Адміністративно-територіальний поділ України у 1917-1921 pp.

Події 1917 p. внесли свої корективи у розвиток адміністративно-територіального устрою українських територій, причому незалежно від того, під чиєю юрисдикцією вони перебували. Перша світова війна, потім революція в Росії, розпад Російської, Австро-Угорської імперій, відновлення Польської держави, проголошення Української Народної Республіки та утворення Радянської України призвели до того, що ідентифікувати, як діяла територіальнаорганізація влади в Україні протягом 1917-1921 pp., фактично неможливо, адже сама влада була дуже нестабільною.

У березні 1917 p. була утворена Центральна Рада. Її головою обрали видатного українського вченого Михайла Грушевського. 20 листопада 1917 p. Третім Універсалом Центральної Ради було проголошено Українську Народну Республіку.

До 1918 p. в Україні зберігався старий устрій: губернії - повіти - волості. У часи існування самостійної Української Народної Республіки її керівництво, незважаючи на складність військово- політичної ситуації в державі, значну увагу приділяло державному будівництву. Особисто M. Грушевський розробив концепцію нового адміністративного устрою, яка передбачала ліквідацію старого губернсько-повітового поділу та запровадження земель. Землі, за M. Грушевським, мали бути меншими за губернії, але більшими за повіти. Новий устрій мав нести ідею універсальності,

тобто одночасно він мав бути пристосованим як до судової мережі, так і до мережі виборчих округів. Але головною ідеєю було те, що в рамках земельного устрою мало розвиватися широке громадське самоврядування з побудовою нової України на засадах децентралізації й полишаючи центральній виконавчій владі (Раді Народних Міністрів) тільки “справи, які\'зістаються поза межами діяльності установ місцевої і національної самоуправи або дотикають цілої республіки”.

6 березня 1918 p. “Закон про поділ України на землі” було ухвалено Малою Радою, законодавчим органом, що діяв між сесіями Центральної Ради.

Передбачалося, що середня чисельність населення однієї землі мала б складати у середньому 1 млн мешканців, а територія дорівнювала б території 3-4-х колишніх повітів.

Цей поділ не було впроваджено в життя, бо вже через 1,5 місяця, 29 квітня 1918 p., влада в Україні перейшла до гетьмана П. Скоропадського, який повернув старий устрій, додавши лише до існуючих губерній новоутворені Поліську і Таврійську округи та укрупнивши Холмську губернію.

У Західноукраїнській Народній Республіці увесь період її існування зберігався старий австрійський поділ на округи.

Таблиця 1.12. Адміністративно-територіальний устрій

Української Народної Республіки згідно з "Законом про поділ України на землі" від 6 березня 1918 p.

(не було реалізовано)

У січні 1919 p. в Києві відбувся T рудовий Конгрес У країни, який затвердив Акт злуки ЗУНР і УНР, проголошений 22.01.1919 р. на Софійському майдані Києва, і тимчасово передав законодавчі повноваження Директорії УНР. Адміністративно-територіальний устрій територій, які контролювала Директорія, визначався законом „Про організацію адміністративної влади УНР“. Згідно з цим законом територія республіки поділялася на Західну і Східну області. Східна область складалася з Київської, Харківської, Полтавської, Чернігівської, Катеринославської, Херсонської, Житомирської, Кам’янецької і Холмської губерній. Столицею УНР вважався Київ, хоча фактично головним містом у різні часи ставали Вінниця і Кам’янець-Подільський.

Влада на місцях мала належати органам місцевого самоврядування - Трудовим радам. Однак нормальне функціонування цих органів за умов воєнного стану не могло бути забезпечене, і фактично адміністративні функції здійснювали військові отамани і комісари Директорії на тих територіях, які перебували під контролем військ УНР.

1.7.