III Опит, або вивідування на громадському суді.

Назва. Опит, як назва судового слідства взагалі, і як окремий його інститут. Запитання. Гість. Одказ—відповідь копників на запитання. Різні назви відповіли. Спосіб і порядок одказу.

Опитом узагалі звалося судове слідство, що переводилося на гро­мадському суді.

Ми вже знаємо, що Литовський Статут у випадках забиття чоло­віка переїжджого або безплемінного наказував: „скоро такого чоловека труп будеть знайдем, того-ж часу вряд... маеть обослати всех мещан, людей сельских... и опыт вчинити раз и два, а гдебы ся на тых двух копах о тим забытью поведати не могли, тогды третюю копу... маєть вряд собрати“ *).

Ясно, що під висловом „опит чинити“ треба розуміти переведення на громадському суді слідства в справі забиття.

У такому-ж розумінні вислів „опит“ уживано й у практиці громад­ського суду.

Hanp., возний Войтех Яблонський оповідав на Луцькому уряді, що р, 1585 серпня 4 дня був він на потребі п. Михайла Ворони в с. Боротині на копі, на якій, між иншим, „п. Михайло почав мужом всім мовити... ви, панове мужове, оногдашнього дня на копі опит межи себе чинили і винного найшли, KOTO- рий служебника моего кляч і хвіст врізав і грив O C T р и г“ ^[563]).

Другою назвою судового слідства було опитання, що являє со­бою тільки повнішу форму від опиту.

Вище ми вже наводили приклад, як Віктор Одинцович оповідав на Слонімському уряді, що, коли не було його вдома, року 1571 грудня ЗО дня, „не відаю хто, злий неприятель мій... дім мій огнем запалив... O которім запаленню на завтрей... жона моя, хотячи о тім відомість міть і на горячім учинку опит учинити, копу собрала... На которій копі, чинивши опитанне, од кого би ся тое запалення стало, шли слідом^-...^[564]).

Трапляється також вислів „опитування" ¹)* або коротше „пи­тання" ^{[565] [566]), що визначало судове слідство на копі взагалі.}

Усі ці назви — опит, опитування, опитання й питання — походять од питати, себ-то не тільки ставити питання, але й розпитувати, випитувати й опитувати на громадському суді всіх тих, хто на ньому став.

Hanp., возний Станіслав Підліський оповідав на Слонімському уряді, що р. 1603 вересня 28 дня в справі видрання бджіл у пущі Слонімській, „гди ся тая копа людей зібрала з різних сіл... борт­ник і дозірця пчіл і дерева бортного в пущі Слонімській Лукаш Онисимович Володимир... питав оної копи: если би хто під тим часом в тім краю пущі... робив що, або ли там бил і ночував або если би хто мед прісний кому продавав, або хто у кого ку­пив, і если би хто од кого чув мед продажний або видів где несучи" ^[567]).

Судове слідство на громадському суді звалося також і вивіду­ванням і вивіданням од вивідувати, що значить те-ж саме, що, й опитувати, розпитувати й випитувати.

Hanp., возний Ян Валевський оповідав на Луцькому уряді що р. 1596 липня 22 дня був він у м. Дубні на копі в справі зна­хідки трупу невідомого чоловіка; там п. Білчинський... міщанам і предміщанам і селам околичним на громаду другую зійтися для ліпшого вивідання і опиту... і того чоловіка забитого... ви- несть казав і вивідивання на тій громаді... водлуг права... чинив" ^[568]).

Третім терміном, яким звали судове слідство на копі, був о б и с к од обискувати, вишукувати, вивідувати.

Hanp., р. 1558 листопада 25 дня на уряді Луцькому оповідала Івановая Адріевича, підскарбиная, п. Богдана Федоровна княжна Четвертенськая: „мі шкоди немалиї ся діють у подранню бчол... а так заховиваючися водле давнього звичаю тутешнього, на копу збирано покількукроть, чинячи обиск, аби ся злодія а шкод­ника дійскати могли; і кгди... на остаточную копу з многих сіл... людей немало ся собрало... і на тій копі злодія явного... Микиту Куцевича... вся копа, дізнавши його, іж злодій, на копі його пій­мали і дали до в'язення бояром моїм, аби они того злодія міцно у в’язненню держали, поки би ще товаришів его, з ким он бчоли дирав і которих імени назвав і поволав, об искавш и, піймали" ^{[569] [570]).}

Термін обиск у розумінні слідства дожив до наших часів у так званому дошлюбному обиску, який кожному причтові треба було пере­вести, щоб довідатися, чи нема якихось правних перешкод до вступу молодих у шлюб.

Були ще назви опиту від пня „лік" — облік, поліка, полічи я, але про цю назву скажемо нижче.

Нарешті, хоч і рідко, судове слідство на громадському суді зва­лося „шкрутинія" слово, позичене з Литовського Статуту від латин­ського scrutari — вивідувати, досліджувати ²).

Hanp., р. 1607 березня 6 дня на Менському гродському суді повірений п. Станіславової Карловичевої, яку обвинувачувано було в намовленні забити її мужа, з приводу шкрутинії, яку перевів гродський уряд в цій справі, говорив: „што... ваша милість, пане староста, на шкрутинію їздити рачив... в тім їждженню своїм на шкрутинію, не згодившися з правом посполитим, не за позвом, а не за декретом їздить рачив; если же взглядом артикулу 26 з розд. XI, тогди... тот артикул учить — уряду на шкрутинію їздить о забитте чоловіка на дорозі переїздчого, безпле м енного, а небіжчик... Карлович бил чоловік рожаю ту­тешнього, сплодив... дітки з двома жонами... з тих причин... пане староста... тої справи на... п. Карловичовую натягать і актором.. бить не можеш" ³).

