ДО ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ: ПРАВНИЧИЙ ГУРТОК «УКРАЇНСЬКОЇ БРИГАДИ В НІМЕЦЬКІМ ЯБЛОННІМ»

Анастасія Юріївна Іванова

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім В. М. Корецького НАН України (м.

Передусім, дозвольте привітати всіх учасників та гостей конференції з прекрасним святом, яке забрало нас на гостинній Галицький землі -100-літтям від дня проголошення Західноукраїнської Республіки! Проголошення ЗУНР стало можливим завдяки активній боротьбі українського народу та на підставі вибореного права на самовизначення та є однією з найважливіших віх історії творення української державності. Сьогодні очевидно, що цей рух творився зсередини, від самого серця українського народу. Важливо й те, що після військової поразки самоорганізація українського народу не припинилася, а продовжилася в інших формах. Особливо вираженою вона виявилася на еміграції. У майбутньому це дало підстави стверджувати про надзвичайну розгалуженість структур, збудованих діаспорою, які сміливо можна назвати українською підпільною державою в еміграції [1].∙

Відомо про культурно-просвітницьку діяльність українців на еміграції, в тому числі в таборах для інтернованих на території Польщі, Чехословаччини та ін. На попередніх конференціях ми доповідали про активну політичну діяльність, спрямовану на визнання українців за кордоном, яку проводила Всеукраїнська спілка військових інвалідів [2].

Сьогодні хочу звернути вашу увагу на маловідому, а тому ще більш цікаву, діяльність військовиків армії УГА в Німецьким Яблоннім, Чехословаччина, сучасна чеська назва Яблонне-в-Под'єштеді.

Про українську військову еміграцію на території Чехословаччини можна говорити з 1919 р. Під час польського наступу у травні 1919 р. «Гірська бригада» отамана Черського та частини груп отамана Мацейовича, сотника Средика і полковника Средоровича, що входили до складу Української Галицької армії, опинившись в ізоляції від основних сил, були витіснені на територію Чехословаччини.

Треба відзначити прихильну політику Чехословаччини до українських інтернованих, завдяки чому вони мали тут значно кращі умови, порівняно з інтернованими в польських таборах. Незважаючи на це, інтерновані прагнули повернутися на Україну та продовжити боротьбу за українську незалежність від московських більшовиків. Тому для підтримки військової дисципліни та бойового духу в таборах було налагоджене регулярне військове навчання, а все життя табору було організоване за принципами близькими до військових. Діяла старшинське самоврядування, судова система, а також офіцерські суди честі. Майже в усіх таборах велася активна культурно-просвітницька робота, виходили друком численні видання та навіть діяв Університет. У Німецькому Яблоннім цією роботою опікувався Культурно-Просвітній гурток, очолюваний поручиком Карлом Коберським (у майбутньому дійсний член НТШ).

Однак поступово довелося розпрощатися із марними сподіваннями і сконцентруватися на улаштуванні подальшої долі військовиків та їх мирного життя в умовах еміграції. Переважна кількість військовиків, які опинилися в таборах на еміграції були молодими людьми, вчорашніми студентами, які прагнули отримати чи завершити освіту та усіма силами долучилися до культурно- освітнього процесу в таборах інтернованих. Серед освітніх гуртків, які потребували доволі високого рівня кваліфікації, привертає увагу фахова правнича спільнота - правничий гурток Української бригади в Німецькім Яблоннім (Чехословаччина).

Конституційні Загальні збори щодо утворення гуртка відбулися 24 квітня 1920 р. На них було присутні 35 членів. Вже 29 квітня 1920 р. затверджено Статут гуртка правників в таборі в Німецькім Яблоннім [3].

Головною метою гуртку було об’єднання правників, що знаходяться у таборі і заохотити їх до «завершення розпочатих студій, згл. здавання іспитів і ригорозів^[2] на Празькому університеті».

Члени гуртка поділялися на 1) почесних - вносили одноразово «вищу вкладку»; 2) звичайних - правники, записані на правничому факультеті згл. ригорозанти та 3) надзвичайних - наділених активним виборчим правом, тобто правом обирати, але не правом бути обраним.

Список правників, згідно з наказом Командира Бригади складав 77 осіб.

Відповідно до ст. 12 Статуту гурток поділявся на 3 секції а) рим­сько-історичну, б) судейську в) правно-політичну. Для викладання спеціальних курсів запрошувалися фахові викладачі. Відомо, що римське право викладав п. чотар Коцюрко, канонічного права - пор. д-р Комаринський, а науку державного устрою та німецького права - п. чотар Дубінський [4].

Загалом юридична освіта авторів доволі помітно відбивалася на якості документів гуртка. Так, Статутом ст. 13 було передбачено утворення мирового суду. Для вирішення спірних справ між членами гуртка мав бути заснований мировий суд ad hoc обраний. Мировий суд мав складатись з 7-ми членів, для чого сторони обирали по 3 члени, а одного члена мали делегувати від себе як голову. У разі рівності голосів остаточне рішення належало голові суду.

Гурком було підготовлено Типові правила і типовий протокол Честигідного поступовання (суду честі) [5]. Правилами визначалися головні засади, організаційно-виборні засади судів, а також норми процесуального характеру - порядок відкриття та ведення слідства і провадження, розмежування компетенції.

В Чехословацькому таборі це був орган із функціями, аналогічними судам честі, які функціонували в польських таборах. Метою честигідного провадження визначалося збереження честі як старшинського стану, так і поодиноких старшин.

