ІЗ ТЕКСТОЛОГІЧНИХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ НАД «ДОГОВОРАМИ І ПОСТАНОВАМИ ПРАВ І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКОВИХ...»
Віднайдення оригіналу писемної пам'ятки початку XVIII ст., яка за початковими словами запису на титульній сторінці отримала умовну назву "Договоры и постановлснА. хоча ширше знана як «Конституція» Пилипа Орлика, є важливою подією не лише для дослідників історії України, істориків-правознавців, культурологів, а й для лінгвістів, насамперед з огляду на можливість розширення емпіричної бази історико-мовознавчих студій.
Документ створено 1710 р. у молдавському місті Бендери за складних політичних умов: поразка українських і шведських військ під Полтавою і смерть гетьмана Івана Мазепи, пошуки політичної й військової опори у відстоюванні незалежності України, необхідність зміцнення підупалих у середовищі козацтва визвольних ідей були тими спонуками, якими керувалися творці цього документа. Ці чинники відбилися на змістових складниках тексту, його структуруванні та загальній тональності. Цим зумовлене і введення до тексту розлогих історичних екскурсів, покликаних сформувати визначальну ідеологему документа - історичну закономірність буття України як самостійної й непідлеглої держави. Для цього необхідно було посилити позитивну оцінку минувшини українського козацтва, утвердити думку про можливість і неминучість кращого майбутнього українського народу. Такі настанови творців «Договорів...»[170], попри правову зорієнтованість пам'ятки (виклад засад суспільного устрою України, прав і обов'язків громадян тощо), спонукали їх і до обґрунтування морально-етичних основ буття соціуму, використання оцінок і суджень, які зробили текст синтетичним, із використанням ознак ділового (юридичного і літописного жанрів), публіцистичного й художнього стилів.
Зміст джерела є виразно українськоцентричним, оскільки з перших рядків підпорядкований обґрунтуванню історично закономірної події - утвердження незалежної України, непідлеглої сусіднім державам.
У тексті проступає виразне прагнення охопити чітко сформульованими правовими положеннями різні сторони буття соціуму: віра і церква (православна східного обряду з кінцевою метою встановлення єдиновіря. недопущення поширення чужої віри, відновлення втраченої помісності й прямого підпорядкування Константинопольському престолу); політичний устрій (військова республіка з відповідно ієрархізованою структурою та формами управління); засади й правила судочинства, права та обов'язки представників різних верств та ін. У «Договорах...» передбачено реалізацію моделі справедливого суспільного устрою з виразною підтримкою незахищених членів соціуму (вдів, сиріт, старих козаків), шануванням заслужених перед громадою і військом козаків і старшин, демократичними формами обрання (делегування) керівників різного рангу як основи устрою держави, обмеженням авторитаризму в діяльності чільників козацької держави, насамперед, гетьмана і полковників. Показово, що стосовно гетьмана домінує визначення обов'язків, а не прав (зокрема, як обов'язок окреслено настанову піклуватися про підданих), із промовистим наголошенням на обмеженні можливостей одноосібно здійснювати судочинство чи використовувати кошти громади та ін.Пам'ятка дає змогу змоделювати ієрархію актуальних на час її створення національних, державотворчих і соціальних проблем, на розв'язання яких вона спрямована, і водночас виявити націлені в майбутнє державницькі ідеї; тому вона об'єднує минуле, актуальний для її творців час і перспективу майбутнього.
Пам'ятка невелика за обсягом - усього 21 сторінка скоропису (почерк розбірливий, з бароковим оздоблювальним написанням окремих літер; надрядкове написання літер, частин слів та окремих слів; титли, інші діакритичні знаки; числа позначено літерами; описки поодинокі). Попри невеликий обсяг оприявнений оригінал є особливо цінним для мовознавців, оскільки розвіює сумніви й припущення щодо відповідності відомих з середини XIX ст. копій автентичному текстові; адже дотепер лінгвісти послуговувалися лише копіями і на їх підставі робили висновки про мову пам'ятки.