Вище наведено було зазначений артикул розд. XI, який наказував урядові у випадках забиття переїжджого незнайомого чоловіка скликати копу і „опит" учинити. Тут як бачимо, терміну шкрутинія не вжито; а це дає підставу для висновку, що давні правники опит і шкрутинію ототожнювали.

Отож, для означення судового слідства на громадському суді ми маємо п’ять термінів —опит з варіяціями від цього пня, вивіду­вання, обиск, облік і шкрутинія. За вийнятком останнього, мало поширеного, вони вживалися як синоніми в тих самих актах поруч один з другим: опит і вивідування ‘), опит і обиск ^ь).

1. Але поруч з опитом у розумінні судового, копного слідства вза­галі, на громадському суді терміном „опит“ і рівнозначними з ним (ви­відування й обиск) означалася судова дія, що мала вужче значіння, а саме — опитування всіх копників про те, чи не відомо їм, хто вчинив той злочин, ради якого громадський суд скликано.

Hanp., возний Ян Варнах визнавав на Менському уряді, що р. 1598 грудня 27 дня був він на копі в справі покрадення коней

') „О др. сел. общ.^-, ст. 15.

’) Стат. р. 1588, розд. XI, арт. 61—66; р. XIV, арт. 30.

⁵⁾ Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVlII, № 198; подібн. там-же, №№ 183—186.

⁴) Проф. И в а н и ш е в ъ, «Одр. сел. общ.", Дод. IV; Арх. Юго-Зап. Рос., ч. 4, т. I, №18; ч. 6. т. I, № 83; Ак, Вил. Арх. Ком., т. XVlII, №№42. 148, 242, 259, 322, 400.

^δ) Проф. Я с и н с к і й, „Акты'* т. II, № И; проф. Иванишевъ „О др. сел. общ.“ Дод. 11; Ак. Вил. Арх. Ком., т. XVlII, №№ 36, 71, 175, 368.

Мишку Козленку; на цій копі, як оповідав возний, скривджений Мишко Козленко, „чинячи поступок правний, жалував тими слови... яко... на першій копі і на другій, также і тепер на третій вжо, яко. би на року завитім, оповідав і жалував вам усім, панове мужове, іж... мні в сім року... різними часи коней четверо куплених покра­дено, т. є. перший кінь по велицедні ве дві неділі, другий зо дня Духа Святого на день Тройці... а два коні за першої Матки Бо­жої... про те... питам вашой милости... дайте, ваша ми­лість, о собі справу водлуг тих перших кіп, если • где кого не виділи, або не слиша ли кіньми міняючи, альбо продаючи, так теж і самі если хто кіньми з ким не міняли і гостей яких у себе не M і ли?"¹).

Ми тут бачимо, по-перше, що опитом кінчається скарга скривдженого на копі, Якщо він свогошкодника не знає. У питанні, з яким скривджений удається до копи, й полягає суть голов­нішої частину судового слідства — опиту, через що й саме копне слід­ство звалося теж опитом.

Тому придивімося до цього опиту ближче.

По-перше, скривджений звертався до копників із запитанням, чи не відають вони про його злочинців, або про помічників їх.

Hanp., возний Яким Лукашевич оповідав на Слонімському уряді, що р. 1619 червня 13 дня він був на копі в відомій вже нам справі покрадення свірепи Гришку Степановичу, підданому Кри- штофа Юндила; на цій копі п. Юндил питав копників, чи вони „не ві дають... о... злодію, либо видавці тої свірепи"^[571]). В иншому випадкові, в справі видрання бджіл підданим Липлян- ським на копі питали: „если би хто о под ранню тих пчіл с в і д о м сам б и л" ^[572]).

Коли-ж ніхто з них вказівок на злочинця не давав, тоді скрив­джений намагався вивідатися у копників про нього иншим способом.

З наведеної вище промови Мишка Козленка ми можемо помітити, що при опиті скривджений намагається випитати у копників про те:

а) що сам хто бачив, б) що чув, в) в чім сам безпосереднє брав участь і г) в кого гість був підчас злочину.

а) На перший план висовується спостереження безпосереднє, коли не самого злочину, то тих чи инших виявів його вже після злочину: спостерегач, нічого не знаючи про злочин, що стався, міг помітити на перший погляд незначні прояви, які опісля могли набути важливого значіння для викриття злочинця.

Hanp., возний Станіслав Підліський оповідав на Слонімському уряді, що р. 1603 травня 25 дня на копі у справі обікрадення млина Василеві Ждановичеві скривджений звернувся до копи з такою промовою: „панове мужове І Уже сте од мене на перших копах жа­лобу мою і опит о покраденнє подвакротне млина того, которий я орендою держу, (чули) і тепер вас прошу і питаю... если ся вам не трафило в и д і т ь несучи, везучи ли під оним часом, кгди мі ся шкода стала, або если у ковалів не виділи где клевців млинових, прерабячи на на- роги, або на як о є иншоє на чин не, люб теж сокири од кого продаючи, або купуючи"¹).

В иншому випадкові, в справі видрання бджіл підданим Липлян- ським, скривджені учинили на копі таку „обмову": „если би...

Отож в опиті на копі, передовсім, звертали увагу на те, чи не був хто з копників самовидцем злочину, або вже після злочину чи не бачив, щоб хто ніс, або віз, або гнав крадене, або чи не був свідком того, як крадене продавали, або перероблювали на инше начиння і т. ин.

