ІІІ Обов'язок кожного громадянина ставати на копі.

Причини звільнення від цього обов’язку; заступництво.

Сама вже ідея громадського суду — суду цілою громадою — вима­гає присутности на такому суді всіх громадян, де-б кожен міг докласти своєї праці, свойого знання, своєї відомости про те, ради чого згро­мадження людей відбувається; а головне — де-б кожен за себе міг чинити одказ, що йому відомо в справі.

Hanp., р. 1561 листопада 6 дня Слонімському урядові міщани слонімські, одказуючи суд свій копкий, між иншим, говорили, що в справі покрадення вола міщанинові Саку Юрієвичу „на всіх... трьох копах всі піддані господарські п. Яна Палузь- когойинших околичних бояр становилися й вихо­дили і за себе одказ кожний чинив“’).

Потребу ставати кожному на копі визнавала сама копа — очеви­дячки цього вимагала сама організація копи, як сусідської допомоги скривдженому.

Hanp, Пинському урядові, одказуючи суд копний, представ­ники копи, що відбулася в січні р. 1562 в справі шкоди зем янину Сасину Ковбу Селецькому, між иншим, оповідали, що Янко Ce- лецький на перших двох копах не був; тоді на другій копі вся копа, зболившися, заказали і зарекновали: „хто вже на тую третю копу сам особою своєю не вийдеть і за себе не откажеть, той всю шкоду платити маеть“^г).

Виходячи з ідеї обов'язкового стання на копі всіх, перше питання, яке повстає на кожній копі, було — чи всі зійшлися на копу.

Hanp., р. 1561 квітня 28 дня Пинському урядові Богдан Бол­гарський, одказуючи суд копний, між иншим, оповідав, що коли люди зійшлися на копу в справі видертя бджіл Михайлові Івано­вичеві Тенюці, „ми ся стали питати, всі ль позваниї на копу вийшли" ³).

В иншому випадкові, як докладав возний повіту Мен- ського Омброжей Суринт, на копі, яка відбулася р. 1582 червня 17 дня, „старці і всі копляни перве учинили межи собою обмову, водлуг обичаю і права копного, питаючи межи србою старець старця, чи вже ся зо всіх сіл старці із підданими панів своїх вийшли? Тогди первей мовив старець.., воєводи Виленського, волости Смолевицької і Городиської Карп Ворсич, іж...

Шо вислів „усі“ означає справді присутність усіх на копі, видко з такого виразу Яна Скирмонта, якому вкрадено було з гумна жито, коли він на копі, що сталася р. 1630 червня 18 дня в с. Плотниці на ГІинщині, оповідав: „заразом того ж дня копу збирав... люди всі, што кольвек єсть в с. Плотниці, на тую копу... виходили"²).

Коли на копу виходять усі люди, скільки їх є у селі, ясно, що справді всі повинні були на громадський суд виходити. А щоб хто-не- будь, користаючись з натовпу людського, не сподівався, що відсутність його залишиться непомічена, иноді вимагали попереду список села і за списком перевіряли, чи всі на копі стали.

Hanp., у відомій вже нам справі забиття купців Шмойла та Мошка Малчичів уповноважений від збору Караїмського та Га­ванського Якуб Климашевський домовлявся у пана с. Підгаєць, „аби всі піддані того сёла... так теж врядник, тивун і надвірник били ставлені; а гди ся до громади зібрали, для вшелякої відо- мости, если би всі били підданиї того села, о спис їх просили". В поданому спискові зазначено 33 чоловіка³). Сусідський звичай, як ми знаємо, вимагав не тільки допомоги скривдженому, але й того, щоб усіх сусід повідомлено було про те, що на копі виявляється, особливо коли викритий на копі винний знається до злочину й може дати відомості про винуватців тих злочинів, які під той час сталися иншим сусідам і винні в яких не були своєчасно викриті.

Hanp., р. 1598 червня 7 дня на копі коло Чорного ліса, що по дорозі до м. Борисова, „всіх околичних панів піддані, водле звиклости своєї, становили, леч піддані... воєводи Виленського Городиськиї ні один не став... за питанням всеї копи... Сйдько Цуприкович... до того вола признався... я того вола у Сили HIkq- дича украв і Драчковцю продав. А іж ся піддані... Городись­

^,) Там-же, № 63; подібн. там-же, №№ 20, 52, 71, 95—109, 139, 180, 199, 202, 213, 252, 367, 433; т. VI, № 25; проф. Я с и н с к і й, „Акты”, т. II, № 96.