Можливість спиратися на оригінал пам'ятки, а не на копію, завжди зміцнює позиції дослідників, нерідко уповажнює на уточнення висновків, сформульованих на підставі копій, у чому переконує, зокрема, зіставлення копії «Договорів...» з оригіналом. Так, відома копія, яку оприлюднив М. Маркевич 1842 р.[171] і яку повторно надрукував О. Бодянський 1859 р.[172], засвідчує низку відмінностей порівняно з оригіналом, що впливає на оцінку мови аналізованого тексту загалом. Зауважимо, що відмінності між копією та оригіналом у відтворенні мовних особливостей вимагають спеціальної докладної студії з укладанням повного реєстру розбіжностей та поясненням причин їх виникнення; наразі наведемо (для прикладу) найважливіші наслідки дегресії переписувача (переписувачів?) під час копіювання пам'ятки.1. Важлива відмінність між оригіналом і копією, зауважувана при першому ж ознайомленні, зумовлена зміною графіки - скоропису на стилізовану під старовину (нагадує півустав) гражданку; ця зміна вивела копію пам'ятки з кола джерел для дослідження української палеографії, зокрема, традицій письма державно-канцелярського діловодства, яке в Україні мало свої виразні особливості[173]. Водночас помітним є пристосування копії до російської писемної мови середини XVIII CT
2. У копії значно ширше, порівняно з оригіналом, використано графему ъ у кінці слів.
3. Деякі з типових для української мови граматичних форм оригіналу в копії замінено церковнослов'янськими чи російськими. Зокрема, у багатьох словоформах закінчення родового відмінка однини прикметникового відмінювання -ого заступлено на -аго. святого[174] - святаго, славимого - славимаго, Храброго - Храбраго, Хмелницкого - Хмельницкаго, з полского - зъ польскаго, гетманского - гетманскаго, оного - онаго, Десятого - Десятаго та багато ін. В оригіналі флексію -аго використано лише у слові митрополитанскаго [престола митрополи- танскаго Кїєвского\, що, припускаємо, могло бути свідомо вмотивованим кроком авторів з метою створення піднесеного стилю документа завдяки використанню старослов'янської форми; насичення копії численними формами з -аго зневи- разнило цю стилістичну ознаку; в оригіналі відчутно переважають словоформи з флексією -ого, значно рідше зафіксовано словоформи з -его, що зберігало сліди традиції передання м'якості попереднього приголосного (чіего, нашего, всего, давнего, лишнего', форма подскарбего - неадаптоване запозичення з польської зі збереженням граматичної ознаки).
4. Розширено коло випадків написання дієприкметників з подвоєнням: утысненый - утысненный, стверженыхъ - отверженныхъ, розмноженыхъ - размноженныхъ, незавоеваный - не завоеванный, именованый - именованный і под.; зворотних виправлень - коли словоформа в оригіналі мала -////-. у копії передана з -η-, - не виявлено.
5. У багатьох випадках у копії м'якість приголосних позначено за допомогою ь (вольностей, формальною, енеральными та ін.), хоча цю графічну постанову реалізовано непослідовно (в копії: велможностъ)', в оригіналі в групах приголосних усередині слів відсутні графічні сигнали м'якості приголосних (за допомогою ь) у тих позиціях, в яких пізніше в українській графіці усталилося передання м'якості (несмертелною, войско, водными та ін.); стосовно написання в оригіналі мститель, Случь, отколь, внутрь, справедливость, страсть, оттоль, тяжесть, з полъ, пашенъ, гребель, вѣрность та деяких ін. відзначимо, що ь може сигналізувати як про м'якість попереднього приголосного, так і про традиційне написання ь у кінці слів. Відсутність ь у сполукахл + приголосний могло відбивати локальну вимову л без пом'якшення у зазначених позиціях, поширену в сучасних українських діалектах[175]; в окремих словоформах м'якість попереднього приголосного перед голосним традиційно передано за допомогою і (вызволіоных).
