Закордонний досвід діяльності поліції у сфері розшуку зниклих ДІТЕЙ

У Сполучених Штатах Америки Національним центром зниклих безвісти та експлуатованих дітей розроблено спеціальний документ - Політику правоохоронних органів у разі надходження інформації про зниклу або залишену без догляду дитину (Law-Enforcement Policy аnd Procedures for Reports of Missing and Abducted Children), від­повідно до якої правоохоронні органи повинні надати своїм співро­бітникам інструменти, що дозволяють їм діяти впевнено і рішуче, коли їм доводиться стикатися з повідомленнями про зникнення ді­тей.

1. Викрадення незнайомцем стосується дитини, яка була неза­конно викрадена особою, яка не є членом сім'ї, шляхом застосування фізичної сили, переконання або загрози заподіяння тілесних ушко­джень.

2. Викрадення членами сім'ї відбувається у випадках, коли, пору­шуючи ухвалу суду, постанови або інші законні права опіки член сім'ї дитини або особа, що діє від імені члена сім'ї, забирає або не повертає дитину. Це явище також іноді називається викраденням батьками.

3. Дитина, що втекла, найчастіше підліток, добровільно йде з дому з різних причин. Стосується осіб віком до 17 років.

4. Дитина, залишена без догляду, - це дитина, опікун якої не ро­бить жодних зусиль, щоб повернути дитину після втечі, яка була по­кинута або яку попросили залишити свій будинок і не дозволили по­вернутися.

5. Дитина, що загубилась, травмувалась або зникла з іншої при­чини, визначається як дитина, яка зникла безвісти за невідомих об­ставин. Інцидент може варіюватися від дитини, яка пішла і загуби­лася, до викрадення дитини, коли ніхто не був свідком цієї дії. Ці об­ставини іноді пов'язані з «нечесною грою», коли ті, хто повідомляє про інцидент, намагаються приховати злочин за участю дитини.

Під терміном «зникла дитина» розуміється особа молодше 18 ро­ків, чиє місцезнаходження невідоме її батькам, опікунам або відпові­дальній стороні.

У нижченаведених випадках зникла дитина вважається такою, що знаходиться в зоні ризику:

1. Дитина віком 13 років чи молодше. Вікова межа є саме такою, оскільки діти цієї вікової групи ще не встановили незалежність від батьківського контролю та не мають навичок виживання, необхід­них для захисту від експлуатації на вулицях.

2. Наявна інформація або достатньо підстав вважати, що має місце одна або декілька нижченаведених обставин:

а) дитина знаходиться поза зоною безпеки для свого віку та стадії розвитку. Зона безпеки варіюється залежно від віку дитини та стадії її розвитку. У випадку немовляти, наприклад, зона безпеки включа­тиме безпосередню присутність дорослого опікуна або візка, де зна­ходиться немовля. Для дитини шкільного віку зоною безпеки може бути найближчий район чи маршрут між будинком та школою;

б) дитина має психічні чи поведінкові порушення. Якщо дитина має відхилення у розвитку або емоційні/поведінкові проблеми, у неї мо­жуть виникнути труднощі у спілкуванні з іншими про власні пот­реби, особисту інформацію або адресу. Інвалідність наражає дитину на небезпеку експлуатації або завдання іншої шкоди;

в) дитина має залежність від наркотиків, включаючи прописані ліки та/або заборонені речовини, та залежність потенційно небез­печна для життя. Будь-яка наркотична залежність наражає зниклу дитину на ризик.

г) дитина відсутня вдома більше 24 годин на момент звернення до правоохоронних органів із заявою про зникнення. Хоча деякі батьки можуть помилково припустити, що має пройти 24 години, перш ніж правоохоронці приймуть заяву про зникнення людини, затримка з повідомленням може також указувати на відсутність турботи, жорс­токе поводження або наявність ознак експлуатації в сім'ї;

ґ) дитина знаходиться в небезпечній для життя ситуації. Середо­вище, в якому зникла дитина, може бути особливо небезпечним. Прикладами небезпечного середовища можуть бути жвава траса для малюка, нічна зупинка вантажівок для підлітка або вуличне середо­вище в негоду для дитини будь-якого віку;

д) дитина знаходиться в компанії інших осіб, які можуть поста­вити під загрозу її благополуччя. Зникла дитина за таких обставин пе­ребуває під загрозою не тільки сексуальної експлуатації, а й залу­чення до злочинної діяльності, такої як крадіжки, грабежі або інші насильницькі злочини;

ж) дитина зникла у спосіб, несумісний із прийнятими зразками по­ведінки, і цьому відхиленню не можна легко знайти пояснення. У біль­шості дітей встановлений і передбачуваний розпорядок дня. Значні незрозумілі відхилення від цього порядку збільшують імовірність ризику для дитини;

з) має місце ситуація, в результаті якої розумна людина доходить висновку, що дитина повинна вважатися такою, що перебуває в небе­зпеці. Наявність значного ризику для дитини можна припустити, якщо розслідування вказує на можливе викрадення, насильство під час викрадення або ознаки сексуальної експлуатації^[18].

