«ДОГОВОРИ I ПОСТАНОВИ ПРАВ I ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКОВИХ...» 1710 РОКУ З ПОГЛЯДУ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ мови

Український текст цієї юридичної пам'ятки нам видається стилістично вправ­нішим, природнішим за латинський. Він краще передає особливості староукраїн­ського політичного та адміністративного устрою. Наприклад, титулові Гетманъ українського тексту відповідає латинське словосполучення Dux comm[unae], яке в лексиконі І. Максимовича має «слов'янські» відповідники: Вождь, Гетманъ, Кня(з), Вл(д)ка, Воєвода, Игємонь, але поєднання Dux militiae це - Бранєначал- никъ, Фел(т)ма(р)шалъ, Гетманъ²². Мабуть, український текст «Договорів...» є первісним, а латинський - його переклад.

«Договори і постанови...» написані староукраїнським скорописом рукою вправного каліграфа. Чи це переписаний із чернетки текст, чи прямий запис, ви­значити не вдається. У документі є кілька виправлень окремих букв у словах, кіль­ка написаних слів і словосполук над рядком, проте ці дрібниці не можна кваліфі­кувати як редагування. Імовірно, перед нами переписаний начисто раніше ском­понований документ.

У пам'ятці загалом дотримано норми графіки та орфографії М. Смо- трицького, викладені в його «Грамматіці» 1619 р. Писар, зокрема, використо­вує букву г, що її ввів знаний мовознавець XVII ст. на позначення дзвінкого задньоязикового проривного приголосного звука. При цьому він, імовірно, орієнтувався на написання g у польській, латинській та інших іноземних мо­вах: дочку катана (3), кагановъ коза(р)ских (5) (пор. лат. cagan), наказалъ... нєщисленньїми плятами (3) (пор. польськ. plaga «біда, лихо, нещастя»), кол (ле­гаціи (6 зв.) (пор. лат. colligatio «поєднання, зв'язок»), без жадной фолти (10 зв.) (пор. польськ. folga «полегшення, послаблення»). Проте писар використо­вує і старовинне позначення проривного звука т через диграф кг у порівняно старих лексичних запозиченнях з інших мов: построило на...

У каліграфічному написанні окремих літер важко виявити якісь суто інди­відуальні риси почерку особи. Впевненіше можна говорити про індивідуальні елементи в орфографії писаря й відображення в написаному особливостей його мовлення.

Нашу увагу привернуло вживання знака єрика - ^y За правилом, сформу­льованим у «Граматиці» (1619 р.) М. Смотрицького, цей надрядковий знак треба було використовувати в кінцевому складі (тобто в кінці слова): «Мѣсто єрика... слогъ кончаемый: яксо члвк"... и в единосложныхъ: в, к. c^,... вмѣсто въ / къ / съ: или во / ко / со...»^[86]. Однак у тексті «Договорів і постанов...» єрик вжито не лише там, де його рекомендував М. Смотрицький (зокрема, після прийменників), а й усередині слова, зокрема, після букви к, наприклад: сЛс.к- г/7Й (2), казнми (3), назначивши (4 зв.), при протекцій. (4 зв.), протекцію (4 зв.), пунктами (5), пактами (5 зв.), при тра£тата(х) (6), при трактованю (6 зв.), всякїє притЗметы (7), Значного товариства (7 зв.), в ^(т)чиЗн^ (7 зв.). респектовъ (8), для респектовъ (9 зв.), єлєіГг/7Й(10), протекціею (11), aimy (11), іиоуктари (11 зв.), обыкновеніямъ (12), фасція. (12 зв.). Аналогічне явище спостерігаємо в руко­писному латинсько-«слов'янському» словнику І. Максимовича, наприклад: Xffli- киОон камень^[87], склоненіе, наклоненіе (287), приклоненъ (288),у^лонимыи, укло­неніе (401), (окно. (отЗнистыи (447), £лену, проклинаю (703), мягчѣю, мя£ну (751), мален^о, мало (901), иканїє,... икавица, икаЗка (1198), по... (обыкновенію (1418), ранка (1421) тощо. Привертає увагу в наведених прикладах те, що коли єрик у них стоїть після іншого приголосного, то в даному слові цей приголосний зви­чайно сусідить із буквою к. І. Максимович був високоосвіченою людиною і не міг свідомо вживати єрик усередині повнозначних лексем. Гадаємо, що такі напи­сання з'явилися мимовільно, машинально під впливом звички писати єрик після прийменників - в, к.

Викладене дає вагому підставу твердити, що збережений текст «Договорів і постанов...» переписав І. Максимович, котрий, як відомо, у 1710-1714 рр. був генеральним писарем в уряді гетьмана П. Орлика, а перед цим працював у гене­ральній канцелярії гетьмана І. Мазепи.

У графіці джерела виразно відчувається стиль епохи - бароко: елементи лі­тер, особливо великих, часто писані динамічними розчерками пера, довгими й округленими. Прагненням до «орнаментальності», мабуть, спричинене вживання в пам'ятці великої літери на початку слова без жодної системи, навіть у написанні службових слів. У цьому писар не оригінальний, - так робили й інші каліграфи^[88].

Перша сторінка манускрипту «Договорів...» нагадує титульний аркуш друко­ваної книги з вихідною датою. Не виключено, що цей акт передбачалося видати друком.

Пам'ятка однозначно засвідчує дуже високий рівень розвитку юридичного стилю староукраїнської літературної мови початку XVIII ст., яка, ґрунтуючись на живому мовленні народу, ввібрала в себе численні елементи з тодішньої міжна­родної мови європейців - латинської (прямо або через польську), а також була позначена помітним впливом польської, церковнослов'янської мов і незначним - російської.

На жаль, мова гетьманських канцелярій досі не привертає належної уваги вітчизняних лінгвістів. Наскільки нам відомо, виконано лише кілька досліджень, присвячених документам із канцелярії Б. Хмельницького^[89]. Гетьманські державні органи відіграли видатну роль у шліфуванні ділового стилю української літера­турної мови XVII-XVIII ст. і виробленні її узусу, своєрідного койне, що поширю­валися через універсали та листи гетьманів на більшій частині української етніч­ної території. В оточеннях гетьманів і голів адміністративних установ працювали як місцеві мешканці, так і вихідці з інших теренів України.

У генеральній канцелярії І. Мазепи (а потім і П. Орлика) служили й жителі то­дішньої гетьманської столиці - м. Батурина, корінні мешканці і ті, хто приїхав з ін­ших теренів. Між ними були особи, які закінчили Києво-Могилянську академію. В еміграцію з І. Мазепою подалися люди, що також походили з різних місцевостей України. Зокрема, генеральний писар в уряді П. Орлика І. Максимович, імовірно, народився в Ніжині^[90]. Не можна заперечувати впливу живомовного середовища - батуринців - на осіб з гетьманського оточення. За мапами українських діалекто­логів, Ніжин і Батурин розташовані на нинішніх теренах поширення лівобереж- нополіських говірок північного наріччя української мови^[91]. Іноді на цій території відзначають нашарування говорів південно-східного наріччя української мови³". Дослідники помітили, що територія східнополіського діалекту звужується вна­слідок розширення на південній його території впливу говорів південно-східного наріччя^{[92] [93], що видно на найновішій лінгвістичній карті[94]. Можна не сумніватися, що на початку XVIII ст. в Батурині й Ніжині функціонували північноукраїнські говірки. Знаменно, що специфічні елементи північного наріччя в «Договорах і по­становах...» відображені слабко.}

Почнімо із спостережень над фонетикою, відбитою в досліджуваному тексті.

Як відомо, українська мова з-поміж східнослов'янських вирізняється яви­щем злиття давніх звуків ы та и. Воно докладно відображене в досліджуваній пам'ятці, в якій трапляються невиправдані з точки зору етимології написання ы та и як у коренях слів, наприклад: народъ... уть/сненый; г(с)дрство Московское... единовѣрное (3 зв); изобь/луючую (4), во(з)двь/гнулъ войну (5), млинами (9), здирства (10), утиски и здирства (10), обитателей; отбирали (11 зв.) тощо, - так і в закінченнях, наприклад: ω(τ)... область/ (5 зв.), з власть/ (духовной) (7), честь/ гетманской (8), - та навпаки, вживання и на місці етимологічного ь/ в коренях та закінченнях лексем, наприклад: декретомъ прикрили (4), послушенство смновское (5 зв.), в(ъ) промысла(х) р//бны(х)ъ (6 зв.), пилное и неусыпное... око (9 зв.) та ін., енералш/ми особами (2), со(т)вагами... котрими (3), Іоанна Мазепи (3 зв.), военн/е крвав/е працы (3 зв.), ро(ж)н//ми тяжестями (5). Напевне, у мовленні писаря звук, у якому злилися давні ь/ та і, був наближений до і. Про це непрямо мало б свідчити написання Ѣ у слові завѣетъ < зависть'. бе(з)... завѣсти и вражди (8). Характер­но, що таке написання трапилося і в згаданому «Лексиконі» генерального писа­ря І. Максимовича: inuidia завѣетъ, завидѣніе, ненави(ст)... урокъ (пор. тут же: inuidiola зависть)^[95]. Пор. аналогічне явище у слові иеиавѣстъ у листі П. Орлика до С. Яворського: воздать... иеиавѣстъ за возлюбленіе^[96]. Нині на місці давніх двох голосних звуків після губних виступає і з наближенням до літературного и або и з наближенням до і в північноукраїнському наріччі. В лівобережних поліських говірках тепер це явище спостерігається на північ від Чернігова^[97].

Писар документа звичайно використовує традиційну форму дієслівного ко­реня быт-'. прєво(з)нєсль былъ (3), были (5), быти (11 зв.) тощо. Проте в афік­сальних дериватах уживає нову форму з у на місці ьг. прибувати... терміну не ухибаючи (8), для о(т)бувсгая... повинностей (10 зв.), помощными в о(т)буан.ю (11), на o(m)6yβanε (11 зв.), характерну для більшості діалектів української мови.

Писар пам'ятки вживає Ѣ загалом згідно з етимологією та історією україн­ської мови і в наголошеній і в ненаголошеній позиціях у коренях та закінченнях слів, наприклад: вікопомную (3), дѣдол/ъ (4), радіти (4 зв.), наяснійшые королі', сусідская (6), Дніпръ; ріка (7), нє бє(з) волі; до кошєня сінъ (10), цілои сотні; осиротійте козацкіе діти (10 зв.) та ін. Імовірно, цією літерою він передавав звук і, переконливим свідченням чого є написання Ѣ на місці і в словах іншомов­ного (головно - латинського) походження: термінъ (4 зв.), терміну; терміновь (8), супліковати (6), коллііацта (6 зв.), універсалами (11), компаніиская (11 зв.), і цвіченемь (5 зв.).

Випадки написання и замість Ѣ після губних приголосних тар маніфестують, напевне, не тільки перехід Ѣ > і, а й отвердіння цих приголосних перед ним: на... мирилі (3; не виключена помилковість написання першого и під впливом наступ­ного), о віри (5), в віри (5 зв.). Пор. також в іншомовних запозиченнях и на місці /: м(с)ца априля (2), справу... криминалную (9; не виключається написання и під впливом попереднього).

Неоднозначно інтерпретується и в зафіксованій тут формі до утисаеня'. вынаходячи розни(х) способовъ до утиснеая и знищеня оного (6 зв.), бо в ній може відображатися рефлекс або кореня y-mz/ск-ати, або у-шѣсн-ити.

У тексті відбито так званий новий Ѣ на місці е в новозакритому складі: тягло(с)ти город[ов]ой и сілскои (10 зв.).

Характерним для пам'ятки є вживання е на місці Ѣ незалежно від наголо­су у корені ѣзд-: перееіджаючи(х); ехати; нае(з)ды (11), выежджі'е (11 зв., 12). Але виявлено й написання з и на місці не наголошеного Ѣ у цьому корені: особы... переи(ж)джаючїе (11). Таке явище (Ѣ >и) не характерне для північноукраїнського наріччя. Воно притаманне говорам південно-західного й південно-східного наріч. Давній ненаголошений Ѣ як е рефлексується в говорах північного наріччя україн­ської мови, в тому числі у лівобережних поліських^{[98] [99]. Не зайвим буде констатувати, що в цьому корені і Ѣ, і е виявлено і в словнику І. Максимовича: equito... еждю на конѣ, equitabilis ездныгД, однак equesitis... іздецъ, кавалє(р)[100] без переходу Ѣ в є!}

Як відомо, в найдавніших східнослов'янських писемних пам'ятках у на­зивному відмінку множини членних (повних) прикметників (дієприкметників, ад'єктивованих дієприкметників) і займенників прикметникової парадигми чоло­вічого роду твердої групи засвідчується закінчення -ии, в знахідному - флексія -ыѣ; в називному і знахідному множини цих слів у жіночому роді твердої групи вживалася флексія -ыѣ, а м'якої групи - закінчення -ѢѢ. Взаємодія (аналогії) цих закінчень призвела до того, що в староукраїнській мові в усіх родових формах па­нівною стала флексія з фінальним Ѣ, перед яким виступають різні голосні, в яких відбивається історія ы та и(і). У писемних текстах відображуються також норми граматики М. Смотрицького, за якими перед йотованими голосними та и треба було писати 7 ^[101], проте буква / могла тут вимовлятися як и або і (в м'якій групі).

У досліджуваній пам'ятці на місці кінцевого ненаголошеного Ѣ у флексіях слів прикметникової відміни в називному-знахідному множини (незалежно від граматичного роду) виступає с. -ые: утверженные (1), натверженные (2), оные, которые (5, 11), узаконенные и утве(р)женые (12) та ін., -½: другіе (3), людскіе (8 зв.), якїє (9 зв., 12), многїє (10 зв.), вьіежджїе (12) тощо. Форми з -ϊε засвід­чуються, як правило, після задньоязикових і шиплячих приголосних основи, а флексія -ьіє вживається переважно після основ на інший приголосний, йор. кон­тексти: тые ж самые тяжари, якіе... (10 зв.), особы войсковые... переи(ж)джаючїе (11), людє убогіе вопятъ, же такъ индуктари и и(х) факторы, яко и вьієжджїє я(р)марковьіє многїє чиня(т) нєи’бьікльїє и нєщислє(н)ньіє здырства (11 зв.), выежджі'е ярмарковые (12). Написання [волности] воїісковїе (4 зв., пор. войско­вые- 11), [полковники] городовїе (7 зв.) свідчать, що флексія в обох написаннях (-βίε, -ϊε) звучала однаково. Флексія -ийе в називному відмінку прикметників сьо­годні функціонує в поліських говірках української мови, зокрема, в лівобереж­них. Напевне, її відображено в пам'ятці 1710 р. (хоч не виключаємо можливості інослов'янських впливів). Закінчення -иїіі, -іиі діалектологи відзначають у небага­тьох говірках північного Лівобережжя⁴".