б) Коли хто не був самовидцем злочину, або коли не бачив, щоб хто вже після злочину віз, ніс, вів, переробляв або продавав здобутки злочину, опит тоді звертався до тих, хто, може, чув щось у справі зло­чину, що могло спричинитися до виявлення злочинця.

Hanp., вищезгаданий Василь Жданович, якому з млина, що він орендою держав, покрадено було збіжжя, сокири і клевці до ковання каменю, звертаючися до копи, питав: „если есте о тій шкоді моїй где не чули, будь на торгу, в корчмі, люб в яких розмовах, бесідах один з другим будучи, або од кого иншого вспоминаючи"³).

Помовка, або чутка иноді давала вказівки на справжнього злочинця.

Hanp., возний Вечірко Висоцький визнавав на Пинському уряді, що р. 1645 лютого 20 дня на копі в справі покрадення коня Рома­нові Федьковичеві скривджений, розповівши про свою шкоду, гово­рив, що він уже „подвакроть на копу людей з сіл околичних зби- ралем, на которих копах стала помовка на... Петра Герасимовича, которому... вже не новина таковими річами бавитися, кгдиж його й з лицем піймано прошлого року... з волом, которого у сусіда своего украв"⁴).

в) Далі, опит звертався до тих, хто, нічого не знаючи про злочин, сам брав безпосередню участь в переведенні здобутків злочину.

Hanp., возний Станіслав Підліський оповідав на Слонімському уряді, що р. 1603 вересня 28 дня на копі Лукаш Онисимович Во­лодимир, дозорця бджіл і дерева бортного в пущі Слонімській, пи­тав на копі: „є с л и би хто під тим часом в тім краю пущі... робив що, або ли там бил... або если-б хто мед прісний кому продавав, або хто у кого купив'¹’).

В иншому випадкові, копники, одказуючи р. 1560 квітня 24 дня на Слонімському уряді суд свій копний в справі покрадення коней Ваську Норевичу і Богушу Мишковичу, між иншим, оповідали про те, що вони на копі: „чинили межи собою обиск... если би... хто кіньми міняв, продавав, або купував**^[574]).

Коли справа йшлги про крадіж речей, то природнім було питати, чи не дано кому яких речей до заховання.

Hanp., на копі, що відбулася р. 1568 березня 1 дня в м. Любчу на Луччині, між иншим, питали, „если би в кого якиї речі дани або положенидо заховання**^[575]).

Певна річ, що дуже важко зформулувати всі запитання, які став­лено на опиті, бо запитання ці залежали від конкретних обставин справи.

Hanp., коли справа йшла про пожежу, то ставлено запитання, „з якої би причини і від чого те запалення стало**^{[576] [577]); коли-ж справа йшла про забиття невідомого чоловіка, то ставилося питання, „щоб то за тіло було і од кого тоє забийство стало** *), або „яким би способом тот забитий на ґрунті їх знайшовся“ [578]); а коли справа йшла про крадіж, напр, збіжжя, то питали — „если... хто межи вами хліба не маючи, чим би ся під тим часом живив і в кого би таковое жито купував**[579]) і т. ин.}

г) Коли вищенаведені запитання не давали бажаних наслідків, тоді звертали увагу, чи не було часом у кого гостя підчас злочину.

Hanp., возний Абрам Давидовський визнавав на Луцькому уряді, що р. 1604 липня 2 дня в справі покрадення коня Івану Крач- ковичу привівши слід до с. Ситниці, „питали... если би IHTO відали Ситничане о чім і повідали — если би хто гостя якого у себе мів**®).

Здавалося-'б з першого погляду, яке значіння міг мати факт, що в когось підчас злочину гість був. Але коли ближче придивитися до та­кого факту, то иноді можна спостерегти в ньому підозрілі подробиці.

Hanp., р. 1598 червня 17 дня, як визнавала сторона на Луць­кому уряді, Палажка Сачкова, якій вкрадено свірепу, скаржучися за це на копі, між иншим, говорила: „Теди заразом... на завтреє рано о тій згубі своїй чинила есьми опит і взяла відомість, же до Савки Марковича якийсь гість тої ночи, кгдитая кляча згинула, о четвертій годині в ніч приїхав, опять зась тої ж ночи до дня од¹ їхав, которого он го­стя своего з братом своїм через Стир перевозив; і з тої причини ні од кого иншого шкоди собі бити не менила, тільки од того гостя Савки Марковича, которий вночі приїхав і вночі од’їхав*¹).

В иншому випадкові, в справі покрадення свірепи Федору LUo- лусі, тивун його Апонас Гвоздович оповідав на копі, що відбулася р. 1582 травня 13 дня, яку він „збивав... і за опитанням копним нашлося, іж у... Лаврина Мухи... приятелі з села Довги- ницького... Яким Гулько а другий... Санько Семено­вич... і у... Шимка Трумпича... через день і через ніч били і там ся переховивали і на їх сліду... свірепи і віл погинули*’^{[580] [581]).}

Тут збігаються дві події — злочин, з одного боку, і таємний відхід гостя, з другого, через що залишається вражіння, що злочин стався на сліду гостя. Тому-то, щоб не наволікати підозріння на гостя, треба було довести, що він „явне одійшов*.

Hanp., возний Щасний Лясота визнавав на Берестейському уряді, що на копі р. 1621 липня 18 дня відбувся опит у справі покрадення кобили Волосу Савчичу: „если би у кого під той час, як ся тая шкода стала, гість який, здалека прихожий, не бил, і еслиби, у кого бивши, явне одишов, а єслиби у кого гість бил, а потаємно одишов, альбо хто би єго таїв, такого винним учинить піднялися* ^{[582] [583]).}

І з цього, далі, виникав обов’язок: 1) не таїти гостя, 2) поставити його на копі і 3) довести, що він слушне одійшов.