Окремо наводяться алгоритми дій учасників пошукової операції, зокрема наведемо такий порядок дій для офіцера поліції, призначе­ного на розгляд справи про зниклу дитину:

1. Негайно відреагуйте на заяву шляхом прибуття на місце по­дії, увімкнувши відеокамеру, встановлену на патрульному автомо­білі, якщо цього вимагають обставини.

2. Опитайте батьків або особу, яка зробила заяву про зникнення. Мета цього опитування - отримати уявлення про обставини зникнення та отримати іншу інформацію, необхідну для проведення первинної оцінки справи. Використання спеціально розробленої форми повідом­лення про зниклу безвісти для збору інформації дозволить особі, яка на­дає першу допомогу, оперативніше провести точну оцінку ризику.

3. Отримайте детальний опис зниклої дитини, включаючи фото та відео. Збір інформації про зниклу дитину, в тому числі про колір шкіри, зріст, вагу, колір волосся і очей, одяг та інші примітні риси, повинен бути виконаний негайно і переданий іншим офіцерам, які можуть надавати допомогу в розшуку. Попросіть у батьків або осіб, що їх замінюють, декілька найсвіжіших фото дитини.

4. Підтвердіть, що дитина дійсно зникла. Особи, які надають пе­ршу допомогу, ніколи не повинні припускати, що обшуки, проведені людьми в стані паніки, було проведено ретельно. Слід провести ще один огляд місця події та включити до нього місця, де діти можуть опинитися у пастці, спати чи ховатися. Особливу увагу слід приділяти таким місцям, як холодильники, морозильники і салони припаркова­них транспортних засобів, де обмежена кількість повітря для дихання може завдати для дитині ще більшого ризику. Запитати, чи не зверта­лися батьки до друзів дитини, чи не забули щось зі сказаного дитиною, що могло б пояснити її відсутність. Необхідно провести обшук буди­нку, навіть якщо востаннє зниклу дитину бачили в іншому місці.

5. Перевірте статус опіки над дитиною. Особи, які надають пе­ршу допомогу, повинні встановити, чи міг спір про опіку над дити­ною зіграти роль у зникненні дитини або міг бути фактором ризику.

6. Визначте обставини епізоду зникнення. Особи, які надають першу допомогу, повинні з'ясувати, чи є обставини такими, що ви­правдовують підвищений рівень реагування.

7. Визначте, коли, де і хто востаннє бачили зниклу дитину. Ця інформація необхідна для визначення таких факторів, як часові ра­мки викрадення, вікна можливостей та перевірка раніше отриманої інформації. Зіставлення інформації, отриманої від повідомлення, сві­дків та інших джерел, може виявитися життєво важливим для спря­мування справи.

8. Опитайте людину (осіб), яка востаннє контактувала зі зни­клою дитиною. Ефективне опитування тих осіб, які востаннє ба­чили або розмовляли зі зниклою дитиною, має вирішальне значення у процесі оцінки справи. Ретельна документація дозволить слідчим пізніше зіставити ці заяви з фактами справи в міру їхнього розк­риття.

9. Визначте зону безпеки зниклої дитини для її віку та стадії розвитку. Співробітники, що прибули, повинні спробувати визна­чити, як далеко зникла дитина може виїхати від місця, де її бачили востаннє, перш ніж їй, швидше за все, загрожуватиме травма або екс­плуатація. Цей периметр у багатьох випадках має визначати першу зону пошуку.

10. Зробіть початкову оцінку типу інциденту. Використовуючи всі доступні інструменти оцінки (заповнення стандартних форм, бе­сіди з батьками, іншими членами сім'ї та друзями, показання свідків та огляд місця події), офіцер повинен бути в змозі дійти поперед­нього рішення щодо типу справи та потреби в додаткових ресурсах.

11. Отримайте опис підозрюваного та іншу відповідну інфор­мацію. Офіцери повинні негайно записувати інформацію про свідків не тільки для матеріалів, але й до того, як свідки забудуть або заго­ворять з іншими, що може спантеличити або висловити припущення щодо того, що дійсно спостерігалося.

