Документ 2. ПОКІРНИЙ МЕМОРІАЛ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО ДО СВЯТОГО КОРОЛІВСЬКОГО МАЄСТАТУ ШВЕЦІЇ (1709)
(Витяги)
I. По втраті свого керманича через смерть ясновельможного гетьмана Мазепи судно руської нації й Війська Запорозького плине не до іншого рога доброї надії й серед такої великої завірюхи простує всіма силами не до іншої пристані своїх гарячих бажань, як тільки до святого Королівського Маєстату Швеції, свого найласкавішого пана, що раз назавжди прийняв цей нарід і Військо Запорозьке в оборону, охорону, опіку й захист, щоб скинути московське ярмо.
Тож запорозьке військо прохає покірно св. королівський маєстат ніколи не покидати цього народу, зкермувати й спрямувати нашу батьківщину, кидану хвилями між Сціллою і Харібдою московської ворожнечі, до щасливих островів і зарадити нашій руїні та скрутному військовому положенню.II. Державний інтерес, вимагає того й думка св. Королівського Маєстату, однакова з нашими бажаннями, простує до тієї мети, щоб на місце покійного ясновельможного гетьмана Мазепи вибрати вільними голосами гетьмана та проводиря для Війська Запорозького. Тому звертаємося з проханням до св. Королівського Маєстату (якщо королівські думки в цій справі незмінні) визначити якусь особу з королівського боку для виконання цієї повинності, оповістити Війську Запорозькому вільний вибір нового гетьмана й призначити час і місце вибору. А до цього вибору не приступить Військо Запорозьке швидше, доки п. Войнаровський не зверне всіх гетьманських клейнодів і наших привілеїв та всього скарбу в цілості, який лишився по смерті ясновельможного гетьмана Мазепи, зокрема золота, срібла, дорогих каменів, жемчугів, висаджених дорогим камінням списів, соболів, паперів й іншого знадіб я. тому самому Війську Запорозькому. Хоч він і племінник по сестрі ясновельможного гетьмана Мазепи, одначе несправедливо й неза- служено присвоює собі право мати все те, що належить не до самої приватної особи гетьмана, але до всього війська. І хоч би він навіть був його сином, усе-таки не зміг би ніяким правом посідати того, що становить військове добро та скарб усього Війська Запорозького.
Звичай бо нашої батьківщини й давній закон забороняють потомкові запорозьких гетьманів одідичувати по їх смерті рухомі й нерухомі добра, які належать до орудування усього війська й до спільного скарбу. Інакше Військовий скарб Війська Запорозького не збільшувався б, але запропастився б докраю. Та не лишається гетьманський потомок і рід без маєтку, але такого, який на підставі прилюдної ухвали та з уваги на нового гетьмана спливає на законних спадкоємців, а решта складається завсіди до спільного скарбу на військові потреби. Та й п. Войнаровський не лишиться сиріткою без справедливого спадку, але залежного, згідно з давнім звичаєм, від прилюдної ухвали Війська Запорозького й поручения св. Королівського Маєстату, з яким зсолідаризуватись уважаємо ми своїм обов'язком. Знаємо добре, що всі скарби попередніх запорозьких гетьманів:Бруховецького. Многогрішного, Самойловича й синів його: Семена, Юрка та Якова - й дуже багатьох українських монастирів і церков, знищених турецькою зброєю на цьому боці Дніпра, і гроші, зібрані за стільки довгих років із усієї України до Військового скарбу, попали в руки ясновельможного гетьмана Мазепи, в його розпорядження, під його опіку й охорону. А хоч оплакуємо втрату таких численних і великих скарбів, які з військовою шкодою попали на здобич і луп ворогам у Батурині, Білій Церкві, в Печерському монастирі в Києві, над рікою Пслом, Дніпром і Доном, проте знаємо добре, що не пропало ніщо з золота й дорогих каменів, але все те цілісіньке привіз ясновельможний гетьман з собою до Бендер. Знаємо, що ясновельможний гетьман Мазепа без згоди запорозького війська передав багато скарбів гетьмана Самойловича до Москви кн. Ґоліцинові за надане собі гетьманство, але не всі, а тільки частина в простій московській монеті, не в золоті й сріблі та дорогому камінні, дісталася ненаситній московській зажерливості. До сьогодні живі свідки, що на приказ ясновельможного гетьмана Мазепи викопали з землі різні начиння гетьмана Самойловича, повні дукатів, і віддали в руки того ж гетьмана, зокрема панове Довгополий і Бистрицький.