Цікавою є історія позначення сполуки їіі в староукраїнській орфографії.

У старослов'янському узусі, що прийшов на Київську Русь у X ст, звук j у сполуці з e, а, е позначався буквами ю, ta, іа, але для відбиття сполуки J з і відпо­відної літери не було^{[102] [103], тому страроукраїнські книжники тривалий час шукали за­собів відображення на письмі йотації і. Це спостерігаємо в українських грамотах XIV-XV ст., в яких над буквою и на початку слова, після голосних та ъ писарі ставили різні знаки. Щоправда, ці надрядкові знаки в документах виступають і в випадках, де не було йотованого і, наприклад: й Адвизѣ й йхъ дѣтемъ (1388 p.), двєма копьи (1394 p.), й заѣхали ймъ; держали йхъ предкове (1411 p.), на /иый двѣ сєлищи (1429 p.), й мнѣ слузѣ йхъ (1435 р.) йний (1429 р.)[104] тощо.}

Припускаємо, що десь на початку XVI ст. було знайдено виразний спосіб пе­редавати йотований і через значок над літерою и - й: нагати до галилей:, бл(с)веа- ныа то оочи, который тоє видать; шли многый до їєр(с)лима зь соной то оукраины; пасижь овцѣ мой)^[105] тощо; они... горшій: привиліа... добрый, якій собѣ исправила; конець. еѵглій^{[106] [107] та ін. Написання йотованого і через й з XVI ст. трапляються навіть на місці і < Ѣ на початку слова та після голосного: маєте ли тоу. што йствъного1'. А буква Ѣ іще з давньокиївського часу на письмі на початку слова та після голос­ного позначала йотований звук. Знак '5' нагадує комбінацію дужки на позначення йотації та крапки від і.}

У «Договорах...» знак й на позначення йотованого і вживається широ­ко, як і в інших українських текстах XVIII ст.: ел акцій (2), в долготе(р)п\>- ній (3), в Украйну (4), Украйны (6), до Уній (5), в терній (5 зв.), аа... резиденцій (6 зв.), фортець строшті (7), нѣкоторій... гєтмани (7 зв.), в свойхъ (9 зв.), за корруп­цій урядовъ (10) зруйнованії; (12 зв.) та ін.

Написання з й —ь/й, -/Й - у називному-знахідному відмінках множини при­кметникової парадигми в нашій пам'ятці трапляються часто: Королѣ шведс­кій. (6), самый самоде(р)жцы; енералъны^ совѣтники (7 зв.), два по(д)скарбій... поприсяжный, люде значный и маетный (9 зв.) тощо. Вони засвідчуються і в близьких контекстах із формами на -z⅛: пре(ж)дный гетмани... волности βo(ιι)- сковїе (4 зв.), порадкомь наслідуючій полковники городовїе (7 зв.). Договори зась сій..., якїе... потвердити (12).

На основі форм закінчень із фінальною звукосполукою -tιi шляхом різних фо­нетичних процесів сформувалася сучасна українська флексія -і (у художніх тек­стах також нестягнене закінчення -ії), характерна для писемно-літературної мови і говорів південно-східного та південно-західного наріч (великі, добрі тощо).

Паралельно орфограми -ые (-i'ε) —ый (-ій) вживаються і в інших пам'ятках української мови. Ми звертаємо увагу на обидві такі форми у рукописі словника І. Максимовича: avertae набедрники конскій', aures aratri ралный ноги; donaticae coronae дарованый вѣ(н)цы, ephestii бози домовый^⁶ та ін., Strigones крѣпкій. су­хій', valua двери ()воекры(л)ный' ; bucolica пѣсни пастырскіе, dentes genuini великіе послі(д)нїе зубы ^{[108] [109] [110].}

Помітною рисою орфографії пам'ятки є похила риска із крапкою після неї (поодиноко - перед нею) над літерою и, коли буква передає єднальний сполуч­ник (у сучасній українській літературній мові і, що чергується з й), та в пре­фіксі из-: владѣніемъ, й щ(ш)вагами (3), статя(х) йзображены(х) (3 зв.), кровїю, й о(щ)вагами (3 зв.), послѣдуючи й наслѣдуючи (4), на(д) слушно(сщ) й право (4 зв.), будетъ... старатися й крѣпко застановлятися (5 зв.), силы й розуму; на(д) вережати й себѣ привлащати; нагорожено й слушне... пополнено (6), в секре(т) пых й публичныхъ Радах (8) та багато ін.; шведского йзбрати (4 зв.). Скла­дається враження, що таким чином писар передає послаблення артикуляції і (и) чи перехід цього звука в и. Одначе мусимо сказати, що такі написання в по­одиноких випадках трапляються і всередині або в кінці слова: зачймъ (5), нй в чомъ (6 зв.), корреспонденцій лйстовны(х) (8). Можливо, що це - машинальні на­писання. Вживання й варто простежити і в інших староукраїнських текстах.

Пам'ятка добре засвідчила характерний для української мови перехід е в о після шиплячих приголосних, незалежно від наголосу: котовый (7 зв.), неволничое ярмо (3 зв.), свіжо (3 зв.), хвалыБжои (5 зв.), чужого (8), о(т) неволничого ярма (5 зв.), на Низу застаючого (12), ку общой тяглости (10 зв.), чого явные были... знаки (4), чому (ж) бы (7 зв.) тощо.

У «Договорах...» дієслова недоконаного виду здебільшого виступають у ста­ровинній формі з ненаголошеним суфіксом -oβamιr. шановати; консе(р)вовати (8 зв.), интересоватися (9), реставроватися (11 зв.) тощо, але виявлено й випадки з у на місці о у форманті: гдар(ст)во Московское... усилувало права... на(д)вередити (10), ани городковъ фундовати, ани слободъ осажувати (7), мѣеть...со(т)вѣты якіе со(т)писуватиму(т)ся освѣдчати (8). Можливо, що форми з -овати є не тільки даниною традиції, а й відображають живий лівобережнополіський діалект, у го­ворах якого цей формант донині зберігає о або його рефлекс: мандравать, ман-

раватъ, старц"oβam'^{[111] [112] [113]. Суфікс -yβamιι нині функціонує в більшості українських говорів, зокрема, в середньонаддніпрянських, і нині є нормою літературної мови.}

У документі послідовно зберігається голосний о в новозакритому складі. Лише в одному (під наголосом?) слові в зазначеній позиції відбито інший звук на місці давнього о: сотнею Шептакувскою (9 зв.) (пор. с. Шептаки Новгород- Сіверського району Чернігівської області). Такий континуант етимологічного о в новозакритому складі притаманний поліським українським говорам, зокрема, лівобережним⁵". На початку XVIII ст. ареал цього явища мав бути більшим. Не виключено, що під у форма шептакувскою приховує монофтонг, лабіалізований і - її. Хоча й нечасто, але у < о в новозакритому складі спостерігаємо в лексиконі І. Максимовича: pedum... палица пастырская, nocyxC'. Написання ю в новозакри­тому складі на місці о етимологічного чи о, що розвинувся з е після шиплячих перед складом із твердим приголосним, імовірно, вказує на лабіалізований і - й в І. Максимовича: talpa кро(т), крюпты, Subsaeno по(д)ужинаю, по(д)вечюркую^[114].

Досить послідовно в тексті вживається паєрик після приголосних перед «йо­тованими» голосними, на місці давньої звукосполуки bj, наприклад: помноже- немъ (5 зв.), атаманя (10, збірне - «отамання»), постановлене (11 зв.), для купле- ня; непорушимому захованю (12) та ін. Після приголосних, крім губних, та, зви­чайно, перед групами приголосних (наприклад: по(д)паргія - 11 зв.), цей знак, імовірно, вказував на подовження (подвоєння) попереднього приголосного. В пам'ятці явище подовження приголосного один раз прямо відбито через повто­рення приголосної: наданнями обогащено было (6 зв.; хоч пор.: всѣ стараня до­жити - 5 зв., де, напевне, пропущено паєрок).

Написання з я та Ѣ після ц свідчать про м'якість цього приголосного в пи­томих словоформах: в... границя(х) (5 зв.), чернцямъ, попамъ (9 зв.), справити у Столицѣ Апостолской (5 зв.). Орфограми з а після ц, можливо, відбивають ще не повну адаптацію до української системи фонетичних полонізмів: военнїе... працьг, оружіемъ... працами (3 зв., пор. польськ. ргаса), по(д) державцами (10 зв., пор. польськ. dzierzawca «орендатор»). Так можна пояснити й написання: по­строило то городы, то фортецы (6 зв., польськ. forteca з італійського fortezza)^[115], ыборонцы...н'шего (6; пристосоване через повноголосся польськ. оЬгопса «захис­ник»), Пор. також: самый самоде(р)жцы (7 зв., при польськ. Samodziezzca «са­модержець»), Написання -ы у флексіях питомих лексем - купцы маетные (11), во Троицы стой (3) - очевидно, відображають давню флексію -и м'якої групи через ы внаслідок поплутання літер (давні звуки и(ї) та ы в мовленні писаря зли­лися в одному).

Наша пам'ятка характеризується як написаннями я післяр, що має відобража­ти м'якість приголосного звука перед а: уряду своего (6 зв.), ге(т)манскому урядовії (7 зв.), на урядъ (9 зв.), войсковы(х) порядковъ (4 зв.), порядок (7 зв.), - так і орфо­грамами з а після р, що маніфестують депалаталізацію приголосного: иншы(х) урадниковъ...ω(τ)уродовъ (10 зв.), посполитыеурадники (10), таковыйпорадок (9), за грѣхи... смираетъ (3), вѣра... ра(з)ширалася; проповѣдатися ира(з)ширатися (5 зв.). Форми з я чи а післяр трапляються в близьких контекстах: урядовъ... при гєтмана(х)... порадкомъ послѣдуючій (7 зв.), на урядъ... належачими... порадковъ...уроду своего... постерѣгати (9 зв.), за ко(р)рупцїйурядовъ тюсполтые урядники (10). Нині твердий р усередині лексем перед старим 'а характерний для північ­ного наріччя української мови та волинських, подільських і частини наддніпрян­ських говорів південно-східного наріччя^[116].

Ствердінняр добре відбите у словнику І. Максимовича, йор.: ordino уряжаю і series чинъ, рядъ, vesperna вєчєря^[117] та: cribro ситомъ сѣю, провѣваю, потрасукр et ut пачеже, и(з)раднѣе', pugilo... бїюся накулачки, боруся', Semicoguo (обворую (тобто обварюю), stria тресна, росно^{[118] [119] [120] тощо. Пор. ще гіперизм трю «тру» - serra deseco, praecido претираю, пилую, трю51.}

Текст пам'ятки рясніє написаннями без позначення сподіваної м'якості л, на­приклад: волной ел εκ цій. формалною присягою; вельможного гєтьмана (2), славою нєсмєртєлною (3), Рѣчи Посполитой Полскощ силный (5), Хмєлницкого; Столицѣ Апостолами (5 зв.), сколко (6), кримгіналную', налицєзритєлньїй (9), найболшими (10), тяглости сѣлской (10 зв.), посполства (11 зв.), сполною (12) тощо. Такі орфо­грами трапляються і в багатьох інших староукраїнських пам'ятках, зокрема, вони часті у лексикографічному творі І. Максимовича: libertas... волно(ст)', magnificus... велможный, magnam exparte... по болшой части; maiores... началтщъг, malache agria сля(з) селный, missilis металный, mollitor мглиикъ⁵' та іи. Важко однознач­но сказати, чи в таких написаннях відбився узус пропускати позначення м'якості приголосного л або диспалаталізація л перед твердими приголосними, чи відби­вається напівм'якість (альвеолярність) звука в мовленні писаря (бо пор. у І. Мак­симовича: molliusculus мягкєнкій^{[121] [122], де паєрком позначено м'якість приголосного н - мягкенький). Сполука досліджуваного типу злу назві мелнгік «мельник» нині особливо поширена на Правобережжі. У лівобережних поліських говорах найчас­тіше фіксується в межиріччі Дніпра та Десни південніше від Чернігова, зрідка трапляється в поселеннях на теренах у басейні Сейму та середньої течії Дніпра6".}

Морфологія іменника в тексті «Договорів...» характеризується високим ступенем вироблених парадигм, що близькі до сучасних українських.

Привертає увагу флексія -у форми родового відмінка однини іменників чоло­вічого роду на позначення абстрактних понять і тих, що містять сему сукупності: року (2), всєго народу (3), до константинополского Ѳрону (5 зв.), до... королевского маєстату (6), уряду своего (6 зв., 9 зв.), з кождого полку (7 зв.), бє(з) совѣту (7 зв.), термѣну (8), высокого...гонору (8 зв.), до скарбу (9, 9 зв.), до боку гетманского... для дозору скарбу войскового (9 зв.), за успокоенемъ... мятежу, приватного...по­житку (10), акту єлєкцїалного; свого часу (11), сколко силъ, розуму (12 зв.).

Відзначимо флексію -у, -ю в місцевому відмінку однини іменників другої від­міни відповідних груп: в...полку (8 зв.), при боку (9), при гетману (10 зв.), при...покою (6 зв.), у Днѣпра на Низу у зостаючого (12).

У давальному відмінку однини іменників другої відміни виявлено словофор­ми із закінченням -ови: снови своєму (3), гє(т)манскому урядовії (7 зв.), городови разореніе...наноси(т)ся (11), здырства... городови нє чинили (12). Варто зазначи­ти, що іменник другої відміни з кінцевим шиплячим приголосним в орудному од­нини має флексію -емъ: своимъ грошемъ (11).

