Поняття та види перестрахування

На відміну від звичайного страхування, перестрахування практично в жодній країні не має спеціальних регулятивних норм у законодавстві і також не містить умов укладання договору пе­рестрахування.

Водночас визначення перестрахування практично не змінюва­лось протягом двох століть.

Майже в усіх країнах закони про договір страхування або об­межуються вказівкою про те, що вони [закони] не застосовують­ся до перестрахування (ст. 186 Германського і ст. 101 Швейцар­ського законів про договір страхування), або тільки взагалі допускають перестрахування (ст. 12 Закону України «Про стра­хування»). В інших країнах перестрахування регулюється загаль­ними нормами (наприклад, Страховий кодекс штату Каліфорнія, §§ 620—623).

Крім того, інколи загальні положення про договір страхування поширюються і на перестрахування, проте в переважній більшос­ті у правовому регулюванні перестрахування застосовуються не норми законодавства про так зване пряме (безпосереднє) страху­вання, а звичаї, які склались у цій сфері.

В Англії і США судові рішення — важливі джерела права, яке регулює перестрахування. 1807 року англійський суд у справі Делвер проти Барнса навів класичне з позиції права поняття пе­рестрахування: оформлене окремим договором страхування вже застрахованого ризику, для того щоб страховик мав можливість одержати компенсацію.

У науковій і навчальній літературі наводяться різноманітні ознаки (елементи) перестрахування. Однак найбільш вдало озна­ки перестрахування сформулював К. Пфайффер:

«1. Перестрахування в істинному сенсі — це страхування, а не спільне комерційне підприємство, як іноді вважалось раніше.

2.  Ризик прямого страховика є оригінальним і становить пред­мет договору перестрахування. Договір перестрахування може мі­стити й інші елементи ризику, наприклад, валютні ризики і ризи­ки перерахування платежу.

3.  Укласти договір перестрахування можна лише з іншою страховою компанією. За загальним правилом між перестрахови- ком і страхувальником не існує ніяких правовідносин — у цьому суттєва різниця між перестрахуванням і страхуванням»^[229].

Перестрахування має важливу правову особливість. Відпові­дальність за страховим ризиком перед страхувальником цілком покладається на безпосереднього страховика, незважаючи на те що договір перестрахований. Страхувальник, як правило, може навіть і не знати про перестрахування. Можна сказати, що відно­сини з перестрахування — це внутрішня справа страхових ком­паній, яка не стосується первинних або оригінальних ризиків.

У перестрахуванні цесією називають вторинне розміщення ризику або процес передачі ризику (його частини) від першого страховика, який є цедентом, до другого страховика, який є пере- страховиком, або цесіонером.

Перестрахування ризику може бути багатократним. Дальша передача ризику на перестрахування називається ретроцесією.

Переданий перестрахувальний інтерес має назву «алімент», а одержаний — «контралімент».

Перестрахування передбачає систему комісійної винагороди.

Комісія в перстрахуванні — це та частина страхової премії, що закладена в тарифну ставку в розмірі витрат на ведення спра­ви і яка залишається у цедента, оскільки останній відповідає пе­ред страхувальником за всю страхову суму і обслуговує весь до­говір страхування. Передаючи надалі частину ризику іншому страховикові — цесіонеру, цедент передає йому і відповідну час­тину премії і виступає перед цесіонером немовби посередником, який надає цесіонерові і клієнта, і частину страхової премії, за що залишає собі певну винагороду у вигляді комісії.

Комісія може бути оригінальна, перестрахувальна і брокерська.

Оригінальна комісія — це відрахування від страхової премії на користь цедента за передачу ризику (усього або частини) у пере­страхування цесіонерові. Вторинне розміщення ризику найважли­віша функція перестрахування. Підтвердженням цього є розмір оригінальної комісії, який може досягати 20—20 % від премії.

Перестрахувальна комісія сплачується в разі наступних роз­міщень ризику, тобто за ретроцесії. Таку комісію одержує ретро­цедент від ретроцесіонера за переданий ризик в перестрахування. Розмір такої комісії коливається в межах 10—15 % від загального розміру премії.