6. Чимало словоформ, по-різному поданих в оригіналі та в копії, віддаляють відповідні словоформи в копії від типових українських, зближуючи їх із церковнослов'янськими і/чи російськими, напр., заміна повноголосної форми nεpε∂ на неповноголосну пред, человѣкъ на человѣкъ, стороне на стараніе, печати) на печатію, любовъ на любовь (якщо навіть урахувати поширене в пам'ятках цього періоду непослідовне вживання ъ і ь у кінці слів, то все ж написання любовь у копії наближує словоформу не до типово українського звучання зі стверділим приголосним, а до російського зі збереженням м'якості) та ін., а виправленняр на р' (порядокъ на порядокъ, смиряетъ на смиряетъ, распоряженія наряспоряженя) зневиразнює важливі для історичної діалектології свідчення про ареал ствердіння фонеми /рЧ в українському континуумі[176] [177]. 7. Копіїст не зберіг низки літер, використаних у рукописі в багатьох словоформах, зокрема, замінено W на початку слова (kV/и. У^тца, ∖JJmβaεaMiι, Отчизны); z, яку в оригіналі часто вжито на початку, рідше — всередині слова (ζ'ΐοε. z∏aκu, za, в ZOMucnax, ZHθ4uε, z [наяснѣйшымъ королемъ], Mazena)', в оригіналі відтворено графічну неусталеність написання тих самих словоформ (z - з, зъ. Войско Zanopo3κoε і Запорожское та ін.); у копії уніфіковано передання звука «н» літерою н, якій в оригіналі відповідають кирилична та латинська літери (останню використано в написанні багатьох словоформ). Зазначимо, що точність передання графіки оригіналів є важливою для з'ясування історії графічних і загалом мовних пріоритетів і норм староукраїнської мови. З цього погляду лінгводжерелознавча цінність віднайдення оригіналу аналізованої пам'ятки є беззаперечною. 8. У копії допущено низку описок (велможный - волъможный, Дванадцятого - Дванатцятого, за соизволеніемъ - за изволеніемъ), заміни маркерів граматичних форм (во Троицы - въ Троицѣ), пропуски елементів тексту, що провокує граматичну неузгодженість і порушує змістову цілість висловлювання (яко всяких в Отчизнѣ и в войску 7апорожскомъ порядковъ - 9 арк. зв. ориг; яко всякихъ въ отчизнѣ Запорожскомъ порядковъ - 15 с. копії); зазначимо, що в оригіналі описки трапляються лише в окремих випадках (сяла замість села, пропуск частини слова без надрядкового позначення неповного написання городой замість городской \и сѣлской] - обидва випадки на 10 арк. зв.). Зрозуміло, що аналіз мовних особливостей пам'ятки, підґрунтям якого слугувала копія, дещо змінена супроти оригіналу, хоча й дає чимало відомостей про українську писемну мову початку XVIII ст., проте зумовлює мимовільні неточності, невиправдані припущення в оцінках мови досліджуваного тексту, що може вплинути на загальну характеристику мови відповідної епохи. Зокрема, коментуючи адаптування переписувачем тексту «Договорів...» 1710 р. Цінність «Договорів...» як пам'ятки української мови є незаперечною, оскільки в ній відтворено взаємодію різних мовних кодів і течій, які формували строкату й водночас органічну цілість української книжної мови XVI-XVII ст. в її офіційно- діловому різновиді. В її структурі відбилися зміни, яких зазнавали і писемна традиція попереднього періоду, і церковнослов'янська (з відчутним проникненням народних розмовних елементів аж до свідомого перекладу українською мовою окремих текстів, як ЧетьіМінеї 1489, Пересоптщького Євангелія 1556-1561 рр.), і діалектно диференційована народна мова та впливи інших мов, насамперед польської, латинської, російської. Тому кожен такий текст, окреслений у просторі й часі, є цінним інформаційним надбанням, оскільки відтворює співвідношення інтенсивності впливу різних джерел, забезпечує лінгвістичні студії надійними свідченнями про еволюцію мови у визначених локусі й хроносі. «Договори і постанови прав і вольностей...» - це пам'ятка ділового стилю, що виявляється насамперед у структуруванні тексту (виділення преамбули і заключної частини, сегментування основного тексту на розділи); у використанні поширених у тогочасних ділових документах усталених мовних формул, типів титулування згадуваних осіб; в окресленні хронотопу подій; у доборі типових для пам'яток цього жанру граматичних, лексичних, фразеологічних і синтаксичних