональному розпорядженні хазяїна-домовладики". Інститут сусідства зник, на думку авторову, на початку, XIX в., коли панщина зрівняла всіх (стор.

Розвідка C. Н. П'ятницької „Приказ Великия России⁴⁴ відпові­дає розвідці Л. О. Окиншевича про „Приказ Малыя России", надруко­ваній у першому випускові „Праць*⁴ нашої Комісії. „Приказ Великия России*⁴ — установа досі зовсім не досліджена. Спеціальної літератури про нього сливе не існує. Про нього хіба побіжно згадують наукові дослідники, як от акад. Д. І. Багалій. С. Н. П ятницька використовує про цей приказ друковані джерела, найбільше „Описаніе документов!» и бумагь, хранящихся въ Московском!» Архив!. Министерства Юстиціи". Звичайно, цього мало для повного наукового досліду, але все-таки це дає схему для дальших дослідів, і тому не позбавлено наукової ваги для виучування історії і компетенції „Приказу Великия России". Деякі критичні зауваження, що їх робить С. Н. П ятницька, теж заслуговують на увагу. Приміром, автор хоче довести, що почав існувати приказ р. 1682, а не р. 1688, як це гадають акад. Д. І. Багалій та миші дослід­ники. З початком „Приказу Великия России*⁴, Білгородський стіл завідував Слобідською Україною тільки що-до військових справ, а що-до инших, крім, може, судових, завідував нею „Приказ Великия России⁴⁴. Назву при­каза С. Н. П'ятинцька пояснює тим, що московський уряд хтів провести різку межу між автономною Україною та Слобідськими полками. Для цього він і протиставив „Приказу Малыя России⁴⁴—„Приказ Великия России". Центр ваги розвідки лежить у гуртуванні матеріялу що-до організації та компетенції приказу. Коли С. Н. П ятницька цілком і не розвязала питання про „Приказ Великия России⁴⁴, то все-таки значно посунула це питання, згуртувавши друкований матеріал і тим значно полегшивши працю для тих дослідників, котрі побажають його доповнити й перевірити новими архівними матеріялами.

І. М. Балінський задумав простежити розвиток і характер фео­дальних відносин і феодального права в Литві і на Україні, головним чином у Галичині. З огляду на вплив, який мала на ці країни Польща, повстає потреба простежити характерні риси і польського феодалізму.

Такий, загальними рисами, зміст другого випуску „Праць Комісії для виучування історії західньо-руського та вкраїнського права⁴⁴. Всі досліди, надруковані в ньому, торкаються нових питань, ще не до­сліджених у науковій літературі історії права. Попереду їх було зачи­тано і обговорено в засіданнях Комісії. Деякі автори взяли на увагу зауваження членів Комісії і скористувалися з їх у своїх працях, але взагалі обговорення в Комісії не накидають авторові примусово тої або иншої думки, висновків, то-що. Стежучи за науковістю метод дослі-

- VlI

джувати, Комісія зберегае повну самостійність творчости авторів. Комісія сподівається, що й другий випуск її „Праць", як і перший, внесе дещо своє в небагату наукову скарбницю виучування історії західньо-руського та вкраїнського права як з боку матеріялів, так їх освітлення і виснов­ків, і тим служитиме тій меті, що Комісія собі поставила.

У другому випуску „Праць", порівнюючи з першим, єсть новий розділ — критика і бібліографія. Завданням його буде огляд, а, може, й систематичні, у деяких випадках, огляди новітньої наукової літератур! з історії права, а також наукова полеміка. В дальших ви­пусках своїх „Праць" Комісія має намір ширше розвинути цей відділ. На жаль, наукову роботу в галузі нашої науки тепер, за сучасних умов, дуже обмежено. Праці в цьому напрямку виходять у світ рідко і пере­важно за кордоном, але доходять до Комісії не регулярно і не своєчасно. Через те немає змоги своєчасно-таки їх і обговорювати. Доводиться ро­бити це випадково. Того не всі праці, що вийшли в світ, можна було й обговорити в цьому випускові.

Голова Комісії, академик Николай Василенко.

Червень року 1926-го

Київ.

Комісія для виучування історії західньо-руського та україн­ського права при Соціяльно-Економічному Відділі Української Академії Наук в рр. 1925 —1926.

(Короткий огляд праці Комісії з 1 червня 1925 р. до 1 червня 1926 року) ’).

1. Особовий склад Комісії.

На 1 червня 1925 р. в складі Комісії, опріч голови її, академика Н. П. Василе н к а, були такі члени-співробітники:

а) Штатні 1) С. М. Іваницький та 2) Л. О. Окиншевич.

