Боротьба київських козаків з магістратом за право шинкувати горілкою

У господарстві міста Київа шинкарський промисел багато важив. Ще за Польщі міщани набули собі право продавати горілку у своїх власних шинках. За це право міський уряд вносив (за привилеєм од короля Жигмунта р.

Очевидячки, шинкарство давало великий зиск, коли королі так під­вищували щорічні внески за надання цього права. Ніхто, окрім міщан, не мав права вживати шинкарського промислу, а замковий уряд допо­магав Київській Ратуші боротися проти потайного шинкарства.

Приєднання до Москви не зробило зміни у становищі шинкарського промислу в Київі. Як ми побачимо далі, царі московські затвердили привилеї міста, а що-до шинкування горілкою, то воно залишилося за магістратом, і щорічні внески встановлено було в 600 карбованців.

Але історичні події р. 1648 висунули на Україні на перший план козацькі верстви, а вони між иншими своїми революційними здобутками вважали і право шинкувати горілкою. У Київі оселилося трохи козаків, і вони протягом віку не хтіли були примирятися з привилеями київських міщан й за право вживати шинкарського промислу провадили уперту боротьбу з магістратом.

Факти, які дійшли до нас од XVlH віку, свідчать про те, що магі­страт чималою мірою поповнював свої прибутки прибуткам# від шин­карства. Отож, на загальні прибутки міста у 1720 р. — 4183 кар. 94 коп.» у 1744 р. 9411 кар. 59 коп., у 1754 р. — 7571 кар. 05 коп., припадало 67,5" о прибутків од продажу різних напоїв. І коли р. 1720 магістрат мав од продажу горілки 2765 кар. 64 коп., то у 1761 році він мав 5059 кар. 92’, _l коп. ’).

Тож і не дивниця, що магістрат так уперто дбав про те, щоб ніхто не перешкоджав йому в цьому промислі, а коли козаки не хтіли були погодитися з цим, то він провадив з ними рішучу боротьбу.

У наші завдання входить простежити цю боротьбу від часів Богд. Хмельницького й до відкриття Казенних Палат, себ-то аж доки горільчані одкупи Казенні Палати здали на умовах указу р. 1783.

Перший документ, що є в нашім розпорядженні про право коза­ків шинкувати горілкою на Україні, це універсал од гетьмана Богдана Хмельницького, якого він видав у Чигирині р. 1656 вересня 8. На цей універсал часто покладалося київське козацтво, коли захищало своє право шинкувати горілкою в м. Київі, як на перший, що ним дозволялося це шинкування. Стверджуючи лист полковника Київського на порожній пляц у м. Київі, виданий отаманові городовому Петрові Бутримовичеві, геть­ман пише: „притом пляцу, през пана полковника Кіевского данном, в певних своїх границах до полку Кіевского надлежащія позволяем вся­кую користь отбирати й напиткы для продажы в том держати, яко и всм козакы таким се промыслом бавять“ ²).

Але незабаром по цьому, київський магістрат добивсь, що цар затвердив привилеї, надані м. Київу за польських королів. Р. 1654 цар Олексій Михайлович затвердив привилеї м. Київа, які в головнішому зводилися до цього: київські купці мали змогу торгувати по всій Укра­їні різними товарами, не платячи мита; саме місто Київ об'являлося складочним місцем; податки, що збирав магістрат од продажу пива, меду, горілки, з різних крамниць, з броварень, з воскобієнь, з перевозу на Дніпрі біля Київа, з київського гостиного двору та инше, все це йшло на ратушу. За всі ці збори податків магістрат зобов язавсь вносити до

') В. С. Иконников т>— Кіеві» в-ь 1654—1855 г., с. 30. П р ы ж о в і». Исторія ка- баков-ь въ Россіи с. 143.

*) K Ц. Д. Ак. справа № 4750 арк. 29.

царського скарбу щорічно 600 карб. Мито, що збирав магістрат з проїжджих купців, теж вносили до царського скарбу ¹).

Р. 1665 київським міщанам видано грамоту, що нею затверджувано за містом Магдебурзьке право ²). У цих грамотах ми не зустрічаємо за­борони будь-кому шинкувати горілкою в м. Київі.

Затверджуючи королівські привилеї м. Київу, цар Ол. Мих. цим ніби-то дозволяв київському магістратові одному тільки шинкувати горіл­кою, бо за королівськими привилеями тільки міщани користувалися з цього права.

Зминуло декілька років. Маючи ці привилеї, війт київський вда­ється до гетьмана Бруховецького, прохаючи не дозволяти козакам шин­кувати горілкою. Р. 1663 серпня 22 гетьман видає універсала, яким при­вертає право шинкувати горілкою до київського магістрату „Ознаймуєм сим писанем нашим", читаємо в цім універсалі, „кождому, кому о том відать належит, а меновите атаманове киевскому и всему товариству и поспулству тамошнему: дошло нам відат от пана вуйта и от усего ма­гистрату киевского и противно прав и грамот вел. гос. нашого его цар. пресв. величества, місту Киеву наданих, важаться розные люде так ко- закие, яко и посполитые горілкою явне по домах и на ринку шынковати, которая горілка э данных часов при маистрат! киевском зостает. Прето приказуєм сЫм писанем нашим, абы ніхто з Козаков и з посполитых лю­дей, вол! его ц. пр. вел. не спротивляючися, не важылся горілки таємне и явне в Киев! шынковати; але же бы щегулне горілка водлугь правь ратуш! киевскому шынкована была, поневаж немалые росходы войско­вые тое зубожалое місто маеть. А если бы кто з Козаков и жон козац- ких шынковать. над росказане наше, горілкою важылся, такових би, яко вол! Божой и его ц.

*) Матеріали для ист. эк., юр. и общ. быта ст. Малороссіи Н. П. Василенко, стар. 190. К. Ц. А. Д. Ак. справа № 3432, арк. 15—16.

^,) И. С. 3. 1665 г., т. J, № 378. M а р к о в и ч ъ Н. Исторія Малороссіи, т. III. cτoρ. 414—16.

^a) К. Ар. Д. Ак. спр. № 5882, пакунок № 16.

Боротьба київських козаків з магістратом за право шинкувати горілкою 201 новою тое діятися будет, певне караним од нас сурово зостанет. Дан в таборЪ под Переяславом" ’)•

Отже, цим універсалом цілком заборонювано козакам шинкувати горілкою. А втім, це не справило великого вражіння на козаків, і вони, як видно, нехтували цим універсалом.

