Правове регулювання житлового і шляхового будівництва на селі

Указом Президента України «Про основні засади розвитку соціальної сфери села» від 20 грудня 2000 року створення ком­фортного життєвого середовища, належних умов праці й відпо­чинку сільського населення закріплюється як один із головних напрямів відродження сіл України та поліпшення демографічної ситуації у державі.

Відповідно до Закону України «Про пріоритетність соціаль­ного розвитку села та агропромислового комплексу в народно­му господарстві» уряд України та місцеві державні адміністрації сприяють розвитку індивідуального житлового будівництва в ме­жах сіл і селищ, а також за межами сіл і селищ у відокремлених фермерських садибах, створюють сільським забудовникам (міс­цевому населенню і громадянам, які переселяються до сільсь­кої місцевості на постійне проживання) пільгові умови щодо за­безпечення будівельними матеріалами і обладнанням, надання їм послуг і пільгових довгострокових державних кредитів. Ін­дивідуальні сільські забудовники користуються державним піль­говим кредитом за умови їх проживання (або переселення для постійного проживання) у сільській місцевості в межах сіл і се­лищ, а також за межами сіл і селищ у відокремлених фермерсь­ких садибах та підтвердження ними своєї платоспроможності. Інші сільські забудовники користуються кредитом на загальних підставах залежно від вартості кредитних ресурсів.

При цьому Законом встановлено, що 25 % суми пільгового довгострокового державного кредиту компенсується забудов­никам через 5 років після введення будівель в експлуатацію за умови їх постійної роботи у сільськогосподарському виробницт­ві, переробній та обслуговуючих галузях агропромислового ком­плексу що функціонують у сільській місцевості, соціальній сфе­рі села та органах місцевого самоврядування на селі, а молодим сім'ям ця пільга надається відразу після введення будівель в ек­сплуатацію. Розміри індивідуальних жилих і господарських спо­руд на селі не обмежуються.

Закон передбачає, що індивідуальні забудовники, які спору­джують жилі будинки і господарські споруди, працюють у сільському господарстві, переробній та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу, що функціонують у сільській міс­цевості, соціальній сфері села та органах місцевого самовряду­вання на селі і не користуються державним пільговим креди­том, отримують компенсацію за рахунок держави у розмірі 35 % вартості зазначених будинків і споруд.

Регулювання надання пільгових кредитів у сфері житлово­го будівництва на селі здійснюється указом Президента Укра­їни «Про заходи щодо підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» від 27 березня 1998 року яким передбача­ється сприяти виконанню регіональних програм забезпечення громадян житлом шляхом створення фондів підтримки індиві­дуального житлового будівництва на селі із залученням нетра­диційних джерел фінансування. Відповідно до Положення про порядок формування і використання коштів фондів підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від З серпня 1998 року, фонди створюються з метою розширення на відповідних тери­торіях інвестування в будівництво житла на селі, здешевлення його вартості, створення сприятливих умов для будівництва, ре­конструкції житлових будинків з надвірними підсобними при­міщеннями, завершення будівництва житла, спорудження ін­женерних мереж, підключення їх до існуючих комунікацій, а також придбання незавершеного будівництвом та готового житла. Основними напрямами діяльності фондів є: 1) надан­ня фінансової підтримки індивідуальним забудовникам - до­вгострокових (до 20 років, а молодим та неповним сім’ям - до 30 років) кредитів; 2) надання разом з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування прак­тичної допомоги індивідуальним забудовникам у вирішенні пи­тань вибору та оформлення земельних ділянок, проектів бу­дівель, забезпечення будівельними матеріалами та супутніми товарами, укладення договорів з підрядними організаціями та контролю за виконанням ними обумовлених термінів завершен­ня робіт згідно з етапами будівництва та умов інженерного за­безпечення, а також технічний нагляд за будівництвом житла та інженерних мереж; 3) укладення за участю індивідуальних забу­довників договорів з підрядними організаціями на будівництво інженерних мереж у місцях компактної забудови; 4) складання розрахунків потреб у коштах, які виділяються на фінансування індивідуального житлового будівництва, та подання їх для уза­гальнення до Мінрегіону; 5) здійснення контролю за цільовим використанням коштів, які виділяються на фінансування будів­ництва житла та інженерних мереж; 6) створення власної ма­теріально-технічної бази з виготовлення будівельних матеріалів і конструкцій, обслуговування машин і механізмів, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції.

Відповідно до Правил надання довгострокових кредитів ін­дивідуальним забудовникам житла на селі, затверджених поста­новою Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1998 року, кре­дитування фондами будівництва житла на селі є прямим, адрес­ним (цільовим), зворотним і здійснюється у межах наявних кре­дитних ресурсів фондів. Позичальниками кредитів за рахунок кредитних ресурсів фондів можуть бути громадяни України, які постійно проживають (або переселилися для постійного про­живання), будують об'єкти кредитування в сільській місцевості і працюють в органах місцевого самоврядування, на підпри­ємствах, в установах та організаціях сільського господарства, в особистих селянських господарствах, інших господарських фор­муваннях, що функціонують у сільській місцевості, соціальній сфері села, а також на підприємствах, в установах та організаці­ях переробних і обслуговуючих галузей агропромислового ком­плексу, навчальних закладах, закладах культури та охорони здо­ров'я, розташованих у межах району, а також особи, на яких поширюється дія п. 19 і 20 ч. 1 ст. 6 та абз. 4 п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального за­хисту», та громадяни України, які перебувають на обліку вну­трішньо переміщених осіб. Кредит індивідуальному забудовнику надається під З % річних.