Кожен, у кого гість був підчас злочину, повинен про це на копі оповістити; коли-ж він про це мовчить, виходить, що він таїть свого гостя, переховує його.

Hanp., р. 1609 червня 23 дня Васько Галат з с. Трокович із*- їхав був з конем перед жовнірами до села Вересів до приятеля свого Грицька; там-же йому ночуючи, вкрадено того коня. Про це відбулося в Житомирі дві копі, але без жадних наслідків; на тре­тій уже копі, „кгди питали того приятеля Галатова Грицька, если би приїжджав до него перед тою шкодою який приятель, або прихо­див; теди он повідив: ж е м... не мів перед тою шкодою в дому своїм жадного гостя і приятеля; где, тут же сто­ячи... Ясько повідав; я... видів брата Грицькова з Ка­менки, которий, будучи в Вересах, питався до брата своего Грицька. если би бил дома. Теди юж і он на тот час повідив, же... бил у мене брат мій і обвістив есьми єго атамановій самій, бо самого не било. А коли пи­тали атоманової, если би їй Грицько брата своего з Ка­менки обвістив? Она повідила, же я... ніколи Грицька не видала, і до мене не приходив і брата своего не об- віщував* ¹).

Ми бачимо тут, як Грицькові не пощастило не тільки потаїти свого гостя, але й дістати підтвердження своєї зсилки на атаманову, ніби-то він гостя свого їй обвіщував.

Цікаво, між иншим, що й у Литовському Статуті ми бачимо ви­могу, щоб господар дому, до якого гість завітав, обвіщав про нього свойому урядові.

„Кгди... приходень откуль кольвек до которого места альбо местечька прийдеть і до дому чиего увойдеть, тогды господар дому того заразом того-ж дня і надалей на завтрее врядові своєму опо- ведати его и кождого гостя незнаемого повинен будеть" ^[584])∙ Коли-ж хто не таївся, що гість у нього підчас злочину був, на та­кого копника покладали обов’язок назвати й поставити того гостя на копі.

Вище наведено було, як Палажка Сачкова обвинувачувала в покраденні своєї свірепи гостя, що був у Савки Марковича, який уночі приїхав і вночі-ж од’їхав. „І домовлялася заразом Сачкова я, читаємо в акті, аби Савка Маркович меиив, што то у него за гість, откіль бил і как его звано? І аби єго ку виправованню на другій копі ставив. А Савка Маркович, того гостя своего на йм'я не менуючи, первей єго повідив бити з городка владики Володимерського. О которого она его питала: як єго зовут? А оний Савка Маркович, не повіда- ючи ему імени, повідив, же єго не знаю і не відаю, где мешкает — если під Острогом, альбо за Острогом. Што ви*дячи бити копа Савки Марковича повість різную, з нашли, аби Савка Марко­вич на другій копі, которій тая громада рок зложила... сам ставши і того гостя своего ку виводові тої згуби поставив" ^{[585] [586]).}

Коли хто гостя свого на копі поставив, то з такого копника, що виконав правну вимогу копи, здіймається всяка підозра.

Hanp., возний Костянтин Непокойчицький визнавав на Бере­стейському уряді, що р. 1589 квітня 16 дня в справі викрадення Миколі Костюшку Сехновицькому скрині його з комори Дмитро Зди- товецький приїхав „з многими людьми, підданими своїми, так теж і приятелями... Миколаєм! Телятицьким... Симоном Лозовським... мо­вив тими слови: мужеве чого єсьте тут зібрали і о што копуєте? їж што есте мі з перших коп указали стать, абих сам став і гості свої поставив і Мочульського Яна, отож я і сам ся становлю, і гості ставлю, і Мочуль­ського" ^,).

Поставлений на копі гість повинен був уже сам слід свій очищати.

Hanp., у справі покрадення коней і вола Федору Шолусі, про що вже згадувалося, копа вимагала від Лавріна Мухи, Тимка Трем- пича і Василя Зубачевича, у яких гості переховувалися і на сліду яких шкода сталася, „аби тії гості на другій копі стано­вили, же би ониї гості їх слід свій очистили... Василь Зубачевич, водле обов’язку своего, Санка Семеновича поставив, которий гість єго о собі слушний вивід дав і людьми добрими ся висвітчив, которим містцем на тот час шов" ^[587]).

Коли-ж хто гостя свого, за вимогою копи, не ставив на копі, вина падала на такого копника за непоставлення гостя.

Hanp., р. 1533 листопада 15 дня воєвода Полоцький судив справу Ятка, що оскаржив вирок копи, який стався в справі шкоди людям Селедцьовським; „і они, читаємо в акті, о тім копу збирали і з копи тії всі шкоди присудили... на Павлі Kynp и- яновичу для того, і ж... тої ночи, которої ся тая шкода стала, ночовав в него в дому... Ятко, іжонтого Ятка на копі не постави в“ ^,)∙

Але вина падає за непоставлення гостя тільки тоді, коли той, у кого гість був, не може довести, що той гість од нього слушне з дому вийшов.