А що отримали зі стількох мільйонів, які лишилися по гетьманові Самойловичеві та його синах і збереглись у військовій скарбниці, бідна жінка, донька і внучка згаданого гетьмана? Хіба те, що з ласки й окремої уваги ясновельможного гетьмана Мазепи пожертвовано доньці, виданій за кн. Четвертинського, тисячу імперіялів, а внучці двох гетьманів, Самойловича по синові, а Бруховецького по доньці, відданій заміж за полковника Кожуховського, тисячу золотих, декілька штук срібного посуду, намиста й маленьку частинку дорогих каменів, а вся решта перейшла в посідання ясновельможного гетьмана Мазепи й запорозького війська. Відзиваємося до сумлінності самого п. Войнаровського, свідомого того, що великі сковороди й інше срібне начиння з гербом гетьмана Самойловича продав тут, у Бендерах, ясновельможний гетьман Мазепа, а цього не можна було продавати без згоди запорозького війська. Отже, б'ємося з думками й дивуємося, з яких причин п. Войнаровський, усупереч нашим законам, присвоює собі право заволодіти рештою скарбу Війська Запорозького, який лишився по смерті ясновельможного гетьмана Мазепи та який він посів по стількох запорозьких гетьманах. Чому він горить недозволеною жадобою незаконного наслідства тих дібр, які всяким правом належать до розпорядження запорозького війська? Який у нього зв'язок із гетьманами Бруховецьким, Многогрішним, Самойловичем і його синами? У своїй жадобі він важиться захоплювати добра їх і Війська Запорозького та задумуй видати їх, покинувши нашу батьківщину, на закупно нерухомих дібр у Польщі й там бажає далі жити приватно, щоб мати собі користь, а нас наразити на військову шкоду. Досить, аж до достатності, збагатив братів, сестер, а зокрема батьків п. Войнаровського ясновельможний гетьман Мазепа; коли їх добра дістане законно в спадку, може добре жити, якщо не перейде міри в нечесних справах. Дорожчий для гетьмана та славніший для нас заслугами був покійний Обідовський, по матері рідний брат п. Войнаровського, а проте не дістав для себе від ясновельможного гетьмана Мазепи більше грошей, ніж тридцять тисяч золотих, то чому ж п. Войнаровський, що досі не виявив ніякої познаки в заслугах для нашої батьківщини, намагається, незгідно з нашими законами, мати решту скарбу Війська Запорозького, який занапастив гетьман Мазепа? Бо ж не був ясновельможний гетьман Мазепа необмежений пан на Україні, щоб посідання Військового скарбу перепливало на п. Войнаровського. І хоч би сам згаданий гетьман захотів був добровільно зректися гетьманства, одначе не був би міг ніяким робом уживати й мати тих усіх скарбів, зібраних під владою його й інших гетьманів не на приватну котрогось із гетьманів, але на військову користь і підмогу. Не доказуємо чогось протилежного й не перечимо, що ясновельможний гетьман мав доходи тільки для своєї особи, але знаємо також добре, що він розкинув і видав їх щедрою рукою у побожному намірі на будову багатьох церков і монастирів, на милостині, на позолочення бані Печорської церкви й на відбудову її монастиря та монастиря св. Сави в Палестині. Промовчуємо багато побожних і милостинних учинків згаданого гетьмана, але думаємо, що на потвердження сказаного не можемо того одного поминути мов-чанкою, що він саме перед теперішнім повстанням — уже другий рік минає — вислав до Гробу Спасителя на гору Синай, на св. гору Atoc і до інших св. місць Палестини тридцять тисяч дукатів, поменшуючи свій власний скарб. Ми, старшина, добре пам'ятаємо, що ясновельможний гетьман Мазепа не приобіцяв п. Войнаровському зі свого приватного скарбу більше ніж сто тисяч золотих підмоги на його власне життя. Нарешті свід- чимося сумлінністю самого п. Войнаровського, що тут, у Бендерах, перед нами, старшиною Війська Запорозького, перед виїздом до Ясс, власними устами признався, що ясновельможний гетьман дав йому запис на значну кількох тисяч суму, виплачену йому на королівське доручення в Будищах із Військового скарбу, під тією умовою, щоб п. Войнаровський