Як ми вже наводили, ще за часів Богдана Хмельницького козацтво користувалося з права викурювати горілку й держати її на продаж. Але вже в умовах Юрія Хмельницького зазначалося, що козаки мали право держати горілку, пиво та мед, продавати-ж горілку дозволя­лося тільки бочками; медом-же та пивом не заборонювано торгувати й гарцями ²).

Р. 1686 гетьман Ів. Самойлович установив оренди на продаж го­рілки, а гроші, що вносили орендарі до військового скарбу, йшли, згідно з гетьманським універсалом, на утримання війська³). Нікому не дозво­лялося шинкувати горілкою, а власники винниць мусіли поспродувати їх орендарям '). Оренда, що її завів Самойлович, не довго пробула на Україні. Одколи на гетьмана обрано Мазепу (1687 р.), оренду знищено, але після двох нарад з старшиною він знову встановив її⁵).

Скарги київського війта не припинялися м за гетьмана Мазепи. Нам відомі п’ять універсалів гетьманових, якими він суворо забороняє київським козакам шинкувати горілкою (16 червня 1688 р.) ^β). 13 січня 1691 р. "), 6 червня 1694 р. *), універсал, якого наводить гетьман Апо­стол у своїм універсалі 29 березня 1729 р.

Доводячи в першім своїм універсалі (1688 р.), що до гетьмана надходили вже скарги на козаків і що він робив вже їм „суровое упо- мнЪнье" „же бысте от тих своих в шинкованью горЪлкою промыслов повстягнулися", і що козаки продовжують потайно шинкувати горілкою, на що через умисно надісланих послів знову скаржаться міщани, наказує „же бысте такіе свои шинкарскіе непригожіе орудованья на сторону отставили".

^,) Tn м-же. Збірка автографів (Горлснка). Не маючи у своїм розпорядженні цього універсалу, пр. Слабченко М. Е. (Хозяйст. гетм. я XVII-XVIIl ст, с. 134) гадає, що згодом р. 1698 гетьман Мазепа привернув право шинкувати горілкою в Київі до магістрату.

^а) ГІол. Собр. Зак. т. І, № 491.

’) Акты Зап. P о с с і и, т. V, с. 189.

*) Ал. Лазаревскій. Люди Старой Малороссіи (Кісвск. Ст. 1885 г. кн. 5, с. 7).

■’) Чтенія Нест. Λtτ. кн. XV, вып. I, отд. IIl₁ с. 21, Исторія Pocciii С. Соловьева кк IV, с 1134 і 1142 (видання „Общсст. Польза").

’) Акты Западной Россіи, т. V с. 218.

) Та.м - ж е с. 245. Лазаревським О л. помічав його датою 13 січня 1698 p.; гадавмо, що ця помітка зроблена помилково. (Чт. Нсст. Літ. кн. XVI—4 сс. 75—76).

⁵) Та м • ж е с. 269.

р. й прохав затвердити всі грамоти та привилеї м. Київа.

З „просительным листом" з приводу цього звернувсь до царя й гетьман Скоропадський. В тім-же 1710 р. З березня видав Петро І гра­моту війтові, бурмистрам та райцям, що приїхали до царя, в якій, затвердивши ті грамоти, що їх надали були м. Київу його попередники, надав і привилейоване право київському магістратові шинкувати горілкою. „Как духовным, читаємо в цій грамоті, так и мирского чина людям, кто они какого чина ни есть и козакам и мещанам, в нижнем городе живу­щим. никому никаких питей не шинковать и продажи не иметь, понеже та питейная продажа утверждена нашими цар. вел. прежними жалованными грамотами к ратуше" ’)•

Як ми вже зазначили, гетьманськими універсалами дозволялося козакам шинкувати квартами пивом, медом та брагою, горілкою-ж тільки куфами.

Забороняючи такі козацькі вчинки, гетьман Скоропадський погроз­ливо наказує (універсалом 8 травня 1716 р.) ³): „абысте вы, старшое именитое сотне кіевской товариство, од сего часу жадним ан! тайним, ан! явным способом горілками своими не шинкували и веема тое оста­вили, и если кто, явившися сему нашому указови ослушен, дерзнет впред горілку свою потаємне давати на продаж, такових повеліваєм помянутому пану войтови [Дм. Полоцькому] властию нашою коні забирати и на почту одсилати, а самих тих преступников до Глухова, забивши в колодки, казать провадити, где всяк знатного за свое ослушаніе не увойдет карання".

') К. Цент. Ар. Д. А. спр. № 3432 арк. 24—25. Мат. для нет. экон. юрид. и общ. быта. Мал. H. В а с и л е н к о, т. И. ст. 191.

•) К. Цент. Ар. Д. А. спр. № 4750, ар. 30 — 31.

-ⁱ) Чт. Общ. Нсст. Літ. кн. 16, вып. 4-й. ст. 80-81. Кісв. Ст. 1885 г. IV, ст. 732-37.

Близько р. 1721 полковник галицький Мих. Милорадович подав скаргу до „Коллегіи Иностранных* ДЪлъ", в якій жалівсь на гетьмана,- що він забороняє йому роздавати на шинки горілку. У той час, дійсно, полков­ники і вся старшина, щоб продати свою горілку і продати як-наЙдо- рожче накидали її на продаж козакам та поспільству. Ціну можна було встановити як найбільшу, а коли заборжиться який шинкар, то можна було по обліку, якого він видавав, захопити його ниву, а то й самого поневолити ’).

От через що так був ображений Милорадович, що удавсь до царя з скаргою. Отже справа мала неприємні наслідки для всієї старшини. Цар заборонив старшині накладати горілку на козаків та поспільство. Крім того, він наказав повідомити полковників і всю старшину, що „продавать полковникам и старшине вино свое и шинки иметь только в собственных своих маетностях и во дворех, и козакам всякому в дому своем шинковать, заплатя покуховные деньги, повольно“. Про це мусіли знати, як козаки, так і поспільство, щоб кожен почував, що цар їх захищає од утисків старшинських. Цей царський наказ, виданий 28 бе­резня 1721 р., не робив вийнятку для київських козаків і слугував їм у боротьбі з київським магістратом '•).

Відгуком цього наказу був універсал гетьмана Апостола 19 грудня 1727 р. До відома гетьмана дійшло, що державці київського полку забороняють козакам шинкувати горілкою у власних хатах, а шинкують сами, та продають горілку ціною досить підвищеною, що дає державцям чималі прибутки, військовому скарбові збитки, а козакам „через тое єсть не малая обида“. Покликаючись на указ Петра І, гетьман наказує: „во всех тамошних селах и деревнях, чин бы ни были, в полковничих, сотничих, духовных и мирских, також и великороссийских владельцев, козакам во всем полку кіевском шинковать было свободно, в чем бы им козакам ни одного жадного препятствія не делано". Козаки мусіли тільки вносити до військового скарбу покуховний збір¹).