^,) Ак. Вил. Арх. Ком., № 271.

^a) Проф. Я с и н с к і й, „Акты", ч. II, № 34.

киї на тую копу не становили, з тих причин того... злодія із тої копи не карали, але до третьої копи одложили, хотячи певне, аби ся тії піддані... воєводи Виленського на третій копі становили"’).

Здавалося-б, зайва річ було відкладати суд над злочинцем, коли він признався до злочину; але копа, як бачимо, відкладає покарання злочинця до третьої копи, щоб усі чули признання злочинця, бо, як казав відомий вже нам Абрам Мишка, овруцький староста, щоб „ми о том злодію відати могли... штоби... слушне о шкодах і о злодіях своїх відати могли** ²).

І тільки в нагальних випадках, на так званих гарячих копах обме­жувалися тими, хто на той час дома був.

Hanp, р. 1650 січня 15 дня в справі покрадення сіна Кази- мір Радошевський казав „гарячу громаду зібрати і опит звичай­ним способом купним о тій шкоді чинити, коли з різних сіл люди, котрі на той час дома були, зібравшись, слідом ’ ішли до дому п. Сокола"^[264]).

Отже можна вважати за безперечне, що на громадський суд по­винні були в ідеї ставати всі громадяни, хоч-би скільки їх було.

Ф. І. Леонтович з цього приводу говорить: „на копи стародавнім звичаєм скликувано всеньку наявну людність** ^[265])∙ >3 актах знаходимо..

Але цілком усім виходити на громадський суд було тяжко й сливе неможливо. Тому копне право виробило й визначило причини, через які копників звільняли від обов’язку — всім ставати, на копу.

а) Сюди, передовсім, належить громадянська неправоздатність, до якої, очевидно, треба зарахувати малих дітей та всіх, хто перебував під опікою.

Hanp., р. 1622 червня 17 дня в м. Слуцьку відбувалась копа в справі покрадення Абрамові Ароновичеві; на копу не став Kapno Ярошевич і „кгди з копи посилали... до матки і до... Степана Ярошевича, брата його рожоного, аби на копі того Карпа ставили, тогди Степан Ярошевич, брат його іс... Прохором, братом своїм, не хотячи його ставити, сами, вишедши на копу, а відаючи, іж тот брат їх уже є чоловіком підойзреним, оного брата свого зреклися, повІдаючи, іж он уже не єсть в опіці нашій, свій дім м а є т ь“ ^β).

З наведених слів бачимо, що хто має окреме господарство, окре­мий дім, той виходить з-під опіки тісного кола родинного і повинен був сам ставати на копі, а родина за нього вже не відповідала.

б) За другу причину слушного нестання на копі була послуга — справляння службових обов’язків, які не дають можливости виконати обов’язок копника — стати на копі.

Hanp., на копі, що відбулася р. 1582 червня 17 дня в справі по драння бджіл манастирських Менських „старці і вся копа... пи­тали, для чого ж... ти, старче Микито ’), не ставив на першій копі підданого... пані своєї Хоми Микулича, а на другій копі... брата свого Семена Плещича... То пак тот старець... Микита Плещич на то... повідав, іж... тиї підданий пані моєї Хома Мику­лич і брат мій Семен Плещич не за жадними послугами, ані за розказанням... пані нашої, так теж ні за жад­ною відомістю моєю, є — но тільки за ніякою боязнею своєю на копу першую і другую не становилися” ²).

З наведеної цитати довідуємось, що за слушну причину нестання на копі вважалося, крім послуги, себ-то виконання службових обов’язків,

в) розказання пана не ставати, себ[266] [267]то заказ, заборона пана, щоб його піддані йшли на копу⁸), і г) звільнення від обов'язку йти на копу з боку сільської старшини.

д) Далі, за слушну причину нестання на копі вважалася слабість. В своєму місці вже говорилося про те, як на копі, що відбулася р. 1639 липня 14 дня, Андрій Лукашевич Юхнович пояснював причину нестання на копі свого батька: „мій отець неспособного здоров’я, для того тут до... сусід... не вишов” *).