У називному та знахідному відмінках множини іменників чоловічого роду жодних особливостей не виявлено - тут засвідчено форми на -ы та -и, що є або даниною традиції або наслідком сплутування літер, які позначали один звук, у якому злилися давні -ы та -и(і): обыкли... союзы рвати (6 зв.), двигати тяжари (10 зв.), Городъ...Кіевъ и инньїє... городы (11), індуктори и факторы...чиня(т)...здырства (11 зв.), абы індуктори и и(х) фактори...евекты и индукты до Скар­бу... со(т)бырали (11 зв.) тощо. Правда, після р у деяких словах на -ар буква и мо­гла передавати й звук і. Після задньоязикового к пишеться и (у цій позиції давно ы > и): совѣтники (7 зв., 8 зв.), козаки... в по(д)сусѣдки (10 зв.) та ін.

Іменник панъ у називному множини має усталену вже форму із закінченням -ове: абы панове полковники, сотники, атаманя... не важилися (10). її ж спостері­гаємо в назві сукцесоръ «наслідник»: гетман и εro сукцесорове (7 зв.).

Іменників у формі називного множини чоловічого роду другої відміни м'якої групи засвідчено дуже мало: королѣ швєдскїй (6), жители...оставшіеся (10 зв.). У формі.жители..., мабуть, кінцевий голосний позначає звук і, як і Ѣ у закінченні лексеми королѣ.

Привертає увагу те, що в родовому та родовому-знахідному відмінках мно­жини іменники чоловічого роду з основою на м'який приголосний та и у пам'ятці виступають із різними флексіями: -еи - чрє(з) королей поработил (3), за слугь и пре(д)стоятелеи (8 зв.) та -евъ - о(т)... накупневъ (10), правилеевъ... заховати (7), напоевъ кормовъ и датковъ... вымагати (11). В староукраїнській орфографії не було вироблено чіткого узусу позначення м'якості приголосного перед о (хоча нерідко для цього використовувано написання на польський лад іо (ід), пор. в на­уках вызволіоны(х) - 5 зв. у нашій пам'ятці), тому, ймовірно, писар «Договорів і постанов...» у родовому множини іменників чоловічого роду м'якої групи радше використав норму М. Смотрицького - закінчення -евъ.

Іменники з основою на ц мають паралельні форми -евъ та -овъ: нє занєхаєть и купцевъ (11) о(т) купцевъ (11 зв.) пѣхотинцевъ... держати (11 зв.), але: до скарбцовъ (9 зв.), по(д)...де(р)жавцовъ (10 зв.). У цьому відбито, імовірно, узус північно­українського наріччя^[123].

Давальний відмінок множини іменників чоловічого роду представлений і но­вою в другій відміні флексією -амъ, -ямъ, і старою -омъ, -емъ: чернцямъ, попамъ, вдовамъ бе(з)дѣтнымъ. урядникомъ посполитымъ (9 зв.), козака(мъ) (11), платы роковой... сердюкамъ (11 зв.), окрестнымъ народомъ (3), старшинѣ, полковникомъ (12 зв.), іновѣрцемъ... нє позволяти (5 зв.).

Панівною є флексія -ами в орудному множини іменників чоловічого роду дру­гої відміни: голосами (4 зв., 12), пунктами (5), протекторами', пакта(ми) (6), з млынами (7,9), советниками (7 зв.), з полковниками и...советниками (8), оброка­ми (9 зв.), козаками (10), датками и деспектами (10) з монстрами (11), народами (11 зв.). Лише в усталеному в ділових документах виразі вЄчньіми часы (7) спо­стерігаємо старовинну флексію орудного відмінка множини -о-основ.

Нову флексію, перенесену з іменників давніх -а-, -/«-основ. засвідчено в місце­вому відмінку множини іменників чоловічого роду другої відміни: в договора(х) (З зв.), о iHmεpεca(x) (4 зв.), при трактатах (6), в промысла(х) (6 зв.), при гєтмана(х) (7 зв.), в... полка(х) (9 зв.), во всѣхъ пунктахъ,...и періодахъ (12), во... npuβwιεn(x) (11). Принагідно зауважимо, що в пам'ятці задокументовано характерну для укра­їнської мови конструкцію - прийменник по із формою місцевого, а не давального, відмінка: по городахъ и сєла(х) суспетоватися (11 зв.). Пор.: по давнымъ обык­новеніямъ (12).

Засвідчено майже повну парадигму відповідного іменника: люде (11 зв.), на людє(и) (10),людей при(й)муючи (10 зв.),людей держати (11 зв.),людемъ бѣднымъ; людемъ убогимъ; посполитымъ людемъ (11), посполитими людми (10) тощо. За­кінчення називного множини -е (л 'y∂e) на Наддніпрянщині тепер функціонує в го­ворах північного наріччя^[124]. В багатьох говірках на півночі Лівобережжя та деяких говірках прилеглого Правобережжя форма л 'удем збереглася дотепер^{[125] [126].}

Привертає увагу закінчення -а в називному відмінку множини іменника чоло­вічого роду другої відміни грунтъ', жебы... кгрунта войсковые о(т) поссесїи мос­ковской очищены...были (7). Аналогічну форму називного множини засвідчено і в Актових книгах Полтавського городового уряда XVII ст. Такі форми пояснюють наслідком впливу іменників середнього роду. Вони набувають відтінку збірності, як і сучасні вівса, хліба^м. Поштовхом до їх появи стала форма хліба, що з'явилася за аналогією до закономірної форми називного відмінка множини слова жито- житд (треба було розрізнити хліб-хлібй, «назву продукту харчування» від «назви посівів»).

Стосовно парадигми іменників середнього роду другої відміни необхідно за­уважити, що назви абстрактних іменників із давнім формантом -ще засвідчуються в двох варіантах —^^fε та -їе (перший елемент якого наявний у всіх відмінкових формах).

Парадигма іменників на - е досить добре представлена в однині: право- ломство и утємєнжєнє (6 зв.), по(д) общое здане (7 зв.), знищене (11), утя.ясене, постановлене (11 зв.), пошановане', стороне, зруйноване и... зашкожєнє (12 зв.) тощо; до утиснєня (6 зв.), до кошеня сѣнь (10), для о(т)буваня повинностей (10 зв.), до знищеня (11); непорушимому захованю (12); за высвобоженемъ', из помноженемъ (5 зв.), знприслаНемъ..., з уближенемъ честы (8), за успокоен емъ... мятежу (10 зв.), притисненемъ печати (12); в высвобоженю (4), при трактованю (6 зв.), в о(т)буваню (11), ора(з)ширеню (12 зв.).

Засвідчено низку відмінкових форм на -їе в однині: на избраніе (3) жадное іновЄрїє... не допускати; чере(з)... самодержавіе (7 зв.), на о(т)буване и удоволствованїє (11 зв.), не допускати сожитія (5 зв.); вѣра православная восточ­ного исповѣданія...', дѣлъ дховны(х) управленія (5 зв.), не де(р)зали порабощенія себѣ Украины (6 зв.); прему(д)рому исправленію (12), скутечному исполненію (12); обширнымъ владѣніемъ, военнымъ оружіемъ (3), благорозумнымърадені'емъ (12); в правосудій своемъ Бгъ...наказалъ сородны(х)... предковъ; в^¥ долгот(р)пѣній (3).

Співвідношення живомовних і книжних флексійних елементів в іменниках середнього роду на -не та -нїє в частині після -ї- в однині вимагає окремого ви­вчення. Відзначимо тільки, що флексію -ю в місцевому відмінку однини мають не тільки назви на -не, а й інший іменник м'якої групи - поле'. о(т) Переволочной внизъ... особливо в Полю (7; тут - власна назва степової України). Апелятив море відбиває вплив твердої групи - закінчення -ѣ: на морѣ и на земли (3). Це явище спостерігаємо і в лексиконі І. Максимовича: charybdis... злое мѣсто наморѣ^[127]. На­певне, всі закінчення в місцевому відмінку однини іменників середнього роду -ю, -Ѣ та -й (тобто - ї) відбивають живе мовлення^[128].

Форми множини іменників середнього роду відображають вплив закінчень лексем давніх -a-, -Ja- основ: по давнымъ обыкеновені'ямъ (12), зо всѣми угодіа- Mii (7), при правахъ (3 зв.), в npaβa(x) (6), на...угодїа(х) (6 зв.), во всѣхъ npaβa(x) (11). Лише слово дѣло зафіксоване в старій формі місцевого відмінка множини: о всяки(х) дѣлехъ публичны(х) (7 зв.), в публичны(х) дѣлехъ (11). Важко визначити, чи закінчення -ехъ на місці давнього -ѣхъ у цьому випадку відбиває рефлекс е не- наголошеного Ѣ північних говорів, чи варіант -ехъ, який подано на першому місці поряд із -ѣхъ у парадигмі М. Смотрицького^[129].

Ми вже зазначили, що написання наданнями (6 зв.), напевно, вказує на подво­єння приголосних у відповідних позиціях у парадигмі, як і в сучасній українській літературній мові.

Про те, що в зафіксованих у «Договорах...» формах у парадигмі слів на -не у відомих позиціях приголосні подвоювалися, може непрямо свідчити також форма атаманя в пам'ятці: панове полковники, сотники, атаманя и всякїє... урадники (10). У текстах ХѴІІ-ХѴІІІ ст. така форма трапляється з прикметником-означенням у формі жіночого роду: атаманъѣ куренной и всему войску (1669 p.), за совѣтомъ... всей атам ан нѣ курѣнной (близько 1720 р.)^[130]. Імовірно, іменникову форму було при­рівняно до дериватів із суфіксом -ня типу козачня. Форма атаманья задокументо­вана вже наприкінці XVI ст., але з контексту не видно, який граматичний рід мав у ній іменник: а мы сотники, атаманья, все рьщерство (1593 р.)^{[131] [132]. Пор. російськ.: Разинъ и иные старшины и атаманъе (1671 p.)7lj. У сучасній українській мові форму отамання трактують як збірну форму середнього роду[133].}

Форми на -(iι)iε в пам'ятці вжито насамперед там, де йдеться про релігійні та моральні справи. У цьому відбивається церковнослов'янсько-книжна традиція. Часто відповідні лексеми мають і фонетичні церковнослов'янські ознаки.

У парадигмі іменників жіночого роду першої відміни відзначимо давню флек­сію -Ѣ у родовому відмінку однини навіть після ц: о(т) Столицѣ Апостолской (5), бє(з) волѣ (10), цѣлой сотнѣ и иншы(х) ура(д)никовъ (10 зв.). В іменниках на -ія засвідчено орфографічний варіант: до Уній (5), со(т)новлєнє коллѣгацій (6 зв.), на актѣ ел акцій (12).

Іменники третьої відміни в родовому відмінку мають флексію в двох орфо­графічних варіантах —и (традиційне написання) та -ы (відбиває сплутання двох літер унаслідок того, що вони позначали один звук): за...памяти (3 зв.), о(т) область! (5 зв.), з власнім (7), бє(з)... завѣсти и вра(ж)ди ί уближєнємь честы (8). Пор. ще: бє(з) платежи я(р)марковой (11 зв.). Написання з -ы. без сумніву, свід­чать про те, що йдеться про закінчення з твердим попереднім приголосним. Таке явище не характерне для говірок північного наріччя сучасної української мови.

Давальний відмінок однини іменників третьої відміни має старовинну флек­сію -и (однак написання не дає змоги визначити, тверді чи м'які приголосні їй пе­редують): цѣлости... врєдити (8), ку... тяглости (10 зв.), власти поручається (11). У м'якій групі першої відміни в давальному засвідчено флексію -і', для платы... ко(м)панїи и сє(р)дюкамь (11 зв.).

Орудний відмінок однини іменників жіночого роду першої відміни має давню флексію - відповідно -ою (тверда група) та -ею (м'яка): обрадою', присягою (2, 12), славою (3), ухвалою (9 зв.) тощо, сотнею (9 зв.), протекцією (11). Іменники третьої відміни в орудному однини звичайно засвідчуються із закінченням -ю, -^гю: милостю (5), притомностю (7 зв.), пєчсгтю (12 зв.), - але зафіксовано й книжну форму -їю: должностію (6 зв.).

Іменники першої відміни в місцевому однини зберігають закінчення -Ѣ у твердій групі: на Украинѣ (5 зв.), - та -и - в м'якій: на морѣ и на земли (3), - проте вже спостерігається вплив флексії твердої групи на м'яку: у Столицѣ Апо(с)тол- ской (5 зв.). Написання -ы: во Троицы (3, 12), імовірно, відображає давню флексію м'якої групи і дисплазацію приголосного ц перед нею. Написання -и замість -Ѣ у місцевому відмінку однини першої відміни твердої групи: о вѣри (5), в вѣри (5 зв.), - може відбивати перехід Ѣ в і або сигналізувати про диспалаталізацію р перед і < Ѣ.

Іменники третьої відміни зберігають у місцевому відмінку однини старовин­не закінчення -W. в казни (3), по смерти (4).

У називному і знахідному відмінках множини іменників третьої відміни спостерігаємо флексію -и з варіантом -ы, який свідчить про твердість приголос­них перед нею: приносили тяжести (11), права и волности во(й)сковьіє (12), за кривды и тяжесты людскїє (8 зв.). Пор. ще: воєннїє крвавїє працы (3 зв.), постро­ило...фортецы (6 зв.), є*>а£цін (11 зв.) у першій відміні.

Родовий відмінок множини іменників третьої відміни характеризується за­кінченням -ей', волностєй (29, 5, 6, 12 зв.), маетностей (9 зв.), до...повинностей (11). Пор. ще: из помноженємь... церквей! (5 зв.). Воно притаманне українським говорам і північного, і південного наріч^[134].

Іменник третьої відміни волость у давальному відмінку множини засвідче­но зі старою флексією -емъ: правамъ и волностемъ (12 зв.) (пор. у цьому ж кон­тексті іменник чоловічого роду другої відміни із давнім закінченням: старшинѣ, полковникомъ - 12 зв.).