Для Честигідного провадження була призначена ціла мережа органів. Вона включала 4 почергові ланки:

1) Честигідні виділи, функцією яких було ведення слідства. Таких виділів було 5 - при кожній частин (1-й полк піхоти, 2-й полк піхоти, гарматний полк, запасний кіш, а також «всі інші як одне ціле»).

2) Збір старшин, який вирішував справи по суті. Збір старшини складався з усієї старшини тієї частини до якої належить обвинува­чений, однак не менше 13 осіб.

3) Честигідна рада - завданням якої було виконання рішень. Рада обиралася раз на рік із делегатів усіх існуючих в бригаді Честигідних виділів, по 2 делегати від кожного.

4) Відклична Честигідна рада, яка остаточно вирішувала відклики від оречень Честигідної ради. Відклична рада складалася з усіх членів усіх в Бригаді Честигідних виділів.

За даними реєстру судом честі в Німецькому Яблоннім з 25 липня по 15 жовтня 1921 р., тобто за 2,5 місяці, було розглянуто близько 20 справ.

Цікавою є подальша доля членів гуртка, багато з яких пов'язали свою подальшу долю із юриспруденцією. На жаль, на сьогодні не все вдалося встановити, однак є певні данні. Зокрема, за архівними

матеріалами нам вдалося встановити долю голови правничого гуртка

- Івана Попель-Сулими.

Попель-Сулима Іван (08.02.1891 с. Загір'я, Галичина -?) - голова правничого гуртка. Народився в сім'ї греко-католицького пароха із шляхетським корінням. У 1902-1911 рр. навчався у гімназії в Перемишлі. У 1916-1918 рр. - слухач звичайного виділу права і політичних наук в ц.к. університеті у Львові. Після служби в УГА та після виходу із табору вступив до Університету Кароліна в Празі, де навчався на факультеті філософії та факультеті справ правничих

1 державних у 1921-1926 рр.

По закінченню університету з жовтня 1926 р. працював в цивільних судах в Празі, де пройшов шлях практиканта, адвокатського практиканта, правничого практиканта та аускультанта. В 1934 р. він здає суддівські іспити і 3 квітня 1934 р.

2 ступеню. З 15 лютого 1935 р. Попель отримав титул «Окружний суддя», був окружним суддею в м. Гумполець, м. Кашперскі Гори, та 2-м членом окружного суду в Коліні. З 1 квітня 1944 р. Іван Попель

- «Крайовий суддя» в Крайовому цивільному суді в Празі. У 1930 р. отримав Чехословацьке громадянство.

Левицький Володимир - адвокат 1920 р.;

Хрептівський Петро (1895-1966) з 1931 р. був адвокатом у м. Щирк (Польща), помер у Чикаго;

Дякунчак Юрій, 1884-1965 - з 1933 адвокат в Любачеві, помер у Торонто;

Мельник Михайло (1891-1958) суддя в Будзалові, нотаріус в Білій Підляській, з 1933 адвокат в Скалатові і Чорткові, помер у Філадельфії;

Палійчук Петро (27.11.1891, с. Остапківці Коломийського повіту - 27.11.1938, Львів) потрапив до лав УГА вже із юридичними знаннями -студіював право в Чернівцях. В 1923 р. покинув табір та почав студіювати право у Празі, де став головою Української громади. Працював також в українських економічних установах у Празі «Ощадно-позичковому товаристві» та Споживчо-економічному відділі в Центральнім Союзі Українського Студентства «Цесус». З поверненням на батьківщину працював в економічних установах [6];

Жук Остап д-р, судовий адвокат в Польщі (Балигороді (1937), Буковско (міжвоєнний період), пізніше в Надвірній), доброволець в дивізії Галичина, пропав під Бродами в 1944 р.

Все наведення дає підстави стверджувати про значний відсоток самоорганізації серед військових УГА. Така активна самоврядна діяльність дала можливість виживати у важких умов таборів і домагатися забезпечення прав на рівні з громадянами держав, на території яких вони перебували. Самоорганізація офіцерів взяла на себе функції і дозволила зберігати дисципліну на високому рівні за рахунок виконання не властивих функцій. Це дозволило зберегти дух офіцерів і військових, а також за можливості рухатися далі та розвиватися - отримати освіту, реалізувати свої культурні потреби в самореалізації в цей важкий період. Більш того, долі деяких українських військовиків є наочним підтвердженням висновків, зроблених відомим польським істориком Омеляном Вішкою, який відзначав роль військової еміграції не тільки для українського визвольного руху, а й для розвитку господарства, науки і культури країни, яка дала притулок [7].∙

Література:

1.

2. Іванова А. Ю. Всеукраїнська спілка військових інвалідів: зовнішньополітична діяльність // Нормотворення і систематизація в праві: до 1000-річчя Руської Правди і 450-річчя Другого (Волинського) статуту Великого князівства Литовського: матеріали XXXV Міжнародної історико- правової конференції 22-25 вересня 2016 р., м. Дубно / ред. колегія: І. Б. Усенко (голова), О. О. Малишев (відп. секр.), А. Ю. Іванова та ін. Київ-Херсон: ФОП Грінь Д. С., 2016. С. 315-323.

3. ЦДВАВО України. Ф. 3520. Оп. 2. Спр. 488. Арк. 487.

4. Там само. Арк. 7.

5. Там само. Спр. 497.

6. http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/11700/

7. Wiszka E. Emigracja ukrainska w Polsce 1920-1939. Torun 2004. - С. 628.