Брокерська комісія є відрахуванням від страхової премії на користь брокера, який є посередником на ринку перестрахування.

Тантьєма (іноді її називають додатковою комісією) являє со­бою комісійну винагороду цедентові з прибутку перестрахуваль­ника за ризиками, які йому передав цедент.

У професійних перестрахувальників витрати значно нижчі, ніж у страховиків, і, відповідно, рентабельність їхньої діяльності є вищою. Саме на цій підставі страховик-цедент обумовлює тан- тьєму в договорі перестрахування.

Розрізняють два види перестрахування: факультативне (необо­в’язкове) і договірне (обов’язкове), або облігаторне.

Зазначимо, що протягом кількох століть застосовувалось тіль­ки факультативне перестрахування окремих ризиків. Проте з роз­витком перестрахування взагалі (починаючи з XIX ст.) важливо­го значення набуло договірне, або облігаторне, страхування.

За факультативним перестрахуванням перша страхова компа- нія-цедент не має ніяких довгострокових зобов’язань з перестра­хування ризиків перед перестраховиком-цесіонером. «Коли ви­користовують термін “факультативне перестрахування”, кажучи про техніку перестрахування, мають на увазі «рішення в кожно­му окремому випадку», тобто безпосередній страховик сам оби­рає, кому запропонувати ризик у перестрахування, а перестрахо- вик, зваживши всі “за” і “проти” та співвіднісши їх з основними принципами своєї діяльності, вирішує, чи перебирати на себе ча­стину ризика; якщо так, то в якому обсязі»^[230].

Договірне (облігаторне) перестрахування встановлює більш тісний зв’язок між стронами, ніж одиничні перестрахувальні це- сії. Сутність договірного перестрахування полягає в тому, що між учасниками перестрахувальних відносин укладається довгостро­ковий договір перестрахування, відповідно до якого страховик- цедент зобов’язаний передавати, а перестраховик-цесіонер зо­бов’язаний брати у перестрахування всі ті ризики, характер і розмір яких точно визначені умовами договору перестрахування.

Договір облігаторного (обов’язкового) перестрахування пе­редбачає як одну з умов передачу в перестрахування лише таких часток ризику, страхова сума яких вища від зазделегідь погодже­ної власної участі цедента. Частка перестрахувальних виплат для кожної зі сторін завжди зазначається в договорі у відсотках від загальної суми страхової премії.

До облігаторного і до факультативного перестрахування на­лежать також: перестрахування на основі встановленої страхової суми (квоти або ексцедента сум) — пропорційне перестрахуван­ня і перестрахування на основі сплачених збитків (перестраху­вання ексцеденту збитку і перестрахування ексцедента збитково­сті) — непропорційне перестрахування.

«Проте всі договори можна поділити на дві основні групи, що різняться системою розподілу ризиків між перестрахувальником і перестраховиком.

Сутність пропорційного перестрахування полягає в тому, що ризик, який буде перестрахований, розподіляється між цедентом і перестраховиком на основі фіксованого відсоткового співвідно­шення, яке визначає частку перестраховика як у всіх збитках, так і його частку в премії.

Інакше кажучи, «... частка перестраховика в покритті ризику, в одержанні премії й у виплаті відшкодування визначається виходячи із заздалегідь погодженого власного утримання цедента»^[232].

У пропорційному перестрахуванні вирізняють три види дого­ворів: два основних — договір квотного перестрахування і дого­вір ексцедента суми, а також змішаний договір квотно-ексце- дентного перестрахування.

За облігаторним квотним договором страхування всі договори у певному виді страхування перестраховуються в перестрахови- ка, який повинен прийняти зазначені договори на основі єдиного і визначеного відсоткового співвідношення (за квотою). Тобто цедент повинен передати перестраховикові визначену частку в усіх ризиках певного виду, а перестраховик не має права відмо­витись від взяття зобов’язання.

Як правило, за квотного перестрахування цедент передає, а пе­рестраховик бере від нього відповідну частину премії, визначену у відсотках. У свою чергу, і перестрахувальник сплачує цедентові комісійну винагороду (за надання можливості участі в договорі), а також тантьєму — додаткову комісію зі свого прибутку.