засобів; у моделюванні сегментів тексту в межах складних надреченнєвих об'єднань, періодів, розділів; у долученні до тексту позамовного атрибуту - печатки. Зі змісту тексту (перша й остання сторінки) відомо, що його як правовий документ ухвалено за відповідних до традицій обставин 5 квітня 1710 року в Бендерах; Дѣялося въ Бендерѣ року αψί апрѣля ε дня', місце цієї події Бендеръ згадано ще двічі. Отже, час і місце легітимізації документа державної ваги чітко визначені. Для забезпечення просторової віднесеності подій (а відтак - надання документові переконливості й значущості) вживаються топоніми, насамперед назви держав, а також похідні - відтопонімні деривати, що релятивно посилюють присутність відповідного топоніма. Зокрема, для позначення території України використано кілька структурних варіантів власних назв, які часто супроводжуються сталими поширювачами: в Україну, на Україні, отчизны Малороссийской, отчизну н[а]ту Малую Россію, Малую Россію отчизну нашу, в Малой Poccii', функцію ідентифікації виконують також неонімні одно- чи багатокомпонентні еквіваленти о(Х)тчизна та Отчизна наша, а також поширену конструкцію отчизну милую матку н[а]шу: серед похідних від базових топонімів використано городамъ украинскимъ, українскіе городы, N(n)apo∂b М(м)алороссийский, Обывателей малороссійских, синовъ малороссийских. Сусідні й віддалені держави та пов'язані з ними поняття в тексті згадуються значно рідше: Γ[ocy]∂[a]pcmβo Московское та еквівалент Москва (От Москвы пополнено), похідні от московского подданства, от поссесіїмосковской', зафіксовано також повелителей российских, хоча твірна основа - топонім Росія - у тексті не згаданий; серед інших держав названо: От Рѣчи Посполитой Польской і похідне утворення власть полска', з Панством Крымским', от Баяснѣйшой Порты', про присутність у полі зору авторів тексту ще однієї держави сигналізують відтопонімні похідні та антропоніми-маркери: пособіемъ наяснѣйшого короля его милости шведского несмертельної! и вѣчнодостойной памяти Кароля Десятого, короля его милости шведского Кароля Дванадцятого. Топографічної конкретності текстові додають інші топоніми та похідні від них - назви міст, територій і пов'язаних з ними різноманітних реалій, понять: городъ столечний Кіевъ, городъ Терехтомировъ, городъ Перевалочную зъ городомъ Керебердою, фортецу Кодацкую, перевозъ Переволочанскій, аж по самый Очаковъ, полк Полтавский, полкомъ Гадяцкимъ, сотнею Шептакувскою, добрами Почеповскими и Оболонскими', цьому ж слугують і гідроніми Дніпро (у Днѣпру, на Днѣпрѣ), Ворскло, Случь; загальну просторову орієнтацію передають і назви козацьких формувань Войско 2апорожскоє Городовое и Низовое, от Войска 2апорожского Низового у Днѣпру. Час і простір актуальних чи згадуваних подій релятивно передають антропо- німи: [чрез] Болеслава Храброго, Стефана Баторія, [памяти} Кароля Десятого, Кароля Дванадцятого, Богдан Хмелницкий, Іоан(н) Mci3(z)εna, Филипп Орлик, Константиномъ Гордѣенком. Використаний у тексті онімний ряд окреслює просторові координати подій в Україні (центральноукраїнський ареал) і за її межами (Польща, Росія, Порта, Крим, Швеція), а також межі часові - від 40-х років XVII ст. до 1710 року, хоча ретроспективно відтворено часовий проміжок, який відповідав уявленням про народъ валечный стародавный козацкий прежде сего именованый казарскій, така визначеність хронотопу є важливою ознакою тогочасних текстів ділового стилю. Зорієнтованість на книжний стиль виражена за допомогою типових для ділового (дипломатичного) стилю формул (мѣетъ быти вѣчне: вѣчними часы ‘на віки вічні'; договорено и постановлено: наяснѣйшого...