не сподівався й не домагався вже більше маєтку, хоч не вільно було й не випадало ясновельможному гетьманові без згоди Війська Запорозького давати в руки п. Войнаровського той лист у справі побрання тих грошей, які всяким робом належать до розпорядження цього ж Війська, яко влади над Військовим скарбом. Отже, те, що ми вище сказали, здаємо на найвищий суд св. Королівського Маєстату найласкавіше розміркувати й вирішити, чи справедлива з боку п. Войнаровського прибільшена участь і грабіж решти Скарбу Війська Запорозького й чи залежить від нього законність наслідства, що відвічним правом переходить по смерті попередніх гетьманів і ясновельможного гетьмана Мазепи на Військо Запорозьке, і чи справедлива це річ, щоб той скарб, яким міг би новий гетьман зарадити скрутному військовому положенню в цій завірюсі, дістався на приватний ужиток п. Войнаровського й був вивезений в іншу країну поза нашою батьківщиною. Тож Військо Запорозьке звертається з проханням до св. королівського маєстату, щоб п. Войнаровський увесь скарб, полишений по смерті ясновельможного гетьмана Мазепи, золото, срібло, дороге каміння, між яким знаходиться діамантове перо, вартосте двадцять тисяч імперіалів, векслі, які виставили на руки ясновельможного гетьмана Мазепи, як ясновельможний генерал Ля- ґеркрона на доручення короля, так і кн. Дольська на тридцять, і ілірійський вельможа Сава, що живе в Москві й тут, у турецькій державі, має багато купецьких справ (від нього можна легко добути борг) на п'ятдесят тисяч золотих, списи, висаджувані золотом, сріблом і дорогим камінням, з числа яких один єсть немалої вартості, бо заплачено за нього десять тисяч імперіалів із військового скарбу (його приніс ясновельможний гетьман в імені всього війська цареві в дарунку, але він звернув, не прийнявши), соболі, з яких, як прегарно знаємо, ясновельможний гетьман Мазепа до тисячі шістсот приобіцяв на письмі й усно через своїх послів кримському ханові за татарську поміч, і інші знадіб'я, зложить під присягою, що все звернув, перед усім військом перед вибором нового гетьмана, щоб заспокоєна батьківщина не вимагала в майбутньому від нас рахунку з змарнованого Військового скарбу. А що з цієї решти постановить військовим законом Військо дати п. Войнаровському й св. Королівський Маєстат затвердить королівським авторитетом, те все в цілості повернеться до нього. А якщо п. Войнаровський не зверне того, що треба звернути, запорозькому війську, тоді ніяким робом не можна сподіватися вибору нового гетьмана. Як бо може він без нерву війни — грошей користуватися правом свого уряду й устоятися на ньому, долагоджувати військові справи, вести переговори при боці св. королівського маєстату, зовсім наново поставити військо, зокрема компанійське, й привернути генералів, урядовців, канцелярію й інших заслужених осіб, утримати двір і виконувати інші справи загального добра? До сьогодні вичікує хан виплачення того, що приобіцяв ясновельможний гетьман Мазепа. Та як виповнить це новий гетьман і зарадить військовій необхідності, коли п. Войнаровський користуватиметься несправедливо посіданням соболів? Яким способом може новий гетьман перенести той тягар війни, який прийняв на себе ясновельможний гетьман Мазепа, щоб скинути московське ярмо, якщо не матиме права до цього скарбу й не сподіватиметься іншої грошової підмоги? Згідно з давнім звичаєм, безперечно треба новому гетьманові з оповіщенням наданого йому гетьманства не з порожніми руками посилати послів до кримського хана й Війська Запорозького, що проживає над долішніми частинами Дніпра. Та звідки він одержить дарунки й гроші для хана й інших татарських начальників, якщо п. Войнаровський їх не зверне? З тим самим ханом і з цілим кримським царством корисна річ для нового гетьмана переговорювати про військовий союз і про віднову давнього братерства й вічного миру з Військом Запорозьким. Для полагодження цієї справи потрібно багато видатків. Та звідки вони надійдуть