У 1726 р. київський наказний сотник Ус жаліється Ген. Військ. Канцелярії, що життя товариства робиться неможливим „от щоденного и непріятного от майстратових киевских деючогося им утиску". Ці утиски війт Полоцький виявляв: у забороні козакам варити брагу, в насланні на їх двори магістратських людей, що розбивають посуд, у якім варять вони брагу, виливають варево, б’ють козаків і кидають їх у в'язницю. Окрім того, забороняють козакам шинкувати пивом та медом і вживати инших промислів; своїм міщанам магістрат наказує не заходити до ко­зацьких крамниць, а купцям, що приїздять до Київа, не дозволяє стави­тися постоєм у козаків, щоб не дати їм заробітку; загрожує зовсім виселити козаків з Київа. Генер. Військ. Канц.. наводячи царські грамоти,

^,) Н. Василенко. Записка о непорядках* в* Малороссіи. Зап. Укр. Наук. Тов. в Київі, к. IX, ст. 51.

') Silva rerum Марковича, ар. 110—12.

⁵) К. Ц. А. Д. А., спр. № 4750, ар. 34.

наказує магістратові не забороняти козакам шинкувати пивом, медом та брагою й не робити їм ніяких утисків ^,)∙

Коли в 1722 р. заведена була „Малороссійская Коллегія“, якій на­казано було збирати всі збори, то вона звернулася до центральної влади з запитанням, чи їй належить збирати ті збори, які раніше йшли на київську ратушу, згідно з привилеями м. Київа. У відповідь на це, було наказано надіслати всі привилеї до Петербургу, а також сповістити, на що витрачаються кошти київської ратуші. У той час прибутки од шинків київської ратуші складалися з досить значної суми: так у 1724 р. їх нараховувалося 2765 крб. 64 коп. ²).

Київський магістрат не припиняє своїх утисків проти козаків, на що скаржиться київський сотник Ярема Жила в 1729 р. Гетьман Апостол видає наказа (1724 р. березня 29 д.), в якім, на підставі вищенаведеного універсалу гетьмана Мазепи, забороняє магістратові провадити труси у козаків без дозволу сотника і без представника од козацького уряду, а все. загарбоване при таких трусах, наказує повернути козакам³).

Так провадилася боротьба між козаками та київським магістратом, яка часто виливалася в бійки та грабування майна. Козаки, маючи право вживати горілку у своїх власних будинках і перевозячи її з околиць Київа, безумовно потайно шинкували нею. Про це свідчать не тільки офіційні магістратові нарікання, а також і скарги Київської Губерніаль­ної Канцелярії, яка поясняла недобір у кабацьких зборах по київських шинках тим. що козаки та манастирі продають потайно горілку ’)•

У 1729 р. Київський магістрат передає справу про потайне шин- кування горілкою козаками до Генер. Військ. Суду, який виніс вирік, що забороняє козакам це шинкування. Од київського сотника Яреми Жили була одібрана підписка в тім, що київське товариство надалі не буде вживати шинкарського промислу горілкою^ь). До речи сказати, що коли пізніше (у 1743 р.) магістрат та Київ. Губ. Канцелярія посилалися, забороняючи козакам шинкувати горілкою, на цю підписку, то київські сотничани заявляли, що її давав сотник без ради з козаками, а коли й був примушений до цього, то через те, що вона йде в супереч з воль­ностями козацькими, вони не обов'язані триматися її⁶).

У 1743 р. київський війт ВоЙнич добивсь од Російського уряду указу, що не тільки затвердив усі попередні укази, але давав право магістратові вимагати од Київ. Губ. Канц. салдат собі на поміч. Цим указом заборонялося всім без різниці мешканцям Київського Подолу, що не мали дозволу *), шинкувати горілкою. Коли цей указ привіз Вой-

’) Там-же, ар. 35.

^э) Прыжов т>. Ист. кабакові» ві> Pocci и, ст. 143.

³) К. Ц. А. Д. А. спр. № 4750, ар. 37-8.

^,) T а м - ж с, спр. № 2247, ар. 4—5.

^f,) Ист. матеріали. А. Андріевскій к н. 6 ст. 132, 206. ') Там-же, ст. 141.

•) Такий дозвіл мав Київ. Михайлівський манастнр за указами 1689 р. ^,∕∙^x Д- ^τa указом 1700 р. квітня 1 дня. К. Ц. А. Д. А. спр. 4723; П. С. 3. 1751 р. № 9846.

Боротьба київських козаків з магістратом за право шинкувати горілкою 207 нич з Петербургу, то Київ. Губ. Канц. оголосила його до відому мана- стирям і козацькому полковникові, а щоб ліпше всі знали про нього, а також щоб більше вплинути на мешканців Подолу, то цей указ оголошено було до всенароднього відому з барабанним боєм ').

Щоб дати ясну картину, до чого доходили суперечки між коза­ками та магістратом, ми наведемо декілька фактів. У 1748 р. січня 8 дня магістратський лавник, укупі з урядниками, робили на Подолі по козацьких хатах трус, шукаючи потайного продажу горілки. У козака Шпака найшли бутиль горілки, того заарештували його й взяли його го­рілку. Коли-ж вони йшли мимо двору козака А. Загорського, то на них напали козаки до 20 чоловіка, розбили посуд з горілкою, а магістрат­ських урядовців побили, причому в бійці вживалися голоблі, шаблі та друччя ²).

У лютім місяці того-ж року магістратський урядовець з служ­ками обходили Поділ, щоб виявити подозрілих людей, та обшукати козацькі подвір’я, чи не малося там потайного продажу горілки. І от, коли вони підійшли до шинку сотника Рудими, що містивсь біля Іллін- ської церкви, то сотник з отаманом Кругляком напали на урядовця й били..полусмертным боем". Магістрат звернувсь до К. Губ. Канцелярії з проханням дозволити повірити кількість бочок горілки у Гудими, але той не допустив магістратських урядовців та капітана Попова, виря­дженого од К. Губ. Канц., до свого двору. Через кілька днів, тому-ж ка­пітанові пощастило, можливо, при допомозі більшої військової команди, перевірити горілку Гудими, у якого найшлося її 50 куф ³).

Але не тільки козаки нападали на магістратських урядовців; остан­ні теж не одставали од перших і, збираючи міщан великими валками, нападали на козаків, як це було в тім-же 1748 р., коли на отамана городового Кругляка вчинили такий напад магістратський попижник „с многолюдством⁴⁴. І, як доносив Кругляк до К. Губ. Канц., його немило­сердно били „и дабы на теле моем знаков не было по груддям и по животу коленами давили и за волосы таскали, отчего и по ныне внутрь тела моего происходит великое колотье и в здоровій моем имею не ма­лое умаление^44,).