б) Нештатні—3) І. Ю. Черкаський, 4) С. Г. Борисенок,

5) І. М. Балінський, 6) Г. Л. Попов (Шпола).

За звідомний період цей склад значно поповнено; до Комісії всту­пили і в ній працюють: 7) проф. М. О. Максимейко— член-корес- пондент Української Академії Наук (Харків), 8) проф. М. Є. C л а б- ченко (Одеса), 9) Є. 1. Шманкевич (Харків), 10) О. С. Добров, 11) В. І. Новицький, 12) М. Ф. Тищенко та 13) П. К. Сосенко (останній працює на правах аспіранта й має стипендію від Укрголов- науки). Опріч того, після свого переїзду до Київа (у лютому р. 1926) в роботі Комісії брав постійну діяльну участь і академик О. О. Мали­но в с ь к и й.

Як і попередніми роками за голову Комісії був академик Н. П. В а- с и л е н к о, іцо в Академії посідає штатну катедру історії західньо- руського та українського права; за секретаря був Л. О. Окиншевич.

II. Засідання K о м і с і ї.

Од ’ ¹ рвня 1925 року до 1 червня 1926 р. відбулося 38 засідань Комісії іа них члени її читали свої монографії-роботи з історії литов[*] ні. о-руського та українського права, робили доповіді про свою пото’ кову роботу, зачитували рецензії на нову наукову літературу з іст дньо-руського та українського права. Опріч звичайних,

закрг асі дань Комісії, у звідомнім періоді влаштовано й одне при- людн сі. дія (12 грудня р. 1925). Воно було присвячено „Оглядові нової 7ри з історії українського права[†] (в рецензіях членів Ко­

місії ( І. рисенка, О. С. Доброва та Л. О. Окиншевича).

На поточних засіданнях Комісії зачитано такі доповіді:

1) І. Ю. Черкаський „Корні суди на Україні та Білій Русі*¹ (на засіданнях: 2. X, 16. X, ^,9. XI, 5. Xll₁ 19. XlI—1925 ρ., 2. 1, 6. Ii₁ 3. IV. 24. IV—1926 р.).

2) Акад. Н. П. Василенко „Скасування Литовського Статуту на Україні (9. X, 26. X, 16. XI—1925 р.).

3) М. Ф. Тищенко „Суперечки київських козаків з магістратом за право шинкувати горілкою** (28. XI—1925 р.).

4) С. П’ятницька „Приказ Великия России" Московської дер­жави XVII в. (ЗО. І та 6. II—1926 р.).

5) Проф. М. О. Максимейко „Система поширеної редакції Руської Правди" (12. II та 25. II—1926 р.).

6) Л. О. Окиншевич „Генеральна Старшина на Лівобережній Україні XVll-XVllI вв." (27. II, 4. ПІ, 6. Ill, 20. Ill—1926 p.).

7) Проф. М. Є. Слабченко „Правний устрій Запоріжжя" (13. Ill—1926 p.).

8) Академ. О. О. Малиновський „Огляд архівних матеріялів з історії західньо-руського та українського права, що переховується у Древлехранилищі Московського Центрального Архіву (25. III—1926 р.).

9) Проф. М. М. Товстоліс „Знахідка за Литовським Статутом"

(27. Bl-1926 р.). •

10) І. М. Балінський „Нарис літератури про феодалізм у Польщі" (27. ПІ—1926 р.).

11) С. Г. Борисеиок „Адвокатура за Литовським Статутом" (17. IV та 15. V—1926 р.).

Тут вказано тільки на найголовніші доповіді. Трохи не всі вони друкуються у цьому випускові праць Комісії. Монографію академика Н. П. Василенка надруковано у II —111 томах „Записок Соціально-Еко­номічного Відділу Української Академії Наук". Роботу С. Г. Борисенка про адвокатуру за Литовським Статутом та велику монографію І. Ю. Чер­каського про громадські (копні) суди на Україні та Білорусі ще не закінчено.

III. Праця над підготовкою до складання словника української юридичної старовини.

На такий словник у науці, безсумнівно, є велика потреба. У зві- домному періоді ця підготовча робота полягала в складанні карток із правних джерел та літератури. Всього поки-що виписано 7313 карток. У цій роботі брали участь члени Комісії І. Ю. Черкаський, С. Г. Бори- сенок, Л. О. Окиншевич, В. І. Новицький та М. Ф. Тищенко. Картки складувано за певним планом та формою й зз певним списком джерел, що їх визначено на спеціяльному засіданні Комісії спільно з співробіт­никами Центрального Архіву Давніх Актів. Наприкінці р. 1925 джерела для термінологічних карток розподілено поміж усіма членами Комісії; отже р. 1926 праця посуватиметься швидше та з більшими силами.

