ГРОШІ ТА ІНФЛЯЦІЯ
До початку 1960-х років темп інфляції коливався між 1 % та 2 %, але відтоді економіка потерпала від високих і нестабільних темпів інфляції. Наприкінці 60-х років темп інфляції підвищився до понад 5 % і з 1974 р.
сягнув двозначних чисел. Після певного зниження у 1975 — 1978 рр. темп інфляції знову стрибнув до понад 10 % у 1979—1980 pp., знизившись приблизно до 5 %-ного рівня з 1982 до 1990 року. Інфляція й постійне зростання рівня цін стали основною турботою політиків і громадськості, а спроби контролю інфляції часто переважали в дискусіях про економічну політику.Розгляньмо, як запобігали інфляційним спалахам і зупиняли прискорення темпу інфляції протягом останніх тридцяти років. Мілтонові Фрідману належить відоме твердження: «Інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом». Він приймає без доказів, що джерелом всіх видів інфляції є високий темп зростання пропозиції грошей. На його думку, інфляцію можна не допустити просто завдяки зменшенню темпу зростання пропозиції грошей.
У цьому розділі ми застосуємо апарат сукупного попиту і сукупної пропозиції (розділ 26), щоб зрозуміти роль монетарної політики в творенні інфляції, і виявимо, що доки інфляція визначається як умова постійного зростаючого рівня цін, доти і монетаристи, і кейнсіанці погоджуються з твердженням Фрідмана, нібито інфляція — грошовий феномен.
Однак що викликає інфляцію? Чому застосовується інфляційна монетарна політика? Ви побачите, що така політика виступає наслідком інших видів урядової політики: намагання досягнути високого рівня зайнятості або управляти великим бюджетним дефіцитом. Розуміння того, як ці види політики ведуть до інфляції, забезпечить нам певне уявлення, як не допустити інфляції з мінімальними втратами, що виникають внаслідок зменшення обсягу виробництва і зростання безробіття.
ГРОШІ ТА ІНФЛЯЦІЯ: ДОКАЗИ ЗВ’ЯЗКУ
Доказ на підтвердження тези Фрідмана є очевидним.
У кожному випадку, коли в певній крайні темп інфляції високий протягом тривалого проміжку часу, темп зростання пропозиції грошей в цій країні так само дуже високий.Вставка 28.1. Глобальна перспектива
| Інфляція і темпи зростання грошової маси в Латинській Америці: 1980—1990 pp. | |
| На графіку зображено середній темп у цих країнах здебільшого пов’я- інфляції для групи латиноамери- зується з високим темпом зростан- канських країн за десятирічний пе- ня кількості грошей. (Такі країни, ріод 1980—1990 pp. разом з серед- як Бразилія, Чилі, Нікарагуа та Бо- нім темпом зростання кількості гро- Лівія, не показані на графіку, бо не- шей за цей же період (щорічний має повних даних за період 1980 — темп у процентах). 3 графіка ви- 1990 pp.). пливає, що високий темп інфляції | |
| Середній темп інфляції | |
| 450 | Аргентина |
| 420 | - |
| 390 | - |
| 360 | - |
| 330 | - |
| 300 | - |
| 270 240 | • Перу |
| 210 | - |
| 180 | - |
| 150 | - |
| 120 90 60 30 | _ Сальвадор І Венесуела - j Мексика / / Уругвай / / Еквадор -?і•7--\' Коста-Ріка — Колумбія •*1 |Гондурар І , , І , І І |
| Джерело: International Financial Statistics. | ЗО 60 90 120 150 180 210 240 270 300 330 Середній темп зростання кількості грошей |
Розгляньмо інфляцію в країнах Латинської Америки з 1980 по 1990 рік. Існує популярний погляд, за яким щось структурне у латиноамериканській економіці, войовничі трудові спілки та нестабільні політичні системи спричиняють високу інфляцію.