Давня форма орудного відмінка множини іменника третьої відміни казны. [Богъ] многими казими наказавши (3) виступає в урочистому контексті.

У місцевому відмінку множини іменник третьої відміни волость фіксується із давньою флексією -ехь: в волносте(х) (4) і з новим, запозиченим із першої від­міни закінченням -яхъ: при правахъ и волностя(х) (3 зв.). В урочистому, очевид­но, інтерпольованому церковнослов'янському тексті старовинну форму зберігає іменник брань: Бгъ крѣпки(й) и силный во 6paπε(x) (5).

У пам'ятці виявлено кілька прикметників, написання яких наштовхує на думку, що вони мають тверді основи, на відміну від м'яких основ у сучасній літе­ратурній мові: стародавный (3), по давнымъ обыкновєнїямь (12), во вышны(х) (3), посторонны(х) (8), за подорожною (11), теперешной єлєкцїй (12) тощо. Оскільки в староукраїнській орфографії не було вироблено усталеного одноманітного за­собу позначення м'якості приголосних перед о, подані орфограми не можна ви­тлумачити однозначно. В деяких із них не виключене збереження старовини, пор. старослов'ян. вышьнь (вышънии)¹³, давьнъ¹⁴ (праслов'ян. davb∏b(jb)^{[135] [136] [137], прислівник давно), страньнь[138] [139]. У словнику І. Максимовича трапляються такі написання, як: Antiquus... стародавный..., давныіг, Nuperus недавныіг, Viatorius... попу(т)ныіг. Hodiernus нніиінъ^й)11.}

Панівними у тексті «Договорів і постанов...» є членні (повні) форми прикмет­ників. Повну форму жіночого роду показує флексія -ая, середнього роду - закін­чення -ое. Але в ньому вжито й кілька нечленних форм. У називному відмінку однини чоловічого роду засвідчено ад'єктиви: страшенъ (3), повиненъ будетъ (6, 9), силенъ будє(т) (8 зв.), долженъ буду (12 зв.). Інші нечленні прикметники ви­являємо в формі називного відмінка множини: захованні и содержаны были (5), полковники... почтенны (7 зв.), повиннії... интересоватися (9 зв.), со(т)правуватися повинны... должны будуть (10), не повинны (10 зв.). Паралельні форми з ы та и кінцевими є свідченням того, що приголосні перед флексією зберігали твердість. Пор. ще числівникову форму: едны панства, другїе... (3).

Трапляються в пам'ятці ступеньовані прикметники та прислівники із суфік­сами -ш- та -ійш-: болтъ (9 зв.), найболшъ (11), велики(й), мілки(й) и наймілшый (11), скутечнійшая...поуфало(ст) (8), наяснійшого короля(4зв.), дляснаднійшого управленія (5 зв.), до наяснійшого...маєстату (6) (імовірно, злиття кінцевого при­голосного у префіксі най- із наступним початковим й кореня слова). Пор. також: першъ прєвознєсль былъ (3). Форма найбарзій (5 зв.) - полонізм (najbardziej «най­більше, особливо»). Творення ступенів порівняння прикметників (прислівників) за допомогою суфікса -ш- було поширеним у староукраїнській мові^[140]. Суфікси -іш- < -ійш- для творення ступенів порівняння широко вживаються в сучасній українській літературній мові.

Виразною рисою в прикметниковій парадигмі «Договорів і постанов...» є закінчення -ой у родовому відмінку однини жіночого роду: славной памяти... Хмєлницкого... несмертелной ивічнодостойной (3 зв.), \М(т)чизныМалоросси(й)- ской (4 зв.), о(т) Столицѣ Апостолской (5), хвалы Бжой (5 зв.), для болшой крѣпости (6), о(т) поссєсїй московской', о(т) Перевалочной (7), до общой... Рады... бє(з) дшегубной завѣсти (8), до уваги енералной... Рады (10 зв.), для платы роковой, бє(з) платежи ярмарковой (11 зв.) тощо.

Нині флексія -ой < -оие < -оѣ притаманна крайнім північним говіркам укра­їнської мови і функціонує в селах недалеко від м. Шостки^[141]. У староукраїнських пам'ятках в написанні прикметникових форм родового відмінка однини жіночого роду -ой трапляється часто^[142]", але його не вдається однозначно трактувати як за­кінчення -ой, бо за написанням -он може критися звукова форма -ої. Однозначно пояснюються написання з кінцевою буквою й.

У родовому відмінку однини прикметників чоловічого роду після шиплячого виступає закінчення -ого: о(т) неволничого (5 зв.). З огляду на це флексію -его піс­ля основи на м'який приголосний: давнего... братерства (6 зв.), до крайнего знище- н я (11), - пояснюємо як вимушену книжну форму, оскільки на початку XVIII ст. ще не було постійного засобу позначення м'якості приголосних перед о. Форми на -его - с 'ін 'его - трапляються в північно-східній частині правобережних поліських говірок^[143], але цей ареал дуже далеко від Батурина. Закінчення родового відмін­ка однини -его в терміні - субстантивованому прикметнику подскарбій (польськ. podskarbi): енералного подскарбего (9 зв.) - полонізм (польськ. podskarbiego), хоч в українській мові цей прикметник відмінювався і як іменник: два по(д)скарбїн (9 зв.).

Фонетико-орфографічне розмаїття флексій називного-знахідного відмінків множини прикметників, дієприкметників і займенників прикметникової парадиг­ми ми вже розглянули там, де йшлося про рефлекси Ѣ. Форми з фіналлю е відо­бражають північноукраїнське мовлення (ненаголошений ѣ > е): потверженые (2), едны... возвышаетъ, другіе... смираеть (3), военнїе крвавїе працы (3 зв.), тяжесты людскїе (8 зв.), при боку гетманскомъ резидуючїе (9), особы войсковые... слуги...переи(ж)джаючїе (11) тощо. Трапляються, хоч і рідше, форми з фіналлю, по­значеною через й, що передає звукословосполуку йі: пре(ж)днын гетмани (4 зв.), королѣ шведскїн (6), самый самодержцы (7 зв.), два по(д)скарбїй... поприся.ясный. люде значнын и маетный (9 зв.), накупневъ, ко торіи (10) та ін.

У типових українських формах у пам'ятці вжито займенники хто (8 зв.), каждый: з каждого полку; ничого (7 зв.), увесь (7), який «якийсь» (9), якую «якусь» (11 зв.). Стару форму має займенник жадный «жодний»: бе(з) жадной фолґи (10 зв.).

Зафіксовані в «Договорах...» елементи відмінювання займенників загалом від­бивають живе мовлення: тые жъ самые тяжари, якіе... (10 зв.), своею (8), прведной ніїюй справѣ (4 зв.), О(т)чизны нашой и для... оной (6), оный (3), в оной (5), оные (9) тощо, але трапляються й церковнослов'янські вкраплення: протектора ніїїего; себѣ привлащати (6), на себѣ (10 зв.).

Однак форми тебі (тибі), себі (сибі) є в сучасних українських говірках; спо­радично фіксуються в деяких середньонаддніпрянських. На Лівобережжі їх до­слідники не відзначають^[144].

Використаний вказівний займенник тот «той» (4 зв.) - старовинний елемент, очевидно, підтриманий контактами з російською мовою.

Увагу привертає флексія -его в родовому відмінку однини чоловічого роду відповідно до нинішньої -ого: о(т) початку видимого сего свѣта; всего народу (3), до уряду чїего налєжатиму(т) (8 зв.). Можливо, книжно-церковнослов'янські фор­ми використано через те, що усталеного способу відображення м'яких приголос­них та и перед о в тодішньому узусі не було.

Контекст може підказувати, що церковнослов'янськими є форми займеннико­ва (в) семъ «у цьому» та числівникова трема «трьома»: межи трема добродѣте(л)- ми... вѣра пєрвєнствує(т), тєдьі в... семъ пунктѣ о вѣри... (5), хоч написання трема, імовірно, вжито через проблему написання о після м'яких приголосних.

Живомовною є числівникова форма (обоихъ: і (обоихъ сторонъ обрадою (2).

До церковнослов'янсько-книжних елементів слід віднести числівникову фор­му з початковим є: едиы порабощає(т) (3), по ε(∂)uotι...особѣ (7 зв.), единогласною...обрадою (8). Пор. живомовне однак(о) «однак»(4).

Неозначена форма дієслова в документі виступає з -ти, наприклад: вложи­ти (3 зв.), искоренити (4),радѣти (4 зв.), поволягтг, ложити (5 зв.), су планова ти: привлащати (6), желати (6 зв.), фундоватіг, належати (7 зв.), заховати (7 зв.), шановатіг, постепрѣгати (8 зв.), заборонити (11), продати', купити (11 зв.), нє строити (12 зв.).

Частка -ся вже усталено вживається після дієслова: проповѣдатися и роз­тиратися... нє допустити (5 зв.), интересоватися (9), приидетъся (11 зв.) тощо. Лише в старому мовному штампі, який сигналізував, що після нього йде текст затверджуваного, копійованого тощо документа, вона в препозиції: абы ...всѣхъ ты(х) τy(τ) послѣдуючи(х)...договоровъ и постановленіи ненарушимо доде(р)- жалъ...чтобъ оные непремѣнно захованы и содержаны были: которые такъ ся в себѣ мѣютъ (5).

Живомовний і книжний складники яскраво відбилися і в морфології дієслова в пам'ятці.

Третя особа однини і множини дієслів теперішнього й простого майбутнього часів дійсного способу першої дієвідміни має флексію з кінцевим твердим т. До того ж у третій особі однини дієслів першої дієвідміни не виявлено безфлексійних (без кінцевого приголосного) форм, поширених майже в усіх українських говорах: єдньї... возвышаетъ, другїє... смираетъ, єдньї возноситъ, другїє... низвергаетъ (3), надлежитъ (5), падетъ (9), Зтыскаютъся (10), дѣетъся (10 зв.), не хотятъ', не занехаетъ', постановляетъ', поручаетъся (11), будетъ', почытаетъся (11 зв.) тощо. Це - церковнослов'янська норма М. Смотрицького, яка не мала опори в живій мові народу Наддніпрянщини. Не виключено, що такі форми стимулювали контакти з російською мовою. Збережено задньоязиковий г кореня у формі тре­тьої особи множини теперішнього часу: ты(х), якїє могу(т)...вредити (8). Але в пам'ятці засвідчено й характерне українське явище - л після губного приголос­ного основи в третій особі множини теперішнього часу дійсного способу другої відміни (аналогія за першою особою): людє убогїє воплятъ (11 зв.).

У мові пам'ятки засвідчується збереження форми третьої особи множини те­перішнього часу дійсного способу слова быти (бути): были и... cy(m) знаки (4).

У пам'ятці фіксується тільки книжна (церковнослов'янська) форма на -л у формі чоловічого роду однини минулого часу: понизилъ, смирилъ, поработилъ: наказалъ (3), доде(р)жалъ; зосталъ: неколѣбалъся; доде(р)жалъ; двыгнулъ (5), не допускалъ (6) тощо, навіть прево(з)неслъ; низверглъ (3; збережено групи приголос­них у фіналі). Тут також дотримано церковнослов'янські норми М. Смотрицького. Можливо, і в цьому разі вживанню таких форм сприяли контакти з російською мовою.

Характерними для української мови є задокументовані в пам'ятці фор­ми складного майбутнього часу: со(т)вѣты... со(т)тісувагтіму(т)ся (8), спра­вити старатиметься (8 зв.); до уряду... належатиму(т) (8 зв.), на слу(ж)ба(х) войсковы(х) зна(й)доватиму(т)ся (10 зв.), належатиметь обявляти (12 зв.). Такі форми й нині функціонують у лівобережних поліських говірках і в говорах пів­денно-східного наріччя української мови^[145].

Звичайно, в тексті вживаються і складені форми майбутнього часу, напри­клад: будутъ належати (9), будетъ ехати (11).

Засвідчено в пам'ятці стару форму другої особи однини наказового спосо­бу з чергуванням г - з перед флексією: Такъ мнѣ Вже помози «допоможи» (12 зв.) у формулі присяги. Мовні формули, як відомо, стійкі, тому не відомо, чи такі структури були і в інших словах з чергуванням приголосних в основах на задньоязичні. Однозначно живомовними є форми третьої особи наказового спо­собу з часткою нехай: Нехай стане(т)ся на вѣкопомную... славу (3), почтенны нехай будутъ (7 зв.).

Мова пам'ятки характеризується вживанням великої кількості дієприкметни­ків і ад'єктивованих дієприкметників. Добре представлені в ній активні дієприк­метники теперішнього часу: зоставити... со(т)чизну... квѣтнучую и изобылуючую (4); помощь стягаючуюся (4), нєволниковь зостаючи(х) (6), первенствуючиміі были; порадкомъ послѣдуючіѵі полковники (7 зв.), при боку гетманскомърезидуючїе (9), о належачи(х) до скарбу (9 зв.), за... дѣлами переи(ж)-джаючїе (11), войска у Днѣпра... зостаючого (12) та ін.

Зрідка трапляються в тексті активні дієприкметники минулого часу: за умножившіеся неправды (3), жители... оставшіеся (10), зубожалы(х) и ранами скалѣчены(х) козако(в) (7), для по правы... упалы(х) правъ свои(х) (5).

Численною та різноманітною щодо твірних основ є вжита в «Конституції» П. Орлика група пасивних дієприкметників минулого часу: Договоры и права... обрадою утверженные... при... єлєкцїй потверженные (2), оружіемъ... народъ порабощенный (3 зв.), захованні и содержаны были; тяжестями насилствована была; правъ... пунктами изображеньях) (5), в вѣри... імоцнена быти удостойлася; o(τ)... область! гєтманско(й) поступлены вѣчне (5 зв.), вѣчне о(т)даны и пакта(ми) обворованы зостали (6), должностію уряду...обовязанъ будетъ (6 зв.), полковни­ки... почтенны нехай будуть; порядокъ нє мѣлъ быти заховань (7 зв.), писма... до гетмана о(р)динованные (8), роты... ухваленой (8 зв.), избранныхъ... комиса- ровъ (10 зв.), чєрє(з) посланныхъ особъ обраный, оголошеный и во(з)веденый на... урядъ гетманский... сіє Договоры... сполною обрадою... узаконенные и утве(р)женые (12).