Перестрахування на основі ексцедента сум є найдавнішою і найважливішою формою перестрахування.

Перед укладанням договору ексцедентного перестрахування цедент ретельно аналізує статистику страхових випадків, здійс­нює актуарні розрахунки і на таких підставах визначає розмір власної участі в усіх або в частині договорів безпосереднього страхування. Відповідальність, яка перевищує участь цедента в договорах безпосереднього страхування, передається цедентом для покриття перестраховикові.

Розмір власного утримання цедента є лімітом, або лінією (час­ткою), на підставі якої розраховується ексцедент, тобто сума ри­зику, яка перевищує ліміт власного утримання цедента в певну кількість разів. Одним з головних завдань цедента під час укла­дання договору ексцедентного перестрахування є визначення розміру власного утримання (кількості ліній) для різних видів ри­зиків, які він має намір узяти на страхування. Кратність (кількість ліній), яка перевищує розмір власного утримання цедента, об­умовлюється в договорі ексцедентного перестрахування. Ексце- дент розраховується як сума власного утримання цедента (ліміт), помножена на зафіксовану в договорі таку кількість разів, яка за­безпечить необхідне й обумовлене перестрахування ризику.

Документи, які є підставою для підписання договору пере­страхування, являють собою стислий виклад найбільш важливих умов та інформацію про діловий досвід і називаються сліпом (slip). У сліпі в основному визначаються вид і тип перестраху­вання, кількість ліній, розмір утримання, місцезнаходження ри­зику, який підлягає перестрахуванню, очікувана перестрахуваль- на премія і максимальна відповідальність перестраховика. У сліпі також зазначаються деталі, які стосуються розміру депозиту, що відкривається, і процента, що нараховувається на нього; комісія і комісійна винагорода з прибутку; термін чинності договору і пе­ріод виставлення нотісу^[233] разом з іншою інформацією про ризик, який передається в перестрахування.

На відміну від пропорційного перестрахування, де відшкоду­вання збитків або шкоди розподіляється між цедентом і пере- страховиком у пропорції, що відповідає розподілу страхових сум і премій, за непропорційного перестрахування виплати перестра- ховика визначаються виключно величиною збитків (шкоди). Пропорційний розподіл окремого ризику й одержаної за нього премії не застосовується. «Призначення непропорційного пере­страхування — гарантувати відповідальність страховика за взя­тими ризиками щодо великого сукупного збитку за визначений період. Отже, у непропорційному перестрахуванні цедент сам сплачує збитки до певного розміру, а перевищення цього розміру оплачує перестраховик у межах ліміту відповідальності за дого- вором»^[234].

Як правило, непропорційне перестрахування застосовується для таких ризиків, які пов’язані з великими катострофічними збитками, або тоді, коли важко визначити верхню межу страхової відповідальності.

Вирізняють два основних види непропорційного перестраху­вання:

1)  перестрахування на основі ексцедента збитку (excess of loss, скорочено — XL);

2)  перестрахування на підставі ексцедента збитковості (stop loss).

Загальною рисою цих видів перестрахування є те, що цедент установлює визначену суму, у межах якої він сам несе відповіда­льність у випадку настання збитків. Така сума називається пріори­тетом цедента. Збитки, які перевищують пріоритет цедента, від­шкодовуватимуться перестраховиком до максимального ліміту.

Максимальний ліміт при перестрахуванні ексцедента збитку визначається в абсолютній сумі, тому цедент спочатку перерахо­вує перестраховикові аванс премії, а після одержання фактичної премії за рік цедент здійснює перерахунки з перестраховиком.

Відповідно до договору ексцедента збитку механізм перестра­хування задіюється тоді, коли остаточна сума збитку за застрахо­ваним ризиком перевищує обумовлену в договорі суму (пріори­тет, франшизу) у разі настання страхового випадку.

Максимальний ліміт при перестрахуванні ексцедента збитко­вості визначається як відсоток від річної премії цедента. Тобто за договором перестрахування ексцедента збитковості перестрахо- вик бере участь у відшкодуванні збитків лише у випадках, коли збитковість за певний строк перевищує обумовлений договором перестрахування відсоток.

8.2.