12. Визначте правильну категорію справи про зниклих безві­сти і переконайтесь, що повідомлення надіслано негайно.

13. Надайте детальну описову інформацію комунікаційному підрозділу для оновлення трансляції.

14. Встановіть особи та окремо опитайте всіх на місці події. Ім'я, адреса, домашні та робочі телефони всіх присутніх на місці події, а також їхні стосунки зі зниклою дитиною повинні бути зафіксовані. Якщо можливо, додайте їх до фотографії та/або відео місця події. Опитуючи кожну особу приватно, офіцери можуть виявити інформа­цію, яка є важливою для вирішення справи.

15. Проведіть негайний ретельний огляд місця події. За допо­могою додаткового персоналу необхідно провести систематич­ний ретельний огляд місця події. У разі потреби офіцери повинні отримати письмовий дозвіл на обшук будинків, квартир, господар­ських будівель, транспортних засобів та іншого майна, що може міс­тити інформацію про місцезнаходження дитини.

16. Опечатайте/захистіть місце, територію будинку дитини та зони інтересу як потенційні місця злочину. Особи, які надають першу допомогу, повинні взяти під контроль безпосередню терито­рію, де стався інцидент, і встановити відповідний периметр, щоб уникнути знищення життєво важливих доказів.

17. Поцікавтеся, чи має дитина доступ до інтернету, мобіль­ного телефону та/або іншого комунікаційного пристрою. Перш ніж прийняти рішення про те, що дитина втекла, офіцер повинен ви­значити, чи поїхала дитина, щоб зустрітися з кимось, з ким вона зіт­кнулася в інтернеті.

18. Підготуйте необхідні звіти та заповніть відповідні форми. Інформація, зібрана першим(-ими) відповідальним(-ими) офіце- ром(-ами), може мати важливе значення для остаточного вирі­шення справи. Щоб зафіксувати цю важливу інформацію, офіцери повинні підготувати хронологічний звіт про свою участь і дії у справі від моменту призначення до моменту звільнення. Звіти мають міс­тити все, а не лише події, які, здається, мають безпосереднє відно­шення до справи^[19].

У Великобританії також розроблено певні алгоритми та прото­коли діяльності при зникненні дитини, який досить подібний до ви- щенаведеного американського. Серед основних моментів можна ви­ділити наступні.

Місцеві органи влади повинні узгодити з місцевою поліцією та ін­шими партнерами протокол щодо втечі та зникнення з дому (RMFCH). Батьки, опікуни, місцеві органи влади та працівники поліції повинні бути обізнані з протоколом, якщо це необхідно. Усі партнери мають працювати разом, щоб оцінити ризики та розробити відповідні стра­тегії для запобігання зникненню дітей, і відреагувати, якщо дитина зникне. Персонал повинен пройти відповідну підготовку.

Відповідальний орган має надати поліції відповідну інформацію про зниклу дитину, щоб урахувати всі фактори ризику. Поліція має провести оцінку ризику, яку буде покладено в основу оперативного реагування.

Приймаючи заяву про зникнення, поліція повідомить, що вони поділяться інформацією про зниклу дитину і звернуться за допомо­гою до партнерських агентств, щоб її знайти.

При віднесенні дитини до категорії зниклих безвісти відомості вносяться до бази даних, і в системі та поза межами проводитимуться перевірки щодо наявності розвідувальної інформації або нещодавньої історії, що стосується зниклої дитини; подробиці будуть надіслані до місцевих органів влади захищеною електронною поштою.

Якщо дитина класифікується як «зникла безвісти, без видимого ризику» відповідно до визначення поліції, подробиці будуть зареєс­тровані поліцією, яка також погодить час перевірки та будь-які пото­чні дії із сім'єю дитини, опікуном або відповідальним місцевим орга­ном влади. Справа буде постійно переглядатися, особливо у світлі но­вої інформації та зміни обставин. Жодна дитина не буде класифіку­ватися як «зникла безвісти, без видимого ризику» більше 24 годин.

Після того, як про дитину повідомляється як про «зниклу безвісти середнього/високого ступеня ризику», поліція стає провідним агент­ством із розшуку та забезпечення її безпечного повернення. Агентс- тва-партнери повинні допомагати їм у виконанні цієї ролі, а також виконувати будь-які внутрішні практичні вимоги. Поліція розсліду­ватиме всі випадки зникнення дітей та реагуватиме відповідно до Політики поліції з розшуку зниклих безвісти. Поліція несе остаточну відповідальність за визначення дій, яких необхідно вжити і коли їх необхідно посилити^[20].