Як бачимо, в тексті співіснують народні форми (історично закономірні) з од­ним н та церковнослов'янсько-книжні структури з його редуплікацією. Можливо, церковнослов'янський вплив відбився на формуванні характерного для україн­ської мови словотвірного типу конфіксальних прикметників із префіксами не-,

без- в поєднанні із наголошеним суфіксом -«////-ий. які творяться від дієслівних основ і мають значення заперечення того, на що вказує мотивуюче слово: непіз­наванний, недоторканний, нездоланний, безперестанний. Щоправда, цей тип міг з'явитися і на базі ад'єктивованих пасивних дієприкметників із суфіксом -н-ий через подовження н під емоційним впливом або виникнути на базі ад'єктивованих дієприкметників під впливом прикметників на вираження збільшеної ознаки із суфіксом -«////-піт: страшенний і под. (якщо і для цього типу не були вихідними ад'єктивовані дієприкметники від дієслів із основою на -и---------------------------------- енилг. неспаленний,

зціленнгій, незціленний тощо). У досліджуваній пам'ятці виявлено одну з перших фіксацій прикметників із суфіксом -анн-юм Мазепа...желаючи...видѣти...W(τ)- чизну...и Войско Запоро(ж)ское...не тылко в ненарушимы(х), лечъ и в рас­ширеньях) и розмножены(х) волносте(х) квѣтнучую и изобылуючую, удалъся в непреламанную оброну... Кароля Дванадцятого (4). Пор.: збавенный порядок захо­вати (7 зв.; польськ. zbawienny «благотворний, рятівний» - українізм?).

До речі, висловлено думку про те, що написання нн «виникли під впливом віддієслівних прикметників з суфіксом -ьн- після основи, що закінчується на -H- же, наприклад повеліньныи або субстантивоване вьселеньная»^м.

Як пасивний дієприкметник теперішнього часу на -г/фД-ый можна трактувати лексему славимый у церковнослов'янській цитаті: Бга во Тройцы славимого (3) та в церковнослов'янському вкрапленні: славимый во вышны(х) той же првдный судія Бгь (3).

Інші вжиті в пам'ятці віддієслівні утворення із суфіксами -имый, -омый пояс­нюються як ад'єктивовані пасивні дієприкметники: видимого сего свѣта (3), при желаемомъ и помыслномъ намъ покою (6 зв.), в ненарушимы(х)... волносте(х) (4), нестроенія прему(д)рому исправленію, права и волности непорушимому за­ховай ю (12).

Дієприкметникові безособові форми з суфіксом -но (без подвоєння //!) також притаманні мові пам'ятки: старатися... абы... іновѣріе в Малую Росію... не было впроважено (5 зв.), суплѣковати, абы у тракта(х)...было тое доложено...шкоды нагорожено... всѣхъ свобожено и намъ во(з)вращено (6), по(д)водъ толко дати, сколко в подоро(ж)ной буде(т) написано (11).

Використано велику кількість дієприслівників теперішнього часу на -чи й окремі минулого часу на -вшгг. хотячи (3), воздаючи (3 зв.), подвигнувшися', не (о(т)чаеваючися..., а полагаючи; согласуючися (4 зв.), триваючи (5), не по(з)воля- ючи (7), неухибаючи (8), непринужаючи (8 зв.), не фундуючися (10), остановивши (10), при(й)муючи (10 зв.), не чинячи (12) та ін. Дієприслівникова форма наказуя наказа сородны(х)... предковъ (3) справляє враження книжної.

Прислівники займенникового походження живомовного вжитку добре за­свідчені в пам'ятці, наприклад: Такъ тежъ и (о(т)толъ... умножае(т)ся тяжесть (10 зв.), отколъ (Ί, 11 зв.), my(m); такъ (5) таін.

Окремі прислівники виступають у старому вигляді: нигде, толко (11), всюда (11 зв.), сколко (12 зв.).

Прислівники никогда «ніколи» - никогда не колѣбался (5), весьма «зовсім» - станцїа повинна быти о(т)ставлена и весьма знесена (11 зв.), отнюдъ «в жодному ^[146] разі, випадку; ніколи» - вымагати а>(т)нюдь не важилъся (11) - книжні елемен­ти, церковнослов'янізми, вживання яких стимулювалися й контактами з росій­ською писемною мовою XVIII ст. Спеціальної уваги вимагає лексема вовся «зо­всім, цілком» - абы тые по(д)воды... вовся были со(т)ставлены (11). Прислівник цей є адвербіалізованою сполукою прийменника в(во) та займенника весь у формі середнього роду (все) - вовсе. Пам'ятки російської мови фіксують, як правило, форму вовсе від XVII ст ^[147]. Вона широко засвідчується і в XVIII ст., хоч у цей час фіксується і варіант вовся³⁶ (відображує «акання»?). Імовірно, прислівник вовся в староукраїнській мові - запозичення з російської мови.

У «Договорах...» спостерігаємо низку прислівників, що походять від адвер­біалізованих форм окремих лексем і словосполук різних частин мови: свѣжо теперь ( 3 зв.), ненарушимо (5), внутрь в кѴ(т)чизнѣ (12 зв.), наостатокь (6 зв.), Здавна (7), згола «цілком зовсім» (11 зв.), Днѣпръ увесь Згори ω(τ) Переволочной Знизь (7 зв.) тощо. Трапляються прислівники на -е: найпаче, вѣчне (6), публичне, взаємне (8 зв.), годне (10 зв.). Пор. ще: страшенъ былъ такъ далєцє, же цеса(р)... (3) (польськ. tak dalece «до такої міри», «настільки»). Привертає увагу редук­ція кінцевого е в прислівнику перше: першь превознеслъ былъ (3). Вживаються і церковнослов'янізми: прежде сего (3; тут у ролі прийменника), где впредь никому (7).

Багатство прийменникової системи української мови, виражальних мож­ливостей прийменникових сполук великою мірою представлене в досліджуваній пам'ятці. У ній немає двох окремих прийменників вь та у, а одне слово в двох повноправних варіантах, пор.: в оной триваючи (5), в границя(х) (5 зв.),у Столицѣ Апо(с)толской; в вѣри стой (5 зв.). Цікаво, що в конструкціях зі значенням на­лежності, зв'язку виступає саме старий прийменник у: у тяжене у поспольства почытаеться (11 зв.), абы повинно(ст)... у кого належить... выбирали (12). Пор. також старовинний прийменник у з функцією «коло, біля»: у Днѣпра на Низу зо- стаючого (12). Зафіксовано не часту в старовинних текстах сполуку прийменника в із іменником у знахідному відмінку зі значенням середовища, в яке когось при­ймають: людей... посполиты(х) в по(д)сусѣдки себѣ при(й)маючи (10 зв.). Варіант во трапляється в церковнослов'янських цитатах і вкрапленнях: во Тройцы сітой (3), Бгь крѣпки(й)... во бране(х) (5).

Загалом ті ж різноманітні функції, що й у сучасній українській мові, в тексті пам'ятки виконує прийменник до (у багатьох випадках він перебрав на себе роль давнього прийменника къ): о(т) поссесїй московской... до первобытной область! Войска Запоро(з)кого приве(р)нены были, где впредь никому... (7), з ногъ до головы... ободраному быти (11 зв.); до скарбу войскового... до рукъ... подска(р)бего ш(т)давати (9 зв.), до скарбу войскового о(т)бырали (11 зв.), до Войска Запоро(ж)- ского Низового мѣють належати (7), o(τ)... до общой... Рады (8); до уряду чїего належатиму(т) (8 зв.); писма... до гетмана о(р)динованные (8), суплѣковати о тое до...Короле(в)ского маестату (6); до уваги енеральной... Рады (10 зв.), не повин- ни... интересоватися до скарбцовъ полковы(х) (9 зв.); насилствована была до уній зъ Костеломъ Рымскимъ (5), послушенство синовское до... Константинополского Брону (5 зв.), до кошенія сѣнъ, збираня 3 поль пашенъ и гаченя гребель примушати (10), до утиснєня оного постройло... фо(р)тєцьі (6 зв.), нє до конца прогнѣваючися (3), до крайнего знищєня (11).

Пам'ятка широко відбиває злиття давніх прийменників изъ та съ в одному прийменнику з (зо), що виступає в двох фонетичних варіантах - зъ та изъ - у сполуках з іменами в родовому або орудному відмінках: з обоихъ сторонъ (2), з...стороны (6 зв.), з...дѣдомъ (4), з обрадою (4 зв.), з млинами (7), зо всѣми угодїа- ми и з перевозомъ (7; можливе також читання из), из помноженемъ хвалы бжой... а з цвѣченемъ в наука(х) (5 зв.) тощо. Пор. також складний прийменник: зпо(д) тяжкого... панованїя полского (3).

Яскраво представлений багатофункційний прийменник за, що використовуєть­ся для передачі різних відношень, зокрема, часових: свіжо теперь за гетманства... Іоанна Мазепи (3 зв.), з ясневельможнымъ... Филлипомъ Орликомъ за щасливого гетманского своего владѣнія... и за иншы(х)... будучи(х) гетмановъ; за владѣнія еще кагановъ (5), причинових: за грѣхи (3), за вѣру (5) чиня(т) имъ здырства за которыми зголанево(з)можно... на ярмарокъ появитися (11 зв.), мети: за приватни­ми дѣлами... переи(ж)джаючіе (11), способу дії: послы... повинни буду(т) за при­слан емъ... о(т) ге(т)ма[на] о(р)динасу прибувати (8; правда, конструкцію можна трактувати і як часову), об'єктних: станцїа компанѣйская за прикро(ст) и утяженїе у посольства почытаетъся (11 зв.), гетману взаємне шановати оны(х) и за слугъ и прє(д)стоятєлєй работныхъ на(д)лєжи(т) консє(р)вовати (8 зв.).

Обмежено вживається прийменник къ (також у формі ку - пор. старо- польськ. ки), основні функції якого перебрав прийменник до: за приславшемъ къ себѣ... прибувати (8), ку общой тяглости (10 зв.), ку кѴтчизнѣ малоросси(й)ской (12 зв.), ку годнымъ... особамъ пошановане и ку всему... товариству любовь, а ку проступнымъ... справедливость (12 зв.).

Старовинну форму (без редукції кінцевого голосного) зберігає прийменник межи: межи...особами (2), межи добродѣте(л)ми (5) тощо. Пор. ще: мє(ж)до- усобиая...поуфало(ст) (8; церковнослов'янський перший елемент композита).

Звернімо увагу на те, що з хоронімом Україна для позначення місця викорис­товується в пам'ятці прийменник на (поруч із въ): іновѣрцемъ сожитія на Украй­нѣ... нє позволяти (5 зв.), на Украйнѣ нає(з)дьі... приносили тяжєсти (11).

Порівняно часто в пам'ятці трапляються конструкції з прийменником о, го­ловно - з місцевим відмінком: суплѣковати о тоє... до королевского маєстату (6), о інтерєсса(х) кѴ(т)чизны радѣти (4 зв.), о вѣри (5), о цѣлости кѴ(т)чи(з)ны, о добрѣ оной посполитомъ и о всяки(х) дѣлехъ публичны(х) радитися (7 зв.), должны буду(т)... о налєжачи(х)... прихода(х) знати (9 зв.), о томъ на єнєралной Радѣ... будетъ... постановлєнє (11 зв.), Милость... ку кѴ(т)чизнѣ... о добрѣ оной посполи­тому, о цѣлости публичной, о ра(з)ширєню правъ... старая ε мѣти (12 зв.).

Живомовним є похідний прийменник опрочъ (пор. сучасний опріч «крім»): не принижуючи π(x)... до... нєпоносного пре(д) собою стояня, опрочъ того гдє укажетъ (8 зв.).

Тільки у формі отъ використано цей прийменник та відповідний префікс: о(т) нєволничого ярма (5 зв.), всегда о(т) початку (3); о(т) Пєрєволочной (7), o(m)... накупнєвь (10), со(т)писуватиму(т)ся (8) тощо. Тут, крім книжної традиції, напевне відображається північноукраїнська фонетика - збереження етимологіч­ного о в ненаголошеному закритому складі (пор. паралельне вживання варіантів від та од у сучасній українській літературній мові).

Прийменник передъ уживається в живомовній формі, але використовується й церковнослов'янська неповноголосна предъ: при гетмана(х) пере(д) симъ (7 зв.), передъ симъ в воску (9) [у гетьманів] пре(д) собою стояня (8 зв.).

Прийменник по виступає в конструкціях на позначення: просторових відно­шень - по городах и села(х) (11 зв.), в границя(х)... по рѣку Случъ (5 зв.), по самый Очаковъ (7); кількісних - по е(д)ной... особѣ (7 зв.), часових - по смерти (3 зв., 4), по сконченю войны (6, 6 зв., 11 зв.); означально-обставинних - по давнымъ обык­новеніямъ войсковымъ (12).

Необхідно звернути увагу на те, що прийменник по в конструкціях на по­значення місця в давньо- і староукраїнській мові вимагав вживання давального відмінка (як і в сучасній російській мові), а в «Договорах...» засвідчується його вживання з місцевим відмінком (аналогія до конструкцій із прийменником в-у, на): по городах (11 зв.). Цікаво, що в конструкції з книжним іменником виступає стара конструкція з давальним: по...обыкновеніямъ (12).

Різні відношення виражають конструкції з прийменником при, зокрема, про­сторові: до уваги Генеральной при Гетману Рады (10 зв.), часові: при волной елек- цїй (2), при трактованю... о покою (6 зв.), обставинні: при правах и волностя(х)...заховае(т) (3 зв.).