Насправді досвід Латинської Америки щодо інфляції різний. Одні латиноамериканські країни, такі, як Гондурас, мали середньорічні темпи нижче 10 % протягом цього періоду, в той час як інші, такі, як Аргентина, Бразилія і Перу, терпіли від інфляції, темп якої перевищував 200 %.У вставці 28.1 зображено темпи інфляції в латиноамериканських країнах разом з темпами зростання в них пропозиції грошей. Аналіз виявляє, що країни з дуже високими темпами інфляції також мають найвищі темпи зростання грошей. Практика країн Латинської Америки, а також інших країн світу (див. графік 1.2 у розділі 1) підтримує твердження, що вкрай високі темпи інфляції є результатом високого темпу зростання кількості грошей. Проте слід пам’ятати, що розглядається неповний зовнішній доказ, який зосереджується винятково на зв’язку двох змінних: зростання кількості грошей та темпу інфляції. Однак для всіх зовнішніх свідчень можна припустити зворотний причинний зв’язок (інфляція викликає зростання пропозиції грошей). Чи, можливо, присутній третій чинник, що спричиняє і зростання грошей, і інфляцію?
Як можна взаємовиключити ці варіанти? По-перше, ви шукаєте історичні епізоди, в яких збільшення кількості грошей є зовнішньою подією. Тоді високий темп інфляції для тривалого періоду, що наступає за зростанням пропозиції грошей, забезпечить вагомий аргумент на користь того, що високі темпи зростання грошей є силою, яка генерує інфляцію. На щастя, такі очевидні історичні епізоди — гіперінфляції (винятково високі темпи інфляції, що перевищують 50 % на місяць) — трапляються рідко. Найбільш відомим прикладом є німецька гіперінфляція у 1921 —1923 рр.
Гіперінфляція в Німеччині: 1921 —1923 рр.
Німецька гіперінфляція почалася у 1921 p., коли потреби репарацій і відбудови економіки після першої світової війни призвели до велетенського перевищення урядових видатків над надходженнями. Уряд Німеччини міг збільшити надходження для оплати цих зрослих видатків шляхом підвищення податків, але це рішення було, як завжди, непопулярним, та й забрало б багато часу для його здійснення.
Уряд також фінансував свої видатки через позички у населення, але потрібна йому сума значно перевищувала його здатність позичати. Існував тільки один шлях для виходу з цієї ситуації: друкування грошей. Уряд міг просто оплатити свої видатки шляхом емісії додаткової кількості грошей (збільшуючи пропозицію грошей) і використання їх для здійснення платежів тим індивідам і компаніям, що забезпечували
Індекс рівня цін і пропозиції грошей
10,000,000,000,000
1,000,000,000,000
100,000,000,000
10,000,000,000
1,000,000,000
100,000,000
10,000,000
1,000,000
100,000
10,000
1,000
100
10
1
грошей
1920
1921
1922
1923
Графік 28.1. Пропозиція рівень цін за умов гіперії Німеччині.
1924
Джерело: Frank D. Grc change, Prices and Product perinflation: Germany 1920- ceton: Princeton Universi 1930), pp. 105—106.
товарами і послугами. Як показано на графіку 28.1, саме це робив уряд Німеччини. Наприкінці 1921 р. пропозиція грошей почала швидко зростати, а відповідно, зростав і рівень цін.
У 1923 р. стан державного бюджету Німеччини далі погіршився. На початку 1923 р. Франція вторглася в Рур, бо Німеччина не могла оплатити чергових репараційних платежів. Загальний страйк у Рурі був тоді спрямований проти акції Франції, а німецький уряд активно підтримав цей «пасивний» опір, забезпечуючи платню страйкуючим робітникам. Внаслідок цього урядові видатки різко зросли, і уряд прискорив друкування грошей для фінансування своїх видатків. Як показано на графіку 28.1, внаслідок різкого збільшення грошової маси рівень цін вибухнув, і темп інфляції за 1923 р. перевищив 1 000 000%.
Вторгнення в Рур і додаткова емісія грошей для оплати страйкуючих робітників, безперечно, виступають зовнішніми подіями.