Тепер можна навести инший приклад.

Р. 1662 лютого 23 дня, колі на копі поставлено було запи­тання Братилівцям, чому не всі з села Братилова на копу прийшли, то вони дали були таку відповідь: „ми за шию їх не приведемо, а то їх дома нема, один пішов геть, Якусь Олізареня, вже тому неділь з півтори є...Максим Дахомереня хорий, а инші не хтіли йти” ⁵).

З наведеного бачимо, що крім слабости за слушну причину не­стання вважалася е) відсутність з дому з умовою, що, відхо­дячи з дому, копник не знає, що має відбутися громад­ський суд.

Hanp., р. 1589 листопада 21 дня на Берестейщині в справі покрадення яловиці Омелянцю Даниловичу громадський суд по- лав возного з стороною до Остапа Буховецького, підданця якого* Ондросика Кулачевича не було на суді; возний приніс таку від­повідь п. Остапової, бо самого пана дома не було: „Ондросик у нас єсть на роботі, поїхав... по дрова..» аж на ніч ледво будеть, за тим... сьогодня одказати не може, бо ми того не відали, што его на копу гонять і если би не так далеко од’їхав, я бих ему на копу стати казала, бо... п. Богдан (пан скривдже­ного) нам того вчора не ознаймив, ми би... его не одси- л а л и“ ⁶).

Відсутність з дому після оголошення виходити на копу вважали за втікання від копи, а це давало привід до запідозрювання.

Р. 1659 листопада 19 дня відома вже нам копа, помітивши, що нема Петра Скоковського. „окрик учинила: чому не стає п. Скоковський разом з нами? Тоді зараз ми (шляхта) вкупі з ко­пою всією, уживши сусідів двох шляхта від себе, а копа війтів трьох з свого боку... до нього до дому посилали, упрошаючи, аби на копі став і о собі справу дав, як на копі звичай несе... п. Ско­ковський, почуваючи себе бути винним, не даючи жадної о собі справи, тої ж години з дому до лісу втік" ¹)∙

ж) Далі, за слушну причину вважалося нестання через працю, якої не можна залишити.

Hanp., р. 1575 серпня 19 дня на копу, що термін її зложив був Микола Рудчич, урядник Селецький п. Криштофової Садов- ської, в справі порубання лісу й попсування вуликів з бджолами, з’явились війт Селецький Манець Козич з кількома людьми і такий „одказ чинили... врядник наш Селецький п. Миколай Рудчич і ми сами теперішнього дня на копу становитися не можем за теперішнім часом пашни м“ ²).

з) Нарешті, можна було-б ще вказати на шляхетство, як на правну причину нестання на копі, але спроби шляхти покликатися на свою шляхетську вільність не набули собі визнання з боку копи.

Hanp., р. 1589 листопада 3 дня відбулася копа в справі покрадення вепрів Іванові та Гнатові Дев’ячичам; коли на суді стало відомо, що підчас крадіжу у п. Тишкової Буховецької бачили забиту свиню якусь, копа послала скривдженого, придавши йому двох чоловіка, до п. Тишкової, „аби вона одказ з двора своє^ро

• учинила і на копу своего посланця вислала. А гди той Івашко з тими людьми добрими, у її бувши, одказ всій копі (чинив): п. Тишковая їх трохи не побила, повідаючи тому Івашку: я... смерде, вільність маю, на копу не пошлю, ані підда­них своїх на копу не пущу, ти... не годен на копу позивати... што копа слишечи, почали... мовити... пані сама за посланням нашим копним до всіх, до копи одказала, што ж дей на копу не пошлю... а шкоди... ся... в околиці нашій немалиї діють, ми... всі одностайне панюю Тишко- вую в тій шкоді, як невиходом, так што ся наймит річчю подвоїв, укладаєм"³).

Отож, неправоспроможність, слабість, відсутність з дому, послуга, негайна праця, заборона пана, якому підлягає копник, — звільняли не­сталого від одповідальности за нестання на копі, але в тому тільки разі, коли несталий доводив про причину свого нестання до відому копи чи через свою старшину, як це ми бачили, чи через возного.