Hanp., возний Станіслав Вовк оповідав на Менському уряді, що р. 1599 січня 24 дня в справі покрадення коней Тимошку Коз- ловичу копа мовила Авраму Остаповичу: „ти нам прийстя своего на первшій копі, так на другій, яко на третій не поставив; ач... ми тебе самого, Авраме Остаповичу, в тій шкоді винним не чиним і визволяєм; але... і од гостя твоего видится, яко би шкода... статься міла... На которії слова... Аврам Остапович повідив... я го­стя своего про далекую дорогу ставить не могу, я... і сам о нім жадної відомости не маю... я... на тім готов єсьми поприсягнуть, іж... тот гість мій., не єсть... жадним шкодником, і од мене чисто, явно і не вночі поїхав; до того... довід ставлю, і ж... тот гість мій, їдучи од мене, кого поткав і в кого теж хліба їв, а меновите... Семена Поповича, а другого Янушка Стасюковича... іж єго поткав їдучи на однім коні... на воронім за Сліпнею на гос­тинцю" ^{[588] [589] [590]).}

Ставлячи вищенаведені запитання і вживаючи зазначених способів, щоб виявляти винного, скривджений підпирав свій опит проханням не таїти винного, покликуючися на аргумент, що в такому самому стано­вищі може опинитися кожний, бо „кожному, мовляв, шкода не мила".

Hanp., Ян Мицкевич оповідав на Менському уряді, що р. 1596 березня 16 дня в справі покрадення кліти Якову Сологубу на копі урядник Сологубів Павло Юр’євич скарживсь такими словами: „пану моєму покрадено свірен... украдено м’яса свиного шість полти, сала три, иншого м’яса дрібного немало, а так если би ся кому трафило кого спідкать тої ночи, або чуть од кого, повядайте, а лихого не тайте, бо кождому шкода не­мил а“ ^а).

Коли на запитання скривдженого жаден з копників не озовегься, скривджений настирливо повторює свої запитання аж до чотирьох разів.

Hanp., возний Лаврін Бобр Петровицький оповідав на Бере­стейському уряді, що р. 1625 березня 14 дня в справі викрадення двох клітей Станіславу Карповичу Федзиковичу скривджений „в тій шкоді своїй питав... если би з цілої копи хто чув або відав о тій шкоді його... З котрої цілої копи... ніхто не озвався, аби знав о шкоді і о шкоднику його; питав раз, другий, і третій і четвертий, если би хто відав, або чув о шкоді і шкод­нику його. Жаден не озвався, аби мав відати" ^,)∙

Але, щоб копники могли подумати, згадати й переговорити межи собою, щоб спільними силами виявити шкодника й дати відповідь на за* питання скривдженого, треба було дати якийсь час на це, зробити, мож­ливо, перерву.

Hanp., після скарги Івана Дроздовича в справі побиття бобрів на озері Узькім, про що вже згадувалося, „копа через час не­малий межи собою шкодника шукала"^{[591] [592] [593]).}

В иншому випадкові, коли після вироку над Яном Нетецьким і дружиною його скривджені порушили питання, де-ж поділася решта речей, — „копа вся, читаємо в акті, питали межи со­бою, аби тих річей не таїли, у кого би Ян, або жона його Ганна положила, аби тут на копі положили" ^[594]).,

Наведені приклади говорять нам про те, що копники иноді чимало часу витрачали на те, щоб, межи собою поговоривши й розпитавши один одного, прийти до певної відповіли на поставлені запитання.

2. Після того, як копники мали змогу переговорити межи собою, громадський суд приступав до слухання того, як кожен про себе справу даватиме. -

Hanp., на запитання відомого вже нам Мишка Козленка в справі покрадення йому коней — „дайте, ваша милість, о собі справу.. если где кого не виділи, або не слишали кіньми міняючи, альбо продаючи, так теж і сами если хто кіньми з ким не міняли і гостей яких у себе не міли", — „виступивши підданії... п. Корса­кові, так теж кн. Крошинського при врядниках своїх дали о собі справу, іж яко сами нігде в гостинній не били, так теж в себе гостей не міли і ні з ким ніколи кіньми не міняли і, міняючи, нікого не виділи і не сли­шали" ^{[595] [596] [597] [598]).}

У значінні справу дати вживалися також вислови справува- тися*) і справитися⁸).

За другий вислів, рівнозначний з „справу дати", був вислів „отказ учинити".

Hanp., возний Ян Поплавський оповідав на Берестейському уряді, що р. 1589 січня 6 дня в справі Богдана Зіньковича Ca- вицького на копі села, що на копу вийшли, „як сами за себе і за слуги свої, так і за двори панів своїх отказ слуш­ний учинили і дороги свої вивели“ ¹).

Звідси третій вислів „вивід дати", що повинно значити, що коп- ники дають слушну відповідь на питання скривдженого.

Hanp., возний Ян Серницький оповідав на Пинському уряді, що р. 1660 квітня 28 дня на копі в маєтності Горбачевич скрив­джений Антін Горбачевський звернувся до копи з такою мовою: „панове громадо! стала мі ся шкода в броварі моїм... котел го­рілчаний великий з горну вирвано і украдено, которий коштував мене золотих сорок польських. O которій шкоді моїй рачте., по­дбавши, такого злочинці межи собою поїскати. Там-же... водлуг зви­чаю копного панове Горбачевськиї і п о л і к у і в и в і д, где хто н о ч о в а в, здали"^[599]).

Од слова „вивід" уживався в тому самому розумінні, що й вивід дати, вислів „вивестися"^{[600] [601]).}

З наведеної цитати також видно, що в тому самому значінні, що й вивід дати, уживався вираз „поліку дати".

Подібних випадків, у яких у відповідь на опитання скривдженого копники поліку з себе давали, можна було-б навести кілька *).

