ДЖЕРЕЛА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА В ЗУНР
Христина Василівна Перепелиця
аспірант кафедри історії держави, права та політико-правових учень Львівського національного університету
імені Івана Франка (м. Львів)
На західноукраїнських землях 1 листопада 1918 р.
було утворено Українську державу, яка 13 листопада 1918 р. отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка. 22 січня 1919 р. Західноукраїнська Народна Республіка об’єдналася з Українською Народною Республікою в єдину Українську соборну державу.Західноукраїнська Народна Республіка (далі ЗУНР) створила власні законодавчі та виконавчі органи влади, правоохоронні органи та збройні сили. Парламентом стала Українська Національна Рада та урядом - Державний Секретаріат. Українською Національною Радою було прийнято низку законів та розпоряджень, що регламентували діяльність усіх галузей державного життя. Лінія побудови держави на правовій основі була продовжена керівними колами ЗУНР і під час Злуки ЗУНР і УНР, яка передбачала поступову уніфікацію законодавства ЗУНР і УНР та створення єдиного українського законодавства. Після втрати території, боротьба за Українську державу продовжувалась виключно дипломатичними методами. За межами України були створені закордонні українські урядові структури, які до останнього дня існування держави вели дипломатичну та нормотворчу діяльність [1, с.155-162].
13 листопада 1918 р. УН Рада прийняла “Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії”, який визначав конституційні основи новоутвореної держави [2, с. 45-46]. Було визначено назву держави - Західноукраїнська Народна Республіка, основи державного та суспільного устрою, територію, державні символи. В ЗУНР були прийняті законодавчі акти, що стали правовою основою для діяльності державного апарату: “Тимчасовий закон про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республики”, “Про доповнення УН Ради підпоручниками українських повітових і міських організацій міст”, розпорядження “Про державу адміністрацію ЗУНР”.
Доповнена після листопадових виборів 1918 р. УН Рада в кількості 150 осіб зібралась на початку січня 1919 р. у Станіславі, де прийняла низку важливих для управління державою законів: “Про Виділ УН Ради”, “Доповнюючий статут УН Ради”та “Закон про спосіб оповіщення законів і розпоряджень”. Було утворено Виділ УН Ради в кількості дев'яти осіб, а десятим його членом став Президент УН Ради. Виділ виконував функції колегіального глави держави.На території ЗУНР, згідно з Постановою Української Національної Ради, у галузі цивільного, кримінального і процесуального права використовували австрійське законодавство, якщо воно не суперечило цілям Української Держави. Державна влада ЗУНР вважала австрійське законодавство одним з основ забезпечення стабільності в державі до часу ухвалення власних нормативних актів.
Основним юридичним актом, який регулював кримінальні відносини в ЗУНР, був австрійський кримінальний кодекс 1852 р. Цей нормативно-правовий акт був результатом тривалих кодифікаційних робіт в галузі австрійського кримінального права. У процесі його розробки австрійські законодавці брали за основу попередні нормативно-правові акти кримінально-правового характеру, зокрема кримінальні кодекси 1786, 1803 рр. [3, с. 116-117; 4. с. 16-17]. Після активної законотворчої роботи у сфері регулювання питань кримінального права у 1852 р. було затверджено новий Кримінальний кодекс (Загальний кримінальний кодекс Францишка-Юзефа), який не впроваджував значних змін порівняно з кодексом 1803 р. Він був чинним у Галичині і Буковині в складі Австрії та Австро- Угорщини, а після її розпаду був основним кримінальним законом у Галичині аж до введення там польського Кримінального кодексу 1932 р. У Кримінальному кодексі 1852 р. замість попереднього поділу на злочини і тяжкі поліцейські проступки впроваджувався новий поділ на злочини і проступки. Кодекс складався з 532 статей та поділявся на дві частини: 1) Про злочини (статті 1-232) і 2) Про проступки (статті 233-532) [5, с.60]. У Кримінальному кодексі 1852 р.
