§ 1. Загальні положення виконання покарань у виді штрафу

Згідно зі ст. 53 КК України штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межіх від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу.

Кримінально-виконавчий кодекс України передбачає два правових режими виконання покарання у виді штрафу: добровільне його ви­конання засудженим і примусове стягнення в процесі виконавчого провадження. Добровільна сплата штрафу полягає у внесенні засу­дженим у місячний строк після набрання вироком законної сили суми штрафу в установу банку на спеціальний рахунок і надання до відпо­відного суду документа, який підтверджує сплату штрафу.

Добровільна сплата штрафу у встановлений законом місячний строк означає, що покарання виконане. На практиці закріплення відомостей про закінчення виконання покарання здійснюється шляхом долучення до матеріалів кримінальної справи квитанції про сплату призначеної судом суми штрафу. Однак згідно з ч. 2 ст. 26 КВК у разі несплати за­судженим штрафу в місячний строк його стягнення провадиться при­мусово Державною виконавчою службою на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок, з такими особливостя­ми: в постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не встановлює строк для добровільного виконання вироку; засуджений звільняється від сплати виконавчого збору.

Процес примусового виконання штрафу доцільно розглянути, розділивши його на декілька стадій: стадія відкриття (порушення) виконавчого провадження; підготовки до виконання та власне вико­нання покарання.

Відкриття виконавчого провадження — перший етап процесу ви­конання майнового покарання. На цьому етапі державний виконавець, одержавши виконавчий документ, повинен установити наявність або відсутність підстав для порушення виконавчого провадження, після чого прийняти рішення про порушення виконавчого провадження або відмову в його порушенні.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» підставою відкриття виконавчого провадження є виконавчий доку­мент. У процесі виконання майнових покарань виконавчими докумен­тами є виконавчі листи, що видаються судами на підставі вироків та постанов судів. Відповідно до ч. 1 ст. 24 вищезазначеного Закону державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконав­чий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення виконавчого документа до виконання і цей доку­мент відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред’явлений до виконання до відділу Державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у триденний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить поста­нову про відкриття виконавчого провадження.

Завдання державного виконавця на стадії порушення виконавчо­го провадження — у триденний строк перевірити відносно виконав­чого документа такі обставини: чи правильно визначена територіаль­на компетенція виконання вимог пред’явленого виконавчого доку­мента; чи дотримано термінів пред’явлення виконавчого документа до стягнення; чи набрало законної сили рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ і чи не закінчилися строки давності виконання судового рішення, якщо такі встановлені; чи є в особи, що пред’явила виконавчий документ, відповідні повноваження; чи від­повідає виконавчий документ установленим законом формі і змісту.

Однак до порушення виконавчого провадження ніякі виконавчі дії здійснюватися не можуть. Дане правило випливає з того, що здій­снення виконавчих дій поєднане з можливістю застосування до борж- ника заходів державно-владного примусу у вигляді заходів примусо­вого виконання, що істотно обмежують його майнові права.

Статтею 20 Закону України «Про виконавче провадження» перед­бачені загальні положення про місце здійснення виконавчих дій. Так, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем прожи­вання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Дер­жавний виконавець зобов’язаний перевірити дотримання строків пред’явлення виконавчого документа до виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 21 вищезазначеного Закону виконавчі листи можуть бути пред’явлені до виконання протягом трьох років.

При вирішенні питання про порушення виконавчого проваджен­ня державний виконавець, одержавши виконавчий документ, повинен зробити його юридичний аналіз і визначити, чи відповідає він ви­могам, зазначеним у ст. 19 Закону України «Про виконавче прова­дження». У виконавчому документі мають бути зазначені: назва до­кумента, дата видачі та найменування суду, що видав документ; дата і номер вироку, за яким видано виконавчий документ; найменування боржника, його адреса, дата і місце народження боржника та його місце роботи; резолютивна частина вироку; дата набрання чинності вироком; строк пред’явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадо­вою особою і скріплений печаткою.

Недотримання у виконавчому документі хоча б однієї з перерахо­ваних у даній нормі вимог тягне за собою втрату ним виконавчої сили і направлення його на дооформлення.

Друга стадія виконання — це підготовка до виконання. Вона має на меті створення належних умов для своєчасного й ефективного виконання. Підготовчі дії зводяться, як правило, до встановлення місця проживання боржника, його роботи, з’ясування розміру заро­бітної плати. Однак найбільше часу державні виконавці витрачають на встановлення наявності майна боржника, на яке можна звернути стягнення.

Майнове становище фізичних осіб ні в яких спеціальних доку­ментах зараз не відбивається. Однак з практики відомо, що деяке майно фізичних осіб підлягає реєстрації, а деякі види майна можуть перебувати тільки у певних місцях.

Так, для з’ясування майнового становища боржника державний виконавець може запитати: банки — про внески; відповідні організа­ції і громадян — про наявність у них майна боржника і членів його родини; податкову інспекцію, місцеве відділення пенсійного фонду — про місце роботи боржника; бухгалтерію підприємства — про на­лежні боржнику кошти; бюро технічної інвентаризації — про будинок, квартиру, інше приміщення боржника; державтоінспекцію — про транспортні засоби боржника; нотаріальні контори — про укладені або оформлювані боржником договори дарування, купівлі-продажу, позики і т. ін. Якщо боржник працює або працював на великому під­приємстві, що пройшло процедуру акціонування, можна зробити запит до реєстроутримувача акцій даного підприємства на предмет, чи не є боржник акціонером.