Hanp., р. 1646. вересня 7 дня у справі видрання бджіл Лук’- янові Абровцеві й Гришкові Тишковичеві зібралася копа, на яку не прибули піддані п. Кирдеєвої з села Порицька. „Теди ми, коп- ники, читаємо в акті, през п. Григорія Островського, єнерала... до двору і села Порицького, ознаймивши підданих Порицьких, на копу для снаднішого о шкоднику взяття відомости взивали... якож під­дані... п. Кирдеєвої... Богдан Максимович, Фесь Хилкович і Іван Обровець до нас на копу прибивши для взяття о шкоднику певної відомости, одложення тої копи до тидня потребували. Потім кгдисьмо на другую і на третюю копу... зібрали, на тих обудву копах піддані... пані... за ознайменням од нас през тогож єнерала, на копу не становили; затим, любо над слушність, еще для ліп­шого вивідання і для чого би піддані... пані... не становили, до дня 6 октября... одложили і підданим Порицьким о тім одкладі, як остатній копі, ознаймити веліли... кгди дня 6... копникове... зібрали, піддані Порицької, на которих... порозуміння міли, Міхал, Дем’ян і Масюк Обровці не становили і жадної відомости, любо през єнерала Григорія Островського самій пані... і всім підданим її Порицьким ознаймовано, О ме­ст а н н ю своїм не учинили“ ^,).

З наведеного можна впевнитися, якої великої ваги надавала копа причині нестання, коли вона навіть одкладає копу, щоб дізнатися про ті причини.

Зостаючися в ідеї непорушним, обов'язок ставати на копі всім — у живому житті, підо впливом повсякденних турбот про шматок хліба, утворив собі інститут, що полегшував виконання цього загального обов’язку.

За поправку до ідеї обов’язкового стання на копі всіх було за­ступництво чи представництво, коли одна особа заступала на копному суді иншу, причому це заступання сягало навіть до згоди зазнати тієї кари, якої гідна була особа, що її заступали.

Hanp., р. 1568 березня 1 в м. Любчі на копі, що судила відомого вже нам Яна Нетецького та дружину його Ганну, після вироку повстало питання про те, де-ж знаходяться покрадені речі, кому злодії передали їх на сховок. І от скривджений Мартин Дехтеревич повідав, що „син Грицьків Васько возив тую Яновую до Богушівки; „а так би тут на копі став, перед вами повідив, што возив з нею... Грицько стоячи на копі, повідив, і ж я за сина своего хочу в одказі бути і што зостану з розсудку вашого винен, терпіть хочу ).

Тут ми бачимо, передовсім, що батько заступає свого сина: скрив­джений вимагав, щоб на копі став син і перед копою повідав, що за речі возив він з Ганною Нетецькою до Богушівки; але батько того сина зараз-же заявив, що він за сина свого хоче в одказі бути — себ-то він особою своєю заступає сина і дасть відповідь за нього. Попере­джаючи можливе заперечення, що син той може, після свого оповідання, заслужити на якусь кару, батько тут-же додає, що він терпітиме кару, коли „з розсудку копкого зостане винен“.

Отже ми маємо тут заступництво найприродніше — заступання бать­ком сина, себ-то заступництво по крові.

Прикладів, коли батько заступає на копі сина, можна було-б на­вести кілька.

Hanp., р. 1589 жовтня 15 дня на Берестейщині пан Крупиць- кий „гонив копу о украдення клячі*; того дня Федір і Юрій To- карівські „дома не були і до тої копи зараз не могли прийти... отець їх п. Іван Зінькович, за питанням п. Крупицького, о них справу давав, і ж... Федір до Високого, а Юрій до П р у ж и ч ход или“ ').

Але не тільки батько, а й мати заступала сина на копі.

Hanp., р. 1582 серпня 24 дня в справі пограбування дівок Ганни Степанівни і Дороти Войтехівни зібрано було копу на Берестейщині; на копі скривджені домовлялися від п. Богдана Савицького, щоб він ставив на копі наймита свого... Левка... а сина підданої своєї... Матейчі.., Виступивши на копі під­дана... Матейча... повідила... я за сина своего од­на ж у“ *).