Не звертаючи уваги на різні укази центральної влади про заборону козакам шинкувати горілкою, сотник Гудима вживає всіх заходів, щоб добитися прав для київських козаків. Коли в кінці 1741 р. була наді­слана делегація до Петербургу, щоб поклопотатися перед царицею про українські справи ’)- то сотник звертається до цієї делегації з проханням, порушити перед царицею питання про становище київського товариства, та про магістратські утиски.

^,) К. Ц. А. Д. Актів спр. 4750, арк. 1—10.

-') Ист. матеріали А А н д р і е н с к і й вып. VI, ст. 133.

’) Там - же, ст. 155.

⁴) Исторические матеріали А. А я д р і е в с к і й. вып. VI, ст. 167.

•'■) C о л о в ье вії, С. М. Исторія Россіи, кн. 5, ст. 622—23.

З таким-же проханням звертається Гудима й до матери будучого гетьмана Наталії Дем’янівни Розумовської. Прохаючи сина О. Г. Po- зумовського заступитися за київських козаків, Розумовська пише в ли­сті до сина, що вона й десятої долі не може навести того, що бачила на власні очі, як бідують козаки, живучи в Київі, як у неволі, „претер­певая несказанную горесть от магистрата", і що генерал-губернатор Ле­онтьев, до якого вона зверталася з цим, нічого не поміг їм. перебуваючи підо впливом магістрата ’). Так справа з шинкуванням горілкою київ­ськими козаками стояла до того часу, коли на гетьмана України настав­лено було Розумовського, себ-то до 1750 року.

У вересні 1751 р. київський сотник П. Гудима скаржиться Київ. Полковій Канцелярії, що магістрат знову вживає заходів до того, щоб зробити життя козаків у Київі неможливим. Гудима зазначає, що магі­стратові роблять наскоки на козацькі двори і К. Губ. Канцелярія, на чолі якої стояв ген.-губ. Леонтієв. Крім того, Гудима наводить, що нестерпні утиски діються через те, що магістрат знає, що на Україні немає гетьмана. Як відомо, обраний на гетьмана в 1750 р., Розумовський не по­спішав на Україну, що мало цікавила його, а прибув тільки ЗО червня 1751 р.

Київ. Полк. Канцелярія довела про це до відома гетьмана, при­чому додала також і ті гетьманські універсали, які так, або инакше да­вали дозвіл козакам на право шинкувати горілкою, й першим з усіх, універсал гетьмана Бог. Хмельницького ²).

10 травня 1751 р. Сенат видає указа_к якого гетьман одержує на Україні 23 жовтня того-ж року³). Цей указ був викликаний тим, що київський бурмистр Мих. Іосифов, за допомогою київського губернатора Леонтьева, заарештував декількох мешканців м. Київа, що купували го­рілку в козаків і удавсь знову з скаргою до Сенату на козаків, а особ­ливо на сотника Гудиму, що вони, не дивлячись ні на які оголошення про заборону, продовжують шинкувати горілкоьо. Сенат затвердив указ 1743 р., а тих що піймано було з горілкою наказав „штрафовать без всякого упущення". Штраф наказано було накладати в розмірі 100 кар­бованців. Медом-же, пивом та брагою дозволялося шинкувати козакам ’)•

Коли гетьман прибув на Україну, то йому треба було розвязати справу київських козаків з магістратом. Як ми зазначили, Київ. Полк. Канцелярія надіслала скаргу П. Гудими до гетьмана. Та й сам Гудима не дрімав, він також удавсь безпосередньо до гетьмана ^ь). Сотник прохав гетьмана оборонити козаків од „нахальствующого магистрата", який про-

’) Збірки O л. AasapciiCbKoro (Бібл. Унів. Св. Володимира), спр. № 8_t арк. 152—55.

-) К. Ц. А. Д. Актів, спр. № 4750. арк. 1—3.

■*) П. С. 3. 1751 р. № 9846; К. Ц. А. Д. Ак., спр. № 4723, арк. 1 -9, указ помі­чено 20 травня 1751 р.

⁴) На думку проф. Слабченка М. Є. (Хозяйство гетманщины в XVlI-XVIIl ст. стор. 134), непорозуміння між київськими козаками та магістратом цим указом були полагоджені.

⁶) К. Ц. Ар. Д. А. спр. № 4750, арк. 3-4.

вадить труси як удень, так і вночі, а коли знайде хоч одну кварту го­рілки, то грабує худобу й кидає у в язницю, а своїм міщанам погрожує утисками за те, що вони купують пиво, мед та брагу в козаків. Київський ген.-губернатор, владі якого не підлягали козаки, надсилає до гетьмана листи, наводячи ті випадки, які трапилися з козаками, що шинкують по­тайно горілкою, а також подаючи список тих осіб, котрі були заарештовані з горілкою, прохає вжити заходів щоб припинити не шинкування. У всім цім він найбільше обвинувачує сотника Гудиму, який нахабно не хоче виконувати гетьманських універсалів та царських указів. Він радить геть­манові перевести сотника в инше місце, а в Київ призначити кого-небудь „з достойних людей** ^,)∙ В ЦЮ справу ще втручалася друга справа, це землеволодіння сотникове у прикордонній смузі. Павло Гудима, маючи там орної землі на вісім десять день, жалівсь гетьманові, що військові прикордонні команди не пропускали туди сотника, що, ніби-то, дало привід полякам присвоїти цю землю й не допускати його до володіння нею. Крім того, губернатор наказав вирубати в його лісі по-над три тисячі дерев на будівлю палісадів та рогаток.

У своїй відповіді Леонтьеву гетьман, перш за все, повідомляє його, що перевести Гудиму не можна, бо немає підстав для обвинувачення сотника; що він нарядив комісію, яка повинна з'ясувати цю справу й після того, як вона доложить гетьманові, про ие можна буде говорити. Що-ж до шинкування горілкою, то справу цю він одкладає надалі, через те, що після того, як вія одержав указа з „Коллегіи Иностранныхъ ДЪлъ“, він звернувсь до цариці з проханням про дозвіл козакам шинкувати горілкою й чекає на нього відповіли.