короля: правъ и волностєй), близької до формульної усталеності описової варіативної конструкції на позначення України (W[т]чизну милую матку н[а]шу), яка насамперед змістом і специфічним інверсованим порядком слів створює піднесеність висловлювання. Припускаємо, що елементами з виразними ознаками високого стилю текст насичений свідомо, з огляду на суспільну значущість документа і важливість самої події. Звідси - широке залучення спеціальних мовних засобів, які частіше використовуються для створення високого стилю, загальної піднесеної тональності пам'ятки і, ймовірно, не були притаманні поточному мовленню чи творили його віддалену периферію. Це стосується, зокрема, означень-епітетів (неотволочная потреба; без душегубной завѣсти и вражды і под.), які часто введено у поширені ампліфіковані структури (пилное и неусыпное око; несытою по- жадливостю; желаючи усерднымъ желаніемъ; человѣкъ значныи и гаслужоныи маетный и благосовѣстный; бѣднымъ убогимъ; за крывды и тяжести людскіе; нелицемирный и нелицезрителный декретъ і под.), інверсованого чи змішаного порядку елементів синтаксичних сполук (о вѣри с[вя\той православной восточного исповѣданія; столицѣ апостолской Константинополской; кагановъ козарскихъ; волностей войсковых; Костеломъ Рымским; добродѣтелми б\о\гословскими; народъ валечный козацкий та ін.), зрідка - порівняльних конструкцій (яко кринъ [‘лілія'] в тернії процвѣтала) та перифраз (декретом смертелнымъ прикрили) [=‘поховали покійника ]. Важливими у цьому ряду мовних засобів є малопоширені короткі форми прикметників (моценъ, воленъ, силенъ [будеш]), широке використання нестягнених форм прикметників, займенників та іменників (городовіе, енералнії (-ые), на которы(і)е, якіе(ї), публичные (-ую), тая, тое, такую, всякые, сее, якая, козачин, осиротѣлые, людскіе, приватньїї, домовьії, значимі. маетньїї, полковьії, квітну- чую, судія, беззаконія, помощію, намѣренія та ін.) на тлі помітно рідше вживаних стягнених (пошановане, панованя, отбуваня, успокоенемъ, прислухованя, нарушене та ін.), а також неповноголосні форми (впредь, превознеслъ). Формально виразні церковнослов'янські елементи, насамперед утворення з префіксами со- (сопряглъ, соименитымъ, согласуючися), воз- (воздати, воздаючи, возноситъ, возбраняти), з компонентами един- (единомысліемъ), само- (самовластно, самовластіемъ, самодержавную владзу), творення слів складної будови (в малолюд- ствії, всеконечнѣ, вышъреченныхъ, властолюбныхъ) так само надають текстові урочистості. Церковнослов'янський струмінь тексту посилюють цитати, перифрази зі Св. Письма. Такий інтертекстуальний зв'язок виявлено в преамбулі (Во имя ∖X'mιιa и С[ы]на и C[вя]того Д[у]ха Б[о]га во Тройцы С[вя]той славимого) та фінальній частині (Такъ мнѣ Б [о]же помози непорочное сіе Е[ван]геліе и невинная страсть X[pucmo]βa), чим створено рамкоподібну композицію тексту як цілості. Всередині тексту такі включення непоодинокі, різного обсягу і точності передання про- тотексту; сучасним читачем вони сприймаються як органічні складові структури пам'ятки, як характерна ознака мовлення тогочасної освіченої верстви, для якої Псалтир та Часослов, як правило, були настільними книгами. За структурою такі включення є цитатами чи близькими до цитованих текстів фрагментами, порівн.: Г[оспо]дъБ[о]гъ крѣпкій! и силный во бранех (арк 5. пам'ятки) і кто есть сей ц[а]ръ славы; г[оспо]дъ крѣпокъ и силенъ, г[оспо]дъ силенъ въ брани (вірш 8, псалма 23). Див. подібні фрагменти тексту пам'ятки різного обсягу: дивный и непостижимый в судбахъ своихъ Б[о]гъ милосердный в долготерпѣни пр[а]ведный в казни яко всегда от початку видимого сего свѣта на пр[а]вдномъ правосудія своего мирилѣ (арк. 3); славимый во вышныхъ той же пр[а]вдный судія Б[о]гъ (арк. 3); недомыслимый и непонятый в правосудіе своемъ Б[о]гъ (арк. 3); неизслідованыі судбы Божії. Ці міжтекстові паралелі доповнюють усталені словосполучення, які своїм походженням сягають християнської культури (сколко Б [о]гъ силы и розуму пошлет: дай Б[о]же і под.), що так само посилює загальну піднесеність, урочистість тексту. Цій же меті підпорядковане вживання розлогих синтаксичних конструкцій (проповідію е[ван]г[е]лскою в віри святой католической просвіщенна и змоцнена быти удостоїлася)', творення словотвірного гнізда з вершиною віра та усталених словосполучень з цією лексемою (единовірія, гловірію. іновіріемъ, едина віра православная)', добір лексики з виразними церковнослов'янськими ознаками (низвергаетъ, порабощаетъ, з оным, на оных, промыслами, наміренія, помощію, беззаконія та ін.). Зауважимо, що наближеність до високого стилю, передусім до традиції проповіді, найвиразніше простежується в першому розділі пам'ятки, який присвячено питанням конфесійного