Далі ми бачимо, що не тільки батьки за дітей одказували на копі; бувало, що й діти батьків заступали.

Ми вже знаємо, як р. 1639 липня 14 зем’янин Станіслав Лу­кашевич Юхнович „сам неспособного здоров’я будучи, до того вже і в літах чоловік підошлий, не йдучи сам на... копу... на своїм місці до того згромадження послав сина сво­его... Андрія... кгди там бил пришел... сусіди питали, штоби того за причина била, же мене самого на тій копі не маш?... Син мій Андрій дав отвіт... мій отець неспособного здоров’я"^{[268] [269]).}

Ідучи далі за родинним принципом, ми бачимо, що брат заступав брата.

Hanp., р. 1589 листопада 21 дня на копі в справі покрадення яловиці Омелянцеві Даниловичеві, „кгди пришло з порядку пи­тати... Андрія Грицуковича Кудлашевича... оний Андрій почав од­казувати... на копі першій... о тую яловицю сам од себе і од брата своего рожоного Ондроса Грицуковичаодказ ч и н и в“ *)•

Так само заступав брат і свою сестру.

Hanp., р. 1589 квітня 28 дня у справі покрадення речей ключ­ниці п. Єпимаха Львовича Буховецького Олені дружина Буховець- кого зібрала копу в селі Остромечу і звала Огренку Борисівну Андрієву Личкову, „аби на копі о тім убранню, которое у неї пізнато, справу дала. Она сама на копу не вишла, ніжли брат її Федір Борисович Харич повідив, і ж... сестра моя до того убрання ся... не знаєть"^[270]).

Ми не знаємо прикладів, коли-б чоловік заступав на копі свою дружину, але бували випадки, коли дружина заступала свого чоловіка.

Hanp., р. 1625 лютого 16 дня в справі покрадення клячі Гришку Москалю зібрано було копу в Хотаевичах на Меншині; скривджений „клячу свою краденую, яко лице, на копі ставив і, до­водячи кривди і шкоди своєї, (оповідав він, що) не могучи... Гришка Тимофеевича, про хоробу його великую, ставить, которому... Гришко Рудий, у... Гришки Москаля украдши, за три копі продав, іно по- ставилом жону його Устюху Макарівну Гришковую T и м о ф і є в у ю“ ¹).

Навіть більше, ми бачимо, що дружина заступає на копі не тільки чоловіка, а й свого батька; батько-ж заступав дітей.

Hanp., р. 1684 серпня 19 дня в с. Ужі на Случчині відбулася копа в справі покрадення грошей Самуелеві Базаровському; скрив­джений обвинувачував у цій крадіжці Єрого Жоврида, дружину його, та Мартина Корбута, брата своєї дружини. „За которих Іван Корбут ставав: так я стаю за дітей своїх, як і за себе. На другій копі Іван Корбут не ставав; та Жовридова за мужа ставала і за себе, за отця свого Івана Кор­бута, а за брата не ставала'* ^{[271] [272]).}

Тут ми бачимо, що на одній копі батько відказ чинить за себе і за своїх дітей, себ-то за сина, дочку й зятя; а на другій копі батька не було, і за нього, як і за чоловіка, відповідає дочка, зазначаючи, що за брата свого вона відказувати не буде. Як далі з акту видно, проти її брата були значні доводи, що то він гроші покрав.

Далі, право заступання чи представництва поширювалося, крім ро­дини, і на так званих домочадців — слуг чи наймитів.

Hanp., р. 1589, січня 5 дня в справі покрадення санок та инших речей п. Богданові Савицькому зібрано було копу, на якій „Остапко Пецевич, которий бил піднявся... пастуха пана своего Стасюка на копі ставити, не. поставив, але пан його сам особою своєю... приїхавши на копу і повідив перед усею копою: е с т л и... тобі, п. Савицький, чого потреба до моего па­стуха... Стасюка, я... тобі сам за себе... і за слуги свої і за того Стасюка, пастуха своего... одкажу'*^[273]).

Після цього не важко було дійти до заступання всього дому. 1 це ми справді й бачимо.