У такому-ж розумінню, якіполіку дати, вживано вислів „обліку" і „облік чинити"

Hanp., у справі покрадення гумна відомому вже нам Янові Скирмонтові зараз-же скликано було копу, на яку „люди всі, што кольвек єсть в селі Плотниці, на тую копу першую виходили і об­лік з себе дали... і на третюю копу... всі згодне панове Плот- ничани... виходили, опит, обліку межи собою чинили"^[602]). З наведеного ми бачимо, що поруч з опитом поставлено обліку, як вислови синонімічні.

Від того самого словного пня лік зустрічаємо вислів поліччя, що повинно значити опит, вивідування і, в деякому значінні, суд копний.

Hanp., у відомому вже нам вирокові копному в справі ви­дерти бджіл Липлянцям, між иишим, читаємо: „будучи нам... всім везваним і зібраним од підданих... Липлянських на поліччю, то єсть на суд копний, альбо то на певноє і скутечноє вивіду­вання... о подраннє в пущі пчіл їх"^[603]).

Нарешті, вживався ще вислів просто „лік", що визначав відповідь копників на опит скривдженого.

Hanp., р. 1583 січня 2 дня на уряді Луцькому представники копи, відказуючи суд свій копний у справі спалення сельця Кобча Матисові Хорковському, між иншим, оповідали: „ми... здавна о шкоди

вшелякиї з Рожищани на границю, або где кольвек шкода, там схоживалися лічити, а тепер до нас на л і к о шкоди сусіда на­шого п. Хорковського, на слід шкодника його ні один з них вийти, так теж о собі справи слушної дать не хотіли"¹). З наведеного ми бачимо, що л і к одного пня з полікою, обліком, з дієсловом лічити (рахувати) і натякає на спосіб, яким копа давала відповідь на опит скривдженого, про що ми зараз говоритимемо; в цьому лікові кожен копник повинен був справу о собі дати.

Звідси вираз — вилічатися — повинен означати те саме, що справу о собі давати, або виправлятися.

Hanp., р. 1625 жовтня 5 дня відбулася копа на Берестейщині в справі забиття Андрія Тишки, слуги п. Степана Нарушевича, що послав його до Яна Борковського до Воротинич по гроші і звід­кіля він назад уже не повернувся. „На которій копі... перед yceκ> копою вивід чинячи, то повідив, іж слуга... Стефана Нарушевича... з писанєм пана своего в дому моїм у Воротиничах бивши, мало что часу стративши, тогож дня... од’їхав... копа вся ведле звичаю сво­его мужського... повідила: нехай... первей виправятся піддані п. п. Верещаків і инших панів, в Каменю і Воротиничах мешкаючих, з села Каменя і Липого, з села Терної, яко тії, мимо которих слуга... пана Нарушевича їхав як до пана Борковського, так і од п. Бор­ковського, тогди і ми готові есьмо вилічатися"^{[604] [605]).}

Тут ми повинні зазначити, що проф. Н. Іванішев помилково тлу­мачить термін л і к, пишучи: „Копа повинна була висвітлити всі обста-. вини злочину й викрити винного. Щоб осягти цієї мети, вживано двох способів: по-перше, розпитувано на копі сходатаїв та инших осіб, при­четних до справи; по-друге, розслідувано знаки, себ-то у ліки, що дово­дять злочин; перший спосіб називається опит (чинити опит, вислухати опит), другий спосіб називається лік (копа ліком доходить до шкодника, копа виходить на лік о шкоди)"^[606]).

Зближаючи терміни „уліка" і „лік", проф. Іванішев з цього робить висновок, що ліком шкоди доходити — все одно, що улічати, розсліду­вати знаки, які „улічають" винного. З вищенаведеного-ж ясно, що ліком шкоди доходити значить доходити шкоди способом давання кожним о собі справи, себ-то визнанням перед копою всього, що кожен знає в справі.

Далі, п’ятим терміном, яким визначали відповідь копників на опит скривдженого, було висвідчення, свідоцтво.

Hanp., післі? того, як на опитання відомого вже нам Мишка Козленка, дали о собі справу піддані п. Корсакові і кн. Крошин- ського, акт продовжує оповідання таким способом: „по которім висвітченню наступив з підданими своїми урядник п. Скуминів... Остапко Павлюкович і наказав їм о собі свядецтво видавати, то пак... нікоториї слушноє свядецтво о собі учинили"^[607]).

Нарешті, останнім терміном, яким звалася відповідь копників на опитання скривдженого, був очищати себе.

Hanp., після опитання, що його вчинив на копі відомий уже нам Іван Дроздович, „копа., межи собою шкодника шукала і... кожде село очищали себе“’)-

Тепер звернімося до того, як саме копа на опит давала свою від­повідь. що так різноманітно звалася.

Після того, як копникам дано було спромогу переговорити межи собою, скривджений не вдававсь уже до всієї копи разом, а питав кож­ного копника окремо, ставлячи йому ті-ж питання, що він раніше ставив копі.

Hanp., у не раз уже цитованому вироці суду копного в справі видертя бджіл підданим Липлянським, між иншим, читаємо: „Ми... копники... казали єсьмо, аби сторона поводовая звичаєм і трибом стародавнім, кому ся шкоди стали, опит чинили і кожного зо­сібна, поєдинком питали... если би хто о подранню тих пчіл відом сам бил, альбо од людей слишав, аби того не т а ї в“ ²).

Опитування кожного копника проваджено в тому-ж, відомому вже нам порядкові, в якому копники ставали на копі, — себ-то по селах, а в селі —по належності тому чи иншому панові.