Які докази виставляв гетьман проти указу цариці про заборону козакам шинкувати горілкою? По-перше: універсал Богд. Хмельницького 1756 р. По друге: укази 1749 та 1751 рр., які гарантували українському народові непорушне виконання пактів Бог. Хмельницького та инших гетьманів, і по-третє доводив: що київські козаки, коли-б їм дозволити шинкувати горілкою, вносили-б до царського скарбу значно більш гро­шей, ніж вносить магістрат, себ-то більше, як 600 карб; в противному разі, коли не буде дано цього дозволу, козаки, не маючи ніяких ґрунтів та промислів, зовсім зубожаться й примушені будуть залишити Київ *)•

Незабаром прийшла відповідь на прохання гетьмана, — це був указ 21 лютого 1752 р. Навівши ті укази, які забороняли козакам м. Київа шинкувати горілкою, цариця дає відповідь на доводи гетьмана ^a). Що-до універсалу 1656 р. Бог. Хм., то йому протиставиться універсал того-ж гетьмана, виданий в 1654 р. ’), він ніби-то був у розпорядженні уряду

’) Там - же ар. 11—15. ) К. Ц. А. Дав. Ак. сир. 4750.

³) Ист. Мат. А. А н д р і с в с к і й, шп. VI, ст. 205.

Що-до універсалу гетьм. Бог. Хмсл., то існування його для нас являється загад­ковим, бо не можна припустити, щоб київ, магістрат, який завсіди так бережно наводни всі відомі йому універсали, як-небудь пропустив нього універсала, а він досить був-бн йому корисний, та й гетьмани, особливо Мазепа, посилплися-б на нього, як-би він був їм відомий.

Збірник Ком. зах.-руо. та укр. права, ппи. 2. ц і ним заборонялося козакам шинкувати в Київі горілкою. Універсал-же 1656 р., після надання м. Київу коронованими особами грамот, не має сили, як універсал царського підданця. Грамота 28 березня 1721 р. иіби-то, надана була всім козакам, за вийнятком київських, про що свід­чить також і вирок Ген. Військового Суду 1729 р., яким заборонялося козакам це шинкування. Що-до внесків до царського скарбу, то зазна­чалося, що київський магістрат вносить 600 крб. не тільки за право шинкування, але він робить витрати на будування міста, на послів та инше. І нарешті, що-до того, що гетьман, ніби-то зауважував, що ко­заків можна вивести з Київа, то цариці, перш ніж пристати на це, по­трібно знати, скільки козаків живе в Київі, а також на які кошти жили вони 200 літ, не маючи дозволу на шинкування горілкою, а коли козаки одержать цей дозвіл, то чи згодяться вони платити частину того, що вносить магістрат. Цей-же указ затверджував право магістрата брати на поміч собі салдат у Київ. Губ. Канцелярії, наказував провадити труси з представником козацького уряду, а тих, що будуть спіймані в потайному продажу горілки, надсилати до гетьманського суду.

Добувши відповідні дані, гетьман докладує, що в Київі на Подолі зараховано по ревізії 1751 р. 28 козацьких дворів ^,)∙

Як сотник П. Гудима показує ²), козаки київські до 1720 р. про­давали горілку не тільки куфами, айв роздріб, як і всі козаки на Україні. У 1720 р. почалися магістратські утиски козакам, причому до 1742 р. все, що забиралося в козаків, поверталося їм назад, як неспра­ведливо забране. Якщо козакам влада видасть дозвіл на право шинку­вання горілкою, то вони згодяться на те, щоб платити частину магі­стратських внесків, але по пропорції їх дворів.,При тому козаки вима­гали, що коли вони будуть платити гроші й будуть одбувати, вкупі з магі­стратом, різні повинності, то треба їм також брати участь і в тих що­річних прибутках, які мав магістрат, беручи збори: од шинкування горіл­кою, ярмаркове, од продажу дьогтю, од перевозів, з крамниць, з рибних ловень, показанщину з гуральних казанів, збори з сінокосів, млинів, з землі, берегове та инші. Маючи такі прибутки, магістрат не одбував усіх народніх повинностей, а тільки иноді дає підводи під послів і то не більше як 100 підвід, в той час як козаки вносять на консистенти, на полкових та сотенних службовців та инше. І коли до цього ще при­бавляться козацькі внески до царського скарбу, а в прибутках магістрат­ських вони не будуть брати участи, то все це ляже великим тягарем на козаків. „И так“, доносив гетьман, „ежели козакам, живущим в Киеве, хотя за платеж некоторой в магистрат денежной суммы шинковать го­рилкою дозволено будет, то и козаки тамошние, не вовся против прот-

') Ця сума поділялася таким чином: дворів сотника було 1, старшинських 5. осавульських 1, виборних козаків 8, підпомошних 13. Київ. Центр. Ар. Дав. Ак. спр, 4750 ар. 59.

’) Сотник П. Гудима в цей час перебував у Петербурзі, відкіля й доносив гетьма­нові (там-жс, ар. 55).

чих своей братье в обиде пребывать имеют, и некоторое себе от того исправление к службе войсковой могут снабдение получать".

Магістратові-ж, на думку гетьмана, коли козаки будуть вносити частину грошей, й дасться їм дозвіл на право шинкувати горілкою, через що збільшиться кількість шинків у м. Київі, од цього не буде ніякого збитку. Навівши все це, гетьман знову просить видати козакам дозвіл на це шинкування ¹).

Одержавши цього листа, цариця, указом 3 вересня 1752 року, дала знати гетьманові, що.все-таки всі привилеї, надані місту Київу, не дозволяють їй дати дозвіл київським козакам на право шинкування горілкою. ХаЙ козаки будуть завдоволені тим правом, яким поступивсь для них магістрат, себ-то правом шинкувати пивом, медом та брагою, й з нього хай добувають кошти, як на власне утримання, так і на зброю. А коли козаки будуть цим не завдоволені, то цариця дає гетьманові доз­віл вивести козаків з Київа й оселити їх там, де вони зможуть кори­стуватися з указу Петра І од 28 березня 1721 р. й одбувати, як слід, війсь­кову службу. „Которое переселение", читаємо в указі, „в рассуждении толь небольшого числа оных Козаков и именно только двадцати ссьми дворов, весьма пристойнее учинить, нежели для них древнее учреждение, а особливо привеллегии и жалованные грамоты нарушать и тем киевскому магистрату показать неправосудне" ^{[174] [175] [176]).}

У 1751 р. гетьман Розумовський порушує перед центральною вла­дою питання про підлеглість київ, магістрата владі гетьмана. Магістрат давно вже боровсь за те, щоб бути вільним од військової влади, яка не дуже уважливо ставилася до його привилеїв. До 1733 року магістрат підлягав владі київського генерал-губернатора, але в цім-же році, за постановою Сената, він привернутий був як до влади гетьмана, так і генерал-губернатора, й це двоевладство негарно відбивалося на стано­вищі самого магістрата. Про це доносив кн. Барятинський, що був „в правлении гетманского уряду". Він добився від Сенату перенесення магістрату до влади генерал-губернатора. За постановою Сенату од 10 січня 1733 р. „для лучшого порядку и непоколебимого содержания впредь, по силе жалованных грамот, при их правах и привиллегиях тому магистрату быть в ведомстве губернаторском, а другим до них ничем не касаться" ^[177]).