Прийменник черезъ вживається в конструкціях на означення особи-засо- бу вчинення дії: енералная мѣеть быти установлена черезъ и(з)бранныхъ на тое комиссаровъ ревизій (10 зв.), и о(т) всего Войска Запорожского... у Днѣпра зо- стаючого чере(з) посланны(х) особъ обраный на... урядъ гетманский (12), уза­конили самовластіемъ такое право: Такъ хочу, такъ повелѣваю, чере(з) якое самодаржавїе... уросли многіе... нестроенія (7 зв.), приносили тяжести, чере(з) которые люде до крайнего... приходили знищаня (11). Трапляється й неповно­голосна церковнослов'янська форма прийменника: державѣ Полской чре(з) Болеслава Храброго и Стефана Баторія Королей... поработилъ (3).

У джерелі засвідчено вживані в українській актовій мові ХѴІ-ХѴІІІ ст.^[148] конструкції, що складаються з прийменників, зокрема, до, при, та відповідних відмінкових форм іменника бокъ із прикметником після нього, які вказують на близькість до певної особи, її оточення: особамъ приватнымъ... не роздавати. А не тылко до боку гетманского по(д )скарбїй енеральный по присяжный для до­зору Скарбу воскового мѣеть и(з)биратися (9 зв.), енералный о[с]обы уставичне при боку гетманскомъ резидуючїе (9), Гетманъ мѣеть людей пла(т)ны(х)... при боку своемъ на услуга(х) держати (11 зв.).

Багатий склад сполучників у пам'ятці забезпечив адекватність передання синтаксичними конструкціями змісту юридичного документа загальнодержавно­го значення.

Звичайно єднальну функцію виконує сполучник и: Договоры и Постановле­на. правъ и волностей войсковыхъ... межи Филиппомъ О(р)ликом... и межи енерални(ми) особами... и тимъ же Войскомъ Запоро(ж)скимъ (2). В окремих випадках як єднальний або зіставний можна трактувати сполучник а: абы его велмо(ж)но(ст)... всѣхъ ты(х) τy(τ) послѣдуючи(х) пунктами изображены(х) а со­бою поприсяжены(х) договоровъ... ненарушимо доде(р)жалъ (5), будучи волними голосами по давнымъ правамъ... войсковымъ и за сои(з)волєнїє(м) наяснѣйшого королевского влч(с)тва шведского... о(т) єнєралной старшины и о(т) всего Войска Запоро(ж)ского... чєрє(з) посланы(х) особъ обраный, оголошєньїй и возвєдєньїй на... урядъ гетманский, яко ci'ε Договоры и Постановлен я а сполною обрадою на актѣ тєпєрєшной ел εκ цій... узаконенью и утвє(р)жєньіє (12). Єднальним сурядним сполучником є повторювальний ани... ани: гдє впредь никому ami фортець строи­ти, ami городковъ фундовати, ami слободъ осажувати ami якимьжє колвєкь спосо­бом тыхъ... угодїй пустошити (7).

Головна функція сполучника а - протиставна: усиловало права и волности... на(д)вєрєдити и... ра(з)друшити, а на народъ волный козацкий...нєволничоє ярмо вложити (3 зв.), за прива(т)нымъ.. дѣломъ а нє войсковымъ (11 зв.), ку годнымъ и заслужонымъ... особамъ пошановане а ку преступнымъ... справєдливост захова­ти (12 зв.) та ін.

Протиставним є запозичений із польської мови сполучник зась (польськ. zas; не починає речення): мѣетъ... Гетманъ у хана... кры[м]ского... старатися о ш(т)новлєнє давнєго з панство(м) Кримскимь братє(р)ства... По оконченю зась войны... тогда крѣпко... постерѣ гати... абы ни в чомъ 3 панство(мъ) Кримскимъ приязнь и побратимство нє нарушилося... (6-6 зв.).

Таким же сполучником є однакъ: [порядокъ]... непремѣнно содє(р)жалься, однакъ, кгды нѣкоторій... Гєтмани, привлащивши себѣ нєслушнє... самодержав­ную владзу... (7 зв.).

Протиставний але є складовою частиною так званих градаційних сполучників у парах не тылко... але: не тылко... лечь: справъ жадны(х) не тылко криминалныхъ але и поточны(х) на судили (12), народъ... козацкий... не тылко окрестнымъ народомъ, лечь и самому Восточному панству... страшенъ былъ (3). Лексеми тылко «тільки» та лечь «але» - безсумнівні полонізми (польськ. tylko, Iecz).

Виявлено кілька сурядних розділових сполучників - или, албо, то...то: чи то... чили: всегда... или по(д) сєй часъ возможно будетъ (6), нєво(з)можно... про­дати албо... купити (11 зв.), доутисненяоного построило... то городы..., то φo(p)- тєцьі (6 зв.), втыскаютъся бє(з) волного и(з)бранїя... то на уряды полковничїє, то на иншїє власты (10), защищаючися то унѣверсалами гє(т)манскими то протекцією полковничою (11), абы... нєбьіло впроважєно... чи то тайно, чили явнє (5 зв.), таковую справу, чи то криминалную, чили нєкриминалную (9).

Пояснювальним є сполучник то єсть: дочку кагана, то е(ст) кнзя (3).

Порівняно часто вживаються градаційні сполучники якъ...такъ и, яко... такъ и, такъ... яко и: завше якъ в бою, такъ впокою... обыкли (7 зв.), ∏pετo якъ аренды такъ и помянутая станціа повинна быти о(т)ставлєна и вєсма знєсєна (11 зв.), Яко всякое панство цѣлостію границъ ненарушимою... утве(р)жає(т)ся, так и Малая Росія... жєбьі в свои(х) границя(х)... нє была зкгва(л)чєна и нарушена (5 зв. - 6), людє... воплятъ, жє такъ індуктари...,яко и вьієжджїєя(р)марковьіє многїє чиня(т)... имъ здырства (11 зв.)

Відзначимо також «сполучник сурядності-підрядності, пояснювальний» надто - «виразник відношень тотожності як співвідношення... цілого й його частини»^[149]: Малая Росія... жєбьі в свои(х) границя(х)... ствє(р)жєньі(х)... нє была нарушена, мѣетъ о τoε я(с)нєвєлможньій Гетманъ... при τpaκτaτa(x)... короля... шведского старатися... Надто повиненъ будетъ τo(τ) же... Гетманъ... упросити у королевского влч(с)тва шведского такого трактату... (5 зв. - 6).

«Договори і постанови прав і вольностей військових...» засвідчують високий рівень розвитку синтаксису української писемно-літературної мови початку XVIII ст. в ділянці виразових засобів підрядного зв'язку.

Сполучне слово где трапляється рідко: до первобытной область! Войска Запоро(з)кого привє(р)нєньі были, где впредь никому ани фортцєць строити... (7).

Дуже часто використовується сполучне слово який, що приєднує означаль­ні підрядні речення: двыгнулъ войну за вѣру...православную, якая...тяжестями насильствована была (5); нє утаєваючи прє(д) ними жадны(х) ко(р)рєспондєнцїй листовны(х) на(и)барзѣй и заграничны(х) и тых якїе могу(т) цѣлости ш(т)чи- стой... вредити (8), тьіє жъ самые тяжари, якїе... на себѣ носили (10 зв.), Договоры... исполненію поручаю(т)ся, якїе єго вєлможность... присягою и притисненемъ пе­чати войсковой изволилъ потвердити (12) та ін.

Активно використано в цій функції також сполучне слово который: правъ... и волностєй... пунктами изображєньі(х)... которые такъ ся в себѣ мѣють (5), до­говорили и постановили... таковое право, которое мѣетъ быти... заховано (7 зв.), всякіе тяжести, утыски и здырства походятъ о(т) властолюбныхъ накупневъ. кото- рти.... прєлщаю(т) ср(д)цє гєтма(н)скоє ко(р)рупцїами (10).

Часові підрядні речення вводяться сполучними словами когда, кгды (запо­зичення польськ. gdy): по(д) сєй до того дѣла погодный часъ, когда τoε жъ Вой­ско Запоро(з)коє... по(д) протекцію... влч(с)тва шведского удалося (4 зв.), лєчь по смерти славной памя(ти) того (ж) Гетмана Богдана Хмєлницкого, кгды τoε жъ Гдр(с)тво Московское многими... способами усилувало права и волности войсковые собою потвєржєньїє на(д)вєрєдити (3 зв.).

Прикладку, що має значення «у ролі кого-, чого-небудь», «будучи ким-, чим- небудь»^[150], приєднує підрядний сполучник яко: Гдар(с)тво Моско(в)скоє яко з нами едыновѣрное додє(р)жи(т) (3 зв.), суплѣковати о τοε до... маєстату єго королевского влч(с)тва швє(д)ского яко оборонцы и протектора ншєго (6).

Питомі сполучники абы, чтобъ (чтобы) приєднують підрядні речення з об'єктною і цільовою семантикою: новоизбранный Гетманъ... мѣетъ и повиненъ будетъ... старатися и крѣпко застановлятися, абы жадное іновѣріе в Малую Рос­сію... небыло впроважєно (5 зв.), мѣетъ о τοε... Гетманъ... старатися... суплѣковати о τοε..., чтобъ єго влч(с)тво нє допускалъ никому нє тылко правъ и волностей, лечъ и границъ... надвєрєжати и себѣ привлащати... суплѣковати, абы у трак­тата^) єго влч(с)тва ί Гдр(с)твомъ Московски(м)ъ было τοε должєно, чтобы... нєволниковь ніпы(х)... намъ свободны(х) во(з)вращєно (6), для по правы и по(д)- вигнє(н)я упалыхъ правъ свои(х) и волностєй войсковы(х) договорили и постано­вили зяснєвєлможньїмь его милостю паном Филиппомъ Орликомъ новообра(н)- ны(мъ) Гетманомъ, абы нє тылко... собою поприсяжены(х) договоровъ и постановленіи ненарушимо доде(р)жалъ, лечъ и за иншы(х)... будучи(х) Гетманов Войска Запоро(з)кого, чтобъ оные непремѣнно захованы и содє(р)жаньі были (6).

Трапився і порівняльний сполучник яко: жєбьі єдина вѣра православная... ра(з)ширалася и яко кринъ в тєрнїи межи окрє(с)тньіми іновѣрными панствами процвѣтала (5 зв.).

Засвідчені речення з підрядним сполучником умовним еслибы: Еслибы за(с) опрочъ ты(х) вьішьрєчєньі(х)... притрафлялися якїє публичные справы... тєдьі... Гетманъ моцєнь и воленъ будетъ... таковые дѣла повагою своєю гетманскою управляти и о(т)правовати (8) та ін. Пор. також: Если в панства(х) самодє(р)- жавны(х)... полє(з)ньій заховує(т)ся порядокъ в томъ... А чому (ж) бы в волномъ народѣ таковый збавєнньїй порядокъ нє мѣлъ быти заховань? (7-7 зв.).

Умовним сполучником є лексема бо, а умовно-протиставним виступає сло­во хиба: Теды теперь абы тьіє по(д)воды... вовся были ш(т)ставлєньі и нихто з пєрєєзджаючи(х) жадной нигде по(д)воды брати, напоєвь, кормовъ и датковъ наймєншьі(х) вымагати... нє важилъся, хиба хто в публичны(х) дѣлехъ и то за подорожною... Гетмана будетъ єхати то и тому... подводъ толко дати, сколко в подоро(ж)ной будє(т) написано. Особливе чтобы жадные особы войсковые и ихъ слуги, тако(ж) и слуги... Гетмана... по(д)водъ, кормовъ... и проводниковъ от­нюдь нє вымагали, бо чєрє(з) τοε городови разореніе а людємь бѣднымъ зни- щєнє наноси(т)ся (11).

Виразним живомовним елементом є сполучник то в головному реченні, який стоїть після умовної частини складного речення (пор. нинішні парні сполучники коли... то, якщо... то⁹'): [человѣку убогому] а нє да(й) Божє в вину якую хочь ма­лую попастися, то з ногъ до головы о(т) вьіє(ж)джьіхь ярмарковыхъ ободраному быти прийдеться (11 зв.).

У пам'ятці використано сполучне слово зачимъ, яке приєднує наслідкове під­рядне речення: людє убогїє воплять и уска(р)жаются, жє такъ індуктари и и(х) факторы, яко и вьієжджїє я(р)марковьіє многїє чиня(т) имъ здырства, за котори- ми... невозможно члвѣку убогому свободнє на я(р)марокь появитися... ί ногъ до головы... ободраному быти прьійдється. Зачимъ абы індуктари и и(х) фактори о(т) ты(х) тылко товаровъ и таковьіє є^акцїй... до Скарбу Войскового о(т)бырали, якїє буду(т) выражены в інтєрциза(х)... и найменшого зды(р)ства нє чинячи (11 зв. - 12).

Полонізмами в пам'ятці є сполучники і сполучні слова жє «що» (пол. ze), жебы «щоб» (польськ. zeby), ижь «що» (польськ. iz), поиєважь «через те що», «бо» (пол. poniewaz), прєто «тому, через те» (польськ. przeto), теды «отже» (польськ. tedy): и ш(т)толь людємь убогимъ посполитымъ умножає(т)ся тяжєсть, жє многїє козаки людей доста(т)ны(х) посполиты(х) в по(д)сусѣдки себѣ при(й)- муючи, охороняють оны(х) о(т) шбыклы(х) повинностей (10 зв.), особливе о τοε просити... у наяснѣйшого королевского влч(с)тва повиненъ, жєбьі нєволниковь ншы(х) в панствѣ εro влч(с)тва зостаючи(х) всѣхъ свобожєно и намъ во(з)вращєно (6), А жебы скутечнѣйшая была... поуфало(ст) повиненъ будетъ ко(ж)дый зни(х) при обнятю своего уряду на вѣ(р)ность ку кѴ(т)чизнѣ... фо(р)малную прися­гу... выкопати (8 зв.), я... присягаю... на томъ: ижъ будучи волними голосами... обраный, оголошєньїй и во(з)вєдєньій на... урядъ гетманский, яко сіє договоры и постановленя ту(т) описа(н)ньіє... непремѣнно исполняти (12), Понева(ж)... вѣра пєрвєнствує(т) теды... о вѣри... дѣло на(д)лежитъ начати (5), Прето якъ аренды такъ и станціа повинна быти... знєсєна (11 зв.).