IV. Персональна наукова праця членів Комісії.

1. Голова Комісії, академик Н. П. Василенко, опріч того, що керував усією роботою Комісії, головував на її засіданнях, редагував її „Праці⁴⁴, — р. 1925 написав монографію „Як скасовано Литовського Статута на Україні (Правобережній та Лівобережній)⁴⁴. Як вже вище зазначено, її надруковано в II—III томі „Записок⁴⁴ Соціяльно-Економіч- ного Відділу Української Академії Наук. Оскільки II—III том „Записок⁴⁴ вже вийшов між люди, немає потреби наводити тут зміст усього твору. У цій самій книзі в огляді роботи Соціяльно-Економічного Відділу Ака­демії за 1925 р. відзначено й загальну наукову роботу академика Н. П. Василенка, що, звичайно, не обмежувалася рамцями Комісії для виучування історії західньо-руського та українського права.

2. Л. О. Окиншевич— штатний науковий співробітник та вче­ний секретар Комісії, працював у двох напрямках. По-перше, він далі збирав матеріяли для роботи про „Центральні установи Гетьманської України XVII—XVIII вв.“. Почасти ці матеріяли використано в розвідці про „Генеральну Старшину на Лівобережній Україні XVIl—XVIII вв.“, що ЇЇ в цьому збірникові друкується.

Знов-же, Л. О. Окиншевич і далі працював над систематичним студіюванням історії українського права. Він уже закінчив виучувати правні джерела, право державне та право карне. Наслідком цієї роботи був критично-бібліографічний огляд „Науки історії українського права⁴⁴ (докладено в засіданні Комісії, і тепер знаходиться в портфелі редакції „України⁴⁴). У звязку з цією самою роботою треба поставити й працю Л. О. Окиншевича в Науково-Дослідчій Катедрі Історії України, де він, перебуваючи від вересня р. 1925 за аспіранта, працював над загально- історичною теоретичною підготовкою.

Протягом р. 1925 він написав кілька рецензій на нову літературу з історії права, що їх друкувалося в „Україні⁴⁴, „Червоному Шляху⁴⁴, а частиною друкується в цьому збірнику.

3. С. М. 1 в а н и ц ь к и й — штатний науковий співробітник Комісії почав у звідомному періоді збирати матеріял та студіювати літературу до роботи про правне становище українських земель після 1569 р.

С. М. Іваницький зробив доповідь у Комісії про розвідку білору­ського вченого В. Дружчица „Палажэньне Літоуска-Беларускай дзяр- жавы пасля Люблінскай вуніі⁴⁴.

Праця нештатних (без платні) наукових співробітників.

4. І. Ю. Черкаський у звідомному періоді далі писав свою монографію про „Громадський (копкий) суд на Україні та Білій Русі в XVI- XVIIl вв.“. Протягом цього часу він написав розділи про судове слідство й вироки громадського суду. Окремі артикули говорять про такі питання: 1) відкриття громадського суду та порядок його засідан- нів, 2) скарга скривдженого, 3) опит, 4) оглядання, 5) трус, 6) лице,

Xl

7) допит свідків, 8) заклад, 9) звід, 10) окремі доручення громадського суду, 11) обітниця (присяга), 12) дання вини, 13) ув’явнення, як спосіб забезпечення, 14) порука, 15) видача винного, 16) допит винного, 17) проба (муки) його, 18) волання (оговір). До вироків-же громадського суду входять: 1) одностайність; спосіб наради та голосування, 2) норми, іцо до їх прислухавсь громадський суд, ухвалюючи свої вироки, тоб-то копне (звичаєве) право і писаний закон — Литовський Статут, 3) підстави та міркування, з яких громадський суд ухвалював свої вироки — формальні та індивідуальні, 4) винність, 5) кари, що їх накладав громадський суд.

Цю роботу І. Ю. Черкаський у 1926 р. гадає закінчити.

Рівночасно І. Ю. Черкаський і далі збирав архівні, рукописні ма- теріяли для иніпої роботи про „Судовий устрій та судочинство коза­цьких судів на Гетьманській Україні XVII—XVIII ви.". Він переглянув тую частину Рум'янцівського опису, котра зберегається в книгозбірні кол. кнївськ. університету та працював над рукописами Всенародньої Бібліотеки України. Наслідком цієї роботи був дослід про „Сліди пан­ського суду на Гетьманській Україні⁴*, що в цьому збірнику „Праць" Комісії друкується.