Коли Розумовський порушив питання про повернення магістрату до влади гетьмана..так чтоб и тамошний губернатор до него не интересо­вался", то після двох докладів „Коллегіи Иност. Д1лъ“ (у другім з яких вона виставляла ніби-то магістрат випадково був при владі гетьмана), цариця знову наказала бути магістратові при своїх привилеях, як і ра­ніш, під владою ген.-губернатора київського, „а гетману в ведомство не

отдавать". Це було 22 березня 1754 р., але наказ про це видав Сенат тільки через 6 літ—26 жовтня 1760 р. ¹)∙

Магістрат ставивсь під апеляцію Сената, а ген.-губернатор мусів за­хищати його й міщан од різних утисків.

Ця невдала спроба Розумовського привернути до своєї влади київ­ський магістрат відбивалася на відносинах гетьмана до магістрату. Як ми вже зазначили, цариця вважала за ліпше вивести козаків з Київа, аби не порушувати магістратських привилеїв. Але вона передавала ви­конання свого наказу на волю гетьмана й тому він не тільки не поспішав виконувати його, а навпаки зовсім не дбав про це. Коли Сенат, пізніше, звертав увагу на те, що він так ставивсь до цього указу, то гетьман одповів, що через те, що його обрано захищати права українського на­роду, які затверджені були царями, то йому не тільки не треба було ви­конувати цього наказа, але й не вести зайвого листування '•').

Магістрат-же, маючи указ про вивід козаків, надокучав Сенатові своїми скаргами на козаків, та особливо на їх сотників (був. П. Гудиму, та обраного після нього Михайла).

Сенат указом своїм, якого гетьман одержав на Україні 12/1П 1761 р., наказував йому вивести козаків з міста Київа, „для пресечения происходимых (оных) киевским магистратом и мещанам по разным при­чинам, а особливо по винному шинкованию безконечных ссор и драк и тяжеб, а оттого Прав. Сенату (мне) гетманови и другим командам не­малих жалобами докук и затруднений". Крім заборони шинкувати горіл­кою, цей наказ не дозволяв козакам торгувати на Подолі у своїх крам­ницях, а мусіли вони „с мещанами тамошними в рядах товарами тор­говать ³).

У травні 1761 р. гетьман знову вдається до цариці з великим ли­стом, в якім прохає не виводити козаків з Київа. Наводячи укази 1749 та 1751 р., гетьман зазначає, що вивід козаків суперечить 5 точці пак­тів Бог. Хмельницького й коли це здійсниться, то козаки позбудуться своєї власности, яка не може бути одібрана в козаків ніяким судом, який-би розглядав ці їх непорозуміння з магістратом. А крім того, гетьман не находить на всій Україні такого вільного місця, куди можна було-б перевести козаків, і що він ніколи не висловлював російському урядові такої думки, що можна вивести їх, а навпаки, покладаючись на права та вольності козацькі, прохав залишити їх у Київі й надати їм право шинкувати горілкою. Тут-же нагадував гетьман, що козаки, коли приходить непевний час, захищають міщан та їх майно своєю зброєю, що вони погодилися платити ту частину внесків до російського скарбу, яка припаде на їх долю з 600 карб, і що укази цариці мусять бути вище над усі привилеї магістратські. Що-ж до того, що останнім наказом

') Тпм-же, с. 18.

²) К. Ц. Ар. Дав. Ак. спр. № 4750, арк. 50.

χς. 11Д ^Там’^же* ^ap∙ ⁴⁸∙ ^{Виданий} був цей указ у 1762 р. травня 8 дня (П. С. 3. 1760 г.

Боротьба KiiYRCbKJtx козаків з магістратом за право шинкувати горілкою 213 Сената заборонялося козакам торгувати у своїх крамницях, то це ні­яким привилеєм магістратським не передбачається й що як у них і йде мова, то про „ратных людей", яких ні в якім разі не можна змішу­вати з козаками, іцо постійно мешкають у Київі, де мають здавна і свою власність. Гетьман запевнюе царицю, що як сотник Гудима та київські козаки зробили щось протизаконне й порушили цим магістрат­ські права, то хоча про це йому й не скаржилися міщани, однак він зробив все, щоб розслідувати цю справу, й коли з'ясується провин­ність київських сотннчан, то він вживе всіх засобів, щоб завдовольнити скривджених ’)•

Доказуючи російському урядові, що київські козаки мають право, як і магістрат, шинкувати горілкою в м. Київі й, не залишаючи надії одержати для них це право, гетьман не дозволяє козакам шинкувати до того часу, поки ця справа не буде розвязана. У березні 1752 р. він на­казує полковникові київському Дараганові „накрепко" заборонити коза­кам шинкувати горілкою, надавати київському магістратові при трусах свого представника, а тих, що буде спіймано в потайнім шинкуванню, після розсліду, надсилати до гетьмана. Отже-ж незабаром після цього (1753 р. 9 ПІ), сотник М. Гудима видає інструкцію уповноваженому представникові при трусах Лазареві Мизкиру, в якій навчає його, як слід переводити ці труси. Зазначивши що це робиться за силою геть­манського ордера, сотник наказує: „и в том тебе будучи по присяжной своей должности верно смотреть и искать в домах козачих оного хлеб­ного вина, по коморах и по комнатах; магистратовых слуг не допускать, дабы какова в таковом многолюдстве в оних козачих домах воровства не явилось, а с того, чтоб и забойства какова не последовало, но са­мому тебе, з определенннми к тому урядниками или и других з собою взяв, вишукивать, тако ж где б могло прилунится веселля, крестини, обеди или якие гостини, там виемку делать воспящать и к тому недо- пущать, да и ходить, за силу оного его яснов. высокой, ордера не еже- денно, но недель у чтири, тако ж яко магистратовие урядники, без ве­дома магистратового, не должни ходить, так и тебе без ведома сотенной канцелярии не ходить" •)•

Безумовно, що за виданням такої інструкції, магістрат не міг при­пинити потайного шинкування, і тому він удався до Генер. Військ. Кан­целярії з запитанням, чи дійсно, з відому гетьмана, сотник видав її. Як і слід було чекати, дозволу на це не міг дати гетьман, а вона сама по собі тільки свідчить про те, яких заходів уживав сотник, щоб про­вадити далі потайне шинкування горілкою. Сотникові Гудимові за- всіди щастило уникнути суду й коли магістрат ловив людей, що шинкували його горілкою, то вони своїми спинами відповідали за це, сотннка-ж ніяк не можна було дозватися до Генерального Суду ^а).