життя України. Серед ознак, які становлять особливу цінність для пізнання історії питомих для української мови елементів, найважливішими в пам'ятці є: - відсутність переходу давніх о, е в і у новоутвореному закритому складі (под ‘під', толко, подвод, войсковые, особъ, вірностъ, споєних таін.), майже послідовно в закінченнях -ов, -ев (напоевъ, кормовъ и датковъ, проводниковъ, тяжаровъ, проступковъ, докладовъ, урядовъ)', - м'який ц' у словоформі границях', - твердий р у словоформах смираетъ, цесар·, - варіювання словоформ зі збереженням м'якості окремими шиплячими та їх ствердінням, про що сигналізує наявність чи відсутність зміни наступного голосного е, порівн.: нашего, продажею на тлі словоформ чого, преречоный, нашой, наяснішого, Божой, для болшой (вищий ступінь порівняння) та ін.; - асимілятивна зміна у сполуці жск > зк, виявлена непослідовно Войско (!)3апорожское (ЗО випадків) і (!)3anopo3κoε (8 випадків); - розвиток давньої сполуки *dj переважно як ж (ствержаю, утвержается, потвержена, высвобоженю, освобоженемъ, осажувати, нагорожено, роспо- раженя, впроважено не принужаючи та ін.), у нечисленних похідних від основи езд- як дж з асиміляцією попереднього з (выежджыхъ, выежджіе, переежджаючий) та як жд у церковнослов'янізмах (принуждено, прежднъп, поврежденія)', - засвідчена словоформа раздрушати з нетиповим (неетимологічним) д є показовою щодо використання в аналізованому тексті народнорозмовних джерел; такі фонетично трансформовані лексеми відомі й у сучасних південно-західних діалектах[180]; - виразною ознакою впливу розмовного мовлення можна вважати і фонетичні риси - відсутність звичного ініціального голосного ([Освобождает, [#]л/ѣетиъ быти), стягнення у слові наясніший (з найясніший), що входить до часто вживаної формули титулування; - у називному відмінку однини іменників середнього роду зафіксовано альтернативні флексії різної генези: - 'а (графічно -я) (пониженя, стояня, помешканя, кошеня, збираня, гаченя, совітованя, постановленя, нищеня і под.), -є (нищене, сотновлене, потвержене)', остання, підтримувана польським впливом, відома в деяких сучасних південно-західних і західнополіських говірках [АУМ II: карти 183, 184]; - флексія и в родовому відмінку однини іменників давніх ї-основ: з уближенємь честы гетманской; до первобытной областы; зъ власты духовной; без платежи ярмарковой', - у називному відмінку множини іменників давніх ό-основ, які в однині мають суфікс -ин, зафіксовано флексію -в. люде[181] [182]; - у прикметниковому типі відмінювання (прикметники, дієприкметники, займенники) помітно переважають нестягнені (членні) форми (маетные, подданскіе, войсковые, приватної, енералная, ярмарковые, убогіе, малую, домовую, належачеє, резидуючіе, потребуючіе, изобылуючую, поприсяжньїї, который гбытечные, тые, самые, якіе, многіе, сії, сіе, тая)', стягнені форми вживаються зрідка (єдина, обыкла, захованні, содержаны)', - послідовно вживається форма давального відмінка займенника себѣ 'собі', хоча в пам'ятках цього періоду відома варіантність себѣ і собі (вірші Климентія Зіновіїва); - інфінітив має лише фіналь -ти (mu-ся) (привлащати, радити, двигати, насильствовати, управляти, позволяют, рвати; старатися, проповѣдатия)', - дієслівний формант -ся вжитий у постпозиції (удалося, держится, старатись та ін.), за винятком одного випадку (ся въ себѣ мѣютъ)', форм із формантом -сь не зафіксовано; в окремих випадках, насамперед у клішованій формулі, семантика "зворотності дієслова формально не презентована (договорили [замість договорилися} и постановили)', - народнорозмовні форми майбутнього часу (належатиметъ, старатиметься)', - дієслівні форми на -но (возвращено, нагорожено, пополнено, свобожено, предложено, обогащено)', - збереження -л (без типової для української мови зміни л > в) у формах дієслів 3-ї особи однини минулого часу (наказалъ, смирилъ, понизилъ, поспособствовалъ, воздвигнулъ та ін.); - переважання в дієсловах і похідних від них іменників суфікса -ова- (тріумсровати, УУтправовати, отправоватися, шановати, консервованій, гнайдоватися, суплѣковати, панованя, груїноване, совѣтованя, удоволствованіе) на тлі поодиноких словоформ з -ува- (усилувало, отбуваню)', - окремі синтаксичні конструкції, як-от: прийменник за + іменник у родовому відмінку избрали себѣ волными единостайными голосами за гетьмана (досі відома в українських старожитніх діалектах [АУМIII, част. 4: 182-183] як альтернатива поширеній конструкції безприйменникового орудного избрали гетьманом', під (сей час) - як альтернатива у (сей час). Базовий склад лексики пам'ятки - власне український словник, що має глибоке слов'янське коріння, широкі ареали побутування, а тому добре знаний і сучасному носієві української мови. Тематично це різноманітна лексика, хоча з огляду на зміст і спрямування тексту в ньому використано назви осіб за соціальною, функціональною та іншими ознаками, назви дій, процесів, станів, загальновживану лексику, напр.: потреба, неситою, небожчика, випровадити ‘звільнити', підвередити, надвередити ‘підважити', помста, ухилятися, братерства, обовя- зана, пагуба', фіксування в пам'ятці окремих лексем і значень видається особливо цінним з огляду на їхню часову маркованість у сучасній мові (як худоба ‘майно' - ZO всей худобы лежачої! и рухомої! ‘з усього майна', в худобах своих ‘зі своїм майном'13, подсусѣдокъ ‘безземельний селянин, який живе у чужому помешканні', дозор ‘догляд за чим-небудь' - в своемъ дозорѣ л/ѣлъ; для дозору скарбу войскового) чи й невідомість або спорадичне уживання у сучасних джерелах (як ⅛3i> ‘риболовна загорода' - не позволяючи ѣзовъ там на Днѣпрѣ от Перевалочной внизъ забивати и строїтиД леда ‘будь-який'). На народний струмінь як домінанту серед різних джерел мови пам'ятки вказують і словосполучення в вину попастися ‘завинити', погодный час ‘слушна година', свіжо тепер ‘недавно' та ін. Привертає увагу вживання тавтосемантичних і синонімічних словосполук, які за природою не відрізняються від ампліфікаційних рядів, напр.: отторгненных и одойшлыхъ селъ; а кому належит войсковые добра и маетносты держат; корреспонденцій листовныхъ; въ своемъ завѣдованю и шафунку; во всѣхъ пунктахъ, комматах и періодахъ (про розділи документа) та ін.; інколи в тексті подано тлумачення слів (кагана то ест князя козарского); це виказує прагнення авторів до порозуміння з потенційними користувачами тексту і водночас є реалізацією типових тогочасних настанов на високий стиль. Виразною ознакою мови українських пам'яток XVI-XVII ст. є запозичення з інших мов, насамперед польської, яка згодом поступово втрачатиме на інтенсивності, поступаючись місцем іншому джерелу - мові російській. І польська, і російська були не лише джерелами впливу за рахунок власних ресурсів, а й посередниками у впливах інших мов, хоча останні в різні епохи могли впливати на українську мову безпосередньо, через осередки освіти, поширення й переклади текстів та ін. Запозичені елементи не тільки задовольняли номінативну недостатність (реальну чи уявну) української мови, а й слугували тим додатковим ресурсом, звідки, в разі потреби, можна було брати відповідні до типових потреб тексту стилетвірні засоби. Зорієнтованість на високий урочистий стиль щодо використання запозичень особливо помітна за умови значного насичення тексту іншомовними елементами чи використання іншомовних еквівалентів поширеним питомим елементам. З цього погляду «Договори і постанови...» репрезентують тип текстів з високим ступенем насичення запозиченнями; причому, найбільше виявилося латинських, польських і церковнослов'янських елементів; помітно менше - власне російських і лише окремі - тюркські (каган, козак), німецькі (без фолги ‘без пільги, послаблення'), італійські (компанія ‘військові дії') елементи. Польський вплив простежується на морфемному та лексичному рівнях. Так, наслідком польського впливу є відчутне розширення кола прислівників з фінальним -ε, що було зумовлено як перейманням польських прислівників на -ε, так і на- [183] [184] данням питомим українським елементам цієї фіналі[185]: слушне, неслушне, публічне, годне, уставничнє, сполне ‘спільно', доброволне, особливе, совокупне, свободие, вѣчне і багато ін. Окремі структурно близькі до питомих українських лексем словоформи (найчастіше спільнослов'янської генези) зберігають виразні структурні (фонемні, морфемні) маркери, типові