для дальшого ведення цієї військової справи, якщо незаконний спадкоємець Військового скарбу відмовиться звернути його й сам кудись виїде? Кричить до сьогодні Військо Запорозьке, прохає й добивається грошової підмоги в своєму тяжкому положенні, просить і благає помочі й заради багато старшини нашої батьківщини та й урядовців Війська Запорозького, що, покинувши й на луп ворогам полишивши все своє майно, щоб забезпечити права батьків-щини, з ревнощів і з запалу для громадського добра до сьогодні йшли слідами свого ясновельможного гетьмана Мазепи й тепер відважно опираються лихій долі, хоч живуть із випрошеної милостині. Та якими засобами може новий гетьман зменшити потреби й таке сумне їх знищення та й заохотити до витривання в розпочатому ділі, коли п. Войнаровський, що не покинув ніякого свого спадку на Україні й не поніс ніякої утрати свого маєтку, матиме багатство Війська Запорозького? А цього посідання він ніколи не може бути певний, бо ж у кожному часі, при кожній нагоді й на кожному місці воно залюбки й відважно зажадає на підставі законів нашої батьківщини звороту своїх багатств і Військового скарбу, які недозволеним способом захопив п. Войнаровський. Єсть деякі генерали, що від них ясновельможний гетьман Мазепа отримав немалу суму дукатів, зворот і забезпечення якої він запевнив їм за свого життя. Отже, хай зболить св. Королівський Маєстат згідно із цим покірним____________________________________________________________________________ 353 проханням Війська Запорозького вимірити належну кожному справедливість, яка велить віддати кожному те, що його.
III. Тішиться Військо Запорозьке, що віджив і відродився в крові свого внука найясніший король Швеції Карл X і підняв із посмертного гробу збройний союз і спільну ідею з гетьманом Хмельницьким і Військом Запорозьким, тоді закріплений проти поляків, а тепер потверджений проти москалів геройськими вчинками його внука, найяснішого Карла XII, щоб скинути ярмо неволі. Тож покладаємо надію на поміч Бога й на справедливу нашу справу, що преславний онук того самого ймення й пророчого знаку, найясніший король Швеції, виповнить добру волю свого найяснішого діда та своєю побідною зброєю визволить поневолений руський нарід із страшного московського ярма, приверне наші права, затвердить і вдержить їх навіки. Знаємо бо добре, що прийняти опіку св. королівського маєстату зневолило ясновельможного гетьмана Мазепу прагнення, щоб руський нарід скинув московське ярмо й був вільний, але до сьогодні невідомі нам скриті думки й таємні наміри того самого нашого гетьмана: на яких основах почав він здвигати цю велику будівлю, в якому устрою хотів поставити нашу батьківщину, звільнивши її від московської неволі й тиранства, та якими законами задумував скріпити ненарушеність Війська Запорозького? Тому Військо Запорозьке звертається з проханням до св. королівського маєстату виявити йому наміри згаданого нашого гетьмана щодо нього, якщо він виявив їх св. Королівському Маєстатові й щодо них запевнив його Королівський Маєстат. Крім того, Військо Запорозьке прохає св. Королівський Маєстат зболити знову прилюдним письмом потвердити під іменням нового гетьмана своє запевнення, що далі воюватиме з москалями й не входитиме в мирові переговори доти, доки руський нарід, скинувши ярмо теперішньої неволі, не вернеться до колишньої своєї свободи. А якщо Бог побідним вислідом поблагословить зброю св. Королівського Маєстату й щасливим миром закінчить війну, благає Військо Запорозьке такої ласки св. Королівського Маєстату, щоб тоді не виключено нашого державного інтересу з договорів і ненарушено меж нашої батьківщини аж до ріки Случ, які так простягаються від часів Хмельницького й потверджені мировим договором. Нарешті хай зболить св. Королівський Маєстат у тому самому прилюдному письмі забезпечити нас, щоб сусідні володарі не намагалися підбити нашу батьківщину збройною силою або яким-небудь способом і знівечити права на волю.