5. С. Г. Бо р и се н ок працював над питанням про походження і зміст правного інституту виволання у Литовському Статуті. Для цього він збирав матеріяли про виволання з актових матеріалів (Акты Вилен­ской Археографии. Комиссии) та знайомивсь із літературою питання. Окрім цього, С. Г. Борисенок збирав матеріяли ії про інститут адвокатури в історії литовсько-руського та українського права. Про останнє пи­тання він робив доповідь на засіданні Комісії.

Він написав скількись рецензій на нову літературу з історії україн­ського права, що їх тут друкується, а саме на роботи: 1) Р. Лащенка „Лекції по історії українського права" в. І, 2) його-таки „Литовський Статут, яко памятник українського права," 3) М. Косвен „Преступление и наказание в догосударственном обществе". У І в. „Праць" Комісії він надрукував розвідку про „Карний зміст потока Руської Правди".

6. 1. М. Бал і нсь кцй далі досліджував питання про феодалізм у Польщі, Вел. кн. Литовському та Україні. Наслідком цього був нарис про „Умовність землеволодіння в середньовічній Польщі". І. М. Балін­ський прийшов до висновку, що земельні посесії в середньовічній Польщі поділювано на володіння за jus teutonicum і jus polonicum. Перші — було суто-феодальне умовне землеволодіння.’ З других він дослідив тії землі, що їх давали князі у безумовну власність за заслуги. І в цьому разі, як гадає І. М. Балінський, власність була неповна: деякі права на ці землі заховував і вел. князь. Так, жадна земельна угода не склада­лася по-за згодою князевою. Окрім того, І. М. Балінський написав на- рис-огляд літератури про феодалізм у Польщі, що його в цім збірнику друкується.

7. Г. Л. Попов, що мешкає в м. Шполі, робив дослідження в кількох напрямках. Передусім, він продовжував оглядати говільні книжки

XlI

XVIlI в., що містять у собі цікавий матеріял про інститут тодішнього незаможного селянства—підсусідків. Р. 1925 він оглядав їх у тимчасовому музеї в м. Корсуні.

Зацікавившися текстом Руської Правди в Кормчій Київо-Печерської Лаври під Ns 102 (за зовнішніми ознаками вельми давня), Г. Л. Попов зробив огляд цієї Кормчої. До цього він додав і огляд инших Київських Кормчих (як от „Фомы Ефремова**, _wBoroΛ⅜πa**, „Браїлівської**, то-що). Матеріяли цих праць дали зрештою цікаві відомості з історії тексту Руської Правди та редагування Й складання Кормчих. Наслідки цієї роботи Г. Л. Попов має подати в окремій розвідці.

Опріч цього, він працював іще над питанням про „заводі/* в актах XVI в. та виучував зобов'язання в Литовських Статутах.

8. М. Ф. Тищенко має на меті досліджувати право на гураль­ництво на Україні від Богдана Хмельницького до встановлення „Казенних Палат". Він використав усю нечисленну літературу, що є про це питання, й найбільше працював над рукописними матеріялами книгозбірні кол. київ, університету та використав численний матеріял у Київськім Цен­тральнім Архіві Давніх Актів. Як нарис з загальної роботи є розвідка про „Суперечки київських козаків із магістратом за право шинкувати горілкою**, що її тут друкується.

9. Є. І. Шманкевич, що перебуває в Харкові, працює над питанням про братські суди на Україні. Про ці суди в м. Люблині він знайшов цікаву збірку актів, та має написати дослід про цю, ще не до­сліджену форму суду.

10. О. С. Добров досліджував питання про землеволодіння в литовсько-білорусько-українській державі XVI в., причому простудіював літературу питання та працював над актовими матеріялами. У звязку з цією роботою О. С. Добров склав рецензію на нову статтю Р. Aa- щенка про ідею земельної власности на Україні, що її в цім збірникові друкується.

11. В. L Новицький досліджував, переважно за матеріялами Київського Центрального Архіву Давніх Актів, питання про Повітові Соймики на Україні. Головну увагу при цьому звертав він на дослі­дження місцевих джерел цієї установи. Самий інститут соймиків В. I. Ho- вицький досліджував за порівняною методою, порівнюючи українські соймики до соймиків польських та до аналогічних установ в инших європейських державах.

