ГРІШНИЙ ІГУМЕН

Загальновідома річ, що манастирі, як скрізь так і на Україні, завжди були за притулок всілякої розпусти. Отже, й за тих далеких часів не одного разу натрапляємо на звістки, що малюють надзвичайно яскраво розпусне життя чернече.

У лютому 1690 рокудо Борзенської ратуші з’явився стадиик Максаківського манастиря Іван Шкута і „об’явил річ такую, іж (якоби) превелебний отець Феодосій Гугуревич, ігумен мененого манастиря, препомнівши боязнь божую, Мотрю дівку, в дворці (хуторі) манастирськім в той час мешкаючую, смів панянства позбавити".

За звичайним судовим порядком, ратушний уряд повинен був вимагати від обвинувача, щоб він подав докази, і загалом повинен був зробити попереднє слідство, але в даному разі справа йшла про високу особу ігумена манастирського, і ратушний уряд вирішив, що краще йому не сплутуватися з такою справою, краще од гріха подалі бути.Отже,ратушний уряд і заявив, що „таковії на такових особ жалоби протестації до уряду і суду нашого ие нале- жат“, а обвинувачеві дав таку відповідь: „Кому кривда діється, той сам може права шукати".

— Нехай і так буде — подумав Шкута і рушив додому повідомити Мотрю про таку заяву.

Доки прибуде иа суд сама потерпіла, познайо* мимось хоч трохи, хто був Гугуревич:

Вихованець Київської колеґії і потім, як здається, викладач у ній за часів ректорства Лазаря Ба- раиовича¹. Після того, як його патрон і колишній учитель став замість ректора єпископом у Чернігові, Гугуревич огіинився тежу Чернігові, деспершумав незначну посаду, „духовного отця рукоположенців архиєпископа Черніговського