IV. Не допитуємося королівської думки в цій державній справі, але коли, здогадуючись, обмірковуємо справу, можемо бажати собі збройного союзу св. Королівського Маєстату з Високою Отоманською Портою й навіть заздалегідь приходимо до св. Королівського Маєстату з покірним проханням, щоб до договору про цей союз включено, як додаток у ласкавому меморіялі св. Королівського Маєстату, справи цілості Війська Запорозького й руського народу.
V. Боліємо над неславним похороном ясновельможного гетьмана Мазепи, що ті дорогі тлінні останки, геройська душа в яких наповнила увесь світ славними вчинками, прийняла марна земля цього простого села. Тому Військо Запорозьке звертається до св. Королівського Маєстату з проханням змоги поховати тлінні
останки свого гетьмана врочистіше в славнішому місті, зокрема в Ясах, у так званому монастирі Ґолія.
Тож ці наші прохання не так списуємо на папір для пам'яті, як вкладаємо на серце короля.
Дано в Бендерах 26 вересня 1709 року.
Іван Ломиковський, генеральний обозний
Дмитро Горленко,прилуцький полковник
Пилип Орлик, генеральний писар
Федір Мирович, генеральний бунчужний
Костянтин Гордієнко, кошовий отаман з Військом Запорозьким Низовим
Документ ухвалено 7 жовтня (26 вересня) 1709 р. Окремі його положення згодом увійшли до «Пактів і Конституцій» П. Орлика 1710 р. Напередодні, у зв’язку зі смертю гетьмана І. Мазепи 20 вересня 1709 р., генеральна старшина на чолі з генеральним обозним І. Ломиковським і кошовим отаманом К. Гордієнком почала суперечку з гетьманським племінником А. Войнаровським за Скарб Війська Запорозького. Вона звернулася до Карла XII за посередництвом та надіслала йому цей меморіал. Шведський король призначив процес з розподілу майна померлого гетьмана, який розпочався 28-30 листопада 1709 р. у м. Бендери. Процес перетворився на т. зв. Бендерську комісію, у результаті діяльності якої з’явився комплекс документів, пов’язаних з цією справою. Окрім «Покірного меморіалу...», це «Відповіді на витяг із меморіалу Запорозького Війська» А. Войнаровського (22-25 жовтня 1709 р.), «Відповіді Запорозького Війська на неоправдану доповідь пана Войнаровського щодо другого пункту Покірного меморіалу цього ж Війська до Святого Королівського Маєстату» (25-30 жовтня т. р.) та «Репліки на відповідь старшини Запорозького Війська» А. Войнаровського (30 жовтня - 9 листопада т. р.). У «Покірному меморіалі» старшина проголошувала засади політичного устрою Війська Запорозького, засудила авторитарні тенденції у правлінні попередніх гетьманів тощо. (Колесса Ф. Матеріали до історії козаччини з 1709-1721 рр., зібрані в Шведськім Державнім Архіві в Штокгольмі // Діло. - Львів, 1910. - Ч. 33-40 (23 лютого); Kopdm В. Матеріали з Стокгольмського державного архіву до історії України другої половини XVII - початку XVHI вв. // Український археографічний збірник. - 1930. - Т. 3; ВознякМ. Бендерська комісія по смерті Мазе- пи//Мазепа: Збірник.-Ч. 1; Kpeciu О. «Бендерська комісія» 1709 року і питання про політичні та правові основи організації влади ѵ Гетьманщині // Держава і право. - 1999. -Bun. 3).
Зареєстрований 22 жовтня 1709 р. у королівській канцелярії Карла XII Віднайдений, опрацьований і перекладений з латинської мови М. Возняком у 30-х роках XX ст. Зберігається в Бібліотеці Народовій у Варшаві. Опублікований: Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи // Мазепа. Збірник. - Ч. 1 (Праці Українського наукового інституту. - Т. XLVI. - Серія історична. - Кн. 5). - Варшава, 1938. - С. 111-116.
Публікується у перекладі М. Возняка за виданням: Kpeciu О. Політико-пра- вова спадщина української політичної еміграції першої половини XVHI ст. - K., 2001.-С. 329-337.