Hanp., у відомій вже нам справі покрадення речей Івану Стрисі на копі возний єнерал Габріель Остромецький питав „мужів усень­кої копи кожного села, чи хто чував о тім покраденим або ба чи в'[608] [609]³).

Цілком природньо було на опитання зосібна, поєдинком кожного копника з кожного села, чекати такої-ж і відповіли.

Вище ми вже мали нагоду наводити приклад, як на копі в справі покрадення яловиці Яновій Яцківській копники давали відповідь на опит: „кгди пришло давать справу і одказувать за себе підда­ним... селка Прощич, давали справу і одказовали порядком кожний за себе, же о тім шкодник у... Яцькової не відають і відомости не мають і слишать ні од кого не слихали і сами шкодниками їй не суть"¹)-

В иншому випадкові, у справі видертя в бортях бджіл Кришто- фові Сапізі „кгди всі того села (Юнищан) люди з себе обліку учинили, тоді копа... повідала до пана Ставеького...“’) Даючи о собі справу, копники виступали організовано при своїх урядниках, окремо піддані кожного пана.

Hanp., після опиту, з яким звернувся до копи відомий вже нам Мишко Козленко в справі покрадення йому коней, „виступивши піддані п. Корчакові, так теж кн. Крошинського при врядни- к ах своїх, дали о собі справу, іж яко сами нігде в гостин­ній не били, так теж в себе гостей не міли, і ні з ким ніколи кіньми не міняли і, міняючи, нікого не виділи і не слишали. По ко- торім висвітченню виступив з підданими своїми урядник п. Скуминів Королищівський Остапко Павлюкович і наказав їм, підданим пана своего, о собі свідецтво видавати, то пак і нікоториї слушноє свідецтво о собі учинили" ¹).

√.

Ми бачимо тут певний порядок, у якому виступали копники на суді, даючи о собі справу: виступали окремо піддані кожного пана. Серед них теж був якийсь порядок; принаймні возний Павло Яцута, оповідаючи на Берестейському уряді про копу, іцо відбулася р. 1585 листопада 21 дня в справі покрадення яловиці Омелянцеві Даниловичеві, підданому Бог­дана Буховецького, між иншим, висловився:

„Богдан Буховецький і тот Омелян, підданий его, копи п о- рядком питали: хто би о тій яловиці відав, альбо о ній сли- шав, где їй згуба стала. Там же кожний за себе і дім свій одказ слушний учинив. І кгди пришло з порядку п и тати... війта Кобринського... Андрія Грицюковича Кудлачевича... оний Андрій почав одказувати"... ²)∙

Тут треба пригадати, що давали о собі справу не тільки кожен особисто за себе, але й за родину свою³), за дім свій ⁴)_l за сусідів своїх ⁵) і за села⁶) — себ-то про те, що говорилося у своєму місці про заступ­ництво на копі. Тепер треба тільки зазначити, що після того, як дадуть справу о собі всі копники певного села, повинні були одказувати також всі копники села другого, третього, четвертого й так поти, аж поки всі села, що були на копі, очистять себе.

Hanp., у справі подертя бджіл Михайлові Грековичеві, ігуме­нові Цехацькому та його підданим на копі „люди куповали і опит чинили, даючи о собі вивід слушний кожноє село од себе самих"⁷).

В иншому випадкові, в справі побиття бобрів Єрому Нелю- бовичу Тукальському під озером Узьким_у про що вже не раз зга­дувалося, „копа через час немалий межи собою шкодника шукала і поєдинком кожне село очищало себе"⁸).

Ми не випадково наводили приклади, коли копники давали о собі справу, мовляв, негативного характеру — себ-то вони зазначали, що в справі їм нічого невідомо та що вони сами не є шкодники. Позитив- ного-ж характеру відповіді копників ми не наводили тому, що такого роду відповідь торкалася-б уже иншого інституту в поступкові правному, прим., свідчення, то-що, а вивчення таких інститутів становить зміст инших розділів.

Отож, опит чи вивідування на копі складався з двох частин: 1) вла­сне з самого опитування з боку скривдженого і 2) з одказу — себ-то відповіли на те опитування з боку кожного копника.

3. Коли опит і відказ не давали жадних наслідків, то громадський суд уживав ще одного способу викрити винного, а саме: звертали увагу на те, хто саме з копників ухиляється ставати на суд копний у цій справі. Hanp., відомий уже нам Криштоф Юндил, суддя ґродський, Слонімський, так зформулував погляд копного права на нестання на копі: „на три села Переволоцькиї... так же на Ярутан і Cocho- влян... іж ся на копі, яко повинні, не становили... возним і сторо­ною свідчив, даючи причину, і ж они, яко суграничники, водле права, на копу становитися повинні... а... не- станням своїм з л о д і я - ш код н и к а укривають'¹').

Щоб наочно показати, як нестанням можна вкривати злочинця, наведемо претенсію Станіслава Кандиби, панцирного боярина, що його трупа було знайдено на ґрунті Вишківськім під Луцьком; на копі було встановлено, що забитий Федір Бакший, геть-чисто побитий і скривав­лений, їхав з Луцька, голову звісивши, і на ґрунті Вишківськім звалився, де й помер. Зазначений Кандиба

„повідив: іж би ся мів опит ліпший учинити і вин­ний ся знайти — кгди ж початки і свідоцтва певнії єсть, отколя тот збитий з ранами їхав — тілько ж з инших сіл і з міста (Луцька), а меновите: з Я рови ці... з Двірця... з міста Луцького, з Окопи щ, аз Липлян... ніт, а ли­стом врядовим тих всіх обношоно і на тую копу для опиту бить о з н а й м е н о“ ^{[610] [611]).}

Ми тут бачимо, що як-би всі ті села, що ними був проїхав Федір Бакший, стали були на копі, то безперечно можна було-б виявити, хто й де побив Бакшия. ’.