12. Член-кореспондент Української Академії Наук М. О. Макси- мейко, що перебуває в Харкові, продовжував свою роботу над Руською Правдою, що її були перервали військові часи. Він працював над питаннями про 1) систему Руської Правди в її поширеній редакції, 2) Московську редакцію Руської Правди (списки кн. Оболенського та Толстого), що її звичайно називають скороченою редакцією, та 3) поста­нови Руської Правди про закупів. Розвідка, присвячена першій із цих тем, друкується в цьому збірникові.

хш

13. Проф. М. Є. Слабченко, що перебуває в Одесі, підчас свого приїзду до Київа, зробив на засіданні Комісії доповідь про правний устрій Запоріжжя, і має на думці надрукувати її в „Працях Комісії. Проф. Слабченко написав V том „Організації господарства України", присвячений соціяльно-правному укладові Січи і підготовив до друку 2-й том „Матеріалів до економічно-соціяльної історії України XiX віку". Державне Видавництво в Одесі обіцяється видрукувати в-осени р. 1926 ці „Матеріали". Окрім того, проф. Слабченко опублікував невеличку статтю в „Науковому Збірнику" за р. 1925 (Київ): „Чи була в Гетьман­щині своя монета?" і написав рецензію на працю О. П Оглобліна „Предкапиталистическая фабрика". Рецензію цю надруковано в VlI—VlII томі „Записок Історично-Філологічного Відділу Української Академії Наук". Останніми часами він заходивсь збирати матеріяли до історії Генерального Військового Суду в Лівобережній Україні XVIl—XVllI вв.

14. ∏. K. Coce н ко має систематично виучувати історію україн­ського права. Поки-що він провадив підготовчу до цього роботу.

V. Видання Комісії.

Р. 1925 Комісія вперше мала можливість випустити з світ частину своїх дослідів, надрукувавши І випуск „Праць Комісії для виучування історії західньо-руського та українського права", виданий за редакцією голови Комісії — академика Н. П. Василенка. Зміст цього збірника та­кий: Акад. Н. П. Василенко. Передмова. Лев Окиншевич— Комісія для виучування історії західньо-руського та українського права при Соціяльно-Економічному Відділі Української Академії Наук. Сте­пан Борисенок — Карний зміст „потока" Руської Правди. Г. Л. По­пов— Луцький Трибунал 1578 р. Сергій Івани ць кий — Закони про опіку над недолітками в джерелах Магдебурзького права Західньої Руси та Гетьманщини. Олександер Добров Право необхідного спадкування за Литовським Статутом. Іринарх Черкаський — По- волання над трупом забитого. Лев Окиншевич Приказ „Малые Poccin^it Московської держави XVlI в. Сергій І в а н и ц ь к и й — Держав- ське землеволодіння польської шляхти в Гетьманщині.

VI. Наукові командирування.

Брак коштів на наукові командирування ввесь час негативно від­бивавсь на роботі Комісії. Річ у тім, що архіви з матеріалами що-до української історії з — українського права розпорошені по різних мі­стах — Ленінграді, Москві, Харкові, Київі, Чернігові... Праці над київ­ським матеріалом без використовування инших безумовно мають обме­жений характер. Ha-весні р. 1926 Комісія нарешті здобула перші кошти на командирування своїх членів до инших міст. Вона вирядила С. Г. Бо- рисенка та Л. О. Окиншевича (першого на один, другого на два місяці) до Москви, де вони мають працювати в „Древлехранилищ^" (кол. Архіви Міністерств Юстиції та- Закордонних Справ) та М. Ф. Тищенка до

— XlV —

Харкова на один місяць для роботи в Харківському Центральному Архіві. У другому півріччі 1926 р., коли будуть кошти, Комісія має дати наукові командирування ще й І. Ю. Черкаському для праці в мос­ковських, ленінградських та харківських архівах та Г. Л. Попову для праці в округових архівах Київщини. Треба сподіватися, що ці коман­дирування дуже позитивно відіб’ються на науковій роботі членів Комісії.

Отака була в загальних рисах діяльність Комісії для виучування історії західньо-руського та українського права від 1 червня 1925 р. до 1 червня 1926 р. На перешкоді їй був обмежений склад її штатних співробітників. У звязку з цим усі нештатні співробітники (10 осіб) пра­цювали виключно завдяки своїм науковим інтересам, жадної платні не здобуваючи. 1 коли в роботі Комісії є деякі досягнення й наукові за­слуги, то їх передусім слід однести на кошт того наукового ентузіязму, що з ним працювали нештатні співробітники Комісії.

Секретар Комісії Лев Окиншевич.