’) К. Ц. Ар. Дав. Ак. спр. № 4750 ар. 51-52.

^а) К. Ц. А. Д. А. спр. № 4750. ар. 69.

’) Ист. Мат. А. Андріевскій. вып. VI сс. 197—202.

До речи буде сказати, що од Гудими не потайно було, що гетьман сам не дуже уважливо ставивсь до магістратських привилеїв, а тому й дивився він на свої заходи, що до шинкування горілкою, як на більш-менш безкарні, а за ним слідкували й козаки, що знаходили захист у сотника.

У 1757 році гетьман Розумовський надсилає до Київської Пол­кової Канцелярії наказа, яким забороняє міщанам київським та різ­ночинцям в околицях Київа: Приварці, Сирці, Курінівці, а також по инших місцях і на Подолі викурювати горілку, а службовцям, котрі мали власне збіжжя, дозволялося курити тільки на половину всіх казанів ’)•

Через 4 роки, у липні р. 1761 видає гетьман наказа для всієї України, яким дозволяє викурювати горілку тільки поміщикам та коза­кам, що мали власні ґрунти та ліси. Духівництву-ж, купцям і всьому поспільству він зовсім заборонив викурювати її. Полковники мусіли стежити за сотниками, а ці останні за власниками гуралень, щоб не було потайного гуральництва. Сотенні канцелярії мусіли обрати з со- тенної старшини, або з курінних отаманів одного представника, що мав роз’їжджати по сотні, перевіряти на місці становище винниць, виявляти у власників готівку збіжжя та лісу, а як всього цього не знаходив, то мусів зовсім зруйновувати винниці^{[178] [179] [180]). Указ цей викликала дорожнеча хліба та велике нищення лісів8). Для Київа було призначено отамана бобровицької сотні Рубана, що позакривав чисто-всі винниці в околи­цях Київа, які належали магістратським урядовцям, а казани, що в них варили горілку, повидирав з пічок. Магістрат вдавсь був до гетьмана із скаргою, прохаючи дозволити магістратським урядовцям продовжу­вати цей промисл, і зауважував, що в них є своє збіжжя, що вони постачають горілку на магістратські шинки, і що як цього дозволу не буде дано, то магістрат зазнає великих збитків, бо урядовці продають магістратові горілку за дешев}' ціну. (У той час в околицях Київа було 26 винниць магістратських урядовців). Гетьман наказує зменшити кількість казанів, що на них варили горілку, й дозволяє курити її бурмистрам та раЙцям на 2 казани, а иншим урядовцям на 1 казан ,)∙}

Р. 1762 травня.20 Петро IlI видає указа, яким привертає магістрат до влади гетьманової.

Указ цей зазначає, що гетьман Розумовський докладав про те, що магістрат київський, як і инші магістрати, завсіди був під гетьмановою владою, за вийнятком хіба тих моментів, коли гетьмана на Україні не було; що тільки минулого року Сенат одібрав київський магістрат з-під влади гетьманової; що магістрат випрохав у Сената, маючи доходи й маєтки, звільнення од податків, захищаючи себе королівськими приви- леями, що їх мають і инші магістрати; нарешті, добивсь постанови від Сената про вивід козаків з м. Київа, що зовсім було-б зруйнувало їхнє життя. Магістратські привилеї приваблювали до себе багато людей, що записувалися в міщани, аби уникнути народніх податків, що не тільки

Боротьба київських козаків з магістратом за право шинкувати горілкою 215 руйнує порядок у гетьманському правлінні, але через це всьому україн­ському народові „следует отягощение". Беручи на увагу все це, цар наказує бути магістратові під владою гетьмановою, що мусів стежити за магістратовими прибутками, а також за всією його звідомністю. Од податків, в привилеях не зазначених, наказано було міщан не виключати і покласти їх у ревізію, як і инших міських мешканців. Київська Губ. Канцелярія не повинна була втручатися в магістратські справи. Остан­ній пакт наказував сотника та козаків з Київа не виводити, а залишити їх на їхніх старинних оселях, при всіх козацьких вольностях ’).

Коли Петро III видавав цього наказа, у Петербурзі перебували представники київського магістрату, на чолі з війтом І. Сичевським, а він чимало був зробив, щоб центральна влада почала втручатися в ма­гістратські справи. Делегація ця прибула до Петербургу вітати царя од міста та прохати, нехай-би він затвердив привилеї м. Київа. Коли де­легація довідалася про указ 28 травня, то їй треба було з'явитися до гетьмана, що перебував у Петербурзі, як до своєї „вишней команди". Гетьман, зробивши окрему нотацію війтові за те, що він подавав про­хання р. 1760, щоб не бути магістратові під владою гетьмановою, звер­нувсь до решти делегації з такими погрозливими словами: „слушайте вы, кияне, ежели впредь будете шалить, то я с вами не так уже буду поступать" ^а). Треба додати, що на цьому прийомі був колишній сотник київський, а тепер осавул П. Гудима, що так уперто боровсь проти київського магістрату. Гетьман наказав делегації поспішатися до Київа, а генеральному писареві Туманському заготовити до магістрата ордера про надсилку гетьманові копій всіх грамот та привилеїв, наданих м. Київу. Ордера цього видано 12 червня р. 1762. А втім не довго перебував магістрат під владою гетьмановою: указом од 4 березня року 1764 його знову привернуто до влади київського генер.-губ. Глібова -).

Як ми вже були відзначили, гетьман хоч і добивавсь од централь­ної влади, нехай-би вона визнала право шинкувати горілкою за київ­ськими козаками, та не згоджувавсь вивести їх з Київа, тільки-ж до розвязання цієї справи не дозволяв козакам вживати цього промислу. Це шинкування все-ж не припинялося. Про це свідчать заяви магістрату як гетьманові, так і Київ. Губ. Канцелярії, в яких він скарживсь, що сотник М. Гудима та всеньке товариство київське „явно и безза- зорно шинкують". Шинкували козаки горілкою й для власного утримання, шинкувала старшина на зиск у великім розмірі. Отож, р. 1766 в осавула П. Гудими магістрат знайшов 602 відра горілки, що потайно продава­лася з його двору. Магістрат продав цю конфісковану горілку і хоч як боровсь проти цього Гудима, все-ж нічого не міг добитися, бо й Сенат, до якого перейшла ця справа, вирішив, що магістрат правий⁴). Треба завважити, що Київська Губ. Канцелярія, що на чолі її стояли такі генер.-губернатори як Глібов, а згодом Воейков, допомагали магістратові переводити труси по козацьких подвір’ях, а коли знаходили горілку, то конфіскували її й продавали, а власника штрафували у 100 карбованців і половина виручки од продажу йшла на магістрат, а половина К. Губ. Канцелярії; а коли винний не міг заплатити пеню, то його сікли різками.