для польської мови: владза ‘влада', далеце ‘далеко', жадныхъ ‘жодних', умыслне ‘навмисно', належиты ‘належний', теды, тылко, до остатнего, оборонца ‘оборонець' (назив. відм. одн.), поважене, частокротне та ін. Широким є коло лексичних полонізмів, окремі з яких використано неодноразово, що посилює загальне насичення тексту такими елементами; це, зокрема: валечный [народъ] ‘войовничий', ведлугь ‘відповідно до', кгды ‘коли', же ‘що', заховаєш ‘збереже', zaxoβauε [повинностей своих] ‘дотримання, виконання', гбытечные ‘свавільні', ггола ‘зовсім', гдорожного ‘непристойного', клекротъ ‘скільки разів' і тилекрот ‘стільки разів', колвек ‘небудь', лечь ‘але, однак', малженскимъ [союзомъ] ‘подружнім, мнѣй ‘менше', наибарзей ‘найбільше', накупневъ (знахід. відм. одн.) ‘людина, яка дає хабар, здійснює підкуп', обрада ‘рада', овшемъ ствердження ‘звичайно, зрозуміло', освѣдчати ‘інформувати, представляти', [змов були тривалими в часі, супроводжувалися появою численних паралельних функціонально дублетних утворень з їхньою наступною конкуренцією та функціональним і семантичним розходженням. Зв'язок церковнослов'янської із сакральною сферою забезпечував їй стилістичну вищість порівняно із питомими українськими елементами, відтак - і можливість реалізувати орієнтири на високий стиль. Саме з церковнослов'янською традицією пов'язані використання барокової ампліфікації (несмертелной и вѣчнодостойной памяти: а своїм благоразумнымъ промысломъ, працами и отвагами: отвага- ми цѣлости правъ и волности: за нещисленіе отваги и военные кровавіе працы: для вѣкопомной имени своего памяти zocmaβumu), ускладненого словотворення (сопособственнымъ, непреламанную [оборону] і под.) та специфічного ускладненого синтаксису. Церковнослов'янський вплив, порівняно з польськомовним і латинськомовним, інтенсивніше виявлявся на рівнях словотворення і формотворення, а завдяки високій повторюваності цих формальних елементів зростала загальна присутність маркерів церковнослов'янської мови в пам'ятках. Наведений короткий огляд мовних ознак «Договорів і постанов прав і вольностей військових...» 1710 р. демонструє значну евристичну цінність віднайденого оригіналу пам'ятки. Серед загальних характерних ознак мови цього тексту виокремлюється передусім висока варіантність на фонетичному й граматичному рівнях, розвинена синонімія номінативних засобів, ускладнений синтаксис. Усе це відтворює той динамізм структури, в якому українська книжна мова перебувала на порубіжжі XVII- XVIII ст., пошуки авторами прийомів досягнення довершеності тексту. Формальна багатоманітність, варіантність зумовлена взаємодією різних джерел - питомих і зовнішніх, що були наслідком інтенсивних тогочасних міжмовних і між- культурних контактів українців, а також внутрішньою жанровою і стильовою розгалуженістю української писемної традиції. Кореляцію цих двох основних факторів - різності джерел і стилістичних настанов творців тексту - відображає текст «Договорів...». Виразну стилістичну, текстотвірну зорієнтованість виявляють клішовані та ампліфіковані сполуки, інтертекстуальні сегменти, перифрази, цілеспрямований добір лексики. Виявлені в тексті маловідомі і рідковживані номінативні одиниці, фонетичні й граматичні ознаки, які мають продовження в сучасній українській мові, зокрема, в діалектах, підносять значення пам'ятки як джерела інформації про історію української мови, дають змогу удокладнити характеристику мовних процесів початку XVIII ст. Маємо підстави стверджувати, що відкриття й оприявлення рукописного оригіналу пам'ятки створює підґрунтя для нового етапу її вивчення. Список умовних скорочень АУМ - Атлас української мови. - Т. I-III. - K., 1984-2001. Грінч. - Словарь української мови / Упор, з додатком власного матеріалу Б. Грінченко. Т. 1-4. - K.. 1907-1909. ЕСУМ - Етимологічний словник української мови: У 7 т. / За ред. О.С. Мельничука. - Т. 1-5. - K.. 1982-2006. ЭССЯ - Этимологический словарь славянских языков: Праславянский лексический фонд / Под. ред. О.Н. Трубачева. - M., 1974. - Т. 1-. Тимч. - Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV-XVIII ст. - Кн. 1-2 / Підгот. В.В. Німчука. Г.І. Лисої. - K., 2003. Павло Гриценко