Hanp., р. 1589 вересня 9 дня в справі покрадення свиней Остатку Мачу та Малиху Мешковичу, про що вже згадувалося, відбулася копа на врочищі Босечу на Берестейщині; скривджені давали' вину Іванові Костюшковичу Барсобі на тій підставі, що свині їхні ходили під його на двір на гороховисько; Івана Барсоби на копі не було, хоч скривджені й заказували йому. „Тогди копа, читаємо в акті, обмовившися з собою, послали... возного із сторо­ною... з копи до п. Івана Костюшковича, вспоминаючи його, аби на копу вийшов, або кого вислав з дому своего.,, в тій'шкоді одказ учинив'*^[274]).

Ми тут бачимо, що копа сама припускає можливість одказ учинити або самому Костюшковичеві, або кому иншому з дому його, — себ-то припускає можливість заступництва за дім, за сім’ю.

За дім треба вважати всіх членів сім'ї, навіть дорослих і одруже­них, поки вони не виділилися.

Вище ми вже мали нагоду наводити приклад, як громадський суд у справі покрадення різних речей Аврамові Ароновичеві ви­магав од Я вдохи Ярошевичевої й сина її Степана, щоб вони по­ставили на копі Карпа Ярошевича, сина й брата свого; „але вони, його не ставлячи, сами на купу прийшли і таку о соф справу да­вали, що його в опіці своїй не маємо й відать його не хочемо, бо він сам єсть господарем дому того"¹), „свій дім м а є т ь“ ²).

Не важко було, далі, поширити заступання за всіх, хто підчас зло­чину в домі був, себ-то не тільки за родину та так званих „домочадців", але й за гостей.

Відомий вже нам пан пастуха Стасюка, ставши на копі за­мість свого пастуха, в мові своїй до скривдженого пана Савицького казав: „я... тобі сам за себе і за дім свій, за гості, і за слуги свої, і за того Стасюка, пастуха своего... о д к а ж у“³).

Поруч з заступанням за дім трапляється ще заступання за двір, виключно шляхетський.

Hanp., р. 1563 жовтня 31 дня відбулася копа в справі покра­дення овець Левону й Мишку Русиновичам та Дорошу Тинцевичу; „копа вся, читаємо в акті, посилали до зем янина господарського повіту Пинського Криштофа Богушевича, аби сам на копу вийшов, або кого з двора своего, хто би за двір його Турійський на копі одказав, вислав; і он, як сам на всі три копі не виходив, так і нікого з двора своего, хто би мів за двір його Турійський одказати, на тиї три копі не вислав"*).

В чому саме полягала різниця між домом і двором, — спостерегти не пощастило. Можливо, що під двором розуміється не тільки родина, але Й ті слуги різного роду, що звичайно бувають у більш-менш розви­нених господарствах, становлячи собою щось подібне до суцільного го­сподарського організму, який і зветься двором.

Коли можна було заступати на копі двір, як окремий оаз житловий, з усіма його людськими придатками, то не важко було дійти до думки заступати село, яке складають окремі двори. І ми справді бачимо, що ця ідея заступання цілого села вживається в копному праві.

Hanp., р. 1601 березня 10 дня міщанин Рожищський Клим Трушківський у справі покрадення йому жита зараз-же гонив слід, способивши на копу людей добрих; копа привела слід до села Ко­зина; від нього копа стала вимагати, щоб слід було виведено. „Ко- торих Козинців копа вся чекала, почавши споранку аж до вечора, н і ж л и... Козинці ані сами черев себе, ані черевно* сланців своїх ва кону не прийшли* сліду.-» не ви­вели" ^,)∙

Ми бачимо, що копа припускав можливість одвести слід через но* сланців од села, се б-то припускав заступання села кількома людьми.

В иншому випадкові на громадському суді, що відбувся р. 1616 червня 20 дия в справі покрадення коня Василеві Приши- хотському, „чинили опит о тім коню... так же і о то, если одказ чинити будуть тії, хто вишов з кожного села своего, за тих, которяї ся у дому зістали"⁴)- Ідея заступання всього села кількома людьми з наведених слів ясна. Але думка про заступання цілого села кількома особами найяскра- віш виявляється в інституті копного права про присягання кількох осіб за все село, що воно не е шкодник певного злочину Й про такого шкод­ника не відає. Але мова про це, а так само й взагалі про заступництво за село буде в своєму місці.

