1. Поняття операцій банків з цінними паперами
Основна теоретична і практична проблема тут полягає в тому, як розподілити ризики, що властиві звичайним "класичним" банківським операціям (депозитно-позиковим і розрахунковим), від ризиків, що виникають у зв\'язку з тим, що банки приймають участь на фондовому ринку.
Світова практика знає два підходи до проблеми сполучення звичайної банківської діяльності з діяльністю на ринку цінних паперів.
Згідно з першим - банкам забороняється займатись деякими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів (брокерської, дилерської, організатора ринку), а також повинні бути суттєво обмежені окремі види непрофесійної діяльності в якості інвесторів (вкладення в недержавні цінні папери крім дочірніх банківських і фінансових компаній).
Цей підхід застосовується в США, де розподіл універсальних банків на комерційні та інвестиційні на межі 30-х років XX ст.
був запроваджений у відповідь на хвилю масових банкрутств банків. Причиною цих банкрутств була надмірна активність банків по вкладанню залучених коштів клієнтів в недержавні цінні папери. Сувора економічна криза і депресія призвели до масових банкрутств компаній, як наслідок - до ланцюжка банкрутств банків. Свою роль зіграла також відсутність певного державного регулювання банківської інвестиційної діяльності в тому числісуттєвих обмежень на таку діяльність. В результаті економічної кризі ринок цінних паперів і банківська система США були настількі зруйновані, ослаблені і дискредитовані, що прийшлось фактично спочатку перебудовувати систему державного регулювання фінансового ринку. НЕ цьому фоні концепція розподілу банків на комерційні та інвестиційн. ("Закон Гласса- Стігала") була легко прийнята і протягом декількох деся гиріч з успіхом вирішила поставлену перед ним задачу - захист коштів масових вкладників від ризиків, властивих інвестиціям в цінні папери.
Розподіл банків на комерційні та інвестиційні означає заборону комерційним банкам (які приймають вклади та депозити) здійснювати деякі непрофесійні операції з цінними паперами (інвестувати в недержавні цінні папери), які представляють собою основне джерело ризику, а також заборона на деякі види професійної діяльності, що несуть високий ризик (наприклад, дилерську).
Протягом останнього десятиріччя в CILIA спостерігається "розмивання" меж між інвестиційними і комерційними банками - шляхом прийняття поступових поправок в законодавство, що розширяють права комерційних банків, а також шляхом впровадження нових видів банківських операцій (особливо з похідними фінансовими інструментами), які прямо не попадають під існуючі обмеження.
Другий підхід представляє собою дозвіл банкам поєднувати звичайні банківські операції з більшістю операцій на ринку цінних паперів (як професійних, так і непрофесійних). Такий підхід переважає в європейських країнах і прийнятий в якості основного для майбутньої об\'єднаної Європи.
Згідно з цим підходом обмеження ризиковості банківських інвестиційних операцій повинно здійснюватись не кардинальними заходами прямого розподілу функцій, а шляхом ведення спеціальних "вбудованих" обмежень, дестимулюючих надмірні інвестиції банків в цінні папери, шляхом належного державного контролю за банківською діяльністю, а також надмірної уваги до проблеми конфлікту інтересів при операціях на фінансових ринках.В самому завершеному вигляді цей підхід переважає в ФРН, де за законодавством виключно банківські організації мають право на підставі спсціаіьної ліцензії працювати з фінансовими засобами клієнтів як в області "класичних" банківських операцій, так і в області інвестиційної діяльності і обслуговування цієї діяльності (наприклад, в якості депозитаріїв).
Під впливом конкуренції в Європі деякі банки самі впроваджують в свою діяльність концепцію спеціалізації і розділу різних банківських функцій по різним філіям та дочірнім підприємствам. При цьому, однак, необхідно підкреслити принцип добровільності, самостійності в виборі банківської стратегії, законодавчо закріплену можливість при необхідності сполучати різні банківські операції в рамках однієї юридичної особи.
З моменту зародження сучасної української банківської системи (кінець 80-х - початок 90-х pp.) законодавство притримувалось іншого підходу - універсальності банків.
Отже, комерційні банки в Україні можуть здійснювати всі види діяльності та всі види операцій на ринку цінних паперів, які дозволені діючим законодавством, а саме:
управління інвестиціями і фондами;
брокерська та дилерська діяльність:
розрахункове обслуговування учасників ринку цінних паперів;
ведення реєстру та депозитарне обслуговування; консультаційна діяльність тощо.
З позиції значимості для банку найбільш важливим і складним видом операцій банків з цінними паперами є управління інвестиціями в фінансові активи. Тим більше, що будь-який цінний папір придбаний банком, автоматично може перетворитись в інвестицію, якщо не буде реалізований протягом встановленого терміну.