Однак здебільшого майно фізичних осіб не підлягає реєстрації. Звернути на нього стягнення можна тільки за наявності цього майна в місці проживання боржника або при одержанні відомостей про те, що майно перебуває в іншому місці. При цьому державним виконав­цем реалізується надане йому право входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, провадити огляд зазна­чених приміщень і сховищ, при необхідності примусово їх відкрива­ти в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища, а також одержувати від інших осіб необхідні для проведення вико­навчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію.

На виявлене майно боржника накладається арешт, який полягає в проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а при необхідності — в обмеженні права користуватися май­ном чи його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам.

Опис майна боржника провадиться державним виконавцем у при­сутності боржника чи його представника і не менше двох понятих. При відсутності боржника чи його представника опис майна здійсню­ється в присутності одного з повнолітніх членів сім’ї боржника, а при їх відсутності — за участю представника житлово-експлуатаційної організації або представника органів державної влади та місцевого самоврядування.

Про опис майна і заборону його відчуження, якщо відчуження описаного майна може здійснюватися лише у встановленому законо­давством порядку, державний виконавець направляє повідомлення в органи чи установи, які посвідчують договори відчуження майна або провадять його перереєстрацію на іншого власника (органи нотаріа­ту, державна автомобільна інспекція, бюро технічної інвентаризації тощо). Майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам (зберігачам), призначеним державним виконавцем під розписку в акті.

Крім того, у процесі підготовки до виконання здійснюється оцін­ка арештованого майна. Згідно зі ст. 57 Закону України «Про вико­навче провадження» оцінка майна боржника провадиться державним виконавцем, якщо вартість майна не перевищує сто неоподатковува­них мінімумів доходів громадян, за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами, а також у разі оцінки нерухомого майна, тран­спортних засобів, повітряних, морських та річкових суден.

Проте якщо оцінити окремі предмети складно або якщо боржник заперечує проти передачі арештованого майна боржника на реалізацію за оцінкою, проведеною державним виконавцем, останній запрошує експерта (спеціаліста) для визначення вартості майна. Витрати на призначення експерта несе сторона, яка оспорює оцінку майна, про­ведену державним виконавцем. Для проведення оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських, річкових суден та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець залучає оцінювача. Держав­ний виконавець про оцінку арештованого майна повідомляє боржни­ка, який має право оскаржити оцінку майна до суду в 10-денний строк з дня отримання повідомлення.

Разом із тим згідно зі ст. 54 Закону України «Про виконавче про­вадження» не допускається звернення стягнення на майно, зазна­чене в Переліку видів майна громадян, на яке не може бути зверне­но стягнення за виконавчими документами (додаток до цього За­кону). Відповідно до цього переліку стягнення за виконавчими до­кументами не може бути звернено на носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні боржникові і особам, які перебувають на його утриманні; продукти харчування, потрібні для особистого споживання боржнику, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, та ін.

Від того, наскільки повно проведена підготовка, залежить своє­часність і ефективність самого виконання. У роботі державних ви­конавців підготовка посідає основне місце і займає 60-70 % часу.

Власне виконання є застосуванням до боржника встановлених законом примусових заходів. Суть виконання полягає у вилученні в боржника грошей або певного майна.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації про­вадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не рані­ше ніж через п'ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту. Державний виконавець зобов'язаний подбати про забезпечення умов реалізації майна боржника, які не ущемлюють його законних інтересів. Так, ще під час проведення опису боржник має право зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу. Державний виконавець зобов'язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони не усклад­нюють виконання рішення. Це положення Закону є однією з гарантій раціонального виконання майнових покарань.

Відповідно до ст. 61 вищезазначеного Закону реалізація арешто­ваного майна, за винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного в ч. 5 ст. 55 цього Закону, здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою та спеціа­лізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах.

Боржник має право визначити, в якій послідовності необхідно продавати майно. У разі коли від продажу частини майна буде виру­чено суму, достатню для виконання покарання у виді штрафу, сплати виконавчого збору, витрат на здійснення виконавчих дій, подальший продаж арештованого майна припиняється. Вимоги боржника щодо черговості продажу майна не приймаються державним виконавцем, якщо внаслідок їх задоволення виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконання або подовжиться його строк.

Кошти, отримані від реалізації арештованого майна, вносяться на депозитний рахунок відділу та до спеціального фонду виконавчого провадження у порядку, встановленому п. 5.1.2. Інструкції про про­ведення виконавчих дій, звідки вони перераховуються до Державно­го бюджету України.

Крім заходів примусового виконання, пов’язаних з описом і аре­штом майна боржника, Законом України «Про виконавче проваджен­ня» передбачене звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Проте ці об’єкти стяг­нення використовуються при відсутності у боржника коштів на ра­хунках у кредитних установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стяг­нень на суму, що не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати. Згідно зі ст. 69 вищезазначеного Закону відрахування із заро­бітної плати (заробітку), пенсії чи стипендії громадян проводить ад­міністрація підприємств, установ і організацій на підставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих документів.