Позичальник, який має трьох і більше дітей (у тому числі усиновлених та/або таких, що перебувають під його опікою/пі- клуванням), звільняється від сплати відсотків за користування пільговим кредитом протягом дії кредитного договору почина­ючи з дати подання копії підтвердних документів (свідоцтва про народження дітей, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування). Сума кредиту визначається фондом з ура­хуванням рівня платоспроможності позичальника і не може пе­ревищувати кошторисної вартості об'єкта кредитування та гра­ничного розміру кредиту в сумі 300 тис. грн для спорудження нового житлового будинку, 150 тис. грн для реконструкції жит­лового будинку або добудови незавершеного будівництвом жит­ла, 200 тис.

Кредит може надаватися позичальникові матеріальними ре­сурсами, необхідними для житлового будівництва, або коштами у безготівковій формі залежно від умов кредитного договору.

Незважаючи на тривале існування програм пільгового креди­тування житлового будівництва у сільській місцевості, проблеми у цій сфері не вирішені. Зокрема, це обумовило закріплення у Державній цільовій програмі розвитку українського села на пе­ріод до 2015 року, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 року, необхідності проведення у сфері житлового буді вництва та комунального господарства та­ких заходів: 1) забезпечити збереження та упорядкування дер­жавного, комунального та приватного житлового фонду, рекон­струкцію та будівництво нового, більш комфортабельного жит­ла; 2) збільшити обсяг будівництва житла в сільській місцево­сті, надання довгострокових пільгових кредитів індивідуальним сільським забудовникам; 3) забезпечити упорядження сільсь­ких садиб з урахуванням нових стандартів забудови сільських територій, поліпшити їх забезпечення засобами зв'язку, елек- тро-, газо-, тепло- та централізованого водопостачання і во- довідведення; 4) створити на місцевому рівні належну базу для експлуатації переданих у комунальну власність житлових бу­динків з її фінансовим, кадровим та матеріально-технічним за­безпеченням; 5) здійснити побудову необхідної інфраструктури для надання сільському населенню житлово-комунальних по­слуг, поліпшення якості таких послуг.

Будівництво житла не є самодостатнім, тому що комфорт та високий рівень життя населення залежить від цілого комплек­су факторів, пов’язаних із обслуговуванням житлових потреб. У зв’язку з цим у науці виділяється окремий інститут аграрного права - правове регулювання житлово-комунального господар­ства, під яким розуміється система відносно відокремлених від інших і пов’язаних між собою правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо забезпечення виробників сільського­сподарської продукції належними умовами для життєдіяльності шляхом надання їм комунальних послуг, а також послуг з утри­мання будинків і споруд та прибудинкових територій, з управ­ління будинком, спорудою або групою будинків, з ремонту при­міщень, будинків, споруд, з благоустрою сіл. У межах цього ін­ституту аграрного права виділяються такі субінститути: 1) суб- інститут у сфері теплопостачання; 2) субінститут у сфері елек­тропостачання; З) субінститут у сфері газопостачання; 4) субін­ститут у сфері водопостачання та водовідведення; 5) субінститут у сфері житлового обслуговування; 6) субінститут у сфері бла­гоустрою сіл^[220].

Розвиток соціальної інфраструктури сільських населених пунктів передбачає також будівництво й реконструкцію доріг, розширення мереж шляхів із твердим покриттям. Крім того, у Транспортній стратегії України на період до 2020 року, схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2010 року, закріплено, що розвиток транспортної інфраструктури має здійснюватися у тому числі шляхом пріоритетного оновлення рухомого складу, призначеного для здійснення соціально значу­щих пасажирських перевезень, у тому числі перевезень мешкан­ців сільської місцевості. Серед пріоритетів розвитку дорожнього господарства виокремлено забезпечення під’їзними дорогами з твердим покриттям усіх сільських населених пунктів.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про пріоритетність соціально­го розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» будівництво в сільській місцевості доріг здійсню­ється за рахунок державного і місцевого бюджетів. Усі шляхи, що зв'язують сільські населені пункти (у тому числі в межах цих населених пунктів) з мережею шляхів загального користування, належать до категорії шляхів загального користування і разом з усіма під'їзними шляхами до сільських населених пунктів пе­редаються на баланс Українському державному концерну по бу­дівництву, ремонту та утриманню автомобільних шляхів. Вка­заної у Законі юридичної особи не існує вже з 1993 року. Нині у цій сфері функціонує Державне агентство автомобільних доріг України, положення про яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року.

Державною цільовою програмою розвитку українського села на період до 2015 року передбачалися заходи щодо розвитку транспортного сполучення та зв'язку, які здійснювалися шляхом: 1) будівництва та реконструкції автомобільних доріг загального користування у сільській місцевості, завершення будівництва під'їзних доріг з твердим покриттям до сільських населених пунктів, збільшення обсягів робіт з облаштування сільських ву­лиць; 2) забезпечення належного транспортного сполучення на­селених пунктів з автомобільними дорогами загального кори­стування за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; З) забезпечення належного транспортного сполучення населе­них пунктів з дорогами республіканського та загальнодержав­ного значення за рахунок коштів місцевих бюджетів; 4) опти- мізації автобусної маршрутної мережі з метою забезпечення ре­гулярного зв'язку населених пунктів з районними та обласними центрами; 5) сприяння розвиткові підприємницьких структур в організації маршрутних пасажирських та вантажних перевезень у сільській місцевості; 6) забезпечення сільського населення за- гальнодос^шними телекомунікаційними послугами, комп'юте­ризації сільських рад та вільного доступу до Інтернету.

15.4.