уже не було процесуальних норм, його було доповнено злочинами з використанням друкованого слова, дещо розширено межі необхідної оборони, зменшено кількість злочинів, за які передбачалися покарання у вигляді смертної кари. Кодекс 1852 р. складався із загальної та особливої частин. Загальна частина містила 5 глав: підстави кримінальної відповідальності, неосудність, підстави відповідальності за злочини вчинені за межами держави, судимість, види покарань. Особлива частина передбачала відповідальність за 10 основних складів злочинів: проти держави, державних органів, проти особи, особистої безпеки й свободи людини, проти честі й гідності особи, приватної власності, лихварства, нечесної конкуренції та проти моралі (статеві злочини). Злочином визнавали свідоме вчинення суспільно-небезпечне діяння. Поняття злочину обов’язково супроводжували ознаки злісного наміру та усвідомленого бажання заподіяти зло щодо об’єкта посягання. Без цих ознак протиправні діяння трактували як проступки [6, с. 74-77].У загальній частині кодекс також закріплював перелік основних та додаткових покарань. До основних покарань належали: смертна кара, позбавлення волі (звичайне й тяжке), арешт (суворий і звичайний), домашній арешт, штраф і догана. Смертну кару було передбачено за особливо тяжкі злочини (вбивство). Її виконували через повішання або розстріл. Дане покарання було безальтернативним. До смертної кари не могли бути засуджені особи, що не досягли 20-річного віку. За інші злочинні діяння карали тюремним ув’язненням на різні строки - від шести місяців до одного року. За окремими такими злочинами тривалість ув’язнення була прямо пропорційна до характеру злочину і кількості обмежуючих обставин. За таких обставин ув’язнити можна було до п’яти, десяти, двадцяти років чи довічно. Позбавлення волі існувало у двох основних видах: ув’язнення звичайне й ув’язнення тяжке. Відмінність між ними полягала в тому, що тяжке ув’язнення завжди посилювалося несприятливими умовами відбування покарання. Кодекс передбачав такі види позбавлення волі: піст, тверде ліжко, одиночна камера, темниця [7, с.
7-9.].Кримінальний кодекс 1852 р. передбачав застосування арешту двох видів - звичайного і безумовного. Звичайний арешт передбачав позбавлення засудженого лише особистої свободи, без обмеження його в харчуванні за власний кошт, занятті певними видами діяльності. При безумовному арешті покараного позбавляли волі, а також таких пільг, як харчування за власний рахунок, його зобов’язували працювати, побачення з рідними йому надавали лише в присутності наглядача й розмова підлягала контролю.
Кримінальний кодекс 1852 р. передбачав також значну кількість додаткових покарань: конфіскацію, заборону проживання в певній місцевості, поліцейський нагляд, тримання в будинку примусової праці та деякі інші. Даний кодекс також закріплював пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, встановлював основні принципи призначення покарань, серед яких були: обов'язок суду при обранні покарання враховувати ступінь реалізації умислу, розмір шкоди, те, які саме обов'язки і права було порушено, а також деякі інші. Серед обтяжуючих вину обставин Кримінальний кодекс 1852 р. передбачав такі: сукупність різнорідних злочинів, повторність чи сукупність однорідних злочинів, повторне вчинення злочину (рецидив), втягнення інших осіб у злочин, характер дії (виконавець, організатор), кількість співучасників. Обставини, що пом'якшували вину, поділяли на дві групи: перша стосувалася самого злочину (замах; незакінчений замах; добровільна відмова від заподіяння більшої шкоди), друга - особи злочинця (недосягнення злочинцем 20-річного віку; слабке мислення; позитивна характеристика до вчинення злочину; дія на підставі скрутного матеріального становища; явка з повинною; добровільне виказування інших співучасників та сприяння їх виявленню; намагання відшкодувати збитки; дія за намовою інших, із страху чи слухняності). Щодо тілесних покарань, то вони були офіційно скасовані в Австрії законом від 15 листопада 1867 р., однак в Галичині, як в складовій частині Австрійської монархії, продовжував діяти патент від 20 квітня 1854 р., 11-а стаття якого поряд з арештом і штрафом передбачала також побиття різками.