Невихід на копу не тільки покривав шкодника, але й наволікав підозру на особу того, хто без слушної причини на копу не вийшов.

Hanp., у справі викрадення кліти Веремію Борисовському р. 1589 жовтня 6 дня на Берестейщині скривджений удавсь до копи з такою мовою: „ви, панове мужеве, на першую гарячую копу ви­ходили і одказ за себе... учинили, одно ж... Шимко на першую копу не виходив, а в тот час в дому своїм бил і одказу за себе не учинив; тот Шимко, на другій копі будучи, тими слови повідив... я в тот час дома не бил, од’їзжалем... в потребах пана своего до Більська... там же і ночовав з четверга на п’ятницю... а в п’ятницю о полудні до дому своего приїхав, а о копі тій я не відав". А втім скриджений довів свідками, що Шимко не в п’ятницю, а ще в четвер увечері вже повернувся додому. „То пак копа вся, чита­ємо далі в тому ж акті... видячи то, іж тот Шимко того ся за­прел домашнего ночлегу своего, а свідки сознав а- ють, іж он того дня до дому своего їхав, і виводу слушного, яко того єсть звичай, не у д і л а в, з тих при­чин вся копа... того Шимка... винним учинили"^[612]).

Що підозра на несталого на копі була не безпідставна, можна ба­чити з оповідання возного Ждана Цирського на Володимирському уряді про копу, що відбулася р. 1582 вересня 5 дня в справі видрання бджіл кн. Андрієві Курбському;

„Кгди ся мужі, читаємо в акті,... на тую копу зібрали, ви­діли, іж Кузьма Юхнович... на тую копу не пришов і © собі відо- мости жадної не дав і нікого з дому своего на копу не прислав; посилали до него мужей... напоминаючи его, аби, ведлуг обичаю стародавнього, на копу шов... Которий то Кузьма тим мужам од- казав: „я... сам на тую копу не пійду — боюся, аби мя на тій копі не піймали, бо... я з синами своїми тії бчоли... кн. Курбськогосеї ночи полазив і тот мед єсьмо побрал и“ ^,).

Але не завсіди у несталого на копі ставало мужности признатися до злочину: він уникав усякої відповіди і навіть з'їжджав з дому під­час копи.

Hanp., у відомій уже нам справі покрадення речей Марти­нові Дехтеревичеві на Іванові Леневичеві громадський суд звернув увагу, що урядник княжни Ганни Романівни Любецької Ян Нетець- кий „ніт відома, для чого на копах минулих.. ся не становив". Але служниця Нетецького Ганна Камратова, ставши з власної іні­ціативи на копі, повідала: „для тих шкод... о штосякопа вже сходить третій раз, Ян, урядник наш, поїхав проч і жона його хочет нічю утечи за н и м“. Коли Яна Нетець­кого догнали і вернули до копи, „аби... справився, о што жалають на копі", і коли копа зробила трус у коморі його й знайшла дещо з покрадених речей, „війти і тивуни усіх чотирох частей Лю- бецьких повідили Яну і жоні його Ганні... ви, відаючи шкоду, о которую... уже копа не один раз била, на которих питали, аби од себе зосібна о злодії вивідуватися, если би в кого якиї речі дани, або положони до заховання, аби (або?) на копі не став, але ти, Я н е, із жоною своєю а ні сам на копі не бивав і тих речей, з которими вас тепер привели, у себе маючи, перед копою не повідали" ^{[613] [614]).}

Наведених прикладів досить для того, щоб зрозуміти, чому неви­ходові на громадський суд надавали такого важливого значіння й чому невихід чи нестання, без слушної причини, певне, тягнув за собою ви­знання несталого винним і накладання на нього обов’язку поплатити шкоду.

Hanp., у відомій вже нам справі покрадення свиней підданим Захаріяша Гузельфа Осташкова Мачеві та зятеві його копа звер­нула увагу на те, що Іван Барсоба, що під двором його раз-у-раз паслися ті свині, на копу сам не вийшов і нікого з дому свойого не послав; на напоминания копи, через посланців Барсоба дав таку відповідь: „я підданим Захаріяшевим не пастух; свиней їх не за­ймав, а ні відаю; на копу не пійду, а ні пошлю, бо я... коли вийду на копу, мене... піддані його злодієм назовуть... Іно вся копа, од­ностайне намовившися, то осудили... же в сусідстві того діля копи збирають, кому шкода станеть, аби шкодника дійсть могли; а і ж тії свині під дім..,п. Іванів хожували і по­гинули, а он з дому своего одказу накопіучинить не хочеть, ми... его в тій шкоді за троє свиней... неви­ходом его винуемо і винним находимо... аби ся і дру­гий каяв, а на копу, коли кажуть, виходив"¹).

Не диво, тому, коли копне право утворило навіть афоризм—„неви­хід всегди платить шкоди" ^а) і це остільки було загально відомо, що коли напр.» відомий нам Ян Нетецький хотів виправдатися перед копою за своє нестання тим, ніби-то йому пані на копу ходити заказала, війт Богушівський і тивун Любецький на це відповіли:

„ніколи... пані нам не заказувала, аби сьмо на копу не міли ходити, бо єстли би которийзнас на копу не пішов тогдикопа нас у тую шкоду уложить, о што будеть накопі ж а л о в а н о" ³).