У пам'ятці зафіксовано різноманітні частки, зокрема, підсилювально-ви­дільні же (жъ), ажъ: тимъ же войскомъ (2), то(т) же городъ; а(ж) по самый Очаковъ (7), видільна хочъ: в вину якую хочъ малую попастися (11 зв.).

⁹⁰Городежька К. Названа, праця. - С. 98, 322.

Синтаксис «Договорів...» повинен стати об'єктом окремого докладного дослі­дження, яке може допомогти знайти відповідь на запитання, якою мовою первісно було скомпоновано текст документа. Крім іншого, варто буде докладно зіставити будову речень і їх частин в українському і латинському текстах пам'ятки. Дещо з синтаксису пам'ятки розглянуто при вивченні складу сполучників і сполучних слів у ній. Тут, гадаємо, варто звернути увагу на часті постпозитивні прикметни­ки, присудки у кінці фрази, відділені від підмета величезною кількістю конструк­цій. Це - вплив латинської мови. Нанизування різних конструкцій є загальною ознакою стилю бароко.

Дуже багатий словниковий склад пам'ятки, різноманітна термінологія та­кож можуть стати предметом розгорнутої лінгвістичної розвідки. Основу лекси­ки «Договорів...» становить живий український словник. Наведемо лише деякі яскраві приклади цього: єдино(ст)айньі(ми) голосами (4 зв.), о(т) неволничого ярма (5 зв.), границъ на(д)вережати (6; пор. надвереджати... «пошкодити (про здоров'я)»^[151]), неволниковъ... свобожено (6), су&дскую згоду и прїязнь (6 зв.), в промысла(х)рибны(х) (6 зв.), зубожалы(х) и ранами скалічены(х) (7), Ріки, річки и всякїє прикметы (7), уросли нєстроєнїя (7 зв.), не принижаючи и(х) умыслие для понижеля (8 зв.), таковый порадокъ... в дозорі мѣлъ, млинами... заведовалъ (9), для дозору скарбу (9 зв.), всякїє на людей бѣдныхъ тяжести, утыски и здырства; о(т) властолюбныхъ накупневъ (10; накупенъ. мабуть, - «корупціонер», пор. накупован[ъ]е-ся «підкуп»^[152]), они остановивши жилища свой обыкли в прочку ити и в заграничны(х) панствахъ спокойнѣйшого... шукати сабѣ помєшканя (пор. пріч < прочь), до кошеля сінъ, збираля і полъ пашенъ и гачеля гребелъ примушати

(10) ; худобы лежачой и рухомой (10; пор. діал. худоба «майно, скарб»^[153]), многїє козаки людей доста(т)ны(х) посполиты(х) в no(∂)cyci∂κu себѣ при(й)маючи (10 зв.), до крайнего знищеля; ухиляютъ(ся) о(т) двигаля спо(л)ны(х) тяжаровъ

(11), своимъ грошемъ (11; пор. гріш «взагалі гроші»^[154]), прыйдетъся (11 зв.), ку всему старшому и меншому товариству любовъ а ку проступнымъ вєдлугь а(р) тикуловъ правны(х) справедливость заховати (12 зв., пор. проступитися «про­винитися»), по(д) сєй до того дѣла погодный часъ, когда τoε жъ Войско Запоро(з) κoε... по(д) протекцію... влч(с)ва шведского удалося (4 зв.).

Напевне, в жодній іншій пам'ятці української мови немає такої концентрації термінології, що стосується державного ладу та адміністративного устрою Геть­манату, як у «Конституції» П. Орлика. Досить добре відображена в ній суспільно- політична, юридична та ін. лексика.

Чимало в пам'ятці церковнослов'янізмів, особливо - в преамбулі, але вони трапляються і в інших частинах документа. Ix уживання у староукраїнській пи­семній мові було традиційним, однак у ній вони стали засобом урочистого зву­чання акта.

Церковнослов'янізми в тексті - головно лексичні (з відповідним фонетичним оформленням). Незначним є вплив церковнослов'янської мови у фонетиці. Є в пам'ятці окремі церковнослов'янські текстові вкраплення. Можливо, введенню їх сприяли духовні особи, що брали участь у компонуванні цього акта.

І після приєднання Лівобережжя й Київщини до складу Російської держави в цих регіонах досить міцно зберігала зайняті раніше позиції польська мова. Полонізмів дуже багато в лексиці (повнозначні та службові слова). Тут і пи­тома польська лексика, і запозичена з інших мов. Елементи польської мови в морфології - поодинокі. Серед причин вживання польських мовних елементів у Лівобережному Гетьманаті була інерція, а також те, що чимало представників української еліти одержали освіту в польських навчальних закладах. Самому новообраному гетьманові польська мова була дуже близька, і нею він вів свій щоденник в еміграції. Безпосередня участь П. Орлика в написанні й редагуванні «Пактів і Конституцій» могла сприяти використанню в цій пам'ятці полонізмів.

«Договори і постанови...» насичені латинською лексикою, особливо терміна­ми, вживаними в той період на всьому європейському мовному просторі (та й сама латина була міжнародною мовою). Це і прямі запозичення, і засвоєні че­рез польську мову слова. Без знання латинської мови сучасний читач не зрозуміє адекватно змісту пам'ятки. Латинський вплив, як зазначалося, помітний і на по­будові речень.

Майже півстолітнє (на час створення пам'ятки) перебування Лівобережної України у складі Російської держави, активне спілкування українців з росіянами, особливо з представниками царської влади, не могли не відбитися на українській писемно-літературній мові. Українсько-російські контакти в ділянці «канцеляр­ської» мови XVIII ст. очікують свого дослідника. Поодинокі факти можливого ро­сійського впливу ми відзначили, аналізуючи морфологію пам'ятки. До імовірних лексичних запозичень із російської мови можна віднести, наприклад, такі слова або значення слів: ани фортацъ строити, ани городковъ фундовати (7; пор. рос. городокъ «укріплення», «укріплене поселення»^[155]), государство Московское... по­строило на кгрунта(х) иугодїа(х) (6 зв.), мѣлкимъ слугамъ (9 зв.) та деякі ін. Не ви­ключено, що російська літературна мова сприяла вживанню церковнослов'янізмів в українській літературній мові Гетьманату.

Лексика пам'ятки переконливо свідчить про те, що творцями її були ви­сокоосвічені люди, знавці кількох мов. Вони були інтелігентними політика­ми, що дотримувалися дипломатичного етикету. «Договори...» скомпонува­ли патріоти, які щиро любили Україну, добре знали її історію. Козацьку дер­жаву автори за інерцією називають Малая Россія, вживають похідний від цього хороніма прикметник малороссїйскїй: пе(р)воначалного в Малой Россіи πp(c)ττa ми(т)рополитанского Кїевского; яко всякое панство цѣлостію границъ ненарушимою состои(т)ся и утве(р)жае(т)ся, τa(κ) и Малая Россія, жебы в свои(х) границя(х)... (5 зв.); народу малоросси(й)ского (3), народъ... малоросси(й)с- ки(й) (3 зв.), синовъ малороссї(й)ски(х) (5 зв.). Але в пам'ятці Україна позначаєть­ся також словосполукою Отчизна Малороссийская і навіть із прикладкою матка («мати») наша: о інтересса(х) СО(т)чи$ны Малоросси(й)ской радѣти (4 зв.), Ми­лость и печаловитое ку ^(т)чи(з)нѣ Малоросси(й)ской матцѣ ніїїой... мѣти (12 зв). Пор. у листі І. Максимовича з Москви до рідної сестри: «призри... на нище- ту мою и нынешнюю печаль мою, а знаючи, яко чюжд... ныне от вас и страмен сыном матери моея отчизны...»^[156].

Без прикладок та означень у «Договорах...» вживається хоронім Украина на означення всієї території «запланованої» незалежної держави: Кароля Два­надцятого... вступившого в Украйну (4), жадное іновѣрі'е... не допускати на Украинѣ (5 зв.), чтобы... и всѣ починеные в ннѣшную войну на Украинѣ шкоды нагорожено и слушне ω(τ) Москви пополнено (6), окре(ст)ные панства... не дє(р)- зали порабощенія себѣ Украины желати (6 зв.), посполитымь людемъ прежде... на Украинѣ нае(з)ды и по(д)воды, а козако(мъ) проводничєства... приносили тяжести

(11). Впадає в око те, що на позначення місця руху в документі із хоронімом Укра­їна вжито і конструкцію з прийменником в, і з прийменником на. Від хороніма Украйна фіксується похідний прикметник украинскій як від назви держави, а не украинный - як від назви просто території: Городъ столєчньїй Кіевъ и инньїєукрп- инскіе городы з магістратами (11).

Свою державу автори називають і просто Отчизна, Отчизна наша та ін.: ^(т)чизну, милую матку ншу (4), о цѣлости \У(т)чизны: в ^(т)чизнѣ ніїюй (7 зв.), за успокоєнємь... мятежу ^(т)чизны (10 зв.), всѣ в ^(т)чизнѣ нєстроанїя

(12), подсылки всякіє \№(т)чизнѣ... шкодливнє... обявляти (12 зв.), Наяснѣйшіе королѣ шведскій... протекторами Украйны титуловалися... для болшой крѣпости \У(т)чизны нашой (6) та ін. Український народ у преамбулі названо народъ козац­кій (3, 5). Пор. ще похідний прикметник отчистый «вітчизняний», що стосується Вітчизни (польськ. ojczysty «вітчизняний»): ты(х) якїє могу(т) цѣлости о(т)чи- стой...врєдити (8).

У преамбулі, де йдеться про те, що Б. Хмельницький із народом «по(д)далься... доброволнє по(д) самодержавную руку велики(х) г(с)да- рєй црєй и вєлики(х) кнзєй повєлитєлєй poccu(tι)cκu(x)v> (3 зв.), вжито прикмет­ник, похідний від хоронімаРосія. Проте звичайно в «Договорах...» на позначення Росії використовується складена назва із прикметником московскій, а один раз країну по-народному названо просто Москва: Государство Московское... во(з) даючи злая во(з) благая (3 зв.), Γ(c)∂ycmβo Mocκoβκoε вынаходячи ро(з)ны(х) способовъ до устиснєнїя (6 зв.), чтобы... всѣ починенные в... войну на Украйнѣ шкоды нагорожено и слушнє ω(τ)Λ∕ocκβM пополнено (6). Пор. також: за освобожє- нємь... кѴтчизны о(т) московского по(д)данства (7); жєбьі Днѣпръ о(т) городковъ и фортець Mocκoβcκu(x), тако(ж) и кгрунта войсковые о(т) поссєсїй московской очищены... были (7), за уволнєнїємь... кѴ(т)чизны ншой 3 ярма московского (9), за уволнєнїємь оной о(т) по(д)данства московского (10). Інші сусідні держа­ви названо так: Держава Полская (3) Рѣчь Посполитая Полская (5), Панство Кримское (6, 6 зв.). Оттоманська імперія згадується під назвою, якою на той час у Європі позначали уряд цієї держави - Наяснѣйшая Порта (5 зв.). Додатково­го з'ясування потребує, про яку державу йдеться в преамбулі, коли говориться: народъ валечный стародавный козацкий прєждє сєго имєнованьїй коза(р)ский... нє тылко окрестнымъ народомъ, лєчь и самому Восточному Панству на морѣ и на зє(м)ли страшенъ былъ (3). Імовірно, це - Візантія (пор. далі цеса(р) восточный).

«Договори і постанови...» 1710 р. однозначно свідчать про те, що їх автори були людьми побожними. Вона починається інвокацією - зверненням до Бога в Трійці єдиного, написаною церковнослов'янською мовою з українськими елемен­тами (Сгаго, во Троицы Славимого - 3).

Початкові слова преамбули «Дивный и непостижимый в cy∂6a(x) cβou(x) Бгъ, милосє(р)дньій в долготерпѣній» (3) нагадують вирази зі Святого Письма. Пор.: Дивенъ бгъ во стыхъ своихъ (псалом 67, вірш 36^[157]), Щедръ и мл(с)тивъ г(с)дь, долготерпѣливъ и многомл(с)тивъ (псалом 102, вірш 8^[158]), Яксо ты, г(с)ди, блгъ и кротокъ и многомил (с)тивъ всѣмъ призывающымъ та (псалом 85, вірш 5^[159]). Говорячи про поразку гетьмана І.Мазепи, автори вжили вираз неизслѣдован­ный судьбы Бжїй. Пор.: ω, глубина... разума 6жїа! яксо неиспытани судове єго и неизслѣдовани путїє єгш (Послання апостола Павла до римлян, глава 11, вірш ЗЗ^{[160] [161]).}

У багатьох випадках, коли йдеться про важливі, доленосні справи, в «Догово­рах і постановах...» вжито народні вставні фразеологізми зі словом Бог', по скончє- ню дай Боже щасливомъ войны (6), По скончєню зась войны когда Г(с)дъ Бгъ пособитъ (6 зв.), и τεπε(p) за освобожєнємь дай Бже кѴ(т)чизны о(т) московского по(д)данства (7), кѴ(т)чизны... разореніемъ а не да[й] KA⅛ и пагубою (8), зауволнє- нємь дастъ Бгъ кѴ(т)чизны ншой з ярма московского (9), кѴ(т)чизны за уволнє- немъ дай Бже оной ω(τ) по(д)данства московского (10) (пор. сучасні дай Боже, Господи; не дай Боже, Господи, МатиБожа^ѵл). Пор. ще: крѣпко сколка Бгъ силы и разуму пошле(т) застановлятися (6). Автори пишуть, що після гетьмана І.Мазепи «осиротѣлое по смерти своего пєрвєнствуючого рєимєнтара Войско Запорожское, нє со(т)чаєваючися жалаємой себѣ свободы, а полагаючи сталую уфно(ст) в помо­щи Бжой... в првдной нашої! справѣ» (4 зв., тобто «...в праведній...»).

Імена українців у пам'ятці написано в церковнослов'янській, а не народ­ній формі: Филиппомъ О(р)ликомъ (2), Іоанна Мазепи (3 зв.), Константиномъ Гордѣенкомъ (4 зв.).