Ще на початку XX ст., у червні 1902 p., депутат від Рогатинського повіту (нині Івано- Франківської обл.) адвокат А. Могильницький вимагав з трибуни Галицького крайового сейму скасувати названий патент, посилаючись на поширення в Галичині сваволі з боку повітових старостів і галицького намісництва. Варто зазначити, що у встановленні виду покарання для обвинувачуваного важливою була роль судді. У таких покараннях як арешт і позбавлення волі, визначальними моментами був термін. Суддя конкретно визначав вид покарання і термін його відбування. Щоправда, важливим було питання політичного характеру, оскільки у Галичині більшість суддів становили поляки і, як правило, вид і термін покарання для польських засуджених визначали найгуманнішим, тоді як до українських засуджених застосовували суворий вид покарання. Кримінальне покарання не мало на меті виправлення злочинця, йшлося про його ізоляцію від суспільства, для якого він був шкідливим або небезпечним [8, с. 310-315].Австрійський кримінальний кодекс 1852 р. було доповнено низкою інших законів. Зокрема, у 1855 р. він був доповнений військовим кримінальним кодексом, який посилив відповідальність військовослужбовців за державні злочини. Серед законів, якими було доповнено кодекс 1852 p., можна виокремити такі закони: 1) від 24 жовтня 1852 р. про зброю; 2) від 27 жовтня 1862 р. про охорону особистої свободи; 3) від 17 грудня 1862 р. про друк; 4) від 25 липня 1867 р. про відповідальність міністрів; 5) від 6 квітня 1870 р. про охорону таємниці листування; 6) від 10 травня 1873 р. про бродяг; 7) від 4 січня 1903 р. про строки торгівлі хлібом, договори з іншими державами про видачу кримінальних злочинців та ін.. Незважаючи на видання багатьох законодавчих актів, що доповнювали кримінальний кодекс 1852 p., він в основному базувався на застарілому кодексі 1803 р., тому австрійські юристи вимагали перегляду багатьох його положень. Зокрема, вони вважали смертну кару середньовічним варварством, вимагали іншого врегулювання питання про відповідальність неповнолітніх.
За австрійським кодексом 1852 р. від кримінальної відповідальності звільняли тільки дітей віком до 10 років. За злочини, вчинені дітьми у віці 11-14 років, карали як за проступки, але за співучасть у таких діяннях старших осіб карали як за злочин. За проступки кодекс передбачав грошові покарання, арешт до шести місяців, тілесне покарання, заборону проживати в даній місцевості, конфіскацію майна тощо.Отже, основним джерелом кримінального права в ЗУНР був австрійський кримінальний кодекс 1852 р., який в низці кримінально- правових норм встановлював правове закріплення формальної рівності громадян перед законом, а також проголошував принципи законності, визнання особистих та політичних прав людини, проголошення свобод, недоторканності й непорушності приватної власності. Австрійський кримінальний кодекс 1852 р. в ЗУНР активно застосовувався судами щодо захисту приватної власності від злочинних посягань, особливо в роки польсько-української війни 1918-1919 рр.
Література
1. Тищик Б. Й. Західно Українська Народна Республіка (1918-1923). Історія держави і права / Б. Й. Тищик. - Львів: Тріада плюс, 2004. - 392 с.
2. Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920 / М. Лозинський. - Нью- Йорк., 1970. - С. 40-46.
3. Шуп’яна М. Ю. Кримінальний кодекс 1786 р. - перший кодифікований акт у галузі кримінального права Австрії / М. Ю. Шуп’яна // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали XVIII регіональної науково-практичної конференції (м. Львів, 26-27 січня 2012 р.). - Львів, 2012. - С. 116 - 117.
4. Шуп’яна М. Ю. Кримінальний кодекс 1803 р. - один із важливих етапів кодифікації кримінального права в Австрійській імперії / М. Ю. Шуп’яна //Актуальні проблеми прав людини, держави та правової системи: тези доповідей XI міжнародної студентсько-аспірантської наукової конференції. (м. Львів, 20-22 квітня 2012 р.). - Львів, 2012. - С. 16-17.
5. Кульчицький В. С. Державний лад і право в Галичині (в другій половині XIX - на початку XX ст.) / В. С. Кульчицький. - Львів, 1966. - 117 с.
6. Шуп’яна М. Ю. Поняття та види злочинів за австрійським кримінальним кодексом 1852 р./ М. Ю. Шуп’яна // Часопис Київського університету права. - 2013. - №1. - С. 74 - 77.
7. Шуп’яна М. Ю. Система покарань за австрійським кримінальним кодексом 1852 р. та практика їх застосування у Східній Галичині / М. Ю. Шуп’яна / Автореф. дис. канд. юрид. наук.12 00 01. - Львів, 2014. - 19 с.
8. Бойко І. Й. Кримінальні покарання в Україні (IX-XX ст.) : навч. посібник / I. Й. Бойко. - Львів : ЛНУ імені [вана Франка, 2013. - 408 с.