Р. 1765 київський магістрат знову порушує перед ген.-губернато­ром Глібовим справу про вивід козаків з Київа ^,). В одній з чергових реляцій того-ж-таки року до цариці, Глібов жалкує, що не було своє­часно виведено козаків, чим можна було-б запобігти докучливим скар­гам київських міщан. Пояснюючи, що перебування козаків у м. Київі є випадкове, після тимчасових стацій та перебування в Київі компаній­ських полків, Глібов гадає за краще вивести козаків, бо тільки так можна буде звільнити міщан м. Київа від даремних клопотів та збитків. А як козаки побажають залишитися в Київі, то їх можна записати у міщани, „ибо они и без того от большой части из тамошних мещан своевольно в козаки записались” ²). Той-таки Глібов (р. 1765), а далі Воейков (р. 1766) докладали малоросійському генерал-губернаторові П. А. Рум'ян- цову про те, що магістрат настоює, щоб козаків вивести з Київа. Рум янцев, хоч і висловив думку, що на Україні бракує вільного місця, куди можна було-б перевести козаків, все-ж-таки обіцявсь поклопотатися перед царицею, коли буде в Петербурзі. Але й, повернувшися відтіля, він не привіз магістратові бажаного дозволу. Коли обирали делегата од київських міщан (Йосипа Гудиму) до „комиссии сочинения проекта но­вого уложения”, то в наказі йому міщани Подолу, прохаючи про вивід козаків, безнадійно завважували, що доки цього не буде зроблено, доти припинити потайне козацьке шинкування не можна, бо вже воно ввійшло в козацький звичай, „ибо и ныне чрез то их корчемство, как во исходе по магистратским питейным домам напитков крайняя остановка, а маги­стратским доходам ущерб происходит, а особливо чрез ежечасные и едва не ежеденные их в Киев. Губ. Канцелярии, по поимке их в том же корчемстве, представления, немалия оный магистрат затруднения имеет” ^::). По инакшому освітлює цю справу Київ. Полкова Канцелярія. P. 1767 Рум янцев розіслав усім полковим канцеляріям, а також ма­гістратам накази, прислати звістки про те, хто з козаків, міщан та ин- ших різночинців торгує крамом на локті, а горілкою в роздріб. У ра­порті, що його надіслала Київ. Губ. Канцелярія, ми читаємо: „в г. Киеве никто з чиновников и Козаков, по недопущению от магистрата киевского, горелкою квартами, так же и в лавках аршинами не торгуют, а содержат только в жилых домах, по указным дозволениям, продажу пива, меду и браги ведрами, гарцами и полгарцами, с чего единственно свое содер­жание и должную службу продолжают, поелику никаких более грунтов, земель и угодий и никакого способу не имеют” ’)•

’) Сб. Р. Ист. Об.,т. 107, ст. 195. ’) Кіевск. Стар. 1891 p., V, ст. 400.

^s) С. Р. И. О., т. 107, ст. 195.

^,) Збірка Ол. Лазаревського (бібл. був. Унівсрсит. св. Вол.), сир. № 72, арк. 139.

Ми простежили за боротьбою київських козаків з магістратом, навели укази і центральної влади, і універсали гетьманів, що то втихо­мирювали ці суперечки, то навпаки надихали нової сили обом сторонам боротися за свої права. Суперечки ці могли виникати через тую плута­нину, іцо спричинялася од різних указів центральної влади, що не брала на увагу обставин життя київського козацтва, а видаючи розпорядження про право шинкувати горілкою всім козакам України, без вийнятку для київських, надавала сили цим суперечкам, як це було з указом Петра І року 1721. Жалувані грамоти м. Київу ніби-то не передба­чали перебування там ' козаків, що раніш од цих грамот користувалися з шинкарського промислу. Сама влада гетьманова не була на належній височині, а тому такі сотники, як Гудими, мали змогу не виконувати її наказів. Останній гетьман Розумовський став в обороні київського ко­зацтва та його прав, а це давало привід козакам зовсім не вважати на магістратські привилеї й розвинути свої шинкарські промисли. Коли за­ведені були на Україні горілчані одкупи від року 1783, то вони касу­вали привилеї міст на право шинкувати горілкою, а одкупники мусіли сами стежити за тим, щоб не було потайного шинкування. Отже, перед владою знову повстає питання — як треба поводитися з козаками, що до цього часу шинкували горілкою. Щоб розвязати його, Рум’янцов, що йому підлягав Київ од року 1775’), скликає 8 жовтня р. 1784 на­раду в Київі з двох зацікавлених в цьому сторін: Намісничого Правління та Казенної Палати.

Ті, хто брав участь у цій нараді, знали про те, що виникають су­перечки поміж одкупниками та козацтвом: перші скаржилися на те, що за умовою одкупу не дозволялося нікому шинкувати горілкою, а другі, що вони за своїми привилеями мають право на це шинкування. Розгля­нувши всі грамоти, надані містам та козацтву, знов-же й указ р. 1783 травня 3 дня ⁷)∙ ∏pθ умови переведення одкупів, нарада прийшла до таких висновків: 1) козаки мають право шинкувати горілкою у містах, але тільки в своїх власних хатах, а не на базарах, ярмарках та на народніх зборах, через те, що там цей продаж належить до одкупників; 2) козаки не мають права користуватися ніякими иншими промислами, щоб не відби­вати їх у купців та міщан, що їм не дозволялося шинкувати горілкою ).

Таким чином, ця нарада, що її постанови оголошено по всіх на- місництвах, затвердила право козаків і надалі вживати шинкарського промислу. У наше завдання не входить стежити за тим, як шинкували козаки горілкою після утворення одкупів, розробка цього питання увійде в загальну працю, що її задумав автор — „Гуральне право на Україні за Гетьманщини та в першій половині XIX віку". Микола Тищенко

‘) Матеріали дли ист. эк. юр. и общ. быта Ст. Малороссия Н. П. Василенко, ст. 192.

¹*) Там-же, ст. 175. ^ь) К. Ц. А. Д. А., сир. № 2405, арк. 2 4.