Зворотний причинний зв’язок (зростання цін змусило Францію вторгнутися в Рур) є дуже неправдоподібний. Важко уявити собі третій чинник, що міг би бути рушійною силою і інфляції, і вибуху кількості грошей. Отже, німецька гіперінфляція є «контрольованим експериментом», який доводить тезу Фрідмана, нібито інфляція — це грошовий феномен.Нові приклади високих темпів інфляції
Хоча останні випадки дуже високих темпів інфляції не такі драматичні, як німецька гіперінфляція, багато країн у 1980-і роки мали високі темпи інфляції. Ці високі темпи поєднувалися з високими темпами зростання кількості грошей. Збільшення останніх можна також пояснити економічними подіями. Зі вставки 28.1 видно, що зі всіх латиноамериканських країн протягом останнього десятиліття, з 1980 по 1990 рік, Аргентина мала і найвищий темп зростання кількості грошей, і найвищі середні темпи інфляції. Справді, інфляційна ситуація в Аргентині погіршувалась наприкінці минулого десятиліття, і темп інфляції перевищував 10 000 %. [Болівія мала навіть вищий темп інфляції (див. розділ ЗО, вставка 30.2), але вона не включена до групи країн, що подані у вставці 28.1, бо немає повних даних про зростання кількості грошей та темпи інфляції за 1980—1990 pp.]. Пояснення причин для високого темпу зростання грошей таке ж, як і пояснення для Німеччини під час її гіперінфляції. Небажання Аргентини фінансувати урядові видатки шляхом підвищення податків призвело до великих бюджетних дефіцитів (інколи близько 15 % ВНП), які фінансувалися емісією грошей.
ЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ІНФЛЯЦІЯ»
Ви, можливо, зауважили, що емпіричний доказ взаємозв’язку зростання кількості грошей та інфляції аналізувався досі на прикладі випадків, у яких рівень цін постійно зростав високим темпом. Фрідман та інші економісти застосовують слово «інфляція» для означення твердження, що «інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом». Проте це визначення — не зовсім те, що популярний радіокоментатор має на увазі, повідомляючи у вечірніх новинах про місячний темп інфляції.
Диктор каже, на скільки процентів змінився рівень цін порівняно з попереднім місяцем. Наприклад, коли ви почуєте, що місячний темп інфляції становить 1 % (12%-ний річний темп), то це просто означає, що рівень цін цього місяця зріс на 1 %. Цей темп, можливо, властивий тільки для даного місяця і не підтримуватиметься в інші місяці. Тільки коли темп інфляції підтримуватиметься протягом тривалого періоду часу (більше ніж 1 % на місяць протягом кількох років), тоді економісти говоритимуть, що інфляція була високою.Відповідно, теза Фрідмана свідчить, що тенденція зростання рівня цін є виключно грошовим явищем тільки тоді, коли ця тенденція є безперервним процесом. Слід бути уважним при визначенні поняття «інфляція», бо, за означенням, вона має супроводжуватися безпере-
Сукупний обсяг виробництва, Y
Графік 28.2. Реакція на безперервно зростаючу пропозицію грошей.
Постійно зростаюча пропозиція грошей переміщує криву сукупного попиту праворуч з ADi до AU2, AD3 і ADe- Результат полягає в тому, що рівень цін постійно зростає з Рі до Рг, Рз і Рі.
рвним, швидкозростаючим рівнем цін. Більшість економістів, монетаристів чи кейнсіанців, погоджуються з тезою Фрідмана.
ПОГЛЯДИ НА ІНФЛЯЦІЮ
Тепер, коли нам відомо, що означає теза Мілтона Фрідмана, можна застосувати апарат сукупних пропозиції і попиту, який проаналізовано у розділі 26, щоб показати, що тенденція безперервного підвищення рівня цін (висока інфляція) може мати місце, коли відбувається постійне зростання пропозиції грошей.
Погляд монетаристів
По-перше, розгляньмо постійно зростаючу пропозицію грошей, застосовуючи монетаристський аналіз (графік 28.2). Початково економіка перебувала в точці 1 з обсягом виробництва, близьким до природного рівня безробіття і рівня цін Р1 (в точці перетину кривої сукупного попиту ADj і кривої сукупної пропозиції ASj). Якщо пропозиція грошей рівномірно зростає протягом року, то крива сукупного попиту переміститься праворуч в AD2. Спершу протягом дуже короткого проміжку часу економіка може переміститися в точку 1\