Творці пам'ятки добре володіли словом, ораторським мистецтвом і були об­даровані письменницьким хистом. Підтвердження цього знаходимо не тільки в преамбулі, айв усьому тексті. Автори полюбляють звичайні означення, епі­тети (нерідко по два й більше), часто використовують метафори, вживають по­парно по два близькі чи неблизькі за семантикою дієслова та іменники, застосо­вують протиставлення, залучають фразеологізми. Наприклад: єдньї na(u)cmβa и народы во(з)вытаетъ, другїа за грѣхи и бе(з)законїя смиряетъ', народъ валечный стародавный козацкий... першъ право(з)неслъ былъ славою насме(р)телною, обши(р)нымъ владѣніемъ, и а>(т)вагами рице(р)скими... Потомъ славимый во вышны(х)... прв(д)ный судія Бгъ за умножившіся неправды и бе(з)законі'я...хо(х) народъ козацки(й) понизилъ смирилъ... однакъ... хотячи на пє(р)вую свободу... з по(д) тяжкого... панованя полского выпровадити, во(з)двигнулъ ревностного православія стго, кѴ(т)чизны правъ и во(л)но(с)тей войсковы(х) стародавны(х) оборонцу, валенного Гетмана славной памя(ти) Богдана Хме(л)ницко(г)о (3-3 зв.) несмертелной и вѣчнодостойной памяти Кароля Десятого (3 зв.), за гетманства славной памя(ти) нєбожчика... Іоанна Мазепи (3 зв.), неизслѣдованный. судбы Бжїй такъ ревностного нєбо(ж)чиковского намѣренія, за опачнымъ о(т)мѣнной фортуны военной поводом, нє тылко нє и(с)полнили, лечъ и самого (I. Мазепу. - Н.Н.) в Бендерѣ декретомъ сме(р)телнымъ прикрыли (4), чтобъ оные непремѣнно захованні неодержанні были (5), жєбьі нѣраправославная восточного исповѣданія... ра(з)ширалася и яко кринъ в терній межи окрє(с)тньіми іновѣрными панствами процвѣтала (5 зв.), кгрунтовъ... не очи(с)титъ и не уволни(т) (6 зв.), Наостатокъ гнѣздо войсковое Сѣчъ Запоро(ж)скую (6 зв., пор. З нашого славетного гнѣзда (Сѣчи під 1693 р.¹"²), бє(з) дшегубной завѣсти и вражди (8), ну(ж)ная и uεω(m)- волочная потреба (8 зв.), нелицеми(р)ный и нелицезрителный падетъ декретъ (9), знаменитый урядъ гетманский (12) тощо. Використано й фразеологізми: будє(т) и на τοε пилное и неусипное мѣти око, жєбьі людємь... посполитымъ... (9 зв.), члвѣку убогому... нє дай Бжє в вину якую малую попастися, то Г ногъ до головы... обо- драному быти прьійдється (11 зв.).

Привертає увагу кінцеве речення присяги новообраного гетьмана П. Орлика: такъ мнѣ Бже помози, непорочное сіє Еѵтліе и невинная страсть Хва (12 зв.), бо звичайно клятва в старовину в Україні завершувалася словами: такъ ми Бже въ Тр(о)ци стой единый помози, и вси стыи¹"³.

Лінгвістичний аналіз документа допомагає увиразнити колективний мовний портрет творців пам'ятки - побожних, освічених, творчих людей.

Аж до другої половини XX ст. прямих свідчень про авторів пам'ятки не було знайдено. Знаний історик Ілько Борщак (1892-1959), що перебував в еміграції у Франції, багато праці присвятив П. Орликові та його родині. В бібліотеці-архі- ві розташованого на сході Франції замку Денвіль, що належав дружині генера­ла Григора Орлика - сина гетьмана П. Орлика, він виявив копію скороченого ла­тинського тексту «Договорів і постанов...», зроблену Григором. У ній містилася важлива інформація, що стосується історії складання тексту пам'ятки. Гетьман П. Орлик писав: «Я один зложив найбільшу частину договору й зредагував цілий договір. Язложив це запевним планом... Поміж особами, що обмірковували точки цього документа, були пп. Войнаровський, Гордієнко, Горленко, Ломиковський, Мирович, Максимович, Іваненко, Карпенко і деякі прізвища я вже не пригадую за давністю часу, але були зі мною на нарадах люди світського і духовного стану та численні знатні особи, що відвезли наші рішення на Україну... Над цим ми пра­цювали більше місяця. Мої висланці їздили і приїжджали два рази на Україну та з України. Мені це найбільше завдало праці, бо я мусив зложити цифрами проект для знатної старшини України. П[ан] Войнаровський допомагав мені в цьому»¹"⁴.

Збереглася записка Г. Орлика про преамбулу до «Договорів...», в якій сказано: «Ця Хартія мала широкий вступ, який є в мене. Козацькою мовою й який малює долю й недолю козацького народу. Той вступ, як оповідав мені батько, було при­йнято одноголосно по коротких дискусіях. Батько сам умістив уривок про те, що козацький нарід завжди висловлювався проти автократії. Про те, що козацький

¹⁰² Летопись событий в Юго-западной России в XVII веке/Сост. С. Величко.-P. 3.-K., 1855. - С. 174.

¹⁰³ Требник Петра Могили / Перевидання з оригіналу, що появився у друкарні Києво-Печерської Лаври 16 грудня 1646 р. / Упор. А. Жуковський. - Канберра; Мюнхен; Париж, 1988. - С. 417.

¹⁰⁴ Пріцак О. Конституція Пилипа Орлика // Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. -K., 1994. -С. 6-7.

нарід є безпосередній наступник хозарської держави, батько мій прочитав у ста­родавніх латинських письменників... Писав мені також батько, що якби козацький нарід заховав своїх колишніх власних князів, ці князі мали б більші права на спад­щину Східної Імперії, ніж сучасна російська цариця»¹"⁵.

Ці свідчення батька та сина Орликів дуже важливі для дослідника мови пам'ятки 1710 р. Отже, більшу частину її написав і зробив редакцію тексту сам новообраний гетьман. Проте не знайдено прямих свідчень того, якою мовою було створено проект і первісний текст: українською, латинською чи навіть польською.

Як відомо, П. Орлик народився 1672 р. у с. Косуть Ошмянського повіту (нині в Литовській Республіці). З молодих років проживав в Україні. Навчався в Києво- Могилянській академії, яку закінчив до 1694 р. Певний час працював писарем у Київській митрополії. 1698 р. одружився з дочкою полтавського полковника П. Герцика. Працював у Генеральній військовій канцелярії з 1700 р. Від 1706 р. був генеральним писарем. Своєму найближчому помічникові П. Орликові гетьман І. Мазепа надав великі маєтки в Чернігівському, Ніжинському і Стародубському полках¹"⁶. В українськомовному оточенні П. Орлик перебував від часів своєї юно­сті і протягом усього життя в Україні. Шукаючи шляху до помилування його ца­рем Петром І, П. Орлик звернувся з великим листом до С. Яворського, тоді митро­полита рязанського і блюстителя патріаршого престолу, а колись - свого викла­дача в Києво-Могилянській академії, в якому, між іншим, назвав себе іноземцем: «...Представляла мнѣ совѣсть христіанская присягу мою, которою на вѣрную службу ему Мазепѣ єдиному, яко гетьману и пану своєму (понеже царскому вели­честву будучи иноземцемъ и пришелцемъ въ Украину, а ни на подданство, а ни на вѣрность, никогда не присягалемъ) обовязанный былемъ...»¹"⁷; «...принужденный былемъ указомъ и страшною Мазепы присягою,...не открилемъ никому тайны, сохранялъ я неврежденнѣ вѣрность, яко слуга пану, яко иноземецъ и креатура сво­ему благодѣтелеви, и долженъ былемъ тое сохранить, понеже натура мнѣ тое сама съ предковъ моихъ дала не быть придателемъ... Я убо единъ иноземецъ тайну тую вѣдалъ...»¹"⁸. Імовірно, тут слово «иноземец» автор ужив не в етнічному значенні, а в державно-територіальному: він приїхав до Лівобережної України з Речі По­сполитої.

Учасники «конституційного процесу» 1710 р., яких, може, й не випадково, майже за алфавітом перелічив П. Орлик, належали до тодішньої еліти й посідали різні посади в гетьманській адміністрації або в Запорозькій Січі ще до обрання П. Орлика гетьманом.

Андрій Войнаровський - син сестри гетьмана І. Мазепи. Народився на Воли­ні, але виріс у Києві. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії та, мабуть, у Дрезденському університеті. Виконував важливі завдання І. Мазепи¹"⁹.

¹⁰⁵ Пріцак О. Конституція Пилипа Орлика // Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. -K., 1994. -С. 7.

¹⁰⁶A∕ffl∕braβ Т.Р. М. Орлик Пилип // Енциклопедія українознавства. Перевид. в Україні. - Т. 5. - Львів, 1996.-С. 1875.

¹⁰⁷IIncbMO Орлика к Стефану Яворскому. - С. 19-20.

¹⁰⁸TaMже. -С. 27.

¹⁰⁹ Горобеце В.М. Войнаровський Андрій Янович // Києво-Могилянська академія в іменах. ХѴІІ-ХѴІІІ ст: Енциклопедичне видання. - K., 2001. - С. 121.

Костянтин Гордієнко - кошовий отаман Війська Запорозького, народився на Полтавщині, навчався в Києво-Могилянській академії¹¹".

Андрій Дмитрович Горленко - наказний прилуцький полковник, наказний гетьман, син прилуцького полковника. Закінчив Києво-Могилянську академію^{[162] [163].}

Іван Ломиковський - генеральний хорунжий, генеральний осавул, генераль­ний обозний, наказний гетьман. Народився на Волині, переселився в 1670-х роках на Лівобережжя. Навчався в Києво-Могилянській академії^[164].

Федір Іванович Мирович - генеральний бунчужний при гетьманові І. Мазепі. Народився, імовірно, в Переяславі. Навчався в Києво-Могилянській академії^[165].

Іван Петрович Максимович - канцелярист у полковій канцелярії м. Ніжина. Напевне, народився в Ніжині. Закінчив Києво-Могилянську академію^[166].

Висловлено думку про те, що згаданий П. Орликом Іваненко - це знаний полі­тичний діяч кінця XVII - початку XVIII ст. Петро Іваненко, відомий і під прізвись­ком Петрик - старший писар генеральної канцелярії, гетьман «Ханської України». Закінчив Києво-Могилянську академію. Народився в Полтаві або в Нових Санжа- рах на Полтавщині^[167].

Не вдалося з'ясувати, хто такий Карпенко, згаданий у списку П. Орлика останнім.

Як бачимо, абсолютна більшість людей, причетних до творення пам'ятки, народилася й виросла на Лівобережжі: К. Гордієнко, А. Горленко, Ф. Мирович,

І. Максимович, П. Іваненко (Петрик). А. Войнаровський виріс у Києві, а І. Ломи­ковський молодим приїхав на Лівобережжя й там залишився.

Усі особи, так чи інакше пов'язані із формуванням тексту «Договорів і поста­нов...», до еміграції жили в Батурині. Напевне, вони в щоденному житті послуго­вувалися українською мовою. У гетьманському уряді мусило існувати якесь койне на основі південно-східного наріччя (воно функціонувало на більшій території Гетьманату), з елементами північного наріччя, на терені функціонування якого тоді розташована була його столиця - місто Батурин. Це недвозначно випливає з історико-мовного аналізу пам'ятки.

Можна вірити П. Орликові, що він написав ту частину преамбули, де йдеть­ся про козацький - український - народ, склав більшу частину пам'ятки й від­редагував договір. Редагування, напевне, стосувалося насамперед змісту, але не обов'язково й мовного оформлення, хоч і така можливість не виключена. П. Орлик у Києво-Могилянській академії навчився ораторського мистецтва, озна­йомився з основами поетики. Сам він не позбавлений був поетичного таланту. Надрукував панегірики «Alcides Rossyjski triumfaln[y]m Iaurem ukoronowany» (Вільно, 1695 р.) на честь І. Мазепи та «Hippomenes Sarmacki (K., 1698 p.), при­свячений шлюбові І. Обидовського з Ганною Кочубеївною^[168] (їх би варто пере­видати факсимільно). Добре знання українського писемно-літературного узусу, вправність П. Орлика як стиліста засвідчує його лист до С. Яворського. З усією імовірністю можна стверджувати, що обговорення проекту «Договорів...» відбу­валося українською мовою, а з цього випливає, що текст його було скомпоновано по-українськи. Менш вірогідно, але не виключено, що пам'ятку первісно написа­но латинською мовою. Ця проблема вимагає окремих спеціальних лінгвістичних студій. Базою для них, яка пришвидшить вивчення тексту в цьому плані, повинен стати детальний покажчик слів і форм як українського, так і латинського примір­ників джерела. Імовірність написання документа польською мовою дуже мала.

Лінгвістичний аналіз українського примірника-оригіналу «Договорів...» 1710 р. свідчить, що текст написав генеральний писар в уряді П. Орлика - зна­ний лексикограф І. Максимович: у пам'ятці знайшли вираження індивідуальні особливості його орфографії. Особливості мовлення генерального писаря від­билися на фонетиці та морфології тексту. Готуючи останній український варіант, І. Максимович міг вносити в текст й дрібні редакторські зміни. Як свідчить його латинсько-«слов'янський» словник, І. Максимович був чудовим філологом, що глибоко знав рідну українську і добре - церковнослов'янську мови, володів їх лексичними багатствами. Він не був позбавлений і поетичного хисту, який виявив вже після повернення з еміграції. Інтернований у Москві І. Максимович переклав з латинської мови книгу поезій єзуїта Германа Гуго «Pia desideria» - «Желанія благоговѣйная» (завершив 1718 p., але переклад у свій час не надруковано)^[169].

Дослідження українського оригіналу «Договорів і постанов прав і вольностей військових...» переконує в тому, що це - надзвичайно важлива пам'ятка україн­ської культури, в якій більшою мірою, ніж у будь-якому іншому типологічно на­ближеному джерелі, знайшов відображення узус української писемно-літератур­ної мови початку XVIII ст, її лексичне і стильове багатство, зафіксоване койне правлячих кіл гетьманської України.

Басилъ Німчук