Kona не приймала заступництва пасивно; вона завсіди домагалася знати, з якої причини той, кого заступають, сам не вийшов на копу.

У згадуваній вже справі покрадення коня Василеві Приши- хотському Левко Босяцький „з одказом од Самуйла, брата своего, одзивав... ме(не) просив Самойло, абим за него одказав, же нічого о коню Пришихотського не естем свідом; за чим... Приши- хотський домовлявся, питаючи Левка, для якої би причини Самуйло не вишов і о со6 і сам справи н е дав. Левко Босяцький повідив, же я того не знаю" ⁸).

В иншому випадкові копа з недовір’ям поставилася до заступництва з тих міркуваннів, що заступник не міг знати того, про що він говорить.

Hanp., Селивону Юрковичу, що заступив на копі двір пана свого Криштофа Богушевича, про що вже згадувалося, „копа... по- відила: ти од пана своего у полумилі живеш, по чому відаєш, что ся у дворі пана твоего ділаеть"⁴).

З наведених слів ми бачимо, що від заступців вимагали, щоб вони були внутрішньо переконані в тому, про що замість особи, яку заступа­тимуть, мають копі сказати.

Під натиском запитаннів, а так само всього того, що на копі вияв­лено, заступник часом зрікається свого заступництва.

Hanp., р. 1589 листопада 21 дня в справі крадіжу яловицГ Омелянцеві Даниловичеві на копі Андрій Кудлачевич „почав одка­зувати... на копі першій... о тую яловицю сам од себе і од брата, своего рожоного Ондроса Грицуковича одказ чинив, а о тім... еще не відав, што ж дей оний брат мій Ондрос в тот овторок, як яло­виця згинула... яловицю продав, а своєї доморослої, ані купленої не мів, бо... я одказував одно за середу і четвер, а овторка... не відав, што он того дня поброїв, а тепер... за його, брат своего, не одказуваю; як... наброїв, так же... нехай н копі сам одказуваєть"⁵).

Прийняти чи не прийняти заступництво — залежало, певне, відколи, яка часом, зважаючи навіть на слушність нестання, все-ж-таки вимагала ючевистого стання на копі особи, яку заступають.

Hanp., відомий вже нам Станіслав Лукашевич Юхнович у скарзі своїй, між иншим, розказував, що коли на копу він, будучи неспо­собного здоров’я і в літах чоловік підойшлий, послав був замість себе сина своего Андрія, який копі поясняв причину нестання батька свого, — копа „по мні того потребували, абим на тім згромадженні бил, присилаючи до мене непоод- нокроть, а жем мусів, як могучи, до них винисти"¹). Треба гадати, що заступати кого-небудь можна було тільки в тих випадках, як причина нестання на копі була слушна, як це ми бачили вже вище, коли, -наприклад, син заступає на копі хорого батька, або коли батько заступає синів, яких підчас копи вдома не було. Принаймні бували випадки, коли заступця зрікався від заступання на тій підставі, що той, кого він мав заступати, підчас копи був удома.

Hanp., у згадуваній уже не раз справі покрадення коня Ва­силеві Пришихотському громадський суд, звернувши увагу на те, що Самуйла і Миколи Босяцьких і підданця Миколиного Прокопа Жеребця нема на копі, хоч їм і було заказано через возного, — „питали... Льва Босяцького, брата... їх, которий з ними в однім дворі мешкаєть, для чого би они на копу не вийшли і підданого свого Миколая не поставив... а Лев Босяцький повідив: хотя ж... мене Самуйло і просив, кгдим на копу йшов, абим за него што одказав, але... я за него не одказиваю і не хочу, также і за Миколая і підданого йог о, кгди ж... они сами єсть дома... чому сам (Самуйло) не вийшов?"²).

Очевидячки устами Льва Босяцького говорило праворозуміння, що заступати когось можна у випадках слушних, коли ті особи, яких засту­пають, сами бути на копі з якихось слушних причин не можуть.

Отож заступання — коли один член родини заступав иншого і одна особа — цілу родину, дім, двір, і навіть село, з умовою, що нестання особи, яку заступають, було слушне — полегшувало сувору вимогу коп­кого права, щоб кожен громадянин обов’язково ставав на громад­ському суді.